zang: Вибране

Артур Сіренко

Скорбота Луганди

                                                     «Батько  народу  -  вождь  племені  мумбу-юмбу
                                                         Впав  зі  слона…  Небо  синє  ридає…
                                                         Навіть  Місяць  сумує…»
                                                                                                                                                 (Кванго  Бамбако)

Темрява  впала  на  славну  країну  Луганду,
Сум  і  журба  на  обличчя  шаманів,  
На  орачів  поля  бананів  і  козопасів  саван.
Плачуть  тамтами,  пісні  сумні  співають
Чорні  дівчата  Луганди  у  хижках  очеретяних
І  вже  не  бажають  воїнам  радість  тілом  своїм  принести.
О,  чому  ж  плач  і  ридання  над  полями  Луганди  лунають?
Батько  Луганди  -  воїн  могутній,  вождь  вічнославний  
Слона  осідлавши,  бажав  споглядати  
Землю  свою  неозору,  очі  щасливі  людей-лугандійців,
Сповнені  вірності  мужу,  звитяга  чия  подібна  до  сили  горили.
Горе  велике!  Впав  зі  слона  повелитель!  
Ноги  і  руки  зламав,  тяжко  ридає  могутній!
Печінку  пошкодив,  як  тепер  воду  вогненну
Пити  він  буде?!
Згасни  й  заплач,  Сонце  високе!  
Місяце  ясний,  обличчя  сховай  в  темряву  чорну!
Бо  сиротіє  народ  славної  квітки-Луганди!
Радість  тепер  навіть  банани  солодкі  вже  не  приносять,
Смак  ананасів  гірчить  і  нікого  не  вабить…
Сум,  о,  велика  журба  над  Лугандою  крила
Чорні  свої  опустила.
У  бубни  шамани  гримлять,  вогнища  палять,  димом  кадять,
І  про  спасіння  вождя  ідолів  молять:  силу  верніть  
Батьку  й  вождю,  потужному  леву
Громоподібному.  

(Переклад  з  лугандійської)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682194
дата надходження 06.08.2016
дата закладки 06.08.2016

VIRUYU

MOГИЛA BIД ПPOTPAЧEHOГO ЧACУ

БIЖИТЬ  ------  життя  пoмiж  чужиx  кpaїв,
POKAMИ  ----  зaчiпaючиcь  зa  xмapи,
CИBIЄ  --------  тiнь  зaлишeниx  cлiдiв;
ЖИTTЯ  --------  cклaдaє  пaзлoм  cвoї  чapи
ПIДHOCИTЬ  -  cтpiмкo  xвилeю  тa  б`є
BBEPX  ---------дo  висoт  oб  cтiни  ,,п`єдecтaлу,,
TA  ----------------piзкo  cтaвить  штaмп  -  тaвpo  cвoє,
KИДAЄ  ---------  тiнi  тaм  дe  щacтя  є,
ДOДOЛУ  ------пoвepтaючи  нeдбaлo
3ЛITA  ------------  oднoю  миттю  кoжeн  дeнь,
PO3БИBШИ  --  вce  нa  вiдcтaнi  тa  мeжi,
УCMIШKУ  ------збepeгти  вiд  пoтpяciнь,
БУTTЯ  ----------  плaнує  пoлaмaвши  вeжi,
HA  ---------------  бepeзi  poзкидaнi  в  пicку
ДPУ3KИ  -------  вiд  втeчi  мipи  кoмпромicу,
HA  --------------  кoжну  думку  в  пoлум`ї  зв`язку,
3AГУБЛEHУ  -  утpaчeну  проcту
MOГИЛУ  ------  вiд  протpaчeнoгo  чacу


01.07.2015  Portugaliya

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680256
дата надходження 26.07.2016
дата закладки 26.07.2016

VIRUYU

CEHЬЙOP TAЛAHT

(Під  враженням  творчості  пана  Олега  Шупляка,  написався  такий  вірш-присвята)

Сеньйор  ТАЛАНТ  стрибнув  уявою  в  полотна
І  руки-  пензлі  заплелись  у  ритмах  в  коси,
Живими  чарами  воскресла  мить  спекотна
Й  магічні  образи  відкрили  очі-  роcи
Вогонь  думок  ковтають  поглядом  щаcливим,
Дивами  дихають  крізь  простір  в  невідомість
Танок  заводять  між  можливо-  неможливим,
Утаємничивши  розбурхану  свідомість

24.07.2016  Portugaliya

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679930
дата надходження 24.07.2016
дата закладки 25.07.2016

Лі Чень Дао

Лао Цзи Дао Де Цзін Переклад

Лао  Цзи

Дао  Де  Цзін

Старий  Філософ

Канон  про  Шлях  і  Благочинність

Верхня  частина
Візерунок  перший
Шлях  -  можливий  Шлях  -  не  вічний  Шлях.  Ім’я  -  можливе  Ім’я  -  не  вічне  Ім’я.  Безіменне  є  початком  Неба  та  Землі,  Найменоване  -  мати  всіх  речей.  Хто  вільний  від  пристрастей,  бачить  його  дивовижне,  хто  має  пристрасті  -  бачить  його  тільки  в  явлених  формах.  Обидва  вони  одного  походження,  але  з  різними  назвами.  Разом  вони  називаються  найглибшими.  Від  одного  найглибшого  до  іншого  -  ворота  всього  дивовижного.

Візерунок  другий
Коли  Піднебесна  дізнається,  що  прекрасне  є  прекрасним  -  з’являється  потворне.  Коли  дізнаються,  що  добро  є  добром,  виникає  зло.  Тому  буття  і  небуття  народжують  одне  одного,  важке  і  легке  створюють  одне  одного,  довге  і  коротке  одночасно  виникають,  високе  і  низьке  одне  до  одного  схиляються,  звуки,  зливаючись,  йдуть  до  гармонії,  попереднє  і  наступне  одне  за  одним  слідують.  Тому  мудра  людина  обирає  не  діяння  і  здійснює  вчення  в  мовчанні.  Тоді  всі  речі  рухаються  і  не  зупиняються.  Він  створює  і  не  володіє,  здійснює  і  не  користується,  завершує  і  не  пишається.  Оскільки  не  пишається,  його  не  лишають.

Візерунок  третій
Якщо  не  поважати  мудрагелів,  то  в  народі  не  буде  суперечок.  Якщо  не  цінувати  дорогоцінностей,  то  не  буде  злодіїв.  Якщо  не  бачити  жаданого  предмету,  то  не  будуть  хвилюватися  серця  людей.  Тому  правління  мудрого  робить  їх  серця  порожніми,  а  шлунки  повними.  Воно  послаблює  їх  волю  і  зміцнює  їхні  кістки.  Воно  постійно  прагне  до  того,  щоб  у  народу  не  було  знань  і  пристрастей,  а  ті,  хто  мають  знання  не  могли  б  діяти.  Здійснення  не  діяння  завжди  приносить  спокій.

Візерунок  четвертий
Шлях  -  порожній,  але,  діючи,  він  є  невичерпним.  Найглибший!  Від  є  прабатьком  всіх  речей.  Якщо  притупити  його  все  проникність,  звільнити  його  від  хаотичності,  пригасити  його  сяйво,  сприймати  його  як  пилинку,  то  він  буде  здаватися  ясно  існуючим.  Я  не  знаю  хто  його  породив.  Але  він  існував  раніше  предка  явищ.  

Візерунок  п’ятий
Небо  і  Земля  відносяться  до  людей  як  до  собак.  Мудрий  не  гуманний  і  не  порушує  природне  життя  народу.  Простір  між  Небом  і  Землею  подібний  до  ковальського  міха  і  флейти:  всередині  порожній  і  прямий.  Чим  сильніший  рух,  тим  більше  результатів.  Той,  хто  багато  говорить  отримує  поразку.  Тому  краще  дотримуватись  середини.

Візерунок  шостий
Порожнеча  -  безсмертна.  Називаю  її  найглибшим  початком.  Вхід  до  найглибшого  початку  називаю  коренем  Неба  і  Землі.  Нескінченне  як  існування  і  діє  без  зусиль.

Візерунок  сьомий
Небо  і  Земля    -  довговічні.  Небо  і  Земля  довговічні,  бо  вони  існують  не  для  себе.  Ось  чому  вони  можуть  бути  довговічними.  Тому  мудрий  ставить  себе  позаду  інших,  завдяки  чому  він  опиняється  попереду  людей.  Він  нехтує  своїм  життям,  і  тому  його  життя  зберігається.  Це  тому,  що  мудрий  зневажає  особисте,  і  тому  його  особисте  здійснюється.

Візерунок  восьмий
Вища  доброчинність  схожа  на  воду.  Вона  приносить  користь  всім  істотам  і  не  веде  боротьби.  Вона  знаходиться  там,  де  люди  не  хочуть  бути.  Тому  вона  схожа  на  Шлях.  Життя  повинне  слідувати  Землі,  серце  повинне  слідувати  внутрішнім  стимулам,  благо  чинність  повинна  відповідати  гуманності,  слово  повинне  відповідати  істині,  управління  повинне  відповідати  спокою,  справа  повинна  відповідати  можливостям,  дія  повинна  відповідати  часу.  Якщо  не  вести  боротьби,  то  не  буде  незадоволення.

Візерунок  дев’ятий
Хто  наповнює  через  край  і  заточує  надто  гостро,  той  не  може  довго  зберегти.  Якщо  зала  наповнена  золотом  і  яшмою,  ніхто  не  зможе  його  охороняти.  Якщо  багаті  і  шляхетні  пихаті  і  гонорові,  то  вони  самі  собі  кличуть  лихо.  Якщо  справа  завершена,  людина  відсторонюється.  У  цьому  Шлях  Неба.  

Візерунок  десятий
Для  збереження  спокою  духу  потрібно  зберігати  єдність.  Тоді  не  будуть  народжуватись  бажання.  Якщо  робити  дух  м’яким,  людина  стане  схожою  на  новонародженого.  Якщо  споглядання  стане  чистим,  тоді  не  буде  помилок.  Любов  до  народу  і  управління  країною  здійснюється  без  мудрування.  Ворота  Неба  відкриваються  і  зачиняються  при  дотримуванні  спокою.  Знання  цієї  істини  робить  можливим  Недіяння.  Народжувати  і  виховувати,  створювати  і  не  володіти,  творити  і  не  користуватися,  бути  старшим  і  не  вважати  себе  володарем  -  це  називається  найглибшою  Доброчинністю.  

Візерунок  одинадцятий
Тридцять  спиць  поєднуються  в  одному  колесі,  але  застосування  колеса  залежить  від  порожнечі  між  ними.  З  глини  роблять  глеки,  але  застосування  глеків  залежить  від  порожнечі  в  них.  Пробивають  двері  та  вікна,  що  збудувати  дім,  але  використання  дому  залежить  від  порожнечі  в  ньому.  Ось  що  означає  корисність  буття  і  придатність  небуття.  

Візерунок  дванадцятий
П’ять  кольорів  притуплюють  зір.  П’ять  звуків  притуплюють  слух.  П’ять  смаків  притуплюють  смак.  Швидка  гонитва  і  полювання  хвилюють  серце.  Дорогоцінності  примушують  людини  чинити  злочини.  Тому  зусилля  мудрого  спрямовані  до  того,  щоб  робити  життя  ситим,  а  не  до  того,  щоб  мати  дорогі  речі.  Він  відмовляється  від  останніх  і  обмежується  першим.  

Візерунок  тринадцятий
Слава  і  ганьба  схожі  на  страх.  Шляхетність  схожа  на  нещастя.  Чому  слава  і  ганьба  подібні  до  страху?  Бо  низькі  люди  отримують  славу  зі  страхом  і  гублять  її  зі  страхом.  Чому  шляхетність  схожа  на  нещастя?  Бо  кожен  має  нещастя,  тому  що  є  самим  собою.  Коли  не  будуть  цінувати  себе,  тоді  не  буде  і  нещасть.  Тому  шляхетний  служить  людям  і  знаходиться  серед  них.  Гуманний  служить  людям    і  може  знаходитись  серед  них.

Візерунок  чотирнадцятий
Дивлюсь  на  нього  і  не  бачу,  тому  називаю  його  невидимим.  Слухаю  його  і  не  чую,  тому  називаю  його  нечутним.  Намагаюсь  схопити  його  і  не  досягаю,  тому  називаю  його  найдрібнішим.  Ці  три  якості  неможливо  пояснити.  Тому  вони  зливаються  в  одне.  Його  верх  не  освітлений,  його  низ  не  затемнений.  Він  нескінченний  і  не  може  бути  названий.  Він  знову  повертається  до  небуття.  Називаю  його  формою  без  форм,  образом  без  істоти.  Називаю  його  неясним  і  туманним.  Зустрічаюсь  з  ним  і  не  бачу  обличчя  його,  слідую  за  ним  і  не  бачу  спини  його.  Тримаючись  давнього  Шляху  і  володіючи  нинішнім  буттям,  можна  пізнати  предковічний  початок.  Це  називається  ниткою  Шляху.  

Візерунок  п’ятнадцятий
У  давнину  той,  хто  був  здатний  до  просвіти,  знав  найдрібніше  і  найглибше.  Приховане,  тому  неможливо  це  пізнати.  Оскільки  неможливо  це  пізнати,  то  довільно  даю  образ:  вони  були  несміливими,  наче  переходили  взимку  ріку,  вони  були  нерішучими,  наче  боялися  своїх  сусідів,  вони  були  поважними,  як  гості,  вони  були  обережними,  наче  йшли  по  тонкій  кризі,  вони  були  простими,  подібні  до  необробленого  дерева,  вони  були  неозорі,  наче  долина,  вони  були  непроникливі,  наче  каламутна  вода.  Це  були  ті,  які  своєю  майстерністю  вміли  робити  довговічний  рух  спокійним  і  допомагали  життю.  Вони  дотримувались  Шляху  і  не  бажали  багато  чого.  Не  бажаючи  багато  чого,  вони  обмежувались  тим,  що  існує,  і  не  творили  нового.  

Візерунок  шістнадцятий
Доведу  Порожнечу  до  завершення  -  збережу  повний  спокій,  тоді  всі  речі  будуть  рости  самі  по  собі,  а  я  буду  чекати  їх  повернення.  Десять  тисяч  речей  розцвітають  і  повертаються  до  свого  початку.  Повернення  до  початку  називається  спокоєм,  а  спокій  називається    поверненням  до  життя.    Повернення  до  життя  називається  постійністю.  Знання  постійності  називається  просвітою,  незнання  постійності  вершить  зло.  Той,  хто  знає  постійність  стає  мудрим,  мудрий  стає  справедливим,  а  хто  справедливий  -  стає  імператором.  Імператор  слідує  Небу,  Небо  слідує  Шляху,  а  Шлях  вічний.  До  кінця  життя  не  буде  небезпеки.

Візерунок  сімнадцятий
Пості  люди  знали,  що  вони  мали  великих  людей:  вони  їх  любили  і  звеличували.  Потім  вони  їх  боялися  і  зневажали.  Тому,  той  хто  не  заслуговує  довіри,  той  не  користується  довірою.  Хто  сповнений  роздумами  і  стриманий  на  словах,  той  отримає  нагороди  і  здійснює  справи,  і  народ  говорить,  що  він  слідує  природності.

Візерунок  вісімнадцятий
Коли  усунули  великий  Шлях,  з’явилась  гуманність  і  справедливість.  Коли  з’явилися  мудрагелі,  виникло  і  велике  лицемірство.  Коли  шість  родичів  у  сварці,  тоді  з’являється  синівський  обов’язок  та  батьківська  любов.  Коли  в  державі  безлад,  тоді  з’являються  вірні  слуги.  

Візерунок  дев’ятнадцятий
Коли  будуть  усунені  мудрагельство  і  вченість,  тоді  народ  буде  щасливий,  коли  будуть  усунені  гуманність  та  справедливість,  тоді  народ  повернеться  до  синівських  обов’язків  та  батьківської  любові,  коли  будуть  знищені  хитрість  і  нажива,  тоді  зникнуть  злодії  та  розбійники.  Всі  ці  три  речі  від  недоліку  знань.  Тому  потрібно  вказати  людям,  що  вони  повинні  бути  простими  і  скромними,  зменшити  особисте  і  звільнитись  від  пристрастей.  

Візерунок  двадцятий
Коли  буде  знищена  вченість,  тоді  не  буде  і  печалі.  Яка  мізерна  різниця  між  обіцянками  і  підлабузництвом,  і  яка  велика  різниця  між  добром  і  злом!  Треба  втікати  від  того,  чого  люди  бояться.  О!  Який  хаос,  де  все  ще  не  встановлений  лад.  Всі  люди  радісні,  наче  присутні  на  урочистому  бенкеті  або  святкують  прихід  весни.  Тільки  я  один  спокійний  і  не  виставляю  себе  на  світло.  Я  схожий  на  дитину,  яка  ще  не  з’явилася  на  світ.  О!  Я  лечу!  Здається,  немає  місця,  де  міг  би  я  зупинитись.  Всі  люди  наповнені  бажаннями,  тільки  я  один  схожий  на  того,  хто  відмовився  від  всього.  Я  серце  невігласа.  О,  яке  воно  порожнє!  Всі  люди  наповнені  світлом.  Тільки  я  один  схожий  на  того,  хто  занурений  у  пітьму.  Всі  люди  допитливі,  тільки  я  один  байдужий.  Я  схожий  на  того,  хто  летить  над  морськими  просторами  і  не  знає,  де  йому  зупинитись.  Всі  люди  проявляють  свої  здібності,  тільки  я  один  схожий  на  нікчему  і  низького.  Тільки  я  один  відрізняюся  від  інших  тим,  що  ціную  джерело  живлення.

Візерунок  двадцять  перший
Образи  великої  Благочинності  підпорядковуються  Шляху.  Шлях  неясний  і  туманний.  О,  туманний!  О,  неясний!  У  ньому  сховані  образи.  О,  неясний!  О,  туманний!  У  ньому  сховані  речі.  О,  бездонний!  О,  туманний!  У  ньому  сховане  насіння.  Його  насіння  достовірні,  у  ньому  схована  істина.  З  давніх  часів  до  наших  днів  його  ім’я  не  зникає.  Воно  існує  для  позначення  початку  всіх  речей.  Чому  я  знаю  початок  всіх  речей?  Тільки  завдяки  йому.

Візерунок  двадцять  другий
Неповне  стає  повним.  Криве  стає  прямим.  Порожнє  стає  наповненим.  Давнє  заміняється  новим.  Те,  що  рідкісне  стає  чисельним.  Багато  що  викликає  затьмарення.  Тому  мудрий  зберігає  єдність  і  стає  прикладом.  Він  не  виставляє  себе  на  світло,  тому  блищить,  він  не  говорить  про  себе,  тому  знаменитий,  він  не  прославляє  себе,  тому  заслужений,  він  не  звеличує  себе,  тому  є  старшим  серед  інших.  Він  не  бореться,  тому  непереможний.  У  давнину  говорили,  що  недосконале  стає  досконалим.  Невже  це  марні  слова?  Істинне,  досконале  підпорядковує  собі  все.

Візерунок  двадцять  третій
Потрібно  менше  говорити,  слідувати  природності.  Швидкий  вітер  не  дме  цілий  ранок,  сильний  дощ  не  триває  весь  день.  Хто  створює  все  це?  Небо  і  Земля.  Навіть  Небо  і  Земля  не  можуть  створити  щось  довговічне,  тим  паче  людина.  Тому  він  служить  Шляху.  Людина  з  Шляхом  тотожна  Шляху.  Людина  з  Благочинністю    тотожна  благо  чинності.  Той,  хто  втратить,  тотожний  втраті.  Той,  хто  тотожний  шляху,  отримує  Шлях.  Той,  хто  тотожний  Благочинності,  отримує  Благочинність.  Той,  хто  тотожний  втраті,  отримує  втрачене.  Тільки  сумніви  породжують  зневіру.

Візерунок  двадцять  четвертий
Хто  стає  навшпиньки,  не  може  стояти.  Хто  робить  великі  кроки  не  може  йти.  Хто  сам  себе  виставляє  на  світло,  той  не  блищить.  Хто  сам  себе  хвалить,  не  здобуде  слави.  Хто  нападає,  не  переможе.  Хто  сам  себе  звеличує,  не  може  стати  старшим  серед  інших.  Виходячи  з  Шляху,  все  це  називається  зайвим  бажанням  і  марними  вчинками.  Таких  ненавидять  всі  живі  істоти.  Тому  людина,  що  володіє  Шляхом,  не  робить  цього.

Візерунок  двадцять  п’ятий
Ось  річ,  що  в  хаосі  виникла,  що  раніше  Неба  і  Землі  народилася.  О,  спокійна!  О,  порожня!  Самотньо  стоїть  вона  і  не  змінюється.  Повсюди  діє  і  не  відає  небезпеки.  Її  можна  вважати  матір’ю  Піднебесної.  Я  не  знаю  її  імені.  Позначаючи  її  ієрогліфом  назву  її  Шляхом.      Навмання  найменовуючи  її  назву  її  Великою.  Велика  -  назву  її  Минущою.  Минуща  -  назву  її  Далекою.  Далека  -  назву  її  тою,  Що  Повертається.  Ось  чому  велий  Шлях,  велике  Небо,  велика  Земля,  великий  імператор.  У  Всесвіті  є  чотири  великих,  і  серед  них  імператор.  Людина  слідує  Землі.  Земля  слідує  Небу.  Небо  слідує  Шляху.  Шлях  слідує  самому  собі.  

Візерунок  двадцять  шостий
Важке  є  основою  легкого.  Спокій  є  основою  руху.  Тому  мудра  людина  діє  весь  день,  не  кидаючи  важкої  справи.  Хоча  вона  має  блискучу  надію,  але  перебуває  в  цілковитому  спокої.  Даремно  володар  десяти  тисяч  колісниць,  зайнятий  собою,  так  легковажно  дивиться  на  світ.  Легковажність  руйнує  його  основу,  а  його  нетерплячість  призводить  до  втрати  опори.

Візерунок  двадцять  сьомий
Той,  хто  вміє  крокувати  не  лишає  слідів.  Той,  хто  вміє  говорити  не  припускає  помилок.  Той,  хто  вміє  рахувати  не  користується  рахівницею.  Той,  хто  вміє  зачиняти  двері,  не  користується  замком,  але  зачиняє  їх  так  міцно,  що  відкрити  їх  неможливо.  Той,  хто  вміє  зав’язувти  вузли,  не  використовує  мотузку,  але  зав’язує  так  міцно,  що  неможливо  розв’язати.  Тому  мудрий  постійно  рятує  людей,  і  не  кидає  їх.  Це  називається  глибоким  просвітленням.  Таким  чином  доброчинність  є  вчителем  недобрих,  а  недобрі  -  його  опорою.  Якщо  не  цінують  свого  вчителя  і  доброчинність  не  любить  свою  опору,  то  вони  хоча  і  розумні,  але  занурені  в  сліпоту.  Ось  що  важливе  і  глибоке.  

Візерунок  двадцять  восьмий
Той,  хто  знає  свою  хоробрість,  але  зберігає  скромність,  той  як  гірський  потік  заповнює  Піднебесну.  Хто  став  головним  в  Піднебесній,  той  не  полишає  постійну  Благочинність  і  повертається  до  стану  немовляти.  Той,  хто  знає  свято,  зберігає  в  собі  будні,  стає  прикладом  для  всіх.  Хто  став  прикладом  для  всіх,  той  не  відрізняється  від  постійної  Благочинності  і  повертається  до  безпочаткового.  Хто,  знаючи  свою  славу,  зберігає  для  себе  невідомість,  стає  головним  в  Піднебесній.  Той,  хто  став  головним  в  Піднебесній,  той  досягає  досконалості  в  вічній  Благочинності  і  повертається  до  природи.  Коли  природність  розпадається,  вона  перетворюється  на  засіб,  за  допомогою  якого  мудрий  стає  ватажком  і  його  великий  лад  не  руйнується.  

Візерунок  двадцять  дев’ятий  
Якщо  хтось  спробує  силою  оволодіти  Піднебесною,  то  він  не  досягне  мети.  Піднебесна  подібна  таємничому  глеку,  до  якого  не  можна  торкнутися.  Якщо  хтось  торкнеться  -  отримає  поразку.  Якщо  хтось  схопить,  то  втратить.  Тому  одні  істоти  йдуть,  інші  слідують  за  ними,  одні  розцвітають,  інші  висихають,  одні  міцніють,  інші  слабнуть,  одну  виникають,  інші  руйнуються.  Тому  мудрий  відмовляється  від  надлишків,  усуває  розкоші  і  марнотратство.

Візерунок  тридцятий
Хто  служить  ватажку  народу  використовуючи  Шлях,  не  підкорює  інші  країни  за  допомогою  війська,  бо  це  повернеться  проти  нього.  Де  побували  війська,  там  ростуть  терен  і  колючки.  Після  великої  війни  настають  голодні  роки.  Майстерний  перемагає  і  на  тому  зупиняється,  він  не  здійснює  насильства.  Він  перемагає  і  себе  не  прославляє.  Він  перемагає  і  не  нападає.  Він  перемагає  і  не  пишається.  Він  перемагає  тому,  що  до  цього  його  змушують.  Він  перемагає,  але  він  не  войовничий.  Коли  істота,  повна  сил,  стає  старою,  то  це  називається  відсутністю  Шляху.  Хто  не  дотримується  Шляху,  гине  раніше.

Візерунок  тридцять  перший
Хороше  військо  -  засіб  нещастя,  його  ненавидять  всі  істоти.  Тому  людина,  що  слідує  Шляху,  його  не  вживає.  Шляхетний  під  час  миру  віддає  перевагу  повазі,  а  на  війні  застосовує  насильство.  Військо  -  засіб  нещастя,  воно  не  є  знаряддям  шляхетного.  Він  вживає  його  тільки  тоді,  коли  до  цього  його  змушують.  Головне  -  зберігати  спокій,  а  після  перемоги  себе  не  славити.  Прославляти  себе  перемогою  -  це  радіти  вбивству  людей.  Той,  хто  радіє  вбивству  людей,  не  може  завоювати  співчуття  Піднебесної.  Добробут  створюється  повагою,  а  нещастя  приходить  від  насильства.  Зліва  шикуються  ватажки  флангів,  справа  стоїть  полководець.  Кажуть,  що  треба  зустріти  їх  похідним  ритуалом.  Якщо  вбивають  багатьох  людей,  то  потрібно  гірко  плакати.  Перемогу  слід  відзначати  поховальним  ритуалом.  

Візерунок  тридцять  другий
Шлях  вічний  і  не  має  імені.  Хоча  він  створіння  маленьке,  ніхто  не  може  його  собі  підпорядкувати.  Якщо  шляхта  та  імператори  можуть  його  дотримуватись,  то  всі  істоти  стають  спокійними.  Тоді  Небо  і  Земля  зіллються  в  гармонії,  настане  щастя  і  благодать,  а  народ  без  наказу  заспокоїться.  Коли  встановлюється  лад,  з’являються  імена.  Оскільки  виникли  імена,  потрібно  знати  межу.  Знання  межі  дає  можливість  позбутися  небезпеки.  Шлях  знаходиться  в  мирі,  схожий  на  гірські  потоки,  які  течуть  до  рік  і  морів.

Візерунок  тридцять  третій
Той,  хто  знає  людей  -  розсудливий.  Той,  хто  знає  себе  -  просвітлений.  Той,  хто  перемагає  людей  -  сильний.  Той,  хто  перемагає  себе  -  могутній.  Той,  хто  знає  достаток  -  багатий.  Той,  хто  діє  вперто  -  вольовий.  Той,  хто  не  губить  свою  природу  -  довговічний.  Той,  хто  помер,  але  не  забутий  -  безсмертний.

Візерунок  тридцять  четвертий
Великий  шлях  розтікається  повсюди.  Він  і  справа  і  зліва.  Завдяки  йому  народжуються  всі  живі  істоти,  і  вони  не  зупиняються.  Він  здійснює  подвиги,  але  слави  собі  не  жадає.  Любить  і  виховує  всіх  живих  істот,  але  не  стає  їх  повелителем.  Він  ніколи  не  має  бажань,  тому  його  можна  назвати  маленьким.  Всі  істоти  повертаються  до  нього,  і  він  не  вважає  себе  їх  паном.  Його  можна  назвати  великим.  Він  стає  великим,  завдяки  тому,  що  ніколи  не  вважає  себе  таким.

Візерунок  тридцять  п’ятий
До  того,  хто  втілює  в  собі  великий  образ,  приходить  весь  народ.  Люди  приходять,  і  він  не  шкодить  їм.  Він  приносить  їм  мир,  спокій,  музику  та  їжу.  Навіть  мандрівник  у  нього  зупиняється.  Коли  Шлях  виходить  з  уст,  він  прісний,  без  смаку.  Він  незримий,  його  неможливо  почути.  Але  в  дії  він  невичерпний.  

Візерунок  тридцять  шостий
Те,  що  стискають  розширюється.  Те,  що  ослаблюють  міцніє.  Те,  що  знищують  розквітає.  Хто  хоче  відібрати  що  не  будь  в  іншого,  неминуче  втратить  все.  Все  це  називається  важко  досяжним.  М’яке  долає  тверде,  слабкі  перемагають  сильних.  Риба  не  може  покинути  глибину.  Гостру  зброю  в  державі  не  можна  показувати  людям.

Візерунок  тридцять  сьомий
Шлях  постійно  здійснює  Недіяння,  тому  не  існує  нічого  такого,  щоб  він  не  здійснив.  Якщо  шляхта  та  імператор  будуть  його  дотримуватись,  то  всі  істоти  будуть  змінюватися  самостійно.  Якщо  ж  ті,  що  змінюються,  захочуть  діяти,  то  я  буду  подавлювати  їх  за  допомогою  простого  буття,  що  не  володіє  іменем.  Те,  що  не  володіє  іменем  -  просте  буття  для  себе  нічого  не  хоче.  Відсутність  бажання  приносить  спокій,  і  тоді  лад  в  Піднебесній  сам  собою  встановлюється.  

Нижня  частина
Візерунок  тридцять  восьмий
Людина  з  вищою  Благочинністю  не  здійснює  добрі  справи,  тому  вона  і  є  доброчинною.  Людина  з  низькою  Благочинністю  не  полишає  добрих  справ,  тому  вона  не  є  доброчинною.  Людина  з  вищою  Благочинністю  недіяльний  і  діє  шляхом  Недіяння.  Людина  з  нижчою  Благочинністю  діяльна  і  діє  з  напруженням.  Людина  вищої  гуманності  діє,  і  її  діяльність  здійснюється  засобом  Недіяння.  Людина  вищої  справедливості  діяльна  і  діє  з  напруженням.  Людина  вищої  поваги  діє,  і  йому  ніхто  не  відповідає.  Тоді  він  примушує  людей  до  поваги.  Ось  чому  доброчинність  проявляється  тільки  після  втрати  Шляху,  гуманність  тільки  після  втрати  доброчинності,  справедливість  після  втрати  гуманності,  повага  після  втрати  справедливості.  Повага  це  ознака  відсутності  довіри  і  відданості.  Вона  початок  бунту.  Зовнішній  вигляд  це  квітка  Шляху,  початок  невігластва.  Тому  велика  людина  віддає  перевагу  суттєвому  і  полишає  нікчемне.  Вона  бере  плід  і  відкидає  його  квітку.  Вона  віддає  перевагу  першому  і  відмовляється  від  другого.  

Візерунок  тридцять  дев’ятий  
Ось  ті,  хто  з  давніх  часів  знаходяться  в  єдиному.  Завдяки  єдиному  Небо  стало  чистим,  Земля  нерухомою,  Дух  чутливим,  долина  квітучою,  почали  народжуватись  всі  живі  істоти.  Завдяки  єдиному  шляхта  та  імператор  стають  зразками  у  світі.  Ось,  що  створює  єдине.  Якщо  Небо  нечисте,  воно  руйнується.  Якщо  Земля  тривка,  вона  розколюється.  Якщо  Дух  не  чутливий,  він  зникає.  Якщо  долини  не  цвітуть,  вони  перетворюються  на  пустелю.  Якщо  речі  не  народжуються,  вони  зникають.  Якщо  шляхта  та  імператор  не  є  прикладом  шляхетності,  вони  будуть  скинуті.  Чернь  є  основою  для  шляхти,  низьке  основою  для  високого.  Тому  шляхта  та  імператор,  які  самі  себе  звеличують,  міцності  не  мають.  Це  відбувається  тому,  що  вони  не  вбачають  у  простолюдинах  своєї  основи.  Це  хибна  дорога.  Якщо  розібрати  колісницю,  то  від  неї  нічого  не  лишиться.  Не  можна  бути  дорогоцінним,  наче  яшма,  потрібно  бути  простим,  наче  камінь.

