Я в кафе...На Монмартре играет тихо осень сентябрьский мотив,
В этих звуках душа замирает, улыбается крошечный мир.
Запах кофе и серого утра. В лужах рябь, отражается дым...
Эта жизнь здесь застыла как будто и напомнит нетронутый Крым...
Листья желтые тихо слетают, а по Сене плывут корабли,
Ветер сонный миры заплетает под неслышные вздохи волны...
А по лужам месье разгулялся, зонт качается в сонной руке,
Ветер тоже хандрой надышался, засыпает сентябрь в гамаке...
Выпит кофе, и слышатся вздохи...мне пора уходить...Круассан
Лишь, разбросивший крохи, здесь в Париже останется жить, где каштан
Вновь распустится в шелковом мае, белых свечек взыграет метель,
А сейчас здесь сентябрь убегает под волшебную грустную трель…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690018
дата надходження 21.09.2016
дата закладки 21.09.2016
Посміхнися мені, моє сонце!
Ти серйозна тепер і далека!..
Новий рік загляда у віконце,
У снігу стоять білі смереки...
Ранній вечір, і сіре небо,
І мороз затуманює шибку...
А мені вже нічого не треба,
Лише посмішки щиру краплинку!
Розкажи мені, як твої справи?
Ні, не треба казати багато...
Знаю: зморена... Чаю чи кави?
А у чай, може, вкинути м`яти?
Пару слів розкажи, як живеш ти?
Хоч словечко, мій ангелочку!
Бо душа, наче стоптані мешти,
Непотрібно стоїть у куточку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630086
дата надходження 20.12.2015
дата закладки 20.12.2015
Удобный когда будет случай
Устроим поэзии вечер
Возьмем сорт вина самый лучший
Расставим зажженные свечи
Нальем по бокалу нектара
Глотнем ощущение встречи
Чуть чуть помолчим для начала
А после нырнем в бесконечность
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628896
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 15.12.2015
Я из тех, кто не боится мечтать,
Я из тех, кто не боится падений.
И во сне я продолжаю летать...
Никогда не скорить меня лени.
Я из тех, кто рискуя живет,
Моя кровь просит адреналина.
Мой характер далеко не мед,
Моя жизнь далеко не малина...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628891
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 15.12.2015
Розітри моє серце у попіл
за вітром пусти щоб і сліду не стало
Всі ми заручники глибоких утопій
Всі ми плакали всі щось шукали
Зав’яжи мені мотузками руки
Так щоб вони до тебе не тягнулись
Твій голос то факірові звуки
Як же трепетно мої змії метнулись
Розкажи розтопчи відпусти мою муку
І забути дай цей гіркий сон
Тільки дим більше ні звуку
І полон і полон і полон
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628655
дата надходження 14.12.2015
дата закладки 14.12.2015
Про него говорили: «Нормальный ведь, вроде….», но понять не могли, почему на вокзал
приходил он и, встав у начала перрона, каждый день поезда на Москву провожал,
под тяжёлую дробь уходящих составов со слезами в глазах что-то бравое пел.
Что? - не слышали люди и злились: «Хрен старый! Поважней не скопил за десятки лет дел?».
«С дуба рухнул!» - торговцы, бомжи и путаны каждый раз вслед острили ему невпопад.
Но однажды, как будто сошедший с экрана, мимо них прошагал постаревший солдат:
в полевой гимнастёрке и в старой пилотке, орденов и медалей серебряный звон
раздавался в такт твёрдой солдатской походке.
Это был тот старик.
Он прошёл на перрон, снова встал на свой "пост" и стал ждать.
«Эй, убогий! Ностальгия, наверно, грызёт по совку? -
трое наглых парней в красно-чёрных футболках, как гиены смеясь, подошли к старику. -
Ну-ка цацки снимай, а не то…. Глупый что ли?» За угрозой последовал первый удар.
Он упал на колени, согнувшись от боли, отдышался немного и медленно встал,
и запел…
Проходящая туша состава заглушала вой трёх красно-чёрных зверей,
их издёвки, насмешки и звуки ударов при покорном молчании многих людей.
