Мабуть, за свої гріхи я потраплю у пекло, де цілодобово гратиме панк-рок та голяка бігатимуть психи і терористи. Там литиметься водоспад із абсенту й самбуки, ростимуть плантації марихуани, а вітер безжально ґвалтуватиме прокурені легені й злягатиметься із обличчям. Мене урочисто вітатимуть з квітами та поцілунками, а потім надягнуть корону на голову й наречуть тут Верховною. Царський за́мок стоятиме на лаві із гарячої крові, а замість риб, раків і жаб плаватимуть залишки людських спотворених тіл. Прислуговуватимуть мені маніяки та вбивці, готуватимуть обіди – гурмани-канібали, а розважатимуть – відчайдушні самогубці. Там буде весело – я обіцяю… Думаєте, це все фікція і параноя? Але я збудую ідеальне пекло: без болі, розчарувань та образ, які, мов хижа зграя вовків, смакують бажану здобич. Завжди знала, що Світ вже списаний на мінімум, про Рай завше не мріяла, тому символічно було бачити в снах вогонь, який пестить вії та обіймає холодну сутність. Я – ходяче забруднення, зіткане із сумнівів та чужих помилок, що надсилає повітряні поцілунки, а насправді підсовує договір із лукавим. Одягнувши чорничну мантію на оголене тіло, я з’являюсь на перехресті теплокровним смертним істотам у образі прекрасної Діви. Вони вийдуть із дитячих ілюзій всі в сльозах і скажуть: «Нам тут так незатишно й сумно!», на що гучно засміюсь, бо совість моя розміром із аорту.
Ти мені завинив 3 поцілунки, солодкий: за маму, за тата, за наш дивний союз. І я б давно вже послала тебе до чорта, але вибач, любий, як нескромно знову кликати тебе в гості…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575576
дата надходження 19.04.2015
дата закладки 12.06.2015
В дурних дитячих казках все зовсім не так. Відьми – не зім’яті старі леді з ворожими поглядами, а чарівниці, які загоюють душевні рубці та виліковують від смертельних недугів. Вони не літають на мітлах, а ходять босими ногами по траві, харчуючись енергією світла та смакуючи холодну росу. Вони не живуть у лісі, не варять диво-борщі над іржавими котлами, не читають нудних і довгих заклять. Вони не отруюють красунь, не полюють на принців, не ночують на кладовищі. Китайські божки зліпили чародійок із серцевини Сонця, Да Вінчі малював відомих дів-фурій, а Будда і Шива кохали їх до нірвани. Хрест, осиковий кілок, свячена вода – всього лиш атрибути рольових ігор, а практики інквізиції – комікси, які розмальовують нудну сторінку історії. Вони такі дикі, тривожні й до біса вперті. Дивні створіння. Космічні. Болотні. Астральні. В їх очах цвітуть маки, барвінки та лілії, на руках розмальовані мапи життя інших людей, а душа – чиста, кристальна, п’янка…
Але, коли два ченці, які яро ненавиділи й відкрито зневажали жінок, написали книгу-абсурд, то почалася війна за виживання. Відьом палили, наче сірники на кухні: одна за одною горіли, іскрили, сичіли від болю. Ковен зникав із геометричною прогресією, сил меншало, а веретен нервів вже зіткав партію колючих гамівних сорочок. Їх вистежували, а вони ховались. Їх шукали, але не знаходили. Їх винищували, а вони повертались. Відьма живе у кожній жінці, і це зовсім не шизофренія, а полотно під портретом – та сама невидима сутність…
Агов, чого засумував, палач? Вогонь – це моя стихія, і я тут Верховна. Його поцілунки, наче груша медова – лише надкусиш, а солодко буде весь день. Думаєш, я розвіюсь із світанком й зникну від подиху вітру? Любий, відьми не горять, а лише перероджуються у сильніше зло…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573553
дата надходження 10.04.2015
дата закладки 18.05.2015
«І Возвеличу рабів малих,отих рабів німих,
І на сторожі коло їх поставлю Слово!»
Т.Г.Шевченко «Подражаніє 11 псалму»(1859 рік)
Рабів до Раю не пускають,
Рабів ніколи не прощають!
Ніколи не прощають зради,
Хіба що лиш окремі вади!
Кожне речення замкнули у крапки,
Кров*ю героїв волають віки…
І Павлюка і Остряниці,
І збитої із неба птиці….
За вітром попіл спалених книг,
І кров мудреців своїх і чужих!
Слово терпить рабів німих,
Якщо на сторожі біля них,
Його поставив Поет,
І огорнув вогнем віків,-
І мудрістю прадавніх Вед!
Та час минув: і уярмили Слово,
І окопали Його ровом,
І на узвишші кулемет!
Тепер воно служить лиш пузатим,
«Далекоглядним» і кирпатим!
Хрести залишили розп*ятим,
Навіщо Слово тим,хто звик мовчати?!
26 березня 2012
*Рабів до Раю не пускають-Іван Сірко кошовий отаман Запорозької Січі…
**Павлюк і Остряниця ватажки козацько-селянських повстань середини 17 ст.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326079
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 18.05.2015