Я - лише перехожий. Блукаю зажуреним містом.
Передзим"я виконує снігом написаний блюз.
Посипаючи землю і душу коричневим листям,
Тиха осінь плекає надію, що я озирнусь.
Я - ніхто. Я частина сумного міського пейзажу.
Розчинюся в дощі - не помітить високий ліхтар.
Сіру вулицю не зіпсую цим, але й не прикрашу,
Оселюсь в королівстві блідих та безбарвних
примар.
Свій розхристаний плащ застебнув. Але він не
зігріє.
Холоди листопаду пронизують вже до кісток.
Темно-сірі краплини дощу почали літургію,
Вчергове намагаюсь зробити невпевнений крок.
Я вдивлявся у темряву та не побачив нікого.
Чую оклик типовий від когось: "Долай віражі!"
Я заплутався в пошуках щирого слова живого,
Я втомився від пошуків марних живої душі.
Як же холодно! Боляче! Страшно від кожного
звуку!
Розгубився я на перехресті самотніх стежин.
Я крокую стезею, тримаючи осінь за руку,
А сторонній хтось скаже, що я на дорозі один.
Розчарований вечір мене повернути не зможе
У часи неповторних освідчень, палких мерехтінь.
Та хіба маю право на сум? Я - лише перехожий...
Але я не самотній. Зі мною - заплакана тінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000268
дата надходження 06.12.2023
дата закладки 07.12.2023
Уже по-осеннему день постаревший кружится,
и в парке безлюдном опять листопадная власть...
А листья летают, летают, как желтые птицы,
и вздрогнешь невольно: откуда такая взялась?
Расставила осень свои золочённые сети,
но как-то не хочется в эти объятья пока...
А время торопит и, словно безжалостный ветер,
пытается вырвать из мыслей моих облака.
Кудесница осень... И листья, как будто жар-птицы,
сидят на ветвях и шуршат, но совсем не поют...
В багрянец раскрашены нынче " берёзовы ситцы "
и так полыхают как самый последний салют.
Луч тонкий дрожит на прозрачной ладони заката,
как линия жизни и в завтра ведущая нить...
А осень срывает с берёз золотые дукаты,
и кружатся, кружатся в вальсе последнем они.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962248
дата надходження 08.10.2022
дата закладки 15.10.2022
Світку мій, мов люстро, відшліфований
Після довгих, окаянних злив,
Викупаний у нещадних повенях!..
Хтось тебе у Бога відмолив...
Щоби струни, вирвані із коренем,
Заново Господь налаштував,
І поля, негодою розорені,
Розплели зелені коси трав...
Щоби, літнім дотиком злеліяний,
Ліс густий навстріч новому дню
Хвойними закліпав ніжно віями,
Струшуючи росяну броню.
Все минеться: і негоди, й віруси,
Час роки на жорнах перетре.
Тільки б ти, мій світку, не зневірився,
Вічне розмінявши на пусте...
Тільки б не здрібнився у гонитві цій
За мирським, бо це - лише обман!..
Ген з-за хмари сонце пишні китиці
Звісило і землю обійма.
[i]Світлина з інтернету.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880843
дата надходження 26.06.2020
дата закладки 17.07.2020
Світку мій, мов люстро, відшліфований
Після довгих, окаянних злив,
Викупаний у нещадних повенях!..
Хтось тебе у Бога відмолив...
Щоби струни, вирвані із коренем,
Заново Господь налаштував,
І поля, негодою розорені,
Розплели зелені коси трав...
Щоби, літнім дотиком злеліяний,
Ліс густий навстріч новому дню
Хвойними закліпав ніжно віями,
Струшуючи росяну броню.
Все минеться: і негоди, й віруси,
Час роки на жорнах перетре.
Тільки б ти, мій світку, не зневірився,
Вічне розмінявши на пусте...
Тільки б не здрібнився у гонитві цій
За мирським, бо це - лише обман!..
Ген з-за хмари сонце пишні китиці
Звісило і землю обійма.
[i]Світлина з інтернету.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880843
дата надходження 26.06.2020
дата закладки 17.07.2020
То ще не осінь, ще не осінь,
То тільки серпня тепла мідь,
То павутинка у волоссі
З далеких зоряних століть.
