Якщо хочеш серйозно —
Давай серйозно.
Ти жалієшся, що важко жити,
Що тебе припинили любити,
Що життя втратило сенс.
Ти говориш:"Давайте пити!
Заливати свій біль алкоголем!"
Ти говориш:"Давайте палити!
Задихатися димом власних проблем!"
Ти жалієшся:"Правди ніде немає!
Зараз пра́вий той,в кого сила!
Навіщо світ цей мене тримає?
Він обламує мені крила!"
Ти кричиш:"Немає кохання!
Такого, щоб справжнє і назавжди́.
Кохання—це болюче страждання!
А замість дружби повно вражди."
Але знаєш, це все насправді
Лише вибрики підліткового віку.
Страшно—коли в лікарнях
Не вистачає для хворих ліків.
Боляче—не розстатись з коханням,
Боляче спостерігати
Як з ночі і до світання
За дитиною плаче мати.
Життя втрачає свій сенс
Не тоді, як звільняють з роботи,
А тоді, коли всі твої дні
Перетворюються на дні скорботи.
Якщо хочеш серйозно—давай серйозно.
Доки є в тебе їсти й пити,
Доки маєш де жити і з ким зустрітися,
Доки ти на Землі людина і можеш діяти —
Ти не маєш права нити й жалітися!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613942
дата надходження 17.10.2015
дата закладки 17.10.2015
Зірвалася. Нарешті. Не лишилось
ні сил, ні часу, ні бажання. Ні тебе…
Куди і ділись наші ночі й твоє «мила»
куди і ділось… Волею небес
й неволею моєю. До світання.
Тепер я тільки в темряві живу.
Хіба воно завжди таке, кохання?
І вкотре поринаю в déjà vu…
Судилось – не судилось? Як у книжці:
«To be or not to be?» Це риторичне.
Хотілося з котом побути мишці
і навіть понадіятись на вічне…
…хотілося – не значить, що змоглося,
і після стуку відчиняють не всі двері.
Вона носила квіти у волоссі,
А він – знак завойовника імперій…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606042
дата надходження 11.09.2015
дата закладки 11.09.2015
Ти чуєш – там стріляють?
Справді, чуєш?
До болю в скронях,
Ніби сам убитий?
Тобі нестиму
Сонце на долонях.
Твій біль – відчую,
Щоби знов зцілити
Твій світ розбитий
У кривих дзеркалах,
Навмисне кимось
Гострими кутами
Націлених
У опівнічне небо.
У тих глибинах
Я сама вмирала…
Повільно
Гасла
В просторі
Без тебе…
Та поміж нами
Хтось
Червону пряжу
Розкидав.
Може, доля невблаганна?
Вона нас зв’яже.
Неодмінно зв’яже.
І я тобі світитиму,
Коханий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577951
дата надходження 29.04.2015
дата закладки 22.07.2015
Холодні та порожні, мов кришталь
Прозорі та хмільні, неначе небо
Пянкі до болю, гляну- й лину вдаль
Туди де ти, і де немає тебе.
А там де ти- там стелиться туман
Там небеса сховалися в імлі
Там як і тут- усе лише обман
Як в небесах- і наче на землі.
А я тону- в твоїх очах тону
І не бажаю вирватись на волю
Я над тобою вітром промайну
І не боюсь я більше цього болю
Я листям осені торкнусь- і на вустах
Із терпким присмаком відчуєш ти цілунок
Душа злетить- неначе вільний птах
Ця мить твоя. Це мій тобі дарунок.
Я нашепчу тобі слова вітрами
Свій біль я покажу тобі дощем
І все навкруг відчує разом з нами
Мою печаль і терпкий серця щем
Я темними холодними ночами
Промінням зір зігрію й освічу
Твій шлях до щастя чи нової драми
Я догорю- і в небуття злечу.
Я подарую тобі свою душу
І серце я віддам лиш тобі
Я знаю, що забути тебе мушу
Лиш спогади залишу я собі.
І більше не загляну в твої очі
Вони холодні і такі чужі
Ні! Я навік забуду всі ці ночі
Бо спогади для серця, мов ножі.
Я травами навколо простелюся
І росами торкнуся твоїх ніг
І до Всевишньго я тихо помолюся
Щоб Він простив і дарував мій гріх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580339
дата надходження 11.05.2015
дата закладки 11.05.2015
Україна...
Вона там, за небокраєм...
Україна...
Вона там, у ріднім гаю...
Україна...
