Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський: Вибране

Ганна Верес

Фото

Засинає  осіння  ніч…
Зорі  впали  в  холодні  хвилі…
З  хати  –  тиха  жіноча  річ…
То  над  фотом…  матуся  квилить…
Тулить  бережно  до  грудей,
Де  плачем  обізвалось  серце.
Як  болить  воно  за  дітей!
Заніміло  в  знемозі  й  скерцо.
Слуха  неньку  ніч,  погляда
На  відоме  для  неї  фото.
Підкосила  жінку  біда,
Котра  трапилася  достоту.
Поховала  вона  синка  –
Найдорожчого.  Все,  що  мала,  –
Молодого  ще  козака…
Тепер  фото  його  тримала.
То  єдиний  її  синок
У  солдатській  потертій  робі.
Чуб,  з  дитинства  немов  льонок…
Де  ж  взялася  ота  хвороба?
Мов  краплиночки  дві  води,
Син  так  схожий  на  чоловіка…
Боже,  чим  він  не  догодив,
Що  йому  вкоротив  ти  віку?
Й  пригадалося,  як  малим
Кошеня  він  приніс  додому:
«Його  ж  пси  розірвать  могли»…
Жалісливим  ріс  і  свідомим.
Перебрала  у  сотий  раз
І  своє  життя,  і  дитини,
І  одну  із  останніх  фраз:
«Їду  я  захищать  родину!»
Й  полетів  на  гарячий  схід,
Щоби  сепарів  присмирити.
З  нею  жив  лиш…  синочків  кіт,
Поки  син  мав  землі  служити.
Потекла-обпекла  сльоза…
Тільки  б  не  зачепила  фота…
Щось  хотіла  іще  сказать,
Котик  лапу  потяг  до  рота…
Обняла  його,  мов  дитя,  –
Він  у  неї  тепер  за  сина,
Поки  жевріє  ще  життя,
Поки  небо  над  нею  синє…
Ніч  заплакала  ізгори
Тихим  довгим  дощем…  до  ранку.
Мо’,  години  чотири-три
Мати  їй  побула  за  бранку.
8.01.2021.
Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900998
дата надходження 11.01.2021
дата закладки 12.01.2021

Ганна Верес

Сподівалась, та… не сталось

Сподівалась  Україна
Воленькою  впитись,
В  своїй  церкві  –  хаті  рідній
Вірити-молитись.
Сподівалась,  як  до  себе
Крим,  Донбас  пригорне  –
Своїх  рідних,  а  не  сербів,
І  здолає  горе.
Сподівалась  для  усіх  нас
Матінкою  стати,
Щоб  не  гнулись  під  Росію
Свої  супостати.

Сподівалась,  та…  не  сталось
Дива  неземного:
Гнила  спадщина  дісталась  –
Пада  Мокші  в  ноги.
Запроданці  ненаситні
Дбають  лиш  про  себе,
Бабло  вміють  так  косити  –
Жахається  й  небо.
Й  Раша  випустить  не  хоче  –
Дітей  убиває,
Безсоромні  свої  очі
Навіть  не  ховає.
Чи  ж  не  пора  тії  очі
Всім  світом  колоти,
А  цю  здичавілу  Мокшу
Втопити  в  болоті!?

Сподівалась,  та…  не  сталось…
«Чому  ж  бо  так,  Боже?
Чи  любить  ми  перестали,
Чи  діти  негожі?
Чи  ти,  Боженьку,  караєш
За  щось  її,  рідну,
У  полки  нас  не  збираєш,
Хоч  живем  не  гідно?
Ніхто  із  нас  не  зна  того,
Та  й  чи  буде  знати,
Що  немає  більш  святого
Імені,  як  МАТИ!?»
16.07.2020.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883037
дата надходження 17.07.2020
дата закладки 18.07.2020

Ганна Верес

Ні!

Стояла  ніч,  липнево-літня,  тиха.
Завмер,  здалось,  і  місяць  між  зірок…
Не  спало  тільки  промосковське  лихо:
Лягав  ворожий  палець…  на  курок.

Немов  звірина,  снайпер  мружив  око,
Смакуючи,  як  жертву  покладе.
А  стати  нею  мав  «укроп»,  високий
І  світлоокий,  як  липневий  день.

Закляк,  як  завше,  ворог  досить  звично.
Давно  не  гість  він  на  шляху  війни,
Тож  постріл  його  був  завжди  класичним,
Та…  погляд  «укра»  вбивцю  зупинив…

Очей  таких  і  погляду  ясного
За  всю  війну  ні  разу  він  не  стрів,
Наповнений  любов’ю  неземною
Той  ворога  також  уже  уздрів.

Гвинтівку  снайпер  відштовхнув  нервово,
І  мозок  чи  не  вперше  пояснив,
Що  перед  ним  –  землі  своєї  воїн
Десь  із  Карпат,  Полтави  чи  Десни.

«А  ким  є  я  на  цьому  полі  бою?
За  кого  я  у  цій  брудній  війні?  –
Думки  переплелись  його  з  журбою.
А  серце  простогнало:  «Досить!  Ні!»
8.04.2020.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871405
дата надходження 09.04.2020
дата закладки 10.04.2020

Шостацька Людмила

ПАМ'ЯТІ КІБОРГІВ

Сльози  душі  та  стигмати,  стигмати…,
Кіборгів  фото,  мурахи  по  тілу.
Янгол  тримає  Матусю  зомлілу  –
Як  не  хотілося  Їх  відпускати.
Сива,  як  птаха,  зчорніла  сорочка,
Наче  на  неї  накинули  тонну,
Дивляться  діти  її  з-під  бетону  –
Всім  подивилася  в  очі  Синочкам:
«Як  я  без  вас,  заберіть  мене,  діти.
Я  вам  на  небі  слізьми  вмию  рани…»
Плачуть  вітри,  наче  справжні  органи  –
Смутку  несила  йому  вже  втаїти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861540
дата надходження 16.01.2020
дата закладки 17.01.2020

Ганна Верес

Бійся зламатись

У  кожній  нації  є  зерна  і  сміття.
З  них  перші  –  патріоти,  гідні  люди,
Які  утверджують  себе  в  часи  звитяг.
Їх  імена  в  народі  незабутні.
А  є  і  підлістю  наділені  людці,
Таких  не  стрінеш  там,  де  небезпечно,
Купаються  в  житті,  як  в  молоці.
Таких  сміттям  вважаю,  безперечно.

«Чи  справді,  таких  совість  не  пече,
Коли  вчергове  підлість  «подарують»,
Чи  не  підставлять  другові  плече?"  –
Спитати  хочеться.  –  Ці  люди  деградують.
Життя  завжди  їх  опуска  на  дно,
З  якого  так  непросто  підійматись.
Життя  за  принципом:  мені  усе  одно  –
То  існування.  Бійся  й  ти  зламатись!
3.12.2019.
Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856917
дата надходження 04.12.2019
дата закладки 05.12.2019

Ганна Верес

Столиця. Іду Майданом.

Столиця.  Іду  Майданом.
На  шоломи  б  не  наступити!
І  німо  душа  ридає:
Лежали  ж  тут  ті,  хто  вбиті…

Борці  то  за  нас  і  волю.
Чия  рука  піднялася?
Хто  право  дав  на  сваволю?
Чом  доля  їх  відцвілася?

Мовчать  шоломи.  Біліють.
І  нам  не  дають  забути.
Серця  материнські  мліють:
Дізнайтеся  правду,  люди!
18.06.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856711
дата надходження 02.12.2019
дата закладки 03.12.2019

Світлая (Світлана Пирогова)

А ще б сніжинок

Безсніжжям  розпочався  день  зимовий.
Скрипить  ажур  морозний  під  ногами.
Шипшинові  рубіни,  синь  тернова
Не  втратили  краси  барвисту  гаму.

А  ще  б  сніжинок  білих  у  палітру,
Щоби  летіли  і  кружляли  роєм.
І  вітер  вправно  б  вигравав  на  цитрі,
Зими  жупан  у  іншім  був  би  крої.

І  сонця  погляд  дочекатись  хоче
Зими  зі  справжнім  свіжим  колоритом.
Блистітимуть  від  гобелену  очі,
Який  постелять  снігу  плавні  ритми.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856564
дата надходження 01.12.2019
дата закладки 02.12.2019

Ганна Верес

В житті людському не бува дрібниць

В  житті  людському  не  бува  дрібниць.
В  нім  кожен  крок  –  потреба,  мабуть,  долі.
Одних  цікавлять  розміри  скарбниць,
А  тих  –  краса,  природа,  невідомість.
Когось  хвилює,  як  крота,  сім’я:
І  світло,  й  даль  такому  недосяжні.
Когось  –  майбутнє,  воля  і  земля
Всієї  батьківщини,  а  не  сажні.

Хтось  обирає  долю  слимака,
А  інший  –  правдолюба-патріота,
Коли  проснеться  ген  в  нім  козака.
Такий  завжди  і  був,  і  є  з  народом.
Й  хоч  слимаки  жили  в  усі  віки,
Та  після  них  –  місцина  лиш  мокренька.
Козацький  слід  тримається  роки:
Народ  їх  пам’ятає,  окрім  неньки.
9.03.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840789
дата надходження 03.07.2019
дата закладки 04.07.2019

Олекса Удайко

ВМИРАЮТЬ ХАТКИ

               [i]Тяжкі  враження  від
               недавніх  від_відин  
               Малої  Батьківщина
               залишились  у  автора
               та  рядками  лягли  
               на  папір...  [/i]
   [youtube]https://youtu.be/7Yv61tiXUaY[/youtube]

[i][b][color="#034159"]Умирають  хатки,  в  Леті  тонуть  люди…
Те,  що  залишаєм,  кажуть,    просто  –тлів:
СО2    і  воду…  Та  декотрі  й  чудо  
здійснюють,  підвівшись,    врешті-решт,  з  колін.

Кажуть,  що    руїна  –  обихідка  росту,
тимчасовий  відступ  ради  перемог…
та  усім  відомо,  що  ота  “короста”,
вже  владіє  тілом,  як  землею  –  смог.

…Жив  дідусь  у  хатці,  помагав  колгоспу
і  кінці  з  кінцями  зводив,  як  він  міг,
залишивсь  самотнім,  помістили  в  хоспіс,
й  запорошив  хатку    невмолимий  сніг.

Влітку  –  жаска  спека,  осінню  дощило,
продірявив    по́бій,  вже  на  те  пішло…
Ніде  правди  діти,  як  в  мішкові  –  шило:
заросло  бур’я́ном  рідне  джерело.

…А  життя  ж    буяло,  виростали  діти,
в  хатці  тій  збиралось  майже  все  село,
як  в  краї  далекі  проводжали  скніти
хлопців-новобранців...  Терном  порсло…

Спадкоємці  ревні  розбрелись  по  світу
залишили  хату  й  діда  помирать,
й  ні́кому  в  надгріб’я  покладати  квіти...
Не  втяла  традицій  й  владна,  жирна    рать.

Отака  халепа  селам  досаждає:
умирають  хатки,  немічним  –  що    мор…
Та  ростуть  палаци,  пригород  буяє,
І  тріщать  засіки  у  хапких  комор.    

А  у  світі  грішнім  торжествує  правда:
ріже  однаково  всіх  одна  Коса…
Там  не  ті  закони  й  не  пінязів  влада,
інші  привілеї,  
                                                 святість...
                                                                                       і  краса.[/color][/b]

23.06.2019

На  авторовій  світлині  -  рештки  хати,  в  якій  
проживав  колись  нащадок  славного
 Чубівського  козацького  роду,  дід    
Оксентій...[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839813
дата надходження 23.06.2019
дата закладки 24.06.2019

Ганна Верес

На Великдень сонцеликий

На  Великдень  сонцеликий
Бджоли  радісно  гудуть  –
Свято  в  християн  велике  –
Паски  і  церкви  цвітуть.
А  за  ним  –  Зелене  свято
50-ий  кличе  день,
Для  дорослих  і  маляток
Дивну  казочку  спряде.

Чебрецями  й  лепехою
В  час  вечірньої  пори
І  шовковою  травою
Він  застеле  всі  двори.
Повінчаються  з  любистком
Дика  м’ята  при  зорі,
Цвіркуни  –  гучні  хористи  –
Теж  зрадіють  цій  порі.

Місяць  повен  гляне  збоку
На  цей  килим  з  диких  трав
Й  подарує  людям  спокій
До  Павла  і  до  Петра!
16.06.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839261
дата надходження 19.06.2019
дата закладки 19.06.2019

Ганна Верес

Назватись матір’ю – не значить нею бути

Не  всі  є  справжні  матері  у  світі…
Є  ті,  для  кого  діти  –  сенс  життя,
Але  не  зможу  тих  я  зрозуміти,
Дітей  хто  викидає  у  сміття,
Чи,  як  зозуля,  щоб  не  знать  мороки,
Вкидають  їх  до  іншого  гнізда,
І  поки  доля  лічить  їхні  кроки,
Спішать  красу  коханцеві  віддать.

Й  так  хочеться  мені  таких  спинити:
Життя  ж  скороминуче,  як  гроза.
Не  рви  із  дітками  своїми  ниті,
Щоб  не  пекла  колись  гірка  сльоза.
Назватись  матір’ю  –  не  значить  нею  бути,
Навіть  коли  в  їх  венах  кров  твоя.
Життя  промчить…  Ти  будеш  теж  забута,
І  їх  слова  про  тебе  заболять.
18.02.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835462
дата надходження 13.05.2019
дата закладки 14.05.2019

Ганна Верес

Їх 49 в небо піднялось

Присвячую  десантнику  Кучерявому  Сергію  Васильовичу  
(4.08.1984  –  14.06.2014).  Село  Павлівка,  Дніпропетровська  область,  Солонянський  район.

Їх  49  в  небо  піднялось  –
Безстрашних  воїв  неньки  України  –
Воно  ж  над  ними  зорями  цвіло,
Не  знало,  що  за  мить  усі  загинуть.
Літак  піднявся  зорям  тим  навстріч.
Сергію  рідна  Павлівка  згадалась.
Не  вперше  бачив  він  червневу  ніч.
Цікаво,  чи  вже  рідні  повкладались?

І  раптом  вибух  землю  сколихнув,
Коли  літак  в  повітрі  розірвався,
Зустрівши  там  непрохану  війну.
Над  лихом  тим  лиш  Каїн  засміявся.
Їх  –  49,  їх  –  аж  49
На  крилах  ангелів  у  вічність  піднялось!
Життя  політ  спинив  їм  чорний  демон,
Спаливши  кожному  ще  молоде  крило!
Видовище  було  не  із  легких,
Коли  горів  метал,  земля  палала,
І  хлопці  наші  –  славні  вояки,
Тіла  яких  в  польоті  розірвало.

Десантників  шукали  сорок  діб,
По-християнськи  щоби  поховати,
Окремих  забирали  і  в  «братів»,
Де  більшість  –  проросійська  темна  «вата».
Впилися  горем  бідні  матері,
Коли  тіла  синівські  відшукали,
І  Бог  ридав  над  ними  угорі  –
Дощем  рясним  сльоза  його  стікала,
Бо  ж  49  доль,  ще  молодих,
Війна-АТО  зненацька  перервала…
Сини  не  повернулись  до  родин  –
На  древі  роду  гілля  обламалось.

Ридала  Павлівка*  в  жаркий  липневий  день  –
Дніпропетровщина  прощалася  з  героєм.
І  вірилось,  душа  його  знайде
Те  місце,  де  не  буде  зла  і  зброї.
2.05.2019.
*  –  місце  народження  і  поховання  Кучерявого  Сергія  Васильовича.

Ганна  Верес  (Демиденко).  
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834278
дата надходження 02.05.2019
дата закладки 03.05.2019

Ганна Верес

Вона боролася за сина до кінця

Вона  боролася  за  сина  до  кінця
Пащенко  Ігор  Іванович  (6.03.1974.-  4.11.2017).  Народився  у  Чернігові.  Мобілізований  в  АТО  у  серпні  2014р.  Боронив  Донецький  аеропорт.  23.01.2015  його  контузило.  Вражений  мозок.  Пізніше  без  наданої  вчасно  допомоги  розвився  менінгоенцефаліт.  Довго  мучився.  Помер  від  набряку  мозку  через    33місяці.  Залишилися  мати  і  донька  від  першого  шлюбу.
Вона  боролася  за  сина  до  кінця…
Аеропорт  терпіла,  три  шпиталі.
І  довгі-довгі  пошуки  бійця.
Дзвінки,  поїздки,  поки  допиталась.
Знайшла  його  у  Харкові  таким:
Живий,  без  пам’яті.  Синок  її  ледь  дихав.
Контузія  далася  узнаки.
І  полилась  молитва  мами  тихо.

Усе  здолала  мамина  любов!
О,  скільки  може  витримать  людина!
І  повернув  синочку  пам’ять  Бог!
Але  ж  діагноз  –  вироком  дитині…
Спливали  в  спогадах  події  знов  і  знов:
Вогонь  і  ДАП,  бетон  і  побратими.
І  плив  потік  із  мамою  розмов  –
Ті  дні  для  них  обох  були  святими.

Він  умирав  у  неї  на  руках…
Вона  ж  голубкою  весь  вечір  воркувала.
Забрала  смерть  проклята  козака,
Коли  знесилена  матуся  задрімала.
Він  дві  війни  пройшов  за  ці  роки:
За  Україну  бився  і  за  себе…
Чи  так  веліли  воїну  зірки,
Чи  запросили  ангели  у  небо?!
Вона  ж  боролася  за  сина  до  кінця…
1.05.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834275
дата надходження 02.05.2019
дата закладки 03.05.2019

Ганна Верес

Політ над землею

Коли  весняні  води  утечуть  
Й  земля  запахне  свіжою  травою,
Із  жайвором  увись  я  полечу,
З  ясною  поєднаюсь  синявою.
Й  відкриється  ізвідти  шир  степів
І  моря  синьо-різьблена  долоня.
Красу  таку  побачать  і  сліпі.
Яке  ж  це  щастя  –  бути  в  цім  полоні
І  милуватись  картами  полів,
Пірнути  зором  в  лісу  зелен-руту,
В  гаї  й  ставочків    дзеркальця  малі!
Я  цей  політ  до  скону  не  забуду!
17.03.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831483
дата надходження 02.04.2019
дата закладки 03.04.2019

Ганна Верес

Зажурилась Україна

Зажурилась  Україна  –
Світ  подивувала,
Уникаючи  свавілля,
Булаву  віддала
Вкотре  вже  не  патріоту  –
Тепер  шоумену
Та  й  звернулась  до  народу:
«Не  глузуй  із  мене.
Натерпілася  від  тебе
І  зрадою  сита.
Чи  це  воля  така  неба?
Чи  марно  просити
Тебе,  змучений  мій  люде,
Нерозумні  діти,
Чи  Нечистий  вами  крутить?
Як  теє  терпіти?
Чи  Пророкову  науку
Забули?  Не  знали?
Чи  з  великої  розпуки
Себе    наказали?

Одумайтесь,  діти  мої,
Молю  вас,  благаю,
Не  женіться  за  сумою  –
Час  не  можна  гаять.
Об’єднайтеся  навколо
Ідеї  одної,
Бо  ж  не  матиму  спокою.
Вже  ж  і  так  на  днові!..
Чи  ж  я  глум  цей  заслужила,
Діти  мої  –  квіти,
На  чужій  роботі  жили
Глядіть  –  не  порвіте!
Землю  свою  прикрашайте  –
Така  моя  воля,
Мене  й  себе  захищайте,
Куйте  власну  долю!»
2.04.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831480
дата надходження 02.04.2019
дата закладки 03.04.2019

Руслана Ставнічук-Остаховська

Пригода білченяти

Прудконоге  білченя
Встало  з  самого  рання'.
Гарно  вмилось,  причесалось
І  портфелик  відшукало.
Вмить  у  нього  спакувало
Свої  іграшки  й  забави.
Вже  хотіло  іти  з  дому,  -
Та  зустрілась  мама  йо’му:
«Ти  куди  біжиш,  синочку?  -
Одягнув  нову  сорочку.
Що  у  нас  таке  за  свято?
Нумо  зізнавайсь,  хвостатий».
«Я,  матусю,  біжу  в  школу.
Буду  вчитися  усьому,
Стану  мудрим  і  ученим,  -
Будеш  горда  ти  за  мене».
«Твоя  правда,  -  каже  мама  -
Треба  вчитися  старанно.
Тільки  літом,  мов  на  горе,
На  канікулах  вся  школа.
То  ж  ходім  поки  додому,
Радіть  сонцю  золотому.
Пора  осені  настане  -
Підеш  в  школу  за  знаннями.

04.-  06.05.2018
Руслана  Ставнічук  (с)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830848
дата надходження 28.03.2019
дата закладки 29.03.2019

Олекса Удайко

ПОЕЗІЯ – ЦЕ…

           [i]Певно,  стомились  від  сьогодення...
           Хочеться  гарної  музики,  поезії...
           І  просто...  "нічогонеробтва"  –
           подумалось  мені...  І  ось  –
           вкотре!  –  таймаут!            [/i]
[youtube]https://youtu.be/o89kEMsLFQs
[/youtube]
[i][b][color="#890f9c"]Віршуємо  й  не  думаєм  всерйоз,
чи  маємо  на  те  благословіння.
Чи  то,  бува,    не  хляка  чи  мороз,  
не  словоблуд...  напутнього  начиння?

Поезія  –  це  ліки  для  душі,
від  болю  в  серці  екстрена  пігулка,
поезія  –  не  епос  і  вірші  –
по  фібрам  серця  трепітна  прогулька    

Поезія  дарує  кращі  з  прав  –
творить  канони,  пестити  моралі.
І  хто  із  нас  бентежно  не  збирав
римовані  на  ниточках  коралі?!..

Поезія  –  від  Бога  щирий  гранд,
аванс  Творця  за  прояв  милосердя!
Поезія  –  змовкання  канонад,  
не  вбивство  доль  у  січі  душ  і  тверді…

Поезія  не  любить  звучних  слів,
вона  –  інтим,  квиління  душ  чаїних,
поезія  –  глас    ангельських  послів,
код  алгоритму  співів  солов’їних…

Поезія  –дарунок  Божих  ласк  
творителям,  у  кого  серце  щире,
поезія  –  шукання  Світлих  паск
і  меса  –  тим,  хто  відлітає  в  ірій.

Поезія  –  божественна  Любов
до  тих,  хто  щиро,  без  лукавства  любить…
Поети  тчуть  нагій  душі  покров,
та  їх  Господь  шанує  і  голубить.[/color]  [/b]
 
25.03.20199[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830480
дата надходження 25.03.2019
дата закладки 26.03.2019

Ганна Верес

Така весна лиш раз бува

Весна  прийшла,  і  перша  блискавиця
Пробіглася  шаблюкою  навскіс,
Тепло  торкнулось  до  вербових  кіс.
Зазеленіла  рутою  пшениця.
Пі-пі-канням  озвалася  синиця,
І  жайвір  зміряв  гордо  висоту.
Дрімається  на  сонечку  коту.
Вода  в  ріці  хвилюється-іскриться.

Зеленотрав’ям  луки  зарясніли,
Кульбабки-сонечка  в  долині  зацвіли.
Побачивши,  як  журавлі  пливли,
Душа  людська  зігрілась-завесніла.
Ще  гай  не  обізвався  солов’ями,
Та  розумів:  вони  уже  в  путі.
«Така  весна  лиш  раз  бува  в  житті!»  –
Захоплено  шпаки  в  саду  співали.
4.01.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830475
дата надходження 25.03.2019
дата закладки 26.03.2019

Ганна Верес

Не казка сива

Не  казка  сива  –  ранок  і  тумани  
До  річечки  в  долину  забрели,
Проміння  сонячне  вони  ламали,
Щоб  роси  в  травах  довше  побули.
Вербиці  в  сукнях  мокрих,  мов  дівчата,
Тремтіли  з  холоду  й  боялись  роздягтись.
Неначе  вийшли  марево  стрічати,
Туман  попестив  їх  та  й  покотивсь.
Дзвеніла  тиша…  Річка  плюскотіла,
Ховаючи  внизу  тихенький  плин,
А  вище,  мов  навпомацки,  летіли
Журавлики,  ламаючи  свій  клин.
24.05.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830470
дата надходження 25.03.2019
дата закладки 26.03.2019

Любов Вишневецька

Блузку шила

Блузку  я  шила...  Качельки...
-  Самый  любимый  мотив!..
В  нежных  цветочках  апрельских
будет  цвести  эксклюзив.

Сердце  мотает  клубочек...
Неба...  лазурную  нить.
-  Где  мой  любимый  дружочек?..
Мне  без  него  нужно  жить...

Нитка  с  иголкою  дружит...
Тихо  шуршит  оверлок.
-  Плечики  нужно  поуже...
И  сексуальней  бочок.

Душу  прикрою  шифоном...
Нежных  объятий  весны.
В  цвете  лазури  бездонном
кажутся  явными  сны...

Яркой  расцветкою  ткани
душу  могу  удивить...
-  Только  ее  не  обманешь...
К  счастью...  оборвана  нить.

Сердце  мотает  клубочек...

                                                                             14.03.2019  г.

Фото  из  инета.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828962
дата надходження 14.03.2019
дата закладки 14.03.2019

Romashe4ka

В сніг упала…

Проводжала  мати  сина,
Молодого  юнака.
Довго  плакала,  просила:
- Повернись  живим  назад.

Син  ховав  змокрілі  очі,
Знав  давним-давно  про  все…
- Ти  не  плач,  моя  матусю,
Вір,  чекай  і  все  мине…

Мати  ніг  не  відчувала,
На  війну  за  сином  йшла.
Не  дійшла…  у  сніг  упала…
Богу  душу  віддала.

Син  вернувсь  з  війни  додому,
Вірив  –  матінка  чека.
Він  не  знав,  що  лиш  від  болю
Мати  в  небо  відійшла.  

Ця  війна  серця  картає,
Душі  рве,  синів  вбиває.
Матерів  ховає  в  труни,
А  країну  рве  по  струнах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828947
дата надходження 13.03.2019
дата закладки 14.03.2019

Ганна Верес

Спустилась нічка на мої Верескуни

Спіткнувся  день  і  в  травах  роси  розгубив.

Схололе  сонце  довго  падало  за  гору.

А  з  потемнілої  небесної  габи

Поодинокі  проглядали  перші  зорі.

Взялись  за  скрипочки  вечірні  цвіркуни,

Немов  довершуючи  чарівне  видіння,

Спустилась  нічка  на  мої  Верескуни  –  

Немає  метушні,  закінчилось  ходіння.

Лиш  світлий  місяць  поміж  зорями,  мов  пан,

Велично  й  гордо  шлях  нічний  долає,

Під  ранок  зшиє  сивий  з  марева  жупан,

Яри  й  долини  в  нього  вміло  повдягає.
24.03.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828823
дата надходження 13.03.2019
дата закладки 13.03.2019

Ганна Верес

Про нас, трьох подруг з Деревинщини (Я – Галя Ходак, Тоня Шигань, Рая Штик)

Ще  пліткувало  літо  солов’їним  «тьох»

З  зозулиним  куванням  у  діброві,

Як  ми  стежиною  тут  мандрували  втрьох,

Веселі,  безтурботні  і  здорові.

Стелилась  стежка  та  у  зелен-споришах,

Вела  безпомилково  на  дорогу.

Не  знали  ми,  що  й  доля  з  нами  вируша

Завадить  чи  надати  допомогу.

Той  час,  немов  туман  ,  від  сонечка  розтав,

А  ми  свій  шлях  торуємо  ще  й  досі.

Зозуля  ще  кує  для  нас  літа,

І  не  одна  попереду  в  нас  осінь.
7.04.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828827
дата надходження 13.03.2019
дата закладки 13.03.2019

Ганна Верес

Солдат останньої війни (У музеї)

Останню  посмішку  солдата
Дарує  фото  зі  стіни.
Читаю.  Як  же  його  звати?  –
Солдат  останньої  війни.
А  юний  же  який,  безвусий,
На  нім  –  тризуб,  натільний  хрест.
Одна  сережка  сяє  в  вусі:
Синок  один  в  сім’ї,  як  перст.
Зустрілася  з  його  очима:
О,  скільки  ж  світла  в  вояка!
Високого  не  мав  він  чину.
«Калаш»  старенький  у  руках.

І  болем  серце  геть  зайшлося,
Бо  обняла  його  печаль:
О,  скільки  ж  планів  не  збулося!
Життя  ще  ж  тільки  розпочав,
А  вже  згорів.  Жорстока  доля?
О,  ні!  Тяжка  вина  Кремля!
Він  боронив  собою  волю
І  фоту  посмішку  послав.
Вона  зовсім  напівдитяча,
А  помістився  ж  цілий  світ,
І  гірко  мами  серце  плаче,
Бо  не  побачить  сина  плід.
Дай,  Боже,  нам  війни  не  бачить!
9.03.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828624
дата надходження 11.03.2019
дата закладки 11.03.2019

Ганна Верес

Я – Україна

Крізь  плин  століть  громами  зазвучало
Високе  ймення  нашої  землі:
«Я  –  Україна!  Горда,  незвичайна!
Це  мій  народ  устав  таки  з  колін
І  розірвав  старі  імперські  пута,
Щоби  не  мати  зайвої  нужди,
 «Любов»  Росії  «братню»  не  забуде,
Бо  ж  стільки  випито  за  всі  роки  біди,
Що  іноді  дивується  півсвіту,
Як  вижив  цей  нескорений  народ,
Котрий  не  раз  платив  найкращим  цвітом.
Той  опадав  частіш  без  нагород.
Це  він  сказав  тверде,  мов  криця,  «досить»,
Я  сам  господар  на  своїй  землі,
Хоча  історія  уроки  ще  підносить,
Не  панувати  тим  тут,  хто  в  Кремлі!»
3.03.2019.
Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828623
дата надходження 11.03.2019
дата закладки 11.03.2019

Амадей

БАТЬКОВІ ТАРАСУ

           БАТЬКОВІ  ТАРАСУ

                                                                                       І  мене  в  сем"і    великій
                                                                                       Сем"і  вольній,  новій,
                                                                                       Не  забудьте  пом"янути
                                                                                       Незлим  тихим  словом.
                                                                                               Т.Г.  Шевченко  "Заповіт"
Проснись  батьку,  встань,  Тарасе,
Буди  Гайдамаків!
Холодний  Яр  уже  шумить,
Знамена  як  маки.

