1. Облетів чужі краї я,
наче птахом у ві сні,
Повернусь, там де рідненька,
що співала ти мені:
п-в: Про сорочку- вишиванку,
про чудовий, рідний край,
де ліси, моря і гори,
і степи і небокрай.
Про Карпат дзвінкі
потоки,
спів веселий солов'я,
скали Довбуша високі-
бо це все - моя земля.
2. Та сорочка-вишиванка
ляже на моім плечі,
За любов і за усмішку,
вдячний мамо лиш тобі:
п-в: За сорочку- вишиванку,
за чудовий, рідний край,
Де ліси, моря і гори,
і степи і небокрай.
За Карпат дзвінкі потоки.
спів веселий солов'я,
Скали Довбуша високі-
бо це все - моя земля.
3. В Бога щастя ти благала
Україні і синам,
Долю гладдю викладала,
щоб ніхто не забував:
П-в: Про сорочку- вишиванку,
про чудовий, рідний край,
Де ліси, моря і гори,
і степи і небокрай.
Про Карпат дзвінкі потоки,
спів веселий солов'я,
скали Довбуша високі-
бо це все - моя земля.
Руслана Ліщинська-Солецька
9 лютого 2018.
ruslana679@gmail.com
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776049
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 18.02.2018
Волшебные ночи - свиданья пророчат.
В хрустальных нарядах царица- Зима.
А сердце влюблённое радости хочет.
Но «зимняя спячка» нас сводит с ума.
Мороз очень кстати явился игриво.
Признался Зиме, что изрядно скучал.
И ей без него было так сиротливо.
Январь как священник их вмиг обвенчал.
Мороз подарил нам волшебную маску.
Мы вышли на солнце из мрачной тюрьмы.
И тут же отправились в зимнюю сказку.
Пусть нас развлекают проказы Зимы.
По снегу несётся азартная «тройка».
Её колокольчик трезвонит в ночи.
Встречаем мы праздники – весело, бойко!
Зимой непременно – печём калачи…
Ни вьюга, ни буря для нас не помеха.
Румянятся щёки, искрятся глаза.
Душа переполнилась радостным смехом.
И мы забываем нажать тормоза.
28. 01. 2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773854
дата надходження 28.01.2018
дата закладки 07.02.2018
[youtube]https://youtu.be/gbXw_CR4d1Q[/youtube]
[i][b]О, знали б ви, як згадую я Вас,
із усмішкою спомин виринає...
Так хороше було в той неповторний час -
тепло у душу... Все це пам'ятаю.
... Мене на вальс запрошували Ви,
вагалась довго я чомусь, вагалась...
Ви у мелодію свою мене вели,
зосталась я і досі в ній, зосталась.
Тепер кружляє танець серця ніжно нас,
і ми у нім залишимось надовго.
Усе життя веде нас той чарівний вальс,
за нього дякую я долі й Богу.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705612
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 16.12.2016
Знов в Україні...
Що бачу ?
Землю збідовану -
Плачу.
Наче перейми,-
болить,
З подихом кожним щемить...
День Самостійності -
свято...
Вишивок різних
багато,
З друзями тішусь
в цю мить...
Двадцять п"ять років
кипить.
Десять мільйонів...
нема...
Де ж та вкраїнська весна ?
Зглянься, мій Боже,
благаю,
Так свою землю кохаю.
Висуши сльози вдовині
Миру зішли Україні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693273
дата надходження 08.10.2016
дата закладки 07.12.2016
На згадку про чудовий концерт української класичної музики в Мадриді.
Подяка ігорю Прокоп"юку, Олені Строї, Єві Радчевській.
Давно забуті імена...
І звуки, роджені талантом
Летять у світ до слухача
Рукою, серцем емігранта...
Зерном падуть у інший світ,
У душу, що заждалась дива,
В плин почуттів і в плин століть...
Краса - одна,- у всім правдива.
Краса, що вирятує світ
Від воєн, голоду і злидень,
Верба і пальма пустить цвіт,
Воскресне світ, як у Великдень...