Вона з вірністю чекає...
Україна...
Вона молить і благає...
"Мене довго ганяли по кутках,
Різали на частини душу словами!
Вороги кидали моє серце по стежках,
І я витирала обличчя сльозами...
Я прошу вас, змоліться, відпустіть,
Я життя свого тільки початок бачу...
Повірте, я зможу до небес злетіти,
Якщо я своє світле майбутнє побачу..."
Ці прості слова нам треба пам'ятати,
Аби впусту життя не змарнувати...
Допоможемо Батьківщині встати з колін,
І запанує мир на кожній із сторін.
Україна...
Вона там, за небокраєм...
Україна...
Вона там, у ріднім гаю...
Україна...
Вона з вірністю чекає...
Україна...
Вона молить і благає...
"Не стидайтесь - я ваша земля,
Не здавайтесь, я завжди поруч,
Відчуйте у мені свої поля,
Ви будуєте мене власноруч..."
Наша місія - врятувати нашу країну,
Не дозволимо пролити кров братів...
Хоча час так швидко та беззупинно плине,
Ми не зробимо так, як зрадник-сусід захотів!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570732
дата надходження 30.03.2015
дата закладки 10.05.2015
Чи можна так опівночі не спати?
Не втратити-перемогти
Всі біди,біль і досягти мети?
Чи можна так страждаючи чекати?
Можливо можна,але все ж не кожен
Спроможен бігти крізь життя
Назад немає вороття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554689
дата надходження 25.01.2015
дата закладки 10.05.2015
Як хочеться написати
Просто подякувати тим
Хто вирішив подарувати
Рожевий поезії дім.
Як добре усім читати
Поезію чисту й нову.
І дещо коментувати
Я тільки оцим живу.
Просто Поет-це зірка
Просвітлює всіх людей
Тому мені гарно читати
Частинку від серця людей.
Вони дають всім казку
І жити стає прекрасно
Бо вірші всілякі бувають
Деякі навіть зціляють
Душу мою і тіло
Говорять про наболіле.
Дякую всім поетам
Адже вас варто читати
Ви доносите завше те нам
Що сьогодні потрібно знати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552715
дата надходження 18.01.2015
дата закладки 10.05.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.05.2015
[i][b]Багато хто вже про це писав,
Музику складав і відео знімав,
Про нього багато приколів писали,
Він не раз заробляв високі бали,
В ньому багато народу сидить,
Про нього чуть не весь світ бринить,
Я також на нього підсів,
Коли я в друга сидів,
Раніше я часто другові казав,
Бо свої сторінки не мав,
Що то не потрібна трата часу,
Він втрачає просто розумову масу,
Але він мені цей світ відкрив,
Пару фото моїх на сторінку зразу залив,
Я почав цей шлях і тепер я з вами,
В ньому є хлопчики, дівчатка, пацани і дами,
Багато різних людей по цілих днях тут торчать,
Я не розумію що тут цілий день робити "Ваші ж мать!",
Я тільки що би перевірити пошту залітаю на пару хвилин,
А деякі мої друзі залітають сюди і на пару годин,
Ну тут знайома фоточки нові залила,
Де вона з подругами "Мартіні" пила,
Зразу 50 лайків до неї прилетіло,
Але там нічого такого цікавого нема, просто сильно п'яне тіло,
Я на сторінку друга подивився, а там статус "в активному пошуку",
Ну так напиши "шукаю дівчину" в міліцейському розшуку,
Друзів 180 і ще пару є,
Але це мені пристижу не придає,
Ну короче народ це не реальність, а тільки віртуальний світ,
Краще подивіться навколо, у вас напевно є пухнастий кіт,
Надіюсь ви мене зрозуміли народ,
Краще включить собі фільм і зробіть бутерброд,
Цінуйте життя, а не сидіть в Вк,
Не лайкайте фото, а даруйте живі квіти,
І не забувайте у вас будуть свої діти.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579910
дата надходження 08.05.2015
дата закладки 09.05.2015
А я та птаха.Я розкрила крила
Біжу крізь вітер.Дух п'янкий свободи.
Моя душа-мелодії вітрила.
Наповнена по горло насолоди.
Я вірю в сни.У 8 день весни
Я бачу марення і непогоду.
Закриті двері.Стукаю в польоті.
Але ніхто не відкрива мені.
Забудуть всі,що птаха існувала
Помре вона,залишиться лиш спомин,
Вона колись жила,вона літала.
