Вона любила фільми про любов
Латте із карамеллю, детективи.
На світ дивилась через об'єктиви
Остерігалась пристрасті оков...
Вона любила джаз і трішки рок.
Гучні компанії та тихі ранки
Яскраві зорі на дні філіжанки
У невідомість несміливий крок...
Вона була поетом у душі.
Як Байрон понад все хотіла в гори
Торкати поглядом їхні простори.
Про них писала трепетні вірші.
Вона була тендітна і тверда.
Тепліша- сонця, холодніша- криги.
Прологом не дописаної книги.
Бурхлива і спокійна, як вода.
Вона любила кеди і бумбокс
Запах кориці і відтінки сталі.
Осінні шати із дерев опалі.
І в голові з думками парадокс.
Вона була несхожою до всіх.
Так трішки дивна, може божевільна.
До вітру схожа - невловимо-вільна
Нехай і за спиною чула сміх...
..........
....
Вона була далека від землі...
А він понад усе любив її...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699944
дата надходження 11.11.2016
дата закладки 11.11.2016
Вона любила фільми про любов
Латте із карамеллю, детективи.
На світ дивилась через об'єктиви
Остерігалась пристрасті оков...
Вона любила джаз і трішки рок.
Гучні компанії та тихі ранки
Яскраві зорі на дні філіжанки
У невідомість несміливий крок...
Вона була поетом у душі.
Як Байрон понад все хотіла в гори
Торкати поглядом їхні простори.
Про них писала трепетні вірші.
Вона була тендітна і тверда.
Тепліша- сонця, холодніша- криги.
Прологом не дописаної книги.
Бурхлива і спокійна, як вода.
Вона любила кеди і бумбокс
Запах кориці і відтінки сталі.
Осінні шати із дерев опалі.
І в голові з думками парадокс.
Вона була несхожою до всіх.
Так трішки дивна, може божевільна.
До вітру схожа - невловимо-вільна
Нехай і за спиною чула сміх...
..........
....
Вона була далека від землі...
А він понад усе любив її...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699944
дата надходження 11.11.2016
дата закладки 11.11.2016
Я запізнилась в дорозі на вічність...
Просто недбалість, а може кармічність?
Я заблукала у світі безмежності...
З закономірності? З необережності?
Я на шляху до його нескінченності
В пошуках істин у світі буденності.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699367
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 08.11.2016
День зітхнув вітерцем і приречено
Відійшов у минулий час,
Залишивши про себе для вечора
Безнадійно- сумний парафраз,
Бо природа й сама вже не вірила,
Що повернеться літо назад, –
Місто – в темному, небо – в сірому,
В брудно-жовтому – листопад...
Та як виклик оцьому світові,
Попри темряву і холоди,
Ти приходила вся у світлому
І у радісному, як завжди.
Духмяніла вечірньою свіжістю
І парфумами "Тет-а-тет",
І, з тобі лиш властивою ніжністю,
Загорнувшись у во́вняний плед,
Гріла руки об чашечку з кавою,
Й туркотіла про се і про те...
Й пізня осінь буває яскравою,
Як кохання у душах цвіте!
Парафраза, парафраз, -у. 1. Переказування змісту твору або чужих думок своїми словами
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692118
дата надходження 02.10.2016
дата закладки 31.10.2016
[i]просто дощ за вікном) [/i]
Я скучила. Крапка. Все просто. Ні менше. Ні більше.
Промокли до нитки, без тебе написані, вірші.
І я, мов наївне дівчисько, /наосліп/ повсюди [b][/b]
Шукаю тебе, а натомість - чужі мені люди.
Натомість дощі зазирають в оголені вікна
Моєї кімнати /душі/. Та найгірше: я звикла
До холоду, й мовчки плетусь під дощі манівцями -
У них розчиняюсь, неначе мене олівцями
Пунктиром поклали на аркуш. Ні менше. Ні більше.
У мене без тебе в печалі народжені вірші.
Я скучила. Крапка. Все просто. Чужі мені люди.
І влучно /навиліт/, прострілені тишею, груди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696378
дата надходження 24.10.2016
дата закладки 24.10.2016
Я открыта для тех, кто прозрачен со мной,
В ком не теплится зло за закрытой ладонью,
К кому можно порой, обернувшись спиной,
Быть уверенной что мне не сделает больно.
