Згадуй про мене, лягаючи спати.
Знаю, це пізно, глибокої ночі.
Тіні вповзають до чрева кімнати,
Грають у трупі німі поторочі.
Пам'ять птахами випростує крила,
Спогади в гнізда збирають події.
Плоть перепитують, що натворила,
Душу, чому несміливо радіє.
Може й до мене завіється спогад.
Схопить оте, несуттєве, приємне,
Що не в словах пролунало, а понад,
Й мовило більше розмови, напевне.
Мабуть це відблиск небесної сині
В тебе замріяних карих очах,
Ти в них красивий, тому що єдиний
Може й не зовсім єдиний … хоча…
Хочеш, згадай невибагливий дотик
Вуст до зап’ястя чи лоскоти вій.
Нині цей спогад як сильний наркотик,
Що я знайшла у долоні твоїй.
Може про ніжність і запах волосся,
Вигини стану в обіймах. Про те,
Що так (на щастя) тоді не збулося,
Бо недоречне між нами… Проте...
[i]© Марґо Ґейко
19.08.2017[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821992
дата надходження 19.01.2019
дата закладки 26.03.2024
Нічний вокзал, пустий перон
Прощальний погляд і сльоза
Серця, що бʼються в унісон
(Вже починається гроза)
Міцні обійми, щирий жаль
Слова німі, безмовні звуки
В очах і смуток, і печаль
(Тремтять від страху наші руки)
Твій ніжний дотик, ніби струм
І все довкола невагоме
Огидний і нестерпний шум
(Це відчуття таке знайоме)
Лиш мить. І втрачено любов
Останній подих, серця стук
Навік застигла в жилах кров
(Сплетіння вічне наших рук). ©
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005162
дата надходження 06.02.2024
дата закладки 20.03.2024
Сонця кораблик зухвало рудий ковзає льодом небес
Січень-прибулець такий молодий в хвої зеленій і без
Легко міняють дощі на сніги – чорне на біле – дахи
Круки сканують руді вівсюги свіжим єхидним «кахи!»
Січень - весняний тепла побратим в квіти стікає туман
Тануть сніжинки у Розі Кривім: у Кривім Розі зима..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900912
дата надходження 11.01.2021
дата закладки 14.04.2023
Рыба моя, мы с тобою в аквариуме, только не знаем об этом, плаваем резво, кушаем, спим, мечем икру, ртами немыми играем в настоящих поэтов, в тех что не умерли, но точно умрут поутру.Рыба моя, не нашли мы тот тайный фарватер, нас от него всегда отгоняет беда, думали хищники мы и всего всегда хватит, а оказалось мы всего лишь еда.Рыба моя, об этом лучше не думать, мысли такие вздымают плавник и тянут на дно, чешется чешуя и забывается имя.Помнишь его?
Молчишь?
Я понял.
Тебе всё равно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954740
дата надходження 29.07.2022
дата закладки 02.09.2022
Из коробки от какой то штуки,
От какой - не помню, ерунда.
Сделал папа – золотые руки,
Настоящий домик для кота.
Домик - прелесть, крыша на два ската,
Два окошка дружно ловят свет,
В этом доме наши все котята
Продремали много Теплых лет.
Незаметно годы пролетали,
Три десятка их с тех пор прошло.
Двух котов уже мы потеряли
И хозяин болен тяжело
От холодных, грустных, взрослых будней,
Спрятаться б в такой вот кошкин дом.
Где все просто, мило и нетрудно
С добрым все умеющим отцом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680210
дата надходження 26.07.2016
дата закладки 06.04.2022
Плащ сентябрьской прохлады на солнцем сожженные плечи
Элегантно набросив, спокойно весь город вздохнул.
Первый месяц осенний заботливо, нежно излечит,
Все ожоги и раны что лета оставил разгул.
И недавно еще все почти что стонали от зноя,
Все , что можно включали, чтоб стены остыли квартир.
А явился сентябрь - и едва ли не все мы с тоскою
Вспоминаем о лете, опять покидающем мир.
Но зато каждый луч человека сегодня ласкает,
И погладить его и обнять ты, какбудто готов.
Он теперь, как алмаз в драгоценной прозрачной оправе
Вездесущих, прохладных, веселых сентябрьских ветров.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924769
дата надходження 11.09.2021
дата закладки 11.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.01.2021
По душе мне асфальт и бетонные свечи
Урбанизм мне не давит на плечи.