А зараз вже крізь небо йде відгомін.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575545
дата надходження 19.04.2015
дата закладки 25.04.2015
Квітень. Холод. Сніг. Лелеки.
Той, хто любий, так далеко.
І для нього я забавка.
В мушлі серце, цвіт і травка.
Вечір. Самість знов у хаті.
Перебули все пернаті.
Клекотять в гнізді дзьобами.
Цвіт до неба. А між нами
Тиша, ця безумна тиша,
Кілометри, світ залізний.
Квітень. Вітер сни колише.
Ще не пізно... Ще не пізно?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572506
дата надходження 06.04.2015
дата закладки 06.04.2015
Моя, невольна-вільна Україно,
Моя, Пречиста Матінко, свята,
Як терпиш ти знущання погодинно?
Ця біль, як віковічна смерть Христа.
Прости нам жадібність і ницість нашу,
Прости думки не гідні висоти,
Ти ж бачиш нас, наскрізно нашу душу,
Що є у Батьківщини ще сини.
Ми прагнемо навести лад в державі,
Але завжди перевертні-кати лихі
Плюндрують землі покидьки картаві,
А українці, мов в бою лише одні.
В бою, як сказано, один – не воїн.
Та я із тугою за рідним все молю:
Благаю, захисти братів від воєн,
А коли ні, то іншого прохать буду.
Що хоч, залишилось нас так замало,
Але наш дух пробуджує тоді,
Коли з буржуїв час здирати сало,
І вже розквітнуть коли час землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537862
дата надходження 18.11.2014
дата закладки 06.04.2015
Ясніє промінь у моєму серці,
Зникає сум і розпач у моїй душі,
Стаю на захист вірно своїй неньці
Така ж рясна вона щороку на весні.
Така невинна, чиста і прозора
Щораз квітуча й вічно молода.
І землі не засіяні з полова,
І іншої такої більш нема.
Вона одна – куди ведуть усі дороги
Вона одна – де сили збракне ворогам
Най подолають всі земні пороги
Та царювать на Україні їм не дам.
Вона своєю волею багата,
А незалежністю чомусь іще крихка,
Своєю незбагненністю крилата,
Глибоко мисляча і мудрістю проста...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537863
дата надходження 18.11.2014
дата закладки 06.04.2015
Зранку вмиюся росою і піду
В сади зелені твій запах шукати
А він так п’янить і я до обіду
Буду у тінях тебе споглядати
Серед ночі візьму й намалюю
Твій ніжний стан у небі зірками
О Боже! Як сильно з тобою...
Прокидатись в траві ранками
Перефарбую все навколо в червоний
Твій одяг буде білий і чистий
Ти протягнеш до мене долоню
Твій погляд такий ніжний і близький
Ніжний…і близький…
Зі мною гралась як веселка
а вітер твої пасми колихав
ти така близька й така далека
любив?хотів?кохав? не знав…
Сам себе собі сказати це благав
Благав від себе правди не ховати
і от слова чиїсь згадав:
"Любиш? давно чогось не мав?
не мав...давно не відчував
знаєш,бувало сам собі брехав
Казав,що в мене все це було
Казав,що все уже загуло
я собі тихо в думках
потайки від цілого світу
обіймаю тебе по вечорах
й не вірю Фрейда заповіту
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572313
дата надходження 06.04.2015
дата закладки 06.04.2015
[i]А ми живі, нам треба поспішати
Зробити щось, лишити по собі…
Л. Костенко[/i]
Весна прийшла раптово. Ні дивні прогнози переляканих і заспаних бабаків, ні різноманітні календарі так і не змогли точно передбачити, коли довгоочікувана пора року встигла утвердитись на місці колишньої ледь набридлої зими. Погода все гралася з людьми, відлякуючи і присоромлюючи по-весняному одягнених перехожих прохолодними пронизливими дошкульними вітрами, а то й дощем чи навіть снігом. Люди ображались на такі жарти: круто розвертались на підборах і йшли по своїх домівках, грюкаючи дверима за собою, немов погані актори; а вже там, вдома, сидячи в кріслі чи на дивані, перед телевізором чи з книжкою в руках, за чашкою гарячого чаю чи кави нарікали на погоду, сварили весну і насуплено дивились у вікно.
Ось приблизно так і минали дні в очікуванні тепла. А воно все не поспішало, мовби зумисне барилося чи хтось його притримував за полу довгої вишиваної сорочки. І коли надія була майже втрачена, а весь гарний, яскравий, модний, але холодний весняний одяг було сховано назад до шафи, весна нарешті вступила в свої права. Надворі був квітень.