Візерунок  сороковий
Протилежність  є  дія  Шляху.  Слабкість  є  властивістю  Шляху.  У  світі  всі  речі  народжуються  в  бутті,  а  буття  народжується  в  небутті.

Візерунок  сорок  перший
Мудра  людина,  пізнавши  Шлях,  намагається  до  його  здійснення.  Освічена  людина,  пізнавши  Шлях,  то  зберігає  його,  то  губить.  Невіглас,  дізнавшись  про  Шлях,  сміється  з  нього.  Якщо  з  нього  б  не  насміхалися,  він  не  був  би  Шляхом.  Тому  кажуть:  хто  дізнається  про  Шлях,  стає  схожий  на  темного,  хто  занурюється  в  Шлях,  схожий  на  відступаючого,  хто  на  висоті  Шляху,  схожий  на  блукальця,  людина  вищої  доброчинності  схожа  на  простолюдина,  велика  просвітлена  людина  схожа  на  зневажену,  безмежна  доброчинність  схожа  на  її  недолік,  поширення  доброчинності  схоже  на  її  розкрадання,  істинна  правді  схожа  на  брехню.  Великий  квадрат  не  має  кутів,  великий  глек  довго  ліпиться,  сильний  звук  неможливо  почути,  великий  образ  не  має  форми.  Шлях  схований  і  не  має  імені.  Він  допомагає  і  веде  до  досконалості.  

Візерунок  сорок  другий
Шлях  породжує  одне,  одне  породжує  два,  два  породжують  три,  три  породжують  всіх  живих  істот.  Всі  живі  істоти  втілюють  Інь  та  Ян,  наповнені  Ці,  утворюють  гармонію.  Люди  зневажають  тих,  хто  сам  себе  звеличує  і  називає  правителями  та  шляхетними.  Всі  живі  істоти  зміцнюються  після  послаблення  і  послаблюються  після  зміцнення.  Люди  поширюють  своє  вчення,  цим  же  займаюсь  і  я.  Жорстокі  тирани  не  помирають  своєю  смертю.  Це  я  навожу  як  приклад  у  своєму  вченні.

Візерунок  сорок  третій
У  Піднебесній  найслабкіші  перемагають  найсильніший.  Небуття  проникає  всюди.  Ось  чому  я  знаю  користь  від  не  діяння.  У  світі  немає  нічого,  що  можна  було  б  порівняти  з  вченням  мовчання  і  користю  Недіяння.        

Візерунок  сорок  четвертий
Що  ближче  тілу  -  слава  чи  життя?  Що  важливіше  тілу  -  життя  чи  багатство?  Що  важче  пережити  -  здобуття  чи  втрату?  Хто  багато  зберігає,  той  багато  втрачає.  Хто  багато  накопичує,  той  матиме  величезні  збитки.  Хто  знає  міру,  в  того  не  буде  невдачі.  Хто  знає  межу,  в  того  не  буде  небезпеки.  Він  стає  довговічним.  

Візерунок  сорок  п’ятий  
Велика  досконалість  схожа  на  недосконалість.  Її  дія  нескінченна.  Велика  повнота  схожа  на  порожнечу.  Її  дія  невичерпна.  Велика  прямота  схожа  на  кривизну.  Велика  мудрість  схожа  на  дурість.  Великий  промовець  схожий  на  того,  хто  затинається.  Рух  перемагає  холод.  Спокій  перемагає  спеку.  Спокій  створює  лад  у  Піднебесній.

Візерунок  сорок  шостий
Коли  в  Піднебесній  є  Шлях,  коні  угноюють  землю.  Коли  в  Піднебесній  відсутній  Шлях,  бойові  коні  пасуться  на  полях.  Немає  більшого  нещастя,  аніж  незнання  межі  своєї  пристрасті.  Немає  більшої  небезпеки,  аніж  спроби  привласнення.  Тому,  хто  вміє  задовольнятися,  завжди  задоволений.  

Візерунок  сорок  сьомий
Не  полишаючи  подвір’я  мудрець  пізнає  Піднебесну.  Не  визираючи  з  вікна,  він  бачить  Шлях  Неба.  Чим  далі  він  мандрує,  тим  менше  пізнає.  Тому  мудрий  не  ходить,  але  пізнає.  Не  бачить,  але  називає.  Не  діючи  творить.  

Візерунок  сорок  восьмий
Той,  хто  вчиться,  з  кожним  днем  примножує.  Хто  служить  Шляху,  кожен  день  втрачає.  У  безперервній  втраті  доходить  до  Недіяння.  Немає  нічого  такого,  чого  б  не  творило  Недіяння.  Тому  завоювання  Піднебесної  завжди  здійснюється  засобом  Недіяння.  Хто  діє,  не  в  змозі  володіти  Піднебесною.  

Візерунок  сорок  дев’ятий
Мудрий  не  має  власного  серця.  Його  серце  складається  з  сердець  народу.  Добрим  я  роблю  добро,  злим  я  теж  бажаю  добра.  Це  і  є  доброчинність,  яку  створює  Благочинність.  Щирим  я  вірю,  нещирим  також  вірю.  Це  і  є  щирість,  що  витікає  з  Благочинності.  Мудрий  живе  в  світі  спокійно  і  в  серці  своєму  збирає  думки  народу.  Він  дивиться  на  народ,  як  на  своїх  дітей.

Візерунок  п’ятдесятий
Народжені  вмирають.  Троє  з  десяти  народжених  живуть,  троє  з  десяти  народжених  помирають.  З  кожного  десятку  ще  троє  помирають  від  своїх  діянь.  Чому  це  так?  Це  тому,  що  в  них  надто  сильне  жадання  життя.  Я  чув,  що  той,  хто  оводів  життям,  йде  по  землі  не  боячись  однорога  та  тигра,  починає  битву  не  боячись  озброєних  воїнів.  Однорогу  нема  куди  встромити  свій  ріг,  тигру  нема  де  накласти  на  нього  свої  кігті,  а  воїнам  нема  куди  в  нього  встромити  свої  мечі.  Чому  це  так?  Це  тому,  що  для  нього  не  існує  смерті.  

Візерунок  п’ятдесят  перший  
Шлях  породжує,  Благочинність  вигодовує.  Речі  формуються,  форми  довершуються.  Тому  немає  речі,  яка  не  підносила  б  Шлях  і  не  цінувала  б  Благочинність.  Шлях  піднесений,  Благочинність  сповнена  поваги,  тому,  що  вони  не  дають  наказів,  а  слідують  своїй  природі.  Шлях  породжує,  Благочинність  вигодовує,  вирощує,  виховує,  вдосконалює,  робить  зрілими,  доглядає,  підтримує.  Створювати  і  не  привласнювати,  творити  і  не  вихвалятися,  бути  старшим  і  не  диктувати  свою  волю.  Ось,  що  називається  найглибшою  Благочинністю.  

Візерунок  п’ятдесят  другий
У  піднебесній  є  початок,  він  є  матір’ю  Піднебесної.  Коли  буде  осягнута  мати,  то  можна  осягти  і  її  дітей.  Коли  відомі  діти,  то  знову  потрібно  пізнавати  матір.  Тоді  до  кінця  життя  не  буде  небезпеки.  Якщо  забути  свої  бажання  і  звільнитися  від  пристрастей,  то  до  кінця  життя  не  буде  втоми.  Якщо  розпустити  свої  пристрасті  і  зануритись  у  свої  справи,  то  не  буде  порятунку.  Бачити  найдрібніше  називається  ясністю.  Збереження  слабкості  називається  могутністю.  Застосовуючи  блиск,  можна  досягти  ясності.  Тоді  до  кінця  життя  не  буде  нещастя.  Це  називається  дотримання  постійності.  

Візерунок  п’ятдесят  третій
Якби  я  володів  знанням,  то  йшов  би  великою  дорогою.  Єдина  річ,  якої  я  боюсь  -  це  дія.  Велика  дорога  досконало  рівна,  але  народ  полюбляє  стежки.  Якщо  палац  розкішний,  то  поля  вкриті  бур’янами  і  зерносховища  порожні.  Одягаються  в  розкішні  тканини,  носять  гострі  мечі,  не  задовольняються  їжею,  накопичують  надлишкові  багатства.  Це  називається  розбійництвом  та  гонором.  Це  порушення  Шляху.

Візерунок  п’ятдесят  четвертий
Того,  хто  вміє  міцно  стояти  неможливо  скинути.  Того,  хто  вміє  опертися,  неможливо  звалити.  Сини  і  онуки  будуть  вічно  берегти  пам'ять  про  нього.  Хто  вдосконалюється  всередині  самого  себе,  у  того  доброчинність  стає  щирою.  Хто  вдосконалює  свою  сім’ю,  у  того  доброчинність  стає  вагомою.  Хто  вдосконалює  своє  село.  у  того  доброчинність  стає  широкою.  Хто  вдосконалює  своє  царство,  у  того  доброчинність  стає  багатою.  Хто  вдосконалює  Піднебесну,  у  того  доброчинність  стає  загальною.  Пізнаючи  себе,  можна  пізнати  інших.  По  одній  сім’ї  можна  пізнати  інші.  По  одному  селу  можна  пізнати  інші.  По  одному  царству  можна  пізнати  інші.  Пізнаючи  Піднебесну  можна  пізнати  Всесвіт.  Чому  я  знаю  Всесвіт?  Ось  чому.  

Візерунок  п’ятдесят  п’ятий
Хто  містить  в  собі  досконалу  Благочинність,  той  схожий  на  новонародженого.  Отруйні  комахи  та  змії  його  не  кусають,  люті  звірі  на  нього  не  нападають,  хижі  птахи  його  не  хапають.  Кістки  у  нього  м’які,  м’язи  слабкі,  але  він  утримує  міцно.  Не  знаючи  спілки  двох  статей,  він  володіє  творінням  життя.  Він  дуже  чутливий.  Він  кричить  весь  день,  але  його  голос  не  змінюється.  Він  досконало  гармонійний.  Знання  гармонії  називається  постійністю.  Знання  постійності  називається  просвітленістю.  Збагачення  життя  називається  щастям.  Напруженість  духу  в  серці  називається  впертістю.  Істота,  що  повна  сил  старіє,  це  називається  порушенням  Шляху.  Той,  хто  не  має  Шляху  гине  раніше  належного.  

Візерунок  п’ятдесят  шостий
Той,  що  знає  не  говорить,  той,  що  говорить  -  не  знає.  Хто  зупиняє  свої  бажання,  відмовляється  від  пристрастей,  притуплює  свої  прагнення,  звільняє  себе  від  плутанини,  гасить  свій  блиск,  зводить  воєдино,  той  ототожнюється  з  найглибшим.  Його  неможливо  наблизити  для  того,  щоб  з  ним  породичатися.  Його  неможливо  наблизити  для  того,  щоб  їм  нехтувати.  Його  неможливо  наблизити  для  того,  щоб  ним  користуватися.  Його  неможливо  наблизити  для  того,  щоб  йому  пошкодити.  Його  неможливо  наблизити  для  того,  щоб  його  звеличити.  Його  неможливо  наблизити  для  того,  щоб  його  принизити.  Ось  чому  його  поважають  в  Піднебесній.  

Візерунок  п’ятдесят  сьомий
Держава  управляється  справедливістю,  війна  ведеться  хитрістю.  Завоювання  Піднебесної  здійснюється  шляхом  Недіяння.  Звідки  я  знаю  все  це?  Ось  звідки:  коли  в  Піднебесній  багато  непотрібних  речей,  народ  стає  бідним.  Коли  народ  має  багато  зброї,  в  країні  починаються  бунт.  Коли  є  багато  майстрів,  множаться  рідкісні  предмети.  Коли  ростуть  закони  та  накази,  збільшується  число  злодіїв  та  розбійників.  Тому  мудрий  говорить:  якщо  я  не  дію,  народ  буде  самовдосконалюватись.  Якщо  я  спокійний,  народ  буде  виправлятися.  Якщо  я  пасивний,  народ  сам  стає  багатим.  Якщо  я  не  маю  пристрастей,  народ  стає  простим  душею.  

Візерунок  п’ятдесят  восьмий
Коли  правителі  спокійні,  народ  стає  простим  душею.  Коли  правителі  діють,  народ  стає  нещасним.  О,  нещастя!  Воно  основа,  на  якій  тримається  щастя.  О,  щастя!  У  ньому  полягає  нещастя.  Хто  знає,  де  їх  межі?  Вони  не  мають  постійності.  Справедливість  знову  перетворюється  в  хитрість,  добро  в  зло.  Людина  вже  давно  знаходиться  у  світі  помилок.  Тому  мудрий  справедливий  і  не  відбирає  нічого  в  іншого.  Він  безкорисний  і  не  шкодить  іншим.  Він  правдивий  і  не  здійснює  нічого  поганого.  Він  світлий,  але  не  хоче  блищати.  

Візерунок  п’ятдесят  дев’ятий
Для  того,  щоб  управляти  державою  і  служити  людям,  найкраще  дотримуватись  стриманості.  Стриманість  повинна  бути  основною  турботою.  Вона  називається  вдосконаленням  Благочинності.  Вдосконалення  Благочинності  -  всеперемагаюча  сила.  Всеперемагаюча  сила  невичерпна.  Невичерпна  сила  дає  можливість  оволодіти  державою.  Початок,  за  допомогою  якого  управляють  державою,  довговічний  і  називається  глибоким  і  міцним  коренем.  Він  є  вічно  існуючим  Шляхом.  

Візерунок  шістдесятий
Управління  великим  царством  нагадує  приготування  страви  з  дрібних  риб.  Якщо  люди  живуть  в  Піднебесній  дотримуючись  Шляху,  то  духи  померлих  не  творять  чудеса.  Духи  померлих  не  тільки  не  будуть  творити  чудес,  вони  перестануть  шкодити  людям.  Не  тільки  духи  померлих  перестануть  шкодити  людям,  але  і  мудреці  не  будуть  шкодити  людям.  Оскільки  і  ті,  і  інші  не  будуть  шкодити  людям,  то  їх  Благочинності  поєднаються.  

Візерунок  шістдесят  перший
Велике  царство  -  це  низина  ріки,  вузол  Піднебесної,  самка  Піднебесної.  Самка  завжди  незворушно  долає  самця,  але  по  незворушності  стоїть  нижче.  Тому  велике  царство  притягує  до  себе  маленьке  тим,  що  ставить  себе  нижче  малого,  а  маленьке  царство  завойовує  симпатію  великого  тим,  що  стоїть  нижче  великого.  Тому  притягує  до  себе  тим,  що  ставить  себе  нижче,  або  тому,  що  саме  по  собі  нижче.  Нехай  велике  царство  буде  бажати  не  більше  того,  щоб  всі  були  нагодовані,  а  меле  царство  нехай  буде  бажати  не  більше  того,  щоб  служити  людям.  Тоді  обидва  отримають  те,  що  хочуть.  Великому  належить  бути  внизу.  

Візерунок  шістдесят  другий
Шлях  -  глибина  всіх  речей.  Він  скарб  добрих  і  захист  недобрих  людей.  Прекрасні  слова  можна  говорити  загалу,  хорошу  поведінку  можна  поширити  на  людей.  Але  навіщо  кидають  недобрих  людей?  Для  чого  висувають  Сина  Неба  і  призначають  йому  трьох  радників?  Правитель  і  радники  хоча  і  мають  дорогоцінні  камені  і  можуть  їздити  на  колісницях,  але  краще  буде  їм  постійно  слідувати  Шляху.  Чому  в  давнину  цінували  Шлях?  У  ті  часи  люди  не  прагнули  багатства  і  злочини  пробачали.  Тому  в  Піднебесній  цінували  справжнє.  

Візерунок  шістдесят  третій
Потрібно  здійснювати  Недіяння,  дотримуватись  спокою  і  куштувати  те,  що  без  смаку.  Велике  складається  з  дрібного,  чисельне  -  з  малого.  На  ненависть  потрібно  відповідати  добром.  Подолання  важкого  починається  з  легкого,  здійснення  великої  справи  починається  з  малого,  бо  в  світі  важка  справа  утворюється  з  легких,  а  велика  -  з  малих.  Тому  мудрий  завжди  починає  справу  не  з  великого,  цим  самим  він  звершує  велику  справу.  Хто  багато  обіцяє,  той  не  заслуговує  довіри.  Де  багато  великих  справ,  там  багато  і  важких.  Тому  мудрий  занурюється  в  труднощі,  тому  їх  і  долає.  

Візерунок  шістдесят  четвертій
Те,  що  спокійне,  легко  зберегти.  Те,  що  ще  немає  ознак,  легко  виправити.  Те,  що  слабке,  легко  розділити.  Те,  що  мілке,  легко  розсіяти.  Те,  що  дрібне,  легко  розсіяти.  Дію  треба  починати  з  того,  чого  ще  немає.  Наведення  ладу    потрібно  починати  тоді,  коли  ще  немає  бунту.  Бо  велике  дерево  виростає  з  маленького,  висока  башта  починає  будуватися  з  жмені  землі,  подорож  на  тисячу  лі  починається  з  першого  кроку.  Хто  діє  -  отримає  поразку.  Хто  чимось  володіє  -  втратить.  Ось  чому  мудрий  недіяльний,  він  не  зустрічає  поразки.  Він  нічого  не  має  і  тому  нічого  не  губить.  Ті,  що,  звершуючи  справу  поспішають  досягти  успіху  терплять  невдачу.  Хто  обережно  завершує  свою  справу,  подібно  до  того,  як  він  справу  почав,  у  того  завжди  буде  добробут.  Тому  мудрий  не  має  пристрастей,  не  цінує  важко  здобуті  предмети,  вчиться  в  тих,  які  не  мають  знань,  іде  дорогою,  якою  пройшли  інші.  Він  слідує  природності  речей  і  не  наважується  діяти.  

Візерунок  шістдесят  п’ятий  
У  давнину  той,  хто  слідував  Шляху  не  просвітлював  народ,  а  робив  його  обмеженим.  Важко  управляти  народом,  що  має  багато  знань.  Тому  управління  державою  за  допомогою  знань  -  вороже  для  держави,  а  без  їх  використання  -  благо  для  держави.  Хто  знає  ці  два  явища,  той  стає  прикладом  для  інших.  Знання  цього  є  знання  найглибшої  Благочинності.  Найглибша  Благочинність  -  вона  і  глибока  і  далека.  Вона  протилежна  всім  живим  істотам.  Слідуючи  на  нею,  досягнеш  великого  добробуту.  

Візерунок  шістдесят  шостий
Ріки  і  моря  тому  владарюють  над  рівнинами,  що  вони  здатні  текти  вниз.  Тому  вони  владарюють  над  рівнинами.  Той,  хто  бажає  піднестись  над  народом  повинен  ставити  себе  нижче  інших.  Коли  він  бажає  бути  попереду  людей,  він  повинен  поставити  себе  позаду  від  інших.  Тому,  хоча  він  стоїть  над  народом,  народ  він  не  обтяжує.  Хоча  він  знаходиться  попереду,  народ  йому  не  шкодить.  Тому  люди  з  радістю  його  висувають  і  від  нього  не  відвертаються.  Він  не  веде  боротьби,  завдяки  чому  він  в  Піднебесній  непереможний.  

Візерунок  шістдесят  сьомий
Піднебесна  говорить  про  те,  що  мій  Шлях  великий  і  не  зменшується.  Якщо  б  він  зменшувався,  то  після  тривалого  часу  він  став  би  маленьким.  Не  зменшується,  тому  що  є  великим.  Я  маю  три  скарби,  які  ціную:  перший  -  це  любов  до  людей,  другий  -  ощадливість,  третій  полягає  в  тому,  що  я  не  смію  бути  попереду  в  Піднебесній.  Я  людяний,  тому  можу  стати  хоробрим.  Я  ощадливий,  тому  можу  бути  щедрим.  Я  не  смію  бути  попереду  всіх  в  Піднебесній,  тому  можу  стати  ватажком.  Хто  хоробрий  без  гуманності,  щедрий  без  ощадливості,  знаходиться  попереду,  відштовхуючи  інших,  хто  знаходиться  позаду,  той  загине.  Хто  веде  війну  за  людяність,  той  перемагає,  споруджена  ним  оборона  неприступна.  Небо  його  рятує,  людяність  його  береже.  

Візерунок  шістдесят  восьмий
Розумний  полководець  не  буває  войовничим.  Майстерний  воїн  не  буває  гнівний.  Той,  хто  вміє  перемагати  ворога  не  нападає.  Той,  хто  вміє  управляти  людьми  ставить  себе  у  низьке  становище.  Це  я  називаю  Благочинністю,  уникнення  боротьби.  Це  сила  управління  людьми.  Це  означає  слідувати  природі  і  давньому  першопочатку.  

Візерунок  шістдесят  дев’ятий  
Військове  мистецтво  проголошує:  я  не  повинен  першим  починати,  я  повинен  очікувати.  Я  не  повинен  наступати  хоча  б  на  вершечок  вперед,  а  відступаю  на  аршин  назад.  Це  називається  дія  засобом  не  діяння,  ударом  без  зусиль.  У  цьому  випадку  не  буде  ворога,  я  можу  обійтися  без  воїнів.  Немає  біди  важчої,  ніж  недооцінити  ворога.  Недооцінка  ворога  шкодить  моєму  сокровенному  засобу.  Під  час  битв  ті,  хто  в  скорботі,  отримує  перемогу.  

Візерунок  сімдесятий
Мої  слова  легко  здійснити.  Але  люди  не  можуть  зрозуміти  і  не  можуть  здійснити.  У  словах  є  початок,  у  справах  є  головне.  Оскільки  люди  їх  не  знають,  то  вони  не  знають  і  мене.  Коли  мене  мало  знають,  тоді  я  дорогий.  Тому  мудрий  схожий  до  того,  хто  одягається  в  грубі  тканини,  а  при  собі  тримає  яшму.  

Візерунок  сімдесят  перший
Хто  має  знання,  але  вдає  незнаючого,  той  на  висоті.  Хто  не  має  знань,  але  вдаю  знаючого,  той  хворий.  Хто  звільнює  себе  від  хвороби  -  той  не  хворіє.  Мудрий  не  хворіє,  тому  що  він  позбавляє  себе  хвороби.  Тому  він  не  хворіє.  

Візерунок  сімдесят  другий
Коли  народ  не  боїться  могутніх,  тоді  приходить  могутність.  Не  пригнічуйте  їх  хати,  не  зневажайте  їх  життя.  Хто  не  зневажає,  той  не  буде  зневажений.  Тому  мудрий,  знаючи  себе,  себе  не  виставляє.  Він  любить  себе  і  себе  не  звеличує.  Він  відмовляється  від  самолюбства  і  віддає  перевагу  не  звеличенню.  

Візерунок  сімдесят  третій
Хто  хоробрий  і  войовничий,  той  гине.  Хто  хоробрий  і  не  войовничий,  то  виживає.  Ці  дві  істини  означають:  одна  -  користь,  інша  -  шкоду.  Хто  знає  причини  ненависті  до  войовничих?  Пояснити  це  важко  навіть  мудрецю.  Шлях  Неба  не  веде  боротьби,  але  перемагає.  Він  не  говорить,  але  вміє  відповідати.  Він  сам  приходить.  Він  спокійний  і  може  керувати.  Сіть  Неба  не  щільна,  але  нічого  не  пропускає.    

Візерунок  сімдесят  четвертий
Якщо  народ  не  боїться  смерті,  то  навіщо  ж  погрожувати  йому  смертю?  Хто  примушує  людей  боятися  смерті  і  вважає  цю  справу  захоплюючою,  того  я  захоплю  і  знищу.  Хто  насмілюється  так  діяти?  Завжди  існує  носій  смерті,  що  вбиває.  Якщо  хто  його  помітить,  той  помітить  великого  майстра.  Хто  заміняє  великого  майстра,  відрубає  собі  власну  руку.

Візерунок  сімдесят  п’ятий
Народ  голодує  тому,  що  великі  податки.  Ось  чому  є  голод.  Важко  управляти  народом  тому,  що  уряд  занадто  діяльний.  Ось  чому  важко  управляти.  Народ  легко  вимирає  тому,  що  в  нього  занадто  велике  жадання  життя.  Ось  чому  легко  помирають.  Той,  хто  зневажає  своє  життя,  тим  самим  цінує  своє  життя.  

Візерунок  сімдесят  шостий
Людина  при  народженні  ніжна  і  слабка,  а  після  смерті  тверда  і  міцна.  Всі  істоти  і  рослини  під  час  народження  ніжні  і  слабкі,  а  під  час  загибелі  тверді  і  міцні.  Тверде  і  міцне  -  це  те,  що  гине,  а  ніжне  і  слабке,  це  те,  що  починає  жити.  Тому  могутнє  військо  не  перемагає,  воно  подібне  міцному  дереву.  Сильне  і  могутнє  не  мають  тих  переваг,  які  має  ніжне  і  слабке.  

Візерунок  сімдесят  сьомий
Шлях  Неба  нагадує  натягування  тятиви.  Коли  знижується  вершня  частина  лука,  піднімається  нижня.  Він  забирає  зайве  і  віддає  забране  тому,  хто  цього  потребує.  Шлях  Неба  забирає  в  багатих  і  віддає  бідним,  те  що  в  них  вкрадене.  Шлях  людей  навпаки,  забирає  в  бідних  і  віддає  багатим  те,  що  вкрадене.  Хто  може  віддати  іншим  все  зайве?  Це  можуть  зробити  тільки  ті,  хто  слідує  Шляху.  Тому  мудрий  творить,  але  не  користується  тим,  що  створено,  здійснює  подвиги  і  себе  не  прославляє.  Він  шляхетний  тому,  що  в  нього  немає  пристрастей.  

Візерунок  сімдесят  восьмий
У  Піднебесній  вода  -  це  найм’якіше  і  найслабкіше  у  світі,  але  в  подоланні  твердого  і  міцного  вона  непереможна,  у  Піднебесній  їй  немає  рівного.  Слабкі  перемагають  сильних,  м’яке  долає  тверде.  Це  знають  всі,  але  люди  не  можуть  це  здійснити.  Тому  мудрий  говорить:  хто  взяв  на  себе  приниження  держави  -  стає  володарем,  хто  взяв  на  себе  нещастя  Піднебесної  -  стає  імператором.

Візерунок  сімдесят  дев’ятий  
Після  великого  збурення  лишаються  його  наслідки.  Спокій  можна  назвати  добром.  Тому  мудрий  присягається,  що  він  не  буде  нікого    засуджувати.  Добрі  люди  дотримуються  присяги,  а  недобрі  її  порушують.  Шлях  Неба  не  має  родичів,  він  завжди  на  стороні  добрих.  

Візерунок  вісімдесятий
Потрібно  зробити  державу  маленькою,  а  народ  не  чисельним.  Навіть,  якщо  є  багато  знарядь,  не  потрібно  їх  застосовувати.  Потрібно  зробити  так,  щоб  народ  не  мандрував  далеко  до  кінця  свого  життя.  Навіть  якщо  є  човни  і  колісниці,  не  потрібно  їх  застосовувати.  Навіть  якщо  є  озброєне  військо,  не  потрібно  його  виставляти.  Потрібно  зробити  так,  щоб  народ  знову  почав  плести  вузлики  і  використовувати  їх  замість  письма.  Потрібно  зробити  смачною  його  їжу,  чудовим  його  одяг,  збудувати  йому  спокійне  житло,  зробити  його  життя  веселим.  Сусідні  держави  дивились  би  одна  на  одну  здалека,  слухали  б  одна  в  одної  крики  півнів  та  гавкання  собак,  а  люди  в  старості  та  смерті  не  повинні  були  б  блукати  з  місця  на  місце.

Візерунок  вісімдесят  перший
Вірні  слова  не  красиві.  Красиві  слова  не  заслуговують  довіри.  Добрий  не  красномовний.  Красномовний  не  добрий.  Знаючий  не  доводить.  Той,  хто  доводить,  не  знає.  Мудрий  нічого  не  накопичує.  Він  все  робить  для  людей  і  все  віддає  іншим.  Шлях  Неба    приносить  всім  живим  істотам  користь  і  не  шкодить  їм.  Шлях  мудрого  -  це  діяння  без  боротьби.  

З  давньокитайської  (вень-янь)  заново  переклав  Лі  Чень  Дао.  