То тільки подих вересневий
З-за хвіртки літньої пори.
І липи ці, що наче леви,
Ховають золото між грив…
То ще вирують свіжі соки
У пору щедрих врожаїв!
Ще обрій твій такий високий,
І перша зморщечка між брів –
Це тільки розчерк ледь помітний,
Який залишили роки.
Нехай позаду буйний квітень,
Та є ще серпень палахкий.
То ще не іній, чуєш, жінко!
То зацвітає деревій.
Ще спомин юності барвінком
Так свіжо дихає з-під вій.
Іще дитинство там, за рогом,
Ти тільки руку простягни.
Хай не нащупаєш нічого,
Та вчуєш дихання весни.
То кілька аркушів століття,
В якому твориш і живеш.
Ти ще повторишся у дітях
І у нащадках їхніх теж.
Де ж ті літа вітроволосі?
Гукнеш – і серце стисне щем…
Хіба ж то осінь? Ні, не осінь,
То тільки серпень із дощем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844703
дата надходження 11.08.2019
дата закладки 27.08.2019
Я не умею быть врагом,
Мне это чувство непонятно.
Не поджидаю за углом,
Не возвращаю зло обратно.
Не знаю, что такое мстить,
И делать подлость от обиды.
Мне легче кажется простить,
А не носить на сердце глыбы.
Мне говорят, я этим слаб,
Что не даю, бывает, сдачи,
Но гневу, злости я не раб,
А это в жизни много значит.
Я знаю точно, лишь в добре
Сокрыта истинная сила -
Оно когда-то на горе
Смиреньем злобу победило.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842553
дата надходження 20.07.2019
дата закладки 23.07.2019
Ще досвіт вологий такий і притлумлено-сірий,
Ще променя світлий кучерик заплутавсь між гір…
Та мить – і ранкового сонця тоненькі рапіри
Проткнуть і розкрають на клаптики світ, як папір.
Ще бджоли дрімають, напившись квіткового трунку,
Сховавши медовий бурштин у тугі стільники.
І, наче вуста у чеканні палкого цілунку,
Троянди зімкнули тендітні свої пелюстки…
Й чатують спросоння, допоки мереживний ранок
Пригубить з духмяних голівок намисто роси,
І світ зодягнеться в лелітковий диво-серпанок,
І сріблом поллються пташині дзвінкі голоси!
Ще руки мої нерухомі на теплому ложе,
Чекають гарячого подиху й ніжних торкань…
А десь за вікном розвидняється небо погоже,
І сонце між гір вибухає, як пишна герань.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839924
дата надходження 25.06.2019
дата закладки 03.07.2019
Цих покосів повінь запашна
І квіток мозаїка строката!..
Даленіє цяткою човна
У любистку викупана хата.
День, мов кінь, пустився навпрошки,
Лиш на сонці блиснули підкови.
Голосами вдарились пташки
Об тінисті, сонні ще діброви.
Мов пацьорки, блимає роса,
Золотиться липа кучерява,
І твоя наклепана коса
Тонко так посвистує у травах.
Ще ранкове сонце не пече,
Межи гір крадеться жовтим лисом.
І здається, що твоє плече
Небо простромило мідним списом.
Що твоя занесена коса,
Ніби меч над серцем полонини…
Що ота розбризкана роса –
Плач трави, пекучий і полинний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837959
дата надходження 07.06.2019
дата закладки 03.07.2019
[i]Ввиду массового исчезновения стихов с сайта приходится выкладывать повторно[/i]
Не знаю, о чём говорить. Да и надо ли
Навязываться, ерундой нагружать не в тему.
Сказали давно мы друг другу всё, что могли -
Зачем тебе, в самом деле, мои проблемы.
Молчание - золото, истина на века -
Хранит без процентов надежд депозит, как в банке.
А самое ценное продано с молотка,
Когда осознали - не в те мы уселись санки.
Но всё же осталась нить (паутина? корд?),
Струною гитары натянута до предела.
И взять бы привычно мажорный бемоль-аккорд,
Но нет, инструмент затих - батарейка села.
Людей в телефонной книге моей не счесть -
Зевнут безразлично в трубку ночному гостю...
