Танцует осень хабанеру в пурпурном зареве заката.
В депо сползаются трамваи, и город стал на сутки старше.
Что было в прошлом – мне не важно, а то, что будет, - верю свято -
в калейдоскопе наших жизней всё будет общим, будет нашим.
Сентябрь отменит расстоянья, соединит на картах точки.
И робко сердце будет вторить дождя холодным кастаньетам.
Ведь осень всё за нас решила, всё прочитала между строчек.
И только я пыталась спорить, не находя в стихах ответы.
Переплетает осень судьбы, и пахнет яблоками вечер.
Бродяга – ветер в стылом чреве седые тучи низко носит.
Из всех чудес на этом свете я верю только в нашу встречу.
С судьбой мне не под силу спорить.
И я люблю.
Тебя и осень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211186
дата надходження 16.09.2010
дата закладки 18.08.2016
Допиваю свой кофе из зёрен немолотой грусти.
Уходящему лету не верю. Всё будет не так!
Беспощаднее слов твоих – ветер и соль, та, что с хрустом
осыпается с мокрых ресниц. А внизу живота
сладко ноет нежнейшее из молчаливых безумий,
недосказанность долгих молитв и стихов, то есть ты.
Полумысль о тебе всё сжигает внутри, как Везувий –
перекрёстки Помпеи. И нет вариантов остыть
под июльским дождём. И, наверное, я заболею,
всесимптомно – тоской по тебе, будет внутренний жар
расходиться цветными кругами и дрожью в коленях…
В ожидании редких звонков забываю дышать,
продолжаю наматывать дни на запястья, как бусы,
измерять мостовые шагами, стихами, стиха…
Ожидание – та же любовь и, по сути, искусство,
(и намного реальнее, чем представлял себе Хармс).
А ты знаешь, я всё же больна, но мечтою спуститься
жадным трепетом губ по любимому склону плеча.
Допиваю свой кофе, а гуща намерена сбыться,
неразборчиво только, – то солнце, то дождь и печаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272076
дата надходження 26.07.2011
дата закладки 18.08.2016
Допиваю свой кофе из зёрен немолотой грусти.
Уходящему лету не верю. Всё будет не так!
Беспощаднее слов твоих – ветер и соль, та, что с хрустом
осыпается с мокрых ресниц. А внизу живота
сладко ноет нежнейшее из молчаливых безумий,
недосказанность долгих молитв и стихов, то есть ты.
Полумысль о тебе всё сжигает внутри, как Везувий –
перекрёстки Помпеи. И нет вариантов остыть
под июльским дождём. И, наверное, я заболею,
всесимптомно – тоской по тебе, будет внутренний жар
расходиться цветными кругами и дрожью в коленях…
В ожидании редких звонков забываю дышать,
продолжаю наматывать дни на запястья, как бусы,
измерять мостовые шагами, стихами, стиха…
Ожидание – та же любовь и, по сути, искусство,
(и намного реальнее, чем представлял себе Хармс).
А ты знаешь, я всё же больна, но мечтою спуститься
жадным трепетом губ по любимому склону плеча.
Допиваю свой кофе, а гуща намерена сбыться,
неразборчиво только, – то солнце, то дождь и печаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272076
дата надходження 26.07.2011
дата закладки 18.08.2016
Тебе нема, та мудре слово лине
З пісень твоїх, з плакатів – звідусіль…
Простий і грішний, в правді незгасимий,
Крізь себе пропускав народний біль.
Сьогодні день народження черговий,
Тебе нема, але душа живе
У кожнім щирім серці, в кожнім слові!
Андрію, ми так любимо Тебе!
17серпня 2016
(с) Валентина Гуменюк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684269
дата надходження 17.08.2016
дата закладки 17.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.08.2016
Йде, пливе хурделиця полями,
І мороз у мене на вікні.
Я сиджу з замерзлими думками,
А душа горить, як у вогні...
Ой зима! Як жити стало важко,..
Одиноко й сумно на душі.
Скам"яніли руки... І безжально
Гне мене все нижче до землі.
Інеєм покрились мої скроні,
Все частіше сльози на очах.
Дошкуляють вітер і морози,
Зморшки на чолі і на устах...
Ніби вчора обрії палали,
Сонце у зеніті...І було,-
Дні і ночі щастям не згасали,
Все із добротою заодно.
І хоч я сумую, та не плачу,
Витримаю цю важку зиму...
Я весни діждуся...Не розтрачу
Віри і Надії... Я живу!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635555
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 13.01.2016
Я так боюсь не доспівати
І так боюся не дійти.
Того, хто поруч, не спасти -
Страшнішої немає втрати...
Чогось боюся не почути,
Не бачити чи не знайти.
Боюсь, коли не поруч ти,
Про головне боюсь забути...
Мені б нікуди не звертати,
Йдучи дорогою, іти,
Не розгубивши, донести
І, не прощаючи, прощати...
Боюсь рахунки не сплатити
І, хоч цього не знаєш ти,
Вночі так страшно, що зійти
Не зможе сонце, щоб збудити...
А ще боюсь не розпізнати:
Хто тут акули, хто кити,
Щоб з ними поряд не пливти
І, не долаючи, здолати...
Так хочу все перемішати -
Усі дороги і версти,
Та докричатись до мети
І оніміть, щоб все сказати...
За нами встигли запалати
Усі перейдені мости,
А я боюся не дійти
І так боюсь не доспівати...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632207
дата надходження 29.12.2015
дата закладки 29.12.2015
Він ніс обережно букет із тюльпанів,
Здивовано люди дивились у слід..
Червоні, блискучі зимою тюльпани...
А завтра?..Та ж завтра уже Новий рік!
І він усміхався прохожим привітно,
Притискував ніжно букет до грудей.
Тюльпани - її це улюбденні квіти,
І він не звертав на пересуд людей.
Жагуче - червоні, тюльпани зимою,
Блискучі росинки на їх пелюстках.
Гойдались голівки у такт його кроків,
Вогнями горіли в юначих руках.
Коханій тюльпани...Усе буде добре,
Хоча і холодний погодний прогноз...
Він встигне до неї сьогодні, сьогодні...
Зима і тюльпани...Любов і мороз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631132
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 24.12.2015
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=sPhgR8toDkM
[/youtube]
Коли вже віра погасає,
Надія є лише на донці,
Нехай ще думка утішає:
Що плями є навіть й на сонці...
Отож, зібравши усі сили,
Не зіб"є з ніг і вітровій.
Тебе ніщо не зупинило,
Ставай з недолею в двобій.
Так, нелегка тут буде битва.
Упав - підмоги не чекай.
(Тебе підтримає Молитва).
Ти зможеш все... і це здолай....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629406
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 17.12.2015
Й через тисячі літ між мільйонів тебе упізнаю,
Хоч шляхи розійшлись, загубилися в тисняві днів...
І не може по-іншому бути, не може, я знаю!
Та я просто романтик... І бути потрібним хотів!..
А іще фантазер, все літаю у мріях, у хмарах,
Все шукаю і кличу до себе свого журавля!..
І уява яскраві дрібниці малює в деталях...
Не моя в тім вина, що душа усе так уявля!
Так буває в житті... Не сумуй і не плач - все проходить,
Хоч колюча зима замітає засніжений рай...
Лише вітер співає, і сніг за вікном хороводить...
А так хочеться чути: "Тримай мене, не відпускай!"
Сніжна пустка в душі, навіть сльози замерзли солоні...
Лише вітер колючий, замети, як білі стоги...
Білий сон!.. Вже не квіти — сніжинки лежать на долоні!
Там, де був первоцвіт, — біла велич, холодні сніги...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629298
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 17.12.2015
На календарі давно зима,
За вікном ще осінь із дощами -
Та, в якій давно вже "нас" нема...
Сірий дощ стіною поміж нами...
Лиш надії іскорка жива
Все ще тліє, згаснути не хоче,
І душа ще вірить у дива...
Ще в надії серденько тріпоче!
І прохає: будь моїм крилом -
Тим, іще одним, щоб ми злетіли!
Хай незгода наша стане сном,
І довіра дасть нові нам сили!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626967
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 17.12.2015
Коли життя схиляється на захід,
Темніє небосхил моїх думок,
Ти проблиском іскришся немов знахід,
Шлях виходу затьмарених стежок!
І я ,зібравши всі останні сили,
Іду вперед на світло, там де ти,
Відштовхую ,в напрузі, тяжкі брили,
Бо так боюся буть на самоті.
Бувало всяк... та ми не розлучались,
Любов сильніша, танули сніги ,
Весна душі назавжди залишалась,
У білих веснах, де лиш я і ти!
Ось так було, і завжди так і буде,
Моя підпора і моя любов,
Чи день ,чи ніч, чи свято , а чи будень,
В твоїх обіймах оживаю знов!
Пливуть роки, немов річки бурхливі,
Любови човен лагідно пливе,
Ми ближчаєм до берега, щасливі...
Господь дорогу вкаже, збереже!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629244
дата надходження 16.12.2015
дата закладки 17.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.12.2015
Так хочеться отримати листа,
Що пахне мріями й думками…
Здолати відстань крізь міста
Й зігрітись теплими словами.
Вдихнути аромат бузкового чорнила,
І плямку кави десь у ку́тику знайти…
Така вона справжнісінька і мила,
Маленька плямка, що єдна світи.
Шкода, листи не пишем… майже,
Є інтернет – навіщо той папір…
Та жоден «смайл» почуття не перекаже
Так трепетно, як лист… повір.
14.09.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523413
дата надходження 14.09.2014
дата закладки 15.12.2015
Коли полишає натхнення
І гинуть найкращі думки,
Вбиває сухе сьогодення…
Дістати б хоч краплю з ріки…
З тієї цілющої річки,
Де Муза, співавши пісе́нь,
Вела у таночок смерічки,
І грав на сопілочці Лель.
Там час, ніби мед, серпантинить,
Секунди пилкові снує…
А сонце крайнебо кали́нить…
І місяць вже зорі кує.
Та річка ввібрала чарівність
Барвисто-серпа́нкових мрій,
В ній Лель заховав свою ніжність,
А Муза… купалась у ній…
***
Шкода… Все шукаю, шукаю
Ту річку… - не можу знайти…
Я знаю, десь поряд блукаю…
Наосліп… ще довго іти…
05.09.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521569
дата надходження 05.09.2014
дата закладки 15.12.2015
Я у небі веселку спіймаю,
З неї кульки надую тобі,
Сім чудес дивовижних бажаю…
А за квітами зайчик побіг.
Перша кулька любов подарує,
Червоненька, мов ружа вона.
Помаранчева кулька … :) жартує,
Апельсиновий сік розлива.
Сонце з’їла жовтенькая куля,
Та не все, лиш маленький шматок…
Будь розумниця ти і красуня,
Сміливіше крокуй до зірок.
Пахне травами кулька зелена,
Соковита і ніжно-м’яка…
Дивовижна краса, незбагненна,
Хай всі грози у небі зляка.
Разом з кульками можна літати,
А з блакитною і поготів,
Можна хмарами хутко стрибати…
Он ведмідь в небокрай полетів.
Синя кулька волошки дарує,
Щоб віночок гарненький сплести.
Хай краса твоя всіх зачарує,
Тільки глянь у люстерко: Це ти!
…Фіолетова кулька лишилась,
Хай здійснить вона мрію твою…
Ти так ніжно до мами схилилась :) …
В Бога щастя обом вам молю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587294
дата надходження 14.06.2015
дата закладки 15.12.2015
Напиши мені сонце в захмаренім небі,
Витри сльози розлуки – хай вщухнуть дощі.
Серед плеса душі знов ховається лебідь,
Знову чорний, самотній… ридають вірші.
Поцілуй мене ніжно, коханий, промінням,
Якщо зможеш, думками до серця торкнись.
Кращі спогади міцно тримають корінням,
А гілками чимдуж піднімаються ввись.
Намалюй мені, милий, кохання зірками
І вітрами цілунок палкий надішли.
Я тобі передам привітання… від мами…
Бережи своє серце… тікай від імли.
Напиши мені сонце в захмаренім небі!
Я скажу нашим мріям: Рідненькі, пливіть!
Серед плеса душі хай закоханий лебідь
Із лебідкою разом… щасливі… живі…
03.06.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585293
дата надходження 04.06.2015
дата закладки 15.12.2015
Ничего ты не должен.
И я ничего не должна.
Мы допили с тобой
эту чёртову чашу терпенья
(вполовину с виной,
вполовину с прощеньем) – до дна.