Уже  вогонь  в  Яру  тліє,
Скоро  запалає,
Лиш  неправда  кругом  править,
А  правди  немає.

Хто  дорвався  до  "корита"
Грабить  та  "богує",
А  що  кажеш  робить  влада?
Не  бачить,  не  чує.

Ані  сліз  вона  не  бачить
Вдови  й  сиротини,
Вони  граблять,  щоб  забрати
Усе  в  домовину.

Вони  думають  на  той  світ
З  собою  забрати,
Літаки,  палаци,  яхти,
Хто  на  що  багатий.

Сирота  сидить  голодний,
У  холодній  хаті,
А  вони  з  нього  шкуру  деруть,
Нелюди  прокляті.

Вони  думають  на  небі
Господа  немає?!
Брешуть  гади,  Господь  прийде,
Прийде  й  покарає!

Заговорять  на  Вкраіні  
І  Дніпро  і  гори,
І  потече  кров  ворожа
У  синєє  море.

Вони  тебе  зневажають,
Батьку  ти  наш  милий,
Навіть  квіти  не  покладуть
Тобі  на  могилу,

Бо  бояться  і  мертвого,
Як  колись  живого,
Жива  батьку  твоя  правда,
Живе  твоє  слово!

Та  є  батьку  на  цім  світі  
І  порядні  люди,
Вони  тебе  пам"ятають,
Й  повік  не  забудуть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828344
дата надходження 09.03.2019
дата закладки 09.03.2019

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.03.2019

Ганна Верес

А «Червона рута» – пісня файна. (Слова для пісні)

(Присвяч.    Володимиру    Івасюку,    автору    пісні    «Червона    рута».  [b]4.03  йому  би  було  лише  70![/b])

Ніченька    старі    Карпати    вкрила
Тай    подарувала    пісні    крила
Про    червону    руту    й    чисту    воду,
Про    гірську    красу    й    дівочу    вроду.
Приспів:
А    «Червона    рута»    –    пісня    файна,
В    ній    любов    свята    є    до    Украйни
Й    доля    непроста,    Івасюкова,
В    плетиві    творіння    загадковім.  

Задзвеніла    пісня    кришталями,
Над    степами    линула    й    полями,
Гори    чарувала    й    полонини,
Кожне    серце    юне    полонила.
Приспів.

Розгубили    зорі    янголята,
Підхопили    пісню    на    крилята,
Понесли    її    над    цілим    світом
Про    Карпати    й    рути    дивні    квіти.
Приспів.
7.11.2014.

Ганна    Верес.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827895
дата надходження 05.03.2019
дата закладки 06.03.2019

Ганна Верес

Ти поет?

Творіння  віршів  –  рідкісна  хвороба,
Яку  не  зупиня  імунітет,  
Й  якщо  це  не  пера  несміла  проба,
Тоді  діагноз  маємо:  поет!
 Рожеві  мрії  в  них  чергуються  й  стремління,
Й  думок  цілодобовий  хоровод,  
Коли  народжується  слово  те,  нетлінне,
Де  біль  людський  і  шум  весняних  вод.

Поезія  –  думок  дитя  й  безсоння,
Котре  не  жде  ні  місця,  ні  часу,
Коли  й  на  сірому  осінньому  осонні
Ми  зустрічаєм  сонячну  красу.
Душі  вогонь  там  з  присмаком  кохання,
З  тремтінням  рук  і  серця  водночас,
Блакить  небес,  уплетена  в  зітхання,
І  лет  думок,  що  осідлав  Пегас.

Поезія  –  це  берег  для  любові,
Невинна  цнота  де  і  мудра  сивина,
І  вітру  шквал,  і  звуки    хвиль  прибою,
Між  почуттям  і  розумом  війна.
В  мистецтві  вона  панна!  Ні,  царівна!
Це  витвір  струн,  смичка  і  скрипаля,
Де  глибина  й  невимовна  чарівність,
Котра  людське  в  людині  прославля!
16.02.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827902
дата надходження 05.03.2019
дата закладки 06.03.2019

Ганна Верес

Переплелися наші долі

Переплелися  наші  долі,
Але  з’єднатись  не  змогли…
Не  наші  винні  в  тім  долоні,
А  перші  вибухи  війни.
Ти  з  перших  днів  на  фронт  поїхав,
Моя  ж  дорога    –  в  інший    бік…
А  через  кілька  літ  зустрілись    –
Вогонь  війни  обох  обпік.
Ти  був  поранений,  жонатий.
Моя  ж  –  поранена  душа.
Той  час,  хоч  поряд  наші  хати,
Нам  вибору  не  залишав.
І  хоч  летіли  долі  поряд,
Але  ж  людей  не  проведеш:
Дивились  іноді  на  зорі,
Та  до  своєї  пари  йдеш.
Вже  красти  щастя  нам  несила    –
Воно    ж,    солодке    і    гірке,    
Манило    душі    наші    сиві…
Бува  ж  з  людьми  в  житті  таке!..
Переплелися  наші  долі    –
З’єднатись…  так  ми  й  не  змогли,
Бо  не  змінити  нам  долоні,
Бо  не  змогли  спинить  війни.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827231
дата надходження 28.02.2019
дата закладки 01.03.2019

Ганна Верес

Червоний колір з чорним завжди поруч (Червоно-чорному прапору присвячую)

Червоний  колір  з  чорним  завжди  поруч    –

За  землю  то  людська  пролита  кров,

У  ній  велика  сила  непокори

Й  безмежна  до  Вкраїни  є  любов.



Червоний  з  чорним  –  кольори  це  болю,

Тривоги  за  понівечений  край,

Це  кольори  синівської  любові,

Котра  дітей  під  стяг  один  збира.



Вони  готові  за  Вкраїну  вмерти,

Бо  доля  у  борців  саме  така.

Червоний  з  чорним  –  кольори  безсмертя,

Героїв  слава  житиме  в  віках.
18.04.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826963
дата надходження 26.02.2019
дата закладки 27.02.2019

Ганна Верес

Поет – борець! Поет – творець!

Назвав  народ  поета  «наш  творець»,
Як  і  того,  чиї  ми  усі  діти.
Поет  –  життя  й  історії  знавець,
Без  нього  темно  й  глухо  в  білім  світі!

Поет  за  суттю  є  також  борець,
А  його  зброя  –  влучне  правди  слово,
Невтомний  він  майбутнього  творець,
Будує  саме  він  його  основу.

А  творить  тільки  зранена  душа
Й  тоді,  як  біль  чужий  її  турбує.
Чутливу  душу  спокій  залиша,
Коли  багатий  бідного  грабує.

Поет  –  це  й  лікар  цілих  поколінь,
Покласти  здатен  голову  на  плаху,
Заради  інших  проганяє  лінь
І  служить  людям,  Господу  без  страху!
23.12.2018.


Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818708
дата надходження 23.12.2018
дата закладки 24.12.2018

Світлана Моренець

ТИ БЕРЕЖИ ЇХ, БОЖЕ!

День  поспішав  за  обрій  і  котив
поперед  себе  диск  огненний  сонця,
збавляв  шалений  темп,  губив  мотив
і  блискотів  прощально  у  віконцях.

Запалювали  люльки  димарі,
пихтіли  в  чисте  небо  теплим  духом.
Давно  поснули  мухи  й  комарі,
бо  холодно,  тож  не  гули  над  вухом,

лиш  зрідка  голос  птаха  долинав,
та  й  знову  обіймала  райська  тиша.
Яскраві  барви  вечір  поглинав.
Спалахували  зорі.  Місяць  вийшов.

Повільно  вечір  плив,  як  мед  густий.
Нірвана...  Але  враз  прийшла  до  тями:
за  мирні  миті  –  Господи,  прости!  –
на  фронті  платять  кров'ю  і  життями.

Благословенний  спокій  і  ось  ця
краса  блаженно-чиста,  пасторальна,
все  завдяки  нескореним  бійцям,
в  яких  щодень  –  війна...  на  смерть...  реальна...

І  хвиля  смутку.  Й  звичний  епілог  –
благання  до  Небес,  слова  молитви,
щоб  захистив  захисників  наш  Бог...
–  Ти  бережи  їх,  Спасе,  в  кожній  битві!

                                             2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815528
дата надходження 28.11.2018
дата закладки 28.11.2018

Ганна Верес

Мамина порада (Сл. для пісні) .

Виткала  у  небі
Ніченька  підкову
Сумували  верби,
Чуючи  розмову,
Що  життя  легкого
В  світі  не  бува.
Правда  є  такою,
Не  лише  слова:

– Доню,  моя  квітко,
Пам’ятай  до  скону,
Доля  і  в  лебідки
Не  бува  казкова.
І  не  Божі  грози
Уночі  блищать,  
А  жіночі  сльози
Ллються  та  гірчать.  

– Дякую.  матусю,
Рідна  моя  ненько,
Думами  тулюся,
Хоч  і  не  маленька.
А  твоя  порада  –
Свято  для  душі,
П’ю  слова  ці  радо,
Адже  не  чужі.

Ткала  ніч  доріжку
З  маминої  мови,
Сумовито  трішки
Та  лилась  розмова.
Дивом  калиновим
Упились  роки,
В  душах  –  не  зимово
В  неньки  і  дочки.
22.07.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814932
дата надходження 23.11.2018
дата закладки 23.11.2018

Ганна Верес

В єднанні є найвища суть

Чи  є  щось  краще  на  землі,
Як  віра  й  правдонька  святая,
Земля  у  вишивках  полів
І  неба  тиша,  як  світає,
Й  той  шепіт  стиглих  колосків,
Що  з  вітром  в  полі  розмовляють,
Й  безсмертна  слава  козаків,
Й  знамена,  що  на  вітрі  грають?
Нема  й  чарівніших  пісень,
Як  наша  пісня  й  солов’їна,
Й  Дніпро,  що  віддано  несе
На  хвилях  долю  України!


Чи  є  в  світах  такий  народ,
Щоб  так  умів  життя  любити,
Найвищу  має  з  нагород  –
Уміння  честю  дорожити?
Немає  й  кращих  трударів,
Аніж  народ    мій,  незборимий,
Що  був  у  кожнім  з  таборів,
Та  всіх  не  перехоронили,
Бо  українства  й  волі  дух
Тримав  його  у  непокорі,
Він  переміг  свою  біду,
Не  дався  знищитись  під  корінь.

І  хай  скрегочуть  вороги  –
Не  панувати  їм  над  нами,
Хоч  оточили  навкруги…
Крим  і  Донбас,  мов  під  цунамі.
Та  внуки  славу  понесуть
Про  Україну  незалежну,
В  єднанні  є  найвища  суть,
Тоді  можливості  безмежні.
Нема  дорожчої  землі,
Як  наша,  зрошеная  кров’ю,
Її  Всевишній  нам  зберіг
І  нас  нагородив  любов’ю!  
12.11.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813553
дата надходження 12.11.2018
дата закладки 12.11.2018

Ганна Верес

Тікає осінь мокрими стежками

Тікає  осінь  мокрими  стежками,

Що  забрели  у  вранішню  росу,

Замилувалась  водами  й  стіжками

Тай  загубила  сонячну  красу.


Ось  попливла  над  напівголим  лісом,

Обтрушуючи  і  останній  лист,

Прощаючись  дощем  з  гаями  слізно,

Що  також  роздягтися  спромоглись.


Пливе  вона  услід  за  журавлями

І  піднебесся  колиса  крилом,

Туман-завісу  стеле  над  полями,

Що  простяглись  далеко  за  селом.


Плугами  грунт  упевнено  шматує,

Щоб  зачорніла  галкою  земля,

Вино  вишневе  молоде  куштує

І  тихо  місце  зимоньці  звільня.
12.11.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813550
дата надходження 12.11.2018
дата закладки 12.11.2018

Ганна Верес

Заплаче небо сірими дощами

Заплаче  небо  сірими  дощами,

Застогне  сумом  журавлине  «кру»,

І  осінь  над  деревами  й  кущами

Затіє  з  вітром  незвичайну  гру.

То    всядеться  на    жовтому  листочку,

То  кров’ю  бризне  на  горобину,

В  калині  запалає  у  ярочку,

Чи  зеленню  затче  озимину.

Або  ж  підхопить  посивілі  хмари,

Прикриє  сонце,  вимиє  дощем,

Тоді  слабкий  і  немічний  комарик

Притулок  знайде  під  старим  кущем.

Та  осінь  вже  від  нього  не  відстане:

Шука  в    траві,  в  пенькові,  під  грибом,

А  той  –  у  кожушину  до  каштана,

Бо  так  не  хоче  вмерти  він  рабом.

Укутавшись  в  колюче  гарбузиння,

Не  хоче  осінь  видимою  буть,

Стрибне,  бува,  грибочком  до  корзини.

Та  ви  й  самі  це  знаєте,  мабуть?!
30.01.2013

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813460
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 12.11.2018

Ганна Верес

19-річному герою з Чернігівщини Вороб’ю Івану Володимировичу (посмертно) .

[i]Загинув  9.11.2018.  в  зоні  проведення  ООС[/i]

Осіння  височінь  сповита  болем…

В  сльозах  червоних  глід,  горобина…

Синок  з  Чернігівщини  не  вернувся  з  бою…

О,  скільки  ж  їх  забрала  ця  війна!    


Земля  Новгород-Сіверська  в  жалобі:

Загинув  же  її  в  Донбасі  син…

О  ,  Боже,  що  з  народом  нашим  робиш?

А  мо’,  не  вміємо  ми  за  дітей  просить?


Іванові  було  лиш  19,

А  вже  замкомандира  у  АТО.

Ніякої  він  не  цурався  праці.

Ніколи  у  житті  не  був  ніхто!


Стоїть  народ  на  стомлених  колінах  –

Шанує  сина  –  вірного  бійця.

О,  Боже,  збережи  нам  Україну,

Не  дай  забути  подвигу  й  лиця!


Такого  сина  втратила  родина!

Такого  воїна  утратила  земля!

Не  знали,  що  героя  народили.

Чому  ж  в  героїв  закороткий  шлях!


У  Господа  я  хочу  запитати:

Як  без  війни  наш  боронити  край?

 Допоможи  на  крилах  їм  вертатись

До  отчих  хат,  а  не  в  небесний  рай!


Коли  такі  ось  учорашні  діти

Приміряли  на  себе  біль  століть,

Вони  є  та  надія  і  еліта,

Що  на  сторожі  нації  стоїть!
11.11.2018.                                    

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813458
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 12.11.2018

Ганна Верес

Стеле осінь

Стеле  осінь  під  ноги  золото,
Поміж  ним  –  листя  геть  іржаве…
Загубився  десь  дятел  з  молотом,
І  душа  від  журби  тужава.

Плаче  осінь  дощами  сивими,
Листопад  ними  наближає,
Та  берізки  стоять-щасливість
І  милуються  урожаєм
Тих  масляток,  що  притулилися,
У  картузиках,  у  мокреньких.
Вони  дощиком  теж  умилися,
Тому  свіжі  і  молоденькі.

І  ховаються  між  туманами
Деревця  тут.  Вітри  дрімають.
Силуети  снують  оманливі  –
Грибники  урожай  збирають.
18.03.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813282
дата надходження 10.11.2018
дата закладки 10.11.2018

Ганна Верес

Сад, мов тихе осіннє диво

Сад,  мов  тихе  осіннє  диво,
У  задумі  стоїть-дріма.
Фруктів  стільки  у  нім  вродило,
Що  вітрець  не  встига  зривать.
Кинув  якось  додолу  грушу
Й  знов  у  крону  сховав  крило.
«Пізніх  яблучок  не  обтрушуй,»  –
Щось  із  яблуні  загуло.
Чепуриться  калина  збоку,
Хоче  вітер  приворожить,
Щоб  любові  пізнать  неспокій,
Бо  буденно  не  хоче  жить.
Одяглася  вона  в  намисто,
Запалала  рясним  вогнем,
Сукню  теж  поміняла.  Й  в  листя,
Де  сховався  вітрець,  моргне,
Чи  простягне  до  нього  гілля,
Але  вітер  не  поспіша,
Він  не  першу  перед  весіллям
Наречену  саму  лишав.
25.10.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813280
дата надходження 10.11.2018
дата закладки 10.11.2018

Олекса Удайко

СТАРЕЗНА ЯК СВІТ

       [i]Нашій...  
       Рідненькій!...  [/i]          
[youtube]https://youtu.be/83KEdARQFYY[/youtube]

[i][b][color="#7807ad"]Вкраїнська  мова  –  не  лише  для  кухні,
Вона  –  у  серці…  і  глибинах  знань
О,  скільки  ворогів  її  оглухло!
О,скільки  в  душах  мук,  розчарувань!

Вона  усотана  дитям  від  мами
Разом  з  грудним,  цілющим  молоком…
Вона  –  як  материнське    оригамі:
Її  з  душі  не  виб’єш…  й  молотком!

Вкраїнська  і  санскрит  –  немов  близнята  –
Родились  враз…  І  не  в  багні  боліт…
З  вершечків    вітровію  зняті,
Щоб  в  майбуття  втокмити  свій  політ!

Санскрит  як  закарваш*  для  індуїзму
Втонув  у  фіміамній  млі  церков,
Вкраїнська  ж  –  войовнича,  як  залізна  –
Звільнялась  від  кайданок  і  оков!

Козацький  дух  підтримувався  мовно  
Із  уст  Нечая  і  Залізняка,
Як  ворогів  –  «братів»  своїх  некрових  –
Із  Рошу**  гнали...  Мова  ось  така!

За  неї  йшли  в  атаку  бандері́вці,
Вмирали  Йвани  в  Другу  світову…
В  історії,  на  траунійій  доріжці  
Тлумила  біль  й  вощила  тятиву!

Не  вмерла  мова  в  карцерах  “гестапо”,
Як  помирав  за  неї  гордий  Стус.
Борців  за  правду  гнали  по  етапу  –
Та  зради  мові  не  було  спокус…

В    часи  нові  за  матернім***  інстинктом
Ділили  нас  на  рідних  і  чужих,
Щоб  досягти  покори  в  “сиротинці”,
У  душах  мас  плекали  мовний  “жмих”.  .

Та  не  вдалося  їм…  Уже  й  не  вдасться
Із  мовних  чвар  влаштовувать  жнива!  
Всім  нечестивцям,  котрі  прагнуть  власті:
“Та  мова  є!  
                                             Відроджена!  
                                                                                                 Жива!”
 
Й  державна  вже    –  далеко  не  на  кухні,
Вона  –    в  прицілі  лінгвістичних  знань.

О,  скільки    ворогів  рідненької  потухло!
О,  скільки  гріховин!    
                                                                         І  –
                                                                                         покаянь!..  [/color]
[/b]
9.11.2018
_________
*Обшлаг,  чохол,  кобура.
**Русь  в  окремих  джерелах  часів  Середньовіччя.
***Тут  в  значенні  "матерня",  рідна  мова.
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813263
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 10.11.2018

Ганна Верес

Далеке і близьке моє село

Далеке  і  близьке  моє  село,
В  житті  моїм  ти,  справді,  відбулось.
Відтоді,  як  залишила  тебе,
Щораз  картаю-мучу  я  себе.  

Й  вина  моя  у  тім  і  є,  й  була,
Що  корені  мої  таки  з  села,
Гірчить  в  душі  моїй  постійний  біль,
Не  можу  я  пробачити  собі,
Що  на  очах  село  моє  вмира
Й  нема  того  веселого  двора,
Де  вечір  божеволів  від  краси,
А  ранок  трави  косами  косив.

Впивався  м’ятою  частенько  і  цвіркун,
Листок  верби  під  дощик,  мов  дикун,
Заводив  танці  в  мене  на  очах.
Там    я  зростала  смирним  онучам.
Тяглися  й  мальви  стрімко  в  небеса
(Навік  лишилась  в  пам’яті  краса).
Лиш  за  одне  не  картаю  себе,
Що  залишила  в  снах,  село,  тебе.
30.07.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812719
дата надходження 05.11.2018
дата закладки 06.11.2018

Ганна Верес

Давно замовкли в нас пісні весільні

Давно  замовкли  в  нас  пісні  весільні,
Тепер  весілля  –  рідкість  на  селі,
Та  й  ті  перетворились  на  застілля,
Де  поряд  п’ють  дорослі  і  малі.
Нема  тих  слів,  що  звичай  прикрашають,
Магічну  силу  втратив  рушничок,
І  щастя  теж  по-іншому  бажають,
Згубився  український  гопачок.    

І  атрибути  маємо  нові  ми,
Хоча  живі  калина  й  коровай,      
Стрічають  наречених  люди  німо:
Пісень  так  і  не  вивчили  слова.
І  біль  засів  так  глибоко  й  надовго:
Куди  йдемо,  а  головне  –  із  чим?
Може  й  тому  рясніють  у  нас  вдови,
Хоча,  багато  є  тому  причин?..
25.06.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812715
дата надходження 05.11.2018
дата закладки 06.11.2018

Ганна Верес

І знову осінь

І  знову  осінь  крила  обагрила
Жовто-червоним  подихом  вітрів,
Далеким  зойком  в  небі  журавлиним
Озвався  клин.  Лісок  вогнем  горів.

Пливло  повільно  сонце  в  надвечір’я,
Щоби  завершити  і  цей  осінній  день,
Застигли  хмари,  мов  легке  ганчір’я,
То  біло-сіре,  а  то  геть  руде.

Як  сонце  за  лісочком  заховалось,
Мереживом  засяяли  зірки,
По  тілу  втома  важко  розливалась,
Згадавши  день  прожитий  нелегкий.
14.10.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812346
дата надходження 02.11.2018
дата закладки 03.11.2018

Ганна Верес

Добу осінню тішив листопад

Добу  осінню  тішив  листопад  
І  раптом  на  папір  поливсь  віршами,  
Як  і  рясний  серпневий  зорепад
Чуттєву  душу  аж  до  дна  вражає.

Дощі  скупали  осені  красу,
Журба  пташина  з  нею  обнялася,
Вплела  берізці  золото  в  косу
Й  немов  вином,  видовищем  впилася.

Осіння  казка  не  завжди  сумна  –
Частенько  переповнена  й  дивами,
Де  кожне  з  них,  мов  привид  вирина,
Й  фігура  кожна  ніби  оживала.

Осіннє  сонце  особливе  теж  –
Воно  дарує  прохолодне  світло,
На  мурашиний  полилось  кортеж.
Він  до  пенька  –  вповні,  порожній  –  звідти.

Готує  всю  природу  до  зими
І  павутиння  бабиного  літа.
Ставок  промінчик  сонця  заломив,
Щоби  поету  душу  ним  зігріти.
2.05.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812343
дата надходження 02.11.2018
дата закладки 03.11.2018

Ганна Верес

Народ і пісня

Коли  у  пісні  виростають  крила
Й  вона  сягає  сонячних  висот,
Здається,  що  півсвіту  підкорила,
Коли  її  співає  весь  народ.

Але  пісні  втрачають  свої  крила,
Коли  народ  невільником  живе.
Коли  до  волі  шлях  йому  закрили,
Такий  народ  втрачає  все  своє!
11.08.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811969
дата надходження 30.10.2018
дата закладки 31.10.2018

Ганна Верес

Жовтень стрілки переводить

І  знову  жовтень  стрілки  переводить,
Щоби  продовжити  осінній  день?
Чи  щоби  не  відстать  від  тої  моди,
Що  від  Росії  грішної  іде?
А  мо’,  людей  вночі  приспати  хоче
Й  підтвердженням  цьому  є  дикий  факт:
Поранений  ізнов  цієї  ночі,  
А  перед  цим  –  у  Києві  теракт.

Допоки  жити  будем  під  прицілом
Чужинців  і  своєї  влади  теж?
Застиг  народ  у  мороці  суцільнім,
Якому  вже  нема  ніяких  меж.
31.10.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811966
дата надходження 30.10.2018
дата закладки 31.10.2018

Олекса Удайко

ПОТОЙБІЧЧЯ: МЕДИТАЦІЙНА РЕМІНІСЦЕНЦІЯ

...[iРецензентам..
       трохи  езотерики  та...
       ірреальності...  [/i]
[youtube]https://youtu.be/DpD40iY9pVk[/youtube]

[b][color="#5f0882"][i]Буває  –
ми  викреслюєм
                                   з  життя  свою  людину,  
забувши,
що  і  нас…  
в  свій  час…  
враз…  
                                     викреслить  життя…
Запалюймо    
сердець    живу  і  благосну    лучину,
що  не  веде  до  
руйнівного  гніву    
                                       й  забуття….

Ми  ігноруємо  –
буває  –
іншу  думку  й  долю,
що  розійшлася  з  нашою  
                                         в  концепції  життя…
Та  не  швидкуйте…  
убирати  недозріле  поле,
щоб  не  зірвать  своє  –
                                         хай  запізніле  –  каяття.

То  ж  бережімо…
кимось  в  серці  
нам  
                                         нагріте  місце:
коли  в  своєму  –
із  краплин  злоби  –
                                           замерзне  лід,
й  остудить  обсіч  нас  ота
                                           незаперечність  істин,
воно  було  б  як  скит,
                                           що  не  замів
                                           блукальця  слід...[/i]
[/color][/b]

28,10.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811712
дата надходження 28.10.2018
дата закладки 29.10.2018

Ганна Верес

Закружляло листя в хороводі

Закружляло  листя  в  хороводі  –  
Вітер  і  зривав  його,  й  трусив  –
Падало  на  землю  і  у  воду…
Сивий  дощ  із  неба  моросив.

Занедужала  трава,  зігнулась,
Не  раділа  холоду  й  воді.
Тихий  легіт  літа  не  забула…
Без  тепла  навколо  світ  збіднів.

І  хоч  до  весни  ще  так  далеко,
Упадуть  на  листячко  сніги,
Та  тепло  повернуть  нам  лелеки,
Все  зазеленіє  навкруги.
8.10.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811700
дата надходження 28.10.2018
дата закладки 29.10.2018

Ганна Верес

Усякому терпінню є кінець

Росія  злодієм  ввірвалась  в  нашу  хату,
Забрала  Крим,  півморя  відняла
Та  й  заходилась  світові  брехати,
Мовляв,  рука  Хрущова  нам  дала
Його  в  далекім,  п’ятдесят  четвертім,
Ще  й  згоди  у  Москви  не  запитав,
А  що  татар  лишилось  менше  чверті,
Росію  не  хвилює  тема  та,
Як  не  хвилює  і  земля  Кубані.
А  Білгород,  чия  була  земля?
Расєя  й  право  звикла  дерибанить  –
Такими  постулати  є  Кремля.

Та  нам  не  гоже  голову  схиляти,
Бо  ж  зависоку  сплачено  ціну,
Ніхто  не  прийде  й  землю  нам  звільняти,
І  тільки  нам  закінчувать  війну,
І  розраховувати  лиш  на  власні  сили,
Щоб  переможця  одягти  вінець.
Згадаймо,  скільки  доль  вона  скосила!
Усякому  ж  терпінню  є  кінець!
14.08.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811698
дата надходження 28.10.2018
дата закладки 29.10.2018

dovgiy

ЗІРКА - АЙСТРА (легенда)

Любі  читачі!  Пропоную  Вашій  увазі  свій  виклад    легенди,  яку  нещодавно  опублікували  на  сайті    поетичного    клубу  автори:  Олег  Требухівський  та  Неоніла  Гуменюк.  Я  висловлюю  їм  сердечну  вдячність  за  їх  роботу!
Ось  їхня  публікація:

Зірка-айстра
Тоді,  коли  літо  вітається  з  осінню,  розквітають  айстри.Стою,милуюся  цими  барвистими  квітами  і  пригадую,як  колись  бабуся  розповідала  одну  дуже  цікаву  легенду.  ...Десь  високо-високо  в  небі  панувало  зоряне  царство.Головною  тут  була  Зірка-Мати.Мала  вона  багато  дочок-Зірочок.Гуляли  вони  небесними  просторами,  поки  Сонце  спало.А  коли  Небесне  Світило  посилало  своїх  гінців-промінців  на  Землю,тоді  у  зірковому  царстві  всі  відпочивали.  Під  час  чергової  прогулянки  одна  з  дочок-Зірочок  відділилася  від  гурту  своїх  сестер  і  полетіла  майже  до  самої  Землі.Побачила  там  красеня-хлопця,який  сидів  біля  річки  і  грав  на  флейті.Гра  так  сподобалася  Зіронці,що  їй  захотілося  ближче  познайомитися  з  музикантом.  Коли  вона  сказала  про  це  матері,та  спочатку  не  погодилася  відпустити.Але  донька  так  вмовляла  неньку,що  та  врешті  здалася,  дозволила  відвідати  Землю,тільки  з  однією  умовою:повернутись  повинна  у  визначений  час,поки  прокинеться  Сонце.  Донька  пообіцяла  вчасно  повернутися  і  стрілою  помчала  на  Землю  до  річки,де  юнак  знову  грав  на  флейті.Музика  так  зачарувала  Зірку,  що  вона  геть  забула  про  свою  обіцянку.А  коли  згадала,було  уже  пізно.Сонячні  промінці  вже  стрибали  по  траві,по  деревах,віддзеркалювали  у  чистому  річковому  плесі.Ось  тоді  й  перетворилася  вона  на  квітку,яку  люди  й  досі  називають  айстрою.  Вночі,коли  зірки  мандрують  небесними  шляхами,їхня  сестра  дивиться  на  них  здалеку.Але  не  шкодує  про  те,що  не  зможе  біьше  зустрітися  ні  з  матір"ю-Зікою,ні  з  сестрами-Зірочками.Мелодія  кохання  настільки  полонила  ніжне  серденько  зірки-айстри,що  вона  ладна  слухати  її  цілу  вічність.
ID:  686029
Рубрика:  Проза
дата  надходження:  27.08.2016  09:21:22
©  дата  внесення  змiн:  27.08.2016  09:24:03
автор:  Неоніла  Гуменюк  та  Олег  Требухівський
Мені  подобається  8  голоса(ів)  


 Попередній  твір        Наступний  твір  

   Перейти  на  сторінку  автора
   Додати  в  обране          Роздрукувати  






ЗІРКА-АЙСТРА
 (легенда)

Сонце  спало,  а  тим  часом
По  небесному  просторі
Вийшли  дітки  погуляти
Пуст  унки  –  сестрички-Зорі.
Мати  Зірка  наглядала
Аби  хтось  не    вліз  у  шкоду
Й  потихеньку  вимітала
Хмари  пилу  із  господи.
Хоч  була  вона  цариця,
Та  трудитися  любила.
Тож  у  неї,  як  годиться,
Було  завжди  все  до  діла.
Нагуляються  дівчатка,
Тай  тікають  у  палати
Бо  руде  кошлате  Сонце
Встане  світ  обігрівати.
Так  бувало  цілу  вічність
Та  одного  разу  сталось
Те,  на  що  Матуся-Зірка
Аж  ніяк  не  сподівалась:
Одна  Зіронька-сестричка
Віід  своїх  сестер  відбилась
І  біля  Землі  весною
Випадково  опинилась.
І  почула:  ніжна  флейта
Про  кохання    пісню  грає
І  дівоче  серце  Зірки
Невідомим  щемом  крає
А  то  красень-парубійко
Вийшов  з  дому  в  гай  зелений
І  на  флейті  вправно  й  дзвінко
Витинає  дивні  трелі.
І  до  того  вподобала
Зірка  пісню  цю  чудову
Що  послухати  музику
Захотіла  вона  знову.
Просить  маму:  мамцю  мила
Дозволь  до  Землі  злітати
Щоб  над  парубком  красивим
В  гіллі  дуба  постояти
Щоб  почути  дивну  пісню
Яку  файний  красень  грає
І  яка  дівоче  серце
Незбагненим  щемом  крає.
Ні,  дитино,  не  дозволю!
Ми  –  Зірки!  А  то  лиш  люди    
Як  залишишся  із  ними
Нещаслива  завжди  будеш.
Не  залишусь!  Обіцяю
Повернутися  завчасно
Ну,  дозволь,  матусю,  люба!
Та  мелодія  –  прекрасна!  
Хочу  ще  її  послухать
Хоч  хвилинку,  хоч  разочок!
Ну,  дозволь!    -    і  відпустила
Мати-Зірка  одну  з  дочок.
Та  стрілою  полетіла  
До  землі,  де  над  рікою
Грав  юнак  чарівну  пісню
Про  бентегу  неспокою
Про  глибокі  карі  очі
Про    дівочі  чорні  брови
Про  діброву,    яка  тоне
В  морі  першої  любові!
Полонила  пісня  Зірку
Та  настільки,  аж  небога
Геть  забула  все  на  світі
А  вернутись  вже  незмога
Бо  вже  промінці  по  травах,
По  деревах  застрибали
Віддзеркалились  у  плесі,
Тай  чимдуж  злетіли  далі!..
А  що  ж  зірка?  Ковдра  ночі
Від  проміння  не  закрила
Тож  вона  на  гарну  квітку
В  мить  одну  перетворилась.
Її  Айстрою  назвали.
А  безхмарними  ночами
Вона  дивиться,  як  сестри
Ходять  в  гурті  коло    мами
Та  від  того,  що  із  ними
Вже  не  буде    -  не  жалкує.
Бо  Мелодію  Кохання
Цілу  вічність  серцем  чує!

