Я много лет боролся за идею,
чтоб мир научный в корне изменить.
Идеей сей я искренне болею,
но не могу каноны преломить.
Носитель языка и не носитель.
Дилемма! Кто из них двоих сильней.
Один, в оригинале, - победитель,
другой от Бога ярче и умней.
Они сошлись в контексте перевода, -
дуэль их длится очень долгий срок...
Поэт и переводчик через годы
взрастили светлой мудрости цветок.
Баталии, обиды, превосходство,
моральный облик, образный типаж.
Порою переводится уродство,
порою знаний дребезжит багаж!
Бросаю все: статьи свои, программы...
В уме глагол орет мне: "... победить!"
Сажусь за стол, вкушая амальгамы
и начинаю стих переводить.
Себя спрошу: "Зачем мне это делать?
Ведь все впустую - рифмы звонкой такт...
Ведь время обогнал свое я смело,
и, подписал с обычной жизнью пакт!
Одна лишь зависть, взглядов ярых колкость;
одни насмешки, трепет или лесть!
О, мир науки - тонкий ты, но скользкий.
Бунтарь-ученый давит твою спесь!"
Наука нетрадиционная воскреснет:
разведки в ней, подход и прототип...
Займет неординарность свое место,
научный страх, пусть, в пропасть улетит!
Моих потуг научных не воспримут,
оценят лишь потомки! Дай-то Бог!
Стихи перевожу, кровь в жилах стынет,
и, образом чеканю ладный слог!
08.04.2016
К.филол.н., доц. каф. ин. яз.
Олег Дакаленко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658154
дата надходження 08.04.2016
дата закладки 08.04.2016
Її боліли відстані й міста
і дні, які тягнулися роками.
Думки втікали в"язнями із камер,
ховались у спустошених світах.
Кордони розбивалися. До дна
хтось пив її, облизуючи губи.
Мить щастя. Та яка цьому ціна
у світі між нащадками Іуди?
Керована інстинктами. Куди
ведуть її дороги мертвих вулиць?
Стирає дощ роз"ятрені сліди.
Ніч сонце до грудей Землі вже тулить.
І байдуже, що літо сліпить дні,
бо знищили надію, вбили віру,
в той час, як інші знов міняють шкіру -
святі, немов ікони на стіні....
А я б її знайшов, зігрів! Хоча б
за те, що в її грудях б"ється серце.
Ну і нехай в житті я просто раб,
мій голос в децибели й гігагерци
проллється і почує цілий світ.
Я відбудую свій священний храм!
На зло усім спотвореним богам
залишу на землі безсмертний слід...
Бо я не сам...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588264
дата надходження 18.06.2015
дата закладки 12.02.2016
Я згадую тебе, коли дощі
цілують землю збуджену й гарячу.
Коли віршами від знемоги плачу...
От тільки чого варті ці вірші?
Я згадую тебе, коли слова
не створюють ні виразів , ні речень.
Коли щодня продумую план втечі.
Десь глибоко в собі тебе сховав...
І ти не йдеш нікуди з цих думок...
Мене тримаєш. Сковуєш навіки.
Ти - найогидніші на світі ліки!
Тобою я пропах... прожив... промок...
Мене вбиваєш. Кров - на білий сніг...
А я так хочу просто жити далі.
Крутити що є сил свої педалі...
Але щораз паду тобі до ніг...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559975
дата надходження 15.02.2015
дата закладки 27.06.2015
де сплітались вокзальні жили
поїздами великих зрушень
між нервових Твоїх сполучень
Ти зробила мене вразливим
розчинялись вітри у хмарах
з неба сонце палило душі
Ти ступала немов на сушу
закипала в моїх каналах
всі довкола вдягали маски
розкривали фальшиві рани
і вривались у Твої храми
зазнавали чомусь поразки
я освоїв без страху лати
я на Тебе пішов війною
захопився на мить тобою
і збирався завоювати...
та чому Ти здалась без бою?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587257
дата надходження 14.06.2015
дата закладки 27.06.2015
Сталевих спогадів дроти
холодять скроні...
в руці тримаю руку я
печуть долоні...
і ошелешені сади
тягнули віти
і чути було - “розіпни!”
кричали діти
зчорніле люттю вороння
кричить - “осанна!”
в руці тримаю руку я
яка ж омана!
26.06.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590082
дата надходження 26.06.2015
дата закладки 26.06.2015
Як ти без мене?... Там, за небокраєм,
За смугами підйому літаків.
Не треба кави. Обійдуся чаєм,
Без тебе серце хворе поготів.
Як твоя пам'ять?... бо моя байдужа,
І думати геть зовсім не дає.
Мій неймовірний. Згадую, примружусь,
І радість поверх серця переллє.
Тих десять днів в полоні божевілля,
До краю подолали міражі.
Два наших дні ранкового похмілля,
Сп’янілих тіл від дотиків душі.
Цілунок в щічку… Особливо ніжно.
Тебе шукала сотнями рядків.
Цей час з тобою так летів поспішно,
А вже без тебе – наче скам’янів.
Як ти без мене?... Я нап’юся чаєм,
Сп’яніла пам'ять забирає сон.
Дивися, милий: сонце зустрічаєм
Сплетінням долі, дотиків, долонь.
Дивися, зорі нам цілують небо,
Дороги наші зводячи в одну.
Так буде, знаю. Сумно тут без тебе,
І навіть чай зі смаком полину.
21.05.2015 р.
© Альбіна Смолянська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583123
дата надходження 23.05.2015
дата закладки 23.05.2015
жінко!
будь ласка
не ставай чоловіком
термінатором у спідниці
хто проходить крізь вогонь і воду
крізь будь-який рай
і будь-яке пекло
хіба що заради коханого
хіба що заради любові
я Тебе виправдаю
перед будь-яким суддею
якщо це заради любові
волосся близьке і чорне
пахне землею і медом
потім травою
потім світом
терпкістю снів
які ніколи не збуваються
залишаючись просто снами
у яких живе фантазія
привид щастя
і стиха птаха любові
співає про ніжність між двома
співає бо не може більше втримати
власну пісню
вона поривається з її грудей
ламає дерева її лісів
викорчовує коріння
піднімається до небес
тиха як шепіт
виразна мов перша щира сльоза
як прошення світу
про те щоб щастя нарешті
здійснилось
невигадане
справжнє
і чисте
як злива вночі
на зламі весни
й на початку літа
21 травня 2015 [22:11]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583146
дата надходження 23.05.2015
дата закладки 23.05.2015