Безнаказанно врозь у икон
преклоняя колени,
мы не молимся больше о нас…
мы не молим…
мы – НЕ…
даже НЕ параллель…
Разлетевшись перпендикулярно,
мы не тянемся более,
что объяснимо вполне:
изменяя друг друга – мы просто
сменили полярность.
Я ещё дегустирую годы от вёсен до зим.
И латает пустоты души
мой блокнот–подорожник.
…над Сахарой твоей
нынче густо гуляли дожди…
это – я…
напоследок…
Не дрейфь… ничего ты не должен…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628683
дата надходження 14.12.2015
дата закладки 14.12.2015
Давай, кохана, ми помовчимо,
Вже забагато й так наговорили.
Навіщо один одного вчимо,
І врешті-решт нічого не навчили.
Раніше ми обходились без слів…
Щоби про все на світі розказати
Я погляд твій ловив і розумів,
Ти так очима вміла промовляти…
Не дотик слів, а думки, по очах,
Я бачив світ, сприймав його крізь тебе,
Адже лише не тільки по ночах
Для спілкування слів було не треба.
Що сталося і що змінило нас,
Невже буденність нас так полонила?
А може врешті вже настав той час,
Що треба просто розпростати крила.
Давай, кохана, станем на крило,
Ми ще не розучилися літати.
Прожити треба так щоб не було
Нам ні про що з тобою жалкувати.
21.12.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545459
дата надходження 21.12.2014
дата закладки 14.12.2015
Говорили про щось, пили терпке вино,
Про усе взагалі й про нічого…
Присмак прожитих літ ніби мало воно,
А в очах було трішки волого.
Голос твій повідав про минуле життя,
Про роки, що провела без мене.
Піднімалось до горла жалю почуття
І заходило сонце черлене…
День поволі згасав, дотлівав, як вогонь,
Тіні смутку вповзали в світлицю.
Нас обох видавало тремтіння долонь
І сліди були мокрі на лицях.
Ми згубили кохання у вирі часу
Розлетілися з парти шкільної.
Ти навіщо відрізала чудо-косу?
Більш ні в кого не було такої.
Лише очі й душа залишились такі ж,
В них себе юнаком знову бачу,
Бачу, як під дощем, бігли ми босоніж
І не думав, що я тебе втрачу.
Але доля для нас інший вибрала шлях,
Розійшлися дороги життєві.
Лиш з’являлася зрідка у маревах-снах,
Дарувала цілунки чуттєві.
Насправді ніколи тебе не цілував
І тепер це не смію зробити.
Я тебе до нестями тоді покохав,
І … продовжую досі любити.
20.10.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614742
дата надходження 20.10.2015
дата закладки 14.12.2015
Если женщина любит – к ней вопросы излишни.
Её щёки пылают, а глаза словно вишни.
Недостатки мужчины, если даже заметит,
Никогда не осудит и с улыбкою встретит.
Остроумную шутку звонким смехом воспримет.
И восторженным взглядом непременно окинет.
Философскую сказочку и весёлую муть -
Примет с должным вниманием, не вникая в их суть.
Если вдруг ваше слово каждый раз раздражает,
Призадумайтесь, друг мой, что сие означает!?
И когда всё не эдак ей, и когда всё не так, -
Будь, дружище,уверенным, что попал ты впросак!
Если женщина любит – догадаешься сразу.
Не дари безделушки и хрустальную вазу…
Пригласи на свидание – улыбкой ответит!
Подари при свечАх ей – романтический вечер…
Если женщина любит, то захочет быть рядом.
Не страшны ей ни вЕтры, ни дождИ даже с градом.
Если женщина любит – есть ли чувство прекрасней!?
Если это взаимно – ты нашёл свое счастье!
13. 04. 2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574296
дата надходження 14.04.2015
дата закладки 14.12.2015
Мати слабкість кохати не тих,
Мати силу відчути інакше,
Не шукаючи стежок простих,
Бути жінкою – кара чи вдача?
Мати владу почати війну,
Мати мудрість її зупинити,
Мати мужність сказати «люблю»
Не лише чоловіку, ба – світу!
Вірне серце спокуту несе
За доступність твою й непорочність.
Не кажіть, що краса світ спасе,
Не краса нас спасе, а жіночність!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406422
дата надходження 05.03.2013
дата закладки 14.12.2015
О, Боже, тільки не кохання!
Бери що хочеш, я віддам!
Хай замість рим буде мовчання,
А замість віри – храм.
Хай серце рве на шмаття біль
І хай юшиться кров –
Нема страшнішого за штиль,
Не забирай любов!
Хай невзаємну, хай гірку,
Сліпу, зарозумілу,
Залиш її, не пустоту,
Бо більш не маю сили!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396759
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 14.12.2015
Так хочеться зірвати трохи зір
У кошик,що наплетений віршами.
Стелила словом вишитий папір,
Щоб зорі не скотилися дощами.
Так хочеться зібрати всі дива
У скриньку,розцяцьковану світанком.
Як пахне свіжоскошена трава
Оцим найкращим після зливи ранком.
Так хочеться навчити всіх любить.
Так хочеться усіх вас обійняти.
Зловити в кошик,що із віршів,мить,
І всіх на світі щиро пригощати!
Я стала грустной.Что же,не ругай.
Я у окна сидела до рассвета.
С дождем-вино,с луной-зеленый чай,
В июне не хватает только лета.
Я стала старой.Прядь седых волос
Срезаю тихо и совсем не плачу.
Мне просто не хватает больше слез...
Я их потом...До капельки растрачу...
Я стала...Стала...Стала...Не твоей...
Но ты меня об этом и не спросишь.
Мой дождь,хороший,мне вина налей.
Иль ты...Как он...Однажды меня бросишь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588732
дата надходження 20.06.2015
дата закладки 13.12.2015
Наверно мнОгого не стОю.
Кому – в подмётки не гожусь.
Но был всегда самим собою
И этим в жизни я горжусь.
Я не завидовал богатым.
Не преклонялся, не роптал.
Боготворил умом богатых,
Уж здесь я не жалел похвал.
Я не звезда, увы – не гений.
Последнее дороже мне.
Я в жизни бит, но на коленях
Я не стоял, то – не по мне.
Таким был в молодости, ныне.
«Смири гордыню» - говорят.
Но нет её во мне в помине!
Как на духу. Вот-вот закат…
07.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471544
дата надходження 10.01.2014
дата закладки 13.12.2015
Скажут – встретились случайно,
Скажут – случай им помог.
Всё тут ясно. Эка тайна.
Повстречались, дай им Бог.
Знает ангел мой хранитель,
Знает небо, знаю я,
И холостяцкая обитель
Как искал и ждал тебя.
Перекрёстки, дали, вёрсты….
Череда имён и лиц,
Но не те глаза развёрсты
С пеленой густых ресниц.
Где ты, милое созданье,
Где ты, ласточка моя?
Лишь тобой полно сознанье,
Половиночка моя….
Благословляю ту случайность,
Благословляю случай тот,
Когда нашёл тебя случайно
Под самый старый Новый Год.
Терзаюсь муками порою
И на душе одна печать –
Как сохранить тебя такою,
Как этот дар не потерять…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470617
дата надходження 06.01.2014
дата закладки 13.12.2015
Если со мною, если со мною
Что-то случится этой весною
(Лучше б – весною, близкой по духу)
Боже, прошу, подари ему – друга.
Нет, на судьбу не держу я обиды,
Нет, не ломаюсь томно «для вида»,
(Если со мной он – совсем не сломаюсь)
Просто уйду под цветение мая
Буйствовать – в краски, сиренью ломиться
В окна, и в души; черёмухой сниться
Вновь увлекая, дурманя, милУя,
И лепестками дарить поцелуи,
Ветром душистым чёлку ерошить…
Я не расстанусь с тобою, хороший…
Я ни за что, ни за что не расстанусь.
Ночью безлунной голосом стану.
В мягкой траве у берёзовой рощи
Светит тебе одуванчиков росчерк,
Голос забытый зовёт соловьино…
Нет, одного я тебя – не покину!
Не отпущу – из любовного круга…
Боже, молю, подари ему друга –
Будни, и праздник заботой наполнить.
То, что была я – без тягости вспомнить.
Пусть она будет моложе и лучше,
Гладить умеет, смеяться и слушать,
В море потерь выплывать и держаться,
С милым на равных бок-о-бок сражаться,
Грязь и дожди застилать пеленою…
Светом круги рисовать над луною…
Я очерчу ей – от магии круга
Сектор с дугой… Не пугайся, подруга!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UHFnyNhNSdA[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627325
дата надходження 09.12.2015
дата закладки 12.12.2015
...Коли на землю впали тихі роси
Й печаль поклала руку на плече,
Я по багаттю йшла, здавалось, боса,
І жар, здавалось, зовсім не пече...
Мов птах, спинивсь у гордому польоті
Нестримний час. Нікуди не летить.
Я, мов у сні. У забутті. Без плоті.
Лиш у душі десь глибоко болить...
І все життя за мить, - як на долоні.
Молю до Бога: "Господи, прости,
Звільни мене. В страшному я полоні.
Минуле чи прийдешнє - відпусти.
Дозволь пожити разом ще хоч трохи,
Не забирай у Вічність Небуття,
Ми згодні на печалі і тривоги,
На біль і каяття, але життя!"
...Як страшно, що нічого не вертає
І вище вже ніколи не злетіть...
Хто сторінки життя мого гортає?
Не смійте. Не чіпайте. Відпустіть...
Солодке, кажуть, на десерт лишали
Чого ж так довго подають пісне?
А, може, чайових дала замало,
Що вистачило тільки на сумне?
Де розкоші? Веселощі? Розваги?
Де забарився спокій, щирий сміх?..
...Не всім дісталось шани і поваги -
Туманів сивих вистачить на всіх...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627348
дата надходження 09.12.2015
дата закладки 09.12.2015
Була зима, страшна й холодна,
Й вона… із дітками двома.
Усі холодні і голодні…
Без диму жив тепер димар,
Бо нікому було топити…
Порожні горщики в печі…
Дитя шептало тихо: «Пити»…
Десь обзивалися сичі…
Вона, з запалими очима,
На лікоть сперлась, підвелась…
А думка в голові строчила:
-До чого ж це я дожилась?..
Уже і встати мені важко.
В дітей, он, голос вже пропав…
Сховали у садку Палажку…
Допомагав сусід… Степан.
Вже й він… до хати… не заходить –
Скосила теж, мабуть,… біда…
Востаннє голову підводить:
-Чи ж… є у тім відрі вода?..
Пройшла зима. Порожня хата…
Холодна піч… Відро пусте…
Дверей не треба відчиняти –
Ніхто вже там не підросте…
Лиш мовчазні в кутку ікони
Дивились з жахом із гори:
-О, ні! Це не людські закони –
Від болю серце ж так згорить!..
Та й досі світ не весь почув їх:
Ці люди, мабуть, без душі;
Й від того боляче і сумно…
Прошу вас, люди,
свічку пам'яті про це
не потушіть!!!
Ганна Верес.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625823
дата надходження 03.12.2015
дата закладки 06.12.2015
- Що у світі найстрашніше? –
Запитала я в бабусі.
- Розповім тобі пізніше,
Ось, як трохи підроблюся.
- У Маринки пес найзліший,
Я його вже так боюся.
- Розкажу про найстрашніше,
Лаву застеля бабуся.
- Боюсь півня діда Гната –
Часто гониться за мною.
Бабця каже:
- Я багато
Розповім тобі страшного.
Це сьогодні ви безпечні,
Бавитесь у теплій хаті.
Їжу я дістану з печі.
Хліба й солі в нас достатньо.
Бавлять іграшки вас, квіти,
Люблять-пестять мама й тато.
Треба, внучко, тобі звісно
І про інше, мабуть, знати.
Найстрашніший голод в світі.
Був і в нашій він країні,
Пухли люди, навіть, діти,
Бо багато днів не їли.
Голод розпочавсь зимою.
Спека врожаї спалила.
Лиш про їжу була мова
І ставали люди злими.
Не про щедрість тоді дбали,
Ні! І ніде правди діти,
Вже й сусід не пригощали –
Помирали власні діти.
То були страшні картини.
Люди падали, як мухи,
На дорозі, біля тину.
Потім трупи ці, розбухлі,
На вози вкидали якось,
Не робили й домовини,
Вивертали в одну яму.
Звідти трупний запах линув…
Знищив голод нас мільйони:
Цілі села вимирали.
Не дзвонили по них дзвони –
Церкви всі позакривали.
