/ Пам’яті СЕРГІЯ НІГОЯНА/
Вполював кавказького орла,
Заодно підстрелив і Шевченка,
На Вкраїну випала імла,
Почорніла сонячна вірменка.
Їх війна вже раз "поцілувала",
На губах - її гіркий ще смак...
До зубів озброєна навала:
Скілька срібних – і упав юнак.
Світлий лик так схожий на ікону,
Світ здригнувся, біль його обпік,
Хто стріляв – нехай йому до скону
Цей орел літа неподалік.
Два народи вмилися сльозами
І вогнем пекло у дні морозні,
Наридались й незнайомі мами,
Пам’ять про орла застигла в бронзі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713734
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 22.01.2017
Приручи мене, вовче, та так, як раніше нікому
Не вдавалось. Зима надто близько... Накриє стежки
Білосніжною ковдрою снігу – мені вже додому
Повертати запізно. Не схочеш, тоді на шматки
Роздери моє серце /коли я тобі не потрібна/.
Бо насправді мене вже немає /зотліли й сліди/,
Бо в мені тільки звуки печалі на вірші подібні,
Безіменні пустелі, де в квіти вбирались сади.
Бачу… погляд голодний… Ти зважуєш /справді?/ свій вибір:
Між єством хижака й океаном моїх божевіль.
Чи побачив в мені під прицілом ти звіра? /Не схибив…/
Ефемерних боїв в голові перероджений хміль.
Як заступиш за лінію пульсу, то ввести в оману
Ти себе не дозволь: там вистукує ритм часохід.
Приручи мене, доки я вітром над степом не стану.
Приручи мене, вовче, як війни покличуть на схід…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691621
дата надходження 30.09.2016
дата закладки 15.11.2016
-А житимеш? –Житиму.
( вогники в диких очах)
-Залишся на мить, ненадовго. -А ти не змінилась.
Я міг би усі скарби світу… ( вогні на свічах
притихли, принишкли, завмерли…
і раптом пролилась
Мелодія ночі)
-А хто це у тебе стоїть
отам за спиною? здається, її я не знаю…
Хоча… -Не зважай, то дрібниці, то просто Ліліт…
Вона досить часто
приходить попити тут чаю.
-Послухай, маленька,
як сонцем вібрують міста,
як кришиться смальта твоїх кришталевих теорій...
-Вона така гарна, лиш інколи ніби з хреста
зняли її щойно…
-А, знаєш, усі ці love story
Я слухав би вічність...
Лиш віри не йметься… - Так ось,
гадаєш, фантазіям цим вже ні меж, ані краю?
-Коли це у тебе? коли оце все почалось?
- З тих пір, як прогнали її
із якогось там раю.
-так житимеш..? – житиму!
-Хочеш, на дверях замки
усі поміняю, і, зрештою, завтра, можливо…
-Смеркає так швидко…(в зелених зіницях зірки)
Завариш нам чаю? на трьох…
бо це справді важливо
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697601
дата надходження 30.10.2016
дата закладки 15.11.2016
Коли згориш,
коли розвієш прах,
розчетвертуєш шлях… розплавиш роси…
Вони тебе впізнають по слідах.
Знімай одежі,
йди снігами боса…
Нехай пульсують
рани на ногах
сльозами меду й сонячного рому,
щоб жоден звір, щоб жоден хижий птах
не віднайшов
твого аеродрому
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698423
дата надходження 03.11.2016
дата закладки 15.11.2016
Сканую мить
сапфірами очей.
Первинна тиша. Не відводьте погляд.
Волосся ледь сягає до плечей.
(мені так зручно)
Тут потрібен догляд…
Як все у вас
занедбано. Усе!
Майбутня туга і жага колишня.
(вам не здалось - то смерч мене несе!)
На схилах Фудзіями
квітне вишня…
Ще мить,
і обіймуть її вогні,
що вирвуться з кривавої безодні.
Чи ви усе ще вірите мені?
Остання сповідь.
Не відводьте погляд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699968
дата надходження 11.11.2016
дата закладки 15.11.2016
Ти ще не знаєш,
Хто тобі вона -
Коханка чи сестра, ця леді Осінь.
Кружляють круки і гірчить трава
На перманентних
берегах спустошень.