Я бегу от людей, тех, кто тянет на дно,
С кем по новой стоять не хочу на исходной,
Те, кто предал хоть раз, с ними все решено...
И пусть буду для них я занудной и гордой.
Я всегда сторонюсь меркантильных людей,
Что во всем, для себя, только выгоду ищут,
И за мелочь продать им покуда важней,
Чем порою, простое, принятие пищи.
Я ценю только тех, кто со мной вопреки
При малейшем паденье подаст свою руку.
Всех невзгод не боясь будет рядом идти,
И прощаньем не станет на годы разлука.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695346
дата надходження 19.10.2016
дата закладки 19.10.2016
«Я не здатний жити в інших широтах
Я нанизаний на холод, як гусак на рожен…»
(Йосип Бродський)
А я теж не здатний
Жити в інших широтах:
Сонячних і гарячих.
Туман і мокряк ірландський
Так в’їлися в моє тіло,
Що сам я став білим
Від бороди до глибин душі,
До її найзаплутаніших лабіринтів
З вапняку – біломурованих.
Я так звик:
Якщо море – то конче холодне,
Якщо берег – то конче вітряний,
Якщо вересень – то конче пустка
Вересова – а під ногами торфовище,
А під торфовищем сплять королі,
А дощ з неба завісою,
А роса сріблястим намистом
Холодним, як вістря стріл,
Якщо вітер – то конче колючий
І все в обличчя зоране зорями,
Холодними, як все тут
На острові зеленому озерному.
Якщо жовтень – то конче туман
Там, між листям кленів,
Там, за доторком до кори явора,
Там за пальцями ясена.
Там.
Де море гойдає човен,
Де хочеться в кам’яну хату
До жаркої ірландської пічки,
Де запах картоплі печеної
І кожен кухоль з дерева різаний
Пахне старезним віскі.
Там – де холодно.
Там – де осінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695330
дата надходження 19.10.2016
дата закладки 19.10.2016
Как Фрези Грант
легка, и налегке,
цвет странен глаз –
цвет ветра в океане.
Она всё носит
в тощем рюкзаке,
полмира умещается в кармане.
Свободна от друзей
и от врагов,
стереотипов, пошлости.
Свободно
глядит на мир
летящих облаков.
Ей хорошо,
индигово,
не больно...
почти уже.
Не выбилась из сил,
но просто сплин
с оттенками «смертельно».
В её глазах разбавленная синь
до ощущенья цвета –
цвет пастельный.
В её глазах
вселенский «недолюб»,
зрачки, как волны,
ветрами разбиты.
Улыбка детская,
слетает с пухлых губ:
«Пусть все живут,
и волки будут сыты»...
Как Фрези Грант
легка, и налегке,
свободна от зароков,
нет дилеммы,
что уместить
в заплечном рюкзаке.
Она, как небо –
неприкосновенна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694688
дата надходження 16.10.2016
дата закладки 16.10.2016
И когда ее нежную одолевал Морфей, -
я боялся дышать, я был бездыханно тих.
Сын мой, в ней вмещался целый котел чертей,
только ангелы в ней же превосходили их...
Эта та, кем не будешь вовеки по горло сыт,
в ней был ключ ото всех потайных дверей...
Я молчал, как тоскуют по телу ее холсты,
и как много о ней не ведает галерей.
А она, как рассвет оставалась всегда свежа,
всемогуще шикарна, по-детски мила, хрупка.
У таких, как она под корсетом блестел кинжал,
я был - царь, я был - раб, я был глиной в ее руках.
В ней, как в тигле, кипела, бурлила живая страсть,
в ней пылать до конца, в ней накаливать бы клеймо,
мне совсем не страшно было в нее упасть,
было страшно без сил заранее изнемочь.
И когда поутру изобилие в ней греха
покрывала девственность красоты...
Я ее обожал... она же была тиха,
я ее тишиной упивался до хрипоты.
Сын мой, из нее бы не вышла жена и мать,
от нее исходила сила другой любви.
Знал бы ты, как она могла пронзительно убивать,
воскрешая лукаво игривым своим: "живи".
Неземное мельком замечалось в ее чертах,
и звало, кроме всех превосходств земных.
