Моя земля - де цвіт калини,
Де клич у небі журавля,
Де за столом в кругу родини
Збирається уся сім'я.
Де нарізають паляницю,
Коржі із медом подають
І бережуть, як ту зіницю,
Вкраїнське слово, його суть.
Де пісня лине над хатами,
В саду співають солов"ї.
Де зустрічають нас із вами
Барвінок й мальви навесні.
Де яблуні цвітуть так рясно,
Й хрущі над вишнями гудуть.
Хай сонце в небі світить ясно,
А Янголи нам мир несуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680476
дата надходження 27.07.2016
дата закладки 07.04.2020
Там, де вітер крила напинає
І на хвилях плине по полях,
Жайвора пісні вгорі лунають,
То моя ще з прадіда земля.
Де озерна гладь у оксамитах
У полоні неба й сивих верб,
Трави дикі, росами умиті,
Край той моє серденько зове.
Де жита із даллю поєднались,
Маки розлили червону кров,
Земле рідна, я тобі зізнаюсь,
Як хвилює серденько любов!
15.11.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855136
дата надходження 18.11.2019
дата закладки 19.11.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=C5WTGOdOek0[/youtube]
Чергова осінь знов курчата лічить,
Фарбує в жовте листя, моросить,
Накличе грудень, нагукає січень -
Наступний рік під дверями стоїть
Лишень майбутнім марять душі юні -
Позаду порожньо, попереду - усе.
В дорослих душах грають інші струни -
Як листя спогади, що вітром нанесе
Немає в них майбутнього — минулось…
Лиш тільки те лишилось, що було…
Хай літо бабине іще б хоч раз всміхнулось -
Курчата всі — життя, як мить пройшло.
Та я ж хотів… Життя таке підступне…
Тоді я міг… - Звичайно, що могли!
Роби що можеш зараз, невідступно
Вогню не вимолиш назавтра у золи.
Тіла не вічні. Душі, хоч і вічні,
Лічить не вміють швидкоплинний час
Роки летять, як птахи пересічні
Лиш спогади лишаючи для нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807864
дата надходження 26.09.2018
дата закладки 04.10.2018
До осені вже просяться літа…
Візиткою – сріблясто-білі скроні…
Давно без танцю вечори й свята,
Але поезій дозрівають грони.
А в них – любов жагуча до життя,
Ота, що в муках іноді рятує
І душу змушує пройти крізь каяття,
А чи, як кат, без вироку катує.
Важкий процес народження творінь,
Коли в борні – реальність і сум’яття…
О музо, не дозволь душі старіть,
Щоби не стало це моїм розп’яттям.
26.10.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769881
дата надходження 06.01.2018
дата закладки 06.01.2018
Господь наш Світлий предків, одноликий,
Нам дав свободу й нас боготворив.
Даждьбог у нас єдиний - Сонцеликий,
Синів своїх Богів і нас любив.
Свою подобу дав онукам - розум,
З Коша сузір’я свічку запалив.
Щоб приклонялись Вітрові і Грозам,
Щоб розвивався люд його й творив.
Щоб жив з Батьками в мирі і злагоді,
Для нас і небо й зорі прихилив.
Щоб не вмирала гідність у народі,
Нам душу дав і лід в ній розтопив.
Леліяв Бог нас, тішився з Синами,
В тисячоліттях раєм нас водив.
Як впала з Неба хмара з плазунами,
Любов його, народ мій, розгубив.
Століттями нас тішили брехнею,
Чужий єрей нас зраджував, дурив.
Не будь рабом, проснися вже, душею,
Допоки Суть онучку, не зганьбив!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769688
дата надходження 05.01.2018
дата закладки 06.01.2018
Я вичерпав ліміт весь помилок -
Набій останній залишився у стволі
Намає часу на мандрівки до зірок
І свічка догорає на столі
Годинник лічить миті до антракту
На сцені вже убитих купа мрій,
А головний герой сидить у латах,
Вітряк останній падає у гній
За подвиг цей знов зрадить Дульсінея
На смітнику вітатимуть бомжі
Фінал вікторії Великого Помпея -
Малюнок на стіні у міражі
Пародії, трагедії та пьєси
Такий театр, що Господи прости!
Життя цікаве — драми, чвари, стреси
Фініта ля комедія! Щасти!
Овації потрібні фігурантам
Вони для них і є мета буття
Як епатаж потрібен демонстрантам
Не честь, не гідність і не справжні почуття
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767039
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 20.12.2017
Печалі, скорбота, хвороби страшні
В житті його не полишали …
«Чому ж, Боже, хрест цей призначив мені?» -
Уста його гнівно кричали.
У відповідь Бог у видіннях явивсь,
Завів у простору кімнату.
На безліч хрестів наш герой надививсь.
І право дав Бог вибирати.
«Я дам тобі хрест, який вибереш сам,» -
Сказав Бог таке чоловіку.
Він взяв золотий, але важко рукам,
Не зможе тягти аж довіку.
Тоді він взяв срібний, та гострі кінці
Щосили врізалися в тіло.
І так перебрав всі хрести він оті,
Аж руки і плечі німіли.
Один – незручний, другий – надто важкий,
Нарешті – легкий, дерев'яний.
«Напевно, я зможу донести такий,
І сили мені, мабуть, стане».
Закинув його на плече він миттєво …
Спинився Господь перед вибором тим:
«Так це ж він і є, отой хрест твій життєвий,
Що видавсь тобі аж занадто важким».
Господь нас і любить, і сам добре знає,
Щоб кожному хрест по можливостях дати.
Хтось тягне гранітний і не нарікає,
А хтось і від легкого буде стогнати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765840
дата надходження 13.12.2017
дата закладки 20.12.2017
Бентежить душу знову листопад
З дощами, морозцями і туманом…
Мій знов народ за Правду виступа,
Бо надто ситий черговим обманом.
Він знає: шлях до Правди надважкий
Й ціна висока українській волі,
Але ж не ті при владі ватажки:
Їх України не хвилює доля.
Стомивсь народ і від АТО-війни –
Синівські душі рай заполонили,
Коли спиняли ворога вони.
Та вільні наш Дніпро і полонини.
Я вірю в те, що вистоїть народ,
Що розірве байдужості кайдани,
І зрозуміє: тільки патріот
Тримати має булаву гетьмана.
17.11.2017
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761460
дата надходження 21.11.2017
дата закладки 21.11.2017
Українська славна біла хата…
Тиха пристань для стількох доріг…
Тут духмяний запах рути-мяти
І спориш, що пнеться на поріг.
За вікном – гаптовані фіранки,
В хаті – білена до свят велика піч.
Спів дзвінкоголосих півнів зранку
Й тепла солов’їна літня ніч.
На стіні – намолена ікона
Кутається бережно в рушник…
Наче скарб і захист, охорона,
Перший у нещасті рятівник.
А під нею – пожовтіле фото
Рідних, справжніх, дорогих облич –
Тих, що пронесли ознаку роду.
В літопис життя їх свій поклич.
В свято пахне хата пирогами,
Теплим хлібом, медом, молоком.
Й теплі, зашкарублі руки мами
Стомлено вмостились за столом.
Мамина, бабусина присутність…
Хтось, можливо, з них уже не тут.
Але саме тут – духовна сутність,
Головне в житті – молитва й труд.
Українська славна біла хата…
Скатерка, ослінчик, рушники…
Не забудь додому завітати,
Де живуть або жили батьки.
Де пройшло дитинство безтурботне
Росами босоніж по траві.
Де все справжнє, хоч тепер не модне,
Бо з’явились цінності нові.
Ти ж не забувай про рідну хату.
Час знайди, відвідай, погостюй,
Обніми рідненьких маму й тата,
І тепло в душі своїй відчуй.
Розбуди в ній щирість і довіру,
Справжність ту, що нам дали батьки…
І надію, і любов, і віру…
Не знімай з ікони рушники…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758139
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 16.11.2017
За небокрай ховалися лелеки,
В повітрі ще висіли голоси…
У теплий край, незвіданий, далекий,
Птахи летіли і журбу несли.
Упали голоси ті на тополі
Осіннім сиво-сонячним дощем,
І хоч теплу раділи луг і поле,
В моєму серці обізвався щем.
Бентежною стежиною стелились
Ті голоси на саме дно душі.
Я ж хочу, щоб їх крила не стомились
І втрапили в мої нові вірші.
5.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753425
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 03.10.2017
Осінь з листям танцювала
У вечірній час
Ніжно скрипка вітру грала
Вересневий вальс
Крок назустріч, крок направо,
Легкий реверанс -
Дивна музика кружляла
І п'янила нас
Про любов нам шепотіла
У росі трава
Я дарую тобі мила,
Всі її слова
Шаленію від кохання
Наче від вина
У оті слова зізнання
Серце порина
Осінь з листям танцювала
У вечірній час
Ніжно скрипка вітру грала
Вересневий вальс
Тихо котиться краплина,
По щоці сльоза,
Нас з тобою не розлучить
Й весняна гроза
Дощ осінній не злякає,
Ні яка печаль,
Золото до ніг жбурляє
Осені містраль
Я цілую твої очі
Бачу в них зірки
Нас чекають довгі ночі
І життя роки
В парку музика лунала
Лиш для нас одних,
Шурхотіло жовте листя
Біля наших ніг
Осінь з листям танцювала
У вечірній час
Ніжно скрипка вітру грала
Вересневий вальс
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750616
дата надходження 15.09.2017
дата закладки 15.09.2017
Оспіваний в сонетах і верлібрі,
закоханий у солов'їний спів,
літає Червень пташкою колібрі –
король краси між літніх місяців.
Заколосив смарагдові отави,
грозою розкіш зелені умив
і феєрверком вибухнув яскравим,
розсипавши скарби краси і див.
Від буйноцвіть вгинаються стеблини.
Жасмин п'янить і м'ята, деревій.
Мов стрази, сяють росяні перлини,
а барви, барви – світе ясний мій!
У царстві лілій, мальв, під шепіт вітру,
гуде бджолина музика. А я
вбираю серцем райдужну палітру,
і миром повниться душа моя.
Земля тобою вбрана – незрівнянна,
ти вишив самоцвітами мій край.
О милий Червню, пташко осіянна,
дай ще красою впитися доп'я́на!
Чаруй і владарюй. Не відлітай!
13.06.2017 р.
Авторське фото. Один з куточків мого саду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737596
дата надходження 13.06.2017
дата закладки 14.06.2017
«Коли надвечір’ям
Спускаєшся з гір у долину…»
(Лі Бо)
Я так хотів у чорній темноті
Не смолоскип і навіть не ліхтар –
Маленьку запалити свічку.
Я так хотів у дикій самоті
Живого голосу – тихенького – як дар,
У цю глуху і без’язику нічку.
Мій сум літає волохатим кажаном
Поміж дерев, поміж сліпих модрин,
Поміж вологих кволих ясенів,
Мій сум замовк, як осені погром.
Там наче вата глухота і німота ялин,
Там баговиння непробудних снів.
Та я іду – без костура і без поводиря,
Іду туди, де ходять навмання,
Туди, де гордий крук не донесе кісток,
Де навіть жабка – друг, а їжачок – пророк,
Де замість хліба на обід печаль,
Де сіль - на рану, де себе не жаль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418273
дата надходження 14.04.2013
дата закладки 07.06.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.05.2017
Ще кілька слів про Час, що час у чарах гусне -
шумує, як вино, струмує, як вода...
Ще кілька слів про нас, коли нутро розпусне
черницями чекань свій брід перебріда...
Чекай, чи не чекай - все вишумить, запевне,
забродить, заятрить на шрамах давніх ран.
Загуслий біль терпкий до тебе вкотре верне
і в глупу північ сов, і в паморозню рань...
Цей окрик самовбивць, що житіє шаліє,
нестерпно коні мчать, нахрапом несучи...
Чи верхи, а чи ниць, допоки ціль змаліє
над урвищем бажань, над згарищем свічі.
Мовчи. Не дослухайсь, чи сновигають кроки
півп'яні від прозрінь, півдикі, півбліді...
Прости і не клени, що надто світ широкий
за мурами дзвіниць - у вільній, у ході.
Ужаль мене, стожаль, прощай, моя любове,
пекельна всебідо, стожильно навісній:
ні слів, ні нарікань, хай навіть смужка крові
поволі витіка у римі голосній.
Ні поголос ридань, ні безголоса пуща
безмежних всепрощень, загублених між губ -
нам нас не поверне, хай навіть чорна гуща
нам вижлуктає Час у пащах душегуб.
Ми самовигнанці, ми спалені до краю -
бездомні між своїх, оглухлі і сліпі...
Ми ніби посланці обкраденого раю -
за спопелілих нас подякуєм собі!
У сумерках блукань, без тями, без вагання,
ще теплиться в очах, жаріє щось немов:
при тьмяних, при свічах - то тінь бреде остання
з невірою в одчай... і вірою в Л ю б о в!
[i]Зі збірки "Семивідлуння". - Львів: Каменяр, 2008.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731058
дата надходження 29.04.2017
дата закладки 29.04.2017
[i]Что сладостней и горестней любви,
Cпокойней и мучительней разлуки?..
И радость и печаль благослови,
Все искусы таинственной науки!
[b]Ибн Кузман[/b]
Де ти зараз, що з тобою?
Заблукала, рідна, де?
Серце рветься вже до бою –
за величне… і святе![/i]
[b][i]Ол. Удайко
Я славлю ту благословенну мить,
Коли зустрів, відчув тебе я вперше:
Вогненними очима променить
Жага до дій, жертовності і звершень.
В моїх словах вбачала ти туман,
Коли я присягався на кохання…
Хто любить – не сповідує обман:
В любові сенс життя, а не в обмані.
Любов моя! Мені ти не клялась,
Не зарікалась, не давала слова.
Тобі прощати нічого… й не час,
Не варт й мені просить прощення знову.
Блюзнірствуй же, свавілля, лихослов,
І зводь з ума, і насилай нещастя!!!
Випробування витрима любов –
До болю! Від розлуки! До причастя!
Любов моя! Про гіркоту розлук
Не споминай! Будь ніжною зі мною!
Від уст твоїх, очей, ланіт і рук
Хай буде тепло й лютою зимою!..
Ти добра, чуйна і не терпиш зла,
Оазис мій, криниця невичерпна!
Тебе не тішить – плавать без весла,
Не прославляти – каятись до смерті.
Любов моя! На тебе без надій
Свої я покладаю сподівання…
Покличеш же – життя і спокій свій
Віддам тобі! До краю! Без вагання![/i]
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512812
дата надходження 22.07.2014
дата закладки 07.04.2017
[i]День народження... Хтось пам’ятає, а
хтось – ні, хтось відмічає, а хтось – ні,
хтось вітає, а хтось – ні. Той день випав і мені...
Ці слова я щиро дарую всім, хто був і є по різні
боки того «сакраментального» словосполучення.
Адже всі ви – мої друзі... зі своїми настроями і
уподобаннями. Та особливо вдячний тим, хто
не пошкодував для мене свого літературного
слова. Адже слово – ідея, думка… Думаймо
і діймо разом, друзі![/i]
[youtube]https://youtu.be/O3cDi-qi0Ew [/youtube]
[i][b][color="#b30b9a"]Черговий рік у Лету рухнув –
Чогось нема, чогось шкода…
Та не живеться в півнапруги –
Душа, як завше, молода.