А ти іще
Торкаєшся краси
І голову схиляєш їй на груди,
Отій, яку створив собі з роси.
В ній стільки вітру!
у ній стільки туги…
А ще терпкого,
Справжнього вина.
Смакуй, п”яній!.. у тебе на поличці
Гран-прі залишить панна вогняна.
Розвіє вітер
попіл в попільничці…
Залоскотить
Під ребрами… Усе!
Освятить іній грона винограду.
Цілуй її… цілуй іще… іще!
Десь поміж
заметіллю й листопадом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700600
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 14.11.2016
весело
і обережно,
щоб нікому нівроку*,
линути
хвилею попри* і впоперек
через Простір,
доєднавшись одним кінцем
до Джерела-Витоку –
до Бога тобто
віддано люблячим серцем…
проникати крізь і всюди,
проз обмеження-перешкоди,
як проникають зримі хвилі води
проміж густими стеблами комишів –
безперешкодно вільно линути,
завдяки хвильовій природі душі
летячи-плинучи – думкою на ходу творити
сфери-світи
Любові-Миру і Красоти –
спів-Твори-Ти
і водночас щасливо спостерігати -
спогляда-Ти
сфери-світи
Любові-Миру і Красоти
із Джерелом-своїм-Витоком
завжди єднатися вільним кінцем –
власним прохолодно-прозорим
срібно-чисто-співзвучним серцем –
і чужий щоб не чув і бачив
натхненну Богом співтворчість твою,
бо під вагою заздрого погляду
хвиля стає
часткою
і, полонена, падає
відособленим камінцем
на дно озера у каламутну воду…
для відособленого камінця
товща води –
назавжди…
але не
для люблячого,
що вічно прагне до Бога – серця
із каламуті і мулу дна
стежка є одна висхідна –
потаємна:
забути себе і мул, і дно –
до Джерела-свого-Витоку прагнути зосереджено,
орієнтовано – до зірок, що бачать проз товщу-воду
і здійнятися врешті у висі знов,
віднайшовши душі власної
неодмінно даровану хвильову природу…
знов…
не помиляєтесь, так і є –
рима пряма-примітивно-проста підказує,
що споглядання серцем Бога – і є Любов
Любов…
знов
весело – і щоб нікому нівроку –
линути хвилею попри і впоперек
через Простір,
доєднавшись вільним кінцем
до Джерела-Витоку
свого –
щиро люблячим серцем…
проникати крізь і всюди,
проз обмеження-перешкоди,
як проникають зримі хвилі води
між очеретів густими
стеблами…
Краса і Щастя Свободи…
Свобо-ди
03.08.2016
*нівроку – тут у значенні – щоб не нашкодити
*попри – тут у значенні – уздовж
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681638
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 04.08.2016
Благав він — і ожила Галатея.
Постав «новий хоробрий»* без границь.
Щасливо усміхаються з дисплея
Обличчя і убитих, і убивць.
Усі зібрались, ніби на терасі —
Шахрай і хто за правилами грав,
Поліція, розстріляна в Техасі,
І поруч з ними — той, хто розстріляв.
Сімейне фото вихоплене з плину
Приватно- каламутної ріки.
Він винищив усю свою родину,
А тут вони щасливі на віки.
Клубочаться туманним кровозмістом
У хмарні переплутані рої
Сьогодні вбиті жертви терористів
І поруч — терористи, як свої.
Усе кладе її величність гласність,
Ніщо не розділяючи, на стіл.
І винороб наповнює всечасність
Вином із перемішаних сортів.
І ти з повзучим острахом рептильним,
Наповнена сивушним тягарем,
Хрипиш, як дзвін, калатанням похмільним,
Розгойдана шаленим дзвонарем.
* «Brave New World» --роман-антиутопія англійського письменника Олдоса Хакслі (1932р.). в якому він змальовує майбутнє технократичне суспільство. Заголовок роману взято із п’єси Шекспіра «Буря».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677766
дата надходження 13.07.2016
дата закладки 02.08.2016
До тебе, кохана, несуть мене вірності крила,
Мов того лелеку – до весен у рідному краї.
До берега твого, напнувши кохання вітрила,
Пливе корабель мій, де сонце за обрій сідає.
Та сонце – не сонце, і зорі на небі – не зорі…
Світанки розстріляні, зранені вірності крила.