Звучить рояль і скрипка мре,
Ховаючи в сльозині усміх.
Бентежить душу , серце рве,
Таланте, браво ! Це твій успіх !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705309
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 07.12.2016
Як не проспівати всі пісні
І не змити грішнику вину,
Так ніколи не забуть мені
Білий дим з гіркого полину...
Попалили зібране в купки,
Розмели - ніяк не обмину...
Аж у серце дістає важкий
Той нестерпний дим із полину...
І хоч вітер колами кружляв,
Ніби захищав мене одну,
Та під ноги всеодно лягав
Дим густий з їдкого полину...
І перемололось все давно -
Я вже вище себе не плигну...
І минуле пролилось вином
В білий дим із того полину...
І вже згодна... Й світ мені такий -
Звідки ж те гірке, щось не збагну,
Мабуть, знову обніма таки
Всюдисущий дим із полину...
Я... позабувала, що було
І тебе вже рідко спом "яну...
Моє щастя болем проросло
В білий-білий дим із полину...
І чому так склалося тоді,
Що зі мною ти не розминувсь...
Не втоплю я досі й у воді
Присмак той з гіркого полину...
Можна вірити, а можна - ні...
Виросте дурман із дурману...
Восени ж повернеться мені
Болем-димом з горе-полину...
Шаленіють і летять літа
І дарують скроням сивину...
Та чомусь й меди в моїх вустах
Знов гірчать... як дим із полину...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672027
дата надходження 13.06.2016
дата закладки 13.06.2016
Хочу подивитись правді в вічі,
Поглянути, аж в саму глибину,
Знайти із нею , хоч хвилинку стрічі,
Щоб розгадати всього лиха таїну.
У нас брехня стоїть на п"єдисталі,
Правду кинули безжалісно до ніг,
Як без неї нам прожити далі?
Лихо йде на рідний наш поріг...
Йде воно разом з брехнею в парі,
Народ обдурюють й грабують кожен час,
Живуть в маєтках, як в солодкім чарі,
Не бачать злиднів, що пригнули нас.
Не бачать і не чують вже нікого,
Надії наші розлетілись в прах,
Народ довели до життя важкого,
Заробітчанами пустили по світах.
На цій землі, де щедро родить жито,
Де люди мають руки золоті,
Чому не можемо ми гідно жити?
Чому не йдем по праведнім путі???
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669331
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 04.06.2016
Республіка, свобода, гідність,
Прозорість, чесність між людьми,
В суспільстві нашім тільки рівність -
Цю пропаганду чуєм ми.
Вона наш розум заражає
Скаженістю ефектних слів.
Всі їх кричать й не помічають,
Як хтось нас у оману ввів.
"Свободу всім!" - у вуха ллється.
Та що воно таке? Агов!
Із тисяч сотні не знайдеться,
Хто дійсно відповідь знайшов.
Хоча, здавалося, ми можем,
Щось обирати увесь час.
Живемо вільно, навіть, схоже,
Свобода слова є у нас.
І начебто потреб немає,
Нам можна як завгодно жить...
І мало хто з нас помічає,
Що в нас на шиї хтось сидить.
Бардак і пил в думках народу,
Мов стадо, всі по колу йдем,
Той хто кричить "Я дам свободу!"
Стає черговим королем...
І так завжди... Якщо немає
Конкретних цілей та ідей,
Народ у рабстві загниває
Під гнітом декількох людей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659160
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 12.04.2016
Ми є захисники аеропорту
Ми є захисники аеропорту,
І доля України в нас в руках,
«Укропи», «правосеки»-патріоти –
Навіть ця назва ворога ляка.
Ми не за гроші й не за нагороди –
За рідну хату вийшли воювать,
За волю українського народу,
Щоб на землі праотчій раювать.
Ми «кіборги» і з нас цього доволі,
Так «сепари» прозвали не дарма,
По лезу наші рухалися долі,
Навколо ж – ворог, непроста зима.