Три минуты расправы тянулись, как вечность. «Череп, хватит возиться с ним. Дюпель, остынь! -
дал отмашку вожак двум своим подопечным - Все! Уходим, пока не сбежались менты"
И шакалы ушли. Оживилось и стадо: "Дед, ты как? - раздавались вопросы в толпе,
А старик, ухватившись рукой за ограду, встал с земли, усмехнулся и.....
снова запел.
Он стоял на "посту" с горделивой осанкой, и, наверное, каждый, кто рядом был, мог
слышать, как улетал марш «Прощанье славянки» за составом, идущим в Москву, на восток…
После развала СССР, в Киеве, на железнодорожном вокзале, при отходе поезда, следующего в Москву, звучал марш «Прощание славянки», напоминая о неразрывной связи и общем прошлом, настоящем и будущем русского и украинского народов. В настоящее время марш уже не звучит….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620787
дата надходження 13.11.2015
дата закладки 13.11.2015
мій образ в чашці кави зблід,
фрази важливі мною забуті.
горне в тенета оманливий світ,
ми до людей ланцюгами прикуті.
наначе дерев'яні маріонетки
керуємся чужими нам думками.
з пам'яті спогади важко стерти,
квартири стали сучасними клітками.
шум міський і погляди випадкові
лякають більше,чим смерть.
я вип'ю жадно людської крові,
лиш би втекти від реальності геть.
мелодія трагічна в голові все грає,
наганяючий душевний біль,
і щось нутрощі мої немов з'їдає,
утворює простір для нових сумлінь.
руки холодні ,мерці ще позаздрять,
німіють і пальці не керовані вже.
але все ж ще з любов'ю пестять
мамине обличчя красиве молоде.
вона невинно усміхається,мовчить,
очі виблискують при світлі лампи,
в них сльози,ще трохи і закричить,
не вгамують тут ніякі мантри.
крик серцерозриваючий жаданий,
що випустить назовні гнів.
і так зустріне вічний день,полярний,
де не буде небачених берегів.
пройняла мій стан тривожний рідна,
єдина,що відчує кожну клітинку
своєї дитини,яка зневірена,
не знайшовши потрібну підтримку.
знову кружка кави на столі,
цілющий необхідний енергетик,
тепер з нею ми щоночі одні,
замкнулася я,а тишина мій медик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620346
дата надходження 12.11.2015
дата закладки 12.11.2015
Хотелось бы назвать
тебя своим -
Своим закатом и
своим рассветом.
Хотелось бы сказать,
что ты любим,
Любим лишь мною,
и зимой, и летом.
Хотелось бы кричать,
что я твоя.
Твоя мелодия
напетая весною.
Твоя улыбка и
мечта твоя.
И каждой клеточкой своей
всегда с тобою.
Хотелось бы поверить
в эти сны,
Что дарит ночь,
наполненная тайной;
И звездами сложить
созвездье "МЫ" ;
И стать твоей звездою
неслучайной.
Хотелось бы
ни день, ни два, а век
Тонуть в тебе,
в пьянящем нежном взгляде.
Тонуть и таять
словно первый снег,
Отдавшись целиком
ночной прохладе.
Хотелось бы услышать,
что и ты,
Своим желаньем
на губах танцуя,
Захочешь собирать
со мной цветы
Не добиваясь тайны
поцелуя.
Лидия Ступак
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618240
дата надходження 04.11.2015
дата закладки 06.11.2015
Ти вся гола. Вся моя. Мені
Обхопивши голову руками,
Ти палаєш, наче у вогні...
Наче світ, напередодні драми...
Ніжний дотик нижче живота...
І здригання, наче імпульс току...
Це- початок. А кінець- екстаз.
У Європі біженців потоки...
Тіла оксамитовий дурман...
Вигинаєш еротично спину...
А на сході спокою нема...
А міста сирійські у руїнах...
Дія in на зміну дії off...
Тіла шал. Чуттєво та волого...
Світ напередодні катастроф.
ВСЕ ще перетвориться в НІЧОГО.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115110201184
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617777
дата надходження 02.11.2015
дата закладки 02.11.2015
[i]Разбилось зеркало, рухнули осколки,
На грязный пол ветхого домишки.