Нехай попереду – лиш морок,
І тяжко здійснить зайвий крок,
Коли тобі уже не сорок,
І ти далеко не пророк,
Там, в далині іще маячить
Твоєї зірки дальній світ...
Нехай роки у вирій крячуть -
Не гасне в серці їй одвіт!
Допоки зірка в небі світить,
Й струмує в жилах тепла кров,
Твій шлях у темряві відмітять
Надія, Віра і Любов.[/color][/b]
29.03.2017
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726259
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 07.04.2017
Ти - неймовірно гарна! Ти - вродлива!
Милуюся тобою, моя квітко.
Хоч як хотів би жити я щасливим
З тобою, моя сонячна лебідко,
Та долі наші не звелись докупи
І не зведуться, хоч серцями разом...
А час спливає, давні мрії губить
У вічності бездонних водоспадах.
І гіркотою наповняє душі
Від нездійсненних прагнень до єднання.
Та дякувати Богові ми мусимо
І за таке, обкрадене кохання!
Вже не збагну: як міг без тебе бути
Аж стільки літ, порожніх зим і весен?
Душа була у панцирі закута,
Зациклена на міражеві звершень
Яких без тебе не дано здійснити,
Як соняху не розцвісти без світла!
Тебе зустрів, став дихати і жити,
Поезії зоря в душі розквітла,
Осяяла добу яскравим ранком,
Тривогами поналивала ночі,
Щоб крізь розлук потьмарені серпанки
Сузір’ями я бачив твої очі.
Моя бажана! Зустрічі нечасті
У нас бувають в цьому повсякденні.
Та як приходять оті миті щастя,
До чого ж вони світлі, небуденні!
То наше свято! Поглядом відкритим
Вдивляємося жадібно у погляд,
Щоб потім, в час розлуки - далі жити,
Коли немає змоги бути поряд.
Земний мій янгол! Нам обом нелегко
У плині днів при скруті виживати.
Болить від перевтоми твоє серце,
Здоров’я не стачає заробляти
Оту копійку, без якої в світі
Поміж людей прожити неможливо...
А злидні розставляють свої сіті
І годі сподіватися на диво!
Та попри все плекаю я надію
На нашу зустріч у прийдешній днині,
Щоб в котрий раз як можу і як вмію
Зігріти душу дорогій людині!
21 січень 2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713767
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 22.01.2017
Пірнуло місто в сиво-білий смог,
молочна пелена заслала вікна.
Колотить серце, мовби від тривог,
хоч – ні думок, ні почуттів... Одвикла
від гурту, я в жаданій самоті
над віршами хвилинку помудрую...
і полечу в деньочки золоті –
в своїм минулім тінню помандрую.
Там знані й рідні – всі іще живі,
ще туга душу втратами не рвала.
В натягнутій сердечній тятиві
стріла кохання долю чатувала.
Здавалося, життя не має меж,
а почуття – довічні і взаємні!
Красива – і в наряді... й без одеж!
Всі люди – світлі! Тільки ночі темні...
Злетіло в мить... Живу вже без вітрил,
а музика – piano, не мажорна.
І мрії веселкові стерлись в пил,
пропущені через життєві жорна.
І хоч не все в житті "уже було", –
на долю плакатись не вдячно й грішно, –
безцінне і найкраще відцвіло
і вхід до нього замкнено навічно.
Душа ятрилась виром почуттів,
і нуртувало пам'яті джерельце.
... А смог за нічку інеєм осів,
а теплий спомин – на скрижалі серця...
17-18 січня 2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712920
дата надходження 18.01.2017
дата закладки 18.01.2017
***
Навчитись би жити бездумно і просто
і світ не сприймати так болісно-гостро,
не ранитись словом, начхать на образу,
і не оступатися в бруд чи заразу.
***
В стражданнях, горі чи журбі
сльозами серце вмити мушу
і висповідатись... собі
у віршах, щоб очистить душу.
***
Аби крізь буднів дисонансний фон
душі своєї чути камертон,
шукаю у життєвій партитурі
мені лиш притаманну теситуру.
***
Відкрита і вразлива,
чутлива і бентежна,
як свічка мерехтлива.
... Тож будьте обережні.
18.12.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707242
дата надходження 18.12.2016
дата закладки 19.12.2016
* * *
Сніговіями,
переметами
навкруги розкошує зима.
Застелила городи веретами,
що наткала завчасно сама.
Чудернацькими
візерунками
розмальовує прутиком сніг,
намотала сюрпризів пакунками,
намела кучугур на поріг.
Попід вікнами,
попід стріхою
завиває вітрисько невлад.
Зачарований танцями віхоли,
в небуття відлетів листопад.
18.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701348
дата надходження 18.11.2016
дата закладки 21.11.2016
[i] [b] [color="#bd1818"] Кожен раз після відвідин
сином рідного дому чомусь
стискається болем серце...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#70138f"]Червоний вогник згас удалині,
А ми зостались,- сиві батько й мати,-
В пустій хатині вік свій доживати,-
Пів-серця обірвалося в мені...
Ростили... Обійшли ро́ги шкільні...
Стягнулися на відчайдух - освіту,-
Одержали ж лиш серце у вогні
Та душу щемну, раною сповиту…
І рана ця, - вона не заросте,-
Перекупила мачуха - Росія
Кровинку рідну - молодого сина.
Тут щось не так. Щось діється не те...
Вкраїно – ненько, чом своїх дітей
Бездумно розкидаєш ти по світу
Немов зозуля. Ласки та привіту
Лишаєш їх. Дитя і там зросте,
Бо там в віках не сплять ловці ідей,
На мудрі голови надійні ставлять лови,-
Несуть свій мед у їхні розбудови
Козак, негроїд, німець, іудей.
А з ким тобі іти в державну путь,-
Зостанешся, мов сиві батько й мати,-
Водиці буде нікому подати,
Бо ті, хто обібрав - не подадуть.
[/color][/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701514
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 21.11.2016
Втомилося сонце, сховалося в сірості світу,
І днить крізь сніги, що завчасно скорили тепло.
Поборена осінь прощалась у ніч незігріту,
І плакали клени, і верби вслід били чолом.
Куди ж ти, красуне? А хто ж нас у шати зодягне?
А хто ж так вітрами зголосить про наші жалі?
А хто ж наші думи одвічні душею осягне?
І хто ж синє небо прихилить в ранковій імлі?
Рясніє калина, вона ще не знає морозів,
І листя багряне не встигло у вічність злетіть.
І я ще до тебе у гості стою на порозі,
І зболені вірші так хочу тобою зцілить.
Спізнилась з прощанням. І вітер затих у печалі.
Нікуди не йду – хай снігами мене занесе.
У відповідь осінь відгукує листям зів*ялим:
Я буду теплом зігрівати у віршах усе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701557
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 21.11.2016
Журавлем відкричала осінь,
Літом, бабиним відцвіла,
Долила сивини у просинь
І заглянула до села.
Там багрянці струсила з кленів,
У садках – де-не-де плоди,
Одинокі іще й зелені,
Не злякались вітрів, води.
Коли ж висипле з торби зорі
Ніч осіння, яка краса!
Простір стане напівпрозорим,
Місяць скибкою зависа.
Пізня осінь, хай не яскрава,
Часто купана у дощах.
Засинають дерева й трави…
Прагне спокою і душа.
Чернігів. 2.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701102
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 17.11.2016
Які страхітні ці раптові зміни в світі –
по всій планеті підриває мир війна!
Тенетами терору оповитій
землі вже сниться мирна давнина.
Коли зашкалює критична маса болю
за одурілим людством, що в безодню йде, –
німію, здаючись на Божу волю,
молюсь в надії – вихід Він знайде.
Мала піщиночка не може світ змінити,
який звірячі орди тягнуть до кінця.
Мій Боже! Я не можу їх спинити...
але ж і не мовчу, як та вівця,
йдучи покірливо в отарі, безголово.
Супроти орків дав мені Ти не картеч,
а мирну і не вбивчу зброю – слово,
безкровний, та меткий двосічний меч.
Тож часто пишуться такі болючі строфи
й моли́тви, щоб не сталась ядерна зима,
бо може світ – за крок до катастрофи...
А іншої планети в нас – нема...
26.10.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696857
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 26.10.2016
[i]Хотілось щось миролюбиве, тихе,
Та знову – вітер, буря! Чи не тому,
що надворі – хуга? Та Бахові фуги,
певен, вгамують ті хуги...
[/i]
[youtube]https://youtu.be/DquxPwY91MI[/youtube]
[i][b][color="#b900d6"][color="#5702ab"]Збуди в мені вітер,
щоб лінощі витер,
щоб в степ вільним вихором я полетів,
щоб всі сухостої –
старезні устої –
ущент поламати… Й гілля – поготів.
Збуди в мені бурю –
прийдешнього гуру....
сміття щоб дощенту навіки змести –
в нерівнім двобої
з рутинним собою
стежки торувати мені до мети…
Збуди розум світлий –
нема того цвіту,
щоб глянуть на землю з величних висот,
не кожну смітину,
бодай хоч стеблину,
укмітить на мапі небесних щедрот…
Буди!.. Та не збурюй
у серці зажуру,
що ниці пороки не може простить...
Злостивців огріхи
віддам не для втіхи –
щоб не поверталась та пакісна мить.
Збуди в мені вітер!
Збуди в мені бурю!
Збуди в мені святість!
Збуди, та – не збурюй…
Збуди
добре в серці –
мене розбуди…[/color][/color][/b]
23.10.2016[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696309
дата надходження 23.10.2016
дата закладки 23.10.2016
В свитинку вбрана золоту
біжить стежинка.
На самоті в міськім саду
гуляє жінка.
Там, де людський потік і шум
враз не нахлине,
у царство спогадів і дум
вона полине.
Навіє їй осінній сад
те, що й забула,
і спогадів тих зорепад
несе в минуле,
де, як травневі солов'ї,
вона співала,
і де любов знайшла її –
у дар дістала.
А спогади уже пливуть
крізь біль, страждання,
переосмислюється суть
і сподівання...
Навіяв місяць-вітровій
і грішне, й чисте.
Не остуди її надій
лиш, Падолисте!..
В полоні спогадів брела
в заду́мі жінка,
в глибоку осінь завела
її стежинка...
О Листопаде, приласкай,
теплом підтримуй.
Не відлітай! Не відпускай
в студену зиму...
ПРОГРАШ
і повторюються останні 4 рядки.
11.10.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695601
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 21.10.2016
Ридає осінь сивими дощами
і, тремтячи від холоду і вітру,
виспівуючи невеселі гами,
фарбує світ в безрадісну палітру.
Люблю плачі́в осінніх стоголосся.
Вмостившись в кріслі, загорнувшись пледом,
пишу. В задумі тереблю волосся
і гомоню тихцем з похмурим небом.
Віч-на-віч – осінь і осіння жінка,
що згадує колишній шарм і чари.
Нам личить смутку тихого гірчинка,
то ж і п'ємо його – по вінця чару.
Відкрию їй всі накипілі болі,
як і вона, я сірість змити мушу
та негаразди відпустить на волю.
І тиха сповідь ця очистить душу.
Полишить біль із тугою-журбою,
а серденько відчує доторк щастя,
коли настане злагода з собою
і мир в душі, мов опісля причастя.
А завтра... Та хто зна, що вчинять завтра
ці дві непередбачувані пані?
Візьме в полон краси осіння мантра
чи може заховаються в тумані?
Засяє осінь в барвах аплікацій,
а жінка – від заливчастого сміху?..
Спасибі, осене, за шквал емоцій,
дари природи, за душевну втіху.
10.10.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693604
дата надходження 10.10.2016
дата закладки 12.10.2016
Внуку
Роки проносяться, спішать
пір'їнками в бурхливім вирі,
і час настав: своїх пташат
ми проводжаємо у вирій.
В незвіданість, у далечінь
їх ваблять мрії і дороги,
нас огортає смутку тінь,
беруть в полон журба й тривоги.
Коли онуки йдуть в світи,
розлуки не бува без болю.
О Боже, шлях їм освяти,
щасливу дарувавши долю!
Лети ж, соколику, увись,
гартуй характер, дух і крила,
крізь перепони всі прорвись,
щоби невдача не скорила.
В буденнім вареві життя
не втрать-бо вроджені чесноти,
щоб не терзало каяття,
шануй і множ свої цінноти.
Шукай, мій лебеде, шукай
свою єдину в цілім світі,
кохання справжнього пізнай
чарівні, неповторні миті.
Лети, журавлику! Долай
дороги нелегкі, далекі,
але завжди в свій дім вертай,
як вірні поклику лелеки.
В свій зранений, та рідний край,
де волі дух і щирість в слові,
де спогадів дитячих рай
і скарб родинної любові
безмежної, без тіні чвар,
де корінь твій і пуповина,
і найцінніший Божий дар –
матуся, татко, Батьківщина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687137
дата надходження 02.09.2016
дата закладки 03.09.2016
1
Ти любове моя, моє рідне село,
На Волині чудесна перлина.
З вишень стиглих в саду мами терпке вино,
Україна моя солов’їна.
Приспів:
Часто сняться мені спориші,
Тиха нічка духмяна, духмяна.
То потреба душі, то потреба душі,
Серця роси ранкові весняні.
2
Тут частинка моя, тут моє джерело,
Синь озер моїх даль голубина.
Тут колись, я малим піднімавсь на крило,
Проводжала в дорогу стежина.
Приспів:
3
Трави стелють м’ягко до ніг запашні,
Находився в світах… повертався.
Гай леліяв думки у зеленій замші,
Прохолодою їх умивався.
Приспів:
4
Із далеких доріг, ступлю тихо в миріг,
Терпкий запах від саду ковтаю.
Як кленовий листок упаду на поріг,
Сторінки свої знов прогортаю.
Приспів
5
Тут колиска моя, моє чудне село,
Яке рідне мені воно зблизька.
Терпких вишень вино, я не пив так давно,
Моя радосте ти невеличка.
Приспів:
6
Вже дозріли жита, перезрілі жита,
На столі в паляницях духмяні.
Повернути б літа, мої сиві літа,
Розвернути б ті коні булані.
Приспів:
Часто сняться мені спориші,
Тиха нічка духмяна, духмяна.
То потреба душі, то потреба душі,
Серця роси ранкові весняні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686880
дата надходження 31.08.2016
дата закладки 02.09.2016
Нарешті вільний я. Хвалити Бога!
Чужі, ворожі — так не зачіпають...
А щодо близьких — то не має змоги...
Причинні й мертві сорому не знають.
Іди, біжи скоріше звідси -
Життя тебе укотре не навчило:
Неможна с..ти там, де будеш їсти.
Неможна! Як би не кортіло.
Молитися примарам — справжнє діло?
Пригод шукати — врешті-решт знайти!
А цінувать не дух, а грішне тіло -
Прости — без мене. Час тобі піти.
********
Самі біжіть від тих, хто прагне чуда.
Ідіть із тими, які будуть світ рядить.
Раби емоцій — з потойбіччя люди.
Життя і честь - цінуйте кожну мить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686801
дата надходження 31.08.2016
дата закладки 31.08.2016
Яка Незалежність ми гинем…
Й щоденно все більша ціна.
Допоки цей шал не зупиним,
Для мене ця дата сумна.
У тюрмах тортури… - на сході
Загиблі герої … в «котлі».