26.10.2018



       



















 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811365
дата надходження 26.10.2018
дата закладки 27.10.2018

Ганна Верес

Пісня серця

Хтось  честолюбністю  назве  це,
А  хтось  –  крутіш  слівце  знайде,
Як  слуха  пісню  мого  серця,
Що  од  Всевишнього  іде,
Тому  ж  шкода,  як  пропаде.

Все  те,  що  із  душі  лилося
Бувало,  й  спати  не  дало,
Хоч  посивіло  вже  волосся,
Й  не  молода  уже  давно.
Може  тому  й  не  все  одно?

Я  ж  хочу,  щоби  не  згубився
Той  лебединий  серця  спів
Про  те,  як  долі  шлях  стелився  –
Десь  раював,  а  десь  кипів
Серед  людей,  серед  степів.

Яка  стрічалася    недоля,
Як  свій  леліяла  я  цвіт,
Як  всі  гуртом    будили  волю
І  здивували  цілий  світ.
Такий  я  маю  свій  одвіт.
24.05.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811435
дата надходження 26.10.2018
дата закладки 27.10.2018

Ганна Верес

Перший падолист

На  струни  осінь  золото  низала,
Коли  почався    перший  падолист.
Щоранку  сіре  марево  сповзало,
І  журавлі  у  вирій  подались.

Відклекотіло  небо  журавлями
І  загойдалась  срібно-біла  нить  –
Мережки  розгубились  між  гіллями,
А  поміж  трав  водиця  струменить.

Дивлюся  на  живу  холодну  воду,
Що  неба  клаптик  виткала  в  собі,
І  проглядається  життя  струмка  на  споді.
Ніхто  спинить  не  може  його  біг.
6.05.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811432
дата надходження 26.10.2018
дата закладки 27.10.2018

Ганна Верес

Де дороги зійшлись (Слова для пісні)

Де  дороги  зійшлись  хрещато,
У  гніздечку-садочку  хата,
Вся  низесенька  і  біленька,
В  ній  жили  ми  і  тато,  й  ненька.
Солов’ями  співали  роки,
Поки  в  світ  ми  пішли  широкий…
Сльози  щастя  застигли  в  неньки,
Коли  стріла  внучат  маленьких.

А  яким  же  був  гордий  тато:
Онучаток  вчив  майструвати,
І  садок  дарував  їм  груші,
Щоб  добрішими  були  душі.
Вже  дорослі  усі  внучата…
Не  дороги  –  стежки  хрещаті,
І  ні  тата,  на  жаль,  ні  неньки,
Посіріла  й  хата  біленька…

Де  дороги  лежать  хрещаті,
Вже  не  біла,  сіренька  хата,
Мохом  сивим  садок  укрився  –
Без  родини  теж…  зажурився!..
Де  дороги  зійшлись  хрещато,
У  гніздечку-садочку  хата…
Вся  низесенька  і...  сіренька,
В  ній  жили  ми  і  тато,  й  ненька...

28.08.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811179
дата надходження 24.10.2018
дата закладки 24.10.2018

Ганна Верес

То не сурми заграли (Слова для пісні)

То  не  сурми  заграли  –

Бій  клекоче  важкий,

Небеса  –  у  загравах,

У  крові  –  колоски.


Не  дощем  плаче  небо  –

Дим  із  кров’ю  обнявсь,

Похилилися  верби,

Затужила  рідня.


Гинуть  кращі  із  кращих

У  бою  вояки…

Дзвони  стогнуть  і  плачуть,

Душі  рвуть  на  шматки…


Але  нас  не  зламати

В  буреломі  війни,

Україну  і  матір

Будем  всі  боронить.
14.10.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811174
дата надходження 24.10.2018
дата закладки 24.10.2018

Ганна Верес

Народження пісні

Коли  у  вірша  виросли  ті  крила,
З  якими  піснею  він  став,  пізнавши  лет,
Здалося,  друге  дихання  відкрилось,
І  усвідомлюєш  тоді,  що  й  ти  поет.

Це  відчуття  не  кожному  відоме,
Коли  із  піснею  і  ти  летиш  у  даль,
І  дякуєш  за  все  це  Богу  й  долі,
Й  не  знаєш  сам,  радіти  чи  ридать.

В  такі  хвилини  серце  то  німіє,
То  витанцьовує  у  грудях  гопака,
Душа  від  щастя  того  теж  хмеліє,
Обнять  готова  світ  і  співака.

В  житті  так  мало  хвилювань  подібних,
Коли  стаєш  крилатий,  ніби  птах,
Віддав  землі,  знедоленій  та  рідній,
Те,  що  носив  у  серці  й  на  устах.
23.10.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811087
дата надходження 23.10.2018
дата закладки 24.10.2018

Ганна Верес

Восени

Вдяглись  дерева  в  ризи  там  і  тут
В  багряно-жовті,  мідно-золотисті,
Гвоздики  й  чорнобривчики  цвітуть.
І  сонця  м’ячик  нижче  покотився.

Сумує  небо  сіро-голубе,
Бо  ж  розгубило  клаптики-хмаринки.
Трави  журавлик  в  лузі  не  скубе,
І  мишка  в  нірку  потягла  скоринку.

Лежить  земля  розшитим  рушником,
Немов  палітра  різнокольорова.
Тумани  сиво-білим  молоком
У  ранки  заблукали  сіроброві.
17.03.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811085
дата надходження 23.10.2018
дата закладки 24.10.2018

Ніна Незламна

Я прийду до тебе

Я  прийду,  чуєш,  до  тебе,  тільки  зачекай,
Шурхіт  листя  під  ногами,  осінь  зустрічай,
Сонце  золотом  покриє,  прикрасить  поля,
У  бурштиновій  вуалі  красуня  земля.

У  думках,у  нас  з  тобою  іще  літні  дні,
Квіти-  маки  збирали,  ти  дарував  мені,
І  нам  сонце  всміхалось,  у  долонях  тепло,
Всі  птахи  в  коло  збирались,  якби  ж  так  було.

Як  прийду,  любий  до  тебе,    хай  неба  блакить,
Вітер  згоне  сірі  хмари,  подарує  мить,
Ясний    промінь  гойдається  на  вітах  кущів,
Нехай  осінь  та  не  хочу,  холодних  дощів.

Тож  стрічай  мене  і  осінь,  листочків  букет,
І  поглянь  в  жадані  очі,  знаю  твій  секрет,
Принесеш  мені  троянди,  які  так  люблю,
Я  цілунок  твій  медовий,  ні,  не  загублю.

                                           2015р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810910
дата надходження 22.10.2018
дата закладки 22.10.2018

Ганна Верес

Обнімімось, браття-українці

Обнімімось,  браття-українці,
Поміж  нас  хай  селиться  любов,
Головне  в  житті  –  то  не  червінці,
А  добро,  родина,  мир  і  Бог!

Біль-війну  ми  разом  подолаєм,
Героїчний  маємо  народ,
Й  зацвіте  веселка  понад  краєм,
Закінчиться  ера  перешкод.

Обнімімось,  браття-українці,
Не  слабіють  м’язи  наших  рук
Налила    нам  доля  бід  по  вінця,
Кров  козацька  капає  з  хоругв.

Волею  все  ж  будем  смакувати,
Дорожити  і  своїм  ім’ям,
Бо  одна  в  нас  Україна-мати,
Як  одні  батьки,  земля,  сім’я.

14.10.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810883
дата надходження 22.10.2018
дата закладки 22.10.2018

Ганна Верес

Війна і мати (Слова для пісні) .

Війна  і  мати  –  вічні  антиподи:
Одна  з  них  забира  людські  життя,
Й  лиш  матерям  завдячують  народи,
Йдучи  шляхами  боротьби  й  звитяг.
Нема  у  світі  ще  такої  сили,
Щоб  роз’єднала  неньку  і  дитя,
Щоби  в  душі  тепло  те  загасила,
Дароване  їй  Богом  і  життям.
Приспів:
То  не  туман  упав  матусі  в  коси,
І  у  очах  не  роси  зацвіли,
Душа  її  в  молитві  миру  просить,
Не  гинули  щоб  у  війні  сини.

У  маминому  серці  свіжа  рана:
Синок  її  поліг  у  боротьбі,
У  чорний  біль  прибралися  й  заграви,
Невипитий,  невиміряний  біль.
Чи  є  та  сила,  біль  щоби  скосила
У  маминій  розіп’ятій    душі,
Утратила  вона  надію-сина,
А  душі  ж  їхні  рідні  –  не  чужі!
Приспів.
21.10.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810878
дата надходження 22.10.2018
дата закладки 22.10.2018

Ганна Верес

Солдатка

Їх,  люблячи,  солдатками  назвали,  
А  це  важливо:  смакувать  любов
Тоді,  коли  навколо  бід  навала,
Вона  ж  –  з  коханим,  а  над  ними  –  Бог!..
 «Солдатка»,  –  хтось  занадто  грубо  кине,
Вкладаючи  в  це  слово  інший  зміст,
Не  знаючи,  як  важко  її  спині,  
Нести  незрозумілу  чорну  злість.
Солдаткою  її  й  життя  назвало
І  ношу  жінці  нелегку  дало:
Синочка  (плід  кохання).  Хто  те  знало,
Яке  кохання  поміж  них  було.

Вони  ж  служили  разом  у  Донбасі,
Ба,  боронили  край  від  москалів…
Війна  щодня  їм  корчила  гримаси,
Та  вірними  були  вони  землі.
Й  кохання  несподіване  і  чисте
Їх  запросило  під  своє  крило…
(З  очей  сльозинки  срібні,  мов  намисто
Вниз  покотились…)  Ой,  було  ж…  Було…

Та  щастя  їх  чомусь  було  коротке,
Не  мало  воно  й  штампа  в  паспортах…
Для  неї  був  не  зовсім  замкомроти…
Синок  на  нього  схожий  підростав…

Поліг  той  командир  на  полі  бою,
У  спадок  їй  залишив  малюка…
Вона  ж  живе  із  сином,  фото  й  Богом,
Ростить  для  України  вояка!
18.10.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810841
дата надходження 21.10.2018
дата закладки 22.10.2018

Ганна Верес

Господарює осінь за вікном

Господарює  осінь  за  вікном,
ЗолотолИстом  застеляє  трави,
Смакує  молодим  іще  вином,
Коли  останні  викосить  отави.

Вітрів  спинити  так  і  не  змогла,
Забула,  мабуть,  що  вони  крилаті.
Схолола  після  літечка  земля.
Птахи  не  хочуть  вечір  звеселяти.

Охрипли  солов’ї  довкруж  давно,
Частіше  «кар»  вороняче  лякає.
Удень  ще  гілля  ходить  ходуном  –
До  клімату  осіннього  звикає.

У  помарач  вдяглась  горобина,
До  сонця  руки  радо  простягає.
Навіть  узимку  сонячна  вона.
З  калиною  вони  окраса  гаю.

Там  особливим  полум’ям  горять
Поміж  дерев  дуби,  берези,  клени…
Вони  серця  уміють  підкорять
І  восени,  і  влітку,  як  зелені.
22.08.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810839
дата надходження 21.10.2018
дата закладки 22.10.2018

Олекса Удайко

ІСПИТ З УКРАЇНСЬКОЇ

       
         [i]Скажи  мені  одне  лукаве  слово  –
         І  я  тоді  скажу  тобі,    
         хто  –    ти!  
                                                       [b]Олекса  Удайко[/b][/i]

[youtube]https://youtu.be/eesPXO49Wr0[/youtube]

[i]  [b][color="#55067a"]Напевне,    слово  у  житті  щось  значить...
(Слова  відверті  –  дзеркало  душі.)
Його  не  можеш    вкрай  переоначить...
Як  душі,  
                       що  ховаються  в  кущі.

Вам  скажуть:    мир,  і  мир  за  всяку  ціну…
(Так,  нам  чужа    повія  та  –  війна!)
Не  вірте  їм!..  Поставте  краще  сті́ну  
Від  них:
                         крові́...  байдужа  їм  ціна!  

Вам  скажуть:  ні́чого  мирян  ділити,
Єдиним  для  усіх  є  Господь  Бог…
Остерігайтесь  –  інший  «повелитель»
Лунає    з  уст  
                           отців,  мирян-небог.
 
Вам  скажуть:  не  на  часі  рідна  мова,
Важливіший  за  неї  –  свій  живіт…
Одвіт  ви  дайте  українським  словом  –
Як  сина  
                             неньки  нашої  одвіт!

На  жаль,  у  вжитку  зайд  оте  лукавство  –
То  зброя  їхня,  й  діє  як  іржа…
Бо  роз’їдає  душі  "п’ята  каста",
Як  зуби  
                           «льодовитого»  моржа…

Стратегія  Московії  пожадна:
«Єдині  ми  були  споконвіків,
І  мова  в  нас  одна.  Й  одна  держава…»
Слова  –  
                           не  для  затятих  козаків!

Не  кожному  в  країні  той  екзамен
Вдається  скласти  враз,  за  один  мах!
Прийміть  його  для  себе  як  державний...  
Простий  –  
                             лиш  тим,  
                                                             хто  порохом  
                                                                                                         пропах.                    [/color][/b]

18.10.2018
_________
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810760
дата надходження 21.10.2018
дата закладки 21.10.2018

Ганна Верес

На прогулянці

Мов  парашути-ниточки  в  повітрі,
Пливуть  над  нами  й  плесом  озерця,
Та  ось  мережка  бабиного  літа
Торкнулася  до  донечки  лиця.

Мала  побігла,  щоб  одну  піймати,  –
Зустрівся  їй  мурашник  на  путі,
Коли  ж  я  доню  стала  підіймати,
Той  парашутик  далі  полетів.

А  там,  на  вітах  голих,  без  листочків,
Мережки  срібні  водять  хоровод,
Намиста  білого  висять  кругом  разочки  –
Їх  осінь  ткала  із  небесних  вод.  
11.10.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810613
дата надходження 19.10.2018
дата закладки 20.10.2018

Ганна Верес

Пісня про козака

Приємна  новина.  Завдяки  відомому  композитору  Миколі  Ведмедері  ще  один  вірш  став  піснею.  Дякую  за  талант.

Пісня  про  козака

По  долині  річка  плине,
Та  не  вибігає.
Росте  поруч  тополина  –
До  небес  сягає.
Що  та  річка-синьострічка
Хвилечками  грає,
Понад  нею  пісня  лине  –
Котиться  над  плаєм.

Що  тій  пісні  в  грудях  тісно
Ще  й  серденько  крає  –
То  до  неньки  козаченько
Обізвався  з  раю:
«Прости  мене,  рідна  нене,
За  хустину  чорну.
Знаю,  вісточка  про  мене
Прийшла  відучора.

Свою  пісню  невеселу
Болем  спеленаю,
Віру  в  душах  хай  поселить,
Гімном  залунає…»
По  долині  річка  плине  –
Назад  не  вертає..
Мати  сива  свого  сина
Чека-виглядає…
18.01.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807200
дата надходження 19.09.2018
дата закладки 20.09.2018

Ганна Верес

Не стало двох синів

[i]Сьогодні  з  інету  дізналася  про    двох  наших  загиблих  у  Донбасі.  Допоки  будем    біль  цей  пити,  ховать  дітей  і  сльози  лити?
[/i]
«Не  стало  вчора  знову  наших  двох,»    –

Два  материнських  серця  застогнали…

Не  розуміють,  що  таке  любов

Ті  що  безжально  воїв  убивали…

Читаю:  ще  не  стало  двох  синів,

Знов  дві  сім’ї  у  траурі,  у  чорнім…

І  білий  світ  для  роду  почорнів,

Бо  дві  кровинки  вирвали  учора.



«Чому  вони?  –  б’є  мозок  у  чоло  –

Скількох  іще  ковтне  війна  героїв?

А  чий  наступний  упаде  шолом,

Допоки  Путін  буде  у  короні?»


Так,  не  одна  впаде  іще  сльоза,

І  не  один  рубець  сковерка  серце,

Поки  закінчиться  в  Донбасі  ця  гроза,

Допоки  будем  з  ворогом  у  герці?


Та  прийде  час  –  настане  перелом,

Бо  ж  задарма  не  гинуть  патріоти.

Прикриє  Україну  Бог  крилом,

І  будем,  врешті,  вільним  ми  народом!
19.09.2019.


Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807197
дата надходження 19.09.2018
дата закладки 20.09.2018

Ганна Верес

Літо ще дрімало на покосі

Утік  і  липень,  і  купальська  ніч,
Та  літо  ще  дрімало  на  покосі.
І  сталася  важлива  в  році  річ:
Над  ним  схилилась  жовтокрила  осінь.
Із  сірим  і  рясним  важким  дощем,
Із  сивим,  ніби  дід  старий,  туманом,
Із  золотим  над  річкою  кущем,
І  з  вітром,  що  те  злото  поздуває.
Тоді  безмежна  синя  вишина
Легеньким  порухом  те  золото  обійме…
То  вересневий  ранок  починавсь.
За  все  удячні,  літечко,  тобі  ми!
23.08.2014.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807078
дата надходження 18.09.2018
дата закладки 19.09.2018

Ганна Верес

Чекаю знов я і боюсь новин

Чекаю  знов  я  і  боюсь  новин
Із  неспокійного  нам  рідного  Донбасу,
Де  гинуть  люди,  наші,  без  провин
Від  куль  і  мін,  і  вибухів  фугасів.

Там  кров,  живу,  без  міри  п’є  земля,
Повітря  цідить  стогін  в  тому  краї...
О,  скільки  ж  ти  200-их  звідтіля
Земля  зустріла  й,  плачучи,  каралась!

Ці  терористи  чи  бойовики
Насправді  ж  є  солдатами  Росії,
Нас  ненавиділи  і  мучили  віки,
Бо  пустота  у  душах  їх  засіла.

Та  вірю,  прийде  справедливий  суд,
І  кожен  з  них  отрима  гідну  плату:
Всі  винні  кару  Божу  понесуть,
Хто  є  сьогодні  зла  й  брехні  солдати.  
16.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807076
дата надходження 18.09.2018
дата закладки 19.09.2018

Ганна Верес

Це не наснилось

Листя  ляга  на  плечі
Дощиком  золотим…
Котиться  день  у  вечір…
Неба  вгорі  сатин…
На  голубому  фоні
Хмарки  уже  без  крил.
Вирвалось,  мов  з  айфону,
Журно-крихке  «курли»,

Й  падало  журавлино
Рясно  на  падолист  .
Два  довжелезних  клини
В  даль    синю  подались.
Й  туга  услід  за  ними,
Очі  засіяв  сум…
Це  мені  не  наснилось  –
В  пам’яті  я  несу.
22.03.2018.  

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806947
дата надходження 17.09.2018
дата закладки 18.09.2018

Ганна Верес

Колише нічка зорі

Колише  нічка  зорі  на  крилі
І  сни  мережить  звечора  й  до  ранку.
Це  час  не  одного  з  тисячоліть
Так  обіймає  ніжно  землю-бранку.

Ця  зоряна  краса,  мов  диво  з  див,
На  полотні  нічному,  ледь  імлистім,
А  інша  в  тихім  дзеркалі  води
Теж  розгубила  зоряне  намисто.

Під  ранок  роси  в  травах  зацвітуть
І  сонце  землю  подихом  зігріє,
Таку  барвисто-рідну  і  святу,
Тоді  й  душа  промінням  зазоріє.
28.03.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806861
дата надходження 16.09.2018
дата закладки 17.09.2018

Ганна Верес

Осінь рання забрела

У  край  мій  рання  осінь  забрела,
Одягши  з  листя  жовтого  віночок,
Нектаром  запаслася  вже  бджола.
Завмер  під  сивим  маревом  ставочок.

Я  вип’ю  казку  осені  до  дна
І  захмелію,  мов  вином  зігріта.
Земля  така  у  світі  лиш  одна.
Чарівні  тут  зима,  весна  і  літо.

До  ставу  притулився  моріжок  –
Це  зелен-диво  кличе  моє  око.
Сьогодні  він  змінився  –  ледь  прижовк.
Милуюсь  ним  я  мало  не  щороку.
20.01.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806858
дата надходження 16.09.2018
дата закладки 17.09.2018

Ганна Верес

Ви чуєте?

Ви  чуєте?  Війна  іде  у  нас,
Важка,  цинічна.  Кров  роками  ллється.
Відтятий  Крим.  Горить-кипить  Донбас…
Хіба  це  в  світі  не  війною  зветься?
Ви  чуєте,  як  тужать  матері,  
Як  вояки  за  бій  один  сивіють,
Як  знемагають  враз  богатирі,
Котрі  любити  землю  свою  вміють?

Ви  чуєте,  як  закипає  кров,
Жива,  в  серцях,  у  венах,  тобто  в  тілі?
Але  москаль  народу  не  зборов
Ні  в  літню  спеку,  ані  в  заметілі.
Ви  чуєте?  Іде  у  нас  війна
З  кривавим,  ненаситним  супостатом?
У  цім,  Європо,  є  й  твоя  вина,
Й  нема  надії  на  далекі  Штати.
15.08.2018.
Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806635
дата надходження 14.09.2018
дата закладки 15.09.2018

Ганна Верес

В борні народжується воля

Військових  очі  із  газетних  шпальт…
Загиблі  то…  І  молоді,  й  не  дуже…
То  очі  тих  героїв  з  барикад,
У  кім  серця  і  душі  не  байдужі.

Вони  пройшли  крізь  дим,  вогонь  і…  біль,
Про  страх  забувши  і  про  обережність,
Пізнали  істину,  що  тільки  в  боротьбі
Здобути  можна  власну  незалежність.

Народ,  який  про  землю  свою  дба,
Кайдани  зніме  власними  руками,
Тому  й  триває  зараз  боротьба
Із  підлими  московськими  круками.

Ми  чверть  століття  тішили  себе,
Що  легко  й  швидко  вибороли  долю…
Чи  не  історія  глузує  з  нас  тепер:
Що  ж,  лиш  в  борні  народжується  воля!
8.09.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806633
дата надходження 14.09.2018
дата закладки 15.09.2018

Ганна Верес

Служи народу

Життя  ніколи  не  бува  простого  –
У  нім  багато  знаків  запитань.
Жени  від  себе  ту  життєву  втому
Що  заважає  дихать  і  літать.

Коли  ж  пізнаєш  насолоду  лету,
Життя  стає  світлішим  –  не  нудним,
Так  зрозумієш  воїна  й  поета
І  справжній  жах  і  зради,  і  війни.

Вони  ведуть  народ  до  ешафоту
Лише  за  те,  що  він  у  світі  є.
Служи  ж  на  благо  рідного  народу,
Лиш  так  ім’я  не    очорниш  своє!
5.05.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799955
дата надходження 19.07.2018
дата закладки 20.07.2018

Ганна Верес

Весла

Пливуть  літа  крізь  осені  і  весни,
На  скронях  вишиваючи  сліди.
Ледь  притомились  долі  й  віку  весла,
Навколо  ж  тільки  більшає  води.

Розхитує  вона  у  хвилях  човен,
Сердито  вириває  весла  з  рук,
Та  буде  краще  завтра,  ніж  учора,
І  я  позбудусь  учорашніх  мук.

І  хоч  літа  у  білий  сніг  прибрались,
Так  хочеться  ще  вірити  в  дива.
Може,  тому  й  ніде  не  прогиналась  –
Сильнішою  старалася  ставать.

Легких  стежинок  у  житті  немає,
Та  силу  додає  людині  дух:
Це  він  її  і  на  плаву  тримає.
Для  власних  весел  сили  я  знайду!
16.02.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799949
дата надходження 19.07.2018
дата закладки 20.07.2018

Катерина Собова

Пiсля весiлля

-Доброго    здоров'я,    куме,
Й    довго    Вам    прожити,
Віддали    Нікусю    заміж  -
Можна    й    відпочити.

-Та    який    там    відпочинок!
Ви    ж    знаєте    Ніку...
Буду  людям    через    неї
Відроблять    довіку.

Скільки    коштів    ми    вгатили
Тільки    на    застілля!
Брали    ж    участь    у    проекті
“Чотири    весілля”.

Довелось    продати,    куме,
Новеньку    автівку,
Думав,    виграють    на    щастя
Весільну    путівку.

Та    ця    радість    обминула
Мою    доцю    Ніку,
Вона    там    же    влаштувала
Концерт    чоловіку.

Накаркала    тоді    сваха
(Як    в    воду    дивилась),
Бо    Нікуся    через  місяць
Уже    й    розлучилась.

А    ми    з    жінкою    дурієм,
Де    тепер    що    брати?
Позичили    двісті    тисяч  -
То    треба    ж    віддати!

Донька    добре    погуляла:
-Давай    гроші,    тату!
Та    й    повіялась    у    Київ
Женихів    шукати.

Отут,    куме,    у    індійців
Треба    нам    повчитись,
Бо    там    жінка    з    того    жиру
Не    буде    біситись.

Чоловіку    на    весіллі
Дарують    рушницю,
Не    для    того,    щоб    підстрелив
Зайця    чи    лисицю.

Жінка    там    себе    поводить,
Як    те    янголятко,
Бо    на    лоба    її    зразу
Ліплять    жирну    цятку!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799608
дата надходження 17.07.2018
дата закладки 17.07.2018

Ганна Верес

Зерно любові

Літа  цвіли  вже  інеєм  у  косах,
Коли  зустрілись  погляди  очей,
Прийшла  до  нас  обох  життєва  осінь,
Та  кликало  мене  твоє  плече.

Хотілося  слова  тепла  почути,
Щоб  ніжністю  лилися    із  душі.
Омріяний  піймати  щастя  жмутик
Й  кохання  пити  із  твоїх  віршів.

Хтось  погляд  у  зневіру  заховає,
А  хтось  засудить  перезрілий  вік,
Зерно  ж  любові  в  серце  засіває
Закоханий  і  мудрий  чоловік.
7.01.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799545
дата надходження 16.07.2018
дата закладки 17.07.2018

Ганна Верес

Тікала ніч у літо

Розправивши  зірчасту  парасолю,
Тікала  ніч  у  літо  від  весни,
А  соловей  скінчив  вечірнє  соло,
В  гніздечко  запросив  до  себе  сни.

Дрімали  верби,  коси  розпустивши,
Долонею  застиг  широкий  став,
Що  звечора,  заколисавши  тишу,
У  обіймах  її  до  ранку  спав.

Щокатий  місяць  не  збирався  спати  –
Чумацький  шлях  легенько  перетнув,
Осяявши  дерева  й  білі  хати,
У  воду  впав,  та  хвильок  не  горнув.

Дивилась  ніч  на  жовтувате  диво
Й  до  нього  посміхаючись,  цвіла,
Поки  зоря,  ранкова,  розбудила
Людей  і  верби,  й  став,  що  край  села.
20.01.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799540
дата надходження 16.07.2018
дата закладки 17.07.2018

Валентина Мала

ЛЮБЛЮ СЕЛО, ТАМ ВСЕ НЕ ТАК

[color="#8000ff"][i][b]
Люблю  село,  там  все  не  так!
І  небо  інше,  зорі  низько...
Ось  круча,  річечка,  рівчак,
А  он  біжить  мале  дівчисько…

Собаки  гавкають,  чудні,
І  кури  бігають  в  городі,
І  дні  біжать  там  не  нудні,
Бо  розчиняєшся  в  природі…

Бабусю  бачу  й  дідуся  ,
І  яблуневий  сад  квітучий,
Ось  гусочка  манірна  вся,
А  он  трояндочки  пахучі…

Вдихаю  кисень  в  повен  рот
І  насолоджуюсь,  радію!
Навколо  хати  –  рій  щедрот!
Дивлюсь  на  все  і  серце  мліє…

Стоїть  хатина  й  досі  там,
Родина  брата  проживає,
Осанна  всім  отим  літам!
Які  коріння  наше  знають.