І мій корабель заблукав десь у Чорному морі.
Розірвана доля, немов після шторму вітрила.
До тебе думками крізь постріли й вибухи лину…
І знову світає, і знову те сонце криваве.
Та мирна весна білим цвітом торкнеться калини.
На тілі і в серці залишаться рани і шрами.
Засяють ясніше над нами і сонце, і зорі,
І вільні світанки здійматимуть промені-крила;
Пристануть до рідних земель кораблі в Чорнім морі…
І наша любов пурпурові розправить вітрила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567992
дата надходження 20.03.2015
дата закладки 04.01.2016
Нет сладости, но есть в твоих вишневых соках
Брожение кровей, предательство иуд,
И твердость и печаль на лбу твоем высоком,
И все Христовы страсти, и справедливый суд.
Нет горечи, но есть у губ моих лимонных
Чуть терпковатый вкус нетронутых плодов,
Невинность и разврат, и тлен ночей холодных,
И нагота души, и стыд ненужных слов.
Ворот не отворив, мы, словно свет сквозь щели,
Из выгоревших дней и облачных простуд
Попали в этот сад страданий и веселья,
Куда идут грешить, куда спасать идут.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616248
дата надходження 26.10.2015
дата закладки 04.01.2016
душа – мати:
безумовно любить свою дитину –
тілесну і інстинктивну,
такою, яка вона є
од егоїзму-свавілля людського страждає,
лагідно направляє,
але за все прощає і виправдовує:
«…не знайдеться такого вчинку,
за який я могла б розлюбити тебе,
кохана моя дитинко…»
дух – батько:
вчить і виховує,
у Заповідях – основні умови
батьківської любові
у скруті допомагає,
підтримує,
за відступництво-зраду карає,
рости-розвиватися спонукає –
до Неба рости,
Світла істинного сягти:
«…розгортай крила, людино,
Божа дитино,
у небо лети…»
як насінина,
молочаєвий пух…
Людина –
сама у собі сім`я-родина:
батько-мати-дитина…
суть триєдина –
інстинкти-тіло, душа і дух
04.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611145
дата надходження 04.10.2015
дата закладки 06.12.2015
у стільника́х пам`яті –
підсвідомості-ноосфері Планети,
кожній хвилі наступного на біду –
у чару́нках спільного досвіду
зберігаються усеможливих доль
трагічні сюжети…
у чарунках –
сюжети людських пережитих доль:
до найдрібніших деталей збережена
кожна трагічна
чи драматична любовна роль…
і справжня-реальна,
і для розваг натовпу - вигада-на...
за порядком космічної рації –
у планетній пам`яті
«ніхто не забутий – ніщо не забуто»:
лютих заздрощів низькото́нні вібрації,
на шиї зашморг – минулого емоційні пута
тиранія натовпу-більшості,
зотліті у прах традиції –
у кожнім но́вім житті
ми –
зло́чинами минулими –
наперед ніби про́кляті
розі́пну-ті
тенета минулого
заважають людству розвиватися і рости:
отак-о «гріхи батьків –
спокутують діти»…
і ми…
і за нами…
і – за наши-ми…
дітьми-онуками…
…повними
бездумними при́горшнями
насолодно-збочено у півсні-забутті
черпа́ють мистці-поети
епох спорохня́вілих трагічні любовні сюжети –
і безкінечно вмирають у муках усі ці
королі-принцеси-ромео-ждульєти –
вічні страждальці і душогубці…
і захоплюють за́ново й заново трагічні сюжети –
у мільярдах чарунок-свідомостей відбиваються
і повторюються-відбуваються…
мертвого еманації –
минулих пристрастей вібрації-варіації…
до мети
неможливо
задо́м-наперед дійти...
так і надалі?
тупіт глухий мільярдів позби́ваних ніг?
ста́да сліпого гнаний по колу безпросвітний біг?
і ніякого
злету якісного –
по спіралі…
так і надалі…
…Вавилон-то упав, та, виходить, збережена
вавилонська вежа…
у підступній змові-затії
наступниці вавилонської – двогла́вої Візантії
04.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618269
дата надходження 04.11.2015
дата закладки 06.12.2015
я – озеро… пелюсткою плеса
вбираю у себе поза́хідні небеса:
неповторна Краса!