При владі чужі й хижороті,
В здобутках держави нулі.
З бандитом торгуються орки,
Не світить не видно свобод.
Скажіте: - « Терпіть будем доки»?
Чужинців, гієн і заброд.
Вставайте брати мої любі,
Допоки тужити в журбі.
Стриміти допоки у дупі...
ВІдлиті вже сукам кулі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684934
дата надходження 21.08.2016
дата закладки 21.08.2016
Вийшла з хати стара мати
Зустрічати сина,
Вкотре Бога попрохати
Зберегти їй сили,
Стріти щоби, як годиться,
Бо ж живий... приїде –
Не потрапив до темниці
Чорного Аїда*.
Не прийшов він, а приїхав,
Хоч і з костурами,
Син її, її утіха:
«Здрастуй, моя мамо!»
Губи в мами затремтіли,
Плечі затряслися,
Очі раптом запотіли,
Руки – обнялися.
Всі сусідоньки – навколо,
Друзі, як родина.
На селі ж свої закони:
Швидше скатертину.
Стіл багатий накривали
Салом, пирогами,
І раділи, і співали.
Біля сина – мама…
Ще усміхнено-красиві
Щоки її, губи,
Тільки коси стали... сиві –
Їх синок голубить.
Люди розійшлися з хати,
Костури ж – при сині,
Помагає йому мати.
Ноги – в ранах, сині…
Та радіє ненька-мати:
Біди всі минуться,
Можна усе подолати,
Тільки б не зігнуться,
Бо не має вона права
Зараз околіти,
Ліки відшукає, трави,
Виходить до літа…
Аїд* – цар підземного царства
26.10.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683019
дата надходження 11.08.2016
дата закладки 12.08.2016
Літа у осінь разом піднялися,
Зорею щоби внукам спалахнуть…
Опало пожовтіле зріле листя,
Намалювавши в косах сивину.
На скронях срібно-білі заметілі,
Та не змовкає ніжності струна:
– Літа мої, коли ж ви пролетіли?
Чом сонце мою душу обмина?
Чи може, притомилися в польоті?
Мені ж життя другого не лиша:
Землі своєї бути патріотом,
Жила й живе лиш цим моя душа.
9.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683191
дата надходження 12.08.2016
дата закладки 12.08.2016
Ромашкова долина відцвіла,
І пісня, солов’їна, притомилась
В гаю, що підступився до села.
Ця знов краса в осінню ніч наснилась:
Я озером ромашковим бреду,
У піні, білій, грузну по коліна,
І душу мою повнять, молоду,
Любові почуття, святі, нетлінні.
Чарує очі неземна краса,
Долина схожа з тихим білим раєм,
Над нею виснуть сині небеса,
Й душа моя на арфі соло грає.
Злетіла й інша пісня в небокрай –
То жайвір зачепився за хмаринку,
Здалось на мить, я втрапила у рай,
Знайшовши у долину ту стежинку.
21.10.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682655
дата надходження 09.08.2016
дата закладки 09.08.2016
[i][b][color="#e81212"]Вже вкотре я беру собі тайм-аут…
Та цей раз, знаю, зовсім не будь-як!
Чи витримаю той в КП локаут?..
Здружився з вами, милі, позаяк.
Але сурма́ до інших справ вже кличе –
Вже доля їм окреслила той строк,
Що відступати козаку не личить –
Оплачено зумовлений оброк!
У мене аж дві славні батьківщини.
Одній із них вже майже відслужив,
Та є ще та – мала, сільська, родинна,
Котрій в житті немало завинив…
Пора прийшла сказати своє слово
Про рідний край і знакових людей.
Душа ж моя ридає калиново –
Нездійснена одна з моїх ідей.
І ось пишу, клепаю, тру – лелію.
А треба буде – знов перепишу...
Ні дня, ні ночі їй я не жалію,
Та домислами інколи грішу...
Про виконання буду звітувати
Пред вами, друзі, через певний час.
…Жде рідний край, своя родинна хата…
Й заправлений любов’ю тарантас![/color][/b]
21.07.2016
На світлині родинна хата; на передньому плані –
син (ліворуч) з друзями (фото автора).
[/i][b][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679328
дата надходження 21.07.2016
дата закладки 09.08.2016
У гори вечір сонце опустив,
Спізнитися боявся з солов'ями,
Над лісом сірі сутінки згустив,
Розбавив їх пташиними піснями.
А ніч коли на землю упаде
І зачарує снами все навколо,
Лиш павучок не спатиме – спряде
Собі хатинку, ходячи по колу.
16.10.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682126
дата надходження 06.08.2016
дата закладки 06.08.2016
Будила в школу діток своїх мати,
У полі вітер розганяв туман.
Цвіркун лягав в стодолі спочивати,
Вдягнувши з трав на себе сарафан.
Дядьки сільські корів на пашу гнали,
Порхали навстріч ластівки з дротів.
До річки босі буслики чвалали,
В яру на плоті котик муркотів.
А вдалині вже сонечко горіло,
В яру глибокім ніжилась верба.
Золотосяйво ген запаленіло.
Осінній ранок падав у жнива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681519
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 04.08.2016
Єдиний лист…
Пожовклий…
Спить в шухляді
Вже не один десяток довгих літ.
Він найдорожчий
серед інших кладів –
Це – лист від батька –
із війни привіт…
Він батьковою
писаний рукою,
І почерк його схожий так на мій…
Плило життя
бурхливою рікою…
Папір потерся.
Трохи потемнів.
Торкаюся,
й мов подих чую тата,
Адже згубився образ від часу:
В два рочки
не змогла запам’ятати…
І ранить серце знову
біль і сум.
Від давності
геть букви розповзлися,
Адже писав хімічний олівець,
Та деякі слова
все ж збереглися:
«Чекайте.
Скоро вже війні кінець».
І думка, сива,
повза мимоволі,
Перебирає наші з ним літа:
Чому ж із ним
так повелася доля?
Якби хоч раз
не в сні він завітав!
2.08.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681616
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 03.08.2016
Життя – не сон, що кінчиться під ранок,
Й не кожен сон збувається в житті.
Життя – це біль, а іноді і рани,
Які здобудеш на шляху крутім.
Життя – це бій, постійний і без правил,
Де ти і доля вийшли сам на сам,
Падіння й злети, і колючий гравій,
І ніжних пелюсток побачена краса.
Життя – любов, звичайна і висока,
Що заставляє плакать і творить,
Й ненависть поряд, підла і жорстока,
Й обов’язок свободу боронить.
04.01.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681356
дата надходження 02.08.2016
дата закладки 02.08.2016
Благословляю небо за любов,
І першу квітку, й крапельку-росу.
І хай пробачить вже мені сам Бог,
Що це я в слові людям понесу.
Благословляю матір і дитя,
І той вогонь, що їх єдна обох,
І колосок, рятує що життя.
Нехай пробачить вже мені сам Бог.
Благословляю після ночі день,
Пташини пісню першу і стрибок.
Відкрию в слові душу для людей.
І хай поможе в цім мені сам Бог.
Благословляю сонячну весну
І красне літо, й осінь, й зимобор,
І на землі побачену красу.
Тобі я вдячна. Збережи нас, Бог!
Пробач за безнадійно хворий світ.
Я знаю, переможе все любов.
Багатшим стане і ряснішим цвіт,
І радий буде за усіх нас Бог!
13.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680725
дата надходження 29.07.2016
дата закладки 29.07.2016
Давно дерева в листя одяглись
І весняні відшумували грози,
Росою трави в лузі упились.
Стояло літо сонячне в порозі.
Воно дощем умило чебреці
І сиві квіти викупало м’яти,
Зміцнило мички свіжих корінців,
Хоч стебла легко їх було зламати.
Між листям зачепилися плоди:
Блищать на сонці вишень намистини,
Розтали в травах згублені сліди,
В чеканні ласки яблуні застигли.
5.02.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680576
дата надходження 28.07.2016
дата закладки 29.07.2016
Ранком батько проводжає
Сина на війну
І неначе відчуває
В тім свою вину,
Що не все зробив учасно –
Рашу не спинив…
Плачуть матері нещасні:
Гинуть же сини.
Сум закрався батьку в очі,
В скроні – сивина,
День йому чорніший ночі.
Адже йде війна.
І та батькова тривога
Зморшкою лягла –
Непроста ж бо жде дорога
Хлопця із села.
Та війна ж – то кров синівська,
А нерідко й смерть,
Діток доленька сирітська…
Бідоньки – ущерть…
Й потемніли очі сині,
Батьків лоб спітнів:
«Бережи ж себе там, сину, –
На очах… сивів…
Вузлик дав землі із саду, –
Це – твій оберіг.
Стій же там не за посаду –
За святий поріг,
За яким уся родина,
Там – твоя сім'я.
Збережи себе, дитино.
Й чеснеє ім'я.»
Син ніяково всміхнувся,
Рідного обняв:
«Не журися. Я вернуся…
Жди дзвінка щодня.»
Попрощались батько з сином…
Чи ж не назавжди?!..
І благали очі сині:
«Боже! Вбережи!»
12.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680214
дата надходження 26.07.2016
дата закладки 27.07.2016
Вітри ще шепіт слухали колосся
І поле з неба жайворон стеріг…
– Моя ти земле, як тобі жилося,
Адже в війні уже ти третій рік?
– Горю і плавлюсь у вогні в Донбасі,
Молитва й плач злились в один потік.
Росія принесла мені заразу,
Тому в війні й згораю третій рік.
Завжди була я щедра і гостинна,
І шанувала всіх, хто ніс добро,
За Гонту і Сірка мені не стидно.
Їх пам’ятає і старий Дніпро.
І те я бачу, як в останні роки
Боронять землю, швидше цілий світ,
Мої герої. Й тут останні кроки
Жизневського і Шеремета слід.
Прибувши зі святої Білорусі,
Вони теж волі сіяли зерно.
Були мені захисники і друзі,
Але смертельне випили вино.
Невже таке живуче зло Росії,
Невже і досі світ не розпізнав,
Хто війни на планеті завжди сіє?
Коли нарешті прийде та весна
Оновлення, щоби душа зраділа
Траві і сонцю, і новим житам,
Щоб крильця жайвора у небі тріпотіли
Й пили усі лише вино життя.
22.07.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679886
дата надходження 24.07.2016
дата закладки 24.07.2016
Лиш бризне ранок росами в траву,
Наділить сонце кольорами чакри,
Іду на луг, цілюще зілля рву
Й легкі зриваю павутинні шатра.
Петрів батіг синіє вже в руці,
Безсмертник жовті зонти підставляє,
І пахнуть дивовижно чебреці,
Перцева м’ята низ кругом встеляє.
Оранжево киває звіробій,
І ніжно мальви дикі розовіють,
Щавіль ось кінський, білий деревій,
І конюшини голови видніють.
А сонце радо небо підкоря,
Зібравши це, кажу собі: «Доволі,
Адже жарка стоїть уже пора».
Й повільно йду стежиною кривою.
17.02.13
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679457
дата надходження 22.07.2016
дата закладки 22.07.2016
Присіла Муза ранком на подушку
І приторкнулась трепетним крилом,
Шептати стала в сонне моє вушко,
Яким життя колись у нас було.
І попливли сумні, як біль, картини
Життя моїх далеких прадідів,
Як Русь в Дніпрі-ріці колись святили,
Як вірні й горді гинули тоді,
Як землю нашу рвали й шматували.
Згорілі хати… Стоптані поля…
Усе терпіла й ворогів навали
Й стогнала важко з попелу земля,
Бо долю мала, сіру, удовину.
І Борисфен від того посивів,
Як мучили дітей її безвинних,
Він теж тоді від розпачу ревів:
«О земле рідна, скільки мук і болю
Тобі приносив південь, захід, схід!
Готова не завжди була до бою,
Та вийшла незалежною у світ.
І хай будує ворог дикі плани,
Вже українців – не перемогти!
Не хочеш жити під російським паном,
На захист України стань і ти!»
24.06.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678370
дата надходження 16.07.2016
дата закладки 17.07.2016
Води прийшов з дороги, я напитись
В криниці тій, що батько мій копав.
Схилю коліна, стану помолитись…
Тут він мене з долоні напував.
Зійшли роки, як хмари із сувою,
А скільки їх лишив, я в чужині.
Далеко десь пішли за курявою,
Ой чи багато ж, лишили мені.
Як світ стара ялина при долині,
Мій сум ховає давня в холодку.
Ку - ку озвались згуки зозулині…
Й літа комусь понесли в сповитку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677703
дата надходження 13.07.2016
дата закладки 15.07.2016
Ми зустрілися в теплу осінь…
Золотий був і справді час…
Вішав ранок на трави роси,
Як любов полонила нас.
Простелилась життя дорога,
По якій ми удвох пішли,
Почуття наші – нам підмога,
Та якось їх… не вберегли.
Ми ішли і плили рікою,
Хвилі кидали часто нас…
Чом же доля була такою:
Піднесла гіркуватий квас?
Й попливли нам назустріч весни,
Й нові літечка без тепла,
Тож любов наша не воскресла,
Мабуть, мертвою вже була?...
Ми зустрілися в теплу осінь,
Та життєва прийшла зима,
На любов дихнула… морозом…
Жаль, другого життя нема…
20.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678005
дата надходження 14.07.2016
дата закладки 14.07.2016
Закотилось сонечко
тай за ліс,
Задрімало полечко
при зорі,
Засвітився місяцем
неба край.
Ой, чи все це вміститься
в ночі рай!?
Засвистить-затьохкає
соловей,
Він у сад закоханих
тай зове.
Слухає-милується
раєм сад,
Про красу піклується
в нім роса.
І пливе замріяний
угорі
Місяць, небо міряє
в цій порі,
З зорями вітається,
стереже,
Тільки не вертається
рай уже!
25.02.12
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677221
дата надходження 10.07.2016
дата закладки 11.07.2016
Дарую я землі свої думки,
Котра мене ізмалечку зростила,
Якими б не були мої роки,
Та саме з неї я черпаю сили,
Щоб жити і боротись, не мовчать,
Коли цього увесь народ чекає,
Коли горить іще моя свіча,
А землю мучить проросійський Каїн.
Мов зброєю, словами вишивать
Я Україні буду перемогу –
До Бога посилатиму слова
І вірю, прийде з неба нам підмога.
Відчує вільною тоді себе земля,
І заживуть в новій державі люди,
А служкам-підлабузникам Кремля
Ніколи місця серед нас не буде!..
25.06.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677220
дата надходження 10.07.2016
дата закладки 11.07.2016
«Із синяви, котра шукає свого ока,
п’ю найперший.»
(Пауль Целан)
У келихи розлита синява Неба.
Кожному, кого забуто і зневажено,
Кожному, хто крізь темряву йшов
За ворота білих хмар, дорогою прозорою,
Кожному, хто прагнув троянд черлених,
І хреста дерев’яного чорного,
Гілок терену і шляху довгого,
Інколи нескінченного, завжди кам’яного,
Кожному, хто біг з Часом наввипередки,
Хто шукав між зірками свічада -
У келих по вінця синяви.