Я  приїжджаю  знов  сюди,
Везу  з  собою  і  онуку,
До  хати,  саду,  до  води,
Щоби  почути  рідні  звуки…

Ось  круча,  річечка,  рівчак,
А  ось  біжить  мале  дівчисько,
Люблю  село,  там  все  не  так!
І  небо  інше  й  зорі  низько!!!

     16.07.2018р.
/  на  фото  авторка  в  селі  Олександрівка  ,2014р.  /
[/b][/i][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799514
дата надходження 16.07.2018
дата закладки 16.07.2018

Ганна Верес

Мліє літо

Мліє  літо  в  нашому  садочку:
Сонце  зачепилось  в  вишняках,
Стука  дятел  диво-молоточком  –
Павучків-жучків  геть  полякав.

Гілля-руки  вгору  тягнуть  сливи,
Нанизавщи  сотні  ягідок,
Поряд  кучерявиться  малина,
Кетяги  сховала  в  холодок.

Кличе  погляд  за  садочком  річка,
Що  лоскоче  хвилями  кущі.
Жабки  підставляють  сонцю  щічки.
Очерет  прочісують  вужі.

Скільки  ж  дива  виткало  нам  літо:
Запалило  сонце  на  воді.
Котре  ловлять  безнадійно  діти.
Чи  йому  можливо  не  радіть?

21.02.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799439
дата надходження 15.07.2018
дата закладки 16.07.2018

Ганна Верес

Іще один в минуле день подавсь

Іще  один  в  минуле  день  подавсь,
Шлях  помережив  добрими  ділами:
З  вітрами  на  калині  погойдавсь,  
Озерну  воду  пив  із  журавлями,

Трудився  в  полі  –  жито  змолотив,
Колись  би  тиждень  люди  його  жали,
Тепер  же  лан,  бурштинно-золотий,
Стернею  став,  де  бусли  походжали,

Із  сонечком  купався  у  воді,
На  плесо-дзеркало  привів  качат-малечу.
Так  і  прожив  життя  своє  в  труді
Цей  день,  поки  йому  зустрівся  вечір.
9.08.2016.  

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799438
дата надходження 15.07.2018
дата закладки 16.07.2018

Ганна Верес

Мій рід і був, і є, і завжди буде

Принишкло  між  ярів  моє  село,
В  долині,  де  хлібів  густі  посіви,
Де  колисали  зорі  й  вечір  співи,
Де  соняхом  дитинство  відцвіло.  

Ставки,  як  біло-сині  дзеркала,
Пишалися  водою,  взимку  –  льодом.
Я  ж–  працелюбним  Ходаковим  родом,
Що  гордістю  тоді  був  для  села.

В  нім  ті,  що  не  лежали  на  печі:
Чудові  будівельники  і  зодчі,
Котрі  не  знали  ані  дня,  ні  ночі,
Військові,  вчителі  і  сіячі.

І  ткалі,  й  вишивальниці  були,
Що  прославляли  українську  долю,
А  час  приходив  рятувати  волю  –
З  гнізд  вилітали  не  сини  –  орли.

Важкий  сьогодні  для  держави  час,
Та  Ходаки  не  звикли  задніх  пасти,
Ці  не  дозволять  матінці  пропасти    –
Летять  тепер  в  задимлений  Донбас.  

І  знову  я  укотре  повторюсь:
Мій  рід  і  був,  і  є,  і  авжди  буде.
Одні  з  найкращих  у  селі  цім  люди…
Люблю  його  й  по  праву  ним  горджусь!
3.12.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798977
дата надходження 11.07.2018
дата закладки 12.07.2018

Ганна Верес

Торжествує душа

Торжествує  душа,
П’є  енергію  сонячних  ранків,
І  вже  я  не  чужа
Цьому  світу  і  вічній  красі.
Вип’ю  кварту  води
Із  криниці  –  природного  збанку,
Й  заходжуся  ходить
По  холодній  траві  у  росі.

Серце  змінює  ритм  –
І  чеканить  життєві  частоти,
Синь  чарує  згори  –
Вимальовує  пензликом  даль.
І  біжать  табуном
Мої  роки  в  далекі  висоти,
Де  звучить  метроном
Й  стежку  зоряну  тихо  гойда.
3.05.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798976
дата надходження 11.07.2018
дата закладки 12.07.2018

Ганна Верес

Стогне ніч

Гей,  стогне  ніч  від  вибухів  у  полі
І  ненька  стогне  в  дальній  стороні:
Синок  її  землі  рятує  долю,
Бо  Україна-ненька  –  у  війні.

Матуся  долю  синову  благає,
Щоби  та  милосердною  була.
Краплинками  малими  час  збігає.
Синочка  ще  їй  доля  берегла.

Та  раптом…  затремтіло  чорне  небо  –
То  «Град»  вогнями  падав  навкруги.
Її  синочку  жити  й  жити  треба  –
Не  пожаліли  –  вбили  вороги.

Стогнала  ніч…  Роса  сльозою  впала
І  запеклась  на  тілі  юнім  кров.
Синочок  згас  –  матуся  відчувала,
Але  жива,  жива  її  любов.

Душа  її,  немов  згоріле  поле,
Де  ледве  дишуть  чорні  полини.
У  неї  й  України  –  спільна  доля  –
Дітей  втрачати  в  полум’ї  війни.

Ще  стогне  ніч,  болять  їй  свіжі  рани
І  на  землі,  і  в  маминій  душі,
Та  ж  проклинає  Путіна-тирана
Й  диктує  закривавлені  вірші.
18.07.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797500
дата надходження 29.06.2018
дата закладки 30.06.2018

Ганна Верес

У тишу одягнувся синій вечір

У  тишу  одягнувся  синій  вечір,
Закутав  ліс  і  воду,  і  лозу,
Вмостився  на  могутні  дуба  плечі
Й  дививсь,  як  річка  дихала  внизу.

Він  жадно  пив  сріблясто-сонну  тишу,
Аж  поки  розірвав  її  цвіркун,
Я  ж  споглядаю  мовчки,  ледве  дишу,
Пірнувши  в  казку  чарівну  таку.

Нарешті  нічка  тишу  вечорову
Розіп’яла  над  свіжістю  дібров,
Ось  місяць  виплив  повний,  жовтобровий,
Щоб  шлях  до  ранку  зоряний  збороть.

А  коли  ранок  скине  срібні  роси
У  трави  прибережні,  де  вода,
Заб’є  карась  хвостом    у  верболозі…
І  сонця  край  те  буде  споглядать.
16.06.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797498
дата надходження 29.06.2018
дата закладки 30.06.2018

Ганна Верес

Я жду (Слова для пісні)

Не  по  роках  зрадлива  сивина  
Мережкою  матусі  в  коси  впала,
Виною  їй  не  визнана  війна,
Тому  й  душа  від  горя  закипала…
Плачем  німим  зайшлася  і  зоря
(Синочок  мами  згинув  в  юнім  віці).
А  біль  пекучий  груди  розпирав…
Душа  ж  кричала,  повна  ним  по  вінця…

Приспів:
«А  я  ж  тебе,  синочку,  ждала  й  жду,
Аж  поки  не  засну  в  своїм  чеканні,
У  райському  зустрінемось  саду,
Я  сподіваюсь,  мій  синок  коханий!..»

Й  шукали  очі  мами  ту  зорю,
Котра  горює-журиться  із  нею.
«Дозволь  мені,  хай  перша  я  згорю,
А  потім  ти  зустрінешся  з  землею.»
Не  по  роках  зрадлива  сивина
Відразу  в  мами  кілька  літ  украла…
Виною  їй  невизнана  війна…
Життя  матусі  тихо  догоряло.
Приспів.
28.05.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796971
дата надходження 24.06.2018
дата закладки 25.06.2018

Ганна Верес

Літечко в край завітало

Літечко  в  край  завітало,
Брязнула  в  лузі  коса…
Білим  по  синьому  ткало
Небо.  Яка  ж  це  краса!

Вечір  і  нічка  казкові,
Крадуть  і  спокій,  і  сон.
Місяця  жовта  підкова
Часто  міняє  фасон.

Та  найчарівніш,  як    ранки
Роси  толочать  між  трав  
І  прогляда  крізь  фіранку
Дивне  сплетіння  заграв.
28.05.2018.  

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796970
дата надходження 24.06.2018
дата закладки 25.06.2018

Ганна Верес

Може тому спішать любить

Ні,  не  зважа  на  сивину  кохання!..

Та  й  що  таке  кохання?  Чи  не  гріх,

Коли  осяяло  воно,  немов  востаннє,

Її  й  його  о  пізній  вже  порі?


Хоча  й  із  сивиною  обнялося

І  животворним  квітом  зацвіло,

Ну,  й  що,  що  у  снігу  в  обох  волосся!

А  мо’,  кохання  ще  і  не  жило!?


І  вже  ніщо  для  нього  пересуди,

Коли  тріпоче  ластів’ям  душа,

Та  іншого  в  житті  їм  не  лиша,

Вони  ж  лише  живі  звичайні  люди,

Може,  тому  й  любити  так  спішать?!
5.05.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796713
дата надходження 22.06.2018
дата закладки 23.06.2018

Ганна Верес

Нічого кращого немає

Нічого  кращого  немає,
Як  журавлиний  клин  вертає
У  рідний  край,
Як  мати  сина  колихає
Й  день  галасливий  затихає  –
Навколо  рай.

Нічого  кращого  немає,
Як  тая  правдонька  святая
Поміж  людей,
Як  неба  схід  горить-світає  –
То  сонце  днем  новим  вітає  –
Життя  іде!

Нічого  кращого  немає,
Як  долі  людям  не  ламають  –
Панує  мир,
Як  Божий  день  щодня  стрічаєм,
Красу  з  любов’ю  величаєм  –
Жиєм  людьми!
6.03.2018.
Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781197
дата надходження 09.03.2018
дата закладки 09.03.2018

Ганна Верес

Розпинають Україну 2

Розпинають  Україну
Зсередини  й  зовні…
Краще  плем’я  її  гине.
Реформи  –  позорні.
Розпинають  Україну  –  
Кров’ю  запивають.
Могилами  –  не  своїми  ж  –
Землю  засівають,
А  нашими  –  слов’янськими  –
Ще  й  душі  катують,
Із  ордою  поганською
Пекло  нам  готують.

Розпинають  Україну
Із  півдня  і  сходу…
Похоронні  дзвони  линуть  –
Меншає  народу.
Розпинають-четвертують,
Граблять  до  нестями,
Про  «досягнення»  звітують,
Та  ведуть  до  ями.
Розпинають  щогодини
Без  жалю  небогу…
Біду-лихо  розбудили,
Згубили  й  дорогу.

Розпинають  Україну
Магнати  та  Раша,
Не  дозволимо  ж  загинуть
Україні  нашій!
Досить,  люде,  глум  терпіти  –
Шаблі  пора  брати,
Козаків  ми  славні  діти,  
Не  даймо  забрати
Ані  Донець  із  землею,
Ані  Крим  із  морем…
Україну  зшиєм-склеїм,
Переборем  горе!
4.01.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771978
дата надходження 18.01.2018
дата закладки 18.01.2018

Ганна Верес

Свіча й троянда

Свіча  й  троянда  –  два  зовсім  не  схожі
Дарунки  для…    загиблого  бійця:
Свіча  в  безсмертя  шлях  знайти  поможе,
Троянда  –  рано  зірване  життя.

А  поряд  на  портреті  в  стрічці  чорній
Обличчя  юне,  навіть  ще  без  вус.
Це  він  м’яча  ганяв  іще  учора,
Пірнав  найглибше  рибою  в  ставу.

Вдивляюсь  у  напівдитячі  очі,
Й  гірчить  сльозою  змучена  душа:
Це  він  стеріг  для  всіх  нас  мирні  ночі,
Тепер  у  сиву  вічність  поспіша.

О,  скільки  ж  їх  зібралося  над  нами
Крилатих  ангелів,  ні,  посланців  від  нас,
Щоби  не  розповзлося  те  цунамі,
Котре  перевернуло  весь  Донбас.

Свіча  й  троянда  –  символи  безсмертя,
Адже  вони  –  то  світло  і  життя,
Це  тим,  хто  йшов  до  волі  метр  за  метром,
Завдячуймо  ж  їм  всім  своїм  буттям!

Свіча  й  троянда  –  це  дарунки  Божі,
Утілені  в  них  світло  і  краса.
Поки  ми  жити  й  думати  спроможні,
Даруймо  тим,  хто  вже  на  небесах!
28.10.2017.


Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757586
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 28.10.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.08.2017

Крилата (Любов Пікас)

Витанцьовує дощ

Витанцьовує  дощ  по  дахах  і    бруківках.
Дзеленчить  його  голос  між  улиць  у  дні.
Дітлахи    не  виходять,  сидять  по  домівках,
Від  мультфільмів  і  книг  уже  очі  скляні.

Та  набрали  вологи  сади  і  городи.
Хмари    дряпала  кігтями  блискавка-рись.
Піднялися    в  озерах  і  річечках  води.
Трави  вмились,  зросли  на  відсоток  якийсь.

Розлилися  басейни  у  парках  і  скверах.
Суму  в  очі  набрали  коти  дворові.
-  Пане  дощ,  ви  забули    про  гарні  манери?  
Час  прощатися,  мабуть,    вже  ніч      надворі.  

-  Ви  ж  просили,  щоб  я  вас  відвідав  сьогодні,  
Щоб  полив  вам  картоплю,  буряк,  огірки.
-  Так,  просили  це  все  напоїти  ми,    згодні.
Ви  до  праці  взялися,  авжеж,  залюбки.

Але  досить  співати.  Ідіть    на  спочинок.
Остогиднув  уже  однотонний  ваш  хіт.
Дощ  задумався,  стихнув,  відкланявся  чинно.
Сів  у  хмарну  автівку  і  рушив  на  схід.  .  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734457
дата надходження 21.05.2017
дата закладки 22.05.2017

Ганна Верес

Стоять у задумі верби

Стоять  у  задумі  верби…
«Для  чого,  за  що  війна?
Синам  жити  й  жити  треба»,  –
Немов  з-під  землі  –  луна.

Душа  матерів  сивіла,
Безсила  той  жах  збагнуть,
І  рвалась  вона,  й  боліла,
Кляла  кожен  день  війну.
17.02.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730162
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 24.04.2017

Ганна Верес

Весна… Тепло в долоні…

Весна…    
Тепло    в    долоні…
Згори    –    
безмежна    синь…
У    сонечка    
в    полоні
Народження    краси…

Проснулися    
листочки,
І    перші    
квіточки,
А    серед    них    –    
синочки
І    усмішка    дочки.
2.08.2016.


Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730161
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 24.04.2017

горлиця

ДОНБАС ЦЕ МИ !

 Скажеш  Донбас,  і  серце  холодіє
Там  наші  гинуть,  а  подяка  де?
Знов    відсупають.  Пропaганда  діє.
Шпана  московська  баламуть  несе!  

Міняли  табір  АТО  й  добровольці,
Кров  заливала  лишені  місця,
Чи  ж  вирветься  живий  із  пекла  ночі,
Обстоїть  землю,  силою  бійця!

Напевно  так,  бо  приклад  об'явився,
Старенька  жінка  вийшла  із  дібров,
Жовтоблакитний    прапор  вгору  звився
“Спасібо  дєтки,  женіте  падлєцов!”

І  якось  так  теплом  бійців  прикрило,
Ні,  не  від  мови,  прозвучав  язик,
Та  відчували,  що  не  в  мові  сила
Донбас  це  ми-  і  в  ньому  волі  крик!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728635
дата надходження 13.04.2017
дата закладки 13.04.2017

Ганна Верес

А час летить…

А  час  летить,  невпинний  і  жорстокий,
На  власне  вістря  нижучи  віки
І  маючи  всесуще  дивне  око,
Рахує  без  утоми  нам  роки.

Він  мітить  всі  життєві  повороти,
Падіння,  злети  й  зоряні  часи,
І  неможливо  щось  зробить  супроти.
Його  ані  змінить,  ані  впросить.

Мелькають  зими,  свіжовмиті  весни,
І  осінь  літа  не  переганя…
І  тільки  пам’ять  іноді  воскресне
Про  того,  кого  час  не  нагинав.  
24.11.2015.  

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728622
дата надходження 13.04.2017
дата закладки 13.04.2017

Ганна Верес

Заснула ніч. Солдат лиш не дріма.

Заснула  ніч.  Солдат  лиш  не  дріма.
Сьогодні  в  нього  вахта  надважлива.
Лягла  на  землю  третя  вже  зима,
Ворожий  наступ  кожну  мить  можливий.

Стоїть  солдат.  Вдивляється  у  даль.
Це  він  господар  України  долі,
І  ненароком  матінку  згадав:
«Як  там  вони  тепер  живуть  удома?»

Та  враз  думки  ті  постріл  перервав,
Один  і  другий,  снайперський,  прицільний.
Солдат  собою  вміло  скерував,
Тому  й  не  став  для  ворога  він  ціллю.

Зраділа  ніч,  що  постовий  живий,
Хоча  й  запахло  у  повітрі  смертю,
Сховався  й  місяць,  навіть  не  дививсь…
Запанувала  тиша,  напівмертва.

Стояла  ніч.  Солдат  лиш  не  дріма.
Сьогодні  в  нього  вахта  надважлива.
Лягла  на  землю  третя  вже  зима,
Ворожий  наступ  кожну  мить  можливий.
Чернігів.  12.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728618
дата надходження 13.04.2017
дата закладки 13.04.2017

Ганна Верес

Літа у сиві кучері вдяглись

Літа  у  сиві  кучері  вдяглись,
У  молодість  давно  забута  стежка.
Не  той  політ,  як  то  було  колись,
І  на  обличчі  зацвіли  мережки.

Щоразу  на  лелечому  крилі
Моя  весна  до  мене  прилітала,
І  радощі,  й  надії  немалі  
На  мир  вона  народу  повертала.

Й  на  те,  що  скоро  кінчиться  війна,
Й  сини  живі  повернуться  додому.
Я  знаю:  ця  заквітчана  весна
Поверне  землю  у  старих  кордонах.
7.04.2017.


Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728490
дата надходження 12.04.2017
дата закладки 12.04.2017

Ганна Верес

Допоки?

Хрести  і  труни…  Люди…    Море  квітів…
Печаль  і  біль  запеленали  край…
А  в  трунах  –  найдорожче  –  наші  діти…
Їх  зачекався  Бог,  небесний  рай.

Допоки  ж  буде  наш  народ  терпіти
Й  війну  назве  війною,  не  АТО?
Допоки  гинуть  будуть  кращі  діти
Й  чом  не  наказаний  за  ці  жахи  ніхто?!

Чи  не  пора  усім  нам  зброю  брати,
Щоб  волю  Україні  зберегти,
З  землі  своєї  вигнать  ката-"брата",
Так  думає  і  він,  і  я,  і  ти...
5.04.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728489
дата надходження 12.04.2017
дата закладки 12.04.2017

Ганна Верес

Коли весна у сни мої загляне

Коли  весна  у  сни  мої  загляне
Й  лелечі  клини  витчуть  небеса,
Зазеленіють  барвами  поляни,
Весняну  казку  стануть  колисать.

Вітри  розчешуть  в  полі  зелен-вруни,
Що  килимами  обіч  розляглись,
Заграють-задзвенять  весняні  струни,
Немов  теплом,  квітневим,  упились.

Засяє  річка  сріблом-кришталями,
В  воді  розбудить  сонний  очерет,
Як  повінчає  зорі  з  солов’ями,
Їм  подарує  скрипочки  й  кларнет.  
16.01.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727644
дата надходження 07.04.2017
дата закладки 07.04.2017

Ганна Верес

В хустині чорній і весна

Розкриті  широко  ворота…
У  косах  мами  –  сивина…
А  на  хресті  –  рушник  скорботи…
По  Україні…  йде  війна.
Вона  заходить  в  двір,  у  хату…
Спить  в  домовині  батько,  син…
І  не  потрапив  ще  за  грати
Той,  хто  війну  нам  запросив.

Вона  ж,  мов  гідра,  все  зжирає
І  землю  кров’ю  полива,
Серця  матусь  в  вогні  згорають,
Шукають  правдоньки  слова:
За  що  їх  гинуть  бідні  діти
І  чийсь  поліг  коханий  син,
Народжений,  щоб  жить,  радіти,
Топтати  спалахи  роси.

Ховали    всім  селом  Івася,
Він  України  вірний  син,
В  хустину  чорну  одяглася
Матуся…  Гімн  заголосив…
Навислі  хмари…  теж  ридають…
Тут  побратими  і  сім’я…
Чому  світ  рано  покидають
Герої?  Жах  німий  стояв…

А  вони  ж  так  хотіли  жити,
Та  вкоротила  вік  війна,
Любити  вміли  і  дружити…
В  хустині  чорній  і  весна…
Допоки  будуть  гинуть  діти,
А  біль  карати  матерів?
Куди  шрами  війни  подіти?
Вогонь  свічі  мовчав…  горів…
18.05.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727083
дата надходження 03.04.2017
дата закладки 03.04.2017

Ганна Верес

Україно, ти моя колиско (Слова для пісні) .

Де  шумлять  Карпатські  водограї
І  милує  неба  височінь,
Нічка  зорі  в  пелену  збирає
І  купає  у  Дніпрі  й  Збручі.
Де  в  озер  цнотливо-срібні  плеса
Заглядає  сонечко  згори,
Там  від  Сум  до  сивої  Одеси
Підпирають  небо  явори.

Приспів:
Від  Десни  і  до  Карпат  неблизько,
Навіть  птах  за  день  не  доліта…
Україно,  ти  моя  колиско,
Моя  нене,  рідна  і  свята…

Де  козацькі  шаблі  і  корогви
України  славили  ім’я,
Йшли  за  волю  в  бій  –  не  за  корону  –
То  моїх  прапрадідів  земля.
Де  вітри,  мов  привиди  гуляють,
Спокушають  горді  пшениці,
Колоски  там  голови  схиляють,
П’ють  чарівний  трунок  чебреців.
4.04.2016.


Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726061
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 28.03.2017

Ганна Верес

Серед тисяч доріг і стежок

Серед  тисяч  доріг  і  стежок
Лиш  одну,  лиш  одну  обираю
До  свого  сокровенного  раю,
Де  нікого  ніхто  не  карає,
Де  мільйони  гарячих  думок.

Серед  хвиль  призабутих  морів,
Серед  гір,  що  димлять  в  високості,
Я  стою,  ніби  тінь,  на  помості,
І  навколо  немає  вже  злості,
А  є  віра  –  то  мій  оберіг.

Серед  тисяч  розвихрених  фраз
Оберу  ту  просту,  без  прикрас,
Дух  у  ній  щоб  звучав  новизни,
Щоб  чужої  цуралась  казни
І  в  серцях  у  людських  збереглась.  
9.11.2015.


Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726059
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 28.03.2017

Ганна Верес

Лебедина туга

Спало  плесо  ставу,  як  лебідка
Стрімко  в  нього  впала  край  села,
Виглядала  пару  вона  звідти,
Де  щаслива  з  лебедем  була,
Де  вони  кохалися  щоночі,
Обіймались  шиями  й  крильми,
Й  закривали  від  блаженства  очі,
А  під  ними  став  лежав…  німий.

А  сьогодні  лебедя  не  стало  –
До  свого  гніздечка  не  вернувсь,
На  воді,  ранковій,  мов  із  сталі,
Перед  нею  радо  не  пірнув.
Затремтіли  крила  лебедині,
Закричала  зранена  душа.
Сколихнув  той  крик  її  долину,
Але  лебідь  все  не  поспішав…
Крила  її  плесо  навпіл  рвали,
Плач  холодний  ранок  розбудив…
Трави  пір’я  лебедя…  тримали,
Що  спішило,  мертве,  до  води.
20.05.2016.


Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725893
дата надходження 27.03.2017
дата закладки 28.03.2017

Ганна Верес

Постукала у серце моє осінь

Осіннє  срібло  зацвіло  у  косах,
Мереживо  заграло  на  лиці,
Постукала  і  в  серце,  моє,  осінь,
А  з  нею  роки  –  віддані  гінці.

Жита  дозріли  –  колос  гнеться  долу,
Напившись  досту  сонця  і  тепла,
Отак  і  я,  шаную  власну  долю,
Хоч  не  завжди  та  вірною  була.

Життя  обох  підносило,  ламало,
Немов  перевіряло  нас  на  міць.
Солодке  з  нею  разом  смакували,
Гірке  ж  –  завжди  доводилось  самій.

Сьогодні  осінь  вдома  нас  застала,
Сприймаю  я  її,  як  Божий  дар,
Крилята  у  борні  повідростали,
То  ж  витримали  з  нею  ми  удар.

Я  долю  пошаную,  як  годиться,
А  стрінеться  важливіша  пора,
Любов’ю  срібло  в  косах  освятиться
Й  радітимем  і  я,  і  дітвора.
16.01.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725892
дата надходження 27.03.2017
дата закладки 28.03.2017

Ганна Верес

Весна іще не хвасталась травою

Весна  іще  не  хвасталась  травою,
І  квітка  перша  в  лузі  не  цвіла,
А  під  лазурною  небесною  габою
Сім’я  лелеча  клином  пропливла.

Аж  тут  рясні  дощу  краплини  впали,
Зросили  землю  і  лелек  вгорі,
Туманом  піднялася  сиза  пара,
Яку  чекали  довго  трударі.

«Пора  тепер  гаряча  для  роботи,
Ось-ось  озвуться  гуркотом  поля,
Пошли  їм  теплу  сонячну  погоду,»  –
Молила  Бога  зорана  земля. 4.01.2015.


Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724909
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 22.03.2017

Ганна Верес

О земле…

О  земле  моя,  непросту  маєш  долю:
Твої  споконвіку  найкращі  жита
Сьогодні  лежать  закривавленим  полем,
Сьогодні  ти  є  України  алтар.

О  земле  моя,  посивіла  від  болю,
Ти  платиш  сьогодні  високу  ціну:
Москва  принесла  смертоносні  розбої,
Й  тебе  утягла  у  велику  війну.  

О  земле,  сини  твої  стогнуть  у  ранах:
Це  третя  уже  почалась  світова…
Під  «Градом»  російським  кипить  поле  брані,
Й  заплакала  кров’ю  в  Донбасі  трава.

О  земле,  ти  вміла  гостей  шанувати,
Любить,  цінувати  велику  рідню,
Та  зараз  синочків  ти  мусиш  ховати
І  вже  проклинаєш  цю  дику  війну.

О  земле  моя,  скільки  раз  москалями
Зі  сходу  топталась  на  захід  і  в  Крим,
Та  вже  під  орлом  не  бувати  Сваляві,
Й  накрить  Україну  не  вистачить  крил.

О  земле,  ти  є  найбагатша  у  світі,
Творцем  твоїм  є  всіма  визнаний  Бог,
Оспівана  ти  в  Кобзаря  заповіті,
Тобі  я  несу  свою  світлу  любов!
27.01.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724910
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 22.03.2017

Ганна Верес

Коли у вірша виростають крила

Коли  у  вірша  виростають  крила

І  він  вже  піснею  удаль  летить  пташам,

Здається,  друге  дихання  відкрилось

І  вдруге  народилася  душа.


Тоді  піднесення,  тремтливе,  відчуваєш,

Й  звучать  твої  по-іншому  слова,

А  ти  думки  в  нові  вірші  зшиваєш,

Щоб  душі  ними  людям  засівать.


Коли  ж  твої  пісні  підхоплять  люди,

В  такого  щастя  не  буває  меж,

А  ти  щасливий  уже  з  того  будеш,

Що  недарма  прожив  і  ще  живеш.
13.07.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722612
дата надходження 10.03.2017
дата закладки 10.03.2017

Ганна Верес

Кличуть і ваблять мене дороги

Кличуть  і  ваблять  мене  дороги
У  світ,  далекий  і  непростий,
Нехай  занадто  він,  може,  й  строгий,
І  небезпечні  в  нім  мости,
Я  не  злякаюсь,  не  повернуся,
А,  як  належить,  пройду  свій  шлях.
Нехай  спіткнуся,  та  не  зігнуся,
Першу  росу  зіб’ю  в  полях.

А  як  стежина  згубиться  в  травах,
У  скалах  іншу  собі  знайду,
Небо  високе,  все  у  загравах,
На  допомогу  приведу.
Хай  кличуть-ваблять  мене  дороги
У  світ,  далекий  і  непростий,
Хай  небезпечний,  хай  надто  строгий    –
Збудую  власні  я  мости.
9.07.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722133
дата надходження 07.03.2017
дата закладки 07.03.2017

Ганна Верес

Вже весна у сурми грає

Вже  весна  у  сурми  грає,
Перший  пролісок  розцвів.
Над  моїм  просторим  краєм
Клин  лелечий  засивів.

Заблукав  туман  в  долину,
Мов  овечок  сивих  пас  .
Кущ  торішньої  калини
Ягідок  мав  про  запас.

Води  морем  розлилися,
Доповзли  і  до  куща,  
Хоч  стоїть  він  і  без  листя,
Рада  весноньці  душа.

Прогляда  крізь  води  стежка,
Мов  мечі  з  них,  –  осока.
Стежка,  схожа  на  мережку,
Мимо  кущика  тіка.

А  як  вишиє  корали
Сонце  в  сонних  споришах,
На  сопілочці  заграє
Дивна  весноньки  душа.
4.04.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721907
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 06.03.2017

Ганна Верес

О весно, неповторна ти пора!

Коли  весна  загляне  в  рідний  край
І  сонце  в  водах  витче  позолоту,
На  струнах  арфи  вітерець  загра,
Щоб  запросити  птахів  до  польоту.

І  зацвіте  небесна  дивом  синь,
Як  стріне  перші  клини  журавлині,
Утопить  ранок  в  крапельках  роси,
Благословить  ледь  заткані  долини.