Скільки лиха! Скільки горя!
Пережив народ наш, бідний,
Що здавалось меркли зорі…
Й вітер повернувся з півдня.
А весною на деревах,
Як з’явилися листочки,
Зажили ми й недаремно:
Вижили сини і дочки!
Лобода, стручки з акацій,
І з калачиків зернята –
Не рослини з аплікацій,
А звичайний харч тридцятих.
Потім ягоди поспіли,
Кукурудза налилася.
Люди їх раз по раз їли –
Врешті мрія їх збулася.
Той, хто вижив, знає ціни
Хлібу, крупам і картоплі.
Він завжди запаси цінить.
Серце враз його розтоплять
Сльози тих, хто хоче їсти.
Тож неписані закони
Для села, я чи для міста:
Голоду не буть ніколи!..
Ганна Верес.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625528
дата надходження 02.12.2015
дата закладки 06.12.2015
[i](Тим, хто хоче повернення в СРСР)[/i]
Газета «Правда» трапилась на очі,
Та правди в ній і крихти не було.
Ти знав, як «Чорний ворон» серед ночі
Безжально місто вимітав, село?
Як діти плакали… спросоння всі за татом
І голосила мати їх навзрид,
У траур одягалась тоді хата,
З портрета ж вождь дививсь на це згори…
Мовчала «Правда» і про іншу правду,
Як вимирав на кращих землях люд,
Як забиралось найсвятіше право
Жить, а в Москві лунав-радів салют.
І про брехню теж «Правда» не казала,
Людини долю як ламав донос,
Як у багно держава загрузала
І компартійний жирував як бос.
А про ГУЛАГи «Правда» не ділилась,
Як дзвін цепів пів світу шокував,
В вагонах у телячих як давились
Маленькі діти і політвдова?
Не хтіла «Правда» й іншу правду знати,
Як у війну був загнаний народ,
Як потрапляли надовго за грати
Герой і кримінал, і патріот…
А як село на сто замків замкнули,
Колонії створивши із рабів,
У три погибелі людей тоді зігнули…
Чи розказала «Правда» це тобі?
І як нову країну будували,
То «Правда» «захлиналась» від «чеснот».
Як розум в божевільні закопали,
Про це не знав… Й чи знатиме народ?..
5.12.2015.
* «Правда» - газета ЦК Компартії СРСР.
Ганна Верес.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626648
дата надходження 06.12.2015
дата закладки 06.12.2015
(Ксеня Габа: інколи людина не може нічого зробити з своєю самотністю, а інколи просто боїться ще одної дози болю)
Вночі вела розмову з самотою,
Здавалася вона мені сумною.
Уранці попрощатися хотіла,
Сміливо за столом вона присіла…
- До серця смуток не клади,- просила, -
Не обгортай мої опалі крила,
Не зазирай печаллю в мою душу
Із самоти я вибиратись мушу…
Від неї я невміло відбивалась
Та самота щільніше пригорталась.
Спокусливо шептала і пророче…
І світлий день ішов у смуток ночі.
Тремтіла кава у моїй долоні,
Останній промінь стерсь на підвіконні,
А самота мостилася під серцем,
Неначе стала вже життєвим сенсом,
Неначе ми із нею стали цілим…
Та, просто, якось, друзів поріділо.
Згубилися слова у заметілі
Думок, що у мовчанні посивіли…
Необережно самоту позвала…
- Ти відпусти мене, - її благала…
Так щиро я просилася на волю,
Не прогадати ще старалась долю.
А самота скептично усміхалась
І залишати душу не збиралась.
В моїх руках давно схолола кава,
А я все менше й менше мала права.
Ще більше в низку додавала смутку,
Сіріло вже у кожному закутку.
І серце в павутиння обгортала…
Стояла недоторканою кава…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436442
дата надходження 10.07.2013
дата закладки 06.12.2015
Позбираю думки на причілок,
До останку усі підберу.
Не дивуйтесь, з життєвих сторінок
Через душу б донести перу.
Роззираю небесну світлину
І малюю пейзажем слова.
Лиш в таку благодатну хвилину
Для основи снується канва.
Обгорнула кохання думками,
Знову ж серце пече, не моє..?
Та, неначе дитину до мами,
Співчуття прихилила своє.
Переплакала болем я зраду,
У молитву сховала печаль,
А рецептом давала пораду.
Не собі, а для інших, на жаль.
Почуття ж прикриваю думками,
Хай мовчання в рядки перейде ,
А ЛГ вже своїми вустами…
Скаже словом, що в душу ввійде.
Ось думки, підперезані слізьми.
Чи ж скажу, що це плакала я.
Героїні своїй ніжно-ніжно
Сумота переллється моя.
А думки, що стоять ось, по краю,
Вже давно загубились в мені.
Достеменно таки і не знаю,
Хто подумав, сказав... і чиї?
Ех, думки, прогортаю щоденно…
Переставити хочеться ряд.
Та минуле в сьогодні, напевно,
Не зійдеться у часі ніяк!
Я думками радію весняно,
А в прощанні сумую таки.
Мила, ніжна ЛГ, моя панно.
Знов скажу, що твої це рядки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426370
дата надходження 21.05.2013
дата закладки 06.12.2015
Зазирни в мою осінь, благаю,
Це для неї з душі всі слова.
Ці признання тобі надсилаю
Від любові, повір, так бува.
Бездоглядну її залишили
В листопад і осінню сльоту.
Ми з тобою, напевно, грішили,
Попрощавшись отак, нальоту.
А любов непомітно присіла
Вже осіннім пейзажем в саду.
Попроситись назад не посміла,
Чи на щастя, а чи на біду.
Не простила, мабуть, нашу зраду.
Й слізно впала осіннім дощем,
Зачепившись в осінню принаду,
Хризантемовим жовтим кущем.
Зазирни в мою осінь
любов'ю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378766
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 06.12.2015
На нашу лавку осінь підсідає…
У бесіду осінню з листопадом.
Тут нас, на жаль, уже немає.
І лише смуток бродить садом.
Туманом щільно листя обгортає,
І не знайти минулого кохання.
Іду до осені, вона лиш знає ,
Що саме зустріч тут була остання.
Тихо злітає золоте листів'я…
В долоні щедро ми його ловили.
В букет складали… та чужим міжгір'ям
Любов надвоє нашу розділили.
Сумую я в осінньому барвисті,
І спомини щораз перегортаю.
В букеті осІнь жовкне ли'стом.
Твоя ж … у другу долю завертає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373639
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 06.12.2015
Чому так серце, осене, щемить?
Грайливо й щедро розсипаєш листом.
Така прекрасна, дивовижна мить!
А я сльозу нанизую в намисто.
Ця щира й чиста зблиснула тоді,
Коли уранці задивилась в небо.
Хвилюють спомин роки молоді.
Й нестямно я закохана у тебе…
А ось важка, прихована для всіх,
У пригорщах, запалена душею.
Коханням знехтував, шукаючи утіх,
Тому й не стала парою твоєю.
Тамую я розгублено в думках,
Чия ж тепер вже буду наречена?
Сушила довго сльози на вітрах,
Обнявши стовбур молодого клена.
Гірка краплини зболена сльоза…
Таких найбільше у разках намиста.
Пекла образа, кинута в слова
Й моя дорога довга і гориста…
А цю сльозу, як росяну іскру,
Я пригорну у промені серпанку.
Осіннім листом ніжно обітру.
Вона зі сну щасливого світанку.
Ти вибач, осене, таку мою журу.
Нехай твої золотяться принади.
Я ж сльози всі в букет дощу зберу,
А ти розсип в осінні зорепади.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366929
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 06.12.2015
Не судилося - не збулося ...( Любов Ігнатова)
Не збулося, мабуть… судилося
Десь минути тебе на межі.
В квітах поле до ніг хилилося,
А ми все залишались чужі.
Не збулося, таки судилося
У півкварти зібрати сльозу.
А чи небом твоїм дивилася,
Тож не вчула в захмар*ї грозу.
Не збулося, затим, судилося
Засніжити назавжди сліди.
Я назовсім в тобі згубилася,
Мабуть, доля отак, в нікуди…
Не збулося, чому ж судилося
В паралелях шукати мости?
А кохання, на жаль, втомилося
Поміж часом долати версти.
Не збулося… і не судилося
Обопільно дорогу пройти.
У роках надвечір'я вмостилося,
А ми так і не стали на «ти».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477819
дата надходження 07.02.2014
дата закладки 06.12.2015
В октябре осеннее утро пахнет дождями,
Ещё ароматным кофе на кухне сонной
Со свежей булочкой, только что испечённой,
Так пахнет "тобой+мной" значит "нами".
В октябре осеннее утро звучит романсом
Мелодией капель, гулко стучащих по крышам,
И мы в унисон этим утром осенним дышим
Сильнейшим желанием рядом поближе остаться.
В октябре осеннее утро на вкус варенье –
С клубничным джемом кусаю тосты.
Счастливыми быть, оказалось, просто,
Ценить научившись эти мгновения.
В октябре осеннее утро нежнее пуха,
Когда твои губы будят меня поцелуем,
Когда аргентинское танго страстно танцуем,
Когда читаем стихи за чаем друг другу.
В октябре осеннее утро веет теплом
И сладкими снами в нашей нежнейшей постели.
Душа, словно магма, что расплавляется в теле
Каким-то горячим и греющим нас веществом.
В октябре осеннее утро растекается мёдом –
Мы мир создаём на кончиках наших пальцев.
В нас яростно-жаркий пыл влюблённых испанцев,
Поцелуями раны сражений излечим, как йодом.
В октябре осеннее утро пахнет дождями,
Ещё ароматным кофе на кухне сонной.
Друг друга взахлёб мы читаем, и так увлечённо,
Как будто роман, исключительно созданный нами...
26.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289188
дата надходження 28.10.2011
дата закладки 05.12.2015
Я повесила крылья на вешалку -
Больше их не носить на спине,
Заскулить бы собакою бешеной,
Но жива ещё гордость во мне.
Разорвала на клочья мгновения,
Что дарила тебе одному
И боролись во мне обвинения
С неизбежностью нажитых мук.
Я обрезала длинные волосы -
Слишком часто ты их целовал...
А в душе чёрно-чёрные полосы
Затевали друг с другом скандал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227314
дата надходження 08.12.2010
дата закладки 05.12.2015
Ты режешь лезвием по строчкам,
Пытаясь изменить слова,
Меняешь смысл, вставляя точки
И говоришь в чём не права,
Ты сокращать привык куплеты,
Оставив только нужный смысл,
Ты трезво судишь...Но поэту
На части расчленяешь мысль.
Я это всё считаю странным,
Но раз уж судишь - не спеши,
Ведь ты исследуешь изъяны
Не просто строчек, а души.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227249
дата надходження 08.12.2010
дата закладки 05.12.2015
Я всё могу переболеть:
Твои обиды, ложь, усталость,
Разлуки маленькую смерть…
Но не стерпеть мне эту жалость.
Уйди! Забудь! Но не жалей!
Я это выдержать не в силах.
Не пережить мне серых дней,
Как бы тебя я не любила.
Возненавидь и разорви
Мой образ в яростном бездушьи!
Уж лучше ненависть в любви,
Чем жалость в черством равнодушьи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134793
дата надходження 22.06.2009
дата закладки 05.12.2015
Я узнала, что ты появилась
В его жизни и стала судьбой.
Что жестокому року на милость
Он теперь остаётся с тобой.
Я не знаю, какая ты с виду,
Может, также ты любишь его.
Только кроется в сердце обида:
На тебя, на себя, на него.
Превратила меня в его прошлое,
Отобрала любовь и покой.
Но, наверно, ты тоже хорошая,
Раз он счастлив так сильно с тобой.
Знаешь, мне ещё даже не верится,
Что не будет с ним сказочных встреч…
Береги его, слышишь, соперница,
Раз уж я не сумела сберечь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131314
дата надходження 25.05.2009
дата закладки 05.12.2015
Ты умер, мой любимый человек.
Я никогда не думала, что больно
Бывает так…Когда идут навек,
То сердце умирает добровольно.
Ложусь одна в холодную кровать,
Которая ещё хранит твой запах.
И кажется, что слёзы не унять,
Когда душа в нештопаных заплатах.
И вещи ещё запах твой хранят…
Глаза закрою, к ним прижмусь тоскливо…
И, кажется, что обнял ты меня
Живой, непредсказуемый, счастливый.
Мне кажется, я слышу ещё смех,
Твой голос и твои шаги за дверью.
