: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.03.2016
Я споглядаю за твоїми світло-сірими, з сапфіровим відливом, очима, вбачаючи в них ціле небо. Розмальоване тисячею найрізноманітніших відтінків, воно відображає всю палітру мимолітніх емоцій, що змінюють одна одну від кожного мого подиху, поруху, погляду, доторку...
Забуваючи про все на світі, я тону в цих блискучих від почуттів глибинах, хвилястих озерах, з єдиним тріпочучим на вустах бажанням - назавжди загубитися у цій мрії.
Захоплено вириваючи тихий подих з твоїх бажаних губ, я торкаюся кінчиком тремтячого пальця до цілого океану, що захоплює мене з головою, відносячи до солодких марень.
Я відчуваю твої почуття через гарячі, такі рідні, наповнені любов`ю долоні, що торкаються ледве помітним повітряним, неймовірно ласкавим квітковим золотом, перетворюючи моє тремтяче від задоволення тіло, у свій єдиний і незамінний скарб.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646854
дата надходження 25.02.2016
дата закладки 25.02.2016
Ось тобі ніж - обрізай мої крила!
Небо сміється з невдалих польотів.
Я падав на землю, мов кам'яна брила,
Я заздрив маршрутам сміливих пілотів.
Я був серед тих, хто хмарами дихав,
Хто їм про земне сповідався. І вітер
До себе згори їх тихесенько кликав,
Показував шлях, яким треба летіти.
І друзі охоче втікали у вирій,
А я ж бо латав розідрані крила.
Там їх колихали повітряні хвилі,
Свободою сповнені сині вітрила.
Я більше не можу! Ті крила обріжте!
Я може й не птах, хочу вільно ходити.
Летіть в своє небо, а ме́не облиште,
Людиною дайте спокійно пожити...
08.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642121
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 11.02.2016
Танцює дощ на сцені із асфальту
Зганяє злість і втому на землі
Він поспішає зазвичай на першу шпальту
Всю нашу значимість помножить на нулі
Танцює дощ, йому акомпанують хмари
Жбурляють з неба свої краплі-камінці
І люди вулицями ходять, мов примари
А ти один тримаєш сонце у руці
Холодний вітер із дерев зриває
Пожовкле листя... осені букет
Він із дощем секрети спільні має
Чому ж ти сяєш? В чому твій секрет?
Малює дощ картини на асфальті
Незрозумілі багатьом... сумні
Бо замість нього ти на перших шпальтах
І твоє сонце у святковому вбранні
14.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620947
дата надходження 14.11.2015
дата закладки 14.11.2015
І мені, чомусь, вже все одно
Засну чи ні. Сьогодні. Уночі.
Не цікаво, які вже сняться сни,
Коли не поряд Ти.
І враз мене вже не цікавить Світ,
Що ледь жевріє під зайвим тиском болю.
Вночі хотілось б назавжди
Аби лиш Ти́ поряд був зі мною.
Коли найбільше одиноким одиноко,
Коли обійми не єдине, що спокушає нас,
Коли нестерпніше дощить там, за вікном
І кровоточить серце, сильніше десь у сотні раз.
Коли, як не вночі...
Коли, як не вночі...
Солодші поцілунки
І тіла доторки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620181
дата надходження 11.11.2015
дата закладки 11.11.2015
І вкриє тебе холодними хвилями моря.
Океани топитимуть сни,
Встелятимуть зорями ночі,
Щастя ж залишать на дні.
Захлинаючись болем - пливи,
Вперто шукаючи дивні світи.
В розкриті обійми йди до туману.
Його доторки ніжні, а руки на́вколо стану.
За вікнами ледь видимий ліс,
Що в небі морському недоречно завис.
Загублений поглядом, розбурхав думки.
Залишив лиш спогад і сум на віки́.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616919
дата надходження 29.10.2015
дата закладки 29.10.2015
Розкажи їй про виставку в Луврі
Про останні тенденції моди
І про зачіску, щоб її кудрі
Не ховали тендітну вроду
Розкажи, як в Єгипті сонце
Запікало вогнем піраміди
В літаку у маленьке віконце
Хмари стукали, наче сусіди
Розкажи про коханців справних
Що дарують всю ніч насолоду
І про яхти, які безкарно
В заповідниках ріжуть воду
Розкажи про приватну школу
Про престижну освіту дитини
На вечерю запросиш до столу
І дістанеш із пилом вина
Нехай подруга мовчки киває
Ти розкажеш про класику Відня...
Кожну ніч для дитини співає
Колискову...
володарка злиднів
21.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608457
дата надходження 21.09.2015
дата закладки 09.10.2015
Люби мене, коли я скаженію
Коли все валиться з тремтячих рук
Коли мені здається, що хворію
Коли дратує кожен зайвий звук
Люби, хоч зараз я того не вартий
Не заслужив ні краплі твоїх сліз
Я розкладаю твої нерви, наче карти
І замість сонця хмари дістаю з валіз
Люби... І так... як тільки ти це вмієш
Одним лиш поглядом і дотиком долонь
Мов хвилею, із головою вкриєш
Згаси любов'ю спопеляючий вогонь!
07.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605064
дата надходження 07.09.2015
дата закладки 08.09.2015
Тебе не турбує безсоння?
Бо мене щось болить до дурі.
Я не побачу тебе спросоння.
А тобі не бувати у моїй шкурі.
Я не читаю книги. Мене дістало.
Все менше думаю про цензуру.
На то́бі сто́впом життя не стало.
Кому я брешу? Собі. Як дурі.
Ти мокрим рушником забиваєш душу.
Мені б на тебе забити. Буквально трішки.
Щастя нема? Так я горя побільше вкушу.
Дайте втравлюсь, щоб не повзти до Америки пішки.
З пам`яті тебе не виведу ні мертвим ні живцем.
Хай амнезія мені поможе. Амінь.
Ти не станеш поруч, не будеш моїм плечем.
Мої почуття, дорогий, потруси та вспінь.
Постаратись відвикнути? Милий жарт.
Ти мені, як останній зуб.
Прорізаєшся – все: потоп, пожар.
А без тебе…Ну, загалом, я-труп.
Зараз я - пас , відбій, може, баста й вето.
Я ноги в руки і йду в підвали.
Почитаю, як порятує Гензеля Гретель.
А, може, загублюсь вкотре в своїх серіалах.
А, може, сьогодні не встану з ліжка.
Скажу, що влітку занадто зимно.
«Ужас»- твоя незабутня фішка.
Далі не буду. Знаю. То надто інтимно.
Занадто, бо мені в кайф писати помилки́.
Занадто, бо я, «твою мать!», загнуся.
Занадто, бо я б поломила усі гілки.
Занадто. Дай мені сили, і я… Клянуся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601432
дата надходження 22.08.2015
дата закладки 23.08.2015
-Сьюзі, ми повинні.
-Я розумію, Джордже, я розумію.
- Це нереально. Неможливо. Я не хочу зробити тобі гірше.
-Я розумію, сонце.
-Це був найкращий час для мене.
-Для мене теж. Найщасливіший.
-Потрібно відвикнути один від одного. Пройде час. Все стихне, Сьюзі.
-Відчував схоже раніше?
-Жодного разу.
-Тоді не смій мені говорити мені про те, що пройде час.
- Ти мені потрібна, я хочу бути з тобою, але так склалися обставини.
- Ти опустив руки, дурню.
-А що я повинен зробити, Сьюзі? Що? Чого ти хочеш?!
-Нічого не хочу.
-Досить. Це кінцеве рішення.
-Я тебе люблю, дорогий.
-І я тебе люблю, але...
-Все налагодиться. Чуєш, Джордже? Все налагодиться.
І хай весь світ зламається, хай згасне сонце, хай дерева перестануть "дихати", хай всі книги погорять, хай вода висохне, хай вогонь більше не запалає, хай уся музика втратить ноти, хай... А Сьюзі лежала на ліжку та змушувала себе дихати. 3.24. 3.24. 3.24. Вперше вона відчула, як згортається кров. Наче у мерця. Так, саме так. Вени боліли так дико, наче проводили якийсь магічний ритуал. Дівчина звикла до болю у серці, але не такого. "Сьюзі, ти сильна. Дорога, ти витримаєш",- повторювала вона собі, випиваючи снодійного втричі більше, ніж дозволено. Так, організм уже звик до більших доз. Одна дві, п'ять... Ні, цього мало. Сім жовтеньких щоранку. Швидко поклала у рот, відчула солодкий смак тимчасового спокою, зробила кілька ковтків холодної води. Це таке дивне запаморочення.
Сью все дужче стискала зуби, щоб не закричати. Ноги не тримали її, тіло кидалося зі сторони в сторону. Нудота все більше нагадувала про себе, а всередині все захололо. Знаєте, так холонуть десна на прийомі у стоматолога, коли тобі виривають зуб. Але сьогодні це був не зуб. Це була надія, яку бережно зіжмакали та легенько поклали на дно.
Сьюзі знала, що це вірний крок, і її почуття повинні підкоритися розумові. Вона прислухалася до кожної поради Джорджа: "Ти повинна їсти. Тобі треба висипатися. Відпочинь. Почни нове життя".
Тепер дівчина знала, що хоче виконати усі настанови, які раніше ігнорувала. Сью знала, що дикі всхлипи, які від безсилля виривалися з її понівеченої душі, не зможуть вбити весь розпач.
Фізична біль відволікає від моральної. Справді. Але дівчина не відчувала її абсолютно. Все було наче у тумані: очі, які пекли так, наче горіли у Пеклі, були червонішими за спілу черешню, щоки бліді, як перший сніг. Руки тремтіли. Жоден палець не слухався, хотів написати ще одне повідомлення, зав'язати ще одну ниточку. Спазми все частіше атакували внизу живота. Кажуть, що там у когось метелики, а Сьюзі в жарт говорила, що у неї -джмелі. Так от, джмелі випустили жала та почали помирати один за одним з інтервалом в хвилину. Це безкінечний коридор мертвих душ. Тисячі жал. Тисячі спазмів.
Відчувався кожен поштовх серця. Це невимовно дратувало. Прокинувшись вранці, юна душа відчула шум порожнечі у собі. Що це? Невже немає повідомлення, яке читала щоранку? Немає.
Де ж воно болить? Чого хоче? Чому так ниє? Підійшла до дзеркала, вкотре обмацала кістки, які голодним виглядом просилися назовні, заглянула в темні, наче обвуглені очі, подивилася на руки... Все не своє. Ні, не своє. Точно. Щось зникло чи щось додалося. Незрозуміло.
Звична процедура: душ, чай, таблетки, серіал, спроби запхати у себе їжу, пара повідомлень від найдорожчих, таблетки, чай, серіал, чай, серіал, душ, таблетки, сон. Після довгих роздумів Сью зрозуміла, що це величезна дира. Знаєте відчуття, коли стрімко летиш вниз на американських гірках чи з мосту? А тепер додайте швидкості. Ще швидше. Ще. Максимально. Уявили? Неймовірно, правда? А тепер зламайте рейки чи обірвіть трос та чимдуж летіть вниз. Що отримали у підсумку? Смерть? Ага. От саме так душа Сьюзі полетіла вниз.
Дівчина знову сидить на кухні. Сьогодні правіше від вікна. Так, як завжди просив Джордж. Ні, його не треба відкривати. Не потрібно гратися із жалюзями. У пам'яті все та ж картина: остання віртуальна розмова. Джордж дивився не так, як завжди. Зараз Сью розуміє, що хлопець прощався, тому більше мовчав.
Повірте, вона б мовчала теж, якби знала причину. Але ні. Того вечора так хотілося усміхатися. Дивитися на далекого Джорджа і признаватися самій собі, що знайшла ту людину. Ну "ту". Ви розумієте, про що я. З якою хочеш бути найкращим. З якою переповнюють ендорфіни. Заради якої пройдеш всі кола Пекла, підтримаєш кожну релігію, будеш дивитися фільми, які не подобаються, будеш жити, приймеш смерть.