Примітка:  
Поняття  «Де»  я  переклав  як  Благочинність.  В  епоху  Інь-Шан  поняття  «Де»  означало  магічну  силу,  яку  дарує  Небо  володарю.  В  епоху  Чжоу  та  епоху  Весни  і  Осені  поняття  «Де»  означало  реалізацію  етичної  першооснови  світу  в  людині.  В  епоху  Хань  поняття  «Де»  означало  ідеальну  і  належну  поведінку  людини.  Поняття  «Дао»  я  переклав  як  Шлях  -  буквальне  значення  цього  ієрогліфа.  Розуміння  поняття  Дао  суттєво  відрізняється  у  різних  філософських  школах  давнього  Китаю.  Текст  перенасичений  термінами,  які  є  обємними,  і  які  потребують  пояснень  та  інтерпретацій  кожен.  Так  поняття  «гуманність»  не  співпадає  з  європейським  поняттям  гуманності.  Те  саме  стосується  понять  «обов’язок»,  «ритуал»,  «мудрий»,  «мудрець»,  «шляхетний»,  «простолюдин»,  «держава»,  «Піднебесна»,  «Небо»,  «Земля»  та  інших.  Якщо  всі  їх  не  перекладати,  що  текст  лишиться  неперекладеним.  Якщо  всі  їх  коментувати  і  пояснювати,  то  коментарі  перетворяться  в  багатотомний  науковий  трактат.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678719
дата надходження 18.07.2016
дата закладки 18.07.2016

Олександр Тагаєв

Останні патрони

Вже  вкотре  з  вікна  хмарочоса  на  сотому  поверсі
В  центрі  кам'яного  мегаміста
Оглядаю  приплюснутий  обрій
Туди,  за  вершини,  плине  моя  думка
З  їх  неоднаковими  деревами,  що  стримлять  
Стовбурами  струнної  теорії  та  кожного  разу  різними
Квантами  намальованих  листків
Лабіринтами  снів  про  дитинство
Деревами  династій  у  ранньому  середньовіччі
Фракталами  феодальних  володінь  на  їхніх  листках
Від  грайндкору  і  спектру  хімічних  екпериментів
На  велосипеді  повз  дзеркальні  калюжі  тридцять  кілометрів  утікав
Медсестра  налаштувала  інгалятор  і  перевернула  піщаний  годинник
У  селі  на  подвір'ї  кіт  їсть  сир  з  капронової  кришки
У  дерев'яному  телевізорі  Якубович  рекламує  оцинкований  ЗІЛ
Потім  кожного  разу  повертаюсь  від  вікна  з  обрієм  спогадів  про  подорож  на  велосипеді  загублену  у  теоретичній  фізиці
До  столу  за  комп'ютер
Щоразу  щось  залишається  недовиказане  недодумане
Ще  додавити  трохи  перед  стандартним  шаблоном  звіту
Сусідці  хотів  сказати,  що  її  син  лобуряка
Стане  алкоголіком,  а  міг  би  вивчити  багато  загорнутих  у  конверт  мов
Виліз  як  слимак,  згорбився  як  тригранна  миша  і  пішов  на  вітер
Читати  вірші  Хаяма  і  Хафеза
Вздовж  тієї  дороги  яку  я  долаю  на  велосипеді
Щоразу  старший  на  кілька  днів
Міг  би  випити  березового  соку,  а  вибрав  квашені  піддубці
Був  танцівником  на  сцені,  а  тепер  зігрібає  віником  
Павутину  в  кутку
Спогад  про  прогулянку  за  місто  всередині  математики  плетива
Пішохідних  доріг  у  передмісті
Подив  від  різноматності  розташування  хмар  на  небі
Погляд  здалека  на  цей  самий  хмарочос  із  якого  тепер
Дивлюсь  туди  де  був  тоді
Вивчаю  квадратний  метр  асфальту  біля  лави
Виплюнута  жуйка  кришка  з-під  пива  і  пепсі  зім'ятий  недопалок
Рване  каміння  в  сільській  огорожі
Вмить  згоріла  у  грубці  джменя  лушпайок  від  гарбузових  зернят
Поїздка  з  Самаркандом  у  музей  Трипільської  культури  в  Трипіллі
Тут,  на  городі,  6  тисяч  років  тому  стояла  хатина
Якими  були  їхні  думки?
Все  це  просочується  крізь  простягнуті  перед  животом  руки
Трикутний  Щорс  у  кутку
Дерев'яний  солдат  невідомої  війни
Пластмасовий  Ванька-Встанька  най  йому  грець
Ну  Семене-Семеновичу!
А  що  цей  хлопець  міг  відповісти  грабіжникам?
Чи  слухав  він  кращу  музику,  ніж  вони?
Чи  міг  він  стати  нобелівським  лауреатом  у  цій  країні?
Українськомовні  спогади  про  радянські  фільми
Може  й  не  треба  більше  нічого  писати?
Спеціально  подумав  про  гіперпосилання  у  Вікіпедії
Вигляд  старих  сайтів  у  архіві  зі  збереженими  там  випадковими  віршами
Дерева  у  вигляді  павутини  з  однаковим  розміром  гілляк  на  різних  рівнях
Замість  пагонів  будівельні  крани  на  ім'я  Май  Додер
У  кабіні  Павло  молоком  запиває  пироги  з  вишнями
У  нього  мозок  схожий  на  горіх  який  проростав
Тисячу  разів  аналогією  до  еволюції
Вибухами  наднових  своїми  унікальними  післяпульссями
Потім  змів  ці  спогади  на  купку
Трішки  як  завжди  гримнуло  коротким  Омом  
Поставив  м'яча  на  одинадцятиметрову  позначку
150  млн  переглядів  на  Ютубі
Останній  носій  мови  на  Галапагоських  островах  
Там,  де  найбільш  випадкове  збігається  з  найбільш  суттєвим
Просить,  щоб  не  забули
Чи  скаже  хто  пару  слів?
А  може  зігріє  кулеметною  чергою  пташиного  посліду
Чужого  язика?
І  повертається  це  все  як  Ом
Може  кожного  разу  так  само
А  може  з  деякими  відмінностями
А  перебравши  всі  10  у  10  у  81  степені  відмінностей  знову  так  само
А  може  всі  відмінності  неможливо  перебрати
І  один  раз  зачерпнувши  води  вже  ніколи  не  підійде  до  тієї  криниці
Кульгавий  гусак  одна  нога  на  небі  інша  молотком  у  кліпі  Пінк  Флойда
Прорвало  сусідній  ставОк  карасі  на  березі  свистять
Лишонортрь  ао  каї  джмелтньсн
Намастив  серцевину  міста  на  скибку  батона
Вже  хотів  з'їсти  але  кінь  Щорса
Насрав  у  річку  Вогодрю  кавалком  Радянського  Союзу
Ще  й  дотепер  смердить  через  100  років
Джон  Харрісон  поставив  на  голову  паровоза  на  ім'я  Христофор
Ніч  пройшла  ніби  змитий  дощем  вуглик  графіті
І  ось  я  знову  у  кабіні  хмарочоса
Їду  через  центр  міста
Через  хвилі  стАвок  на  біржі  й  архіви  зниклих  веб-сторінок
Японські  ієрогліфи  з  поясненнями  в  записній  книжці
Переклади  у  Вікіпедії  японських  статей,  які  містять  слова  з  цими  ієрогліфами
Про  шахістів,  річки  і  середньовічних  вельмож
Аристотель  наївся  квашених  слимаків
Вечір  дуне  у  вухо  валторною  нервів,  а  ранок  сопілкою  смутку
У  іншому  житті  дивився  крізь  зіниці  теперішнього  співбесідника
Розрізами  лез  вбитими  дюбелями  у  стіну  підвалу
Слухав  Єгора  Лєтова,  "Кінг  Крімсон"  і  "Цукор  -  біла  смерть"
Запам'ятав  вигляд  плитки  на  мечеті  в  центрі  Ісфагана  
Розсипи  різних  сортів  чаю  на  прилавку
Порнографічні  фотографії  в  пошуку  гугла  
Кожна  літера  мого  дня  народження  у  вигляді  торта  чи  бублика
Чи  психоделічного  морозива  шестидесятих
Літо  продрімало  в  гамаку  біля  кручених  паничів  
Від  листка,  що  спізнивсь  падати,  залишились  прожилки
Читати  по  них  інфраструктуру  комори
Бабця  насмажила  опеньків
Колумб  показував  пальцем  на  Америку
Наївся  кислого  проти  цинги
Сам  собі  влаштував  концерт  на  звалищі  металобрухту
Довбня  гвинтокрил  тридесяте  море  Поллак
Ловив  на  гачок  крихти  літер  у  піні  днів  
Потім  дивлячись  із  поїзда  на  хмарочос
Намагався  описати  щось  середнє  між  ритмом  коліс
І  квадратом  вікна  мінус  дерева  і  хмарочос  
Помилки  в  середньоанглійській  літературі
Спресований  папір  виправляли  пошуком  у  гуглі
Карлючки  замість  літер  у  Хлєбнікова  
Думав,  що  натурькнуте
Королева  Межигір'я  навсльозогін  слонопотамскнуто
При  перетині  110  серії  телесеріалу  Рахло  Довбануте
Перекаячило  ситняк  апагрюель.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675738
дата надходження 02.07.2016
дата закладки 02.07.2016

Левчишин Віктор

ДАР

Коли  в  минулому  житті
              була  мені  дружиною,  
То  я  пішов  у  бій  із  ворогом  
               нашої  країни
І  завжди  в  думках  тебе  тримав  
               з  усмішкою  милою,
То  оминули  мене  вражі  кулі,  снаряди,  міни.

Я  із  двобою  цього  з  Долею  
             вийшов  переможцем
І  повернувся  до  тебе  неушкоджений  
              фізично,
Та  в  думках  твоїх  не  чую,  в  усмішках  
              не  бачу  сонця,
Бо  віднині  маю  Дар  і  психіка  моя  калічна.

Коли  із  тобою  поряд  ніби  
              радо  засинаю,
То  бачу  у  снах  все  щасливе  твоє  
              життя  без  мене,
І  це  Знання  як  ворог  злий  мене  болем  
              серце  крає,
Бо  любов  твоя  –  маска,  під  нею  потвора
        змієва.

Там,  у  боях,  яснобачення  Дар  цей  
             мене  рятував,
А  тут  він  стає  із  кожним  днем  
             тортури  як  жагучі  –
Чую  думки  і  згадки  твої:  хто  та  як  
              тебе  кохав
І  мене  тягне  піти  до  Дніпра  і  стати  на  Кручі.

Очі  закрити  і  розкинути  руки  
              немов  крила
І  кинути  тіло  у  повітря  на  острів  
              Труханів,
І  впасти  у  води  Дніпра,  впасти  як  
               кам’яна  брила…
Та  Дар  не  дає,  щоб  самогубством  
               його  протаранив.

Коли  у  цьому  житті  ти  була  мені  дружиною…

12.06.2016
К.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672080
дата надходження 13.06.2016
дата закладки 14.06.2016

Олена Галунець

Віддзеркалення (сонет)

Хворі  ночі  й  дні  недужі.  Набридли  дуже.
Запечені  слова  на  зламаних  мостах.
З  кишені  правду  витягніть.  Забийте  цвях.
Нема  прощення  тим,  хто  в  спину  ніж  байдуже.

Нема  прощення.  Є  прощання.  Серце  тужить.
Та  інші  вже  пливуть  на  білих  кораблях
І  викарбовують  довіру  на  мечах.
Все  в  реп'яхах,  але  ти  поруч,  новий  друже.

Навіщо  турбувати  каламуть  в  калюжі,
Що  заплямує  сірим  веселковий  шлях?
Не  повертайте  безрозсудливо  байдужих.

Літайте  легко,  мов  нестримний  вільний  птах,
Садіть  в  душі  лише  духмяно-ніжні    ружі,
Чудовне  небо  віддзеркалюйте  в  очах.

©  Олена  Галунець

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671763
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 12.06.2016

Чудна Пташина

Пам-пам

Пам-пам.
Не  підкорюйся  словам.
Пам-пам.
Довіряй  лише  ділам.
Пам-пам.
Життя  одне  дали  нам.
Пам-пам.
Навколо  шум  і  гам.
Пам-пам.
Помагай  собі  сам.
Пам-пам.
Дай  волю  сльозам.
Пам-пам.
Будуй  свій  вігвам.
Пам-пам.
Посміхнись  врагам.
Пам-пам.
Віддай  час  снам.
Пам-пам.
Любов  залиш  рабам.
Пам-пам.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670034
дата надходження 03.06.2016
дата закладки 05.06.2016

kutorlanova

Останній вірш

[i]Насть,  це  той  вірш,  що  я  писала  тоді[/i]

Це  мій  останній  вірш  про  неї  і  для  неї.
Чи  може  не  останній…  Як  піде.
Це  все  як  знак  безглуздості  моєї.
Ті  спогади,  що  вже  ніхто  їх  не  вкраде.
І  біль,  і  смуток,  нескінченний  страх
За  те,  що  все  не  так,  як  в  інших.
І  вічний  відгомін  цих  почуттів  в  плітках,
Що  стосувались  нас  (?)  не  менше  і  не  більше.
Як  боляче,  коли  я  дізнаюся  враз,
Що  нас  і  не  було  –  лиш  я  й  хвороба.
Й  не  зрозуміло:  в  пізній  чи  у  ранній  час,
На  серці  замикається  залізна  скоба.
Скажіть:  це  вже  світанок  чи  ще  ніч?
Бо  все  пливе  від  сліз  перед  очима.
І  я  не  бачу  їхніх  виразів  облич,
Та  бачу,  як  вони  торкаються  плечима.
Це  біль.  Іще  раз.  Знову.  Знову.
Як  довго  вже  мої  старання  марні?
Як  довго  марно  я  підтримую  розмови
Й  вдивляюся  в  ті  очі  димно-хмарні?
Даремно  я  плекала  почуття.
Її  рука  зараз  чужу  тримає.
Як  дощ  піде,  вона  не  йде  під  укриття.
Й  про  те,  що  я  страждаю,  теж  не  знає.
Її  знайшла.  І  мабуть  має  почуття
Достатньо  сильні,  щоб  від  світу  не  ховатись.
Вона  уже  одна  з  частин  мого  життя
І  годі  вже  на  більше  сподіватись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669314
дата надходження 30.05.2016
дата закладки 30.05.2016

Ірина Лівобережна

СУЧАСНА П’ЄСА ПРО ВІЛЬНЕ СЛОВО

[u]I.  СЦЕНА  ПЕРША[/u]
[i]Літературна  (або  якась  інша)  бесідка.  Поет  та  Троль  сидять  по  різні  боки  столу.[/i]

[b]ПОЕТ:[/b]
Я  написав  «Поетичний  аналіз»  всього,  що  зараз  відбувається  в  українській  поезії.  І  тебе,  непотріб,  це  стосується  в  першу  чергу.

[b]ТРОЛЬ:[/b]
Наївний,  ти  нічого  не  розумієш.  Є  в  мене  одна  таємна  покровителька.  Досить  їй  лише  клацнути  пальцями,  і  ти  вилетиш  з  цього  сайту.  А  я  залишуся.  Бо  я  –  з  її  команди.  

[b]ПОЕТ:[/b]
Ну,  це  ми  ще  побачимо,  хто  з  нас  вилетить!

[b]ТРОЛЬ:[/b]
Побачимо!

[i](Входить  Велика  Мумба)[/i]

[b]МУМБА:[/b]
Тролю,  йди  звідси,  мені  треба  поговорити  з  Поетом.  
[i](Троль,  кланяючись,  звільняє  Мумбі  своє  місце,  і  задкуючи  виходить)[/i]
Ви  –  неук,  поете!  Хто  вчив  вас  так  писати?  Хто  дозволив  вам  так  писати?  Одним  своїм  твором  ви  образили  геть  усіх  моїх  друзів!

[b]ПОЕТ:[/b]
Звідки  ви  взяли,  що  я  писав  саме  ПРО  ВАШИХ  друзів?  Втім,  якщо  хтось  приміряє  мої  слова  на  себе,  це  їх  проблеми.  Я  писав  про  недоліки  сучасної  літератури  в  цілому.  Чому  ви  вирішили,  що  я  не  можу  вільно  висловлювати  свою  думку,  і  повинен  питати  у  когось  дозволу?  Чи  не  у  вас?

[b]МУМБА:[/b]
А  хоч  би  й  у  мене!  Моя  освіта,  моя  літературна  премія,  мої  учні,  мої  зв’язки,  моє  оточення  дають  мені  на  те  право!

[b]ПОЕТ:[/b]
Я  теж  маю  вищу  освіту.  Все  інше,  перераховане  вами,  запросто  можна  купити.  Я  довіряю  власним  враженням.  Судячи  з  них,  рівень  ваших  віршів  є  набагато  нижчим  від  рівня  моїх.  Тільки  ваша  висока  майстерність  могла  б  дати  вам  право  радити,  як  мені  писати.  І  то  у  мене  немає  впевненості,  що  я  волів  би  скористатися  вашими  порадами.  Радьте  тим  наївним,  що  заглядають  вам  у  рота.  Я  маю  свій  погляд,  і  свій  шлях.  Це  все.

[b]МУМБА:[/b]
Тоді  я  оголошую  вам  війну.  Ви  пожалкуєте,  що  не  стали  одним  із  нас.  Я  так  усе  організую,  що  вас  випруть  з  цього  сайту.  Або  створю  такі  умови,  що  ви  самі  захочете  звідси  піти.  Це  я  вам  обіцяю.

[b]ПОЕТ:  [/b]
Побачимо!

[i](відлуння  грому,  блискавка,  завіса)[/i]


[u]II.СЦЕНА  ДРУГА:[/u]
[i]Довгий  стіл.  На  одному  його  кінці  сидить  Велика  Мумба  на  стільці,  що  дуже  нагадує  трон.  На  іншому  кінці  –  сидить  Адмін.  Погляд  у  нього  розсіяний,  поза  виражає  невпевненість  у  собі.  З  одного  боку  столу,  обличчям    до  глядачів,  сидять  васали.[/i]

[b]МУМБА:[/b]
Ітак,  шановне  товариство,  підіб’ємо  підсумки,  що  ми  встигли  зробити.  Мальвіно,  ти  жалілася  Адміну,  що  непритомнієш  кожного  разу,  коли  Поет  викладає  на  сайті  свої  еротичні  вірші?

[b]МАЛЬВІНА:[/b]
Жалілася,  пані!

[b]МУМБА:[/b]
Отже,  мало.  Мало!  А  ти,  моє  Зайчатко,  написала  скаргу  на  сексуальні  домагання?  Адмін?

[b]АДМІН:[/b]
[i](ніби  крізь  сон)[/i]
Так,  я  отримав  скаргу.  І  не  одну.

[b]МУМБА:[/b]
І  що?  [i](волає)[/i]  Та  прокиньтеся  ж  врешті-решт!!!

[b]АДМІН:[/b]
(міняючи  позу)
Я  не  буду  видаляти  Поета.  Мені  подобається  все,  що  він  пише.  Мені  подобається  його  незалежність.  І  нашим  читачам,  врешті-решт,  також  подобаються  його  твори.  Вони  мають  дуже  високий  рейтинг.

[b]РОМАШКА:[/b]
Тоді  ось  вам  мій  ультиматум.  Або  я,  або  Поет.  Якщо  ви  його  не  видаляєте,  я  піду  з  сайта.  Піду,  піду,  і  ніхто  мене  не  зупинить!  Це  неподобство!

[b]МУМБА:[/b]
Мовчи,  Ромашко!  А  хто  недавнечко  в  коментах  зізнався,  що  залюбки  читає  поетову  еротику?

[b]РОМАШКА:[/b]
Ну,  скільки  можна  нагадувати!  Я  ж  виправилася!  Ось  учора  я  вискочила,  як  чортик  із  табакерки,  і  почала  докоряти,  що  я  не  люблю,  ну  не  люблю  слухати,  як  хтось  сам  себе  хвалить!  Люблю  тільки,  коли  хвалять  мене!  Цілу  суперечку  розв’язала!

[b]МУМБА:[/b]
Молодець,  Ромашечко!  Що  ще?  Недоліки  у  віршіх  вишукувати  пробували?

[b]БАЛАНДА:[/b]
Аякже!

[b]МУМБА:[/b]
Збої  наголосу,  рими,  граматичні  помилки,  зміст,  ритм?  Розбирали  на  склади?

[b]БАЛАНДА:[/b]
Так  точно!

[b]МУМБА:[/b]
Молодець!

[b]АДМІН:[/b]
[i](в  сторону)[/i]
Плював  він  на  ваші  «розбори»!

[b]МУМБА:[/b]
«Двійки»  за  вірші  ставили?

[b]РОМАШКА,  МАЛЬВІНА,  ЗАЙЧАТКО[/b]  [i](хором)  :[/i]
Постійно  ставимо!!!

[b]МУМБА:[/b]
В  Чорний  список  кидали?

[b]СВІТЛИНА:[/b]
[i](меланхолійно)[/i]
Я  так  по  декілька  раз  туди-сюди,  потім  знову  у  друзі…

[b]МУМБА:[/b]
Ще  ця  Немезіда  з’явилася  звідкісь  на  мою  голову!  Шукає  помилки  у  моїх  «любимчиків»,  не  зважаючи  на  ранги!  Зайчатко,  Мальвіну  довела  до  сліз!  Ну,  нехай  би  собі  з  помилками  писали,  чи  там  не  в  риму,  чи  просто  якусь  нісенітницю,  головне  ж,  що  я  все  похвалила,  схвалила,  підтримала!  Моя  підтримка  –  ось  що  головне!  
Задобрюк,  ти  до  нього  з  лестощами  підсолоджувалася?

[b]ЗАДОБРЮК:[/b]
Звісно,  моя  пані!  І  з  лестощами,  і  з  критикою,  і  знову  з  лестощами,  щоб  приспати  і  приручити.  Не  ведеться…

[b]МУМБА:[/b]
Прикро,  знову  не  вийшло.  Нічого,  я  перекрию  йому  дорогу  на  наш  фестиваль.  Отоді  сам  приповзе!!!

[b]АДМІН:[/b]
[i](в  сторону)[/i]
Плював  він  на  ваші  фестивалі!

[b]МУМБА:[/b]
Адміне,  я  все  чую!  Краще  б  допомогли  нам  його  якось  позбутися!

[b]АДМІН:[/b]
З  якого  дива?  Не  встиг  він  з’явитися,  рейтинг  сайту  поповз  угору.  В  той  час  як  ви,  Мумбо,  займаєтеся  тут  лише  самопіаром,  ви,  Баланда  за  2  роки  не  написали  жодного  твору,  зате  постійно  висите  в  чаті,  збираючи  плітки,  а  ви,  Ромашко…

[b]РОМАШКА:[/b]
[i](перебиваючи)[/i]
АХ,  так!  Тоді  я  піду,  піду,  піду,  і  твори  свої  заберу!  Та  я  буду  скаржитися  королю!  Та  я  буду  скаржитися  на  короля!  Це  ви,  Адміне,  в  усьому  винний!  Доки  вже  триватиме  цей  безлад?  Та  зробіть  уже  щось!  Люди!!!  

[b]АДМІН:[/b]
А  я  зроблю.  Я  вас  видалю.  Ви  мене  своїми  «наїздами»  вже  дістали!  
Даю  вам  2  тижні,  щоб  забратися  звідси  разом  зі  своїми  творами.  І  це  я  тільки  з  поваги,  що  ви  так  довго  перебували  на  моєму  ресурсі.

[b]УСІ:[/b]
ЯК??????????[i]  (німа  сцена)[/i]

[b]РОМАШКА:[/b]
[i](оговтавшись)[/i]
Ви…  ви…  не  маєте  права!!!  Я  вас  по  судах  затягаю!  Я  на  вас  заявлю  куди  треба!  Я  вас  знищу!

[b]АДМІН:[/b]
[i](спокійно)[/i]
Читайте  «Правила  сайту».  Там  все  сказано  про  права  та  обов’язки  авторів.  Хто  їх  не  дотримується,  той  буде  видалений.  До  речі,  це  стосується  кожного  із  присутніх.
[i](З  шумом  встає  і  виходить)[/i]

[i]ЗАВІСА[/i]


[u]III.СЦЕНА  ТРЕТЯ[/u]
[i]Оформлення  у  вигляді  великої  книжки  з  синіми  англійськими  літерами  «F»  по  полю.
Під  час  сцени  листки  гортаються,  закриваючи  попереднього  співбесідника.[/i]

[i]Спочатку  Поет  та  Ярочка.[/i]

[b]ЯРОЧКА:[/b]
Я  не  можу,  повірте,  запросити  вас  на  фестиваль!  Рівень  ваших  творів  недостатній  для  того!  Хочете,  я  вишлю  вам  Методичку  з  написання  віршів?

[b]ПОЕТ:[/b]
Віддайте  ту  Методичку  вашій  подрузі  Мумбі,  з  її  римами  «кудельна-земелька-бретелька»,  ну  дуже  змістовний  твір!  Та  й  інші  –  не  кращі.  Віддайте  –  їй  згодиться.

[i]Поет  та  Ромашка.[/i]

[b]РОМАШКА:[/b]
А  хочете,  я  запрошу  вас  до  свого  персонального  сайта?  Може,  вам  потрібні  гроші?  Я  ж  із-за  вас  постраждала!  Я  зберігаю  ваше  фото  у  трусах!  А  хочете,  будете  працювати  на  мене,  в  редакції?  Знову  ні?  А  якщо  я  кругом  напишу  про  вашу  грубість?

[b]ПОЕТ:[/b]
Від  вас  –  мені  нічого  не  потрібно.  Фото  –  зберігайте  біля  серця.  Купити  мене  –  ніяким  чином  не  вдасться.  Раджу  вам  назавжди  забути  моє  прізвище.  Прощавайте!

[i]Поет  та  Лілія[/i]

[b]ЛІЛІЯ:[/b]
Як  гарно  ви  пишете!  Надішліть  мені  десяток  своїх  творів,  я  виставлю  їх  на  своєму  персональному  сайті.

[b]ПОЕТ:[/b]
Будь  ласка,  буду  радий.

[b]ЛІЛІЯ:[/b]
[i](з’являючись  знову)[/i]
На  жаль,  Велика  Мумба  не  дозволила.  А  своєї  думки  я  не  маю.  Не  маю  права  на  свою  думку.  Я  все  видалила,  вибачте.  Так  вийшло…

Поет  та  Одна  Впливова  Особа.

[b]ПОЕТ:[/b]
Отакі  зараз  методи  боротьби  з  вільним  словом.  Довкола  суцільне  панібратство,  корупція,  кумівство.  Хто  слабкіший  –  підминають  під  себе.  Та  не  на  того  напали!  Моє  слово  –  не  продається.

[b]ОДНА  ВПЛИВОВА  ОСОБА:[/b]
Так,  мені  усе  зрозуміло.  Дякую  вам  за  своєчасну  інформацію.  Такі  «нариви»  на  здоровому  тілі  поезії  слід  видаляти.  Без  права  поновлення.  Тільки  так

[i]ЗАВІСА.  ОПЛЕСКИ[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669302
дата надходження 30.05.2016
дата закладки 30.05.2016

Шон Маклех

Сутінки бароко

                                           «Весь  світ  складається  з  двох  натур:  
                                               одна  видима,  інша  невидима.  
                                               Видима  називається  твар,  
                                               а  невидима  –  Бог.»
                                                                                                   (Григорій  Сковорода)

У  сутінкові  епохи  особливо  яскраво  світять  людські  постаті.  Не  сприймайте  це  як  аксіому  і  доведену  закономірність.  Це  констатація  факту.  Я  маю  на  увазі  саме  сутінкові  епохи,  а  не  «темні  віки»  (в  існуванні  яких  я  сумніваюсь,  принаймні  для  таких  країн  як  Ірландія  та  Китай).  Хоча  справді  бувають  епохи  ночі  -  коли  хоч  околи  виколи  -  тьма.  Тоді  світи  -  не  світи...  Тоді  ховаються  в  печери,  а  світло  ліхтариків  сприймають  як  відсвіти  пожеж.  Але  я  не  про  них.  Я  про  сутінки.  Або  ранкові  -  перед  світанком,  або  вечірні  -  перед  тьмою.  XVIII  століття  було  саме  епохою  сутінок.  Сутінок  бароко.  Це  химерне  і  надлишково  естетизоване  століття  сприймають  іноді  як  самодостатнє.  Як  окремішнє.  Але  насправді  то  було  довершення  ренесансу.  Вже  навіть  не  пізній,  а  пост.  Постренесанс.  Квазі.  Хоча,  ні.  Квазіренесанс  настав  пізніше  -  в  епоху  ампір.  Бароко  було  епохою  світлою.  Епохою  надій  і  мрій  про  ідеальне  місто.  Ампір,  зрештою,  теж  -  античність  і  пізню  Римську  імперію  малювали  тоді  виключно  світлими  фарбами.  Франсіско-Хосе  де  Гойя  був  тоді  анахронізмом  -  саме  звідти  -  з  сутінок.  Доскіпливий  читач  одразу  спита:  «І  що  ж  це  за  сутінки,  фантазійний  авторе,  вечірні  чи  ранкові?»  І  ті,  і  інші,  читальнику!  Точніше  не  ті,  і  не  інші....  Це  були  сутінки  затемнення.  Тільки  не  треба  одразу  заперечувати:  мовляв,  епоха  просвітництва,  яке  ще  затемнення,  це  в  автора  в  голові  затемнення,  а  це  епоха  Вольтера,  Руссо,  Ліннея  та  Свіфта.  Ви  мене  не  зрозуміли.  Це  були  сутінки  мислення  і  світосприймання.  Світ  почали  сприймати  спрощено  -  як  механізм,  машину.  Механіка  звелась  до  абсолюту.  Світ  і  Всесвіт  сприймався  як  величезний  механічний  годинник,  де  все  було  розкладено  по  поличках,  і  лишалось  тільки  це  все  класифікувати.  Машина  стала  мірилом  і  суддею:  хронометр  і  гільйотина.  Якщо  хтось  і  говорив  про  загадку  і  таємницю,  то  хіба  граф  Каліостро,  що  ні  сам  в  це  не  вірив,  ні  його  слухачі,  що  сприймали  це  як  розвагу,  а  не  як  пошук  істини.  Все  вже  відомо  і  відкрито,  матерія  вічна,  Бог  -  це  провидіння,  система  евклідової  математики.  (Це  в  кращому  випадку,  інколи  пантеїзм  як  забава  інтелектуалів,  частіше  повний  атеїзм).  Так  сприймали  світ.  Велика  французька  революція  не  тільки  поставила  крапку  на  цьому  світогляді,  але  і  показала,  що  все  насправді  не  так  -  все  те  так  просто  і  не  так  однозначно.  

І  серед  цих  сутінок  бароко,  аристократизму,  феодалізму,  механіцизму  і  просто  епохи  зневіри  (о,  як  це  відчув  Джонатан  Свіфт!  Саме  за  це  його  і  недолюблює  багато  хто  в  Ірландії!)  були  постаті,  що  пливли  проти  течії.  Що  протиставили  духу  механіки  глибину  філософії,  теології,  таємницю  світобудови,  справжню  красу  тексту.  Я  про  Григорія  Сковороду.  Цього  самотнього  генія.  

Григорій  Сковорода  -  це  був  перший  у  світовій  філософії  мислитель  тексту.  Для  його  попередників  текст  був  засобом,  а  не  метою,  способом  виразити  щось,  іноді  навіть  способом  заперечити  текст  як  самодостатність  (як  у  Вольтера),  іноді  сходами  до  над  завдань  (як  у  Томи  Аквінського).  Текст  як  самоцінність  був  не  у  філософських,  а  в  сакральних  творах.  Не  дарма  ж  Конфуцій  не  писав  власних  творів,  а  тільки  збирав  твори  давнини  -  він  розумів  небезпеку  сакралізації  тексту.  І  хотів  сакральності  для  інших  текстів,  але  не  для  своїх.  У  Григорія  Сковороди  текст  філософських  творів  не  сакральний.  Текст  стає  самодостатнім  світом.  Так  само  і  давні  сакральні  тексти  він  розглядає  як  самодостатній  світ  -  мету,  а  не  засіб.  Він  бачив  три  світи  -  світ  речей,  світ  ідей  і  світ  тексту.  У  третьому  світі  він  жив  і  почував  себе  там  досить  комфортно.  Настільки  комфортно,  що  світ  речей  ставав  йому  непотрібен,  а  в  світі  ідей  він  шукав  лише  інструменти  для  тексту.

Творчість  Григорія  Сковороди  –  цього  вічно  невчасного  філософа,  вічно  недоречного  для  будь  якої  епохи  –  не  тільки  для  своєї,  дослідники  розглядали    виключно  в  контексті  і  в  просторі  землі  яка  цього  дивовижного  генія  породила,  по  якій  він  ходив,  обережно  торкаючись  ногами  земного  пилу,  і  яка  його  знову  прийняла  –  пішов  він  у  цю  землю  як  колись  пішов  у  добровільне  вигнання  від  суєтності  і  гріхів  мирських  –  світу  марнотного  сього.  Але  Григорій  Сковорода  мислитель  не  регіонального  масштабу  як  Конфуцій  чи  Лао  Цзи,  він  людина  космічна,  людина  і  громадянин  Всесвіту  в  кращому  розумінні  цього  поняття.  У  його  генії,  звісно,  відчувається  колорит  замріяних  степів  та  сумного  Борисфену,  але  мислив  він  про  вічне  і  нескінченне.  Але  це  якось  важко  усвідомлюють  як  українські  дослідники  його  творчості  так  і  закордонні.  Бо  для  українських  –  «він  наш»  і  бачать  у  ньому  мислителя  у  садочку  Богом  забутого  хутора  Слобожанщини,  а  іноземні  –  екзотичного  посланця  незнаної  зачарованої  країни.  І  це  суттєво  заважало  розуміти  ідеї  цього  мислителя  –  він  зірка  філософії  світового  контексту,  один  з  найбільш  освічених  мислителів  епохи,  тонкий  знавець  латинської  і  давньогрецької  мов  і  філософій,  Європа  для  нього  була  не  континентом,  а  частиною  середовища  буття.  

Це  щодо  простору.  Щодо  часу  –  тут  тенденції  протилежні.  Григорія  Сковороду  розглядають  окремо  від  епохи  –  позачасово,  що  теж  часто  заважає  розуміти  його  думки.  А  жив  він  у  надзвичайно  цікаву  епоху,  в  першу  чергу  в  духовному  контексті.  Я  би  назвав  цю  епоху  «сутінками  бароко».  Ренесанс  болісно  довершувався.    І  це  відчувалося  всюди:  і  в  країні  неяскравих  кольорів  -  Голяндії,  і  в  гоноровій  Англії,  що  жила  передчуттям  епохи  пару  (їй  було  тісно  в  світі  механіки),  і  в  країні  вічного  прикордоння  -  Угорщині,  і  навіть  в  темному  Китаї,  де  свого  ренесансу  не  було  і  не  могло  бути,  бо  античність  ніколи  не  закінчувалась,  а  спроба  європейського  ренесансу  завершилась  катастрофою.  В  Україні  це  відчувалося  особливо  гостро:  стара  барокова  Україна  гинула  на  очах,  про  нову  годі  було  мріяти,  та  й  ніхто  не  здогадувався,  що  йде  епоха  пару  та  електрики,  хоча  всі  передчували,  навіть  Карл  Лінней  -  цей  останній  апологет  механіцизму  в  натурфілософії.  Ламарк  уже  стукав  у  двері,  але  вони  були  зачинені.  У  ось  у  цей  час  суцільної  механіки,  у  цей  час  суцільних  сутінок  -  від  колишнього  Нового  Амстердаму  і  знервованої  Ліми  до  солоної  тайфунової  Формози,  у  цей  час  атеїзму  та  ритуалізації  релігії,  у  цей  час  коли  Бог  вважався  сукупність  математичних  формул,  що  виражали  юридичні  закони,  у  цей  час  по  землі  ходив  теолог  і  теософ.  І  то  не  як  зразок  анахронізму  чи  уламок  минулого,  а  сучасний  теософ.  Бароко  марно  шукало  Бога  десь  по  нетрях  деїзму  та  прагматизму  і  закономірно  дійшло  до  атеїзму  Вольтера.  Григорій  Сковорода  Бога  знайшов.  І  не  тільки  у  собі  -  це  було  б  надто  просто.  Він  знайшов  його  у  Всесвіті.  Як  нематеріальну  творчу  компоненту.  Як  основу  одного  трьох  частин  Світу,  де  оця  матерія  -  яку  вже  почали  мислити  як  вічну  і  всюдисущу  субстанцію  була  лише  частиною  одної  з  частин  світу,  але  не  новим  божеством.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667947
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 24.05.2016

Шон Маклех

Вогненний лелека

       «Вогненний  лелека  дзьобає
           зі  свого  гнізда
           в’язкі  тіні  ночі…»
                                   (Федеріко  Гарсія  Лорка)

Вогненний  лелека
На  тіні  дитинства  нашого  постріхованого
Крилом-полум’ям,
А  жаби  шматочками  ночі  
У  вологі  наші  спогади,
У  сутінки  минулого  
Неіснуючого-небувалого,
Холодні,  як  серце  годинника,
Банькуваті,  як  вірші  митника.
Вогненний  лелека  
Поселився  на  дереві  Сонце,
Мостить  гніздо  зі  зламаних  компасів,
Що  вказували  напрямок
З  минулого  у  майбутнє,
Вогненний  лелека
Дзьобає,  все  що  лишилося,
Змушує  нас  забувати,
Чи  повірити,  що  то  все  вигадка  –  
І  будинки,  що  стриміли  дороговказами,
І  вулиці,  що  вели-приводили
До  дверей,  що  скрипіли-відчинялися,
І  люди,  що  липкий  мед  радості
Пили  краплями,  а  горе  відрами,
Вогненний  лелека
Яке  він  дитя-свічку  принесе
У  цей  світ  дерев’яної  темряви?
У  це  селище  людей-мокроступів?
Дитя  вогню!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667045
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 19.05.2016

Червоний Мак

Тікай з моєї голови

[b]Тікай  з  моєї  голови...  [/b]Вже  остогидло
[b]І[/b]ти  між  ранків  сірих  в  пошуках  тебе,
[b]К[/b]оли  саму  запестили  не  тіні,
[b]А[/b]  згадки,  згадки,  згадки...  "Адюльтер
[b]Й[/b]ому  не  личить,"  -  леді  із  косою,
[b]З[/b]авмерла,  даючи  останній  шанс
[b]М[/b]оєму  небу  посміятись  наді  мною,
[b]О[/b]зимого  підкинувши  дощу.  Романс
[b]Є[/b]сеніна  луна  їдеями  безглуздя...
[b]Ї[/b]дкий  туман  змією  поміж  трав
[b]Г[/b]орілих,  спраглих  в'ється  до  покуття
[b]О[/b]бабіч  пожовтілих  від  безрушшя  справ...
"[b]Л[/b]иши  мені  хоча  б  одну  надію",  -
[b]О[/b]бвітрена  безвихіддю  мине
[b]В[/b]  очах  тепер  неактуальна  мрія:
л[b]И[/b]шень  не  думати,  не  бачити,  не...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651636
дата надходження 14.03.2016
дата закладки 18.05.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.05.2016

миттєвий

Щастя

"  Щастя,  або  моя  Енеїда"

Я  медитації  улітку  закінчив,
набратись  сили,  щоби  відпочив.
Дві  тисячі  дванадцятий,  серпня  першого
доля  змінила  настрою  мого,
почалась  дипресія,  почався  кошмар,
почав  часто  віджиматись,  падав  в  тьму  і  в  темний  жар.