Так здорово осознавать, что ты где-то есть,
Родная? Чужая? Далёкая? Близкая? - просто...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833840
дата надходження 28.04.2019
дата закладки 02.05.2019
Когда мне ни мысли, ни сло́ва, ни звука
Не дарит небесная рать,
Гитару беру в неумелые руки,
Учусь на гитаре играть.
Мне эта гитара по нраву, по росту,
И кажется со стороны,
Что просто, что так по-ребячески просто
Покой будоражить струны.
Поверьте, друзья, – до кровавых мозолей
Порой доходили дела,
Чтоб пара удачных диезов-бемолей
В арпеджио чисто легла.
И вверх по ладам, как по лестнице в небо –
Слезой, трепеща, не дыша.
За каждый порожек, за нотами следом
Как есть, улетает душа.
Ах, звонких высот не достичь мне, наверно.
Аккордами мне не греметь.
Любимые мной паруса Крузенштерна*
Никак не желают шуметь…
Возможно, что это не просто от скуки.
Зачем (и самой бы мне знать)
Гитару беру в неумелые руки?
Учусь на гитаре играть…
[i]2018[/i]
-----------------
«Паруса Крузенштерна» - песня Александра Городницкого
https://www.youtube.com/watch?v=SywekZbVCwQ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808935
дата надходження 05.10.2018
дата закладки 10.10.2018
[b][i][color="#000080"]У кожного свої є вподобання
з того безмежжя, що згубило лік.
Позбутися їх – марні намагання,
в полон здались ми залюбки й навік.
Ті люблять танці, спорт, мистецтва твори,
а хто в обійми Бахуса бреде...
Я ж – у полоні чарівниці-Флори.
На сходинці за нею, Муза жде,
бо знає добре: я в цупких тенетах
страшної сили – магії краси.
Мій сад для мене – чарівна́ планета
буяння дивоцвітів і яси.
Вражає диво: непримітний корінь,
насіннячко, а іноді й листок,
враз розіллються, як весняна повінь,
квітучим різнобарв'ям пелюсток
у ніжність перших крокусів, нарцисів,
тюльпанів, незабудок голубінь,
в помпезність фараонову ірисів,
півоній чи в дельфініумів синь.
Жаринами полум'яніють маки,
контрастом їм – гортензії шапки,
проснулися від сонця портулаки
і виткали яскраві килимки.
В коронах гордих королівських лілій
заграла діамантами роса.
З дерев, щоб ті від спеки не зімліли,
розвісили ліани паруса.
З верхівки вишні, обійнявши гі́лля,
стовбурчить вушка "кручений панич",
силкується згадати, мов з похмілля, –
що він робив на вишні цілу ніч?
Мов наречена, вквітчана веранда
потічками з ломиносів квіток.
Цариці незрівняннії, троянди,
ошатно оповили закуток... –
Для них раніше сонця прокидаюсь,
спішу в мій рай по вранішній росі,
блаженно в Божій розкоші купаюсь,
виспівуючи серцем гімн красі.
Затамувавши подих, – не зламати б! –
я вітерцем над квітами лечу
і, вбравшись у п'янливі аромати,
розчулена, з пелюстками тремчу.
Я в цьому царстві квітів – повелитель... –
і в ролі землекопа та раби.
"Кайфую" від краси як небожитель –
і падаю від втоми чи журби...
Що ж Муза?
Неспроможна на образу,
ховається за плетивом гірлянд
і шле, всміхнувшись, думку, о́браз, фразу,
що я читаю в шепоті троянд.
О світла Музо! Літо вже за гори
несуть птахи на крилах, за моря.
Разом з теплом розтануть чари Флори,
і упаду в твої обійми я,
бо скучила.
І ми не раз – вже скоро! –
під плач дощів, під музику вітрів,
біля вогню в холодну сніжну пору
торкнемось поетичних вівтарів.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807024
дата надходження 18.09.2018
дата закладки 06.10.2018
Безмежна сила Інтернету
впіймала в сіті всю планету:
всі "гуглять" чи сидять в You Tube,
а ми – у Поетичнім Клубі,
бо нас заніс на цей Парнас
крилатий (чи кривий) Пегас.