В нагое тело врезались иголки.
Она упала... Это было слишком...
И зарычала, местью одержима,
Настал момент, когда уже не страшно.
Если мертва, всё уже неважно..,
Когда убита собственным любимым.
Сгорели свечи, мгла накрыла спальню,
И стало холодно, жутко и противно,
А по углам с наигранной печалью
Играли тени. За окном шёл ливень...
Как в старом фильме, всё собралось в кучу.
Остался выход - взять и вырвать сердце,
Когда уже доведена до ручки,
Не страшно стать моральным извращенцем.
И вдруг стук в дверь, громкий, незнакомый,
Настойчиво разрезал тишину.
Пришлось вставать. Ну кто такой нескромный,
Пришёл, прервав, её поход во тьму?
Она открыла,- взгляд суровый, жёсткий.
Он сделал шаг вперёд и произнёс:
"Разбилось зеркало. А вы по стёклам босой...
Давайте помогу!". И за порог унёс...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616933
дата надходження 29.10.2015
дата закладки 29.10.2015
[b]«Лифт плавно и мягко доставил на 150-й этаж. …Кажется вся вселенская усталость легла на мои хрупкие женские плечи. Мегаполис умеет высасывать силы из человека… Что уж о нас говорить. Офисный планктон. Слово то какое придумали. Планктон хоть живой, а здесь полуживая возвращаешься. Работа с 8 до 20. Перерыв только на 20 минут, и ещё три по 10 минут. За всем строго следит «офисный коммуникатор», считывающий инфу с нашей головы через обязательный внутричерепной микрочип.
Хорошо, что о нём вспомнила, пора к доктору… менять батарейку… В левом глазу начал помигивать раз в два часа огонёк подсветки: она подсела. А так не хочется тормошить причёску! Распустила каштановые волосы перед зеркалом. Они блестящими тяжёлыми волнами упали на плечи.
Кошка Джесси встретила меня, потёрлась об ноги. Моя милая! Подняла этот пушистый комочек и прижала к лицу. Вдохнула аромат жизни. Ей чип вживлять наотрез отказалась. Пусть хоть она будет свободной. В этом чёртовом механическом мире…
Домашний робот, («домовичок»), как всегда тепло поздоровался голосом Дейва. Запустил мягкую музыку, наполнил залу ароматом луговых трав. Упала в кресло, скинула туфли, закрыв глаза размяла затёкшие пальцы ног. Как я устала!! Зуммер: ванна наполнилась. Спасибо домовичку.
Дейв!!!! Уже пять лет как нет Дейва... Рак. Говорят, из-за этих чёртовых чипов в голове…
Он мечтал о детях. Но разрешение на них мы получить так и не успели.
Вспомнился наш с ним десятидневный отпуск, положенный молодожёнам.
…Тропический остров, шорох бриза в пальмовых листьях. Плеск волн, пряный запах океана. И мы. Только мы и никого вокруг. Это был рай земной! Мы просто на время слились воедино! Как были сладки его жаркие объятия. Просто иногда даже теряла сознание в сильных мужских руках. А его глаза, ЕГО ГЛАЗА! Просто проникали сквозь меня, и я таяла как воск. Мы там были словно целую вечность , и одновременно так мало...
…Откинулась в ванной. Коснулась подушечками пальчиков упругих грудей. Вдохнула аромат лаванды. Поласкала бархатную кожу на бёдрах. Мурашки пошли по телу, но расслабиться не удавалось. Горькая тоска незаметно, но неотвратимо, начала подниматься со дна души.
Вроде бы совершенно без причины. У меня хорошая работа, очень хорошая зарплата, которой многие позавидовали бы. Успешно двигаюсь по служебной лестнице. Коллектив хороший, но пообщаться на работе невозможно. Только короткие, там не пообщаешься, каждый занят собой.
Мелодично звякнул экран телекомпа. Включился. Обязательная для просмотра реклама полилась мутным потоком. И не спрячешься от неё, экраны включаются на автомате. в каждой комнате и ещё поворачиваются вслед. Закрыла глаза и ставила беруши. Из ванны не хотелось вылезать...