Лелеки  ще  не  всі  здолали  шлях,
Та  зачекалися  усі  пернатих:
І  води,  й  люди,  й  пшениці  в  полях,
І  колесо  на  найстарішій  хаті.

О  весно,  неповторна  ти  пора,
Твою  красу  не  випити  ніколи.
Глянь,  пролісок  синіє-визира…
Я  теж  радію  первістку  такому.

А  коли  перша  весняна  гроза
Розірве  навпіл  блискавкою  небо,
І  землю  змочить  дощова  сльоза,
Проснуться  після  пролісків  і  верби.
25.03.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721901
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 06.03.2017

Ганна Верес

Героїзм і життя

Гортає  час  Безсмертя  сторінки
І  вписує  туди  своїх  героїв.
Хоча  й  зарано  згасли  їх  зірки,
Та  подвиг  той  є  приклад  нам  і  зброя.

І  хоч  життя  у  всіх  у  нас  одне,
Стаєш  господарем  ти  сам  своєї  долі:
Когось  вона  повалить  чи  зігне,
Та  переможе  той,  у  кім  є  воля.
22.12.2014.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720793
дата надходження 28.02.2017
дата закладки 28.02.2017

Ганна Верес

Зі словом не раджу я гратись

Ніч  заглядає  в  віконце,
Заколисавши  зірки,
Спить  за  горою  десь  сонце,
Бог  запрягає  думки.
Їх  неможливо  спинити  –
Ними  керує  Господь.
Фразу  б  гірку  не  зронити  –
Слово  до  слова  виводь,
Добрі  слова  ті  від  себе
Вміло  зумій  нанизать  –
Завжди  у  них  є  потреба:
Зла  б  не  вернути  назад,
Потім  щоби  не  каратись,
Сорому  не  позичать  –
З  словом  не  раджу  я  гратись,
Сліз  не  буди  у  очах.
3.03.2013.


Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720792
дата надходження 28.02.2017
дата закладки 28.02.2017

Ганна Верес

Весна утретє будить небокрай

Весна  стікає  кров’ю  у  війні…
Чорніє  сонце  від  людського  горя…
Й  від  того  гірко  й  боляче  мені,
Бо  журяться  і  люди,  й  води,  й  гори.

Весна  утретє  будить  небокрай,
Після  Майдану  шле  нові  надії,
Що  скоро-скоро  прийде  та  пора,
Коли  на  сході  скінчаться  події.

І  материнські  очі,  і  серця
Тоді  засяють  почуттям  любові,
Втече  журба  із  милого  лиця…
Воно  ж  пошле  свою  подяку  Богу.
21.03.2016.


Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720579
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 27.02.2017

Ганна Верес

Поезію словами вишиваю…

Поезію  словами  вишиваю,  
Що  в  самій  глибині  лежать  душі,
Сумлінням  кожне-кожне  вимиваю,
Щоби  світилось  Правдою  в  вірші.

Я  мудрості  в  народі  назбираю
Не  для  краси,  звичайно,  –  для  життя,
Що  скоро  зацвіте  у  нашім  краї,
В  пошані  буде  матір  і  дитя.

Закутаю  слова  в  рушник  любові,
І  простелю  стежину  із  надій.
Угоду    укладу  з  Великим  Богом,  
Щоб  мій  народ  не  плакав,  а  радів.

Колись  утихомирена,  у  небо
Злетить  душа,  щоб  край  цей  берегти.
Народе,  я  звертаюся  до  тебе:
Сьогодні  уже  стань  єдиним  ти!
20.01.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720592
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 27.02.2017

Ганна Верес

І знову сто двадцяті б'ють

І  знову  сто  двадцяті  б'ють  по  наших,
Аж  стогне  все  від  вибухів,  виття…
Плює  на  Мінське  перемир'я  Раша,
І  в  вічність  знов  летить  чиєсь  життя.

Загрався  світ  з  Росією…  Чи  ж  варто
Вже  третій  рік  порядності  чекать
І  слухати,  і  руку  подавати
Особі  із  радянського  ЧК?

Немає  й  бути  в  ній  ніяк  не  може
Того,  чим  володіє  демократ,
Та  правда  й  розум  ,  вірю,  переможуть
І  Перемоги  буде  в  нас  парад!
9.09.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719991
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017

Ганна Верес

Мороз-морока

Давно  вже  лист  осипався  з  калини,
Зачервоніли  ягоди,  мов  кров,
Пісні,  пташині,  теж  давно  не  линуть,
Нарешті  холод  осінь  поборов.

Сніги  лягли.  Тепер  мороз-морока
Мережив  гілля  пензлем,  чарівним,
Скрипіли  ранком  мелодійно  кроки,
І  хвильки  в  річці    він  також  спинив.

Мости  поставив  синьокришталеві,
У  їх  узорах  –  вічна  таїна,
Вони  дешевші  є  від  металевих  –
Така  буває  взимку  дивина.  
9.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719986
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017

Ганна Верес

Коли ж раба задавиш у собі?

Майдан  горів,  як  в  небо  піднялися
Сто  ангелів,  щоб  нас  урятувать,
Щоб  кожен  українець  ізмінився,
Щоби  зміцніла  наша  булава.
Спливли  три  роки.  На  Майдані  свічі
Завершити  почате  кличуть  нас.
Небесна  сотня  нові  жертви  лічить,
Та  вплинути  не  може  на  Донбас.

На  жаль,  не  сколихнула  душ  тим  сотня,
Хто  мають  собі  інших  сіячів
І  вірять  вони  рашівським  сексотам.
Й  ціна  тій  вірі  –  в  небі  тисячі.
Чому  ж  війна  наукою  не  стала
І  не  змиває  брехні  свіжа  кров?
Чому  Донбасу  люди  не  повстали?
Чи  не  тому,  що  страх  їх  поборов?

Проснися,  люде,  гідність  тебе  кличе,
Допоки  будеш  Раші  рабувать?
Синівська  кров  вже  не  тече,  а  хлище.
За  що  й  за  кого  йдеш  ти  убивать?
Щоб  у  Росії  стати  другим  сортом
І  заселить  Камчатку  чи  Сибір,
Носити  мед  в  чужі,  російські  соти?
Коли  ж  раба  задавиш  у  собі?
22.02.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719623
дата надходження 22.02.2017
дата закладки 22.02.2017

Ганна Верес

Давно вже юність в далині крилата

Давно    вже    юність    вдалині    крилата,
Солідна    зрілість    теж    збіга-мина    –
Уже    онуків,    ніби    янголяток,
Спустило    небо    дочкам    і    синам.

Думки    намистом    мозок    огорнули
І    дякували    Богові    за    все:
За    все    прийдешнє    і    за    все    минуле,
Аж    поки    все    навколо    не    засне.

А    коли    ніч    накриє    сном-покровом
І    ти    себе    знов    бачиш    молодим,
Тоді    відчуєш    власний    голос    крові:
Це    так    прекрасно,    маєш    що    плоди!
17.02.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719631
дата надходження 22.02.2017
дата закладки 22.02.2017

Ганна Верес

Кому із нас пейзаж такий не снився?

Вечірній  сум  заслав  собою  небо,
Стомився  вітер  –  крила  опустив.
Зима,  таки,  нагадує  про  себе,
Хоча  й  спустився  морок,  ледь  густий.

А  коли  ранок  нічку  переборе,
І  день  опустить  очі  у  сніги,
Побачить  у  мереживі  обори,
Мов  королівство  біле  навкруги.

І  знову  хмари  сірими  стежками,
Пливтимуть  понад  снігом  до  весни,
Трястимуть  чарівними  рукавами…
Кому  із  нас  пейзаж  такий  не  снивсь?!..
22.01.2017.


Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719283
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 20.02.2017

Ганна Верес

Згорали-падали зірки

Згорали-падали    зірки
В    ніч    листопадову
І    понад    стрічкою    ріки,
Й    понад    левадами…
Там    полином    зросла    печаль
У    серці    матері:
Сини    йдуть    землю    захищать    –
Їх    в    неї…    п’ятеро…

Боровся    перший    до    кінця    –
Загинув,    стоячи,
А    готувався    ж      до    вінця    –
Як    серцю    боляче!..
А    другий    втрапив    у    полон,
Упав,    не    зламаний…
Чому    життя    так    повело?..
Ще    троє…    з    мамою…

Кигиче    чайкою    вона
Між    них…      Старається…
Спокою    не    дає    війна…
У    сні    здригається…
І    коли    бачить    зорепад
У    небі    зорянім,
У    серці    –    лютий    снігопад,
Тугою    зоранім.
6.05.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719284
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 20.02.2017

Ганна Верес

Весна іще сніги не розтопила

Весна  іще  сніги  не  розтопила,
А  зиму  вартували  снігурі,
Та  для  відльоту  їм  квитки  купила.
Блакить  раділа  сонечку  вгорі.

Воно  ж  плило-купалося  в  лагуні,
І  простір,  білий,  ніжно  обняло.
Хлібів,  озимих,  ще  дрімали  вруни,
Чекали,  щоби  сонце  сніг  зняло.

Коли  ж  весна  умиється  водою
З  проворних,  голосистих  ручаїв,
Всі  зрозуміють,  їй  нема  кордонів,
Бо  дух,  весняний,  поряд  зачаївсь.

І  низько  попливуть  густі  тумани,
І  вип’ють  рихло-зернясті  сніги,
І  запахом  незвичним  задурманять
Зеленотрав’ям  вишиті  луги.  
17.01.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718722
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 17.02.2017

Ганна Верес

Мороз малює

Мороз  малює  сріблом  на  вікні
З  відтінком,  синюватим,  білі  віти,
Не  вишити  таке  на  полотні,
Здається,  раю  божого  то  квіти.

І  хоч  укрила  всюди  все  зима,
Неначе  казку,  дивовижну,  пише,
Хай  холодно  надворі,  то  –  дарма,
Весна  давно  в  потилицю  їй  дише.  
9.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718721
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 17.02.2017

Ганна Верес

Бува ж з людьми в житті таке?

Давно  вже  заблукали  роки…

Змінився  вік  і  навіть  край,

Та  в  душу  не  приходить  спокій.

О  Боже,  тільки  не  карай!

Для  чого  ми  тоді  зустрілись?

Щоб  захворіть  на  все  життя?

Не  склали  іспиту  на  зрілість,

Пили  любов  до  забуття.


Давно  вже  маємо  онуків,

Кохання  стука  вже  до  них    –

Не  знаю  я  рідніших  звуків,

І  кличуть  знов  мене  вони.

Вже  й  красти  щастя  нам  несила    –

Воно  ж,  солодке  і  гірке,

Все  манить  наші  душі  сиві…

Бува  ж  з  людьми  в  житті  таке!


Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718172
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 14.02.2017

Ганна Верес

А судить хто?

Стоїть  над  урвищем  розп’ята  Україна...
В  багні  спинивсь  її  непевний  крок…
«Вважаєте,  ця  влада  незборима?  –
Звертаюсь  до  пригнічених  зірок,  –
Невже  так  і  застигнем  на  півкроці,
І  знову  ми  не  дійдем  до  мети?
Невже  і  в  цьому,  вже  новому  році,
Не  зможемо  брехню  перемогти?

Адже  могилами  засіяна  землиця,
Від  Дону  і  до  Сяну  –  у  хрестах…
Як  можна  німо  на  цей  біль  дивиться,
Тамуючи  свій  полиновий  страх,
Тоді  як  порізно  й  надійно  розпинають
Отих,  орду  в  кросівках*  хто  спиняв?
Як  вирок  слухати,  котрий  лунає
Із  вуст,  кому  «родная  мать»  війна?

А  судді  ж  хто?  Питання  риторичне.
За  кожним  майже  сіро-бурий  шлейф…
Збагачують  свої  кишені,  звісно.
То  може,  вже  нарешті  їх  пошлем?!»
27.01.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717952
дата надходження 13.02.2017
дата закладки 13.02.2017

Ганна Верес

Плаче тиші струна (Слова для пісні) .

На  межі  двох  сторіч,
Нахилившись  над  полем  брані,
Сипле  зорями  ніч,
Материнські  болять  їй  рани,
Тож  ридає  душа,
І  сльозина  тече  гаряча:
В  небеса  ж  поспіша
Її  сина  душа,  юнача…

Плаче  тиші  струна  –
З  молодого  бринить  серденька,
В  нім  життя  засина,
А  за  милі  –  в  молитві  ненька.
А  навколо  –  сніги,
Під  якими  земля  волає:
Гинуть  дочки  й  сини  –
Україна  вогнем  палає.

Україна  в  вогні,
Та  вона  не  на  роздоріжжі,
Хоч  Донбас  у  війні,
Та  не  бути  снігам  торішнім.
Бій  іде  за  життя,
За  здобуту  нарешті  волю,
Бій  за  світу  буття
Гинуть  наші  синочки  й  доні.  
6.02.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717945
дата надходження 13.02.2017
дата закладки 13.02.2017

Ганна Верес

Не знаю я такого ще народу

[u]Вчора  зайшла  на  сторінку  штабу  блокади  ветеранами  АТО  торгівлі  з  окупованими  територіями  і  ще  раз  переконалася,  який  ми  все-таки  народ![/u]

Не  знаю  я  такого  ще  народу,
Щоби  зумів  так  волю  полюбить,
Щоб  відсіч  так  давав  лихим  забродам
І  на  землі  не  дав  себе  згубить.

Косили  його,  мучили-карали,
А  він,  мов  фенікс,  знову  оживав.
Ні  золота  не  мав,  ані  коралів,
Лише,  як  віл,  уперто  працював.

Сьогодні  знов  здає  народ  мій  іспит:
Народ  він,  чи  поселення  рабів,
Що  здатне  тільки  працювати  й  їсти.
Та  вірю,  раду  дасть  таки  собі!
10.02.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717422
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 10.02.2017

Ганна Верес

Вкладеш свої думки у щирі вірші

Коли  не  все  ще  випите  вино
Гіркої  зради  і  німого  болю,
Цілющим  може  стати  ще  воно,
Коли  словам  своїм  даси  ти  волю.
Очистиш  душу,  щоб  впустити  знов
З  повітрям  свіжим  почуття  новіші,
І  замість  непотрібних  вже  розмов,
Вкладеш  свої  думки  у  щирі  вірші.
2.02.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716758
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 07.02.2017

Ганна Верес

Ще раз про мову

З  прадавніх  посивілих  літ
У  муках  корчилося  слово,
Крізь  глибину  страшних  століть
Пробилась  і  зміцніла  мова.

Її  слова  –  найбільший  скарб
Для  єдності  мого  народу.
Їх  сила  дужча  у  стократ  –  
Від  Бога  справжня  нагорода.

Її  слова  –  найбільший  сніп,
Що  зріс  під  сонцем  полуденним,
Отой  святий  насущний  хліб,
Який  вживаємо  щоденно.

Її  слова  –  дитячий  сміх,
Молитва  матері  до  Бога,
І  найцінніші  від  усіх
Слова  ті  щирої  любові.

Її  слова  –  тривога  й  біль  –
Вони  в  житті  цім  місце  мали.
І  дітям  накажи,  й  собі,
Щоб  мову  рідну  зберігали!
9.12.2012.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716755
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 07.02.2017

Ганна Верес

Небо в сонмі зірок

Небо  в  сонмі  зірок,  далеких…
Шлях  Чумацький  біліє  здавна…
Там  –  всесильний  Дажбог,  лелеки
І  богиня  водиці  –  Дана.

Тиша  спить  за  вікном.  Безлико
Кучерявиться  сну  мережка.
Сяйво  місяця…  Роси  тихі
Заворожують  ночі  стежку…
6.12.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716562
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 06.02.2017

Ганна Верес

Така сьогодні наша Україна

Горять  лампадки,  шини  і  машини…
Півнеба  запалив  російський  «Град»…
Мов  струни,  натяглися  нерви  й  жили,
Й  серця  горять  від  підлості  і  зрад.

Така  сьогодні  наша  Україна:
Горить  її  розіп’ята  душа,
Той,  хто  не  хоче  жити  на    колінах,
Край  боронити  рідний  поспіша.

Бої,  блокади,  дзвони  будять  груди,
Адже  в  Донбасі  непроста  війна:
Там  ллється  кров  у  свята  і  у  будні  –
Це  Раші  ненависної  вина.

Саме  вона  кожнісінької  днини,
Нам  душі  травить,  долю  обійма,
Політ  спинити  хоче  лебединий,
Бо  незалежність  нашу  не  сприйма.

Важка  ця  ноша.  Тяжко  Україні….
Тріщить  хребет,  та  воля  ще  жива
Й  нову  збудує  долю  на  руїнах,
Тож  хай  надійна  буде  булава!
5.02.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716561
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 06.02.2017

Ганна Верес

Коли літо відпахне любистком

Коли    літо    відпахне    любистком
І    зозулине    «ку»    відкує,
Ще    вода    тихим    золотом    блиска,
Літом    бабиним    луг    заснує.

Підрум’яниться    трохи    калина,
В    позолоті    –    березовий    гай,
Журавлиним    відточеним    клином
Розтривожиться    весь    небокрай.

Захмеліє    трава    тоді    в    росах,
Оживе    після    довгих    дощів,
Забреде    у    мій    край    рання    осінь,
Тихим    смутком    осяде    в    душі.  
30.03.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716047
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 03.02.2017

Ганна Верес

Зупиніть же війну

Плине  сивий  Дніпро.  
Два  крила  він  з’єднав  України,
Між  полів  і  дібров
Доганяє  степів  далину.
Скільки  ж  доль  перетнув,
Переслухав  пісень,  солов’їних!
Чарував  серебром
І  в  історії  мить  зазирнув.

А  ізвідти  вони  –  України  і  слава,  й  кайдани,
Й  атрибути  війни,  
Вже  останньої,  з  свіжим  тавром,
І  синівська  любов,
Вороги  яку  не  розгадали,
І  зажурений  Бог,
Що  схилився  над  сивим  Дніпром.

Він  не  може  збагнуть,
Як  російський  народ,  православний,
Заповітне  забув,  котре  Він  диктував  їм  віки:
Не  убий!  Не  украдь!
Чом  же  Путіну  служать  васали?
Зупиніть  же  війну!
Схаменіться,  не  пізно  поки!
29.01.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716045
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 03.02.2017

Ганна Верес

Земля України – героїв земля

Земля  України  –  героїв  земля  –
Історія  стверджує,  сива,
Сьогодні  устав  він  супроти  Кремля.
Це  доля  його  попросила?

Згадаймо,  як  вибухнув  стрімко  Майдан,
Голіруч  ішли  проти  сили,
Й  життя  не  один  з  них  за  волю  віддав,
Мети  ж  його  не  загасили?

Морози,  вітри,  льодяний  водомет  –
Мов  жито,  життя  косили,
Та  духу  герої  такий  мали  злет,
Що  «беркутівці»  відступили.

Ішли  в  хід  бруківка,  пляшки  і  бетон  –
Здавалося,  зло  змісили,
З  Майдану  летіть  довелося  в  АТО,
Де  їх  москалі  вже  косили.

Сьогодні  у  Божих,  святих  небесах
Ті,  хто  від  війни  не  ховались,
Косила  героїв  російська  коса,
На  місце  їх  інші  ставали.

Земля  України  –  героїв  земля  –
Це  кожен  уже  усвідомив.
А  тих,  керував  хто  війною  з  Кремля,
Гаага  чекає,  відома!..
22.01.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715673
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 01.02.2017

Ганна Верес

Горює Україна за синами (Слова для пісні)

Горює  Україна  за  синами,
Що  на  війни  дорогах  полягли,
Грудьми,  своїми,  ворога  спиняли
І  в  небо  полетіли,  мов  орли.

Стомилась  Україна  вже  від  воєн,
Від  материнських,  полинових  сліз.
А  кожен  її  син  –  то  світлий  воїн,
В  майбутнє  проклада  надійний  слід.

Одна  лише  Вкраїна  на  планеті,
Оспівана  і  зболена  земля,
Одна  в  своїй  трагедії  і  злеті.
Любить  її  нам  небеса  велять!
21.01.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715670
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 01.02.2017

Ганна Верес

Під загрозою уся наша планета

Здолаю  океани  і  моря,
І  паралелі,  й  шир  меридіанів,
Звернуся  до  усіх  простих  мирян:
«Любіть  цей  світ,  прекрасний  і  жаданий.

Поставте  перепони  для  війни,
Бо  в  небезпеці  вся  наша  планета.
Під  подихом  небесних  зоряниць
Вона  народить  нам  нових  поетів,

А  ті  співати  будуть  про  красу
І  про  любов,  високу,  непідвладну
Ні  розуму,  ні  волі…  Й  дивний  сум
Торкнеться  тих,  хто  є  напівгалантним.

Бо  лиш  краса  й  любов  врятують  світ  –
Слова  ці  істину  святу  «глаголять»:
І  поняття  про  мир  стають  нові,
Що  не  дозволять  мій  народ  неволить!
28.03.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711731
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017

Ганна Верес

У світ прийшли не для війни

В  тихі  сни
Запрошу  я  ніч,
Побесідую
Із  зірками.
До  далеких
Торкнусь  сторіч,
Помережу
Свій  шлях  думками.
Про  життєву
Високу  суть,
Дивну  місію
В  ній  людини,
Про  земну
І  людську  красу,
Про  держави
Міцну  родину.

Скроні  в  променях  
Сивини
Перебрали
Важке  минуле:
В  світ  прийшли  ми
Не  для  війни    –
Перша  думка
В  мені  майнула.

Ми  прийшли
Збагатити  світ
І  утвердити
В  нім  людину,
Свій  у  нім
Колисати  рід,
Відвернути
Лиху  годину,
Щоб  земля
Мала  день  і  ніч,
Й  одне  одного  
Не  вбивали,
Щоби  досвід
Важких  сторіч
Рятував
Від  орди-навали.
15.03.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711725
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017

Ганна Верес

Ти розумієш, що таке неспокій

В    нічному    озері    купалися      зірки
І    місяць,    мов    велика    жовта    диня.
А    вдень    зникало    це.    І    так    було    роки.
Жила    й    мудрішала    із    цим    щодня    людина.

Дитинство    чомусь    швидко    пробіга,
А    далі    юність    запрягає    роки.
Якщо    ти    хоч    колись    когось    кохав,
То    розумієш,    що    таке    неспокій.

Про    нього    пам’ятають    і    зірки,
І    дивний    місяць    з    Вічності,    ні,    з    неба,
Кохання    берегли    вони    роки,
Щоб    ти    прожив    –    не    існував    як-небудь.
18.02.2013.  

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710945
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 08.01.2017

Ганна Верес

А може все не втрачено іще?

Немов      пташиним    зраненим      крилом,
Листа    тримаю.    Вирвалось    зітхання…
Перебираю    в    пам’яті:    «Було!?
А    може,    тінь    то    від    мого    кохання?»

Вдивляюсь    я    у    літер    рівний    ряд,
Та    очі    слів      не    бачать,    не    читають,
Адже    надії,    почуття    горять.
Терпке    розчарування    лиш    ковтаю.

І    ранить,    і    бентежить    серце    щем,
Та    не    звільнюсь    від    дум    важких,    чекання…
А    може,    все    не    втрачено    іще
Й    воскресне,    оживе    наше    кохання?      
25.02.2013.


Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710943
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 08.01.2017

Ганна Верес

О нічко, зореока

Скінчився  день.  Росою  вмився  вечір.
Укрилась  нічка  зоряним  крилом.
Усівся  місяць  дубові  на  плечі,
А  той  стеріг  із  півночі  село.

Замовкли  скрипки  цвіркунів  у  лузі,
Чекають  ранку  сонні  комарі,
Села  не  видно  в  темнім  виднокрузі,
Хоч  світло  місяць  сипав    угорі.

Прослала  нічка  вишиту  доріжку  –
Чумацьким  шляхом  Бог  її  назвав,  –
А  місяць  опустив  у  воду  ріжки
І  ними  спраглу  душу  напував.

О  нічко,  зореока  чарівнице,  ,
Твої  принади  –  дивна  таїна,
Це  ти  прядеш    із  марева  спідницю,
У  котру  річка  ранком  порина.
3.10.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710361
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 05.01.2017

Ганна Верес

Мої літа

Купають  хмари  землю  і  мої  літа:
Її  –  дощем,  літа  –  горюч-сльозою,
Здається,  вище  враз  усе  зліта,
Умите  щедрою  весняною  грозою.

Колише  небо  хмари  і  мої  літа,
Впивалось  сонцем,  крало  водограї.
Життя  мого  мелодія  ота
Озвалась  горем  у  чужому  краї.

І  зорі,  тихі-тихі,  як  мої  літа,
Зорять-міркують,  падати  не  хочуть.
Мені  ж  здається,  ця  пора  –  свята.
Я  благоденство  в  ній  собі  знаходжу. 25.04.2012.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710356
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 05.01.2017

Східний

Леоніду Проводенко (Козаку)

Не  зупинити  потяга  до  волі,
Як  не  зловити  в  полі  сім  вітрів.
Зима,  вкриває  листя  у  тополі,
Козак  вже  вільний,  смерть  свою  зустрів.

Та  то  не  смерть,  а  міст  у  світ  незримий,
Куди  не  долітає  білий  птах.
У  світі  тім  стрічають  побратими,
Й  не  гасне  зоряний  Чумацький  шлях.

У  світі  тім  вже  воєн  не  буває,
Ні  сліз,  ні  крику  білих  журавлів.
Там  Бог,  солдати,  всі  гріхи  прощає,
Хто  ворога  у  край  свій  не  пустив.

У  світі  тім  найголовніше  слово
І  та  молитва  матері  земна.
Там  переродження  іде  наново,
Там  роздають  нові  всім  імена.

Отож  живи  герою,  наш,  Козаче,
Ти  вільний,  як  у  полі  сім  вітрів.
Родина  за  тобою  хай  поплаче,
Вклонюся  я,    ти  Бога  вже  зустрів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710345
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 05.01.2017

Ганна Верес

Стогне наша земля

Стогне  наша  земля  від  горя  –  

То  трагічна  для  неї  мить:  

Сліз  у  неї  не  ріки  -  море,

В  неї  серце…  болить,  щемить.

Хто  засіяв  поля  розбратом,

Це  відомо  світу  всьому,

І  хоч  мова  із  східним  братом

У  Донбасу  одна,  кому

Він  потрібен  отам,  в  Росії,

Коли  нищиться  всюди  все,

Коли  Кремль  лиш  брехнею  сіє

Й  не  ховає  своє  лице.

Над  подіями  час  схилився,

Зрозуміти  не  може  теж,

Хоч  терплячий,  але  стомився,

Й  знов  шукає  початок  меж,

Що  народ  розділили  навпіл,

Перекроїли  душі  тим,

Хто  держави  нові  на  мапі

Теж  малює  й  свої  фронти.


Стогне  наша  земля  від  болю,

У  підвалах  народ  сидить:

Він  боїться  за  власну  долю

Й  чи  снаряд  не  доб’є  сюди.

Може  ж,  досить  уже  ховатись,

Брати  вже  пора  автомат,

Проти  ворога  об’єднатись

І  піднятися  з  усіма.

Тільки  в  єдності  справжня  сила

Й  Українська  одна  земля:

Різномовна,  але  красива,

Всі  пішли  її  визволять!
10.10.2014.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710201
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 04.01.2017

Ганна Верес

Перший сніг

Сірий  купол  грудневого  неба…

Трусить  тихо  лапатим  сніжком.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    

Сіна  стіг,  всім  здалося,  далебі,

Чарівним  сніговим  став  стіжком.


Він  тулився  за  садом,  в  леваді.

Білим  пухом  укрились  гілки.

І  ніщо  не  було  на  заваді

Довгожданим  сніжинкам  легким.


Вітерець  заховався  за  хмари,

Щоб  дивитись  на  сніг  звідтіля,

Тиха  радість  душі  не  затьмарить.

А  ще  більше  радіє  земля,


Снігу  першого    не  забуває  –

Снігопади  ще  будуть  в  житті,

І  здається,  таке  відчуває

Наречена  в  весільній  фаті.
07.12.2012

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710197
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 04.01.2017

Ганна Верес

Нелегкі думки засіли

Нічка,  зоряна,  у  небі
Сум  усюди  сіє,
Знов  стріляють-громлять  лейби,
Покидьки  з  Росії.
Б’ють  прицільно,  крадуть,  нищать
І  міста,  і  села.
Міномети  смертю  свищуть.
Край  той  невеселий.

Поміж  зорями  вузенький
Шлях,  Чумацький,  димний,
Десь  голосять  вдови  й  неньки,
Діток  розбудили.
Перелякані  навіки
Зорі  й  бідні  люди,
Загубили  спокій-ліки.
В  житлових  спорудах
Нема  вікон  –  лиш  тривога:
Коли  ж  мир  настане?
Куди  ж  виведе  дорога
Тих,котрі  повстали?
Й  малоросами  не  хочуть  
Тут  вони  вмирати,
Зрозумівши  власний  злочин.
Схід  *–  не  Емірати…
У  Примор’ї  **  лиш  китайців
Частіше  зустрінеш;
Копійки  за  свою  працю.
В  чужім  краї  –  й    фініш…

Нелегкі  думки  засіли,
І  печуть,  і  мучать:
Чи  ж  там  вийде  жити  сміло.
Чи  за  дріт,  колючий?
Душу  холод  пропікає:
З  цим  як  далі  жити?
Кращі  роки  утікають…
На  полях  –  не  жито  –
Міни,  сховані  розтяжки.
Пахне  смертю  звідти.
Небезпечно  жити    й  важко.
Бідні  й  ми,  і  діти.

Гляне  нишком  в  паспортину,
Синю,  українську,
Молить  Бога  за  дитину,
Що  в  чужому  війську:
«Війна  нащо  йому,  треба?
Примири  ж  всіх,  Боже!»
Сумно  дивиться  у  небо,
Жде,  чи  ж  допоможе?
Ніч  до  краю  добігає.
Зіроньки  погасли:
«Може,  Бог  це  нас  карає
За  російські  гасла?!»
20.12.2016.
*Далекий  Схід.
**Мається  на  увазі  Далекий  Схід  у  Росії,  куди  запрошували  кримчан.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709063
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 29.12.2016

Ганна Верес

Під Світлодарськом

[u]Під  час  бойової  операції  на  Світлодарській  дузі  (18  грудня  2016р.)  дійсно  один  із  героїв  Андрій  Байбуз  (позивний  "Ефа")  відмовився,  щоб  його,  пораненого  в  ноги,  врятували,  і  попросив,  щоби  забрали  з  поля  бою  молодого  бійця.  Так  і  загинув  "Ефа",  перед  смертю  ще  встиг  поговорити  з  матір'ю  по  мобільному  телефону,  пояснивши  їй,  чому  він  так  зробив.
[/u]

Тривожно  спав  у  ніч  ту  Світлодарськ,
Бо  бій  ішов,  жорстокий  і  нерівний,
Й  чекала  чорна  вояків  біда,
Таких  безстрашних,  Україні  вірних.