Шум дорог, блеск огней и большие витрины,
Улиц прочные паутины.
Запах дыма и специй, спешащие люди,
Здесь успех не разложен на блюде.
Где восход? Где закат? Знаний нет - не печально
Горизонт видел раз я
Случайно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856969
дата надходження 05.12.2019
дата закладки 09.12.2019
М К
скупі слова на кінчику - печалями,
скупі слова на гостроті ножа...
а я вдягнув шкарпетки під сандалії,
а я - не він і, може, вперше - жаль
о, так... о, так... я маю преференції -
єдиний в серці, інше "бла-бла-бла"...
я став би богом, та не в цій каденції,
бо ти ж мене, як курку обскубла
ти вправна в ліжку чи лежиш колодою,
ковтаєш сльози чи кохання мед,
ти стогнеш так, чи щиро й з насолодою...
я - архіЛох, а це - не Архімед
я став давно кохання наножертвою,
твого, свого та, певно, що й його,
і хто там зна, хто з нас більш ненажерливий,
ніхто ж не скаже - де, кому й чого?
скупі слова... бо я не лесбі-дівчинка,
і не аскет, й ніяк не мізантроп,
що нас не вбило - те лиш покалічило,
що не по лобі, однозначно - в лоб,
скупі слова на кінчику - печалями,
скупі слова на гостроті пера
із мозку стрімко виростають палями,
я вже би й здох, та, видно, не пора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855835
дата надходження 25.11.2019
дата закладки 25.11.2019
Здесь всё продаётся. Хотя, испытавши стыдь
жестокого мира, не каждый спешит купить
верёвку и мыло: чурается смерти спесь.
Здесь всё продаётся. На всё покупатель здесь.
Возьму-ка подушку из хлопьев вчерашних вьюг:
она растекается, словно глазунья, вдруг;
усну на тревогах, нашедших покой спиной.
Здесь всё продаётся. Берётся любой ценой:
действительность вряд ли возможна в размерах сна.
Тому, что бесценно найдётся своя цена.
Вновь парк, завершаясь культурой иной среды,
темнит имяреком и путает все следы.
Плевать на окрестности мира. Звезде плевать
вдвойне. И втройне – тем галактикам, где опять
межзвёздные войны открыли холодный душ –
из наших ушедших туда неимущих душ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735508
дата надходження 29.05.2017
дата закладки 08.11.2019
В найдальшім завтра й я тебе забуду
В давноминулім вчора й я тебе згублю
У пам’яті моїй змалієш схуднеш
Так й не сказавши свого того Лю...
Утомлено закутавшись у ковдру
Зімкну повіки мов мале дитя
В дитинстві ж вся ота моя збитошність
Не вірила в заплутаність життя
Бо вже під ранок я почну шукати
Твоє ім’я десь в списку «вихідних»
Пробач не вмію я «напів» кохати.
Любов «напів» - скоріш талант слабких.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849807
дата надходження 29.09.2019
дата закладки 03.10.2019
а давай без "давай"... просто спробуємо
дочекатись трамваїв на коліях,
перекласти ельфійською можемо
Гаррі Поттера.
забредемо в кіно без запрошення
на місця поцілунків і солодощів -
наче клоуни, ніби збоченці,
зіллємося з оточенням...
і нехай викликають поліцію,
спецпідрозділи візьмуть в оточення,
на стовпах порозвішують лиця
наші у розшуку,
нам байдужі страхи з підозрами,
я плюс ти - важливіше, далебі,
я плюс ти - однозначно прострочене,
але ж алібі.
а давай без "давай", просто спробуємо
на зупинках трамвайних матриць
дочекатись останнього номеру
й закохатись...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636348
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 10.07.2019
Не всегда надо быть на серьезных щах.
Иногда обстоятельства - лучший подельник.
Мы нуждаемся в очевидных вещах:
- Сколько было людей!
- Да, сегодня ведь понедельник.
Мы нуждаемся в сонном овечьем тепле,
Мы нуждаемся в зрительном беглом контакте.
И когда из живущих никто на Земле
не идет на контакт, кроме пьяных соседей в плацкарте,
Ощущаем нехватку зеркал. Перспектив
и пространства, что зеркала могут дать нам.