Тут – хмари куль і міни, і снаряди
Повітря рикошетили й бетон,
По нас гатили гаубиці й «гради»,
Травив нас газ і дим, і ацетон.
Бетон дивився, сірий і холодний,
Немов живий, від вибухів здригавсь,
А ми стояли в темряві, голодні,
Та кинути ніхто не намагавсь.
Ми «кіборги», а значить, особливі,
Не роботи – живі ми пацани,
Вмирали і були вже тим щасливі,
Що України вільної сини.
24.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658061
дата надходження 08.04.2016
дата закладки 08.04.2016
В пам'ять Олексія Вакульчука
Отримали за татка нагороду-
Вона мені долоні випіка...
Тримаю міцно , таточку , твій подвиг
В своїх дитячих неміцних руках.
І знаєм лиш бабуся , мама й ми,
Що довелось в цей час нам пережити .
А ти ж таким був татком золотим,
А ми ж такі хороші в тебе діти !
І віриться , ти поруч десь із нами ,
Батьки ж своїх дітей не покидають ...
Вони і там , за небесами
Хвилюються й допомагають.
Твій подвиг , таточку , тримаю
В дитячім серденьку своїм .
Я не забуду , обіцяю ,
Й своїм онукам розповім .
Цей орден – не з металу ,з болю !
Зі смутку ,горя ,сліз невпинних .
Але я все ж донька Героя
І бути сильною повинна
Лютий 2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651720
дата надходження 15.03.2016
дата закладки 16.03.2016
Я думав, що боровся за життя.
На гору щастя дертись намагався.
Ішов крізь терни, бурі і сміття.
Від злого вітру, як дубець ламався.
Мене хвороби били батогом,
Смоктали соки і у ліжко клали.
Я їв скоринку за пустим столом.
Мій заробіток ціни відбирали.
А я вставав і знову йшов у бій
З самим собою, з долею, з суспільством,
І опинявся в ямі борговій.
Займався я своїм повільним вбивством.
У відчаї я плакав як дитя,
А інколи хотів себе роздерти…
Я думав, що боровся за життя,
Але насправді, бивсь зі страхом вмерти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619139
дата надходження 07.11.2015
дата закладки 07.11.2015
Не можна сказати, що я особисто пишу їх тільки в одному стилі. Хоча рекомендую писати в одному стилі. Так легше. Мозок настроюється, привикає і вже далі автоматично працює в одному напрямі. Тобто, ви вже не рахуєте склади, не слідкуєте за розміром, наголосами, все це робиться механічно, рефлексивно.
Найчастіше я пишу в розмірі ямба, тобто коли наголос падає на парні склади, іноді в розмірі хорея, тут наголос ставиться на непарних складах, рідше в стилі дактиля. Люблю писати холості вірші з перехресними римами, коли римуються друга і четверта строчки в стовпчику. Пишучи холості вірші, ми втрачаємо в деякій мірі музикальність, гармонію вірша, зате виграємо в повнішому здійсненні замислу, вільному втіленні ідеї і сюжету вірша. Дуже хочу навчитися писати вільні вірші, тобто без рим. Мені вони подобаються, якась дивна музика звучить в них, невловима і гарна. Я зустрічав їх у Бориса Олійника, Лесі Українки і у багатьох інших поетів. Хочу написати декілька сонетів, і обов’язково їх напишу. Сонет – це вірш із чотирнадцяти строчок, і римуються вони так: абба –абба – ввг – дгд. Вперше я зустрів їх у Генріха Гейне. Це були сонети про маму. Якщо хочете поринути у світ сонетів, почитайте Петрарку.