Колись будуть про нас говорити,
Колись будуть про нас мовчати,
Колись будемо блукати ми тінями
У царстві великому мрій і спогадів,
Але нині келихи наші сповнені Небом,
П’ю найперший оцю синяву -
Ще сім ночей блукати срібному Місяцю,
Ще сім днів вітру холодному віяти,
Ще сім гір ногам втомленим перейти,
Ще сім хмар птахам білим перелетіти,
Ще сім черевиків букових протерти,
І сім свит твідових подірявити,
Доки Брама прочиниться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676748
дата надходження 08.07.2016
дата закладки 08.07.2016
Ой, на Івана тай на Купала
Вінок Мар’яна на воду клала,
А як поклала на чисту воду,
Замилувалась на свою вроду.
Що та водиця тихенько бігла,
А у дівчини личенько біле,
Личко біленьке, тернами очі
Долю щасливу зустріти хочуть.
Поплив віночок, хвилечка грає,
Нічка купальська молодь збирає.
Музики грають, всі у таночку,
Вогонь палає, пливуть віночки.
А у віночках свічечки з воску,
Білі ромашки й сині волошки,
Ромашки білі, ще й жита колос,
З берега піє дівочий голос:
«Пливи, віночку, в далеке море,
Минай розлуку, зраду і горе,
Пливи водою у море синє,
І мені долю знайди щасливу!»
Ой на Івана тай на Купала
Вінок Мар’яна на воду клала.
Пливе віночок, свічка сміється:
Доля щаслива не всім дається.»
7.07.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676650
дата надходження 07.07.2016
дата закладки 07.07.2016
Плине в небесах
журавлиний клин,
А душа моя
п’є гіркий полин:
Журавлине «кру»
прокотилося,
Я і річечка
зажурилися:
– Ой вербиченько,
закосичена,
Що твоя краса
не позичена…
Що твоя коса –
густе листячко
Ще й жива роса,
мов намистечко.
Ой вербиченько,
тонкорукая,
Чом же ти живеш
із розлукою?
Підійди-заглянь
у водиченьку,
Помилуйся на
зелен-личенько.
Вітер гіллячко
стиха колиса,
Сіре пір’ячко
ловлять небеса…
Журавлі летять
понад річкою,
Я уже в літах
під вербичкою.
9.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676655
дата надходження 07.07.2016
дата закладки 07.07.2016
[u](Пам’яті Василя Сліпака, відомого українського співака, члена ДУК «Правий сектор», котрий загинув у Донбасі на світанку 29.06.2016. від кулі снайпера).[/u]
Для Сліпака – для голосу святого
Убивцю-снайпера в Донбасі припасли…
Ні оцінити їм, ні зрозуміти того,
Бо нелюди вони – тупі осли.
За що й навіщо смертю покарали?
За те, що кров «укропа» в нім тече?
Як сина смерть матусі серце крає,
Не знаєте, як і поняття «честь»?
Молитва й пісня – подруги дві вірні –
Це з ними він Європу підкорив,
В Парижі, у Марселі і у Відні
Звучав чарівний голос до пори…
Аж ось Майдан озвався барабанно –
Гаряче серце кликало туди,
Він славу співака вогнем розбавив,
Не знав, що лиш два роки до біди…
Коли ж Донбас війною загорівся,
Душа сказала: "Теж туди лети!"
Пішов у бій, та з кулею зустрівся -
Ворожий снайпер на курок натис.
І обірвалась пісня на півслові,
Хоч серце ще качало теплу кров,
А в ньому стільки до землі любові,
Яку і ворог хижий не зборов…
І плаче знов за сином Україна,
Париж ридає, Львів геть почорнів…
Зустріло небо душу солов’їну,
Щоб голос людям звідти вже бринів…
30.06.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675327
дата надходження 30.06.2016
дата закладки 30.06.2016
Їх місце зустрічі – Майдан,
Вогненний, історичний…
Це там Він руку їй подав…
Вона ж… свою… незвично…
І їхні в унісон серця
Забилися обоє…
Чи послана їм зустріч ця
З небес Великим Богом?..
Святий вінчання ритуал
Здійснили, як годиться,
Та Путін на шляху ставав,
З війною заходився.
Не міг дивитись чоловік,
Як кровію стікає
Країна, де прожив Він вік.
Тепер все нищить Каїн.
Безсонні ночі, сірі дні
Терзали-рвали душу,
Думки у голові одні:
На схід я їхать мушу…
Так недалеко й до біди –
Вже ворог не відстане…
Кохану в клініку зводив:
Матусею та стане…
Нехитрі речі в торбу склав,
Поцілував дружину,
В словах тепла батькам послав…
Вела в Донбас стежина…
В бою Він був, мов дикий лев,
Як вояку й належить,
Не знав тоді, що око, зле,
За ним давно вже стежить.
Жорстокий бій… І раптом… біль…
Пронизане все тіло.
Аж тут… дзвінок… Його мобіл…
Слова, мов струм, летіли:
– Вітаю, любий!.. Батько ти!..
Ми ж донечку вже маєм…
– Я вас люблю, але… прости…
Війна мене тримає…
А тіло повнилось свинцем…
Чужими стали руки…
Бліде, усміхнене лице
Долало болю муки…
І повз мобільний з рук униз,
У нім – жіночий голос…
Сторінка ще одна війни:
Скосила куля колос…
1.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674751
дата надходження 27.06.2016
дата закладки 27.06.2016
"Село - колиска України.
Не буде села - не буде і вас!.."
О.Ляшко( із виступу у ВР)
"Село на нашій Україні,
Неначе писанка село..."
Чому ті писанки змарніли,
З якого боку суне зло?
Ти кажеш - я селюк,дєрьовня,
А ти такий весь городський...
Та не хизуйся так,шановний!
Ми всі фактично селюки.
І наші предки добре знали
Який на смак селянський піт,
Коли земельку засівали,
Щоб на столі завжди був хліб.
Чудово знали ноги босі
Які холодні вранці роси,
Яка стерня в жнива колюча,
А кропива яка пекуча.
Попри криваві мозолі
П'янили запахи землі
І купа гною пахла,як
Природний афродозіак.
Нема планети без орбіти,
Немає річки без води,
Не родить яблуня без цвіту,
Не п'ються без бджоли меди.
Село і місто - два крила...
І тут не треба гороскопа -
Не бУде місто без села,
Не буде шопінгу без шопи.
Як не старалися вожді -
Тут мова зберегла прописку...
Тож бережіть,брати,колиску,
Бо хто без неї ми тоді?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667703
дата надходження 22.05.2016
дата закладки 19.06.2016
Прощалися… Він, матуся…
Ковтала сльозу солону.
– Не плач… я живим вернуся, –
Сказав і пішов від столу.
Він їхав на Схід, у пекло –
Обов’язок чоловіка ж…
А в матері серце… терпло
Від туги, а чи від віку.
Вона, ніби свічка, тліла…
Чекала. (Адже єдиний…)
Душа ще не відболіла,
Бо ж мала іще дитину.
Позаторік поховала.
(Не пахло тоді війною).
Від горя ледь не сконала…
– Ще ж син є. Це що зі мною?!..
А згодом ворожа зграя
Зайшла, щоби Крим забрати…
– За що нас «брати» карають? –
Подумала. – Чорна дата…*
Коли ж Донбас загорівся,
Холодним укрилась потом…
І сон її десь подівся…
Змарніла матусі врода…
Чекала щодня дзвіночка
Й молитви до Бога слала:
– За Костика, за синочка…
І хрест, мов святиню, клала.
А він служив Україні.
Дзвонив. Й жартома до мами:
– Ми дійдемо й до Берліна –
Кубані й Москви нам мало.
Та якось з «Новин» дізналась:
В нерівнім солдати герці.
Здалося, й синка впізнала…
Забилось частіше серце…
Упала на землю мати
Й молитви не закінчила…
В в/ч** уже з військкомату
Депешу про це строчили.
Летів син, немов на крилах,
Щоб матір живу застати,
І сонце сльоза закрила…
Нарешті вже рідна хата…
На руки узяв він неньку
Й привіз до людей в халатах:
– Полагодьте їй серденько,
Моя ж це найкраща мати…
І сам поніс до палати,
Мов не довіряв нікому…
Розплющила очі мати:
– Синок, ти прибув додому?!..
Він ніс на руках… уперше…
Не знав, що може, й востаннє…
Невже йому доля збреше
Й матуся уже не встане?!..
11.06.2016.
*23 лютого 2014року у Крим зайшли російські солдати під виглядом так званих «зелених чоловічків».
**військова частина.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673075
дата надходження 18.06.2016
дата закладки 19.06.2016
[color="#aa00ff"][i][b]Одвiчна тема "Сенс життя"...
життя тече без вороття...
цiнуй цю мить,секунду кожну,
бо повернутися не можна
в щасливу юнь,дитячий свiт,
чи в пiдлiтковий дивосвiт ...
Хоча...цiкавий кожен вiк
свого життя ти садiвник!
в яскравий колiр розфарбуй
цiнуй його,завжди цiнуй[/b]!!![/i][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672499
дата надходження 15.06.2016
дата закладки 15.06.2016
За сільськими городами,
Де верба пишна вродою,
Й зорі часто купаються,
Там дзеркалиться став.
В тихій берега зелені –
Мурашині поселення,
Від людини ховаються,
Де травиця густа.
Пахнуть рутою-м’ятою
Береги, мов засватані,
Цноту, соком напоєну,
До зими бережуть.
Раптом щось забілілося
І дізнатись хотілося,
Що і ким там накоєно…
Я у берег біжу.
Серед порослі дикої
Мої груди… ледь дихають,
Серце вискочить ладиться –
Райська всюди краса…
А над зеленню, тихою,
Білобокою втіхою
Встиг лелека піднятися,
Щоб дістать небеса.
А як вечір опуститься,
Став ажурно затруситься,
Заколишуться стебла і
Очерету листки:
Звідти випливуть панночки –
Лиски, ніби русалочки,
Й там, де ряскою встелено,
Затанцюють стежки.
Землю вкутає зморену
Нічка, тиха і зоряна,
Місяць, сріблом підкований,
Поведе її в сни,
Й зазвучить дивна музика,
Про тепло, літнє, в трусиках,
Котра всіх переконує,
Що фінал то весни.
26.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672454
дата надходження 15.06.2016
дата закладки 15.06.2016
Колисала нічка річку,
Захід – ледь ясний,
Потім і його закрила,
Колисала сни.
Нічка річку чарувала
Зорями й зелом,
Трави в роси пеленала
В лузі за селом.
У сльозах вербиці гілка,
Шепче осока,
Комарів нудна сопілка
До води склика
Колисала нічка річку,
Місяць задрімав…
Світ казковий, світ цей вічний –
Кращого нема.
22.06.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672450
дата надходження 15.06.2016
дата закладки 15.06.2016
У венах кров, як вир бурлить,
Вогонь гарячий ринув в п’яти.
Кортить тебе в собі спалить...
Щоб зцілувать твої принади.
Дай притулю до себе знов,
Знов запалю твої бажання.
Віддам усю свою любов...
Себе поклавши на заклання.
Чи то за покликом богів,
Чи то за подихом любові.
Сплелись в єдине ми без слів…
Птахи замовкли у діброві.
Заклекотав у венах струм,
Я розплітав шовкові коси.
Чи нам на спокій чи на глум...
Знов закипали в долах роси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672299
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 15.06.2016
Все плаче й журиться калина,
Гірку росу щодня п’ючи,
Колись в війну, у цій долині
Солдат в бою навік спочив…
Калина віти простягає -
Герою шану віддає,
"Ку-ку» зозулі лине з гаю
І в душу смутку додає.
Калину старість вже тривожить,
Та пам’ять ще така жива -
Забути подвиг той не може,
Картина бою ожива,
Як він без страху підповзає,
Ворожий танк щоби дістать.
Не знав фашист - гроза чекає,
В особі ось таких солдат.
Дружина вдома, рідна ненька,
Під ним – свята його земля,
Чекають діточки маленькі.
Та злоба очі застеля
До тих, хто мир його порушив,
Хто щастя у близьких украв.
За всю сім’ю, за землю-сушу
Солдат всі силоньки зібрав…
І зупинив той танк, ворожий,
(Враз дим поповз понад жита),
Не знав, що славу він примножить,
Але поплатиться… життям…
Ридає й журиться калина,
Гірку росу щодня п’ючи…
Праправнучата у долину
Прямують, дзвінко сміючись.
4.09.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671971
дата надходження 13.06.2016
дата закладки 13.06.2016
Крізь сиві будні плинуть вже літа
Теж сивого, як голуб, ветерана,
З війни у пам’ять вибух доліта
Той, від якого й досі носить рани.
У нього майже не буває свят –
Таке життя лишилось наостанок,
Десь побратими вічним сном вже сплять,
А він… живе, стрічає сивий ранок.
Погано бачить і давно глухий,
В сучасні не вступає він дебати,
Не ділить і Дніпрові береги,
Як іноді це роблять депутати.
Зате він зна ціну життя людей
Не в доларах, не в гривнях – тільки в крові,
І власними руками б тих роздер,
Хто Україну ділить по Дніпрові.
І сивий погляд вицвілих очей
Розкаже більше, ніж сухий оратор:
Скільки ж він днів потратив і ночей,
Щоб можна було сіяти, орати
Під мирним небом, на своїй землі,
Щоби цвіла держава і людина.
Може тому й в бою тім не поліг,
Щоб українську возз’єднать родину!
4.09.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671973
дата надходження 13.06.2016
дата закладки 13.06.2016
Давно відцвіла абрикоса ,
Цілуються з сонцем плоди…
З мережкою білою в косах
Приходить матуся сюди,
Щоби доторкнутись рукою
До стовбура, темних гілок:
«Колись же була не такою,
Садив ще школярик – синок…
Удвох росли разом, на славу,
Синок вже й столиці дістав.
Приїхав – його не впізнала,
Хоч очі ті ж самі й вуста.»
Тепер абрикоса сумує:
Синочка забрала війна,
А в матінки в серці зимує
Важка непомірна вина,
Що сина туди відпустила,
Тепер і вона – сирота…
Щоку й абрикосу зросила
Сльоза материнська, свята…
3.09.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671713
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 12.06.2016
Роки пролітають, сивішими стали, так мало сміялися, мало кохали, багато читали, ходили ми пішки, від цього усього втомилися трішки. Завжди десь спішили, хвилини втрачали, хотіли всі щастя, багато страждали, були якісь сумніви, правду шукали, коли було сумно ми свята чекали. Були невдоволені часом собою, були на вершині ми, і під горою, багато чого у житті всі боялись, і рідко ми долі своїй довірялись. Хотілось і хочеться нам всього мати, все мирно і мудро в житті влаштувати, роки пролітають,- дороги, вокзали, так мало сміялися, мало кохали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670943
дата надходження 08.06.2016
дата закладки 08.06.2016
Скінчився бій… Земля іще палає…
Навкруг тіла: і мертві, і живі –
І голосом людським земля волає:
«Моя краса утоплена в крові.
Я більше сліз, гірких, не хочу пити,
Ридань не можу чути матерів,
Війни я проклинаю дикі миті.
Як син живим у танкові згорів?»
Минуть літа, поки загоїть рани
Розтерзана Донеччини земля.
Історія назве її тиранів,
Хай час від покарання не звільня.
1.10.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670027
дата надходження 03.06.2016
дата закладки 03.06.2016
Давно на скронях сивина розквітла…
Суворий зовні – доброта в очах.
І день, і ніч на свіжому повітрі.
Десяток шостий вік його почав.