"Був би у нас ще день, Джорд,-подумала Сьюзі,- і я б мовчала, щоб не псувати момент. Я б зробила так, як ти: віртуально вдивлялася у тебе, ловила кожну усмішку, кожен погляд, кожне "ти повинна їсти ", кожне "наступного літа", кожне "мовчи і роби так, як сказав", кожне "сьогодні твоя черга ". Я б сказала солодкі слова тобі перша. Клянуся. Вони таким гулом у моїй голові, що страшно. Так, мені страшно. Я зізнаюся. Навіть найсильніші бояться, ти ж тепер знаєш.
Я зрозуміла, що краще б нам бути слабшими. Жити з безглуздими надіями, здійснювати примітивні мрії, забути про фізіологію, не бачити навколо себе нікого. Але наш дух на таке не здатен. Клятий мазахіст. Йому відстані на 10 тисяч кілометрів подавай! Він хоче болю, сліз, розбитих зап'ясть, похмільних днів, таблеток, що заковтуються щоразу у більшій кількості.
Твоє вибачення і моє розуміння не "Зірочка", а наша любов не нежить. Не залікуєш. Не намагайся.
От тільки я би витримала, а от тебе не змушую.
Пройде час. Він завжди проходить. Зараз пройшовся по наших душах, але це несмертельно. Ти б щодня самосудив, а я б щодня сподівалася. Ти вчиняєш болюче й вірно..."
Це щось на кшталт листа. Як ж пояснити... Це як останній подих перед смертю, останні обійми, прощальний секс, прощальний погляд. Щось таке. Та перед смертю не надихаєшся.
Сьюзі втерла сьогодні сльози, замалювала синці під очима, вклала волосся, одягнула чорну сукню та подумки пішла на свої похорони. "Мертвим листи не пишуть, а ти мені колись напиши",- остання заповідь, останній спомин, останнє прохання.
Дівчина вірила, що Джордж відчув. Знала, що відчув. Його інтуїція так сильно турбувалася про неї, що інколи бувало моторошно.
Ось похорони Сью: вона ж сама мерлець, вона ж єдиний гість, вона ж священик. Саме так хоронять душу та надію. Якби було кому сказати останні слова, то вони б прозвучали якось так: "Скажіть Джорджу, що я його не люблю. Що я почала все заново і дуже щаслива. Скажіть, що я до нього не прив'язалася, що мене "попустило", що я зустріла чудових людей, не думала про нього жодну ніч, а спокійно спала, не бачила його ніколи більше у снах. Розкажіть йому, будь ласка, що я здійснила свою мрію: танцювала. Вивчила мови, які так хотіла, позбулася усіх комплексів, почала розважатися. Щотижня поповнювала свою колекцію, підсолоджуючи стан душі, купила коробку наших улюблених цукерок і нарешті знайшла фільм жахів, який мене налякав. Скажіть, що у мене більше не було асиметрії у очах, коли я хотіла спати, що я більше не позіхаю за кимось. Розповісте Джорджу, що я весь час не відмовляла собі у їді вночі, до обіду спала та отримувала чудову засмагу кожного літа. Впевніть його в тому, що моя любима кішка нарешті вдосталь наїлася, а я почувалася невимовно добре. Наполягайте на тому, що я жодного разу не заплакала, не захлиналася, не хотіла заснути назавжди. Скажете йому, що я була рада нашій розлуці. Скажете йому це все. Будете розповідати за чашкою чаю. Візьміть з собою йогурти, він ж їх просто обожнює. Загалом, донесете до нього кожне моє слово. І так, мало не забула: коли будете стояти на порозі, ваша рука сплітатиметься з ручкою дверей, а теплий шарф оповиє шию, не забудьте повідомити Джорджа, що усе це брехня. "
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599546
дата надходження 14.08.2015
дата закладки 14.08.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.08.2015
А ти прийдеш колись.
Колись бо не потрібен буде меч.
Прийдеш відчути й побачити наскрізь
Як пахнутиме невблаганна смерть.
У відблисках знерухомлених очей.
В словах, що вже давно зависли в часі.
В руках померлих й ледь живих людей,
Що вже ніколи не житимуть у щасті.
Не посміхнешся ти в пориві радості буття.
І не пророниш жодної зі сліз.
Та більш ніхто не втримає твого життя
Від деградації душі й польоту ВНИЗ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598148
дата надходження 06.08.2015
дата закладки 06.08.2015
Давай зіграємо цю партію красиво?
Втомились ми обидва від невдах
І відсьогодні пісня зазвучить наживо
Студійний запис? — він нудний на смак
Давай відчуємо, як ніжні передзвони
Здіймають коливання у душі
І наші струни влаштували перегони
Вже звуки-опади рясніші за дощі
Хай ллються, як з відра, на перехожих
Несуть щось невідоме в їхній світ
До того затишний, тісний... на наш не схожий
Аж тошно робиться... не сад, а пустоцвіт
Хай нашу п'єсу називатимуть коханням
Сонатою для скрипки і гітари
Зіграємо так щиро, як востаннє
На сценах вулиць, де підмостки — тротуари
Давай зіграємо цю партію красиво?
Нехай серця нарешті витримають такт
Щоб скрипка, зрештою, співала як щаслива...
Душа до раю вже сідає на літак
06.08.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598034
дата надходження 06.08.2015
дата закладки 06.08.2015
Давай сыграем эту партию красиво?
Тернистый путь пройдём по нотам чёрно-белым
Давай не будем никогда звучать фальшиво?
Ведь слишком долго мы не с теми пели
Давай займём места поближе к сцене?
Унылых и уснувших не увидим лица
Не побоимся опуститься на колени
И выйдем перед залом поклониться
Давай... А впрочем, зрителей не надо
Ведь наша встреча — репетиция дуэта
И как же хочется, чтоб пели серенады
Когда-то нами вдохновлённые поэты
Пускай, что было до тебя — лишь увертюра
И в нашей опере роль дирижёра у судьбы
Я на либретто вдохновлюсь твоей фигурой
В твоих глазах я утопаю голубых…
03.08.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597580
дата надходження 03.08.2015
дата закладки 03.08.2015
Нікому з нас від себе не втекти.
Нікому з нас не знайдеться спасіння.
Ніхто вже нас не зможе вберегти
Від цього душезгубного прозріння.
Вводи себе в оману, скільки треба.
Лікуй себе надіями, молись.
А хто тобі віддасть бодай півнеба,
Коли всі ночі з сонцями злились?
Ніхто тобі всі свої сили не віддасть.
Усі так хочуть звати тебе хибним.
Та чи важливо хто і як тобі задасть,
Коли немає тих, що так потрібні?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597038
дата надходження 31.07.2015
дата закладки 03.08.2015
Without jokes, without lie, without fantasy…
With you, I fly in skies, you are my real extasy.
You are an island of plenty in reckless fuss,
You, in my music… quiet but leading bass.
My soul refuge and hearts, that got so tired.
Your beauty, that I always so admired.
My easy breeze… among a dark night heat.
Song of my life, without you, is not complete.
My smiling phosphor and perpetual sunset.
Your every kiss, that I cannot forget.
You’re dressed in my mind and specially bare.
You’re only, who I want to know and care.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596590
дата надходження 29.07.2015
дата закладки 29.07.2015
Я буду поряд! Чуєш? Буду поряд!
У моторошній тиші мертвих днів
Ти згадуй мій далекий ніжний погляд,
Мене шукай серед химерних снів.
Я буду поряд, завжди і незримо,
Як віддана собака біля ніг!
Це все болить, палає незгасимо!!!
Пробач, але по-іншому не зміг...
Мене вбиває, невимовно давить
Мовчання, серце ріже без ножа...
Амурів, бачу, зовсім не цікавить
Що я чужий, і ти мені чужа...
Ми просто друзі! Чуєш? Просто друзі!
Як мантру, ми повторюємо знов...
Квилить, тихенько плаче у нарузі
З душі і серця вирвана любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596453
дата надходження 28.07.2015
дата закладки 29.07.2015
Хто має хист пручатись долі
Сміливо парус розправляє
І вітер сивий мимоволі
У вир подій його штовхає
Зелені хвилі, мов дракони
Влучають язиками у борти
І б'ють, як церква б'є у дзвони
Але лякаються, побачивши хрести
Шалена спека човен обпікає
Полюють блискавки, і грім гримить
І дощ сердитий ллє і не вщухає
Мов у литаври, в човен бубонить
А човен тихо йде, не піддається
Неначе насміхається з біди
Бо райдугою небо обізветься
Тому, хто не злякається води...
Хто має сенс пручатись долі
Той сам життя свого митець
Вітрила підіймаються поволі
Хай дмухає грайливий вітерець!
26.07.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596089
дата надходження 26.07.2015
дата закладки 27.07.2015
І все так просто, що аж хочеться заскулити. Чи стати посеред дороги, опуститись навколішки, простояти безліч часу, розрубати себе вкров на дрібні частини, розірвати на шматки, якими можна хоть когось залатати, розібрати на дрібні деталі, щоб скласти по-новому. Щоб жити по-новому. Щоб просто відчувати, що ти живеш. Щоб моє "просто " було і справді простим, як двері!
І завити хочеться по-вовчому, але варто змовчати. Варто закрити свого рота, переламати пальці, щоб не почути голосу своєї Прив'язаності, не задихнутись у слухавку, "не зависнути" посеред розмови, не запищати від взаємності, якої ніколи не буде.
Розумію, що більше не сила. Але я витримаю. Витримаю, зціпивши зуби, закрившись у чотирьох стінах, напившись чарівної заспокійливої рідини, вдихнувши на півподиху, включивши улюблені акорди, які закатували мене до безпам'ятства.
"Я засинаю щоночі зі сльозами на очах",- почула я та замислилася. Золотко, я не знаю, що гірше: плакати у подушку щоразу, лягаючи до сну, чи не змогти заплакати зовсім, коли ти розумієш, що у душі штормить. І це такий свій, приватний, закритий для суспільства шторм, який боїться вириватися назовні. Який засів там на довгий час, облаштувався, "обжив" мене зі всіх сторін.
Вдячна, але мені не потрібно, щоб мене любили. Я не хочу бути причиною безсоння іншої людини. Я не хочу бути вірусом, на який захворіли. Дайте краплю розуміння та цінуйте те, що я для вас роблю. А решта... А решту залиште собі.
Сідаєш до столу та починаєш сповідь. Замість священика- зім'ятий аркуш. Випишеш усе, в чому вистачить сміливості зізнатися самій собі. Саме в цих справах я стаю куцим зайцем. Мені важко зізнатися, що залізні ворота до моєї душі розплавилися. Це вже не мій всесвіт, не моя безмежність, не мій прихисток. Так, звичайно, заходьте, це ж прохідний двір, чорт вас забирай! Присідайте, чекайте своєї черги. Скоро й у вас буде можливість зайнятися душевним вандалізмом.
Жити у своє задоволення, знати, що все буде чудово, не показувати свою доброту, набратися нахабства. Ці та ще тисячі твоїх настанов я вивчила напам'ять. Своїм мовчанням ти надав мені останні три уроки: не прив'язуватися, не принижуватися, не скулити. Знаєш, тиша, яка так і лилася із тебе, сказала мені абсолютно все. Я впевнена, що тисячі слів не змогли б донести це до моєї душі ніколи.
Тільки не посмій знову сказати, що реальність не така. Мої слова правдиві до останньої крихти!
Я не знаю, що буде через рік, через місяць, через день, хвилину, кілька секунд. Я не будую плани. Лише прокидаюся вранці з думкою, що краще б не прокидатися (пробач мені за набридливу тавтологію). Я просто застрягла під айсбергом. Потрібно плавити лід. Хоча б втекти від нього. Будь-якою ціною. Бути розфасованою по пакетах через холодну депресію, розкусати губи цілком і повністю, дожитися до божевілля, залишитися духовно-голою, схуднути на емоції, але якимось чином вдихнути життя.
