«Тьмяний місяць. Туман на квіти
Ледве помітне кинув прядиво…»
(Лі Юй)
Та це не буття – це прядиво:
Плетиво ниток Порожнечі.
Я думав, що це заметіль листя –
Золотого, як мої спогади
Про кожне дерево недоречне,
А це лише забутий апокриф
Італійської дощавої осені,
Неаполітанського падолисту,
Нетутешнього, наче Данте,
Що заблукав у степах Сарматії,
Замість подорожі зі свічкою
У Тартар негостинний.
Я думав, що це осінній вітер
Холодний як і все навколо,
А це єретик з постолами дірявими –
Втікач з країни теплої
Гаїв олеандрових та помаранчевих
До країни вічного холоду.
А я собі гортаю й гортаю
Сторінки сього апокрифу,
Читаю фрази давно заборонені,
Вдивляюсь у літери готичні осені
І думаю – та то ж не життя,
А прядиво ниток Порожнечі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853459
дата надходження 02.11.2019
дата закладки 02.01.2021
багряний ліс. останній лист.
від адресанта - адресату.
усі відводять очі: зміст -
що ліпше б і не доправляти.
рядки не вигнили в землі,
і запах - рук, що тисли марку.
і він - у листяній золі -
лежить, фатальний, ніби парка.
конверт біліє, мов манжет.
я знаю, що там. це й не дивно:
час невсипуще береже
погані спогади й новини.
багряний ліс увесь кипить.
багряний ліс мене кохає.
іде моя найліпша мить.
тягну її.
і не читаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639839
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 20.12.2020
З тобою не запалювали свіч,
Не цілував мої ти ніжно руки.
Звучала пісня в горобину ніч,
Роїлися думки. Терпіння. Муки.
Лежали пелюстки сухих троянд
На клавішах холодних піаніно.
Нанизані роки і блиск гірлянд -
Співав дискант Лоретті Робертіно.
Лиш не почула кроки тихі я
В густих трояндах біля темних вікон.
І досі у душі твоє ім*я,
Хоч спільних не було у нас реліквій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878724
дата надходження 06.06.2020
дата закладки 08.06.2020
Глибока осінь за вікном.
Сльоза, як море -
солоне море -
чорне дно
ковтає зорі.
Високі хвилі штормові,
дощі північні...
І ми - особи дійові
того, що - Вічність.
Он виціловує гроза
дерев зап'ястя,
Хтось у букетик зав'язав
серця для щастя,
вдихнувши сонячне життя
солодким вітром,
аби у ньому ти і я
зростали світлом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854568
дата надходження 13.11.2019
дата закладки 17.11.2019
Скажи мені правду, Господи –
Ти досі у мене віриш?
Слова моі надто гострі... Де
я вискочила зі шкіри?
Молитва безмовна моя, і я -
занадто сліпа і дика,
щоб знати,
де Воля тепер Твоя...
шляхи Твої де, великі...
Під сонцем мій спокій вигорів.
Дороги мої розмиті...
Прости мої хибні вибори -
Учуся Тебе любити...
Мій мозок -
вітрами сушений,
бо ділене - неділиме...
Дай щастя усім прирученим -
душею я - завше з ними.
Сховай мене в невагомості,
як було уже раніше,
аби у моїй свідомості -
крім Тебе -
нікого більше...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845630
дата надходження 20.08.2019
дата закладки 07.09.2019
Мій монстр живе у моєму домі в підлозі,
Щоночі скрегоче зубами і рве паркет
І виє стомленим вовком на лютім морозі,
Йому ж в унісон нізвідки звучить кларнет.
Сховашись в кутку до болю кричу нанімо,
Шукаю рятунок в пилюці забутих книг.
Мій монстр протягує руку, шепоче: - Ходімо,
І, я затуляючи очі, йду до них .
Моя уява яскраво малює пекельні фонтани,
Розплющую очі і бачу зелений двір.
Мій монстр сміється, рве яблука, їсть банани,
Мій монстр насправді зовсім не дикий звір.
Подихом вітру спускаюсь в незвідані хащі,
Цупке полотно тримає в полоні слів.
