Nika Nik: Вибране

Master-capt

Весна.

                 Весна.
Відцвіла,  зазеленіла
І  листками  шелестить…
Квітом-зав'язі...родила,
Тепер,  мамою  зорить.
Озирнись…навколо  діти
Ручки  тягнуть  за  поріг
І  на  радість  всьому  світу  –  
Їства  стеляться  до  ніг.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877469
дата надходження 27.05.2020
дата закладки 09.06.2020

Сумирний

Про куркульство та лихварство аторів КП

Спробую  цим  нарисом  подати  певні  підсумки  свого  споглядання  та  сприйняття  текстів,  що  розмістилися  останніми  днями...  Я  не  зловживатиму  кредитом  вільного  часу  авторів.  
Час  треба  витрачати  на  відпочинок.    Саме  тому,  без  усякого  плану,  довільно,    працюватиму  над  цією  темою  з  місяць..

Тож  почнемо.  Хай  першою  буде  дама  -  Надія  Башинська.  Ось  уривок  із  ії  віршу:

 ...То  ж  майже  все  віддав  Бог  дітям  і  наказав  цві-
сти,  як  квітам.  Дорослим  так  сказав:  «Втішайтесь.  
Дітьми  у  душах  залишайтесь.  А  якщо  будете  ,  як  
діти  –  життю  зумієте  радіти.»
ID: 878186
ТИП:  Вірші
СТИЛЬОВІ  ЖАНРИ:  Оповідний

Мені  подобається  надолужувати  такі  ламентації  римованих  дієслів  дореформеною  епохою  (1861),  яка  викликала  появу  торгівельного  і  лихварського  капіталу  не  лише  в  економіці,  а  й  навколо-літературній  царині.    Оповідній...  


Народ  не  може  мовчки  терпіти  примхи  долі.  І  тут  поглянемо  на  уривок  із  тексту  криптоніму  Yellow  Flame  "Ти  знаєш?"


"Пройшли  з  тобою  ми  дорогу  різну  ось  пролетіло  вже  3  роки  
І  я  не  чую  в  голові  емоції..."
 
ID: 878181
ТИП:  Вірші
СТИЛЬОВІ  ЖАНРИ:  Ліричний
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика


Мені  подобається  це    "не  чую  в  голові  емоцій...".  Це  ж  треба...    Природнім  результатом  цього  є,  мабуть,  непомірна  поширенність  можливості  -отак  -  запросто  публікувати  все,  що  у  голову  спаде...    І  сунути  його  у  "філософську  лірику"...  Я  теж  -  сую  цей  нарис  туди  ж...  


Залишки  середньовічча  подає  твір  "Гюррем"  від  Ivan  Kushnir-Adeline.

...Я  відаю,  що  перед  нею  тисячами
Замовкли  б  всі  і  впали  долілиць
І  зціпеніли  би  перед  сумирними  очами,
Тіпаючись  в  ярмі  мережева  зіниць.

ID: 878170
ТЕМАТИКА:  Любовна  лірика


Мені  подобається  -  тут  є  слово  "сумирними",  трохи  схоже  на  моє  прізвище.  Однак,  думав-думав  над  речетативом    "Тіпаючись  в  ярмі  мережева  зіниць".    Прийшов  висновку:    станова  замкнутість  селянської  общини,  прикріплення  селян  до  наділу,  кругова  порука  -  так  -середньвічча  передано...

Коли  на  дворі  проглядає  сонце  -  непомірно  поширюються  "ніжні"  і  "гарні"  форми    нищого  і  гіршого  капіталу  римарства  (  тут  -  утворення  рим).    Не  плутати,  адже  у  моєму  Харкові  є  прекрасна  вулиця  Римрарська...  Несе  зовсім  інше  значення  слова.  Так  от,  повернемося  до  наших  римотворців.  Візьмемо  рядки  із  картини  "Мелодія  дощу",  від  Кордиш  Уляни:

"...Оркестр  музику  сумну
Так  мелодійно  й  ніжно  грає,
В  дивній  мелодії  дощу
У  грудях  серце  завмирає..."

ID: 878245
ТЕМАТИКА:  Інтимна  лірика
 

Мені  подобається  ОЦЕ  стімголове  римування  дієсловами...  Все,  що  перше  під  пальці  попалося  -ген  -  через  тестатуру  -  перегналося  на  сайт...    Можливо,  двісті  років  тому,  нечісленні  заможні  селяни,  перебуваючи  серед  маси  "маломіцних"  і  прочиали  б  такі  рядки  із  завмиранням  серця,  тулячи  у  свої  голови  слова    по  складам...  Нині  -неминуче  -  індефирентність...

Коли  трапляється  "шедевр",  його  слід  подавати  цілком.    Ось  -  він  зветься  "Забуття",  від  авторки  Тетяни...

Забуття,  нема  забуття
Шукати  дарма.  Нема.
Забуття  і  кров  каяття
Проллється  дарма.  Катма.
Від  буття  втікати  з  життя
Стікає  вина.  До  дна.
З  небуття  і  до  забуття
Дороги  нема.  Дарма.

ID: 878293
ВИД  ТВОРУ:  Верлібр


Мені  подобається  його  обзивання  верлібром...  Тут  не  можна  проігнорувати  зв*язок  літературного  куркульства  з  розкладом  мізків  усім  чтачам.  Коли,  здається,  хто  прочитає  цей  мантровий-верлібр-катма-життя-до  дна,  той  перетворится  на  сільського  лихваря-глитая  та  на  щось,  може,  й  інше...  Мізерний  наділ  площі  тканини  тексту  -  бодай  едина  його  принада...  

Щастя  коли  попре,  то  вже  попре...  Раз  -  і  натрапив  на  ще  один  шедевральний  опус.  Причому    -  із  епіграфом,  розлогим,  біблійним.    Підепіграфський  твір  мав  би  розширити  та  поглибити  віковічний  текст...  Ну,  так,  задається,  треба.  Бо,  навіщо  цитування?

Тепер  -  поглянемо,  якому  розвою  піддалася  авторка  Лілія  Мандзюк

"Ти  до  церкви  записався,
Добровільно  приєднався.
З-зовні  праведним  здаєшся.
“Лицемір”,  -  у  Бога  звешся...

Друже,  Бога  не  обманиш,
Бо  Його  найперше  раниш.
Залиши  своє  лукавство,
Бо  не  ввійдеш  в  Боже  Царство.

Досить  сліпо  шкутильгати,
Знаєш:  треба  щось  міняти.
В  цьому  Бог  тобі  поможе!
Змінить  серце  зле  й  негоже.

ID: 878296
ТЕМАТИКА:  Інша  поезія  натхнення

Мені  подобається  сама  тематика  "поезія  натхнення".  Може,  букву  "т"  замінити  на  "д"?  Експлуататори,  а  ще  ліпше  -експлуататарки  біблейних  уривків,  закабаляють  (від  еврейского  вчення  "каббала")    неміряний  простір  і-нету,  роздачею  у  позику  шику-римування  a  la  записався-приєднався-маниш-раниш-кутильгати-міняти  -поможе-негоже...  Красота!  c'est  un  chef-d'œuvre,    як  кажуть  одеські  французи...    

От  де  твір,  що  охоплює  усю  нашу  тему,  водночас.  "Шампань  -  партнёр-фигурист!"  від  Євгена  Юхниці

К  поспелой  клубничке  шампанское  взял
Прихожу,  и  звоню.
---Не  сорвана  я  ещё,  значит,  нельзя
Приближать  болтовню,  -
Такое  послышалось  через  окно.
Дом  её  –  прям  стальной…

Тогда  уже  ей  пишет  сам  мой  айфон
В  её  ча́тельный  комп.

«Клубничка,  где  спряталась  ты  под  листочком,
Давай,  покажись!
Шампань,  фигуристке-клубничке  в  платочке  -
Партнёр-  фигурист!»

ID: 878503
ТЕМАТИКА:  Любовна  лірика

Мені  подобається  те,  як  Юхниця  Євген  дванадцятирядковиком  ув*язує  торгівльно-лихварський  капітал  міста  із  залишками  селянської  праці  кустарного  промислу  -  вирощення  полуниць...  І  читач,  приміром  я,  вбачає  своерідний  наріст  на  організмі  вже  вкрай  запомороченого  карантинованого  життя  -  прояв  народної  непокори.  Непокори    народного  виробництва:  шампанського,  полуниць  і  віршування  (доволі  вдалого,  слід  визнати...)

Аж  -  говть  -  і  знову  пішло  на  звуження  творчого  браншу  -  звужуючи  тим  самим  попит  на  силу  віршованого  слова...  Маю  на  увазі  ось  такі  рядки  опусу  "Схилився  ранок  в  роздумах  при  вході"  від  Вікторії  Волі...

...Прокинсь  людино,  заблукана,  далека  
Від  ніжності,  легкості,  краси,
Посміхнись,  хай  мрія  злетить,неначе  лелека
І  розіллються  довкола  світла  голоси
 
Не  бійся  поглядом  торкнутися  неба,
Нехай  в  душу  загляни  синьоока  блакить,
Відкинь  поспіх  ,  бо  найбільша  в  світі  потреба  –
Відчути  як  сенсом  наповниться  мить.

ID: 878506
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

І  звернув  я  більше  уваги  на  несамостійне  оброблення  матеріалу...  У  затінку  лінощів  автореси  запали  гарні  наміри...    У  теоретичному  відношені  полягає  сторона  мого  погляду,  у  практичному  -  шкода    нерозвинутого  сюжету,  не  мертвими  словесами...  А  ще  "філософська"  лірика...  Скоріше  Фіхте  у  його  німецькому  текстолозі  відповідає  цій  дирикторії...  

А  при  хаотичному  стані  публікацій  КП,  -  надзвичайні  лови  "перлів"  поетотворень...  Ось  -  ще  одне.  Знайшов,  утнула   Катерина  Собова:

...  Перестань    всього    боятись,
Пора    уже    знати:
Ти    повинен    намагатись
Хоч    щось    світле    мати!

ID: 878601
ТЕМАТИКА:  Іронічні  вірші

Мені  подобається  сама  іронічність  до  написаного!  Насамперед  дане  текстотворення  несе  спільну  порожнечу  із  словом  "вірш",  просто  так.    Нічого  не  можна  заперечити  проти  вакууму.  Мене  дивують,  неупинно  -  потуги  авторів  дієсловити  за  будь  що...  Зносного  оброблення  мислі  у  таких  текстах  -  ані  чичирк...  Вони  запруджують  сайт,  як  пластикові  пляшки  русло  річки...  Такий  от  підсумок...  Від  слова  сум...

У  кожному  творі  переховується  його  автор.  Коли  б  фіскальні  установи  не  мордували  заможне  селянство  і  бідноту  -  у  нас  би  не  було  пауперів.    І  це  доводтить  текст  "БУРЯЧКИ"  від  Пісаренчихи.

Сапаю  бурячки.  Схотілось  кави,
Какао,  кісілю,  кампоту  ще.
І  розумію  ж,  путає  лукавий,
Нашіптує:  "Побалуйся  борщем"
Якби  курила,  то  з  розумним  видом
Пускала  б  кільця  диму  в  небеса.
А  так,  або  сапай,  або  обідай,
Інакше  ж  не  пробачиш  собі  сам.
Розумна  жах  -  удачу  обхитрила:
Сховалась  в  затінку  й  пишу  вірша.
Що  не  кажи,  мистецтво  таки  сила:
Радіє  тіло,  бавиться  душа.

ID: 878839
ТЕМАТИКА:  Гумористичні  й  жартівливі  вірші

Мені  подобається    доволі  вдалий  пейзаж  і  жанр.  От  аби  більшість  авторів  повернулася  "обличчам"  до    сучасного  суспільства  несправедливості...  Де  про  даних  верств  населення  (тих,  що  самотужки  сапають  бурячки)  не  пишуть  забронзовілі  вже  забужки,  сняданки,  дереши,  кокотюхи  тощо...  А  добре  було  б  послаити  цей  клан  на...  на  буряки,  аби  не  вживати  іншого  слова...  


Тематика  села  -життя  на  лоні  природи  та  спогадів  -  благодатна  нива.  Нема    жодного  літератора,  що  обминув  цю  стежину,  ностальгічну.    У  цьому  бранші  звернув  увагу  на  дванадцять  рядків  "Заховані  думки"  від  Наталі  Косенко  -  Пурик.

Як  вабили  мене,  оті  стежки,
Що  вилися,  як  ниткою  до  хати,
Бо  там  були  заховані  думки
І  слід  відчутний  де  стояла  мати

Ось  образ  я  малюю  ніжно  словом,
Біжить  вже  виглядати  у  віконце,
Так  день  розпочинається  все  знову,
Коли  в  висотах  сходе    миле  сонце

І  погляд  вже  направлений  у  світ,
Де  розлетілись  діти,  ніби  пта́хи
Та  опадає  той  останній  квіт,
Але  завжди  чекає  рідна  мати...
ID: 878832
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  самий  початок    і  останні  чотири  рядки.  У  них  -  сіль  і  смак    почуття.    Розклад  селянства  -становище  жахливе...  Жихливе  тим  недбалим  ученням  наших  керманичів-державників,  яке  довело  до  спустошення  сіл...  І  це    останніми  рядками,  як  "той  останній  квіт"  -  передано  природно,  добре.    Середина  -  знівечена  римою-затасканою  "віконце-сонце"(  бо,  багато  авторів  лінується  таки  пошукати  іншу)...  А  банальна  рима  -  банальний  зміст...  Мені  очевидно.  А  чи  бачить  це  авторка?
   

Напевно,  хапаються  за  глову  модератои  КП...  Та,  нічого  не  вдієш:  за  хаотичного  стану  самопросування  -  ліпляться  поробки  на  КП,  як    наприклад  такий-собі  перл:

Одна  думка

Якже  хочеться  єднатись,
Дарувавати  оті  рідні  слова.
У  добрі  завжди  перемагати,
Щоб  у  нас  була  думка  одна.
.......
Щастя  зустрічалося  щодня,
Подяка  і  краса  у  кожному  слові.
Єднала  нас  думка  одна,
Бо  найкраща  наша  українська  мова...

ID: 878932
ВИД  ТВОРУ:  Поема
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика
автор: Валентина  Ярошенко

Мені  подобається  відсутність  хоч  якогось  зносного  оброблення  цих  рядків...  Неначе  писане,  як  пальчики  по  тестатурі  клацали  й  клацали...  Поки  не  стомилися...  Думаю,  що  подібні  віршотворці  ніколи  не  проводять  і  гадки  у  собі:  "навіщо  пишу?".  Ось,  мариться  "добре"  бажання:  "Якже  хочеться  єднатись..."  (далі  -  рима  -  незрима),    а  насамкінець  -  "Бо  найкраща  наша  українська  мова..."  Коли  наша  мова  така  найкраща,  то  шукайте  словоодяги  для  висловлення  ваших  і  наших  почуттів...  Лише  у  вже  застарілому  трохи  словнику  синонімів  Святослава  Караванського  подано  близько  15  000    синонімів...  Українська  мова    жива  -  як  море,  як  океан,  як  безмежність  фарб  і  тонів,  і  тканин,  і  тд...  Ви  ж,  пані  Валентино,  думаю,  не  носите  одне  й  те  саме  плаття...    Доброта  ж  у  Вас  присутня...  Аж  он  на  цілу  поему  мали  види...  Хай  пощастить  наступного  разу...
   

Обмежуючись  наведенням  коротких  підсумків,  де  змішую  матеріал  порівняно  вдалий  із  абсолютно,  чи  відносно  недостославним,  дивуюся...

Обчисліть  середній  оборот  одного  дня  віршопояв  на  КП,  аж  дух  запнеться...    Такі  є  дні  -  плодовиті...  Ось  плодоносить  і  авторка  Віра  Торська  "новизною"  віршописа  "Бывают  дни  когда…"

Бывают  дни,    когда  не  дышиш,  
Бывают  дни,    когда  поеш,  
Моментами  ты  видиш  и  не  слышиш,  
Моментами  ты  чувствуеш,    но  лжеш.  
И  утром  искренне  приняв  решенье,  
К  обеду  изнываеш  от  тоски.  
А  к  вечеру  усильем  воли,  
Идеш  и  ищеш  выход  впереди.    
Рожденная  в  сознанье  бодрость
Вдруг  устает...  приходит  лень.  
Тогда  уж  никакая  колкость
Не  тронет..    хоть  коли  весь  день.  
Когда  слова  написаны  под  вялость,  
Не  верь  им  милый,    добрый  друг.  
Тут  в  каждой  букве  лиш  усталость
Пишу...    а  вдруг  поможет,    вдруг.  

ID: 878929
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  визнання  самоє  поетеси  про  свої  словопади:  "Не  верь  им  милый,    добрый  друг./  Тут  в  каждой  букве  лиш  усталость  /Пишу...    а  вдруг  поможет,    вдруг..."    Такі  сповідальні  рядки  ми  читаємо,  що  аж  у  магазин  піти  хочеться.  Узяти  пляшку  і  заспівати,  під  п*янючий  супровід  фо-но  старого  Макаревіча:  "Бывают  дни,  когда  опустишь  руки,  и  нет  ни  слов...".    А,  між  тим,    авторка  носить  таке  живе  ім*я  ВІРА!  Тож,  зичу  я  їй    -  звести  до  купи  всі  розкидані  бодрячки  "сознания"  і  бути  щасливою...  


Аби  схаменутися,  досить  прочитати  останні  чотири  рядки  із  нового  тексту  "Зелен  зелений",  що  утнула  Оксана  Батицька  у  тематику  філософської  лірики:

...Літо  буяє
Знову  душа
В  благодаті  чистилища
Духом  Святим
запричастилася.
ID: 878963
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика
 
Мені  подобається,  феноменально  рядок  "В  благодаті  чистилища...".  Хоч,  я  і  не  католик...  А  кому  ж  це  із  католиків  не  сподобається...  Он  і  папа  Борджія  і    його  наступні  субсеквенти  покинули  б  це  розпливчате  вчення  про  40  днів...,  аби  прочитали  цю  флексаніму...  Вітаю  з  продукцією!

А  цей  твір  від  Білоозерянської  Чайки  несе  течіїю  мислі  -  попри,  під  і  через  "МОСТ  ЛЮБВИ".  Він  настільки  стрімкий,  що  треба  ставитися  з  огляду  на  його  міражну  стрімкість  дуже  обережно.  Наведу  лишень  уривки.  Хто  захоче  -  перечитає  увесь  на  сторінці  авторки.

...Все  мысли  –  в  том  далеком  мираже,
в  тех  тропах  счастья,  часто  нами  хоженых.

Влекут  волшебной  силою  
                                                                       те  берега
Что  к  солнцу  в  гости  нас  с  тобой  водили,
все  чувства  раскрывали  донага,
Мы  вместе  все  печали  в  них  топили...
....  А  мост  влечет  смятением  –  
                                                                             душа  к  душе,
И  чувства  вечные  -  несет  течением...

ID: 878954
ТЕМАТИКА:  Інтимна  лірика

Мені  подобається  спогад  про  пісню  "Несёт  меня  течение".  Чарівні,  неповторно-простенькі,  втім  -  вкрай  щирі  і  вдверті  слова  якої  написав  Віктор  Дюнін.  Пісня  та  живе  й  понині  -  від  далекого,  вже  минулостолітнього  1975  року.  Цю  цифру  не  мжна  порівнювати  із  цифрами  наших  фабрично-кустарного  виробництва  пісняків    Лісапетного  батальйону,  вінників  тощо.  Спасибі  авторці    "МОСТа  ЛЮБВИ"  за  спогади  про  прекрасне.  Врешті-решт  література  для  цього  й  винайшлася  нашими  пращурами,  коли  у  них  вже  відпадали  хвости...

І  дещо  до  теорії  реалізації  творчго  задуму  хочу  навести  на  прикладі  уривка  із  тексту  "Я  не  заплачу  від  злослів*я",  що  виклала  НАДЕЖДА  М.  Це  зробила  вона  до  Дня  Друзів...  У  нас  же  нині,  що  не  день  -то  якийсь  день...  Скоро  ніхто  й  на  роботу  не  ходитиме...  А  відтак,  як  заартачився  свого  часу  Струве  проти  "письменників"  -  не  стільки  по  суті,  скільки  помилковим  уявленням  про  поезію...  

...Не  буду  плакать  я  знечів"я,
Для  сліз  є  приводи  другі.
Я  не  заплачу  від  злослів"я,
Для  цього  сльози  дорогі.

Чи  дош,  чи  сльози  знову  ллються,
Сміюсь  крізь  сльози  їм  на  зло.
Та  головне,  щоб  не  спіткнуться,
Найбільш  боюся  я  цього.

Слова,  як  стріли  металеві...
ID: 879055
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  визнання  самоє  авторки,  що  слова  цього  твору    "як  стріли  металеві...".  Колючі,  холодні...  І  все  "ллються...,  щоби  не  спіткнуться"...  Ще  колись,  давно,  на  початку  пошесті  модернового  віршотворення,  буржуї  розпатякували:  продукти  обмінюються  на  продукти...  І  були  праві...  На  який  продукт  може  обміняти  цей  витвір  пані  НАДЕЖДА  М?  Адже,  вірш  -    теж  продукт.  І,  навіть,  доволі  непростий:  бо  ще  учора  його  не  було  на  всій  землі,  а  сьогодні  -  він  створений...  І  ось  він    є...  З  цього  огляду  я  завжди  дивувався  і  дивуюся  "байдужості"  авторів  до  кропіткого,  сердешно-духовного  творіння  свого  продукту...  Як  не  критикуй,  не  аналізуй,  не  підказуй,  навіть  по-доброму,  більшість  віршописців  не  робили  ніякого  з  цього  аналізу  висновку...  А,  навпаки,  енергійно  огризалися...

Коли  цілком  визнається  беспомічність,  її  терплять.  Свого  часу  Адам  Сміт  зробив  навіть  крок  назад  у  порівнянні  з  фізіократами...  Я  ж  приділю,  однак,  хоч  і  повтор  -  нетерпець.

Нетерпець  публікації  гнобить  будь-який  твір.  І  ось  прикладом  -  текст  "Час  іде"  від  Вікторії  Павлюк.

А  час  так  стрімко  йде,  невпинно,
Лиш  вперед  у  нього  шлях  .
Як  вода  він  швидкоплинний,
Летить  немов  у  небі  птах.

Час  робить  величезні  кроки,  забирає  наші  роки  ,
Щоб  думати  про  після  і  згадувати  доки.
Розміром  з  життя  він  має  папірець,
На  ньому  є  дорога  лиш  в  один  кінець.

Хоч  шлях  цей  буде  непростим,
Тернистим,повен  бід  ,печалей  ,
Та  головне  йти  не  одним,
Щоби  в  дорозі  зустрічали....

ID: 879040
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  тут  те,  щоб  з*ясувати  гарячку  віршопису,    перегляду  пробілів  між  словом  та  комами  (ставилися  вони,  певно  одразу,  як  і  писалися  -  прямо  "на  сайт")  -  просто  прочитайте  кінцівки  т.з.  рим...  "навпинно-шивидкоплинний,  роки-доки,  папірець  -кінець..."  Як  -  не  треба  й  Tableau  poetic,  аби  пожаліти  авторесу  і  побажати,  дружньо  "Щоб  думати  про  після  і  згадувати  доки"  буде  у  неї  бажання  віршувати...  Як  писатиме  молода  авторка  далі,  поживемо-побачимо.  Хай  їй  пощастить.


І  безмена  та  площина  вітіївитих  віршів  ні  про  що...  І  цитувати  марно,  втім  -  обіцяв  -  пиши...    Ось,  неначе  у  вже  згадану  дорефермену  (1861)  епоху  забовванівся  "новий"  вірш  "Душею  прикипіла"  від  Калиноньки...

Я  на  хуторі  родилась  і  зростала...
Душею  прикипіла  до  полів,
Польових  квітів  врода  чарувала
І  тьохкання  вечірніх  солов'ів.

Сплітала  я  віночки  в  житі,
Де  маки  і  волошки  розцвіли,
Ранішними  росами  омиті...
До  мене  усміхалися  вони.

Дзвеніло  тихо  золоте  колосся
 І  ніжно  лоскотало  за  чоло,
 Легенький  вітер  цілував  волосся...
 Як  гарно  ,  і  як  затишно  було  !
 
 Цей  спогад  й  досі  гріє,  наче  сонце,
 Він  такий  світлий  ,  теплий  і  легкий.
 Хатинка  біла,  світиться  віконце...
 І  мами  погляд  рідний  й  дорогий.

ID: 879041
ТЕМАТИКА:  Пейзажна  лірика  й  вірші  про  природу

Коли  читаєш  навіть  дитячі  твори  Михайла  Пришвіна  відчуваєш  пейзаж  і  настрій.  Там  усюди  вимальовуються  і  природа  і  людина  в  ній...    Пані  Калинонька,  розлучіться  із  середньовічними  римами  "колосся-волосся,  сонце-віконце"  і  вірш  виграє  від  того.  Замисел  у  Вас  є.  Наповніть  текст  живими  фарбами  слів,  а  не  шаблонами  із  "пісочніци".    І  все  буде  ладом!


І  -  невгасима  жага  у  дівчат,  особливо  писати  прямо  у  "філософську  лірику"...  Головне,  аби  -  на  люди...  Туди  ж  і  Ганка  Поліска  із  риторичним  ламентуванням  "БЕРЕЖИ  СВОЇ  КОСИ".    Подавати  суцільне  тло  тексиу  не  стану,  обмежусь  уривком.  Тут  дієслівні  римов*зи  аж  тріщать...

   ...Нехай  бурі  зловіщі  кресають,
Нехай  безсиль  по  швах  тріщить;
Вони  міці  такої  не  мають,
Щоби  справжню  любов    згубить.

ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається    як  казав  мій  друг  єфрейтор  Журба:  "  Ну  нахіба  так  писать?".

Бути  живим  -  це  динамічне,  не  статичне  поняття.  Ще  психолог  Еріх  Фром  помітив.  Помітив  і  я,  читаючи  прожогом  текст  "Люблю  життя…"  авторки  Катерини  Мотуз.    Наведу  уривки.  Бо  треба  дотримуватися  регламенту,  угорі  ж  мною  і  зазначеному.

...Люблю  руками,  щось  робити,
Не  можу,  просто  так  сидіти,
Як  маю  час  -  пишу  вірші,
На  різні  теми  -  для  душі...

І  дачу,  дуже  я  люблю,
Хоч  і  чимало  там  роблю,
Але  на  втому,  не  зважаю,
Душею  я  відпочиваю...

ID: 879221
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається,  що  нині  більшість  дівчат  у  філософську  лірикують  рубрику.  Не  подобається  байдужість  до  самовираження  незатасканими  словами...  А  ще  тревіальне  вживання  дієслівних  псевдо-рим  -    тягарем  втягує  будь-який  твір  на  дно.  На  саме  дно  болота  певних  суспілтьних  класів  -  початківців.  Із  цим  слід  боротися,  шановна  пані  Катерино...    Природнім  результатом  такої  боротьби,  повірте  мені,  буде  Ваш  успіх!  

Серед  усіх  наук,  здається,  найважлівішою  -наука  про  життя...  Втім,  антропологія  немислима  без  поетики,  ніколи.  У  кожному  вірші,  навіть  самому  незначному,  присутня  певна  історія  розвтитку  людини.  Чи  то  -фізична,  фізіологічна,  духовна,  естетична...  У  цьому  -  той  грунт,  на  якому  народжуються  таланти,  творчі.    Та  -  ближче  до  тіла,  -  як  казав  Мопасан,  вустами  Остапа  Бендера...    Ось  коротка  мережка    із  дванадцяти  радків  "Я  не  я",  що  з*явилася  недавно  під  ніком  Wicenta.

Я  схожа  на  рослину
Мені  потрібен  дощ,
Людині  потрібна  людина  
І  мені  здається  також…
Я  схожа  на  птаха
І  хочеться  літати,
Ця  птаха-бідолаха
Лиш    може  щебетати
Я  схожа  на  машину
В  якій  відмовили  гальма,
Просто  потрібно  людину
Та  поки  її  ще  нема  ….

ID: 879266
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  те,  що  у  данному  випадку  все  співпадає.  Навіть  філософічність  і  сама  поетична  безвідповідальність  авторки  до  самої  себе.  Інакше  поезія  і  не  зветься  цим  совом.  Будь-яка  справжня  література  творится  заради  щастя.  А  щастя  досягається  діяльністю  і  прекрасними  вчинками...  Тож,  сподіватимусь,  альтер-его  ліричної  героїні,    -  Wicenta  діятиме,  прекрасно  і  з  успіхом.  Радий  був  прочитати  і  перечитати  ці  12  -  рядків,  сповнені  сенсу  і  почуття,  справжнього.  І,  користуючись  нагодою,  раджу  авторці  узяти  участь  у  нещодавно  розпочатому  (як  мені  відомо)  літ-конкурсі  "НАШЕ  СЕРЦЕ".    Я  братиму!  Докладно    на  сайті:  https://zeitglas.io.ua/s2740391/  Думаю,  тікий  твір  матиме  успіх.
 
Внаслідок  прогалини  яскравих  змін  у  житті  країни,  втрачається  оптимізм.  Це  ми  споглядаємо  кожного  дня.  На  вулицях,  із  екранів  ТБ,  моніторів  PC,  планшетів,  просто  -  поглядом  у  вікно...  Однак,  далеко  не  кожна  людина  здатна  висловитися  про  це  лаконічно  і  влучно...  І  от  тут  я  наведу  меткий  тівр  "Безмежна  синь:  оптична  далина…"  авторки  Надії  Позняк.

Безмежна  синь:    оптична  далина,
обмежена  конструкцією  фото.
Початок  червня:  пісня  голосна
розлита  вколо  солодко  і  просто.

Поліфонія  ранку,  мов  яса
для  струдженого  серця.  Як  відрада.  
Для  тебе  сяє  вранішня  роса,
тобі  співає  армія  перната.
 
Немає  ні  проблем,  ані  питань.
І  нас  немає...  Ми  були  і  будем!
Є  світла  мить  про  те,  що  відліта
єдиним  спалахом  і  падає  в  нікуди.

ID: 879264
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  поєднання  філософічного  міркування  та  конкретного  споглядання  пейзажу,  побачене  струдженим  серцем  поета.  Думаю,  що  пані  Надія  насамперед  відрізнила  однорідність  начеб-то  "відсутності  проблем"  і  широчінь  "оптичної  далини"  погляду  й  поміслів  людини.  Чи  не  ясно  вже  із  першого  прочитання,  що  тут  йдеться  про,  нажаль,  тривале  падіння  світлої  миті  в  нікуди...  Коли  б  я  був  радником  нашого  президнента,  я  приніс  би  й  поклав  цей  вірш  на  зелене  сукно  коштовного  робочого  стола  керманича  найбільшої  у  Євпопі  країни,  за  територією  і  потенціалом...  

У  продовж  теми  наведу  уривок  достойний  уваги.    Це  -  фрагмент  із  тексту  "А  ти?"  Ольги  Ратинської.  (  Втім,  раджу  читачам  перечитати  увесь  тівр  на  сайта  авторки!)

Чому  так  радієш,  доню?  
Так  гасне  багато  зірок,  
Подію  подія  гоне,  
Щурячий  рік,  миші  в  рок  
Женуться  за  голим  намистом,  
Від  сірості  я  вже  пнусь,  
Не  знаю,  куди  глядіти...

Мамо,  моя  мамо!  
Вже  рутка  розквітла.  
З  гори,  ...і  я  не  дивлюся,  
Канали,  в  каналах  отих,  
Крім  нори,  ..і  ви  не  ведіться,  
Люба,  ..
Читайте  любовний  роман!  
Навіщо  Вам  серденько  грубе!...

ID: 879272
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  щирість,  вірність  і  показовість  реалій,  творчо-перегнана  крізь  мозок  і  серце.  Причому,  йдеться  діалогом  про  звичайне...  Звичайне  безбарвно-сіре  спливання  нашого  життя...  Цей  вірш,  навіть  в  уривчастому  моєму  цитуванні,  доводить  НЕПЕРЕБОРНИЙ  факт:  людина  -  значно  ширше  культури,  що  нав*язує  їй  "колективна  угода",  виписана  державниками:  часто  -звичайнісенькими  дебілами...    Вірш  вартий  найширшої  читацьекої  уваги.  Вже,  навіть  з  огляду  на  начеб-то  несвідому  мотивацію  дитини:  "і  я  не  дивлюся,  /Канали,  в  каналах  отих,  /Крім  нори,  ..і  ви  не  ведіться,/Люба...".  Такий  твір  -  знахідка,  у  кращому  розумінні  цього  слова.  Хочеться  ще  писати  про  нього,  але  -обіцяв  бути  лаконічним...  Дякую.  


Декілька  разів  переглядав  доробки,  що  викладали  на  КП  Неоніла  Гуменюк  та  Олег  Требухівський.    І  не  знаходив  полемічного  характеру  іх  системи  написання  дуплетом.  Щоправда,  пригадувалося  гоголівське:  "  А  ти  спробуй  грати  дуплетом,  от  доді  б  я  подивився..."  (  Ноздрьов  до  свого  зятя  Мєжуєва).  Як  відомо  із  подальшого  -  нічого  із  того  дуплету  не  вийшло  виграшного.  Суперечність  двоавторства  -  зв*язана  з  споживанням  літератури  пригодницького  та  гумористично-викривального  напрямку.  

Поглянемо  на  доктрину  тексту  "Пробачення  і  прощення"  від  вищеназваного  дуету.

Приходимо  малими  в  світ,
Кажуть  -  гріха  тоді  нема,
А  він  з"являється  пізніш,
Людина  ж  бо  грішить  щодня.

Росте  разом  із  нею  й  гріх,
Вона  цього  не  помічає,
А  найболючіше  близьким,
Яких  постійно  ображає.

Вважає,  що  це  все  дрібничка
У  душу  ближньому  плювать,
Як  в  тую  чистую  криничку,
З  якої  воду  потім  брать.

А  згодом  чується  "пробач",
Буває  ж  боляче  пробачить.
Наприкінці  його  життя
Тяжко  без  прощення  вмирати.

ID: 879399
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  сам  вальсоподібний  ритм    філософемних  кінцівок  "помічає-ображає-плювать-брать",  а  на  сам  цінець  -  сбивка  "пробачить  -вмирати".  Чи  не  правда  -  схоже  на  хто  в  ліс,  а  хто  по  дрова...    Можливо,  цьому  тандему  було  б  краще  танцювати,  а  вони  вірувати  заходилися?  Хто  зна...  Однак,  у  кожної  людини  є  можливість  творчого  зусилля,  що  дозволяє  вибратися  із  тупика  своєї  невдачі.  Тож,  сподіваюся  на  це.

По  мелодійно-ритмічності  ще  декілька  речень.  І  тут  поглянемо  на  12-ть  рядків  псевдоніма  Lana  P.  "-ЦЕЮ…"

Схилився  вечір  у  садку  чорни-
цею,  вгорі  запалює  вогні.
Твої  вуста  пашіли  полуни-
цею  —  солодкими  здались  мені.

Струнка  постава  видавалась  гли-
цею  —  просканував  сновида  тінь.
Гаряче  тіло  пахнуло  кори-
цею  на  фоні  диких  шамотінь.

Поласував  тобою,  мов  суни-
цею,  а  очі  —  джерела  глибінь.
Була  для  мене  в  миті  ці  зірни-
цею  між  пересічних  мерехтінь.  
     
ID: 879394
ТЕМАТИКА:  Любовна  лірика

Мені  подобається  приховане  питання  про  зовнішню  торгівлю  переносами...  Переносами  там,  де  це  немає  ніякого,  окрім  зовнішнього  зиску.    Перевірте:  чорни-цею    так  само  римується  із  полуни-цею...  Однак,  запустивши  уяву  -  можна  припуститися  що  йдеться  тут  про  якусь  ницість...    Спробуйте  самі,  читачі  мого  опусу,  тим  паче,  що  далі  йтиметься    про  горяче  тіло  -  та  ще  на  "фоні  диких  мерехтінь"  ...    Уявляєте?  До  16+.    Свого  часу  писам  Маркс  -  показати  в  так  би  мовити,  ідеально  середньому  типі...  Оттака  вона    -любовна  лірика  від  Lana  P...


Людина  частенько  дожидається  теплого,  веселого  слова...  Здебільшого,  такі  слова  трапляються  у  привітаннях  та  некрологах.  Останнє  не  чіпатимемо,  поглянемо  на  перше.  Прикладом  слугуватимуть  декілька  рядків  із  "  Привітання  від  "щирих"  зусиль…",  що  написала  Тетяна  Рейне

Не  забудь  мені  завтра  сказати,  
Привітання  від  "щирих"  зусиль.
Знаю  важко  знайти,  й  побажати,
Побажання  у  "пів  сотні  миль".

Там  здоров'я,  удача,  натхнення,
Доброти,  вірних  друзів,  краси.
Мішок  грошей,  чи  євро  пойменно,
Дім,  машину  у  двір  завести.

І  роботу,  і  яхту  на  морі,
Тепле  сонце,  пісок  просівний.
Океан  подарунків  і  зорі,
"Гаман.."лейбовий,  шкіряний....

ID: 879390
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  ізнову  філософство  жіноче.    Воно  веде  і  приведе  значно  швидше  до  загибелі  "ескадри"  нового  віршування  за  старими  звичками...  Вітання  -  немов  тост,  коли  вже  всі  під  добрячим  шофе:  лементуймо,  що  у  голову  взбреде,  всі  будуть  раді...  Головне  -не  забути  згадати    про  "Гаман.."лейбовий,  шкіряний...  Справжнє  куркульство.  Массове  ж  розуміння  якого  неменуче  веде  до  визнання...

Сьогодні  слово  "емансипація"  звучить  дещо  старомодно.  Однак,  вимоги  нового  часу  не  цілком  виконані...  Це  я  так,  "иносказательно".  А  по-суті  хочу  навести  вдалий  вірш,  що  написала   Анна  Шульке  "Пророк".

Білі  волоски  на  скроні  днів,
Як  на  тілі  застарілі  шрами...
Ти,  продутий  усіма  вітрами,
Якось  мені  в  двері  подзвонив...
Людяності  склянку  попросив
І  тарілку  добрих  слів  гарячих...
Ти,  що,  певно,  все  у  світі  бачив,
Може,  крім  камінної  роси...
Втамувавши  голод  й  спрагу,  ти
Вийшов  непоміченим  з  квартири.
Та  ще  довго  чувся  голос  ліри,
Подруги  твоєї  самоти  ...

ID: 879518
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

А  тепер  повернемося  до  емансипації...  Маю  на  меті  -  показ  цима  12-ма  рядками  тої  потужної  творчої  сили  авторки,  що  ДОВОДИТЬ  справжній  талант  висловлення,  чемність  мислі,  напругу  події  (хай  і  абстрактної,  але  -  живої)...  От,  героїня  твору  стикається  із  тими  ж  проблемами,  які  стояли  перед  жінками  і  старшого  покоління,  й  до  того...  Тоді,  коли  серце  і  душа  починає  задумуватися,  як  можна  поєднати  простий  і  безбарвний  інколи  навколішній  світ  із  захватом  поезії...  І  при  цьому  не  втратити  правди,  сподівань  і  віри  у  добро.  Щиро  дякую  авторці.


Що  існують  чисельні  іманентні  суперечності  (коли  все  внутрішньо  притаманно  предметам  або  явищам,  бо  випливає  з  самої  їхньої  природи)  відомо  давно.  Вони  -  усюди.  Он  і  Зеленський  обіцяв  одне,  чинить  інше.  Все  виплило  із  його  природи...  Був  "криворожаном",  став  "галичаном"...  Се  ля  ви...  Зберігаючи  свою  попередню  думку  про  емансипацію  як  Sache  in  sich,  отримую  розширення  діапазону  у  текстах  "Приоритеты",  які  розставила  на  КП  Eva1904.