На  дрібки  сік  повітря  автомат…
Свистіли  міни…  Рухались  солдати…
Та  ось  упав  улюбленець-комбат…
Й  згадалося  його:  «Не  смій  ридати!»

Лежав  комбат,  мов  зрізаний  дубок,
Навколо  дим  стелився  сивиною.
Й  здалось  на  мить,  послав  йому  сам  Бог,
Отих,  що  перевірені  війною.

А  поряд  нього  корчивсь  побратим,
Ще  молодий,  якому  жити  й  жити.
Просив  ледь  чутно  той  боєць:  «Води...»
«До  нього,  хлопці,  треба  Вам  спішити,  –

Сказав  комбат,  –  а  я  іще  міцний…»
Й  послав  до  неба  свій  останній  погляд.
Там  образ  матері  побачився,  ясний,
Що  піднялася  чайкою  над  полем.

Й  душа  його…  злетіла  догори,
Щоби  оглянуть  звідти  місце  бою.
«О,  ні!  Таких  уже  не  підкорить,  –
Якби  ж  я  міг  закрити  їх  собою.»
27.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708942
дата надходження 28.12.2016
дата закладки 28.12.2016

Ганна Верес

Мої вірші воюють у Криму

Мої  вірші  воюють  у  Криму.
Розвінчують  російського  тирана.
Ви  скажете,  потрібно  це  кому?
Тим,  хто  живу  у  серці  має  рану.
І  хто  давно  вже  виріс  із  раба
Й  навчився  жити  під  крилом  у  волі,
У  кому  поселилася  журба,
Та  мрія  ще  жива  про  світлу  долю.
І  не  лише  для  себе  –  для  дітей,
Онуків,  правнуків,  для  Криму-України,
Хто  вірить,  що  майбутнє  те  гряде  –
Й  закінчиться  доба  війни-руїни.

Мої  вірші  не  тільки  у  Криму,
Але  й  на  сході,  в  вогнянім  Донбасі.
Пишу  я  їх  невтомно  ще  й  тому,
Щоби  відкрити  очі  бідоласі,
Котрий  повірив  у  «Російський  мир»,
Мовляв,  його  це  історичні  браття.
Без  України  «Мир»  той  утомивсь
І  запалив  війни  жарке  багаття.
Людей  лишив  уласного  кутка,
Розбив  дороги,  школи  і…  надії.
Як  не  влаштовує  вас  доля  отака,
Берімося  за  зброю  і  до  діла:
Всю  наволоч,  гнилу,  відкиньмо  геть;
Не  личить  нам  стояти  на  колінах.
Шахтар  ти,  робітник,  інтелігент,
В  руках,  у  наших,  доля  України!
17.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708941
дата надходження 28.12.2016
дата закладки 28.12.2016

Ганна Верес

Такими чекає нас світ

Давно  це  вже  не  таємниця,

Знущався  над  нами  як  брат,

Вивозив  як  жито  й  пшеницю,

Народ  залишав…  вимирать.

Давив  як  не  раз  нашу  волю

І  мову  топтав  теж  не  раз,

Він  рабську  кував  для  нас  долю,

Покраять  державу  зібравсь.


Були  ми  завжди  другим  сортом:

Бач,  не  українці  –  «хохли»,

Хоча  і  у  війнах,  і  в  спорті

Частіше  ми  перші  були.

В  Сибір,  в    Воркуту,  у  Печору

Везли  у  кайданках  дідів,

Здається,  неначе  учора

З  нас  кожен  десятий  сидів.


Морозили  і  катували,

Свободи    щоб  вибити  дух,

А  ми  ще  твердіші  ставали,

Спинять  не  збиралися  рух.

Час  прийде:  в  кулак,  у  єдиний,

Зіллються  і  захід,  і  схід

За  правду  і  право    людини.

Такими  чекає  нас  світ!
3.09.2014.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708619
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 26.12.2016

Ганна Верес

Якби ж не те колоссячко…

[u](Знала  я  одну  жінку,  котра  відсиділа  за  сім  колосків  7років  при  тих  комуністах,  за  якими  так  багато  ще  плачуть,  виступають  проти  декомунізації.  У  творі  її  доля.)
[/u]
Вона  одна.  Одна,  як  перст,  і  в  хаті,

І  в  дощ,  і  в  спеку,  й  як  тріщить  мороз.

Не  звикла  й  плакатись  на  людях  чи  зітхати,

Хоча  не  шкодувала  доля  гроз.

Одна  вона  і  день,  і  ніч  стрічає,

Але  найтяжче  ранку  їй  чекать:

Все  слухає,  як  серце  кров  качає,

А  ніч  не  поспішає  утікать.  


У  світ  прийшла  давно.  Ще  довоєнна.

І  стежку  теж  топтала  непросту,

Не  бачила,  й  які  вони  –  «зелені»,

Й  скарбничку  мала  теж  вона  пусту.

Сьогодні  теж  старій  ніяк  не  спиться  –

Калейдоскоп  прокручує  життя:

Якби  ж  не  те  колоссячко  пшениці,

Усе  було  би  в  неї  до  пуття.

А  так…
І  попливе  думками

В  далекий  край,  де  молодість  згнила.

(Її  впіймали  в  полі  з  колосками,

Котрі  вона  під  голод  підняла.

Не  забарився  й  вирок  зі  статтею,

І  доля  повела  її…  в  Сибір.

Можливо,  інший  був  би  за  межею,

Вона  ж  везла  всі  біди  на  собі).

Усі  сім  років  згадувала  мову,

Якій  навчала  мама  з  ранніх  літ.

Й    морози  вдома    не  такі,  зимові.

Який  тісний  і  величезний  світ!


Коли  ж  землі,  своєї,  вже  ногою

Вона  торкнулась,  залилась    слізьми.

Не  просто  й  рани  їй  було  загоїть,

Тай  чи  можливо  пережите  змить?!

Так  і  лишилася  одна  у  цілім  світі.

Не  дочекалися-спочили  і  батьки

У  сорок  сьомім,  у  голоднім  літі.

Така  ціна  була  за  колоски.

Погас  завчасно  й  вогничок  любові

(Чужого  ж  красти  жінка  не  могла).

Так  і  лишилась  без  сім’ї,  небога,

Лиш  доля  рясно  зморшками  лягла.

І  сивина  навідалася  рано

У  коси,  її,  чорні,  як  смола,

А  може,  проросла  з  тієї  рани,

Що  довго  у  душі  її  жила…

До  фінішу  вже  роки  добігають,

У  косах  і  у  голосі  –  зима.

Вогонь  в  очах  її  не  меркне,  пригасає…

Дістались  колоски  не  задарма…


Аж  ось  постукав  ранок  у  віконце,

Хоч  не  склепила  зовсім  ще  очей.

Бентежить  схід  промінчик,  перший,  сонця,

І  серденько  ще  звечора  пече.

«Та  то  –  дарма,  –  подумала,  –  минеться,

Пішли  молодші  мене  за  межу,  –

Й  піднятися  із  ліжка  жінка  пнеться,  –

Чого  ж  це  я  і  досі  ще  лежу?!..»
22.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708610
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 26.12.2016

Ганна Верес

Чому заручники?

Іще  ‘дна  ніч  до  ранку  доповзла,
І  голова  від  дум  ще  важча  стала:
Як  же  ці  дикі  найманці  Кремля
Вже  Україну  й  цілий  світ  дістали!

«Майстри»,  так  звані,  нелюдських  тортур
Знімать  навчились  й  скальпи  з  полонених,
А  щоб  вогонь  живий  в  очах  потух,
То  розпинають  на  хрестах…  у  –енне.

І  це  вчорашні  друзі,  ба,  брати?!
(Киплять  думки,  аж  мозок  пожирають),
Це  нелюди.  Це  навіть  не  скоти.
Ніде  заручників  у  світі  не  карають.  

Заручники?  І  це  у  час  війни?
Чом  звикли  ми  до  терміну  такого?
Ніколи  не  загладити  вини
Тим,  хто  вбиває  й  заробля  на  крові!..
17.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708261
дата надходження 24.12.2016
дата закладки 24.12.2016

Ганна Верес

Б'ється мій народ з тираном

Де  вітри  ковил  гойдали
Й  степ  із  небом  обнялись,
Ранки  росами  спадали,  
Край  той  був  таким  колись.
А  тепер  земля  –  у  ранах,
Кров  у  травах  –  не  роса  –
Б'ється  мій  народ  з  тираном:
У  диму  і  небеса.

Матерів  гірке  ридання
Сколихнуло  синю  вись,
Недоспіване  кохання
Закотилося  кудись.
І  зажурена  калина
Віти  опуска  в  траву,
Удові  сльоза-краплина
Затулила  синяву.
12.09.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708260
дата надходження 24.12.2016
дата закладки 24.12.2016

Надія Башинська

ОЙ КОТИЛАСЬ КОЛЯДА…

Ой  котилась  коляда  через  полечко.
Там  зустрілось  коляді  ясне  сонечко.

Ой  котилась  коляда  та  й  доріжками,
Заквітчалася  вона  цвітом-стрічками.

По  дорозі  коляда  покотилася,
Там  щаслива  доленька  їй  зустрілася.

Як  до  хати  коляда  підкотилася,
Роздзвенілася  вона,  звеселилася.

Роздзвенілась  коляда  під  віконечком,
Та  й  до  хатоньки  зайшла  разом  з  сонечком.

Розспівалась  коляда,  розшумілася,
В  хаті    доленька  свята  залишилася.

Ой  котилась  коляда  та  ще  й  котиться,
І  до  кожного  зайде,  якщо  схочеться!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708132
дата надходження 23.12.2016
дата закладки 24.12.2016

Надія Карплюк-Залєсова

ВПОКІЙТЕ ЇХ ДУШІ…

Запали,  українцю,  восковую  свічку  -
Чи  зранку,чи  вдень,  чи  у  пізнюю  нічку,
Помолись  за  їх  душі  --  ангельські,  світлі,-
Цвіт  України,  заледве  розквітлий...

Запали,  українцю,  й  молися  до  Бога,-
Він  вмер,  бо  у  тебе  десь  хибна  дорога.
Ти  не  пішов,  а  комусь  треба  йти...
На  цей  раз  був  він...  Дякуй  Богу  --  не  ти...

Дякуй  Богу,  молись,  щоб  мізки  просвітліли  :
За  що  кара  Божа,  чому  відлетіли  ?
Кращі  із  кращих...  Бог  хоче  таких...
Ти  ж  спав  у  цю  пору  в  перинах  м"яких...

Так  щиро,  чекаючи  свята  і  дива...
А  там...  була  пекла  вогняного  злива...
А  там  ,  сам  люцифер  на  землю  зійшов...
Там  плакала  кров"ю  гаряча  любов.
 
Запали,  українцю,  воскову  свічу
За  тих  ,  хто  потрапив  в  вогненну  січу,
За  воїнів  світла  --  героїв  землі...
Впокійте  їх  душі,  всі,  з  Богом,  святі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707823
дата надходження 21.12.2016
дата закладки 22.12.2016

Ганна Верес

Світ прокляне війну

Щодень  читаю,  думаю  і…  плачу,
Історії  ковтаю  сторінки,
А  там  і  Русь,  і  половці,  й  Козача
Доби  Вкраїни.  Нелегкі  стежки
Пройшов  народ  мій,  та  здобув  свободу,
Политу  кров’ю  і  слізьми  не  раз,
Вдяглася  пам’ять  у  вінок  скорботи,
Бо  промінь  не  один  завчасно  згас.

Сьогодні  знов  народ  мій  у  тривозі,
Адже  терзає  долю  «східний  брат»,
Здавалось,  не  було  звідтіль  загрози,
Та  Крим  устиг  й  Донбасу  пів  забрать.
Й  думок,  сумних,  лякаюся,  щоразу:
І  друг,  і  брат  в  житті,  щоб  виручать,
А  не  для  того,  в  хату  щоб  залазить,
Вбивати  й  сиротити  онучат.

Історія  іде  по  свому  колу,
Нові  щоразу    в’яже  нам  вузли,
Життя  ж  –  то  найсуворіша  є  школа,
Скоріше  би  назад  ви  поповзли.
18.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707841
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 22.12.2016

Ганна Верес

Страшне то дійство – війни на землі

Страшне  то  дійство  –  війни  на  землі,
Адже  війна  п’є  кров  щодня  й  без  міри.
Майбутнє  десь  ховається  в  імлі,
Кругом  снаряди  падають  і  міни.  

Війна  не  знає  слова  «співчуття»,
Свої  у  неї  правила  й  закони.
Вона  –  це  млин,  що  в  жорнах  тре  життя,
Що  стануть  історичною  мукою.  

Війна  –  це  стан,  коли  тікають  сни,
І  звикнути  до  цього  неможливо.
В  ній  губиться  і  вихід  запасний,
Коли  вона  збирає  вкотре  жниво.

Війна  –  це  біль,  один  на  всіх,  важкий,
В  ній  не  буває  милості  до  жертви,
Їй  по  фігу  таланти  і  роки,
Коли  виносить  вирок,  жить  чи  вмерти.

Війна  не  знає  поняття  «простить»
Її  сліди  давно  відомі  в  світі:
Могили,  свіжі…  і  хрести,  хрести,
Де  не  завжди  під  ними  свіжі  квіти.
19.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707716
дата надходження 21.12.2016
дата закладки 21.12.2016

Ганна Верес

Не розмінна ми монета

Раша  хоче  перекроїть
Нашу  Україну.
Скільки  вже  лягло  героїв!
Та  й  сьогодні  гинуть.
Іловайську  чорну  дату,
Дебальцевський  смуток,
Світлодарськ…  Не  передати
Таке  й  не  забути!
Не  розмінна  ми  монета
Для  Європи  й  світу,
Налаштуємо  багнети  –
Досить  вже  терпіти
На  собі  експерименти
Російської  зброї,
Котру  так  спішать  підвезти
Вражі  гумконвої.
Щоб  не  утилізувати,
Цілять  в  груди  наші,
Мінськ  нам  радять  визнавати
І  Європа,  й  Раша.

Братньої  війни  ми  подих
Добре  відчуваєм:
Вивезли  метал,  заводи,
«Градами»  шугають.
Сунуть  карту  нам,  дорожну,
Мовляв,  ще  й  без  плати.
«Терористам  вірить  можна?»  –
Хочеться  спитати.
Поміж  миром  і  війною  –
Два  лиш  кілометри,
В  Миколая  день,  зимою,
Скільки  впало  мертвих?!

Ситі-ситі  ми  цим  миром,
Олланде  і  Меркель,
Співчувать  нам  не  втомились
І  експериментам?
Ще  до  вас  не  долітають
Міни  та  снаряди?
Наших  хлопців  накривають
Гаубиці  й  «гради».
Не  витримують  вже  вуха
І  брехні  Росії.
Досить,  мабуть,  уже  слухать,
Буть  голіруч  ціллю!
Ще  ніхто  війни  не  виграв
Чужими  словами,
Враг,  як  ноги  об  нас  витре,
Прийде  і  за  вами!
19.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707714
дата надходження 21.12.2016
дата закладки 21.12.2016

Ганна Верес

Українця серце

Точу  щоденно  я  своє  перо,
Щоби  на  все  в  житті  реагувало,
Але  ж  болить  мені  найбільше  кров,
Котру  в  Донбасі  діти  проливають.

О,  скільки  ж  там  понівечених  доль!
І  тисячі  у  небо  вже  злетіли…
Згадаймо  Іловайський  коридор:
Як  жити  наші  хлопчики  хотіли!..

Чому  згорали  вояки  в  котлах
І  гинули  в  Донецьку  під  бетоном?
Як  спати  влада  уночі  могла,
Коли,  здавалось,  у  крові  потонем?!

Та  встояли  орлята!  Ні,  орли
В  нерівному  цім  історичнім  герці,
Заслон,  надійний,  для  усіх  звели,
Бо  в  кожного  з  них  –  українця  серце!..
9.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707402
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 19.12.2016

Ганна Верес

Назад немає вороття

Сонце  тче  веселу,  теплу  днину.
Колисає  вітер  зелен-гай.
Поспішаю  вкотре  до  хатини,
Пам'яті  струна  де  тихо  гра.
То  не  пісня  над  землею  лине  –
То  весни  замріяна  пора:
Клини  наді  мною,  журавлині,
Тож  душа  від  щастя  завмира.

Ніби  білопінно-ніжна  фея,
Ледь  рожево  яблуня  цвіте,
Простягає  рученьки  до  мене,
А  в  суцвіттях  –  сонце,  золоте,
Йду  до  хати…  Привидами  речі:
Мамина  хустина  і  халат,
Рогачі  й  лопати*  біля  печі,
Виставлені  ненькою    улад.

Стрілися  з  портрета  очі  тата,
Мудрі  і  серйозні,  як  завжди,
З-під  його  рук  виросла  ця  хата,
Нас  до  праці  рано  теж  будив.
Мало  місця  спогадам  у  серці,
За  плечима  –  стежечки  життя,
Посивілі  у  складному  герці,
Та  назад  немає  вороття.
15.12.2016.
*Дерев'яне  знаряддя,  схоже  на  лопату,  для  випікання  хліба  у  печі,  як  правило,  на  листкові  з  капусти.  

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707407
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 19.12.2016

Ніна Незламна

Свято Миколая

Ніч  казкова,  сяють  зорі,
Ясний  місяць  на  дозорі,
Шлях  виднівся  по  всій  землі,
Стежки  сяють,  засніжені.

 Миколай,  вже  скоро  прийде,
Подарунки  всім  принесе,
Він  приходить  лише  вночі,
Від  дверей,  давно  мав  ключі.

Я  проснулась,  є  пакунок,
А  там  й  справді,  подарунок,
Ой,  як  добре!  Справжнє  свято  !
В  мене  радості  багато!

Тут  цукерки  і  калачик,
І  красивий,  синій  м`ячик,
Ну,  а  різочку,    не  знайшла,
Бо  ж  слухняна,  значить  була.

Вже  на  небі  сонце  сяє,
Нас  із  святом,  теж  вітає,
І  я  хочу  привітати,
Миру  й  щастя  побажати!

                             19.12.2016р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707348
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 19.12.2016

Крилата (Любов Пікас)

Святий Миколай

Чорним  рядном  небеса  вкрила  ніч.
Зорі  на  ньому,  як  вогники  свіч.
До  своїх    ліжок  спішить  дітвора,
Бо  наступає  магічна  пора  ,-  
Сходить  на  землю    святий  Миколай.
Швидше  молись,  ліхтарі  вимикай!
Чемним  дарунки  святий  принесе.
Йдуть  його  олені  вже  по  шосе.

Ляльку  дасть  Вірі,  автівку  –    Петру,
Книжку  -  Софії,  словник  –    Назару.
Кожній  дитині  він  щось  покладе.
Збудиться  вранці,  дарунок  знайде.
Та,  головне,  щоби  кинув  на  віз
Спокій,  щоб  мир  Україні  привіз.  
Щоб  попросив  Бога  дати  їй  волю,  
Силу  і  славу  вплести  їй  у  долю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707298
дата надходження 18.12.2016
дата закладки 19.12.2016

Ганна Верес

Він… вижив…

Чи  є  народ,  щоби  такі  страждання
Зміг  пронести  крізь  темряву  століть:
Пожежі,  війни,  голод  і  повстання?
Він…  вижив!  Не  судилось  околіть!

Чи  є  пісні  такі  ще  на  планеті,
Щоб    з  болю  народилися  й  журби?
Це  з  ними  йшов  народ  наш  на  багнети,
Таких  пісень  не  відають  раби.  

А  чи  земля,  багатша,  є  у  світі
Із  долею,  тяжкою,  орача,
З  мереживом  зими,  весни  і  літа
Й  духмяним  запахом  хлібини-калача?

Це  ми  її  своїми  мозолями
Леліяли  завжди,  немов  живу,
То  кров’ю  поливали,  то  сльозами,
Втрачали  й  здобували  булаву.

Ми  карту,  чорну,  вивчили  Росії:
Печора  в  ній,  Норильськ*  і  Воркута.*
Дух  волі  й  там  народ  наш  рясно  сіяв,
Але  земля  під  ним  була  не  та.

Зна  наші  муки  і  тайга,  сибірська,
Пив  нашу  кров  «Горлаг*»,  Екібастуз,*
Енкавеесу  непростимі  звірства  –
Скрутити  ж  нас  не  вистачило  уз.

Вкидали  нас  у  війни,  у  криваві,
Стогнали  де  В’єтнам  і  Гондурас,
І  правду  про  Афган    не  відкривали
Так  само,  як  сьогодні  про  Донбас.

Здавалося,  що  випив  чашу  горя
І  відновився-відродивсь  народ,
Росія  ж,  мов  чума,  у  Чорнім  морі,
Й  катує  тих  в  Криму,  хто  патріот.  

Це  наш  народ  пройшов  крізь  ці    страждання
На  протязі  кількох  важких  століть:
Пожежі,  війни,  зради,  постмайданні…
Він…  вижив!  Незборимий  він!  Не  зліть!..
15.12.2016.
*  Міста  і  табори  в  Росії,  де  відбувалися  повстання  політв’язнів,  засуджених  за  ст..58  на  10-15років,  основна  кількість  яких  були  українці.  Саме  вони  були    організаторами  тих  повстань,  борцями  проти  стукачів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707090
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 17.12.2016

Ганна Верес

Собор Михайлівський

[u]Кожного  11грудня  після  2013року  у  Києві  дзвони  Михайлівського  собору  нагадують  Україні,  як  тодішня  влада  хотіла  зачистити  Євромайдан,  кинувши  тисячі  силовиків.  Але  народ  вистояв.  Собор  став  тоді  прихистком  для  сотень  поранених.  
До  цього  собор  мовчав  майже  8століть  (з  часу  нападу  монголів  у  1240році).
[/u]
Собор  Михайлівський  вже  третій  рік  підряд
Своїми  дзвонами  у  день,  грудневий,  тужить,
І  хоча  шини  на  Майдані  не  горять,
Російські  танки  наш  Донбас  «утюжать».

Укотре  він  нагадує  всім  нам,
Щоби  народна  пам’ять  не  старіла,
Не  вірили  ніколи  щоб  панам,
Уміло  щоб  чужі  стрічали  стріли.

Коли  я  чую  той  тривожний  дзвін,
Знов  риюсь  в  історичному  лахмітті,
Й  спливає,  як  народ  покликав  він
Орду  зустріти  у  крові  по  лікті.

І  пророста  надія,  хай  хитка:
Монголи  щезли  –  щезне  і  Росія,
Бо  доля  завойовника  така.
А  землю,  мирну,  житом  ще  засієм!
12.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707089
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 17.12.2016

Ганна Верес

Міні-вірші

Спокійно  спати,  бач,  не  кожен  може.
Чому  так  є?  Я  легко  доведу:
Сумління  лиш  того  в  житті  не  гложе,
Хто  з  ним  завжди  і  всюди  у  ладу.
***
Людиною  прожить  мені  так  хочеться,
Людське  обличчя  людям  зберегти,
Не  буде  і  твоє  сумління  корчиться,
Коли  це  гасло  матимеш  і  ти.
***
Найбільша  у  держав,  сімей  є  вада,
Коли  негідник  чи  дурак  при  владі.
***
Тривожать  війни  світ  вогнем  і  кров’ю  –
Червоний  з  чорним  поруч  кольори.
Ненависть  в  вічній  боротьбі  з  любов’ю  –
Чомусь  давно  так  послано  згори!..
***
А  дні,  немов  птахи,  летять  в  історію,
Й  назад  нема  й  не  буде  вороття,
Живи,  щоб  не  було  за  себе  соромно,
Бо  лиш  одне  в  нас  на  землі  життя.
***

Пробачити  –  не  значить  –  все  забуть    –
Не  тіло  ранить  слово  –  серце  й  душу,
Тому  розважливим  і  мудрим  завжди  будь,
Каратися  пізніш  себе  не  змушуй.
***
Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706689
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 15.12.2016

Ганна Верес

Клекоче бій. Ридають небеса.

Клекоче  бій.  Ридають  небеса.
Змішалися  там  кров  і  сльози,  й  муки…
Там  кожен  вибух  землю  колиса…
Тіла  лежать,  а  поряд  –  ноги,  руки…

Сховалось  сонце  в  почорнілий  дим,
Воно  від  горя  також  потемніло,
Боялося  заглянути  туди,
Чекало.  Щоби  небо  заніміло.

Туди  ж  злітали  й  душі  вояків,
Їм  простелили  ангели  дорогу
До  тих,  котрі  на  протязі  віків
Кували  Україні  перемогу.  
Чернігів.  12.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706096
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 12.12.2016

Ганна Верес

Землі, моєї, доля під прицілом

Летить  життя,  немов  вітри,  осінні,
Рвучкі,  холодні,  часом  із  дощем;
Землі  моєї  доля  під  прицілом
Й  від  того  в  серці  осідає  щем…

Чому  ж  така  ти,  доле,  безталанна?
А  мо’,  Всевишній  відвернувсь  від  нас,
Бо  ж  Україну  розривають  клани:
Не  поділили  Крим,  тепер  Донбас.

Їм  не  болять  людські  щоденні  втрати
І  навіть  доля  матінки  землі,
Плодять  безвольну  і  беззубу  «вату»,
І  за  одно  з  тими,  що  у  Кремлі.

Проснись,  народе,  зупини  грабунок  –
По  всьому  світу  вже  твоє  добро,
Не  раз  ти  пригубляв  свободи  трунок
І  боронив  від  недругів  Дніпро.

Ще  маєш  порох  у  порохівницях,
І  з  кланами  тобі  не  по  путі;
Історія  –  це  вічна  шахівниця,
Де  перемога  сильного  в  житті.  

Хіба  тебе  не  кличе  вже  до  бою
Загиблих  кров,  що  рятувала  нас?
Ти  маєш  стати  знов  самим  собою,
Не  маєш  права  втратити  цей  час!
12.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706095
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 12.12.2016

геометрія

А СЕЛО ПУСТІЄ, А СЕЛО ВМИРА…

                                 "У  міста  -  по  гроші,                                        Селяни  відходять
                                   а  в  села  -  по  розум",-                              тихо    і  спокійно,
                                   цю  народну  мудрість                                  ніхто  в  їх  домівки                      
                                   треба  пам"ятать.                                              вже  не  загляда.
                                   Люди  в  нас  хороші,                                      Зрідка  приїжджають
                                   це  найвищий  козир,                                    діти  і  онуки,
                                   та  й  ніяк  не  можна                                        а  село  пустіє,
                                   селу  помирать...                                                а  село  вмира...
                                                                                       У  живих  зникає
                                                                                       віра  і  надія,
                                                                                       і  це  зупинити
                                                                                       не  можна  ніяк.
                                                                                       Усе  розуміють,
                                                                                       ті  що  залишились,
                                                                                       якось  треба  жити,
                                                                                       хоча  й  важко  так.
                                     В  міста  від"їжджають                                А  були  ж  селяни
                                     молоді  й  здорові,                                            завжди  справедливі.
                                     там  знайти  роботу                                        І  як  рідна  мати,-
                                     легше,  ніж  в  селі.                                          їм  була  земля.
                                     Чи  "вгорі"  не  бачать                                  Працювали  вміло
                                     і  плачів  не  чують,                                          і  були  щасливі,
                                     що  бідніють  люди                                          хоча  і  важкою
                                     в  кожному  селі.                                                праця  їх  була.
                                                                                     Доки  були  сили,
                                                                                     все  у  них  родило:
                                                                                     овочі  і  фрукти,
                                                                                     пшениці  й  жита.
                                                                                     Та  "нові"  порядки
                                                                                     обламали  крила,
                                                                                     люди  постаріли
                                                                                     і  сил  вже  нема.
                                     Вже  на  сполох  бити                                  "У  міста  -  по  гроші,
                                     давно  усім  треба,                                          а  в  села  -  по  розум"
                                     щоб  не  допускати                                          істина  відома
                                     великого  зла.                                                      і  тепер  жива.
                                     В  селі  міць  і  сила,                                          Правильні  й  хороші  
                                     і  доля  країни,                                                      приймати  закони,
                                     допустить  не  можна                                    захищати  села  
                                     зникнення  села.                                                і  селян  від  зла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706013
дата надходження 11.12.2016
дата закладки 12.12.2016

Ганна Верес

Здригнувся світ

Здригнувся    світ    у    котрий    уже    раз    –
Майдан    горів,    тепер    горить    Донбас,
І    доля    України    –    на    кону    –
Росія    ж    утягла    нас    у    війну.

І    гинуть    українці    –    батько    й    син    –
За    землю    несказанної    краси,
За    волю    гинуть    і    за    свій    народ,
Де    кожен    є    герой    і    патріот.

І    стогне    Україна    день    і    ніч,
Бо    ж    з    ворогом    зустрілась    віч-на-віч,
І    корчиться    від    ран    тяжких    земля,
Котра    чекала    щастя    із    Кремля.

Та    не    бува    законів    для    війни,
Бо    гинуть    мирні    люди    без    вини:
Жінки    й    чоловіки,    старі    й    малі
І    моторошно    від    смертей    землі…
20.07.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705577
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 09.12.2016

Ганна Верес

На тілі Вкраїни рана

На    тілі    Вкраїни    рана,
Її    –    не    залікувать…
Ти    радий    тепер,    тиране?
Не    вмієш    і    шкодувать
За    тим,    що    засіяв    смертю,
Що    гине    найкращий    цвіт…
А    може,    перш    ніж    умерти,
Ти    знищити    хочеш    світ?

Нарешті    знайшлося    слово,
Тебе    як    повеличать:
Для    світу    всього    –    «Х…о»    він!
Поставлю    і    я    печать.
Таких    не    хвилюють    люди,
Ні    Біблія,    ні    Коран.
Ти    Богом    задумав    бути?
Не    Бог    ти    –    тупий    тиран.