Знаешь, если б земля держалась на трех китах,
мальчик мой, я уверен, - она приручила б их...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694432
дата надходження 15.10.2016
дата закладки 15.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.10.2016
Вона була...щоднини, щохвилини.
Як зручна річ і завжди під рукою.
Безмовно йшла, як кликав за собою,
Вона з ребра, а він таки із глини.
Вона була в коханні невгамовна,
А він топив ті пристрасті у настрій.
Вона любила до нестями, айстри,
Спорідненість якась, неначе кровна.
Вона була спокійно-домовита,
А він за обрій день який збирався.
В піжмурки з мріями укотре, грався,
А мрія та така несамовита.
Вона була звичайна і буденна,
Йому бажалось Анджеліну Джолі
І сипав їй на рани жмені солі.
Душа його чомусь така злиденна?
Вона була, а він ногами в двері...
Хотів розправити без неї крила.
Вона ж любила, так його любила,
Забула мудрість Тайної вечері.
Вона була метелик легкокрилий,
В косі шовковій осінь заблукала.
Ще майже півжиття його чекала
Ну як він там, розгублений, безсилий?
Вона була...коли він схаменувся, -
Ще може в ноги впасти, та запізно.
Сміялась доля так дошкульно й грізно,
Куди ти пнувся? Навіть не здригнувся.
Вона була, тепер її немає.
В краях заморських квилить, як зозуля.
Коли той спомин дошкуляє й муля,
Тоді він руки в відчаї ламає.
Вона у квітах губиться росою,
Колись, як айстра, відцвіте і піде.
Росою очі, доки сонце зійде,
Нехай не виїсть, вмиється сльозою.
Вона була...щоднини, щохвилини.
Як зручна річ і завжди під рукою.
Безмовно йшла, як кликав за собою,
Вона з ребра, а він таки із глини.
26.09 16
Персефона – нещасна дружина Аіда, який правив підземним царством. Він насильно взяв її в дружини, викравши у матері Деметри. Боги наказали їй проводити не менше половини свого життя (осінь і зиму) в обителі чоловіка, тому рік за роком вона опускалася під землю з приходом холодів.
Легенда про квітку стверджує, що колись, в кінці серпня Персефона помітила закоханих юнака і дівчину, які обмінювалися поцілунками, будучи прихованими нічним мороком. Персефона, позбавлена любові і вимушена незабаром вирушити до Аїду, заридала від відчаю. Сльози страдниці перетворювалися в зоряний пил, що опускається на землю і розквітає чудовими айстрами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690844
дата надходження 26.09.2016
дата закладки 26.09.2016
♫♫♫
Пишу… пишу… пишу…
Опять delete…
Не греет…
Мне б янтарь осенней неги…
Опять сердцебиение шалит…
Опять плету из строчек обереги…
Сжигаю в печке странную печаль,
Поскольку осень я люблю другую.
(А лета мне нисколечко не жаль,
К нему я осень точно не ревную. )
Итак…
Рискну писать её портрет...
Созревшим мёдом, алостью рябины…
Еще на холст добавлю свой секрет –
Закат мне одолжит свои рубины.
А ветер, вместо кисти, даст перо
Возможно, сойки или же жар-птицы…
Еще росы добавлю серебро
И звездной пыли теплые крупицы…
И кофе…
И горячий шоколад…
И горечь хризантем с туманом сизым…
А фоном будет старый-старый сад,
Хранящий тайны, сказки и сюрпризы…
И буду целый вечер рисовать –
Покуда ночь не завладеет небом,
Покуда сон не свалит на кровать…
…А вдруг под утро сад засыплет снегом?
А осень дома…
В рамке золотой…
С загадочной улыбкою Джоконды…
А снег растает
Раньше, чем весной…
Желаньям нашим с осенью покорный…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690590
дата надходження 24.09.2016
дата закладки 25.09.2016
Гойдала нічка човен сну,
У ліжку сонце тихо спало.
Вона йому щось про весну,
Про квіти зоряні співала.
Тим часом хмари затягли
Широке поле виднокраю.
А вже настала мить грози,
І блискавиці небо крають.
У бубни вдарили громи,
Вітри шалено закрутили…
Немов би вирвались з пітьми
Самого пекла люті сили!
І ринув дощ! Текла вода,
Змиваючи всі чари нічки.