Живильну силу тепла і сяйва сонячних променів годі було не помітити. Як і кожної весни, все починалося зі смарагдових списів трави, що всюди пробивались крізь торішнє листя. Картина вельми знайома – з року в рік одне і те ж, але все ж таки як приємно стати обличчям до сонця, примружити очі, доки не побачиш веселкових іскорок, вдихнути на повні груди таке оновлене повітря, ввібрати в себе весь букет весняних пахощів, немов складених умілим парфумером в пречудовий і неповторний аромат невловимого щастя; хочеться затримати це відчуття якнайдовше або пережити знову і знову. Саме тому зі святковим трепетом втягуєш носом повітря ще раз і вже кашляєш від їдкого диму, що подорожує повітряними течіями у просторі неба. Що ж поробиш – весна!
Насолодившись красою чи просто приречено позіхнувши, люди заходились працювати. Зелений оксамит трави стає все більш помітним; торішнє листя, що колись також зеленіло, а потім тішило погляд золотом осені, вже згорнуте докупи, наче непотрібна обгортка від нової іграшки. Терпкі й гіркуваті нотки диму раз у раз вплітаються до загальної гами запахів, остаточно підкреслюючи, що навколо весна.
Весняний календар яскравіє червоними датами – в кожному місяці по кілька свят-вихідних та й знайдеться. Квітень не став винятком. У поминальний понеділок всі як завжди зрушили з насиджених гнізд і згадали про місця, де народились і де поховали рідних. Я виїхав раніше, щоб не потрапити до ранкових заторів і швидко минути місто. Шлях до рідного села був не близький, хоча з автомобілем все значно покращувалось. Дружина з дітьми мали прибути пізніше. Нічого. Встигнемо.
Колеса швидко несуть транспорт по знайомій дорозі. Все, що обабіч шляху, швидко біжить повз мене назад, вертаючись до міста. А я радий вирватися додому. Ось нарешті урбаністичні краєвиди й футуристичні картини почали змінюватись знайомими сільськими пейзажами. Можна було трохи навіть зменшити швидкість, щоб помилуватися, позгадувати: за тим ліском річка – мілка-премілка, та в дитинстві здавалася нам чи не найглибшим океаном; там купались гарячими літніми днями і зустрічали сонце з вудочкою; а там – луги розкинулись; ось поростуть вони молодою травою і зарясніють враз різноманітними плямами на коров’ячих боках і спинах…
Кошики з продуктами на задньому сидінні нагадали про себе тривожним дзенькотом, зустрівшись і познайомившись з усіма «сюрпризами» сільської дороги. Довелося ще трохи сповільнитись, щоб поберегти примхливе здоров’я своєї міської жительки – іномарки.
На горизонті забовванів цвинтар. Поруч в кілька рядів припарковані машини. Певно, не один я такий завбачливий. Знаходжу і для себе зручне місце, стараючись нікому не завадити, залишаю транспорт, виходжу. Повітря сьогодні не пахне димом. В цей день воно має аромат свічок, землі, гостинців. Згадую про гостинці і повертаюсь до машини за кошиками. Перевіряю цілісність їхнього вмісту – все добре, нічого не розбилось, що йому станеться. Ще б пак! Так запакувати!
Сьогодні цвинтар виглядає особливо. Хрести, пам’ятники і надгробки не навіюють того тяжкого смутку і туги, як у час поховання. Нині тут панує якась надзвичайна атмосфера, наче у просторому домі зібралась велика родина і кожен готується до свята. «Христос воскрес!.. Воістину воскрес!» - чується зусібіч. І в цих словах пам'ять і пошана, радість і трішки смутку. Не забагато, щоб плакати, і не мало, щоб забути про призначення цього дня. Якраз стільки, скільки треба.