Він тут не сам. З двома він тут синами
(Десантникам якраз і місце тут),
І хоч війна ця схожа із цунамі,
Та ворога таки вони зметуть.
Герої ці із-під Дніпропетровська,
Але Донбас – то їхня теж земля,
І рідна є для них вода Дніпровська,
І Крим, що зараз стогне від Кремля.
Весь батальйон їх – незвичайні хлопці,
Сміливі, чесні, мов одна сім’я,
Їх називають скромно: добровольці.
Ні «Град» їх не лякає, ні зима.
Такий він, український визволитель,
Від діда-прадіда й такий у наші дні,
Готовий за країну кров пролити
І перемогу принести рідні.
3.10.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670025
дата надходження 03.06.2016
дата закладки 03.06.2016
Малює доля на чолі
Шляхи життєві –
Глибокі зморшки, чималі.
Сліди суттєві.
І зарясніє сивина,
Уже не перша,
Життєвий свідок є вона
Утрат і звершень.
Вже діти виткали, либонь,
Свої дороги,
Дарують іноді любов,
А ще підмогу;
По-іншому сприймають світ,
Адже все – інше,
І твій теж батьківський совіт
Сприймають рідше.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669575
дата надходження 01.06.2016
дата закладки 01.06.2016
Злітали з вуст страшні слова,
Важкі й колючі;
Від них тріщала голова –
Такі болючі,
Бо кожне слово, як кинджал,
Вражало серце,
Й одягши вицвілий піджак,
Сказав: «Не сердься»…
Здалося, світ цей потемнів,
Ослабли руки,
І очі, дивні і сумні
Свідки розлуки,
Дивились довго ще туди,
Де зникла постать.
Невже про крок назад трудний
Більш не попросять?..
Тремтіла змучена душа
Від горя й болю,
Опорожніла й не лиша
В мені любові…
Стою, неначе кам’яна,
Мов час спинився,
Та постать поряд вирина –
Хтось… притулився.
Я погляд кинула униз –
Моє дитятко…
«Нема моєї в тім вини,
Що кинув татко?» –
Дитячі очі, мов рентген,
Дивились вгору.
Невже у ньому теж є ген,
Що здавить горем?
Взяла маля на руки я –
Ні, не дозволю,
Щоб рушилась моя сім’я,
Верну я долю…
А теплі руки малюка
Лягли на плечі,
Хоч ноша ця і нелегка –
Рада малечі.
І не порожня вже душа –
Любові зерна
В ній знову прорости спішать.
Життя не стерло
Тих материнських почуттів
До свого сина,
Вони, невичерпні в житті,
Дарують силу.
Це доля ЛГ.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669568
дата надходження 01.06.2016
дата закладки 01.06.2016
ТЮРЕМЩИКАМ СВОБОДИ СЛОВА
У вимірах безмежності та вічності,
і в межах піднебесної юдо́лі,
я – крапелька у нуртовинні дійсності,
занесена в цей світ по Божій волі
із безвісти, з нізвідки, з царства Ха́оса.
Молекула в людському океані,
несусь на хвилях, поки з волі Хроноса
розвіюся в космічному тумані.
Та я ще є! З веселки, смутку, сніжності
я – мікросвіт! Малюсінька планета
із морем болю, із рікою ніжності,
з материками мрій, бажань...
В тенетах
байдужості та зла навкруг – пручаюся,
свій біль і гнів виковуючи в слові,
брехливі пута рвати намагаюся,
щоб край звільнився для добра й любові.
А хтось це слово повелів стриножити,
цим знищивши малюсіньку планету.
Та нас – багато, тисячі! Не зможете
всіх упіймати в морі Інтернету!
Бандитам – владу, вілли, недоторканість,
свободу вже кидаєте за грати.
Девіз ваш справжній – наша упокореність.
Та душу і слова – не розстріляти!
Рік 37-ий більше не повториться!
Хамелеони... Зрадили Майдани.
Історія завжди ривками твориться.
Чи встигнете зібрати чемодани?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668465
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 26.05.2016
Музика й виконання Анатолія Супруна.
Ранок затуманений
стеле теплий сум.
Вишиванки мамині
березню несу.
На сріблясті котики
крапельки мрячать.
У серденько зморене
лебеді ячать.
Спомини гаптовані…
Крапля на щоці.
Впали на чоло мені
срібні промінці.
Подивуйся, братику,
на барвисту знадь.
Вишиванки мамині
лагідно погладь.
Напилися повені
береги Сули.
Вишиванки-спомини
знову розцвіли.
Ой літа-журавлики,
вже спада вода…
Розквітай і радуйся,
земле молода.
Вороття нема мені,
та в душі несу
вишиванки мамині –
березневий сум.
До серденька туляться
ніжні пелюстки.
Променяться й журяться
рідні рушники.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667048
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 19.05.2016
Як завиває на холоднім вітрі
чийсь сиротливий до трагізму сум!
Мов згублена душа тремтить в повітрі
і тяжко тужить від скорботних дум.
Як побивається і як страждає,
яка безвихідь у стражданні тім!
Від співчуття аж серце завмирає...
Чи пережитого майнула хижа тінь?
Чого ти, серденько, забилось?
Не згадуй! То тобі наснилось...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662205
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 26.04.2016
Летять роки все дужче вдалеч,
Біжать, біжать, як поїзди.
Неначе в морі пароплави,
Пливуть кудись в чужі світи.
Там сніг чи дощик накрапає?
У царстві мороку й тіней...
Куди та стежечка ступає,
Ніхто не скаже нам про те.
Та що по тому любий брате,
Лишив ти в цьому світі слід.
Насіяв друже рути - м’яти,
Твої вірші, як малахіт.
У серце падають, як квіти,
Як мед солодкий з стільника.
Як у короні самоцвіти,
Весняна з повені ріка.
Дай Боже довго ще літати
Тобі, поете, у рядках.
Продовжуй свято дарувати,
Допоки ще тверда рука.
Улий нам ще води з криниці,
Хай голос твій звучить живий.
Лягає в строфи білолиці…
Роси ранкової налий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655017
дата надходження 27.03.2016
дата закладки 27.03.2016
Кудись летять, спішать, несуть,
мов коні нестриножені,
з хаосу вихопивши суть,
думки твої стривожені.
Від них хміліє голова...
Потічками незримими
в рядки вливаються слова,
заквітчуючись римами.
Один у лабіринти йде,
в злоби тенета, ницості,
а хтось до сяйва сонць веде
по Аріадни ниточці,
торкнувшись емоційних струн,
візьме в полон ліричності,
занурить у магічність рун,
в глибинну мудрість вічності.
Якщо у віршах – каламуть,
то доля в них печальная,
а хтось освітить людям путь
кометою осяйною...
Поете! Легкості не жди,
коли нещастя – річкою,
але будь світочем завжди.
Будь променем! Будь свічкою!
25.03.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654469
дата надходження 25.03.2016
дата закладки 25.03.2016
Оце був вибух! Де воно взялося?
Так затишно в своїм кутку жилося,
де я терпляче – біла і пухнаста –
в собі ховала смуток, горе, щастя.
Та ось... єхидне слово зачепило –
Пандори скриню враз ривком відкрило
і, мамо рідна!.. Ти б і не впізнала
чи очі десь від сорому ховала,
почувши, ЩО "дитя" наговорило
із "грацією й личечком" горили!
... В яких шпариночках ума, душі чи тіла
ховається, до часу, темна сила,
щоб вибухнути гейзером підземним?..
Як тісно в нас сплелося світле й темне...
19.02.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652692
дата надходження 19.03.2016
дата закладки 19.03.2016
Приспів:
Я люблю твої доли, річок водограй,
Тепле літечко в горах, веснянок розмай.
Пісню жайвора в полі, сонати з небес
і лілеї чарівні у заводі плес,
А у Божому лоні заквітчаний рай...
Україно моя, ти країна чудес!
Щебетав потічок розмаїттям октав…
В рідну гавань свою по стежині ступав.
Легкокрило, як вітер летів у село,
Боже, стільки ж води із тих пір прибуло,
А без мене її скільки ж в даль віднесло ?
Приспів:
Бурні ріки спиняв, колупав там скалу,
Відірвався колись в чужину зопалу.
Молодий тоді був, а тепер у літах,
Налітався лелека по дальніх світах,
Прилетів назавжди вже із вирію птах.
Приспів:
Я люблю твої доли, річок водограй,
Тепле літечко в горах, веснянок розмай.
Пісню жайвора в полі, сонати з небес,
І лілеї чарівні у заводі плес,
А у Божому лоні заквітчаний рай,
Україно моя, ти країна чудес!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652612
дата надходження 18.03.2016
дата закладки 19.03.2016
Зараз в моді стали вірші
про сучасних козаків.
Чи тепер вони вже інші,
ніж були споконвіків?
Плачемось – живеться гірше.
Ненаситні ж ми які!
Козаків он стало більше,
аніж в селах кізяків!
Ходять ряжені в лампасах,
начіпляли орденів.
Не бували й в свинопасах,
а набралися чинів!
Нині стільки генералів,
отаманів та булав!
А в бою або за ралом
хоч один із них бував?
Щоб вільготно й вільно жити
й мати трішечки бабла –
люблять владі прислужити,
хоч яка б вона була.
Хто найшвидше поклянеться,
голосненько крикне "Гей!"
й руку прикладе до серця –
вже козак!
Вже можна – й гей.
Так негадано-неждано
розвелося козаків!..
Є й такі, що лиш недавно
випали з товарняків…
Не обов’язково знати
бойового гопака,
варто лиш за приклад брати
характерника Сірка.
І святкують на Покрову!..
Та хоч лізьте на стовпа, –
на поклон не пріться знову
до московського попа!
Те, що скажуть верховоди,
а коли ще свисне й рак –
буде "Так!" – миттєва згода.
Отакий тепер козак!
Марширують, ходять-бродять…
Як дідусь один казав:
"Не пойму, що за урОди?
Чи то сторож, чи козак?
Їм би землю боронити,
чи й самим – до борони,
а вони звикають нити…
Козачки чи барани?"
Королям-царям служили
благовірні козаки.
Знали, зАщо рвати жили,
ще й гуляли залюбки.
Про козацтво в Україні
ще й закон не прийняли, –
куренів же різних вільних
незліченно утяли!
Як не пнулись, не старались,
та коня не запрягли.
В декорації загрались –
ще на службі не були.
Закортіло вільно жити,
куштувать смачний куліш.
Нащо ж і кому служити,
за ідею чи за гріш?
Те їм досі й не казали.
На шляху – густий туман…
Козаки а чи васали?
Те не знає й отаман.
Він такий собі дворовий –
і калюжу пройде вбрід.
Шкутильгавий, гоноровий
генерал чи інвалід.
В різних партіях бувалий,
в передвиборних штабах.
Там, де п’ятами кивали,
і "Хвала!" кричав, й "Ганьба!"
Козаки декоративні –
з оселедцями і без.
Є й достойні, й надто дивні,
бо пройшли в ментів лікбез.
Запорізьке військо славне,
та в лаштунках прабатьків
де ви бачили віддавна
у погонах козаків?
Звісно ж, стали на Майдані
й бились-гинули в АТО
козаки – нащадки славні…
З них не хвастався ніхто.
Але ж скільки ще охочих
на словесний онанім!
Бубонять вони й торочать
безідейний архаїзм.
Вибирають в козачата
і саджають на коня,
а чому найперш навчати –
не второпає рідня.
Діти в бур’янах гасають,
тешуть з дерева шаблі,
а "старшина" – ріже сало,
ставить в шатрах бутилі…
Хлопці, це уже й не смішно,
припиняйте цю дурню.
Ваше військо – лиш потішне,
не для справжнього вогню.
В тин дивитись чи будитись?..
Душу совість не шкребе?
Не мені про вас судити?..
Вмійте ж бачити себе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649113
дата надходження 05.03.2016
дата закладки 05.03.2016
Так відзначали другі роковини кривавого
потопу на Майдані... З міста подій 21-го...
[youtube]https://youtu.be/ew_8b3OtF3Y[/youtube]
[i][b][color="#eb1135"]Пів-сон... Дрімота... В сонний ранок
Вже лізе день-договірняк
Крізь пів-проникність пів-фіранок –
Як зупинити даність?.. Як?
Як вгамувать слово-точивість –
Крізь сон – нав′язливих думок,
Щоб їх словесну лжецнотливість
Бодай замкнути на замок?..
...Як хочеться послати в далеч,
Де і Макар телят не пас,
Ту голоцюцькувату каліч –
Керманицько-старшинський клас.
Бо продають вони державу
Й народ наш – велетень – за гріш,
Аби спасти мерлицю* ржаву,
Аби самим було не гірш!
То ж, браття, нумо до роботи –
Сурма́ козацька кличе нас...
Й на цей раз виметем підлоту,
Але востаннє – грянув час![/color][/b]
22.02.2016[/i]
_________
*Овеча шкура.
Фото - автора (вчорашнє)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645914
дата надходження 22.02.2016
дата закладки 22.02.2016
Не кажіть про двомовність мені.
Панібратство оте – ненаситне.
І державу мою не виніть.
Україна – не двоязика.
Панібратство – юродива ціль.
Вже в обіймах держава холоне.
Вже наїлись імперських млинців.
Україна – не п’ята колона.
То хронічна хвороба така,
коли з жиру трапляються "бзіки".
Хижим виродкам не потакай.
Янучари – новітні базіки.
Далебі не однаково нам.
Добре знаємо капосність вражу.
Догоджали чужинським панам.
І назад вже не хочемо в Рашу!
І в Європі нас надто не ждуть.
І Америка знай вижидає.
На налигачі нагло ведуть.
А куди бредемо – не питаєм.
Звично водять по колу сліпих.
Поводир неодмінно обмане.
Та якби ж то Господь нас водив,
а ведуть – крутії-добермани.
Ділять Бога злодюги круті.
"Гляньте – кажуть – які ми хороші!"
У небоги – кишені пусті,
у "святих" – швидко множаться гроші.
Братство те не годиться й на раз.
Бзік! І знову – паскудну умову.
У три дорога пхають нам газ,
хочуть вижити з нас рідну мову.
Українець лукавства зазнав,
від чуми вже потроху одужав.
Хижа мова імперії зла
сіромах доконає байдужих.
Той, хто вільно балакати звик, –
вже не схоче ізнов прогинатись,
не полюбить за довгий язик.
Краще з двору спесивців прогнати.
Гонористі, лукаві "брати"
наші душі паплюжити звикли.
Туповперто уміють ректи
мов тут люди "многоязикі".
Українство здолати якби –
затівається свійське тут військо.
Хоч зазнало немало ганьби,
провокує все ж тут самоїдство.
Возсідає двоглавий хижак
у церквах. Там – лихі інтереси.
Сіє розбрат, зневіру і жах –
"Руський мір" ловко щепить агресор.
Марно мріє новітній могол
територію взяти в оренду.
Українець – давно не хохол.
Україна тепер – суверенна.
Чи чужинець, чи свій хижий пан,
чи з бидлоти ти підпанок бритий, –
начувайся. Бо ти – окупант.
Час гряде. Все одно будеш битий!
Ну й живи в Україні ладком.
Ну й клянися в братерській любові.
Вільно "какай" своїм язиком,
як не здатний навчитися мові.
Як тобі Україна чужа
як у тебе духовне каліцтво –
не казись, у світи вирушай,
не кусай, не жери українство.