Накинула халат, подошла к окну. Набрала полную грудь воздуха и медленно выдохнула. Внизу расстилалась знакомая, вечная картина мегаполиса. Мерцающие огни до горизонта. Свечки коробчатых зданий. Жаль, не видно искусственной зелени. Слишком высоко.
Чтобы увидеть живую зелень, надо ехать сотни километров…
..Вдруг я почувствовала мягкое прикосновение тёплых рук. Он подошёл сзади. Охватил мои плечи крепкими руками, поцеловал в шею и нежно провёл ими по изгибам моего тела. Откинул локоны наперёд, поцеловал в ухо. Нежность мягко начала меня обволакивать… Как я истосковалась по сильным мужским рукам!! С тихим шорохом упал халат с моих плеч, ласки стали настойчивее. Он поднял меня на руки и понёс в спальню. Плавно покрыл влажными поцелуями…
…Тёплый язычок коснулся сладкого места и я вся отдалась накатившей волне чувств, широко раскинув ноги и забыв о всём на свете.
…Новый аромат тропических цветов усилил желание. И вот он во мне… Откинула руки за голову и уцепилась за спинку кровати. Ещё, ещё, милый. Покусывай груди и входи глубже!!! Давай ещё и ещё!! Бери меня всю без остатка!!!
Вдруг он весь окаменел и замер. Мой Оскар. Только не это!!! Только не это!!! Истощился его аккумулятор. Сама виновата, не проверила... Сняла его из себя и понесла в ванную. Ополаскивать в душе. Слёзы беззвучно полились из моих глаз. Бросила Оскара в ванной, а сама уцепилась за её край и дала волю чувствам. Рыдала, горько и долго.
Прозвенел зуммер отбоя. Да пошёл ты нафиг! Пошли вы все к чёртям!!! ВСЕ!!!!
РАЗВЕ МОЖНО ЖИТЬ В ТАКОМ ПЕРЕВЁРНУТОМ МИРЕ!!! Это же просто УЖАС!!!
ЭТО УЖАС!!! Это всё ложь! Большая ложь!.
Упала на кровать вцепилась в подушку, которая мгновенно стала мокрой. Не могу прогнать тоску… Чувствую, как она меня заживо сьедает. Горит прямо всё внутри… Испепеляет… Почему уходят от нас те, кого мы любим? Почему, когда нас миллиарды на Земле, так тяжело найти родственную душу? Почему так несправедливо устроен мир? Не могу я так больше…
Медленно и основательно оделась. Проверила и приладила все пряжки и застёжки. Вложила контейнеры с едой в кормоавтомат, для Джессики. Вышла в коридор. Лифт беззвучно открыл двери. И вот я уже внизу. Тронула клавишу вызова. Из ниши выкатилась мой электромобиль. Отключила автоводителя, сама села за руль.
Многие сотни километров позади.
Мегаполис давно закончился.
Вот и утёс над океаном. Крутой обрыв. К нему ровная как стол дорога на каменистом плато. Полная луна серебряным светом освещала всё вокруг.
Мы с Дейвом часто здесь бывали. Наше любимое место воскресного отдыха. Сидели на краю утёса, тесно прижавшись, друг к другу. Он и сейчас здесь. Я это чувствую. Он со мной. И всегда будет со мной.
Нажала кнопку и рядом возникла голограмма певицы. Сладкий голос пел нежную песню. Вот и педаль газа.
Я еду к тебе, Дейв!»[/b]
Инспектор Сосновски дочитал последние иероглифы в дневнике коммуникатора. Медленно и аккуратно стёр с него остатки придорожной пыли, и положил в карман пальто.
Диск Солнца краешком осветил совершенно неподвижную, стеклянную гладь океана.
Тишину нарушали только голоса бригады, работавшей внизу, возле обломков.
Инспектор ещё долго стоял на краю обрыва.
Наступило завтра.
1.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616369
дата надходження 27.10.2015
дата закладки 27.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.10.2015
Як довго я не бачила тебе,
За весь цей час,
багато що змінилось.