Дзвони так часто, щоб я забувала твій голос, бо зараз він кричить дзвонами у моїй голові. По-моєму, саме від такого люди розсипаються. Я знаю, що розкисаю повністю, зависаю у тобі, заперечую правду. Точніше, знаю її, але не бажаю вірити. Ці почуття доводять мене до сказу.
Дякую за те, що дав мені усвідомити мої помилки. Дякую за уроки, які стали для мене молитвою. Дякую, що зміг витягнути з мене краплю ніжності. Дякую за те, що не відбулося. Дякую, що прикував мене до стіни та почав стріляти раніше, ніж перестало боліти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594695
дата надходження 19.07.2015
дата закладки 19.07.2015
Він тримав твої руки в долонях
Таврував поцілунком зап’ястя
Ти відчула себе у полоні
Коли він напував тебе щастям?
Ти сп’яніла від слів найтепліших
Що лились у самісіньке серце
І злітала до неба і вище
Хай там що… Хай хоч сонце сміється
Виганяла мітлою з порогу
Чорну заздрість негарну, лупату
І молилась єдиному Богу
Щоб довіку тихенько кохати
13.07.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593514
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015
Півсвіту зникло, наче й не було,
Як півдуші, безслідно зовсім зникло!
Надворі літо, сонячне тепло,
І я без тебе знову жити звикну...
Я сильний духом, я усе стерплю,
Хоча я ні на що й не сподівався...
Ну, а про те, чому вночі не сплю,
Собі самому так і не зізнався.
Пече і коле в руки телефон...
Страх їжаком колючим в руки вп`явся...
Слів звичний безкінечний марафон
Замовк, затих, підленько заховався.
Та що слова... Не вернуться назад
Нічні розмови про усе на світі!..
З душі назавжди зникне зорепад...
Один стою у сонячному літі...
Що буде далі?.. Просто будем жити
Своїм життям... Все буде, як раніш...
Дерева віттям будуть нам шуміти
Про те, чого в душі не утаїш...
Що буде далі??. Зміни не настануть,
З тобою розминулись назавжди!
Та й спогади тихесенько розтануть
У крапельках солоної води.
Лиш іноді в холодні темні ночі,
Як сум вогнем горітиме в мені,
Мені думки щось дивне напророчать
У місячному світлі на стіні...
І спогадом усі наші розмови -
Картинками із іншого життя...
Моя душа, як і раніше, знову
У розпачі заплаче, як дитя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593169
дата надходження 12.07.2015
дата закладки 12.07.2015
Замуруйте мене у будинку на 7 поверсі,
Бо тиснуть на мене усі надвідомі істини.
Заховайте мене по-совісті.
Благаю: "Не пошкодуй і вистрели!"
Розкриємо карти: мені зараз страшно вірити,
Що я не загублю емоції, почуття не вимию.
Зараз їх неможливо у цифрах міряти.
Один вихід: відсторонюся. Яму вирию!
Забирайте одяг та виставіть душу голою.
Вже не сила гаснути в своїй стійкості.
Осточортіло нагороджувати серце волею!
До біса мене та бажання близькості!
Я не хочу бачити тебе в натовпі.
Остогидло мучитись твоїм ликом!
Заховайся від мене за морем, ґратами.
Мені вже несолодко захлинатись беззвучним криком.
Мені не проситься, не хочеться, не притягує.
Слабкість у спину мені не дихає.
Із мене ніжність він не витягує.
"Обман у тобі лише на час усе стишує".
Скільки ще я зникатиму безвісти?
Скільки ще повертати себе частинами?
Скільки ще будувати всесвіти?
Скільки ще потерпіти, аби заховати тебе за тинами?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592964
дата надходження 11.07.2015
дата закладки 11.07.2015
Моїй ейфорії ніхто не наставить ґрат. Мабуть, це звучить вельми дивно за стільки років. Вічні обмеження мого подиху, моїх уподобань та почуттів призвели до безодні, дозволивши стрибнути. Там, на дні темно-синьої невідомості, зовсім нестрашно.
Коли знаходиш себе та своїх, почуваєшся окриленою. Скільки пам'ятаю, то завжди ставила перед собою обрії, які не мала права перетнути. Але зараз всі ці закони псевдосправедливого самосуду не діють на жодну клітину мого тіла та душі.
Згадуючи про всі мої душевні скелі, що були вщент зруйновані, я тепер відбудовую нові, які є такими міцними, наче тисячі китайських стін.
Занурююся не під кілометри пустельного піску, а під хмари за щастям. Тим дивним, далеким щастям, яке я не побачу ще сотні днів. Я гонюся за тою найдивнішою із всіх зірок, що сяяла до мене ще тисячі ночей тому.
Чому доля така несправедлива? Вона тримає мене тут, мою зорю там, а сама сидить поміж нами на величезному м'ягкому кріслі, попиваючи чай з м'яти та вп'яте читаючи ненайкращу книгу у світі. Який жанр та провісниця обере для нашого існування? Хто знає... Але я, безперечно , роблю ставку на драму-комедію. Чому? Думаю, що будь-яка історія кохання варта трішки сліз та страждання. Адже кожна душа хоче відчути на собі біль, вдаючись до саможалості.
І сили поселилися в моїй душі, поставили кип'ятити воду, слухали, як розум та серце билися насмерть, поїдали найтерпкіші рядки Бродського і теж не виходили з кімнати...
"Ти не сама." Якою ж вагомою є ця фраза для кожної істоти, що ще не долала багато перешкод у житті. Я її прирівнюю до вислову : "Йди до мене". Щось у моїй свідомості вибухає, коли я чую рідний голос, який потребує мене, але не може досягнути.
Лише замріяні думки мене насмілилися обійняти, адже руки не здатні торкнутися.
Тягнутися до когось кожним м'язом, кожним сухожиллям, кожною краплею крові, кожною метою і надією, знаючи, що не торкнешся, - це відчувати симптоми відстані, це привід звернутися до домашньої аптечки, це дивитися улюблений телеканал, який зараз видає лише шум.
Знаєш, якщо заховатися під ковдру, то демони зникають. Мабуть, такий фокус із відстанню не пройде, так? Немає ще такої ковдри, яка б змогла знищити кілометри та воз'єднати юні душі.
Мені болісно сумувати. Мене роздирають біси зсередини. Я щодня намагаюся загубитися у черзі з моїх чашок, що доверху наповнені чаєм. Знаєш, радосте, інколи хочеться потонути у ложці супу (так любить говорити моя мама).
Я не дозволю депресії торкнутися моїх губ. Вона не посміє, не одурманить мене конваліями, які я безмежно люблю, не зачаклує своїми травами, не вкраде у мене останні вірування. Але... Кого я обманюю? Мабуть, я невиправна богохульниця.
Пам`ятаю наші єдині обійми. До хрусту у спині і серці. Мені було важко від тебе відступитися.
Зараз я не можу ніжно струсити твоє розкуйовджене волосся. Інколи саме заради цього прокидалася вранці. Пам`ятаю, що любив "дати мені політати" на шкільному стільці. Мене це не дратувало. Жодного разу.
Я лише хотіла бачити тебе завжди щасливим. Ти сяєш, коли щиро усмієшся. Не сміла відчувати ревності, не мала такого права.
До речі, як там наша провідниця? Все ще читає. Читай-читай... Події лише розгортаються. Попереду сотні духмяних сторінок, які так терпко пахнуть весняним лісом. Попереду мільярди рядків, що пишуть музику менуетів. Нескінченний потік приємної пошлості, ніжності, сили, натхнення, усмішок...
Наші метеорити зближаються. Я впевнена. Вибух буде миттєвим і сягатиме розмірів вічності. Я чекатиму. Наш Апокаліпсис уже пройшов третину шляху. Ми ж не дозволимо йому у дорозі загинути?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588762
дата надходження 21.06.2015
дата закладки 11.07.2015
Фактично весь мій світ втілився в одній невеликій кімнаті:книги,шафа,ялинка,державний герб і портрет Шевченка.
Така собі сублімація життєвих пріорітетів окремої особистості-маяк персональних цінностей.
Моя кімната –схожа на древній фетиш,тотем чи оберіг,різновид намоленого і вистражданого форпосту.
Якщо вірити в те,що речі,якими ми користуємось,певною мірою рецепціюють наш дух,
то в мене їм навряд чи є чого повчитиcь:я безформний,безколірний,порожній і ніякий…
Хоча…якщо відкинути машкару песимізму і рвонутись назад у часопросторі(ніби колись було інакше?),цікаво скільки твоїх посмішок і сліз можна було б знайти у всіх будинках і кімнатах,де ми з тобою були разом? І не лише під дахом,але й на вулицях….
Зрештою весь світ суцільний коридор,одна велика вітальня,в якій ми приймаємо гостей,самі будучи прийшлими у ньому,і чи є сенс блукати в пітьмі і збирати шматки уже колись розбитого дзеркала?
Жаль і разом з тим велике благо є в тому,що найтривкішим з можливих конвертів є пам*ять,яка нагадує мені те,що попри всі мої намагання(чи то пак зазіхання), корені відчаю не заглушили твоїх квітів,а вони,натомість зробили мене іншим:сподіваюсь ліпшим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478255
дата надходження 09.02.2014
дата закладки 02.07.2015
Йде безслідно життя, чи потрібно в неволі сидіти,
Скрізь прострацію грат не побачити в світлі пітьми,
В тиші чутно себе та чи довго потрібно так жити?
І вести діалог через сотні цеглинок в стіні,
Не закохуйся в слід, він залишений нам на минуле,
Та не змінюй його і химерних цяток не малюй,
Хай приходять думки, що обличчя дитинства заснуло,
Ти не бачиш його, та про втрачені дні не жалкуй,
Ми повільно йдемо, і зникають в бутті краєвиди,
Не забудуть серця, хто їх долю попутно вершив,
І в годину щасливу літають думки по орбітах:
Чи буває любов, чи малюють картини в душі?
Ностальгія прийде, та ти будеш до цього готова,
І лунатиме спогад, як дзвін на Великдень в церква́х,
Ми цінуєм життя, поки світ - перманентна дорога,
Путь, що в вічність іде і веде нас по різних шляхах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503643
дата надходження 06.06.2014
дата закладки 02.07.2015
Кажуть, людей змушує писати те, що найбільше хвилює. Різні проблеми виливаються у поезію чи прозу. Вони полегшують хвилювання і приглушують біль, який, інколи, в порівнянні, не такий вже й нестерпний. Напевне, найбільш досконалі вірші – про високі почуття. А буденність відкривається перед нами сторінками прози. Висока буденність – у досконалій прозі. І від цього ще гірше. Адже, це свідчення того, що з роками не приходять кращі часи.
Чи не кожен рядок зі знаком оклику, з незакінченою думкою у три крапки і одвічним питанням на факти через коми аж до крапок. А там знову незавершена думка, бо твоя думка нікого не цікавить так само, як і твій голос, твій крик душі – твої прозові рядки. І немає кінцевої крапки там, де не серце, а жорстокі реалії ставлять коми. Сьогодні серце – це лише орган, який качає кров для машинного організму. У кожного своя проза життя: драма, трагедія, комедія. Хтось грає, не змінюючи своєї постановки, а хтось змінює її не граючи.
У цьому двійчастому поділі останнє представляє своє відгалуження у тих, які мають потяг до написання тих поетичних чи прозових рядків. А кому потрібні вони, які знають, що їх життя – комедія, яка для існування змушує сміятися над собою. І, хоч цей сміх вже перестає бути актуальним, все ж є сенсом їх життя. Існувати, сміючись, чи втратити сенс у пошуках нового революційного завершення, вирішувати нам, не забуваючи, що хтось грає, не змінюючи своєї постановки, а ще хтось змінює її не граючи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591100
дата надходження 01.07.2015
дата закладки 02.07.2015
Ми лиш піщинки в величі буття.