Україна на світі – одна.
І повсюди, куди ти не підеш,
тут привільно і гордо луна
і російська, й англійська, й ідиш…
В Україні гостинній моїй
мовам світу однакова шана.
І які б не велися бої,
рідна мова одна в нас державна!
Не імперська і не панівна,
а природна і суто арійська.
І довершеність, і таїна…
Рідна мова моя – українська.
Визнаю, що у вірші оцім
забагато болючого крику.
Але ж як показати усім
історичну образу велику?!
Як достукатись до земляків,
збайдужілих ягнят-хохломонів?..
Українці ж отут – з правіків.
Від лукавого – ігри двомовні.
Чашу долі спиваю до дна
і напевно вже істину знаю:
рідна мова, як мати – одна,
а двоюрідних не буває.
Запанує в державі Любов.
Кожен житель тут – вільна людина.
Про двомовність не треба розмов,
щоб держава була єдина.
2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645697
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 21.02.2016
Вірш опублікований в збірці революційної поезії
"Говорить Майдан", 2014 р.
Зима великої тривоги,
обману і розчарувань,
снігів, морозної облоги
і затяжних протистоянь,
бунтів, небаченого руху
протестних настроїв людей.
Зима випробування духу,
стратегій, тактик та ідей,
брехливості й цинізму влади,
«тітушок» звірств, їх формувань,
судів продажності та зради
і міліцейських катувань.
Пора розділення народу
на «наших» і на «бандюків»,
кристалізації породи
хоробрих, вірних вояків.
Сплелися у борні в єдине:
майданів масова хода,
сварки і розбрат у родинах,
і штурм судів, частин, ОДА,
рух запальний автомайданів,
прицільний обстріл барикад,
закличний гуркіт барабанів
і газів сльозогінний чад,
і героїчні силуети
на тлі шаленого вогню,
дими пекельні, водомети
і дух, сильніший за броню,
і лють катів – та, до безтями,
до втрати людських почуттів!..
Зима, оплачена життями
незламних, відданих синів –
НЕБЕСНОЇ святої СОТНІ...
І біль... І сльози – на роки...
Для краю втрати незворотні,
вони – Герої на віки!
Зима снігів, политих кров'ю,
і світ вражаючих подій,
зима, освячена любов'ю,
освітлена вогнем надій.
Зима у пошуках дороги
з провалля – в світле майбуття,
мільйонних молитов до Бога
за Україну, за життя!
Людської Гідності вимога,
зима пробудження від сну
і сподівань на Перемогу –
зима надії на Весну!
Лютий 2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645399
дата надходження 20.02.2016
дата закладки 20.02.2016
Уже третя весна
на дворі,
Одягає зелену
шаль.
Сумом дивляться в
очі зорі
У душі моїй їх
печаль.
Наче судді десь там
в дозорі
Над Майданом летять
удаль.
Як ті свічі
горять в Соборі.
Стережуть в
небесах мораль.
І чекають, усе
чекають,
І чекатимуть до кінця.
Коли вбивці усі
сконають
Не залишиться і
рубця…
Їм прийдеться
тримать одвіту,
Пам'ять має небес
атлас.
Убієнні у нервах
світу,
Щиро моляться там
за нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645119
дата надходження 19.02.2016
дата закладки 19.02.2016
Ой, чого ти потемніла,
доле ж моя доле.
Україна почорніла…
- зеленеє поле.
Повій вітре на Вкраїну,
втоли дощем спрагу.
Знемагає сиротина,
зовсім до незмагу.
Розвій хмари яструбині,
загляни в віконце.
Промінь витре очі сині,
і засвітить сонце.
Стебло вигріє билині,
cила в корінь вл'ється.
І проснеться Україна…
cерденько заб’ється.
Повій вітре рано – вранці,
як півні співають.
Із росою згинуть пранці…
- вороги cконають!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644943
дата надходження 18.02.2016
дата закладки 18.02.2016
Чужому не буду молитися Богу,
Зневіру я маю в юдейських попах.
То ворог лукавий одягся у тогу,
Накинувши ласо на нас сіромах.
Тенета розкинув свої неозорі,
Окутав пітьмою мій бідний нарід.
Масони смотрящі , як грифи в дозорі,
Марою покрили увесь білий світ.
Поснули Майдани, лиш схлипи і згуки,
Висотує тіло сухота німа.
Втомились в неволі Даждьбожі онуки,
А Бога правічного й досі нема.
Чужих прославляли то й маємо муки…
В душі нашій грішній велика діра.
Докіль не пропали від сліз і розпуки,
Пора просинатися браття. Пора!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644316
дата надходження 16.02.2016
дата закладки 16.02.2016
Роки мої снігами сходять,
Летять у вирій наче птах.
Несуть туди відкіль відходять,
Де вітер сіє плоть у прах.
Життя продовжую в онуках,
Як цвіт зійшли мої плоди.
Нелегко жив, плодив у муках,
Як віл топтав важкі сліди.
Все нижче й нижче я від солі,
Всевишній ставить долі шах.
Все важче й важче, рухи кволі
Та пам'ять лишу … у віршах!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644297
дата надходження 16.02.2016
дата закладки 16.02.2016
Пливем в благенькому човні
по океану долі.
Штормить... Допливемо́ чи ні?
І швидко чи поволі
підемо на глибоке дно,
бо води лихоманить,
в бортах – пробоїни давно
(сусід-пірат таранить),
наш капітан щось "не кує,
не меле" і команда...
У всіх великий сумнів є:
команда це – чи банда?
Щораз якийсь оліґофрен
не той підніме парус,
тоді в човна – критичний крен
на борт, по третій ярус...
Ще боцман й штурман заодно,
постійно мутять воду...
Отож, куди ми пливемо́ –
до Заходу чи Сходу –
вже толком і ніхто не зна:
туди-сюди бовта́нка
під шквал піратського лай.на
із рупорів... і з танка.
А в їх кублі – ажіотаж!
Все зважують бандити:
чи взяти нас на абордаж*,
чи зо́всім потопити?
Хоч на човні в нас зброя є... –
з часів царя Гороха, –
та штаб команди не дає
ушкварити... Хоч трохи!
Не в змозі зупини́ть війну,
шлемо́ ми SOS всім друзям.
Вони ж – піратам: "Ну-ну-ну!
Стурбовані ми дуже!"
Лиш зрідка рятівні круги
кидають нам на воду...
з вимогою, щоб ми тягли
принизливу "угоду".
Нова біда, й тут діло – швах**:
керманича команда
через пробоїни в бортах
тягає контрабанду!
Крадуть усе, що на човні,
від харчу до вугілля,
і цій ординській чортівні
сплавляють... мов з похмілля!
У них з піратами – ґешефт***
(хто знає, так судачить).
Ні наш, ані піратський шеф
впритул цього не бачать!
Поки матроси у бою
відстоюють кордони,
команда вигоду свою
кує – краде мільйони!
Скоріш нажитись на війні!
А ледве замаячить
хоч тінь загрози вдалині –
то хто їх тут побачить?
На власних яхтах, літаках
втечуть поза кордони,
де вже давно свій мають дах,
рахунки і схоро́ни...
Загнився зародок?.. – аборт
перерива вагітність...
Гнилу команду – геть! За борт!
Спасемо човен й гідність.
З'єднався у біді народ –
матроси й пасажири –
рятують аварійний флот
всі разом, без ранжирів.
Готові тілом і грудьми
пробоїни закрити...
Вони лишилися Людьми,
і їх вже – не скорити!
Потрібний курс разом знайдуть,
і з небезпечних плавань
крізь шторм свій човен поведуть
у мирну світлу гавань!
* абордаж – зчіплення з ворожим судном (спосіб ведення бою);
** швах (нім.) – поганий, слабкий;
*** ґешефт (нім.) – вигідна спекуляція.
1.12.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625251
дата надходження 01.12.2015
дата закладки 16.02.2016
[i]До Дня Стрітення Господнього…[/i]
[i][b][color="#11868c"]Дві горлиці – від Матері Марії…
Дві горлиці – пожертва за Xриcта*,
А в нас – канун Великого поста,
Гіркота втрат й Голгофа безнадії…
Дві горлиці – дарунок Симеону**,
Дві горлиці – пророцтво для людей…
А в нас торгівля Основним Законом,
І забуття… Ісусових ідей!
Та ми запалим лампу Аладдина –
Громична запалахкотить свіча***,
Й народиться щасливою людина!
У Лету кане сьогодення час…
Дві горлиці – як символ християнства,
Дві горлиці! В дзьобах у їхніх – мир
І вість Xриста до злагоди і братства –
Пижі стальні для «Градів» і мортир.
Свою ще відсвяткуємо Громицю –
Зустрінемо весну серед дібров,
Освятимо й утвердимо границі,
Де житимуть братерство і любов…
Дві горлиці – два миру голубочки;
Давно їх матері, як Бога, ждуть…
Коли з війни повернуться синочки
І Стрітенням очистять правді путь…[/color][/b]
15.02.2016
_________
* Пречиста Діва Марія на обряді очищення (40 днів після Різдва)
приносить у жертву дві горлиці, виконуючи припис існуючого Закону
** Симеон чекав зустрічі з Господом вже багато років.
Він міг повмерти лише тоді, як побачить Ісуса Христа
Перед смертю Симеон сповістив, що Немовля, яке йому
судилося побачити, вийде «на служіння спасінню людей».
*** Громичну свічу запалювали на Стрітення (Громицю) та
Заносили в оселю як оберіг від багатьох напастей:
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644090
дата надходження 15.02.2016
дата закладки 15.02.2016
«Тому, з ким говорив біля вогню
Коли шукав пісні богині Дану...»
(Вільям Батлер Єйтс)
Вони лише посередники.
Провідники через хиткий міст
До нової пригоди, що зветься буттям.
Через хиткий рипучий дерев’яний міст
(А під ногами вир),
Вони лише ліхтарники
У цій нескінченній ночі,
Лише вказують шлях помахом рук
До нових острівців світла-істини.
Вони лише вчителі, що вчать
Переходити Темну Ріку
Ступаючи камінцями зірок,
Лише вчать дослухатися
До звуків одвічної музики
(Бо ми поглухли
Від шуму власних вигадок).
Дайте їм холодну блискучу монетку
З долоні в долонь пошерхлу
Срібну - з металу ночі і одкровень,
Вони лише на важкій службі -
Своїй одвічній і темній,
Лише виконують требу вогню
Цьому Всесвіту миготливому
(Бо так має бути),
Вони лише скажуть спокійно
Перед воротами нових світів
(Нам - схвильованим),
Перед новими сонцями
І новими квітами,
Вони лише нагадають
Маленьку стару істину:
«Ніякої смерті немає!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643774
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 14.02.2016
[color="#065769"][color="#03758f"][/color][/color]
Т[i]анок цей сріблястий Кружляє… -
Спинися - молю!…
Цілункам холодним твоїм
я коритися мушу…
[b] Гостя
[youtube]http://youtu.be/Y3AcQryxWgk[/youtube]
[color="#755c5c"][color="#660e99"]Сріблястість, мов ранок,
стрічає земля…
Спинися,
молю я,
стихіє!
А то – захлинуся в конвульсіях я
від того,
що в серці
жеврі́є.
Сріблястість
довкола...
Усе холодить
і віти квітчає у бісер,
гаптує пухнасту постіль
не на мить,
мурує палаци у лісі.
Мете і
хурделить
холодна зима,
чуття ж мої кутає в ніжність –
й мене на цім світі вже, певно, нема:
неволить,
в полон бере
сніжність.
Холоне в душі моїй поділ клітин,
звело вже від холоду зуби…
Бреду у бархани, спираюсь на тин –
зима вже
доводить
до згуби…
…Та що за халепа?
Пірнаю в буття!
І чим холодніше, тим глибше.
Ще буде й у мене різдвяна кутя,
надіюсь,
не тільки,
не лише!
О, де вже той холод?..
Лиш поклику гук:
пірнаю
срібляно...
під ковдру.
...І в лісі десь
тріснув
знеможений сук,
і впав затрухля́вілий стовбур...
…А високо в небі, як завше, веснить
І сріблом
сріблить
срібні душі...
О, Боже, спини
оту срібність
на мить,
Весну ж бо ми любимо дуже![/color][/color]
[/b]
12.12. 2014
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640106
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 31.01.2016
Поле,
рідне прабатьківське поле,
як би не склалася доля,
завжди до тебе горнусь.
В світах
довго не стану блукати,
а повернуся до хати –
в рідну пракиївську Русь.
Мотив звучить, веде,
у неозору даль.
І ти чекай мене,
з усіх доріг чекай,
коханий край!
Доле,
небом дарована доле,
дай мені розуму й волі –
я тобі серце віддав.
Ніде
я не прошу собі раю,
тільки якби в ріднокраї
не поселялась біда.
Мотив звучить, веде,
у неозору даль.
Та тільки ж ти мене
й на мить не покидай,
і сили дай!
Воле,
будь непохитною, воле,
щоб не цуралася доля
й поле родило врожай.
За те,
щоб не велися, як вівці,
в згоді жили українці –
жити й померти не жаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639632
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 30.01.2016
...і так буває, коли день засинає...
[youtube]https://youtu.be/nh5fHp1yjxs[/youtube]
[i][b][color="#877f7f"][color="#007bff"]В білі одежі убралась природа,
В ковдру сріблясту сховались поля –
Бісер ошатний в зими нині в моді,
Свято стрічає стражденна земля…
Рік, що прийшов, свою юність в кожуха
Сором’язливо надовго сховав,
Та не горює, бо Господа слуха –
Білі одежі на свято придбав.
Вже снігурі у крутих вишиванках
З ваз горобинових спогади п’ють …
В посвіт планети крокує не бранка –
Біло-криштальна божественна суть…
Білі одежі сповідують люди,
Та не для кожного Бог їx дає –
За чорноту лиходіїв осудить:
Має для всіх повеління своє…
Біла пора гряде нашій планеті –
Амфору в руки вже взяв Водолій!
Білі одежі лаштують поети
На новорічно-різвяний покрій.[/color][/color]
[/b]
26.01.2016
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638881
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 26.01.2016
Музика Віктора ОХа
Співає Володимир Сірий (Рідний)
Відлітають з гнізда пташенята,
а на крилонька пам’ять беруть.
Важко доленьку наздоганяти,
нелегка ж простирається путь.
Як же часто мене доля била!
Походив, побродив, політав…
Рідна ж хата – повік буде мила.
Звідси в світ йде дорога свята.
Кожна пташечка свій має голос.
Має вартість свою кожна мить.
Скільки всякого скарбу навколо!
Таємниче про це сад шумить…
А повітря густе і духмяне
бадьорить, веселить і п’янить…
Щедрий спомин оцей не зів’яне.
Рай наземний Господь боронить.
В рідний двір, де любисток і м’ята,
повертаюсь на крилоньках мрій.
В рідну хату, де мама і тато,
де негаснучих споминів рій…
Як би доля мене не сварила, –
рідне хатнище радо віта.
Тут лікую поранені крила.
Тут Вітчизни моєї вівтар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638377
дата надходження 24.01.2016
дата закладки 25.01.2016
[i]NN[/i]
[i][b]Дарма ми тут верстаємо вірші.́..
Найліпше вдома… Всім щоб мать по музі…
Бо ціль одна – оправдуй, не гріши! –
Щасливу кульку вцілити у лузу!