Ми перестали вірити у те,
Чого нам так давно хотілось.
І згасли щирі посмішки з облич,
Яких нам так не вистачало.
Ми не хотіли вірити в ту мить,
Коли усе уже кінчалось.
Забудь воліла я той день,
Коли з тобою розпрощались.
Та в снах навідував мене ти,
кожен день.
Вже тільки там, ми зустрічались.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615572
дата надходження 24.10.2015
дата закладки 24.10.2015
Ти створений для зимового ранку,
А я для літнього вечора
З нетерпінням чекаєш світанку,
А я знову приречена
Моя душа вже померла,
Твоя продовжує жити
У венах тече кров ще тепла,
Я маю змогу любити
В твоїх очах є надія,
В моїх вже погасла давно,
Для мене світ сірий
Як чорно-біле кіно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615497
дата надходження 23.10.2015
дата закладки 23.10.2015
А ти ніколи не почуєш,
Від мене голосу з сльозами.
Я все сховаю й не відчуєш,
Що в серці запеклися рани.
Я вже ніколи не покажу,
Як у мені, щось надірвалось.
Й буду́ мовчати, не розкажу,
Що плакала і розридалась.
І очі висохнуть для тебе,
Лиш зелень буде прикрашати.
Та буду плакати для себе
Тихенько, щоб не докучати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615482
дата надходження 23.10.2015
дата закладки 23.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.10.2015
Земля Чернігівська…
О праведна земля!
Скількох достойних ти у світ пустила!?
Скільком ти духу щедро додала,
Поки людьми їх гідними зростила!?
Земля Чернігівська…
Важка твоя стезя…
Монголи, половці – усіх було доволі.
Ти ж і моїх є праотців земля,
Які найбільше цінували волю.
Земля Чернігівська…
За тебе йшов тоді
І Ігор-князь, і вся його дружина:
Ті вояки, сміливі і тверді,
О, як вони тобою дорожили!
Земля Чернігівська…
Лісів безмежних синь,
Що піднялися мало не до неба.
І не один віддав життя твій син
В бою за тебе, за тополі й верби.
Земля Чернігівська…
Стражденна сторона,
Де проросло з крові зерно любові,
Де пісня жайвором у небеса зрина.
Горджусь, скучаю, земле, за тобою!
22.10.2015.
Ганна Верес.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615519
дата надходження 23.10.2015
дата закладки 23.10.2015
Я не чекаю більше, бо дарма,
Я не літаю більше, бо безкрила.
Я вже одна, хоча і не сама.
Як туш з очей, чекання з серця змила.
Я не жадаю не тому, що без бажань,
І не тому, що гордість – то мій спокій,
А надто вже отих переконань,
Через які не одинока – одинока.
Я сплю спокійно, хоч не бачу снів,
Де б ти не був, й я не була з тобою.
Прости, але ти сам цього хотів,
Ти мов бажав, щоб стала отакою.
Та всупереч цьому, не вірю, ні!
Ти ж любиш, як і я люблю й любила,
То доведи, прошу тебе, мені,
Що почуття – то наша вічна сила.
© Жанна Білавич, 28.11.2005
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615435
дата надходження 23.10.2015
дата закладки 23.10.2015
З мене, мамо, росте трава...
З мене, мамо, росте трава
і гойдаються вранішні роси.
І йде обертом голова -
повертає Земля на осінь.
По мені ходить тільки дощ
і коли-не-коли ворона
закричить навіжено, бо ж
коло мене когось хоронять.
Здичавіло мені вночі,
бо шугає нестримний вітер
і скрегоче старий горіх,
пересушений від літа.
А ще боляче, мам, мені,
коли хтось обтирає ноги.
Я ж не просто малий спориш,
що росте біля дороги...
Я буваю таким м'яким.
Навесні. Особливо, в свята.
Розцвітають в мені голубі
малюки, мам, крокусята.
І буває, що горобці
перешіптують мої рани,
виполощують в молоці,
коли стеляться тумани.
Я так хочу, щоб ти прийшла
і сльозою мене зігріла...
Поросла по мені трава.