Рванусь к двери…А за порогом снег,
Да и дорогу занесло метелью…
Но я живу…По-прежнему любя,
Чтоб память о тебе была живою.
Глазами пусть не вижу я тебя,
Но сердцем знаю – ты всегда со мною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131198
дата надходження 24.05.2009
дата закладки 05.12.2015
Я простила тебя за всё...
За измену и ревности боль,
За раздумья, что ночь принесёт
И за то, что не верю в любовь,
За устало стучащий рассвет,
За скулящий от страха закат
И за то, что при слове:"Привет"
Ты отводишь предательски взгляд,
За обиды, что отдал "любя",
За разлуку и горя зенит...
Но за то, что простила тебя
Я себя не сумею простить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228533
дата надходження 13.12.2010
дата закладки 05.12.2015
Я зашиваю на живую душу
Иглою раскалённой до красна,
Но криком тишины я не разрушу-
Не думай, что тобой побеждена.
Я сильная. Я выживу. Не струшу
И только жаждой жизни отомщу.
Зашью иглой разорванную душу...
Но больше никого к ней не пущу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228760
дата надходження 14.12.2010
дата закладки 05.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.12.2015
Я йду у осінь дощову,
Під парасольку сум ховаю,
Під гнівним вітром не хилюсь,
У парку спогади збираю.
Знайомий шурхіт під ногами,
Швиденько ще раз озирнусь -
Дощі в союзі з міражами
І тінню хтось мені всміхнувсь.
Пробіг легеньким вітром спомин,
На лавку десь самотність сіла,
Останній лист летить додолу.
... Як милість сонця попросила
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625892
дата надходження 03.12.2015
дата закладки 03.12.2015
Мы с тобой внебрачные дети бога.
Только это очень большая тайна.
Нас таких осталось совсем немного.
Да и те остались считай случайно.
А у бога много детей законных.
Дети церкви. Дети его морали.
Но среди обрезанных и крещенных
Мы с тоски как правило вымирали.
Они знают - только то что им можно.
Они любят - только так как их учат.
Они нашу правду считают ложью.
Не проверив. Просто на всякий случай.
Они смутно чувствуют - мы - другие.
Но понять не могут что их тревожит.
А причины, знаешь, совсем простые.
Не они но мы на него похожи.
2007г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439219
дата надходження 24.07.2013
дата закладки 03.12.2015
Все очень хреново, девочка, так хреново,
что солнце погасни завтра - пусть, ерунда.
Я честно пытался быть мелочным и пиковым,
да только не выйдет, видимо, никогда.
Я сразу в тебя врастаю, сплетаю нервы
с твоими сосудами. Слышишь, вскипает кровь?
И ты отвечаешь. Первый. Ты помнишь. Первый.
Теряешь рассудок, выходишь из берегов.
Мы море - смываем границы и рушим скалы!
Мы землетрясение, Мы идеальный шторм!
Нам мало - мы бесконечность - и снова мало...
Мы - Всё. Ничего. Не важно. Молчи.
Потом
ты надеваешь кожу, одежду, маску,
неуловимо меняешься и опять -
между тобой и мной - голубые каски
с четким приказом - вот этого - не пускать.
Снова твой город и снова - моя дорога.
Рядом - не рядом. Чужие - плечом к плечу.
Я улыбаюсь глазами. Ты смотришь строго.
И ждешь моих писем. Долго. А я молчу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593086
дата надходження 11.07.2015
дата закладки 03.12.2015
Я не пишу два года - мне просто нечем.
Пальцы роняют ручку и мысли скачут
рыжим бесплодным полем, иссохшей речкой.
Я не могу - как раньше не мог иначе.
Раньше твои ладони сжигали кожу
и оставляли знаки - из этих знаков,
если полить чернилами осторожно,
сами росли стихи - разновидность злаков.
Время прошло и знаки впитались в тело
Перемешались и растворились в венах.
Переварились. стали обычным делом.
Скучно, бессмысленно, стыдно, обыкновенно.
Я закрываю глаза и иду навстречу.
Ты подошла вплотную, сняла перчатки.
Время не лечит. Живое - точно не лечит.
Видишь - опять проросли твои отпечатки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592630
дата надходження 09.07.2015
дата закладки 03.12.2015
Просто такие как мы не нужны в раю
Там и без нас, по-моему, хорошо
Все непременно счастливы... аж поют...
Можешь ответить - зачем ты сюда пришел?
Просто мы не умеем себя вести
Станем заглядывать ангелам между ног
Или (в раю нельзя же) начнем грустить
Или у бога спросим - ну, кто тут бог?
Нас непременно выгонят - вот те крест
Скажут - достали гады идите в ад!
Только в аду не примут - не хватит мест...
Там и похуже - в очереди стоят...
Так что давай - вздохнули, рука в руке...
Тут, в промежутке, пусто... зато - вдвоем.
Видишь - неважно где ты. А важно - с кем.
Лучше пошли отсюда. Искать свое.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422468
дата надходження 03.05.2013
дата закладки 03.12.2015
Иногда он приходит ко мне домой,
Ни звонка ни стука - ему открыто
Как обычно приносит коньяк с собой...
Раздраженный. Потерянный. Злой. Небритый.
Мы молчим об этом, молчим о том
Говорить не надо - и так понятно.
Он посмотрит - помнишь я был котом?
- я хочу обратно.
Я налью - он выпьет, ему нужней
Сигарету одну на двоих закурим
Он посмотрит - давай, братан, не болей,
мне пора в натуре.
У него как обычно - одна беда,
соль да дыры в трюме...
Он приходит ко мне - а еще - куда?
Я - который умер.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393288
дата надходження 17.01.2013
дата закладки 03.12.2015
Теплой рекою под старыми ивами
Медленно медленно вниз по течению
Тенью деревьев, воды переливами
Я напишу тебе стихотворение
Первое слово по золоту золотом
Сзади по шее дрожащими строчками
Ритм в висках оглушительным молотом
Рифмы ― в глазах разноцветными точками.
Слово за словом ― плечами, ключицами
По позвоночнику между лопатками
Каждым изгибом, твоими границами
Шепотом нежным, касаньями сладкими.
Мягкими лапами, теплыми, сонными
Словно котенок играет проснувшийся...
Ты отвечаешь слезами и стонами...
Кажется стены от этого рушатся...
Счастье по небу дрожащими бликами.
Мир растворяется в хриплом дыхании.
Только волнами... пьянящими … дикими...
Рвется из нас золотое сияние...
04.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393209
дата надходження 17.01.2013
дата закладки 03.12.2015
Как река в половодье, я по руслу судьбы...
Натянули поводья - и встаю на дыбы.
Я копытами рою... и на месте стою.
Я вперед хочу стоя на краю, на краю.
У меня в середине полыхает огонь
В моем сердце отныне — необъезженный конь.
Отпускаю на волю — пусть летит раз летит.
И за ребрами — болью — стук копыт, стук копыт.
Пусть рванется из плена, из немой пустоты.
Среди пепла и тлена. Пусть находит где Ты.
Он пройдет через тени. Пролетит сквозь огонь.
Упадет на колени. И губами в ладонь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374030
дата надходження 29.10.2012
дата закладки 03.12.2015
Я занадто мало спав в останній час
Переховував завмерлі почуття
І мені майже вдалось забути Вас
Відновивши сенс свого буття
Та на жаль спадковість всіх ночей
І коктейль з виною та спиртним
Не зітруть із пам’яті очей
Не втамують спрагу за булим
Так і стане всесвіт рахувати
Нескінченний смуток сірих днів
Де різниця між “пожити” та “вмирати”
Лиш формальний вибір серед слів
Я вже вивчив всі відтінки болі
Звик до шрамів, та завів кота
Спробував курити дні поволі
Та невдовзі зрозумів – дарма
Вже не буде серце шаленіти
Не прийме душа солодких фраз
Я не хочу нічого хотіти…
Я один… і спогади про Вас…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621981
дата надходження 18.11.2015
дата закладки 02.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.12.2015
Сто літ назад,
Сто місяців,
Сто днів,
Додай усе
Давно усе минуло…
Тоді ще падолист трусив дощем,
І осінь втомлено в рукав собі зітхнула…
Збирав букети листя вітруган,
Ганяв по парку кольорову гаму…
І що було до того всього нам?
Ми відчиняли свого щастя браму…
Нам пахла осінь медом і вином,
Горіхами, корицею і димом,
І марив вечір найсолодшим сном,
І ми складали недолугі рими…
Потоптаною стежкою ішли,
Вона у світ цікаво повертала…
Для нас тоді найкращі дні були!
Під зиму нам тоді весна настала!
Сто літ назад,
Сто місяців,
Сто днів…
Додай усе…
Давно усе минуло…
Все як тоді – багряний світлий Львів
І осінь втомлено в рукав собі зітхнула…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617457
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 02.12.2015
Погожий день. Яка чудова осінь!
Яка розкішна золота пора!
В очах її легенька мила просинь.
Вона мені подруга і сестра…
Складає тихо листяні узори
На тепле ще від літа полотно,
Десь вдалині жовтіють мужні гори
Мов у старому давньому кіно…
Загралось сонце листячком кленовим,
Шепоче казку теплий вітерець.
Красується намистом бурштиновим
Посланець сонця – ніжний промінець…
Сади... Вони ще пахнуть трохи медом,
Горіхом, що згубився у траві…
Земля вкриває плечі теплим пледом
І гріє руки в теплім рукаві…
Захоплююсь! Яка прекрасна осінь!
Синь з золотом – ліси і небеса…
Магічний спокій – шелест в безголоссі…
Предивовижна є твоя краса!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455361
дата надходження 19.10.2013
дата закладки 02.12.2015
Усе життя живемо на пероні
В очікуванні поїзда свого,
Роки летять – вже посивіли скроні,
А ми все виглядаємо його…
Повз нас проходять тисячі вагонів,
Мільйони доль в щасливому купе,
Повторюємо втомлені й нервові:
«Ще трішечки-і поїзд мій прийде…»
Квиток в руках, уже й не розгледіти:
Потертий номер, станція, маршрут…
І що тепер? І де себе подіти?
Вертатись чи залишитися тут?
Дивакуваті та нещасні люди -
Вагони ЛЮКС примарилися знов...
То ж потяга прогавили, приблуди-
І він собі тихесенько пішов…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320803
дата надходження 11.03.2012
дата закладки 02.12.2015
Після прочитання вірша "Я від тебе за тисячу миль…" автора Уляна.Ч
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624094
Ти віднині чужа. Вже не будеш моєю ніколи,
Якось все відбуло, ми не зчулися й самі коли...
В листопадових днях почуття назавжди охололи!
Скоро грудень...Ми наше тепло зберегти не змогли.
Ти летіла за мною, а я був сліпий і не бачив,
Хоча теж у тенетах любові заплутався й сам.
Сам надумав вину, сам образив, і сам не пробачив,
Сам віддав почуття на поталу осіннім вітрам!
Сам страждаю тепер, проклинаю себе і цю осінь.
Та хіба передбачиш написане в книзі буття?
Осінь плаче дощами, вітрами в деревах голосить,
В листопадових днях охололи навік почуття!
Ти за тисячу миль, і вітри, і дощі безупинні...
Ти пробач мене! Знаю, що грішний, що я не святий!
Завтра грудень.А ти не моя...не моя вже віднині...
Пізня осінь оплакує світ наш безмовно-пустий.
Дякую за натхнення автору Уляна.Ч
Дякую моїй донці Аліні за чудові ілюстрації.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624272
дата надходження 27.11.2015
дата закладки 27.11.2015
* * *
Не хочу, не желаю, не буду…
Враки! Буду, желаю, хочу!
Навзничь падаю и хохочу,
Мну спиной разноцветную груду.
Ворох шороха вихрем вздымаю –
«Листопад, господа, листопад!»
«Господа» только шаг ускоряют
И с опаской на [i]это[/i] глядят.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617831
дата надходження 02.11.2015
дата закладки 15.11.2015
Как бы не было плохо,
Живи, не робей,
Ведь так много на свете
Хороших людей,
У которых поддержку
Всегда можно найти,
Лишь бы только сошлись
Твои с ними пути.
Да, приходится ждать
Очень долго, порой.
Магомет тоже долго
Ждал встречи с горой,
А потом сам пошел,
Чтоб ее отыскать.
В жизни есть варианты,
Не спеши унывать.
Если видишь, что дальше
Всего лишь тупик,
Не спеши огорчаться,
Издавать горя крик.