я – небо… милуюсь на себе
у дзеркалі плеса:
час не тече, його тут нема,
лише кольорів неймовірна
переливчаста гама…
я – озеро-небо… окраса долини,
її
блакитно-рожевува́та перлина…
я – Небо, Озеро і Долина –
Перлина і дво-доло́нчаста Скойка:
кожна піщина, берегова трави́на,
кожна химерна хмарина,
розпливчаста-нетривка,
відті́нок-су́тінок, кожна хвиль-ка,
нерозчу́тно бринка́
...сферично двоство́рчаста,
навзає́м-відобра́жена ской-ка...
я – сонце, кали́ново стиглий рубін,
по ледь проторо́ченім двополо́тнищу голубім
до горизонту уявного котиться –
саме́ назустріч собі:
і небесне, й озерне – сонця́
на умовній лінії плеса зустрінуться,
доторкну́ться,
взаємопроникнуть і поєднаються -
у одне зіллються…
я – приозе́рного каменя
першосвідома глибінь,
тактильно-чуттєва його поверхня
і водночасно – сам-увесь камінь…
я – Душа, що полоще ноги у небі-озері,
я все – що бу́де ще,
зараз є і колись було…
я – діадема, і Той, Хто вплітає у діадему зорі,
і Хто возлагає її мені-Душі на чоло:
я – увінчана Духом Душа,
Любов`ю сяюча Тиша,
і Давид, і псалом,
чоло Душі і діадема зоряна над чолом…
у щедротах Божої повноти –
я –
ен-вимірно-всеможливі безмежні Світи…
і
між одкритих Світів непроникна умовна лінія –
я…
19.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622339
дата надходження 19.11.2015
дата закладки 06.12.2015
Золотим ланцюгом із сонячних променів
Припнемо спогади до берегу Лети.
Ти – один серед сотень феноменів,
Я – все ще вірю народним прикметам.
Несподіваний дощ - помилка синоптиків,
Несподіване сонце кольору твоїх очей,
Що серед різних поєднань звуків і дотиків
Даруватиме сяйво протягом днів і ночей
Ніжності сцени в театрі двох тіней
За дивним сценарієм вмілих майстрів,
Що на долоні написаний узорами ліній.
Тільки б кохання вогонь якнайдовше горів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619148
дата надходження 07.11.2015
дата закладки 28.11.2015
Нет сладости, но есть в твоих вишневых соках
Брожение кровей, предательство иуд,
И твердость и печаль на лбу твоем высоком,
И все Христовы страсти, и справедливый суд.
Нет горечи, но есть у губ моих лимонных
Чуть терпковатый вкус нетронутых плодов,
Невинность и разврат, и тлен ночей холодных,
И нагота души, и стыд ненужных слов.
Ворот не отворив, мы, словно свет сквозь щели,
Из выгоревших дней и облачных простуд
Попали в этот сад страданий и веселья,
Куда идут грешить, куда спасать идут.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616248
дата надходження 26.10.2015
дата закладки 28.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.11.2015
Я знаю, чому ти боса, чому зневажаєш вітер.
Чому з хворобливих ранків знімаєш (завчасно) шкіру.
Я можу кленовим небом у груди твої вживитись,
Віддатись брудному снігу (він випаде вперше сірим).
І зрадить (бджолино) жовтню. Зневажить медові біди
(їх темно-червоні плями під листям не кровоточать).
Я знаю, що мед - жалобний. Що ти неодмінно підеш.
Вагітна залишиш грудень. Народиш янтарних дочок.
І буде зима-повія знімати білизну й втому.
Дзеркально любити воду, вживатись в пташині зграї.
Під снігом не видно крові. І тих, хто лишились вдома.
Ти зрадиш, бо я - несправжня. Я зраджу, тому що знаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287873
дата надходження 22.10.2011
дата закладки 11.11.2015
Інтриги не вийшло. Ця Ваша Аліса, як осінь, бліда.
В чужім задзеркаллі ковтає текілу з одним із «світил»
Якихось там практик. Сп'яніла. Кайфує. Єдина біда:
У неї і нігті, і руки, і очі - суцільний акрил.
До біса Алісу. Ця Ваша Ассоль - розкуйовджена й зла.
