Пробач, що так тебе люблю.
Пробач, що так тебе ненавиджу.
Що в цій агонії жалю,
Сама собі я вкотре зраджую.
Пробач за ніжність і тепло.
Пробач за злість і нетерпимість.
Чи можна стерти що було?
Чи лиш зробити таку видимість?
Не винен ти, що смак гіркий
У сліз моїх, стікаючих безвільно.
Бо пам'ятають губи смак п'янкий,
Тих поцілунків божевільних.
І ночі ті, злиття двох тіл
В один тандем блаженства.
Скажи, що цього не хотів?
Що не хотів цього шаленства?
Засипле сніг нестерпний біль,
Що розгорівся від жаринки.
Ти - переможець. Виграв бій.
Все вмить розбилось на частинки.
Кому це вигідно? Кого це ціль?
З закоханих робить сніжинки?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623207
дата надходження 22.11.2015
дата закладки 23.11.2015
[b][color="#0033ff"]Ніхто не витре сліз, що падають дощем...
Ніхто не забере невдачі-болі...
Лиш пам'ятають небеса сердечний щем
І наше надлюдське бажання волі.
А далі що? Крізь терни до зірок,
Бо ж наша жага волі ще міцніша...
Сигналять фари в ніч наших тривог -
І кожен відчуваає, що став іншим...[/color][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623205
дата надходження 22.11.2015
дата закладки 23.11.2015
[i]Цілуй її, люби її, кохай її устами.
Мене не рви, любов не рви, поганими ділами.
Бо вже задихана душа, зігнулася під тебе
Я вся твоя та не спіша, занурююсь у небо.
Як ломить тіло, і в мені, журба вбиває світло,
І від біди, вже не втікти, від болі, не помітно...
Коли палають язики і лізуть до чужого,
Усе горить, і я горю від погляду дурного.
Я зможу відпустити гріх, що завдала людині,
В палітрі чорній, без утіх, я житиму щоднини.
І образ розмалюю твій, словами в ідеалі,
Та холод віє без причин, загублений в печалі...
На тілі не мої сліди, фантазій бурний вихор.
Мені б напитися води, брехню запити тихо.
Та я блукаю в переходах, з надією себе знайти
І розум, вниз іде по сходах, а разом з ним крокуєш ти.[/i]
[u] Vivienne Mort – День [/u]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614974
дата надходження 21.10.2015
дата закладки 21.10.2015
Як би не було, я тобі не ворог,
Як би не було, я тобі не друг.
Я – те, що ти собі із мене твориш,
Без сил від сподівань нелегких мук,
Від мук душі, й ті муки досконалі,
Вони не ріжуть вен, не лиють кров,
Та й я давно себе вже не питаю
Всіх значень слів «кохання» і «любов».
Вони безглузді, бо немає віри,
Бо ти десь є, і десь існую я.
А що є ми, сказати ж бо не смію.
Не мій; хоч і з тобою, не твоя.
І не горю, і іскор не кидаю
Із серця в прірву, повну небуття.
Хто ти для мене, я таки не знаю,
Нестримний вітер у моїх життях.
© Жанна Білавич, 20.11.2005
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614871
дата надходження 21.10.2015
дата закладки 21.10.2015