Поросла по мені могила...
aвтор: Ліна Біла
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615176
дата надходження 22.10.2015
дата закладки 22.10.2015
Під тональними олівцями,
І люб'язності морем -
Ми ховаєм недоспані очі з синцями,
І усмішку натягнуту горем...
Ледь спіткнувшись, збиваючи пальці,
Ледве мовим : "НІЧОГО СТРАШНОГО!"
Тільки з кожним наступним ранком уранці,
Ти не знайдеш в собі вже нічого свого...
#Іанна_Пекун
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614370
дата надходження 19.10.2015
дата закладки 19.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.10.2015
Повільними кроками
Так ходять по канату
Він пішов у осінь
Він в ній згорів
Листом червоним
В жертву себе приніс
Вона ж не помітила
Вона не хотіла бачити
Прийшла,а потім пішла
ЇЇ замінила холодна зима
Потім настала весна
Веселе літо згоріло
За ним знову була вона
Та все було і є без змін
Людям не можна любити
Червоних богинь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614293
дата надходження 18.10.2015
дата закладки 19.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.10.2015
і все одно.
не згасне,
не стліє,
не зникне
не втопиться в хвилях буремних хвилин,
не згорбиться тіло,
душа не поникне,
якщо в цьому світі
ти
не один .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612429
дата надходження 10.10.2015
дата закладки 10.10.2015
Я б обійняв,
Проте боюсь поразки,
Що відштовхнеш від себе,
Скажеш: «Стій!»
Я б цілував,
Та ти – німа від ласки,
Хоч все говорить:
«Краще йди у бій».
Я б не пішов,
Якби закрила б двері,
Я б не кричав,
Коли встромила б ніж,
Я б не писав
Про тебе на папері,
Я б стер дурні думки
В житті скоріш.
Якби з`явився б
Хоч єдиний шанс
Аби на мить
Мене ти зрозуміла б,
Я не хотів
Не бонус, ні аванс,
Я хтів лише
Щоб ти мене любила.
Я не будую планів
На майбутнє,
Я не рахую
Ні годин, ні днів,
Керує мною
Почуття могутнє,
Хотів палати
З очей твоїх вогнів.
І знову сни,
Де знову лише ти,
Ти знову кличеш
За собою в путь,
Я так хотів
З тобою далі йти,
Та проти мене твої
Слуги пруть. (Наївність та печаль)
Я, мов дитина,
Прагну нову зустріч
Аби хоч бачити
Твої яскраві очі,
І боязні
Стараюсь дати відсіч,
І зрозуміти прагну
Що ти хочеш.
Задавсь питаннями
І наче знову,
Настала осінь,
Чи, може, вже й зима,
Мені то дасть,
То відбирає мову
Стара й знайома
Почуттів тюрма.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612409
дата надходження 10.10.2015
дата закладки 10.10.2015
В коханні не зізнаюсь, хоч вбивайте,
Хоч крила ріжте і стріляйте в груди.
Мені вже так боліло геть усе!
Чи так кохати ще когось я буду?!
В коханні не зізнаюсь, хоч заплачте,
Хоч одяг рвіть і грюкайте дверима.
Я так втомились від жахливих зрад
Чи то вже стала я така ревнива?!
В коханні не зізнаюсь, хоч кричіть,
Хоч вовком вийте і сваріться всюди.
Хай полум'я горить в моїй душі,
Бо не зізнаюсь, а кохати буду…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610139
дата надходження 29.09.2015
дата закладки 29.09.2015
[youtube]https://youtu.be/swc6LgtXnCw[/youtube]
Засинай,люба мамо... Я твої зацілую морщинки.
Колискову свою заспівають тобі солов'ї.
Загубились в волоссі років неслухняні сніжинки -
всіх безсонних ночей,всіх тривожних ночей на землі.
Відпочинь, хоч на мить. Всі тривоги залиш за дверима!
На час твого сну навіть оберти спинить земля.
Ти - щастя моє! З такими сумними очима...
Яка ж ти красива! Яка ж ти іще молода.
Та, наче лезом по серці, за кожну твою сльозинку!
Я б забрала собі ту давню твою журбу.