Как бы ни был зимою пейзаж красив -
Он всегда остается ватным
И скрепит на зубах. Осыпается с неба эмаль.
И в прорехах его - притаившийся птичий хаос.
Этот миг до весны ты попробуй поймай -
Никому ещё не удавалось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822230
дата надходження 21.01.2019
дата закладки 13.06.2019
Когда она дотронулась шутя
До его рук холодною рукою,
Вложив в тот жест (беспечное дитя!)
Суровый приговор его покою,
Когда она глазела снизу вверх
На эти плечи, предвкушая силу,
Движенья нервных влажных век
Его улыбке обучили…
И, впрочем, все, что дальше будет,
Смысл и значение теряет.
Жизнь недосказанности любит,
И ничего не обещает…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650837
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 30.05.2019
"Копирсався в душі. Гуркотіло там щось і стогнало,"
(SAKHO)
На душе - словно кошки... и кто меня дернул за ними!? -
Не брыкайся. Сиди серой мышей и ровно дыши.
Только кто-то опять мне настойчиво-ласково имя
твое шепчет, рисуя твои миражи.
Мне бы лучше уснуть... но теперь уже поздно. Напиться?
"До безтями", чтоб снова забыться и не говорить
о тебе... О твоих смольно-черных ресницах...
Только... вряд ли поможет заставить тебя не любить....
не-ды-шать.... Захлебнувшись на воспоминаньях,
закрывать двери в душу, чтоб прошлое не теребить...
только ветер беспечный неловко-настойчиво ранит,
не давая тебя позабыть............
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703623
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 21.05.2019
Сталеві сокири пройшли уже гарт,
На битву зі злом виступає Асгард.
Стою й небезпеці в обличчя дивлюсь -
Там жар і вогонь, але я не здаюсь.
Мій меч прикипів до міцної руки -
Пройшли тих боїв і змагань вже роки.
Бо Тор, як завжди, на моїй стороні,
Викрешує іскру і світло в мені.
Іду уперед
і мій спокій померк -
На волю із мене
вже рветься берсерк.
Співаю уголос
свій гімн бойовий,
І меч у руці
стає, мов живий...
...Щоразу такий відчуваю я шал,
Як смажу котлети під вікінг-метал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822199
дата надходження 21.01.2019
дата закладки 29.04.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.01.2019
(Светлой памяти моего отца В. Г. Познанского посвящаю).
Синего Вечера звёздные строчки.
-«Папа, а на небе спят Ангелочки?»
Выключен свет, час волшебный, ночной,
Только не страшно, ведь папа со мной.
Он в темноте среди этих теней,
Кажется больше ещё и сильней.
Голос, как дрема и сильный и мягкий:
-«Спят ангелочки, на тучках-кроватках.
Ночью Господь, обходя небосвод
Им поцелуи неслышно пошлет».
Три ли мне года тогда было? Два?
Я хорошо помню эти слова.
Может быть с них я и начал дорогу
К храму, а правильней к вере и к Богу.
Этот прекраснейший образ Творца
Будет со мною в душе до конца
Вот что мне дал этот папин ответ.
Бог милосердный, хранящий весь свет
Бог по отцовски целующий в щёчки,
Спящих на тучках своих, Ангелочков.
Мудрые книги прочел я потом,
Были они чистой веры зерном,
Но борозда, для святого зерна
Папой в душе моей, проведена.
Синего вечера звёздные строчки…
Папочку встретьте в раю, Ангелочки.