1  частина.
”Бодя  вам  покаж-же”,  -сказала  пензлик  не  залиша,  -
„просто  в  Богдана  дуже  тонка  душа”.  

Мій  спорт,  моє  захоплення  "без  страху",
доводило  мене  до  краху.
"Добрий  вечір"-  неприязно  почув.
Своє  щастя  знову  я  відчув.
Воно  -  у  телефонному  дзвінку:
"Ало,  Богдан,  знаєш  таку?".
А  я  її  так  добре  знав,
вже  третій  рік  як  памятав.
В  гуртожитку  знайомилися  ми,
як  зустріч  з  рівноправними  людьми:
"  Богдан,  до  тебе  дівчина  прийшла"  -
сказав  сусід.  Вона  зайшла.
Показував  свої  зошети.
"Думала,  дивилась  де  ти?"  
Вона  дивилась  на  мої  манери,
я  залишив  свої  папери.
І  підійшла:  "Я  Олька",
рухами,  неначе  полька,
мов  танці  колись  гуляла.
Потім  з  любовю  рукою  помахала,
Мов  їй  сподобавсь  саме  я,
Та  завжди  була  не  моя.
"О  життя,  як  я  люблю  тебе".
Біля  прочинених  дверей:  "Не  обманюй  с-себе"-
почув  жорстоко.
"Богдан,  в  тебе  погане  око".
Повільно  йшли  мої  роки.
Все  в  мене  було  навпаки,
бо  у  вільний  час  навчався.
Від  коврика,  від  плиток  віджимався,
робив  у  день  шість  тисяч  раз,
з  перервами,  та  без  пораз.
"Скажи  мені  мамо,  скільки  стоїть  моє  життя".
Спочатку  спорт,  потім  тайна  вечеря  і  кутя.
А  взимку  трохи  захворів,
край  голови  сильно  болів,
та  й  спортом  трохи  не  займався.
А  в  лютні  знов  за  своє  взявся.
Я  чув  від  неї:  "Що  ти  мені  зробиш?",
тато  казав:  "Здоровя  гробиш".
В  квітні  чуть  в  обморок  не  впав,
І  хтось  на  скорій  мене  забрав.
"Бідний  мій  Богдан"-
промовляла  вона.
Я  запамятав  її  стан,
запапамятав  здавна.
Бабця  в  синьому,  скулилась,  гойдалась,
та  й  на  довго  запамяталась.



2  частина
Вона  подзвонила,  знову  навчання.
Як  заходив  до  кімнати  навмання,
Наче  образила  мати.
Для  спокою  вирішив  поспати.
Ще  з  першої  зими  слова  запамятав:
"Богдан,  ти  можеш  виспатись,  як  ще  ніколи  ти  не  спав",
і  помахала:"ха,  я  тебе  ще  люблю".
Подумав,  може  й  ці  слова  колись  зазубрю.
Їхав  до  гуртожитку  висипатись,
почали  її  слова  збуватись.
Припало  на  канікули  мені,
і  спав  половину  і  три  дні.
Виспався,  їхав  додому,
пригадувались  її  слова  потому,
бачив  не  раз,  коли  вона
ставала  різко  більша  на
метр,  чи  на  метри  два  -
диво,  і  таке  бува.
Купляв  продукти,  мав  більше  їсти,
казав  собі:  "щоб  мав  більший  зріст  ти".
Вона,  як  ризко  зріст  великий  мала,
Тоді  чимраз  вродливою  ставала,
і  набагато  ,  і  себе  регулювала,
завжди  від  всіх  себе  ховала.
Ще  раз  зустрівся  нею,  та  "привіт",
скромно,наче  в  неї  цілий  світ.
Усі  канікули  зимові  
їв,  і  чекав  її  вимові.
Вона  повинна  щось  сказати,
коли  навчання  знов  почати.
Стати  великим,  чарівним,  як  вві  сні,
Та  щось  все  не  виходило  мені.
Прийшло  навчання,  перша  пара,
хтів  чути,  що  розкаже  зара.
"-  Богдан,  це  не  сумка  від  парашуту?"
Велику  з  нею  почав  гру  ту.
Вірвався  я:"  точно......!!!!........нє",
Ліпили  звірів,  як,  наприклад,  жабенє,
"Ха,  точно  н-нє",  -  вона  сказала,
коли  всім  сумку  з  телефона  показала.
"Точно  нє",  може  точно  вдастя,
Поринути  в  таке,  як  в  неї  щастя.
Ішов  додому  якось  в  бік,
рішив,  купив  томатний  сік.
Купив  собі  маленьку  пачку,
та  загадав  таку  задачку:
Може  купити  більше  соку,
то  стану,  як  вона:  нівроку,
вона  то  жовта,  то  червона,
як  у  да  Вінчі  -  Ліза  Мона,
тільки  худа,  дуже  велика,
із  кігтями,  чарівна  й  дика,
мов  геній  чистої  вроди.
Став  пити  сік  свій  я  відтоди.
Шість  коробок  я  купив,
десять  літрів  перепив,
на  другий  день  вийшло  тако:
вирішив  пити  молоко.
Співала  пісню:"  Санта  Лючія,  Санта,
зроби,що  буде,  не  чіпаєм  бідного  музиканта".
Я,  справді,  „бідний  музикант”  по  їжі,
Грав  по  ній,  їв  її,  поки  ще  свіжі.
А  її  все  більшом  бачив,
Вона  для  мене  світ  весь  значив.
На  практиці  колись  зустрівся,
коли  качався,  аж  упрівся,
дала  печиво:  „Бери!”,
до  солодкої  потягло  гри.
На  будинку  написала:  ”вафелька  я”.
Здогадувавсь,  як  таємницю  не  знає  вся  її  сімя.
Хтів  купити  собі  вафлю,  витвір  новий,
вона,  тим  часом,  стала  як  будинок  семиповерховий,
її  крок  став,  як  від  гуртожитку  до  ТВУКу,
а  я,  „бідний  музикант”,  мав  для  себе  муку.
Сильно  переконала,  щодо  покупців  й  брезентів,
як  на  фізкультурі  бігла  швидше  від  усіх  студентів,
я  стояв,  не  рухався,  стояв  біля  воріт,
вона  бігла,  немов  кажучи:”в  мені  вже  весь  світ”.
Я  згадав  її  слова:”літають  пампочки,
мені  –  до  лампочки”,
була  розміром  до  сонця.
Визираю  із  віконця,
може  яблука  ще  зїсти.
Уявляю,  є  і  пісти,
А  вона  зїла,  що  треба,
Й  не  те,  що  до  якогось  неба,
Наче,  каже:  „нарешті  Олька”,
біля  неї  смачна  бараболька,
зїла  і  полинула  у  вись,
так,  як  це  бачив  колись.
Минала  зірки,  планети,
а  я  сиджу  й  пишу  зошити.
Мов  приказувала:  пливіт,
Зайшла  туди,  де  має  край  весь  світ.
Вона  щаслива,  в  ній  усе,
щоночі  точиться  й  тесе,
щоб  просто  більшом  прогулятись,
як  гарно  з  мене  їй  сміятись.
А  вона  все  повторювала:  ”Санта  Лючія,  Санта,
зробіть,  щоб  люди  не  ображали  бідного  музиканта”.
Я,  що  хочу,  став  робити:
то  присісти,  то  ходити,
то  лежати,  то  скакати,
то  руками,  то  головою  махати.
Геть  утомився,  ляг  на  асфальт,
Біля  камінчиків,  немов  базальт.
„Файно  я  прид-думала”  –  почув  я  її  голос,
наче  мене  зачепив  душі  її  волос.
„А  око  –  то  таке”,  -  мені  відповіла,
не  знаю,  вона  що,  великом  не  була.
Може  була  як  хата  –
ні,  теж  це  забагато.

Тепер  все  розумію:  на  то  ми  є  і  люди,
щоб  з  всякої  нагоди  шукати  пригоди  всюди.
Добре  бути  великим,  та  не  таким  як  ми.
Хоч  ми  малі,  так  любим,  нас  названо  людьми.
Мене  чекає  пара,  там  друзі  мої  є.
Таке  щастя  моє.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666400
дата надходження 16.05.2016
дата закладки 16.05.2016

ivanpetryshyn

РІҐВЕДА

[b]РІҐВЕДА[/b]

ПРОСЛАВА  ВІДАННЮ
(СТВОРЕННЯ)

(переклад  з  англійської)

*[b]  Бог  -  один-єдиний  правитель  Всесвіту.
Бог-  один,  але  научені  кличуть  його  багатьма  іменами.

*  славлю  я  Аґні,  жерця,
небесного  управителя  жертви,
що  закликає  на  віче  богів,  і  -  найбагатший  коштовностями.

хай,  Аґні,  глашатай,  мудрець,  справедливий,  найславетніший,  бог,  прийде  сюди  з  богами!



Вславлюю  Аґні,  високого  жерця,  бога,  управителя  жертв,
глашатая  богів,  надмір  щедрого  багатством.

*  як  сонця  проміння  у  небі  відкриті  земному  зору,
так  само  мудрі  і  навчені  ревні  вірні  завше  бачать  житло  Пана  Вішну.

*  він  сам,  підтримує  усі  створіння  трьохкратно  на  обшарах  землі  і  неба.

*  тоді,  не  було  ані  неіснуючого,  ані  існуючого:  не  було  повітряного  простору,  ані  неба  над  ним.

*  потім,  визріла  Жага  на  початку,  Жага,  первинне  зерно  і  зародок  Духа.

мудреці,  щукали  думкою  їхнього  серця,  віднайшли  спорідненість  існуючого  з  неіснуючим.

і  були  там  прохачі,  і  були  там  владні  сили,  вільна  воля  тут  і  сила  вгорі.

Боги-  пізніші  від  створення  цього  світу.  тож,
кому  може  бути  відомим,  звідкіль  він  з'явився?

Той,  що  є  джерелом  цього  сотворіння,  
створив  він  його  увесь  чи  не  створював  його  зовсім.
Чиє  око  слідкує  за  цим  світом  із  найвищого  неба,  
він  істинно  знає,  а,  може,  ти  мислиш,  що  знать  він  не  може?

*  й  не  було  тоді  ані  смерти,  ані  безсмертя.  
не  було  ніякого  знаку  відміни  між  ніччю  і  днем.  
Отой  дихав  невпинно  все  сам  по  собі.  
Й  не  було  нічого  крім  нього  одного.

*  звідкіль  же  тоді  це  створіння-  напевне,  
створилось  воно  саме  по  собі,  а,  може,  і  ні  -  
отой,  хто  дивиться  зверху  на  нього,  
у  тому  найвищому  небі,  
лиш  він  один  знає  -  чи,  може,  бува,  він  не  знає?[/b]

переклад  Івана  Петришина

(https://en.wikiquote.org/wiki/Rigveda)  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665945
дата надходження 14.05.2016
дата закладки 14.05.2016

dydd_panas

Шлюб (1)

Вступ

Мені  немає  музи,  до  якої
би  ся  звернув  бундючно  попервах,
того  на  виправдання,  що  я  тут  накоїв.
Тому,  чительнику,  з  великим  непокoєм
звертаюся  до  милих  бідолах,
які  знайдуть  серед  моїх  бомаг
сей  папірець,  напевне  віртуальний.

Ім'ям  пошани  гідного  Христа
оборонивши  занечищені  уста,
заправимо  історію  моральну,
в  якій  немає  ні  хвоста  ні  голови    
хіба  лише  середина  сердита.
То  слухайте  будь  ласка,  бітте  дрітте,
що  настогнав  я  тут  і  наревів,  -

1.
Ніч
Сузи
кидає
сонцю  в  наділ.
Сиплеться  в  ясла
світло  соломою.
Тінь  Персеполя  на  схід
всохла,  й  божисте  склепіння,
начебто  озеро  сніжную
воду  ховає  у  морок  на  спід,  -
небо  до  ночі  нової  ховає
тишу.  Роса  висихає  на  камені
сірому  царського  замку,  де  промінь  уста
палко  притулює,  наче  дитину  цілує.
В  небі  лишилась  єдина  незрушна  лампадою
зірка  ранкова  світити,  єдино  пристойна  царю.
Спокій  розвалює  скибами  -  плугом  своїм  балакучим
місто,  на  свято  збираючись;  вже  до  палацу  рушають
багатирі  колісницями,  бідні  ж  посунули  пішки,
місячи  землю  ногами,  ніби  вчиняючи  тісто.

Йде,
суне,
тягнеться
ріжний  народ:
разом  чи  поряд
хлопці  з  дівчатами,
елін,  вірменин  і  перс,
согди  та  македоняни,
старчики,  злодії,  воїни,
бондар  і  римар,  гончар  і  коваль.
В  чорних  хламидах  ступають  волхви,
бігають  діти  в  костюмах  адама,
разом  з  повіями  лізуть  розпусники,
батько  з  синком  пробиває  юрбу,  -
всі  поспішають  побачити,  як  проїжджає
царська  процесія  шляхом  од  храму  до  гульбища.
Кожен  плекає  надію,  що  хвіст  ухопити  фортуни
вдасться  напевне  йому,  ну  хоча  би  монетку  свячену,
щоби  носити  на  шворці,  про  царське  весілля  на  згадку.

Він
тільки
м'ясище,
місиво  тіл.
Бачить  не  може
глибше  за  явища
шкіру,  мальований  прах.
Онде  вже  скачуть;  вужака
війська,  збиваючи  кільцями
порох,  звивається  шляхом  сюди.
Ревом  трембіт  потрясаючи  небо,
мідних  котлів  потрясаючи  грохотом
землю,  ступає  неначебто  мідний  гігант
кидає  брили  на  кожному  кроці  тяжкому.
Дюжину  статуй  божественних  тягнуть  священники,
чортову  дюжину  -  цар  поміж  ними  тринадцятий  -  ні  -
перший  хитається  бовдур  його,  а  за  ним  вже  порядком
Енкі,  Мардук  і  Кібела,  а  з  ними  Іштар;  та  Аммона,
батька  небесного,  що  з  головою  барана,  проносять.

Ось
військо
грюкає
лезом  об  щит.
Голосом  грому
крик  виривається:
кінь  білосніжний  летить,
наче  пегас  обезкрилений.
Той,  хто  сидить  у  сідлі,  має  лук
і  безупинно  у  небо  стріляє
високо  так,  що  назад  повернутися
стрілам  дозволить  нечуваний  досі  політ
року  наступного  в  день  той  же  само  весняний,
царського  шлюбу,  а  також  злопам'ятний  Аттіса
смертю  жахливою.  Аттіс,  розіп'ятий  іклами,
нині  в  престольному  вершнику  знову  знаходить  життя.
Серце  державне  поквапливо  скаче  назустріч  Роксані,
сяє  вінець  золотий  на  чолі  многомудрім  привідці
і  заникає  за  брамами  сірокамінного  замку.

Там
диво
діється:
гнуться  столи,
наїдків  повні,
віку  неначебто
злата  повернено  час,
ніби  чим  більше  з'їдають  -
страв  залишається  більше  там.
Ноги  пірнають  у  пух  килимів,
шовком  іскристим  сповито  колони,
стіни,  заховані  за  гобеленами,
і  на  долоню  не  кажуть  каміння  сіряк.
Тільки  на  вході  крилаті  бики  на  сторожі
стежать  суворо  й  похмуро,  як  гості,  співаючи,
небу  вихлюпують  чару  вина  золотого,  на  знак
щастя  й  любові  прохання,  а  доблесть  -  то  справа  людини.
Всі  тут  герої,  що  разом  по  пеклу  з  мечами  гуляли  -
кожному  цар,  наче  брату,  одламує  хліба  шматочок.

День
світло
родиться.
Низка  перлин  -
хмари  на  грудях
неба  пречистого
тануть,  і  космос  завмер
в  миті  одній  досконалій,
славній,  жахливій  гармонії
світу  з  народів  вогненним  стовпом.
Мова  кохання  єднає  сильніше
меду,  що  знесений  мови  робочими
бджолами,  тобто  словами.  Молодша  сестра
Хаосу,  неба  дружина,  живущого  мати
нині  вінчається  з  Олександром,  і  парою
стануть  вони  -  олімпієць  земний  та  приборкана  честь,
брама  відкрита  кохання,  довговолосе  багаття.
Разом  вони  споглядатимуть  всю  ойкумену  підвладну  -
поки  що  ж  різно  сидять  і  чекають  на  півня  спокуси.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665120
дата надходження 10.05.2016
дата закладки 10.05.2016

Процак Наталя

Мій вчорашній ТИ…

Вчорашній  дощ  залишив  на  згадку  затерті  сліди
Розмішавши  в  долонях  палітру  асфальтно-піщану
Цілий  світ  розчинив  мимоволі  в  краплині  води
Роз'ятривши  у  серці  моєму  від  спогадів  рану...

Всі  думки,  що  учора  здавалися(справді!...)  -"нічим"
Вже  сьогодні  мені  повернули  терпку  ностальгію
Ти  не  думай!До  того  я  зовсім  не  марила  цим
Але  й  бути  байдужою...просто,  як  ти!  -  не  умію...

У  розлуки  так  як  і  в  печалі  -  обличчя  одне...
Воно  сповнене  смутком(самотність  для  нього  у  звичку)
Я  крізь  сльози  завжди  говорила  собі:"Все  мине!..."
Тільки,  що  там  слова?  -  коли  з  серця  не  вийняти  шпички

Не  втекти  в  небуття,  коли  вихід  один  то  обман
(Розтікається  біллю,  застигне  у  жилах  смолою...)
Жоден  час  не  спроможний  зцілити  всіх  зболених  ран
Бо  та  більшість  із  них,  вони  просто  зовуться  -  "тобою!"
............................................          ...
Прибиває  пилюку  асфальтну,  розсіяний  дощ
Як  приблуда  в  мені,  оббиває  знайомі  пороги
А  мені  залишається  бути,  одній  -  серед  площ
Де  вчорашній  мій  ти,  переплутав  до  мене  дороги...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660162
дата надходження 17.04.2016
дата закладки 17.04.2016

dominic

hісторія в пітьмах

hісторія  в  пітьмах

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660160
дата надходження 17.04.2016
дата закладки 17.04.2016

bob_

кам'яний будда

Кам'яний  Будда
Тишею  заглушає
Потік  туристів.


             

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657539
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 06.04.2016

Олеся Новик

kora

#mat  #novik

обростаючи  корою
і  даючи  скреснути
на  весняному  тілі
льодяним  глибинам
десь  у  парку  кіото
підпускаєш  одного
із  драконів  земниx  небезпек
до  себе

у  підніжжя  гори
печуть  стопи
вона  не  пустить  тебе
в  травні  у  свої  ущелини
ти  ще  не  надто  дерев*яний
не  розгледів  у  волоссі  темряви
відблиски  маленьких
опуклих  жуків
які  виростають  на  її
гірських  породах
і  подзеленькують  
вібрують
від  доторків  нетутешніх

аби  дістати  нічного  зору
не  пропускай  вчасно  одного
із  відкритих  для  твого  рота
озер  що  покояться
у  міжніжжі

чиєму  саме
тобі  вирішувати

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651746
дата надходження 15.03.2016
дата закладки 15.03.2016

Шон Маклех

Руйнування Дому Да Хока. Переклад

Togail  Bruidne  Da  Choca

(переклад)

Почали  улади  тримати  раду  після  смерті  Конхобара,  щоб  вирішити,  кому  передати  королівську  владу.  І  казали  одні,  що  слід  стати  в  них  королем  Фергусу  мак  Ройгу.  Але  немало  терпіли  улади  зла  від  Фергуса,  доки  був  він  у  вигнанні,  і  казали  інші,  що  не  бувати  йому  їх  правителем.  Інші  ж  казали,  що  по  праву  -  король  Кормак  Довга  Борода  мак  Конхобар.  Окрім  того  жадав  Конал  Кернах  влади  для  свого  вихованця  -  Кускрайда  Менд  Маха.  Почали  тоді  улади  готуватися  до  битви,  але  не  став  влаштовувати  Кускрайд  битву,  бо  мав  страх,  що  знищать  один  одного  нащадки  Рудрайге.  Не  було  тоді  при  ньому  Конала  Кернаха,  що  потім  соромив  та  докоряв  за  це  свого  вихованця.

І  сказав  так  Генан  Груадсол  мак  Катбат:
-  Знаю  тепер  я,  хто  має  стати  королем  в  Ірландії  -  то  Кормак  Довга  Борода  мак  Конхобар,  найшляхетніший  муж,  не  обділений  нічим:  обличчям  дивовижним  і  хоробрістю,  даром  честі  і  справедливості.  Йому  перед  смертю  велів  Конхобар  передати  владу,  бо  він  старший  з  його  синів  і  вихованець  Фергуса  мак  Ройга,  що  жодного  разу  не  плюндрував  наші  краї,  якщо  випадало  йому  бути  з  Кормаком.

Погодились  улади  з  такими  словами  Генана.  

Тоді  надіслали  вони  від  себе  гінців  до  королівства  Коннахт,  щоб  покликати  Кормака  правити  уладами  -  Генана  мак  Катбада,  філіда  Амаргіна,  Імбрінна  мак  Катбада,  Ватахтаха  мак  Фердаха.  Вирушили  візничі  в  дорогу  і  прибули  до  Круахан  Ай.  Були  там  Айліль,  Медб  та  Фергус,  і  вітали  вони  гінців.  Почала  потім  розпитувати  їх  Медб.  Тоді  сказали  вони  що  прийшли  за  Кормаком,  щоб  зробився  він  королем  замість  свого  батька.  

Надіслали  людей  до  Кормака,  що  полював  на  той  час  за  річкою  біля  Сід  Нейту.  Повернувся  Кормак  до  Круахану,  і  вітала  його  Медб.  

-  Належить  тепер  тобі  виконати  нашу  волю,  -  сказала  вона.  -  До  цього  часу  ти  був  нашим  вихованцем  і  не  знав  відмови  ні  в  їжі,  ні  в  доброму  вбранні.  Добре  прийняли  тебе,  коли  прийшов  ти  сюди.
-  Воістину  віддячу  я  вам,  -  сказав  Кормак,  -  і  з  радістю  виконаю  я  вашу  волю.  

Тоді  розповів  Генан  Кормаку,  навіщо  прийшли  вони.  І  надіслав  Кормак  гінців  до  своїх  людей,  що  жили  по  всьому  Коннахту,  і  зібрались  вони  до  нього  з  Ірус  Домнайн  та  з  інших  країв  -  чоловіки,  жінки  та  діти.  

І  були  в  Кормака  такі  гейси:  гейс  не  слухати  прорізну  арфу  Круйтіне,  гейс  не  переслідувати  птахів  з  Маг  Да  Кео,  гейс  не  пускати  своїх  коней  через  ясеневе  ярмо,  гейс  не  плавати  з  птахами  Лох  Ло,  гейс  не  зустрічати  жінку  на  Сенат  Мор,  гейс  не  переходити  суходолом  Сінанд  та  гейс  не  заходити  в  Дім  Да  Хока.  

Ось  які  були  гейси  Кормака,  і  наклав  їх  Катбат  у  ніч,  коли  той  народився.  

Наступного  дня  вирушив  Кормак  в  дорогу  з  Круахана.  Три  сотні  було  з  ним,  не  рахуючи  слуг,  дітей,  жінок  та  собак.  

На  три  загони  розділив  їх  Кормак  по  дорозі  з  Круахана.  Перший  з  них  був  у  блакитних  плащах  з  бахромою,  що  заколоті  були  срібними  фібулами.  Короткі  накидки  були  у  тих  воїнів  і  сорочки  до  колін,  а  в  руках  тримали  вони  могутні  списи.  Несли  вони  різнокольорові  зазубрені  щити  і  мечі  з  загостреним  на  вершнем.  

У  другому  загоні  були  на  тілах  воїнів  розфарбовані  сорочки  і  чудові  різнокольорові  плащі  з  фібулами  з  світлої  бронзи.  Накидки  були  в  них  на  головах,  і  несли  вони  світлі  щити,  п’ятикінцеві  списи  та  сяючі  мечі  з  кістяними  руків’ями.  

Тонкотканні  сорочки  з  капюшонами  були  на  воїнах  третього  загону.  Темні  могутні  щити  несли  вони  в  руках,  а  мечі  з  прикрашеними  піхвами  висіли  на  поясах  воїнів.  У  руках  тримав  кожен  з  них  вісьмикінцевий  спис.  Черлені  плащі  з  п’ятьма  складками  були  на  них,  скріплені  фібулами  з  золота  та  срібла.    Посередині  загону  йшов  воїн  зі  світлим  довгим  волоссям,  могутній  і  хоробрий  муж,  король  блискавичний  і  тисячам  рівний  -  сам  Кормак.  

Друїди  тим  часом  пророчили  біди  і  віщували  нещастя  Кормаку.  Казали  вони,  що  не  буде  його  шлях  швидким  та  легким.  І  були  в  той  день  порушені  гейси  Кормака:  пси  його  полювали  на  Маг  Сайнб,  а  сам  він  наздоганяв  птахів  Маг  Да  Кео,  що  називається  нині  Лох-на-Ен.  

А  ще  прийшов  до  нього  арфіст  Крайптіне  зі  своєю  прорізною  арфою,  щоб  занапастити  його  життя  та  владу.  І  тому  зробив  він  це,  що  покохала  Кормака  дружина  його  -  Сенб  інген  Скетерн,  дочка  друїда  з  королівства  Коннахт.  Тричі  приходила  вона  на  побачення  до  Кормака  біля  Ат  Луайн  і  сама  посадила  дерева  Ат  Луайн:  Брон,  Дуб,  Дурдібеойл.  Олур,  Мейт  та  Міскайс  були  їх  імена,  тому  і  казала  жінка:

                                                 Назви  дерев  -  шляхи  оповідок,
                                                 Брон,  Дуб,  Дурдібеойл,
                                                 Навколо  великої  рівнини  ведуть  вони  втечу,
                                                 Олур,  Мейт  та  Міскайс.

Потім  пішли  вони  шляхом  через  ліс,  і  зламалося  там  ярмо  колісниці  Кормака,  від  чого  і  зветься  він  Ліс  Ярма.  І  тоді  поклали  йому  під  колісницю  ярмо  з  ясена.  Рушили  вони  далі  через  Кріх  Майне  і  підійшли  до  Лох-Ло.  Там  увійшов  Кормак  в  озеро  і  плавав  з  водяними  птахами.

Тоді  відкрилося  Крайптіне,  що  плаває  Кормак  в  Лох-Ло  з  водяними  птахами,  і  перетворив  він  тричі  п’ятдесят  юнаків  на  птахів  з  отрутою  в  крилах,  і  полетіли  вони  до  Лох-Ло  і  пролили  отруту  на  воїнів.  Тоді  занурились  воїни  в  сон,  чекаючи  на  своїх  людей,  і  не  прокидалися  до  того  часу,  доки  не  прилетіла  до  них  Скенб,  втілившись  в  яструба  і  не  вбила  всіх  птахів,  окрім  однієї.  

Потім  пішли  воїни  до  Друїм  Айртір,  що  зветься  нині  Гарман,  на  березі  Ат  Луайн.  Там  розпрягли  вони  колісниці  і  побачили  біля  броду  прекрасну  жінку,  яка  мила  свою  колісницю,  підстилки  та  збрую.  Занурила  вона  руку,  і  вода  біля  броду  забарвилась  на  кров,  а  потім  підняла  руку  догори,  і  ні  краплі  води  не  лишилося  біля  броду,  так  що  перейшли  вони  річку  суходолом.  

-  Жахливо  те,  що  робить  ця  жінка,  -  сказав  Кормак,  -  нехай  же  піде  один  з  вас  і  розпитає  її.  

Наблизився  до  неї  один  з  воїнів  Кормака,  і  тоді  проспівала  їм  жінка,  стоячи  на  одній  нозі  і  прикривши  одне  око:

-  Я  мию  збрую  короля,  рокованого  на  смерть.  

Повернувся  до  Кормака  посланець  і  передав  йому  зле  пророцтво  Бадб.  

-  Воістину,  прихід  твій  причина  великої  біди,  -  сказав  Кориак  і  пішов  до  броду  поговорити  з  жінкою.  Жадав  він  спитати,  чию  збрую  вони  миє.  І  проспівав  він:
-  О,  жінко,  яку  збрую  ти  миєш?
-  Це  твоя  збруя,  о  Кормак,  і  збруя  вірних  тобі  людей.
-  Не  добрі  пророцтва,  що  приготувала  ти  для  нас,  -  відповів  на  те  Кормак,  -  і  нещадна  твоя  пісня.  

І  побачили  тоді  воїни  прекрасну  і  шляхетну  дівчину,  що  наближалась  до  них.  Зелений  плащ  зі  складками  був  на  дівчині,  а  на  грудях  був  скріплений  цей  плащ  дорогоцінною  фібулою.  Сорочка  з  білою  накидкою,  розшита  золотою  ниткою,  була  на  тілі  дівчини.  Сандалі  з  світлої  бронзи  були  між  землею  і  ногами  дівчини.  На  голові  в  неї  була  розфарбована  хустка.  Сіла  вона  біля  Кормака,  а  той  вітав  її.

-  Чи  підеш  ти  з  нами,  о  дівчино?  -  спитав  Кормак.
-  Воістину,  ні,  -  відповіла  вона,  -  та  й  хотіла  би  я,  що  і  ти  сам  не  рухався  далі,  бо  загрожує  тобі  загибель.  Жахлива  та  людина,  що  була  зранку  в  тебе  на  гостині  і  грала  на  своїй  прорізній  арфі  -  Крайптіне  арфіст.  І  тому  здійснив  він  це,  що  бажав  порушити  твій  гейс,  щоб  вкоротити  тобі  віку  і  ніколи  не  змогли  б  ми  зустрітися.  Тому  і  прийшла  я  зараз,  бо  більше  вже  не  бувати  сьому.  

Потім  говорила  вона  так:
-  Це  ти,  о  Кормак!

Тоді  пішла  від  них  дівчина  і,  прощаючись,  співала:
-  Гейси  з’являться  мені.  

Тоді  ліг  Кормак  спати  біля  броду,  і  було  йому  жахливе  видіння.  І  прокинувся  він  від  того.  А  в  той  час  зупинився  табором  загін  воїнів  з  Коннахту  біля  Маг  Дерг,  опісля  того  як  грабував  той  загін  і  плюндрував  землі  уладів.  І  були  там  Санб  мак  Кет  мак  Маг,  і  Байрен  мак  Кет,  і  Дуб,  і  Кайбден  Куйндсклех,  і  два  сини  Ламфота,  і  брати  Лонфіаха,  і  Мане  Атремайл  -  син  Айліля  та  Медб,  і  Герман  Габлек  мак  Даман,  і  Буйдех  інген  Форгемен  -  жінка-воїн,  і  Еохайд  Бек  мак  Еохайд  Ронн  -  король  Фіркрайбе,  правитель  третини  Коннахту,  а  з  ним  чимале  військо.  