Вірші я складаю тільки в учнівському зошиті, та ще й в кліточку, та ще й щоб кліточка була не дуже виразною. Це може здатися дивним, але я так привик і інакше не можу. При складанні вірша я його нещадно черкаю, зверху строчок надписую ще строчки, на полях записую різні римовані слова, з яких вибираю потрібні, записую також думки, що приходять під час складання віршу. В результаті аркуш паперу виявляється настільки списаним начерками, що вже важко звідти виловлювати потрібні строчки. Приходиться переписувати вірш наново. Перечитуєш його, безпощадно чіпляєшся до слів, виправляєш, переписуєш знову і обов’язково на чисту сторінку, і так, іноді, по декілька разів. І лише тоді, коли впевнюєшся, що вже нічого виправити не можеш, набираєш вірш на комп'ютері. А набирати написаний новий вірш на комп'ютері завжди приносить мені істинне задоволення.
Найбільше я люблю писати вірші тоді, коли на мене находить так зване творче, поетичне натхнення. Але, власне кажучи, що це таке, натхнення? У мене це особливий стан душі, серця і взагалі тіла. Коли все, абсолютно все у тебе приходить в збуджений стан. Голова ніби горить, думки гарячково проносяться. Ви ніби знаходитесь в якомусь дивному оп’янінні, відчуваєте незвичайний потяг до поезії, у вас на недосяжну висоту злітає уява, легко складаються строчки, відшукуються рими, придумуються незвичайні звороти.
На жаль, хочу вам сказати, таке натхнення приходить рідко. Найчастіше складання вірша, це праця, іноді важка. Іноді по декілька днів шукаєш потрібну риму, а вона тобі не дається. Часто перевіряєш слово в словнику, чи це не росіянізм. Бо потім слова з вірша не викинеш, як з тієї пісні.
Після невдалих спроб написати якийсь вірш, кажеш собі: «Все! Досить! Не буду більше складати віршів. Є інші справи». Але проходить деякий час, і тебе як магнітом тягне до цього, і ти мимоволі починаєш писати. Це як наркотик, не можна від цього позбавитися. Один раз ступив на поетичну стежку, і на все життя. Поезія заволодіває тобою повністю.
По різному в мене складаються вірші, і, часто, непередбачено. Мені здається, що в кожного поета складання віршів, це, властиве тільки йому, інтимне таїнство, коли на папір виливається стан душі і серця. Ось і зараз, поки я писав цей допис, я склав вірш на цю тему.
Одного разу я дивився у вікно, вранішнє сонце золотаво освітило листя ясена, вони просвічувалися наскрізь, кожен листок начебто світився іншим кольором, і це було так гарно, що я миттєво записав вірш «За вікном картина мила».
Бувало вірш продовжую обдумувати і тоді, коли лягаю спати, додумую його вже в ліжку. В темноті з закритими очима навіть краще думається, але тоді часто приходиться зриватися з ліжка і бігти до столу, щоб записати чергову строчку. В результаті збудження довго не можу заснути.
Якось, перед днем народження Кобзаря, молоденька кароока бібліотекарка попросила мене написати вірш, бо у неї мала бути читацька конференція. Я відповів, що просто так, або на заказ, я писати не можу, я не професіонал. Вірш у мене повинен бути вистражданий, виношений, як дитя, що виноситься матір’ю. Але, на диво мені, тут відбулося все навпаки. Йдучи додому, я раптом згадав, що останнім часом на Тараса в бульварній пресі почали появлятися брудні пасквілі. В моїй уяві це асоціювалося, як зрубана калинонька. Цього було достатньо, щоб виникла ідея вірша, і прийшовши додому, мені залишилося лише записати готові стовпчики. Так появився вірш «Прости, Тарасе».
Іноді достатньо двох, трьох строчок, чи навіть слів, прочитаних в журналі чи в газеті, чи почутих, які мене чимсь особливо вразили, щоб уява почала грати, і тоді миттєво появляються нові вірші.
Деякий період в газеті «Порадниця» на останній сторінці друкувалися прозові мініатюри члена Національної спілки письменників України Василя Рябчука. Ці мініатюри – це музика в прозі. Настільки написано талановито, що коли їх читаєш, то відчуваєш, що нібито вся природа грає всіма можливими музичними інструментами, і ти бачиш перед собою картину, написану пензлями з барвистої палітри фарб геніальним художником. Читаючи ці художньо-музичні етюди, я не міг не написати кілька віршів. Так з’явився на світ, наприклад, вірш «Все життя я шукав тебе, весно».