Ті монстри насправді більше, ніж ми нещасні
В постійних пошуках кращих собі світів.
Мій монстр протягує руку і каже: - Пора додому,
Сміливо за ним ступаю крізь дощ і грім
І засинаю в дорозі під мелодійну втому ...
Сьогодні мій монстр поїхав у інший дім.
3.08.19.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844578
дата надходження 09.08.2019
дата закладки 10.08.2019
Пастуше, всі твої баранчики
розбіглись небом - хто куди...
Палає місто помаранчево,
фата-морганить без води:
чорти в розетки пхають пальчики.
Стрибає пульс. Танцюють зайчики.
Пливуть трамваї крізь меди...
Застигло сонце поцукроване,
немов бджола у бурштині.
І перехожий, поцілований
теплом у тім'я, мов у сні,
асфальту твердь не відчуваючи,
примарну чуючи трубу,
лежить, немов відпочиваючий
на білім пляжі Малібу.
Фіксує, хоч уже не дивиться:
1. Шалена спека. Серпень. Сіль.
2. Солдатик в натовпі на милицях.
3. " Пивна" , MacDonalds, "Кури - гриль".
4. Ліхтарний стовп, "підлитий" песиком.
5. Засмаглі литки пишних краль.
6. Політ бджоли над м'ятим персиком.
7. "Швидка", що спізниться, на жаль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746389
дата надходження 16.08.2017
дата закладки 15.07.2019
Моему дорогому и любимому Сыну Даниилу Олеговичу Дакаленко...
Кристалл во мне, в тебе, в любом;
кристалл во всех, а, значит, в каждом;
кристалл есть в самом дорогом...
Кристалл в любви, в душе отважной,
в той, что не жаждет избежать
проблем, напастей, приключений...
душа боится убежать
от всех привычек, увлечений...
Душа боится, но идет
и напролом, и в штыковую;
душа воскреснет, иль падет,
или пойдет на боковую?!
Во взглядах свет, во взглядах тьма;
во взглядах ток и напряженье...
Душа поймет себя сама,
душа - кристаллов есть сложенье...
Души рисунок непростой,
души рисунок многоцветный...
В душе живет порой застой,
вопрос один, но безответный.
В любви энергия течет,
переплетенье гаммы квантов:
к одним душа всегда влечет,
к другим - вообще неадекватна.
О, сила мысли, сила сил
потусторонних, непонятных:
есть тот, кто время победил,
есть тот, кто жил всегда занятно.
Но всем светил подлунный свет,
и Солнца свет и Свет Вселенной.
Но Божья Истина - Запрет,
она одна, одна бесценна!
Горит кристалл в душе любой,
но заберут его когда-то...
Я жил в себе с самим собой,
я был души своей солдатом.
И нет печали в том, что смерть
порой досрочно забирает?!
НЕТ, есть печали круговерть,
она одна не умирает.
Кристалл живет и будет жить,
как точка нового возврата...
Мы продолжаем вечно плыть
все, от рассвета до заката...
26.01.2019
Будь счастлив мой мальчик...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822954
дата надходження 27.01.2019
дата закладки 27.01.2019
Сегодня дождь наконец закончился и море мое успокоилось. Ожившая легкость вечернего воздуха с особым наслаждением скользила и терлась лицом о водную гладь.
Разбитый корабль остался стоять не далеко от берега. Волны нежно зацеловывали его дырявые борта. И ему становилось уже не так больно.
И только стены моей крепости протяжно стонали при каждом дуновении ветра, чтобы осушить свои камни .
Исписанное молитвами и до дыр зачитанное небесное полотно, выглядело слишком тяжело и бездушно.
В какой-то момент опускалось так низко, что заставляло человека или нагнуться, или упасть на колени.
Потому, что человек - безволен. Человек - раб. У него ровно столько же выбора, как и у камня, не знающего, возведут из него храм, или построят хлев. На самом деле все было выбрано до него.
До всех времен было написано, как гореть звездам и когда говорить с богами.
Но твои боги тебя обманули...