Трясла гроза небесний дах
І ґасли зорі, наче свічки.
Немов розбуджене маля,
Прокинулось від грому сонце:
Грозу побачило здаля,
Послало промінь у віконце
І ясний промінь розігнав
Грози суцільну заволоку,
І веселково світ засяв
Під сонячним веселим оком.
Краплини раннього дощу,
Мов діаманти вигравали
І жаби в сонному ставку
Йому осанну заспівали!
Так літній ранок народивсь
Під хор солістів очерету.
Обличчя росами умив,
У золочену сів карету,
Щоб по веселці в казку дня
Зростаючи, чимдуж помчати!
Та по луках, та по гаях
Яскраві квіти розкидати.
03.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669995
дата надходження 03.06.2016
дата закладки 03.06.2016
Не корилася,
Не просилася.
Лиш поринула
І не втрималась.
Впала боляче –
Схаменулася.
Втерла сльози і
Усміхнулася.
Крила знову вверх –
Ледь трималася.
Розпашіло все –
Помилялася.
Чи уроки то?
Чи то висновки?
Бо таке життя,
Як у присмерку.
Правда у руках
Верх долонями,
Бо написана
Як сувоями.
Не корилася,
Не просилася,
Усміхнулась і
Пробудилася....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652317
дата надходження 17.03.2016
дата закладки 17.03.2016
Кладуть в селі шатор,
Піч ся вже мурує,
Йоні, ги оратор
Усім діріґує.
Зношувуться кури,
Яйця і сметана,
Открита капура
Звечора до рана.
Паленка зварена,
Свіні попалені,
Дружбове з дружками
Ходять, ги вшалені.
Вішавуть березу,
Барвінок притягли,
Нашой село криза
Іщи не досягла.
Слава Богу вшитко
Люди дома мають.
Із вариша рідко
На поміч чекають.
Сокачки в катранах
Місять, ріжуть, парять.
Єдна перед другов
Так чесно ся старать.
Лавіці поклали,
Столи накривають,
Гостяться помали,
Фіґлюють, співають.
Кіста попечені,
Оси в чоколаді,
Застивать кочоня
В пивниці на ладі.
Гентеш варить гурку,
Кось хрінь рісілює.
Мацур собі муркать,
Дідо смолі дує.
Молоді ся журять,
Май они ся мавуть.
Ліплять на капуру
«ПРОСИМЕ ЛАСКАВО!»
Пантлики, балони
Заязують діти.
Пес вже в буді конать,
Мусить всьо терпіти.
Їдіня му пахне,
Промкнув літер слини,
А тоті лем з кухні
Мичуть солонину.
Воробки всі ситі -
Тиждень ся туй гостять.
Такі ги корита
Черева вже носять.
Завтра прийдуть гості
Пішком, на машинах,
Не менше, ги двісті
На сисю гостину.
Прийдіть до нас тоже,
Хоть лем на півчаса,
Кождий вам укаже,
Де звернути з траси.
З Лемберга – направо.
Наліво, кіть з Чопа.
Ліпше на біцігльох,
Аводь автостопом.
На тиждень май мало
Ладіться гудіти,
Бисьте памнятали
Відки наші діти,
Де май свальба файна,
Де май добрі люди!
Наша хижа крайна –
Всіх чекати буду!
2009р. тетяна рибар
сокачка - повариха
катран - фартух
кочоня - студень
гентеш - м ясник
рісілювати- терти на терці
капура - ворота
пантлики - чтрічки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631836
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 09.03.2016
[i](з точки зору невиліковний реаліста)
[/i]
Життя – тільняшка, зебра чи рояль…,
воно біжить, немов сіренька мишка.
За клавішою білою йде чорна, це нажаль,
та все ж останньою обов‘язково буде… кришка.
27.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642979
дата надходження 11.02.2016
дата закладки 11.02.2016
Навчи мене слухати тишу,
Тобі в унісон помовчати...
Хай вітер поезію пише -
У дерева листяних чатах;
Хай віє поезія квітів -
Букетом п"янких ароматів;
Вплітається віршем у віти
Мереживо сонячних квантів.
Поезія ніжності наша -
В торканнях чуттєвих, пір"їнних...
Мовчанням хай повниться чаша...