Давно вже забула, на кого чекати. Залізла на стіл.
А потім на ліжко. Червоний бюстгальтер і лінзи зняла.
Які там вітрила? Пошито білизну з червоних вітрил.
...Багрянцем - текіловий дощ і дзеркальні скляні голоси.
Анжела з будинку навпроти вдягає червоне годе.
Була б вона Мавкою - та їх давно проковтнули ліси.
До біса тих мавок: вони надто схожі були на людей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363600
дата надходження 11.09.2012
дата закладки 11.11.2015
Коли закінчиться страшна війна,
Мов вперше засміємося з тобою,
Як розсип сліз, моя душа сумна,
Тепер воскресне птицею живою.
Скорбота довго не залишить дім,
І вічна пам’ять всім полеглим людям,
Коли закінчиться війна, ходім,
Оплачем всіх, на небі хай їх судять.
Коли не стане пострілів і ран,
Пекельних днів, солдати, йдіть додому,
Хай за плечима втрат гіркий туман,
Країна рада кожному живому.
Як страх розрухи привидом піде,
Міста війни вдихнуть жадану волю,
Все оживе і серця біль зніме
На іншу весну квітами й травою...
Хай тільки вже закінчиться війна
Зустрінемось зі сміхом, без утрати,
За щастя в нас заплачена ціна,
Солдате. Друже. Незнайомий брате.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518560
дата надходження 20.08.2014
дата закладки 11.11.2015
Нам невідомі всіх їх імена,
Хто їх чекає, хто за ними плаче,
Де їхній дім, як їм болить війна,
Яке в них серце - щире чи терпляче.
Як страшно їм, коли усе горить,
Коли руїни, смерть перед очима,
І як в бою важлива кожна мить,
Які в них білі крила за плечима.
Нам невідомі мрії й здобуття,
Всі їхні рани, всі слова прощання,
Вони - солдати, що кладуть життя,
Заради нас і мирного світання.
І без імен помолимось за них,
За трошки вдачі світлої, простої.
В час зрад страшних і втрат таких гірких,
І без імен вони для нас герої.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518972
дата надходження 22.08.2014
дата закладки 11.11.2015
***
коли утома понад міру
коли бажання утікати
від цього світу над межу
у венах ночі стигне магма
у вікнах серця меркне сонце
нескора в немовчанні мабуть
але слова як звук пустий
його не чує жодне вухо
і Бог байдужий до молитви
бо то така напевно доля
бо то таке ще певно з Раю
шукати і не віднайти
і розуміти що немає
того ніде де б не шукав
і що залишишся невчутим
ба навіть серед сотні друзів
котрі за тебе ліпше вміють
іти на очний компроміс
а ти дарма гориш безчасно
ілюзіями про висоти
омріями про неогуду
про небрехню і справедливість
котрі сьогодні не у моді
ти б'єшся марно аж до крику
об грати розпачу і болю
і втомлюєшся до безміри
і хочеш утекти даремно
бо ще не час не час напевно
багато іспитів на совість
на силу боротьбу і змогу
та зрештою на немовчання
на вибухи сухих вулканів
де слухати і чути - різне
де зір і бачити - далеке
одне від одного
як полюси
що їм ніколи не зустрітись...
(8.11.15)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619461
дата надходження 08.11.2015
дата закладки 10.11.2015
***
Така мені солодка ця жовтінь,
Така медова, аж єство п'яніє,
Пірнаючи у хвилі золоті,
У сонячно-грайливі листовії.
Такі мені чудесні ці вогні,
Що навкруги яскраво палахкочуть.
Дивуюсь ненаглядній дивині,
Не можу надивитись, і не хочу.
О, мила осене, художнице чудна,
Які ж оази ти наворожила!
Довкруг містерія буяє неземна.
Що навіть небу втриматись несила.
Воно зціловує твої палкі вуста,
Воно стікає у твої обійми,
І сонце щасне межи вами вироста...
Лише б не війни, Господи, не війни...
Але на мить втрачає суще міць,
Але на час від муки маю спокій,
Коли пірнаю в злато багряниць,
У ці медово-райдужні потоки...
Така мені солодка ця жовтінь...
(9.11.15)
(Фото - моє :) )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619754
дата надходження 09.11.2015
дата закладки 10.11.2015