Несхожі тут пани і пані:
монументальні, многогранні –
це автори́ поем епічних
чи історичних, чи міфічних...
Хтось тут кує амбітні плани,
у інших – філософська суть,
у третіх вірші – трепет лані,
довершені до філіграні...
як є і ті, що "муть" несуть.
Є сіячі фольклорних зерен,
а хтось – колючий, наче терен,
сатира в них – гостріш ножа.
Буває в'їдлива іржа,
що українське все паплюжить,
викупує в брудних калюжах.
Тут і запроданці, і "тролі",
у них конкретні платні ролі –
ганьбити злісно патріотів,
ліпить їм марку ідіотів.
Є моралісти, фантазери
і обструктисти-флібустьєри,
прозорі й мутнокольорові...
дотепні, мудрі, гонорові,
нудні та прісні, феєричні,
розсудливі чи істеричні,
є незворушні, наче дуб...
а разом – ПОЕТИЧНИЙ КЛУБ.
Всі згуртувались, згрупувались,
по інтересах об'єднались,
то ж зрідка лиш якась пташина
загляне до чужого тину.
Серед "своїх" – любов, обійми...
за мить – вже суперечки, війни...
все, як в пригодницькім кіно...
але ж... комфортно все одно.
Та як би, часом, ми не злились,
забувши статус й смак манер,
і довго після бруду мились,
бо вилив друг на нас цебер,
та будьмо, друзі, толерантні:
пошлем уклін наш елегантний,
подяку щиру і визна́ння
(і скажемо це без вагання!),
Тим, Хто відкрив цей сайт для Клубу,
Хто дарував солодку згубу –
на сайті вірші розміщати
й себе, коханого, читати,
приймати схвальні "одобрямси" –
безмірні в щедрості аванси.
У всіх нас – спільні інтереси,
і Клуб для нас – як другий дім...
Ото ж, поети й поетеси,
шануймося у домі цім!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542149
дата надходження 07.12.2014
дата закладки 24.03.2018
…Бо на те вона й осінь, щоб дощ лебедів за вікном
Під журливу мелодію Вагнера, Баха чи Верді,
Коли небо, мов чан, перекинутий догори дном,
А природі ще хочеться пульсу й тепла, а не смерті.
Ще у затишних клумбах медові й густі кольори,
І деревам довкола не бракне зеленого глянцю!..
Та у шереху крон відчуваються нотки хандри,
І в осикове листя вплітаються плями багрянцю…
Ще теплінь пообіді тягуча, як сливовий глей,
Ще в дібровах щоранку лунає пташина забава,
І, здавалося б, ось тобі грушка смачна і глінтвейн,
Чистий аркуш паперу, натхнення і з пінкою кава.
Бо на те вона й осінь, щоб ніжити серце в теплі,
Римувати думки й розкладати по ветхих полицях,
Відпускати терпку ностальгію у вільний політ ─
Хай собі покружляє і віршем під ранок насниться.
Тож допоки довкола такі ще живі кольори,
Й на світанку розгойдують тишу гаї пишнокосі,
Насолоджуйся світом, закохуйся, мрій і твори,
Бо на те вона й осінь, поете, на те вона й осінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750069
дата надходження 10.09.2017
дата закладки 19.09.2017
... И снова знобит, словно в душу прокралась зима...
И тяжесть на сердце... как будто оно постарело...
Послать бы подальше куда-то Восток оголтелый!..
Мне так надоела восточная эта "тюрьма".
По кругу бегу - словно белка кручу колесо.
Конца не видать круговерти моей повседневной!..
... Устала, о, как же устала я , Боже, душевно!..
Судьба - бестолковый такой иногда режиссёр.
И плакать - не плачу. Иссяк этот слёзный ручей
И с ним будто у́мерло что-то в душе незаметно...
Вернуть, воскресить это "что-то" наверное тщетно -
Как тщетно вернуть себе тысячи прожитых дней...
... О, Господи, Боже, могу ли тебя попросить
О самом простом - о весне в моём сердце усталом?..
От счастья заплакать бы - завтра... Ведь это так мало!..
Ты знаешь, как хочется, Господи, сердцу любить?..
Любить... обнимая руками , глазами, душой
Заветное счастье, чтоб полностью в нём раствориться...