Немає    в    тобі    любові,
Скалічити    здатен,    вбить,
Лиш    зло    стоїть    за    тобою
І    з    цинку    важкі    гроби.
Та    Бог    ізгори    все    бачить,
Вривається    вже    терпець.
Гадаю,    Він    не    пробачить,
Близький    тобі    вже    кінець!..    
17.02.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705574
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 09.12.2016

Оксана Дністран

Бджолина філософія

Чи  буде  час,  як  мріялось  колись,  –  
На  хвилях  безтурботно-вечорових  
Зі  смаком  самобутньо-солодовим,  
Де  у  польотах  пізнається  вись?  

З  недбальства  закисає  зрілий  мед,  
Щезає  з  часом  і  у  крил  пластичність,  
В  чарунки  запечатується  вічне  -
Відомо  це  всім  бджолам  наперед.  

Тож  носиться  нектар  у  спільний  дім,  
Щоб  разом  до  весни  дожити  всім.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705251
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 07.12.2016

Ганна Верес

Я долю свою вишию хрестами (Слова для пісні) .

Я  долю  свою  вистелю  любов’ю
До  тебе,  земле,  й  рідної  сім’ї,
Поради  попрошу  в  самого  Бога:
«Дай  мудрості  для  всіх  дітей  твоїх!»
Я  долю  свою  вишию  хрестами,
Червоні  й  чорні  поряд  покладу
І  вип’ю  все  те  спраглими  устами,
Щоб  відвернути  від  землі  біду.

Я  долю  свою  квітами  засію,
Щоб  звеселити  ними  білий  світ,
Щоби  навік  затямила  Росія,
Що  маєм  свій,  прадавній  заповіт:
«Із  Волею  і  Правдою  лиш  жити
На  Українській  праведній  землі,
Нікому  і  ніколи  не  служити.»
З  прадавніх  літ  сам  Бог  нам  повелів.
23.10.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705218
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 07.12.2016

Ганна Верес

О доле!

(Після  прочитання  твору  "Доля"  Надежди  М.)

О  доле,  сива!  Птахо,  невловима!
Ти  часто  вітром  стукаєш  в  вікно,
Або  ведеш  стежинами,  кривими,
І  тчеш  із  буднів  сіре  полотно.

О  доле!  Мила  ластівко,  крилата!
Пасу  я  твій  під  хмарами  політ
І  мрію  під  крилом,  твоїм,  літати,
І  серцем  пізнавати  білий  світ.

О  доле!  Ти  і  слава  моя,  й  плаха,
І  та  із  найвірніших  рятівниць,
Котра,  коли  в  житті  летить  все  прахом,
То  посилає  світло  блискавиць.

Зберу  тоді  їх  голими  руками
І  на  життєве  жезло  нанижу,
А  трохи  помудрію  із  роками,
То  про  життя  поему  напишу.
6.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705212
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 07.12.2016

Олекса Удайко

…крізь вуаль******

                 ...якось  так  упало  
                       на  відпочинку...    
                     в  місті  Трус-кав-ці...  
[youtube]https://youtu.be/eJI2X_Oyne8[/youtube]                                                

[i][color="#5108c7"][b]Я  вдруге  вже  узяв  собі  тайм-аут,
аби  щедрот  помножити  набір:
водицю  п"ю  й  солодку  втіху  маю,
вдихаючи  красу  Карпатських  гір...

Ще  й  не  зима,  хоч  Новий  рік  на  носі,
кришталь  полів  й  смарагд  струнких  смерек
милують  око...    Хоч  надворі  осінь,
життя  вирує  вздовж  і  впоперек!

Жінки  ховають  личка  у  хустини,
й  хода  у  них  задумлива,  м"яка...
Зустрічний  люд  вітає  їх  гостинно,
й  до  серця  вдячно  тягнеться  рука.

Та  враз  розквітне  усміх  веселковий,
як  блисне  погляд  жінки  крізь  вуаль.

...У  світле  одягаються  раптово
прихована  самотність  і  печаль...[/b][/color]

7.12.2016[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705195
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 07.12.2016

Ганна Верес

Поезія наша різна

Поезія  наша  різна
І  різних  людей  збира,
Частенько  аж  надто  грізна,
То,  наче  дитя,  капризна,  –
Така  в  одну  мить  згора.  

А  є  і  така,  що  п’ється,
І  випить  немає  сил.
І  плаче  вона,  й  сміється,
В  ранкову  траву  проллється
Краплиночками  роси.

Й  слова  простеля,  мов  душу,
Усе  ними  огорта:
І  річку,  й  крислату  грушу,
В  них  думка  звучить  потужно.
Поезія  ця  свята.

Поезія  наша  різна,
Як  різні  усі  і  ми,
Тож  поки  іще  не  пізно,
Віршуймо.  І  після  тризни
Залишимось  між  людьми.
12.07.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704816
дата надходження 05.12.2016
дата закладки 05.12.2016

Ганна Верес

Розповзлись густі тумани

Розповзлись  густі  тумани,
Сиво-кучеряві,
Річку  вкрили  і  лимани,
В  воду  заглядали.
А  там  –  рибки-дзиги  грали,
Мили  лисці  ноги,
В  очеретяному  раї
Не  чути  нікого.

І  здалось  на  мить  туманам,
Що  й  вода  примовкла,
Бачать:  лисочка  тримає
Рибку  світло-жовту.
Верби  коси  опустили,
Ними  п’ють  водицю,
– Шкода  рибку,  –так  просили
Дику  вони  птицю.

Як  тумани  піднялися,
Сиві  та  лапаті,
Дві  пташини  обнялися…
Не  веліло  спати
Сонце,  що  ледь  пробивалось
Крізь  густу  завісу.
Хвильки  бігли,  ніби  грались,
По  водиці,  звісно.  
26.03.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704813
дата надходження 05.12.2016
дата закладки 05.12.2016

Микола Миколайович

Вендетта

Артисти,  судді,  прокурори
Де  бабки  черпають  відром.  
Усе  захоплене,  в  потвори,
Як  вруну  вижали  серпом.

Коли  ж  ви  гади  наїстеся…
Чи  в  вас  реальність  міражі.
Чи  Бога  ви  не  боїтеся…
Чи  дійсно  в  вас  нема  душі?

Усе  злодюги  повернете,
Усе  що    вкрали  віддасте.
Чекає  вас    бариг  вендетта,
Невже  не    знаєте  про  це.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704758
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 05.12.2016

Ганна Верес

І став Дніпро холодним полем брані

Ішла    війна…      Верталася    зі    сходу…

Вогненні    кроки    міряла    назад.

Найважче    їй    було    долати    води…

Під    Києвом    збиралася    гроза…


І    став    Дніпро    холодним    полем    брані,

Схрестилися    де    шпаги    у    війні,

Отримавши    напівсмертельну    рану,

Він    вистояв…    Сказав    фашисту:    «Ні!»


Кипів    Дніпро    рожевою    водою,

Під    залпами,    немов    живий    стогнав,

З    коричневою    бився    як    ордою,

І    не    одну    молитву    тут    спізнав,


Як    обіймав    тіла    солдат,    ще    теплі,

І    плакав,    опускаючи    на    дно,

І    не    одна    душа    людська    отерпла,

Коли    дивилась    на      страшний    Содом.


Давно    минув    гарячий,    сорок    третій,

Та    рана    та    і    досі    ще    жива,

Історикам    наказує    й    поетам

Знайти    правдиві    про    війну    слова.
13.12.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704088
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 01.12.2016

Ганна Верес

Азійська кров

Злились  в  єдине  кров  там  фінська

І  дикість,  не  проста,  –  азійська,

Котрі  не  кличуть  сіять,  жать,

А  грабувати  і  вбивать.

Азійську  дикість  Чингісхана

І  Грозного  –  царя  Івана

Кацапська  об’єднала  кров

І  знищила  до  тла  любов.

І  людям  стало  невідомо,

Як  жити  любо-мирно  вдома,

Родину  й  землю  берегти,

Бо  ж  звикли  лиш  чуже  гребти.

Назвавшись  хитро  нам  «братами»,

Насправді  хижими  китами

Були  й  ковтали  ціляком,

Хто  гордим  був  чи  смільчаком.  


Азійська  кров,  підступна,  мстива,

До  нас,  слов’ян,  немилостива,

Тож  москалі  нас  запрягли

Й  «раби»  змінили  на  «хохли»,

І  опинивсь  народ,  великий,

У  пазурах  страшного  лиха,

А  впившись  ним  донесхочу,

Сказав    «доволі!»,  бо  відчув

Уже  в  собі  достатньо  сили,

Щоби  не  гнутись,  не  просити  

Щоби  в  Москви  своє  ж  добро.

Й  радів  із  того  наш  Дніпро,

Що  врешті  стали  незалежні,

Вже  досить  годувати  лежнів,

Пора  для  себе  хліб  ростить.

Москва  ж  не  хоче  відпустить.


Та  й  заходилась  нас  ділити

На  Схід  і  Захід,  щоб  спалити

Ідею  й  віру  у  святе,

Що  інше  є  життя  –  не  те,

Що  і  земля,  й  народ  –  єдині,

Що  вільно  має  жить  людина,

Для  себе  тільки  працювать,

Це  не  високі  є  слова,

Народом  нас  щоб  величали,

Щоб  мова  рідна  зазвучала.


Коли  ж  Москві  сказали  «ні!»,

Та  захотіла  у  війні

Втопити  нас.  Кремлівська  влада

Послала  із  Чечні  півгадів,

З  Тамбова,  Пскова  дикарів.

Забрали  Крим.  Донбас  горів…

З  оскалом  звіра  нас  вбивали,

Передихнути  не  давали,

Карали  лиш  за  те,  що  ми

Другого  сорту  є  людьми.


Запам’ятай,  ворожа  зграє,

Не  панувать  тобі  над  краєм,

Де  вільні  люди  і  Дніпро,

Імперське  знищимо  тавро,

Не  ті  ми  вже  хохли,  наївні  –

Ми  громадяни  України,

Звелів  Господь  нам  довго  жить

І  всім,  що  маєм,  дорожить!.
30.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704085
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 01.12.2016

геометрія

МИ Й ТЕПЕР ЩАСЛИВІ…

                                   Заплутався  вітер  у  осіннім  листі,
                                   І  тумани  сиві  простір  обняли.
                                   Ми  йдемо  з  тобою  своїм  рідним  містом,
                                   І  тепер  щасливі,  як  колись  були.
                                   
                                   Ми  не  розлучались,  дякуючи  долі,
                                   Бо  любов  і  дружбу  вміло  берегли.
                                   Труднощі  долали  на  життєвім  полі,
                                   В  світ  широкий  діти  вже  наші  пішли.

                                   Швидко  промайнули  наші  спільні  роки,
                                   Сповнені  любові,  радості  й  тепла.
                                   Дорослі  чудові  вже  наші  онуки,
                                   І  все  було  б  добре,  якби  не  війна.

                                   І  хоч  ми  з  тобою  поважного  віку,
                                   Не  страшна  нам  осінь  і  навіть  зима.
                                   Роки  непідвладні    ніякому  ліку,
                                   Смутку  в  наших  душах  і  серцях  нема.

                                   Дай,  Боже,  нам  сили  в  світі  ще  пожити,
                                   Діждатись  правнуків,  в  них  наші  жнива.
                                   Вмієм  працювати  і  добро  творити,
                                   І  нам  завжди  добре,  бо  любов  жива!

                                   За  дітей  й  онуків  молимося  Богу,
                                   Й  за  те,щоб  скінчилась  пошвидше  війна,
                                   Щоб  були  відкриті  їм  світлі  дороги,
                                   Й  щоб  наша  країна  вільною  була!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703815
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 30.11.2016

Ганна Верес

Доля

Де    лісів    посивіла    стіна
Поєдналася    із    небокраєм,
Там    несе    свої    води    Десна,
Й    на    кларнеті,    на    сонячнім,    грає.
Де    вітри    заблукали    в    жита
І    над    ними    розправили    крила,
Там    молитва    матусі,    свята,
Мені    шлях    у    майбутнє    відкрила…

Смакувала    всього    на    віку,
По    краплинці    душа    вигорала…
Чи    я    вибрала    долю    таку,
Що    вела    мене    в    світ    і    карала?
Чи    Всевишнього    воля    згори    –
На    шляху    цім    мені    заблукати,
Й    поки    свічка    моя    догорить,
Всі    шляхи    мої    будуть    строкаті?..
9.07.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703802
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 30.11.2016

Ганна Верес

Про слово

Пам’ятай    сиву  істину,  сину,
В    слові,  в  кожнім,  велика  є  сила:
І  лікує  воно,    і  вбиває,
І    жартує,    і    часто    карає.
Слово    лукаве    –    ніщо    перед    Божим,
З    праведним    словом    дружити    лиш    гоже.
22.01.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703797
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 30.11.2016

Олександр Мачула

Троїцькі мотиви

Зійду  із  потяга  на  станції  далекій
і  кинусь  у  нескошену  траву.
Над  головою  пролетять  лелеки,
безмежно  радий,  що  у  краї  цім  живу.

Босоніж  бігтиму,  хай  сили  не  покинуть,
удалечінь,  за  обрій-небокрай.
Аж  доки  не  побачу  ту  хатину,
котра  для  мене  стала  більш,  ніж  рай.

Вклонюся  до  землі  старим  тополям,
що  бачили  мене  ще  немовлям.
Взяла  початок  тут  мінлива  доля,
тут  вчився  я  радіти  солов‘ям.

Пройдуся  садом  та  попід  горою,
де  хвоєю  ще  зеленіє  ліс.
Матусю  пригадаю  молодою
і  серце  стисне  спогад  той  до  сліз.

Спущусь  до  річки,  ноги  намочу,
загляну  крадькома  за  верболози.
Все,  як  колись.  Присяду,  помовчу
та  пригадаю  радощі  і  грози.

Село,  моя  маленька  батьківщина,
ти  завжди  в  серці  юному  живеш.
Тут  моя  школа,  друзі,  вся  родина
і  вдячності  моїй  немає  меж.

27.11.2016


©  Copyright:  Александр  Мачула,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116112710143  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703388
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 28.11.2016

Ганна Верес

Прийшла пора вам правду розказать

[u](Розповідь  правнукам  про  гірку  минувшину  солдата-фронтовика,  який  пройшов  нацистський  і  радянський  табори).[/u]
         
 –Тоді  нас,  в’язнів,  з  табору  забрали
І  влаштували  непрості  лови…
–За  що  ж  тебе,  дідусю,  покарали?
–За  те,  що  залишився  я  живий!..
–  Це  ж  як  ,  скажи,  як  все  це  зрозуміти,
Хіба  за  це  людей  треба  карать?  –
Все  не  вгавали-дивувались  діти.
– Прийшла  пора  вам  правду  розказать.

Завжди    війна  –  це  лихо  для  народу,
Коли  повзе  ворожа,  хижа  рать
І  топче  землю,  долю  і  свободу,
Доводиться  тоді  вже  вибирать:
У  бій  іти  за  себе,  матір,  землю,
А  чи  рабом,  безгласим  бидлом  стать,
Віддать  чужинцям  ріки  і  озера,
Луги,  квітучі,  села  і  міста?  

Та  рабська  кров  вся  висохла  у  венах,
І  гідністю  не  вмів  я  торгувать,
Святим  обов’язком  було  тоді  для  мене
За  Батьківщину  ворога  скарать.
У  військо  добровольцем  записався  –
Наука  бою  і…  передова.
В  званні  від  рядового  підіймався
І  вже  накази  сам  я  віддавав.

В  Орловсько-Курській  аж  отримав  рану,
На  волосинці  тіпалось  життя,
І  як  в  полон  мене  тоді  забрали,
Не  пам’ятав  я  навіть  до  пуття.
А  там  –  неволя  й  нелюдська  наруга…
І  номер  –  ось  він  –  табірне  тавро…
Часом  така  в  душі  була  напруга,
Як  кажуть,  пам’ятатиму  «по  гроб».

Повзли  повільно  дні…  Ми  ледь  конали…
Надія  рятувала  й  молитви.
Із  мрій  рожевих  малювали  плани.
І  спогад  горло  кожному  давив.
Та  мрії  ті  солодкі  вщент  розбились,
Мов  дешевенький  півскляний  кришталь.
Ми  з  вартою  навіть  голіруч  бились…
Коли  звільняли,  втрапив  у  шпиталь.

А  звідти…  на  Сибір…  Дорога  дальня…
Лиш  через  вісім  повернувся  літ.
Листів  –  «ніззя»,  «запрєщєни  й  свідання».
Таке  уперше  бачив  білий  світ.

Старий  закінчив  сповідь.  Похрестився…
Безкровні  губи  і  рука  тряслись…
Праправнукам  роздав  свої  гостинці:
– Своїм  онукам  розкажіть  колись,
Яким  було  становлення  країни,
І  як  система  нищила  людей.
Історію  вивчайте  України,
Хай  по  життю  Всевишній  вас  веде!
23.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703377
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 28.11.2016

Ганна Верес

Плаче свічка в вікні

Плаче  свічка  в  вікні
Вже  не  воском  –  людською  сльозою…
Тихо  ніч  осіда,
Накриває  все  сонним  крилом.
Я  ж  кричу  їй:  
– О,  ні!
Пригадай  33-ій…  Зимою
Голод  як  поїдав…
Вимирало  ж  і  місто  й  село…

Плаче  свічка  в  вікні,
На  шибках  вимальовує  тіні,
Темна  ніч  за  вікном
Заридала  осіннім  дощем.
Голос  мертвих  дзвенів,
Ніби  струмом  пронизував  тіло,
Й  хоч  було  це  давно,
Та  й  з  роками  не  меншає  щем…

Плаче  свічка  в  вікні,
Зна,  як  нас  виривали  з  корінням,
Й  знов  пекуча  сльоза
По  свічі  опускається  вниз.
Образ  Бога  змарнів:
Не  прийшло  ворогам  ще  прозріння,
Може  б,  він  підказав,
Щоб  покаятись  хоч  спромоглись.
27.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703379
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 28.11.2016

Ганна Верес

Час тільки рани зціля

Нічка    посіяла    
зорі
В    полі    нічному,    
німім.
Води    вночі    
непрозорі.
Ранок    іще    
не    димів.

Верби    тут    сплять  
 і    тополі
В    передранковій    
імлі,
Голоду    свідки    
й    неволі
Тут,    на    вкраїнській    
землі.

Старість,    мов    зраджена  
доля,
Зморшки    в    корі    
пише-рве,
Ранить    щоразу  
 свідомість
Тим,    хто    між    
нами    живе.

Стиха    шепоче    
стежина
Про    найстрашніші  
роки,
Як    Україна    
тужила
І    не    роки,    
а    віки.

Скільки    ж    тут    сліз    
пролилося.
Знає    і    небо,    
й    земля,
Вітер    цілує  
 колосся.
Час    тільки    рани    
зціля…
3.12.2013.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703214
дата надходження 27.11.2016
дата закладки 27.11.2016

Ганна Верес

Так, мені пощастило

Так,    мені    пощастило:
Мою    бабцю    не    вбило
Ані    голодом,    ані    війною.
І    дідусь    якось    вижив
В    приголомшеній    тиші
В    тридцять    третім,    страшною    весною.

У    війну    був    героєм,
А    як    рани    загоїв,
Працював,    не    шкодуючи    сили,
Щоб    життя    ізмінилось.
Щоби    я    народилась,  
Рідним    татом    гордилась    –    їх    сином.

Так,    мені    пощастило:
Й    другу    бабцю    не    вбило
Ані    голодом,    ані    війною,
Та    дідусь…    не    вернувся,
Бо    ніколи    не    гнувся,
Про    це    мама    ділилась    зі    мною.

Так,    мені    пощастило:
В    хаті    рідній    зростили,
Не    спізнала    я    голоду,    воєн,
Задивлялась    на    трави,
Зустрічала      заграви,
Не    ступала    на    землю    червону!..
23.11.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703210
дата надходження 27.11.2016
дата закладки 27.11.2016

Світлана Моренець

Тремтять у вікнах поминальні свічі…

Моя  Вкраїнонько!  Земля  обітована,
дарований  нам  Богом  щедрий  край,
а  доля  в  Тебе  –  згіркла  і  туманна,
хоч  мав  би  бути  споконвічний  рай.

Чом  ходимо  ми  хибними  шляхами,
де  крик  німий  втоптав  кривавий  слід?
Чому,  як  не  чужі,  то  власні  хами
ведуть  "в  ніку́ди"  зболений  нарід?

Довірливі...  Терплячі...  Тож  поганам,
як  мито,  –  Твої  доньки  і  сини.
Від  Колими  до  Таврії  –  кургани
жертв  розстрілів  і  голоду,  війни...

Чи  вирвемося  ми  з  середньовіччя,  
байдужості  струсивши  мертвий  тлін?
...  Тремтять  у  вікнах  поминальні  свічі  –
це  подихом  із  Неба  лине  відчай:
"Невже  не  зможете  піднятися  з  колін?!"

                                               26.11.2013  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702988
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 26.11.2016

Ганна Верес

Шлях у Вічність, зоряну

Схід    у    клаптях,    свіжих,    багряниць…    
Сни    ще    додивлялись    неба    очі,
А    сліди    ранкових    зоряниць
В    мареві    розтали    після    ночі.

Зодяглися    в    роси    спориші,
Зчарували    ранок    кришталями,
Легко    стало    якось    на    душі,
Полетіла    птахом    над    полями.  

Явір    стріла…    Гордо    зеленів,
Ніби    вийшов    сонечко    стрічати…
Голос      перепілки    задзвенів,
Жайвір    виніс    пісню    на    крилятах…

На    долоні    синій    озерця
Славили    любов    качині    крила…
Слухав    ліс    пісні…    Картина    ця
Шлях    у    Вічність,    зоряну,    відкрила…
21.11.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702961
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 26.11.2016

Ганна Верес

І плакала над ними власна доля

Давно  забута  стежечка  до  хати,
Нема  давно  у  ній  живих  людей,
Були  ж  у  ній  і  діти,  й  батько,  й  мати…
Туди  нас  пам’ять  крізь  роки  веде…

Хрестом  пробилась…  Крик    –  до  неба  й  досі,
Бентежить  розум  голоду  чума,
Людські  життя  складались  у  покоси  
Таке  забути  права  в    нас  нема!..

Мільйони  їх  лягло  тоді,  в  тридцяті,
Знесилених,  знекровлено-блідих,
За  ними  не  було  кому  ридати,
Подати  напівмертвому  води.

Мільйони  тіл,  розтерзаних,  у  полі,
А  хтось  знаходив  цвинтар  край  доріг,
І  плакала  над  ними  власна  доля,
Згубивши  у  Москві  свій  оберіг.

Від  голоду,  здалось,  умерла  й  віра,
Закутавши  серця  у  лід-сніги,
Нам  листопад  вінок  журби  приміряв,
Свічу  прозріння  подали  боги.

Мороз    по  тілу  і  клубок  у  горлі,
І  трепетом  в  очах  –  гірка  сльоза…
Нам  важко  говорить  про  це  й  сьогодні,
Та  треба  світу  правду  розказать,

Щоби  піднять  державу  із  руїни
Й  нову  вже  будувать  не  на  брехні.
Це  вистраждала  право  Україна
У  голоді,  у  холоді  й  війні!..
25.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702958
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 26.11.2016

Ганна Верес

І плакала над ними власна доля

Давно  забута  стежечка  до  хати,
Нема  давно  у  ній  живих  людей,
Були  ж  у  ній  і  діти,  й  батько,  й  мати…
Туди  нас  пам’ять  крізь  роки  веде…

Хрестом  пробилась…  Крик    –  до  неба  й  досі,
Бентежить  розум  голоду  чума,
Людські  життя  складались  у  покоси  
Таке  забути  права  в    нас  нема!..

Мільйони  їх  лягло  тоді,  в  тридцяті,
Знесилених,  знекровлено-блідих,
За  ними  не  було  кому  ридати,
Подати  напівмертвому  води.

Мільйони  тіл,  розтерзаних,  у  полі,
А  хтось  знаходив  цвинтар  край  доріг,
І  плакала  над  ними  власна  доля,
Згубивши  у  Москві  свій  оберіг.

Від  голоду,  здалось,  умерла  й  віра,
Закутавши  серця  у  лід-сніги,
Нам  листопад  вінок  журби  приміряв,
Свічу  прозріння  подали  боги.

Мороз    по  тілу  і  клубок  у  горлі,
І  трепетом  в  очах  –  гірка  сльоза…
Нам  важко  говорить  про  це  й  сьогодні,
Та  треба  світу  правду  розказать,

Щоби  піднять  державу  із  руїни
Й  нову  вже  будувать  не  на  брехні.
Це  вистраждала  право  Україна
У  голоді,  у  холоді  й  війні!..
25.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702958
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 26.11.2016

Шостацька Людмила

ЗАЙДИ НА ВОГНИК

                                                     Зайди  на  вогник,  просто  помовчати,
                                     Загнати  тіні  в  непривітний  кут,
                                     Під  аромат  божественної  м’яти
                                     Думок  похмурих  відпустити  жмут.

                                     Напій  знайомий  з  назвою  “  Сама“,
                                     Тебе  таким  не  буду  пригощати.
                                     Ескіз  виводить  на  вікні  зима,
                                     Я  запросила  сонечко  до  хати.

                                     Тобі  –  бальзам  із  кращих  почуттів,
                                     Тобі  –  і  пряник,  мов  душі  шматочок,
                                     Бо  скільки  ж  має  бути  тих  життів?
                                     Лиш  не  принось  із  спогадів  клубочок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700930
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 23.11.2016

Ганна Верес

Заповіт онучатам

Огорнув  листопадовий  вечір
Землю,  плечі,  мої  і  малечі:
Сім  і  вісім  минуло  їм  рочків,
Часто  їх  називаю  «синочки»,
Бо  ж  війна  в  мене  сина  забрала…
За  що  ж,  доле,  ти  так  покарала?

Всім  думки  заважали  нам  спати:
«Розкажи  нам,  бабусю,  про  тата.
Звідки  війни  у  світі  беруться?»
Й  кожен  ближче  хотів  пригорнуться.  
Вечір  тиху  ту  розповідь  слухав,
Не  торкались  подушечок  вуха…

«Із  Майдану*  війна  почалася,
Перша  кров  саме  там  пролилася.
Заузорився  сніг  тоді  кров’ю
Тих  синів,  що  вмирали  з  любов’ю.
Вони  ж  сотнею  в  небо  злетіли,
Кожне  серденько  кликали  й  тіло
До  святого,  нерівного  бою,
Україну  закрить  щоб  собою.

А  на  півдні  рукою  тирана
Готувалася  й  інша  ще  рана:
Крим  Росія  наш  ампутувала,
У  Одесі  пожар  влаштувала,
Розпалила  багаття  в  Донбасі,
Й  смертю  дихали  міни  й  фугаси.

Непроста  це  війна,  а  гібридна,
Ще  кінця  їй,  здається,  не  видно,
Але  віра  і  дух  –  незборимі,
Скоро  ворог  удавиться  Кримом,
Прийде  час  і  Донбас  теж  прозріє  –
Чуже  сонце  його  не  зігріє,
Бо  Росія  –  для  волі  в’язниця,
Саме  в  цьому  між  нами  різниця:
Ми  шануємо  дух  і  свободу,
Необхідну  й  святу  для  народу.

Так,  війна  почалася  з  Майдану,
Коли  мрія  збулася,  прадавня,
Коли  Київ  зігрів  міліони,
Що  до  волі  змели  перепони.
Ми,  вкраїнці,  народ-відчайдухи,
Це  від  нас  утікала  щодуху
Влада,  що  готувала  нам  грати
І  хотіла  народ  покарати.

Пам’ятайте  ж,  мої  онучата,
Цього  владі  не  можна  прощати.
Тільки  правда  цінується  в  світі
І  життя  не  в  золоченій  кліті,
Що  здобуток  найвищий  народу  –
Правда,  гідність  і  власна  свобода!
21.11.2016.
*Майдан  Незалежності  в  Києві,  де  відбувалась  революція  Гідності  з  21.  11.  2013р.  й  до  березня  2014  р.  

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701898
дата надходження 21.11.2016
дата закладки 21.11.2016

Ганна Верес

Коли я чую… (До річниці Майдану) .

«Іще  не  вмерла  воля  України,»  –
Гімн  розпирає  груди  і  серця,
Він  стомільйонно  над  Майданом  лине,
І  у  мені  пробуджує  борця.

Там  люди,  сиві  і  простоволосі,
Старі  і  молоді  чоловіки,
І  сколихнувся  світ  многоголоссям.
Котре  міцніло  не  роки  –  віки.

Коли  я  чую  «Слава  Україні!»,
Пульсує-б’є  у  тілі  моїм  кров:
Земля  моя,  квітуча,  рідна,  вільна,
Таку  не  просто  ворогу  збороть.

Вона  не  стане  жити  у  кайданах,
Бо  неспокійна  в  венах  кров  кипить,
На  сніг  пролита  взимку  на  Майдані,
Донбас  тепер  собою  теж  кропить.
19.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701892
дата надходження 21.11.2016
дата закладки 21.11.2016

Ганна Верес

Я хочу стати сонечком для тебе

Я  хочу  стати  сонечком  для  тебе,
Щоб  мав  ти  вдосталь  світла  і  тепла,
Бо  відчуваю  в  цім  таку  потребу,
Щоби  завжди  тобою  я  жила.

Зорею  ранньою  для  тебе,  любий,  стану.
Щоби  новий  з  тобою  день  стрічать,
Будитиму  тебе  щораз  устами
І  грітимусь  біля  твого  плеча.

Я  стану  казкою  для  тебе,  чарівною,
Щоби    її  ти  все  життя  читав,
Був  скелею    й  дитиною  зі  мною,
Ділив  усе,  що  витче  нам  життя.

Я  хочу  стати  піснею  твоєю,
Від  буднів  щоб  не  черствіла  душа,
Щоб  називав  коханою    своєю,
І  місця  сумнівам  не  залишав.
24.09.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701507
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 19.11.2016

Ганна Верес

Горить Донбас 3

Горить    Донбас    вогнем    несамовитим…
Вогонь    і    дим      закрили        синю    вись,
І    люди    краю    почали    вже    вити:
–  За    що?
А    був    казковим    він    колись.