Поезія тиші - у мріях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640237
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 31.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.01.2016
Я все больше молчу,
Время вышло из плена
И отправилось резво в свой свободный полёт.
Я все меньше хочу,
И любви знаю цену.
Только мысли всегда впереди, как эскорт.
Я все чаще теперь
С одиночеством вместе
Разбираю по полкам старый хлам из обид.
И хоть верь, хоть не верь -
Ничего не воскреснет,
Потому, что душа от любви не болит.
Потому, что не та,
Потому, что другая
Смотрит прямо в глаза с потускневших зеркал.
Как смешна суета
В бывших поисках рая,
Как нелепо звучит "Я всю жизнь тебя ждал".
И мосты не горят,
И дороги свободны.
И я знаю, что смело пойду по любой.
Ведь не зря говорят
"Знать так Богу угодно".
Вот и я повзрослела, и стала другой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639549
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 29.01.2016
Я не знаю, куди мені йти,
Коли кригою вкрилась душа,
Бо твоя відтепер збайдужіла.
Відняла...ні, обрізала крила,
І куди мені знов вирушать? -
Доленосні розсипані стріли.
Я не знаю, куди мені йти...
Будувати хотіла мости,
По яких із весни - у жнива,
Лишень осінь потроху, сивіла
І дощем нишком заголосила.
Тільки знову, допоки жива,
Не скорюся, з останньої сили,
Будувати бажаю мости.
Я забуду тебе, відпусти...
Під ногами колюча стерня.
Від сьогодні зав"язані очі,
Не питаєш мене, що я хочу?
І ступаю по ній навмання,
Бо ті мрії мої - маячня.
Серед льоду листочком? прости:
Я не знаю, куди мені йти.
24.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638283
дата надходження 24.01.2016
дата закладки 24.01.2016
Не хитайте головами, не жалійте.
Все як треба. Все як Небо побажало.
Ви зі мною келих терпкого налийте,
Аби лишенько нікого з нас не брало!
Вип’ю з вами! Не для того, щоб упитись,
А для того, щоб відчути повнокров’я.
За коханих, за прекрасних пригубити,
Побажати їм козацького здоров’я!
Наливайте! Та сідайте в тіснім колі,
Мої друзі, дорога моя громадо!
Я ж бо жалощів не жебраю ніколи,
Хоч буває на душі важкий осадок.
Все буває… якщо нищечком, щокою,
Проповзе сльоза солона та гаряча,
Не біда! Знайду душі своїй спокою
І цю слабість добрі люди не побачать.
Не вважайте, що у мене сил багато,
Що залізні мої воля та терпіння.
Просто знаю, що життя не завжди свято.
Швидше всього – це жорстокість та боріння.
Це – війна. З коханим ворогом, з собою.
Коли сил бракує вийти на дорогу…
Хай упав я! – піднімусь! І знов до бою,
За кохання! За життя! За перемогу!
23.01.2016 21:51:32
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638186
дата надходження 24.01.2016
дата закладки 24.01.2016
Таких не бачив я очей,
Неначе дві тернини,
Як казка взята із ночей,
Коханої людини.
Як два оконських* джерела,
Чистенькі і глибокі,
До них дорога привела
І я утратив спокій.
Приспів:
Чарівні очі, які без дна,
У них дивлюся - в душі весна.
Ці очі сняться щоніч мені,
Такі, як в тебе вони одні…
І сміються очі мені,
Наче зорі - зіниці,
Що ясно горить ввишині -
Найясніше в зірниці.
Терновії очі твої –
Наче зіронька рання.
Хай сяють постійно мені -
Це дарунок кохання.
Приспів:
Чарівні очі, які без дна,
У них дивлюся - в душі весна.
Ці очі сняться щоніч мені,
Такі, як в тебе вони одні…
Оконські джерела* - відомі джерела на Волині
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637902
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 23.01.2016
Одна душа, покинув как-то своё тело,
На встречу с Богом, в небеса к нему взлетела.
Увидев дверь, возле неё остановилась,
И осмотрев себя, немного удивилась -
Она была прозрачна и легка,
Но только почерневшая слегка.
Все злые помыслы, проступки и пороки
Лежали сверху, вызывая стыд глубокий.
Душа сначала огорчилась, приуныла,
Потом плохое положительным прикрыла,
Может быть Бог так не заметит черноту
И даст увидеть Рая красоту.