Зацілую,так палко, я кожну твою морщинку,
й чим зможу, сьогодні, тим з радістю послужу.
Засинай, люба мамо.Відпусти ті бездонні тривоги.
Колискову свою заспівають тобі солов'ї.
Я за сон твій спокійний знов попрошу у Бога -
за людину, дорожче якої нема на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607091
дата надходження 16.09.2015
дата закладки 21.09.2015
[i]В серці обірвалася струна,
Боляче і трошки не приємно...
Чи то в́есна палить мовчазна,
Що за розквіт кланяюся чемно?
І звучить в мені щось неземне,
Змішане із вуличним звучанням.
То загасне тихо, то дмухне
І розвіє в пил весн́и втручання.
Моя музика - не перелітний спів.
І нікому іншому не знати,
Лиш дорогам, де сліди без слів
Зможуть, щось про когось розказати.
Обірвалася єдина й заржавіла,
Вибивши свій потяг з колії.
І на вушко тихо прохрипіла,
Опустивши в землю вії золоті.
І живе моя весн́а, така музична,
Річкою тече серед окрас.
Намагається, мов панночка столична
Витанцьовувати не трагічний вальс.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568675
дата надходження 23.03.2015
дата закладки 11.09.2015
А если честно, то уже давно не больно.
Терять людей, которые важнее всех.
И говорю я об этом спокойно,
Иногда даже пробивает на смех.
А если честно, то уже давно не страшно.
Умирать каждый день... Я привык.
Люди играют чувствами опасно.
И хоронят не жалея живых...
И мне давно не интересно,
Что будет дальше, буду ли я жить.
Бог забирает лучших, мне известно.
Но можно ли смерть у Бога одолжить?
Да, все надоело очень...
И эта жизнь, уже не моя игра.
Я пишу стихи только ночью.
А потом читаю их до утра.
А днем вся эта суета,
мне крышу сносит.
Я не живу, я просто так...
Но ведь они все равно не спросят...
Им наплевать. У них свои проблемы.
Дом, робота, любимые люди.
И может они зададут вопрос: - где мы?
А может ответят им: - там где вас любят...
Но это не моя жизнь. Я ней не живу.
Я просто наблюдаю со стороны.
Не заметит никто когда я уйду.
И упаду в руки сатаны...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602668
дата надходження 28.08.2015
дата закладки 29.08.2015
А я уже совсем не та...
Я незаметно повзрослела...
В "пастеле" нравятся цвета...
Нежнее - прикасания тела...
А я уже совсем не та!..
В горохи платье удлинила...
И по законам бытия
Свой норов днями укротила...
Мне всё позволено с утра:
И каблуки,и круассаны!..
А я мечтаю,как тогда,
Когда луна - в туманной грани...
А я ...летаю(где хочу)!..
И параллели выбираю!..
К меридианам не спешу,
Как струны арф перебираю...
А я не плачу(на лету)...
А на лету... я воскресаю!..
И осень рыжую (свою)
На майский ландыш не сменяю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602047
дата надходження 25.08.2015
дата закладки 25.08.2015
Привіт, незнайомцю!
Наснилась чомусь наша зустріч,
На зламі часів, на зворотньому боці життя.
Збиваючись, вкотре
збираючи сонце у люстро,
Долаємо ночі і дні, перебігши буття.
Привіт, незнайомцю,
якими блукаєш стежками?
В холодному небі не гріють далекі свічки.
Птахи тут безкрилі,
безликії, як оригамі.
В горах сталактити, неначе колишні річки.
Привіт, незнайомцю,
чом погляд підводиш зухвало?
А що там на серці,чи є воно в тебе,чи ні?
Здаєшся знайомим...
Тобі я колись віщувала?
Але то було мабуть зовсім у іншому сні.
Привіт,незнайомцю!
Скажи, а чому одинокий?
Здавалось все добре, он ліра чарівна в руках.
Мелодія плаче,
Вливається в вічність неспокій,
Злітаєш? Назавжди? Та тільки ти зовсім не птах...
18.08.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600651
дата надходження 19.08.2015
дата закладки 19.08.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.08.2015