[b]СЕНС[/b]
У вічних пошуках краси,
До світла щирої любові,
Йдучи́ крізь себе і часи
У життєрадісній діброві,
Ти чуєш тихі голоси
І гуркіт зкам’янілий крові?
То з пекла брязкають списи
І стогнуть батоги шовкові
У темних сховах. Чорні пси
Роздерти рвуться веселко́ві
Чекання мрій. З краплин роси
Чи спрагнуть вени джерело́ві,
Щоб не зотліти й до весни
Пробігти осінь? Не в півслові
Себе вшкребти в літопис й сни,
В життєві зорі світанко́ві.
Взнай сенс таємний й затисни
В дум зойки серця колискові.
[b][i]Павло Гай-Нижник[/i][/b]
[i]12 січня 2018 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770945
дата надходження 12.01.2018
дата закладки 16.02.2018
[img]http://www.stihi.ru/pics/2009/11/06/1739.jpg[/img]
Знаєш, Маргарет, Ти приходиш вже п’яту ніч,
І троянди Тобі осипаються з передпліч.
Пахне м’ята, чебрець, кропива та спориш,
І здається, Ти – тут. Біля мене. Спиш.
І немов у кімнату вливаються тонни води,
Розмиваючи стіни, лишаючи Твої сліди.
І симфонію Брамса наспівує гобелен,
А в тій музиці – сотні тисяч Твоїх імен.
Твої речі, що пахнуть парфумами від «Шанель»,
Бережуть мене, ніби затишна цитадель.
Я не можу їх випрати, втратити Твій аромат,
Цю останню з Твоїх запахових сонат.
З нас би, Маргарет, вийшла рекламна пара,
Ми б купили будинок і завели сенбернара.
Народили дітей. Двох. А, може, більше.
Я ліпив би горнятка, Ти писала би вірші.
Наші доні програвали б синам у шахи,
На даху в нас мостили би гнізда птахи.
А коли у кімнатах було б надто парко,
Я б Тобі на терасі читав Петрарку.
Ти сварила б мене за не вимиті чашки,
Ми збирали б на пляжах дрібні черепашки.
Знаєш, Маргарет, стали б спокійні та сиві,
Але разом. І невиліковно щасливі.
///
І якби не той снайпер і куля у Твій живіт,
Щовесни рвав Тобі б я бузковий цвіт.
А тепер Ти просто приходиш вже п’яту ніч,
І троянди Тобі осипаються з передпліч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580747
дата надходження 12.05.2015
дата закладки 14.05.2016