Підхоплюю вцілілі кошики і прямую на інший кінець цвинтаря – туди, де поховані мої рідні. По дорозі зустрічаю знайомих, часто спиняюсь, вітаємось. На шляху далі наштовхуюсь на пару горбочків – старі могили. Зменшились і розсунулись від часу, негоди і байдужості. Деякі з них давно вже втратили хрести, і лише за формою можна пізнати могилу; де-не-де ще височіють старенькі хрести: схилились, немов соромляться міцності і блиску оточуючих пам’ятників. Кому належать ці могили, вже ніхто не знає, але помічаю, що чиясь дбайлива рука все ж таки звільнила горбочки від бур’яну, що вперто наступав скрізь. Навіть крашанку хтось поклав – данину пам’яті. Прямую далі свою дорогою і помічаю самотню жінку в чорній скорботній хустці. Вона заклопотано крутилася довкола непримітної могилки зі старим хрестом і безіменною табличкою, яку хтось дбайливо зафарбував старою фарбою, що потріскалась від часу. Чимось ця жінка відрізнялась від інших людей, що прийшли нині на цвинтар. Була в її рухах, вчинках, погляді якась особлива урочистість. Мабуть, це і привернуло мою увагу до цієї особи. Та затримуватись надовго я не наважився. По-перше, ще не всі справи на сьогодні було вирішено, а по-друге, надто дивно і неввічливо було б з мого боку отак витріщатись. Тож я рушив далі, помічаючи вдалині вже знайомі фото на пам’ятниках.
Нарешті дістаюся до своїх. Кована огорожа чітко окреслює три могили, відокремлюючи їх від інших: разом за життя – нерозлучні і після нього. Штучні квіти горять неприродніми кольорами, прикрашаючи непримітні насипи землі. Для кого та прикраса – для мертвих чи живих?
Мимоволі усміхаюся, немов вітаючись до рідних облич і очей, що зоріють з граніту. Приходить відчуття якоїсь глибокої задуми, духовності. Хочеться присісти, прихилитись і пошепки розповісти найріднішим про все. Якийсь час я так і простояв, думаючи про різне і трохи сумуючи. Тут мій погляд знову впав на жіночу постать, що пройшла повз. Це була та сама незнайомка, яка нещодавно клопоталася біля безіменного поховання. Очі простежили за нею. Неподалік від мене вона зупинилась і схилилась до покинутої могили, яку я спершу й не помітив. Довгенько жінка ще сидить на тому місці, силкуючись запалити свічечку відсирілими, мабуть, сірниками. Вирішую втрутитись, допомогти. Підходжу, протягую заздалегідь вийняту з кишені запальничку.
- Христос воскрес! – говорю.
- Воістину воскрес, – тихо відказує вона, підвівшись і змірявши мене поглядом. Протягує мені назустріч свічку, мовляв, запаліть. Один рух пальцем – і ось уже полум’яний язичок від запальнички палко охопив свічку, передавши їй свій вогонь. Жінка враз затулила його біленькими долонями, оберігаючи від найтихіших подихів вітру, і закріпила свічку в саморобному підсвічнику.
- Спасибі вам, – вже голосніше мовила вона, дозволивши як слід розпізнати свій голос. Він виявився на диво дзвінким і енергійним. Жінка з якимось чарівливим замилуванням спостерігала за танком іскри на свічці, піднявши кутики губ в ледь помітній посмішці.
- Будь ласка, – ввічливо відповідаю я, ховаючи запальничку назад. – Ваші рідні? – питаю. Заперечливе похитування головою мені у відповідь. Мовчимо. Це триває кілька секунд, та мені й цього вистачило, щоб зніяковіти.
- Тут моєї рідні немає, – нарешті мовила жінка, подивившись мені у вічі. – Навіть знайомих…
Тихенько зітхаю в глибині душі, радіючи з того, що ніякове мовчання порушене.
– То хто ж це? – дивуюся, вказуючи поглядом на могилу.
Вона повільно піднімає плечі догори і трохи хитає головою з боку в бік – не знає.
Я замовкаю, не відаючи, що й сказати. Помітивши мій стан, жінка поспішила все пояснити, промовляючи до мене заспокійливим тоном:
– Я не знаю, хто тут похований. І ніхто не знає. На цвинтарі немало таких могил, хрести яких уже давно зникли або пішли на брухт, як це не сумно, – вона осягнула поглядом простір. І раптом я теж побачив горбочки серед трави, хрести з-поміж дерев у ліску, що з кожним роком окупував все більше простору. – Люди забули про них або ж просто вже нікому пам’ятати. Але ж ті, хто тут похований (нехай і без імені на хресті), теж заслуговують на пам'ять, – чи то спитала, чи то ствердила жінка. – Та я нікого в цьому не виню. По-різному життя складається, а часу – його завжди бракує всім. Але нічого, я за ними ось уже кілька років приглядаю. Тут і роботи не багато: звільнити від листя, прибрати бур’ян… мені не важко, а про когось пам'ять довше житиме, – усміхалась вона, говорячи до мене. Мені стало соромно. Відразу згадалася нещодавня розмова з дружиною про те, хто поїде в цю глушину, щоб привести до ладу могили. Кожен із нас «хвалився» своєю купою справ в телефонну трубку і скаржився на відсутність вільного часу. Ми удвох ледве дійшли згоди, щоб поклопотатись біля невеликої ділянки. Соромно.