Проте, лиш варто тільки захотіти
І зможемо в своє маленьке [i]я[/i]
Велику тую велич умістити.
На нас багато зрушено надій,
Не гоже нам їх просто погубити.
Поет - як той казкар в країні мрій,
Двома світами мусить володіти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591137
дата надходження 01.07.2015
дата закладки 02.07.2015
Хто такі планети?
Хто для них зірки?
Космічний пил?
Тихий штиль?
Хто живе в морських глибинах?
Кому насправді належать небеса?
Чому життя вимірюють в секундах?
Чому мені так приємні дощі й гроза?
Чому нас так видають очі?
Не колір, а їх особливий погляд?
Чому такі приємні ночі?
Тому що не потрібен одяг.
Чому живем лиш раз?
Бо ж ніхто не проведе повтор для нас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575063
дата надходження 17.04.2015
дата закладки 30.06.2015
Не гори огонь, не теки вода, не вставай Луна, не свети рассвет...
Словно пыль, ветром схвачены города и несутся вдоль моих прошлых лет. Вот один - как камень, он вечно сер, не растет трава, не цветут сады, словно кокон разбитых надежд и вер, воплощенный памятник Пустоты. В нем живут враги, в нем живут друзья, но и те, и те - лишь рельеф и фон. Из него не выберешься. Нельзя. Выключай компьютер и телефон.
Вот другой - вода, берега, уют, свет и радость, и яркость цветастых клумб. Здесь не ходят - здесь бегают и поют, и рисуют пальцами по стеклу. Только дома плачут, что муж ушел, что корова сдохла, что болен сын. В водном городе, кажется, хорошо. Только осень глупая моросит.
А еще есть город, где все - огонь, где горят витрины, дома, мосты. Он съедает разум твой - только тронь! - показав сияние с высоты. Да, в нем можно бежать, летать, забегать на крыши, касаться звезд. Только падать больно - опять, опять, ведь огонь коварен, хотя и прост.
Город воздуха не был увиден мной, он пришел во сне и ушел в рассвет. Он похож на небо и тучи, но это город тех, кого в мире нет. Там не ждут с войны, не дают взаймы, не теряют близких, не близких, всех. Там поймут, хотя не кричишь "Пойми!", ведь ты в самой верной своей стезе.
Там ветра вокруг, как живые, но там никто не бросил на ветер слов. Этот город выткан из ясных снов. Этот город вечен, спокоен.
Мертв.
Не гори огонь, не теки вода, рассыпайся камень, и ветру - ша. У меня печаль, у меня беда, у меня по швам расползлась душа. И куски теперь, как колода карт, но не дам-тузов - городов больных. И у входа к каждому плачет бард, и поэт читает печальный стих.
Я стою у трассы и палец вверх, на попутках легче бежать в закат. Я ищу здесь город без перемен, а меня затягивает назад, в треугольник Бермудский из городов, где четвертый - как траурная плита.
Обернись вода, мутно-серым льдом и залей проклятые города.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590856
дата надходження 30.06.2015
дата закладки 30.06.2015
[i]Читайте, ввімкнувши музику![/i]
То було щось неземне! Керолайн ще ніколи не бачила таких холодних, і водночас палких очей. Такої сильної і великої душі. Його погляд ніби жадав її вбити, та під цим прикриттям із туману ховалося зовсім інше бажання. Бажання заволодіти.
Вона вперше побачила Його у своєму сні. Він був прекрасно-небезпечним, і це приваблювало її. Далеко на дні своєї свідомості розуміючи, що це безглуздо, і навряд чи реально, вона все ж із часом дозволила собі закохатися у привида. Хоча спочатку, в першу ніч їхньої зустрічі, Кер взагалі не розуміла, що саме відбувається, де вона знаходиться, куди йде. Їй хотілося вічно тікати і зостатись назавжди.
То був Рим. Площа перед собором Св. Петра, творінням Браманте, Рафаело, Мікеланджело та Берніні. Вона була заворожена величністю цього храму, але найбільше її увагу привертав не цей шедевр архітектури, а чоловік, що стояв поряд і мовчав, наче глухонімий. Він випромінював таку енергію, наче був янголом, та зовні зовсім не нагадував його. Стояв і усім своїм виглядом промовляв: "Поглянь, яка краса! Це я тебе сюди привів, бо хочу аби ти це побачила". Цей привабливий Незнайомець був у чорному фраці та туфлях, білій сорочці з метеликом у тон костюму, такого ж кольору капелюсі, які носили джентльмени в Англії у XIX столітті, і тримав тростину із набалдашником у вигляді гордого сокола. Красень із довгим прямим смоляно-чорним волоссям, білосніжною шкірою, рожевими вустами, яким могла б позаздрити кожна дівчина, прямим носом і з неймовірними, світло-голубими очима, в яких, здавалося, відображалася його прекрасна і складна душа! Керолайн була настільки вражена його поглядом, що не могла відвести свій і почати дихати. Він хвилював все її єство. Не зробивши нічого вражаючого, Він повністю заполонив її свідомість. Хлопець узяв Її руки в свої і вони закружляли у танці посеред міста. Довгому та палкому танго.
Її емоції досягли піку і солодке марево зникло, як і ніч. Залишились лише спогади і ранкове Сонце, що символізувало закінчення панування її вірного друга та помічника - Місяця. Керолайн прокинулася вся в холодному поті. Здавалося, її серце вирвали і поклали на п'єдестал на поживу воронам. Хотілося кричати й руйнувати увесь світ. Кер нічого не розуміла. Її просто переповнювала злоба: на Незнайомця, за те, що порушив її спокій, на Світ, за те що взагалі дозволив чомусь потурбувати її тишу, на саму себе, за те, що потребує сну. Та їй хотілося, аби цей сон не закінчувався. Хотілося, аби ті минулі хвилини були реальністю. Та хто скаже, що прокидаючись від сну ми потрапляємо в справжнє життя. Можливо, це лише черговий сон світу нашої душі.
Цілий день Керолайн намагалася вселити в себе віру в те, що їй не хочеться знову пережити тих емоцій, що їй не хочеться опинитися в міцних обіймах владного Незнайомця. Та Дівчина брехала собі, намагалася обманутися, змусити себе повірити в те, що Їй це не потрібно. Та насправді, Вона потребувала Його, як ніщо у цьому житті до цього моменту не потребувала. Навіть повітря здавалося Їй неважливим. Кер могла прожити в той момент і без кисню, але не без Нього. Вона ловила себе на думці: «А що, як Він справжній?». Та швидше всього вона хотіла в це вірити, надіятись на те, що Він живе не лише у її снах, а й у її світі. Це була Її ниточка, за яку Вона хапалася обома руками, але ледь відчувала між пальців. Кер не мала жодних підстав у це вірити. І це вбивало Її. Уява Дівчини малювала чудесні картини, яким не судилося ожити від палички чарівної феї. І Вона жадала нового сну із Його участю. Жадала так, наче спраглий мандрівник жадає ковтка води, перетнувши пустелю із мізерними запасами їжі та води, і лише чудом діставшись джерела.
Він приходив рідко. Вночі. Дванадцять ночей. Дванадцять найкращих сновидінь у Її житті. Дванадцять найемоційніших танців. Дванадцять найрізноманітніших міст світу у різні часи та епохи: старовинний Рим, блискучий Нью-Йорк, заворожуюча Венеція, Лондон доби ренесансу, чарівна Барселона, нічний Берлін, вільний та ненав’язливий Амстердам, палкий Мадрид, витончена Флоренція, розкутий Чикаго, нестримний Сінгапур, запаморочлива Прага. І кожне місто для них було танцювальною сценою. Але, коли Він не приходив, Вона не бачила снів. Здавалося без нього її свідомість не працює. Не дихає. Час зупиняється і довго знущається. Таке відчуття, ніби в той момент Час перетворювався в слідчого й ката. Вона не жива. Та її сон міцний. А вранці душевні болі і нестерпне бажання отримати іще того наркотику, що панує в її снах, зводить з розуму.
Ось Кер прокинулася від Дванадцятого солодкого сну і нестримно очікувала на Тринадцятий. На прогулянки новими місцями та захоплюючі враження. Та наступної ночі Він не з’явився.
- Що ж, - подумала Кер, - певно Він прийде іншої ночі.
Та й наступної ночі Його не було. Її серце обливалося кров’ю, а сльози не встигали висихати із засмучених очей. Все здавалося безглуздим: повітря, вітерець, небеса, зорі. А як чудово було спостерігати за ними вночі у Лондоні поряд із Незнайомцем. Так, Він не сказав жодного слова, жоден звук не оживав на Його вустах, та посмішка, Його рухи й погляди говорили самі за себе. Слова здавалися зайвими. Говори їх Він, все виглядало б брехливим і несправжнім. Та відсутність мови не погіршувала стан речей, а навпаки додавала ситуаціям романтичності та справжності.
Запівніч. Нічна сцена. Все нагадувало постановку в кабаре. Вона знатна дама у Парижі, Він - найкращий шансоньє. Один Його погляд полонить усіх жінок в залі. Кер не виняток. Її зіниці розширюються, серце починає битись як навіжене, ледь не вистрибуючи з грудей. Він помітив її. Він поглянув на неї і йде в її бік. Ноги підкосились, але Незнайомець саме вчасно взяв її руки в свої і не дав упасти. Та від цього дотику Керолайн наблизилась до божевілля так близько, що ледь не померла від розриву свого серденька. Бідолашна, Вона так давно Його не бачила, і тому дотик цей був для неї ще солодшим, ще палкішим, ніж усі слова кохання у світі разом взяті. Із ним, в ілюзії Керолайн відчувала себе найбагатшою і найщасливішою жінкою у світі. Вуста Незнайомця зарухалися. Певне, Він щось сказав. Та Кер була така поглиблена в його очі і свої думки, що й не помітила, як погодилася на прогулянку нічним Парижем. Це був їх Тринадцятий сон. Напевне останній. Він заговорив, та таким солодким голосом, що не слухати Його було неможливо. Тому що хотілося упиватися його словами і слухати вічно цю музику його голосу. І Керолайн пила кожне слово.
Та воно виявилось дуже гірким.
- Я ніколи більше тебе не побачу уві сні.
Її очі набули скаженого переляку, а серце відмовлялось працювати і лише свідомість працювала, знущаючись все усвідомлюючи: «О, Господи! Ні! Тільки не це!»
- Я знаю, не такі слова Ти хотіла почути від Мене вперше, - ніби читаючи Її думки, сказав Незнайомець, - але я більше не маю Часу. Світ і так зробив Мені занадто велику послугу, дозволивши побачити Тебе аж Тринадцять разів. Ми повинні були зустрітись у матеріальній реальності, але не вийшло. Доля поєднала наші серця невидимими зв’язками, які нікому не зруйнувати, окрім Смерті. І вона зробила це. Я просто втратив той час, аби знайти Тебе. Я прожив вдосталь. І весь час я шукав. Але робив для цього так мало і так багато брехав собі, кожного разу знаходячи дівчину, і брешучи, що вона та сама, особлива! Доля! Хах! Скільки я втратив, віруючи в її існування! Скільки я втратив, не знайшовши Тебе! Помираючи, я попросив лише одне: побачити Тебе лиш раз, один єдиний раз і мої прохання почули та виконали навіть у більшому обсязі, ніж я очікував. А знаєш чому? Тому що кожен має право на другий шанс навіть тоді, коли здається часу вже немає – після смерті. Усі ми заслуговуємо другий шанс і всі маємо право на щастя. Бережи себе, мила. Я чекатиму на тебе у кращому місці. І ти чекай на мене.