Бог посмотрел и тихо молвил - Проходи.
А райский сад сверкал росою впереди.
Душа жила в этом раю, а время шло.
Но тяготилась здесь душа - мешало зло.
Ей было стыдно и неловко жить в раю,
Нося открыто черноту внутри свою.
И снова к Богу на поклон идёт душа:
- Видно для рая я не слишком хороша.
Мне тяжело. Мои грехи, прошу, прости,
Меня очисти да и с миром отпусти.
- Прости, прости... - шептала, выбившись из сил.
- Но я давным-давно за все тебя простил!
Я не могу покой и рай пообещать,
Пока себя ты не научишся прощать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637191
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 20.01.2016
Струной прощальной лето отзвенело,
И взмыло ввысь ключом по кромке неба,
А с ним, наверно, счастье улетело,
И был ты рядом, и как будто – не был.
Опять придёшь, но мне не станет лучше,
И, ты меня расспросами не мучай,
Умчалось счастье на осенней туче,
Вернуть его – не наш, пожалуй, случай.
Шалунья осень разбросала краски,
Позолотила листья на деревьях,
Ты, даже не рассказывай мне сказки,
В твою любовь я больше не поверю.
Опять придёшь, но мне не станет лучше,
И, ты меня расспросами не мучай,
Умчалось счастье на осенней туче,
Вернуть его – не наш, пожалуй, случай.
Нелегок путь у журавлиной стаи,
А ей бы – ветер под крыло, да сильный,
Ты, не грусти, что ближе мы не стали,
Пройдёт любовь, и всё забудешь, милый.
Опять придёшь, но мне не станет лучше,
И, ты меня расспросами не мучай,
Умчалось счастье на осенней туче,
Вернуть его – не наш, пожалуй, случай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637141
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 20.01.2016
До розлуки – рукою подати,
У очах туманіють світи,
Та туман може тільки обняти,
Обігріти ж могла тільки ти.
Допиваючи залишки кави,
Ти погладжуєш квіти живі,
Айстри осені трішки лукаві…
Селяві! Селяві? Селяві…
Пам’ятаєш, як зорі збирали
Ми у місячну ніч у ріці,
Як спліталися слів інтеграли,
Як тремтіла рука у руці?
А сьогодні – туман вайлуватий.
Ми в кав`ярні. Між нами – світи.
Ти вже йдеш? Зачекай. Мусиш знати:
Обігріти могла тільки ти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619677
дата надходження 09.11.2015
дата закладки 09.11.2015
Я дивна, так. Я не така,
Як більшість тих, хто довкруж мене.
Я хочу, щоб весни рука
Ткала гобелена,
Щоб була сцена у птахів,
У неба - сонячна платівка.
Щоби, коли побачу Львів,
Мене в театр вела бруківка.
А їсти – що Господь пошле.
Я не морочусь цим надмірно.
Хоч моє тіло і росте –
Така природа, імовірно.
Але, що треба, Бог дає,
Поперед очі навертає.
Багато, що до серця, є.
Та одного таки немає…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574122
дата надходження 13.04.2015
дата закладки 27.09.2015
Золотими нитками гаптує бурштинова осінь.
Розмальовує листя у жовто-гарячі тони.
Задивляються ружі в небесну, осяяну просинь.
Бідолашні не знають, що скоро грядуть холоди.
Ще цвітуть чорнобривці, овіяні чарами вітру.
Мов гарячі жаринки, ще гріють дбайливо теплом.
Посилають цілунки з короткого, спраглого літа,
Що мигцем відшуміло і збігло веселим струмком.
Нахилила калина, обтяжені гронами, віти,
Пригадавши пташиний, утішливий спів навесні.
Павутинням сріблястим і сумом ефірним сповита,
Поступово вплітає у шати тони золоті.
Розфарбована осінь, окрилена бабиним літом,
В'яже килим квітковий і стелить його по землі.
Хризантеми і айстри, барвистої осені діти,
Прикрашають останні, теплом замережені, дні.
Незабаром згадає права чародійка примхлива.
Сірі брови насупить, пролившись, похмурим дощем.
Зашумить падолистом, замжичить сльозою журливо,
Поселивши в душі невимовно-пронизливий щем.