– Як же ви пораєтесь з усім цим? – обережно питаю.
– Коли робота до душі, то й діло швидше робиться, – весело відповіла жінка. – А весна так і надихає щось робити, творити, лишити по собі! – моя співрозмовниця просто сяяла. Було видно, що вона палко любить життя.
– А як же кошти? Сюди, певно, треба якісь витрати? – заговорив у мені міський житель-матеріаліст з економічною освітою.
– Витрати? Часу – так, але коштів… – задумалась над моїм питанням. –- Куди ж тут ті кошти? Хіба свічки купити, та для такої справи наче нікому не шкода копійчини. А штучних прикрас, як бачите, я не визнаю. Справжні квіти гідно тримають конкуренцію. Ось тут я барвінок посадила, а там, он бачите, фіалки, – заходилась вона мені показувати. І справді, я помітив серед соковитої зелені на горбочках квіти різних кольорів, що несміливо визирали з-під листя.
Наважуюсь і питаю ще:
– Ви вже простіть мою цікавість, а де ж ваші рідні поховані?
– Нічого-нічого. Такі питання часто виникають. Це природно, – бадьоро заговорила жінка. – Справа в тім, що я сама. Батьків знати не довелось, діточок Господь не дав, а ось недавно і чоловіка відпустила…
– Відпустили? – тихо перепитую, немов сліпе відлуння.
– Відпустила, відпустила… Не повинен він ці три місяці бути зі мною. Я лише кілька тижнів тому діагноз дізналася… три місяці максимум.
– Три місяці, – знову повторив я і вмить замовк, бо слова тут справді були зайві. Переді мною стояла жінка, яка знала наперед свою долю, ненайкращу долю, скажу я. Вона була спокійна й усміхалась до сонця. Вона піклувалась про старі могили, які вже й очима складно помітити, не те, що душею. Поки я думав, навколо незнайомки почав складатись ореол святості, піднесеності над іншими.
– Знаєте, – перервала її мова мою задуму, – притчу про те, чому люди не знають, скільки їм жити? – запитала. Отримавши у відповідь заперечення, продовжила: Колись всі люди на землі знали, скільки їм наділено років. І от одного разу простував шляхом Ісус з апостолом Петром. Вони зустріли чоловіка, який ставив тоненький і слабенький тин навколо свого обійстя. «Чоловіче, чому ти будуєш таку недовговічну огорожу?» – запитав Ісус. На що той відповів: «А мені тут всього лише десяток залишився. На мій вік вистачить». І відтоді люди не знають, коли помруть, бо помітив Ісус несправедливість в тому, що за таких умов кожен буде жити для себе, не думаючи про інших.
Вона закінчила оповідь, а потім трохи подумала і мовила:
– Не знаю, добре чи погано те, що мені відомо тепер, коли прощатись. Адже Бог зробив це таємницею на просто так, а нам на благо, а люди і сюди дістались і розкривають секрети таким-от, як я… Та я їх не виню, – знову чую цю фразу від неї. І хто знає, чи це приреченість змушує жінку все всім прощати, чи вона і справді така, якою здалася мені спочатку?
– Ну що ж, прощавайте. Я уже піду. Хочу ще кількох незнайомих пригостити, – вона взяла до рук свій кошик. – Їм також треба, щоб хтось їх пам’ятав. Я доки можу, доти й пам’ятатиму. А потім… Ви вже пробачте, не слід було мені обтяжувати вас своїми клопотами, – тепло сказала жінка, доторкнувшись до мого плеча. – Ви не сумуйте! Погляньте тільки, яка весна навколо. Я нею сповна насолодитись встигну. І ви насолоджуйтесь. Живіть щасливо і не забувайте про них, – кивнула незнайомка на могили, де покоїлись мої батьки і старша сестричка, що пішла від нас іще дитиною, а зараз могла вже такою ж, як ось ця жінка…
Вона пішла серед могил, час від часу схиляючись, чи то цукерку покласти, чи квіткою помилуватись. А мені раптом так захотілося жити. Вдихнути на повні груди це весняне повітря, нехай із пахощами диму; подивившись з-під примружених очей на сонце, обійняти міцно-міцно своїх рідних і жити, жити, жити…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571016
дата надходження 01.04.2015
дата закладки 01.04.2015
Коли немає сил щоб на ногах стояти,
Всі люди в сон бажають поринати…
У снах ми наче королі,
Усі великі чи малі,
Бажаємо усе ми знати,
Аби від щастя засіяти.