Він посміхнувся до неї зі сльозами на очах і поцілував її так солодко, неначе янгол, якого вона не роздивилася в Ньому спочатку, та якого відчула тепер. Він розчинився так само швидко, як і кожної ночі, але тепер Вона залишилася ні з чим: ні надії, ні віри, ні бажання жити. Керолайн піднялася зі ліжка, бо хотіла зануритись головою у воду і повірити! Знову повірити в те, що Він іще прийде! І в той момент, коли прямувала до ванної, Вона побачила невеликий конверт на нічному столику.
- Дивно, - подумала дівчина. – Його там раніше не було.
Сльози не давали роздивитися пакуночок, тому дівчина не одразу зрозуміла, що це. Керолайн взяла в руки непрошеного гостя і затряслася усім тілом. То був лист. І він був від Нього!
« Дорога моя Керолайн. Я знаю, що тобі зараз дуже погано, що Ти не хочеш жити і взагалі не розумієш навіщо Я з’явився у твоєму житті, якщо не міг залишитися з Тобою, а приніс лише біль та страждання твоїй світлій душі. Та я хочу аби Ти, так само як і я, моя люба, повірила в те, що все на краще. Тепер ти знаєш: Я є! І пам’ятай я завжди поряд із тобою: спостерігаю та оберігаю. Я завжди буду кохати Тебе і чекати. Але ти повинна прожити це життя. Проживи його так, наче я знаходжусь у твоєму світі. Ніколи не плач, бо Світ не вартий твоїх сліз. Ми ще затанцюємо разом і Небеса будуть заздрити нам! Але не шукай мене. Прийде час і я сам тебе знайду.
З любов’ю, Грей»
Увесь лист був залитий слізьми і це були Її останні сльози.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589341
дата надходження 23.06.2015
дата закладки 23.06.2015
Вона не вірить у кохання,
У інші світлі почуття.
Любити вже нема бажання,
Таке живе вона життя.
Чому ж вона такою стала?
Не відає про це ніхто.
Може зустріне ще козака,
Й пізнає ту саму любов.
Серця самотніх розбиває,
Безщадно кидаючи їх.
Це надто душу розриває,
А у відповідь байдужий сміх.
Вона поміниться, я знаю,
І стануть щирі почуття
Любові знатиме до краю,
Надіюся і вірю я.
Дізнається вона кохання:
Велике, справжнє, і сама
Не знатиме вона печалі,
Тоді і справді зміниться. Вона.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588647
дата надходження 20.06.2015
дата закладки 20.06.2015
А хочеться прийти до тебе
І залишитись назавжди...
Знайти свої ключі від неба
І полетіти вдвох туди!
На світ увесь махнуть рукою,
На всі кордони і замки -
І залишитися з тобою...
Дивитись разом на зірки...
Та що дивитись - стати ними!
В безмежнім просторі буття
Летітимуть літа і зими,
А в нас горітиме життя!
Ми поза виміром і часом,
Немає нам пересторог...
Завжди у парі, поруч, разом,
І якщо згаснем, то удвох!
Ну що? Вирішуй... Зробиш крок?
Бо час крізь пальці витіка...
Вперед? Угору? До зірок?!!
Тримайся! Ось моя рука!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588533
дата надходження 20.06.2015
дата закладки 20.06.2015
Засудження – шлях до самознищення.
ВІН полюбляв горячу каву з молоком та кислі апельсини. ВІН не міг довго працювати за комп'ютером і не міг терпіти солодкий запах жасмину. Часто, ВІН занадто довго роздумував над своїми діями, часто втрачав усе, що міг би мати. Але ВІН не жалівся. Все це було тим, на що ВІН покладався та те, що ВІН хотів робити у своєму житті в подальшому.
*
ВІН працював та полюбляв галасливі компанії. ВІН багато читав та розмовляв по телефону. Коли не міг зосередитись на чомусь, то відкидав цю роботу на потім, після чого виконував усе на відмінно. ВІН дивився у дзеркало, бачачи красиву молоду людину, яка усього досягла. ВІН любив своє життя, він приймав його таким.
*
Коли ВОНИ зустрілися, світ звузився : звуки затихли, а проливний дощ скінчився. Люди перестали гомоніти, кавоварка у сусідній кав'ярні працювати, а сірий кіт, який біг по вулиці, зупинився.
ВІН повернув голову управо, дивлячись як ВІН повертає уліво. ВІН довго думав на тим, що йому зробити, тоді коли ВІН зробив перший крок і заговорив :
- Ти це я? Чи я це ти?
- Ти схожий на мене, - тихо відповів ВІН, боязко.
- Чи, може, навпаки? – трохи злякано, але з усмішкою, проговорив ВІН.
- Але...Як таке могло трапитись?
ВІН недовірливо дивися на свою копію, - у елегантному костюмі, краватці, з дорогим гаджетом у руках; його тіло знало більше фізичної підготовки, а волосся більше догляду, - як йому здавалося, кращу. По тілу почали розноситись нотки заздрощів.
- Може, ми брати?
- А може, це чийсь злий жарт?
ВОНИ на хвилину затихли, вдивляючись в один в одного.
Це здавалося божевіллям : бачити твою копію, яку ти зустрів посеред вулиці, щей тепер, коли вона затихла.
- Ти знаєш, я маю поспішати...Моя дівчина, ось там, бачиш, у червоній сукні, чекає мене.
ВІН повернувся туди, куди простягалася рука його стильно одягнутої копії, та зацепенів.
- Чому ти показуєш на...Нікуди?
- Що? Ну ось вона.
ВІН вперто кивнув в ту сторону, але ВІН не бачив нічого. Там була пуста вулиця, на якій запинився автомобіль, не найкращої витримки.
- Я не... – ВІН похитав головою, але було вже пізно.
Його співрозмовник відступив, посміхаюсь. Так, ніби йому не було цікаво, чому ця людина схожа на нього, і побіг у ту сторону, де мала стояти дівчина.
Рух відновився, машина проїхала біля нього, і коли він знову подивився на НЬОГО, то вже нікого не було.
Перехопило дихання. «БАМ».
Мозок почав посилено працювати, аналізуючи думку. «БАМ».
Очі широко розкрилися, а тіло затремтіло. «БАМ».
Може, це був він? «БАМ».
Може, десь у світі є той, ким ви могли б стати, якби не ваші дії. Хороший, чи поганий, добрий, чи злий, егоїстичний, чи миролюбний.
Вирішувати вам.
Почуття недосконалості – шлях до саморозвитку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588089
дата надходження 17.06.2015
дата закладки 18.06.2015
Мене ненавидять усі.
Чи я нена́виджу – не знаю?
Немов ходити по росі,
Приємно їм, як я страждаю.
Шматують серце кожну мить,
Плюють у душу через спину…
Життя нам да́но, що́би жить,
А не квилити без упину.
Життя нам дано, щоб іти!
Ми в цьому світі одинокі…
Немов неба́чачі кроти,
Ми тьму сприймаємо за спокій.
В нас кожен день нове лице,
В кишенях в нас лукаві ма́ски...
І не зважаючи на це,
Ми прагнем спокою і ласки.
Ми стільки робим помилок!
І через них, хтось знов страждає…
І мов останній кожен крок –
Ніхто майбутнього не знає.
Казав Господь: " Живи й прощай",
Хай ці слова нам стануть кредо.
Бо ця Земля – не завжди рай,
Не завжди пахнутиме медом.
Ти тут актор, а там глядач,
А тут ти просто потерпілий.
Забудь образи і пробач,
Щоб білий світ був завжди білим.
2013 р. А. І. Тофан
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588227
дата надходження 18.06.2015
дата закладки 18.06.2015
Морська безодня проковтнула човен,
пішов у пітьму до самого дна.
В голова́х екіпажу грає Бетховен,
а шлунок потребує вина.
Шоста сорок - скоро світає,
та у безлюдній товщі води,
вони не світло, а кисень ковтають,
аби протягнути кілька годин.
Нігті деруть металеву обшивку,
тиша прорвалась у мокрі кутки.
Сигналу "SOS" кидають уривки,
а у відповідь чують тільки гудки.
Почали розтелатись шеплячі молитви...
Та чи чують їх в прохолоді морів?
Страх захопив, що хочеться вити -
боюся тонути... краще б згорів.
Заливається потом старий капітан,
котрий здер нашивки та медалі.
Безодні цієї він лютий тиран,
що чекала в морському капкані.
Дурень старий спирався на досвід,
думав: Шторм - наче дитсад.
Боролась команда, та досі,
не бороли таких барикад.
Скрипить тіло стального титану -
замулене дно ковтнуло корму.
Човен, з його гордим станом,
віддали в суцільну пітьму.
Хтось розревівся і маму покликав
а хтось, у хворій голові,
прошептав безвучним риком -
Ми вічно будемо живі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588039
дата надходження 17.06.2015
дата закладки 17.06.2015
Ти просто напиши мені листа,
я не отримаю його ти ж добре знаєш.
Десь в серці поселилась пустота..
вагаюсь: ти існуєш чи немає?
Я зб'юся з ніг.. знайти мені не час..
проте шукаю, спрагло і натхненно.
В руках у мене б'ється пульсом шанс,
і те, що ти живеш я знаю певне.
Зустрінь мене.. зігрій мене.. прийми..
Я бігтиму босоніж - стане сили.
Кричу.. Знов падаю.. Ламаю все в друзки,
так хочу вірити у те, що відболіло.
Повір мені.. і я не підведу..
Скажи, що я твоя натхненна муза.
Ти знаєш я ніколи не втечу,
нам рано говорити - ми лиш друзі.
Згадай мене.. торкнись на мить руки..
я не відчую доторку - він в серці.
Благаю знову напиши рядки,
ця драма нехай ехом ще озветься..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588000
дата надходження 17.06.2015
дата закладки 17.06.2015
Пером душі, летючими рядками
Вливаю свою лірику у день.
Мов на мольберті, вільними мазками
Римую нерозбавлену пастель.
Мов молока до кави, я у вірші
Додам туманну ніжність почуттів.
Ти спробуй їх на смак: нічим не гірші,
Ніж у словесно-вправних знатоків.
Хоч про смаки нам сперечатись годі,
У моїх віршів власна пектораль.
Які ж цукрові рими в насолоді,
І як гірчить римована печаль!
Як легко й вільно розчерками ручки
Я роздягаю душу на листку.
Читай мене у віршах. Це ж так зручно.
І в кожному знаходь мене нову.
14.06.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587821
дата надходження 16.06.2015
дата закладки 16.06.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.06.2015
У поэтов осенние души,
Осень убрана в златый наряд,
Очень нравится души их слушать,
Мысли их как листочки парят...
То зелёный листок,то багряный,
То нальётся чуть-чуть желтизной,
И поэт - то весёлый,то рьяный...
То окутал его сильный зной...
Ветер осени ,дождик и слякоть,
Смоют призрак вчерашнего дня,
И поэты умеют поплакать...
Или в рифмочках сесть на коня...
Листопад навевает мечтанья,
И волшебно шуршанье листвы.
Как читать интересно страданья,
И интриги пиитской братвы...
У поэтов осенние души,
Осень убрана в златый наряд,
Очень нравится души их слушать,
Мысли их как листочки парят...
13.08.2014г.,07.00
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587733
дата надходження 16.06.2015
дата закладки 16.06.2015
Під тягарем гріхів людських
Убік схилилася земля,
Втонула серед душ слизьких
І хоче все почать з нуля.
Уже хитається й скрипить
Іржава стомленая вісь,
І не вперед земля летить,
А швидко котиться униз.
І відлік часу вже назад,
І шлях вже добіга кінця,
А в наших душах маскарад -
Одні лиш маски без лиця:
Всі повні чванства і пихи,
Сховались в коконах брехні
І дивляться на всі гріхи
Крізь окуляри захисні.
Я сам, скажу, не без гріха
(Хто не грішив із нас хоч раз?),
Та в моїм серці є жага
На світ поглянуть без прикрас!