Приоритеты  расставляя,
Пренебрегать  не  стану  впредь
И  буду  чувствовать  -  живая...
В  миг  жажды  сердца  умереть.
⠀
Внутри  меня  большая  сила
На  созидание  и  любовь.
Но  боль  ее  -  невыносима,
Порою  так,  что  стынет  кровь...
⠀
Извечно  в  топе  хит-парадов
Мольба  о  счастье  до  небес,
Но  по  аллее  променада
Поспешно  двигается  бес...
⠀
Танцует  вальс  на  панихиде
Больших  несбывшихся  надежд
И  возле  склепов  в  «пирамиде»
Всех  концентрирует  невежд.
⠀
Душа  порою  укрощает
Бесовский  неуемный  нрав,
А,  иногда,  и  так  бывает,
Что  он  неоспоримо  прав.


ID: 879528
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика


Мені  подобається  жага  дівчат  до  філософії.  Шкода  тільки,  що  справи  замальовані  у  квартах  при  цьому  зовсім  не  вигадані...  Просто  спрообуємо  помоделювати  будь-які  рядки  твору  по-новому,  наприклад  так:  
И  возле  склепов  в  «пирамиде»,    
Поспешно  двигается  бес...
Танцует  вальс  на  панихиде
Мольба  о  счастье  до  небес...

І  знову  -  усе  так,  як  у  нашому  сьогоденні...  Співпадає?    
Втім,  найекспромтніше  враження    справляє  невеликий  текст  на  основній  сторінці  авторки  (Там,  де  стоїть  напис:  Про  себе:)  Це  -  продовження,  чи,  може,  самий  початок  приоритетів.    Наведу  його:

От  страсти  у  мужчины  кровь  бурлила
И  женщина  с  улыбкой  на  устах
Сказала,  что  себя  бы  разрешила
Поцеловать,  Но  только  в  двух  местах

О  мужики,  святая  простота!
Он  к  женщине  подвинулся  поближе
И  попросил  быстрей  назвать  места
Она  сказала  -  в  Риме  и  в  Париже!
   
Якось  мити  Михайла  Пришвіна  скаржилася:  "Свиней  продавать  стали.  Раньше  всё  ели  сами,  а  теперь  продают,  чаевой  народ  пошел,  мертвый..."  Вона  мала  свій  погляд.    Авторка  Eva1904  має  теж  погляд  свій.  Цього  я,  звичайно,  і  не  думаю  заперечувати.  А  ви,  читачу?

А  на  справжні  суперечності  і  перепони  вказує    вірш  "Музей  залишився  без  музи",  що  подарував  своїй  коханій,  нам  і  дійсно  -всьому  світу  поціновувачів  справжньої  поезії   Чорнобривець.

Музей  залишився  без  музи
Тут  стало  порожньо  тепер
Немов  шарам  більярдним  лузи
Не  вистачатиме  тебе

Мені  зосталися  на  пам'ять
Недомальований  сюжет
«Остання  битва  з  вітряками»
І  твій  чарівний  силует…

ID: 879543
ТЕМАТИКА:  Інтимна  лірика

Мені  подобається  у  цьому  творі  щирість,  лекий  сум  крізь  гумор  та  самоіронічність  толкового  письменника,  який  знає  як  писати  і  вміє  це  вбирати  у  живі  слово-картинии  кожного  рядка.  Тут  немає  поділу  на  "внутрішній"  і  "зовнішній"  зиск.  Є  творча  краса,  стильна.


Третіми  особами  раніше  називали  селян-землеробів...  Оскільки  вони  розкладалися,  розкладаються  і  будуть  розкладатися  на  кляті    класи,  підкласи,  прошарки  "нашого-ще"  суспільства...  Відтак,  на  матюки  землеробів  звертали  увагу  народники,  соціалісти,  марксисти,  уклоністи,  комуністи,  націоналісти  і  різні  ще  істи...  Втім  -  аж  занадто  приділяли  цьму  уваги  -  маоісти...  Причому  матюки  у  сьогоднішньму  тлуміаченні  й  пішли  із  китайскої,  самої  звичайної  мови...  Їх  ніхто  й  не  придумував...  Коли  Тамерлан  привів  через  пустелі  і  степи,  подолавши  і  Дніпро  і  кручі,  аж  до  берегів  Москва-річки  своїх  активістів...  Прийши  й  мовні  з  ними  реформи  реформи...  Приміром,  просто  китайські  слова,  зовсім  не  матюки,  -  сентнції,  назвемо  це  так:  "Nahuiya"  із  китайскої  перекладається  просто,  аж  буденно:  "цього  не  може  бути!"...  Не  вірите,  перевірте...  І  такі  іразочки  -ще  "цветочки"...  Втім,  усе  за  смислом  відповідає...    Се  ля  ві.  

Цю  тему  мені  оновили  рядки  "Матюки",  що  утнула  на  КП  Арі  Кінлем-Задворна...

Матюки  придумав  той,
Хто  ударивсь  об  двері  мізинцем,
Розповів  як  у  нього  болить,
З  особливим  для  того  натхненцем.

«Обмежений  словниковий  запас»,
«Некультурно»,  «невиховано»…
Ох,  часом  краще  матюками  один  раз!
Накипівше  висказати...

ID: 879748
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  утискання  подібних  текстів  у  лоно  філософської  лірики...  Я  цілком  приєднуюся  до  зауваження  ще  славно-  і  сумно-звісного  пана  Струве  про  те,  що  ніякої  принципової  різниці  між  внутрішнім  і  зовнішнім  ринком  для  "натхненців"  не  існувало    й  не  існуватиме...,  як  то  утверджує  необхідність  третіх  осіб...  Адже,  нагадаю,    бути  живим  -  це  динамічне,  а  не  статичне  поняття.  А  матюки-завжди  у  русі...  Наголос  можна  ставити  на  будь-якому  складі  останнього  слова.


Якщо  селяни  -  "треті  особи"  у  сенсі  землеробства  і  розпродажу  земель  олігархату,  то  звичайні  домашні  птахи  -  символи  споглядання...  Споглядання,  озлобленого  своїм  же  куркульством...    Тому  ілюстацією  коротка  замальовка-притча  "Вільний  лебідь"  Тетяни  Мош.

Кури  лебедя  образили,
Закудахтали  красу.
Птах,  підтятий  злими  фразами,
Змив  у  синю  висоту.
Кури  на  землі  лишилися
Щось  шукати  у  смітті.
Промайнув  щасливо  крилами
Вільний  лебідь  в  висоті.

ID: 879823
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається,  вже  традиціна  тяга  дівоцтва  до  філософського  розділу,  як  відділку  поліції...    Якщо  існують  ортодоксальні  учні,  здатні  вчитися  на  творах  Езопа,  Глібова,  Крилова,  то  вина  цілком  на  таких  учнях  -  у  їх  диаметрально  протилежному  висновку.  Адже,  нічому  не  вчаться...  А  текст  -  попри  його  традиційність  і  риторизм  -  корисний.  Мораль  його,  здається  мені  така:  "  Погані  новини  сьогодні,  можуть  перетворитися  на  добрі  завтра..."  


Етика,  як  вже  зазначалося,  -  це  прикладна  психологія.  Поетичний  твір  завжди  частина  етики.  Хоча  б,  самого  автора.  Я  ставив  собі  задачу,  починаючи  цей  нарис,  не  повчанням  чи  критикою  творів,    скоріше  -  вивченням  (для  себе)  певної  еволюції  "сучасного  стану"  публікацій  на  КП.  А  те,  що  нарис  мій  дещо  деформувався  -  то  не  його  слабкість,  то  -  втручання  самих  текстів  у  моє  життя.  І  в  цьому  -  знову-таки    -  етичний  вплив...    Такий,  приємний  вплив  відчув  я  у  творі  Тетяни  Ященко  "Спокій"

Я  –  спокій.
Коли  згубились  ключі  від  минулого.
Коли  зупинились  вітри  і  потоки.
Коли  помилки  і  провини  обнулені.

Я  просто  вода  в  озері.
Не  видно  дна,  так  глибОко.
Це  десь  поза  вітром  і  грозами.
Уяви?  Безкінечний  спокій.
 
Нібито  від  підлоги  відклеєні  стопи.
Нібито  нема  ні  часу,  ні  строків.
А  спробуй  так  само  відчути?
Ти  –  спокій.

ID: 879929
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  дійсне  відчуття  того  слова,  яким  озаглавлено  цей  невеличкий  за  обсягом,  але  об*ємний  текст.  Його  можна  й  слід  перечитувати  декілька  разів.  А  можна  й  запам*ятати.  Останнє  -  це  сама  вірна  ознака  поезії.


Коротенька  правда  часто  виявляєтьсь  простим  "мещанством".  Але  й  такий  підхід  -свого  роду  внутрішня  ідеологія.    З  цього  приводу  за  ілюстративний  матеріал  подаю  текст  Наталії  Косяк  "Тебе  желаю  счастья"

И  пусть  сгорает  сердце  до  конца,
Пусть  душу  жжёт  невидимая  сила,
Я  помню  очертания  лица,
Того,с  кем  жизнь  уже  не  раз  сводила.
Пусть  пишет  он  другой  по  вечерам,
И  так  же  как  и  мне  в  любви  клянётся,
Воспоминания  свои  я  не  отдам,
Быть  может,в  нем  когда-то  тоже  отзовётся
Укроет  пусть  его  любви  волна,
Ну...или,бьёт  ручьём,безумной  страсти,
Пусть  жизнь  теперь  у  каждого  своя,
Ему  желаю  я  простого  счастья.
ID: 879970
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  философський  натяк  на  щастя:  "Укроет  пусть  его  любви  волна,/  Ну...или,бьёт  ручьём,безумной  страсти...  Коротенька  правда    не  хитає  велику,  а  лише  саму  себе...    І,  все  ж,  вона  відповідає  правді  прообразу  жінки,  яку  вигнали  із  Раю...,  щоправда,  разом  із  чоловіком...  Можливо,  й  під  пісняка:  "Мы  желаем  счастья  вам,  счастья  в  этом  мире  большом..."


Слово  "проза"  йде  від  грецької  "вперед".  Слово  "вірш"  ("стих")    -  від  "ряд",  "порядок".  За  цією  градацією  поглянемо  на  вірш  "Уже  дощі  записані"  від  Лани  Сянської

Уже  дощі  записані  до  word  (у)
Вірші  про  щось  замовчують  з  шухляд,
Торішніх  злив  дзвінку  веселу  воду
Скупий  поглинув  прілий  листопад.

Ба,  кажуть  літо  справді  календарне,
У  місті  йдуть  трамваї  за  дощем,
Загляне  вечір  нишком  до  кав’ярні,
Сховавши  сум  під  захисним  плащем.

Вікно  обіч  трамвайних  паралелей  -
Комусь  на  згадку  знімок  «про  було»,
Портрет  з  дощем  в  насидженій  оселі,
В  якій  чи  я,  чи  просто  лише  тло?

ID: 880129
ТЕМАТИКА:  Вірші,  що  не  увійшли  до  рубрики  

Мені  подобається  самовизначення  авторки  про  те,  що  такий  вірш  складно  обмежити...    Адже,  із  наведеного  12-ти  рядковика  видно,  як  мова  художнього    тексту  поділяєтьс  на  дві  частини,  внутрішньо  й  зовні.    Із  самого  початку  розмова  йдеться  вільно-організована,  а  дедалі  -  певна  (виправдана)  підкоренність  помислу  (внутрішнього  погляду-згадки)  -відповідному  строю  і  ритму:  у  яких,  здається,  оглядаєються  і  повертаються  схожі  одна  із  іншою  частини...  І  навіть,  слова  ...    Весифікація  споглядання-спомину,  дуже  вдала!  Відчутно  музичність  замальовки,  поетичнї.  

Приємно,  коли  натрапиш  на,  навіть  самий  нескладний  вірш,    мова  якого  відповідає  нормам  живої  говірки.  І,  здається,  що  твір  такий  -  дитячий.    А  чи  не  згадуємо  ми  наше  дитинство,  як  найкращий  час...  Чому  найкращий?  Брехали  менше...  Ось  там,  мені  здається,  і  виник  текст  твору  Тетяни  Горобець  (MERSEDES)  "Літо  в  гості  кличе"

Доторкне  твого  обличчя,
Промінець  ласкавий.
Літо,  літо  в  гості  кличе
І  шовкові  трави.

Берег,  річка,  ліс  казковий,
Птахи  голосисті.
І  твої  слова  любові,
Ніжні  й  такі  чисті.

Підніме  хмаринка  в  небо,
Де  гуляє  вітер.
І  приго́рне  день  до  себе,
Всі  пахучі  квіти.

Ми  неначе  одне  ціле
І  кохання  з  нами.
Лиш  би  сонечко  світило,
В  небі  над  ланами.

Лиш  би  мир  у  вьому  світі,
А  війна  -  ніколи.
Щоб  завжди  раділи  діти,
Пахли  матіоли...

ID: 880133
ТЕМАТИКА:  Пейзажна  лірика  й  вірші  про  природу

Мені  подобається  перехід  від  оспівування  природи  та  ритму  рухів  нейтральних  -  до  заклику  загально-громадянського  значення,  вселюдського.    Цей  текст  можна  покласти  на  піню,  будь  якого  жанру.  І  вона  піде  в  люди...

Здається,  найближче  завдання  прихильників  карантину  -тепер  у  перехідному  періоді...  На  нього  мало  хто  зауважує...  Однак,  все  відбивається,  бодай  і  несвідомо,  у  творах  КП-шників.    От,  прогляньмо  текст  "Я  не  боюся…"  від  Далекої  Зірки

Я  не  боюся  більше  самоти.
Із  нею  я  недавно  подружились.
До  стану  цього  треба  дорости.
У  ньому  -  тиха  радість  особлива.

У  ньому  бачу  я  себе  і  світ.
І  пізнаю  з  натхненною  жагою.
Яке  це  диво  -  ЖИТИ  на  землі.
Яка  утіха  -  згода  із  собою.

ID: 880627
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається,    що  ліричнна  героїня  не  перестає  існувати,  вона  тільки  заглиблюється  у  себе...  Може,  для  того,  аби  зібратися  з  силами  і  поставити  справу  об*єднання  всіх  само-занурених  на  твердий  грунт  доростання...

Коли  жіноцтво,  цнотливе,  не  боється  того  чи  іншого,  міцне  чоловіцтво  дає  задки.  Так  буває.  Особливо  із  огляду  на  загальний  стан  життя...  Даю  окремого  текста:  "  От  ще  би  дим  від  сигарет…",  що    уклав  у  філософську  нішу  КП  Андрій  Толіч:

От  ще  би  дим  від  сигарет  і  був  би  справжній  сплін
А  на  стіні  мертвий  поет  завмер,  чекає  рим
В  душі  свідомий  чоловік  втікає  від  подій  
Життя  біжить  за  ним  одним  та  стадо  гонить  з  ним

Усі  біжать  у  майбуття  якого  вже  нема
Сьогодні  лиш  одна  гроза  втішає,  як  слова  
А  на  стіні  ожив  поет  з  відразою  в  очах
В  душі  свідомий  чоловік  враз  розуміє  страх...

ID: 880666
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  -  контрастування  до  тексту  попереднього  -  раз.  Кустарним  виробництвом  -два.  Боротьбою  думок  із  самим  собою  -три.  Теоритичною  і  практичною  біганиною  втечі  від  подій  -  чотири...  Тут  самий  рух  і  дух  -  дуже  небезпечний  щодо  будь-яких  алюзій  та  ілюзій.  У  значенні  як  зразка  для  всієї  стадії  стогнації  мертвого  поета,  що  завмер...  Цей  твір,  на  мою  думку,  прийшовся  б  до  вітальної  адреси  будь-якому  із  мерів  нашої  державно-самоврядувальної  ланки...  Без  стану  остраху  перед  мертвими  поетами,  місцева  робота  лишатиметься  вузьким  кустарництвом...  Пробачте  загрубіле  старезне  слово...  Але  ж,  воно  живе  із  нами...


Критик  не  може  обійтися  без  грубощів.  Про  це  ще  Бернард  Шоу  писав...  Адже,  критик  бореться  з  усіма,  а  всі  -  борються  із  ним.  До  того  ж  останні  -  ведуть  "боротьбу"  даремно....  Поясню.    Критикуючи  той  чи  інший  твір,  критик  тим  самим  уже  доводить,  що  текст  твору  не  лишив  його  байдужим...  А  це  в  літературі  красного  слова  чогось-то  й  варте...  

Так  само  й  мені  -  безпристрастність  не  властива.  
Зазачу  на  втіху  всім,  чиї  тексти  я  тут  піддав  розгяду,  що  непересічні  поети  (від  Есхілу  до  Юхниці)    -  були  і  є  музично-чутливими...  А  це  означає,  простою  мовою,    звертали  увагу  і  повагу  до  уяви  про  їх  творчість,  напряму.    Філософічно  це?  Можливо...  

Ми  можемо  зустрічатися  із  своєрідним  явищем  втрати  епітетів...  На  КП  -таке  -  праворуч  і  ліворуч.  Але,  повернуся  до  конкретики.    Ось  твір  -із  всього  одним  постійним  епітетом:    "Тревожный"  чемоданчик.  За  авторства  псевдо  Птица  Радость:

"Тревожный"  чемодан  мой  собраный  стоит.
Всё,  что  по  жизни  нужно,  в  нем  так  давно  лежит:
Книг  стопка  самых  лучших,
Тетрадь  и  карандаш,
Гитара  шестиструнка
Альбом,  мелки,  гуашь...

Букетик  незабудок,  что  с  Родины  моей,
И  фото  самых  близких,  родных  моих  людей.
И  если  вдаль  дорога  меня  вдруг  позовет
"Тревожный"  чемоданчик  возьму  с  собой  в  поход.

Там  все  есть,  что  для  счастья  в  далекой  стороне.
Там  все  моё  богатство.  Там  всё,  что  нужно  мне.  

ID: 880728
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  не  ригоризм  тексту.  Тут  -  усе,  як  завжди.  Але,  "тривожний"  -  настільки  тісно  зростається  із  прив*язаним  спершу  до  нього    казенним  словом,  що  під  кінець  стає  невіддільним...  Хоча,  за  конкретним  сенсом  поетичного  життя-буття  його  героя  -  несумісний  із  ним...  Герой  не  рятується,  а  йде  "в  поход"...    Може,  стильове  й  традиційно  співвіднесене  написання  не  яскраве...  Але  рядок  "там  всё  моё  богатство"  -тягне  на  повагу,  коли  це  чесні  слова...      
 
   У  міркуваннях  кожної  людини  є  частина  ітин...  А  ще  більше  -  помилок.    Втім,  очі  (справжні,  не  п*яниці  і  не  політика)  промовлятимуть  істинами.  Простий  зразок  -в  уривку  з  тексту  "В  глазах…",  що  подала,  "не  мдрствуя  лукаво"  Марина  Чиркова:  

...Глаза  скрывают  все,  что  есть  в  душе,
но  мы  так  редко  смотрим  прямо  в  душу.
Мы  все  боимся  что-то  не  прочесть,
боимся  не  огонь,  увидеть  -  стужу...

ID: 881008
ТЕМАТИКА:  Філософська  лірика

Мені  подобається  намагання  висловитися  про  внутрішній  присуд...  Ці  рядки  написані  неквапно  з  огляду  на  клас  гри  літературної,  однак  -  умотивовано  щиро...


Я  не  намагався  надати  характеристики  всій  творчості  КП.  Вона    -  багатолітня.  Вже  складає  у  посторі  і  часі  певний  бранш.  Отже,  ресурс  став  реальністю.  Водночас  хотів  і  хочу  "нагнати"  авторів,  чиї  твори  розглянуто  у  цьому  нарисі,  аби  їх  потуги  набрали  поетичних  образів.  Як  казали  раніше  "пройнялися  мислю",  стали  чіткими  й  виразними.    Адже  -  мірилом  ставлення  до  художнього  слова  був  і  залишатиметься  труд  автора,    його  дерзання  і  його  активність  зв*язку  із  читачем  -  народом...

Хочеться,  як  казав  Андрій  Милишко,  аби  написана  поезія  -  палала  у  серці...  Земною  любов*ю  до  всього  хорошого  і  живого...    Була  богатою  і  чесною...

Дещо  філософічно...  Ну,  що  ж...

А  з  огляду  на  те,  що  більшість  розглянутих  текстів  (все  ж  таки)  подавалося  у  рубрику  "філософська  лірика",  хочу  звернути  увагу  молодих  талановитих  авторів  КП  на,  як  мені  здається,  справжнє  втілення  філософської  лірики  через  рок-виконання:  https://www.youtube.com/watch?v=aAW0aBkXR08&feature=youtu.be&fbclid=IwAR0ZV0TcjU5kBkgNCJKlb5LebCu1NCuTTE53-ynOE-oqLKvVlrcXnXMieQQ      

   З  огляду  на  те,  що  мій  нарис  "Про  куркульство  та  лихварство  аторів  КП"  узято  до  друку  одним  із  українських  часописів,  я  завершив  короткі  оглядини.

Остаточний  варіант  публікації  буде  дещо  розширено  й  поновлено.  Втім,  сама  суть  нарису  лишатиметься...    
У  нарисі  я  не  намагався  характеризувати  творчість  усіх  авторів  КП.  Вона    -  багатолітня.  Вже  складає  у  посторі  і  часі  певний  бранш.  Отже,  ресурс  став  реальністю.  Водночас  хотів  і  хочу  "нагнати"  авторів,  чиї  твори  розглянуто  у  цьому  нарисі,  аби  їх  потуги  набрали  поетичних  образів.  Як  казали  раніше  "пройнялися  мислю",  стали  чіткими  й  виразними.    Адже  -  мірилом  ставлення  до  художнього  слова  був  і  залишатиметься    авторський  труд,  його  дерзання  і  його  активність  зв*язку  із  читачем  -  народом...


Щиро,  до  нових  зустрічей,    І.Сумирний.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878187
дата надходження 01.06.2020
дата закладки 09.06.2020

Лилея

Всего лишь несколько мгновений…

Всего  лишь  несколько  мгновений...
Я  почувствовала  тебя...
Без  слов  и  прикосновений
Окутала  Любовью  Весна!
По  воздуху  летят  флюиды  Любви...
Давай  с  тобой  помолчим...
О,  как  приятны  звуки  тишины...
Праздник  Души!
Весна!
Ты  почувствовал  тоже?
Конечно,  да!
Ведь  ,знаю,  была  не  одна...
Нежность...
Окутала...
Всего  лишь  несколько  мгновений...
Волшебница  Весна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828407
дата надходження 09.03.2019
дата закладки 18.03.2019

Сумирний

Що ми почерпаємо із більшості віршованих текстів ресурсу КЛУБУ ПОЕЗІЇ ( актуальне продовження)

УВАГА!

Нижче  подано  ЛИШЕ  конспект  нарису,  який  у  розгорнутому  вигляді  (із  посиланнями  на  ресурс  КП)  буде  опубліковано  на  сторінках  міжнародного  літературно-мистецького  журналу  "Склянка  Часу*Zeitglas"  у  березневому  його  номері  89.


Продовження  /початок  нарису  див.  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822715

Мобілізувавши  свої  спогади  та  досвід,  дарую  усім  креативщикам  самодіяльний  музичний  твір  мого  товариша  юнацьких  ще  років,  задля  бадьорого  й  вдумливого  настрою,  творчого:
https://www.youtube.com/watch?v=-9bRJ5VzCcM

Ото  ж  бо,  зупинившись  на  власному  слогані  "Переглядаючи  десятки,  начеб-то  абсолютно  різних  авторес,  дивуєшся  їх  одноманітності  слово-одягу.  Такими  ж  і  приходять  до  них  коменти:  куцихвостими,  недолугими  на  кшталт  "чудово",  "класно",  "супер".  Нащо  й  поетеси  відповідають:  "дякую",  "  приємно",  інколи  навіть  ширше  -  "дуже  приємно"...  (  Хто  не  вірить,  запросто  -  погляньте  навіть  декілька  коментарів  нижче  (  думай  як  хочеш)  унизу  цього  нарису...  За  невеликим,  втім  удвічи  приємним,  вийнятком...  Ось  про  таку  вийнятковість  й  поведу  далі  мову...

...Із  цікавістю  читаю  нові  дописи.  Адже  -  цікавість  -  то  шлях  до  комори  знань...


Замислити  хочу  адміністраторів  сату,  чи  мають  право  взагалі  такі  соплі  у  вигляді  "рим"  на  цьму  ресурсі?    Шедевровач  на  титул    Coin  Gualter  із  воїм  розкошним  пам*ятником  дієслівного  віршотворення  гімназисткам  -  колежанкам  Проні  Прокопівні  Сєркової  "Кохання  зле"

Кохання  зле,
Знущається  над  нами
Руки  викручує,
І  очі  зав'язує

Ми  дивимося,
Через  тканину  не  бачимо
Сліпо  ідемо,
Все  забуваємо

Мучимось,  думаючи,
Все  ще  налагодиться
Мене  полюбить,
Життя  закрутить

Но  її  все  немає,
Любові  не  відчуває
І  здається  живеш,
Але  по  трохи  вмираєш

Не  дивно,  що  такий    сурдо-панегирик    подобається  0  голосів...  Адже  ця  "поеза",  навіть  у  неуявімім  конкурсі  псевдодискуссії  у  межах  одної  стотисячної,  буде  дорівнювити  величині  із  мінусами....  Перефразуючи  Льва  Толстого  про  те,  що  всі  люди  щасливі  одинаково,  але  нещасні  по-різному,  зазначу  -  віршописець  Coin  Gualter    -занадто  щасливий.  Адже  його  витвір  оприлюднено...    Посміхаючись,  на  одному  промені  із  прийдешньою  колись  то  пасхою,  можна  все  пробачити...  А  чи  треба???

Лаконічним  панегіриком  багатостраждальникам  любові  адресовано  й  рядки  "Кохання  -  любов"  від    автора  Женьшень...  Себто  коеня  життя...  Ядрьоний  корінь  такий  любові  не  відчуває,  про  що  і  зізнається...  З  роками  невмираючий  римоутворювач,  зовсям  незаплутано  і  безо  всякої  ізотерики...


Кохання  -  любов
Вітри  поміж  нами
Думки  -  почуття
І  сльози  ріками

І  грає  струна
Про  вічне  й  святе
Про  те  що  у  душах
З  роками  не  вмре

От  і  міркуйте  "про  вічне  і  святе"...

Туди  ж  і  соннік  Оксани  Осовської  із  двома  вболівальниками  такого  класу  гри  у  футбол  словами...

Може,    буває    на    світі    любов    без    печалі  –  
Радість    чиясь    досягає    постійних    висот,
І    рівновага    приность    плоди    небувалі  –  
Рай    на    Землі.    А    в    раю    не    буває    турбот  !
©  Оксана  Осовська

Зовсім  про  іншу  любов  мріється,  навіть  героїням  Одрі  Хепбборн,  незамислуватим...  На  знак  великого  запитання,  а,  може,  на  знак  вибачення,  що  я  й  про  такі  речі  живописую,  із  піднесеною  посмішкою,  задля  годиться...    Тут  кожен  робить  свої  висновки...

І  добиттям  вищеописаного  лунає  вірш  якогось  там  Протоієрея  Романа
під  палким  титлом  "Нам  гордість  коштує  дорожче!"

Ранкове  місто  дощ  полоще,
Встромилась  в  небо  телевежа...
Нам  гордість  коштує  дорожче,
Ніж  голод,  холод  і  пожежа!

Гірку  вона  віщує  повість,
Вона  —  нутро  людей  зрадливих,
Вона  зрікає  на  самотність  
Насамперед  жінок  вродливих!

Гординя  спокою  не  знає  
І  не  дає  очей  зімкнути,
Вона  жорстоко  заважає
Любити  і  любимим  бути!

На  час  мого  коменту  твір  цей  набрав  0  голоса(ів).  Але  -  у  ньому  є  суть.  Щоправда,  розгледіти  та  упритомнити  нею  мое  не  кожнний,  особливо  -  не  кожна.    Будь-яка  поетка  від  такого  несподіваного  (  втім,  сподіваного  й  знаного)  ставлення  до  себе,  ледь  стерпить  нитиск  чоловіка  (  а  чи  чоловіка?,  коли  він  якийсь  там  протоієрей,  можливо  й  католицького  ухилу...),    неначе  змія  скине  із  себе  шкіру...  та  як  укусить,  у  саме  болюче....  
Одначе,  ніде  правди  діти...  Довершеність  створених  образів  більшості  поеток  КП  безперечно  млява...  Здебільш-поголовно  -то  віршики  дієслівних  витребеньок,  вони  не  зрушують  поезії  сьогодення  із  місця...  

Про  такі  тексти  далі  не  вестиму  й  мови...  Мій  супровід  їх  страчено...


Із  вкрай  значних  творів  зазначу  вірш  Ольги  Берези,  уривок  з  якого  приведу  нижче:

Мені  бракує  стежки  до  села,
гори  до  неба,  
тріщини  у  скелі.
…  щоб  но́ги  лоскотала  ковила,
а  небо  розчиняло  акварелі.
А  ще  —  води  живої  із  криниці,
старої  хвіртки,  
мого  Бровка-пса…
І  молока,  й  жаркої  косовиці...

Такий  вірш  не  може  стати  спамом.  Ніколи.  І  мало  знайдеться  йому  рівних  коротких  творів  на  усьому  ресурсі  КП.  Адже,  при  читанні  таких  рядків,  все  забуте  з  дитинства  -  постає    перед  очима,  картиною,  живою,  яскравою,  дорогою...  Тому,  я  сприймаю  таке  віршоване  творіння  як  своє...  За  що  -  вдячний  авторці...  Втім,  ми  продовжимо  наш  розгляд...

Напрочуд  вдалі  короткі,  але  влучні  рядки    І.  Терен  у  "ляпасиках  наугад"...
Навожу  фрагмент:

А  мутанти  дуже  неуважні,  і  у  декларації  –  бомжі,  вірні  пси  у  будь-якої  влади,  ради  зради  і  наїдку  ради  –  слуги  у  народу  і  ...чужі.

Далі  йдеться,  між  іншим  і  про  повсякчасних  "Неронів"...  Що  виказує  неаби-який  обрій  автора.  Приємно  це  зазначити...  І  ці  Нерони  не  здатні  повік  спинитися  напівдорозі  і  отямитися...  У  автора  І.Терен  талант  приникливості  у  суть  речей...  Вітаю  всіх  прихильників  вдумливої  сентенціальної  поетики  із  таким  членом  КП!  

Аж  раз  -  і  натрапив  на  ще  один  талановитий  вірш...  Автор  (чи  авторка)  його  Ulcus...  Дивно  утаємничений  псевдонім.  Такий  перекласти  може  дохідливо  лише  латиніст  добрячий,  скінчивший  факультет  медицини.  Я  навчався  у  берлінському  закладі  подібному.  По-німецьки  Ulcus  означає  "tiefliegenden  Substanzdefekt“.  Тобто  глибокоприхований  дефект  субстанції,  дохідливіше  "вада  тіла"...  Одначе,  повернемося  до  самого  твору.  А  зветься  він  теж  досить  таємниче-авантюрно  "Про  "кишенькову"  любов.  Ось  рядки  із  нього,  аби  мене  не  обізвали  невігласом:


ще  мить  -  і  ми  розійдемося  по  кишенях
я  -  у  твою,  а  ти  затихнеш  у  моїм  пальті
це  так,  як  сонце  потримати  в  жмені
і  відпустити...  щоб  лишитися  на  самоті


І  напівзабуті  почуття  пригадаєш,  коли  натрапиться  майстерні  рядки.  Про  які  я  наразі  пишу.  Хотів  це  зробити  в  окремому  нарисі.  Але  "Окремо"  мені  щось  не  кортить.  А    у  зв*язку  із  розглядом  інших  вдалих  віршів  на  КП.-варта  справа.  А,  як  про  сонце  у  жмені...  Це,  приміром,  на  морі  -  простягеш  долоню  під  схід  світила,  і  воно  на  ній....  А  ти  -  у  воді.    А  сонце  -у  тебе...  І  ціле  життя  попереду...  Аж,  прибрав  руку  -  й  нема...  Як  і  не  було...  А  далі  -вже  сам  читач  хай  домислює...  А  я  поки  що,  ДЯКУЮ  за  приемний  спогадів  асоціативний  ланцюжок....

Розпізнати  істину  можна  досить  швидко.  По  її  простому  викладу  і  привабливості,  ха  хоч  і  відаленій.  Це,  на  мою  думку  й  доводить  короткий  твір    "Чому  так  довго?",  що  виклала  читачам  авторка  Патара:

Чому  так  довго  ти  до  мене  йшов?
Можливо  заблукав  десь  по  дорозі
В  чужій,  яскраво-виписаній,  прозі,
Де  за  сюжетом  вирувала  кров.
І  ось  нарешті  вирвався  з  полону,
Пірнув  з  розбігу  в  вир  моїх  очей...
Мене  ж  лякає  знатний  цей  трофей,
Бо  якось  все  у  нас  поза  законом.

Довгі  часи  залишався  усілякий  зв*язок  у  природі  поза  законами...  Втім,  сама  натура  (природа)  завжди  уникає  того,  що  занадто...  І  не  тільки  із  економічних  (  у  сенсі  нерозбазарювання)  вигід...  Текст  твору  -  вправа  для  мізків.  

Спорідненої  вдачі  і  текст  "А  хотілося  б  навпаки",  що  виклала  Патара:

Нас  розводить  у  різні  бо́ки
Невблаганний  та  мудрий  час,
Це  було  не  один  вже  раз
І  просвітку  не  видно  поки.
І  задумаєшся  таки:
Так,  напевно,  все  має  бути...
За  вікном  гірко  плаче  Лютий,
А  хотілося  б  навпаки  —
Щоб  було  досить  снігу  нині,
Щоб  мороз  завітав  сюди
І  траплялись  твої  сліди
Дорогій  по  життю  людині.


Однорідний  туман  нерозділеного  навіки  кохання  та  сподівань  і  невблаганність  законів  життя  -  чи  не  є  все  це  потроєним  надміром  життєдайності  творчості?  Бажання  часто  не  відповідають  навіть  нашим  намірам...,  коли  пригадаєш  деякі  з  них,  зустрівши  раптом  іншу  -  нову  "по  життю"  людину.  Поміркуймо  разом...

У  проміжку  міжтематики  подам,  задля  помсіху,  -  а  то  усе  веду  наче  академіст,  -  фрагмент  метаморфозуючого  тексту  від  псевдоніма  tosikosan  "Валентина".

Яскраве  свято  Валентина
І  мріям  геть  бракує  меж
В  феєрії  кожна  клітина
Летить  із  квітами  кортеж
....

Флюїди  пруть  неначе  праска
Весна  чатує,  день  бігцем
Мрієш  тюльпанами?  Будьласка!
Бо  ж  вани  пахнуть  чабрецем!!!

Яскраве  свято  Валентина
Ще  ожеледиця  й  мороз
На  думці  та...  -  одна  єдина
Шалений  день  метаморфоз"

У  тексті  я  жодної  букви  не  чіпав.  Це  -  вважаю  -  мій  приклад  незлобливості,  адже  і  я  переконаний  у  тім,  що  благотворна  влада  розуму  колись  то  одержить  гору  над  сизим  невіглаством...
Як  справедливо  підмітив  з  приводу  свята  Св.Валентина  один    мій  друг  -  Вдаримо  добим  старим  рок-доробком  по  св.  Валентину!!!  Адже  той,  бідолажко,  занадто  постраждав  від  днів  закоханих...,  так  постраждав,  аж  до  святців  західнянських  угемселився...  Однак  і  католицька  церква  схаменулася  -  бо  у  1969  році,  переглянувши  загальний  літургічний  календар,  св.  Валентина  геть  виключила  із  списку  святих,  чия  пам*ять  обов*язкова  до  літургійного  славословія...  Оттакої!  Хоча,  кожна  доброчинність  -  має  свої  зиски  і,  певно,  його  пісні,  а  може,  й  віршоскладанням  він,  сердега,  грішив,  билися  у  його  серце...  і  б*ються  із  епохи  в  епоху,  дедалі...  Ну,  як  і  у  псевдоніма  tosikosan.  Адже,  матерія  та  енергія  не  зникають,    повчав  невмирущий  Ленін  та  довів-таки  теоретично  Енштейн...  Тож,  терпіння...

Бувають  і  твори,  де  сама  суть  знервованої  осообистості  проривається  криком  незмоги  подальшого  терпіння.  От,  приміром,  у  рядках  "Плем*я"  автора  на  нік  Інфант  (  себ  то  "підліток"),  зверніть  увагу,  вдумливим  читанням,  пробачаючи  огріхи  розміру:

Люди  -  плем'я.  Споконвічно.
І  не  парився  ніхто.й  ніде.
Люди-пари  -  не  логічно,
Люди-тварі  -  саме  те...

Ситій  захланності  цей  твір  саме  у  пику.  Втім,  не  всі  люди  -  тварі...  Трапляються  й  філософи...  До  таких  і  перейдемо  у  настпному  фрагменті...  


Не  далеко  шукаючи,  натапляю  на  текст,  за  авторством    kristin  "Віртуальні  люди",

Як  хочеться  розбити  телефон
Й  всі  гаджети  аби  не  було  інтернету
...
Порою  вимкнути  "продвинутий"  андроїд
Оком  поглянути  навколо  не  завадить,
А  може  потребуючий  хтось  поряд
Саме  без  тебе  не  знаходить  ради.
...

Твір  подано  під  грифом  "Громадянська  лірика".  А  дарма.  Це  -  життя  у  стислім  сурогаті.  Саме  на  сурогатах  жиріють  політичні  вурдалаки.  Вони  то  вже  знають,  що  через  айфони,  смартфони  та  інші  рідери  -  вже  утворено  ящика  тюремного...  Електрон,  вчить  наука  фізика,  вийде  із  закритого  ящика  за  принципом  так  званого  тунелюання,  а  коли  вийде  людина  із  лабет  перманентних  політичних  злодіїв?...  Та  чи  вийде  взагалі?...  

 
А  почнемо  із  простенької  на  перший  погляд  притчі    Міли  Перлини  Кошеня  "Сніжок"  із  підзаголовком  (оповідання  для  дітей).  Текст  маленький  за  розміром,  втім  -  не  за  змістом,  наповненям  і  символікою.  Я  наведу  його  цілком:  
 
Вітер  жбурляв  сніжинки  у  вікно.    Закрутила,  завертіла  снігову  карусель  хуга.  
Катерина  не  могла  спати,  бо  думки    про  малого  пухнастика  мучили.  
"Де  зараз  кошеня?  Холодно?  Завтра  погодую  його...  Надворi  зима",  -  вона  міркувала,  ховаючись  під  теплу  ковдру.
Кожний  день  кошеня  її  зустрічало,  даруючи  котячу  пісню...
Увечері  Катерина  до  кишені  сховала  шматок  ковбаски,  а  зранку    шерстяну  хустку  ще  приготувала,  щоб  тепло  було  йому.  Але  матуся  запитала:
-  Для  кого    все,  дитинонько,  приготувала?
-  Для  кошеняти,  яке  зі  школи  зустрічає  та  додому  проводжає...
-  Бачу,  що  це  справжній  друг,  а  справжнім  друзям  варто  допомагати,  тож    заберiмо  його...
Так  здружилися  назавжди  дівчинка  Катерина  й  пухнасте  кошеня  Сніжок.


Що  може  бути  більшим  у  світі  людських  взаємовідносин  ніж  дружба.  Це  заради  неї  поет  Андрій  Малишко  готовий  був  писати  стоси  віршів.  Наведу  лише  фрагмент  одноно,  по  пам*яті.  Бо  пам*ять  утримує  суто  головне:

...Щоб  друг  -
як  брат,
Бо  у  тім  потреба...,
Та  хліба  шмат,  Та  хустина  неба!...