Хтось птахом хоче полетіти -
А хтось у тиші посидіти,
Комусь розваг давай мішок –
А хтось забився у куток.
Всі дітлахи у снах - дорослі,
А всі старі – знов молоді,
У снах ми наче в теплім морі,
Хоч знаємо що ми ще на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305198
дата надходження 08.01.2012
дата закладки 31.03.2015
Швидкою стала Божа кара,
Чужа сльоза це не вода...
Нас обікрав старий нездара,
А впала парость молода.
Отак весь рід піде під корінь,
Бо на святому клявся зек.
Господня кара нині скора,
Усе піде напоперек...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568585
дата надходження 22.03.2015
дата закладки 22.03.2015
Розмовляйте з Богом частіше
Він біля вас щомиті
Тільки він вас розрадить і втішить
Його прислухайтесь частіше
Слова залишилися зайві
Вони тут не мають сили
Як дух перед Богом у сяйві
Тоді ми без слів щасливі
Розмова з Богом подібна
До квітки, що хоче пити
Розмова з Богом потрібна!
Без неї не варто жити
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567922
дата надходження 19.03.2015
дата закладки 20.03.2015
Ще вчора був ти хлопиком звичайним,
Навчався в універі, пиво пив,
Стрибав на дискотеках аж до рання,
З дівчатами на рандеву ходив.
Здавалося, життя – це повна чаша,
«Все схвачено у мене»,- думав ти.
Робота, перші гроші та удача-
Це все, чого так прагнув досягти.
А потім сталось диво: якось вранці
Ти на роботу їхав, як завжди,
В маршрутці люд, як оселедець в банці,
Ще й гроші передай туди- сюди.
«Будь ласка, передайте», -чуєш раптом
Дівочий голос, сповнений надій.
Ти обернувся: наче автоматом
Поцілив погляд із-під довгих вій…
Життя наповнилось коханням,
Єдиним, щирим і на все життя.
Заява в РАГСі і вінчання:
Пліч-о-пліч разом в майбуття.
Здавалося: ну ось воно-це щастя,
Все тільки починається, пацан!
Та в долі інші плани:
Так невчасно в країну увірвалася війна!
І ось ти вже не в офісі, а в танку,
Шкірянку замінив ти на бушлат,
Замість кросівок носиш берці,
В руках -не ноутбук, а автомат!
Твій ворог – той, що вчора звався «братом»,
Що клявся в вірній дружбі на віки!
А нині він вже виявився катом
Й гатить із «Града» по тобі…
В бліндаж летять снаряди щохвилини,
Ти «Отче Наш» шепочеш в темноті,
Стискаєш фотографію дружини
Й малюнок від якоїсь сироти.
Малюнок той- сильніш бронежилета,
Життя не раз тобі він рятував,
Від обстрілів ворожих з міномета
Тебе як образ чудотворний закривав.
Бувало, що хотілось просто вити
Від всього болю, розпачу й жалю:
«Двохсотим» побратимам - вже не жити,
А лиш лягати у сиру землю́.
Та ось в тебе поцілила граната,
Що було далі -ти не пам’ятав.
Розплющив очі: лікар і палата,
Ти, наче, з того світу завітав…
Нема руки… та поруч є дружина,
Вже не сама- нове життя у ній,
Ти не один, з тобою – Україна,
Їй і героям- Слава на віки́!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567458
дата надходження 17.03.2015
дата закладки 17.03.2015
Диагноз любовь,
А можно наркоз?
Лечить, не лечить?
Пройдет, не прейдет?
Болезнь или нет?
Все спорят вокруг
Как радость і счастье
Меняется в грусть?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545190
дата надходження 20.12.2014
дата закладки 17.03.2015
Наче вчора було.
Наша зустріч- серпанком надій...
Це на серце лягло-
Як удвох ми ішли по воді...
Ми не знали страхУ
Замочити оголених ніг...
Ми вбивали нудьгу,
Поринаючи в води інтриг...
Еротичних чудес
Ми солодкі співали пісні,
І відлуння небес
Стогін твій повертало мені.