Так ось… Збудився в теплу, тиху рань –
Вона вже й тут, теплесенька, – під боком.
…О ангеле!.. Поета й Музу – рань!
Й окинь весь світ своїм всезрячим оком!
Щоб все – по правді! І… кому – яку,
Й щоб біс не пік поета в ребра рогом…
Мені ж подай гарнесеньку! Таку,
Щоб бути перед Нею, як пред Богом!..
22.01.2014[/b]
[u][/u][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457313
дата надходження 29.10.2013
дата закладки 23.01.2016
Ти говорила: "Гляди, не влюбись".
Ще й нахвалялася пальчиком грізно.
Раптом в очах я твоїх утопивсь!
А спохватився, – було уже пізно.
Ти пригорнула душею мене,
лагідно серце тулилось до серця.
Щастя вернулося, нам усміхнулося.
Долею суджене нас не мине.
Приспів:
Щоб вогонь кохання ніколи не гас,
хай не умовкає жаданий цей вальс.
Сонячно-яскравим предивним стає
справжнє кохання єдине моє.
Щире кохання не купиш за гріш.
Досі ми порізно щастя шукали.
Як же чарівно проймає нас дріж,
очі іскряться й за чашкою кави!
Стрілися двоє на стежці одній,
думи свої принесли сокровенні.
Мрії таємні вже стати взаємними
схожі й несхожі, і трішки чудні.
Приспів.
То ж полони мене й не відпусти.
Ще й кулачком посварися грайливо.
Жодної миті вже не пропусти.
Боже ж, яка ти красива й щаслива!
П’янко з криниці любові напивсь.
У надвечір'ї горить зірка рання.
Справжнє кохання – оте, що останнім є.
Ти говорила: "Гляди, не влюбись!.."
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636539
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 17.01.2016
Душа поета – мов сопілка ніжна.
Вона бринить мінорно і мажорно.
Емоцій хвилі закипають штормом.
Душа – ранима й безневинно грішна.
То – музика – мотиви сонця й грому –
злітає вільно птахою кохання.
Хоч завжди йде на неї полювання,
але вона вертається додому.
До серця, – доки б’ється, не померкне.
І – в небо, як поезія – між люди.
Поета на цім світі вже й не буде, –
як і душа, поезія безсмертна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632443
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 30.12.2015
Випадково тебе зустріла
На зупинці, що звалась "Любов".
Я терпляче чекала, мій милий,
Поки потяг твій не підійшов.
Без думок і вагань найменших
У вагоні зайняла місця.
Так, зі мною це сталося вперше...
Об"єдналися наші серця.
Мій найкращий, мій ніжний, мій справжній,
Без вагань, без думок, без умов -
Вір і знай: я чекатиму завжди
На зупинці, що зветься "Любов".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615908
дата надходження 25.10.2015
дата закладки 17.11.2015
Найприємніше відлуння,
моє серденько не край.
Зачепило ніжні струни
й відійшло за небокрай.
Знову й знову жалить пам’ять
і п’янить за ліком літ.
Ти лишилась зорепадом,
й досі кличеш у політ!
Приспів:
Непогасна зоре рання,
чи зустрінемося де?
Та мелодія кохання
повертає нас в Едем.
Ненароком впало слово –
залишивсь недобрий слід.
Спотикнулось знову й знову,
й недоречно світ поблід.
А тепер я маюсь, каюсь,
бережу тепло обох.
Слово – пташка, а чи камінь…
Безперечно – Слово – Бог!
Приспів.
Я до тебе серцем лину
і здригаються уста.
Нашу пісню лебедину
вже не воскресять літа.
Та в Любов, що розквітала,
світла пам’ять поверта.
Ти коханою зосталась,
адже ти мені – свята!
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621158
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 15.11.2015
от немецко-фашистских захватчиков.
Пусть прохладой веет в октябре,
Но в душе теплынь и радость мая,
Выстояли деды в той войне,
Город от фашистов избавляя.
Припев:
Как не отдалялись бы года,
Как не заростали бы окопы,
Будут пусть священными всегда,
К обелискам памятные тропы !
Трудно сосчитать всех тех парней,
За любимый город жизнь отдавших,
В страшной необузданной войне,
Наш Днепропетровск освобождавших.
Припев :
Как не отдалялись бы года,
Как не заростали бы окопы,
Будут пусть священными всегда,
К обелискам памятные тропы !
Горько человеческим глазам,
Видеть в запустении могилы,
Если встретишь,прибери их сам,
Если хоть немножечко есть силы.
Припев:
Как не отдалялись бы года,
Как не заростали бы окопы,
Пусть будут священными всегда,
К обелискам памятные тропы !
Автор:Зинаида Голуб
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620223
дата надходження 11.11.2015
дата закладки 11.11.2015
Матусі притомилися літа,
І срібний іній приморозив коси.
Хоча і не така глибока осінь –
Десяток сьомий в гості завітав.
Нехай прив’яла трішечки краса,
Адже утричі старша за онуків,
Пила в житті любов і гіркоту розлуки,
Все, що послали жінці небеса.
Сьогодні в неї – особливий день:
Приїде правнучка до неї в гості,
Звучатимуть і сміх, і різні тости.
Вітання й побажання від людей.
І заблищить-засяє сивина,
Бо особлива в матінки подія.
Всміхнеться, по-дитячому зрадіє,
Наллє усім домашнього вина.
Й на руки візьме… згорточок святий.
Такий для неї дорогий і рідний,
Всевишньому подякує за гідний
Дарунок, що життя їй освітив.
І довго пам’ятатимуть іще
Ту ношу непросту матусі руки,
Та чи колись відчує праонука
Прабабці серця непідробний щем? . 21.11.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620220
дата надходження 11.11.2015
дата закладки 11.11.2015
[i]...В цей День писемності і мови гріх не згадати тих,
хто своєю непосильною працею "стверджували і при-
множували" українську мову - відомих "лінгвістів",які
без часу зійшли зі своїх п'єдисталів на смітник історії...
І - держави...
[b][color="#e00909"]Его, как совершенство, «все» любили.
Но музы возлюбили больше «всех»:
Ласкали, дифирамбы пели или…
В толпе блюли... Го...
Гомеричный смех.
Ведь не любить такого нам нельзя,
Не восхищаться, мудрости дивясь, –
"Ахма́тов" и «Ахме́това»в друзьях! –
Вознес Его на крылышках Пегас…
…Какая удаль в сажени могучей!
Какая мощь – несметная сума! –
Его уму "дивился" даже Кучма,
Ахматова сошла б уже с ума!
И стал бы Чехов, может быть,"поэтом",
Чтоб "славить" одами Любимца муз
И вывернуть нутро апологета
"Союзнонерушимых", "братских" уз
Меж сленгово-жаргонными словами,
Где он давно «проФФесором» прослыл!
…Возвыситься ж Ему мы дали сами,
Живя «в раю», не тратя много сил...
Но не пришлось "лингвисту" стать поэтом:
Его удел – "державные" дела!
И вексель пролонгированный этот
Ему за Флот империя дала…
Ему бы быть в Стране Чудес «прИм’Ьером»,
Да кресло Он Член-корру** уступил,
Чтоб стать Ему и «всем» живым примером,
Как власть "тянуть" на воровско́й копыл.
Как видно, наш «лингвист» – совсем не ВОРон:
На око крюка Он – не претендент.
Любимец муз ведь у «братков» в фаворе:
Пахан теперь – "в законе Президент"[/color][/color]![/b]
26.06.2010
_________
*Герои, даты написания и публикации не вымышленные:
http://www.stihi.ru/2012/06/07/5271
**еще один "лингвист" – неизменный герой "95-го квартала"
Примечание: фото – не автора, разумеется... [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619761
дата надходження 09.11.2015
дата закладки 10.11.2015
Осінній ліс готується до сну,
У ясенів потріскують суглоби,
Вже літній час на зиму повернув
І вижухле вбрання не до вподоби
Гірським вітрам, на клаптики дрібні
Шматують оксамитові обнови...
Вже сирістю димлять вологі пні,
І плакальниці-вільхи, наче вдови,
Відспівують над ними парастас,
Висить в повітрі ладанна завіса...
Залиш мені хоч трішечки прикрас,
Мій кароокий мідночолий лісе!..
Хоча би жмуток глянцевих листків,
Що виграють на сонці кольорами...
У дні зими, холодні і терпкі,
Зігрію душу теплими дарами.
Вдихнувши хвої пряний аромат,
Надпивши сонця із долоньок листу,
Згадаю щедре золото Карпат
В осінню пору, тиху і барвисту...
А ще - знайомі пахощі грибні,
Що кличуть пориватися у мандри!..
Даруй на згадку мрійниці, мені,
Тепло осіннє, зібране в гірлянди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533339
дата надходження 29.10.2014
дата закладки 01.11.2015
сумні сади
поля самотні
холодний вітер
шум дощу
бреду одна
в самій безодні
й фарбую листя досхочу
для себе я любов відкрила
без неї змерзну-пропаду
шукаю в малюванні
крила
на диво
досі не знайду
я спокою давно не знаю
і витрачаю стільки сил
та вітер листя обриває
та дощ
змиває фарб розлив
творю терпляче все спочатку
на чари-барви не скуплюсь
все поприводжу до порядку
згустити фарби не боюсь
скрізь чародійно
пожартую
із сонця золото сточу
яскраво вишню розфарбую
химерно клена засвічу
тих
хто найбільше перепросить
лишу зеленими стоять
вербі лиш порум’яню коси,
у дуба ж
вуса хай горять
нехай коралово-червоне
глибоко-жовте й золоте
і малахітово-іржаве
світло-зелене
трав’яне
мідно-рожеве
винно-стигле
пастельно-жовте і каштан
кульбабове
морквяно-сизе
темно-бордове
тиціан
ясно-вогненне
синювате
охра
кармінне
кіновар
рубінове і геть строкате
ванільне
бронза і янтар
а ще північно-бірюзове
коричневе
гранат
горіх
десь шоколадне чи кленове
багряне
перше поміж всіх
жовтогаряче й променисте
сангіна
м’ята і лимон
малинове
бургундське чисте
і пурпурне
неначе сон
лишень не буде сумно-сірим
мов смуток мій, мов самота
нехай усі шукають крила
краса хай в душах пророста
в калюжах мокнуть витинанки
та нетривалий вернісаж
бо мовчазні туманні ранки
мене сховають
мов міраж
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616648
дата надходження 28.10.2015
дата закладки 28.10.2015
В хату й душу ген смерть загляда.
Вже біда досягає кипіння.
Знову путінська суне орда,
випробовує зброю й терпіння.
Цей новітній гібридний фашизм,
ця прадавня москальська зараза.
Деградує, шаліє рашизм –
агонічна у нього вже фаза!
Розходився кремлівський кайло,
безупинно чимдуж смерті сіє.
Зупинити над прірвою зло
має світ – загнуздати Росію.
Кремль імперський на світ накида
хижі інформаційні тенета.
Вже всесвітньою стала біда,
в небезпеці вся наша планета.
Нині цивілізований світ
на межі.
Чи й спасатися пізно?
Та невже ж закодовані всі?!
Кнопка ядерна міститься – в біса!
Психопат-параноїк, ізгой
світову шантажує спільноту.
І ніщо не спиняє його –
а ні смерті, ні санкції й ноти.
Придністров’я, Чечня, Крим, Донбас.
Вже у Сирію куций приперся.
Швидше б Господу Путлєр попавсь,
карлик-нелюд, імперський наперсник
Як же всім досадив «Руській мір»!
Ще в диму будуть чадіти внуки.
Суть Кремля білий світ зрозумів.
Це його хиже дітище – «Буки»…
Понад світом – імперії тінь,
вся Росія – в тумані-омані.
І керує нещадно відтіль –
феесбешник – диявол гуманний.
Збитий ним – малазійський літак
і еліта понищена Польщі…
Лиш розсудить Всевишній відтак,
хоч і йди до Кирила на прощу.
Не додасть піп московський ума,
бо і він – такий самий агресор.
Як же плаче й по ньому тюрма!
І святим він повік не воскресне.
А молитвою й зброєю нас
не поставити вже на коліна.
І розплати прийшов уже час –
воскресає народ України!
Звісно ж Путіну люд не простить,
не відверне він їхню увагу.
Божу пильність тиран не приспить –
при житті йому світить Гаага.
Проімперська сталева дуга
ледь не всю огинає Європу.
Запирає моря бандюган –
прогресує імперська хвороба.
І групуються стада заблуд,
тьма зомбованих головорізів.
Території мітять чимдуж –
сіру зону контролю Росії.
Знову звір замасковує грим –
вартовий світового порядку.
Чи не став уже ядерним Крим?
Адже цілять рашисти в десятку.
А риторика мінських угод –
мертва.
Ворогу марно стелитись.
У Європи – води повен рот.
НАТО – довго не варто телитись!
Ескалація знову гряде.
Умовляти загарбників – марне.
Світ у прірву диявол веде.
Чи зупинимо зло планетарне?!
Чи впаде божа кара на Кремль,
на імперську зомбовану расу.
Врешті раших фашистів попрем,
й перетвориться в прах плем’я враже.
Прийде час – порадіємо ми,
бо скінчиться ця «путлєріада».
Може, вийде й Росія з пітьми,
і черлена залишиться правда!
Українці, у світ понесіть
світлу пам’ять гіркущої правди.
Хай завжди буде мир, хліб і сіль,
та ніколи – чужинської влади!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616157
дата надходження 26.10.2015
дата закладки 26.10.2015
Пока еще ты не гоним,
Уйди, покинув миг прекрасный,
И не возвращайся больше к ним –
Пускай вопят во след! Напрасно!
И будешь в памяти Ее ты
Мужчиной
первым,
нежным,
шалым...
Не сомневайся ни на йоту –
Урок оставишь Ей немалый:
Любовь оценят расстоянья –
Великое вблизи не видно!..
Она ж помянет расставанье
И с сожаленьем, и с обидой.
30.12.2006
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432008
дата надходження 17.06.2013
дата закладки 25.10.2015
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401182
Змучені рученьки, стомлені ніженьки
Годі турботи нести!
Час і поспати - вже котиться ніченька.
Спи, моя любонько, спи!
Тож закривай свої яснії віченька,
Я колихатиму сни,
Буде колискою темная ніченька.
Спи, моє серденько, спи!
Сам я всю ніч буревійну не спатиму,
Щоб не проспати весни,
Крила надій твоїх снами плекатиму.
Спи, моя зоренько, спи!
Буду всю нічку твій сон споглядати я,
Ти ж цю зухвалість прости.
Ранню зорю з нетерпінням я ждатиму.
Спи, моя ладонько, спи!
Буду з лиця твого пити водиченьку,
Та не порушу краси,
Свідком любові хай буде лиш ніченька.
Спи, моя доленько, спи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400585
дата надходження 13.02.2013
дата закладки 25.10.2015
Спочатку оригінал.
Про кохання і козацький чуб (з Любов Ігнатовою)
Лавочка стоїть надворі,
А трава в росі.
Все буває при мажорі-
Знають це не всі.
Якщо гладиться коліно,
І думки ще ті...
Не сиди ж ти як поліно-
Миті ці святі... *
Я обняти хочу Любу,
Мрію бережу;
Хоч давно не маю чуба,
Все ж я їй скажу:-
Ягідко моя, малинко,
Вишенько п'янка,
Росяна моя перлинко,
Пташечко дзвінка!