Не  зрівнятися  у  філософському  просторі  жодним  прагненням  із  ДРУЖБОЮ...

Філософію  нині  замішують  із  мораллю,  ідеологією,  політичними  плітками...  А  вона  залишається  сама-собою.  Найвищим  набутком  роумових  здібностей  людини.  Для  цього  не  обов*язкове  читання  моральних  постулатів  Канта,  а  можна  натрапити  і  у  новому  чотирьох  рядковому  рефераті  Євген  Юхниці.  Ось  -  нате:

Сьома  ранку.  Лютий
Ху́хкає  снігами.
Вийшов  не  зітхнути  –
Дихати  світами.

Саме  так  -  "дихати  світами"  здатний  справжній  поет.  Й  незавадить  назвати  його  філософом,  у  самому  доброму  розумінні  цього  терміну...


До  сперечання  із  несправедливістю,  що  залива  Вкраїни  береги  належить  твір  "Жадібні  тролі",  що  подав  на  КП  Маг  Грінчук

Кровавим  мороком  сповита  вся  українська  земля.
В  годину  чорну  зрадники  мозок  точать,  неначе  тля.
Кому  потрібна  ця  братовбивча,  ненаситна  війна,
Вписавши  свинцем  на  віки  полеглих  синів  імена.

Зневажена  і  зраджена  ктистами  наша  країна.
У  пам*яті  правда  Майдану.  Всюди  зрада  понині.
Гнітить  звіряче  зло  гідність  людську  до  рабської  долі.
Калічать,  труять,  знищують  народ  ці  жадібні  тролі.

На  поверхні  (  із  врахуванням  псевдоніму  атворського)  наче  щось  фентезійне...  Але  якщо  копнути  глибше  -відкривається  багатошаровість  твору...  Де  запитання,  що  переходить  у  вічне,  креше  довготривалий  конфлікт,  закликаючи  дати  відповідь...  


Навіки  вкарбовано  в  історію  філосфії  ім*я  гуманістів-природолюбів.  До  таких  я  б  відніс  і  твір    Ніни  Багатої  "Сосни".  Пересвідитись  може  кожен  читач,  неупереджений:

Здрастуйте,  матусі  любі  –  сосни
У  незвично  білих  куфайках!
Що  за  вісті  вам  вітри  приносять?
Вас  куди  хурделиця  гука?
Блудить  сон  уже  не  перший  місяць
Поміж  липових,  дубових  віт.
Тільки  вам  не  спиться  на  узліссі,
Мудрі  берегині  вікові.
Заздрю  я  зеленій  вашій  силі…
Розкажіть,  чим  славен  в  лісі  день!
Це  ж  бо  вам  дерева  доручили
Зустрічати  сонце  і  людей?!

Без  природолюбства  немає  справжньої  поетики.  Тому,  моя  пошана  авторці!

Інколи  твір  всотується  очима,  попри  бажання.  Тоді  він  стає  частиною  нашого  єства.  Така  діалектика  -  що  миле  серцю,  мило  й  світогляду.  Тим  паче,  коли  так  вдало  подані  рядки,  як  у  Наталі  Кривун,  пересвідчитися?    -  будь  ласка:  

Вже  й  зима  не  зима,  то  пелюстки  вишневі  в  траві.
То  серпанок  ранковий,  що  ліг  відпочити  за  горами.  
На  морозі,  як  згадка  про  літо,  висять  кептарі.  
А  весна  вже  дзюрчить  попід  льодом  глибокими  зворами.  

Цілком  вдале  тлумачення  поезії.  Тут  у  повній  тиші,  зосереджено  увагу  на  звучних  інструментах  самого  слова,  влучного,  простого,  поетично-правдивого.  А  самий  лаконізм  викладу  -  безмежжя  простору  уяви  читачеві...    Я  думаю,  що  такі  твори  здатні  прикрасити  найліпші  поетичні  антології.

Коли  вже  йшлося  про  лаконізм,  слід  навести  (цілком)  і  твір  автора  нід    псевдо  "Справжній",  а  зветься  римований  чотирирядник  
"Та,  ні…"


Та,  ні...  Не  скинули  ярмо.
І  зовсім  не  самі  ми  ідемо.
Нас  впевнено  туди  женуть,
Де  ми  забудем  свою  дійсну  суть.

Є  у  тлі  твору  декілька  пауз.  Хто  їх  відчує,  збагне  їх  неочікуваний  смисл,  новий.  Інформацію  для  роздумів.  Оттак  і  виникає  основне,  заради  чого  й  творяться  вірші  -  авторська  оцінка  того,  про  що  йдеться...  Втім,  не  нав*язлива  й  доволі  психологічно  нейтральна...  

До  кагорти  віршів  нестерпного  крику  я  б  додав  твір  Юлії  Ебервейн  "Ми  звикли  до  хрестів  на  вікнах"

Ми  звикли  до  хрестів  на  вікнах,
Що  кожен  другий  клеїв  скотчем,
До  вулиць  ввечері  принишклих,  
До  канонад  посеред  ночі.

Ми  звикли  до  тремтіння  стелі
І  до  сирен  швидких  тривожних,
Але  до  випадків  смертельних  
Нам  звикнути  ніяк  не  можна.

Не  можна  чути  ті  новини,
Де  "тиша  і  без  втрат  сьогодні",
Коли  "таблетки"*  мчать  невпинно
Бійців  в  крові,  важких,  безногих;

Коли  дитина  не  добігла
Півметра,  щоб  сховатись  в  льосі,
В  очах  жага  життя  застигла
І  мати  нам  не  вірить  досі...

Війни  немає,  кажуть  люди,  
Яким  не  чути  мінометів.
Війни  немає.  Поки  в  груди
Не  вдарить  біль  від  втрат  і  смерті.

Авторка  подає  слушне  роз*яснення:  "Таблетками"  називають  УАЗ-452,  які  часто  використовуються  військовими  медиками  у  зоні  АТО.  
Простір  інформативної  ідеології,  як  і  сама  будь-яка  ідеологія,    завжи  відстає  від  розвитку  світу,  його  реалій  і  перспектив.  А  те,  що  відбулося  і,  нажаль,  продовжує  відбуватися  на  Сході  України  -  наслідок  безтямності  держаних  керманичів...  Щож  лишається    поету  і  громадянам  -  робитися  апокапаліптичними  нігілістами?    Виходить  наявно  лише  одна  аксіома:  усі  політики  -  злочинці!  І  за  великим  рахунком,  їм  байдуже  -  кому  і  де  вдарить  в  груди  біль  від  втрат  і  смерті...  Адже,  їм  особисто  та  їх  оточенню  це  не  загрожує...  А  простому  смертному  (  із  сторослав*янської  -смерду)    лишається  хіба  що  есхатологічна  втіха    одкровіння  про  кінець  світу  та  царство  божеє...    Багатогранність  думок,  а  найбільше  -  переживань  вжатих  у  названий  твір  -  буде  достатнім  для  філософських  та  соціо-моральних  монографій...  Є,  паі  та  панове,  над  чим  поміркувати...  Є...      


Саме  такі  креативні  тексти  і  здатні  уримувати  доволі  високу  планку  ресурсу  КП,  на  відміну,  скажімо  від  ГАКу  (при  всій  повазі  до  останнього  й  братів  його  Капранвих).  Тому    перебіг  моїх  думок  та  можливих  подальших  критичних  варіацій  маю  намір  продовжити.    Адже,  що  не  кажи,  а  ресурс  КП  почасти  радує  ідеями,  а  подекуди  й  справжніми  відкриттями.  Про  що,  я  ще  хочу  написати...  Думаю,  хто  захоче  переконатися,  буде  цікаво...

Аж  ось  і  приклад,  свіжий  -  вірш    Тетяни  Прозорової  "А  в  сильної  жінки  душа  –  незабудка…"

***  
А  в  сильної  жінки  душа  –  незабудка...
Турботлива  й  щира,  щаслива  й  щемка!
Вона  усміхнеться  –  й  теплішає  всюди,
В  засніженім  обрії  чиста  ріка.
У  крешаній  кризі  надію  зігріти
Для  долі,  дітей,  запашної  весни.
Вона  розуміє  мелодію  вітру,  
Вона  заколисує  сонячні  сни.

У  сильної  жінки  –  прозорі  вітрила,
Легкі  і  надійні,  бентежні  й  стрімкі!
І  втримають  Всесвіт  її  щедрі  крила
(Ах,  що  за  дрібниці,  адже  ми  –  жінки!)
У  вирі  подій  –  недосліджений  острів,
У  спрагу  –твій  трунок  спасіння  терпкий,
І  мріється  й  сніжиться,  складно  і  просто,
Такі  незабутні  ці  сильні  жінки!


Я  наваів  тут  текст  цілком.  Адже  не  знайшов  у  ньому  жодногого  слова,  яке  здавалося  б  мені  зайвим  чи  недолугим...  Дивує  лишень  прізвище  авторки  "Прозорова"???    Невже  це  псевдонім???  Коли  так?,  -  досить  влучний.  Вірш  цей  світиться.  Не  переховуються  думки  за  апофегмами,  а  викладені  так,  наче  виспівані,  правдиво,  ясно,  душевно.  І  це  у  той  час,  коли  натовпи  "гомосапієнсів"  злодійствують,  нашорхані  політичними  прихвостнями  та  тіньми  жупелів  минулого...    А  вірш,  вищенаведений,  то  дійсно  соєрідний  "трунок  спасіння  терпкий"...  І  розумієш:  де  немає  любові  жіночої,  там  немає  душевності...  Моє  шанування,  пані  Тетяно!

І  контрастом  згадаю  верлібр-неверлібр,  одначе  талановитий  текст  Олени  Брикси    "Ти  це  відчуєш"

Дорости,  дожити,  вистраждати,
Щоб  стати  нелюбленим
У  своєму  краю.
Не  пророч  про  майбутнє,
Розкажи,  чи  скоро
Йтиме  дощ.
Нам  треба  знати
Від  імені  землі.
У  неї  сили
Повно,  
Вона  усе  прийме...  

Твір  подаю  фрагментарно.  Не  тому,  що  решта  -  слабка,  ні.  Просто  й  наведеним  уривком  мої  думки  вже  розбурхано.  А  це  -основне,  заради  чого  утворена  поетика...  Здавалося  б,  чого  страждати  молодій  дівчині,  котра  (так  за  змістом)  вступає  в  дорослий  світ,  а  вже  їй  (її  героїні)  довелося  зазнати  гіркоти...  А  далі  -  домислює  вже  читач...  


Знову  нуртує  душа,  неначе  степ.  Безмежжя  самотності  простору,  по  якому  несе  до  краю  автора,  прихованого  за  логіном    Анатолій  В.  
Вірш  названо  "Не  привчай  мене  жити  без  тебе"
Наведу  декілька  рядків,  адже  і  вних  розкрито  рушій  всього  тору.  Розкрито,  наголошую,  вдало.  Тут  відчувається  гармонічність,  закладена  у  текст  дійсно  творчою  людиною.

Не  привчай  мене  жити  без  тебе,
Бо  я  звикну,  і  що  тоді  буде?
Жовтий  місяць  і  зоряне  небо
Тягарем  розірвуть  навпіл  груди...

Вже  зима  зачиня  свої  двері,
Засинає  в  мереживній  льолі,
Та  крижинками  сплять  на  папері
Мої  вірші-надії  схололі.

Нажаль,  зараз  бракує  (втім,  як  і  повсякчас)  таких  творів,  здатних  свого  роду  пришвидшити  розуміння  справжнього  красного  словотворення.  Діяльності  якої  потребує  живе  суспільство...

Жити  у  суспільстіві  й  лишатися  від  нього  вільним    -  неможливо.  Цю  істину  опісля  Marx(а)  ще  раз,  майже  афористично,    у  текксті  "Все  важче"  справедливо  доводить  Richter.  Такий  дотепний  (з  огляду  на  тівр  нік).  Переконаймося:  

Суспільство  перекисло,  ніби  бражка,
гірчить  все  більше  батьківщини  дим…
Усім  останнім  часом  жити  важко:
одним  –  брехати,  вірити  –  другим!

Сам  автор  відніс  ці  рядки  до  ліричного  розділу.  Я  б  -  до  драматичного.  Правда  завжди  була  із  присмаком  цибулі.  Нині  й  поготів,  вичавлюється  сльози  самотужки,  киньте  погляд  на  дійсне  наше  оточення.  Тільки  не  додавайте  добавки  загляданням  на  телеекран.  Телебачення  сьогодні  -  розкладання  совісті  й  притомності  людей...  

Не  йме  віри  перевертням-політикам  та  їх  пасіпакам  й  текст  автора  YarSlav(а)  "Стадо"

Для    нас    видумують
іконостаси  
(сьогодні    -  чорні  
і  червоні    -  вчора  )

Та    ті  хто
так    співав    Хвалу  
Москві  й    Союзу  -
Сьогодні    каже  -

"Геть  нам    від    Москви  "

Загадкові  кульбіти  верхівки  за  принципом  "бреши  більше,  щось  та  й  осяде"  зворушують  не  лише  мізки  довірливого  електорату,  але  й  тривожать  письменників,  поетів.    З  огляду  на  вищенаведений  твір  -  не  всі  переймаються  довірою  варіаціям  високозлетілих  "обранців",  що  вже  давно  одірвалися  від  народу  і  його  довіри  -  найбільншого  скарбу  будь-якої  демократичної  країни.  Респект  авторові  YarSlav  (у)!  

Бадьоро  і  проникливо.  А  за  своїми  драматично-соціальними  реаліями  навіть  –  героїчне  віршування  подає  Серго  Сокольник  у  стислому  сатиро-епосі  "Тенденція  одначе,  як  чукча  казав"
 
В  інтернеті  «висять»  до  зорі  літератори.  ...
щойно  подумав  
Про  тенденцію,  як  «лайкарі»  
Тичуть  смайли-  за  дурість!  За  дурість!..
-  Одне  одному  і  верещать  
Під  трембіту,  чи  під  балалайку  Кон"юнктуру...  
Ось  виклав  на  сайт  Твір  художній.  
Бо  -  жодного  лайку.  

Погоджуватись  чи  ні  із  автором  -справа  читацька.    Але  я  сподіваюсь,  що  у  "гастрольний  тур"  по  ресурсам  і-нету  цей  твір  таки  вирушить...  А,  може,  й  дасть  поштовх  розвитку  подібного  ін-лайк-креативу,  на  кшталт  штурхану  під  зад  чоботом...

 

Прогалини  соціального  просвіту,  певно,  не  скоро  надибаються...  Про  це  думають  маси  нашого  люду.    І  цей  "тренд"  проривається  у  творі    Яноша  Бусела  "Смерть  пенсіонерки…"
                                       
Ти  жила    як    умiла,-
Утiкла    iз    села,
В    цеху    вiкна    ти    мила
I    пiдлогу    мела.
....
I    пiшли  -  полетiли
Швидкоплиннi    лiта...
Десь    розтринькались    сили,
Стала    постать    не    та.
....
...
Втягнув    вiчностi    вир...
Трусять    гiлки    зеленi
На    запльований    двiр.

Гiлки    тi    замiтає
Снiжно  -  бiла    зима  -
I    ялини    немає,
I    людини    нема...

Тут  ніякою  громадянською  лірикою  не  відбудешся...  Тут  -  хочеться  щезнути...,  зробити,  подібно  кванту,  стрибок  через  неодолимі  перепони  рідної  спільноти...  Громади  трудящих  людей,  із  роботящими  руками  та  полум*яними  серцями,  ошуканих  політичними  гебельсами  та  фюрерами  різних  розливів...    Оці,  останні  живуть  жируючи,  а  такі,  як  героїня  цього  твору-реквієму  (хоч  автор  додав  до  тла  тексту  гіркоти  гумору  -  у  рядках,  що  я  примостив  крапками  скорочень)  -втягуються  у  вир  вічності...,  із  запльованих  дворів,  де  топчуть  чоботи  таких-самих  трудяг  зелень  гілок  ялини  у  прощальній  ході,  мовчазній,  за  труною...      Коли  ж  "вічна  пам*ять"  переросте  у  щось  позитивне  для  народу,  пересічного,  трудящого,  бідолашного,  не  втікаючого  із  рідної  землі  по  закордонню...  


Пам*ять  перебувається  випадками.  У  той  час  як  руйнували  Берлінський  мур,  я  міркував  про  волю  перехожих...  Вони  саме  тоді  тинялися  туди-сюди,  у  захваті  та  хмелю...  Часи  пройшли...  І  натрапив  я,  теж  випадком,  на  добротний  текст  автора  на  ймення    Шон  Маклех.    Рядки  згрупувалися  у  верлібр  під  назвою  "Перехожий".  Подаю  фрагменти  під  зазначений  самим  автором  епіграф  Гійома  Аполінера  

                                           «…  Ти  сумний  Перехожий
                                                     Перехожий,  що  бідний  так  само  як  я…»
                                                                                                                                   (Гійом  Аполлінер)  

Я  би  відчинив  сіру  вулицю,
Як  відчиняють  ковані  двері  
....
Відчинив  би  для  перехожих
Не  зайд,  не  пророків  і  не  жебраків,
А  саме  для  перехожих  у  капелюхах,
Перехожих  -  бідних  як  я.  
....
Наче  наше  життя  сірою.
Я  писав  би  на  хмарах  слова  Істини,
Щоб  перехожі  (сумні  особливо)
Інколи  споглядали  Небо
....
Аби  якось  його  розрадити,
....
Я  би  розрадив  його  сонячними  зайчиками
До  пори  в  скриню  мою  схованими,
Якби  в  місті  цьому  
Не  було  так  порожньо….
І  жодного  перехожого…
Жодного…

У  свідомості  (можливо  й  мільонів)  людей  відбуваєтся  справжній  переворот  перехожих  (  від  бомжів  до  політичних  злодюг),  повсякчас...  Світ  ошалешується  щодня  випадками...  Аж  ось  з*явився  і  поет  на  КП,  що  зумів  зімпровізувати  прагнення  людської  участі  до  смутку  навіть  незнаного  перехожого...    Вочевидь,  як  на  мене,  -  це  здобуття  усього  ресурсу  Клубу  Поетів,  із  чим  всіх  його  учасників  і  вітаю.  

У  цей  бранші  додаю  і  суперечливо-вірогідний  опус  криптоніма  Ти  не  осліп  із  його    "Жорстокою  грою"

Ти  припустився  помилок,
Коли  ступив  на  хибний  шлях,
На  мить  здалося,  що  надія
Тебе  покинула  на  час.
Коли  безжальна  кров  пролилась
За  боротьбу  сліпого  щастя,
Ти  похилився  на  коліна
І  став  вблагати  допомоги.
Зі  мною  хочеш  ти  зіграти
У  гру  понуру  на  землі,
У  світ  поринути  жорстокий,
В  якому  я  прожив  життя?
Де  мрію  в  нас  у  всіх  забрали,
Давили  все  собі  згрібали,
Коли  упали  до  землі,
Шукаючи  собі  дорогу  в  тіні
Усі  блукали  в  забутті,
Коли  ступили  у  те  пекло,
У  гру  жорстоку  на  землі.

У  ритмованій  грі  є  все,  що  необхідне  для  роздумів.  Втім,  дещо  замало  для  зв*язку  із  депресивною  тенденцією  дійсності.  Одначе,  дуже  дієво  йде  на  підкуп  читачевої  уваги  сама  відвертість  твору.  І  це  вже  його  виправдовує,  як  занчимість.

Актуальною  перебуває  і  тривога  кожної  мислячої  людини  про  спад  тенденції  читання  книжок.  І  тут  не  дієве  -  чи  то  паперових  носіїв,  чи  то  -електронних...
Любов  до  читанки  прищеплюється  змалечку.  А  із  цим  у  нашої  держави  -невпереливки...  Тому,  із  позитивом,  повідаю  і  про  твори  для  дітей.  А  на  КП  є,  хвала  небу,  й  такі.    Живий  приклад  -  Оксана  Батицька  із  віршем  "Підприємниця  зима"

Запустила  всі  артілі
Підприємниця  зима.
Вся  при  ділі,  вся  у  ділі.
Розкрутилася  сама.
Гобелени,  покривала,  
Ковдри,  коци,  хідники,
Скатертини,  пледи,  шалі,
Шуби,  шапки,  кожухи…
Сріблом,  сріблом  вишиває,
Прикраша  і  прикраша.
І  до  себе  промовляє:
"Хай  натішиться  душа!"

Вдалий  вірш-промовка.  Лаконічний.  Образний.  Простий.  Нині  не  часто  зустрінеш  корисне  й  нетупе  віршоукладання,  придатне  для  дитячих  розваг,  і  у  такий  спосіб  -  задля  популяризації  бажання  читання,  завчання  на  пам*ять,  декламування.  Одним  словом  -  для  розвитку  творчого  сприйняття  світу  й  себе  у  ньому,  як  частини  його,  з  самого  малечку...  

До  цієї  полички  творів,  які  б  я  сам  прочитав  дітям,  щоправда,    -  дещо  старших  років,  відношу  й  твір  "Білі  ґудзики"  Лесі  Утриско.

Нашила  білих  ґудзиків  зима,
Гіллям  казково  холод  прикривала
І  марила,  і  світ  свій  доживала,
Така  чудна  -  що  іншої  нема.

Спіймала  тінь  старого  горобця  -
В  ній  оживала,  марила,  сміялась,
У  білій  свиті  гордо  милувалась-
Здавалось  світ  вдягнула  до  вінця.

І  забавлялась  променем  на  тілі,
Той  по  весняному  їй  душу  лоскотав,
Мінливим  днем  їй  весело  співав,
Де  ґудзики  казково  білі,  білі...

Сама  авторка  розмістила  вірш  у  розділ  лірики.  Та  одне  іншому  не  завадить.  Адже,  написати  твір  для  дітей  -  то  непроста  задача.  Дуже  мало,  навіть  видатних  красномовців  літератури  упоралася  із  нею.  Тим  приємніше  привітати  авторку  із  удачею!!!

Не  хочу  оминути  добрим  словом  і  вірш,  що  розмістила  Lana  P.  під  назвою  "ВИШИВАЛЬНИЦЯ  НАСТУСЯ"

Притомились  в  мене  ніжки,
Наберусь  терпіння  трішки,
Полотно  візьму  у  ручки  —
Гладдю  ляжуть  закарлючки.

Протягну  крізь  вушко  нитку,
Білу  вишию  лебідку,
Що  над  озером  літає,
Де  латаття  розцвітає.

Вправна  голка  гостозуба
В  зелен-листя  вдягне  дуба.
Чарівні  в  Настусі  п’яльці  —
Не  вколоти  б  тільки  пальці!      

Не  маю  ніякого  сумніву,  що  такий  твір  сподобається  багатьом  молодим  батькам.  І  по  праву!    Таких  простих  за  формою,  втім  -  розлогих  і  змістовних  за  наповненям  (виховним  -прищеплення,  ненав*язливе,  до  праці  -  "відтягування"  від  комп*юторних  ігриш  вбивчого  характеру  тощо)  тлом  поетичних  навчань  нині  обмаль.  Тож,  привітаємо  ресурс  КП  із  новим  здобутком.

У  цім  сенсі  хочу  назвати  й  твір  "Вона  прийде  вже  скоро",  що  розмістила  пані  Крилата.  Подам  уривки:

Зима  ще.    Лютий.  Все  довкола  біле  –  
Сиди,  ліси  і  ниви,  і  луги.
Льоди  у  грудні  ще  на  ріки  сіли
І  думають,  тут  житимуть  віки.

Її  зірковий  час  ось-ось  настане  –  
Ведмідь  чекає,  пролісок,  боцюн.
Ще  трохи  –  сніг  зійде  і  лід  розтане,
Зустріне  радо  край  красуню    цю.

Хтось,  як  і  сама  поетка  поначить  такі  рядки  терміном  "Пейзажна  лірика"...,  але  -  ніякого  пейзажу  тут  немає.  Зате  присутнє  більше,  гіж  пейзаж...  Якийсь  утончений  зв*язок  між  словами  та  почуттями  бажання  приходу  теплих  днів...  І  мимоволі  вириться,  що  "ще  трохи  –  сніг  зійде  і  лід  розтане..."

До  певноі  мірою  пророцтв,  чи  точніше,  просвітництва  я  зазначаю  коротенький  твір  "  Человечек-дурачок…"  Сергія  Дунаева  із  присвятою
Ларисі  Міллер.    Через  його  ужатість,  наводжу  цілком:  

Человечек-дурачок,
у  Земли  крутой  бочок,
и  к  тому  ж  она  кругла:
нет  ни  норки,  ни  угла.
Чуть  покрутишься  на  ней
и  слетишь  в  один  из  дней.
А  она  и  не  заметит,
и  не  крикнешь  ей:  «Приветик!»

Опус  цей  подано  у  рубриці  "Філософська  лірика"  і  я  не  стану  сперечатися.  Однак,  ще  раз  зроблю  наголос  на  тому,  що  далеко  не  кожному  авторові  КП  властиво  укласти  таку  аппеляцію  до  наївності  неосвідчених  (  а  таких  нині,  за  нової  системи  освіти  -  хоч  греблю  гати),  аби  заоохочити  читача  поміркувати  над  читанним...  А  тим  часом  із  швидкістю  370  кілометрів  на  секунду  чимчикує  наш  всесвіт  у  відношенні  до  галлактики...  Навіть  попри  кількість  біл-бордів  кандидатів  у  президенти...  Тут  вже  точно,  не  встигнеш  і  "приветик"  вигукнути...  Доречний  твір.      

Дедалі  більше  втім  захоплює  пристрастність  самих  невід*ємних  почуттів  -кохання.  Це  вівковічний  діалого  двох,  до  якого  нині  додався  твір,  що  подала  авторка  Окрилена.  Він  так  і  зветься    "Di  (алогічне)".

Привіт!  
Я  знову  
в  турбулентній  зоні.
Пасок  безпеки?  
Він  не  рятівний.
Порушую  
повітряні  кордони  
прозорі  і  невидимі.  
Земні  
услід  тяжіють  
кроки  і  зусилля,  
немов  фантоми  
чуються  дзвінки.
зима  дахівкам  
снігу  натрусила  ,  
обдало  плечі  
холодом  мені.    

І  я  стою  
на  чорно-білій  
смузі,  
і  сумнівів  
нависли  кажани.
Вуста  твої  
в    усміхненому  прузі?
Скажи  мені...
                           нічого  не  кажи.

Тяжко  уявити  ситість  у  коханні,  де  смуток  мілких  непорозумінь  часто  й  густо  домінує  над  величчу  проблем  закоханих.    Адже  кохання,  мов  трунок,  увесь  час  (поки  бродить  і  зріє)  у  темних  бутлях  наших  сердець...  Аж  допоки  не  розірве  їх    мовчанням...  звички...  
 
 

Далі  буде.

А  поки  що,  мобілізувавши  свої  спогади  та  досвід,  дарую  усім  креативщикам  самодіяльний  музичний  твір  мого  товариша  юнацьких  ще  років,  задля  бадьорого  й  вдумливого  настрою,  творчого:
https://www.youtube.com/watch?v=-9bRJ5VzCcM

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824244
дата надходження 05.02.2019
дата закладки 15.02.2019

Олеся Лісова

Повертайтеся живими

Жовта  осінь  плаче  дощами
Доля  кидає  нас  в  різні  боки
І  багряні  листки  листами
Стають  знову,  забравши  спокій.

Зла  розлука  снує  павутиння.
В  рідкі  зустрічі  вписує  квоти.
Це  війна  проклятуща  винна,
Замість  фінішу  знов  повороти.

Час  тягнеться  у  сірих  бушлатах,
(Як  ця  осінь  схожа  на  інші)
Закривавлене  серце  в  заплатах
Біль  і  розпач  ховає  в  ніші.

Кожен  день,  наче  рік  проживаю
З  завмиранням  чекаю  звістки.
У  молитві  Бога  благаю:
--Повертайтесь  живими…звідти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813417
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 07.02.2019

Юлія Л

Сніжить

Взяв  в  руки  вечір  кришталеву  арфу,
Небесна  вись  зірками  миготить,
Провисла  тиша.  Ліхтарі  над  шляхом.
Іскриться  іній  і  сніжить,  сніжить…

На  вії  опускаються  сніжинки,
Навколо  світ  біліє,  як  у  сні,
В  зелені  рукавички  у  ялинки
Зима  ховає  руки  крижані.

Мороз  цілує  щоки  холодами,
Ховає  хитрі  очі  в  заметіль,
Усі  сліди  знов  замете  снігами,
Лишивши  чистий  аркуш  для  подій.

Казкова  ніч  відбілює  дороги
У  чистоті  душевних  сподівань,
Народжується  мрія  з  кожним  кроком  –  
І  кришталеві  крила  у  бажань.

Поміж  зірками  сніжним  білим  птахом
Ця  мрія  понад  світом  полетить.
Зима  іде  собі  Чумацьким  Шляхом.
Метуть  сніги.  І  все  сніжить,  сніжить  …

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823018
дата надходження 27.01.2019
дата закладки 02.02.2019

Світла (Імашева Світлана)

Не буду кричати про тебе….

Не  буду  кричати  про  тебе,  моя  зачарована,
Така  неповторна  і  рідна,  колиско  моя,
Молитимусь  тихо  твоєю  правічною  мовою,
Піснями  сповита,  єдина  у  світі  земля.

Тут  небо  і  степ  обнялися  в  пориві  жагучому,
Пречисті  світанки  над  стомленим  полем  цвітуть,
Тут  голос  трембіти  блукає  карпатськими  кручами,
Ночами  Господь  викарбовує  зоряну  путь...

Грядеш  з  забуття,  кобзарями  твоїми  оспівана,
Воскресла  з  пожарищ-  смертей,  із  чужинських  обмов,
Тернисті  шляхи  торувала  з  високою  вірою
У  правду  одвічну  своїх  золотих  хоругов...

Високі  слова  не  промовлю,  моя  зачарована,
Така  неповторна  й  болюча,  -  мене  не  суди.
Лише  припаду  після  довгого  шляху,  згорьована,
До  чистої  тої  твоєї  живої  води.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814780
дата надходження 21.11.2018
дата закладки 28.11.2018

гостя

…часи

Солоний  дим
Ожинового  цвіту.
На  пасіках  -  спокусливі  меди.
Ти  досі  небезпечно  пахнеш  літом.
Прозорий  танець  
   білої  води

Змиває  всі  ілюзії…  
Повільно
Звикаю  до  стерильності  снігів.
Коли  постанеш  вороном  осіннім,
Спини  прощальну
     магію  слідів,

Мов  сяйво
Перестиглого  колосся,
Чи  півночі  тривожні  голоси,
Чи  бронзу  неслухняного  волосся  -
……………..на  всі  часи

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813487
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 22.11.2018

Надія Башинська

І НІ ЗА ЯКИЙ СКАРБ НЕ МОЖНА ЦЕ КУПИТИ!

Ясніє  неба  просинь...  Золотокоса  осінь
не  плакала  дощами.  Трудилась  разом  з  нами.

Похмурі  дні  й  ясні  хоч  осінь  наша  мала.
У  зошитах  в  косу  теж  літери  писала.

Найкраще  слово  "мир",  найперше  слово  "мама".
Всі  літери  вона  з  нами  в  разок  збирала.

Тут:  тато  і  дідусь,  бабуся,  брат,  сестричка.
Виводила  з  дітьми:  "Красива  наша  річка!"

Любити  рідний  край  з  нею  навчались  діти.
І  ні  за  який  скарб  не  можна  це  купити!

Не  варті  ж  ні  гроша  рахунки  ті  багаті,
Із-за  яких  сльоза,  біда  у  нашій  хаті.

Нехай  ростуть  в  труді  маленькі  наші  діти
І  знають,  що  любов  нікому  не  купити.

І  мрію  ту  ясну,  що  в  дітях  заясніла,
як  доленьку  святу,  плекає  вся  Вкраїна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814778
дата надходження 21.11.2018
дата закладки 22.11.2018

геометрія

ТА Ж МИ ЛЮДИ ТАКИ…

                                 Нам  і  Бог  не  помог,
                                 Не  помогла  й  хата...
                                 І  наш  враг,  нам  не  брат,
                                 Не  боїмось  ката...
                                                       Та  ж  ми  люди  таки,
                                                       Химко,  ми  теж  люди!
                                                       Візьмем  в  руки  ломаки,
                                                       Бить  ворога  будем!..
                                   І  діди,  й  прадіди,
                                   Врагів  не  боялись,
                                   І  сміливі  були,
                                   Й  вміло  захищались...
                                                           І  батьки,як  діди,
                                                           Всі  у  Правді  жили...
                                                           І  розумні  були,
                                                           Хоча  й  неписьменні...
                                     Не  боялись  біди,
                                     Й  негаразди  були...
                                     До  землі  і  води,-
                                     Всі  повагу  мали...
                                                             І  до  праці  завжди,-
                                                             В  них  руки  свербіли,
                                                             І  туди,  і  сюди,
                                                             Встигати  уміли...
                                       І  своїх  діточок,
                                       Вони  не  втрачали,
                                       До  свого  ремесла,
                                       Й  до  праці  привчали...
                                                               Серед  них  чумаки,
                                                               Теж  сміливі  люди,
                                                               І  в  дорозі  таки,
                                                               Все  взнавали  всюди...
                                       І  новини  несли,-
                                       У  міста  і  села...
                                       Сіль  і  рибу  везли,-
                                       Людям  у  оселі...
                                                                 І  про  Правду  ясну,
                                                                 Всім  людям  казали...
                                                                 А  як  треба  було,
                                                                 Вміло  захищали...
                                         Та  за  довгі  роки,-
                                         Все  якось  змінилось,
                                         І  як  жаби,  й  круки,
                                         У  воді  втопилось...
                                                                   Ми  тепер  живемо,
                                                                   Як  лебідь,  рак  й  щука,
                                                                   І  кудись  пливемо,
                                                                   Й  нас  ніхто  не  слуха...
                                         Ось  такий  гармидер,
                                         Тепер  в  нашім  краї,
                                         Хто  тіка  за  кордон,
                                         Хто  тут  доживає...
                                                                     Бо  великі  пани,-
                                                                     Все  схопить  зуміли,
                                                                     А  нам  "дулі"  дали,
                                                                     Й  роти  затулили...
                                         Все  ж  надіємось  ми,
                                         Що  зможем  змінити,
                                         Візьмем  вила  й  граблі,-
                                         Підем  врагів  бити...
                                                                     І  чужинців,  й  "своїх",-
                                                                     Виженемо  з  хати,
                                                                     Не  допустимо  їх,-
                                                                     Нами  керувати...
                                           Заживемо  тоді
                                           У  Правді  і  Мирі
                                           Бо  ми  люди  такі,-
                                           Дужі  і  сміливі!..
                                     

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814465
дата надходження 19.11.2018
дата закладки 19.11.2018

Д З В О Н А Р

БЕЗМЕЖНІСТЬ ЖИТТЯ . . .

Літо...  
По  небу  котиться  розжарене  сонце
І  раптом  дрібненький  дощ...
Я  глянув  в  віконце  -
Швиденько  на  вулицю,..  
На  бруківку  намочених  площ.
Хай  радіє  душа,
Хай  серце  сміється...
Цьому  чуду  земному...
Бо  так  без  гроша,
Нині  чудо  дається
Мені  лиш  одному...
...  Очі  заплющив  -  по  обличчі  краплини.
То  сльози,..  та  ні  -  то  життя,
Струмочком  біжить  щохвилини...
Така  чиста,  така  молода  -
Первозданна  небесна  вода...
І  серця  биття
Наповнило  радістю  груди...
...  Я  єднаюсь  з  Світом,
Я  частинка  планети  Земля...
Може  завтра  стану  я  вітром,..
Та  сьогодні  це  пісня  моя...
......................................
...  Як  краплини  дощу  
Завжди  зливаються  в  ріки,..
Так  я  Душу  свою  прошу́  -
Будь  в  єдності  з  Світом  навіки...

25.  06.  2018р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797071
дата надходження 25.06.2018
дата закладки 18.11.2018

Стяг

Дивна

Вона  пестила  сонце  рукою,
В  гороскопи  вставляла  зірки,
Вона  небо  єднала  з  водою,
І  без  слів  розуміла  думки.

Танцювала  з  вітром    хіп-хопа,
Під  рінгтони  літніх  дощів.
В  ній  жила  золота  антилопа,
Вона  вірила  в  карму  снів.

На  її  візерунках  долоней,
Розписалися  дати  й  боги,
Їй  подобалось  гладити  коней,
І  високі  густі  луги.

Вона  міряла  дні  пелюстками,
Зойком  сірого  журавля,
Залізницями  і  квитками,
Від  яких  оберталась  земля.

Вона  боса  виходила  з  міста,
Щоб  росою  дійти  до  хмарин,
І  була  так  незаймана  й  чиста,
Як  сніги  на  вітринах  вершин.

Вона  була  дивної  крові,
В  ній  змішалися  інь  і  янь.
Вона  просто  шукала  любові,
 Трішки  світла  у  зморшках    смеркань…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797483
дата надходження 29.06.2018
дата закладки 23.10.2018

гостя

…сяйво

Проростаю  в  пітьмі.
Оживаю  в  долонях  від  крику.
Розгортаю  стежки-обереги  уздовж  –  поперек.
Не  впізнаєш  мене.  Я  зливаюсь  із  натовпом  диким.
Розливаюсь  вологою  
   в  кронах  столітніх  смерек.

Не  впізнаєш  мене,  
Хоч  стоятиму  поруч…  і,  власне,
Впізнавати  мене  –  ще  один  нерозважливий    крок.
…  так  смарагдове  сяйво  в  каблучках  рубінових  гасне,
Коли  падає  перша  й  остання
     з  важливих  зірок

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802455
дата надходження 08.08.2018
дата закладки 12.08.2018

гостя

… Золотокоса …

Скажи  мені,
коли  вона  прийде  -
некликана...  неждана...  златокоса...
Ти  ж  добре  знаєш,
нас  вона  знайде.
Дивись  -  уже  вплітаються  в  волосся
ці  стрічки,  
неймовірно  кольорові...
Пастель  лягла,  як  золото  колосся.
Мої  долоні  -
 всіх  відтінків  крові.

Ти  ще  кричиш:
-Не  треба!..  Зупинись!
Не  вирушай,  не  йди  її  світами...
А  я  вже  знаю,
цю  осінню  вись
люблю  всіма  своїми
 відчуттями...

А  я  вже  знаю,
навіть  і  таку,
люблю  її  і  не  віддам  нікому.
Я  в  осінь  йду,
як  в  прощення  ріку.
Я  в  осінь  йду,
 як  блудний  син  додому.

Нехай  вона  
нас  вип'є  до  нуля.
Нехай  стою,  розгублена  і  боса.
Я  просто  знаю,
що  вона  -  моя.
Усе  ще    вірю,  що
         .........  золотокоса

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523698
дата надходження 15.09.2014
дата закладки 03.07.2018

гостя

Я нап'юсь тебе … дощ…

Розверзлись  небеса…  покотились  громи…
І  здавалося…  небо  на  землю  оту  упаде…
Я  люблю  тебе  дощ…  після  довгої  злої  зими…
Я  люблю  тебе,  дощ…  як  ніколи…  ніхто…  і  ніде…

Я  нап’юся  дощем…  десь  мій  біль...  і  жалі  відлетіли…
І  здавалось…  земля  із-під  ніг  назавжди  відійде…
І  не  було  спасіння  мені  ані  вправо…  ні  вліво…
Я  нап’юсь  тебе  дощ…  як  ніколи…  ніхто…  і  ніде…

Та  стояли  ліси…  непідкупні  в  своїх  постулатах…
І…  здавалося…  небо  на  голови  нам  упаде…
Так  кохати  дощі  вміють  тільки  смереки  в  Карпатах…
Але  більше  –  ніхто…  і  ніколи…  й  нізащо…  й  ніде…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489074
дата надходження 30.03.2014
дата закладки 02.07.2018

Теоретик

Основи поетики. Анадиплозис, або Зіткнення.