Повернись и другою
Дорогой пойди,
Чтоб на новой дороге
Надежду найти.
Просто лишь на словах,
А в пути тяжело:
Под конец чаще будет
Выпадать лишь зеро.
Но попробуй, попробуй
В стотысячный раз,
И судьба не посмеет
Тебе дать отказ.
Новой жизни росток
Тебе преподнесет,
И возможно до счастья
Тебя поведет,
В край любви и заботы,
В царство белых берез,
Где лишь добрые люди
Из твоих детских грез.
13.11.2015 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620962
дата надходження 14.11.2015
дата закладки 14.11.2015
Коли осінь обтрушує листя
Й засипає орнаментом поле…
Ти не просто мені приснишся,
Ти залишишся тихим болем.
Коли ніч вигаптовує зорі,
А туман припадає на тіні,
Додивляюся сни неозорі,
Доленосних шукаючи ліній.
Коли небо засяє світанням,
Болем ляже печаль у долоні,
Ми приснилися, мабуть, востаннє,
Бо долоні ж занадто… солоні.
Коли осінь тривожить дощами,
Перегойдує крилами листя
І журою летить за вітрами,
Аби десь з висоти приземлиться…
Не проситимусь в сни - сподівання,
Не смутитиму мрію тобою…
Відтепер я осіннім прощанням
Залишусь наодинці з журбою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460477
дата надходження 14.11.2013
дата закладки 11.11.2015
Навчи мене…(Михайло Плосковітов)
Навчи мене не бачити тебе,
Навчи думок спечалених не чути.
Нехай так буде в долі: все мине
І більше, звісно, зустрічам не бути.
Навчи мене всміхатися слізьми,
Навчи похмурі хмари розсувати
Й вичікувати сонце із пітьми
І промені, на щастя, розсипати.
Навчи мене мовчанкою іти,
Навчи любов'ю жити понад кару.
Теплом душі з'єднати ті мости,
Які перетворилися в примару.
Навчи мене долоні піднести,
Навчи в молитві випросити в неба.
Щоб , врешті, донести усі хрести,
Усі, усі…усі, в яких потреба…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458450
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 11.11.2015
Бережи те, що маєш. Важко зібрати розсипане. Мудро сказано. І чи не сказав це той, хто вже не зібрав?
Самотньо біля вікна сиділа жінка і не поспішаючи пила каву. Стиха кидала сумний погляд на вікно, неначе когось визираючи. Довго сиділа, але так ніхто й не прийшов...
Лора була гоноровою, недоступною та ще й насмішницею. Вміла так влучити в співрозмовника сарказмом, що подих забивало. І, з рештою, залишилася сама. Ніхто не домагався її доброго до себе ставлення, а про почуття і знаку не подавали. Та дівчина не журилася. Вона сама кувала своє буття. Їй всього було досталь. Кохання собі "тимчасові" купувала, адже така можливість була. Недаремно ж дочка "великих" людей. Широко йшла життям, наступаючи на тих, хто їй заважав, змітаючи зі шляху свого нецікавих та непотрібних супутників. Порожнеча навколо дівчини розширювалася. А одного разу помітила біля себе лише одні щиро закохані очі однокурсника. Вони сяяли здалеку, не наважуючись приблизитись. І це сподобалося Лорі. Така відданість, невигадливість, скромність... Захотілося потішитись. Допустила хлопця до себе. А він весь світ прихилив до її ніг, дарував своє кохання щедро і щоденно, не вимагаючи нічого взамін. У вакуумі її життя залишився тільки він, хто зміг прощати її "виходеньки". Згодом став її чоловіком. Цього вона йому простити не могла. Щоденно дивитися і чаруватися його щирим кохання для неї було відразно. Не зблизила родину і народження єдиної донечки. Допустити ще близькість з осоружним чоловіком не могла. Пішла "в люди", в повному розумінні цього слова. Захоплювалася, а то й просто сходилася на мить з чужими і нелюбимими, аби лиш не зі своїм. Розсипала і розсипала щире кохання свого Сані, маючи велике задоволення від його гіркоти і розчарування. Його любов була велика. Він тихо прощав дружину, турбувався про донечку, бо нестямно любив своїх жінок. Старався не чути пліток, не зважати на довгі нічні походеньки дружини, чекав, що його любов вічна і непереможна. В хвилини сімейного затишшя, тішився дитиною і дозволяв дружині відпочивати від його любові. Та крах їхного сімейного, хай навіть такого, життя, був неминучий. Любов вічна, коли вона вірна, непереможна, коли чиста. А бруд хтиво "заліз" уже навіть у їхню, правда, завжди холодну, подружню постелю. Там був чужий. І це таки добило чоловіка. Тепер їх об'єднувала лише мить з донечкою, якщо потрібно було щось вирішити для дитини. Кожен жив своїм життям. "У люди" пішов уже і Саня. Вибирав наймолодших коханок і ходив з ними повсюдно, не ховаючись, і не соромлячись. Любов згоріла, а в закапелку його душі лиш пекла образа за змарнілі роки чоловічої спокути. Про себе не дбав, а коли дочка поїхала навчатися і майже не приїжджала додому, занехаяв себе зовсім. Вигляд мав засмиканий, схудлий і неприкаяний. Коханки вже не липли до змарнілого чоловіка. І він гинув, з кожним днем все більше розчаровуючись у житті.
- Що з твоїм чоловіком, Лоро? - запитували колеги, сусіди, знайомі, колишні друзі
Ці запитання все частішали, а жінка прибрана, ошатна, модна, адже наступним коханцям тільки така може сподобатися, відмахувалася від неприємних запитань, придумуючи різні пояснення.
- Хворіє, стомився, неприємності на роботі,- відповідала. А сама так рідко його бачила, бо останнім часом неприємний і непривабливий вигляд чоловікав виганяв її з квартири і вона якнайдовше старалася проживати в чергового коханця. Уникала, з відразою заходила до квартири, аби взяти якісь свої речі. І зараз давно його не бачила. Навіть для дочки вигадувала, що все з батьком добре, аби та не їхала і не бачила такого падіння улюбленого татуся. Та дочка все ж рвалася додому, відчуваючи, що не все так добре, обіцяла обов'язково взяти направлення на інтернатуру до рідного міста. А Саня, прихворівши, вже і не старався вибиратися з бруду, з хвороби. Йому так комфортно було долежувати своє занапащене життя. Депресія опанувала ним вже повністю. І хоча на роботі вже давно журилися його недбалим ставленням до обов'язків, терпіли, враховуючи такі сімейні обставини, все ж захвилювалися через довгу відсутність горе-працівника. Відвідувати хворого напросилася і Зоя. Їй вже давно було шкода цього чоловіка. Адже колись вони разом прийшли сюди на роботу, завжди чемно віталися, перекинувшись кількома черговими фразами про домівку, здоров'я тощо. Вона найпізніше зрозуміла його падіння, адже при ній він завжди старався триматися, а самотня Зоя чомусь бачила в ньому тільки хороше. Коли до неї дійшла плітка, а чи правда, про зраду дружини, жінка тільки пошкодувала, що так сталося. Хотілося і зараз підтримати хворого. Відчувала, що він не просто загрипував, тому й поспішила долучитися до відвідувачів. Та те, що побачила Зоя, вразило настільки, таке передати неможливо. Занедбана квартира, немита гора посуду, голодна і холодна, як кажуть, хата, свідчила, що чоловік здається. Зоя вже знала, як бути далі. Тому в наступний вечір відвідала Саню сама. Поки він куштував її гарячий борщ, квартира набирала людського помешкання. Пізно ввечері жінка дибаючи стомлено додому, відчувала радість. Їй є про кого дбати. А через деякий час на робоче місце повернувся здоровий, в чистому костюмі, якийсь інший Саня. В очах розум, врівноваженість та ще невпевнена, боязка радість. Посміхався якось потаємно, але всі бачили, що чоловік оживає, одужує. Ще кілька днів і колектив "вичислив" винуватця таких змін. І не осудив. Життя набирало обертів, а доля немолодих уже людей все нагороджувала щастям. Приїхала дочка, яка теж підтримала нові стосунки батька, вражаючись, як він змінився. Ще у дитинстві таким інколи був. Вона була рада за рідну людину. Залишилася з батьком, приймаючи до гурту і Зою. Матір бачила рідко, але розуміла, що вона вже шкодує за втраченим. Намагалася через дочку натиснути на колишнього чоловіка і Лора, але Саня, перейшовши жити до Зої, відкинув усі спроби такого натиску. Лора все частіше поверталася додому, але її там ніхто не чекав. Донька збиралася заміж, а всі питання весільні вирішувала із батьком та Зоєю. А то й свята, вечори більшість проводила там. У батька було затишно. Там сяяла любов, повага і взаємопорозуміння. А Лора все сумовито йшла до своєї квартири, де чітко цокотів годинник, відлічуючи час, у якому вона була самотня. Ще модна, горда, але самотня жінка, яка вже не така впевнена в завтрашньому дні. Якось бачила щасливого Саню, того закоханого чоловіка, якому не дозволила долюбити себе. І він любив іншу, віддано і безтямно. Вона знала, яка це любов, тому і заздрила Зої.
Лора часто пила каву. Сідала за столиком на кухні і чекала: як і колись відчиняться двері, зайде Саня, ніжно обніме за плечі і все стане, як і раніше: сонячні ранки і щедрі на любов вечори. Та помешкання видзвонювало порожнечею. І вона йшла до людей. Спостерігала за галасом у кав'ярні, сідала за столиком біля вікна і дивилася на сльозливу шибку. То плакала її знівечена гордістю і самотністю душа, а поруч гонорова порожнеча. Виклик долі Лора зробила сама. А зібрати знівечене і розкидане... Як!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331298
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 11.11.2015
Была дана на нежность квота...
Немое вето - на укор...
Кадета-ангела вендетта...
И ожидания пароль...
Была дана и сила духа...
Венец терпения и боль...
За чем ты плачешь тихо-тихо?..
В который раз играешь роль?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619975
дата надходження 10.11.2015
дата закладки 11.11.2015
І навіть як минуть сто літ і зим,
Відрівноденять осені і весни –
Я назавжди залишусь молодим,
Душею у вірша́х своїх воскресну,
В яких прожив я не один роман,
Зігравши роль описаних героїв.
Як згусне і розсіється туман –
Я назавжди залишуся собою
І буду там, де треба кілька слів
Зв’язати у мереживо історій
Юрбою галасливих голосів
Впізнаваних у кожному акторів.
Я назавжди залишусь там, де дощ
З облич зухвало вимиває грими,
А вітер із нічних порожніх площ
Збирає і складає в пазли рими.
І там, де світ замріяних мовчань,
Де пафосні слова бувають зайві –
Я світлом переллюся в іншу грань
І назавжди залишуся у сяйві,
Де усмішка встає в куточках губ,
Коли смішинка з язика потрапить
На гусяче перо й чорнильний куб…
А поки що є місце для трьох крапок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579393
дата надходження 06.05.2015
дата закладки 09.11.2015
Він пливе на маленькому човнику
по невеликій річечці.
Вона на узбережжі океану
дивиться на великі кораблі.
Він ніколи не бачив великі кораблі.
Вона ніколи не пливла
навіть на маленькому човнику.
Колись вони зустрінуться поглядом,
і він відчує себе галерним рабом,
побачивши в її очах бездонну самотність
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619372
дата надходження 08.11.2015
дата закладки 09.11.2015
А в чому щастя?
В першому коханні.
В тремтливому,
непевному зізнанні
В дитячій щирості,
усмішці, в теплім слові
В відвертій і палкій
між двох розмові.
В гарячім чаї
в тихий зимній ранок
І в ніжнім поцілунку
наостанок,
У здатності
кохати і творити
Радіти миттям й просто,
просто жити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619650
дата надходження 09.11.2015
дата закладки 09.11.2015
Він запланував життя.
Світле.
Бездоганно–чітке.
І сміялося небо.
Яскраво–голосно.
Наступного життя він запланує смерть.
Щоб жити.
…якщо згадає…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618499
дата надходження 05.11.2015
дата закладки 08.11.2015
Жовтіють соняхи полями,
В віночки промені вплели.
До сонця крутять головами,
Рахують кращі літні дні.
А ти десь там в озерах синіх,
У віддзеркаленнях води.
Тебе пестливі ніжать хвилі…
Я б обійняв твої сліди…
Та, я в ладунках самоти.
По ранках йду в холодні роси,
Шукать де сходяться світи.
Йду під ногами спориші...
Так манять соняхи оті.