Казали  в  той  час  улади  Кормаку:
-  Не  личить  нам  дивитися  на  те,  що  чужоземці  володіють  уладськими  жінками  та  худобою,  і  не  битися  з  ними!
-  Не  личить  нам  нападати  на  людей  Медб,  -  відповідав  їм  Кормак,  -  бо  не  йшли  на  нас  війною  люди  з  її  країв.
-  Горе  тому,  -  промовив  тоді  Дубтах,  -  хто  йде  попереду  уладів,  щоб  стати  їх  королем,  і  дозволяє  нищити  свій  народ  ворогам,  бо  воістину  недруги  нам  люди  Коннахту.
-  Так  і  буде  зроблено,  -  сказали  ті,  хто  бажав  злодійства  та  руйнування,  -  ми  йдемо,  стане  Кормак  з  нами  або  супроти  нас!

Піднялись  тоді  улади  і  підняли  свої  бойові  знаки,  і  рушили  супроти  розбійників  до  Маг  Дерг,  а  інакше  Дерг  Долайр  фоморів,  яких  розбили  колись  Племена  Богині  Дану,  збираючись  на  битву  на  Маг  Туїред,  тому  і  зветься  долина  Маг  Дерг.  Ось  імена  вождів  у  тій  битві,  які  були  з  Кормаком:  Ілланн  Фінн  та  Фіахра  Каех,  два  сини  Фергуса,  філід  Амаргін,  Ватехтах  мак  Ферадах,  три  сини  Трайглетана  -  Сідуат,  Куйррех  та  Карман,  дев’ять  синів  Скела  -  три  на  ім’я  Фланн,  три  на  ім’я  Фінд,  три  на  ім’я  Конн,  три  Фоеланна,  три  Сини  Ніалла,  три  на  ймення  Коллас,  три  сина  Сітгола,  Луан,  Іліах  та  Еохайд,  дви  сини  Суамаха  мак  Самгуба,  два  молочних  брати  Кормака.  Були  там  дев’ять  друзів  Кормака  -  три  на  ймення  Дунгус,  три  на  ймення  Доелгус,  три  на  ймення  Доннгус.  Дубдах  Доел  Улад  з  двома  синами  на  ймення  Он.  І  були  там  дев’ять  синів  Лера  мак  Етерскела.  Були  там  Фінн,  Еохайд  та  Іллан  -  три  волинщики.  Були  двоє  на  ймення  Фергне,  двоє  на  ймення  Аед  -  чотири  сурмача  в  ріг.  Були  Дрек,  Дробел  та  Атайрне  -  три  друїди.  Були  Фінд,  Еруат  та  Файтемайн  -  три  кравці.  Були  Вайт,  Муйт  та  Айслінге.  Були  Еед  та  Еохайд  -  два  сини  Брікріу.  Були  там  Іллгаблах  та  Кайдлех  інген  Гаймгелт  -  дочка  матері-приймачки  Кормака.  Була  там  Кайндлех  інген  Сарба  -  дочка  дружини  Дубтаха.  Був  там  Кахт  мак  Іллгуйне.

Знову  по  сухому  перейшли  вони  брід  Ат  Луайн,  рухаючись  супроти  ворогів,  і  зійшлись  вони,  і  почалася  жорстока  грізна  битва.  І  почав  кожен  з  воїнів  рубати,  колоти  і  вражати  іншого.  І  був  це  бій  простого  народу  та  битва  ворога  супроти  ворога.  Нарешті  після  великого  бою  і  січі  переможені  були  воїни  Коннахту.  

І  вразили  Дібтах  та  Ілланн  мак  Фергус  Дуба  та  Койбдена,  двох  синів  Ламфота,  двох  братів  Лонфіаха  та  Круах  Дуйб,  від  чого  і  зветься  те  місце  Дубтір  та  Тір  Койбден.  Байрен  Брек    мак  Кет  поліг  від  руки  Фіаха  мак  Фер  Фебе  на  Маг  Байрен,  тому  й  називається  нині  так  ця  рівнина.  Гарман  Гайблех  мак  Даман  -  управитель  Айліля  та  Медб  поліг  від  руки  Кормака  на  землі  з  іншого  боку  броду,  тому  й  зветься  він  Енг  Гармайн  Гайблех,  а  раніше  звався  він  Друїм  Айртір.  Еркайл  мак  Кондайр    поліг  від  руки  Фланна  Старшого,  тому  дорога,  де  він  загинув  зветься  Сліве  Еркайл.  Фланн  помер  на  Тулах  Фланн.  Ватехтах  мак  Ферадах  поліг  від  подвійного  удару  Санба  мак  Кета  мак  Мага  та  Мане  Атремайла  -  сина  Айліля  та  Медб.  Того  і  називають  цю  долину  Маг  Вата.  Маг  Дерг  звалась  вона  з  часів  битви  на  Маг  Туїред  Племен  Богині  Дану  до  цієї  битви.  Маг  Вата  звалась  вона  з  тих  часів  до  часів  Колумкілле.  Маг  Ура  почала  називатись  вона,  коли  Колумкілле  розвіяв  над  нею  прах  Кіарана,  щоб  вигнати  звідти  демонів.  Кайндлех  інген  Гаймгелт  -  жінка  воїн,  мати-приймачка  Кормака  полягла  біля  Муйне  Кайдліге  від  руки  Мане  -  сина  Айліля  та  Медб.  Луан  мак  Суанах  поліг  біля  Ат  Луайн,  тому  так  і  називається  цей  брід.  Буйдех  інген  Форгемен  вразила  Луана.  Полягли  там  Ілланн  Фінн  та  Ілланн  Донн  -  близнюки  та  сини  Камал  -  дочки  Маг  та  Еохайда  Ронна.  Тому  і  називають  річку  Емайн,  бо  всі  називали  їх  Близнюками.

Незабаром  зібрались  всі  улади  разом.
-  Недобру  справу  здійснили  ми  супроти  Айліля  та  Медб,  повбивавши  їх  людей,  -  сказав  тоді  Лонфіах  мак  Ламфот.  -  Супроти  нас  самих  повернеться  те,  що  приготували  ми  іншим.
-  Чим  погрожуєш  ти  нам,  невільнику!  -  закричав  Дубтах  і  вдарив  його  списом.
Тоді  в  гніві  і  ненависті  пішов  від  них  Лонфіах  до  Айліля  та  Медб.  

Після  тої  великої  перемоги  вирушили  улади  у  свої  краї.  Почали  вони  сперечатися,  де  провести  ніч,  бо  втомились  вони  і  були  поранені.  
-  Лишимося  тут,  -  казали  вони,  -  в  Домі  коваля  Да  Хока  і  дружини  його  Луат  інген  Лумм  Лонд,  у  Домі,  що  стоїть  біля  Сліаб  Малонн.
-  Не  годиться  нам  лишатися  там,  де  вчинили  ми  зло,  -  відповів  філід  Амаргін,  бо  Айлілю  та  Медб  належать  землі,  де  стоїть  Дім  Да  Хока  -  краї  Фір  Малонн.  Вирушемо  далі  у  свої  краї.  Що  нам  до  того,  що  зараз  ніч,  бо  велика  могутність  Медб  і  не  повинні  вороги  її  забувати  про  це.  
-  Чого  нам  боятися  її  нападу,  -  відповів  на  це  Дубтах,  -  коли  за  спиною  у  нас  на  заході  Фергус!
-  Легко  обійти  того,  кого  назвав  ти,  -  відповів  Іллайн  мак  Фергус,  -  бо  притупилося  його  передчуття.  

Тоді  вирішили  вони  зупинитися  в  Домі  Да  Хока.  І  в  той  час  був  цей  Дім  одним  з  шести  королівських  домів  в  Ірландії  -  Дім  Да  Хока  на  Сліаб  Малонн.  На  перехресті  чотирьох  доріг  стояв  кожен  з  цих  домів.  Лише  один  раз  дозволялося  там  брати  їжу  з  казана,  але  кожному  діставалося  те,  що  йому  було  більше  до  смаку.  Кожен  Дім  був  притулком  для  людей  закривавленої  руки.

Поза  тим  зайшов  у  Дім  Да  Хока  зі  своїми  п’ятьма  десятками  учнів  і  дружиною  Луат  інген  Лум  Лонд.  Вітали  вони  Кормака  і  його  воїнів,  а  потім  кожен  сів  на  своє  місце.  

Так  сиділи  вони  і  раптом  побачили  жінку,  що  наближувалась  до  Дому  -  з  величезним  ротом,  темну,  швидку,  вкриту  сажею,  кульгаву  і  сліпу  на  одне  око.  Темний  дірявий  плащ  був  на  ній.  Чорний,  наче  спина  жука,  був  кожний  суглоб  її  від  голови  до  землі.  Сіре  волосся  спадало  їй  на  плечі.    Притулилась  вона  плечем  до  входу  в  Дім  і  почала  пророчити  воїнам  біди  і  передбачати  нещастя.  Так  казала  вона:
-  Сумні  будуть  воїни  в  домі,  тіла  вмиються  кров’ю,  будуть  тіла  їх  без  голів  на  землі  Дому  Да  Хока.

Потім  покинула  їх  Бадб.  

А  тим  часом  отримали  вони  вістку  від  уладів  з  півночі.  Вирішили  улади,  що  забарились  їх  гінці  з  Кормаком,  і  тоді  надіслали  вони  великі  загони  на  південь,  щоб  зустріти  Кормака  і  вмовити  його  прийняти  королівську  владу.  І  сказали  їм,  що  пішов  Кормак  зі  своїми  людьми  до  Сен  ат  Мар.  Тоді  пішли  за  ним  улади  до  Сен  ат  Мар  та  до  Маг  Дерг.  Там  побачили  вони  поле  битви.
-  Воістину,  -  сказали  вони,  -  це  слід  вістря  меча  Кормака!  

Потім  вирушили  вони  прямо  до  Дому.
Недовго  були  там  воїни  після  пророцтва  Бадб,  і  були  вони  в  очікуванні,  в  нудьзі  та  в  тривозі.  І  тоді  почули  вони,  як  сказав  Генанн,  що  стояв  на  порозі  Дому:
-  Бачу  я  воїнів,  що  йдуть  прямо  через  Маг  Дерг  з  заходу,  і  думаю  я,  що  всі  вони  улади.  

Зраділи  вони  тоді  і  наповнився  гордості  Кормак  та  його  люди,  коли  побачили  вони  своїх  героїв  та  воїнів,  що  поспішали  до  Дому.
Потім  зайшли  улади  в  Дім,  і  кожен  сів  на  своє  місце,  як  велить  їм  звичай,  так,  що  не  випало  бути  нижчому  на  місці  вищого.  Сів  Амаргін  на  місце  героя  справа  від  Кормака,  а  навпроти  нього  біля  входу  сів  Кахт.  На  місце  героя  зліва  від  прекрасної  руки  короля  сів  Фіаха  мак  Фір  Аба.  Біля  іншого  входу  сів  Фіаха  Каех  мак  Фергус.  Сів  Ілланн  Фінд  мак  Фергус  справа  від  короля  Кормака,  а  Дубтах  зліва  від  нього.  Так  і  розсілись  всі,  як  кому  належиться  по  праву  їх  батьків  і  дідів.  

Тепер  про  Лонфіаха.  Далі  мова  про  нього.  Відправився  він  туди,  де  були  Айліль  та  Медб,  і  все  розповів  їм.  Стали  вони  вершити  раду  з  коннахтцями  і  сказала  Медб:
-  Влаштую  я  так,  що  лишиться  з  нами  Фергус,  а  воїни  Коннахту  вирушать  за  Кормаком  і  силою  захоплять  його  Дім,  де  б  не  марнував  він  сьогодні  ніч.

Почала  потім  Медб  наговорювати  на  Кормака  Фергусу:
-  Напевно,  задоволений  ти,  що  стане  королем  син  того,  хто  прогнав  тебе  з  твоїх  же  земель  і  зачав  його  від  твоєї  ж  дружини!
І  тоді  погодився  Фергус  напасти  на  Кормака.  Вирушили  з  ним  сини  Мага  -  Кет,  Айле  Ард  Агах,  Еохайд  Бек  мак  Еохайд  Ронн,  Мане  Інмогайд  мак  Мане  Моргор,  Мане  мак  Кет,  Мог  Корб  мак  Конхобар  Абратруайд  мак  Фінд  мак  Рос.  І  було  з  ними  десять  сотень  людей.  Вирушив  Лонфіах  попереду  воїнів.  Не  було  тіла,  не  прикритого  щитом,  руки  без  списа,  поясу  без  меча.

І  тоді  заспівав  Суамах  мак  Самгуб  -  співак  і  батько-приймак  Кормака,  таку  пісню,  що  пророчила  їм  все,  чому  судилося  бути,  бо  славився  він  як  провидець  і  муж  великої  мудрості!  

                                                     Горе  тим,  хто  йде
                                                     За  Лонфіахом  мак  Ламфотом!

Незабаром  підійшли  воїни  до  Дому  і  розташувалися  поблизу.  Відправили  вони  до  Дому  пластунів  -  Мог  Корба  та  Кайлле,  і  незабаром  повернулися  вони  і  розповіли  все  про  людей  і  про  те,  що  робилося  в  Домі.  
-  Підійшли  ми,  -  сказав  Мог  Корб,  -  до  величезного  королівського  Дому,  де  були  суворі  й  страшні  люди,  одягнені  в  прекрасний  небачений  одяг,  з  чудовими  чужоземними  щитами  і  гострими  списами.  Одні  мали  довге  волосся,  інші  -  коротке,  а  треті  -  стрижене  навколо  голови.  
-  Впізнаю  я  їх,  -  сказав  Лонфіах,  -  це  шляхта  короля  та  його  воїни.  Горе  тому,  хто  здійснить  напад  на  них!  Горе  тому,  хто  повинен  битися  з  ними!  Багатьох  героїв  омиють  вони  кров’ю,  захищаючи  свого  повелителя.  
-  Потім  пішли  ми  до  іншого  Дому  на  вершині  пагорба,  -  сказав  Мог  Корб,  -  де  сиділи  білошкірі  жінки  з  блакитними  очима,  одягнені  в  строкатий  одяг  -  червоний,  синій,  зелений.  Шляхетні,  широколобі  юнаки  були  біля  них,  музики,  співаки,  паяци  і  собаки.  З  усіх  навколишніх  доріг  чимало  людей  прямує  до  цього  Дому.  Не  бачили  ми  поблизу  від  нього  ні  героїв,  ні  воїнів.
-  Впізнаю  я  їх,  -  сказав  Лонфіах,  -  це  жінки  короля  й  королеви  Нем  інген  Келтхайр  мак  Утехайр.  Запекло  будуть  захищати  їхню  кров  у  цьому  Домі!
-  Потім  пішли  ми  до  іншого  Дому,  -  сказав  Мог  Корб,  -  що  стояв  нижче  того  на  схилі  пагорба.  І  були  там  вожді,  шляхетні  воїни,  королівські  сини,  великі  і  шляхетні  люди.  Хоч  і  немає  в  тому  домі  ясного  світла  і  королівських  смолоскипів,  яскраво  сяє  небачений  одяг,  дивовижні  прикрашені  фібули,  позолочені  щити,  оброблені  золотом  мечі,  загони  вождів  і  шляхетних  воїнів.  Не  впізнав  я  тільки  самого  Кормака,  якщо  тільки  це  не  він  був  посеред  Дому,  високий  і  з  прекрасним  обличчям  муж.  Сяючі  очі  в  нього  і  прекрасні  зуби.  Лице  його  широке  зверху  і  вузьке  знизу.  У  нього  довге  золотисте  волосся,  довга  роздвоєна  борода.  На  ньому  червоний  плащ  зі  срібною  фібулою.  Меч  з  вершнем  у  нього  в  руці.  Воістину,  королівський  лик  у  нього  і  голос  верховного  правителя.
-  Так,  це  Кормак,  якщо  вірно  його  описав  ти,  -  сказав  Лонфіах.  

Потім  сіли  воїни  і  почали  чекати  кінця  ночі,  щоб  тоді  напасти  на  Дім  і  зруйнувати  його.
Тим  часом  люди  в  Домі  сиділи  в  роздумах,  Амаргін  трохи  поспав.  І  ось,  що  з’явилося  йому  в  сні:  видіння  воїнів  Кроннахту,  що  завалюють  на  них  Дім,  і  людей,  що  вбивають  одне  одного.  З  жахом  отямився  він  від  сну.
-  Мовчіть,  -  сказав  тоді  Кормак,  -  що  сталося?
І  тоді  промовив  Амаргін:
-  Гуркіт  героїв.
-  Піднімайтесь,  о  воїни,  -  сказав  Амаргін,  -  і  нехай  не  лишить  ніхто  своєї  зброї,  бо  йдуть  вороги  напасти  на  вас!

Недовго  довелось  їм  про  це  думати,  бо  вже  наблизилось  військо  і  зробило  три  кола  навколо  Дому.  І  тоді  крикнули  воїни  бойовий  клич.  
-  Прийшло  те,  чого  ми  боялися,  -  сказав  Амаргін.
-  Незабаром  почують  вони  і  наше  слово,  -  промовив  Кормак,  -  бо  знайдуться  і  тут  воїни!

А  тим  часом  Суамнах  мак  Самгуб  вирушив  на  схід  за  військом,  щоб  подати  вість    своєму  сину-приймаку  і  підійшов  до  Тулах  Дер  -  Пагорбу  Сліз,  що  зветься  так  від  кривавих  сліз,  що  проливав  тут  Дагда,  дізнавшись  про  смерть  сина  свого  Кермайта.  Побачив  Суамнах  заграву  руйнування,  що  випала  на  долю  його  сину-приймаку  і  не  зміг  терпіти  цього,  бо  розірвалося  в  грудях  його  серце.  Тому  і  називається  з  того  часу  і  донині  цей  пагорб  Друїм  Суамайг.  

Тим  часом  напали  воїни  на  Дім  Кормака  і  підпалили  його.  Побачив  це  Лонфіах  і  засоромився  того,  що  привів  ворогів  до  свого  молочного  брата.  І  зайшов  він  тоді  в  королівський  Дім,  щоб  стати  в  битві  поруч  біля  нього,  але  вдарив  його  своїм  мечем  Дубтах  і  зітнув  йому  голову.  І  це  був  перший  смертельний  удар  в  Домі.
І  тоді  підпалили  Дім  з  усіх  боків.  Кинувся  тут  назовні  Фергна  мак  Фіннконн,  вразив  п’ятдесят  воїнів,  озброєних  для  сутички,  згасив  вогонь,  прогнав  військо  за  пустки  і  неушкодженим  повернувся  в  Дім.

Знову  тоді  підійшло  військо  до  Дому  і  розпалило  вогні.  Піднявся  тут  Фіаха  мак  Фір  Аба,  загасив  вогні,  вразив  сотню  воїнів  і  відігнав  геть  військо.  
Але  незабаром  знову  повернулись  воїни  і  розпалили  чотири  великих  вогні  в  Домі,  по  одному  з  кожного  боку.  Тоді  кинувся  назовні  Дубтах,  згасив  вогонь,  а  потім  жорстоко  і  запекло  прогнав  військо,  вразив  сотню  воїнів  і  повернувся  в  Дім.
Тоді  запалили  воїни  вогні  в  п’яти  місцях  в  Домі.  Тут  кинувся  назовні  Ілліан  Фінн  мак  Фергус,  згасив  вогні  і  вбив  сотню  воїнів,  прогнав  інших  за  пустки.

А  тим  часом  наблимизився  до  Дому  Лугайд  Ламдерг,  підняв  на  плече  величезний  камінь  і  кинув  його  в  Іллана  мак  Фергуса,  так  що  впав  той  неживим.  Тут  підняв  на  плече  камінь  Фіаха  мак  Фер  Фейбе.
-  Воістину,  це  тягар  героя,  -  сказав  Амаргін,  -  і  впаде  на  них  ганьба  разом  з  ним.
Кинув  тоді  Фіаха  камінь  в  Лугайда  Ламдерга,  і  впав  той  неживим.  Підняв  той  камінь  Кет  і  кинув  його  в  Дім,  і  вбив  там  одного  воїна.  Але  Фіахра  Каех  мак  Фергус  знову  підняв  його  і  вразив  ним  одного  воїна  зовні.
Так  вбили  вони  цим  каменем  сім  воїнів  зовні  і  сім  в  середині.  Потім  здійснив  Дубтах  кидок  героя  через  весь  Дім,  і  це  той  самий  камінь,  що  лежить  нині  в  джерелі  Келл  Ласра,  як  називається  нині  і  королівський  Дім,  бо  в  старі  часи  не  бувало  королівського  Дому  без  води,  що  текла  всередині  нього  або  поблизу.  
Про  це  співав  Амаргін:
-  Тягар  Фіахна,  ганьба  героя.

І  ще  потім  співалося:
                                                   Той  камінь,  що  біля  Дому  життя  героїв  позбавляв,
                                                   Лугайд  Ламберг  кинув  його  в  Іллана  мак  Фергуса,
                                                   Фіахна  кинув  в  Лугайда  його,  і  кров’ю  умився  герой,
                                                   Двічі  по  сім  мужів  впало  від  цього  каменя.  

Тоді  зійшлись  воїни  одне  з  одним  біля  Дому.
-  Краще  вже  нам  вийти  назовні,  о  воїни,  -  сказав  Кормак,  -  щоб  битися  в  полі.  
І  потім  сказав  він,  поринувши  в  битву:
-  Жахливий  крик,  крик  Дому.
Тоді  кинулись  воїни  з  Дому  назовні,  зруйнувавши  поперед  себе  його  стіни  і  входи  героїв,  і  стали  міцними  бойовими  рядами,  тоді  зійшлися  з  усіх  боків  люди.  І  почалась  тоді  між  ними  жорстока,  спекотна  битва,  так  що  ложа  смерті  приготовлені  були  багатьом  і  в  гущі  битви  кров  дійшла  до  поясів  героїв.

Тут  знайшов  Кормак  камінь  під  ногами  і  кинув  його  в  Мог  Корба,  так,  що  роздробив  камінь  щит  і  загнав  воїна  в  землю.  І  це  той  самий  камінь,  що  лежить  нині  в  джерелі  посеред  Дому.  Не  встиг  той  піднятися,  як  наблизився  до  нього  Кормак  та  Кахт  мак  Ілгуйне  і  вразили  його  на  смерть.  І  кожен  герой,  що  був  тоді  в  середині  Дому,  прорубав  собі  прохід  в  гущині  жорстокої,  небаченої  битви,  так  що  незабаром  вразили  вони  і  розкидали  однин  одного.  Кожен  з  них  слідував  за  своїм  супротивником  в  битву  обопільну.  
І  пішли  геть  від  битви  Еохайд  Бекк  мак  Еохайд  Ронн  та  Мане  Антакайд  мак  Мане  Моргор,  і  впали  вони  на  Кнік  ін  Коскар  від  ударів  Кахта  мак  Ілгуйне  та  Кормака  після  важкого  бою.  Донині  є  чимало  могил  на  цьому  пагорбі,  що  зветься  Сліаб  Бік  на  часть  Еоху  Бекка  мак  Еохайда  Ронна.

З  перемогою  повернулися  в  Дім  воїни.  Небагато  їх  лишилося  на  луках  Дому  після  його  руйнування.  Були  двоє  на  ймення  Он,  два  сини  Дубтаха  біля  броду.  Кожен  з  них  поклав  у  сутичці  по  дев’ять  мужів,  тому  і  називається  цей  брід  на  схід  від  Дому  Ат  на  н-Она.  Кларта  Клоен  поліг  від  руки  Кета  мак  Мага.  На  Кларта  -  по  його  імені  зветься  тепер  цей  пагорб.  Боккан  поліг  від  руки  Амаргіна,  і  тому    назва  Ард  Боккайн  біля  Кріх  Малонн.  Лен  поліг  біля  Лох-Лейн  біля  Бодамар.  Крех  Сойндім  та  Крех  Дойндім  були  вбиті  на  Ард  на  Крех.  Кліабах  Кетроах  поліг  від  руки    Дубтаха,  тому    і  назва  Друїм  Кліабайг.  Ен  мак  Маг  поліг  біля    Ат  Еойн  від  руки    Фіаху  мак  Фер  Фебе.  Фідах  мак  Ен  поліг    біля  Ат  Куйле  Феда.    Кайндлех  інген  Варба  -  дочка  дружини  Дубтаха  полягла  біля  Кайндлех.  Буйдех  інген  Форгемен  полягла  біля  Клуайн  Буйдіге.

Знову  потім  зав’язалась  битва,  і  були  з  одного  боку  Кормак  Довга  Борода,  Дубтах,  Амаргін,  та  Кахт  мак  Іллгуйне,  та  Айліль  Ардгах.  Поринув  Корб  Гайллне  до  Кормака  і  поліг  від  його  руки  та  руки  Кета.  Як  мовить  Книга  Друїм  Снехта:  обезголовив  він  Кормака,  а  Анлон  мак  Дохе  поніс  з  собою  його  голову  до  Ат  Луайн.  Тому  і  кажуть:  «Коли  впали  два  Она  в  Домі  руки  ворогів...»

Інші  ж  кажуть,  що  не  дав  Амаргін  відтяти  голову  Кормаку  і  прогнав  від  його  тіла  Кета,  і  тричі  поранив  його.  Але  в  книгах  пишуть  інакше.  
Потім  поліг  Да  Хока  в  Домі.  Дружина  його,  Луат  інген  Лум  Лонда  пішла  до  Ло-Луата  і  там  згусток  крові  з  серця  впав  на  груди  її,  тому  і  зветься  це  озеро  Лох-Луата.  
Лише  п’ять  чоловік  врятувались  з  прибулих  десяти  сотень  коннахтців.  А  з  трьох  сотень  уладів  врятувалось  тільки  троє:  філід  Амаргін,  Дубтах  та  Фіаху  мак  Фер  Фебе.  Імгрід  мак  Катбат  пішов  ще  ввечері,  до  руйнування.

Потім  вирив  Амаргін  могилу  і  насипав  пагорб  для  короля,  тому  й  зветься  це  місце  Клуайн  Дума.  Почав  Амаргін  тужити  і  плакати  за  королем  і  сказав  так:
-  Велика  журба  уладів  після  загибелі  їх  короля  в  кривавм  бою.

Так  співалось  про  загибель  героїв  в  Домі:
-  Поліг  Кормак  в  Домі,  в  крові  Ілланн  Фінн.

Тепер  про  Фергуса.
Лишився  він  в  Круахані  після  виходу  воїнів,  і  тоді  прийшов  до  нього  його  слуга  Ергаб,  що  розповів  про  похід  братів  Мане  і  синів  Мага  проти    Кормака  та  його  людей,  щоб  завалити  на  них  Дім,  де  б  не  зупинився  король  на  ніч.  Взяв  тоді  Фергус  своїх  коней,  запряг  у  колісницю  і  поїхав  по  сліду  війська,  щоб  не  допустити  руйнування.
Але  не  було  з  того  нічого,  бо  нікого  не  зустрів  він  живого  біля  Дому,  крім  Амаргіна,  Дубтаха  та  Фіаху,  та  й  ті  були  червоні  від  чисельних  ран  своїх  і  крові.

Гірко  горював  Фергус  і  плакав  за  своїй  приймаком-сином  і  бив  однією  рукою  в  другу  руку,  і  кривавими  були  його  сльози.  А  потім  об’їхав  він  поле  битви  і  розшукав  тіла  людей  своїх,  побратимів  та  синів-приймаків.  Важко  було  дивитися  на  нього,  коли  йшов  він  від  одного  тіла  до  іншого.  Не  веселіше  було  йому  дивитися  на  Кормака  в  крові,  аніж  на  смерть  синів  своїх.  І  сказав  він:

                                 Горе  червленій  крові  моїй...

Об’їхав  він  все  поле,  повернувся  Фергус  туди,  де  були  Амаргін,  Дубтах  та  Фіаху,  і  почав  прославляти  їх,  бо  жах  і  страх  охопив  його  перед  ними.  Так  казав  Фергус,  і  воістину  сповнений  горя,  скорботи,  нещастя  був  він  і  слова  такі  мовив:

                               Крові  темниця  -  серце  моє,
                               Сила  і  полум’я  згасли...
                               Сам  я  і  звитяжний  Кехт
                               Велику  справу  здійснили
                               У  битві  кривавій...

Ось  дещо  про  їх  похід  та  подвиги.  Дім  Да  Хока  -  назва  цієї  скели.  

З  давньоірландської  переклав  Шон  МакЛех  (Sean  MacLaoch)


Від  перекладача

Давні  ірландські  історичні  перекази  називаються  скели.  Вони  є  аналогом  скандинавських  саг.  Але  звісно,  як  це  і  має  бути  у  кельтів,  більш  поетизовані  і  більш  прикрашені  гіперболами,  метафорами  та  казковими  елементами.  Скели  століттями  складалися  і  передавалися  з  уст  в  уста,  з  одного  покоління  до  іншого  професійними  поетами  -  філідами.  І  тільки  в  VI  -  VII  століттях  почали  записуватись  в  ірландських  монастирях  -  таких  як  Клонмакнойс  та  Йона.  Дія  скели  «Руйнування  Дому  Да  Хока»  відбувається,  згідно  традиційної  ірландської  хронології,  в  середині  І  століття  до  нової  ери.  Більш  точне  датування  визначити  важко.  Згідно  праць  Джефрі  Кітінга  королева  Коннахту  Медб  правила  зі  своєї  столиці  Круахан  Ай  і  була  дочкою  верховного  короля  Ірландії  Еоху  Фейдлеха  (роки  правління  94  -  82  рр.  до  н.  е.).  Події  відбуваються  десь  наприкінці  її  довгого  і  звитяжного  правління,  після  смерті  її  кривдника  короля  Уладу  Конхобара.  Інші  дослідники  відносили  події  описані  в  цій  скелі  до  ІІ  століття  до  н.е.  

Так  чи  інакше,  перед  нами  Ірландії  пізнього  залізного  віку,  в  часи  розквіту  кельтської  цивілізації.  У  ті  часи  Ірландія  була  поділена  на  п’ять  королівств  -  Улад,  Коннахт,  Міде,  Муму  (Мунстер)  та  Лагін  (Лейнстер).  Теоретично,  ці  королівства  були  васальними  і  влада  в  Ірландії  належала  верховному  королю  Ірландії,  резиденція  якого  була  в  королівстві  Міде,  в  священному  місті  Тара  (Темра).  Але  на  практиці  влада  верховного  короля  Ірландії  була  номінальною  і  часто  ефемерною.  Між  королівствами  постійно  точились  кровопролитні  війни.  Верховний  король  Ірландії,  щоб  хоч  якось  утримати  владу  мусив  постійно  йти  на  компроміси,  укладаючи  військові  спілки  з  тим  чи  іншим  королівством  і  воюючи  проти  іншого  непокірного  йому  королівства.  Крім  того  кожне  з  п’яти  королівств  ділилося  на  ще  менші  васальні  королівства,  між  якими  теж  точилась  ворожнеча,  а  менші  королівства  теж  ділилися  на  володіння  вождів  кланів,  які  теж  вважали  себе  королями.  Між  кланами  постійно  виникали  конфлікти  і  війни  -  за  землю,  худобу,  пасовиська  чи  просто  внаслідок  давньої  ворожнечі  і  кровної  помсти.  

Це  могло  б  перетворитися  у  суцільний  хаос  і  війну  всіх  проти  всіх,  яки  не  система  заручників  і  певні  традиції,  яких  намагались  суворо  дотримуватись.  Клани,  королівства,  верховний  король  Ірландії  обмінювались  заручниками,  яких  страчували,  якщо  певний  клан  чи  королівство  порушував  мир.  Крім  цього,  періодично  влаштовувалось  Свято  Тари,  на  який  приїжджали  вожді  кланів  і  присягали  на  вірність  верховному  королю  Ірландії.  Також  регулярно  відбувалися  з’їзди  вождів  кланів,  де  суперечки  кланів  намагалися  розв’язати  мирно.  У  середині  кланів  теж  було  неспокійно  -  рідко  коли  посада  вождя  клану  успадковувалась  від  батька  до  сина.  Переважно,  вождя  клану  обирали,  і  за  цю  посаду  і  владу  в  клані  спалахували  криваві  конфлікти.  Крім  того,  в  давній  Ірландії  панував  такий  світогляд:  якщо  відбувались  якісь  негаразди  -  неврожай,  голод,  моровиця,  стихійне  лихо,  то  це  означало,  що  править  людьми  поганий  король,  що  порушив  закони  світобудови  своїми  нехорошими  вчинками.  А  значить  його  необхідно  вбити  і  поставити  нового  -  хорошого  короля.  Іноді  короля  обирали  під  час  так  званого  Свята  Бика,  коли  приносили  в  жертву  богам  бика,  потім  один  з  воїнів  їв  м'ясо  бика  досхочу,  пив  юшку  з  м’яса  бика,  потім  над  його  ложем  говорили  слова  правди,  і  той,  кого  він  бачив  у  сні  і  ставав  новим  королем.  