Евгений Познанский.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809457
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 30.10.2018
Вони завжди будуть вести різні життя
Одні будуть письменниками
Як майже ти
Інші будуть майстерно ліпити горщики
Чи гребти
Хтось буде збирати марки (читай: сміття)
За кимось з них ти будеш іти, повзти
Іншим не відчинятимеш двері
Ігноруватимеш виклики
Чати
Електронні листи
З одними з них будеш пити біле сухе
З іншими стаут в прокуреній кухні
Де з цінних речей - тільки твоя присутність
З кимось - ерл грей з молоком, без цукру
Одні з них перемелять тебе на пудру
Інші навіть не подумають про таке
З одних тягнутимеш все, що цінне
З інших - максимум жили
Одних проклинатимеш в таксі
Кричатимеш, що вони - «як всі»
А інших вкриватимеш ковдрою
І кожного ранку будеш вдячна молитися богові
просто за те,
що вони жили
Кілька з них будуть варті
Кілька - вартою
Хтось бартером
Ти, зрештою, теж
Деким пожертвуєш, ніби розмінною картою
Хтось прочитає тебе
Вдумливо, благоговійно
Ніби Фромма чи Канта
Хтось розгорне свавільно
Осилить кілька сторінок
Оцінить всі твої внутрішні війни
І вирішить, що не варто
Хтось тобі стане назавжди хорошим другом
З кимось зніматимеш одяг
Кіно
Напругу
В одних засинатимеш на ребрах чи під рукою
Повна тепла і спокою
І хтось, напевно, заслужить щастя
Частіше за інших мати тебе такою
Хтось поважатиме твій простір
Звільнить для тебе поличку в ванній
Зрештою, хтось з них
Має стати останнім
Між ними завжди буде якась різниця
Комусь - лобом в плече
Комусь - зубами в ключиці
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807655
дата надходження 24.09.2018
дата закладки 30.10.2018
То слова зло цедит он сквозь зубы,
То, как фюрер, яростно орёт.
«Не нужны нам эти Кожедубы!*
Коммунизм отбросил наш народ!
Кожедуб не наш! Он коммуняка!
Он пилот проклятого «Совка!»»
Странно это слышать нам, однако,
От парторга бывшего полка.
А когда то, при советской власти,
Мастер был вождей он прославлять,
Коммунизм превозносил со страстью,
Говорил, что Родина всем мать!
Если уж сам Черчиль, сэр Уинстон
Поддержал Советскую страну
За кого же нашим, украинцам
Нужно было драться в ту войну?
Их невест фашисты угоняли,
И сжигали в хатах их детей.
Сколько бы чего не сочиняли,
Только современникам видней.
Ведь не шел поить баварским пивом
Наших дедов Гитлер-людоед.
Лживый анекдот смеётся криво,
Но жива и память грозных лет.
Факты передёргивать не надо,
Наглой лже-научной болтовнёй.
Никакие там заград-отряды,
Всех бы не смогли погнать на бой.
Почему же бывшим партократам,
Неофитам «правильных» идей
Стали ненавистны так солдаты,
Что громили немцев-палачей?
Потому что сердцем ощущают,
Асы конъюнктурной болтовни,
Асы неба в небе презирают
Трусов.
Не прощаю их они.
Я скажу теперь немного грубо,
Но от сердца эта речь идёт:
Ренегат не любит Кожедуба,
Но героя будет чтить народ!
* Думаю, что среди нас нет ни кого, кто бы не знал Кожедуба, но на всякий случай, "политруки" ведь тоже стараются, пишу: Иван Степанович Кожедуб - украинец, советский летчик, признан лучшим асом всех армий антигитлеровской коалиции. Трижды герой Советского Союза.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790843
дата надходження 08.05.2018
дата закладки 14.06.2018
О таких говорят: под ногами горела земля,
Что сквозь пламя, да в избу - сама, ну, конечно, сама...
Поджигала, ревела, тушила, палила, паля!
Да, когда-то она очень многих сводила с ума...
И судачат, что душу свою уж давно продала
За мгновение - быть на виду, на слуху, на коне...
По ночам спали все, а она не спала, не спала,
Пропадая в ночном, а ещё - предрассветном окне...
Новый день начинался, где призрачной сказке конец,
Понимание сущности грёз - ледяною водой,
Что никто из желанных её не увёл под венец,
Хоть была сумасшедше-красивой, такой молодой...
Где вы, рыцари, что оседлают строптивых коней
И обнимут её, дорогую, ни в чём не виня,
Что - в горящую избу и без промедленья - за ней,
Не боясь умереть, в сотый раз, в той стихии огня...
Приутихли, умолкли, упали - что ниже травы -
Так попроще... кругом очень много, так много простых...
Поспокойнее с ними - о них не услышишь молвы...
И... один лишь... догнал на пороге и обнял... А ты?..
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758889
дата надходження 05.11.2017
дата закладки 07.11.2017
Места есть на планете,
Где тихо и светло.
А мы с тобой как дети,
Целуемся в метро.
Да, кажется, нелепо,
И, видимо, смешно –
Два взрослых человека,
Знакомые давно.
Художник-провокатор,
Отъявленный Дали –
Ползущий эскалатор
На глубине земли.
И добрый сюр, и вечный,
И щурится хитро.