Вони всміхаються,…як ти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515776
дата надходження 05.08.2014
дата закладки 08.11.2015
Ой цвіте на Україні красне літо
Ой збирають чорноброві в гаю квіти,
В’яжуть стрічку й квіточку в стіжок,
Щоб до танцю вбратись в оберіг –…( вінок)
*******
Щоб було ЗДОРОВ"Я, була СИЛА,
Цвіт її не в’яне, бронзовіє.
Серед квітів справжній характерник.
У вінок вплітається…(безсмертник).
***
Куди вітер занесе,
Приживеться там й цвіте.
НЕСКОРИМИЙ дух у ній
Зветься квітка … (деревій).
***
Зеленшовком і зимою, й літом в’ється,
Про життя та квітка знає і БЕЗСМЕРТТЯ.
Синім цвітом оживить сумний затінок,
У віночку бавиться … (барвінок).
***
Щоб складалась материнська доля,
Квітнуть навесні сади плодові.
Щоби ДІТКИ були гарні і міцні,
В цвіт рожевий вбрались. (яблуні).
***
Цвіте білим навесні, а на осінь китиці червоні,
Щоб була КРАСА дівоча, була ВРОДА.
Незрівнянно гарна, як наша країна,
Заплітають у віночок оберіг… (калину)
***
Що би ВІДДАНІСТЬ була в любові
Є чар-зілля у дівочому вінкові.
Щоб душа і думка були чисті,
Зацвітав жовтенький, духмяний … (любисток).
***
Ой у полі синіють кокошки,
Квіти ті неначе неба трошки.
Від лихої бережуть ворожки,
Вплетені на ВІРНІСТЬ у вінок …(волошки).
***
А ще у віночку квітка є – ДОВІРА,
Вона має сонце всередині.
В неї чисті, білі пелюсточки - свашки,
Про дівочу долю розповість … (ромашка).
***
Всім квіткам вона княжна.
Дивовижна, запашна.
Хто не ВІРИТЬ і байдужий
Вразить того шипом …(ружа, троянда).
***
Батька хату осява,
Струнка, байхова барва.
Щоб НАДІЯ не в’яла,
Квітне роду берегиня …(мальва).
***
А ця квітка як троянда виглядє
Та не колить бо шипів не має,
Щоб була ЛЮБОВ, була гармонія,
У дівочому віночку виграє …(півонія).
***
На зелені вуса сів джміль,
Тай заплів усе всуціль,
То на РОЗУМ, на гнучкий
В’ється …(хміль).
***
Наче крові каплі в полі,
Тих хто воював за долю.
Квітка та ПЕЧАЛІі знак,
Символ СМУТКУ …(мак).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427719
дата надходження 27.05.2013
дата закладки 08.11.2015
Не ищите, меня не найдете,
Я в той осени теплой, хмельной,
Одиноко, стою на перроне
От ее остывая ладонь.
Не ищите меня, не ищите.
Я в той осени яркой, шальной,
Растворился в ее поцелуях
Под смеющейся нежно луной.
Не ищите меня, не найдете,
Я в том парке, осенним листком,
По следам ее тихо блуждаю
Неприкаянным ветерком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411501
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 08.11.2015
Нежно-розовый закат,
Дымка голубая.
Обнимает нежно так,
Осень золотая.
Рыжая ее коса,
Жизни запятая.
Белых, белых лебедей
Улетела стая.
В паутину сладких грез
Кутаюсь устало.
Где то поезда гудок
Зазывает в дали…
Cвет вокзальных фонарей
Провожаю взглядом.
Толь к судьбе,
Толь от судьбы
Не пойму, не знаю.
По перрону клена лист
Ветерок гоняет.
Ночь туманная меня
Тихо обнимает,
Осень нежная моя
Постриг принимает.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404108
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 08.11.2015
1.
Насолоди нектари -
Терпкенькі й солодкі,
Тихим стогоном й криком,
І ніжності шовком.
По шкірі, по венах,
Ковтками і током.
Потічками нестями
До соленого поту.
2.
А..., годинника стрілка
На позначці: Досить.
А у скронях пульсує
Час сліпий, безголосий.
Шаленіє у грудях
І сльозами росить.
А промінчик весняний
Сховавсь в твої коси.
3.
На підлогу з під ковдри
Ноги скочили босі.
Руки гладять холонучу,
Зім’яту постіль.
Завеликим здається
Пустіючи простір...
За вікном іще сніг
Білим холодом досі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410692
дата надходження 20.03.2013
дата закладки 08.11.2015
Осенним сном предзимнее затишье
То льёт дождём,то пьяно моросит...
Дрожащею рукой слова - в двустишье...
Калитка ржавою петлёй скрипит...
Две маргаритки просят пить водицы...
На ране пластырь( маркером границ)...
О,Боже мой!..Опять не спится...
И почему то больше не болит...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619387
дата надходження 08.11.2015
дата закладки 08.11.2015
Не встигла попрощатися із літом,
А вже у серце осінь зазира
Безвільно догорілим пізньоцвітом -
Холодним торком сивого пера.
Лишилося привілля волошкове
В обіймах медоросяних вітрів,
То ж тягнеться рука тепер до слова,
Розшитого бавовною жалів.
Допоки журавлині перевесла
Маліють у небесній далині,
Останнє світле мрево мляво креслять
Хмаринки позолечено-сумні.
І під крилом у бабиного літа
Корують* душу вижухлі садки,
А на листках віршують пізньоцвіти
Осінні неусміхнені рядки...
(27.08.13)
*корують - в знач. лікують
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451321
дата надходження 27.09.2013
дата закладки 06.11.2015
В моей душе, как в лабиринте, путей так много – выход лишь один…
Свободно я парю, как в небе птица, и разум – Повелитель мой и Господин…
Включаю кнопку «тормоз» регулярно, "нельзя, опасно и табу» -
Другие скажут: «Жизнь ее банальна», а я отвечу, что живу в Раю…
Я больше не считаю годы «до и после», живу в разрезе дня текущего -
Смиренно голову склоняю... пред Вечностью... и неизбежностью грядущего…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510628
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 06.11.2015
Быть самой собой.
Быть немного странной, глупой,
С мудрой головой.
Чтоб не быть для мира мукой,
Для себя – другой.
Пусть отмерят мне не скупо
Радости земной.
Чтобы не было мне скрутно
Я – к воде морской.
Сколько благости открыто
Коль ногой босой
Ты ступаешь на отмытый
Камушек родной.
Суть его всегда прикрыта.
Пришлому чужой.
Так и я - для зла закрыта.
Радуюсь душой.
Гниль людская мной забыта
Отвела рукой.
Ничего не перепутай -
Просто будь собой!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590744
дата надходження 30.06.2015
дата закладки 04.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.11.2015
Хіба можливо це коли забуть:
Розтерзані тіла, людей убитих,
Коли не знаєш навіть, як зовуть
Того, хто є під номером заритий?
Хіба не пеклом став тепер Донбас
Для тих, хто добровільно йшов на плаху,
Хто голову поклав за мир, за нас,
Рятуючи маленьку Волноваху?
Хіба у нас АТО, а не війна,
Де тисячі життів, як нить, порвались,
Де зброя б’є важка – не нарізна,
Серця у тисяч битись перестали?
Хіба? Хіба?.. Питань теж тисячі:
Чому Росія йде на нас війною,
І танки, й бетеери шле вночі?
Щоб нас залить рікою кров’яною?
То не пташиний над Донбасом клин –
Небесна сотня в небі пропливає,
Щоб ми у боротьбі не знемогли.
Вона і на Москву також впливає…
15.04.2015.
Ганна Верес.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618140
дата надходження 03.11.2015
дата закладки 03.11.2015
Щоранку він п’є свій чай, що пахне парфумами індійської жінки, їсть шоколад, як правило, марки «Корона» - і корона потроху росте на його голові. Вона стає щораз вища і масивніша, блищить до сонця, котре щедро кидає свої промені на неї. Іноді якийсь один, найвідважніший промінчик, скаче по його обличчі, лягає на його губи. О, як вона заздрить тоді тому промінчикові!
Він п’є свій чай, а вона каву - тихо, без поспіху. Навіть самій дивно стає з того. Серце ритмічно відбиває чечітку - десь там, поміж ребрами, нагадує їй, що вона жива. За вікном птах будить день голосним стрекотанням. Вона допиває свою каву – гірку, без цурку і молока, з домішками перемеленої туги, і думає про те, що між ним і нею осінь, яка вже вдруге встигла оголитись, між ним і нею пустоти підземні, які негативно впливають на енергетику людей і на їхні зустрічі, а ще між ними купа несходжених стежок і невипитих заходів сонця.
Він і вона такі різні, як різні дні тижня – понеділок і п’ятниця. Але щось їх єднає. Може, то зерна свободи, посіяні предками-аріями у минувшинах їхніх життів. Щось є таке у їх генах, що ріднить, щось таке, що крутила, але не змогла перекрутити м’ясорубка історії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618120
дата надходження 03.11.2015
дата закладки 03.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.11.2015
Приди.
Сквозную боль мою – сними.
Я столько лет ношу её оковы!
Тебя коснусь –
Перевернётся мир.
И, может, я поверю в чудо – снова.
Оденусь не в вериги – в кружева.
А лучше – заключи меня в объятья.
Шепчи
Такие нежные слова
Снимай
Такие давние заклятья…
Дай силу мне –
Опять себя любить.
Счастливой всё же быть,
А не казаться.
Но только
Ты люби меня, люби
Сейчас!
Не оставляй
Надежд на завтра!
Тот ад разбей,
Где маюсь взаперти.
Хочу успеть
Счастливою проснуться.
Чтоб перед тем,
Как навсегда уйти
Твоей души
Успела я
Коснуться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610632
дата надходження 01.10.2015
дата закладки 02.11.2015
Я устала…
В бездорожности, в невозможности – спастись…
Приоткрой меня – немножечко,
Чтоб тревогу – отпустить.
Приближённым будь, приблИженным…
Пригуби, приобними,
Прикоснись
Приятным
Призраком…
Сплин-уныние сними
С плеч, под грузом дней опущенных…
Заколдуй, заворожи,
В днях, что нам судьбой
Отпущены
Слово нежное скажи,
Чтобы айсберги растаяли,
Что храню я в глубине…
Чтоб оставила печали я
В рюмке с горькою
На дне…
До краёв налей, в молчании.
Водка душу обожжет…
Перельётся ожидание
В губы, мягкие, как шёлк,
Руки жаркие потянутся,
Жар желанья задрожит,
В тесной комнате останутся
Лишь холодными – ножи,
Да бутылка недопитая,
Воздух свежий из окна…
Я, тобой сейчас – открытая -
Буду страстью – спасенА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602623
дата надходження 28.08.2015
дата закладки 02.11.2015
…Любовь тяжёлой поступью ушла…
Она со мной прощаться – не хотела…
Сквозь путь потерь всегда меня вела,
А вот сегодня… Разом опустела
Тобой опять забытая душа…
Там не кружатся… тяжелеют листья
И налипают, в холоде дрожа…
…Я так устала – на тебя молиться!
Ты был – моим спасительным лучом.
Во тьме вселенской – яркой вспышкой света.
Фонарь уныло мокнет под дождём,
Не в силах бросить круг на краски лета,
Где я была ещё твоя! Твоя…
Где нас любовь, как молния, пронзила.
Как бабочка при свете фонаря,
Вокруг тебя так долго я кружила…
Из ниоткуда – проступает боль.
Ты не придёшь… Опять соврёшь, что занят…
Стираю всё, что связано с тобой.
Как виджеты – на сенсорном экране.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616550
дата надходження 27.10.2015
дата закладки 02.11.2015
Не клич мене, вона вже у човні,
Веслом хапливо хвилі розтина,
А я... та що там випало мені,
Хіба непофарбована стіна?
Вона яскравим пензлем осяйним
Малює квіти в розмаїтті трав.
А в мене холод кида крижаним
Прокляттям, в захваті від тих розправ.
Стою вночі, розпатлана сумна,
Розсипався будиночок із карт,
Он біля ніг лиш контури вікна,
Утомлених богів невинний жарт.
Не клич мене навідатись на чай,
Всміхатись понад силу, ледь жива.
Прости та йди, вона десь там, прощай,
Спіши, - тонка прийдешнього канва...
Вересень,2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603620
дата надходження 02.09.2015
дата закладки 02.11.2015
Ты зашел на минутку?..останься...
У нечаянной радости праздник -
Закружилась в невиданном вальсе
Ненадолго...прощаешься?..дразнишь
Невесомо и призрачно-зыбко.