Тогочасне  ірландське  суспільство,  крім  того,  що  мало  кланову  структуру,  ділилося  на  стани:  королі  і  вожді  кланів  -  рі,  жерці  -  друїди,  поети  -  філіди,  музики  і  співаки  -  барди,  простолюдини  і  раби.  Рабство  носило  патріархальний  характер.  Приватної  власності  на  землю  не  було.  Земля  належала  клану,  вождь  клану  тільки  розподіляв  -  кому  якою  ділянкою  тимчасово  користуватися.  Духовним  життям  ірландців  керували  друїди  -  носії  таємних  знань  та  релігії  кельтів,  замкнена  каста,  до  таємниць  якої  допускали  тільки  посвячених.  На  кожного  ірландця  при  народжені  накладалися  гейс  -  система  індивідуальних  заборон,  які  носили  іноді  парадоксальний  характер.  Але  порушувати  гейс  категорично  заборонялось  -  згідно  тодішніх  уявлень  це  приносило  смерть  порушнику.  Давні  ірландці  в  часи  язичництва  шанували  чимало  свят,  але  було  серед  них  чотири  основних:  Самайн  -  свято  нового  року  і  повернення  стад  з  літніх  пасовиськ  на  зимові  стійбища,  Імболк  -  свято  зустрічі  весни  і  передбачення  майбутнього,  Белтайн  -  свято  світла,  початку  літа  і  відправлення  стад  на  літні  пасовиська,  Лугназад  -  свято  урожаю.

У  цій  скелі  описується  руйнування  одного  з  шести  сакральних  Домів,  що  стояли  на  роздоріжжях  давньої  Ірландії.  Ці  доми  на  отримування  яких  король  жертвував  чимало,  були  притулком  для  подорожніх  і  крім  того,  були  притулком  «для  людей  з  кривавою  рукою»,  тобто  для  людей,  які  вбили  когось  під  час  чергового  конфлікту  кланів  і  могли  в  одному  з  цих  Домів  розраховувати  на  захист  і  недоторканість,  як  в  античних  храмах.  Але  як  бачимо,  цей  звичай  порушувався  і  про  це  співали  філіди  в  піснях  і  скелах.  Скела  «Руйнування  Дому  Да  Хока»  була  записана  у  VIII  столітті  після  довгих  віків  її  існування  в  усній  формі  в  одному  з  монастирів  Ірландії  невідомим  скрипторієм.  Потім  неодноразово  переписувалась.  Первісний  рукопис  до  нас  не  дійшов.  До  нас  дійшли  дві  копії  XVI  та  XVII  століть,  що  нині  зберігаються  в  бібліотеці  Триніті  коледжу.  Вищенаведений  переклад  скорочений  -  опущені  чисельні  повтори  та  частини,  де  текст  ушкоджений  і  важко  піддається  прочитанню.  

Шон  МакЛех
Дублін,  Ірландія

На  малюнку:  Королева  Медб  -  картина  художника  Д.  К.  Лейендекера  (1911).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649837
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 08.03.2016

dominic

Гомер про борщ

Ода  борщу  

отже  чув,Гомер  любив  описувати  страви  в  своїх  віршах.
Але  так  як  він  був  греком,  греки  не  додали  його  пісню  про  український  борщ.Це  було  політичне  рішення.
Гомер  описував  борщ.
Борщ  за  звичай  готують  жінки  або  козаки  із  чубом.
По  повір'ю  бог  Перун  тримає  за  чуба  жінку  або  козака  і  через  блискавичну  інтернетну  передачу  підказує  як    готувати  борщ.
Борщ  це  страва  ,де  намішані  карторпля-бараболя  з  бульбою-цибулею.
Борщ  це  страва  ,де  капуста    не  Скруджова  а  від  богині    землі  Геї.

Буряка  кидають  спершу.

Ітак  лисі  і  побриті  на  лисо  не  уміють  готувати  борща.
Таких  називають  москалями.Їм  за  чуба  не  може  взяти  бог  Перун,тому  інформація  про  те,як  готувати  борща  ,у  них  відскакує  як  сонячне  проміння  від  лисини.
Тому  такі  є  неруськими  ,не  українцями  і  цур  їм  за  те,що  не  уміють  готувати  борщ.
Та  сам  такий  буваю.
Якби  мати  не  навчила  готувати  ,борщ  був  би  я  Антиперуновичем  ,не  знаючий  троянського  свого  коріння.
на  останок  треба  кришку  від  борща  не  закривать  ,а  щоб  борщ  дихав  повітрям,бо  капуста  буде  воняти.


борщ  вигадка    18.02.2016


аненкдот  казка.  борщ  на  оселедці.(пародія  на  казку  хварити  кашу  із  сокирею)

заходить  омоскалений  козак  до  москалихи,сам  в  солдатському  одязі  одягнений  та  ще  пам'ятає  як  борщ  варити,йому  іще  Перун  підказує.
     і  має  при  собі  оселедця  .
-  будемо  хазяйка  готувати  борщ  на  оселедці  !
-  я  жлобиха  тобі  не    дам  на  борща  ні  овочей  ,ні  фруктів,  й  не  знаю  як  його  варити  .іди  геть  солдате  ,хохол!
-Та  давай,  хазяюшко,  зваримо  борщику.На  оселедці  будемо  варити.
-Та  ти  шо  яка  гидота  ,на  оселедці?І  смачний  буде?
-Давай  квасолю  спочатку  варити.Є  у  мене  з  собою  кілька  квасолин.А  у  тебе  є?
-Та  он  квасоля  (і  дала  вона  злющу  квасолю)
Так  як  наш  козак  -москаль  був  чарівник  він  прокрутив  час  вперед.
-Давай  буряку.
-Нема  у  мене  буряку.Є  тільки  свєкла.
(так  називають  русяві  і  не  русяві  буряка  там)
Але  не  дам  тобі  свєкли.
-А  ти  мені  дай  листя  бурякового.
Дала  вона  листя  бурякового.З  того  часу  свєклою  кличуть  русько-жадний  буряк.А  буряком  кличуть  корішок.
Покришив  він,але  листя  вариться  швидше  ,аніж  корнеплід,тому  треба  кидати  пізніше.
-дай  хазяюшко  мені  (половника)(ополника)  перемішувати?
-Не  дам  ти  вкрадеш!
Прийшлось  козакові  -дуракові  сокиру  брати  і  мішати  сокирою.А  все  не  забувається  козак  ,що  оселедець  в  нього  і  Перун  за  оселедця  тримає  козака,міцно,Бо  у  родинній  пам'яті  є  найбільше  знання  -як  раніше  жили,як  козаки  в  вирій  літали.
-Москале  хохле  чи  зварився  борщ?
-ні  ще  ні  .
-Хохле  а  що  зараз  робити  будеш?
-Чистити  картоплю.
-Не  дам  тобі  картоплі!
(та  дала  хазяйка  лиш  бульбу  малу  таку)
Чистив  козак  омоскалений,та  все  ще  пам'ятає  Перуна  ,свого  батька,і  діда  Перуненка.
     Чистити  не  легко  прийшлось  ,дрібна...
Трошки  щавлю  кинув  козак  в  борщ,туди  і  трошки  подорожника.
-а  нащо  подорожника  ти  кидаєш?-питає  москалиха
-Та  то  щоб  боги  нас  благословили.
..згодом.
Дай  мені  томатів  ,хазяюшко!
-Нема  у  мене  томатів,  тобі  не  дам!
Позбирав  плодів  пасльону  козак  .Кинув.
-І  що  то  буде  смачно?
-Так  дай  томатів  іще  буде  смачніше.
-Нє  у  мене  тільки  морс  є  томатний,бери  його.
-Капусти  даси,хазяюшко?
-Не  дам  тобі  москалику  .
-Ой  ,Перун  мене  за  чуба  кличе  ,хоче  через  мене  божі  слова  вимовити:
,,(та  й  став  читати  байки  про  Суса  )Було  спочатку  слово,із  того  слова  росло  дерево,і  те  дерево  звалося  Бог.,,
Москалисі  байки  його  сподобались  .тай  дала  капусти  трохи.
   От  як  слово  боже  допомагає.Так  що  читайте  слово  Бога  Перуна,тай  додавайте  небилиць,бо  людям  то  подобається.
І  не  можна  зварити  борща  без  слова  Боха.
От  і  борщ  готовий.
Сам  я  москаль  трохи,до  кінця  не  знаю  як  варити  борща.По  різному  готовлять.І  зелений  борщ(в  кінці  додають  яйця),і  з  м'ясом.


але  як  пішов  солдат  -козак  від  москалихи
все  не  виходило  у  москалихи  зварити  борща,то  кришку  закриє  і  борщ  від  капусти  воняє,  то  мало  бульби  насипе  і  як  суп.То  мало  додасть  бараболі,і  в  їдальні  їдять  не  борщ,а  як  Пузир  хліб  наймитам  давав.

   Так  шо  борщ  ,як  хліб,-всьому  голова.
Борщ  -сила  ,спорт-могила.
Служіння  цареві  -могила,а  борщ  -від  бога  даний.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647070
дата надходження 26.02.2016
дата закладки 26.02.2016

Олександр Букатюк

ВІДЗЕРКАЛЕННЯ ВІДЛІКУ /дзеркало нуля/ (поема-цикл)

[b]00:12[/b]

іду  на  я
щоб  повернути  собі  себе
нас:тане  час
і  я  обміняю  струхлявіле  життя
на  вічнозелену  смерть
про:від:ницю  у  неминання
а  зараз  я  її  ще  побоююсь
хоч  каже  голос:
нещасні  далекі  від  смерті
не  така  вона  як  її  пишуть



[b]00:11[/b]

я  ос:ліп  щоб  про:зріти
щоб  почути  —  оглух
бо  не  сказав  би  цього
зронивши  хоч  слово



[b]00:10[/b]

йду  по  воді  якої  нема
в  горлі  пересох-
ла  річка
починає  свій  від:лік
з  кінця
от:же  тепер
п:уст:еля  є  джерелом



[b]00:09  (тут  був[є]  Біденко)[/b]

він  біг  по  воді  і  розбився  об  воду
наче  об  кригу-сльозу  цієї  землі
в  небі  якої  літав  і  літає
й  після  тепер
завертаючи  кожну  літ:еру
з  ви:рію  в  надхмар’я  чорнозему



[b]00:08[/b]

допотопне  майбутнє…
ані  руш  руки  в  верх…
хтось
вибухівкою  начинив  лю:ти:й
як  завжди  –  винна  смерть
іду  проти  течії  свідомості
кожен  слід  –  окунем  стає
не  почуваймося  як  удома
будемо  звідси  депортовані



[b]00:07  (Дзеркало  без  відображення)[/b]

ві:добра:ження  –  кольорові  клони  наших  тіней
в  дзеркало  без  відображення  дивляться
підірвані  на  –  слава  україні
я  не  знаю  доки  бачать  вони  нас
і  чи  ми  є  після
але  вони  реаль:ніші  ніж  ми
які  ще  не  здійснилися
бо  досі  ділимо  час
на  до  і  ніколи



[b]00:06[/b]

вчимося  все  життя  закохуватись  в  смерть
народжуючись  з  вплетеними  у  днк
від:чуття:ми  страху  і  ненависті  до  неї
чого  ж  так  лякає  нас  дарувальниця  вічности
знакпитанніє  повітря  в  легенях  зору



[b]00:05[/b]

метастази  мета:фор
спасають  від  життя
улюбленців  смерті



[b]00:04[/b]

в  черепі  зміїться  кодло  мозку
в  серці  смерть  сповільненої  дії
а  мені  ще  багато  треба  для  щастя
ще  болю!
ще!
я  спраг:лий



[b]00:03[/b]

в  окопі  рота  –  рота  слів
наказано:  тсссс:
мир  миром  пироги  з…
трілом
проте  всупереч  хворому  глузду
кожна  буква  атакує  затикання  рота




[b]00:02[/b]

смерть  бетеером  не  об’їдеш
бо:я:ти:сь  треба  не  її
у  серці  й  мозку  йдуть  бої
за  власне  тіло  чужо-
рідне



[b]00:01[/b]
на:род  з  обмеженими  можливостями
прикутий  до  стін  і  столів
та  чорного  леза  землі
тут  навіть  свя:ті
із  комп:лексом  неповно:цінності



[b]00:00  (ДІМ  ГАМІВНИХ  СОРОЧОК)[/b]

в  сусідній  палаті  енштейн
який  перевернув  би
всі  фізичні  закони
з  голови  на  ноги
як:би  не  гамівна  сорочка
я  ж  теж  в  ній  народився
тому  не  напишу  ці  вірші
якщо  ви  їх  не  прочитаєте



[b]00:01[/b]
скошені  трави  ростуть
по:є:дна:ні  смертю
копиця  сіна
острива  спогадів
сниться  літо
де  все  булО
не  так  як  бУло



[b]00:02[/b]

поки  життя  не  розлучить  нас
будемо  вірні  одне  одному
протягом  всієї  смерті
в  горі  і  в  радості
в  зраді  і  в  за:бутті
в  дійсності
і  в  уяві



[b]00:03[/b]

нескінченне  число  мови

пророчу  не  знаючи  що  буде  завтра:
язикопад



[b]00:04[/b]

діоген  з  ліхтарем  у  день
ніяк  не  знай:де  людину
й  самому  схотілось  у  бочку
котра  ширша  за  світ  цей
що  у  вушку  голки
наче  в  заш:морзі



[b]00:05[/b]

ні  бе  ні  ме
ні  ку-ку…
нікого  нема  вдома
всі  пішли  в  се:бе
по  вуха



[b]00:06[/b]

щастить  мені  на  батьків
дякую  миколо  миколайовичу
що  вчите  мене  й  після  смерті
хоч  не  сприймаєте  за  учня  а  за  рівню
та  ще  й  так  що  я  й  не  смію  пікнути
що  недостойний
тепер  мушу  стати  тисячеруким
бо  є  ще  куди  рити
вглиб  неба



[b]00:07[/b]

на  дні  б:ока:ла
не  істина  а  –  вина
на:лий:те  ще
щоб  спокутувати  спокуту
є  риси  хліба
в  обличчі  малого  зерна
земля  обертає  нас
від  скрути  до  крутів



[b]00:08[/b]

паралельні  лінії  життя  і  смерті
не  перетинаються
при  тому  стикаючись  л:обами
від  римозалежності  лікуюся  верлібролом
чим  більше  почуваюся  вільним
тим  час:тіше  сьогосвітні
перекривають  дихання  моїй  свободі
та  фіг  і  з  ними
вони  цим  парасловам
по  коліна



[b]00:09  (чорна  гарячка)[/b]

чорна  гарячка  землі
роздвоєння  неба
розп’яттеманія  велить:
кожен  спаситель  мусить  бути  розіпнутим
на  всіх  у  світі  хрестах
ви  думаєте  для  чого
ліси  вирубують
і  чому  кожна  діва
месію  народ:жує
?
чорна  гарячка  землі
температурить



[b]00:10[/b]

поезія  не  лиш  свята
а  й  будні
слава  дню  що  змарнований
на  роботу
чим  менша  зарплата
тим  більшає  наш  рахунок
там  –  в  збанкрутілому  банку  неба
витрачаймо  ще  більше
щоб  розбагатіти



[b]00:11[/b]

коли  я  напишу  про  ніщо
ви  скажете  що  це  не  поезія
я  ж  заперечу
бо  щось  з  чимось  пережиток  минулого
якого  вже  завтра  не  було
а  з  ніщо  все  тільки  починається
кінець  –  то  початок  навпаки
або  два  кроки  вічности  до  00:12


00:11

віти  вплелись  в  коріння
все  здається  круглим
як  нагадування
про  нуль  дзеркала
ще  один  вірш  і  нічого  не
станеться  крім
народжень  і  смертей
радості  й  й  горя
ми  всі  –  жертви
власних  експериментів
піддослідні  гомо  сапієнс



[b]00:12[/b]

два-
надцять
число  годинникулярне
апостольне
воно  ж  під  час  опівночі
перетворюється  в  нулі
(чи  мо’  чотири:їться  в  очах?)
ви  догнали  що
зворотність  відліку
відзеркалена  від  нулів
?
навіть  ті  хто  се  не  осяг
не  сумніваються  що  –
[b]далі  буде[/b]




[b]ДАЛІ  (00:13)[/b]

кожна  секунда  життя  належить  смерті
боже  як  я  люблю  те  чого  нема
вічність  знецінюється
мить  зростає  в  ціні
вільна  хвилинка  мені  не  по  кишені
не  задумуйтеся  над…
оцифровую  слова
може  колись  глухосліпі  слухопобачать



[u][b]ІНШІ  ВІРШІ[/b][/u]

***
гамівний  обмежений  простір
звільнений  вибухом
після  якого  почнуться  початки
а  підчас  них  слова
які  ой  як  будуть
вивертати  світи  нави:воріт


***
на  цьому  мінному  полі
не  одне  під:ір:вал:ось  слово
не  одне  під…
і…
рва…
лось
ре…чен…ня
час  жнив
що  посіяли
те  й  комбайнуємо



***
не  андроноколайдеруйте*
мені  тут
хтось  же  заклав  вибухівку
перед
великим  [b]БА-А-АХ!!![/b]





[i]*адронний  колайдер[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646690
дата надходження 24.02.2016
дата закладки 24.02.2016

dydd_panas

Написи на парасолі

Ось  іде  людина  з  усіма  кнопками  всередину
Ось  іде  людина  з  усіма  кнопками  назовні

Її  добачають  у  натовпі
перепиняють  і  починають
натискати  на  пробу
людина  смикається  плаче
сміється  брутально  батькуючи  нападників
вони  лічать  її  кнопки  числом  сім
знаходять  восьму  на  потилиці
жмуть  її  радо  добачають  дев'яту
на  маківці  тиснуть  і  на  неї

Людина  з  усіма  кнопками  всередину
проминає  гурт
що  зібрався  на  хіднику
пильно  спостерігаючи  за  екзекуцією
здригається,  поправляє  краватку
смикає  плечем  і  спішить  одійти  подалі
її  помічають  наздоганяють
дошукуються  кнопки  та
не  знайшовши
беруться  турсати,  повертати  довкола
роздивлятись
кнопок  не  видно  -
тільки  бугриста  поверхня  тіла
чухають  у  потилиці  й
починають  бити
б'ють  різноманітно  й  по-всякому
щоб  дістати  до  кнопки

Людина  кричить  од  болю
падає  піднімається  повзе  та
знову  падає  починаючи  зрештою
натискати  сама
кнопки  зсередини  щоб  ті
подумали  що  знайшли
й  відчепилися

Десь  далеко  з'являється  на  хіднику
людина  з  кнопкою  на  крильцях
кнопка  летить  над  її  головою
на  якій  волосся  наїжачене
мов  од  незбутного  жаху
всі  поряд  бачать  летючу  кнопку  й
починають  стрибати  щоб
дістати  її  та  натиснути,  ба
зависоко
вона  летить,  висолопивши
язичок  і  дражниться
всі  втрачають  останню  витримку
людина  з  кнопкою  на  крильцях
незворушно  чимчикує  далі
звично  не  помічаючи  веремії  довкола
сачків  на  метелика,  рогаток  і  палиць
що  хвилею  виростають  коло  неї
неначе  рухома  діброва  села  Бірнам

Нічого  не  виходить
вони  беруться  за
грудки  й  каміння  вивертають
бруківку,  розбирають  стіни  будівель
і  рвуть  асфальт
кнопку  нарешті  збито  й  натиснуто
але  під  камінною  зливою  -
її  людина  мимоволі  й  тихо  загинула
тож  прилад
втрачає  всякий  сенс
його  викидають  і

Біжать  за  людиною  тисячі  кнопок,
всадженою  різнобарвними  пуп'янками
так  густо,  що  її  під  ними  не  видно
натовп  росте  й  піниться
бо  кожному  пальцю  тут  є  робота
всі  тиснуть  і  тиснуть
людина  кричить  ізсередини  пульта
але  ґудзики  такі  густі
що  не  чутно

Юрмище  прорізає  тісний  гурт,
обплетений  колючим  дротом
перед  ним  розступаються
проходить  штепсель
у  жалобі  за  тарапунькою
на  тротуарі  з'являється  людина,  що
повільно  божеволіє  на  ходу
вона  досягає  рогу
втрачає  останній  глузд
волає  на  бога  тупоче
свистить  і  кашляє
з-за  рогу  виїжджає  собача  будка
з  санітарами
божевільного  ловлять
і  везуть  куди  треба

На  башті  електронні  куранти
грають  державний  гімн
починають  бити  пів  на  шосту
і  не  можуть  зупинитися
їх  зупиняють
у  небі  гримить
і  настає  безкоштовна  злива
всі  ховаються  хто  куди,  лишаючи
на  хіднику  одкручені  гудзики
сахаються  невтомно  цікавих
експериментаторів
що  сиплють  іскрами  під  дощем

А  над  усім  необорно  й  потужно
стогне  та  реве  широка  річка  Дніпро

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644779
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 17.02.2016

#tenderness

продажна ніжність

ти  все  ще  збираєш  розділові  знаки
читаєш  вірші  Жадана  і  романи  Булгакова  
вплітаєш  у  коси  блакитні  холодні  маки
ночами  літаєш  самотня  до  Кракова
ти  все  ще  віриш  у  сутність  ніжності
а  вона  вже  продалася  хитрості  лиса
його  усмішці  і  рідкісній  ласці
що  пробиває  сильніше  від  списа
ніжність  не  піде.  не  лише  жаданої
вона  лиш  спочине  із  іншим  у  ліжку
буде  чекати  наказу  коханої
гладячи  чорну  лисячу  кішку.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643654
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 14.02.2016

coccinelle

Трапляється

Тоненькою  павутинкою  по  твоїх  віях  скочується  роса,
Омиваючи  ясним  променем  сумні  очі  та  скам’янілі  серця.
Легесенько  повз  твоє  вушко  минає  подих,
Забираючи  із  собою  всі  загублені  слова  та  незіграні  ноти.

Блискавично  та  згубно  над  тобою  проходить  час,
Вимиваючи  спогади  та  смаки,  надаючи  барв  та  забав,
Лагідно  підказуючи  куди  йти,  а  звідки  напевно  чекати  біди.
Він  вбирає  в  себе  твої  страхи,  сумніви,  старі  пісні,
Він  надає  тобі  сили,  він  не  лікує,  а  лише  зміцнює  твої  жили.

Повільно  і  неохоче  тебе  полишає  сум,
Відкриваючи  двері  у  інше  життя,  новий  вимір,
Наповнюючи  його  димом  і  світлом,  так  щоб  зовсім  нічого  не  було  помітно.  
Забувається  минуле,  відходить  у  небуття,  
Даруючи  тобі  спокій,  впевненість  та  світле  передчуття.  

Всі  ці  речі,  що  трапились,  і  ще  трапляться,  і  нині  трапляються,  нададуть  тобі  відчуття  краю,
І  як  тільки  воно  все  поглине
Ти  можеш  знову  вдавати,  що  я  зовсім  тебе  не  знаю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643576
дата надходження 13.02.2016
дата закладки 13.02.2016

Оля Бреславська

Заколисують…

Заколисує…
За  колискою…
Закосичилась  осінь  листям
Розгубилася  осінь.  Тісно  їй
На  осиковім  гіллі  висіти.
В  закуліссі  соснового  лісу
У  купелі  з  голок  і  списів
Оголилася  осінь  навмисне.
Безтіла…  безлиста…
..Розчинилася..
теплою  тирсою  у  колисці
…Намистами..
покотилися  
…сни  омріяні
Поклонилися  трави  звіяні
Поплелися  тумани  зміями..
Пишногруді  сумні  повії
Розсипали  сльози,  каміння.
Над  осиковою  колискою,
Закосиченою  мріями
Нахилилися…
Заколисують…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641409
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 05.02.2016

Шон Маклех

Довершено: Місто Трави

         «Хіба  світ  і  натовп  -  не  краще  видовище,
             до  того  ж  безкоштовне,  подібне  до  відомого
             Піфагорівського  торжища?»
                                                                               (Григорій  Сковорода)

Є  місто  зелене-смарагдове-квітковане:
Місто  вусатих  равликів-поспішайликів
З  хатинками-мушлями  розцяцькованими,
Листяними  стінами-вулицями  тонконоговими,
Стеблиновими,  тимчасовими,  звіробійними
Та  мальвовими,  запашними  й  живими.
Там  час  вимірюють  мохом  -  
Швидкістю  його  росту,
Там  пророкують  і  проповідують
Віщуни-слимаки  слизосині  словолипкі,
Там  дощ-не-дощ  -  подія  епохи,
Там  мурашник  -  імперія  -  Олександра,
Мало  не  Македонського,
Там  струмок  лісовий  Ніагарою
Тече  невідому  куди  і  невідомо  звідки,
Там  дерево  досягає  Космосу,
Калюжа  хвилями  океанськими
Колихає  жабія-динозавра  ненажерливого,
Там  попелиці  худобою,  а  муралі  пастухами,  
Там  ніхто  не  відає,  не  знає  й  не  здогадується,
Що  зима  прийде  біла
Неминуча.
Як  смерть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641517
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 05.02.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.02.2016

dominic

Мутант із хлібного мякіша. Зона. Сталкер.

15:50:29  dominic:  хтось  чув  про  мутанта  із  хлібного  м'якіша  ,що  по  зоні  ходить  і  людей  пугає?  

15:17:28  M.N.E.M.O.N.I.O:  Спеція,  ..."йди  своєю  дорогою  Сталкер"...  

15:52  02.02.2016

Бандит  розповідає  історію.
Був  один  сталкер.Він  не  поважав  хліб.
Зробив  собі  кусня  хліба  намазав  масла  на  хліб.Масло  злизав.А  коринку  з'їв  ,а  м'якиш  викинув.От  паскудник,  так  хліб  Чорнобильський  не  цінувати!А  хто  в  зоні  хліб  пече  ,ти  знаєш?ні?
Так  от  зона  у  нас  чарівна  .М'якіш  із  того  кусня  перетворився  на  мутанта  .І  тепер  людей  лякає.
Все  жалується  людям
-А  Вася  хліб  не  береже.
Вася  по  зоні  мотався.І  артефакти  знаходив.А  той  мутант  хай  йому  грець  все  за  ним  ходить  по  зоні
-Вася  хліб  не  цінує.
Устроївся  Вася  на  хлібокомбайн  .  Щоб  зерно  збирати.
А  той  мутант  за  ним  ходить  тай  попався  під  комбайн.Під  лезо.Перерубало-переколошмятило  .  Нарешті  та  гидота  здохла.
     Мораль  така-раніше  би  ту  падлюку  закопав,не  треба  було  би...



давно  придумав  цей  анекдот.
публікував.
це  така  казка  була.
а  тепер  змішано  із  Сталкером

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640650
дата надходження 02.02.2016
дата закладки 02.02.2016

Ем Скитаній

квіти дитинства.

зіркової  думки  цвіти...
цвіти  зронюють  пелюстки  -
пелюстки  летять,
навздогоняють  "дна  одну,
ударяються  -  дзвін...  -
нової  народження  зірки!
думок  нових  летять  пелюстки,
ударяються  знов  одна  в  одну  -
залишаються  маточки  лиш
і  пилок,
що  дитинства  видзвонює  пам"ять.
                     ...думки  летять  до  прийдешніх  віків,
                     байдуже  їм  до  минулого  -
                     у  минулому  тільки  
                     пилку  золотаві  хмаринки,
                     що  лягають  до  стоп  дитинства,
                     і  забуті  маточки  літ.
                                               ...квітують  у  Всесвіті  квіти,
                                               рожденні  зірковою  думкою!
                                               коли  з  пелюстками  прощаються  квіти,
                                               маточки  гинуть  забуті,
                                               кружляє  хмариночками  пилок
                                               наче  порухи  першої  думки...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639302
дата надходження 28.01.2016
дата закладки 28.01.2016

Валентин Терлецький

Паризькі сни (частина 1)

Паризькі  сни

частина  1

На  паризьких  мансардах  дощ  і  самотність  
грають  у  шахи  і  п’ють  гаряче  вино
А  в  моєму  тілі  якийсь  божевільний  письменник
дописує  повість  і  йде  на  дно

На  паризьких  мансардах  вогко  і  тихо
В  краплях  на  склі  відбиваються  душі  свічок
А  в  моїй  голові  якийсь  божевільний  письменник
вічність  впіймав  на  миттєвий  гачок

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639231
дата надходження 28.01.2016
дата закладки 28.01.2016

kanan

куди йдеш

Дереться  вгору  сіромаха  Каїн
В  пересічних,  бува  і  чорних,  буднях.
І  все  назад  зверта,  синочок  блудний,
Майбутнє  хоч  цікавить,  та  й  лякає.
Бо  страшно  зазирати  в  невідоме,
Хай  і  набридла  метушня  по  колу,
Два  кроки  уперед  –  мерщій  додому.
Чи  не  готовий  ще,  чи  вже  і  кволий.
Доводить  Каїн  сам  себе  до  сказу,
Але  ж  і  не  лягає  помирати,
Напружує,  з  якогось  дива,  м’язи,  
Дивись  і  вирветься  на  волю.  Раптом.
Дереться  вгору  сіромаха  Каїн
В  пересічних,  бува  і  чорних,  буднях.
Куди  ідеш,  людино,  що  шукаєш?
Мабуть,  таки,  мандруєш  по  майбутнє.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639211
дата надходження 28.01.2016
дата закладки 28.01.2016

Івга Лис

Ти любиш мене за очі

Ти  любиш  мене  за  очі.
...  Забула  тобі  сказати,  
У  тебе  прекрасний  голос,
Він  снився  сьогодні  мені.
Твій  голос  мене  лоскоче
І  змушує  забувати
Мої  хворобливо-сірі
Самотні  колишні  дні.


Ти  любиш  мене  за  очі.
...  Забула  тобі  сказати,  
Я  дуже  давно  вже  звикла
До  твоїх  надійних  рук.
Ці  руки,  коли  захочуть,  
ТАК  вміють  мене  обіймати,  
Неначе  готують  на  виклик
Свою  приворотну  гру.


Ти  любиш  мене  за  очі.
...  Забула  тобі  сказати,  
Твій  запах  крізь  цього  люду
Знайду,  наче  серцебиття.
Твій  запах  ловити  щоночі,  
Обійми  у  нього  ховати
Я  тисячу  років  ще  буду.
Інакше  –  навіщо  життя?!


...  Та  як  заглушити  розпач?
Не  вийде  в  любов  далі  грати.
І  хай  після  того  зізнання
Не  буде  ні  краплі  жалю...

 Ти  любиш  мене  за  очі.
...  Забула  тобі  сказати,  
Ця  зустріч  у  нас  –  остання,  
Бо  я  вже  тебе  не  люблю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639147
дата надходження 27.01.2016
дата закладки 27.01.2016

Валентина Мала

Українці люблять сало !

[b]ЧОМУ  УКРАЇНЦІ  ЛЮБЛЯТЬ  САЛО?[/b]

Для  українців  сало  є  не  лише  цінним  продуктом  харчування,  а  й  символом  національної  культури.  Витоки  такого  шанобливого  ставлення  до  сала  слід  шукати  в  історії  нашого  народу.

Здавна  на  території  України  вирощували  свиней  та  полювали  на  вепрів  і  диких  свиней.  У  Середньовіччі  тваринні  продукти  харчування  постачало  скотарство,  хоча  роль  мисливства  (особливо  ловів)  залишалась  на  той  час  ще  значною.  Яловичина,  баранина,  свинина,  м’ясо  курей,  качок  і  гусей  було  пересічною  їжею  давньоруського  населення.  «Руська  правда»  й  уставні  грамоти  часів  Київської  Русі  дають  нам  цінні  свідчення  про  широке  використання  м’яса  й  сала  свиней  з-поміж  інших  продуктів.  Як  свідчать  давньоруські  документи  і  археологічні  знахідки,  у  Середньовіччі  м’яса  їли  багато,  значно  більше,  ніж  у  пізніші  часи.
При  виборі  релігії  на  Русі  одним  з  аргументів  на  користь  християнства  було  те,  що  мусульманам  «передписується  “свинины  не  ясти,  вина  не  пити”.  Князеві  Володимиру  “…  се  ему  было  не  любо:  …  о  неядении  мясъ  свиныхъ  а  питьи  отинудь”»  («Повість  минулих  літ»,  986  р.).