И мы с тобой беспечно
Целуемся в метро.
Захваченные в сети,
Зажатые в тиски,
Мы, как нигде на свете,
Безвыходно-близки.
Чужие спины, плечи,
И каждый – о себе.
И вправду, скрыться легче
От глаз толпы – в толпе.
Пускай давно не ново,
Пускай как мир, старо –
Мы снова, снова, снова
Целуемся в метро…
…Распахнутые вены
Разъятой пустоты.
И мраморные стены
С прожилками воды…
2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752417
дата надходження 26.09.2017
дата закладки 09.10.2017
Коли вона
заплакала уперше –
святилище здригнулося.
Боги
на вершах,
сиві голови підперши,
відлунювали словом.
Навкруги
буяло літо,
шаленіло цвітом.
Вони ж, мов діти –
у руці рука -
прощалися
урочисто і світло.
Полин і вітер –
ниточка гірка.
Як на плече
упали сльози вдруге,
від туги
небо тріснуло.
Вона
не вміла
залишатись просто другом
і лугом
поверталася сумна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442396
дата надходження 09.08.2013
дата закладки 23.09.2017
(Из восточного)
Жил в древности мудрец, добрейший был старик,
И раз спросил его любимый ученик:
«О мой Учитель дай премудрый твой совет:
Я встретил девушку, которой лучше нет.
Но если я женюсь, создам свою семью,
То мудрость познавать я не смогу твою;
А если я решу и далее учиться,
С любимой навсегда предёться мне проститься,
И мужем стать хочу, и славным мудрецом,
Что выбрать мне теперь, чтоб не жалеть потом?»
И отвечал мудрец, с отцовской добротой:
«Что хочешь, то себе и выбери, сын мой,
Но знай, каким бы ты не стал путём идти,
А пожалеешь ты и о втором пути».
Друзья мои жизнь не проста, быть может
Судьба подобный выбор вам предложит:
Учиться дальше иль создать семью?
Так вот, я мой бокал за то и пью,
Чтоб в жизни нашей не простые дали
Мы и любимых и науку брали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748139
дата надходження 28.08.2017
дата закладки 23.09.2017
Йшли серпантином дороги, збирали конфеті чорниць.
Гори розтуманювали разом із Джа свою п*ятку.
Ми теж накурили в палатку цю хапку,
мов волоцюги Дхарми у храмі букових пралісних вулиць.
Після цього вже легко вітались із представниками
флори, звісно ж латиною. А про фауну ми забули.
Й замість втечі від себе, від ведмедя тікали
просто на височінь в обійми блискавки з хмарами-важковиками.
Мабуть вперше молились до Бога, хоча й він помер за класиками.
Але він ще не повернувся зі своїх світових вакацій,
лиш чорні зіниці дивились на нас із часових деформацій.
Нас гнав геній місця, щоб не вештались locus classicuss-ами.
Аби оговтатись від простору трав, що дамби повік проривав,
пили цей простір з бляшанок, різнотрав*я тепле ковтали.
Бляшанки з-під кільки в томаті. Отже моря молекули
чай приправляли. І сніговик з вершин семафором щось посилав.
Перетнули дорогу два олені, в неї в животі вже ріс Бембі,
перед дощем висіла під сонцем масна спека.
Я обгоріла з одного боку, над іншим тримав крило чорний лелека,
плямисті саламандри плентались із нами, і ти грав на дримбі.
Ховались в обсерваторії без телескопа, давали імена новим сузір*ям.
Музика сфер виявилась холодна як електроніка. Озера виглядали як шибки у надвечір*я.
Озера були, мов вікна-люки,
І під ними було чути гуки.
Там
"відважне військо
напувало з фляг австрійських,
дубів коріння власну стелю".
Тепер я рахую вівці вві сні, щоб переконатися, що це не сон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741827
дата надходження 13.07.2017
дата закладки 13.07.2017
А что касаемо меня –
Придумай оправданья сам,
В мирах кредитов и реклам
Так холодно моим ступням
И зябнут пальцы. Я уйду
От одиночества души,
А ты живи и не греши,
Верь мне, я там не пропаду.
Хотя, касаемо тебя –
Родное мне твое плечо
И книги те, что ты прочел,
Я открывала для себя…
А в этих книгах ночь нежней,
И от твоих теплее рук,
И, показалось, ты мой друг…
Непросто оставлять друзей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525580
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 10.07.2017
До "Книги пам"яті" Алли Мегель . "Наш німець".