Хочешь кофе? Кури...нет, не буду,
Что ты, чудится чья-то улыбка?
Не забудешь? И я не забуду...
Как работа?.. я вижу - простужен.
Может, лучше горячего чаю,
Что покрепче?..не нужно?..не нужен...
Ты о чем, ну конечно скучаю.
Не сутулься, опять сигарета...
Может стоит, а может не стоит?
Среди мрака мелькают просветы,
На лохмотья отчаянье кроят.
Перестань, ну конечно же любит.
Да и я...что? и ножкою топнет...
Не забудется? Нет не забудет...
Посиди, ты куда?...дверь захлопни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617793
дата надходження 02.11.2015
дата закладки 02.11.2015
Нехай селюк, нехай простак,
Але пишу вірші душею.
Можливо, щось пишу не так,
Але це все поза межею.
В моїх віршах оті слова,
Споконвіків живуть в народі,
Мова проста, не ділова,
Хоча слова такі не в моді.
Та я селюк, землі я син,
Пишаюся, слова лелію,
Такий на сайті я один,
Та про сучасне і не мрію.
Я прагну зберегти слова
І мову нашу солов’їну.
Хай рідне слово ожива,
У віршах я до цього лину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617802
дата надходження 02.11.2015
дата закладки 02.11.2015
Да сколько же вам нужно-то при жизни?
Хоть вспомнили б – когда вы просто шли?
Всё возят вас… от кресла и до тризны…
Чтоб скверны не набраться от земли?
Чтоб вдруг не заразиться «человеком»
да совесть обнаружить, не дай Бог?
Вы, может, жить собрались два/три века,
людей переступая, как порог?
Построив храм – прощение купили
на прошлое да оптом наперёд?
Тесниться с индульгенцией в могиле?
Иль смерти не наступит свой черёд?
Купили жизнь? – рубль/доллар/евро/гривна?
И память по себе купили вслед?
...Гроза была всю ночь…
...какой был ливень!...
Вы их с собою тоже на тот свет?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596360
дата надходження 28.07.2015
дата закладки 02.11.2015
Ідеш…
Листопадом черговим злітають хвилини,
фарбовані в колір чекання, з відтінками stop.
Так інколи схожий (до сліз) на звичайну людину,
що плаче…
сміється…
і вірить у свій гороскоп…
подрібненим серцебиттям – у безодню луною,
щоб скалки збирати в долонь…
на колінах…
на дні…
…ідеш…
без зупину…
на зустріч з моєю труною…
Благать: «Зачекай! Тут – життя! Під твоєю рукою!» ?...
...Ти ж – час. Ти – глухий.
...Та попро́шу...
А раптом?...
...чи – ні?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612977
дата надходження 13.10.2015
дата закладки 02.11.2015
А мы так и не написали писем.
Ни в красках. Ни коротких. Никаких.
Мой мелкий почерк, мелко независим
от перемен – на мелочи затих.
Пыхтит июль на градусах, как чайник.
И мы устали… - даже говорить
о нас… о предрешённом… о случайном,
рисуя лишний тембру колорит.
Второе лето.
Это где–то – веско.
Но больше – вязко.
Вымучено в боль
любви не состоявшимся оркестром.
Смычок души не просит канифоль.
Весны не просит.
И вообще – не просит.
Скручу к чертям.
На шею, как медаль.
Тебе. Который может (хочет) просто
больной сердечный почерк сделать сносным...
…да чьо-то не болеется… а жаль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596900
дата надходження 31.07.2015
дата закладки 02.11.2015
В глаза мои смотрела синева
сквозь редкую вуаль цветного парка –
последняя от осени ремарка.
…и вот – зачем–то памятью жива,
её бросая в тлеющие листья –
я в третью осень искрами вошла,
с надеждой: в эту – точно уж дотла…
вдыхая запах догоревших мыслей…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617768
дата надходження 02.11.2015
дата закладки 02.11.2015
(Бейти та рубайят)
* * *
Забувши гіркоту марнотного життя,
Спокійно споглядаючи цей тлін до забуття
І осягнувши, що майбутнє – прах…
Живі ми – так хвала тобі, Аллах!
* * *
Наш світ – то глек марноти і брехні.
Життя з туману йде й проходить в самоті,
І будні сірі краплями мов ртуть…
Та є і радісні сторінки - Хайяма рубайяти квітами ростуть!
* * *
Хто для скорботи двері відчинив
Тому життя – пустеля хоч і повна див.
Хто радість віднайшов в простих речах
Тому життя яскраве дарував Аллах!
* * *
Нехай весь світ нудьга і Батьківщина – рідна чужина
Від смутку я далекий доки келих є вина:
Я радість віднайду в миттєвостях щоденних -
Ковток вина, краса коханки – й де вона, журба?
* * *
Весняні квіти, подих вітру,
Крапельки дощу і лісова луна -
Все, все мені будило спогад про коханку
Яка, на жаль, пішла у небуття…
* * *
Нехай обірве вітер білий цвіт,
Нехай весни минає швидко міт
В душі залишаться пісні які співав нам квітень.
Нехай на п’ять хвилин – ми зачаруєм світ…
* * *
Весь світ – ніщо, даремні сподівання,
Зів’януть квіти мрій – залишиться страждання
Налий вина! У владі цього трунку
Забудемо життя химерні візерунки…
* * *
Удвох з самотністю пів світу обійшов
Наслухався віршів, і прози, і промов
Нехай страждань я відшукав не в міру
В горах я рай собі знайшов і віру…
(Світлина автора віршів)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329694
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 01.11.2015
Стомлена жінка на диво уже не чекає,
Все відбулося, немає вже місця для див!
А хтось далекий закохані вІрші складає...
Тільки не знає, що то він для неї створив.
Стомлена жінка чи зломлена зранена доля?
Каже, що сильна, й хизується: ось я яка!..
А за вікном мимо неї проноситься воля...
Може, на неї б там з квітами хтось вже чекав?
У завіконні лишились нейздійснені мрії,
Світле дитинство забулося, як не було...
Стомлена жінка чекати й прощати уміє...
Шпичкою думка: по іншому ж бути могло!
Стомлена жінка, якій вже нічого не треба,
Мовчки пливе по життєвій рутинності справ...
А десь для неї знімав би хтось зорі із неба,
ВІрші читав би й до ранку щасливий не спав!
Так непомітно спливають хвилини й години,
Так непомітно і мимо проходить життя...
І той, далекий, не прийде сюди на гостини...
Плаче душа серед мрій і пече каяття...
У завіконні лишились нейздійснені мрії,
Світле дитинство забулося, як не було...
Стомлена жінка чекати й прощати уміє,
Тільки між "може" і "є" перепоною — скло!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617608
дата надходження 01.11.2015
дата закладки 01.11.2015
Не можна сказати, що я особисто пишу їх тільки в одному стилі. Хоча рекомендую писати в одному стилі. Так легше. Мозок настроюється, привикає і вже далі автоматично працює в одному напрямі. Тобто, ви вже не рахуєте склади, не слідкуєте за розміром, наголосами, все це робиться механічно, рефлексивно.
Найчастіше я пишу в розмірі ямба, тобто коли наголос падає на парні склади, іноді в розмірі хорея, тут наголос ставиться на непарних складах, рідше в стилі дактиля. Люблю писати холості вірші з перехресними римами, коли римуються друга і четверта строчки в стовпчику. Пишучи холості вірші, ми втрачаємо в деякій мірі музикальність, гармонію вірша, зате виграємо в повнішому здійсненні замислу, вільному втіленні ідеї і сюжету вірша. Дуже хочу навчитися писати вільні вірші, тобто без рим. Мені вони подобаються, якась дивна музика звучить в них, невловима і гарна. Я зустрічав їх у Бориса Олійника, Лесі Українки і у багатьох інших поетів. Хочу написати декілька сонетів, і обов’язково їх напишу. Сонет – це вірш із чотирнадцяти строчок, і римуються вони так: абба –абба – ввг – дгд. Вперше я зустрів їх у Генріха Гейне. Це були сонети про маму. Якщо хочете поринути у світ сонетів, почитайте Петрарку.
Вірші я складаю тільки в учнівському зошиті, та ще й в кліточку, та ще й щоб кліточка була не дуже виразною. Це може здатися дивним, але я так привик і інакше не можу. При складанні вірша я його нещадно черкаю, зверху строчок надписую ще строчки, на полях записую різні римовані слова, з яких вибираю потрібні, записую також думки, що приходять під час складання віршу. В результаті аркуш паперу виявляється настільки списаним начерками, що вже важко звідти виловлювати потрібні строчки. Приходиться переписувати вірш наново. Перечитуєш його, безпощадно чіпляєшся до слів, виправляєш, переписуєш знову і обов’язково на чисту сторінку, і так, іноді, по декілька разів. І лише тоді, коли впевнюєшся, що вже нічого виправити не можеш, набираєш вірш на комп'ютері. А набирати написаний новий вірш на комп'ютері завжди приносить мені істинне задоволення.
Найбільше я люблю писати вірші тоді, коли на мене находить так зване творче, поетичне натхнення. Але, власне кажучи, що це таке, натхнення? У мене це особливий стан душі, серця і взагалі тіла. Коли все, абсолютно все у тебе приходить в збуджений стан. Голова ніби горить, думки гарячково проносяться. Ви ніби знаходитесь в якомусь дивному оп’янінні, відчуваєте незвичайний потяг до поезії, у вас на недосяжну висоту злітає уява, легко складаються строчки, відшукуються рими, придумуються незвичайні звороти.
На жаль, хочу вам сказати, таке натхнення приходить рідко. Найчастіше складання вірша, це праця, іноді важка. Іноді по декілька днів шукаєш потрібну риму, а вона тобі не дається. Часто перевіряєш слово в словнику, чи це не росіянізм. Бо потім слова з вірша не викинеш, як з тієї пісні.
Після невдалих спроб написати якийсь вірш, кажеш собі: «Все! Досить! Не буду більше складати віршів. Є інші справи». Але проходить деякий час, і тебе як магнітом тягне до цього, і ти мимоволі починаєш писати. Це як наркотик, не можна від цього позбавитися. Один раз ступив на поетичну стежку, і на все життя. Поезія заволодіває тобою повністю.
По різному в мене складаються вірші, і, часто, непередбачено. Мені здається, що в кожного поета складання віршів, це, властиве тільки йому, інтимне таїнство, коли на папір виливається стан душі і серця. Ось і зараз, поки я писав цей допис, я склав вірш на цю тему.
Одного разу я дивився у вікно, вранішнє сонце золотаво освітило листя ясена, вони просвічувалися наскрізь, кожен листок начебто світився іншим кольором, і це було так гарно, що я миттєво записав вірш «За вікном картина мила».
Бувало вірш продовжую обдумувати і тоді, коли лягаю спати, додумую його вже в ліжку. В темноті з закритими очима навіть краще думається, але тоді часто приходиться зриватися з ліжка і бігти до столу, щоб записати чергову строчку. В результаті збудження довго не можу заснути.
Якось, перед днем народження Кобзаря, молоденька кароока бібліотекарка попросила мене написати вірш, бо у неї мала бути читацька конференція. Я відповів, що просто так, або на заказ, я писати не можу, я не професіонал. Вірш у мене повинен бути вистражданий, виношений, як дитя, що виноситься матір’ю. Але, на диво мені, тут відбулося все навпаки. Йдучи додому, я раптом згадав, що останнім часом на Тараса в бульварній пресі почали появлятися брудні пасквілі. В моїй уяві це асоціювалося, як зрубана калинонька. Цього було достатньо, щоб виникла ідея вірша, і прийшовши додому, мені залишилося лише записати готові стовпчики. Так появився вірш «Прости, Тарасе».
Іноді достатньо двох, трьох строчок, чи навіть слів, прочитаних в журналі чи в газеті, чи почутих, які мене чимсь особливо вразили, щоб уява почала грати, і тоді миттєво появляються нові вірші.
Деякий період в газеті «Порадниця» на останній сторінці друкувалися прозові мініатюри члена Національної спілки письменників України Василя Рябчука. Ці мініатюри – це музика в прозі. Настільки написано талановито, що коли їх читаєш, то відчуваєш, що нібито вся природа грає всіма можливими музичними інструментами, і ти бачиш перед собою картину, написану пензлями з барвистої палітри фарб геніальним художником. Читаючи ці художньо-музичні етюди, я не міг не написати кілька віршів. Так з’явився на світ, наприклад, вірш «Все життя я шукав тебе, весно».