Навіжені думки
Ми здійснили удвох, як одне-
Чарівні пелюстки
Ти мені, як ніхто, розгорнеш...
Я дививсь залюбки,
Як сорочка спадала із пліч...
В річку впали зірки наших мрій,
Наших радісних стріч...
Наче попіл листа,
Що згорів- прочитати катма...
Я не той. Ти не та.
І на серці весною зима.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115031800171
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567460
дата надходження 17.03.2015
дата закладки 17.03.2015
Стою на узбіччі, поруч стоять якісь банкомати,
Читаю надпис: "Купляєм душі як музейні експонати".
Перед ними черга, аж до небесних вітрил,
На спині кров'яні сліди вирізаних крил.
Хтось із грязі в князі, хтось навіть навпаки,
Весь світ запам'ятає смерті різні ці смаки.
Ім'я Хайдар вже стало таким для всіх знайомим,
Завжди поряд, було чимось потаємно духовним.
Для когось жартом, а для когось заздрісним жахом нестерпним.
Дивне бажання відчути на собі те, що він відчув,
Як у шкурі птаха безкрилого серед койотів побув.
Але не зламати кулаками того, кого життя не зламало,
Ніщо не зруйнує цю людину, всього буде тут замало.
Треба тупо йти вперед, без всяких "але" або "чому",
Це та душа, яка освітлить будь-яку жорстоку пітьму.
Подихом життя допоможе світу цьому зрозуміти,
Заради чого треба далі йти, що треба цінити і любити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543725
дата надходження 14.12.2014
дата закладки 16.03.2015
Я у полоні власних думок і власних принципів,
Ніби забутий птах, на виході дверима паперовими скрипів.
Мрії загублені серед тих кораблів так швидко павших,
Горять будинки демонів життя проклявших.
Квиток в життя, як снігопад, розтанув у руках холодних,
Серця черствіють від думок про життя тих голодних.
Як правило, в житті за весною іде сонячне літо,
А ти живеш, як взимку, йдеш по трасі непомітно інкогніто.
Бачить Бог, я намагаюсь вирватись, рвусь кігтями,
Хочу повернутись до нормального життя, б'юсь ліктями.
Та мене ніхто не бачить, всім начхати на такого простолюда,
Ну тоді побалакаєм, коли перед вами постане сам Іуда.
Тоді прийдете з проханнями, будете молити про допомогу,
І саме тоді я вам середнім пальцем укажу на вашу дорогу.
Ви мене не бачите, так скоро будете чути всюди,
Ще трішки почекайте, і почуєте мого життя чудового етюди.
Заграють на весь світ життя мого акорди,
Про сенс життя свого задумаються навіть тупі лорди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543723
дата надходження 14.12.2014
дата закладки 16.03.2015
Напиши мені, напиши
Ти легенди чудово складаєш
Розмалюй,розмалюй
в кольори
кожен день,
кожну мить,
кожен дотик.
Розкажи мені,розкажи
Щось, що-небудь
Лиш чути б твій голос
Так не буде страшною зима
Коли грієш мене теплим словом.
Обійми, ще сильніш обійми,
Сніг розтопить журбу всю весною
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553037
дата надходження 19.01.2015
дата закладки 15.03.2015
Наша зустріч близька до завершення
Наше щастя тривало лиш мить
Наша щирість була небезпечною
Ми шукали в любові біди
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556738
дата надходження 02.02.2015
дата закладки 15.03.2015
Помада
Книжка
Сигарета
Долоня
Дотик
Ти чужий
Блокнотні
Записи
на вечір
Душа
Кричить
на той папір
Малює
Й пише
Ручка
Опис
Про попіл
Спалених
Мостів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557238
дата надходження 04.02.2015
дата закладки 15.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.03.2015
Я б писала тобі щохвилини листа,
Укладала б у нього і серце, і душу.
Та триматися мушу я строго поста
І, як треба, спокою твого не порушу.
Милий, спи, зацілую в жаданому сні,
Віддаси мені кіптяви вугіль із тіла.
Я в уяві з грудей твоїх вирву усі,
Всі турботи, щоб втома й тривога не їла.
Примощуся тихенько, аби - не чутно,
Спи, коханий, ти вже не укритий вітрами.
Я теплом своїм вкрила тебе і панно
Не відгонить, аж, ген, вогняними вратами.
15.03.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566766
дата надходження 15.03.2015
дата закладки 15.03.2015