Дивилися    у    небо    терикони
І    поспішав    на    працю    в    шахти    люд.
Неписані    були    й    свої    закони:
Утрату    із    рюмашечки    заллють.

Було,    що    й    пісня    розправляла    крила
Й    злітала    над    просторами    степів…
Тепер    війна    вже    горло    перекрила,
Тобі,    народе,    довго    ж    ти    терпів,
Терпів,    і    гнув    занадто    свою    спину,
Збагачуючи    власних    хазяїв?
Вони    ж    висмоктували    і    останню    силу
І    виросли    в    багатих    крадіїв.

Горить    Донбас,    і    плачуть    його    діти…
Вугілля    їде    у    Росію    з    шахт.
Війна    вже    й    світу    почала    смердіти…
Й    болить    за    нього    теж    моя    душа.
13.07.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701505
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 19.11.2016

Олег М.

МАМО, ПРИШЛІТЬ МЕНІ ЗВІСТКУ

Мамо,  пришліть  мені  звістку
З  райських  казкових  країв
Може  своїм  голосочком
Краще-  принадою  снів........

Мамо,  пришліть  мені  звістку
Як  у  далеких  світах
Шлях  засіваєш  любистком
Й  губишся  десь  у  віках....

Мамо,  пришліть  мені  звістку
Бо  із  зимових  садів
Ви  облетіли  листочком
Й  душу  мою  обігрій.....

Мамо,  пришліть  мені  звістку
Я  вже  чекаю  давно
Сніг  розсипає  намисто
Так,  як  колись  в  нас  було

Мамо,  пришліть  мені  звістку
Вишийте  на  полотні
Барви  яскраво  -  червоні
Й  в  душу  покличте  мені....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701497
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 19.11.2016

Наташа Марос

НІХТО…

Моє  ім'я    не  промовляв  ніхто
Так  солодко,  так  тихо  і  так  чутно,
Ніхто  мене  не  кутав  у  пальто
Отак,  що  я  не  можу  це  забути...

Ніхто  не  кликав  мовчки  уночі
І  не  дивився  потай  через  роки.
Більше  ніхто  не  забирав  ключі
Від  мого  дому  на  імення  спокій...

Ніхто  мене  не  спопеляв,  як  ти,
Торкаючись  лиш  поглядом  далеким.
Та  щастя,  подолавши  всі  світи,
В  наш  дім  не  донесли  чомусь  лелеки...

                         -          -          -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701117
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 17.11.2016

Ганна Верес

Щаслива пара

В  дорозі  стріла  пару  я  щасливу  –
Вона  і  він  –  стрункі  і  молоді,
Обличчя,  мов  змальовані,  красиві,
Та  ще  одне  помітила  тоді.

Німі  вони…  Уста  їх  так  тремтіли,
Все  ж  не  зривався  з  них  природний  звук,
Вони  сказать  важливе  щось  хотіли,
Та  не  слова,  а  жести  й  пальці  рук…

Дивилась  я…  і  вірила…    у  диво,
І  дякувала  Богу,  що  їх  звів.
Це  Він  намітив  місце  і  годину,
Коли  юнак  в  житті  її  зустрів.
(В  дорозі  до  Чернігова  29.10.2016.)

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701104
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 17.11.2016

Ганна Верес

Пізня осінь

Журавлем  відкричала    осінь,
Літом,  бабиним  відцвіла,
Долила  сивини  у  просинь
І  заглянула    до  села.
Там  багрянці  струсила  з  кленів,
У  садках  –  де-не-де  плоди,
Одинокі  іще  й  зелені,
Не  злякались  вітрів,  води.

Коли  ж  висипле  з  торби  зорі
Ніч  осіння,  яка  краса!
Простір  стане  напівпрозорим,
Місяць  скибкою  зависа.
Пізня  осінь,  хай  не  яскрава,
Часто  купана  у  дощах.
Засинають  дерева  й  трави…
Прагне  спокою  і  душа.
Чернігів.    2.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701102
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 17.11.2016

Ганна Верес

Для України шанс останній

Для    України    шанс    останній,
Щоб    відхреститись    від    чуми,
До    цього    довго    йшли-зростали,  
Та    чи    мудріші    стали    ми?
Й    питання    гостре    виникає,
Чи    варто    дітьми    їй    платить,
Як    це    робилося    віками?
Ні,    не    оцінять    це    кати.
Жалю    нема    в    такому    серці:
Одне    тлумачення    –    орда,
Підступна    й    хитра    вона    в    герці,
Й    мов    гідра,    що    не    вкинь,    з’їда.

Єднаймося    ж    супроти    неї,
Бо    знову    землі    заметуть,
Із    апетитами    гієни
Ціль    мають    дуже    непросту:
Накинуть    зашморга    на    шию
Й    у    власній    хаті    задавить.
За    що    ж    сини    тоді    спочили,
Подумаймо    і    я,    і    Ви,    
Бо    шанс    у    нас    це    історичний.    
Устаньмо    ж    всі:    старе    й    мале    –
Й    ординську    погань,    нам    не    звичну,
Відправимо    у    мавзолей.
А      дух    наш    з    волею,    святою,
З’єднаймо    заради    дітей
І    в    битві    з    дикою    ордою
Нову    країну    віднайдем.
12.07.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697007
дата надходження 27.10.2016
дата закладки 27.10.2016

Шон Маклех

Вулиці, на яких ми вмирали

       «На  клич  меча  вставали  серед  тьми
           Всі,  хто  ще  міг  в  бою  стояти.
           Вінець  свободи  здобували  ми,
           Вітчизни  діти  і  солдати.»
                                                                       (Шандор  Петефі)

                   Пам’яті  полеглих  за  свободу
                   На  вулицях  Будапешта  у  1956  році

День,  коли  дозрівали  плоди,
Осінь,  коли  небо  було  холодним,
Осінь  торкалось  обличчя:
Мого  і  людей  на  вулицях  Будапешта:
Якщо  терпіти  несила:  кров  на  бруківку
І  душі  в  небо.  (А  над  містом  сутінки  шовку)
А  до  землі  виснуть  яблука  –  
Вибухне  моє  серце:  я  нині  повстанець,
А  серце  моє  не  з  воску,  
І  навіть  не  кришталеве,
Серце  моє  гаряче:  таке  людське  і  живе
Віддам  тобі  –  Вітчизно,  
Віддам  тобі  –  Свободо,  
Пройдуть  холоди  й  дощі,
І  змиють  кров  з  бруківок
І  брудні  сліди  окупантів,
І  може  лишиться  пам’ять  
Про  нас,  що  лягли  на  бруківку,
Що  пішли  під  кулі  і  танки,
А  вітер  що  так  холонув
На  хвилях  плинних  Дунаю,
Що  так  свистав  у  руїнах
Мого  чарівного  міста,
Він  прилетить  знову
Торкнутися  стиглих  яблук
Осені  Будапешта.  
Хотіла  моя  пісня
Ввібрати  щедрість  осінню,
Але  в  мою  пісню
Ввірвався  гуркіт  танків
І  чоботи  окупантів
Гупали  моїм  містом
За  яке  ми  вмирали…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696949
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 27.10.2016

Ганна Верес

Щодень пишу вірші

Щодень    пишу  вірші    я    не    в    нікуди,
А    щоб    засвідчить    до    землі    любов,
Пишу,    щоб    їх    читали    добрі    люди,
А    цензором    моїм    хай    стане    Бог.

Любов    ту    п’ю    із    колосу    пшениці,
Зі    срібла-рос    й    дзвінкого    джерела,
І    з    сивого    Дніпра,    й    тої    землиці,
Що    кров’ю    зрошена    синівською    була.

Я    п’ю    її  і  з    пісні,    весняної,
Яку    дарують    щедро    солов’ї,
З    густих    лісів,    що    виросли    стіною,
І    з    рушника      із    хлібом      на    столі.

У    серце,    в    кожне,    стежку    відшукаю,
Щоб    там    новим    росточком    ізійти,
Щоб      стати    обороною    для    краю
І    ворога    гуртом    перемогти.
23.07.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696413
дата надходження 24.10.2016
дата закладки 24.10.2016

Крилата (Любов Пікас)

Вірш або есе

Для  дітей

Вчителька,  що  вчить  англійську,
Дала  на  д/з
Скласти  про  тварину  свійську
Вірш  або  есе.

Лесь  придумав  вірш  про  рака  –  
Сипле  йому  корм.
А  Володя  –    про  собаку
З  кличкою  Попкорн.

Ось  урок.  Читає  Вова
Складене  есе.
У  Миколи  слово  в  слово
Співпадає  все.

- Як  так  склалось,  -  англічанка
Скрикнула  ураз,  -  
Що  есе-розповіданки
Однакові  в  вас?

Закрутились  щоки-жорна
В  Колі,  ніс  зіпрів:
-      Про  одного  ж  пса    -  Попкорна,
Що  у  нас  в  дворі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695830
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 21.10.2016

Ганна Верес

Коли душа обділена любов’ю

Коли    душа    обділена    любов’ю,
Не    сколихне    її    ніякий    біль,
Й    не    слід    винити    в    цім    життя    чи    Бога    –
Причина    криється    лише    в    тобі.

Коли    душа    обділена    любов’ю,
Вона    бідніє,    змушена    страждать,
Шкода,    коли    це    станеться    з    тобою,
Тож    поспішай    тепло    своє    роздать.

Примнож    любов.    І    стане    світ    теплішим,
І    посміхнуться    сонце    й    небеса,
Й    наділить    Бог    тоді    тебе    щедріше,
І    ти    відчуєш,    що    таке    краса!
18.03.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695826
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 21.10.2016

Ганна Верес

Будяк чи серце?

На    стежці    лежало…    серце,
Розтоптане…    Ще    стогнало…
Мов    тихе    казкове    скерцо…
Ішли…    і…    не    обминали…

Шматочки    людського    серця,
Неначе    скалки,    палали…
Горить    так    на    сонці    скельце,
Та    всі,    мов    сліпі,    снували…

А    поряд    будяк,    колючий,
Себе    показати    вміє…
Уколе    –    ранка    ,болюча…
Він    схожий    тоді    на    змія…

Й    шукає    душа    одвіту:
–  Невже    будяк…    важливіший?
 Обходять    дорослі    й    діти…
Чи    цвіт    його    красивіший?

–Ні!      Люди    черствими    стали,
Забули    ціну    любові,
Поміж    будяків    зростали,
Згубили    дорогу    к    Богу.  
29.11.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695828
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 21.10.2016

Надія Башинська

КОЖЕН В СВІТІ Є НАЙКРАЩИМ!

Запитав  дуб  у  струмочка:  "У  тебе  нова  сорочка?
Бачу,  що  сьогодні  синя.  А  учора  була  ж  біла.
Позавчора...  сіра-сіра!"

Посміхнувсь  струмок  привітно:  "В  мені  небо,  дубе,  
квітне!  
Ось  сьогодні  день  ясніє...  Небо,  ніби  льон  ,  синіє.
Вчора  була  ясна  днина  -  біла  хмарка  воду  пила.

Позавчора  моросило,  тому  й  небо  посіріло.
А  як  дощ  пройде  й  веселка  покупатися  прийде,  
ти  побачиш,  що  сорочка  знов  нова  з'явиться  в  мене."

"Бачив  я...  Така  барвиста,  ясні  всі  сім  кольорів.
Ой,  щасливий  ти,  струмочку,  і  я  б  таку  собі  хотів,-
сказав  дуб  і  зажурився.  Зашумів  зелений  чуб.

Бо  ж  не  знав  він,  що  найкращим  був  у  лісі  отой  дуб.
І  не  знав  він,  що  найкращим  був  зелений  його  чуб.
Був  найкращим,  найсильнішим...  дуб  отой  вітри  спиняв.
Увесь  ліс  він,  і  струмочка,  від  вітрів  охороняв.

Кожен  в  світі  є  найкращим,  бо  такий  як  він...    один!
А  сорочок,  неважливо,  є  одна...  чи  п'ять...  чи  сім.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695712
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 21.10.2016

Крилата (Любов Пікас)

ОСЕНЕ

Осене,  тривожиш      мою  душу,
Цуценям  гризеш    кінцівки  пальців.
Листя  розмальовуєш    і    сушиш,
Подих  креслиш  на  зіниці-кальці.

Розглядаєш  сірими  очима
Результати  праці.    Я  питаю:
- Рада?  Ні?  
Погойдуєш  плечима.
- Роблю  те  лиш,  що  робити  маю.

Златом  граєш,  наче  королева,  
Поки  Жовтень  –  твій  синок,    у  русі.
А  тоді  оголюєш  дерева,
Мов  дитя  до  купелі  матуся.

Осене,  сумна  ти  і  весела,
Сміло  йдеш  до  свого  епілогу.
Завертаєш  у  міста  і  села,  
Зимоньці  протоптуєш  дорогу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695698
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 21.10.2016

Світлана Моренець

НЕ ПОСПІШАЙ, МІЙ ЛИСТОПАДЕ!

В  свитинку  вбрана  золоту
біжить  стежинка.
На  самоті  в  міськім  саду
гуляє  жінка.
Там,  де  людський  потік  і  шум
враз  не  нахлине,
у  царство  спогадів  і  дум
вона  полине.
Навіє  їй  осінній  сад
те,  що  й  забула,
і  спогадів  тих  зорепад
несе  в  минуле,
де,  як  травневі  солов'ї,
вона  співала,
і  де  любов  знайшла  її  –
у  дар  дістала.

А  спогади  уже  пливуть
крізь  біль,  страждання,
переосмислюється  суть
і  сподівання...
Навіяв  місяць-вітровій
і  грішне,  й  чисте.
Не  остуди  її  надій
лиш,  Падолисте!..
В  полоні  спогадів  брела
в  заду́мі  жінка,
в  глибоку  осінь  завела
її  стежинка...
О  Листопаде,  приласкай,
теплом  підтримуй.
Не  відлітай!  Не  відпускай
в  студену  зиму...

ПРОГРАШ
і  повторюються  останні  4  рядки.



11.10.2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695601
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016

Георгий Данко

Опять со мною лишь вершины…

Кто  не  дерется  за  жизнь  до  конца  -  тот  уже  умер,  хотя  еще  и  не  знает  об  этом.  (народная  мудрость)

Опять  со  мною  лишь  вершины
В  седом  снегу  и  в  облака́х...
А  перед  ними  на  равнине  -
Рекой  разлившейся  тоска.

И  ветер  снова  грусть  приносит,
Тускнеет  небо  с  каждым  днём...
И  пусть  весна  сейчас,  но  осень
Вернулась  медленным  дождём.

И  жизнь-не  в  жизнь...  А  -  к  чёрту  жизни  -
Не  здесь,  а  в  мире  -  пустота!
К  чему  про  жизнь  "благие  мысли",
Коль  в  ней  не  смыслишь  ни  черта!

Одни  лишь  горные  пейзажи
Ты  можешь  оценить,  принять...
Но  это  -  очень  мало:  как  же  -
Знаток  Чудес:  ни  дать,  ни  взять!

И  кажется,  что  мир  утерян-
Уж  безвозвратно,  навсегда...
А  ветер  голые  деревья
                                                               ломает
                                                                             И    опять  Беда

Стучит  в  стекло  костлявым  пальцем...
И  жутко-жутко  на  душе.
Я  одинок  в  своих  страданьях
И  даже  не  живу  уже.

Гюмри,  Армения  01.04.1970

Илл.  из  Интернета

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695578
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016

Олександр ПЕЧОРА

СІМ ХРИЗАНТЕМ

Кілька  місяців  я  тут  не  озивався.  Написано  за  цей  час  чималенько...
Але  досі  нічого  новенького  не  озвучив  -  і  часу,  і  грошей  не  вистачає.
То  нехай  хоч  голосом  з  минулого  романСичне  прозвучить.  Всім  -  гарного  ліричного  настрою.

Сім  хризантем  –
                             дарунок  долі,
квітують  сонячно  в  мені,
немов  зоринки  чарівні,
бентежать  подихом  любові.

Ясночервоні,  сніжнобілі,
закличні  й  ніжні,
                                                             і…  сумні.
Малює  осінь  у  вікні
дощі,
                   граків,
                                             автомобілі.

Сім  хризантем  у  росах  віри,
ви  й  досі  ще  не  відцвіли  –
червоні,  як  тоді  були,
хоч  білі  квіти  й  посивіли.

О  квіти,  о  душі  привілля!
Нехай  кружляє  заметіль,
в  моєму  серці  ніжний  біль  –
сім  хризантем  –
                                                       червоні  й  білі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695577
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016

LubovShemet

Мудра Змія ( байка )

Змія  в  газеті  прочитала,
Що  символ  мудрості  -  Змія.
Відразу  голову  задрала:
"Читайте,  слухайте  -  це  ж  я!
Я  в  вищих  закладах  бувала,
Писала  мудрості  в  конспект,
І  у  собі  я  поєднала
Культуру,  розум,  інтелект".
...Але  в  Змії  задатки  вбивці,
Для  неї  не  існує  гріх.
Чи  є  той  розум  у  голівці,
А  яду  вистачить  на  всіх!
Вся  мудрість  -  щоб  нагнати  страху,
Зненацька  підло  укусить,
Чи  задушити  бідолаху,
Що  на  її  шляху  стоїть.
...Серед  людей  бувають  Змії,
Яких  би  краще  і  не  знать,
Смертельно  жалити  уміють,
Щоб  свою  зверхність  показать.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695554
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016

Любов Ігнатова

Учора

А  знаєш,  учора  гриміло  в  нас...знов...
І  вечір  жбурляв  у  шибки  хмаровиння...
А  я  все  складала  уламки  розмов,
Зчищаючи  з  них  загрубіле  лушпиння...

                                                                   Ревіло  і  бликало  в  пащі  вітрів,
                                                                   І  так  гоготало,  як  полум'я  в  пеклі...
                                                                   Я  знаю,  ти  поруч  би  бути  хотів...
                                                                   Та  швидко  захмарилось...  ще  швидше  смеркло...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695551
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016

Ганна Верес

Я намалюю осені красу

Я    намалюю    осені    красу
І    загорну    у    жовтня    багряницю,
В    долонях    ранку    роси    понесу
В    поля,    де    вруниться  зелом  пшениця.

Розвію    по    ріллі    лелечий    сум    –
Нехай    у    тиші    під    сніжком    дрімає
І    виллється    весною    у    красу,
І    забуяє    зеленню-розмаєм.
31.01.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695602
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016

Ганна Верес

Я осінь цю по-своєму люблю

Ще  ніч  не  підняла  своє  крило,
Як  місяць  допливав  останню  милю,
Він  ненароком  розбудив  село,
Коли  роса  травиці  ноги  мила.

Спустився  ранок.  Осінь  на  порі.
Красою  хоче  всіх  зачарувати:
То  хмаркою  пливе  вона  вгорі,
То  бурею  заходиться  карати.

Або  застигне  в  золоті  дібров,
Дощем  за  теплим  літечком  заплаче,
Коли  ж  наллє  калині  свіжу  кров,
Збентежить  моє  серденько,  гаряче.

Я  осінь  цю  по-своєму  люблю,
Немов  сестру,  щоразу  виглядаю
І  Бога  про  одне  лише  молю,
Дай  жити  без  війни  у  свому  краї.
6.10.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695605
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016

Крилата (Любов Пікас)

І він пішов…

У  її  душу  він    прокрався  непомітно    –  
У  час    Майданів,  революцій  і  АТО,
Як  журно  було  їй,  як  чулася  самітно.  
Лиш  чулась?  Ні!  Вона  одна    була  давно.

Спочатку  тішилась  своїм  новим  прибульцем,  
Строчила  вірші,  наче  пулі  кулемет.
Гойдала  в  собі,  як  батьки  дитя  у  люльці.
Щоби  не  звітрів,  натягла  над  ним  намет.

Його,  як  дурень    торбу  писану,  носила,
Неначе  усмішку  весільний  тамада.
Та  час  ішов,  летів  –  їх  доля  не  ліпила.
І  сум,  мов  пил,    зіниці  їй  пообкладав.

Уже  й  не  рада  гостю.  Почуття  змісила:
- Йди!  Тільки  змий  із  серця  кожен  слід,  що  ліг.
І  він  пішов.  Але  якась  незрима    сила
Вернула  знов  його  на  зболений  поріг.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695224
дата надходження 18.10.2016
дата закладки 18.10.2016

Світлана Крижановська

Наш вечір

Впадає  день  у  темінь  ночі,
Розсипались  перлини  рясно  -
Зірки  -  ясні  вечірні  очі
І  поряд  ти  -  усе  прекрасно!

Мов  привиди,  у  сутінках  дерева,
Розкинули  свої  гілля,  -  гляди!
Сьогодні  вечір  для  тебе  і  для  мене,  
Про  нього  спогад  світлий  бережи.

11.10.2016.

Фото  з  інтернету:  http://www.radionetplus.ru

Крижановська  Світлана  Петрівна,  
Україна,  м.  Хмельницький

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693825
дата надходження 11.10.2016
дата закладки 12.10.2016

Світлана Моренець

ЗА ВСЕ СПАСИБІ, ОСЕНЕ, Т

Ридає  осінь  сивими  дощами
і,  тремтячи  від  холоду  і  вітру,
виспівуючи  невеселі  гами,
фарбує  світ  в  безрадісну  палітру.

Люблю  плачі́в  осінніх  стоголосся.
Вмостившись  в  кріслі,  загорнувшись  пледом,
пишу.  В  задумі  тереблю  волосся
і  гомоню  тихцем  з  похмурим  небом.

Віч-на-віч  –  осінь  і  осіння  жінка,
що  згадує  колишній  шарм  і  чари.
Нам  личить  смутку  тихого  гірчинка,
то  ж  і  п'ємо  його  –  по  вінця  чару.

Відкрию  їй  всі  накипілі  болі,
як  і  вона,  я  сірість  змити  мушу
та  негаразди  відпустить  на  волю.
І  тиха  сповідь  ця  очистить  душу.

Полишить  біль  із  тугою-журбою,
а  серденько  відчує  доторк  щастя,
коли  настане  злагода  з  собою
і  мир  в  душі,  мов  опісля  причастя.

А  завтра...  Та  хто  зна,  що  вчинять  завтра
ці  дві  непередбачувані  пані?
Візьме  в  полон  краси  осіння  мантра
чи  може  заховаються  в  тумані?

Засяє  осінь  в  барвах  аплікацій,
а  жінка  –  від  заливчастого  сміху?..
Спасибі,  осене,  за  шквал  емоцій,
дари  природи,  за  душевну  втіху.

10.10.2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693604
дата надходження 10.10.2016
дата закладки 10.10.2016

геометрія

ЛІТА ПРОЛІТАЮТЬ…

                                           Птахи  відлітають,
                                           та  знов  прилітають,-
                                           на  рідную  землю  батьків.
                                           А  матері  сумно,
                                           журливо  і  тяжко,
                                           самотньо  живеться  одній.
                                                                           
                                           Одна,  як  сирітка,
                                           а  де  ж  її  дітки,
                                           надія  і  віра  її?
                                           Вона  ж  їх  ростила,
                                           дала  міцні  крила,
                                           на  батьківській  рідній  землі.

                                           В  труді  постаріла,
                                           в  чеканні  збіліла,
                                           надією  й  нині  живе.
                                           Вони  ж,  як  зміцніли,
                                           у  світ  полетіли,
                                           ніщо  їх  тепер  не  верне.

                                           Літа  пролітають,
                                           а  діти  не  знають,
                                           що  й  їхні  роки  пролетять.
                                           Злітайтесь,  рідненькі,
                                           до  неї  частенько,
                                           вона  ж  лише  вами  живе!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693207
дата надходження 08.10.2016
дата закладки 08.10.2016

Ганна Верес

Такий він – хлопець з нашого села

Життєва    змовкла    юнака    струна,
Душа    ж    іще    боролася    щосили,
Для    нього    тестом    стала    ця    війна:
Чи    справді    України    є    він    сином?

Простий    був    хлопець.    З    нашого    села.
А    став    солдатом.    «Кіборгом»    назвали.
В    Донецьк    його    стежина    пролягла.
Героєм    став,      утрапив    під    завали…

Та    перш    ніж    тіло    рідним    передать,
Кремлівські    найманці,    щоб    хтось    іще    загинув,  
Родину    щоби    змусити    страждать,
Подбали    і    про    інші    домовини:

Під    руку    хлопцю    вклали    без    чеки
Гранату    (не    людські    то,    дикі    плани)…
І    це    оті,    з    якими    ми    віки
Жили    по-братськи.    Й    хочеться    заглянуть,

Тому,    хто    смертю    тіло    начиняв,
У    вічі:    чи    душа    присутня    в    ньому?
Чи    замість    неї    там    гадюченя,
Не    здатне    жить    по-людськи,    по-земному?

Та    кіборг    знов    усіх    оберігав,
Безглуздої    не    допустивши    смерті:
Гранату    під    рукою    так    тримав,
Що    не    дістать.    Героєм    був    і    мертвий…

Такий    він    –    хлопець    з    нашого    села,
Й    таких    у    нас    багато    є    –    мільйони,
Тож    найманцям    пихатого    Кремля
Пора    назад    вертать    свої    колони.

Ми,    українці,    –    непростий    народ,
Ми    добрі,    роботящі,    незлобиві,
В    порядку    в    нас    і    діти,    і    город,
І    душі    теж    людські,    вільнолюбиві.
10.02.2015.  

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693185
дата надходження 08.10.2016
дата закладки 08.10.2016

Ганна Верес (Демиденко)

Ні, він не чекав повістки

Ні,    він    не    чекав    повістки…
Дитя    він    –    синка    чекав…
Рюкзак    на    плече    повісив,
На    Схід    почимчикував.

Туди,    де    земля    стогнала,
Горів    край,    аж    стугонів.
Це    серцю    було    сигналом    –
Назустріч    вело    війні…

І    хоч    там    закони    вовчі:
Не    ти,    то    тебе.    Війна    ж…
В    «Азові»,    у    добровольчім…
І    то    –    не    його    вина.

Він    знав:    за    ним    –    Україна
Й    народжене    вже    маля,
Тож    права    не    мав    загинуть:
Просила      цього    й      земля.

Та    раптом    дурепа-куля
Йому    зупинила    путь:
Убити,    бач,    ризикнула,
Лишився    щоби    в    степу.

–  Не    вийде,    –    душа    кричала,    –
Синок    ще    такий    малий!..
З    життям    його…    ніч    вінчала,
І    місяць    про    те    молив…

І    марив    боєць…    про    вишні
На    госпітальнім    столі.
Здається,    то    сам    Всевишній
Від    смерті    його    встеріг.
11.02.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692972
дата надходження 07.10.2016
дата закладки 07.10.2016

Ганна Верес (Демиденко)

До Росії

Блок    знав,    що    бідна    ти,    Росіє,
Тепер    чомусь    ти    ще    й    глуха,
Коли    в    Донбасі    смертю    сієш,
«Вантаж    двохсотий»    не    ляка?!

На    клоччя    рвала    Україну,
Топтала    землю,    мову,    честь,
Історію    –    через    коліно…
Забула,    кров    чия    тече

І    у    твоїх    людей    у    жилах?
Чи    амнезія    винна    в    цім?
З    тобою    ми    колись    дружили,
Жили    «в    раю»…    при    каганці.

Ми    тричі    нагло    вимирали,
Віддаючи    останній    хліб    –
Не    каялась    ти,    відцуралась
Від    тих    невимірних    гріхів.

Не    є    для    нас    ти    зверхдержава,
Набридла    рабська    доля    нам,
Тоді    ти    Криму    забажала,
Тепер    в    Донбасі    ось    війна.

Прислухайся,    Росіє,    краще,
Твої    там    танки    б’ють    і    «Смерч»,
Там    люди    умирають    наші,
Й    твої    також    стрічають    смерть.

А    мо’,      ти    відчуття    згубила,
Чи    вникнути    не    хочеш    в    суть?
Себе    у    світі    як    зганьбила!
Нащадки    ж    кару    понесуть!

Знав    Блок,    що    бідна    ти,    Росіє,
Але    не    встиг    застерегти,
Що    коли    брату    смерть    посієш,
То    ще    бідніша    станеш    ти!
13.02.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692970
дата надходження 07.10.2016
дата закладки 07.10.2016

Олег М.

СТЕЖИНА ПАМЯТІ

Все  ще  гримлять  на  Сході  блискавиці
Земля  все  стогне  від  кривавих  ран
З-за  хмари  світять  із  небес  зірниці
І  стелиться  кругом  війни  туман....

Приспів:

Схилилась  у  задумі  сива  мати
А  син  перед  очима  знов  і  знов
Ще  довго  буде  память  не  згасати
Бо  вічна  материнська  є  любов......

І  памяті  не  заросте  стежина
Пробється  в  небо  жита  колосок
А  мати  жде,  чекає  все  на  сина
Хоч  доля  одягла  уже  вінок......

Приспів:

Ніч  відступа,  й  не  спить  на  сивих  косах
Над  річкою  ще  стелиться  туман
І  сина  слід  десь  губиться  у  росах
А  серце  матері  щемить  у  зморшках  ран....

Приспів:

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692944
дата надходження 07.10.2016
дата закладки 07.10.2016

Ганна Верес (Демиденко)

Вони зустрілись тут

Ніколи    наш    народ    не    жив    без    війн,
І    кожен    раз    від    них    він    був    у    шоці…
Вони    зустрілись    тут    –    вона    і    він,    –
Де    чатувала    смерть    на    кожнім    кроці.

Вона    і    він,    неначе    два    крила
Одної    долі,    котра    поєднала
Її,    що    медсестрою    тут    була,
Й    його    у    час,    коли    весна    буяла.

І    свідчив    про    кохання    блиск    очей,
Не    поміщалось    серце    в    теплих    грудях.
І    вже    нема    важливіших    речей,
Ніж    почуття…    Й    святішого    не    буде…

Диктує    їм    задимлена    весна
Свої    військові    і    людські    закони:
Садів    тут    незвичайна    білизна
І    смерть,    що    ворог    слав    з-за    териконів.

Та    почуття    сильніше    від    війни,
Тож    під  ногами    в    них  рушник    весільний,
Все    переможуть    з    гідністю    вони,
Під    силу    їм    і    Путінська    Росія.
5.05.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).