Малесенька мініатюра Ольги Гойденко, буквально в кілька строчок, під назвою «Пам'ять літа», породила відразу два вірша «Небо» і «Передчувають осінь».
Одна тільки фраза моєї маленької внучки: «Дідусю, які в тебе покручені руки!», спричинила до написання вірша «Не лякайсь дитя, що в мене».
Одного разу я нездужав, внучка зайшла до мене і сказала, що зараз мені допоможе. Швидко намалювала на папері якісь космічні завитушечки, здобну паляницю, написала якісь заклинання, вирізала фігурочки, і поклала все це мені під подушку. «Дідусю, лягай спати, у вві сні обов’язково скуштуєш шматочок паляниці і прочитаєш заклинання», - сказала внучка. Вранці вона прибігла до мене в кімнату, і запитала: «Ну, що тобі легше?». Я відповів: «Ти знаєш, у мене цілу ніч нічого не боліло». Ви бачили б, якою радістю спалахнуло личко моєї внучки. Ця маленька історія вилилася у вірш «Не хворій, дідусю».
А буває, зовсім навпаки. Я дуже хотів написати вірш про творчість свого сина. Він медик, а паралельно ще і художник. Я довго дивився на його картини, читав відзиви про його виставки в газетах і журналах, а вірш ніяк не складався. Кілька разів брався , і нічого не виходило. Пройшов десь рік. І раптом в одну прекрасну мить вірш склався сам собою, можна тільки дивуватися, і вірш, на мою думку, непоганий.
Буває, вірш складаю з кінця. В мене були тільки дві строчки «І відштовхнувши ангелів плечем, сама ввела мене до раю», які мені дуже подобалися. Мова йшла про мою дружину. А далі почалася гра і робота уяви. Побудувався чудовий вірш «Мені приснився дивовижний сон», який закінчувався цими двома строчками.
Ще буває і таке, є хороша ідея для вірша. Та ніяк не можна її здійснити. Строчки, рими підбираються повільно, в’язко, з великими труднощами, нібито з усієї сили розжимаєш залізний обруч руками, і ніяк не можеш його подужати. І покинути його не можеш, бо ідея влізла у голову, і просто не дає тобі жити, доки не складеш вірша.
Але коли вірш написаний, та ще вдався, тоді ти перебуваєш в піднесеному настрої, в тебе наче з’являються крила, ти радієш, як мале дитя, і у тебе легко на душі. Чому це так, я не знаю. Я ж не отримую за написаний вірш ні копійки. А в селі взагалі на це дивляться або байдуже, або з презирством. У мене поступово склалася така традиція, після вдалого написаного вірша на радостях я з великим задоволенням вимиваю в домі весь брудний посуд.
Я думаю, що ця властивість, що ти пишеш вірші, в якійсь мірі підтримує тебе в житті, зігріває тебе, підвищує власну значимість в очах самого себе, в тебе є щось своє, відмінне від того, що є в інших, що відрізняє тебе від інших, бо не у всіх є таке саме творче хобі , від якого ти отримуєш задоволення.
Всяке написання вірша починається з ідеї, тобто з того, що тебе вразило, пройняло душу, що тебе непокоїть, що в тебе накипіло на серці. Далі повинен бути план, по якому будується сюжет. Сюжет бажано розписати в прозі окремо по частинкам, з яких будемо складати стовпчики або частини вірша. Потім слід чітко окреслити стиль написання всього вірша і його жорстко притримуватися. Тут ви повинні визначитися, в якому розмірі буде писатися вірш, і які довжини строчок повинні бути. Складання стовпчиків, або вірша в цілому, залежить вже від вашої майстерності, здібностей, чи як хочете, таланту. Найскладніше, це добір рими. Рима теж залежить від ваших всебічних знань в різних предметних галузях, від знань мови, літератури, поезії, пам’яті, і, знову таки, здібностей.
Так, приблизно, я складав вірш «Рожевий сайт». Довго вагався, яку довжину строчок вводити, врешті-решт зупинився на 13/12.
Коли ми заходимо на рожевий сайт поезії, справді, справа ніби тече струмок народної поезії, з якого напитися не можна досхочу. Я б сказав, це не струмок, це ріка пристрастей. Тут виливається душа мого народу, його найкращі почуття. Тут вся Україна моя, як на долоні. А ви зверніть увагу на ніки-диво, в них же відчуваються відтінки душ поетів, тільки по самим назвам можна роман з продовженням написати.
А взагалі, для віршів нема стандартів, немає меж. Ви можете створювати будь-які форми і стилі вірша, були б вони тільки ритмічні, музикальні, талановиті і відповідали означенню вірша.
Я поставив собі за принцип, писати вірші тільки українською мовою. Я все таки українець. Горджусь тим, що мій батько народився на Черкащині, в Звенигородському районі, в селі, сусідньому з Моринцями. Хто, як не ми, поети, повинні розвивати і збагачувати свою мову, брати з народу найкращі слова і вирази, придумувати синоніми, нові оригінальні звороти. Та ми самі і є цей простий народ! Потрібно не боятися також запозичувати з інших мов нові синоніми і слова, якими користується наш народ вже давно. Я хочу закінчити свою маленьку розповідь словами з вірша «Прости, Тарасе».
І щоб від цвіту заблищало
Твоє, Тарасе, вічне слово,
Щоб весь народ став розмовляти
На чистій українській мові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607324
дата надходження 17.09.2015
дата закладки 31.10.2015
О чём звонят колокола..?
О том, что осень золотая,
Под листопадом угасая,
Хоть и печальна, но светла.
О том, что не журчит ручей -
Замерзнет змейкою хрустальной,
Зима подхватит его тайно,
Как брошь для туфельки своей.
О том, что нынче по земле,
Ворча, шагает старый ворон...
И я за ним, подняв свой ворот -
Как не крути, а быть зиме.
(фото с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617421
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 31.10.2015
Последняя просьба: не удаляй мой номер…
Пусть просто будет. Но только пусть будет долго.
Как чемодан без ручки. Икона в доме,
Где ни одна собака не верит в бога.
Не удаляй. Только имя сотри - не нужно,
Я не хочу торчать между «эл» и «эн»
В списке всех тех, с кем у тебя «передружба»…
Знаешь, а подпиши меня срочной службой,
Как-нибудь типа «девять-один-один».
И убирайся. Расти, поднимайся выше…
Вряд ли ты будешь когда-то по мне скучать.
Фен, алкоголь, десятки твоих малышек…
Но, если вдруг никого не захочешь слышать,
То набирай - обещаю тебе молчать.
Мила Позняковская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600854
дата надходження 20.08.2015
дата закладки 31.10.2015
Хоть бывает хандра и усталость,
Черт рогами к стене не припрёт,
Даже если останется малость,
Даже если ногами вперед.
Того хуже - земля сотрясется,
С головою накроет беда...
Буду верить, что чуду икнется -
Вновь воскликну прекрасному "Да!"
"Пустозвон -кто-то скажет, -чудачка..."
Только ада знакомы круги,
Выпекала надежды заначка
Поминальные мне пироги.
И предательство было, и слёзы,
И летела судьба под откос,
И молила, чтоб летние грозы
Разметали меня на покос.
Ничего нет страшней нашей жизни,
Но и краше ее тоже нет.
И покуда есть время до тризны,
То хоть искру подкинь в божий свет.
Да, лелею мечту непростую -
Чтоб судьба полюбила в ответ,
Пусть чудачку, но все же живую,
А умру - да хоть псам на паштет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579317
дата надходження 06.05.2015
дата закладки 31.10.2015
Рад ли ты октябрю иль не рад,
Листопад за окном..,листопад.
Небо синее над золотой,
Прямо под ноги павшей листвой.
Приготовила осень ларец
С чудесами для наших сердец
И подарки свои раздаёт
Тем, кто верит, надеется, ждет...
Мне достался кленовый листок,
Где прожилками несколько строк -
"Погляди на меня - как хорош...
Не грусти, ведь один раз живешь".
(фото с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611351
дата надходження 05.10.2015
дата закладки 31.10.2015
. la folie en bouteille
сентябрь опять ко мне идет
с набором всяческих презентов,
причем я знаю наперед,
про вкус дареного абсента.
про спирт и жгучую полынь,
про горечь и видений сонмы,
про напрочь рвущийся лаглинь,
попавшего в цейтнот аксона!
пускай вначале видишь так
всё будто так хотел увидеть,
но вслед за этим выйдет враг,
желающий тебя обидеть.
и мир предстанет вновь таким,
каков он есть на самом деле:
нет, не хорошим, не плохим,
а в безобразье на пределе...
опять сентябрь стучится в дверь
с улыбкой скользкой и обманной.
открой, но только впредь не верь,
хоть будет петь тебе осанну!
и сладостна приходит боль,
и сердце вдруг зайдется в дрожи,
пожалуй, плохо всё не столь
и все наладится быть может...
и помогает амулет,
и фея в зелени прекрасна,
и столько лет, как счастья нет,
но ведь живем мы не напрасно...
и этот золоченый франт,
конечно же, тебе поможет!
ведь выпадает счастья фант
когда-нибудь... тебе вот тоже...
и улыбается сентябрь,
на листьях составляя списки...
ведь мог бы и взгрустнуть хотя б,
с собою забирая близких.
так каждый раз который год
я жду приход его со страхом:
сентябрь солнечный придет,
играть мне будут «Страсти» Баха!
пусть золото лежит на всём!
но это золото подложно.
увидеть свежий глинозем
сквозь золото совсем не сложно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603058
дата надходження 30.08.2015
дата закладки 29.10.2015
А знаєш, друже, тобі личить небо!
Маленьке дзеркальце великих сподівань
І ми, вдивляючись, шукаємо для себе
Тихеньких "так" серед гучних бажань
І вся та метушня, валізи для регалій
Гонитва за грішми... За гречку - президент!
Смішними робляться, коли ти і надалі
На хмари натискаєш - і заливає вщент
Тобі там зручно. І не так, як на Землі
Хоча й пісні твої співає інший хтось
Та правду ти казав, що ми як кораблі
От тільки капітанів забагато розвелось
Ти став таким потрібним, коли пішов від нас
І сльози за тобою, мов київські каштани
Дивлюся в небо, вірю, що настане час
Коли твій дощ потопить капітанів
29.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616813
дата надходження 29.10.2015
дата закладки 29.10.2015
Ты не держи меня, осенний день,
И надо мною золотом не властвуй -
Цветущая пригрезилась сирень,
его улыбка над букетом - "Здравствуй."
Не слышу больше шорохов листвы,
Небесного не вижу перламутра,
Глаза закрою - лишь его черты,
Все остальное - до смешного смутно.
Накрыло с головою и не вдруг...
По телу сладострастное томление.
Сбиваясь с ритма, листопада круг
Подбрасывает новые виденья.
Прости и отпусти, осенний день,
Во мне теплится той весны истома,
Поймет ли облетевшая сирень,
Что, как она, к зиме я не готова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613792
дата надходження 16.10.2015
дата закладки 28.10.2015
"Не жалею, не зову, не плачу..."
С.Есенин
Шелестят снова листья осенние,
Фонарями аллея горит...
В тишине почитаю Есенина,
Пока парк позолоченный спит.
Не заманит меня вишня пьяная
Похмелиться в былые летА.
Даже если была бы желанная,
Обманусь, что отныне пуста.
Что растерзано жизнью, растоптано,
Пылью пало на битом стекле...
Горделиво любовь дверью хлопнула
И сгорела в осеннем костре.
А листва опадает осенняя..,
(Упокоиться время велит),
Не взволнуют былые мгновения,
Но предательски сердце щемит.
(фото с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608736
дата надходження 23.09.2015
дата закладки 28.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.10.2015
У сонмі блискавок - заграв,
Поміж запльованих криниць,
Де люд байдужий поспіша
У край приручених синиць,
Лежить зґвалтована душа
Обабіч пройдених доріг -
Уже не варта ні гроша,
Лиш так...ганчірочка для ніг...
Посеред слів важких - в'язких,
З ножем по саму рукоять -
За те, що вірила в казки,
Що можна душу покохать...
Наївна!.. Зовсім, як дитя...
Обличчя й тіло - над усе!
Тоді на блюдечку життя,
Напевно, щастя принесе...
... Там, на розпутті доль і мрій,
Де душ загублених базар,
Котилась болем з-попід вій
Чи то дощинка...чи сльоза....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586094
дата надходження 08.06.2015
дата закладки 28.10.2015