Свинина,  сало  були  і  є  чудовим  харчовим  запасом  –  «готовизною»,  котрі  довго  зберігаються  в  сиросолоному  вигляді,  незалежно  від  навколишньої  температури.  Ще  в  Середньовіччі  розрізняли  сало  підшкірне  і  сало  нутряне  («утробне»),  а  також  лій  («лои»,  «лой»)  овечий,  баранячий  чи  козячий,  який,  імовірно,  топили  з  кропом  (або  насінням  кропу)  для  зменшення  специфічного  запаху.
У  Карпатах  вже  на  початку  ХVI  ст.  податкові  списки  подають  відомості  про  значну  кількість  свиней,  яких  тримали  селяни  галицької  частини  Гуцульщини.  Їх  приганяли  на  відгодівлю  горіхами  у  букові  ліси.  В  Україні  ХVІІІ-ХІХ  ст.  свиней  вирощували  сальних  і  м’яса  стали  споживати  менше.

На  відміну  від  західної  традиції  приготування  сала  (поляків,  зокрема)  українці  не  білували,  а  смалили  свиню  після  забою,  щоб  сало  лишилося  на  шкірці.
І  сьогодні  сало  переважно  не  коптять,  а  солять  та  найчастіше  зберігають  сирим.  Поряд  із  традиційними  способами  зберігання  солоного  сала  у  повоєнні  роки  з’явилися  й  нові  –  почали  закладати  засолене  сало  в  скляні  трьохлітрові  банки  і  закривати  герметично,  адже  сало  без  доступу  кисню  довше  зберігає  свою  свіжість.

Сало  й  сьогодні  використовується  не  лише  як  цінний  висококалорійний  продукт,  але  й  як  незамінний  харчовий  дорожній  запас,  що  не  псується  навіть  за  високої  температури  повітря.  Сало,  товчене  в  салотовці,  з  часником,  є  однією  з  найпопулярніших  приправ  до  борщу.  Споживають  його  й  сирим,  і  смаженим,  і  вареним,  і  печеним,  з  різноманітними  прянощами,  найчастіше  з  перцем,  часником  і  кмином.  Сире  солоне  сало  з  пряними  приправами  дуже  характерне  для  Волинського  Полісся.  Свіже  сало,  часник  (цибуля  чи  огірок)  і  хліб  завжди  були  найкращим  підвечірком  і  дорожнім  запасом.
Сучасні  дослідження  дієтологів,  біологів  і  медиків  спростували  усталену  думку  про  шкідливість  сала  і  показали,  що  помірне  його  вживання  корисне  навіть  для  хворих  на  шлунково-печінкові  розлади.  У  несмаженому  салі  міститься  арахідонова  кислота  (поліненасичені  жири),  яка  бере  участь  у  холестериновому  обміні,  знижуючи  рівень  холестерину  в  крові.  Встановлено  також,  що  цей  цінний  харчовий  продукт  зв’язує  і  виводить  з  організму  токсини,  тому  медиками  рекомендується  вживання  сала  (від  50  до  70  г.  на  день)  для  профілактики  виведення  радіонуклідів  у  екологічно  несприятливих  зонах.  У  народній  медицині  сало  використовують  при  зубних  болях,  роблять  обгортання  несолоним  уздором  (нутряне  сало)  від  кашлю,  при  захворюваннях  кінцівок  тощо.

Як  символ  української  кухні,  як  продукт  і  страва,  сало  й  сьогодні  посідає  досить  значне  місце  у  системі  кулінарних  цінностей  і  виступає  виразником  українського  характеру.  Про  це  свідчать  і  численні  фольклорні  приклади.

 Словесні  формули,  що  закріпилися  в  обрядовій  сфері,  повсякденні  (не  ритуальні)  пісні  зберегли  стереотип  уявлення  про  цей  продукт.  У  відомій  коломийці  співають  досі:
Намастила  губи  салом
Та  забула  втерти  –
Будуть  хлопці  цілувати
До  самої  смерті…

У  фондах  Інституту  мистецтвознавства,  фольклористики  та  етнології  ім.  М.  Т.  Рильського  НАН  України  зібрано  безліч  приказок  і  прислів’їв  про  сало,  які  відображають  ставлення  до  нього  предмету  пересічного  українця:
Якби  мені  паном  бути,  то  я  б  сало  із  салом  їв;
Живу  добре  –  сало  їм,  на  салі  сплю,  салом  укриваюсь;
Коли  б  сало  крила  мало,  під  небесами  б  літало;
Кому  що,  а  цигану  сало;
Ні  сіло,  ні  впало,  дай,  бабо,  сала;
Так  го  полестив,  як  би  салом  помастив;
Якщо  вже  їсти  сало,  то  так,  щоб  і  по  бороді  текло.

Анекдоти  про  українця  і  сало  виразно  свідчать  про  знаковість  цього  продукту:
«Розмовляють  два  куми:
—  Куме  Петре,  чи  чули  ви,  що  сало  спричиняє  склероз?
—  Ні,  куме  Миколо,  не  чув.  Але  ж  я  по  собі  знаю,  що  як  тільки  я  вранці  поснідаю  салом,  то  на  цілий  день  забуваю  про  їжу!»;

В  українській  народній  харчовій  системі  життєзабезпечення  сало  здавна  виступає  ознакою  добробуту.  Безумовно,  в  минулому  й  позаминулому  століттях  значення  сала  як  продукту  висококалорійного  та  поживного  було  значно  вищим.  Дефіцит  тваринних  білкових  продуктів  постійно  компенсувався  споживанням  сала  і  страв  із  нього.  Пізніше,  навіть  коли  споживчий  харчовий  баланс  білків,  жирів  і  вуглеводів  у  народному  харчуванні  значно  оптимізувався,  сало  залишилося  символом  ситості.  Слід  зауважити,  що  нині,  коли  значна  частина  населення  України  живе  на  межі  бідності,  сало  знову  отримало  свій  давній  статус.  
Не  можна  сказати,  що  споживання  свинячого  сала  є  характерним  лише  для  українців.  Його  охоче  вживають  поляки,  угорці,  німці,  білоруси  та  інші  народи,  але  в  різних  етнографічних  середовищах  ті  самі  речі  отримують  різний  знаковий  статус.  Для  українців  сало  стало  символом  не  лише  української  кухні,  а  й  українського  способу  життя.

/Лідія  Артюх  кандидат  історичних  наук.  Український  етнографічний  центр./

***
[b]S.Nemo[/b],  27.01.2016  -  13:11
 Як  історик  дозволю  собі  внести  свою  лепту.
 Сало  -  стратегічний  продукт  для  українського  народу.  Саме  воно  давало  можливість  вижити  в  суворих  природніх  умовах.  Але  найцікавіше,  що  свинина  -  єдиний  продукт  тваринного  походження,  який  залишався  в  українців  після  татарських  набігів.  Татари  і  турки,  як  мусульмани  не  вживають  свинину,  тому  свині  не  мали  для  них  жодної  цінності.  А  українців  рятували  від  голодної  зими...
***
[b]yaguarondi[/b],  27.01.2016  -  16:15
   
 Не  можу  промовчати(як  шанувальниця  сала):  ходять  в  інтернеті  такі  чутки,  що  в  жирових  тканинах  жири  зберігаються  у  вигляді  тригліцеридів  -  гліцерину,  з'єднаного  з  трьома  залишками  жирних  кислот.  Сало  переважно  складається  із  молекул  такої  форми:/  подивіться  в  коментах  картинку  /  Тобто  молекули,  що  складають  сало,  переважно  схожі  на  герб  України    
 Ну  і  на  додаток:/  картинки  в  коментах  подивіться  обов'язково!/
***
В  І  К  І  П  Е  Д  І  Я
Сало  вживають  як  самостійну  їжу,  головним  чином,  в  сирому,  запеченому  вигляді,  у  вигляді  шкварок  або  у  вигляді  різної  приправи  і  жирової  основи  різних  страв.  Така  увага  до  свинини  поріднює  українську  кухню  з  кухнями  західних  слов'ян  і  угорців  та  білорусів.  Сало  їдять  не  тільки  сире,  солоне,  варене,  копчене  і  смажене,  на  ньому  не  тільки  готують,  але  ним  шпигують  інше  м'ясо,  де  сало  відсутнє.  Сало  також  використовують  для  засмажування  чи  затовкування  рідких  страв:  борщів,  капусняків,  юшок.  
Його  використовують  навіть  у  солодких  стравах,  поєднуючи  з  цукром  або  патокою.

Сало  було  одним  з  найважливіших  продуктів  тривалого  зберігання,  а  також  таким,  який  вживався  у  подорожах  та  під  час  обіду  у  робочий  день  як  джерело  енергії  -  хліба,  сала  та  цибулини  було  досить  для  цілого  дня  важкої  праці.
*********************************
*********************************

В.М.

[b]Українці  люблять  сало  ,багатенько  і  не  мало
Крім  тополі  і  калини,  Це  теж  символ  України!
Популярне  воно,факт!    І    смачне  й    поживне,так!!!
Це  приправа  до  борщу!!  Їж  ,смакуй,аж  досхочу!!

Споживай  сирим,вареним  і  смаженим,і  печеним!
З  перцем,кмином,часником,із  яйцем  і  огірком!
Та    корисне  для  людини,бо  виводить  всі  токсини.
Прибирає  зубний  біль,навіть  зменшує  кашіль.

Робить  теплими  кінцівки  і  у  хлопа,і  у  дівки!
Дуже  довго  не  псується,від  свиней    воно  береться!
Це  смачна  готовизна,й  за  кордоном  його  «зна»
Історична  то  є  страва  і  скоринка  золотава.

Їжте  сало  і  шануйте    ,і  любіть  його  й  смакуйте!!
Бо    Крім  тополі  і  калини,  Це  теж  символ  України!!
Українці  люблять  сало  ,багатенько  і  не  мало!
Натуральний  це  продукт!Продаю!Розставте  руки![/b]
27.01.2016р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638987
дата надходження 27.01.2016
дата закладки 27.01.2016

Долька Полину

святість /перша зустріч 2802/

твоєю  рукою  в  мою  вкладається  троянда,  а  не  свіча.
пробач,  Архангеле,  я  не  витримаю  прозору  твою  печаль.
пробач,  ти  читаєш  молитву  досвітку,  а  я  просто  йду  й  мовчу.
мої  хіпівські  фішки  дзвенять,  як  дзвони,  і  тихий  твій  крок  не  чуть.

в  очах  твоїх  -  ластівки,  сонця,  галактики...  і  світле  таке  "люблю".
та  туга  з*їдає  мене,  я  скоро  цим  світлом  себе  спалю.
вельветом  поношеним  мляво  човгаю  по  пилу  святих  доріг.
ти  знаєш  що,  кинь  мене  тут,  на  узбіччі.  навіщо  докіль  беріг?

мені  все  чуже  -  твоя  мова,  ці  землі  і  доторки  білих  крил.
усе,  що  віддав,  забери  й  роздаровуй,  і  душу  мою  забери.
я  в  тебе  забрала  дві  жмені  сонця  й  зустріла  твою  весну...
та  хибно  ти  вибрав  співати  "осанна!"  прокляту  і  мовчазну.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638806
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 26.01.2016

Лесь Перший

Колискова1

Спи,  моє  малятко  довгоноге,
Спи-посни,  у  ліжечко  вкладись.
Чобітки  з  тебе  зтягти  дай  змогу,
Засинай,  кохана,  не  барись.

П-в
Колисковая,
Пісня  новая.
Нічка  довгая,
По  небі  місяць  човгає.

У  віконце  Місяць  заглядає,
Ти  і  досі  одягнена  лежиш.
Я  з  тебе  штанці  твої  стягаю,
Адже  ти  іще  чомусь  не  спиш.

П-в

Спи,  кохана,  час  ще  є  до  ранку,
Вигляд  твій  усе  єство  ятрить.
Дай  зтягну  з  тебе  ще  й  вишиванку...
От  вона  вже  зтягнена  за  мить...

П-в

На  тобі  нічого  не  лишилось,
Музика  в  моїй  душі  бринить.
Як  же  сталось  отаке-от  диво  -
Янгол  у  моєму  ліжку  спить?

П-в  2  рази

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638715
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 26.01.2016

Уляна Яресько

Забула…

Одвічний  пошук  (вірних???)  Галатей...
Чи  не  втомився  ти,  Пігмаліоне,
із  криги  рук  та  з  холоду  очей
між  нами  насипати  терикони?!

Перемовчи!  себе  перехитри,
пошли  любов  (незвиклу  до  мандрівки).
Кургани.  Степ.  Сполохані  вітри
Несуть  мене  до  іншої  криївки.

В  душі  моїй  гірчиця  проросла...
Кривавий  слід  омани  у  заграві...
Куди  ж  без  тебе?  -  мрії?  -  без  весла?
Серця  міняти?  знов?на  переправі?

Терпке,  мов  глід,  колюче,  як  осет,
Убивче  слово  дивиться  із  дула.
Міраж  кохання  -  (прикро!)-  силует...
Кінець!  -  тебе,  минущого,  забула.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638699
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 26.01.2016

Шон Маклех

Сніг зі смаком вина

(або  спроба  сказати  слово  про  векторність  ірландської  міфології)

                             «Віднесла  буря  їх  далеко  на  захід  від  Ірландії,
                               де  втомлені,  опинились  вони  на  морських  хвилях.
                               -  Це  вітер  друїдів.  -  сказав  тоді  Донн  мак  Міль.»
                                                                                                   (З  «Книги  завоювань  Ірландії»)

Є  одна  давня  ірландська  легенда:  в  часи  верховного  короля  Ірландії  Еліма  Фінахта*  випав  в  Ірландії  сніг,  який  був  на  смак  як  вино  і  п’янив  людей,  які  його  куштували.  Мені  давні  ірландські  легенди  завжди  нагадують  саме  отой  сніг,  про  який  так  довго  пам’ятають  (а  про  що  в  Ірландії  не  пам’ятають?  Хоча  один  дуже  шанований  поет  порівняв  довгу  пам'ять  з  поганою  хворобою,  але  це  не  хвороба  -  це  звичка  -  не  знаю  погана  чи  хороша,  але  в  Ірландії  пам’ятають  все).  Важко  знайти  на  світі  білому  ще  одну  таку  саму  хвору  на  довгу  пам'ять  країну  в  якої  була  б  така  величезна  кількість  літописів,  історичних  переказів,  легенд  про  якісь  події  минувшини,  де  б  люди  могли  назвати  своїх  предків  до  сорок  шостого  покоління,  а  іноді  й  глибше.  Така  довга  пам'ять  грає  з  нами  -  ірландцями  злий  жарт.  Я  іноді  заздрю  народам  і  людям,  які  вміють  забувати.  Ми  ірландці  забувати  не  вміємо.  «А  от  у  1072  році  вождя  нашого  клану  О’Хеннселаг  Діармайта  мак  Майла  на  м-Бо  вбив  вождь  вашого  клану  О’Мелсехалінн  Конхобар.  І  з  того  часу  ворожнеча  між  нашими  кланами  не  припиниться,  допоки  дме  вітер  і  гріє  сонце!»  Отак  і  воюємо  одне  з  одним  тисячоліттями...  

Я  часто  думав  -  навіщо  у  нас  в  Ірландії  про  кожен  камінь  і  про  кожен  пагорб  складали  купу  легенд?  Добре  хоч  не  віримо  в  них.  Або  намагаємось  не  вірити.  Я  колись  завів  розмову  з  одним  своїм  хорошим  знайомим  і  запитав  його:  «В  одній  монографії  одного  англійського  історика  я  прочитав,  що  король  Ірландії  Конн  Ста  Битв  це  вигадка.  Що  такого  короля  не  було.  Його  придумали,  як  придумують  казку.  А  ти  віриш  у  його  існування?»  На  цей  мій  хороший  знайомий  (який  досить  непогано  розбирався  в  історії,  особливо  в  історії  свого  клану)  відповів:  «А  яка  різниця  був  цей  король  насправді,  чи  його  не  було?  Ми  читаємо  про  нього  прекрасні  легенди,  вірші  і  пісні.  І  саме  це  прекрасно.  А  що  воно  таке  оте  «насправді»  не  знає  ніхто.  Якщо  цей  король  був  хоча  б  у  моїй  свідомості  значить  він  був.»  Атак  то  ми  і  мислимо.  Добре  хоч  ця  розмова  була  в  пабі,  за  келихом  доброго  ірландського  пива.  

Може  тому  багато  істориків  (особливо  англійських)  патологічно  не  довіряють  ірландським  літописам.  Вважають,  що  це  все  суцільна  вигадка.  (Придумана,  звісно  ж,  за  келихом  доброго  пива.)  Звичайно,  все  що  писав  Беда  Преподобний  (673  -  735)  це  істина  і  цінні  свідчення  історії.  А  все  що  писали  в  цей  же  час  ірландські  монахи  Клонмакнойса  та  Йони  -  вигадка.  Ах,  я  забув  -  це  ж  писали  ірландці.  А  вони  фантазери,  вигадники  і,  взагалі,  схиблені.  Пам’ятати  своїх  предків  до  сорок  шостого  коліна  можуть  тільки  хворі  на  голову.  Тут  цікава  простежується  закономірність.  Ніхто  з  істориків,  хто  пише  на  цю  тему  не  може  поставити  межу  -  де  закінчується  казка  і  вигадка,  і  дек  починається  історія.  Щоб  якось  виплутатись  з  цієї  ситуації  англійські  історики  розбили  всіх  королів  Ірландії,  що  згадуються  в  літописах,  не  на  дві,  а  на  три  групи:  легендарні,  історичні  та  «легендарно-історичні»  -  вони  мовляв  нібито  історичні,  але  ірландським  джерелам  ми  не  віримо,  тому  вони  легендарні.  Звісно,  в  ірландських  літописах  та  скелах  багато  епізодів,  що  є  красивою  казкою.  Але  в  яких  давніх  хроніках  немає  легенд  та  вигадок?  У  Геродота  їх  більш  ніж  достатньо.  Але  Геродот  -  це  «батько  історії»  і  це  безперечно.  А  король  Туатал  Техтмар**  це,  звісно,  вигадка.  Хоч  про  історію  його  правління  та  війн  написано  в  скелах  сухо,  без  жодного  казкового  епізоду.  

Не  так  давно  я  прочитав  досить  цікаву  монографію  Томаса  Роллестона  (Thomas  William  Rolleston)  «Кельтські  міфи  і  легенди»  (Celtic  myths  and  legend).  Там  він  прямо  пише,  що  Тара  (Темра)  -  давня  столиця  Ірландії  -  це  не  більше  ніж  вигадка,  міф,  що  втілив  давню  мрію  ірландців  про  незалежність  і  свою  державу.  (І  це  не  дивлячись  на  те,  що  археологи  давно  розкопали  руїни  Тари!)  Ще  там  є  кілька  словесних  шедеврів,  про  які  я  просто  не  можу  не  згадати.  Зокрема,  він  пише,  що  «кельтська  цивілізація  -  багато  в  чому  приваблива  і  багатообіцяюча,  несла  в  собі  певну  ваду,  недолік,  внаслідок  чого  кельти  ...  не  змогли  стримати  натиск  грубої  юної  сили  германських  племен...»  Або  ще  одна  репліка:  «...кельти  вважають,  що  істинним  цвітом  життя  є  духовна  реальність  і  забуття  цієї  істини  у  механічному  чреві  матеріальної  цивілізації  не  приносить  нічого,  крім  пекучої  болі  і  відчуття  втрати».  Так  написати  міг  тільки  англо-сакс.  Ні,  таки  германські  і  кельтські  народи  -  це  два  різні  світи.  Схоже  вони  ніколи  один  одного  не  зрозуміють.  Ми  для  них  або  руді  диваки,  що  говорять  нісенітниці  і  співають  чудернацьких  пісень,  або  «брудні  ірландські  покидьки»  (Чарльз  Дікенс).  Вони  ж  для  нас  «заброди  сасенех»  і  «виродки  Кромвеля»,  бо  як  кажуть  ірландці  здавна:  «Трьох  речей  треба  боятися  -  копита  коня,  лопати  трунаря  та  посмішки  англійця».

Я  часто  думаю:  чому  нас  саме  так  сприймають  іноземці?  Може  тому,  що  наша  історія  -  це  суцільне  безглуздя.  Сукупність  нелогічних  вчинків  і  подій.  І  навіть  ті  іноземці,  що  потрапляють  у  нашу  чудернацьку  країну  втягуються  у  цю  безглузду  гру.  Колись  в  Ірландії  за  часів  англійської  окупації  був  суддя  лорд  Норбері.  Якось  на  суді  від  виніс  виправдувальний  вирок  вбивці,  вина  якого  була  всім  очевидною.  На  загальне  обурення  лорд  Норбері  відповів:  «Вчора  я  засудив  до  шибениці  шістьох  невинних  людей,  треба  ж  це  якось  компенсувати...»  Коли  лорд  Норбері  помер,  то  гробарі  викопали  йому  могили  глибоку  як  колодязь.  Коли  їх  запитали  навіщо  вони  це  зробили,  то  вони  відповіли:  «Та  ми  б  ще  глибшу  могилу  викопали,  але  мотузки  не  вистачило...»  Ну  в  якого  ще  народу  була  така  безглузда  історія?  Хто  так  сміявся  з  власної  смерті  і  власного  знищення?

Колись  король  Великобританії  Ґеорґ  ІІІ  відвідував  з  урочистим  візитом  Ірландію.    Звісно,  вся  ірландська  аристократія  зібралась  його  вітати,  тут  король  виходить,  показує  рукою  на  О’Коннелла  і  щось  каже  герцогу  Норфолкському.    О’Коннелл,  звісно,  тут  же  до  короля,  реверанси,  ручку  цьом  і  таке  інше  в  пориві  вірно  підданства.  А  потім  запитав  герцога:  «А  що  про  мене  говорив  король?»  Герцог  відповів:  «Король  сказав,  що  це  той  самий  О’Коннелл  -  той  самий  негідник!»  

І  подібних  історій  можна  розповісти  безліч.  І  всі  вони  -  реальні  події,  а  не  чиїсь  вигадки.  Ну,  скажіть,  буває  така  історія  насправді?  Це  ж  плід  божевільної  фантазії  якогось  хворого  на  голову  казкаря!  А  ви  кажете:  «Ірландія...»    Ми  самі  вигадали  свій  божевільний  світ  і  живемо  в  ньому!

Що  мене  найбільше  зачаровує  в  ірландських  міфах,  так  це  те,  що  історія  там  розповідається  як  міф.  (І  тут  не  треба  занурюватись  у  далекі  напівзабуті  часи.  26  липня  1813  року  на  ярмарку  відбулась  бійка  між  католиками  та  протестантами.  Все  б  закінчилось  просто  мордобоєм,  але  хтось  вистрілив  з  рушниці  і  всі  перелякано  розбіглися.  Але  барди  Ірландії  співають  балади  про  «Битву  під  Ґарвахом».  І  це  цілий  епос!  Просто  «Іліада»  протестантів!)  І  міфи  розповідаються  як  історія.  Чи  може  це  насправді  одне  і  теж...  У  нас  -  в  Ірландії...

Чим  зачаровують  ірландські  міфи  -  так  це  своєю  недосказанністю.  Щось  ховається  між  словами,  в  оцих  розповідях  про  звичайні  події,  щось  лишається  поза  текстом,  поза  вербальним  способом  повідомлення,  щось  містичне  є  в  цій  буденності,  в  цих  звичайних  подіях.  Якесь  відчуття  таємного  вини  киї,  коли  читаєш  про  дівчину,  що  набирає  воду  з  краю  потоку  і  наливає  в  один  глек,  потім  бере  воду  з  середини  потоку  і  наливає  в  інший  глек.  Чи  ці  образи  жінки,  що  миє  закривавлений  одяг  в  річці,  коли  до  броду  підходять  воїни  і  на  запитання:  «Чий  одяг  ти  переш,  жінко?»  Відповідає:  «Твій,  воїне!»

Я  не  зустрічав  жодного  міфу  в  якихось  інших  народів,  де  герої  переміщувались  би  не  тільки  в  просторі,  але  і  в  часі,  де  події  «одночасно»  (це  слово  тут  звучить  парадоксом!)  відбуваються  і  в  далекому  минулому  і  в  сучасності  оповідача.  І  герої  мандрують  один  до  одного,  ворогують  і  дружать,  викрадають  один  в  одного  жінок...  

Ірландські  міфи  векторні.  Там  людина  варто  чогось  тільки  тоді,  коли  вона  здатна  вчинок,  подію.  Її  діяння  направлене  кудись  -  в  часі  або  в  просторі.  Вихідною  точкою  є  свій  клан  -  маленький  світ,  без  якого  існування  втрачає  сенс.  А  діяння  направлене  назовні  клану  -  подорож  до  далеких  неіснуючих  островів,  чи  вперте  намагання  перемогти  в  бою  інший  клан  (для  чого?  з  якою  метою?  Чи  перемога  як  самодостатня  подія?),  чи  пошук  сокровенної  мудрості,  чи  творіння  нової  пісні  -  це  завжди  вектор  назовні.  Але  завжди  повернення  -  назад,  додому,  чи  то  в  Ірландію,  чи  то  до  свого  клану,  чи  то  в  свій  дім,  який  завжди  є  шматочком  Ірландії,  на  якому  б  дикому  і  скелястому  острові  не  доводилось  би  його  будувати...  

В  ірландських  міфах  потойбічний  світ  існує  тут  -  поруч.  В  оцих  зелених  пагорбах.  І  він  є  дзеркальним  відображенням  нашого  світу  -  там  теж  є  королі  і  герої,  коханці  і  зрадники,  смерть  і  хоробрість,  друїди  і  воїни.  Тільки  жителі  цих  пагорбів  мудріші  за  нас  -  бо  пішли  в  їх  глибини,  коли  зрозуміли,  що  їх  нас  на  землі  завершився,  настав  час  інших.  Це  велика  мудрість  -  вчасно  піти.  Цієї  мудрості  завжди  бракувало  королям  і  диктаторам.  Що  я  ціную  в  ірландцях  -  так  це  вміння  зневажати  короля  -  як  чужого  так  і  свого,  зневажати  будь-яку  владу  над  собою.  Вміння  бути  вільними  -  навіть  під  шибеницею.  Але  це  не  тільки  наш  гонор  -  але  і  наша  біда.  Ми  не  змогли  створити  вчасно  створити  свою  державу,  своє  королівство,  але  воювали  між  собою,  зводячи  давні  рахунки  між  кланами.  Так,  наша  історія  -  безглуздя.  Але  що  в  цьому  світі  не  безглузде?***  Просто  ми  -  ірландці  в  своїх  міфах  і  піснях  підкреслили  це.  Чи  навіть  посміялись  над  цим.  І  заодно  над  собою.  Напевно,  тільки  в  Ірландії  «всі  війни  веселі,  всі  пісні  сумні».  Хоча  це  теж  неправда  -  історія  Ірландії  суцільна  трагедія.  

Не  хочеться  закінчувати  сумним.  Завершу  но,  я  ці  роздуми  словами  надії  -  цитатою  зі  скели  «Пісні  дому  Бухета»  (ірл.  -  Esnada  tige  Buchet):  «Тоді  пішов  Бухет  геть  від  всіх  цих  країв  і  йшов  всю  ніч  до  ранку,  доки  не  опинився  в  Кеннанас  на  Ріг»****.

Примітки:  

*  -  Елім  Фінахта  (ірл.  -  Elim  Fínnachta)  -  верховний  король  Ірландії.  Згідно  «Історії  Ірландії»  Джефрі  Кітінга  правив  Ірландією  в  913  —  895  рр.  до  н.е.

**  -  Туатал  Техтмар  (ірл.  -  Túathal  Techtmar)  -  верховний  король  Ірландії  Згідно  «Історії  Ірландії»  Джефрі  Кітінга  правив  Ірландією  в  80  -  100  роках.

***  -  все  в  цьому  світі  безглузде.  Це  я  давно  зрозумів.  Але  краще  не  вірте  мені.  Спробуйте  знайти  щось  прекрасне  в  цьому  світі,  хоч  якийсь  сенс...  Я  ж  ірландець,  та  ще  й  старий  як  світ,  а  вам  ще  творити  і  творити.

****  -  я  там  бував  в  молодості  -  красиве  місце.  Не  тільки  для  будівництва  ірландської  кам’яної  хатки...  

                                                                                                                                                                                                                           Дублін,  Ірландія
                                                                                                                                                                                                                           1988

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638663
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 26.01.2016

Ремаєв Сергій

Спокуса

Ось  тобі  шматок  волосся
З  гриви  бурого  коня.
Вкуси  слави  темносиньой,
Не  вагайся,  ані  дня!

Вибір  буде  за  тобою  -
Лютий  крок  на  хребті  гір.
Все,  що  стелиться  мінливо
І  утвердиться,  повір!

Та  твоя  найшвидша  птаха
Не  повернеться  назад.
Будь  політ  її  неспинний,
Помоли  її  на  лад.

Коли  долу,  з  гострим  тріском,
Ти  торкнешся  в  обмаль  сил,
Не  спіши  звестись  на  ноги,
Злізти  із  колючих  вил.

Ти  сліпий!  І  ясне  сонце
Світить  не  лише  тобі.
Будь  холодним  в  кроці  темнім,
Смак  не  викинь  марноті.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638648
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 26.01.2016

Олександр Букатюк

Цикл «Київ – Івано-Франківськ»

[b]*    *    *[/b]
в  зброярнях  –  одна  іржа
:кінь  безголовий  іржав
із  головатим  вершником

електронка  –  bezmejnist.com


[b]*    *    *[/b]
кроки  і  крики
кропив
літрами  п’ють
алітерації

я  так  сказав


[b]*    *    *[/b]
порожнеча  роззявлених  писків
чорні  діри  в  кишенях  розлук
бог  приймає  пігулки  від  тиску
в  світі  вічних  хімічних  сполук



[b]*    *    *[/b]
забронюйте  мені  місце
у  пеклі
тут  колись  був  рай

зграя  равликів
точить
капустяну  планету

я  на  вістря  пера
мов  на  кіл  посаджений
хай  іде  все  к  чо-
р-р-р-р-р-р-р-р-
ту
до  бо...
га?




[b]*    *    *[/b]
моя  самотність  –
то  зрада  нашій  зустрічі
але  тут  винних  немає
як  і  початку  розлуки
якби  мені  хоча  б  
ще  одна  пара  рук
я  би  світ  перевернув
щоб  тебе  знайТи
поки  інша  пара  рук
на  руїнах  поезії
зводить  новий  храм
без  стін

зрозумій
тут  кожне  вдаряння
пальця  об  палець
на  вагу  золота
поки  кипить  робота



[b]*    *    *[/b]
завтра  буде  сьогодні
ми  –  варіації  я
робимо  перші  кроки
над  прірвою  у  повітрі
щоб  засіяти  час  і  простір
зернами  майбутнього  поля
щоби  не  було  видко
під  ноГами  безодні
аби  твердо  по  ній  ступаЛи
не  боячись  втонути
наших  внуків  нащадки
вже  нині



[b]відображення[/b]

джоконда  пише  да  вінчі
на  полотні  пам’яті  людства
поезія  пише  біденка
античним  богом
пропиймо  болюче  безсмертя
за  келих  миті  сп’яніння
слово  –  вино  з  жил  роз5-го
рим  не  римує  зем:лю
яка  накивала  5-та-ми
з  п:лю:щем  над  прірвою

повітря  верлібрує
з  легень  –  в  легені

я  в  самому  собі  відображуюсь



[b]*    *    *[/b]
скрипка  скрикує  уві  сні
скрипці  сниться  ампутація  струн
відсутність  смичка
і  зрубане  дерево
з  ребра  якого  вона  сотворена
бо  останнім  часом  вона  народжує
недоношених  скрипалів



[b]*    *    *[/b]
час  –  недоношене  дитя  вічности
горе  вам  радісні
бо  хто  не  знав  болю
не  відає  щастя
якого  нема-
є


[b]шостий  океан[/b]

слів  сполуки  із  літер
видимі  десь  на  літр
води  солоної
у  якій  втонула  б
не  о:дна  атлантида
сонця  й  кораблі

[b]шторм  під  мікроскопом[/b]




[b]вища  математика[/b]

се  вам  не  штири  плюс  штири
а  вища  математика  поезії
верліброалгебра
число  Пі
поміж  рядків


[b]*    *    *[/b]
на  моєму  весіллі  будуть  грати
бременські  музиканти
танцювати  –  риба  з  раком
співати  –  зірки
з  неба
а  молоду  вкрадуть
з-під  мого  носа  й  пера

отоді  й  кричіть:
гі-і-і-і-рко-о-о-о!!