Малесенька мініатюра Ольги Гойденко, буквально в кілька строчок, під назвою «Пам'ять літа», породила відразу два вірша «Небо» і «Передчувають осінь».
Одна тільки фраза моєї маленької внучки: «Дідусю, які в тебе покручені руки!», спричинила до написання вірша «Не лякайсь дитя, що в мене».
Одного разу я нездужав, внучка зайшла до мене і сказала, що зараз мені допоможе. Швидко намалювала на папері якісь космічні завитушечки, здобну паляницю, написала якісь заклинання, вирізала фігурочки, і поклала все це мені під подушку. «Дідусю, лягай спати, у вві сні обов’язково скуштуєш шматочок паляниці і прочитаєш заклинання», - сказала внучка. Вранці вона прибігла до мене в кімнату, і запитала: «Ну, що тобі легше?». Я відповів: «Ти знаєш, у мене цілу ніч нічого не боліло». Ви бачили б, якою радістю спалахнуло личко моєї внучки. Ця маленька історія вилилася у вірш «Не хворій, дідусю».
А буває, зовсім навпаки. Я дуже хотів написати вірш про творчість свого сина. Він медик, а паралельно ще і художник. Я довго дивився на його картини, читав відзиви про його виставки в газетах і журналах, а вірш ніяк не складався. Кілька разів брався , і нічого не виходило. Пройшов десь рік. І раптом в одну прекрасну мить вірш склався сам собою, можна тільки дивуватися, і вірш, на мою думку, непоганий.
Буває, вірш складаю з кінця. В мене були тільки дві строчки «І відштовхнувши ангелів плечем, сама ввела мене до раю», які мені дуже подобалися. Мова йшла про мою дружину. А далі почалася гра і робота уяви. Побудувався чудовий вірш «Мені приснився дивовижний сон», який закінчувався цими двома строчками.
Ще буває і таке, є хороша ідея для вірша. Та ніяк не можна її здійснити. Строчки, рими підбираються повільно, в’язко, з великими труднощами, нібито з усієї сили розжимаєш залізний обруч руками, і ніяк не можеш його подужати. І покинути його не можеш, бо ідея влізла у голову, і просто не дає тобі жити, доки не складеш вірша.
Але коли вірш написаний, та ще вдався, тоді ти перебуваєш в піднесеному настрої, в тебе наче з’являються крила, ти радієш, як мале дитя, і у тебе легко на душі. Чому це так, я не знаю. Я ж не отримую за написаний вірш ні копійки. А в селі взагалі на це дивляться або байдуже, або з презирством. У мене поступово склалася така традиція, після вдалого написаного вірша на радостях я з великим задоволенням вимиваю в домі весь брудний посуд.
Я думаю, що ця властивість, що ти пишеш вірші, в якійсь мірі підтримує тебе в житті, зігріває тебе, підвищує власну значимість в очах самого себе, в тебе є щось своє, відмінне від того, що є в інших, що відрізняє тебе від інших, бо не у всіх є таке саме творче хобі , від якого ти отримуєш задоволення.
Всяке написання вірша починається з ідеї, тобто з того, що тебе вразило, пройняло душу, що тебе непокоїть, що в тебе накипіло на серці. Далі повинен бути план, по якому будується сюжет. Сюжет бажано розписати в прозі окремо по частинкам, з яких будемо складати стовпчики або частини вірша. Потім слід чітко окреслити стиль написання всього вірша і його жорстко притримуватися. Тут ви повинні визначитися, в якому розмірі буде писатися вірш, і які довжини строчок повинні бути. Складання стовпчиків, або вірша в цілому, залежить вже від вашої майстерності, здібностей, чи як хочете, таланту. Найскладніше, це добір рими. Рима теж залежить від ваших всебічних знань в різних предметних галузях, від знань мови, літератури, поезії, пам’яті, і, знову таки, здібностей.