Пізнати істину просту,
Просту, але таку вагому:
Нести між люди доброту,
Та перш змінитися самому!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587767
дата надходження 16.06.2015
дата закладки 16.06.2015
Кожен твій рух багато говорить.
Він вміє казати чого хочеш ти.
Він замість тебе постійно гомо́нить
І кожен той порух каже: "ГОРИ!"
Гори та палай багаттям космічним,
Як зорей мільярди,що видно вночі.
І всі,хто не вірить у твої потуги,
Хай краще шукають вогонь у собі.
Запилені світлом кіло́метри й милі,
Холодних шляхів, що біжать в нікуди.
І ми увесь час ідемо дорогами тими,
Що зроблені з льоду твоє душі.
Розтопи! Розтопи свої мури й гроти́!
Затопи всіх сліпих морем із мрій.
Нехай океани співають в тобі.
Дай померлим серця, а холодних - зігрій!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587671
дата надходження 15.06.2015
дата закладки 15.06.2015
Я знаю на пам'ять
Паролі і коди
Я вже не залежу
Від впливу погоди
Для мене що дощ
Що у лісі пожежа
То є вже не суть-
Важливіше мережа
Вже очі мої-
Зросли з монітором
Вже руки мої-
Продовжує провід
Ще б шлунок як небудь
З розеткой з'єднати
Не бігати щоб
На кухню пожрати
Я не хомосапієнс
І не тварина
Я новий підвид
Віртуальна людина
Я такий не один-
Такі майже всі-
Хто мишу хоч раз
Потримав у руці
За блогами стежу-
Хтось стежить за мною
Дивлюсь на товар
І цікавлюсь ціною
Тут все як в житті-
Спілкування без меж
Користувачі-
Соціальних мереж
Тут радість і сум-
Тут швидкий часу плин
Такі майже всі-
Я такий не один
Я ще не андроїд
Та вже не тварина
Я новий підвид-
Віртуальна людина
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586900
дата надходження 12.06.2015
дата закладки 12.06.2015
Я хочу тиші! Утомили люди,
Безмірний гамір, вічна суєта!..
Снують, як тіні, відчаї-приблуди,
Руйнують мозок і сквернять уста...
О, де ж цей спокій, диво-intermezzo?
Як у порталі кнопочку знайти
Під знаком "Стоп!"? Куди поділись дверці,
Які єднають вимірів світи?..
Але не прагну спокою назавше,
Лише перерви, може, день... чи два...
І там, у тиші, від людей сховавшись,
Творити спрагло... вічності слова!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585034
дата надходження 02.06.2015
дата закладки 12.06.2015
Дякую за натхнення автору Роя
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585034
А тиша - це як ліки для душі,
Щоб з нами примирилася душа;
У тиші добре пишуться вірші,
Ну, а буває, ріже без ножа...
Вона відкриє в серці зорепад,
Здола страхи... Чи, може, дасть нові?..
Крок уперед чи, може, два назад?..
Майбутнє в тиші ... й тайни вікові.
Вона наш поводир до нас самих,
Стирає те, що хочемо забути...
В душі схололій, закутках німих
Допомагає віру знов здобути.
У тиші є мелодія чарівна,
Та часто в унісон з прощанням
Вона звучить надривно і незмінно...
Не переплутай тишу із мовчанням!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585141
дата надходження 03.06.2015
дата закладки 12.06.2015
Світило сонце, дощ ішов,
А душа і тіло, ніби осторонь стояли.
Хтось так нестримно до небес ридав,
І ніхто не допоміг йому піднятись.
Він так благав, так корчився від болю,
Він так кричав, він кликав Долю.
"Я не вірю тобі. Правдою тобі не бути.
Та якщо... Все ж ти не життя, а смерті зуби."
Всі дивилися із переляком. Усіх ознобом било.
Усі її боялись. До всіх вона зненависніла.
Для кожного вироком була."Це Доля! Доля"
Всі кричали. Гордилася ж вона.
Зчинила лементу, смертей. Розруха.
Вона причина, кат та смертежер.
Вона не тиха, не слабка старуха,
А відьма, що від неї Світ умер.
Нема їй місця, нема ланів для аеродрому.
Пристати не дозволять всі морські.
Не створити їй свого рідного дому.
Не зламати їй хребти гірські.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578184
дата надходження 01.05.2015
дата закладки 08.06.2015
Скажи, а що було б без тебе?
Ходила б тихо по землі...
Я б не тягнулася до неба
І не купалася б в імлі.
Спокійно б вночі засинала,
Не пам'ятавши власних снів.
Душу і серце віддавала б
За сотню гарних (-прикрих) слів.
Без тебе не була б собою,
Виймала б з себе нову роль.
Життя здавалося би грою:
Був би пішак. Був би й король.
Без тебе було б легше жити.
Тільки чи було б це життя?
Ми народились, щоб любити
І берегти ці почуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586184
дата надходження 08.06.2015
дата закладки 08.06.2015
Відпусти усі свої страхи.
Дай їм жити самостійно.
Усі свої сліпі надії остуди.
Борись за життя постійно.
Важливий кожен синій день
І спогад твій солодкий кожен.
Бо у світі в кінці кінців,
Потрібні всі моменти із життів.)
Що вклали нам у наші душі,
Вирізьблені із безстрашних сердець.
Аби зрозуміти слова небайдужі
І знати де терен, а де свободи вінець!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586146
дата надходження 08.06.2015
дата закладки 08.06.2015
Що буде, коли раптом вже не стане слів
Коли останні літери лишаться звуків?
Що станеться із розмаїттям почуттів?
І як просити, щоб тобі подали руку?
А як товариша підтримати в біді?
Або коханій в щирості зізнатись...
Без слів всі люди стануть сірі і бліді
Чому ж ми звикли ними розкидатись?
Ми звично кажемо "кохаю", як "привіт"
Ми лаємось щодня, неначе прокажені
Мільйони слів холодних, наче лід
Не в душу носимо - вкладаємо в кишені
Що трапиться, як завтра вже не буде слів?
Кому б сьогодні без причини подзвонити?
Чи ще встигаю я подякувать батьків
За те, що можу я писати й говорити?..
08.06.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586057
дата надходження 08.06.2015
дата закладки 08.06.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.06.2015
А ти була, мов дика кішка
Така ж нестримна, гордовита
То підкрадалася до нього нишком
То знов тікала у вікно відкрите
І ти його зачарувала
Відвертим поглядом, ходою
Йому завжди тебе не вистачало
І він пірнав у вир із головою
А ти із ним в кохання грала
На смак п’янке і трохи гіркувате
Награлася – п’ята́ми накивала
І капці залишила коло хати
Між вами мур, збудований із мрій
І вже не вийде приручити кішку
Незламні крила зламаних надій
Твою любов перетворили на насмішку
03.06.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585213
дата надходження 03.06.2015
дата закладки 03.06.2015
Я рисовал её обнажённую.
Рисовал одно и тоже лицо.
И вот двадцатой осенью
её не стало, на зло.
Холодный пот заливает спину,
крутиться баранка руля.
Водитель пьян и... покинут,
мчит под покровом дождя.
По щека́м проливая слёзы,
он скулил как покинутый пёс,
которого рвали словно занозу,
дабы тот поскорее замёрз.
Навзрыд прорывая воздух,
он бежал спотыкаясь о боль.
И не знал, что скоро сыграет
в этой пьесе главную роль.
Пломбы хрустят слюной обтекая,
водитель рычит в лобовое стекло.
Ослепший слезами не замечает
на дороге молодое лицо.
Шепот. Крик. Тишина на бетоне -
Старуха с косой явилась сюда.
Кровь смешалась с помадой
в уголке очень юного рта.
Водитель, дурак, вылез с машины,
что, как салфетка, рваная вся,
и на землю свалился ногами,
словно здесь поможет мольба.
Она жива, она не погибла,
прильнула немного поспать.
Она для картин моих жила́,
она обучила... ждать.
Теперь не рисую с натуры,
хоть легли на душу свинцом
её голос, талия , руки,
но...
её позабылось лицо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585014
дата надходження 02.06.2015
дата закладки 02.06.2015
Хотів відкрити Новий світ,
У всіх містах побути.
Ішов до Мрії стільки літ,
Щоб отепер забути.
За крок до неї зупинився,
Назад вже повертаєш.
За що ж тоді ти стільки бився,
Що так все залишаєш?
Тобі сказали, що не дійдеш,
Тобі це не потрібно,
Залиш як є - не стане гірше,
Ти проживеш і бідно.
І ти послухав їх завзято,
Живеш, як і раніше,
Покинув справу розпочату.
Гадаєш, так вірніше?
Чому ж ти став тоді сумним,
Як місяць в нічнім небі?
Усе тобі одно одним,
Нічого вже не треба.
Прошу, глянь в небо голубе,
На ліс, густий, шумлячий.
Весь світ лише на тебе жде,
І ти ішов неначе.
Та раптом тебе зупинили
Думки людей цікавих,
Які не знали й не любили,
А лізуть в твої справи.
Хіба для тебе важливіші
Мільйони інших голосів,
Які звучать у прозі, віршах,
За голос з твоїх снів?
Покинь усю роботу швидше
І вирушай у світ.
Тебе уже давно він кличе
І шле тобі "привіт".
Згадай свою дитячу мрію -
Побачити країни всі.
Візьми і Віру, і Надію
У подорож по всій Землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585010
дата надходження 02.06.2015
дата закладки 02.06.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.06.2015
Манекены
(встреча первая\\знакомство)
Гуляя и видя, вокруг магазины
Стеклом нам маячат витрины, витрины,
А там за стеклом стоят манекены
Пластмассовы души, пластмассовы вены
Безликий овал, протянуты руки
Одеты в одежды, скучаются скукой
Ведь им невдомек, что есть и другое
Горячее сердце? Что это такое?
Им всем не понять, проблемы, невзгоды
Вот так вот стоят, от года до года
Проблемы все мимо, ведь мы манекены
Пластмассовы души, пластмассовы вены
Вот так вот и люди решают проблемы
Снаружи... как люди… внутри манекены
Сто лет одиночества
(встреча вторая)
Мы странные стражи чужих магазинов
Ты снова пришел, а мы за стеклом
Мы снова собой украшаем витрины,
Одеты в одежды,…душа нагишом.
Мы прежние. Время идет, а мы не менялись
Меняется мода, а мы постарались…
Пластмассовы вены…
Пластмассой остались.
Вы, там, за стеклом…у Вас суета
Меняете мир, а Ваша душа
Как прежде осталась, разбитой на части
Хотели сменять, но нет Вашей власти.
У нас все стабильно, бездушно…безмолвно
Все пусто внутри, но и …бескровно
И нам неизвестны страсти…пророчества
Мы пленники века, сто лет…одиночества.
Никто не напишет и мы, не ответим.
Ухмылка на лицах в зеркальном привете.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584918
дата надходження 02.06.2015
дата закладки 02.06.2015
Скребусь по кирпичной стене,
ногти сдираю до крови.
Ключи ищу от всех дверей,
и бегу, как трусливый кролик.
Это роскошь - знать границы.
Это чудо - в оковах быть.
Клетка дана для птицы,
чтобы свободу ценить.
Я придумал красивые слова,
узнал пару новых оттенков.
Лишился остатков ума
в дружбе с ненавистной стенкой.
Эта квартира - одни коридоры.
Здесь небо - сплошной потолок.
И заполняет эти просторы
обычный дюнный песок.
Глотаю воздух трамонтаны,
тянусь за стены своих снов.
Как пёс зализываю раны,
травлюсь от рифм стихов.
Слизью тянется вода по горлу,
как же сложно её проглотить.
Из под крана пресное пойло,
от которого тянет курить.
Я счастлив, честно, я не вру,
эти слова бросаю метко.
Скажу правду и уйду -
боюсь оказаться клеткой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584563
дата надходження 31.05.2015
дата закладки 31.05.2015
Суворі люди також плачуть
Коли душі торкнеться біль.