В тот момент, когда появляешься на свет, - начинается обратный отсчет времени для тебя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702642
дата надходження 24.11.2016
дата закладки 14.10.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.10.2018
Над полем, над полем, над болем вібрує небо,
вібрує під небом зерном золотим - земля...
Ти знаєш, самотність - вона проника між ребер -
малює дорогу - й дорога веде в поля
такі золоЧЕні, аж їм ні кінця, ні краю!
А ти поміж ними - Творця недолугий клон.
І все що лишається - випустити цю зграю
крізь отвір у серці - цю зграю гірких ворон,
які вже чекають на постріл. Пора. Ворони.
Ше подих. Ше помах. Ще пензля один мазок...
Ти знаєш, самотність - це те, що невиліковно.
Ти знаєш, самотність - це те,що невиліковно.
Ти знаєш, самотність - це те,що невиліковно.
(Вінсент посміхнувся. Вінсент натиснув гачок.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610379
дата надходження 30.09.2015
дата закладки 06.09.2018
[i][b]Мільйони різних ваблячих акустик
Гучного літа радують мене.
І міні-глобус ранньої капусти
Й тонке баштанно-ніжне макраме.
Густе сплетіння пагонів ожини,
магічний порух крилець у джмеля.
В такі бо миті я така щаслива,
Мов від безсмертних рухів скрипаля.
І, поки осінь чорних клавіш - віття,
Не доторкнулась хмурим візаві.
Я медитую з музикою літа
І небу вдячна, що усі живі.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800411
дата надходження 23.07.2018
дата закладки 24.07.2018
Крізь соняхи жовті малими ногами,
Ішов літній вечір в обійми нічні...
Мені ти являєшся, мила, роками,
І вкотре щезаєш в ранковій імлі.
У натовпі знову обличчя шукаю,
Що сниться вночі із дитинства мені.
На паперті, наче жебрак, засинаю,
І плавиться захід сумний вдалині.
Я голубом сизим в твій сон прилітаю,
У вікна зачинені б'юся грудьми,
І пір'я своє під вікном залишаю,
Вертаюсь з подертими часом крильми.
Почула! Відчула! Навколішки впала...
Притисла пір'їни до своїх грудей...
Я вірив, кохана, що також шукала,
Обличчя з дитинства в потоках людей!
Крізь соняхи жовті малими ногами
Іде літній вечір в обійми нічні,
Торкаєшся серця палкими вустами,
І тіні назавжди сплелись на стіні.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798690
дата надходження 09.07.2018
дата закладки 19.07.2018
Ніко́ли не закохуйся в Митців:
Вони примхливі й дуже непостійні,
Всякчас живуть зі славою творців
І в цім вони всі, як один, не змінні.
Ніколи не захоплюйся Письменником,
Вогнем любові в сонячних очах,
Твоє ім'я зостанеться іменником
На неспокійних, зболених устах.
Ніколи не захоплюйся Актрисою,
Що змінює все ма́ски, грає роль
І ділить серце навпіл бісектрисою,
І нівечить мільони людськи́х доль.
Ніколи не захоплюйся Художником,
Аби не стати жодною з тих муз,
Які несуть Йому ганьбу безбожника,
Якому не клекоче й чорногуз.
Ніколи не захоплюйся Музи́кою,
В якого в серці му́зика бринить,
Тобі не треба бути Евридикою,
Яка Його навік занапастить.
А надто ж, не захоплюйся Поетами
Азартом їхнім, словом часом злим,
Бо стиснуть серце гострими лабетами,
І зникнеш Ти, не знайдений ніким.
Чи ритмом ніжним - арфою пейзажною
Поволі з Тебе просто зроблять тінь
І скажуть: ця любов була міражною,
Ти був одним з чудових сновидінь.
Митцю нелегко вірності в коханні
Хоча б на мить єдину досягти,
Не знаю я: чи в Їхньому стражданні,
Хтось-таки зможе Їм допомогти.
Митець повинен Сам Себе не зрадити,
Не розгубить у Всесвіті талант,
Не знаю я: чи може хтось зарадити,
Напевно, ні, цього ж не знав і Кант!