Не дивись, що лисий зовсім,
Не рахуй літа,
Чоловік я бравий досі,
Інше- суєта!
Пригорнись до мене, квітко,
Поцілуй вуста,
Дай обнять, моя лебідко,
Твій жіночий стан.
Тоді чуб зросте козацький-
Хортиці звитяг...
І у запалі юнацькім
Підніму я стяг!..
РОБИ ЩОСЬ!
Задрімав... І мені сниться -
я на лавочці сиджу...
Біля мене молодиця -
ну й краса!!! Я вам кажу!!!
Чорноока, чорнобрива,
мед вуста і ніжний стан...
В мому серці - грім і злива,
і бушує океан!
Сил нема відвести очі
від колінок і грудей.
Ну! Давай! Роби щось! От гад!
Знов не так, як у людей!
Я підвів до неба очі -
треба вІршів почитать...
Знаю - по ночам охоча
до віршІв тендітна стать.
Я кажу їй: "Люба люба!
Ти перлина моїх снів!
Радість, щастя, мука, згуба!
Я тобі сказать хотів..."
Раптом з ніжних вуст лунає:
"Ну! Візьми ж мене до рук!
На віршІ часу немає -
скоро прийде Назарук!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418772
дата надходження 16.04.2013
дата закладки 25.10.2015
Мій мобільний телефон називається "мобілка".
Ну, а мамин? Здогадались? Так, звичайно - це "мабілка"
Татуся крутий смартфон - не що інше, як "табілка",
а бабуся знов питає :"Де ж поділа я "бабілку"?
Зараз скрізь таке на світі - кожен має по мобілці.
Дідусю ж не пощастило...Розмовляє по "дібілці"!
Я як виросту велика, то зміню йому мобілку!
Він дідусь у мене любий! Я куплю йому "ЛЮБІЛКУ"!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426740
дата надходження 23.05.2013
дата закладки 25.10.2015
Людино! Знищ в собі раба!
Відчуй себе Володарем!
Ти на своїй землі! Хіба
не можеш буть Господарем?!
Людино! Знищ у собі страх,
що сили твої віднімає,
бо страх твій - то до рабства шлях!
Зі страхом волі не буває!
Байдужість побори свою,
забудь уже про "хату з краю"!
Глянь - на Майдані у борню
десятки тисяч виступають!
І годі вже дискутувать,
пора рішуче щось робити,
бо ворогів лише гуртом,
я знаю, зможемо побити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463603
дата надходження 01.12.2013
дата закладки 25.10.2015
Поки "любі друзі" ручками махали,
нас бандитська зграя у полон забрала...
Поки "любі друзі" ручками водили,
нас орда бандитська вела до могили...
Поки" любі друзі" плямкали губами,
бандюки заїзджі розправлялись з нами...
Поки "любі друзі" щастя обіцяли,
бандюки ущент нас з вами обікрали!
Всі ми пам"ятаємо гучну обіцянку,
(хоч і вийшла з того знову лиш цяцянка):
"Завтра ви прокинетесь в іншій вже країні!"
Ой, брехня! Ми з вами у лайні й донині!
Ну, то хто ж бо винний в нашій з вами згубі?
Думаю, всім ясно - наші "друзі любі"!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463610
дата надходження 02.12.2013
дата закладки 25.10.2015
Море... Гра прибою,
Полинових трав …
Там, де ми з тобою, –
Сяєво заграв…
Літо, щедре літо,
Це ж твої плоди!..
В душу клично світиш:
«Йди до мене, йди!»
Приспів:
Полинове поле...
Ой, духмяне поле! -
Полиновий рай.
Полинове поле,
Життєдайне поле,
Дай росиці, дай!
В небі – сині хвилі,
Плескіт літніх гроз,
Недосяжні милі
Полинових рос…
А в душі – трембіти:
«Грай, гуцулко, грай –
В серце звабно мітить
Полиновий рай!»
Приспів.
Відпалають грози,
Стихне водограй,
Спадуть ранні роси –
Полиновий рай…
Та в пам’яті герцем
Зринуть полини –
Там, де твоє серце
Рай цей полонив.
Приспів.
10.07.2013, Крим,
Лебедині острови
Пісня подається вдруге у зв'язку з тим,
що двома авторами створено два різні
варіанти музики. Тексти та назва пісні
також різняться між собою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460200
дата надходження 13.11.2013
дата закладки 25.10.2015
[i]До подій 31 серпня під ВР…
[youtube]https://youtu.be/GODlHKTItg0[/youtube]
[b][color="#f01111"]Ми судимо по результату
Той неочікуваний чин…
За чином тим не бачим татя,
Що є одною із причин!
Копнемо глибше – зрозумієм,
Що тать той злющий – в нас самих:
Ми благодушність всмак лелієм…
Ще й недолугість – як на сміх…
І посилаємось на Бога,
Щоб більш нічого не робить…
А треба б Князя Тьми земного
В його “сортірє” утопить!
Увірували – власть від Нього,
Бо Він, твердять нам, всемогуч!
Та краще б нам замісто того
Прогнать… і сеней, і петруш!
І всіх колишніх президентів,
Що обдурили нас – і край –
Й самі пішли у резиденти
Ворожих сил. Тепер карай…
Карай їх, Боже наш, за зраду,
За те, що баченому злу
Служили… Щоб найкращу раду
Віддати ПееНХа-козлу …
Й зробити цапом-відбувайлом –
Прокляття! – звісно ж, свій народ…
Від гір Карпат й до Криму яйли
Без векселів і нагород!..
…То станьмо ж,братці, пред люстерком
Та все, що слід йому сказать,
Скажімо – щиро і відверто –
Й поставим –
НАМ –
оцінку…
«п’ять»![/color][/b]
1.09.2015
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603525
дата надходження 01.09.2015
дата закладки 25.10.2015
Море... Гра прибою,
Полинових трав …
Там, де ми з тобою, –
Сяєво заграв…
Літо, щедре літо,
Це ж твої плоди!..
В душу клично світиш:
«Йди до мене, йди!»
Приспів:
Полинове поле...(2 рази)
Ой, духмяне поле! -
Полиновий рай…
Полинове поле - (2 рази)
Життєдайне поле,
Дай росиці, дай!
В небі – сині хвилі,
Плескіт літніх гроз,
Недосяжні милі
Полинових рос…
А в душі – трембіти:
«Грай, гуцулко, грай –
В серце звабно мітить
Полиновий рай!»
Приспів.
Відпалають грози,
Спішиться розмай,
Спадуть ранні роси –
Полиновий рай…
Та в пам’яті герцем
Зринуть полини –
Там, де твоє серце
Рай цей полонив.
Приспів.
ПРОГРАШ.
Життєдайне поле,
Дай росиці! Дай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445783
дата надходження 28.08.2013
дата закладки 24.10.2015
Долонями збираю попіл сивий
Та рештки листя в кинутім саду…
Не знаю я сама куди іду,
Мабуть шукаю долю полохливу…
Спитати хочу, де вона блука,
Чому обходить, мов навшпиньки щастя,
Кайдани туги вдіши на зап’ястя,
І дивиться на радість крадькома…
Хто крила їй зламав,
Забрав надію,
Обрік на смуток, вічну нелюбов?
І посмішка гірка у неї знов…
Я намагаюсь дарувати мрію-
Малюю їй весну, зелений гай
І сплетені в вінки духмяні трави,
Свята веселі, радісні забави…
Благаю долю:
-Спробуй, покохай!!!
І для підтримки простягаю руку…
…В очах надії спалах…
Вже за мить
Зміцьніли крила…
Доля вже летить,
Лишивши в кинутім саду торішні муки
І тане в небі…
…Згодом сильна злива…
Сніги накрили ковдрами дерева,
А я вдивляюсь у холоднее небо
І виглядаю долю, що щаслива…
Вона повернеться до мене, точно знаю…
Вона десь поруч,
Впевнена…
Чекаю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613698
дата надходження 16.10.2015
дата закладки 22.10.2015
[b][i]tth[/i][i][/i][/b]
[i] Чернігівщина… смт. Дігтярі… Груша,
під якою покоїться пуповина Олекси,
давно струхла. Натомість тут – кропива,
чортополох… Ото робота на косаря чекає!
“ Раззудись, плечо! Размахнись, рука! ”
Але коса, що під стріхою старої повітки,
тупа, давно не клепана… Що робити?..
[youtube]https://youtu.be/XU5Tn48hKDc[/youtube]
Добрі тому коса косит,
Што му мила їсти носит.
Не шкодит му горбок, яма,
Хоц і коса неклепа́на.
(З лемківської пісні)[/i]
[i][b][color="#40ad8c"]Перш ніж на Ко́су... замахнутись,
На палець пробуй – як вона:
Чи під рукою може гнутись,
Чи задзвенить, немов струна!
Коса не клепана – то скнара:
Сил купу забере… й не дасть
Відчути силу свою, власть…
Й ходитимеш немов примара
Весь день… В кістках гірка судома,
А в м’язах - суща ло-мо-тня…
Немов всі дома і не дома –
Ні ночі милої, ні дня!
Та при нагоді є… Мантачка –
Такий собі від бід… брусок...
То для Коси – міцна “заначка”:
Відточить п’ятку і носок!
Хто ту Мантачку в себе має,
Любу Косу відточить враз,
А хто не має, той… клепає…*
Чи то собі, чи – на показ?..[/color]
[/b]
27.08.2015
_______
*Не бита жінка – як коса не клепана. (Присл.)
І не тільки... (Прим. автора).[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602439
дата надходження 27.08.2015
дата закладки 22.10.2015
У осени на скомканных полях
Я напишу поэму про разлуку…
…Душа, с глазами брошенных дворняг,
Мечтала отыскать родную руку,
Чтобы прижаться к доброму теплу,
Услышать слово ласковое тихо…
Но слышен смех, как скрежет по стеклу,
И, ублажая чью-то злую прихоть,
Пинают душу тысячи сапог,
Со смехом норовят изранить кожу…
Душа лежит в пыли у чьих-то ног,
На сгусток боли или прах похожа…
Ей все равно, что будет новый день-
Пока есть рана рваная разлуки
Она сейчас как яркая мишень:
- Ну, что ж, насмешки, приготовьте луки
Кто милосерден, пусть меня добьет!
Одной стрелой, чуть-чуть левей, смелее…
А тот, кто предал, пусть теперь живет
И будет счастлив, если так сумеет…
Не полетели стрелы, а стрелки
За темными очками взгляды прячут…
…Дожди сплетает осень в узелки…
…А у подъезда бабушки судачат:
- Куда же подевалась та душа?
Ушла , поди, залечивает раны…
Ох, бедная, не стоят и гроша
Такие вот любовные романы…
…У осени на скомканных полях
Остался след, слезинкой запоздалой…
Душа, с глазами преданных дворняг,
Мне по секрету это рассказала…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614158
дата надходження 18.10.2015
дата закладки 22.10.2015
Кто скажет, что октябрь не для любви,
Что слишком грустен и меланхоличен?..
Пора любви- весна…
Весной обычно
Сбываются мечты, желанья, сны….
Но я поспорю…
Осень- зрелый плод
Она пьянит и обостряет чувства,
Владея этим таинством искусно,
Взамен не просит дань…
Наоборот-
Щедра и чувственна, и рада поделиться
Своими тайнами и солнечным деньком…
Меня поддержит всяк, кто с ней знаком
И кто умеет этим насладиться
А редкий солнечный денек среди дождей
Ценнее, чем жара любого лета…
И коль его теплом любовь согрета,
То будет ярче, жарче и сильней…
18,10,2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614274
дата надходження 18.10.2015
дата закладки 22.10.2015
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть...
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сем'я вечеря коло хати.
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає...
Тарас Шевченко
Узбіч нового міжміського тракту,
Що стрімко мчить у невідому даль,
Стоїть осиротіло пустка-хата –
Віків нових пекуча пектораль.
У ветхій стрісі видно ребра-лати,
У стінах – темня вікон, мов бійниць:
Надію на шибки їм не плекати,
Вже не блищати склом очей-зіниць.
Дріма садок вишневий коло хати.
Хрущі над ним давно вже відгули,
І не співають більше там дівчата,
Й плугатарі з торбами в світ пішли.
Там вже ніхто нікого не навчає,
Бо матері душа давно в раю.
І соловейко дітям не співає,
Бо діти розбрелись в чужім краю.
Один склав голову в лісоповалі,
Варив в Магнітці інший вбивчу сталь,
А ті – шлях Соловецький торували,
Стражденний шлях у вічність і печаль.
...Немов старенька, посивіла мати,
Що в тузі вийшла сина виглядать,
Чатує обіч шляху пустка-хата,
Жде не земну, а Божу благодать.
Стоїть самотньо, тихо... Що й казати –
Мовчання тут гучніше зичних слів!
І дивиться журливо хата-мати
Услід нащадкам в докорі німім...
А там, в граніті – пам'ять красномовна:
У лівій – кепка, права – в далечінь...
І тисне серце сором невгамовний
І смутку незбагненна глибочінь.
28.04.1993,
Чернігів — Варва
____________
Муз. авт. Див.: На відстані : поезії, пісні /
Олекса Удайко. - К. : [б. в.>, 2007. - 95,
[4> с. : іл., ноти
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394203
дата надходження 21.01.2013
дата закладки 21.10.2015
[quote][i]зачем ты, миша, так орешь -
давно ограбленный еврей?
ты д'Артаньяна не тревожь:
он дворянин, а ты - плебей.
(еще Гафт - боярскому)
_________________________
чего не сделаешь за стольник,
чтоб овладеть теплом сердец?
был даже чайником ярмольник,
но унитаз - его венец!
(еще Гафт - ярмольнику)
_________________________
"я – путинец. я уважаю его *путлера*, и мне он нравится".
(уже гафтло)[/i][/quote]
к "плебеям" с "унитазами" бочком
проник и Гафт, манимый царственным очком:
к маразму вкупе захотелось, видно, Вале
шоб "за проворный язычок" медальку дали.
[img]gaftlo.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608528
дата надходження 22.09.2015
дата закладки 20.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.10.2015
[b][i]Осені...[/i][/b]
[youtube]https://youtu.be/tvvrWQvZ6ig[/youtube]
[b][i][color="#800fd6"]Осінній дощ –
не літня злива:
Мрячить помалу, плаче мов.
І ніч глуха, сумна й зрадлива
наводить смуток
знов і знов.
Ялиць і верб
вологі віти
Звисають в тузі до землі...
Ще осінь пестить пізні квіти,
та дні стоять
сумні й малі.
Сумують в парках
лави грішні,
і никне мокра сон-трава,
підводять підсумки невтішні
Ппжовклим листям
дерева́...
Колише вітер
в соннім вітті
затишшя гомінких дібров,
і сняться їм весна і літо,
немов мені
твоя любов.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606528
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 18.10.2015
[youtube]https://youtu.be/m5zSB6Km4ns[/youtube]
[b][i]Нема
чого
сказати
доброго –
мовчи!
В мовчанні
зло
само
себе
дощенту
спалить.
На ум
приходить
діло
добре –
не кричи!
Добро
не любить
галасу
й себе
не хвалить[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608970
дата надходження 24.09.2015
дата закладки 18.10.2015