Так, приблизно, я складав вірш «Рожевий сайт». Довго вагався, яку довжину строчок вводити, врешті-решт зупинився на 13/12.
Коли ми заходимо на рожевий сайт поезії, справді, справа ніби тече струмок народної поезії, з якого напитися не можна досхочу. Я б сказав, це не струмок, це ріка пристрастей. Тут виливається душа мого народу, його найкращі почуття. Тут вся Україна моя, як на долоні. А ви зверніть увагу на ніки-диво, в них же відчуваються відтінки душ поетів, тільки по самим назвам можна роман з продовженням написати.
А взагалі, для віршів нема стандартів, немає меж. Ви можете створювати будь-які форми і стилі вірша, були б вони тільки ритмічні, музикальні, талановиті і відповідали означенню вірша.
Я поставив собі за принцип, писати вірші тільки українською мовою. Я все таки українець. Горджусь тим, що мій батько народився на Черкащині, в Звенигородському районі, в селі, сусідньому з Моринцями. Хто, як не ми, поети, повинні розвивати і збагачувати свою мову, брати з народу найкращі слова і вирази, придумувати синоніми, нові оригінальні звороти. Та ми самі і є цей простий народ! Потрібно не боятися також запозичувати з інших мов нові синоніми і слова, якими користується наш народ вже давно. Я хочу закінчити свою маленьку розповідь словами з вірша «Прости, Тарасе».
І щоб від цвіту заблищало
Твоє, Тарасе, вічне слово,
Щоб весь народ став розмовляти
На чистій українській мові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607324
дата надходження 17.09.2015
дата закладки 27.09.2015
Розорення, руїни, биті шиби...
Жорстоке людство котиться до дна.
Стає душа, роз'ятрена, на ди́би
Куди не плюнь - украй земля брудна.
Кому віддався світ? Чому зада́рма?
Клекоче гучно мнимий пустодзвін...
І день у день готуються плацдарми,
Куди не глянь - суцільна купа мін.
Невже війна і є кінця предтеча?
Ми втратили вінець першооснов...
У серці теж нестримна дорожнеча?
Які тарифи нині на любов?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609072
дата надходження 24.09.2015
дата закладки 24.09.2015
Летять літа, минаючи напасті,
Крізь гострий біль і горя, і біди,
Летять у пошуках людського щастя,
Щоб хоч відносний спокій віднайти.
Летять за клином, вільним, журавлиним,
Та тільки не вертаються назад.
Вони чомусь не надто говірливі,
За них частіш розказує сльоза.
Летять літа крізь тишу снів, пасивних,
Крізь дні невдач, суворих і гірких,
І додають і мудрості, і сили,
Щоб людству вистачало на віки.
22.11.2012.
Ганна Верес
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608719
дата надходження 23.09.2015
дата закладки 23.09.2015
Хочу я поделиться сокровенным…
С улыбкой вспоминаю до сих пор:
У нас в семье считалось самым ценным –
Вести живой душевный разговор.
Бывало, собирались вечерами…
Обычно у домашнего крыльца.
Не возмущались даже комарами.
Беседам нашим не было конца…
Рассказы прерывались звонким смехом…
Остроты сыпались наперебой…
Порою сильный дождь бывал помехой.
Мы прятались под крышу всей гурьбой.
Известно: « разговором сыт не будешь»!
Приятней – за столом продолжить спор.
Домашние пельмени – не забудешь!
О них у нас особый разговор…
Они всегда вкуснее «с пылу, с жару»…
Большое блюдо – посреди стола…
Лепили всей семьёй их, под гитару…
Настала, наконец-то тишина…
Родные голоса не умолкают,
Хотя звучат уже издалека…
Всю жизнь они семью сопровождают…
И эта память будет жить века.
22. 09. 2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608518
дата надходження 22.09.2015
дата закладки 23.09.2015
Весела і щаслива, бо живу,
Цей виноград я бачу й квіти веселкові...