... Так больно... когда перевязаны крылья у птицы...
Лишь грустные песни поются у птицы такой...
... А мне бы взлететь! Да в объятия... прямо к нему...
И чувств нерастраченных силу ему отдавая,
Почувствовать - как от любви во мне жизнь воскресает...
И слышать как сердце в себя возвращает весну...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743891
дата надходження 29.07.2017
дата закладки 30.07.2017
Чем хороша профессия поэта?
Не требует особенных забот.
И можно написать зимою лето,
И даже иногда – наоборот.
С тобой всегда твоё воображенье,
И дождь, и снег, и яблок аромат...
И целый мир в твоём распоряженьи,
И никаких финансовых затрат.
Не надо покупать холсты, мольберты,
И в краски добавлять волшебный яд.
В огне пожара все картины смертны,
А рукописи, к счастью, не горят.
И, кажется, из воздуха берутся
Без видимых усилий, на авось.
Вот это называется искусством –
Когда не видно, чем оно далось.
И смысла нет рассказывать подробно
Про пот и кровь, и вечный поиск слов.
Поэт, конечно, человек свободный,
Но только не от собственных оков.
Во сне и наяву, в жару и стужу,
Пока в душе хоть капелька тепла,
Поэт у слова не за деньги служит.
Но это уж патетика пошла…
Когда перегорит источник света,
Ты станешь у раскрытого окна…
………….
Чем хороша профессия поэта?
Что вовсе не профессия она.
25.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668275
дата надходження 25.05.2016
дата закладки 08.01.2017
Ця трава, скуйовджена, прим’ята,
Цих кульбаб молочні ліхтарі –
Пух летить, як вищипана вата,
Невагомо плаває вгорі.
Завмираю: слухаю, як п’яти
Доторкають стебла молоді…
І мені так солодко лежати,
Як човну легкому на воді!
День такий привітний і погожий,
Мов Великдень в будень цей забрів!
Крила рук, розкидані на ложі
У лляних овалах рукавів…
І соро́чки вишитої ромби –
Голубі на білому, і сни,
В голові розсипані, немовби
Золотаві промені весни!..
І така травнева чиста тиша
Срібнодзвонить співами пташок!
І трава скуйовджена колише
Мого тіла теплий сповито́к…
І на шкірі – ніжний подих неба,
Лоскітливо-трепетний, живий,
Мов кульбаб насіялось зі стебел
У мої овальні рукави…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665712
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 07.01.2017
Отлетела осень журавлями..,
Отгорела золотым костром...
Разве то, что было между нами,
Нынче назову забытым сном?
Снежная метель укрыла крыши,
Пала белизною во дворе...
Как же о тебе скажу я "бывший",
Если думы живы о тебе?
Снег идет легко и так беспечно,
И, похоже, он не даст ответ...
Разве оброню я "бессердечный",
Если ты тепла оставил след?
Если нынче, завернувшись пледом,
За тебя судьбу благодарю..,
Согреваясь бесконечным светом
Твоего стыдливого "люблю".
(иллюстрация с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701034
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 17.11.2016
Вийдеш у двір, а довкола вершково-зефірно!
Канула осінь у лету – і жодних ознак…
Свіжість морозну природа вливає підшкірно,
Мов по краплині міцну чорну каву й коньяк…
Крутиться світ, посміхаючись, мружиш повіки,
Дух запирає стерильна густа білизна!..
Ця неймовірна зима, як віднайдені ліки,
Щось ворухнула в тобі – й зазвучала струна
Після тривалої тиші й вологих туманів,
Прілого листя і сивої дратви дощу!..
М’ятно-вершковою пінкою тане в гортані
Чисте повітря, впиваюся ним досхочу!
І розумію, як мало потрібно для щастя:
Білої тиші в душі поміж вітру і злив
І розуміння того, що усе тобі вдасться,
Адже зима – це пора для очищення й див…
Чаю гаряче горнятко і вовняні капці,
Ніжних зимових картинок у стрічці новин,
І за вікном – дивовижно легких декорацій,
Ніби вершковий зефір на прилавках вітрин...
[img]https://pp.vk.me/c837726/v837726864/a7f3/pYOtnXWx0IQ.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700691
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 15.11.2016