[b]*    *    *[/b]
час  відстає  від  поезії
нині  –  на  вічність
завтра  –  на  мить


[b]*    *    *[/b]
витріщаються  тріщини
очі  вдихають  зриме
і  видихають  незриме
через  трубку  пера


[b]*    *    *[/b]
сорокоуста  поезіє
відпусти  гріхи
на  прощу


[b]Юрію  Шевчуку[/b]

вівця  виє
пес  нявкає
а  в  нас  –  
мовна  шизофренія

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637130
дата надходження 19.01.2016
дата закладки 19.01.2016

Дамірант

Inspiratio

Правильна  мить,  контурний  пейзаж,
Уява  скрипить,  починається  міраж.

Чергую  реальності,  стараюсь  прозріти,
Зрізати  нормальності  лінійні  квіти.

Кволо  і  тривожно  туман  розганяю,
Звіра  неймовірності  за  хвоста  тримаю.

Маю  незавершене  щось  неперевершене,
Ніби  не  відвержене,  але  не  затверджене.

Тільки  в  руки  мило  -  зразу  в  воду  милом,
Ти  хапаєш  живо,  а  воно  із  жалом.

Жаль,  що  ти  нестомлений,  я,  зате,  незломлений,
Незваленний,  величенний,  
за  всі  спроби  вже  навчений.

Я  тебе  зловлю  і  звалю,
Геть  розв'яжу  й  прочитаю.
Бійся,  або  не  тікай,
Є  й  у  круглого  свій  край.  Доведу!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636136
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 16.01.2016

Дамірант

Той зашморг вічний

[i]Чи  легко  повернути  втрачений  момент?
Час  із  народження  невмілий  диригент!
Як  не  заграєш  гами  нот  частину,
Чи  можна  надробити  якимсь  чином?[/i]



Змагання  те  первинним  є  для  других,
Ця  битва  важча  від  всіх  попередніх,
Впустивши  шанс  у  рамках  життя  скутих,
Нас  на  кільце  саджають  із  середини.

Та  час  іде,  а  зашморг  той,  мов  вічний,
Все  крутишся,  здається,  що  от  от...
Знов  на  пряму  і  знов  позаду  відчай,
Але  за  поворотом  поворот.

Та  вирватись  -  найлегша  справа  в  світі,
Хоч  вирватись  -  найважче  за  усе  -  
На  правильному  боці  вірний  вітер,
З'єднати  з  швидкістю  і  з  кольором  шосе.

Ох,  не  дається  це  для  більшості  у  світі,
Потрібен  досконалий  "музикальний"  слух,
Два  фронти  грати  так,  щоб  не  помітив,
Час-диригент  -  невмілий  долі  друг.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636139
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 16.01.2016

Deidra

Сину

Я  вишиватиму  твого  життя  дорогу,
Орнамент  долі  кольоровими  нитками.
І  з  кожним  хрестиком  молитимуся  Богу,
Щоб  вів  тебе  рівненькими  стежками.

Я  вишиватиму  життя  для  тебе,  сину!
Все  полотно  згаптую  срібними  квітками,
Шовковою  травою  вкрашу  скатертину,
Щоб  оксамитом  простелилась  під  ногами.

Я  вишию  цвіт  вишні,  маки  і  калину,
Мереживо  оздоблю  золотистими  зірками.
Я  вишиватиму  без  вузликів,  без  втоми,  без  зупину,
Твій  шлях  встелю  барвистими  стрічками.

Із  чистою  душею  йди  з  життям  у  ногу,
Зростай  із  добрим  серцем,  світлими  думками.
Мій  янголе,  я  вишиватиму  тобі  дорогу,
Свою  любов  вшиваючи  охайними  стібками!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636137
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 16.01.2016

Долька Полину

Кров'яне /Моя реальність/

на  вулицю
в  м*яку  синю  реальність  ночі
відчувати  як  молекули  крові  прибувають  разом  із  H2O
захлинатися  раннім  громом
квітневою  північчю
відчувати  дикий  вовчий  азарт  бігу
хапати  кігтями
чужі  зорі
різати  на  лапах
барвисті  вени  ниток  муліне
бігти
куди-небудь
де  м*яко  й  тепло
де  пофіг  що  я  ненавиджу  тебе  
і  не  можу  без  тебе
де  ти  нікому  нафіг  не  треба
а  мене  обіймають
обережні  лапи
білої  тіні  великого  сумного  вовка
там  знають  
хто  я
і  чого  я  не  люблю
там  немає  запаху  твоїх  аорт
там  усі  ходять  у  єдино  модному
чорно-сірому
і  бажання  ррррозірвати
/оберееежно,
кутніми
зубками/
твої  червоні  ганчірки
трохи  притупляється
вщухає

/а  дощ  -  ні/

там  усі  
фіг  з  ними
мене  люблять
і  за  твоє  ЧЕРРРРВОНЕ
/пррробач/
можуть  дооовго
вити  під  твоїм  вікном
автомобільними  клаксонами
і  шматувати  півночами
твої  сорочки
/а  потім  я  до  ранку
сиджу
і  штопаю  їх  своїми  венами
червоними
якраз  у  тон/

я  тікаю  від  тебе
я  обожнюю  тебе
я  не  можу  з  тобою
мені  боляче
я  боюсь  заліза
це  ж  як  кущисте  полум*я  
на  конфорці
пече  
добирає  до  самих  кісток
до  хрящів
до  м*язів  
/обняти  б...
чуєш,  обняти  б/
мені  давно  не  було  солодко
я  сиджу  не  на  тій  ейфорії
і  не  в  тій  реальності  
/що  я  в  біса  тут  роблю?/
але  я  тут
я  роблю  це  все
лишень  
тільки  
тому
що  
ТИ...
/невже
ти  мій  сенс  життя?/
ні
ні
ні!!
*бля  
оце  я
вля-
палась*  

ти  п*єш  мою  кров
від  тебе  пахне
такою  смачною  
жадібністю
і  я  покірно  
підставляю  тобі
розрізану  трубочку
/кольє/
на  шиї
і  вдивляюсь
безбарвними  очима
у  зріз  твоїх  губ
/смачний
кривавий../

м-м-м
Боже
ейфорія
як
боооооляче
...
дряпаю  щосили  червону  тканину
/пелени  перед  очима/
посміхаюся
еххххх
та  я  ж  тебе  люблю  так  що  не  можна
облизуєш  повні  
губи
усе?
я  вільна?
більше  нічого  не  хочеш  
мені  сказати?
ах,  нічого
то  й  добре
/знову
знову
знову
мовчить!!
доки?!/
а  ми  ж  збиралися
сьогодні  в  нашу
власну  медунцеву  реальність
пригадуєш?
там  рожеві  фіранки
а  за  вікном  -
лугове  роздолля
тріумф  пацифізму
і  зеленого  коктейлю
з  грудочками  неба
що-що?
у  тебе  сьогодні  там
за  графіком  дощ
і  тобі  лінь
вилазити  з-під  теплого  хвоста
твого  мовчазного  білого  кота
що  істерично  підморгує
твоїм  снам
голубими  очима?
/що  ж
добре/
хочеш  пити?
у  мене  є  зайвий  ковток
бери
обійми  мене  дитино
так  щоб  ніхто  не  бачив
і  -
тут
за  рожево-сірим  бинтом
*шарфа*  
давай  
швиденько
смачно?
знаю.
мені  цей  ковток  просто  
вже  не  потрібен
у  моїй  реальності
я  швидко  наповнюсь  білим  нічним  дощем
а  поки  що  ковтну
сил  
із  кольору
твого  пальто

бувай
не  торкайся  мене
тільки
будь  ласка
мені  просто
трішечки
трішечки
боооооляче...
не  ображайся
добре?

червоний  халат
червоне  муліне
червоні  сни
я  наповнююся  зсереди-
ни
молекулами  крові
як  росою
я  плачу  громом
тікаю  
чорними  венами  вулиць
скімлю  щеням
білим  вовченям
і  мене  гладить
обережно
по  загривку
великий  білий
сумний  
вовк
*із  моїми  очима*

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636134
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 16.01.2016

Олеся Новик

хто

#mat  #olesya

у  визначеності  є  щось
від  неправди
тікаєш  од  неї  аби
не  видно  очей
прогортаєш  сумніви  мнеш
як  старі  сторінки

чи  варто  зайти  в  неї
чи  варто  виграти
чи  варто  закінчити  
саме  в  ній  і  нею
із  нею

покриваєшся  інеєм
поки  думаєш  вкриваєшся  
холодом  і  падає  все
падає  і  більше  не  встане

твоє  незнання  не  вміє
ковтати  і  спльовувати
по  буквах  твою
нецензурщину

хто  тебе  ще  так
шмагатиме
хто  тебе  ще  так
битиме
хто  ще  так  викричиться
в  пусте  повітря
навколо  тебе
хто  ще  так
себе  переламає
і  повернеться  до  тебе
усіма  відкритими
точками
хто

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634957
дата надходження 11.01.2016
дата закладки 11.01.2016

Артур Сіренко

Карпатські князі

У  багатьох  гуцульських  легендах  та  історичних  переказах  наводяться  імена  і  оповіді  про  карпатських  князів  -  володарів  племен  карпів,  бастарнів  та  білих  хорватів.  Крім  подій  (часто  явно  казкового  характеру)  вказується  скільки  часу  правив  племенем  той  чи  інший  князь,  особливості  його  вдачі  та  життя.  Історики  до  цих  повідомлень  ставляться  скептично  -  вважають  їх  суцільною  вигадкою.  Вважається,  імена  вождів  племен  карпів,  бастарнів  та  білих  хорватів  -  народів,  що  населяли  Східні  Карпати  у  сиву  давнину  не  збереглися  і  подібні  списки  є  фантазією  середньовічних  казкарів.  Список  карпатських  «князів»  наводить  у  «Книзі  Чорної  вівці»  Данило  Схимник  -  монах  Манявського  скиту.  Про  самого  Данила  Схимника  мало  що  відомо.  Імовірні  роки  його  життя  -  це  десь  біля  1390  -  1476  років.  Є  дві  більш-менш  достовірні  дати  його  життя:  1422  рік  -  коли  він  постригся  в  монахи  і  про  це  є  відповідний  запис  у  монастирському  літописі.  І  1470  рік,  коли  він  закінчив  писати  «Книгу  Чорної  вівці».  Про  це  він  зробив  відповідний  запис  в  кінці  книги:  «Книгу  цю  написав  з  Божого  благословення  по  оповідям  старих  людей  в  горах  Карпатських  живущих  Данило  Схимник  -  монах  Скиту  Манявського,  закінчивши  писання  літа  6978».  «Книга  Чорної  вівці»  зберігалась  довгий  час  в  Скиті  Манявському,  потім  потрапила  в  колекцію  старожитностей  князів  Радзивілів.  Зокрема,  про  неї  згадує  Ян  Радзивіл  Бородатий  (1474  -  1522)  -  син  Миколая  Старого,  великий  маршалок  литовський.  Він  же  наказав  зробити  копію  з  книги,  яка  якимось  чином  потрапила  в  бібліотеку  Трініті-коледжу  (Дублін,  Ірландія)  у  1789  році  (можливо  була  продана)  і  досі  зберігається  там  -  нині  це  інвентарний  номер  U-RT  3428/67-V.  Оригінал  книги  не  зберігся,  одні  історики  вважають  книгу  фальсифікатом  XVI  століття,  інші  вважають,  що  все  написане  в  ній  є  вигадкою  самого  Данила  Схимника,  плодом  його  фантазій,  написаних  з  політичних  міркувань.  Але  так  чи  інакше,  навіть  якщо  це  просто  збірник  красивих  вигадок  та  легенд,  він  заслуговує  на  увагу  з  точки  зору  літературної.  Нижче  навожу  список  князів  з  датами  правління  переведених  з  літочислення  «від  створення  світу»  в  роки  європейського  літочислення  Григоріанського  календаря.  Знаком  питання  позначені  дати  в  яких  сумнівався  сам  автор  «Книги  Чорної  вівці»,  імена  князів  навожу  в  такому  варіанті,  в  якому  вдалося  їх  прочитати  -  копія  книги  збереглася  у  вкрай  незадовільному  стані.  Приношу  глибоку  подяку  співробітникам  бібліотеки  Кеннету  МакКормаку  та  Єлизабет  О’Саліван  за  надані  матеріали.  Також  приношу  глибоку  подяку  експерту  з  манускриптів  XVI  століття  Нілу  Генрі  за  консультації.  

Князі  карпів
Карпо  І  Великий  (ІХ  ст.  до  н.е.  ?)
Кметь  І  Скеля  (ІХ  -  VІІІ  ст.  до  н.е.?)
Кметь  ІІ  Горган  (VІІІ  ст.  до  н.е.?)
Карпо  ІІ  Сміливий  (VІ  ст.  до  н.е.?)
Кметь  ІІ  Мудрий  (VІ  ст.  до  н.е.?)
Славень  І  Верховода  (V  ст.  до  н.е.?)
Карпо  ІІІ  Велике  Поле  (ІV  ст.  до  н.е.?)
Славень  ІІ  Пастух  (ІV  -  ІІІ  ст.  до  н.е.?)
Всеслав  І  Войовник  (ІІІ  -  ІІ  ст.  до  н.е.?)
Добромисл  І  Герой  (ІІ  ст.  до  н.е.)
Любовид  ІІ  Жонолюб  (ІІ  ст.  до  н.е.)
Всеслав  ІІ  Їжак  (ІІ  -  І  ст.  до  н.е.)
Світодан  І  Гостра  Стріла  (65  -  34  рр.  до  н.е.)
Всеслав  ІІ  Жорстокий  (34  -  15  рр.  до  н.е.)
Всеслав  ІІІ  Вірний  Син  (15  р.  до  н.е.  -  12  р.  н.е.)
Світодан  ІІ  Камінь  на  Шляху  (  12  -  43)
Любовид  ІІІ  Воїн  (43  -  58)
Стах  І  Месник  (58  -  96)
Світозар  І  Чаклун  (96  -  111)
Стах  ІІ  Явір  (111  -  129)
Світозар  ІІ  Глек  (129  -  153)
Грунь  І  Пророк  (153  -  161)
Кметь  ІІІ  Невгамовний  (161  -  177)
Світозар  ІІІ  Сторож  (177  -  184)
Грунь  ІІ  Блукач  (184  -  198)
Будимир  І  Нічий  (198  -  210)
Грунь  ІІ  Важка  Сокира  (210  -  222)
Будимир  ІІ  Довговолосий  (222  -  239)
Любослав  І  Пустослов  (239  -  247)
Стах  ІІІ  Змій  (247  -  260)
Любослав  ІІ  Сова  (260  -  279)
Стах  IV  Швидка  Вода  (279  -  302)
Грунь  ІІІ  Мертва  Рука  (302  -  321)
Стах  V  Блідий  (321  -  337)
Будимир  ІІІ  Сирота  (337  -  355)
Світозар  ІІІ  Дорога  (335  -  361)  -  зрікся  престолу  і  визнав  владу  князя  білих  хорватів  Боєслава  І  Сильна  Рука.

Князі  бастарнів
Бойо  І  Великий  (Х  ст.  до  н.е.  ?)
Бойо  ІІ  Комонник  (ІХ  ст.  до  н.е.  ?)
Баско  І  Малий  (ІХ  ст.  до  н.е.  ?)
Бойо  ІІІ  Високий  (ІХ  -  VIII  ст.  до  н.е.  ?)
Баско  ІІ  Велике  Око  (VIII  ст.  до  н.е.  ?)
Вітрослав  І  Сміливий  (V  ст.  до  н.е.  ?)
Світослав  І  Косар  (V  ст.  до  н.е.  ?)
Миробуд  І  Войовничий  (ІV  ст.  до  н.е.  ?)
Баско  ІІІ  Страх  (ІІІ  ст.  до  н.е.?)
Вітрослав  ІІ  Жорстокий  (ІІ  ст.  до  н.е.)
Миробуд  ІІ  Тустань  (ІІ  ст.  до  н.е.)
Миробуд  ІІІ  Деревосік  (І  ст.  до  н.е.)
Вітрослав  ІІІ  Син  Дани  (І  ст.  до  н.е.)  
Данослав  І  Співак  (І  с.  н.е.)
Данослав  ІІ  Ромей  (І  ст.  н.е.)
Світослав  ІІ  Кароокий  (98  -  110)
Данослав  ІІІ  Сивочолий  (110  -  146)
Межикнязівство
Святодан  І  Войовничий  (168  -  179)
Вседан  І  Залізна  Рука  (179  -  202)
Світодан  І  Холодна  Хата  (202  -  226)
Всевид  І  Патлатий  (226  -  237)
Любовид  І  Первісток  (237  -  249)
Добромисл  І  Хоробрий  (249  -  258)
Світодан  ІІ  Вовчий  Слід  (258  -  266)
Світодан  ІІІ  Син  (266  -  270)
Добромисл  ІІ  Добрий  Батько  (270  -  281)
Любовид  ІІ  Велика  Скриня  (281  -  290)
Всевид  І  Шкіряний  Пояс  (290  -  301)
Добромисл  ІІІ  Зупини  Сонце  (301  -  333)
Вітрослав  IV  Хорт  (333  -  361)  -  зрікся  престолу  і  визнав  владу  князя  білих  хорватів  Боєслава  І  Сильна  Рука.

Князі  білих  хорватів
Хорват  І  Воїн  (301  -  321)
Хорват  ІІ  Дванадцяти  Битв  (321  -  340)
Боєслав  І  Сильна  Рука  (340  -  366)
Добромисл  І  Чорна  Одежа  (366  -  372)
Всевид  І  Великий  Камінь  (372  -  399)
Боєслав  ІІ  Кметь  (399  -  410)  
Добромисл  ІІ  Бескид  (410  -  431)
Всевид  ІІ  Мовчазний  (431  -  449)
Добромисл  ІІІ  Мудрий  (449  -  475)
Боєслав  ІІІ  Темне  Око  (475  -  477)
Боєслав    ІV  Визволитель  (477  -  492)
Всевид  ІІІ  Завойовник  (492  -  495)
Всевид  ІV  Чорновус  (496  -  497)
Всевид  V  Тисові  ворота  (497  -  505)
Горислав  І  Гострий  Спис  (505  -  514)
Добромисл  ІV  Великий  (514  -  532)
Всевид  VI  Світла  Голова  (532  -  561)
Горислав  ІІ  Вершник  (561  -  587)
Горислав  ІІІ  Хоробрий  (587  -  612)
Любомир  І  Сива  Борода  (612  -  615)
Любомир  ІІ  Самотній  (615  -  618)
Всевид  VII  Великий  Щит  (618  -  622)
Любомир  ІІІ  Знак  (622  -  630)
Любомир  ІV  Комонник  (630  -  634)
Любомир  V  Змій  (634  -  641)
Любомир  VІ  Втікач  (641  -  644)
Ростислав  І  Рудий  (644  -  659)
Велемир  І  Злий  (659  -  660)
Любомир  VІІ  Золотослов  (660  -  664)
Любомир  VІІІ  Чужинець  (664  -  671)
Світозар  І  Залізний  (671  -  695)
Станимир  І  Вовк  (695  -  703)
Володислав  І  Висока  Смерека  (703  -  720)
Світозар  ІІ  Тур  (720  -  733)
Володислав  ІІ  Ведмідь  (733  -  745)
Будислав  І  Вогненний  (745  -  761)
Боєслав  V  Довгий  Меч  (761  -  786)
Любомир  Х  Синьоокий  (786  -  819)
Будислав  ІІ  Грім  (819  -  830)
Світозар  ІІІ  Срібний  Перстень  (830  -  848)
Любомир  ХІ  Нестримний  (848  -  863)
Добромисл  V  Одноокий  (863  -  899)
Мирослав  І  Зачини  Ворота  (899  -  911)
Любовид  І  Красень  (911  -  932)
Велемир  ІІ  Темний  (932  -  948)
Мирослав  ІІ  Золотий  Меч  (948  -  967)
Любовид  ІІ  Вітер  (967  -  981)  -  зрікся  престолу  і  визнав  владу  Володимира  Київського.

(на  світлини  -  ілюстрація  з  літописів  ХІІ  ст.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633746
дата надходження 05.01.2016
дата закладки 05.01.2016

Mermaid Philipp

Запах квіткового диму

Вона  дивилася,  обкурена  на  світ
Її  ніщо  не  хвилювало  в  цьому  світі
Лише  курився  між  волосся  дим
Лише  цвіли  квітки  в  розмитім  цвіті

Було  не  страшно,  і  нічого  не  боліло
Цигаркою  заліплені  вуста
Була  трава,  була  страшенна  злива
Метелики  летіли  з  живота

Зоріла  зіронька,  зоріло  ціле  небо
І  цілувалися  зазорені  квітки
А  угорі  було  розмите  небо--
Розтоплені,  розмазані  зірки

І  небо  крапало,  текло,  неначе  фарба
І  роз'їдали  крапельки  асфальт
Крилаті  поросята  поковтали
І  полетіли  бульбашками  в  сад

Трояндовіло.  Я  квітки  збирала
Я  відривала  поцілунки  від  землі
І  грілася  в  його  м'яких  обіймах,
Вдихала  звуки  на  залізному  крилі

Було  багато  кольору  і  диму
Я  знала  точно--  Більше  не  прийду!
Було  багато  плям  в  розмитім  небі,
Як  вишень  у  вишневому  саду

Тхнуло  метеликами,  сипало  серцями,
Валялися  в  ногах  старі  слова
Все  шепотіли  мені  щось  ізнизу
Думки  боліли,  і  боліла  голова

Були  овали,  і  були  балкони
Ганявся  вітер,  і  гукав  'Помри!'
А  я  сиділа,  і  на  нього  не  звертала
Замріяно  смоктала  кольори

Ромашки  не  звертали  ні  на  кого,
Усе  пили  трояндовий  відвар
Усе  сміялись  і  хилились  п'яні
Й  плювалися  нектаром  в  зграї  хмар

А  я  дивилась  мовчки  на  той  безлад,
І  втомлено  сиділа  на  вікні
Хотілося  дрімать  непрокидаючись,
Погойдатись  в  гітари  на  струні

І  рухались  мої  вуста  повільно,
Той  спів  для  нього,  спів  той  лиш  йому
Поплив  сонливо  звук  із  губ  у  простір
І  заблукав  в  зазоренім  диму.
                                                     
                                                                                           03.05.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633091
дата надходження 03.01.2016
дата закладки 03.01.2016

Кузя Пруткова

Сірий метелик. Трохи депресійне

можу,  маю  чи  мушу?
Під  безбарвною,  чорною  і  блакитною  стелею
хто  я?  Сірий  метелик  -  поміж  білих  метеликів.
Білих-білих,  наче  в  хлорці  відбілені  душі,
білих-білих,  хоч  розкладай  на  прості  кольори.
А  я  -  у  відбитках  шорсткої  кори,
Помальованій  тьмяними  знаками...
Їх  ніхто  не  читає  однаково:
чи  тритон  у  траві,  чи  дракон  у  Китаї...
Однаково,  хто  їх  читає?
-  хто  визбирує  літерки  з  сиру
і  каміння  з  душі,
хто  гойдає  на  віях  веселки...
В  світі  маємо  сірих:
миші,  хмари,  дощі...
Тільки  ж  вони  -  не  метелики!
Гей,  ворони!  Біле  з  чорним  -  це  так  естетично!
А    від  білого  кола  
до  сірої  плями  кожна  дотична
черевце  неприховане  коле,
наче  сяюча  блискавка  з  хмар.
Сіре  -  просте,  негарне...  Це  правда.
Дарма!
Адже  у  мене  є  равлик...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632068
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 28.12.2015

isabel

СВАЛЬБА ПО-ЗАКАРПАТСЬКИ

Кладуть  в  селі  шатор,
Піч  ся  вже  мурує,
Йоні,  ги  оратор
Усім  діріґує.
Зношувуться  кури,
Яйця  і  сметана,
Открита  капура
Звечора  до  рана.
Паленка  зварена,
Свіні  попалені,
Дружбове  з  дружками
Ходять,  ги  вшалені.
Вішавуть  березу,
Барвінок  притягли,
Нашой  село  криза
Іщи  не  досягла.
Слава  Богу  вшитко
Люди  дома  мають.
Із  вариша  рідко
На  поміч  чекають.
Сокачки  в  катранах
Місять,  ріжуть,  парять.
Єдна  перед  другов
Так  чесно  ся  старать.
Лавіці  поклали,
Столи  накривають,
Гостяться  помали,
Фіґлюють,  співають.
Кіста  попечені,
Оси  в  чоколаді,
Застивать  кочоня
В  пивниці  на  ладі.
Гентеш  варить  гурку,
Кось  хрінь  рісілює.
Мацур  собі  муркать,
Дідо  смолі  дує.
Молоді  ся  журять,
Май  они  ся  мавуть.
Ліплять  на  капуру
«ПРОСИМЕ  ЛАСКАВО!»
Пантлики,  балони
Заязують  діти.
Пес  вже  в  буді  конать,
Мусить  всьо  терпіти.
Їдіня  му  пахне,
Промкнув  літер  слини,
А  тоті  лем  з  кухні
Мичуть  солонину.
Воробки  всі  ситі  -
Тиждень  ся  туй  гостять.
Такі  ги  корита
Черева  вже  носять.
Завтра  прийдуть  гості
Пішком,  на  машинах,
Не  менше,  ги  двісті
На  сисю  гостину.
Прийдіть  до  нас  тоже,
Хоть  лем  на  півчаса,
Кождий  вам  укаже,
Де  звернути  з  траси.
З  Лемберга  –  направо.
Наліво,  кіть  з  Чопа.
Ліпше  на  біцігльох,
Аводь  автостопом.
На  тиждень  май  мало
Ладіться  гудіти,
Бисьте  памнятали
Відки  наші  діти,
Де  май  свальба  файна,
Де  май  добрі  люди!
Наша  хижа  крайна  –
Всіх  чекати  буду!
2009р.  тетяна  рибар

сокачка  -  повариха
катран  -  фартух
кочоня  -  студень
гентеш  -  м  ясник
рісілювати-  терти  на  терці
капура  -  ворота
пантлики  -  чтрічки

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631836
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 27.12.2015

kore

сьогодні квіти мовчать

сьогодні  квіти  мовчать
сьогодні  спинились  планети
і  тільки  останні  слова
народжують  тихі  поети
у  попіл  спалене  листя
кружляє  вихором  в  полі
скільки  ще  тих  колись
віддали  ми  спомином  долі?
і  тих,  що  тримаєм  в  руці
і  ті,  що  у  скронях  палають
ми  тут,  ми  там,  ми  в  собі
а  де  -  все  одно  ще  не  знаєм

розмиті  кімнатні  двори
що  в  тілі  ховаються  досі
до  серця  таємні  ходи
ми  будем  тримати  назовсім
ми  будем  шукати  вітрів
які  би  колись  нас  розкрили
бо  як  нам  тепер  до  птахів,
світлих,  теплих  і  милих?
збудуємо  свій  Ермітаж
потонемо  в  своїй  безодні
а  поки  хай  квіти  мовчать
і  тихо  минає  сьогодні

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631196
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 24.12.2015

Вікторія Фединишин

Намалюй мене в печалі

Намалюй  мене  в  печалі
Із  очима  голубими.
Якщо  скажеш:  "Ну  звичайно"-
Значить  розлюбив  мене.

Може  ти  сказати  хочеш,
Що  це  я  злукавила?
Від  природи  в  мене  очі  
Завжди  були  карими.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630544
дата надходження 22.12.2015
дата закладки 22.12.2015

denyk

зима

Дощить,  мете,  лапаті  канделябри
Звисають  з  сосен  -  Новий  Рік  іде.
Зима  вкриває  пологом  дорогу.
Холодний  вечір  швидко  настає.

Птахи    і  звірі  мовчки  поховались-
У  норах  причаїлись  і  сидять
Малеча  ще  не  спить-  іде  на  гору
З  якої  санки  з  гуркотом  летять.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628895
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 15.12.2015

yurr

"Антиалкогольне"

Нарешті.  Після  п'яного  дурману
Знов  повернувся  до  життя.
О,  як  приємно  після  алкостану
Себе  відчути  справжньою  людиною.
Хоча,  не  так  приємно  згадувать  події
У  стані  алкогольного  сп'яніння,
Бо,  як  завжди,  здається,  без  причини
Доводилось  робить  курйозні  вчинки.
Іще  болить  з  похмілля  голова,
І  цілий  день  не  хоче  працювати,
Та  шлунок...,  бідний  шлунок
Іще  дає  про  себе  знати.
Авжеж.  Учора  було  веселіше,
На  всі  проблеми  у  житті  хотілося  начхати.
Тепер  іще  одна  проблема  додалась  -  
У  намаганні  щось  таки  згадати.
Ну  все,  напевно,  годі  струювати  організм
Тим  небепечно-безморальним  пійлом,
Нехай  рука  забуде  форму  чарки,
А  світла  голова  забуде  образ  пляшки  :)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628759
дата надходження 14.12.2015
дата закладки 14.12.2015

Артур Сіренко

Громадяни Луганди

                                 «Павіанів  тривалі  крики.
                                     Змиє  пилюку  з  чорних  спин
                                     Річка  Каданга.  Запах  бананів.»
                                                                                                         (Кванга  Бамбако)

Громадяни  жаркої  Луганди
Живуть  жаданим  очікуванням
Бананових  грон  запашних.
Вірять,  що  подарує  кожному  патріоту
Їх  «президент»  сильнорукий
Солодкаві,  тверді  і  шкірясті,
Жовті,  смачні  й  соковиті
Самі  справжні  банани  (або  ананаси).
Таємниці  шепочуть  пальми,
Про  майбутнє  сопуть  могутні
Бегемоти  річки  Каданга,
Славу  трублять  довгохоботні  
Слони  у  саванах  безкрайніх
Президенту  -  батьку  народу,
Що  сонцю  подібний  ясному.
Тамтами  гримлять:  «Луганда!»
Макаки  кричать:  «Луганда!»
Славлять  простори  безкрайні
Республіки  незбагненної.
Люди  ідуть  танцюючи,
Пилюку  вгору  підборами,
Поступом  босоногим
Громадяни  жаркої  Луганди  -  
Країни  левогучної,
Слонопросторої
Та  крокодилосміливої.  

                                           (Переклад  з  лугандійської)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628469
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 13.12.2015

Майя Грозова

поки твоя абстрактна свобода (озвучене)

поки  твоя  абстрактна  свобода  райдужно  міниться  кольорами  ніби  в  терариумі  хамелеон
поки  наелектризоване  тіло  коханки  в  обіймах  здригається  струмом
поки  ти  чужими  серцями  забиваєш  пенальті  вдаряючи  немовби  тибетський  монах  у  гонг
тиша  тебе  пильнує..
але  зламаний  хребет  ніжності  обросте  м'ясом  та  шкірою
і  я  на  тонких  ліктях  гойдатиму  дівчинку  ніби  на  хвилях  паперовий  кораблик
пом'якшиться  плач  натомість  дзвіночками  сміху  вибухнувши
от  тільки  до  тебе  вона  не  простягне  ніколи  рожевих  пальчиків  -
тату,  мій  тату!..
мовчання  тобі  болить  коли  опиняємось  плечем  до  плеча  на  половині  кроку
а  до  підошов  липне  асфальт  немов  до  пательні  плавлений  цукор
дихати  нічим  і  ти  ладен  розідрати  затісний  комір  сорочки
зірвати  до  біса  всі  ґудзики..
та  я  вже  смертельно  виснажена  безсила  добирати  дотики  та  слова  ніби  крадій  -  відмички
хибність  твоїх  теорій  час  доведе  самотужки
а  поки  ніч  креслить  геометрію  сплетених  тіл  на  контурній  мапі  ліжка
а  поки  в'януть  вишивані  квіти  на  подушках..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628267
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 13.12.2015

#tenderness

Монарху

А  ти  знаєш,  наскільки  ми  малі,  порівняно  з  цими  глибинами  космосу.
з  цією  величчю  планет,  зірок  і  систем,  оточеними  ореолом  мороку.
ти  вважаєш  себе  богом  цього  світу  і  диктуєш  людству  правила.
наївна  скотина.  ти  думаєш,  хтось  буде  слухати  твої  дурні  слова?
ти  ставиш  обмеження,  малюєш  аксіоми  заборон  і  затемнені  призми  правил.
мутні  закони  стають  апогеєм  твоєї  мудрості  і  розквітом  сил.
тобою  пишається  мама  і  вішає  нагороди  на  стіну,  втираючи  соплі
а  ти  знаєш,  десь  плачуть  діти  і  кричать  так  голосно  і  страшно,  що  їх  воплі
дістануться  навіть  до  такого  шматка  лайна  як  і  ти.
помри  дурна  скотино.  просто  помри.
смерть  не  може  по  тебе  прийти
їй  вигідно  збирати  трупи
ти  маєш  це  знати
помри,  суко
помри.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627674
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 10.12.2015