© Аліна Ластович. 02.04.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785632
дата надходження 02.04.2018
дата закладки 03.04.2018
Листвы опавшей хороводы почти закончили сезон...
Темнеют, стынут в реках воды, природы наступает сон.
И ты хандришь... Какого чёрта? Ну, что не так? Погоды нет?
Пойди, отрежь грамм триста торта, сожри, и тут же дай обет,
Что никогда отныне больше и не посмотришь, не возьмёшь,
И не отрежешь даже крошки... Иначе ж в судоргах умрёшь.
А за окном холодный ветер и капли серого дождя,
Бредут понуро в школу дети, как жертвы монстра-октября.
А ты - доел остатки торта, запил с лимончиком чайком,
А по ТВ - реклама спорта, а ты уже заплыл жирком,
Но есть, конечно, оправданье: туман, тоска, осенний дождь,
По летним дням воспоминанье… Но лета ты уже не ждёшь.
Зима придёт - и не заметишь… Снежок искристый, синий лед...
И новый год ты снова встретишь, и снова - тортика кусок.
И так, жирами заплывая, отлично время проведёшь,
На сплин забив, дождёшься мая, и в праздник тортика сожрёшь.
И вот тогда, в преддверье лета, душой проснувшись, запоёшь…
Но песня будет быстро спета… И снова - осень, сплин и дождь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779498
дата надходження 28.02.2018
дата закладки 13.03.2018
Синий огонь над поленьями вился.
Старый камин, что когда-то мне снился.
Там среди красных простых языков
Синее пламя мелькало подков.
Алое пламя его заливало,
Синее снова и снова сияло.
Долго смотрел я на эту борьбу -
Будто волшебных огней ворожбу.
Будто бы жизнь в ней сражалась сама,
И не нужны ей земные слова.
Синий огонь тихо в сердце струился.
Старый мой Друг, что давно уже снился...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723138
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 30.10.2017
Відлив тримає хвилі,
Снує із них мотузки,
Спиняє їх у силі
І розбиває вдрузки.
Пісок зітхає сонно
Опісля відпочинку,
Медуза непритомно
На сонці сушить спинку.
Шукає берег воду
Солоними вустами
У барвах сонцесходу,
Устелений зірками. 12.05.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724298
дата надходження 19.03.2017
дата закладки 19.03.2017
Остановись, мгновенье, ты прекрасно.
Запечатлись в подкорке навсегда.
Надеяться позволь, что не напрасны
Ни жизни соль, ни жизни маета.
Остановись для Фауста у Гёте,
И кошки умирающей моей.
Любви давно застывшее болото
Разбереди на пару ярких дней.
Остановись, мгновенье, на мгновенье.
Потом продолжишь оголтелый бег.
Ну что мгновенье значит для Вселенной,
Где сто веков несчастен человек?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715321
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 11.03.2017
«Пробачте, друзі мої,
надлишкову схильність до цієї книги...»
(Григорій Cковорода)
Життя – це потріпана книга
З видертими сторінками
(Бракує найцікавіших розділів)
Життя – це драма,
Яку написав схоласт Сорбони –
Компілятор літописів
Війни Столітньої,
Трубадур шляхів розбитих,
Драма чи то мелодрама
З трагічним початком,
З фіналом незрозумілим
Чи то з його відсутністю,
З тьмою замість завіси.
Життя – це верлібр
Поета-сухотника з Парижа дощу
Чи то скрипаля сліпого,
Що не знає нотної грамоти
І грає свої мелодії –
Свої нескінченні ноктюрни
Тільки по пам’яті ночі
(Не своєї, навіть)
(І то уривками – все уривками).
Життя – це роман
Без кінця і початку
З дірявою обкладинкою
(Миші прогризли),
У якому герої
Свої імена забувають
(А яке воно – імено моє?)
І вже ніколи не згадують,
А я мандрую з одного століття
До іншого – такого ж приблудного,
То в одному човні-тілі,
То в іншому.
А тіні навколо ті самі,
Що в часи Чорної Моровиці,
Що в часи перших птахів залізних,
Що в часи ковалів-анахоретів.