Була в мого колишнього чоловіка родичка - баба Валька. Для дітей баба , а йому сестрою доводилась, не рідною, а якоюсь там на черзі,а їх було чимало, ми й не знали усіх.
Як докотилася війна до Харкова вона була лише чотирирічною дитиною - наївною та лагідною. Як свиню різали, вона тікала з дому до ставка і плакала там допоки її шукати не починали. Ховалася у плавнях і затуляла рученятами вушка, щоб не чути визку - жаліла свиню. М"яса не їла ніколи і ніякого "бо то ж живе, нащо його ростять,щоб тоді вбити".
Усе своє життя прожила вона у батьківській хаті на Гусарах - це ще Харків , але містом його важко назвати. Такий собі хутір за великим ставком з якого витікала одна з численних річочок, що не мають назв.
Батьки баби Вальки працювали у колгоспі і як у справжніх селян в них була корівка-годувальниця. Голоду вони не зазнали бо ім пощастило не втрапити в очі якомусь нелюду. І тому, коли прийшли німці, їхня сім"я мала численне господарство зі всякої птиці й худобини, яку вони частково вирізали й сховали у старому льосі.
На корову рука не піднялася - материна мати та побивалася, що дід не витримав. Викопав біля клуні яму, обшив дошками , щоб не обсипалася земля, та й опустили туди худобину. Зверху поклали дошки й обклали сіном, щоб раптом не знайшли, і заліз туди сам . Та й гадки не мав ніхто, що дитина мала може розбовкати.
Ввечері загуркотіли машини. Понавозили солдатів та почали розселяти по хатах. Люди позачинялися, часом чути було грюкіт - били у двері. Інколи стріляли. Усе животиння, що бігало у дворі, було одразу ж спіймане і зв"язане за ноги, мовби мало розуміння кудись втекти.
Бабина мати двері німцям відкрила одразу - боялася, що розсердить їх і , не доведи Боже, ще постріляють. Малу - на піч, матір на лаву, немов хворіє. Та що їм..."Век, век..."- і показують : ходіть з хати.
Заплакали та й вийшли у двір. Коли офіцер пішов, солдат позвав "матка..." Рукою їм - заходьте. Отак руками і спілкувалися надалі.
Хатина була як у всих - кухня та кімната. У кухні мати з бабою, у кімнаті троє німців. Готували вони собі самі, намагалися догодити, малій всміхалися , так баба Валька їх і запам"ятала - усміхнених і чемних.
А дід у ямі з коровою...Ой намучився ж там! Кизяки притруси й вночі кудись повинось, щоб не почули духу коров"ячого, молоко кудись подіти треба, хоч виливай. Бо як знайдуть - постріляють усих. А тут ще мала внадилася заглядати - як же ж там корівка і рюмсати, що дід у ямі, скотина у ямі! Ще й на німців дутися. Мати вже її вмовляла, баба плакала просила. Німці бачать , щось на те , почали у дворі нишпорити. Знайшли й діда, й корову...
Не видали їх, вночі стояли насторожі, як дід за коровою гній закопував. Молоком німців частували - полубляли вони його. Так прижилися, що коли одного вбили то мати з бабою плакали, як за рідним.
А у пам"яті в баби Вальки так і лишився дід у ямі з коровою і здавався він тоді у тій ямі таким малим, що вона його прозвала "малий дід".
Відступали німці, стрілянина була страшна. Люди поховалися у погріби, бо мазані хати снаряди наскрізь прошивали. А у коров"ячу схованку бомба попала, та корову з собою дід до погріба забрав - грілися біля неї. Потім від своїх ховали. То вона єдина лишилася на Гусариках. А радянські солдати теж не гребували нічим, що можна було з"їсти. М"ясо у льоху знайшли - забрали усе. І їх можна зрозуміти - голодними не повоюєш. Та інколи такі жорстокі попадалися,
що мала казала мамі - хай німці будуть, вони добріші...
Часто баба Валька, коли сварилася на людей, що у її розумінні були лихими, казала : "Війни на вас немає!" Вмовляли її, заспокоювали, та вона одне тільки - німці були добріші.