Зіткнення,  або  Анадиплозис  (грецьк.  anadiplosis  —  подвоєння)  —  стилістична  фігура,  що  полягає  у  звуковому  чи  словесному  повторенні  кінця  віршованого  рядка  та  початку  наступного:
Згасає  день  за  синіми  лісами,
За  синіми  лісами  лягла  імла;
Пливуть  рожеві  хмари  небесами,
І  тихо  з  небесами  злилась  земля.
Стоять  квітки,  окроплені  росою,
Окроплена  росою,  тремтить  трава.
Мої  думки  захоплені  красою,
Захоплені  красою  мої  слова.  (Д.Загул).
3.  представляє  сполуку  епіфори  з  анафорою,  „конкатенацією  (лат.  catena  —  ланцюг),  тобто  “ланцюговою  сув’яззю”.  Існують  й  інші  назви  цього  лексико-композиційного  прийому,  зокрема,  О.Квятковський  запропонував  термін  “акромонограма”  (грецьк.  akros  —  зверхній,  зовнішній;  mono  —  один;  gramma  —  риска,  знак,  напис).  Подеколи  у  значенні  терміна  “3.”  вживається  “епістрофа”.
Епістрофа  (грец.  -  обертання)  -  стилістична  фігура,  яка  полягає  в  повторенні  одного  і  того  ж  слова  або  виразу  в  довгій  фразі  або  періоді;  в  поезії  -  словесні  повтори  на  початку  і  кінці  строфи  або  тільки  в  кінці  строф.

Яскравий  приклад  Е.  знаходимо  у  творчості  поета-лірика  А.Фета:

Свеж  и  душист  твой  роскошный  венок,
Всех  в  нем  цветов  благовония  слышны,
Кудри  твои  так  обильны  и  пышны,
Свеж  и  душист  твой  роскошный  венок.
Свеж  и  душист  твой  роскошный  венок,
Ясного  взора  губительна  сила,  —
Нет,  я  не  верю,  чтоб  ты  не  любила:
Свеж  и  душист  твой  роскошный  венок.
Свеж  и  душист  твой  роскошный  венок,
Счастию  сердце  легко  предается:
Мне  близ  тебя  хорошо  и  поется.
Свеж  и  душист  твой  роскошный  венок.

та  С.Єсеніна:

Свет  вечерний  шафранного  края,
Тихо  розы  бегут  по  полям.
Спой  мне  песню,  моя  дорогая,
Ту,  которую  пел  Хаям.
Тихо  розы  бегут  по  полям.
Лунным  светом  Шираз  осиянен.
Кружит  звезд  мотыльковый  рой.
Мне  не  нравится,  что  персияне
Держат  женщин  и  дев  под  чадрой.
Лунным  светом  Шираз  осиянен...
...Тихо  розы  бегут  по  полям.
Сердцу  снится  страна  другая.
Я  спою  тебе  сам,  дорогая,
То,  что  сроду  не  пел  Хаям...
Тихо  розы  бегут  по  полям.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797862
дата надходження 02.07.2018
дата закладки 02.07.2018

Володимир Загрійчук

Романтика у мандрах

Літо,  намет,  зоряне  небо,
Що  ще  для  щастя  географу  треба?
Дівчина  поряд,  позаду  рюкзак,
Пісенник  в  кишені  -  у  путь  тільки  так.

Із  піснею  всюди  географ  іде
І  гори,  і  ріки,  й  поля  він  пройде.
Ніщо  не  зупинить  той  сильний  запал
Важливий  у  мандрах  щасливий  фінал.

Географ  -  романтик,  що  любить  цей  світ,
Мандрують  географи  багато  вже  літ.
Минають  століття,  хлюпочуть  струмки,
Мандруймо  всі  разом,  щоб  диво  знайти.

21.06.2016  р.  ©  В.Загрійчук

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790911
дата надходження 08.05.2018
дата закладки 09.05.2018

Володимир Загрійчук

Чари ночі

Над  річкою  тихо.  
Спить  вітер  в  рогозі.  
Нікого  не  видно  
На  битій  дорозі.  

Із  неба  красується  
Місяць  у  повні.  
Він  зірці  розкаже  
Про  думи  любовні.  

Соромиться  місяць.  
Боїться  сказати,  
Як  любить  він  зірку,  
Як  буде  кохати.  

А  зірка  кепкує  
Із  місяця  то́го.  
Його  почуття  
Їй  не  важать  нічого.  

У  місяця  в  серці  
Чиста  любов.  
А  зірка  капризна  
Сама  знов  і  знов.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788643
дата надходження 23.04.2018
дата закладки 23.04.2018

Володимир Загрійчук

Подих волі

Могутній  птах  із  вільними  крильми
Й  широкою,  як  степ,  душею,
Ніколи  не  подасться  у  найми.
Гордитись  буде  волею  своєю.

Могутній  сокіл,  що  до  волі  звик,
Не  сяде  в  клітку,  що  скує  свободу.
Могутнього  в  саванні  лева  рик
До  панування  кличе  на  своїй  землі  народу.

Безстрашний  і  могутній  вепр  дикий,
Що  за  дитя  розі́рве  на  шматки.
І  десь  далеко  чутимуться  крики.
Коли  на  волю  вепр  побіжить.

Свободолюбний  вільний  той  мустанг
Що  в  преріях  ширяє  без  упину.
Для  нього  не  відоме  слово  «пан»
І  він  не  знає,  як  на  когось  гнути  спину.

А  вільний  вітер,  що  ширя  в  степах,
Дає  новий  свободи-долі  подих.
Та  квітка  розквітає  у  садах.
А  їй  на  шию  накидають  зашморг.

Бо  знає,  що  росте  в  неволі.
Красою  пану  прислужити  має,
А  пані  викидає  у  траву,  недолю.
Пекуче  сонце  квітку  цю  вбиває.

Народе,  що  до  волі  прагне,
Що  пута  розривати  вміє.
Ніхто  тебе,  крім  тебе,  не  зодягне.
Ці  образи  для  тебе  не  чужії.

Твої  герої,  що  у  вічності  святій,
Властивості  усі  ці  також  мали.
На  смерть  стояли  на  землі  своїй.
Безстрашно,  гордо  у  бою  вмирали.

Щоб  жили  ми,  спокійно  жили.
І  дихали  на  повні  груди.
Своїм  повітрям  і  під  своїм  сонцем.
На  віки-вічні,  завжди  й  всюди.

22.01.2016  р.            ©  В.  Загрійчук

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788451
дата надходження 21.04.2018
дата закладки 21.04.2018

Світлая (Світлана Пирогова)

Щасливі миті

Закоханість  вселилась  в  серце
З  квітневим  цвітом  абрикоса,
Світанком  із  рожевим  флером,
Із  соковитих  трав  пророслих.

Закоханість  -  надії  світло
У  фільмі,  створеному  нами.
Два  імені  мигтять  на  титрах,
Що  перетнулися  шляхами.

Безмежність  променева  сонця
Сіяє  в  келисі  блакиті
Хизується  весна  фасоном,
Даруючи  щасливі  миті.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787651
дата надходження 16.04.2018
дата закладки 16.04.2018

Крилата (Любов Пікас)

ПІСНЯ «Букви алфавіту»

А,  б,  в  –  лев  тварин  на  сцену  зве.
Г  і    ґ  –      спів  гучний  ведмідь  веде.
Д,  е,    є  –    в  бубен  лось  рогатий    б’є.
Ж,  з,  и  –  раки  лізуть  із  води.
І,  ї,    й  (йот)  –  песик    вивчив  кілька  нот.
К,  л,  м  –      кіт  танцює  із  джмелем.
Н,  о,  п  –  слон  у  затінку  хропе.
Р,  с,  т  –  гриб  під  музику  росте.
У,  ф,  х  –  кіт  наївся    лопуха.
А  пташа  склало  пісню  з  «Ц,  ч,  ш».
Знак  м’який  –  мне  бобрам  тверді  боки.  
Ю  і  я  –  квакче    жаб’яча  сім’я.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786875
дата надходження 10.04.2018
дата закладки 10.04.2018

Надія Башинська

ПОМОЛЮСЬ ЗА УКРАЇНУ…

Сл.  та  муз.  Н.  Башинської
Аранжування  Б.  Попова

Помолюсь  за  Україну,  бо  це  рідна  є  земля.
За  колосся  житнє  в  полі  і  за  пісню  солов'я.
За  родину  свою  славну  і  за  друзів  помолюсь.
І  в  пошані  перед  Богом  низько-низько  поклонюсь.

             Дай,  Боже,  мудрості  й  сили!
             Прийми,  наш  Боже,  молитви  щирі.
             Щоб  вистоять  мужньо  в  похмурі  ці  дні.
             І  щастю  радіти  на  рідній  землі.

             Щоб  вистоять  мужньо  в  похмурі  ці  дні.
             І  щастю  радіти  на  рідній  землі!

Тут  калина  в  пишнім  гроні  низько  гнеться  до  землі.
А  над  гаєм,  веселковим,  ген  кружляють  журавлі.
У  стрімких  гірських  потоках  небо  світиться  ясне.
Ця  земля  у  нас  єдина,як  те  сонце,  золоте.

             Дай,  Боже,  мудрості  й  сили!
             Прийми,  наш  Боже,  молитви  щирі.
             Щоб  вистоять  мужньо  в  похмурі  ці  дні.
             І  щастю  радіти  на  рідній  землі.

             Щоб  вистоять  мужньо  в  похмурі  ці  дні.
             І  щастю  радіти  на  рідній  землі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776189
дата надходження 10.02.2018
дата закладки 23.02.2018

majra

Не моя то зірочка…

Не  моя  то  зірочка...  пробач,
Що  її  зловити  я  хотіла!..
Посеред  суцільності  невдач,
Я  про  щастя  мріяти  посміла..

Стороною  тихо  обійду,
Не  заплачу...  я  до  всього  звикла,
Просто...сподівалась,  що  знайду
Для  душі  своєї  трохи  світла.

Що  ж,  не  все  по  силах  і  мені,
Оптимізм  не  завжди  виручає...
Серце  догорає  у  вогні,
та  ніхто  не  бачить...  і  не  знає...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715958
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 18.02.2018

majra

Я вітаю ту ніч

Я  вітаю  ту  ніч,  що  відкинула  денні  турботи,
Зорі  в  небі  такі,  наче  очі  сяйливі  твої.
Хоч  мої  терези  зупинились  на  позначці  -  "проти"!
Та  думки,  ті  що  "за"  -  ще  гудуть,  мов  бджолині  рої.

Що  зробити,  щоб  світ  не  розбився  сьогодні  надвоє,
Де  ту  мудрість  знайти,  щоб  розставити  все  на  місця?
Так  боюсь  самоти,  але  я  нещаслива  з  тобою,
Це  побачення-мить  лиш  приблизить  початок  кінця...

У  коротких  словах  стільки  суму  й  гіркої  печалі,
Десь  в  куточку  звучить  в  унісон  їй  концерт  цвіркуна.
...Але  час  -  не  стоїть!  разом  з  ним  треба  рухатись  далі,
І  повірити  в  те,  що  прийде  ота  справжня  весна!

Розпорошиться  сум,  і  розвіється  димом  по  світі,
І  розпалить  вогонь  ту  надію,  що  в  серці  живе!
Відійде  ця  зима  і  воскресне  в  весняному  цвіті,
Твоє  щастя,  яке  до  нових  берегів  попливе!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765465
дата надходження 11.12.2017
дата закладки 17.02.2018

гостя

…розсипатись

Отак  зірки  
Розходяться  по  швах…
Отак  підошви  терпнуть  від  магнітів
Двох  полюсів,    що  прагнуть  по  ночах
Тебе  роздерти
     на  кавалки  світу.

Отак  пече
На  ранах  деревій,
Притулений  запізно  та  невчасно.
А  хтось  притрусить  на  порозі  сіль,
І  ти  вмикаєш
     коридори  щастя.

І  плутаєш  одежі,
Імена...
І  відпускаєш  те,  що  не  повинна.
Отак  чекають  сонця  племена
Опівнічних  широт…  
   наливка  винна

Лікує  твою  паморозь…
А  втім,
Це  плавний  перехід  до  стану  миші.
…  розсипатись  на  атоми…  потім
Кохатись,  як  вітри,
     в  сакральній  тиші

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694712
дата надходження 16.10.2016
дата закладки 03.02.2018

Haluna2

O, schöner, goldener Anblick

Die    Blätter  sind  so  bunt  und  fein
Und  fallen,  fallen  nieder.
Und    hoch  der  Himmel  ist  sehr    rein,
Der  gelbe  Herbst  ist    wieder.


O,  schöner  ,  goldener  Anblick!
Die  Seele  ist  so  heil.
Sie  hat  ein  Glück,  sie  hat  ein  Glück  
In  solchem  Glanz  zu  sein.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693399
дата надходження 09.10.2016
дата закладки 30.01.2018

Крилата (Любов Пікас)

ЗАГАДКИ. РИБИ

1.В  ріці,  у  морі,  у  ставку
І  в  океані  проживає.
Не  шубку  носить,  а  луску,
Плавці,  хвоста,  голівку  має.
                                                                                                 (Риба)
2.  Риби  є  рослиноїдні  –  
Ряску,  водорість  хапають.
А  ще  хижі  є,  всеїдні  –  
Перші  –  інших  риб  з’їдають.        
Другі  –  все,  що  будить  слину  –  
Рибку  чи  якусь    …    
                                                                                       (Рослину)

3.Риба  ця  жила  в  Дніпрі,
В  Чорнім  морі  і  Дністрі.
У  Азовськім  морі  теж
Плодилось  її  без  меж.
Але  римляни  і  греки,
Взявши  з  дому  довгі  глеки,
Йшли  в  край  наших  праотців,
З  вод  тягнули  рибу  цю.
Глеки  нею  наповняли,  
Як  зі  сітей  витягали.
Їх  везли  в  свій  край  по  ріках,
Розвели  –  тепер    без  ліку.
Станції  ще  електричні  
В  місці,  де  текла  вода,
Закривали  ходи  звичні
Рибі  цій,  що  з  моря  йшла.
Ну,  й  свої  над  нею  ви́сли,  
Риба  ж  ця  смачна,  корисна.
Довжина  –    Не  пів,  не  метр  –  
Три.  Як  звуть  її?  …
Риба  ця  в  Червоній  книзі.
Зберегти  її  зумій.
Карася  у  лусці  сизій
З  вод  тягни,  її  ж  –  не  смій!
                                                                       (Осетер)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772775
дата надходження 22.01.2018
дата закладки 22.01.2018

alfa

Білий вірш (Сніги)

Слова  Н.  Волошко
Музика-  alfa
Оранжування  -  з.а.  України  О.  Сініченка
Вокал  -  І.  Беза

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542371
дата надходження 08.12.2014
дата закладки 22.01.2018

alfa

Кохання

Камін  іще  беріг  тепло  жарин.
Відсвічував  знадвору  сріблом  іній.
Напівпрозоре  полотно  гардин
Все  у  мереживі,  як  у  театрі  тіней.

Одежа  жужмом  кинута  на  стіл...
Палкі  обійми  юнака  і  юнки  -
Любовний  шал  двох  розпашілих  тіл
На  мові  жестів,  рухів  і  цілунків...

Не  знають  спокою  закоханих  серця  -
В  полоні  пристрасті  не  відають  спочиву...
Яка  для  них  щаслива    мить  оця,
Яка  щаслива!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619734
дата надходження 09.11.2015
дата закладки 22.01.2018

Harry Nokkard

Молитва матері

Молитва  матері

Душа  не  плаче,  вже  не  має  сліз,
давно  всі  виплакані  сльози,
хтось  молитви  мої  до  Бога  не  доніс,
лишив  саму  стрічати  дощ  і  грози.  

Великий  Боже!  За  які  ж  страшні  гріхи,
мені  призначено  така  страшна  спокута,
чому  ідуть  від  нас  чоловіки,
лишаючи  в  душі  і  серці  смуток.  

Вже  третій  рік  у  бій  ідуть  сини,
разом  з  батьками  боронити  Україну,
і  повертаються  лише  у  наші  сни,
Великий  Боже,  чом  ти  нас  покинув.

Чому  караєш  ти  дітей  і  матерів,
чому  без  кари  залишаються  злочинці,
такий  на  серці  біль,  немає  слів,
чим  завинили  перед  небом  українці.

Чому  мовчать  російські  матері,
невже  їхні  серця  закам’яніли,
гинуть  в  чужій  землі  їхні  сини,
і  не  відомо  навіть  де  синів  могили.

Душа  не  плаче,  вже  не  має  сліз,
давно  всі  виплакані  сльози,
хтось  молитви  мої  до  Бога  не  доніс,
лишив  саму  стрічати  дощ  і  грози.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693933
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 22.01.2018

Володимир Олійник

Подивіться, які в мене сподні.

                                                             Так-так,любі  друзі  мої,
                                                             Подивіться,які  в  мене  сподні
                                                             Для  мене  співають  пісні  солов'ї
                                                             Найстильніший    в  селі  я  сьогодні  .

                                                                                                                   Сподні-штани-брюки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758820
дата надходження 05.11.2017
дата закладки 26.12.2017

Олекса Удайко

ЗИМА-КОРОЛЕВА

                 [i]Тепло  чи  холодно,  але...  зверстано...
                 за  умовами  та  вимогами  
                 [color="#090569"][b]"Новорічного  
                 тепло-
                 слів'я"  [/b]
[/i][/color]
[youtube]https://youtu.be/hcOY84xL5-c[/youtube]
[i][b][color="#1d0452"]Рік  притомився  в  нестримно-диявольськім  та́нці  –
він,  наче  мавр,  все  живе  на  землі  переміг…
Осінь  віддала  всі  чари  і  сни  до  останку,
нив’я  
                 зоравши  –  солодких  плодів  переліг…  

Снігом  укутала  землю  зима-королева,    
ліс  потонув  у  дрімотно-теплесенький  рай...
В  небі  дзвенить  від  морозу  струна  металева  –
грайся,  
                 природо,  у  зиму!  І,  граючись,  грай!  

Фуги,  кантати,  симфонії  й  щебет  сопілки  –
щастя  мелодії  й  зроджене  ними  життя
сло́ва  із  барв,  що  назбирані  ревністю  пчілки,  –
вірша  
                 нового,    мов  матері  рідне  дитя…

Словом  поети  кмітливі  весну  повертають…
Ранок  рожевий  природу,  що  спить,  зустріча!..
Словом  своїм  я  майбутнє  натхненно  вітаю…  
Гасне  
                 у  променях  сонця  небесна  свіча…[/color][/b]

28.12.2016[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765922
дата надходження 14.12.2017
дата закладки 15.12.2017

гостя

Золоті… джмелі…

Ні  споминів,  
Ні  сліз,  ані  тепла…
Лиш  спраглих  губ  чутливий  силікон.
Вона  у  твої  сутінки  ввійшла,
Ти  не  шукай  її
     серед    ікон.

Бо  відлітає  
Вже  яскравий  птах,
Сполоханий    туманом  протиріч,
Червоний  диск  зникав  в  її  світах,
Твій  день  згоряв…  
   та  не  настала  й  ніч….

На  споночілій  
Пасіці  заклять  -
Ця  бездоганність,  п”ятий  елемент.
Вона  -  із  найпрозоріших  багать.
Чорна  богиня…  
   чорний  континент…

В  переддень  літа  –
Найчистіший  сніг.
У  темних  росах    -  золоті  джмелі.
Ти  все  це  легко  відпустити  б  зміг…
Лиш  не  її…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756583
дата надходження 22.10.2017
дата закладки 13.12.2017

гостя

Соняхи…мідні…

Вислизаєш...
Вогнем  ненароком  охоплений  сніп.
Непроплачені  сни.  Перестигле  у  колосі  жито.
Залишаєш  мені  оцю  пустку  під  назвою  “світ”.
Прохолодні  вітри
     з  проголошеним  вироком  “жити!”

Залишаєш
мені  ще  волошки  і  дикий  ромен,
розмальовані  ближче  до  осені  в  соняхи  мідні.
Перечитую  кожне  з  колишніх  забутих  імен,
обираючи  плаття
     під  колір  очей  відповідно.

Закриваю
альбом…  обережно  притишую  хід
(вік  живи  -  вік  учись,  золота  моя  дівчинко,  вчися!)
...віднаходжу  у  травах  тобою  залишений  слід
...там,  де  ти  іще  вовк
   ...там  де  я  ще  і  досі  вовчиця

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765203
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 12.12.2017

гостя

Хвилі… твого реваншу…

             


   

               “І  допоки  ми  знову  знайдемось  під  сонячним  знаком,
                     Залишається  падати,  падати,  падати,  пада…”
                     Оленка  Зелена    “P.  S.  ПОСТСКРИПТУМ”

Не  треба  дивитись  
У  вічі  усім  світам…
Вони  не  оцінять…  вони  тобі  скажуть  –  вітер…
А  ти  вже  не  вітер,  спустошений  Нотр  Дам,
Ти  дощ,  що  лягає  ескізно
     на  мертві  квіти…

Тихіше…  тихіше…
Бо  завтра  твоя  хода
Зупинить  і  тих,  що  сьогодні  тобі  не  рівня…
Найтонша  стихія  -  в  тобі  закипить  вода!
Найглибша  безодня
     зміліє  до  перших  півнів…

Ти  втримаєш  паузу…
Знаю…  бо  завтра,  там,
На  сонячних  плесах  -  вже  хвилі  твого  реваншу…
І  (як  нагорода)  -  твій  виклик  новим  світам!
(це  тільки  сьогодні  –
     на  виграш  ніякого  шансу………..)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665739
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 05.12.2017

Віктор Чернявський

ПРО ПОЕЗІЮ (проза про віршування)

́                                                                                                                    
                                                               Поезія  —  непроста  річ...
                                                                                                   О.Батицька    

       Поезія  —  це  пісня  душі.  Безперечно.  І  здебільшого,  звичайно,    пісню  цю  приємно  та  цікаво  чути.
     Але  не  завше  так,  на  жаль...  
     Поезія  —  взагалі  незбагненна  річ.  Незрозуміло,  наприклад,  яка  насущна  потреба  виникла  в  стародавньої  людини,  коли  вона  почала  складати  вірші?  І  потім,  вже  ближче  до  нашого  часу:  чи  це  просто  була  гра  у  рими?  Припустимо.  А  коли  взагалі  вірші  без  рими?  А  коли  ще  й  без  розміру?
     Питання  є...  Відповіді  немає...  


___________________________
     *  Перепрошуюся  перед  О.Батицькою
           за  свідомий  плагіат,  якщо  такий  убачаєте.
     http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763437
         
                                                                         

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763578
дата надходження 02.12.2017
дата закладки 03.12.2017

Шостацька Людмила

ПОЕЗІЯ

 
                                                                             Продовжую  тему  любові  до  Поезії,  прочитавши
                                                                             вчорашні  публікації  поетів  КП  Віктора  Северина  і
                                                                             Оксани  Батицької
                                                                             


                               Поезія  –  це    особлива    форма    любові.  Вона    є    всеохоплюючим    поєднанням
             усіх    видів    любові:  до  Бога,  Всесвіту,  природи,  дітей    і    батьків,  до  усього  
             прекрасного...                                                                                                                                                        
                                 Вона    схожа    на    квітучий    сад,  жива  і    має    свій    дух.
             Поезія  –  це    життя,  боротьба    людини    за    найвищі    цінності,  тріумф    розуму    і                                      
             думки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763683
дата надходження 03.12.2017
дата закладки 03.12.2017

Олена Жежук

Невипите небо

Знов  непроханим  гостем  до  нас  завітав  листопад,
Журавлиним    відлунням    заплакане  небо  прорвало.
Прохолодні  дощі  ллють  у  груди  землі  невпопад
Нерозтрачене  небо,  якого  усім  було  мало.

У  каштановій  стиглості  тверднуть    надії  нові,
Хай    імпресію  осінь    вливає  у  душу  людини.
Я  із  осінню  хочу  відпити    ці  дні  дощові
До  останнього  листу…  останніх  тремтінь  бадилини.

Віддзеркалять  калюжі  вчорашнім  барвистим  теплом,
Під  нічним  ліхтарем  засоромиться  клен  облисілий.
Я  прощаюся  з  осінню  тут,  під  вселенським  крилом,
Й  до  грудей  притискаю  невипите  небо  щосили.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758929
дата надходження 05.11.2017
дата закладки 05.11.2017

Сіроманка

Ірина Вовк. "ЦЯ ПОРА ОПАДАНЬ… Ця сльота ностальгійно-осіння"

Ця  пора  опадань…  Ця  сльота  ностальгійно-осіння
Крізь  завісу  небес  журавлиним  ключем  промайне.
То  як  дзвін  поминань,  то  як  пісня  похмільна  весільна,  -  

Я  маленький  кленовий  листочок  –  зігрійте  мене…

Ох,  дощі  ви,  дощі  –  ізмарагди  померклих  снобачень,
Яшми  кольору  втрат,  бурштинові  печалі  жалю  –  
Я  люблю  цю  пору  опадань,  полум’яних  облачень…

І  беззахисне  листя  опале  –  без  тями  люблю…

У  мені  ностальгія  свій  жар  рознесе  аж  до  серця.
У  мені  щось  заплаче  –  наді́рветься,  схлипне  струна…
Ох,  шаленеє,  втишся!..    Та  серце,  мов  птаха,  заб’ється,  -  

Мов  заблукане  Сонце  у  пізніх  гірких  полинах…

Гірко-гірко,  авжеж,  по-осінньому  плачно  і  гірко,
Мірка  щастя  мала,  мірка  болю  безмежна,  і  все  ж…
Мірка  щастя  бездонна…  
яскрава…  мов  спалах…  
мов  зірка…

Мірка  щастя  людського  у  золоті  років-одеж…

Наше  все,  що  у  мислях  збережене,  дні  самоцвітні…
Наше  все,  що  у  пам’яті  –  з  глиб  виринає  з-за  туч…
Всі  обличчя  кохані,  всі  знані,  бажа́ні,  привітні  –  

І  на  серце  паде,  як  любов  –    невмирущий  обруч.
 
…Опадає-паде  листя  втишене  –  долі...  під  ноги…
Та  в  ту  хвилю  падінь,  диво-промінь  обличчя  торкне…
Не  було  б  умирань,  не  було  б  і  початку  дороги…

Я  опалий  кленовий  листочок  –  згадайте  мене…

23.10.2017

(Зі  збірки,  що  вкладається  [b]"Туга  за  Єдинорогом"[/b])

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756763
дата надходження 23.10.2017
дата закладки 23.10.2017

Лілея1

ПОВЕРТАЮЧИСЬ ДО ТЕБЕ…

Я  до  тебе  нестямно-  тривожно,  
Посекундно,  із  часом  навскіс  ,  
Ледь  торкаючись  ніжно,  як  можна,  
Бахромою  весняних  беріз...  

Повертаюcь...  стираючи  знову,  
Борозенки  із  твого  чола,  
Крізь  безвихідь,  знайшовши  обнову,  
Волошково-небесну  села.    

Та  в  хвилини  безмежно-скорботні,  
Переплакані  тисячі  раз,  
Воскресаю  завжди  на  полотнах  
Твого  серця,  без  частки  образ.  

Проливаючись  сонця  заливом,
До  частинок,  судинок,  півкуль.  
Так    життєвий  стелю́  я  свій  килим,  
Мам,  матусю,  мамусю,  мамуль!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749289
дата надходження 05.09.2017
дата закладки 27.09.2017

гостя

Не маки…цвітуть…

Зупини  цю  печаль,  
що  так  легко  тече  з  під  коліс.
Мить  за  мить…  крок  за  крок…  золоті  херувими  Верони.
Не  питайся,  чому  на  бігбордах  -  засніжений  ліс...
Ілюзорність  доріг…    
   і  безглуздість  твоєї  корони

На  первісних  снігах…
Утопічні    пісні  солов”я
так  співзвучні  чомусь  з  ритмом  танцю  звіриної  зграї…
Не  жалій  мене…  ні!  я  давно  вже  забула  ім”я
і  вагомі  причини
   цієї  крихкої  печалі.
 
Просто  бродить  вино…
Просто  змінює  сонячний  день
нас  в  нічній  прохолоді,  застиглих  в  кришталиках  часу…
…то  не  маки  цвітуть  –  то  палають  міста  одкровень
на  сипучих  пісках  
   десь  обабіч  центральної  траси

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744834
дата надходження 05.08.2017
дата закладки 05.08.2017

Янош Бусел

Очі в небі…

                                 [i]    [b][color="#ff0000"]Молодість...  Мрії...[/color][/b][/i]

[i][b][color="#0d660d"]Десь  у  небі  височенько
Жайворон  співає,
Край  дороги  козаченько
Думає,  гадає…

Поглянь,  пташко,  з  небокраю-
Де  там  моя  мила…
Жаль,  що  крилець  я  не  маю,-
Мав  би  я  ті  крила!..

Полетів  би…  Приземлився,
Взяв  її  в  обійми…
В  милі  очі  задивився,-
Цілуй!..  Серце  вийми!!.

Серце  вийми  –  та  до  свого
Притули,-  хай  мліє!..
В  козаченька  край  дороги-
Очі  в  небі…  Мріє!!.
[/color][/b][/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744501
дата надходження 02.08.2017
дата закладки 02.08.2017

Теоретик

Основи поетики. Канонізовані строфи

       Це  строфи,  які  пишуться  згідно  з  усталеними  правилами.  Їх  ще  називають  твердими.

       Елегійний  дистих.  Складається  з  одного  гекзаметра  і  одного  пентаметра.  У  гекзаметрі  цезура  не  має  постійного  місця.  Елегійним  дистихом  писали  не  лише  елегії,  але  й  епіграми,  він  здобув  популярність  в  античній  поезії.  В  українській  поезії  стрічається  у  творах  І.  Франка,  М.  Зерова,  М.  Рильського.
Прудко  на  безвість  ідуть  //  наші  дні  і  короткі  години.  Зрана  до  ночі  гуде  //  колесо  темних  турбот.
         Не  помічаємо  —  як  надворі  весна  розцвітає,  Не  помічаємо  —  як  з  дерева  сиплеться  лист.
(М.  Зеров)

         Олександрійський  вірш  -  -  двовірш  шестистопного  ямба  з  цезурою  після  третьої  стопи.  У  рядках  —  парне  римування,  чергуються  чоловічі  і  жіночі  рими.  З'явився  у  Франції  в  XI  ст.  Таким  віршем  на  основі  силабічної  системи  була  створена  поема  "Мандрівка  Карла  Великого  в  Єрусалим  та  Константинополь".  У  XII  ст.  такою  формою  була  написана  поема  про  Олександра  Македонського.  Від  його  імені  пішла  назва  вірша.  У  сучасній  поезії  використовується  рідко.  Видозмінена  форма  олександрійського  вірша  називається  олександрином.  Це  п'ятирядковий  13-складовий  вірш,  написаний  шестистопним  ямбом  з  римуванням  АБАБ.  Олександрини  використовували  І.  Франко,  М.  Зеров.  Олександрійський  вірш:
Я  не  складав  тобі  ні  гімнів,  ні  поем.  А
Добірного  вина  замість  ліричних  тем  А
Шукав  я  за  твоїм  оспіваним  камінням.  Б
В  сухих  поточинах,  над  темнобоким  рінням.  Б
(М.  Зеров)

         Терцина  (італ.  terzina  від  tena  rima—третя  рима).  її  вперше  застосував  Данте  у  "Божественній  комедії".  Це  строфа  з  трьох  рядків  п'ятистопного  ямба.  Перший  рядок  римується  з  третім,  а  середній  —  з  першим  і  третім  рядком  наступної  строфи:  АБА,  БВБ,  ВГВ...
Приклад:
Народе  мій,  замучений,  розбитий,  А
Мов  паралітик  той  на  роздорожжу,  Б
Людським  презирством,  ніби  струпом  вкритий!  А
Твоїм  будущим  душу  я  тривожу,  Б
Від  сорому,  який  нащадків  пізніх  В
Палитиме,  заснути  я  не  можу...  Б
(І.  Франко)

         Секстина  (італ.  sextina  від  лат.  sex  —  шість)  —  строфа  з  шести  рядків,  у  якій  перші  чотири  рядки  римуються  перехресно,  а  останні  два  —  парно:  АБАБВВ.
         Секстини  пишуть  п'яти-  або  шестистопним  ямбом.  Наприклад:
На  шлях  я  вийшла  ранньою  весною  А
І  тихий  спів  несмілий  заспівала,  Б
А  хто  стрівався  на  шляху  зі  мною,  А
Того  я  щирим  серденьком  вітала:  Б
Непевна  путь,  мій  друже,  в  нас  обох,  —  В
Ходи!  Шлях  певний  швидше  знайдем  вдвох.  В
(Леся  Українка)
         Іноді  вживається  римування  АБАБАБ:  ("Слово  про  рідну  матір"  М.  Рильського)  АББААБ,  ААБВВБ.
         Секстина  утвердилася  в  італійській  поезії  доби  Відродження,  зокрема  у  творчості  Дайте  Аліг'єрі,  Ф.  Петрарки,  згодом  поширилася  в  інших  європейських  літературах.

       Октава  (лат.  octava  —  восьма)  —  восьми  рядкова  строфа  п'яти-  або  шестистопного  ямба.  Шість  рядків  римується  перехресно,  а  два  —  між  собою:  АБАБАБВВ.  Приклад:
І  я  пішов.  Літа  йшли  за  літами...  А
Я  сивію,  огонь  згасає  мій.  Б
Чимало  сил  потратив  я  без  тями,  А
Чимало  я  похоронив  надій!  Б
Лиш  ліс  отой  пахучими  вітками  А
Махав  мені,  бринів,  мов  мушок  рій,  Б
Що  п'є  мов  сонця  блиски  золотаві,  —  В
Так  він  все  свіжий  був  в  моїй  уяві.  В
(І.  Франко)
       Останні  два  рядки  з  суміжною  римою  називають  кодою.
Батьківщина  октави  —  Італія.  Творцем  строфи  є  Боккаччо,  в  українську  поезію  запровадив  Ф.  Прокопович.  Це  улюблена  строфічна  форма  романтиків.  Яскраві  приклади  октави  є  у  творчому  доробку  П.  Куліша,  Лесі  Українки,  І.  Франка,  Юрія  Клена,  А.  Малишка.

         Тріолет  (франц.  triolet  від  лат.  trio  —  троє),  з'явився  в  епоху  середньовіччя.  Це  восьмирядкова  строфа  на  дві  рими,  у  якій  перший,  четвертий,  сьомий,  та  другий  і  восьмий  рядки  повторюються  дослівно.
Рими  розташовані  у  такому  порядку:  АБАААБАБ.  Наприклад:
Я  складу  вам  тріолет  А
Про  поета  і  амура  Б
На  старий  —  старий  сюжет,  А
Я  складу  вам  тріолет.  А
На  сюжет:  амур  —  поет,  А
Фоном  буде  нам  натура  —  Б
Я  складу  вам  тріолет  А
Про  поета  і  амура.  Б
(М.  Вороний)
         Тріолет  з'явився  у  середньовічній  французькій  поезії,  за  доби  Ренесансу  використовувався  рідко,  поновили  його  поети  бароко.  Зразки  тріолета  є  у  творчому  доробку  І.  Франка,  Д.  Загула,  П.  Тичини,  М.  Драй-Хмари.

         Сициліана  (італ.  siciliana)  —  восьмирядкова  строфа  на  дві  рими,  яка,  очевидно,  передувала  октаві.  Тому,  мабуть,  її  називають  октетом.  Була  популярною  в  середньовічній  сицилійській  поезії..її  формула  АБАБАБАБ.  Зустрічається  і  така  форма  АББАБААБ.  М.  Рильський  створив  такий  різновид  сициліани,  як  АБАБАААБ:
Ой,  як  тебе  ми  виглядали  Крізь  ніч,  крізь  морок,  крізь  туман,  Як  ми  для  тебе  засівали  Від  ворога  відбитий  лан,  Які  човни,  які  причали  Благословенній  готували,  Яким  нопоєм  наливали  Жадоби  невтомимий  жбан!
Відома  і  така  восьмирядкова  строфа  АБАБАВАВ.  Сициліана  є  попередницею  октави.

       Нона  (лат.  попа  —  дев'ята)  —  строфа  з  дев'яти  рядків  переважно  хорейного  розміру  з  римуванням  ААБВББВББ.  Наприклад:
Шапку  хмуро  він  насунув,  А
по  снігу  на  шлях  посунув,  А
важко  спотикається.  Б
А  душа  чогось  тривожна:  В
щось  у  світі  діється.  Б
Стане...  Прислухається  ...  Б
Та  стоять  ніяк  не  можна.  В
Сніг  із  вітром  віється,  Б
сніг  перекидається...  Б
(П.  Тичина)
         Є  й  така  форма  нони:  АБАБАББВВ.  Ця  нона  нагадує  октаву,  у  яку  перед  кодою  вставили  ще  один  рядок.

       Децима  (лат.  decima  —  десята)  —  десятирядкова  строфа  зі  сталою  схемою  римування:  АБАБВВГДЦГ.  Перші  чотири  рядки  зав'язували  ліричну  колізію,  а  останні  чотири  давали  її  розв'язку.  Такою  формою  написана  "Енеїда"  І.  Котляревського.
Приклад  з  "Енеїди"  І.  Котляревського:
Всім  старшинам  тут  без  розбору,  А
Панам,  підпанкам  і  слугам  Б
Давали  в  пеклі  добру  хльору,  А
Всім  по  заслузі,  як  котам.  Б
Тут  всякії  були  цехмістри,  В
І  ратмани,  і  бургомістри,  В
Судді,  підсудки,  писарі,  Г
Які  по  правді  не  судили  Д
Та  тільки  грошики  лупили  Д
І  одбирали  хабарі.  Г
       Відома  також  десятирядкова  строфа  —  сициліана  з  перехресним  римуванням:  АБАБАБАБАБ.

     Рондель  (франц.  rondelle  від  лат.  rotundus  —  круглий)  —  тринадцяти-рядкова  строфа  на  дві  рими.  Включає  три  строфи:  два  чотиривірші  і  один  п'ятивірш.  Перший  рядок  повторюється  тричі,  а  другий  двічі.
Мою  любов,  немов  Христа,  А
Добробажальцями  розп'ято.  Б
Хто  в  друзі  пхавсь,  той  винувато,  Б
Мов  пес,  підібгує  хвоста,  А
А  сіть  обмов,  важка  й  густа,  А
Розставлена  уміло  катом...  Б
Мою  любов,  немов  Христа,  А
Добробажальцями  розп'ято.  Б
Та  крил  натхнення  —  не  дістать:  А
Вони  увись  підносять  свято,  Б
Хоч  їх  і  стріляно,  і  клято.  Б
Цілують  праведні  вуста  А
Мою  любов,  немов  Христа.  А
(М.  Боровко)
     Рондель  застосований  у  другій  половині  XIII  ст.  трубадуром  Адамом  де  Галем.  Цю  строфу  використовували  Ф.  Війон,  С.  Малларме,  П.  Тичина,  Яр  Славутич.