Туман у полі тихо обійму,
Та поцілую роси світанкові.
У дивний світ прийшла малим дитям,
В душі дитиною навіки залишуся...
Щаслива, що дружина й мати я,
Весела, бо давно уже бабуся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607840
дата надходження 19.09.2015
дата закладки 19.09.2015
На крутом берегу, меж роскошных берёз.
Отдавали мы дань красоте этих рощ.
Любовались безумству пейзажа до слёз…
А на медленных углях томился наш борщ.
Мы стремимся пожить в этой дикой глуши.
Скоро серые будни прогонят мечты.
Не унять наш восторг и печаль из души.
Мы увидели здесь эталон красоты.
Лето красное стой! Его ловим за хвост…
Не покинем твоих романтичных берёз…
Поднимаем бокал! Вот прощальный наш тост!
Мы вернёмся сюда – в мир таинственных грёз…
1 сентября 2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603507
дата надходження 01.09.2015
дата закладки 19.09.2015
( профессиональное)
Период жизни в коллективе сотрудников НИИ -
С улыбкою и в позитиве сознание хранит…
Могли «до чёртиков» трудиться, когда «горел наш план».
И остроумно веселиться – у нас свой «Дон Жуан».
Весьма серьёзные проекты рождались для страны…
А наши дети подрастали, не ведая войны.
«Профком» оплачивал театры, поездки к морю, в лес.
Любили классику и шахматы, и… «Поле чудес».
Мне не забыть поход на лыжах – скользили в тишине...
Вдруг нонсенс: дама между сосен застряла на лыжне…
А «дни печенья» отмечали под выпечку чайком…
Кому покрепче, от печали, - то это уж тайком…
Но…постепенно расставались – ушли «на пенсион».
И лишь, случайно повстречаясь, мы что-то узнаём:
Один - в Израиле – проректор, другой возглавил власть.
Жизнь круто изменила вектор, тасует хитро масть.
А многих нет уже давно – жизнь на земле не вечность.
Судьба решит, когда уйти нам в эту бесконечность…
Не ограничивай свой срок предельными годами.
Спеши наполнить кузовок полезными делами.
Сентябрь 2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606422
дата надходження 13.09.2015
дата закладки 19.09.2015
Волошкою прозвали хлопці друга
І через очі, й посмішку м’яку.
То кличка – не якась там зла наруга –
Ба, не знайшли ще кращу, ніж таку.
Великі сині очі, мов волошки,
І жовто-білий чубчик, мов стебло
У жита, що підстигне трошки,
Ще й личко схоже з сонечком було.
Так він і ріс. Волошкою. Високий,
Став вуглуватий, ширший у плечах,
Розумний хлопець, дивно ясноокий,
І ніжність поселилася в очах.
Аж ось Афган в життя його ввірвався,
З вогнем і димом, з низкою смертей,
Про все це потім він уже дізнався,
Й його волосся стало… ледь руде.
Не раз дивився хлопець в очі смерті,
І поряд запах був крові не раз,
Він не хотів в чужій землі померти,
І добре розумів: війна – не гра.
Усе пройшов: і рани, і утрати,
І спрагу, й біль посеред диких скель.
Як мріяв він вернутись в рідну хату,
Так, до батьків, де є життя людське!
І ось він вдома. Вищий став і статний,
На крилах радості у хату залетів,
Та тільки на поріг утрапив стати,
Солдат увесь якось пополотнів…
Змінилися батьки і хата трохи.
Подумав: роки не пройшли дарма –
У мами сльози котяться горохом,
На голові у батька теж зима.
Стоїть Волошка, мов закляк на місці, –
Не про таку він мріяв зустріч. Ні!
Та й в нього очі стали сірі, злісні –
Згубили колір синій у війні!..
Коли в житах стрічаю я волошки,
То синьооке згадую хлоп’я,
В якого юність не була в горошку.
Афган її на скелях розіп’яв!..
Ганна Верес
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606667
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 16.09.2015