Не можна казати, що війна -- це добре, бо це смерть, горе, втрати. Не можна допустити ,щоб таке страхіття знов колись скоїлося. Та не можна усіх міряти однією мірою - усякі були німці, та й наші часто були жорстокіші за тих німців. Не можна робити ідолів і створювати ідеологій. Треба просто бути нормальними людьми і чинити так, як хотів би , щоб з тобою учинили. Хай як це банально звучить. Але ж життя має неабияку цінність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274567
дата надходження 11.08.2011
дата закладки 14.06.2017
Закоханий чи закопаний?
Замудрий чи занімий?
Любов запeчатано в кокони.
Розлущ, роздeри та зніми!
Розплутай огидну огудину
панічних думок і страхів.
Тeндітну жаринку погубимо.
Любов упeчeмо в архів.
І нащо ті квіти і торти?
І нащо міцний алкоголь?
Так лeгко любов запроторити.
Звільнити ж — просити кого?
Чи нeбо до лона прихилиться?
До зір дотягнуться стeпи?
Із кокона випнулись милиці.
Хоч крок, ну ж бо, зважся — ступи...
© Сашко Обрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733487
дата надходження 15.05.2017
дата закладки 13.06.2017
Це все, ніби сон. Я не можу ніяк зупинитись.
Море. Навіть не море, а чорний німий океан.
Я так хочу навіки у серці твоєму втопитись.
Мені байдуже навіть, що дихати важко там.
Я не вмію плавати. Я ніколи не вміла плавати.
Та з тобою можу вчитись хоч кожного дня.
Я з тобою готова і раєм, і пеклом марити.
Бо я більше ні з ким не буваю настільки жива.
Це погубить. Це згубить. Я бачу - мене це калічить.
Я не хочу нічого. Нікого. А тільки одного тебе.
Ранок сходить на день, вечір падає ніччю,
Але те, що твоє, видно, зовсім не було моє.
10.03.16.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650730
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 11.05.2017
Ти понуро стоїш в самоті,
І наївно на когось ще ждеш…
Та повз тебе проходять не ті
В міражі Вавілонських веж.
Пробігає повз тебе табун
Буревійних строкатих весен.
В безкінечних потоках табу
Човен твій ледь пливе без весел.
Та у плині турбот і гризот
Тобі доля прошепче на вушко-
Не такий і страшний горизонт-
Вже видніється берега смужка!
© Володимир Присяжнюк
16.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718530
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 21.02.2017
Ветер острый, как нож, и снегов океан…
Нет страшнее степи, чем в декабрський буран.
Темнота, темнота, и снега, и снега…
Лошадиная даже завязла нога.
И не могут никак путь к деревне найти
Старый возчик с сынишкою лет десяти.
Стали сани в снегу. Конь измучен вконец.
«Ночевать будем тут», – только охнул отец.
Мальчик к батьке приник. Ветер грозный силён,
И как будто не снег уж несёт он, а сон.
«Тять, а холода вроде уже как и нет!»…
Задремавший отец дать не может ответ.
Но как будто сквозь иней, покрывший ресницы,
Видит мальчик: вдали что-то стало светиться.
И идёт по снегам свет лучом золотым,
Старичок бородатый предстал перед ним.
В волосах седина, мягкий свет от лица:
«Эй, сынок, пробудись! Буди живо отца!»
Так сказал ему дед, вместе ласков и строг,
Но морозную дрёму прогнать он не мог.
Снова крикнул старик через пару минут:
«Встань! Отца разбуди, чтоб не сгинуть вам тут!
Пробудись, неразумное чадо моё.
Вас помиловал Бог, тут есть рядом жильё!»
И, очнувшись, отца стал будить мальчуган,
И почувствовал снова, как грозен буран.
Вот заохал отец: «Ох, и лютый мороз!»
Но нежданно залаял вдруг рядышком пёс!
«Слава Богу! Село! Где-то здесь оно! Тут!»
И парнишка с отцом на звук лая бегут.
Увязают в снегу, прорываясь вперёд.
И стучаться уже у каких-то ворот.
Но мальчишка вдруг вдруг вспомнил: «єй, батя, постой!
Где старик, что в степи разбудил нас с тобой?»
Но отец никого даже вспомнить не мог:
«Видно бредишь уже ты от жара, сынок!»
Стали звать старика: «Эй, отец! Ты живой?»
Только снег поднимается белой стеной.