       Рондо  (франц.  rondeau,  лат.  rotundus)  —  строфа  переважно  з  тринадцяти  рядків  на  дві  рими,  де  перший,  восьмий  і  тринадцятий  рядки  повторюються.  Виникла  у  середньовічній  французькій  поезії.  Може  мати  й  іншу  кількість  рядків  —  від  8  до  15.
Наприклад:
З  вітром  весняним  сосна  розмовляла,
Вічно  зелена  сосна.
Там  я  ходила  і  все  вислухала,
Що  говорила  вона.
Ой,  не  "зеленого  шума"  співала
Вічно  смутная  сосна.
Ой  не  "зеленого  шума"!
Чується  в  гомоні  тяжка  зимовая  дума.
(Леся  Українка)
Строфа  рондо  утвердилася  в  середньовічній  французькій  поезії.  До  неї  зверталися  Ф.  Війон,  В.  Тредіаковський,  І.  Северянін,  Леся  Українка,  М.  Рильський.

     У  світовій  поезії  є  такі  канонічні  строфи,  як  віланель,  китайська  танка,  японська  уака  (танка),  гайку  (гоку),  індійська  шлока,  персо-арабські  газель,  бейт,  рубаї,  грузинська  шаїрі  та  інші.  Танка,  гоку  і  рубаї  є  жанрами  лірики.
     Віланель  або  віленела  (лат.  villanus,  франц.  villanelle  —  селянський)  має  6  тривіршів  однакової  структури,  подібних  на  терцину,  і  останній  19-й  рядок.  Рядки  охоплені  двома  римами.  Перший  рядок  повторюється  у  шостому,  дванадцятому,  вісімнадцятому,  третій  —  у  дев'ятому,  п'ятнадцятому,  дев'ятнадцятому.  В  добу  середньовіччя  віланела  була  піснею  пастухів,  у  добу  Відродження  —  піснею  про  кохання.
Танка  —  п'ятивірш,  який  складається  із  чергування  п'яти—  та  семи-складових  рядків  (5-7-5-7-7).  Виникла  в  японській  поезії  у  VIII  ст.,  у  IX—X  ст.  стала  класичною  строфічною  формою.  Приклад:
Раптом  захотілося  -чого  б  це?  Поїздом  поїхати.  От  з  поїзда  зійшов  —  а  йти  нема  куди.
(Ісікава  Такубока.  Переклад  Г.  Туркова)

     Гоку  (гайку)  —  жанр  японської  пейзажної  лірики,  виник  у  XVI  ст.  Гоку  складається  з  трьох  рядків.  Перший  і  останній  рядок  мають  по  5  складів,  середній  —  7.  Схема  гоку  5+7+5.
Приклад  гоку  з  доробку  І.  Качуровського:
Достиглі  сливи  Нагадують:  ти  прожив  Ще  одну  весну...
Газель  (газела,  гезела)  складається  з  кількох  двовіршів,  але  не  більше  12,  на  вірш  лише  одна  рима.  Схема  римування  АА  БА  ВА  ГА.  Рима  може  бути  чоловіча,  жіноча,  дактилічна.  Ця  форма  ліричної  поезії  з'явилася  у  VII  ст.  в  арабській  та  персидській  літературах.  Зустрічається  у  творчості  І.  Франка,  В.  Поліщука,  Д.  Павличка.
Вона  була,  як  мрія,  що  жила  А
В  моєму  серці  довгі-довгі  дні.  Б
Все  вимріяне  в  ній:  чоло  й  уста,  А
І  очі  чорні  —  трошечки  скісні.  Б
Ступити  кроку  з  місця  я  не  міг  —  В
Так,  ніби  це  лучилось  уві  сні.  Б
(Д.  Павличко)

     Рубаї  —  строфічна  форма  з  чотирьох  рядків.  Перший  рядок  римується  з  другим  і  четвертим.  Кожен  чотиривірш  рубаї  —  закінчена  думка.  Наприклад:
Є  вірші  —  трударі,  є  вірші  —  ерудити,  А
Є  вірші  з  золота,  є  вірші  із  тандити,  А
Та  найдорожчі  ті,  що  із  вогню,  —  Б
Зігріти  важче,  ніж  охолодити.  А
(Д.  Павличко)
     Рубаї  характерний  для  ліричної  поезії  народів  Сходу.  Д.  Павличко  в  1987  році  видав  збірку  "Рубаї".
     Шаїрі  —  чотирирядкова  строфа  на  шістнадцять  складів,  усі  рядки  римуються  між  собою  (AAAA).  Популярна  у  найдавніших  пам'ятках  грузинської  поезії,  її  застосовував  Шота  Руставелі  у  поемі  "Витязь  у  тигровій  шкурі".  Наприклад:
Не  зовіть  того  поетом,  хто  випадком,  ненавмисне,  Кілька  слів  пустих,  нікчемних,  у  нудного  вірша  втисне,  Хоч  і  пнеться  до  поетів,  хоч  бундючиться  він  злісне,  Хоч,  немов  той  мул,  ґвалтує:  "Ти  найкраща,  власна  пісне!"
(Переклад  М.  Бажана)
Інші  види  віршів.
     Білий  вірш  або  верблан  (англ.  blank  verse)  —  неримований  вірш  з  виразною  внутрішньою  метричною  акцентово-інтонаційною  структурою.  Рима  у  ньому  компенсується  клаузулою.  Білі  вірші  використовуються  в  силабічному  і  силабо-тонічному  віршуванні.  Найчастіше  застосовується  у  віршованих  драматичних  творах  (Леся  Українка,  "У  пущі").
     У  драматичних  творах  білі  вірші  не  діляться  на  строфи,  у  ліриці  строфи'  є.  Можуть  використовуватися  будь-які  віршові  розміри.
     Вірші,  у  яких  половини  рим  немає,  називаються  напівбілими.
     Акровірш  (акростих)  (грец.  akros  —  зовнішній,  крайній,  лат.  versus  —  повтор,  поворот)  —  вірш,  перші  літери  якого  утворюють  слово,  фразу,  ім'я.
Лиха  зима  сховається,  А  сонечко  прогляне,  Сніжок  води  злякається,  Тихенько  тануть  стане,  —  І  здалеку  бистресенько  Вона  до  нас  прибуде,  Кому-кому  любесенько,  А  дітям  більше  буде.  (Л.  Глібов,  "Хто  вона?  ")  Тут  акровірш  використаний  як  форма  загадки  для  дітей.  

Джерело:  http://pidruchniki.com/18800413/literatura/vidi_rimuvannya

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744451
дата надходження 02.08.2017
дата закладки 02.08.2017

Анатолій Волинський

Немає пророків в країні…

Немає  пророків  в  країні
Де  батьківське  слово  зросло…
Віками  страждали…  й  понині,
Народ  наш  вирощує  зло.

Засіли  керманичі  хижі:
Бо  правду  -    неправдою  б’ють!
Слова  промовляють  ворожі,
На  мову  помиями  ллють.

Відняли  вже  все  від  народу,
Куди  не  поглянь    –  скрізь  біда.
Лишається,  кинутись  в  воду,
З  високої  кручі  Дніпра.    

За  Волю,за  Правду…  Свободу
Піднявся  великий  народ,
Побігли  не  знаючи  броду,
Не  зміряли  величі  вод.

Кудись  розлетілись,  як  птахи,
В  тепліші,  в    багаті  краї,
Волочуть  нещастя  невдахи:
Без  дому,родини  й  сім’ї.  

І  там,  не  багата  в  них    Доля,
Кругом  наші  в  злиднях  живуть,
Опудалом  посеред  поля,
Не  мед,  а  гіркоту  там  п’ють.

Тяжка  на  чужині  дорога  –  
Колюча  босоніж  стерня.
Закралась,  і  в  мене  тривога:
Печальну  співаю  щодня.  

Затягну  уночі  тужливу,
В  далекій  чужій  стороні
Про  долю…любов    нещасливу,
Що  мається  теж,  в  чужині.      

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728711
дата надходження 14.04.2017
дата закладки 28.07.2017

Теоретик

Основи поетики. Система віршування.

         Принципи  ритмічної  організації  віршованої  мови  в  поезіях  різних  народів  різні.  Але  спільним  для  всіх  видів  віршів  є  те,  що  рядки  їх  є  певними  сумірними  відтинками.  Отже,  основною  одиницею  членування  віршової  мови  слід  вважати  рядок.  Бо  саме  у  віршових  рядках  спостерігається  єдність  інтонації.  Віршовий  рядок  є  певним  інтонаційним  відтинком.
Літературний  вірш  розвинувся  на  основі  народної  пісні.  Але  він  з,являється  тоді,  коли  словесні  художні  твори  стали  складати  не  на  музичній,  а  на  мовній  основі.
         Головне,  що  визначає  характер  віршування  в  поезії  даного  народу,  це  особливість  його  мови.  Принципи  й  ознаки,  на  основі  яких  створена  ритмічна  будова  вірша  різні  в  різних  мовах.  Лад  (строй),  система  віршування,  що  застосовується  в  поезії  того  чи  іншого  народу,  залежать  від  мови,  мають  свою  національну  специфіку.  Відповідно  до  особливостей  мов  існували  й  існують  різні  системи  віршування.
         Значний  інтерес  для  з,ясування  природи  віршування  і  розуміння  сучасних  його  систем  мають  античні  вірші  та  теоретичні  основи  їх  складання.  В  античній  літературі  застосовується  система  віршування,  яку  називають  метричною  (гр.  “міра”).  У  давньогрецькій  і  латинській  мовах  розрізняють  довгі  та  короткі  склади.  На  тій  чи  іншій  закономірності  в  чергуванні  довгих  та  коротких  складів  і  базувався  ритмічний  лад  вірша.  Час,  потрібний  на  вимовукороткого  складу,  називався  “мора”,  довгого  –  дорівнював  двом  морам.  Довгі  та  короткі  склади  так  чи  інакше  об,єднувалися  у  стопи.
       Стопою  в  античній  літературі  називалося  сполучення  певної  кількості  довгих  і  коротких  складів,  яке  повторювалося  у  віршовому  рядку  і  надавало  йому  ритмічного  звучання.  Стопи  в  античному  віршуванні  були  дуже  різноманітні,  бо  могли  включати  від  двох  до  чотирьох  різних  складів.  Загальна  кількість  складів  у  рядку  могла  досягати  28.
     
       Увійшли  до  нових  систем  віршування  такі  стопи:
–              довгий  склад;
U    короткий  склад.
Двоскладові  стопи:
• хорей    [__  U  ]
• ямб            [U  __  ]
• пирріхій  [U  U]
• спондей  [  __        __]
Трискладові  стопи:
• дактиль              [__  UU]
• амфібрахій    [U  __  U]
• анапест              [UU  __]
• бакхій                  [__  __  U]
• антибакхій    [U  __    __]
• амфімарх        [__  U  __]
Чотирискладові  стопи:
• хоріямб        [__  UU  __]
• пеони                [__  UUU]
[U  __  UU]
[UU  __  U]
[UUU  __]
       Найпоширенішим  в  античній  поезії  розміром  був  гекзаметр  –  це  шість  переважно  дактиличних  стоп  (рядків).  У  рядках  гекзаметра  обов,язково  робили  паузу,  яка  називалася  –  цезура  і  ділила  рядок  на  два  піввірша.  Тая  як,  наприклад,  в  українській  та  російській  мовах  немає  довгих  та  коротких  складів,  то  при  перекладі  довгий  склад  замінюється  наголошеним,  а  короткий  –  ненаголошеним.
     [b]  Силабічна  система  віршування.  [/b]
       Ритмічний  лад  у  силабічній  системі  віршування  спирається  на  однакову  кількість  складів  у  рядках.  Закінчення  рядків  звичайно  підкреслюється  римою  (співзвуччя).  Римуються  найчастіше  сусідні  рядки.  Силабічна  система  віршування  зберіглася  у  французькій,  польській,  чеській  поезіях  (особливості  мови  –  наголос  має  постійне  місце:  у  французькій  –  наголошений  останній  склад,  у  польській  –  передостанній,  у  чеській  –  перший  склад).  Наявність  постійного  наголосу  надає  ритмічності  звучанню  віршів.  Силабічна  система  віршування  зустрічається  і  у  Т.Шевченка  “Думи  мої,  думи…”:
Бо  вас  лихо  на  світ  на  сміх  народило,
Поливали  сльози:  чом  не  затопили,
Не  винесли  в  море,  не  розмилив  полі?
Не  питали  б  люди  –  що  в  мене  болить?
Не  питали  б  за  що  проклинаю  долю,
Чого  нужу  світом?  “Нічого  робить”,  —
Не  казали  б  на  сміх…

         [b]Силабо–тонічна  система  віршування[/b]
       Ця  система  віршування  розвинулася  у  ХІХст.  У  мовах  східнослов,янських  народів:  українців,  росіян,  білорусів  –  наголоси  не  прикріплені  до  певного  складу  слів  і  припадають  на  різні  (за  місцем  у  слові)  склади.  Ікрім  того  можуть  пересуватися  при  відмінюванні  слів.  У  багатоскладових  словах  у  наших  мовах  крім  основного  чути  й  побічні  наголоси.  Наголошені  склади  позхначаються  не  тільки  силою  вимови,  а  й  деяким  подовженням  і  особливим  мелодійним  забарвленням.  Усе  це  чинники  інтонації.
       У  силабо–фонічній  системі  віршування  поєднується  принцип  рівноскладовості  рядків  (силабізму)  з  принципом  сумірності  віршових  рядків  за  наголошеністю  складів  (тонус  (гр.  “наголос”).  Ритмічна  організація  мови  у  силабо–тонічних  віршах  включає  як  сумірність  віршових  рядків  щодо  кількості  складів,,  так  і  певну  закономірність  у  чергуванні  наголошених  і  ненаголошених  складів.  Рядки  силабо–тонічних  віршів  мають  внутрішню  міру  або  розмір,  який  прийнято  визначати  за  допомогою  запозиченого  в  античному  віршуванні  поняття  стопи.
Стопою  в  силабо–тонічній  системі  віршування  називають  сполучення
наголошених  з  певною  кількістю  ненаголошених  складів,  яке
повторюється  у  рядку.
       У  силабо–тонічних  віршах  застосовуються  ті  самі  основні  стопи,  що  були  в  античному  віршуванні.    Але  з  заміною    довгого  складу  наголошеним,  короткого  –  ненаголошеним.
         Основні  двоскладові  стопи:      
ямб  [  U  __  ]
хорей  [  __  U  ]

Трискладові  стопи:                    
дактиль[__  UU]
амфібрахій  [U  __  U]
анапест  [UU  __  ]

         У  силабо–тонічних  віршах  наголоси  відіграють  ритмічну  роль.  У  зв,язку  з  цим  у  віршах  поряд  з  граматичними  і  логічними  розрізняють  і  ритмічні  наголоси,  тобто  такі,  які  вимагає  ритм.  Ритмічні  наголоси  майже  завжди  збігаються  з  граматичними.
         Силабо–тонічні  вірші  здебільшого  мають  однакову  кількість  стоп  у  рядках,  але  ртапляються  вірші,  написані  різностопним  ямбом.  Визначаючи  розмір  вірша  розглядаємо  не  один  рядок,  а  кілька.

     [b]  Тонічна  система  віршування[/b]
       Тонічна  система  віршування  (ХХ  ст.)  грунтується  на  приблизно  однаковому  числі  наголосів  (найчастіше  3  –  4  у  всіх  рядках  одного  вірша),  причому  ненаголошених  складів  між  ними  може  бути  різна  кількість.  Найважливішу  роль  у  тонічних  віршах  відіграє  прикінцевий  наголос,  якийє  в  рядках  особливо  сильний.  Унаслідок  довільного  розміщення  наголосів,  рядок  на  стопи  не  ділиться.  Найменша  частка  тонічного  вірша  –  це  слово  з  ритмічним  наголосом.  Важлива  ознака  тонічного  вірша  –  наявність  рими  і  паузи.  Цією  основною  якістю  тонічний  вірш  близький  до  народної  системи  віршування  (тонічної  за  своїм  характером).
Розмір  тонічного  вірша  визначається  кількістю  наголосів  у  рядку.
Наприклад:  М.Бажан:                          (чотиринаголосний  (4  наголоси  в  кожному  рядку)
В  мозок  вгруз  цвях  дум:
Коли  ж  підем  в  останній  штурм.

       Клаузули.
Закінчення  рядків  звучать  підкреслено  і  тому  автор  ставить  у  закінчення  те  слово,  на  яке  хотів  би  звернути  увагу  читача.
       Закінчення  віршового  рядка,  починаючи  від  останнього  наголосу,  називається  клаузула  (гр.  “замкнення”).
       Якщо  останній  склад  наголошений,  клаузула  називається  чоловіча.
Передостанній  склад  –  жіноча.
Третій  від  кінця  склад  –  дактилична.
4  –  5  і  далі  від  кінця  склад  наголошений  –  гіпердактилична.
Експресивна  виразність  клаузул  часто  посилюється  римою.
       Рима  –  співзвуччя  в  закінченні  рядків.
Відповідно  до  закінчення  рими  бувають:    —  чоловічі;-  жіночі;  -дактиличні.
Розрізняють  рими  
-  точні  (збігаються  усі  звуки:  сонце  –сон  це;  коні  –  в  законі)
-  неточні  (збігаються  не  всі  звуки:  хатини  –єдине,  поет–вперед).
       Неточні  рими,  в  яких  збігаються  лише  голосні  називаються  асонансними,  якщо  лише  приголосні  –  алітеративні  (або  консонансні).
       Види  римування:
• перехресне  (через  рядок  –  абаб)
• оповите  (або  кільцеве)  перший  і  останній  рядки  –  абба)
• паралельне  (суміжне  або  парне  –  ааббвв)
       Строфа  (гр.  “обертання”)  –  група  віршованих  рядків,  об,єднаних  римою,  інтонацією,  темою.

       Джерело:  http://www.ukrlitzno.com.ua/teoriya-literaturi-elementi-virshuvannya-sistema-virshuvannya/

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743263
дата надходження 24.07.2017
дата закладки 26.07.2017

Теоретик

Основи поетики. Цезура та клаузула.

 
       Віршована  мова  багата  на  різні  паузи,  що  підсилюють  ритм  і  увиразнюють  зміст.  Крім  міжслівних  та  логічних  (на  розділових  знаках  і  між  синтагмами),  властивих  і  прозовій  мові,  тут  є  ще  прикінцеві  (паузи  між  рядками),  емоційні  (зупинки  для  підкреслення  якогось  слова  при  виразному  читанні)  та  цезура.
       Цезура  (лат.  caesura  —  розтин,  розріз,  поділ)  —  пауза  в  середині  рядка,  що  поділяє  його  на  дві  частини  (піввірші).  Цезура  має  ритмотворче  значення  —  вона  підсилює,  підкреслює  ритм  і  смислове  —  виділяє  найважливіші  слова,  увиразнює  висловлену  думку.  За  своєю  тривалістю  цезура  трохи  коротша  за  міжрядкову  паузу.
       Найчастіше  цезура  з’являється  в  багатостопних  рядках.  Вона  може  бути  постійною,  якщо  стоїть  у  всіх  рядках  на  одному  й  тому  ж  місці;  рухомою,  якщо  вона  є  в  кожному  рядку,  але  в  різних  місцях;  періодичною,  якщо  ритмічно  з’являється  через  рядок  або  два.
       Клаузула  (лат.  clausula  —  закінчення)  —  заключна  частина  віршового  рядка,  починаючи  з  останнього  наголошеного  складу.  Співзвучні  клаузули  утворюють  риму.  
       Залежно  від  місця  наголосу  розрізняють  клаузули  (як  і  рими):
—  окситонні  (чоловічі)  —  з  наголосом  на  останньому  складі.  Кінець  рядка  звучить  твердо,  уривчасто.
Наприклад:
Лине  кроків  дзвíн  —  перегуки  мíн»
(Володимир  Сосюра);
—  парокситонні  (жіночі)  —  з  наголосом  на  передостанньому  складі.  Кінець  рядка  звучить  м’якше,  тепліше.
Наприклад:
Женою-трудівницею  на  полі  —
із  піснею  про  волю  у  неволі.
(Максим  Рильський);
—  дактилічні  —  з  наголосом  на  третьому  від  кінця  складі.  Кінець  рядка  звучить  плавно,  лагідно,  іноді  тужливо.
Наприклад:
Рученьки  терпнуть,  злипаються  вíченьки...
З  раннього  ранку  до  пізньої  нíченьки
(Павло  Грабовський);
—  гіпердактилічні  —  з  наголосом  на  четвертому  від  кінця  складі.  Така  рима  часто  сприймає  додатковий  наголос  на  останньому  складі  і  тому  звучить  ,  як  чоловіча.
Наприклад:
Як  була  я  молодою  преподÙбницею,  —
повісила  фартушину  над  вікÙнницею.
(Тарас  Шевченко).
       Звісно,  якоїсь  певної  інтонації  рими  (і  клаузули)  створити  самостійно  не  можуть  —  вони  лише  увиразнюють,  посилюють  основну  авторську  інтонацію.
       Джерело:  http://ukrart.lviv.ua/rumu2.php  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742783
дата надходження 20.07.2017
дата закладки 20.07.2017

Теоретик

Основи поетики. Тропи

     Троп  (грец.  tropos  —  поворот)  —  слово  або  вираз,  ужитий  у  переносному  значенні.  Тропи  розкривають  суть  зображуваного  предмета,  явища,  вони  є  засобом  індивідуалізації  персонажа,  виявляють  ставлення  автора  до  зображуваного.  Тропи  надають  мові  образної  виразності,  емоційності.  Аристотель  вважав,  що  вміння  створювати  тропи  є  ознакою  таланту  письменника.
     До  тропів  належать  епітет,  порівняння,  метафора,  метонімія,  іронія,  сарказм,  алегорія,  символ,  гіпербола,  літота,  перифраз.  Найпростішими  видами  тропів  є  епітети  і  порівняння.
     Епітет  (грец.  epitheton  —  прикладка)  —  це  художнє  означення,  яке  виділяє  в  зображуваному  характерну  ознаку  чи  рису  і  викликає  певне  ставлення  до  нього.  Епітети  виражаються  прикметниками  (ніжний,  квітчастий),  прислівниками  (весело,  привітно),  дієприкметниками  (задиханий,  знесилений,  пожований,  написаний),  дієприслівниками  (витріщивши,  підскакуючи),  іменниками  (чарівниця-зима,  Дніпро-Славутич,  зайчик-побігайчик),  числівниками:  "Це  той  первий,  що  розпинав  І  Нашу  Україну"  (Т.  Шевченко  "Сон").
     П.  Волинський  і  М.  Коцюбинська  вважають,  що  епітет  треба  відрізняти  від  логічного  означення.  "Не  можна  вважати  художнім  епітетом  означення,  яке  вказує  на  якусь  невід'ємну  органічну  ознаку:  матеріал,  з  якого  зроблений  предмет,  родинну  приналежність  людини  (дерев'яний  стіл,  залізне  ліжко,  срібний  портсигар,  батькова  сестра  тощо).  Але  ті  ж  самі  означення  в  сполученні  з  іншими  поняттями,  в  іншому  контексті  можуть  набувати  художнього,  образного  значення,  ставати  метафоричними  епітетами  (дерев'яне  обличчя,  залізний  характер,  срібне  сяйво).  Отже,  зміст  епітета  можна  зрозуміти  лише  з  контексту,  лише  в  сполученні  з  тим  словом,  яке  визначається  епітетом".
     Є  різні  класифікації  епітетів.  Виділяють  епітети  прості,  складні,  зорові,  слухові,  нюхові,  живописні,  психологічні.  За  змістом  епітети  ділять  на  зображувальні  або  описові  і  ліричні.  В  ліричних  є  оцінний  елемент  (чарівна  ніч,  сяючі  очі).
     О.  Галич  ділить  епітети  на  характерологічні  або  пояснювальні  і  посилювальні,  постійні,  контекстуально-авторські,  прикрашальні  Перший  підкреслює  найхарактернішу  ознаку  предмета,  а  другий  "не  просто  виділяє  характерну  рису  предмета,  а  ще  й  посилює  її"2.  Наприклад:  "Прокинеться  кривава  зрада,  II  і  стисне  віроломний  ніж"  (Є.  Маланюк).  Постійними  є  ті  епітети,  які  часто  стоять  при  одних  і  тих  же  словах:  "шлях"  -  -  битий,  "козак"  —  молоденький,  "кінь"  —  вороненький,  "море"  —  сине.  "Контекстуально-авторським  називається  епітет,  який  виділяє  не  постійну  —  супровідну,  канонізовану  в  межах  літературного  або  індивідуального  стилю  ознаку  предмета,  а  таку  рису,  яка  видається  характерною  в  предметі  за  певних  обставин  у  тому  конкретному  контексті,  в  якому  про  цей  предмет  згадується.  Контекстуально-авторський  -  це  епітет,  що  є  переважною  прикметою  реалістичного  стилю,  який  вимагає  точності,  а  не  виключно  поетичності  висловлювання,  відповідності,  реалістичності  означуваного  в  предметі  самому  означеному  предметові,  тим  конкретним  обставинам,  у  зв'язку  з  якими  даний  предмет  згадується".  Наприклад:  "Проса  покошено.  Спустіло  тихе  поле.  //  Холодні  дні  з  високою  блакиттю  //  Не  повернуть  минулого  ніколи:  //  Воно  пройшло  і  вже  здається  миттю!"  (М.  Рильський).
     Що  ж  до  прикрашальних  епітетів,  то  вони,  як  зауважує  Б.  Томашевський,  були  у  широкому  вжитку  в  романтичному  і  класицистичному  стилях.
     П.  Волинський,  крім  постійних  епітетів,  називає  метафоричні,  залізна  воля,  чорна  нудьга,  мертва  тиша,  метонімічні:  "Той  неситим  оком  І  за  край  світа  зазирає..."  (Т.  Шевченко),  гіперболічні:  "Безмежнеє  поле"',  іронічні:  колегіальний  ум,  мудрий  осел,  вовк-пастух.
     О.  Веселовський  виділяє  синкретичні  епітети,  їх  виникнення  пояснює  синкретизмом  (злитістю)  наших  сприймань  (зорових,  слухових,  дотикових).  Таке  явище  називають  художньою  синестезією.  У  поемі  "Похорон  друга"  П.  Тичина  використовує  образи  синього  плачу  і  синього  снігу:
Вже  сумно  вечір  колір  свій  міняв  
З  багряного  на  сизо-фіалковий,  
Я  синій  сніг  од  хати  відкидав  і  зупинився...
 Синій,  оркестровий  долинув  плач  до  мене.
Порівняння  (лат.  comparatio)  —  це  троп,  у  якому  один  предмет,  подія  зіставляються  з  іншими,  у  яких  ці  особливості  виявлені  різко,  яскраво.          Порівняння  виконують  зображальну  і  емоційно-оціночну  роль.
У  літературознавстві  виділяють  порівняння  прості,  поширені,  заперечувальні,  порівняння-запитання.
     Простим  порівнянням  є  таке,  в  якому  порівнювані  предмети  зіставляються  за  однією  або  кількома  однорідними  ознаками.  Прості  порівняння  утворюються  за  допомогою  сполучників  як,  мов,  немов,  ніби,  наче,  нібито,  начебто,  гейби,  буцім.  Безсполучниково:
1)  за  допомогою  предиката:  подібний,  нагадує,  схожий,  скидається;
2)  формою  орудного  відмінка:  блискавкою  промайнула  думка;
3)  опусканням  сполучника:  "Книга  —  морська  глибина"  (Іван  Франко).  А.  Ткаченко  ділить  прості  порівняння  на  загальновживані:  "Гарна  як  намальована",  поле  як  море  та  індивідуально-авторські:  "У  нього  очі  —  наче  волошки  в  життя"  (Андрій  Головко);  "Моя  душа,  немов  черешня,  //  Понад  снігами  зацвіла  "  (Д.  Павличко).
     Розгорнені  (поширені)  порівняння  —  це  такі,  у  яких  порівнювані  предмети  зіставляються  за  кількома  ознаками.  Розкриваючи  ряд  ознак  одного  або  групи  предметів,  вони  створюють  картину,  всебічно  змальовують  предмет:  "По  обидва  боки  Руського  потоку  стояли  два  високі,  але  не  круті  гребені  гір,  неначе  дві  велетенські  зелені  хвилі  на  морі  піднялися  рядком,  а  далі  збіглись  докупи  краями,  злилися  і  тут  підскочили  вгору  білою  піною"  (І.  Нечуй-Левицький).
     Особливість  приєднального  порівняння,  за  словами  Б.  Томашевського,  у  тому,  що  "...  спочатку  подається  предмет,  а  потім  вичерпна  тема,  яка  стосується  предмета,  після  сполучникового  слова  "так"  подається  образ"1.  Наприклад:  "Як  прихопився  чоловік  до  борщу,  як  узяв  тевкати,  як  коли  добрий  кінь  із  вагою  під  гору  вдирає.  Що  як  він  Із  вагою  тягне  помапо  рівненькою  дорогою,  а  під  гору  як  упреться  з  усієї  сили  та  задрібоче  ногами,  так  іще  його  й  стримувати  приходиться...  Але  зате  на  самій  горі  стає  віддихатися.  Так  і  Іван:  виїв  борщ  та  й  віддихусться-віддихустнся  аж  ізгоді  говорить"  (Лесь  Мартович).
     Виділяють  порівняння  прямі  (позитивні)  й  заперечувальні  (заперечні,  зворотні).  Прямі:  очі  як  зорі.  Заперечу  вальні  порівняння  побудовані  не  на  зіставленні,  а  на  протиставленні  предметів  або  явищ:
Ой  тож  не  зоря,
Ой  тож  не  ясна,
Ой  тож  моя  молода  дівчина
По  водицю  ішла.
     Порівняння-запитання  —  це  такий  вид  порівняння,  коли  порівнюючий  образ  ставиться  у  формі  запитання:
Глянь,  у  скелях  височенних...
...  чи  там  гнізда  ластівок?
Ні,  се  нори  для  аскетів.
(І.  Франко)
     Метафора  (грец.  metaphora  —  перенесення)  —  це  образний  вислів,  у  якому  ознаки  одного  предмета  чи  дії  переносяться  на  інший  за  подібністю.  Метафора  є  прихованим  порівнянням,  тому  метафору  завжди  можна  розгорнути  у  порівняння.
     У  "Словнику  лінгвістичних  термінів"  за  ред.  Д.  Ганича  та  І.  Олійника  розрізняються  метафори  "прості,  побудовані  на  зближенні  предметів  чи  явищ  за  однією  якоюсь  ознакою,  і  метафори  розгорнуті,  побудовані  на  різних  асоціаціях  між  предметами  і  явищами.  Наприклад:  "Навшпиньки  підійшов  вечір.  Засвітив  зорі,  послав  на  травах  тумани,  і,  на  вуста  поклавши  палець,  —  ліг"  (П.  Тичина).  Гіперболічна  метафора  побудована  на  перебільшенні  ознак  чи  якостей.
     Метафора  лексична  —  слово,  або  одне  із  значень  слова,  яке  виникло  шляхом  метафоричного  перенесення  (за  подібністю  форми  предметів,  їх  розміру,  зовнішніх  чи  внутрішніх  властивостей  тощо).  Наприклад:  стріла  —  як  назва  рухомої  частини  підйомного  крана,  парк  —  місце  стоянки,  ремонту  і  обслуговування  транспортних  засобів.  Ці  слова  чи  значення  слів  є  основними  назвами  відповідних  предметів  (Д.  Ганич,  І.  Олійник).
     Поетичною  метафорою  Д.  Ганич  і  І.  Олійник  вважають  таку,  що  виступає  як  складна  різнопланова  семантична  структура.  Наприклад:  О  тиха  пристане  робочого  стола,  //  Де  ще  на  якорях  дрімають  вірні  ріши,  //  Де  мислі  щоглами  підносяться  стрункими,  //  струмують  образи,  як  понадводна  мла!  (М.  Рильський).
     Видом  метафори  є  персоніфікація  (лат.  persona  —  особа  і  facere  —  робити)  —  це  надання  предметам,  явищам  природи  почуття  властивостей  людини,  олюднення.  Іноді  персоніфікацію  називають  уособленням.
У  словниках  літературознавчих  термінів  ці  поняття  розрізняють.  Уособлення  чи  прозопея  (грец.  prosopopeia)  —  це  перенесення  властивостей  живих  істот  на  предмети,  явища  природи,  абстрактні  поняття,  оживлення  їх.
     Персоніфікація  може  бути  простою  і  поширеною  (розгорненою).  Прості  -  лаконічні:  "Підійшов  вечір.  Засвітив  зорі"  (П.  Тичина).  Вони  переносять  одну  —  дві  риси  живої  істоти  на  предмет  або  явище.  Розгорнені  створюють  цілий  образ,  картину,  вони  використовуються  у  тих  творах,  де  с  казкові  мотиви,  у  народних  баладах.
     А.  Ткаченко  відзначає,  що  найчастіше  зустрічається  антропо-,  зоо-,  ботаноморфна  метафоризація.
1.  Переживання  людей  змальовуються  як  живі,  здатні  діяти  істоти:  туга  точила  серце,  ревнощі  штовхали  на  злочин.
2.  Оречевлення  (опредмечення)  душевних  якостей  людини:  глибокий  сум,  темна  особа.
3.  Уподібнення  людських  переживань,  дій,  якостей  до  явищ  природи:
Не  дивися  так  привітно,  яблуневоцвітно.
(П.  Тичина)
4.  Ототожнення  явищ  природи  за  принципом  подібності  з  частинами  людського,  тваринного,  рослинного  організму:  вухо  відра,  підошва  гори.
5.  З  розвитком  абстрактного  мислення  з'явився  такий  вид  оречевлення  (опредмечення),  в  якому  абстрактні  явища  і  процеси  ототожнюються  за  принципом  подібності  з  явищами  і  процесами  матеріального  життя:  крик  моди,  корінь  зла,  яблуко  розбрату,  джерело  насолоди,  гострота  проблем,  глибина  узагальнень.
     Алегорія  (грец.  аllegоrіа  —  іносказання)  —  образний  вислів,  у  якому  все  має  переносне  значення.
     П.  Волинський  вважає  алегорію  видом  метафори,  Г.  Абрамович  —  окремим  видом  тропа.  Алегоричні  образи  використовуються  в  байках,  прислів'ях,  приказках,  у  ліричних  творах.  У  казках  і  байках  вовк  —  пожадливий,  жорстокий,  лисиця  —  хитра,  осел  —  упертий.  Алегоричні  образи  використовуються  для  називання  творів  ("Досвітні  огні"  Лесі  Українки,  "Каменярі"  І.  Франка,  "Кобзар"  Т.  Шевченка).
     На  алегоріях  побудовані  загадки  і  прислів'я:  пастух  рогатий;  доки  сонце  зійде,  роса  очі  виїсть;  прийде  коза  до  воза.
Алегоричну  мову  називають  езопівською  (від  імені  давньогрецького  байкаря  Езопа).
     Символ  (грец.  symbolon)  —  умовний  розпізнавальний  знак,  який  полягає  в  заміні  назви  життєвого  явища,  предмета,  поняття  умовною  назвою,  знаком,  який  має  щось  спільне  з  ними.  Наприклад:  весна  —  символ  народ-ження,  гроза  —  символ  небезпеки.  Дехто  ототожнює  символ  з  алегорією.  Символом  називають  заміну  абстрактного  або  узагальнюючого  поняття  конкретним  образом.  В  алегорії  є  порівняння,  символічний  образ  абстрактний,  умовний,  має  узагальнююче  значення.  Символом  може  бути  художня  деталь,  порівняння,  метафора.  Символічний,  наприклад,  образ  камінного  хреста  з  однойменної  новели  В.  Стефаника.  Маючи  узагальнююче  значення,  символічні  образи  використовуються  у  назвах  творів  ("Вершники"  Ю.  Яновського,  "Сонячні  кларнети"  П.  Тичини).
     Символічні  образи  зустрічаються  у  фольклорі:  (зозуля  —  символ  суму,  червона  калина  —  дівчина,  білий  голуб  —  символ  миру,  чайка  —  образ  самотньої  жінки-матері,  чаєнята  —  діти-сироти).  В  усній  народній  творчості  символи  з'явилися  на  основі  паралелізму.
     У  художній  літературі  використовується  релігійна  символіка:  терновий  вінок,  хрест  —  символи  страждань.  Символи  часто  зустрічаються  у  Святому  Письмі.  Особливе  місце  займають  символічні  образи  у  символістів  (стильова  течія  модернізму).
     Близьким  до  символу  є  образ-емблема  (грец.  embleuma  —  вставка,  рельєфна  оздоба).  Образи-емблеми  грунтуються  на  асоціаціях,  алегорія  і  символ  —  на  подібності.  Образи-емблеми  —  статичні.  Вони  використовуються  в  графіці,  геральдиці,  скульптурі.  Образами-емблемами  є  ліра,  пронизане  стрілою  серце  тощо.
     Емблематичні  вірші  набули  популярності  в  епоху  бароко.  Д.  Чижевський  писав,  що  емблематичні  вірші  це  "невеликі  епіграматичні  вірші  до  малюнків,  "емблем",  тобто  зображень  речей,  що  мають  якесь  символічне  значення"1.  Емблематичні  вірші  писав  Ф.  Прокопович.  Д.  Чижевський  цитує  уривок  одного  з  таких  віршів,  присвячених  пам'яті  митрополита  Варлаама  Ясинського:
Всі  ріки  ізначала  малиє  бивають,
но,  текуще  путь  довгий,  води  умножають.
Подобні  і  Варлаам  ученія  ради
прейде  страни  многіє  і  многіє  гради.
І  тако,  од  отчества  далече  странствуя,
зіло  себе  умножи  премудрости  струя.
     Популярними  в  Україні  були  геральдичні  (гербові)  вірші.  У  таких  віршах  містилися  пояснення  до  малюнка  на  гербі  особи,  котру  треба  було  прославити.  Подаємо  уривок  з  вірша  на  герб  Могили:
Два  мечі  в  справах  рицерських  смілість  показують;
лилія  з  хрестом  віру  християнськую  знаменують.
В  тім  дому  щирая  побожність  обитаєть,  а  слава  несмертельная  навіки  обиваеть.
     Традиції  емблематичної  поезії  продовжували  поети-авангардисти,  зокрема  М.  Семенко.  До  нашого  часу  дожила  фігурна  поезія.  Автори  фігурних  віршів  спершу  малювали  контур  предмета  або  емблеми,  а  потім  заповнювали  його  текстом.  Майстром  фігурного  вірша  був  Величковсь-кий.  У  багатьох  з  них  вміщував  своє  прізвище:
И  О  смерти  пАмятай,
и  На  судъ  будь  чуткий.
ВЕЛьмИ  Час  біжить  сКОро,
В  бігу  Своимъ  прудКИЙ.
     Метонімія  (грец.  metonimia  —  перейменування)  —  образний  вислів,  у  якому  назва  одного  предмета  чи  явища  замінюється  іншою  на  основі  реального  зв'язку  між  ними.  Тому  метонімію  ніколи  не  можна  розгорнути  у  порівняння.  Аристотель  помилково  ототожнював  метонімію  з  метафорою.
Зв'язки  між  предметами  і  явищами  —  різноманітні,  тому  є  багато  різновидностей  метонімії:
1.  Метонімія  місця.  Заміна  найменування  людей  назвою  місця,  де  вони  перебувають,  країни,  у  якій  живуть:  Африка  відстоює  свої  права.  Аплодувала  гальорка.  Київ  вітав  переможців  олімпіади.  Пароплав  вибухнув  реготом.  Борислав  сміється.
2.  Метонімія  часу.  Заміна  назви  події  назвою  часу,  коли  вона  відбувалася:  це  був  найщасливіший  день  у  моєму  житті.  Минув  важкий  рік.
3.  Метонімія  засобів  (органів,  знарядь),  за  допомогою  яких  щось  здійснюється:  у  нього  гостре  перо.  Притримай  язик.
4.  Метонімія  належності.  Заміна  назви  предмета  іменем  його  творця,  власника:  переклав  Шекспіра.  Знає  напам'ять  Шевченка.  Купив  Маланюка.
5.  Метонімія  матеріалу.  Заміна  назви  речі  матеріалом,  з  якого  вона  зроблена:  ходить  у  шовках.  Любить  кришталь.  Платить  золотом.
6.  Заміна  назви  дійової  особи  назвою  дії,  яку  вона  виконує,  або  предмета,  що  її  характеризує:  "Чорні  зароплені  кахтани,  лейбики,  сіраки  та  гуні,  такі  ж  сорочки,  переперезані  то  ременями,  то  шнурами,  то  ликом,  бліді,  пожовклі  та  позеленілі  лиця,  пошарпані  та  зароплені  шапки,  капелюхи,  жовнярські  "гольмици  ",  бойківські  повстяні  крисані  та  підгірські  соломинки,  —  все  те  густою,  брудною,  сірою  хмарою  вкривало  толоку"  (І.  Франко).  "Туди  пішла,  поїхала  любая  розмова"  (Народна  пісня);
7.  Заміна  назви  дії  одним  моментом:  стала  на  рушничок  щастя.
8.  Заміна  назви  вмісту  вмістищем:  з'їв  миску,  горить  лампа,  кипить  чайник.
     Синекдоха  —  це  кількісна  метонімія  (грец.  Synekdoche  —  переймання,  співвіднесення),  вид  тропа,  в  основі  якого  кількісні  відношення  між  предметами;  образний  вислів,  заснований  на  кількісному  зіставленні  предметів,  явищ,  на  заміні  цілого  частиною,  множини  одниною.  Види  синекдохи:
1.  Заміна  множини  одниною:  студент  пішов  допитливий.  "І  на  оновленій  землі  //  Врага  не  буде,  супостата  //  А  буде  син  і  буде  мати  "  (Т.  Шевченко).
2.  Заміна  однини  множиною:  "як  ми  себе  почуваємо?  "  (лікар  до  хворого).
3.  Заміна  цілого  частиною:  "Настали  своє  серце  і  руку...  //Наступи  на  горло  вороже"(М.  Рильський).
4.  Заміна  частини  цілим:  "Стояла  я  і  слухала  весну"  (Леся  Українка).
5.  Заміна  родового  поняття  видовим:  "Ой  піду  я,  піду  понад  Дунаями  "  (Дунай  у  значенні  ріки).  Берегти  копійку.
6.  Заміна  видового  поняття  родовим:  двоногий  ссавець  (людина).
7.  Заміна  неозначеного  числівника  означеним:  сім  раз  відміряй,  а  раз  відріж.
8.  Антономазія  (грец.  antonomadzo  —  перейменування)  -  -  вживання  власних  імен  у  значенні  загальних:  у  нас  драматургів  багато,  а  Шекспірів  мало.  Колумб  —  першовідкривач,  Іуда  —  зрадник.  "Воздвигне  Вкраїна  свого  Мойсея  "  (І.  Франко).  Марс  —  війна,  Ескулап  —  лікар.  Нарцис  —  самозакоханий,  Сократ  —  мислитель.
9.  Вживання  загальних  імен  у  значенні  власних:  Кобзар,  Каменяр.
     Перифраз  (грец.  periphrasis  від  грец.  peri  —  навколо,  phrazo  —  пояснюю,  говорю)  —  це  образний  вислів,  у  якому  назва  предмета  чи  явища  замінюється  описом  його  ознак.  Перифраз  використовується  у  розмовній  мові,  публіцистиці,  художній  літературі.  Наприклад:  автор  "Кобзаря",  автор  роману  "Собор  ",  батько  історії,  чорне  золото.  "Лягло  костьми  людей  муштрованих  чимало  "  (Т.  Шевченко)
     Евфемізм  (грец.  euphemismos  віл  єн  —  добре  та  phemi  —  кажу)  —  заміна  грубих,  брутальних  або  неприємних  слів  м'якшими,  ввічливими:  замість  брехати  —  говорити  неправду,  ухилятися  від  істини,  замість  дурень  —  нерозумний.
     Крім  евфемізмів,  існують  ще  слова  —  табу  (полінезійське  "tabu  "  —  заборона).  Це  слова,  вимовляння  яких  вважається  непристойним  і  небезпечним:  нечиста  сила,  "Той,  що  греблі  рве",  "Той,  що  в  скалі  сидить".
     Іронія  (грец.  eironeia  —  прихована  насмішка)  —  це  приховане,  замасковане  глузування.  Т.  Шевченко,  щоб  яскраво  передати  безправне  становище  у  царській  Росії,  писав:  "Од  молдованина  до  фінна  II  На  всіх  язиках  все  мовчить,  II  Бо  благоденствує"
     Іронія  вживається  в  епіграмах,  байках,  комедіях,  сатиричних  романах,  оповіданнях,  фейлетонах.  У  фейлетоні  "Чухраїнці"  Остап  Вишня  писав  про  чухраїнських  лордів:  "Чухраїнців  було  чимало:  щось  понад  тридцять  мільйонів,  —  хоч  здебільша  вони  й  самі  не  знали,  хто  вони  такі  суть...  Як  запитають  було  їх:
—  Якої  ви,  лорди,  нації?
Вони,  почухавшись,  відповідають:  —  Та  хто  й  зна...  Живемо  в  Шенгеріївці.
—  Православні".
     Поширеним  видом  іронії  є  антифриз  або  антифразис  (грец.  antiphrasis  —  затемнення).  Це  вживання  слів  у  протилежному  значенні.  Наприклад:  швидкий,  як  черепаха.
     Різновидом  іронії  є  ас  теїзм  (грец.  asteismos  —  жарт,  дотеп).  Це  похвала  у  формі  осуду,  або  навпаки.
Слава!  Слава!
Хортам,  і  гончим,  і  псарям.
І  нашим  батюшкам-царям
Слава!
(Т.  Шевченко)
     Астеїзм  використовує  О.  Довженко  у  "Повісті  полум'яних  літ":  "...  і  сержант  у  мене  попереду  хоробрий  душогуб,  Орлюк,  чума  б  його  забрала''.
     Сарказм  (грец.  sarkasmos  —  терзання)  —  зла  іронія.  Сарказмом  називають  дошкульну  насмішку.  Для  сарказму  властиве  поєднання  сміху  із  злістю.  Наприклад:
Ненавиджу  вас  всіх  і  бриджусь  вами,
Ви  перфумовані  плебеї  в  фраку!
Ви  паразити  з  водянистим  мізком,
Ви  неробучі,  загребущі  руки,
Ви,  у  котрих  з  усіх  прикмет  звірячих
Лишились  тільки  хитрощі  гадюки!
(І.  Франко)
Інвектива  (лат.  invehi  —  нападати,  invectiva  (oratio)  —  лайлива  промова)  —  гостре  засудження  певної  вади.
А  ми  дивились,  та  мовчали,
Та  мовчки  чухали  чуби,
Німії,  подлії  раби.
(Т.  Шевченко)
     Окейморон  (оксюморон)  —  (грец.  oxymoron  —  дотепно-безглузде  від  oxys  —  гострий,  moros  —  безглуздий)  —  це  образний  вислів,  у  якому  поєднуються  ніби  несумісні,  протилежні  за  змістом,  контрастні  поняття.
Наприклад:  бідний  багач,  солодка  мука,  дзвінка  тиша,  живий  труп,  сміх  крізь  сльози,  щасливе  горе,  веселий  цвинтар.  З  оксимороном  споріднена  катахреза  (грец.  katachrêsis  -  зловживання).  Катахреза  -  поєднання  понять  і  виразів  всупереч  їх  буквальному  змісту.  Це  сполучення  слів  логічно  не  узгоджених  між  собою:  кольорова  білизна,  червоне  чорнило.  У  художній  літературі  використовується  як  експресивний  засіб:  "Білим  жалем  вечір  кинув  тіні  //Білим  жалем  шум  пороші  "  (В.  Чумак).  Катахреза  зустрічається  в  назвах  творів:  "Веселий  похорон  "  В.  Симоненка,  "Ніж  у  сонці  "І.  Драча.
     Гіпербола  (грец.  hyperbole  —  перебільшення)  —  це  образний  вислів,  який  становить  художнє  перебільшення.  О.  Потебня  писав,  що  гіпербола  "є  наслідок  якогось  сп'яніння  в  почуттях,  що  перешкоджає  бачити  речі  в  їхніх  звичайних  розмірах".
А  сльоз,  а  крові!?  Напоїть
Всіх  імператорів  би  стало
З  дітьми  і  внуками,  втопить
В  сльозах  удов'їх...
(Т.  Шевченко)
     Протилежний  до  гіперболи  троп  має  назву  мейозис  (грец.  meiôsis  —  зменшення).  Це  образний  вислів,  який  полягає  у  навмисному  зменшенні  міри  або  властивості  чого-небудь:  нічого  собі  —  замість  добре.
     Літота  (грец.  litotes  —  простота)  —  надмірне  поетичне  применшення.  У  народних  казках:  хлопчик-мізинчик.  Бабуся  "малесенька,  ледве  од  землі  видно  "  (Марко  Вовчок).  Хата  на  курячих  ніжках.
     Джерело:  http://pidruchniki.com/11510513/literatura/tropi  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742390
дата надходження 17.07.2017
дата закладки 17.07.2017