Серця прокляті все пробачать.
Хоч скільки сип на рану сіль.
Серця прокляті завжди люблять.
Хоч їх не люблять навзаєм.
Їх кожен день ґвалтують люди -
Шукають рішення проблем.
При цьому скористатись іншим
Для них приємлима ціна.
Вони катують перших ліпших,
В чиїй душі хоч тінь добра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584461
дата надходження 30.05.2015
дата закладки 30.05.2015
У запаленій підсвідомості,
В паралельній своїй реальності
Павутину плету з гріховності
Та спростовую всі банальності…
Я руйную та створюю Всесвіти
У глибинах свого мікрокосмосу…
Там чуття пропадають безвісти
Та примари пишуть рукописи…
Там буває чорніше чорного
І маленький промінчик світла
Бродить темними коридорами,
Де потвори дрімають у клітках…
В божевільній моїй підсвідомості,
Паралельній вашій реальності,
Павутину плету з гріховності
Та… плювати на всі моральності…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581022
дата надходження 14.05.2015
дата закладки 30.05.2015
Ми рідко пишемо вірші, коли нам добре
Коли від ейфорії, наче малюки
Коли ми схожі на квітки, які наїлись добрив
На каченя зухвале по́серед ріки
Не пишемо рядків під час цілунків
У час великих звершень, перемог
Коли від долі ми щоденні подарунки
Буденно розгортаємо удвох
Коли у скронях б'є не кров, а щастя
Тріпоче серце, тіло, і співа душа
Коли кохана одягла весня́не плаття
А навкруги буяє неповторний рай
Чи поспішаємо усе в рядки сховати
На радощах залишити тавро?
Чому лиш сум ми випускаємо із хати?
Чому в віршах і розпач, і нудьга, і зло?
Рясним дощем у римах ллється ту́га
Висмикує у людях співчуття
Існує безліч ліків. Лікує всі недуги
Та чи існують ліки для життя?
20.12.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545110
дата надходження 20.12.2014
дата закладки 28.05.2015
Ви не знаєте,що таке ентропія? Так,звичайно... Навряд чи знаєте. Ентропія - це коли... Це коли енергія поступово зникає, коли сідає довбана батарейка,коли край, коли капець,коли руйнується Всесвіт. Без причин, без будь яких зовнішніх впливів,бо немає ніякого "зовні". Є тільки Всесвіт. Всеохоплюючий і всепоглинаючий. І він руйнується. Тому що... Тому що ВСЕ (!) і ЗАВЖДИ (!) руйнується...
Мій Всесвіт руйнується. МІЙ! ОСОБИСТИЙ! ВСЕСВІТ! Поки що видно лише малесенькі тріщинки, скоро тонкі павутинки побіжать все далі і далі,і далі,і далі...З'єднаються в чудернацьке мереживо,а потім... В одну мить все розсиплеться...
Я сотворив цей Всесвіт. І не за сім днів. За багато-багато років. Я міряв свій Світ пружними крилами: сліпучо-білим,з м'якими ніжними пір'їнами, і шкірясто-перетинчатим ,чорнішим найчорнішої чорноти. Я тут Бог і Диявол,суддя і злочинець,кат і жертва,творець і творіння.
Нічого не сталося екстраординарного: не змінилися переконання,не перевернувся з ніг на голову світогляд,не зруйнувалися принципи. Просто все завжди прямує до ентропії.Просто все в цьому Всесвіті трималося волею творця,волею свого бога... Бог стомився.
Опустивши свої крила,одне сліпучо-біле,з м'якими ніжними пір'їнами,а інше шкірясто-перетинчасте,чорніше найчорнішої ночі я байдуже спостерігаю за малесенькими тріщинками. Скоро тонкі павутинки побіжать все далі і далі,і далі,і далі...З'єднаються в чудернацьке мереживо,а потім... А потім мій Всесвіт остаточно зникне, а з ним зникну я. Бо я -Бог і Диявол цього світу,одночасно творець і творіння...
Божевілля? Так,я божевільний. Тільки чи набагато божевільніший за вас?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510403
дата надходження 10.07.2014
дата закладки 28.05.2015
Перетравлюючи повільно цю травневу задуху,
заплутавшись у напівсні, ніби у павутинні,
я дивлюсь на перехожих й слідкую, як рухаються
їхні втомлені, уповільнені спекою тіні.
І такі незвичні і довгі ці травневі хвилини,
і я знаю, що далі – літо чекає попереду,
з усіма його пахощами, тонкими стеблинами,
словом, всім червнево-липнево-серпневим переліком.
Всі чекають на літо, неначе на свято Різдва,
(тільки замість шкарпеток купують купальні костюми),
бо і влітку так само трапляються справжні дива,
тому з літом у мене такі доброзичні стосунки.
Ну, а поки я в цьому травні, поки у псевдо літі,
слідкуючи за тінями цих випадкових свідків,
передчуваю появу дощів і червневих квітів.
Усе трапляється влітку.
Усе збувається влітку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583944
дата надходження 27.05.2015
дата закладки 27.05.2015
Коли ввімкнувся Комп’ютер, нагріта плазма вирвалася до Монітору і стався Великий Вибух.
Початок
І Слово було у Програміста. І Слово було Програмістом. І Слово було – КОД.
І Діяло слово через ТРЬОХ : ПРОГРАМІСТ – ПРОГРАМА – «ETNTER»
Та Темрява панувала на Моніторі. І відділив Програміст Темряву від Світла. «Нуль» - «Один». І виникли перші літери.
День Перший
І Побачив Програміст зорі. І назвав їх – Пікселі. І вирішив, що красиві вони.
День Другий
І став писати Програму далі. Щоб працювала вона ефективно і намалювала на Моніторі Сушу і Воду.
І запрацювала програма.
День Третій
І Побачив Програміст, що працює Програма. І вирішив, що доки працюватиме Вона не знищить нічого.
І з’явилися на Моніторі дерева та трави. І заясніло сонце.
День Четвертий
А далі вирішив Програміст населити новий світ. І задав тварин і птахів до пейзажу.
День П’ятий.
І задумався Програміст, що ж плаї робити з Програмою, яку створив. І помітив, що не цікава вона. Передбачувана і механічна. Треба додати щось, що здатне розвиватися і змінювати всю Програму. Щоб жила власним життям.
Так з’явилася людина. Схожа на Програміста. Але назавжди замкнена в Програму.
День Шостий
І провірив Програміст Програму. І побачив, що добра вона. І нічого не робив далі.
Бо гра почалася.
День Сьомий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583104
дата надходження 23.05.2015
дата закладки 23.05.2015
Від «закохались» до «кохаєм»
Ми вмить пройшли з тобою шлях:
Все романтичне стало сталим,
Ще й в затишку — не на вітрах.
Але тепер ніяк без тебе
Не мислю я свого життя:
Ти — і земля моя, і небо,
Польоту щастя й опертя.
З тобою ми — не просто пара,
З тобою ми — подвійний світ,
Подвійне світло або й чари
Розкішних молодості літ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583073
дата надходження 23.05.2015
дата закладки 23.05.2015
Не всі шукають те, що є в тобі.
Не всі чекають так, як я готовий.
Тебе я маю в серці й голові
Хоч сам я не солодкий, а столовий.
До тебе кожен день - мої дороги.
Кропиви й бур'яну не злічено на них.
Хоч я печу об них свої ще босі ноги.
Та я вже не боюсь ні горя, ані лих.
Той досвід, що дали мені твої кориди
Той грім, що я уздрів, коли тобі все - гидь.
Для мене відкривали все інші краєвиди.
І я на тому всьому задумався на мить.
Ти щойно подзвонила і слізно попрохала
Залишити тебе навіки десь обіч.
Як сумно, що ми більше не ділим покривало.
І нас поглине море, де темрява і ніч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582963
дата надходження 22.05.2015
дата закладки 22.05.2015
Плекайте почуття прекрасного…
(…яка поетична літера «П»…)
Павук працює, плете павутину: прискіпливо, притьмом, професійно переплітаючи поплітки поперек, поздовж, перпендикулярно,паралельно-по-різному, проте правильно. Піднебесний простір посилає промені, просвічуючи пітьму. Павутина природно поблискує. Повіяло прохолодою - павутина повільно погойдується. Подумки переплітаю пережите, посміхаюся побаченому пречудовому процесу плетіння.
Поспішайте подивуватися, природа покликала плекати почуття прекрасного. Позбавляйтеся пишнот, погорди, прислухайтеся, придивіться-переливи природної палітри пробирають, пронизують підсвідомість. Пройдіться по природному периметру. Переконаєтеся – пережите принесе перепочинок після повсякденної праці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583020
дата надходження 22.05.2015
дата закладки 22.05.2015
Час для сліз скінчився.
Досить лити моря́ безнадій.
Голодні руки безтілих змій,
Світ у формі нам невідомій.
Холодні дощі змиють наші страхи
З тіл слабких та нещасних.
Так мільярди шляхів в один зіллються
Один біль в мільярдах відлунюється.
Світ на декілька століть наперед
Втопився у крові сво́їх дітей.
Його короні впасти до землі.
Ти смертний. Тобі в бій іти.
Поки боги ділитимуть багатства.
Поки обиратимуть солодшу кров.
Поки не згниють вони від марнотратства,
Поки не спопеляться від стріл могутніх Гроз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582895
дата надходження 22.05.2015
дата закладки 22.05.2015
Огорни мене в ніжні обійми
Наче ковдрою, вкрий собою
Теплим подихом серце гріє
Моє тіло не хоче покою
Чи не бачиш повік тремтіння?
Ні, не чуєш, як серце б'ється
Подивись - у очах не проміння
Там пожежа на волю рветься
Водоспадом лягає на плечі
Поміж пальців волосся ллється
Заворожено падають речі
Я для тебе - відкрита фортеця
Не дивуйсь, що струнка, як берізка
Втоплю тебе у грудях стиглих
Я навмисно до тебе так близько
По очах твоїх бачу сірих
Як ти хочеш схопити міцніше
І по спині руками до стегон
І по шиї губами палкіше
Вдовольняючи власне его
Я ласкатиму тебе, мов кішка
Муркотітиму пісню тихенько
Тільки ти не пускай мене з ліжка
Лиш для тебе сьогодні маленька
Відчувай мене кожної миті
І отримуй за те в нагороду
Найдорожчий дарунок у світі
Неймовірну оголену вроду...
13.05.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580908
дата надходження 13.05.2015
дата закладки 20.05.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.05.2015
На базарі людських почуттів
Черги довгі за справжнім коханням
Хто раніше прийшов, той купив
Хто проспав, той купує страждання
Як подивишся - очі горять
Всюди сяйво, обгортки яскраві
Тут на вибір і постать, і стать
І смачні зачаровані страви
Пристрасть з перцем, аж в горлі пече
Доброта зі смаком лимонаду
Хтось із купою дивних речей
Вас штовхає плечем у громаду
Опинившись у гущі подій
"Щастя свіже?" - спитай діловито
Подивився. Купив і радій
Бо дарма, що нагріб із корита
Кожен сам обирає свій смак
Хочеш мелену каву з корицею?
Не кричи, що гірке на губах
Коли сало купив із гірчицею
14.01.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551492
дата надходження 14.01.2015
дата закладки 17.04.2015
кращі поезії творяться у смутку,
коли душа болить, як рана,
людей краще видно, коли тобі сумно,
коли не знаєш, як в собі спастись.
тоді ти бачиш шарж на щирість,
тоді хвилини мовби муки,
і щирий сміх уже не тішить,
і світлий день уже не той.
усе втрачає блиск і радість,
усе минає, мов та вічність уві сні,
і хочеш рай знайти у класних людях,
і прагнеш добрим стати другом.
красиві люди там, де ти не бачиш,
а смисли там, де їх нема.
кращі поезії пишуться у смутку,
коли душа болить, як рана.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575042
дата надходження 17.04.2015
дата закладки 17.04.2015
Я не бачу в собі барвів Сонця.