……………………………………………
Вот и утро. День ясный, утихнул буран.
Вместе с батькою в церковь пришел мальчуган.
На колени отец опустился с поклоном,
А мальчишка застыл перед древней иконой.
Вот тот самый старик, но уже взгляд весёлый.
Значит, спас их в степи сам Угодник Никола!
18 октября 2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707398
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 20.12.2016
Абсорбция света
Кончается лето
Свет поглощен
Чудищем страшным
Скрывшимся в чаще.
Армагеддон.
Абсорбция звука
Не слышим друг друга
Эхо вокруг.
Звук измельчаем
Не различаем
Враг или друг.
Абсорбция правды
Тасуются карты
Правда во лжи.
Линия фронта
На горизонте
И миражи.
21.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673786
дата надходження 22.06.2016
дата закладки 28.06.2016
О, Боже, дай мне веру в свой талант!
Чтобы в других не обмануться, дай мне чувство.
Даруй уменье обращать мне боль и смрад
В горящий факел под названием искусство!
Чего я стОю, в вечности бредя,
Одна, по жизни своей склонам и подъемам,
Мои творенья скажут за меня.
Дай, Боже, мудрости остаться скромной.
Даруй, Отец, мне трон и эшафот,
Дай рупор мне и стену дай молчанья,
Но, Господи, и творчество ведь – Бог!
Двоим молюсь, воистину, грешна я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371971
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 08.04.2016
Заслаб раптово кінь гнідий. Хоч зовсім не старий.
Таке життя: здоров’я є до часу, до пори.
Упав безсило ввечір він. На ноги встать не зміг.
Господар просить: - Коню, встань. Потрібен ти мені.
Притихли всі в хліві. Сидять сумні. Лиш чути сміх свині:
- Ха –ха! Кінець тобі, гнідий! Підеш тепер під ніж.
Регоче цілий день свиня: - Ото дурний. Старавсь.
Для чого ти з останніх сил терпів, тягнув, орав?
Та сталось диво. Коник встав. Хоча таки охляв.
Усім назло піднявся він. Хворобу сам здолав.
Господар враз прибіг до них. Зрадів до сліз коню:
- Давайте відсвяткуєм це! Заріжемо свиню.
Мораль отут якраз проста – чужій біді не смійсь!
Бо часом доля скрутить так – дадуть тобі під хвіст.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650981
дата надходження 12.03.2016
дата закладки 17.03.2016
Пусть планета не та, и страна вся другая,
Ну и сам я другой, стал вот взрослым таким;
Только так хорошо, когда к нам прилетает,
Отголосок тех детских и радостных зим.
Когда снега с морозом на зиму хватало,
В новогодний расцвет не чернела земля,
Новогодняя елка в квартире стояла
От конца декабря до конца февраля.
Когда ночь приносила бессчетные сказки,
Утром лед покрывал наших окон стекло,
А тепло постоянной родительской ласки,
Было большим, чем шубки мохнатой тепло.
Яркий детский журнал говорил о ребятах
Что живут в самой лучшей, счастливой стране.
Это все остается там, в восьмидесятых.
И ничто не вернет это прошлое мне.
Но сейчас красота как на старой открытке,
Как бывало лишь в детстве далеком моем.
И веселый мороз посылает улыбки
Преломленным в окне желто-красным лучом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629194
дата надходження 16.12.2015
дата закладки 14.03.2016
***
Разве Родина (не она ли солдату мать?)
Не имеет права проверить, какой он в деле?
Мне не так уж и страшно было бы воевать,
Да и прадед мой был не старше и не смелее,
Но со мною беда: я никак не могу понять,
Если враг мне не враг, а брат - по каким приметам
я узнаю его? Он во всём похож на меня,
Всё, что нас разделяет - митинги и пикеты.
Кто решил, что кому-то из нас до утра не жить,
И за чьи интересы полягут в степные травы
Сотни светлых голов, охраняющих рубежи -
И своих, и чужих?.. И заплачут по ком дубравы?
Зашумят тополя над речкою за селом,
Защебечет о чём-то вдали за окном синица,
Соберётся семья помянуть за большим столом
И проступит судьба на знакомых до боли лицах...
16.04.2014
http://soyuz-pisatelei.ru/forum/261-1462-313185-16-1397653388
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506989
дата надходження 24.06.2014
дата закладки 11.03.2016