гостя

Ескізи…

І  місто  
прихилилося  до  сну…
Фантомне  місто.  Вавилонські  вежі.
Впадеш  в  траву,  вологу  та  рясну.
…  я  не  змінила  
   жодної  одежі

З  тих  пір.  
Все  ті  ж  спустошені  вуста
(припухлість  ти  вважаєш  за  окрасу?)
Печаль    –  моя  корона  золота
на  срібно  –  вогнянИх
     спіралях  часу.

Ця  ніч  така…  
Тривожна  й  запашна.
(  шматує    дощ  занедбані  ескізи)
...ота,  що  розчинилася,  прийшла
з  карпатським  вітром
   у  долини  Гізи

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739878
дата надходження 29.06.2017
дата закладки 29.06.2017

Любов Ігнатова

Я повернусь…

Я  повернусь,  не  плачте,  мамо!
Обов'язково  повернусь!
В  осіннім  небі  журавлями
Безсоння  Вашого  торкнусь.

В  зимовій  тиші  до  порогу
Снігами  спрагло  припаду,
Молитимусь  за  Вас  до  Бога,
Щоб  Він  відвів  від  Вас  біду.

Вернуся  гомоном  весняним,
Струмком  до  серця  потечу  —
Воно  боліти  перестане.
А  Ви...запалите  свічу...

Я  повернусь,  не  плачте,  мамо,
Віддайте  літечку  сльозу  —
Нехай  воно  понад  полями
Відсвітить  по  мені  грозу...

Я  повернусь...  Я  поруч  з  Вами,
Я  буду  жити  у  душі.
Я  —  попід  Вашими  ногами
Росою  вкриті  спориші,

Я  —сонця  промінь  на  світанні,
Кульбаби  сивина  в  траві,
Холодні  вранішні  тумани
І  трелі  рідних  солов'їв...

Я  повернусь.  Не  плачте,  мамо.
Торкнуся  вітром  верховіть,
Умию  ріднокрай  дощами...
А  Ви...  за  мене  доживіть...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697411
дата надходження 29.10.2016
дата закладки 20.06.2017

Любов Ігнатова

Дещо філософське…

Море  злизує  з  берега  рани,
Залишаючи  сіль  цілунків,
І  приправлена  сонцем  прана
Пророста  у  Всесвітню  Думку.

Розбентежене  небо  у  хвилі
Губить  ясно-червоне  коло
І  вітри  махаонокрилі
Пахнуть  піснею  матіоли.

Вечір  сутінь  підмішує  в  барви,
Як  мільйони  століть  до  мене,
Ще  бродили  тоді  кентаври,
Ще  співали  тоді  сирени,

Ще  блукало  світами  Кохання  —
Неприкаяне  і  не  грішне  —
Як  пречиста  сльоза  прощання
І  як  листя  терпке  торішнє...

Море  злизує  з  берега  рани,
Пестить  пінисто  шлях  зворотній,
Перетворює  біль  на  шрами,
Заживляючи  слід  самотній...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738113
дата надходження 17.06.2017
дата закладки 20.06.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.04.2017

Георгий Данко

Утренний пруд

В  белесом  утреннем  тумане
И  первых  отблесках  зари
Кувшинками-солнцецветами
Пруд  зажигает  фонари.

Кувшинки-фонари  сияют
На  глади  голубой  пруда,
И  каждой  капелькой  играет,
Лучится,  светится  вода.

И  небо  словно  просветлело
Навстречу  поднятым  цветкам.
И  солнце  нежно  песню  пело,
Лучи  бросая  в  облака.

Деревья  ветви  опустили,
Росу  роняя  в  древний  пруд…
Застыли  сосны-часовые:
Молчанье  леса  берегут.

Поистине  здесь  воздух  горный,
И  тишина,  и  блеск  зари…
А  тени  от  деревьев  чёрны,
Лишь  пламенеют  «фонари».

И  отблеском  зари  согрета,
Сосна  рванулась  к  небесам,
Разбрызгивая  капли  лета
По  хвое,  точно  по  усам.

А  пруд,  задумчивый  и  тихий,
Дремал,  листвы  вбирая  тень…
Так  в  жизнь  входил  с  лучистым  бликом
Обычный,  жаркий,  летний  день.

26.01.1967
Печать  -  1969.  Грузия

Фото  автора  -  окрестности  Миргорода,  Полтавская  обл.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246016
дата надходження 09.03.2011
дата закладки 14.04.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.04.2017

Адель Станіславська

Білим болем літа запорошено

Білим  болем  літа  запорошено,
Білим  инеєм  кришаться  сни
І  не  знає  душа  розтривожена:
До  котрої  припасти  весни?..

До  котрої  піни  яблуневої,  
До  яких  благодатних  криниць,
Де  ще  втоми  нема  полудневої,
Тільки  втіха  розквітлих  зіниць...

Тільки  млосно  від  радості  світлої  
У  прийдешньому  юному  дні,
Де  тремтінням  жаги  заповітної,
Так  окрилено  мариться  в  сні...

До  котрої  весни  притулитися
Між  життєвих  крутих  берегів?
...  Мерзнуть  літ  пообривані  китиці
Між  заметами  зимних  снігів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717487
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 11.02.2017

Володимир Присяжнюк

Загубилася ніч в таємницях твоїх поцілунків

Загубилася  ніч  в  таємницях  твоїх  поцілунків,
Заблукала  вона  в  лабіринтах  твоєї  жаги.
І  зникали  життєві  незгоди  кудись  за  лаштунки,
Забувалися  війни,  тривоги  і  вороги.
Загубилася  ніч,  загубився  і  я  разом  з  нею,
І  по  тих  лабіринтах  я  теж  разом  з  ніччю  бродив…
Місяць  в  далі  небесній  стрічався  з  новою  зорею,
Як  і  я  ,  був  той  місяць  нестримним  й  таким  молодим…
©  Володимир  Присяжнюк
27.10.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717473
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 10.02.2017

Наталя Хаммоуда

Відпускаю.

Обійми  мене,  благаю.  Обійми
Так,  щоб  аж  забракло  подиху  у  грудях.
Лиш  єдиний  поцілунок,  тільки  мить,  
Ну  а  потім  вже  іди,  і  будь,  що  буде.

На  останок  більш  нічого  не  прошу',
Бо  любові  набрала  від  тебе  вдосталь,
Час  розвіє  із  душі  розлуки  сум,
Не  зігрітою  лишивши  тільки  постіль.

Відпускаю.  Не  судилось  нам  життям
Довго  ніжитись  в  любовній  ейфорії,
Обійми  мене,  не  треба  каяття,
Все  одно  назад  вернути  не  зумієм.

Може  десь-колись  ще  перетнеться  шлях,
Буде  так,  як  то  написано  на  долях,
Поки  що,  стрічатись  будемо  у  снах,
До  сивин  у  скронях,  або  аж  до  скону.

04/02/2014
Н.Хаммоуда.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716281
дата надходження 04.02.2017
дата закладки 08.02.2017

Леся Геник

Не снігом

Замітає  не  снігом  -  розпукою,
замерзають  не  ноги  -  сліди.
За  небілою,  злою  розрухою
не  пісків  уже  не  віднайти.

Ані  цегли  чи  моцного  каменю,
ані  ще  не  зогнилих  дерев.
Все  понищено  злісно,  розвалено.
Над  проваллями  піниться  рев.

А  в  колисках,  підвішених  долею
на  старенькі  крихкі  сволоки,
діти  плачуть,  зосталися  голими
на  розливах  чужої  ріки.

Та  немає  кому  подивитися
чи  прикласти  хоча  б  до  грудей.
З  вишиванок  обірвано  китиці,
щось  важливе  обдерто  з  людей.

І  хтось  буде  винити  хурделицю,
хтось  пожежу,  а  хтось  промовчить.
Чорна  капа  над  вічністю  стелиться.
В  чорну  прірву  щось  вічне  летить.

1.02.17  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716124
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 06.02.2017

Шостацька Людмила

НІЧНИЙ МИТЕЦЬ

                                   Купалась  Нічка    синя  у  ставку,
                   Розсипала  по  плесу    жовті  Зорі.
                   А  Місяць  боком  ліг  на  острівку,
                   Думки  його  –  в  Чумацькім  коридорі.

                   Світився  Нічці,  наче  той  ліхтар,
                   Щоб  та  помила  добре  свою  косу,
                   Бо  і  слуга  він,    і  величний  цар,
                   Заколихав  враз  пісню  стоголосу.

                   Скупалась  Нічка  в  кучерявих  хвилях,
                   Кудись  пішла  босоніж  навпростець,
                   Збирав  поспішно  Місяць  у  зусиллях
                   І  плів  вінок  із  Зір,  нічний  митець.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714560
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 31.01.2017

Rekha

Я не рисую ангелов…

Я...  не  рисую  ангелов,  но...  всё  же...
их  выводить  настойчиво  могу
на  родненьком  плече,  немного  строже,
чем  луч  рассветный,  но...  в  движеньях  губ
ты  всё  прочтёшь  -  застенчивость  и  нежность,
и  зим  всех  верность,  и  мечты  всех  утр,
что  нахожу  в  тебе,  родной...  В  тебе  же
теряю  иногда  их,  бег  минут
не  замечая  вовсе,  растворяясь
в  касаниях  лучей,  твоих  лучей...
И  снова  я  счастливой  засыпаю.
И  снова  засыпаю  я  твоей...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715581
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 31.01.2017

Шостацька Людмила

Я ТАКА ЯК УСІ

                                     Я  втікала  сама  від  себе,
                     Спакувала  думки  в  валізу,
                     Так  просила  погоди  в  неба,
                     Витирала  іржу  з  заліза.

                     Манівцями  блукала  вічність,
                     Все  ділила  святе  і  грішне,
                     Обминала  усю  трагічність,
                     Не  трималася  за  розкішне.

                     Я  така  як  усі,  я  справжня.
                     Тільки  я  ще  себе  шукаю,
                     Вийшла  з  вересня,  йду  до  травня,
                                     Як  умію  –  усім  прощаю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715527
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 31.01.2017

Юрий Стайер

З Новим Роком !

[b]З  Новим  Роком,  з  новим  щастям,
Радості,  добра  і  втіх
Щоб  життя  завжди  іскрилось
І  лунав  дитячий  сміх  !

Щоб  у  кожного  бажання
Вмить  здійснилося  в  цей  час
Піднімаю  тост  з  шампанським
Я  за  всіх  за  вас  -  за  Нас  !

Щоби  горе  заблукало
Смуток  теж  кудись  утік…
Світле  свято  всім  настало
Світле  свято  -  Новий  Рік  ![/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709300
дата надходження 30.12.2016
дата закладки 01.01.2017

Віктор Гала

Горобина

Холодний  вітер  хилить  горобину,
Зриває  ягоди,жбурляє  у  траву.
В  осінню  ніч  до  тебе  знову  лину,
На  голі  плечі  руки  покладу.
Зкуштую  з  вуст  забутого  дурману,
Відчую  тіла  трепетну  жагу,
Пірну  в  твою  задумливу  оману,
І  на  руках  до  раю  віднесу.
Впаду  листком  осіннім  на  коліна,
До  ранку  вип'ю  всю  тебе  до  дна.
Зачервоніє  вранці  горобина,
Протягне  віти  ніжно  до  вікна.

©  Copyright:  Виктор  Гала,  2014

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531547
дата надходження 21.10.2014
дата закладки 10.12.2016

гостя

Засіб…від кашлю…

Падаю…
Падаю…  падаю…  па-до-лист…
Падаю  в  очі  твої  густини  металу.
Падаю  просто  в  серце.  Палає  міст
від  полонин  
   до  найвищих  вершин  Непалу.

Десь
поміж  ребрами  крихти  твого  тепла
ще  зберігатиму  я  на  межі  застуди.
Засіб  від  кашлю  -  вермут  і  конопля.
Власне,  здорова
     (  а  що  ж  так  пече  у  грудях?!)

Чуєш  
(підшкірно)  ще  осінь  мою  п'янку.
Майже  клітинно  вдихаєш  її,  іскристу.
Чи  покохаєш  паморозь  цю  терпку,
як  у  долонях
     не  лишиться  більше  листу?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703286
дата надходження 27.11.2016
дата закладки 28.11.2016

MVD

Самый лучший в мире клён

О  самый  лучший  в  мире  клён  !
Так  жгучей  осенью  прекрасен!
С  какой  заботливостью  он
Своей  листвой  мой  путь  украсил!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692897
дата надходження 06.10.2016
дата закладки 23.11.2016

MVD

Мусиш знати

Тріпоче  лист  на  гілочці,тріпоче.
Таких  як  він  залишилось  багато.
Він,певно,відриватися  не  хоче.
Та  зірве  вітер-мусиш,друже,знати...

Тріпоче  серце,піснею  тріпоче.
Таких  сердець  на  світі  ще  багато.
Хай  дзвінко  калатає  дні  і  ночі,
Та  мусить  знати...Мусить...Мусить  знати...

Ще  майорять  незгорнуті  вітрила.
Ще  рання  осінь  палко  гріє  душу.
Здається,ще  життя  не  розлюбила.
Але  я  мушу  знати...Знати  мушу...

Тріпоче  лист  на  гілочці,тріпоче.
Таких  як  він  залишилось  багато.
Він  ,певно,відриватися  не  хоче.
Та  зірве  вітер-мусиш,друже,знати...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696932
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 23.11.2016

лютікі

Колискова

Тихо  ніч  спустилась  на  землю.
Зорі  в  небі  мов  злато  горять,
Колискову  співає  матуся
Своїм  дітям,що  тихенько  сплять.

Мов  мереживом  шибки  вдягнуло,
Бо  на  дворі  мороз  і  зима,
А  у  хаті  натоплена  грубка
Сон  із  дітками  разом  дріма.

Колискову  співає  матуся,
Сняться  дітям  солодкії  сни.
Місяць  й  зорі  їм  світять  із  неба,
І  дарують  їм  мрії  ясні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624267
дата надходження 27.11.2015
дата закладки 16.11.2016

Крилата (Любов Пікас)

СВІТЛОЛИЦИЙ ДЕНЬ

Який  сьогодні  світлолиций  день!
Бродила  лісом  я,  вдихала  осінь.  
Проміння  сонце  сипало  зі  жмень.  
Дерева,  в  шапках  і  простоволосі,  
Гляділи  мило  так,  вітрець  легкий
Їм  кучері  чесав.  Витки  злітали,
Мов    січені  золочені  шовки,
До  ніг  барвистим  килимком  лягали.
А  я  гляділа  на  оцю  красу
І  відвернути  погляду  не  сміла.
Час  зупинивсь,  мов  хтось  узяв  косу
Й  підтяв  його  рішуче    і  уміло.
А  я  збирала  теплі  кольори
І  набивали  ними  щільно  груди,
Щоб  гріли  мене  зимної  пори,  
Коли  мороз  ґрунти  візьме  у  груди.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696726
дата надходження 25.10.2016
дата закладки 26.10.2016

Ганна Верес

Це одна із найцінніших нагород

Коли    у    білий    сніг    вберуться    коси

І    мудрість    зацвіте    в    твоїх    очах,

Хвороба,    біль,    чи    зло    чиєсь    підкосять,

Тримайся,    і    старайся    пробачать,


Бо    зло    не    може    довго    панувати    –

Воно    для    рівноваги      є    в    житті.

Час    прийде    не    терпіть    –    перемагати,

Тоді    настануть    дні    вже    золоті.


Життя    не    може    бути      диво-раєм,

Смаку    його    не    знатимеш    без    мук,

А    найстрашніш,    як    за    життя…    вмираєш.

Собі    ж    за    ідеал    слова      візьму:


Прожити    так,    щоб    совість    не    згубити,

Творити    так,    щоб    розумів    мене    народ,

Терпіти    стільки,    щоби    честі    не    зганьбити,

Мені    це    найцінніша    з    нагород!
8.05.2013.


Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696176
дата надходження 23.10.2016
дата закладки 23.10.2016

Віталій Назарук

МОЛОДЕ ВИНО

Грає  у  бокалі  молоде  вино,
Солодом  лоскоче  губи  діду,
Смак  тепер  такий,  як  був  давно,
Коли  поцілунком  пообідав.
Пригадало  смак  отой  вино
І  залоскотали  знову  губи,
Як  же  вперше  це  було    давно,
Пригадати  знову  серцю  любо.
Грає  у  бокалі  молоде  вино,
Солодом  лоскоче  губи  діду
І  життя  біжить,  немов  кіно,
Та  обіду  не  лишилося  сліду.
Виграють  коралі  у  вині,
Що  на  шиї  ти  тоді  носила  
І  здається  це  було  у  сні,
Та  забути  все-таки  не  сила.
Що  ж  ти  робиш,  молоде  вино?
Пам'ять  знову  з  давнини  вертаєш…
Це  ж  було  уже  давним-давно,
Ти  ж  моє  життя  назад  гортаєш.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692713
дата надходження 06.10.2016
дата закладки 06.10.2016

гостя

Тільки гостя…

Вже  в  келихах  кипить  
п”янке  вино.
Усі  у  масках.  Музика  і  тости.
Міняються  картинки,  як  в  кіно.
А  я  на  цьому  святі  –  
   тільки  гостя.

Ще  вогником  горить  
моя  свіча.
Ніхто  мені  не  дасть  вітальне  слово,
бо  я  в  цій  круговерті  –  лиш  душа,
яка  тут  опинилась  
   випадково.

І,  поскидавши  
фраки  із  плеча,
у  дикому  танку  створили  коло…
Вино  таємне  не  скуштує  та,
яку  ви  запросили  
 помилково.

Як  ти  іще  гориш,  
моя  свіча?
Розбитий  келих  долі…  гральні  кості…
Кружляє  вальс  збентежена  душа,
яка  так  рідко  
 ходить  до  вас  в  гості.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477920
дата надходження 07.02.2014
дата закладки 28.09.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.09.2016

гостя

Немає… нас…

За  білим-білим  
контуром  зими
танцює  вітер  невагоме  танго…
Кружляє  цвіт  до  хмар,  до  зір,  а  ми
підемо  далі,
     за  екватор...  манго

Зірвемо
у  субтропіках,  аби
наблизитись  ще  ближче  до  Едему.
В  його  садах  спустошених  знайти
загублену
   чарівну  діадему…
……………………………………………………….
Не  ту,  
яка  немов  пап”є-маше,
засліпить  погляд  лиш  єдиний  раз…
а  ту…
…  сколише  вітер  трави  там…  
лише  
………………немає  нас

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691126
дата надходження 27.09.2016
дата закладки 28.09.2016

Надія Башинська

ДУЖЕ ГАРНО НА ГОРОДІ!

Дуже  гарно  на  городі...  Там  така  краса...  що  й  годі!
Кукурудза  й  гарбузинка  у  жовтесеньких  хустинках.
В  шароварах  помідори,  в  довгих  платтячках  квасоля.
Бурячки  та  огірочки  мають  вишиті  сорочки.
Цибулиночки  маленькі  у  спідничках  зелененьких.
В  сарафанчику  морквинка,  зеленіє  капустинка,
бо  зелена  в  неї  стрічка.  Баклажани,  ніби  річка.
О!  Ці  сині  баклажани  розляглись,  мов  на  дивані.
Запишався  ген  горох...  Ой  смішний  який  він!  Ох...
Чую,  чую,  чую...  сміх!  Розсмішив  нас  кріп  усіх!
Взяв  за  руку  він  петрушку  і  спитав:  "Ти  хочеш  в  юшку?"
Та  сказала:  "Хочу  в  борщик!"  І  полив  рясний  їх  дощик!
             Дуже  гарно  на  городі...  Там  така  краса...  що  й  годі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691163
дата надходження 28.09.2016
дата закладки 28.09.2016

Михайло Гончар

Розцвіла черешня

Розцвіла  черешня  під  моїм  вікном,
Наче  наречена,в  білопінній  сукні.
Я  її  вітаю  поцілунком-сном
І  -  "прости"  -  благаю,і  на  серці  смутно.

Позлітались  гості  на  весільний  бал;
П'ють  вино  нектарне,славлять  наречену.
А  була  зима  ,ніч,перон,вокзал...
Де  той  розум  був  і  весь  люд  хрещений?..

Щовесни  весілля  за  моїм  вікном  -  
Наречена  юна,сукня  білопінна.
І  радіють  гості,і  гудуть  гуртом...
Тільки  я  там  зайвий,
                                                 настрій  не  весільний...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674479
дата надходження 26.06.2016
дата закладки 20.09.2016

Світлана Імашева

Душа моя літа просить

                                                                                     *****************

                                                   Заблукала  в  ласкавім  літі,

                                                   У  шовковім  сплетінні  трав...

                                                   Понад  плесом  -    туману  сіті,

                                                   Заколисує  шум  отав...

                                                                               Заблудила  в  холодних  росах,

                                                                               Де  ромашковий  світлий  рай...

                                                                               По  росі  моя  юність  боса

                                                                               Здаленіла  за  виднокрай...

                                                 Заясніли  коханням  ранки:

                                                 Літо  долі  -  гаї  рясні...

                                                 Над  Поліссям  моїм  світанки

                                                 Проростили  в  душі  пісні...



                                                 Обтрусило  рясні  черешні

                                                 Стигле  літо  в  моїм  саду...

                                                 Бачу:  осінь  іде  по  стежці  -  

                                                 Зустрічати  її  піду...

                                                                                   Уростаю  думками  в  осінь,

                                                                                   Як  дерева  корінням  вглиб,

                                                                                   А  душа  іще  літа  просить  -  

                                                                                   Помандрую,  мабуть,  за  ним...

                                                                                                                                                               Світла

                                                                               

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685969
дата надходження 26.08.2016
дата закладки 03.09.2016

Світлана Імашева

Шукала собі самоту…

                                                                           ****************

                                           Заблукаю  у  лісі  -  
                                                                                     шукатиму  тут  самоту:

                                         Десь  вона  причаїлась,химерна,  
                                                                                                                     між  соснами...

                                         Гордовито-мовчазні,  підносять
                                                                                                                             стрімку  висоту:

                                         Раю,  певно,  дістали  б
                                                                                                 пахучими  кронами  млосними...


                                       Мідно-злото-зелений
                                                                                               осіннього  лісу  візаж...

                                       Світлосяйні  стовпи  з-під  небес
                                                                                                     мерехтять  над  галявами...

                                       Цей  космічно-земний,
                                                                                               несподівано  щемний  пейзаж  -
 
                                       Тут  моя  самота  поблукала
                                                                                                 зів'ялими  травами.


                                       Димом  тиша  клубочить,
                                                                                               пронизана  сонцем,  дзвінка:


                                       У  сосновім  бору
                                                                                 не  чувати  пташиного  гомону...

                                     Простяглася  з  підліску
                                                                                               зелена  ліщини  рука:

                                     Повну  жменю  горіхів
                                                                                           дарує  для  теплого  спомину...


                                     Дика  папороть  крила  вронила  -  
                                                                                                     зелені  птахи,

                                     Ой,  підбиті  ловцем,  
                                                                             опустились  отут,  між  деревами...

                                   І  замолює  ліс
                                                                 не  відомі  нікому  гріхи,

                                   І  хмарини  над  ним
                                                                         білосніжними  плавають  мевами.*..

                                 Заблукала  у  лісі  -  шукала  собі  самоту...

                                                                           
                                                                                                                 *Меви(діал.)-  чайки
                                                                                                                                                                                     Світла


                                       

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687081
дата надходження 01.09.2016
дата закладки 02.09.2016

Крилата (Любов Пікас)

Оля в партію вступила

Оля  в  партію  вступила  –  
І  не  для  паради.
Ворогів  собі  нажила
Тих,  що  з  боку  влади.

Їхні  хиби  викривала
В  Твіттері  й  Фейсбуці.
На  майданах  виступала
Проти  дій-корупцій.

Став    за  нею  слідкувати
Якийсь  тип  продажний,
Щоб  зібрати  компромати
На  дівча  відважне.

Ще  й  Толян-сусід  -    стоокий,
Ні  сісти,  ні  встати,
Взявсь  за  Олею  в  бінокль
З  вікон  підглядати.

Та  вона  про  те  дізналась,  
Їй  сказала  Мила.
Тож  сміливості  набралась,  
Толі  задзвонила:

- Клала  річ  на  крісло  наче
Там,  де  інші  шмотки.
Толь,  а  Толь,  ти  там  не  бачиш,
Де  мої  колготки?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649700
дата надходження 07.03.2016
дата закладки 31.07.2016

Лавинюкова Тетяна

ЖИТТЯ

ЖИТТЯ  

Кожному  новому  поколінню
На  землі  відведений  свій  час.
Ми  з’явились  з  Божого  веління,
І  нащадки  прийдуть  після  нас.

Молодість,  як  птах  у  високості,
Зникне  і  назад  не  знайде  путь.
Мудра  старість  завітає  в  гості,
Хоч  її  не  кличуть  і  не  ждуть.

Ми  у  світі  наче  перехожі
На  шляху  у  вічність  з  небуття…
Сили  дай,  благослови  нас,  Боже,
З  гідністю  прожити  це  життя.

Виростити  дерево  і  сина,
Возлюбити  ближніх  як  себе,
Вірити,  що  вічна  Україна  –  
Стигле  жито,  небо  голубе.

22.04.2001                                                          ©Тетяна  Лавинюкова  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628260
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 26.07.2016

Олеся Шевчук

Пташка

Згорнутий  сум  
у  клубок  
Тисне  на  груди…
Спрагла  обіймів,  
хороших  думок  ,
Жінка  із  запахом
м'яти  .
Хтось  ненароком  
залишить  по  собі
пил
Сонячне  світло  плесне
об  воду,
Жінко  -  зажди  ,
підкори  небосхил
Сила  в  душі  -  
сильніша  за  вроду.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601170
дата надходження 21.08.2015
дата закладки 11.07.2016

Сокольник

Купальською ніччю ( 16+ )

Ніч  ведично-  купальська...  
Вітер  хвильку  жене...
Як  сьогодні  ти  палко
Обіймаєш  мене!..

В  річку  сонно-казкову,
Мов  у  вир,  затягну,
Бо  сьогодні  нам  знову  
Цю  долать  глибину!

Срібний  місяць  грайливо
Нам  цілує  сліди...
Роздягнись  і  сміливо
До  води  підійди!

Що  сумуєш,  кохана?
Уповільнила  крок...
Стисла  серце  омана
Знов  ревнивих  думок?

Перемінливим  галсом
Проплива  впалий  лист...
І  не  віриться  часом-
Все  скінчиться  колись...

Ти  не  думай  про  осінь-
Її  може  й  не  буть.
Хай  рікою  відносить
Тих  думок  каламуть,

Тих  химер  переливи,
Мов  картини  Далі...
І  коханок,  можливо,  
Не  було  взагалі.

У  казковій  безодні
Уповільнився  час.
Ніч  купальська  сьогодні
НАМ  присвячує  НАС.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116070610153  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676531
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 07.07.2016

Леся Утриско

Купали ніч схилилась до водиці.

Купали  ніч  схилилась  до  водиці,
Вдягла  намисто  низане  з  зірок,
Чарівний  місяць  зцілував  зіниці,
Хмеліючи  у  чарах,  мов  пророк.

Дивився  вдалеч  поміж  очеретів,
Плив  на  хмаринках,  коси  заплітав,
Де  вірністю  змальованих  сюжетів,
Купали  ніч,  мов  наречену  ждав.

Русалкою  явилася  йому,
У  папороті  виплетені  коси,
ВдягнЕна  в  вишиваночку  чуднУ,
Свої  ранкові  випивала  роси.

Коханням  заманила  до  ставка,
Вдягла  віночок,  свічечку  палила,
Аби  розлука,  зрадниця  гливка,
Ніколи  між  любов'ю  не  ходила.

І  місяць  з  нічкою  у  парі  були  вірні,
Де  є  любов-  весна  завжди  цвіте,
Де  є  кохання-  чари  не  потрібні,
Де  сонце  й  день-  життя  прийде  нове.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676548
дата надходження 07.07.2016
дата закладки 07.07.2016

гостя

Міражі…

Допоки  я  
Іще  на  мить  твоя…  
Лише  на  мить…  лише  на  бісектрису
Двох  всесвітів  -  спотворених  кутів
Твоїх  бажань…
     впізнай  в  мені  актрису…

Лише  -  її…
Зречись  і  оправдай.
Над  перевалом  сьоме  небо  висне…
За  перевалом  тим  моя  печаль
Розсипалась  на  друзки,  
   бо…  рак  свисне  –

І  зникне  все!
У  неба  на  межі
Нас  не  знайдуть…  хоч  до  самої  ночі
Шукатимуть,  вчорашні  міражі
Залиш  мені…  залиш!
   (бо  я  так  хочу)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676536
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 07.07.2016

Надія Башинська

ОЙ ЛЕТІЛИ ЖУРАВЛІ…

Ой  летіли  журавлі,  а  з  ними  журавки.
Посідали  на  ріллі  пощипати  травки.
Посідали  на  ріллі,  крилечка  стомились.
Відпочили  на  лужку,  водички  напились.

Ой  куди  ж  ви,  журавлі,  куди  ж  вам  летіти?
Зоставайтесь  на  лужку,  будете  тут  жити.
Зоставайтесь  на  лужку,  будете  тут  жити.
Бо  ж  навіщо,  журавлі,  крилечка  трудити?

Ой  не  лишимось  ми  тут,  відпочинем  трішки.
Ще  летіти  нам  три  дні,  і  цілі  дві  нічки.
Летимо  ми  у  свій  край,  у  тую  країну,
Де  співає  соловей  і  цвіте  калина.

Дуже  гарна  та  земля,  хоч  і  невеличка.
Там  у  нас  є  свій  лужок  і  своя  є  річка.
В  небі  синьому  ми  там  будемо  кружляти,
Бо  то  є  наш  рідний  край  -  Батьківщина  мати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676436
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 06.07.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.07.2016

Ольга Струтинська

І Ангела сльоза впаде мені на скроні.

     В  той  день,коли  вгамую  серця  круговерть,  
Стриножу    вітер    долі    у      долоні  ,
То  заридає  небо  грозовим  дощем
І  Ангела  сльоза  впаде  мені  на  скроні  .

     Ті  каплі  б"ють  ,  стікають  до    землі.
Лечу  за  обрій,геть  згубивши  втому  .
Зливаюсь  з  Вічністю!Господній  бачу  лик!
І  серця  стук:-  вернулася    додому  !

     Зійдуться    в  мить  одну  століття  і  роки.
Під  руку  з  Істиною  йду  Батьківським  садом.
Таке  блаженство!  Поруч  Бог  ...і  я  ,
Уже  й  не  я  ...а  гілка  винограду  .