Тіні (чи то душі)
Змінюють свої тіла-шати,
Тіла-кораблі, тіла-кокони, тіла-лялечки,
І все лишаються тими самими.
Все забувають, все марнують
І гублять слова намистини
В морі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718642
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 26.02.2017
ВИШИВАЛА ДІВЧИНА РУШНИК
Для моєї дорогої бабусі Марусі
Вишивала дівчина рушник…
Вечорову долю сповивала.
Ниточки з благеньких одежин
Братові на оберіг шукала.
Проводжала брата на війну.
Аж за край села тим бігла степом.
І сльоза зросила цілину-
Чотирьох їх в дім приніс лелека.
Чотирьох братів і дві сестри…
Лиш меншиця залишилась в хаті.
Не розтане серце дотоді,
Доки сама в хаті сумна мати.
Йде війна … При світлі в кагані
Сіра нитка кров’ю збагрянилась,
А від сліз та нитка по війні,
Наче сива стала – побілилась.
Чотирьом братам, мов оберіг,
Вишивала мальви мила панна.
Похоронка впала їй до ніг
На Сергія брата, на Степана…
Вишивала дівчина рушник,
Образами прикрашала хату,
І за брата Федора, що зник,
Господа могла лише благати.
В травня день закінчилась війна,
Й ще здаля, коли ішли солдати,
Зрозуміла – Федора нема…
Господи. Чи ж витримає мати?
Брат вернувся мабуть через рік.
Весь змарнілий, був він у шпиталі.
Втомлено схилився на поріг:
«Хто ти, сестро, Муся, а чи Галя?
Матінко! Марусе! Сестро – ти?!
Що мовчиш, невже не упізнала?
Сиві скроні… Це все від війни.
В очі глянь! Впізнай кого чекала!
Твій рушник пробач я не зберіг.
Ним криваві рани пов’язали.
Але мальви вишиті твої
Там життя мені урятували.»
Вишивала дівчина рушник.
На весілля! На своє весілля1.
Братів друг – вродливий чоловік,
Поведе до шлюбу у неділю.
А життя тяжке. Ідуть роки.
І робота мабуть не скінчиться.
Доки діти сплять - горить свічник,
І узор із мальв тих майориться.
Це – для Віри парні рушники,
Для Надійки… З маками - для Йвана.
Ці під ноги слати, а вінки –
Це для хліба доля вишивана.
Тричі дім весіллячком дзвенів,
Хата в рушниках, немов світлиця.
Не палац, та навіть в бідноті.
Рушників таких нема й в цариці.
Йдуть онуки заміж з рушником.
Бо куди ж мальовані годяться?!
Ті, що бабця вишила хрестом
Перевершить годі й намагаться.
Вишива бабуся голубів -
Сині крила в злеті кришталевім.
Щоб він внуки голуб не летів –
Вишита троянда є рожева.
Правнуки коли ще підростуть -
Повна для них скриня рушниками.
Долю святі руки ці дають,
Тож, спасибі вам, бабусю й мамо!
І нехай життя, як полини,
В гіркоті несуться і свавіллі.
Синові бабусині вінки
Простелю під хліб у день весілля.
Березень 2007 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623267
дата надходження 23.11.2015
дата закладки 23.11.2015
«Dixit itaque ei Pilatus:
"Quid est veritas?"»
(Evangelium secundum Ioannem. 38.).
«Що істина? Навіщо ці слова
Кидаєш в порожнечу божевілля
Юрби? Що тямиш ти – жебрак?
А істина проста: весь твій народ –
Раби. Існує Рим у величі свавілля
Існує меч, закон, орел і легіон.
Цього не зрозумієте, однак!
Бо ви – пилюка на шляхах війни,
Збіговисько юродивих пророків,
Фанатиків, що плісняві слова
Плетуть нитками у нудні молитви.
За філософію свою повиснеш на хресті,
А цей народ віддам мечу й вогню,
Таки зруйную храм твоєї мрії
І подарую вам шматок надії –
Блукайте і тиняйтесь по світах!»
«Той, сущий каже: «Аз воздам!»