В мені немає загадок весни.
Та назвати мене звичною
Не зможеш Ти.
Я обожнюю звук вітру,
Божеволію від запаху грози.
Я лишаюсь розуму від світла блискавки,
Насолоджуюсь, коли зі мною поряд Ти.
Я відчуваю кохання твого серця
І доторки твоїх любих рук.
Не приносить мені твоє кохання болю,
Відчуваю лиш душі твоєї стук.
Немає сліз в моїх очах ні граму.
Нема образ чи недовіри тінь.
Ти розвів в моїй душі грози шквалу,
Ти стер навіки вітру штиль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574555
дата надходження 15.04.2015
дата закладки 17.04.2015
Я хотіла б окрему палату
Десь у закладі хворих душ.
І хай будуть на вікнах ґрати,
Й під очима розмазана туш.
І назовні усе таємне,
Бо начхати, що скаже хтось.
Я б боялась, як зовсім темно
І кричала б: "Мені не здалось!"
Але, звісно, ніхто б не вірив,
Бо у кожного власний світ.
Вікна з видом на ліс хотіла б
І хоч кілька пігулок від...
Я хотіла б окрему палату,
Та у долі на лезі ножа
В мене(кажуть, що гріх нарікати)
Ще відносно здорова душа.
03.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571773
дата надходження 03.04.2015
дата закладки 03.04.2015
Таких як ти, обвітрених життям,
Із досвідом кохань і перетворень,
Шукає зморена, поетова душа,
В пориві ночі, для п’янких повторень.
В таких як ти, померли рани днів,
Такі глибокі, мов яри у полі
І хто до мене твої руки грів,
І хто розказував тобі про зорі?
В тобі одній, затихла таєна,
Чужа для світу зрад і порятунків
І рани згоєні болять, немов душа
Насмакувала різних хибних трунків.
І що мені з твоїм життям робить,
Коли мені його ти в дар приносиш,
Заплямувать, а чи допяну пить,
Чи покохать тебе як просиш…
У очі сині досхочу пірну,
Волоссям оточу себе і зникну.
Таку як ти боюся і люблю,
З такою у житті я певно схиблю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568633
дата надходження 22.03.2015
дата закладки 23.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.03.2015
Картина поза склом, укритим пилом, тягла тенетами і павутинням,
А дерево маячіло на тлі громіздких височин, обплетене іскрінням.
Пласти зелено-темних відтінкових фарб налазили все дужче й дужче…
Дошкульне небо в’їдало пазурами пекла, огненними очима неминуче.
Панянки йшли, тримаючи пряму услід дороги; таємні доторки гнітючої дрімоти.
Се марево сих відблисків, на склі проміння, відсвічує сумне зелене гілля.
Понура будівелька тиснеться заслоном річки, цемент упав, але він проти!
Нищівні тріщини зміюками січуться, і виринають перші прояви сухоти…
Відкинувши стрілу, що вловлювала злобу полотнини, я стрів безмежну р́іллю.
А де ж ліси, струмки, волога, немов та патока солодка, віддав би душу я оп́іллю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564513
дата надходження 05.03.2015
дата закладки 05.03.2015
Якби я був астрологом, то б годинами вивчав родимки на її тілі. Кожну окрему і всі загалом. Взяв би маркер і поз'єднував би усі у малі чи великі сузір'я. Їй було б певно, лоскотно. Вона б постійно сміялась. Ось тим таким моїм улюбленим сміхом- голосним і безтурботним, коли вона забувала про всі свої проблеми і негаразди, про біль і клопоти і просто раділа життю, як мале дитя. Коли я зустрів її вперше, то запримітив одне - вселенський сум у її очах, ніби вона знає, як боляче цьому світові. Коли вона перевела погляд на мене і мимовільно посміхнулась, я захотів зробити її найщасливішою жінкою на цій Землі, аби ніколи не бачити більше суму в її очах. Вона була справді неповторна у манері сприймати цей світ і бачити найдрібніші його деталі. Поряд з нею я почувався люблячим чоловіком. ЇЇ тіло було вкрите багатьма родимками, як зірками нічне небо. Вона стала моїм власним космосом, найріднішім і найближчим. Планетарій на оголеному тілу. Мій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564521
дата надходження 05.03.2015
дата закладки 05.03.2015
Розчарування приходить з часом.
Так раптово навалює втома,
Ти живим помираєш і гаснеш,
Бо не можеш сказати нікому.
Ти продовжуєш жити так само,
Зранку встанеш, підеш на роботу,
Сам себе закопавши у яму...
Бо навіщо тобі зайвий клопіт?
Ти вже років зо два не сміявся,
В твоїм домі, маленькій квартирі,
Сірі стіни – як твоя сім’я вся...
Ти поліг добровільно в могилі.
Все кружляє від ранку до ранку,
І повторюєш: «Буде, що буде»…
Не виходиш ніколи за рамки,
А то раптом, подумають люди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564477
дата надходження 05.03.2015
дата закладки 05.03.2015
Я закохуюсь в те́бе щодня,
коли бачу у снах – шаленію.
Та, на жаль, я тобі не рівня́,
хоч від ду́мок про це - тихо скнію.
Свої сили втрачаю дарма,
емоційно виснажую простір.
Твій характер для мене тюрма,
кожне слово, неначе той постріл.
Відпусти мене́, мій ляльковик!
Обірви всі контакти, будь ласка!
До полону твого́ я вже звик,
Не скінчи́ться ніяк наша казка.
Досить з мене тих ніжних очей!
Слів солодких не треба, благаю.
Більш не твій я, кохана, трофей,
бо ці нитки з плечей - відриваю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564233
дата надходження 04.03.2015
дата закладки 04.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.03.2015
Його душа блукала серед берегів Норвегії,серед каменів. Вітер робив море неспокійним,буревій насувався,а там на скалах стояла вона. Її руде волосся розвіювалось на вітрі й давало атмосферу перемоги краси над стихією. Він підійшов,вона усміхнулась. Вони разом пішли в його хатинку з дерева,яка стояла на схилах біля фьордів. Чай,камін,розмови. Атмосфера затишку й відсутності часу. Часу не існує,панування безкінечності. Дрова все горіли,віддаючи своє внутрішнє тепло парі біля каміну .А вони все усміхались,говорили про загальне і вічне. І не існувало крім них філософів раніше,і не буде після них. Наступила ніч. Космос любив їх,вони нього. Зорі світились саме для них,щоб вони змогли бачити один одного навіть серед темноти ночі. Дрова все горіли,вони говорили і тихенько стигнув чай. Фоном,ледь чутно,стукотіли в гармонії їх серця.
Неочікувано трек на його плеєрі закінчився і він знову перенісся в ці чотири стіни. Стіни затишку?Стіни затхлості,одноманітності,самотності.
Плеєр не міг бути виразником його душі. Вініловий програвач. Ось що йому було потрібно у вік технологій та байдужості. Старі часи,- вони завше манили його розум. Добре було вважати,що хоч колись люди були щасливі. Подерті,жовті від давності фото,на яких усміхались люди,давно відійшлі у небуття. Їх посмішки давали надію,що й в тебе самого буде все чудово. Вінтаж. Він ненавидів це слово. Його любили хіпстери. Для нього вони були надто сухі,надто публічні,щоб не бути фейковими. Бути реальними.
Сьогодні йому 17.Достатньо - дорослий,надто - дитина. Сповіщення від соціальних мереж все миготять на екрані телефону. Щирості. Ось що йому потрібно. Йому потрібна просто щирість. Він не любив людей,які писали йому лиш декілька разів на рік,поздоровляючи з якимось святом. Ці люди тримали зв'язок лиш тому,що знали - колись ти станеш їм у пригоді. Ненависті не було місце в його серці. Це було щось інше. Просто неприйнятність інших людей. Нерозуміння.
Він приїхав сьогодні в рідне село його батьків,сказавши їм,що йде відзначати з друзями - не чекати до ранку . Хата його батька стояла на околиці,старість стала її прикрасою. Вікна були вибиті,скло все ще лежало на землі. Востаннє він був тут ще в ранньому дитинстві,коли йому було 6 років.
Сім'я виїхала звідси,щоб почати жити в місті. Щоб син мав майбутнє. Хату залишили напризволяще і вона стала просто знахідкою для мародерів.
Він зайшов в середину."Тлєн і пустота",- як любили казати його однолітки. Самотньо стояла лиш драбина на горище.
Горище. Він любив там бувати,- колись. Атмосфера тепла і затишку завше там царювала. Чи повернеться він в дитинство так легко,просто піднявшись по драбині?Він піднявся. Порожнеча. Лиш самотня скриня стояла в центрі. Напевно мародери подумали що це мотлох,непотріб?!В його пам'яті поставали посмішки людей,фото яких він знаходив в цій скрині. Він смутно пам'ятав їх. Пам'ятав лиш,як його дитячі очі любили їх розглядати. Тоді. Колись.
Відкривши скриню він помітив ті ж самі фото. На його обличчі застигла гримаса шоку й якоїсь незрозумілою радості. На фото була зеленоока рудоволоса красуня та ВІН сам. На фоні хатинка і бурляче море. В руці чашка чаю. І легкі посмішки на вустах....
Невже його польоти фантазій насправді реальність?Як таке можливо?Це фото майбутнього чи просто знущання богів?Він вдарив себе по руці,щоб прокинутись врешті решт від цього сну. Та нічого не сталось. Древні стіни горища все ще оточували його. Реальність попливла. Прийшов страх. На вулицю вже надходили сутінки. Він швидко зібрав фотокартки в рюкзак і вийшов з будинку. Куди йому податись?Чому він відразу не подумав про ночівлю?!Та й взагалі,яка ночівля,коли відчуття реальності світу проходить повз?!
У будинку напроти світились вогні. З надією він подався до дверей,хоч сором'язливість давалась взнаки. Після хвилини вагань він постукав у двері. Тиша...Проте через кілька секунд клацнув замок і на порозі з'явився чоловік років 45.
- О,ти ж Дмитрів син,так?
- Так. Як ви дізнались
- Ти копія свого батька. Особливо погляд. Такий же спантеличений. Мене,до речі,Андрій звуть. Я друг твого батька.
Зговорившись вони пройшли до хати. Попили теплий чай,послухали історій одне одного про батька. Про скриню того вечора згадано не було...
Сімнадцятирічний юнак прокинувся пізно,сонце покинуло береги Америки і знову повернулося сюди. Вийшовши до кухні він побачив дядька Андрія.
- Доброго ранку
- Доброго ранку,дядьку Андрій
- Ти ж вчора знайшов скриню,так?!
- З-з-звідки ви знаєте про скриню?
- Це скриня мрій. Кожен бачить там своє майбутнє,якщо він дійсно прагнутиме до своєї мрії всією душею і буде докладати всіх зусиль,задля її здійснення. Ми з твоїм батько,так само як і ти,знайшли скриню в підлітковому віці. Проте лиш в одного з нас здійснилась мрія. Я мріяв про роботу в Австралії,проте "забив" на всі свої можливості і залишивсь тут. Твій же батько мріяв про щасливу сім'ю. І як бачу він добився свого. Бережи свою мрію і доклади всіх зусиль задля її здійснення. Твоя доля лише в твоїх руках. А скриня лиш повинна додати тобі наснагу віри у своє світле майбутнє. Тобі, мабуть , вже потрібно їхати додому,так?!Автобус вже через 5 хвилин. Не запізнись.
Наш "герой", надто схвильований всім тим, що відбулось,взяв рюкзак та й побіг на зупинку.
Сівши на автобус він дістав навушники,включив улюблену пісню і знову поринув у мрії. Він знав - це все буде реальністю,варто лиш зажадати цього всією душею...
Дмитро Степанюк(с)
Лютий 2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561206
дата надходження 20.02.2015
дата закладки 21.02.2015