     Зірковий  пил  притрусить  зранені  плоди,
Що  на  Землі  градИ  побили-ізціляє!
Світає  в  серці  !  Та  розлука  знов...
І  Ангела  сльоза  на  новий  путь  земний  благословляє.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633222
дата надходження 03.01.2016
дата закладки 03.07.2016

гостя

Крик…

Сонце,  не  грієш,
Як  гріло  колись…  колись…
Диск  твій  червоний  блукає  тепер  заплавами.
Це  -  перемир”я  світів.  Це-  кінець!  Котись…
Просто  котись  собі  
   поміж  снігами  й  травами,

Де  за  моїм  горизонтом
Твій  подих  зник…
Тиша.  Вода.  Не  торкайся  цієї  готики.
Лиш  переспівниця  мій  перехопить  крик,
Як  на  долонях    
   палатимуть  твої  опіки…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671844
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 03.07.2016

Адель Станіславська

Повня

Повня.  
Душа    -  сум'яття...
Блимають  хижо  зорі
Розум  -  
подерте  шмаття
Хоч  ні  біди,  ні  горя
Видимого  
неначе...

Спокою  чаша    -  
в  дірах
Стигмить  і  густо  плаче,  
І  вигасає  віра  
в  добре,  у  тепле,  чисте...

Ні  -  то  лиш  суголосо  
повні
Душа  імлиста
мерзне  нага  і  боса...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646128
дата надходження 22.02.2016
дата закладки 21.06.2016

Адель Станіславська

У вирій волі

[i]На  спомин  Івану  Б.  присвячується[/i]
   
А  поза  тим...  
Весна,  весна,  весна.
І  пахощі  й  барвінок,  
й  первоцвіти...
Хто  зна  чи  милість  то,  
а  чи  вина
отак  наве́сні  
в  Вічність  відлетіти?
Цвіте  весна.  
А  з  нею  і  Душа  -
у  вирій  волі,  
хоч,  здається  -  рано...
Лиш  стигне  сум  
росою  в  споришах.
І  невість  -  час,  
коли  і  нас  не  стане...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662180
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 21.06.2016

kalush

Вознісся Ісус

Ніщо  нас  не  учить,  
Ні  болі,  ні  жертви,
Ми  губим  потроху  -
Хто  совість,  хто  честь,
Сумління  не  мучить,
І  грані  всі  стерті,
Бо  знов  на  Голгофу
Не  ми  несем  Хрест.

Христос  відстраждає
Хлистом  і  від  тернів,
Він  неба  провісник,
А  нам  треба  втіх,
І  хто  його  знає
Де  правда,  де  скверна?
І  Божий  намісник
Відпустить  наш  гріх.

Ніщо  не  змінилось,
Ми  молимось,  Отче,
Пошли  нам  спасіння
І  збав  від  спокус.
Розп’яли,  здійснилось
Біблійно  пророче  -
В  святе  Воскресіння
Вознісся  Ісус.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663313
дата надходження 01.05.2016
дата закладки 18.06.2016

Альбіна Кузів

Збери росу…

Збери  росу,  світанок  нею  плаче,
Закоханий  у  теплу  літню  ніч.
Він  так  чекає  боязко  й  терпляче
Миттєву  зустріч  їхню  віч-на-віч.

Він  дарував  у  день  своє  натхнення,
Яке  черпав  з  незнаного  тепла.
Та  як  відкрив  їй  серця  одкровення  –  
Вона  злякалась  світла  й  утекла.

А  він  її  старався  відігріти,
Щосили  у  проміння  загортав.
Та  він  не  бачив:  ці  нічні  софіти  –
Це  він  для  неї  ніччю  запалав.

Та  він  не  знав,  що  тінями  встелила
Вона  для  нього  інший  бік  трави.
По-своєму  вона  його  любила,
По-своєму  і  він  її  любив.

Збери  росу.  Кохання  нею  плаче,
Загублене  невмілими  людьми.
Ти  спробуй  ще,  по-іншому,  як  краще,
І  для  любові  мову  віднайди.

26.12.2015  р.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671378
дата надходження 10.06.2016
дата закладки 17.06.2016

Оксана Дністран

А я колись дістануся до гір

Колись  іще  дістануся  до  гір,
Де  запах  сосен  і  струмків  джерельних,
Де  озеро,  як  мрія,  –  Синевір,
А  вітер  грає  на  органа́х  скельних.

Зійду  по  стежці  трішечки  крутій,
І  на  краю  –  між  небом  і  землею,
В  легені  джин  колючий  і  густий
Вливатиму  живущого  єлею.

І    серед    мрій  торкатимусь  тебе,
Немов  струни,  яка  вібрує  тілом,
Сприйму  тремтіння  між  гіллям  слабе
За  подих  твій,  від  щастя  сторопілий.

*****

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672011
дата надходження 13.06.2016
дата закладки 13.06.2016

Шостацька Людмила

ГОЛОСИСТИЙ СІМ'ЯНИН

           Соловей  у  зарослях  жасмину
           Прославляв  свою  родину.
           Хоч  п’янив  жасмину  цвіт,
           Соловейко  славив  рід.
Голосисті  його  трелі
Дуже  схожі  на  свирелі.
Милувався  співом  сад,
Соловей  в  красу  вніс  вклад.
Вихвалявся,  що  в  гніздечку
Ростуть  дітки  помалечку
Й  незабаром,  на  порі
Нові  будуть  піснярі,
Новий  буде  колектив,
Соловей  склада  мотив.
Зазвучать  пісні  в  окрузі:
У  саду,  в  гаю,  на  лузі.
Заспіває,  не  один  -
Голосистий  сім’янин!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671230
дата надходження 09.06.2016
дата закладки 10.06.2016

Оксана Дністран

Маки сподівань

Посіяно  маки  червлені  тремких  сподівань,
Які  пелюстками  злітають,  як  лиш  доторкнешся,
На  них  загадаю  якесь  із  предивних  бажань  -
Чуттями  пізнати  пекучі  світи  громовержця.

Яскраво-гарячим  усіється  постіль  полів,
На  ній  відіб’ється  наш  вигин  слідами  надовго,
Пелю́стя  зів’януть,  як  сотні  несказаних  слів,
Залишать  сум’яття  і  смак  сподівання  терпкого.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671178
дата надходження 09.06.2016
дата закладки 10.06.2016

Мандрівник

Полум"я весни

[i]Ще  тліє  скіпка  від  сосни
Та  рвуться  барви  у  гастролі,
Дерев  галузки  -  антресолі
Охопить  полум"я  весни...

Закрутить  голову  огень,
Що  зимами  ховався  в  печі,
Немов  язиками  малечі
Зазеленить  листвою  день...

І  вже  би  грівся,  он  як  жар
Від  сонця  леститься  мов  кішка,
А  знизу  гасить  прудка  річка
Пожежу  від  землі  до  хмар...[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667821
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 10.06.2016

NikitTa

Тремтять стеблини

Тремтять  стеблини  трав  зелені,
Коли  повіє  вітерець.
Нагріта  сонцем  біла  квітка  конюшини-
Дитячої  краси-взірець.

Тут  босі  ноги  протоптали
Стежину  до  води.
Від  ранку  і  до  вечора  гасали
Туди-сюди.

...Через  півсотні  літ
Зайшла  "до  себе".

Не  треба  очі  закривати:
Такий  же  двір...
Та  сама  хата...
Вікно  дверима  слугувало,
Коли  невдало
Дитинство  двері  відчиняло.
А  далі  Копанка-
Дитинства  море...

Думки  біжать,
Серце  говорить:
"Себе  почути
Можна  щоднини.
Все,що  прожито-
В  серці  людини".

...Межа  невидима  є  у  світах.

Літав  тут,літав
Дитинства  птах.

...Стою  за  межею.
Дивлюсь,як  крізь  скло.

Підступна  сльоза
Виповза,виповза...


                                                                   Копанка-це  самостійно  викопане
                                                                   водоймище  на  своєму  участку  землі

                                                                   4.04.2016р
                                                                   с.Дівочки  
   
                                                                             

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660882
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 10.06.2016

LubovShemet

Питання непросте до влади

А  може  досить  вже  смертей  ?  -
Питання  непросте  до  влади.
Пошліть  на  схід  своїх  дітей,
Якщо  не  в  змозі  дати  ради...
Тоді  б  закінчилась  АТО,
А  разом  з  нею  все  свавілля,
Бо  не  хотів  би  з  них  ніхто
В  оте  атошне  перемир'я...
У  Вас  же  влада,  Ви  ж  МУЖІ,
Ви  ж  мусите  хоч  щось  зробити  !
Стоять  бійці  на  рубежі  -
Це  ж  наші  з  Вами  рідні  діти  !
Та  скільки  можна  вже  терпіть  -
В  ворожі  банди  не  стріляти  !
...І  знову  свічечка  горить,
І  плаче  у  жалобі  мати...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669281
дата надходження 30.05.2016
дата закладки 08.06.2016

LubovShemet

Тополина заметіль

Я  думками  полину
До  далеких  тих  літ  -
В  заметіль  тополину,
У  ромашковий  цвіт...
У  ті  зоряні  ночі,
У  ті  сонячні  дні...
А  твої  сині  очі
Знов  насняться  мені...
Твої  ніжні  долоні,
І  гарячі  слова,
В  полі  маки  червоні
І  висока  трава...
Білі  чайки  над  морем,
Шепотів  нам  прибій,
Що  єдина  в  нас  доля,
Що  навіки  ти  мій...
Моє  довге  волосся
Розплітав  вітерець...
Все  чомусь  не  збулося
У  розбитих  сердець...
Тільки  в  спогадах  лину
У  той  сонячний  світ,
В  заметіль  тополину,
У  ромашковий  цвіт...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671066
дата надходження 08.06.2016
дата закладки 08.06.2016

Олександр Мачула

Коротко про себе

Був  колись  простим,  як  двері,
і  залишився  таким.
Але  мрії  ефемерні
всі  розтанули  мов  дим.
Віднайшов  пенсійну  нішу,
тут  я  скромно  посміхнусь…
На  життя  дивлюсь  простіше
і  на  подвиги  не  рвусь.
Власні  сили  економлю
і  здоров‘я  бережу.
Владу  я  не  славословлю,
та  правди  не  скажу.
Бо  за  правду  в  нашу  днину
вже  не  жалує  ніхто.
Словом  так  –  проста  людина,
а  скоріше  дід  Піхто.
Захворів  я  сильно  дуже,
на  духу  як  розкажу.
Бо  на  кухні,  любий  друже,
люди  жруть,  а  я  пишу…
Стало  легше  в  світі  жити,
легше  стало  на  душі.
Вже  не  хочеться  тужити…
Отакі  вони  вірші!

02.06.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670341
дата надходження 05.06.2016
дата закладки 05.06.2016

Наталя Хаммоуда

Життя…

                 Життя...
Коли  Вона  була  вагітна  п'ятим,  
Про  Неї  говорило  все  село:
"О,  їм  би  тільки  діточок  "клепати"",
"Навіщо  того  п'ятого  було?"

"Пора  б  і  стрим  собі  вже  дати.  Годі.
На  що  біднòту  плодити  на  світ?"
Сусідка,  перестрівши  на  городі,
Також  навчала,  як  то  жити  слід:

Зроби  аборт.  Що  зможеш  ти  їм  дати?
Ось  в  мене  тільки  донечка  одна,
А  кожен  день  такі  великі  трати...
А  в  тебе  купа,    і  грошей  катма.

Від  чоловіка  твòго  толку  мало,
Ось  інші  десь  шукають  легший  хліб.
Зроби  аборт,  лишай  дітей  на  маму,
Якщо  не  він,  то  ти  збирайся,  їдь.

Але  Вона  не  слухала  нікого,
(Таких  порадниць  було  півсела),
Чекала  на  народження  малого,
І  попри  все  раділа  і  цвіла.

Їй  те  дитя  мов  додавало  сили,
Багатство  й  бідність  -все  в  житті  мине.
Вона  щодня  молилась,  і  просила,  
Лише  здоров'я.  Pешта-наживнè.

Роки  минали.  Діти  підростали.
Усякого  побачити  прийшлось...
Додому,  наче  до  гнізда  злітались,
І  стільки  в  хаті  радості  було...

А  ось  сусідська  дівчинка  не  їде,
Десь  за  кордоном  вже  багато  літ.
Допомагають  матері    сусіди,
Без  доньки  їй  не  милий  білий  світ.

Зайшла  до  Неї  саме  в  час  обіду,
Обличчя  сіре,  голос  аж  тремтить:
Я  у  притулок  для  самотніх  їду,
До  вас  я  попрощатися,  на  мить.

04/06/2016
Н.Хаммоуда.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670194
дата надходження 04.06.2016
дата закладки 04.06.2016

Н-А-Д-І-Я

Та ранок промовчить про це сказать…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=D5JBYrW0gI4  [/youtube]



Спахнуло,  як  від  страху,  темне  небо,
І  полум"ям  зайнявся  горизонт.
Прокинулись  птахи,піднявся  щебет.
І  землю  покида  солодкий  сон.

Загравою  палає  ніжний  ранок,
І  новий  день  повіки  відкрива.
Над  річкою  пливе  легкий  серпанок,
Навколо  знову  творяться  дива.

Пливе  кудись  по  річці    соломинка.
Ніхто  не  знає  :  довгий  чи  той  шлях.
І  де  наступна  буде  та  зупинка...
Невже,    в  душі  не  має  вона  страх?

А  хвильки,  нею  граючись,  кидають.
Іще  хвилинка  і  піде  до  дна.
Безжалісно  вітри  он  листя  обривають.
Далеко  осінь,  це  ж  іще  весна.

Закруте  річка  все  в  коловороті,
І  хто  кого  тут  може  врятувать?
Хоч  все  навколо  в  сонця  позолоті,
І  все  навкіл  тут  може  зчарувать,

Та  новий  день  несе  комусь  відраду,
І  буде  хтось  щасливим  у  цей  час.
Для  іншого  він  буде  день  безладу..
Та  ранок  промовчить  про  це    сказать..
--------------------------------------------

Гарних  вам  та  ніжних  світанків,
Радісних  та  теплих  днів,  мої  Друзі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668527
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 27.05.2016

Ганна Верес (Демиденко)

Осідає вечір понад ставом

Осідає    вечір    понад    ставом,
Вітер    притомився,    не    стриба,
Густо    береги    позаростали,
Тишу    п'є    замріяна    верба.

А    як    зорі    нічка    намалює.
На    небеснім    темнім    полотні,
Кілька    з    них    вода    собі    вполює,
Заховає    глибоко    на    дні.

Скоро    ранок    бризне    променисто
На    узори    з    посивілих    віт,
Заблищить    калинове    намисто
На    кущі    у    срібній    синяві.

І    запахнуть    м'ятою    п'янкою
Трави,    краплі    гублячи    роси…
Не    зустрінеш    більше    ти    такої
Неземної    на    землі    краси.
13.05.2015.

Ганна    Верес    (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665812
дата надходження 14.05.2016
дата закладки 27.05.2016

Шостацька Людмила

МОЯ МОЛИТВА

                                 Змий,  Боже,  печалі  із  мого  лиця,
                 Хай  буде  молитва,  як  пісня,
                 Хай  буде  розмова  душі  без  кінця,
                 Божественно-свято  врочиста.

                 Дай,  Боже,  і  духу,  і  сили  мені,
                                 Не  впасти  в  гріхи  і  в  спокуси,
                 Дай,  Боже,  достойно  пройти  мої  дні
                 І  жодного  разу  не  збитися  з  курсу.

                 Дай,  Боже,  купатися  в  сонячних  днях,
                 Сховатись  від  грому  і  зливи,
                 Знаходити  радість  у  щирих  віршах
                 І  весни  стрічати  щасливі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653969
дата надходження 23.03.2016
дата закладки 27.05.2016

Серго Сокольник

Тополиний пух

Пух  тополь  сколихнула
Снів  зими  сивина...
Відлітає  в  минуле
За  снодійним  весна,

Щоб  відпивши,  забутись
В  стилі  вічного  сну,
Та  й  себе  позабути,
Відлетілу  весну.

Бо  завчасно  не  діють
Шоб  спинити  відліт
Мітки  щастя-  надії
На  кохання  розцвіт,

І  з  минулого  лине,
Комом  горло  дере
Долі  пух  тополиний,
Що  злітає  з  дерев.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116052300820  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667802
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 27.05.2016

Ірина Кохан

Хіба винна зима?

Хіба  винна  зима,що  не  ти
Грієш  мої  схололі  долоні?
Хіба  винна  вона,що  світи
Поміж  нас  в  крижаному  полоні?

Чуєш,вітер  безжальний  ущух?
Не  чіпає  скрипучих  віконниць.
І  поземкою  стелиться  пух,
Сповиваючи  простір  околиць.

Не  спинити  вже  часу  забіг,
Не  зцілитися  подихом  неба.
Коли  вибілить  спогади  сніг,
Моє  серце  тримати  не  треба.

Відпусти.  Бо  не  винна  зима,
Що  поблідли  у  хмарах  софіти.
Може  інший  зуміє  сповна
Мою  душу  холодну  зігріти.

11.02.2014

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555660
дата надходження 29.01.2015
дата закладки 25.05.2016

гостя

Хвилі… твого реваншу…

             


   

               “І  допоки  ми  знову  знайдемось  під  сонячним  знаком,
                     Залишається  падати,  падати,  падати,  пада…”
                     Оленка  Зелена    “P.  S.  ПОСТСКРИПТУМ”

Не  треба  дивитись  
У  вічі  усім  світам…
Вони  не  оцінять…  вони  тобі  скажуть  –  вітер…
А  ти  вже  не  вітер,  спустошений  Нотр  Дам,
Ти  дощ,  що  лягає  ескізно
     на  мертві  квіти…

Тихіше…  тихіше…
Бо  завтра  твоя  хода
Зупинить  і  тих,  що  сьогодні  тобі  не  рівня…
Найтонша  стихія  -  в  тобі  закипить  вода!
Найглибша  безодня
     зміліє  до  перших  півнів…

Ти  втримаєш  паузу…
Знаю…  бо  завтра,  там,
На  сонячних  плесах  -  вже  хвилі  твого  реваншу…
І  (як  нагорода)  -  твій  виклик  новим  світам!
(це  тільки  сьогодні  –
     на  виграш  ніякого  шансу………..)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665739
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 15.05.2016

Леся Утриско

Змалюю Великодних писанок.

Змалюю  Великодних  писанок,
В  святково-  світлім  українськім  стилі,
Складу  в  кольорах,мов  стрічки  в  вінок,
В  солом'янім  старенькім  брилі.

І  понесу  стежками  в  рідний  храм,
Де  благодать,  де  Божий  Син  Воскресне,
Мов  ясні  зорі  світові  роздам-
Молитви  свої,  сяйво  все  небесне.

У  них  мій  Край,  у  них  мій  рідний  дім,
У  них  земля,  що  і  мене  зродила,
І  ласка  Божа,  і  любов  усім,
І  Божа  воля,  що  усіх  зросила.

Вишневий  сад,  заквітчаний  розмай,
Стежки  життя,  які  ведуть  до  Бога,
Небесне  світло,  що  відкриє  Рай,
Яким  освітиться  й  моя  дорога...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663622
дата надходження 03.05.2016
дата закладки 03.05.2016

Ганна Верес (Демиденко)

Напилися сонця вишні

Напилися    сонця    вишні    –    
Манить    око    блиск    –
Не    червоні    –    темні,    пишні,
З    листям    обнялись.
Росяні    пили    нектари
З    запахом    вина,
Сірий    бавив    їх    світанок,
Цілував    щодня.

Засміються    вишні    в    жменях
Сонечку    ще    раз,
А    пізніше    і    до    мене
У    зимовий    час,
Як    наливки    в    кришталеві
Келихи    наллю,
Сонця    променем    сталевим
Задзвеніть    звелю.
22.06.2014.

Ганна    Верес    (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656724
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 27.04.2016

Андрій Тофан

Весна прийшла… сама, коли схотіла

   [color="#091f04"]  Весна  прийшла...  сама,  коли  схотіла...
На  те  вона,  урешті,  і  весна...
Торкнулась  ніжно  пелюстками  тіла
І  налила  блакитного  вина...
А  я  радів  стодзвінко  й  білокрило,
Я  руки  їй  невпинно  цілував  –
Вона  до  мене  губи  притулила,
А  я  до  неї  душу  притуляв...
Я  весь  тремтів...  Ох  вже  оце  тремтіння!
Воно  уміє  більше  всіх  сказати...
І  ми  з  весною  у  одне  цвітіння
Злилися,  щоб  повік  не  відцвітати.

03.04.2016  р.                          А.  Тофан
[/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657750
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 24.04.2016

Андрій Тофан

А ти – десь там…

А  ти  –  десь  там,  а  ти  уже  далеко,
А  я  –  десь  тут,  ще  далі  я,  ніж  ти...
І  весну  в  дзьобі  вже  приніс  лелека
І  кинув,  наче  квітку,  з  висоти.
А  ти  –  десь  там,  тебе  цілує  ранок  –
Свою  найкращу  з-поміж  всіх  пташок...
А  я  –  десь  тут...  Із  келиха  останок
Допив  неспішно  за  один  ковток...
А  ти  –  десь  там...  А  я  –  десь  далі,  далі!..
Не  чути  серця  стуки  голосні...
І  в  цій  своїй  звесняненій  печалі
Я  –  десь  далеко,  ти  –  уже  в  мені...

03.04.2016  р.                          А.  Тофан

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658708
дата надходження 10.04.2016
дата закладки 24.04.2016

Надясемена

Мені б мелодій…

Мені  б  мелодій  з  джерела  напитись,
Хай  розіб'ються  ехом  об  кришталь,
П'янким  вином  у  чашу  будуть  литись,
В  коктейль  змішають  радість  і  печаль.
Все  нагадають,  начебто  забуте,
Наповнять  простір  хмелем  почуттів,
І  навіть  в  тиші  я  до  них  прикута,
Вони  із  юності,  вони  з  далеких  снів.
Летять,  переливаються  тонами,
Кружляють  в  танці  зоряних  ночей,
Вони  звучать  між  нашими  серцями,
У  погляді  закоханих  очей.
Вони  малюють  райдуги  зимою,
Я  хочу  з  ними  жити  до  весни,
А  сніг  розтане,  залунають  нові,
Птахами  з  вирію  принесені  пісні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661742
дата надходження 24.04.2016
дата закладки 24.04.2016

Уляна Віолончель

Я давно не писала віршів…

Я  давно  не  писала  віршів,
Я  забула  як  це  робити.
Мій  талан  певно  вже  спопелів,
Бо  рими  в  думках  розмиті.

Але  щось  залишилось  в  мені,  
Щось  таке  близьке...  чи  далеке...
Те,  що  бачу  я  завжди  у  сні.
Те,  що  манить  як  небо  лелеку.

Щось  таке  неземне,  неосяжне,
Що  штовхає  мене  у  блакить.
Таке  бажане  і  недосяжне,
Воно  щастям  для  мене  мигтить.

І  поволі  стає  уже  звичним
Натхнення  і  більш  поетичним.

13.03.2016  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661699
дата надходження 24.04.2016
дата закладки 24.04.2016

Олена Галунець

Журавлиний плач

Пробач  мені,  малесенька,  пробач.
Розквітло  все...  Розквітло  все  без  мене.
У  небі  лине  журавлиний  плач,
А  в  грудях  серце  б'ється  так  шалено.

Чекала  ти,  а  повернувся  біль.
Чекав  не  я,  а  все  моє  кохання.
Спізнився  -  жаль,  а  ти,  як  заметіль,
В  снігороках  розвіяла  чекання.

Пробач  мені,  малесенька,  пробач!
Змарнів  весь  світ...Зів'яв  мій  світ  без  тебе.
Душа  моя  -  то  журавлиний  плач,
Що  високо  й  самотньо  лине  в  небі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661312
дата надходження 22.04.2016
дата закладки 22.04.2016

She said: gray...

Ти мені не казала…

Ти  мені  не  казала  про  зорі,
що  кружлятимуть  хмільно  довкола.
І  про  ніч  -    всеосяжну,  як  море,  
не  згадала,  моя  ясночола.

Попередити,  певно,  забула,  
що  як  трунок  -    твої  поцілунки.
Ти  у  себе  мене  загорнула,
у  кохання  нічні  візерунки.

Тільки  ти  не  кажи,  що  не  знала  
про  очей  своїх  чари  казкові.
Як  нам  ночі  цієї  замало,
щоб  напитися  з  чаші  любові!...

Ти  не  стала  мені  говорити,
що  з  проміннячком  теплим  уранці  
знов  і  знов  схочу  я  повторити
нашу  музику  сплетених  пальців...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236762
дата надходження 24.01.2011
дата закладки 07.04.2016

She said: gray...

Вигнані з раю

Простягнуте,  
мов  доля,  рученятко…
(Хто  ти,  мала?  
І  де  твоя  рідня?)
Як  вигнане  
із  раю  янголятко,  
гріхи  чужі  
спокутує  щодня.

Крильцятам
вже  не  вистачить  пір”їнок.
Дбайливих  рук  
не  гріє  вже  тепло.
Чи  заплете  
в  косичку  хтось  барвінок?
На  нічку  
поцілує  у  чоло?

Болить  душа.
І  вже  не  грає  скрипка.
Скорботний  жаль  
у  серце    -  ніби  ніч.
Я  не  втішав.
Бо  обірвалась  нитка.
Лиш  повні  болю  очі  -
віч-на-віч...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239633
дата надходження 08.02.2011
дата закладки 07.04.2016

She said: gray...

…для нас немає неба…

Привіт.  

Ти,  знаю,  любиш  дощ
і  вітру  сум,  печаль  осінню  
міських  напівпрозорих  площ...  
Глянь  -    
вечір    причаївся  тінню.

Ось  я  пишу  тобі  листа.
Ми  так  давно  не  говорили
про  те,  що  дарувало  крила.
Вже  я  не  той...
І  ти  не  та...

Запросим  до  розмови  ніч?
Вона  нам  не  відмовить,  звісно.
Хоча  утрьох  нам  ніби  тісно...
Але  хіба  у  цьому  річ?

Ти,  відчуваю,  вже  не  та.
І  я  пишу  інакші  вірші,
хоч  кажуть  –  
нібито  не  гірші.
Та  їх  до  цього  ось  листа
я  не  додам.

Це  –  не  для  тебе...

В  них  вже  для  нас  
немає    неба...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509363
дата надходження 05.07.2014
дата закладки 07.04.2016

Наталя Данилюк

Є ранки…

Є  ранки  сирі  і  похмурі,  коли  не  бадьо́рить
Ні  кава  міцна,  ні  улюблений  аудіотрек…
У  небо  вершково-чорнильне  впираються  гори
Щетиною  строгих  ялин  і  колючих  смерек.

Є  ранки  важкі,  коли  ліньки  піднятися  з  ліжка,
Розшторити  вікна,  всміхнутись  плаксивій  весні.
І  сніг  у  дворі  –  кокаїнова  біла  доріжка,
Розтерта  вітрами  за  ніч  по  бруківці  брудній.

Є  ранки,  коли  замовкають  примхливиці-музи:
Ні  пари  із  вуст,  на  обличчі  –  обірваний  крик…
І  жалять  нещадно  слова,  мов  отруйні  медузи,
Та  аркуш  усе  перетерпить  і  справиться.  Звик.

Є  люди  важкі,  мов  пухлина,  коли  жодних  шансів,
Коли  залишається  скальпель  –  ні  страху,  ні  сліз…
І  хочеться  здуру,  сп’янівши  в  глибокому  трансі,
Зробити  із  лівого  боку  маленький  надріз.

І  все  оте  жовчне  й  токсичне,  що  тисне  у  грудях,
Крізь  рану  звільнити,  самій  –  загубитись  в  юрбі…
І  вкотре  повірити:  може,  проблема  не  в  людях,
А  просто  –  в  тобі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652130
дата надходження 16.03.2016
дата закладки 04.04.2016

Надясемена

В моїх долонях…

В  моїх  долонях  зірка  догорала,
Тьмяніли  промені  із  залишками  сил,
Із  нею  разом  мрія  пропадала,
Їй  не  піднятись  на  вуглинах  крил.

Я  все  поставила  на  зірку  ту  єдину,
Без  запасних  зупинок  і  шляхів,
В  чарівний  світ  думками  вперто  лину,
Пора  затямити,  що  не  буває  див.

Життя  воно  просте  і  прозаїчне,
Перегоріло,  охололо,  далі  йде,
І  я  іду.  Інертна  сила  звички.
Сама  не  знаю,  куди  шлях  веде.

Свій  груз  незгод  несу  я  за  плечима,
Без  путівця,  без  броду,  манівцем,
Занадто  досвіду  й  свічОк  згорівших  диму,
Таким  собі  безрідним  мандрівцем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656986
дата надходження 03.04.2016
дата закладки 04.04.2016

гостя

За тим… коридором…

Дякую  Дімі  Маріну  за  натхнення
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540600

І  навіть  якщо  ти  проснешся
О  п’ятій  на  п’яту…
І  его  твоє    із  тобою    ще  поки  –  на  ти…
І  тіні  тобі    наступають  на  п’яти  з  кімнати…
І  навіть  якщо  ти  спіткнешся  –
     за  крок  до  мети…

І  хай  деревце  у  вазоні  –
Іще  не  розквітло…
З  тобою  п”ють  каву  якісь  здичавілі  коти…
За  тим  коридором…  ти  знаєш!!!…    –    залишила  СВІТЛО…
У  снах…  коли  він    тебе  –  так!…  
   коли  ти    -  його…  ти…

Нехай  ті  коти  в  чаюванні  –  
Не  знатимуть  міри…
Швейцарський  годинник  -  на  досить  сумнівний  п”ятак
Ти  все  ж  –  не  міняй!…  і  вчорашню  РОЗСИПАНУ  ВІРУ
Колись  -  він  покаже…  
   тому,  що  без  НЕЇ  –  НІЯК!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542904
дата надходження 10.12.2014
дата закладки 03.04.2016

гостя

В одній… Душі…

Завжди    удвох,
Немовби  Cонце  й  Вітер…
До  мене  пробивались  крізь  кущі…
Але  ж  -  не  можуть!!!  
ДВА    вогні  горіти  –
     в  ОДНІЙ  душі…

Душа…що  до  обох
Була  привітна…
Собі  питань  не  ставила  –“Чому?”
Один  із  них  -  штовхав  мене  до  Світла…
Та  був  і  той…  
   що  закохав  в  Пітьму..

Лиш  забажай!
Вагання  –  недоречні…
Світ  –  біля  ніг!  –  шептав  один  мені…
Я  вибираю  Світло!  Безперечно!!!  
   А  може…  ні???

Я  вибираю…
Але  -  може…  може?
Як  перший  –  в  колір…  інший  був  –  не  в  масть…
Вони  разом    в  мою  масонську  ложу
Приносили  вино  
   для  двох  причасть…

Коли  один
Зникав  з  моїх  доріг…
На  серці  інший  –  ставив  свої  тавра…
Чи  маю    право  на  останній  гріх?
На  власний  простір
     в  лапах  мінотавра?

Чи  маю  право?..  
Та,можливо,  ні!!!
Псалми  Давида  –  де  їх  переспів?
Ці  два  титани  борються  в  мені  -
З  початку  світу…
   чи  споконвіків…

…Котились  Сонце
Просто  шкереберть…
З  небес  лилися  крижані  дощі…
Два  Ангели
Війну  ведуть  на  смерть  -
   В  одній…      душі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554537
дата надходження 25.01.2015
дата закладки 03.04.2016

гостя

П"ятдесятим відтінком…Сірого…

Малював…  
Кольори  сумні…
Ми  ж  колись  почали  -  із  білого…
Ті  Вітри...  що  жили  -    в  мені!…
Не  торкатись
     благали  –  Сірого…

Ті  Вітри…
Що  кричать!  -  в  мені…
До  небес  підіймались  глибою…
Поцілунки  твої  хмільні…
Вони  зникли…
     із  Атлантидою

Загубились…  
На  дні  морів
Потонули…  чомусь...  нащОсь…
Як  шалено  мій  світ  горів!…
І  в  мені  вже
     палало  –  “щось”…

Як  забуду  –
Нехай  же  хтось
Світ  малює  –  моїми  кодами…
І  оте  незбагненне  “щось”
Підіймало  мене  –  
   над  водами…

І  оте  
Незбагненне  -  “десь”
Вже  розлилось  моїми  венами…
Коли  світ  твій  зникав  увесь
За  очима  –
     чомусь…  зеленими…

Не  зумію…
Пробач  мені…
Десь  на  сотні  частин  розпалися
Кольори…  розгубились  всі…
Але  ж  сірі  –  
   для  нас!  зосталися…

Малюватиму...  
Біль  –  мине?
Я  ж  торкаюсь  -    незрозумілого…
І  сьогодні  пишу  тебе  -
П”ятдесятим
     відтінком…  Сірого…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561613
дата надходження 22.02.2015
дата закладки 03.04.2016

гостя

Як барви… дві…

Дві  зіроньки…  
Дві  квіточки…  дві  тіні…
Ти  кожну  добре  знаєш  на  ім”я…
Як  барви  дві  –  весняні…  і  –  осінні…
Де  перша  –  Світло…  
   друга  –  то  Пітьма…

Візьмеш  у  руки
Сонячну  гітару…
Чи  плач  землі,  який  не  знає  меж…
Яку  із  них  ти  матимеш  за  пару?
Котру  собі
   до  танцю  обереш?

З  тією,  
Що  у  сонця  вкрала  нитки,
Сплетеш  чарівно  -  сонячний  танок?
Чи  обереш  вечірній  спалах  скрипки
На    дві  октави  
   ближче  до  зірок?

Чарує  ніч…
Та  почина  світати…
І  ранок  розчиняється  в  імлі…
Яку  із  них?!  –  ніхто  не  може  знати…
Щасливою  ти  
   зробиш  на  землі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583567
дата надходження 25.05.2015
дата закладки 03.04.2016

гостя

О, білий лотос…

О  небо  чорне…  
Піски  пустельні…
Зникає  сонце  на  мить…  і  ми
Згубились  в  дюнах…  штрихи  пастельні…
І  запах  вітру…  і  ковили…

Зникає  сонце  –  
Вино  черлене…
Хто  ми  з  тобою?    хто  ми  -  тепер?!
Вже  каравани  ідуть  крізь  мене…
О,  білий  лотос…  на  дні  печер

Знайди  осяйну…
Знайди  розквітлу
В  переплетіннях  магічних  кіл…
Не  треба  сонця…  не  треба  світла…
Хай  котить  води  зловісні  Ніл…

Хай  котить  хвилі…
Змітає  греблі…
Хай  змиє  коло  моїх  химер…
О  небо  чорне…  світи  печерні…
О  білий  лотос    в  краю  озер…

О  білий  лотос-
Роса  столітня…
Її  торкався  лиш  дух  землі…
Не  треба  сонця…  не  треба  світла…
Граалем  чистим  зійди  в  мені…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634390
дата надходження 08.01.2016
дата закладки 02.04.2016

гостя

Потерявшиеся Музы

[b]На  картину  Сальвадора  Дали  «Женщина  с  головой  из  роз»[/b]

Стихотворение  исполнено  в  соавторстве  с  поэтами  
Ириной  Левобережной
и  Сергеем  Сокольником

*********
ПЕРВЫЙ  ГОЛОС
Не  отвечай…  вопросов  больше  нет…
С  ресниц  пушистых  убегают  тени…
Лишь  лучезарный  тающий  рассвет
Легко  ложится  на  мои  колени…

Лучистый  свет,  осознанный  сполна,
Вдруг  растворится  в  темных  топях  ила.
Не  отвечай…  сегодня  я  –  волна
На  необъятной  черной  глади  Нила…

Не  отвечай…  мечтаний  глубина
Уснет  в  шелках  струящегося  платья…
Как  сладок  час!  Я  -  скользкая  волна,
Застывшая  на  миг  в  твоих  объятьях…

Вопросов  нет…  как  сладостно  порой
Под  этим  звездным  неподвижным  зонтом
Осознавать  пустынность  городов
За  бесконечно  чистым  горизонтом…

Не  исчезай…  испепелив  мечту,
Воспламеняясь  явственно  и  тайно,
Прости  меня  за  эту  высоту,
Я  оказалась  здесь  совсем  случайно…

*********
ГОЛОС  ВТОРОЙ
Мне  на  лицо  ложится  хрупкость  розы,
Твою  любовь  я  примеряю  вновь.
Но  лёгкий  шёлк  струится,  словно  боль,
Окутывая  безмятежность  позы.

Вдруг  застывая  в  складках  на  груди,
Твой  взгляд  то  отрешён,  то  снова  дерзок,
Одной  рукой  меня  ты  крепко  держишь,
Другая  –  тёмной  плетью  позади…

Сомнение  в  расчерченных  дорожках
От  треснутой  опоры  –  отведи,
Покачиваясь,  вниз  –  не  упади,
Держа  собой  Колосс  на  тонких  ножках.

Переплетаясь  у  меня  внутри,
Желаний  наших  токи  не  иссякнут.
Так  бережно  закрыв  руками  чакры,
Ты  подсветил  их  –  отблеском  зари.

Так  прочь  гони  сомненья.  Мысли  –  прочь.
Я  жду  тебя,  хотя  тобою  маюсь.
Одной  рукой  –  ещё  ныряю  в  ночь.
Второй  –  рассвета  тёплого  касаюсь.

За  сон,  что  наяву  –  благодарю.
Забытая…  цветущая…  немая…
Тебя,  тобой  обвИтая,  люблю,
И  потому  –  над  страхом  –  поднимаюсь.

*********
ЭХО
Склоните  головы!..  Не  знаю,  как  и  быть...
Таки  сомнительным  я  вижу  это  дело...
Чтоб  жажду  тела  вашу  ощутить
Желал  бы  все  же  я  иметь  хотя  бы  тело...

Плывут  в  безвестность  полосатые  пески
Как  жизни  путь.  Взирая  с  укоризной
На  две  доски,  топорщатся  соски...
Отдайте  тело!  Подарю  полжизни!!!

Любить  желая,  я  желал  бы  все  же  быть,
Концом  заката  вхожий  в  бесконечность.
Жизнь-  полосата.  Время  уходить.
Уходит  тело  по  дороге  в  вечность.

***
Так,  отрываясь  от  статичных  поз,
Земные  Музы  -  неземного  просят,
Их  хрупкость  тел  с  головками  из  роз
Пески  забвенья  вечностью  заносят...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646686
дата надходження 24.02.2016
дата закладки 02.04.2016

гостя

Однак…

І,  власне,  
Ти  міг  би  цю  дівчинку  все  ж  полюбити…
Таку  непостійну…  таку  золотаву…  однак…
Вона  забувала  відвідати  виставку  квітів…
Проте  потрапляла
     на  форум  бродячих  собак…

У  міру  нестерпна,
Не  краща  за  інших  й  не  гірша…
Кренделик  до  столу…  чар-зілля  у  неї  в  меню…
Її  домові  вже  писали  щось  схоже  на  вірші…
Ти  завжди  позичити
     можеш  у  неї  вогню…

Сьогодні  у  борг…  
Тільки  завтра  із  нею  ви  квити…
Сум  синій…  сум  білий…  її  кораблі  -  по  морях…
І  ти,  безперечно,  зумів  би  таку  полюбити,
Якби  ж  не  лишала  ключі
     від  квартири  в  дверях…

Оту,  що  складала  
Примар  на  гладенькі  полиці…
Читала  їм  кодекси  вдячності…  і,  зазвичай,
Писала  свої  мемуари  пухнастої  киці…
І  сутінки  лила  
   в  духмяний  мелісовий  чай…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656549
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 02.04.2016

Systematic Age

Десь далеко…

Самотній  старець,  що  сидів  на  призьбі,
Накрившись  пледом  й  чаю  попивавши,
Дивився  в  далечінь,  казав:  "Ми  різні,
Ми  мов  той  дощ,  який  усіх  розважить,

Який  розкаже  теплі  таємниці..."
Сидить  собі  один...  Один...  Один...
Ліхтар  на  ґанку,  хвильки  у  криниці...
Дощ  падає  на  трав'яний  килим...