Ваш світ – жорстокість, Рим камінний
Сліпе страховисько, що суне в небуття
Ми ж істину шукаємо в словах
Одвічних. І століттями блукаємо в імлі,
Йдемо пустелями до світла й доброти.
Закон і право ваші – то звірячий Колізей,
Розпуста і вино, не мудрість – словоблудство,
На ваші оргії мільйонами очей
Зневажливо й без страху дивляться народи.
Хай поневолені і кельт, і галл, і грек
Та іудей, сармат, і мавр та іллірієць –
Настане день – впаде бундючний Вавилон,
Впаде розпусти ненависний трон,
Свобода
Прийде в світ, та істини закон
Засяє для людей, не для царів,
Впадуть імперії вина та сибаритів,
І на руїнах Риму ненависних
Новий збудують люди світ і храм –
Новий Єршалаїм! Я чую: «Аз воздам!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484355
дата надходження 08.03.2014
дата закладки 04.11.2015
Тебе пять лет. Тебе ещё не спится.
И ты в окошко устремляешь взгляд -
Вишнёвых туч густую вереницу
Вдоль горизонта выстроил закат.
Ты точно знаешь, всё предельно просто,
А наша жизнь зависит лишь от мам,
Покуда в луже можно сделать остров,
Покуда в холодильнике зима.
И ничего не предвещает бедствий,
Но город, погружаясь в темноту,
Твоё невольно сокращает детство
С остатками заката наряду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515204
дата надходження 03.08.2014
дата закладки 18.07.2015
Він був теслею.
Зайшов якось у глухе село,
Де вирощували оливки
Гіркі як саме життя,
І віслюки дивилися на суху траву
Сумними очима втомлених,
Де хати мурували з каменів,
Що випалені жорстоким сонцем,
І стали, як саме сонце жовтими,
Де виноградники зрошували
Краплями каламутної води смутку.
Він зайшов у село
Кам’яних скринь-будинків
У день нечастої радості:
Молоді люди ставали дорослими,
Самі тягар життя нести вирішили
І для журби й праці дітей плодити
(Радість).
І от з приводу такої оказії
Люди втомленого селища
Вином утробу свою наповняли,
Штучними веселощами
Свій мозок розпалювали.
Але вина не стало
На всю юрбу, що радості прагнула
І тоді той тесля,
Якось так легко й невимушено
Міхи водою наповнити звелівши
Раптом у вино воду перевтілив.
Але народ п’яний не зауважив
Навіть
Невтямки було йому,
Що то було чудо…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527873
дата надходження 05.10.2014
дата закладки 17.07.2015
Біла лелека із чорним крилом,
Сіла спочити за нашим селом.
А клин журавлиний у небі курличе,
Маму – лелеку до вирію кличе.
Летіть не баріться, летіть мої діти,
У вирій мені більше вже не летіти.
Якщо і полечу залишусь позаду,
У вирію тому без сили пропаду.
Летіть мої діти курликала мати,
Весною вертайтесь, я буду чекати.
Ви тільки дорогу назад пам’ятайте,
Весною вертайтесь, весною вертайте…
Злітав як прощання той крик журавлини,
А клин покружляв і у вирій полинув.
Летіли синочки до теплого моря,
А мама лелека ридала від горя.
Весною вертались синочки як стріли,
Та маму – лелеку ніде не зустріли.
Даремно так довго у небі кричали,
Матусі не було, матуся мовчала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585524
дата надходження 05.06.2015
дата закладки 17.06.2015
http://yerka.org.ru/pages/droga.html
Із казки, де кисільні береги
Обрамлюють молочносніжні ріки,
Де яблука на гілці золоті
спивають роси з ніжної блакиті,
Веде дорога у дорослий світ,
В кислолимонні будні в колір кави,
Де хліб насущний має присмак сліз,
Де часником печуть нагальні справи…
Дає відмашку марафону час,
Кружляють бігострілки по секундах…
А там, в кінці, натомлена душа…
Майне в портал, щоб злитись… з Абсолютом…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560398
дата надходження 17.02.2015
дата закладки 26.05.2015