Згодом знов посилатиме радо від сонця привіти.
То обнявшись з вітриськом, кружлятиме з ним в унісон.
Аж допоки не зірве останні пелюсточки з квітів
І земля врешті-решт не порине в замріяний сон.
Їй насняться, напевно, тендітні, лісні первоцвіти,
Що проб'ються тихцем крізь холодні, колючі сніги.
І вона знов зустріне весну і смарагдове літо,
Де пригріє теплом, поки знов не скують холоди.
16.09.2014 Л. Маковей (Л. Сахмак)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523822
дата надходження 16.09.2014
дата закладки 27.09.2015
Пообещай мне, что тебе станет лучше.
Легче, радостнее, теплее.
Пообещай, что перестанешь заучивать
Фразы, все суше, бестактнее и наглее.
Пообещай, что проснется солнце
В твоем заспанном городке.
И что в следующий раз найдется
Меньше «Мальборо» в твоем бардачке.
Пообещай не сбегать от реальности,
От ответов, и твоих же слов.
Не избегай мелочей, не стремись к глобальности.
Не стесняйся «так точно!» и «всегда готов!»
Там, за стенами твоего города,
Живут такие же как и ты.
Рисуй в себе уникальность, готовь доводы.
Не бойся беспечности и простоты.
Пообещай не забывать о времени.
Ты найдешь его: от Уэльского до Ратманова, только ищи!
Попробуй новое, непроверенное.
И все же не кланяйся, да не ропщи.
В заметках напоминай иногда о старости.
Каким захочешь себя вспоминать?
Только, пожалуйста, избегай слабости.
Не сейчас. Рано. Пора карабкаться и выживать.
Не запутайся в своих желаниях.
А если запутаешься, к друзьям за советами обратись.
И, знаешь, лучше все-таки «по призванию»,
Так что выбери цель и стремись.
И, веришь, лучше не в одиночестве.
Не в оглушающей пустоте.
Ведь безлюдье, его сила, Его Высочество
Всегда где-то рядом, готово врезать, да чтоб до костей.
Не отказывайся от прошлого,
Признавай ошибки, не чужие, не обстоятельств – свои.
Не ищи в себе чего-то аморального, грубого, пошлого.
Отдавай, и то, что дают – бери.
Ты не думай, я не считаю себя слишком мудрой,
Опытной, превосходящей, той, что в праве других поучать.
Я делюсь ошибками прошлого, сырого и скудного.
Того же требовала от себя обещать.
Тебе не понравится выше сказанное.
Не прошу всему следовать, сразу же все заучивать.
Ты тоже видел. Видел, как я была наказана.
Просто пообещай, что тебе станет лучше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577973
дата надходження 30.04.2015
дата закладки 23.09.2015
Девочка моя, я в тебя верила... Верю и буду верить.
Девочка, будь смелее, взламывай любые двери.
Знаешь, мир вокруг не внушает доверия.
И кто-то от голода становится зверем.
Ты же - свободная птица. Пой, лети и встряхивай перья.
Девочка моя, доверься мне - верь в себя.
Цветущий папоротник - не поверье.
Ты найдешь его, ты сама - цветок, спустившийся в поднебесье.
Знаю, да: слева - бесится, с сумасшедшей скоростью. Эхом же - в подреберье.
Марфа чистая, мифами вскормленная, прячущая себя в приозерье.
Белокрылая, голосистая, не дремлющая у зим в преддверии.
Девочка моя, ты растерянная. Все кидаешься в подмастерье.
Час записываться в мастера. Плюй на зависть и лицемерие.
Девочка моя, дыши умеренно. Но живи не "моно", а "стерео"...
Будто перед финалом - наслаждайся каждой секундой. Но, готовься к следующей серии.
Пусть называют "душевно больная", говорят, что дикая, нервная.
У меня же другой диагноз тебе - душа твоя безразмерная.
Ты найдешь себя, слышишь? Все склеится.
И тебя найдут. Те, что уже нашли - сияют и светятся.
Девочка моя, верь себе, верь в себя. Видишь ведь?
- Чудеса случаются.
Мне в них и в тебя бесконечно верится.
Взламывай двери, даже те, что порой не ломаются!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602310
дата надходження 26.08.2015
дата закладки 23.09.2015