Поскрипувало  крісло  під  ногами,
Об  бляху  краплі  градом  розбивались...
Ліси  і  гори,  ще  й  старечий  камінь
Свистіли,  пили,  билися,  братались...

Але  ніхто  людським  не  відгукнеться...
Сидить  один  -  навколо  лиш  хребти...
Гарячим  ритмом  билось  в  грудях  серце...
Він  спав...  Спав  під  мелодію  вітрів...

01.04.16

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656452
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 01.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.04.2016

П.БЕРЕЗЕНЬ

Війна війною

Війна  війною,  а  життя  іде.
Десь  дощ  крапить,
Десь  сніг  ще  не  сповзає,
Хтось  у  добрі  біди  собі  не  знає,
Когось  життя  наосліпки  веде.
І  тихо  так  в  просторих  кабінетах
Де  шепче  зиск,  а  совість  же  мовчить,
Там    павуки  плетуть  свої  тенета,
Як  це  було  і  з  ними,  і  до  них.
Все  залишилося  змінивши  свої  назви,
Пакують  правду  в  нові  воронки
Й  по  кладовищах    розпихають  в  ями,
Поклавши    зверху  мов  печать  вінки.
Життя  ж  іде,  понуро  так  плететься,
Утративши  надію  вже  на  те,
Що  просто  так  нікому  не  минеться
І  з  рук    ніколи  більше  не  зійде
Обман  і  зрада  рідного  народу,
В  них  забуття  дітей  проливших  кров
Щоб  ми  були,  ну  а  війна  війною.
Сховає  сльози  України,  дощ  …

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640119
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 01.04.2016

Квітка))

Цінуймо, друзі, кожну мить…

Цінуймо,  друзі,  кожну  мить,

Бо  вона  може  обірватись

І  так  раптово,  а  назад

Ми  ще  не  вмієм  повертатись...



Камінням  здавлять  ті  слова,

Що  так  хотіли  все  сказати...

А  не  почують  більше  нас...

Ми  зможем  тільки  помовчати...



Цінуймо,  друзі,  кожну  мить!

Бо  часу  плин  не  зупинити...

Так  і  життя  наше  спішить,

А  треба  цією  хвилиною  жити...



                                                                                                                       15.03.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653541
дата надходження 22.03.2016
дата закладки 01.04.2016

Шпаківський Петро

Батькам

У  невеликому  селі,
Затиснутому  з  двох  боків  лісами,
З  віддушиною  поля  і  Росі,
Живуть  двоє  людей,
Хто  є  для  нас  з  дружиною  батьками.

Прості  це  люди,  діти  це  землі,
Що  трудяться  на  ній  віками
Без  вихідних,відпусток...
Живуть  собі  ,здавалося  б,  своїм  життям
Та  серцем  й  помислами  завжди  з  нами.

Як  горе  в  нас  -у  них  журба  ,
У  нас  біда  -в  них  смуток  і  турботи,
А  радість  в  нас  -  їх  щастя  осяє
І  весело  киплять  у  них  роботи.

Ви  рідні  нам,  ми  вдячні  вам,
Зате,  що  є  ви  і  за  те,  
Що  ви  для  нас  зробили.
Нехай  же  довго  сонце  світить  вам
І  довго  вас  не  полишають  сили.



Рось  -  гарна  річка,  притока  Дніпра.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432763
дата надходження 21.06.2013
дата закладки 25.03.2016

Онофрійчук Наталя

Даруйте любов

Небо  багате  зірками,
дитина  -цілунками  мами.
Враз  стає  білим  все  чорне,
коли  тебе  мама  пригорне.

Мами,  дітей  обіймайте,
 їм  ніжність  даруйте,  плекайте!
Бо  найдобріші  на  світі
серця,  що  любов'ю  зігріті.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648987
дата надходження 04.03.2016
дата закладки 25.03.2016

Серго Сокольник

Остров тепла

"Ты  мой  остров  тепла"-
Так  ОНА  ЕМУ  в  НЕТе  писала...
Было-  ВСЕ.  И  была
Страсть  перчинкой  на  кромке  бокала.

Но  писала-  потом.
Дело  прошлое.  Сердце  устало.
И  осенним  листом
Страсть  на  влажную  землю  упала.

"Ты  мой  остров  тепла"-
Просто  фраза.  Отнюдь  не  свиданье.
Ведь  любовь  умерла-
Остров  Мертвых  застыл  в  ожиданьи.

Перевозит  Харон
Труп  любви  через  Стикс  до  рассвета...  
...И  последний  патрон
Он  истратил  на  выход  из  НЕТа.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116032301059  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653791
дата надходження 23.03.2016
дата закладки 25.03.2016

Олекса Удайко

БІЛИЙ СНІГ 21 БЕРЕЗНЯ

         [i][color="#009dff"]Так  склалося,  що  вірш-пісня,  що  народися  17  
         років  тому,став  актуальним  саме  сьогодні,  коли  
         неждано  випав  сніг!    Може,  то  знамення  чогось  
         нового,  хорошого?..  Я́к  би  то  не  було,  радіймо,  
         друзі!!!  [/color][/i]
[youtube]https://youtu.be/hB7RHsDA1CQ[/youtube]

[i][b][color="#b700ff"]Білий    сніг    21-го    березня
Так    привітно    під    лижу    ляга.
Білий    сніг    21-го    березня    –
І    з    ходою    пружніє    нога.
Білий    сніг    21-го    березня    –    
Наче    цвіт    яблуневий    торік.
Пізній    сніг    21-го    березня
Мою    тугу    в    весну    відволік.

                 Приспів:    

                 Білий    сніг    –    мов    сльоза,    притаманна
                 Тій    порі,    що    збудилась    від    сну.
                 Пізній    сніг    –    то    солодка    омана:
                 Повернути  б  жадану    весну!
                 Білий    сніг    –    наче    річка    чекання,
                 Що    зимою    неждано    скреса.
                 Пізній    сніг    –    то    вчорашнє    кохання...
                 Чи    повернеться    давня    краса?..

Білий    сніг    21-го    березня
Пригортається    радо    до    лиж.
Білий    сніг    21-го    березня    –
На    повторність    надію    облиш.
Що    було,    вже    ніколи    не    вернеться    –
Відцвіла    едельвейсів    пора!
Білий    сніг    21-го    березня    –
Вже    збиратись    в    дорогу    пора.[/color][/b]

21.12.1999[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652672
дата надходження 19.03.2016
дата закладки 21.03.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.03.2016

She said: gray...

…знов приснилася мені…

Ти  знов  
приснилася  мені,
як  ніби  йдеш  
в  тумані  ранком  -  
прозора  тінь  
в  моїм  вікні,
що  розчинилась  
на  світанку..

Пішла  нечутно,  
як  завжди.
Лиш  смак  
залишила  цілунку.
Коли  ж  повернешся  
сюди
мене  поїть  
кохання  трунком?

Я  б  чашу  вихилив  
до  дна...
Життя  віддати  –  
насолода
за  тебе,  
ластівко  сумна,
моя  прекрасна  
нагорода.

Солодкий  сон  –  
коротка  мить,
приємна  
золота  омана.
Кохання  тінь,  
що  пробіжить
на  тлі  
ранкового  туману...

05.04.09р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299379
дата надходження 11.12.2011
дата закладки 20.03.2016

Андрій Бабич

Да. Вот такая…

Да.  Вот  такая  наша  «вера»…
В  которой  –  два  «крыла»!
Одни  кричат:  «Долой  Бандеру»!
Другие:  «ла-ла-ла»…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651069
дата надходження 12.03.2016
дата закладки 20.03.2016

Надясемена

Вже вечір.

Вже  вечір.  Запах  матіоли
Змішався  з  запахом  жасміну
Десь  вдалині  над  житнім  полем
Знайомий  клич  зозулі  лине.
День  догора  за  небокраєм
І  сутінки  змішали  фарби
Лиш  місяць  над  сосновим  гаєм
Загадкою  легенди  вабить
Ледь  шелестить  стара  береза
Біля  забутоі  кринички
І  тонуть  в  глибині  безмежній
Упавши  в  неі  зорі-свічки...
Мрія.  Може  ностальгія
Це  просто  спомин  серцю  дорогий
Вже  скоро  вечір.  Сутеніє.
День  гасне  на  землі  моїй.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651080
дата надходження 12.03.2016
дата закладки 13.03.2016

іванесса

УСЬОМУ ПРИХОДИТЬ КІНЕЦЬ.

Ні  про  що  мене  не  запитуй,  
Й  не  розказуй  мені  казки
Я  брехнею  давно  сповита
Так,  що  вистачить  на  віки.
Я  любити  та  вірити  вмію,
Чесність  й  вірність  ціную  як  скарб
Я  усе...  геть  усе  розумію-
Підлість  й  зраду  не  можу  ніяк.
Скільки  раз  доля  градом  кидала,
Скільки  раз  розривалась  душа,
Але  віра  в  людей  не  пропала,
Не  навчило  нічого  життя.
Хоч  чекати  і  вірити  звично,
Та,  як  кажуть,  ввірвався  терпець,
Бо  нічого  в  житті  не  вічне
І  усьому  приходить  кінець.

29.  02.  16

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648120
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 01.03.2016

Галина Оленич

Ось так…

Жила  бабуся  на  краю  села
В  хатині  за  садочком  
                                                 ледь-ледь  видній.
Жила  тихенько,  долю  не  кляла,
Хоч  доля  та,  як  кажуть,  незавидна.

Всі  знали  –  з  нею  горе  та  біда
Ходили  поруч  ще  з  юнацьких  років.
І  заміж  вийшла  вже    немолода.
В  турботах  загубила  зовсім  спокій.

Своїх  дітей  у  неї  не  було,
Та  довелось  виховувать  сиріток.
І  вірила  –  колись  її  тепло
Повернеться  від  вже  дорослих  діток.

Повернеться?
                                               Та  вийшло  навпаки.
Бо  доля  знову  діяла  зненацька:
Забули  матір  рідні  діточки
В  той  самий  час,  як  поховали  батька…

Спочатку  ще  чекала:  раптом  хтось
Як    не  приїде  –  надішле  листівку.
Та  дива  до  тепер  не  відбулось:
З  тих  пір  сама  і  доживає  віку.

Можливо,  плаче  в  тиші,  може,  ні…
Та  молиться  щоденно,  просить  Бога,
Щоб  не  лишав  дітей  і  їх  рідні
І  душі  освящав  їм  якомога.

А  діти  (хтозна,  що  в  них  там  і  як?),
Мабуть,  до  неї  й  думкою  не  линуть.
А  старість  мами  –  це  пекучий  знак,
Чекає  до  останньої  хвилини.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648135
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 01.03.2016

Ганна Верес (Демиденко)

Своя земля дітей своїх зціля

Вже    літо    заблукало    в    чебреці,
І    небо    грози    громом  розривали,  
Впились  гарячим  сонцем  пшениці,
І    вкрили  поле  пишним  покривалом.

І    напівстиглі  жита    колоски
В    волошок    сині  заглядали    очі,
Їх  шлях    життєвий    дуже    затяжкий,  
Як    і  мого    народу    на    праотчій

Землі.    Та    вірю:  зглянеться    земля    –  
Волошки  між  колоссям  уціліють,  
Адже    земля  дітей    своїх    зціля,
Й  волошки    ще  рясніше    засиніють.

І    буде    хліб  високий    на    столі  –
То    від    землі  і  Бога    нагорода,
Бо  люди,  коли  з  хлібом,  –    королі  –
У  цьому    переконана    природа!
14.01.2014.

Ганна    Верес.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634029
дата надходження 07.01.2016
дата закладки 01.03.2016

Надія Карплюк-Залєсова

МОЛИСЯ…

Молися  за  мою  дорогу,
Молися  за  мою  печаль,
За  біль,за  сум  і  за  тривогу
Нас  так  звело  життя  на  жаль...

Молися  за  мою  дорогу,  
Щоб  все  вдалося  пережить  ...
Там  -  моє  щастя  почалося,
А  тут  -  ввірвалась  його  нить...

Молися  за  мою  дорогу,-
Твоїм  коханням  лиш  живу...
Я  перейду  крізь  біль-  тривогу
Й  до  тебе  знову  поверну  !

Ми  будем  разом  із  тобою,
Все  буде  добре...Усміхнись  !
Чекай,  люби  і  будь  зі  мною,-
За  страх  і  біль  лиш  помолись

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646664
дата надходження 24.02.2016
дата закладки 28.02.2016

Надія Карплюк-Залєсова

ТОЙ СПОМИН НЕ ЗГОРНУТИ У СУВІЙ

А  спомин  не  згорнути  у  сувій...
Весняне  сонце  мружиться  спросоння...
Ти  так  давно  уже  не  мій...
                                                     Не  мій...  Не  мій...
Злітали  думи  з  мого  підвіконня.

В  досвітках  тиші,  зціплено-німої,
У  кожнім  поруху  веснянім  -  ти...
З  шпаринок  зтлілих  з  присмаком  любові...
Збагнути  все  і  все  це  зберегти

Цей  спомин  не  згорнути  у  сувій...
Весняне  сонце  щастя  розсипає
А  ти  ,  як  і  раніше,  -  тільки  мій
І  жодну  мить  той  спомин  не  згасає...

Із  вітром  пролітає  з  легким  свистом,
В  передранковім  сні  торкається  до  вій,
До  ніг  спадає  чистим  падолистом...
Цей  спомин  не  згонути  у  сувій.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647180
дата надходження 26.02.2016
дата закладки 28.02.2016

Леся Геник

***Слово - річечка тонкострунная…

***
Слово  -  річечка  тонкострунная,
очі  -  неба  ласкава  синь...
Зодягається  серце  рунами
неприборканої  краси.
І  вплітається  ніжним  леготом
у  волосся  його  рука...
Світ  весь  обертом,  світ  весь  обертом!
Очі  -  небо,  слова  -  ріка...

І  весняно  так,  життєрадісно
щастя  скапує  ізгори.
Ся  любов  сонцезлету  вартісна  -
не  спиняйся,  лети,  гори!
Світ  закрутиться  каруселево,
межи  тисяч  ясних  зірок
станеш  вабною  королевою...
Залишився  єдиний  крок...

(5.02.16)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644150
дата надходження 15.02.2016
дата закладки 20.02.2016

Ганна Верес (Демиденко)

Подаруй мені, доле

Подаруй    мені,    доле,    крила,
Щоб    від    горя    мене    закрили,
Щоб    любили    і    внуки,    й    діти,
Встигла    правнукам    порадіти.

Подаруй    мені,    доле,    спокій,
Щоб    злетіти    туди,    де    сокіл,
Дай    напитись    там    сонця    й    волі,
І      для    мене    цього      доволі.

Подаруй    мені,    доле,    віру,
Хай    послужить    мені    ще    Ліра,
Ще    й    пожити    під    мирним    небом    –
Щастя    іншого      і    не    треба.

Подаруй    мені,    доле,    сили,
Щоб    ті    крила    мене    носили,
Щоби    рясту    ще    потоптати,
Хай    без    срібла,    нехай    без    злата.
1.06.2013.

Ганна    Верес.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636785
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 19.02.2016

She said: gray...

Скажи - яка вона?. .

Скажи  -  яка  вона,
любов  колишня?
Забутий  дотик,
погляд,  ніч  без  сну...
Неначе  та  сумна,
безлиста  вишня,
що  от  не  квітне
вже  яку  весну,

бо  не  чекає
сонячні  цілунки,
хоча  тепло
у  стовбурі  ще  є!..
Листки-вірші  кохання  -
як  дарунки
вітрам  осіннім
щедро  роздає...

Яке  це  почуття,
що  журавлями
в  осінню  даль
полинуло  від  нас?
Ми,  певно,
заблукали  між  дощами...
Колишній  щем  на  серці.
Ще  не  раз...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298943
дата надходження 09.12.2011
дата закладки 15.02.2016

She said: gray...

Зранене кохання

Я  відчув,  як  зупинилось  серце
і  кудись  поринула  душа  -
в  музику  незрівнянного  скерцо,
океану  мрій  і  побажань...

Водять  хороводи  сизокрилі
ранки-вечори  і  ночі-дні.
Може,  знов  зустріну  очі  милі,
зоряно-щасливі?  чи  сумні?...

...ті,  якими  ти  одного  разу
мимохіть  поглянула  в  мій  бік
лиш  на  мить..  і  відвернулась  зразу,
щоби  не  помітив  чоловік.

У  дочки-красуні  -  твої  очі
і  така  ж  усмішка  чарівна.
А  на  щоках  –  ямочки  дівочі.
Хай  буде  щасливою  вона!

Ми  уже  не  бачились  роками.
Тисячі  миттєвостей  спливло
відтоді,  як  вітром  з  журавлями
назавжди  кохання  віднесло...

Та  надія  бачити  ці  очі
в  серці  тліє,  поки  буду  жить.
Це  –  спокута.
Це  -  безжальні  ночі.
Зранене  кохання,  що  болить...

07.07.08

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304320
дата надходження 05.01.2012
дата закладки 15.02.2016

She said: gray...

Сон про літо

Хай  плаче  дощ.  
І  тихо  стогне  осінь.  
Я  не  прокинусь  рано,  
як  завжди.
Хочу  у  сні  з  тобою  –  
там,  де  роси,  
де  літня  рань  -  
спускатись  до  води...  

Ввійти  у  річку  
щирими,  мов  діти,  
що  бавляться  у  гру  
ранкових  хвиль.  
Щоб  випадковим  
дотикам  радіти
і  спілкуватись  легко,  
без  зусиль.  

Тебе  смішну  і  мокру  
я  виносив  
на  берег  для  кохання  
знов  і  знов.
Нам  тихо  так  
дзвеніли  літні  роси,
для  нас  лиш  квітла  
сонячна  любов...  

2009

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305378
дата надходження 09.01.2012
дата закладки 15.02.2016

She said: gray...

Уже зникають тіні… (за мотивами вірша автора Лия***)

("Мить  істини"  -  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509071)

****
Уже  зникають  тіні.  А  цикади
під  тихий  шелест  вже  заснулих  трав
співають  нам  з  тобою  серенаду...
Он  верби  заховались  понад  став.

Туман  рішуче  обійма  калину,
її  ревнує  ясен...  і  скрипить...
Здалека  я  до  тебе,  любий,  лину,
прийми  мене,  бо  серденько  болить!..

Воно  тріпоче  у  твоїх    долонях,
чи,  може,  квітне  проліском  ясним?
Мій  погляд  за  тобою  –  наче  сонях
за  сонцем  ніжним,  теплим,  золотим...

Прийми  мене,  бо  квітну  лиш  для  тебе!..
Моя  любов,  моє  серцебиття!..
Хочу  з  тобою  доторкнутись  неба.
Щоб  стати  хоч  на  мить  твоїм  життям...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509098
дата надходження 03.07.2014
дата закладки 15.02.2016

She said: gray...

Мимолітне…

Чи  ти  мене  покличеш  
з  висоти?...  

Століття  йти  -  але
твоїх  висот  мені  
не  досягти.

Давно  вже  я  спалив  
свої  мости..

А  ти?!...
....

У  снах  живуть    
колись    намріяні  світи,
де  ми  удвох  
так  гарно  перейшли
на  «ти»....
.....

Пробач.

Це    спогад-птах  
у  зграї  наших  днів  –  
щасливий  спів    
ще  чистих,    
незабруднених  струмків...

Не  треба  слів...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545903
дата надходження 23.12.2014
дата закладки 15.02.2016

Systematic Age

Шепіт сивого лютого

Довершено.  Мій  поїзд  вже  від'їхав,
Лишив  одного  серед  диму  зілля...
Тайга  суцільна,  знов  вони...  Ті  стріхи...
Й  тотем,  як  люлька  миру...  Ось.  Поділля...

Закони  вже  не  мають  дійсність,  силу...
Тут  Дикий  Захід...  Воля...  Ельдорадо...
Захмарний  край...

І  шепіт...

Струни  пилять,
Мов  пилорама,  пісню  вітру...  Рада...

Ковбої  поз'їжджались  на  кобилах,
У  когось  Вій,  Тарпун,  а  в  когось  Ромко...  :D
Десь  тіні  предків...  Голівудський  трилер...
Є  револьвери...  І  кусають  бомки...

А  поки  що...

Старечий,  сивий  лютий
Прошепотів  холодним  свистом  прерій...
Від  мене  все  залежати  не  буде,
Я  лиш  глядач...

Свист...

Індіанські  пера...

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=FfbhgGmyqqQ[/youtube]

05.02.16

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641546
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 10.02.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.02.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.02.2016

Леся Геник

Вітер в лице

                                                       [i]  (пам'яті  Ігнатюка  В.  І.)[/i]

Вітер  в  лице  -  покута.
Знову  не  встигли  бути
хоч  би  на  трішки  ближче,
довше...
А  вітер  свище,
в  очі  жбурляє  муку!
Падають  мури,  гуркіт
часу.
Та  пізно  надто
плакати,  нарікати...
Світ  не  жадає  тиші.
Сльози  для  світу  -  лишні...
Згасне  зоря  -  прощання.
Не  заперечиш  -  рання,
рання  ще!
Їй  палати  б...
Небо  убрало  шати
сірі,  холодні,  мурі.
Душі  відходять  булі,
рідні...
Січе  покута...
З  ними  б  іще  побути
хоч  би  на  трішки  ближче,
довше!
А  вітер  свище...

(28.12.15)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632103
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 08.02.2016

Леся Геник

***Збанувалась душа за весною…

***
Збанувалась  душа  за  весною,
зазирає  у  шпарку  зими  -
чи  межі  ще  не  видно  сувою
знеласкавленої  сірини.

Чи  ще  небо  не  витерло  хмари
на  прозірчастому  полотні,
чи  не  скапали  тишею  свари
в  недалекій,  однак,  далині...

Та  не  видно  нічого,  крім  туги
у  шпарину  маленьку,  дарма,
що  видивлює  душечка  друге
в  часі,  де  сіроводить  зима.

Що  з  того,  що  банує  безкрайно
за  непідступу  щирим  теплом?
Хижа  днина  скрадається  тайно
й  до  чола  прикладає  тавро...

Але  віриться,  може  недовго,
фіфувати  навкруг  сірині,
десь  розчищують  ельфи  дорогу
життєдайній,  квітучій  весні.

І  лишилося  зовсім  ще  трішки,
як  насіється  знов  первоцвіт,
сонце  вистрибне  з  темної  діжки
й  понесе  добрі  вісті  у  світ...

(6.02.16)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641838
дата надходження 06.02.2016
дата закладки 07.02.2016

Онофрійчук Наталя

Удосвіта

Старик  гойдає  зоряних  внучат.
Сіріє  небо.  Когути  кричать.
Втікають  із  дерев  страшні  примари,
з  кишень  в  калюжі  гублячи  кришталі.

Присів  холодний  вітер  біля  тину,
він  цілу  нічку  тріпав  скатертину.
Рожеві  хмари  впали  на  дорогу,
втекли  внучата-зорі  від  старого.

По  вікнах  вулиць  вогники  стрибають,
десь  у  горнятка  каву  наливають,
матусі  будять  заспану  малечу,
а  хтось  коханих  обійма  за  плечі.



 Старий-  місяць,  який  починає  зменшуватися.  Його  називають  старим,  щербатим,  серпастим,  стариком.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627166
дата надходження 08.12.2015
дата закладки 05.02.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.02.2016

Systematic Age

Полин

Твоя  кімната  увійшла  у  світ  невизнаних  реалій,
Заставши  сіре  марево  зі  смаком  тютюну...
Відкритий  погляд  на  дахи  навіяв  би  шторми  печалі,
Огида  в'їлась  в  тіло,  поївши  полину...

Тривка  субкультура  влилась  в  ДНК,
Наставивши  планку  ілюзій...
Дивні  символи  світить  прозора  ріка,
Вороги  усі  схожі  на  друзів...

Летке  кохання  я  б  не  міг  зловити  вчасно...  Але  все  ж,
Люблю  дівчат,  що  бачу...  То  чому  я  ще  один?!
Можливо,  через  погляди,  поділені  на  сотні  меж,
Збудовані  огидою,  що  з'їла  той  полин...

17.01.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636710
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 04.02.2016

Валентина Мала

Ой, дуже біла-біла Зима!

Білі    сніжинки,біла  земля
Біло  навколо,білі  поля
Ой,дуже  біла-біла  Зима!
Білою  казкою  нас  обійма!

Білую    бабу  із  снігу  зліплю!
На  білу  доріжку  стрибну  чи  ступлю.
Білими  снІжками  з  татком  я  граюсь.
Ліплю  у  долонях  й  кидаю,стараюсь!

Біла  ялинка,білий  поріг,
Від  білого  снігу  не  видно  доріг!
Та  усе  біле  на  сонці  блистить
Яка  ж  це  прекрасна    зимовая    мить!
22.01.2016р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637650
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 04.02.2016

kalush

Наше гасне покоління

Ех,  які  там  наші  роки?
Ще  й  по  справжньому  не  жили,
А  уже  хтось  лічить  кроки
Наші  з  вами  до  могили.

А  уже  прийшло  прозріння  -
Власні  діти,  власні  внуки,
Ми  вже  старше  покоління  -
Наші  будні  повні  скуки.

Наші  будні  –  їхні  співи,
Нас  уже  давно  списали,
І  безплідні  наші  гніви,
Ми  безмовні  як  васали.

Наші  думи  не  цікаві,
Наші  всі  слова  на  вітер,
Сірі  фарби  -  не  яскраві,
А  в  молитвах  мало  літер.

Ах,  як  хочеться  уваги,
Від  найближчих,  найдорожчих,
Тіло  сушиться  від  спраги,
А  душа  волає  прощі.

Може  й  ми  несвоєчасно
До  своїх  батьків  ходили,
Світ  здавався  нам  прекрасним
І  не  нас  чужі  судили.

Може  все  це  Божа  кара
Нам  за  пізнє  це  прозріння,
З  півночі  згустились  хмари  -
Наше  гасне  покоління.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640833
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 03.02.2016

Патара

Для чого все?. .

[i]...Вся  наша  роль  -  моя  лишь  роль.
Я  проиграла  в  ней  жестоко.
Вся  наша  боль  -  моя  лишь  боль.
Но  сколько  боли.  Сколько.  Сколько.

Б.  А.  Ахмадулина[/i]


Від  когось  чула,  врешті,  біль  мина,
Хоч  вже  давно  у  ті  казки  не  вірю.
Від  болю,  все  навколо  темно-сіре,
Куди  не  кинеш  оком,  там...  стіна.

Мій  больовий  поріг  досяг  межі,  
Немає  сили  довго  так  терпіти...
А,  потім,  знову  вибачення,  квіти...
Для  чого  все?..  Напевно,  ми...  чужі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597024
дата надходження 31.07.2015
дата закладки 02.02.2016

Юхниця Євген

Нас – то в войну, то в переру́г, на баррикады

Царьки,  амби́шники  ...своими  «...мой-не  мой,  не  твой»  ...земля...
Нас  –  то  в  войну,  то  в  переру́г,  на  баррикады...
...Подумал...сколько  б  нам  тех  счастий  не  профинькалось  зазря,
Если  бы  мы  -  не  танцевали  в  их  парадах...

31.01.16  г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640599
дата надходження 02.02.2016
дата закладки 02.02.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.02.2016

Патара

Вперше

Я  любила  тебе,  здається,
Років  сто  чи  п'ятсот  тому,
Та,  у  гніві,  жбурнув  ти  серце
У  жахливу  таку  пітьму.
І  воно  перестало  битись,
Із  твоїм,  тепер,  в  унісон,
Гнівом,  мабуть,  довіку  сите,
В  літаргічний  упало  сон.
Намагатися  розбудити
Моє  серце  тобі,  дарма.
Світле  все  ти  зумів  убити,
Вперше  рада,  що  я...  сама.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612065
дата надходження 08.10.2015
дата закладки 02.02.2016

Патара

Подорослішала зненацька

Подорослішала  зненацька,
Вже  в  літах,  а  ніяк  не  звикну.
Трішки  іншими  стали  цяцьки
І  прищі  підліткові  зникли.
Мов  скажені  несуться  роки,
Не  підкаже  ніхто  де  гальма.
Трішки  легше  що  ця  морока
Тут  у  світі  -  таки  загальна.
Вже  доросла  давно  та  часто
Юність  пам'ять  мою  тривожить,
Пару  літ  норовить  украсти...
І  у  Вас  так  буває  може?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639461
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 02.02.2016

Леся Утриско

Віднайдене щастя!

Сльозився  вітер  в  тебе  на  плечі,
Млосно  стікала  нічка  в  карі  очі,
Захмелювалось  щастя  у  душі,
Верба  накрила  пеленою  ночі...

І  виплітала  коси  мов  струцлі,
Світила  воском  понад  очеретом,
Відзвонювали  такт  слова  твої,
Мов  спів  хрущів  в  саду  дуетом...  

Заплутані  у  трав'янистій  пастці,
Вколисані  у  квіті,мов  у  трунку,
Зомліли,як  і  ми,в  любовній  казці,
Вітрила  вдалечі  гойдали  думку...

На  кораблі  надії  та  любові,
В  дорогах  нескінченого  кохання,
В  пустелі,де  оазиси  медові...
У  потягу  одвічного  бажання...

У  хвилі  моря-доторку  і  млості,
Де  океан  зіп'є  земні  причастя,
Піски,вітрів,зціловують  на  мості',
Де  ми  з  тобою  відшукали  щастя...


Струцлі-виплетені  з  дріжджового  тіста,ніби  коси,випічки  на  Різдвяні  свята.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601987
дата надходження 25.08.2015
дата закладки 01.02.2016

Леся Утриско

Зима.

Вона  прийшла  у  білому  вбранні,
Так  ніжно,  тихо,  м'яко,  елегантно,
Впустила  холод  візерунком  на  вікні
Спустивши  ніч  на  землю  толерантно.

Ту  ніч,  свою  розкішну  першу  ніч:
У  білих  косах  зацвіли  корали,
Співала  вітром,  промовляла  річ,
Себе  перлини  надовкіль  вкладали.

Стелилися  довкола  пелюстки,
Розкішні  пелюстки  у  світлі  гами,
І  танцювали,  танцювали  залюбки,
Одвічний  вальс  холодними  снігами.

Засніжено-щаслива,  біло-сива
Зима,  все  знов  торкала,ворожила.
Цвіла,  як  по  весні  сцвітає  нива,
Це  час  її-  так,  як  хотіла  жила.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626303
дата надходження 05.12.2015
дата закладки 01.02.2016

Олекса Удайко

СОЛОВЕЙ – СПОКУСНИК

       [b]  [i]tth[/i][/b]
[i]          Сміються,  плачуть  солов'ї  
         І  б'ють  піснями  в  груди:  
         Цілуй,  цілуй,  цілуй  її,  -  
         Знов  молодість  не  буде!
         
         ***
         Солов'єва    пісня    ллється,    
         Розливається    в    низах,    
         Соловей    лящить,    сміється…    
         Наче…    тоне    у    сльозах.    
                                       Олександр  Олесь
[youtube]https://youtu.be/Q0Mgn1vgceo[/youtube]
[b][color="#5100ff"]Ось  ліс…  Галявина…  Удвох…
Милуються  довкіллям…
Ялина…  Явір…  Стовбур    всох,
Як  розум  –  на  дозвіллі…

Плече-в-плече,  рука-в-руці…
І  вдих,  і  видих  –  разом…
Чому  ж  серця  в  мовчанні  ці  –  
Не  гомонять  наразі?..

Про  се,  про  те…  Не  про  любов…
Так...  Обмін  відчуттями…
Бо  від  земних  отих  турбот,
Ще  не  прийшли  до  тями,

Що  в  світі  тут  вони  одні,
Що  вколо  все  буяє…
Що  почуття  оті  на  дні
Шамо́тять  їм  уяву…  

…Та  ось  у  вітах  перший  “тьох”,
Мов  юності  відлуння…
І  тут  серця  збудились  –  “ох”…
І  рухнула,  мов  клуня

Стара,  гарба  земних  негод…
І  радість  “ох”  сказала
І  завела  у  них  той  код,
Де  юність  не  зів’яла…

…Та  так  вторили  солов’ю,
Що  той  уже  й  стомився…

…Кохані  впали  в  дежавю,
А  “тьох”…  в  сльозах  втопився.[/color]
[/b]
07.05.15
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579602
дата надходження 07.05.2015
дата закладки 01.02.2016

Леся Утриско

В душі лиш вітер свище.

Стоїш  одна,  в  душі  лиш  вітер  свище,
Все  ждеш  лелек,  котрих  давно  нема,
Зима  у  серці  виє  вище  й  вище,
А  ти  стоїш  розхристана  й  сумна.

Старенькі  вишні  хиляться  в  поклоні,
Де  зранку  сонце  стопить  білий  сніг,
Впадуть  краплини  на  обдерті  скроні,
Уст  доторкнуться  й  ляжуть  на  поріг.

На  той  поріг-  лиш  не  забутий  Богом,
Колись  лунав  дзвінкий  дитячий  сміх,
Життя  прожите  все  покрило  мохом,
Там  виріс  дерен-  дерен,  наче  гріх.

Глибока  старість  сіла  на  криниці,
Заворожила,  зчарувала  журавля,
Не  в  силі  вже  напитися  водиці,
З  пропаленого  вітром  відерця.

Лиш  спогади  гойдаються  на  вікнах,
Їх  сонечко  розбудить,  як  примар,
Сніги  колючі  в  морозливих  віхолах,
Вже  не  почують  ні  молитв,  ні  чвар.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640269
дата надходження 01.02.2016
дата закладки 01.02.2016

Martsin Slavo

ГРУДЕНЬ

Несміло  перший  день  зими
В  муарі  болісної  тиші
Ввійшов  бузковими  дверми
В  осінні  непрозорі  мричі.

Стоїть  стривожений,  сумний:
У  нім  вмирають,  гинуть  квіти
Межи  молочної  імли
І  прохолодного  повітря.

Пригнічений  порожній  сад,
Огорнутий  густим  туманом,  –
Красу  останню  листопад
В  ногах  розсіяв  килимами.

Зростає  грудень  за  вікном,
Пливе  за  вітром  запах  листя,  –
Межа  між  дійсністю  і  сном,
Цвітінням  літа  й  снігом  чистим.

01.12  2012                                    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631273
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 31.01.2016

Надія Башинська

КОХАЛАСЬ НІЧКА З МІСЯЦЕМ

Кохалась  нічка  з  місяцем  до  раночку.
В  волосся  шовкове  зірки  вона  вплела.
По  травах  пишних  ходили  вони  босими.
Там,  де  ступали,  заіскрилася  трава.

Притихли  верби  над  водою  засоромлено.
Схилились  низько  -  низько  до  ставка.
Ой,  як  же  ніжно  обнімав  ї  ї    ...
На  стан    гнучкий  лягла  його  рука.

Де  кущ  калиновий,  там  цілувалися.
Схилились  ґрона  до  землі.
А  вранці  місяць  той  сховавсь  
           за  хмароньку.
А  нічка  перлами  розсипалась  в  траві.

А  коли  день  мине,    вечір    засвітиться,
Букет  духмяний  місяць  принесе.
Найкращій  в  світі  нічці  зоряній,
Яка  щодня  до  себе  манить  його.  Зве.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639898
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 30.01.2016

Світла (Імашева Світлана)

Замітає зима таємницю…

                                                             Замітають  сніги,
                                                         
                                                                                   обіймають  натомлене  місто  -  

                                                             Всі  стежки,  всі  сліди,

                                                                                       замітають  і  пам'ять,  і  біль...

                                                           В  світлім  храмі  зими

                                                                                         так  просторо,  так  первопречисто...

                                                               Заблукала  й  тривога

                                                                                         у  мареві  сонних  снігів...

                                                               Відбули,  одійшли,

                                                                                       відкривавились  і  відболіли

                                                                 І    любов,  і  печаль,

                                                                                       і  прощання  оті,  й  каяття...

                                                               Невагомо-легкі,  

                                                                                             все  сніги  пеленою  укрили,

                                                               Замітає  зима

                                                                                             таємницю  початків  життя.

                                                               Прикрашає  той  сон

                                                                                               фейєрверками  зоряних  іскор,

                                                               Білим  плетивом  віт

                                                                                               у  казково-ажурних  садах...

                                                               Срібнодзвоном  копит

                                                                                             і  синички-співаночки  свистом,

                                                               Поцілунком  твоїм,

                                                                                               що  відтав  на  холодних  вустах...

                                                                 Поховає  зима

                                                                                                 таємницю  кінця  і  початку

                                                                   У  глибоких  снігах,

                                                                                                 під  склепінням  льодів  забуття.

                                                                 Тільки  все  оживе

                                                                                                     і  відродиться  з  сонцепочатком:

                                                                   І  любов,  і  печаль,

                                                                                                       бо  без  цього  немає  життя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638826
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 26.01.2016

Ліна Ланська

Я БЕЗ ТЕБЕ, ЯК БЕЗ ЦУКРУ, КАВА…

Я  без  тебе,  як    без  цукру,  кава,
Ніби  запашна  і  ароматна...
Не  жива  вода,  а  наче  млява.
Наче  коло,  що  чомусь  квадратне.

Я  без  тебе,  як  без  ліжка  ковдра  -
Гарна,  нова,  що  лежить  забута,
День  чи  місяць,  може  років  зо  три?
Як  колаж,  до  вічності  прикутий.

Я  без  тебе,  як  пісні  крізь  сльози...
Надриваючись,  так  скиглить  птаха
У  гнізді,  зомлівши  від  загрози,
Серце  на  шматки  у  сіромахи.

Я  без  тебе...не  питай,  не  знаю,
Чи  у  світі  є  ще  порівняння?
У  пісок  водою  витікаю,
Як  усі  оті  мої  зізнання.
Жовтень  2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611044
дата надходження 03.10.2015
дата закладки 20.01.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.01.2016

Віктор Банар

Осінь літа

До  осені  так  близько...  І  далеко...
Там  літо  не  покличеш  ти  „на  біс”...
А  вибілені  зливами  лелеки
Маршрути  прокладають  на  Беліз...

І  візи  не  штампують  на  кордоні,
А  струшують  з  пір'їн  налиплий  сум...
Готуються  крізь  подихи  мусонів
Летіти  у  самісінький  самум*.

Витримують  небачену  дорогу
І,  збуривши  навколо  простір-час,
Чекають  довго  знаку  чарівного,
Щоб  в  березні  вернутися  до  нас...



         Самум*  -  пустельна
         піщана  буря.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597152
дата надходження 01.08.2015
дата закладки 17.01.2016

Лілея Дністрова

Пілігрими на витках часів

Хто  ти?  Моя  навіяна  омано,
Ілюзія  чи  подорож  в  астрал?
Моя  солодка  мить,  ясна  нірвано,
Начинений  промінням  серця  шал...
Сезон  дощів  у  різнотрав'ї  джунглів,
Квіт  лотоса  у  вічності  буття,
Засніжена  вершина  Джомолунгми,
Плин  часу  до  зірок  без  вороття...
Хто  я?  Піщинка  в  океані  слова,
Замріяна  пташина  край  вікна,
Трояндова  соната...пелюсткова,
Коктейль  снаги  з  ігристого  вина.
Хто  ми?  Протуберанці  спраглі  істин,
Чи  пілігрими  на  витках  часів?
Чи  ті,  що  манівцями...поза  містом,
Щоб  уникати  шуму...голосів..?
Ми  тут,  ми  є,  ми  прагнемо  свободи,
Ми  хочем  бризу  музи  у  віршах,
А  ще  -  благоприємної  погоди,
Паріння  ввись  на  повних  парусах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636270
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 16.01.2016