: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.02.2019
Правда у тому що, правда - німа,
Правда сліпа і глуха одиначка,
Здебільшого ходить гуляти сама
Обходячи труднощі, якщо вдасться.
Правда у тому - вона не для всіх ,
І взяти за руку не кожен у змозі.
Це ж бо не вишня, а грубий батіг,
Який видирає всі квіти з волосся.
Хочеш зі мною відкрити всі двері?
Твої таємниці мене не цікавлять.
Хочеш зі мною дізнатись про себе,
Те чого інші про тебе не знають?
Хочеш втрати все і назавжди -
Тримай мою руку завжди до кінця.
Хоча який сенс тоді у цій правді,
Якщо попри тіней не бачиш життя?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824441
дата надходження 06.02.2019
дата закладки 14.02.2019
МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ
[b]ЛІРИКА
[/b]
Лірика – це твір, де рима є,
Ритм і думка перлом виграє.
В ній чуття, емоції та настрій
Розцвітають, мов на грядці айстри.
А довкілля і життя людське
В образах всіляких постає.
Тут читач – один з героїв твору,
Йде шляхом мажору і мінору.
Автор його впевнено веде.
Лірика – це вірша па-де-де.
[b]ВИДИ ЛІРИКИ[/b]
Пейзажна є, і є патріотична.
Є громадянська, є філософічна.
Медитаційна є, і є сонетна.
Романсова, пісенна – вся славетна.
Інтимна також лірика буває.
Ще ода, гімн – у них душа злітає.
Що значить термін лірика? Це слово,
Котре співалося під звуки ліри.
Мечем разило, грало веселково,
За душу брало, додавало віри.
А ліра – це музичний інструмент,
Торкнися струн – задзумлять у момент.
[b]ПІСНЯ[/b]
Що то є пісня? Це в одне злиття
І музики, і слова, знай, дитя.
Виразний ритм, куплети в ній, приспіви.
Цей, звісно, твір призначений для співу.
[b]ОДА[/b]
Врочистий твір, присвячений особі,
Що її образ в славній є оздобі –
Ученому, герою, командиру,
Тому, хто впав в бою заради миру.
Тому, хто вів народ із тьми до світла,
Щоб розум і душа його розквітли.
Це може бути і хвала події,
Що славою покриті її дії.
[b]РОМАНС[/b]
Це невеличкий вірш, який співають,
В якому свою душу виливають.
Тут біль від нероздільного кохання,
Нерозуміння, не пошанування.
Співають твір під акомпанемент.
У нім душа – важливий елемент.
[b]СОНЕТ[/b]
Sonetto слово є, і треба знати,
По-італійськи значить це – звучати.
Отож це твір – не просто поетичний.
У нім рядки вкладаються не звично.
Усіх є чотирнадцять у строфі.
Катрени два (куплети, якщо хочеш)
І дві терцини – двічі три рядки.
Шекспір за твір цей брався, і охоче,
Неначе добрий ґазда за грядки.
Та в нього перехресне римування
У трьох катренах, а в кінці – двовірш
Із парним римуванням. Та не згірш
Є схема, попередньо яку дано.
Використовують її поети, знано:
Абаб, абаб, або абба, абба –
Така із рим в катренах, словом, гра.
В терцинах – ввг і ддг.
Слід пам’ятать це правило туге.
Є теза в творі, потім антитеза
(Любов як мед, а вслід – як гостре лезо).
Конфлікт за тим іде, іронія.
В кінці ж розв’язка теми є, гармонія.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780062
дата надходження 03.03.2018
дата закладки 03.03.2018
До кімнати ввійшла молода дівчина.
Делікатна, худенька і гарно вбрана.
А навпроти неї сидів мужчина:
«Що привело вас сюди і так рано»
«Знаєте, сильно мені докучає
фактор один, а точніше людина»
І на столі у конверті до чаю
тихо підсунула гроші дівчина.
А чоловік той на стіл подивися,
хижо скривився у злісній усмішці.
«Що ж, гонорар тут у нас появився»
Встав і пройшов по багряній доріжці
«Ну а тепер розкажіть і дрібниці»
Мовив він тихо закривши фіранки.
Ну і дівчина все по крупиці
виклала дядьку із самого ранку.
Той іще більше собі посміхнувся.
Дату назвав і навіть годину,
та до дверей він одразу метнувся
і випровадив з кімнати дівчину.
День вже настав і прийшла вже година.
Дядько одів вже свої рукавиці,
лезо холодне сховав під тканину.
Сильно розширились чорні зіниці.
Жертву свою він убив не одразу -
тихо рубав на маленькі кусочки.
І не промовив він навіть і фразу,
кров`ю заляпав не тільки сорочку.
Клаптики тіла зібрав до пакету.
Хто би подумав, що в нім там людина?
Після убивства скурив сигарету.
Ось і аборт, ось і мертва дитина.
Автор - Вільна Птаха
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709859
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 05.07.2017
На вулицях сходить сніг, а значить, твоє місто стає все ближчим,
І дні стають якісь, наче, більші, а небо неначе нижчим.
Й бар’єри між нами заростають кордонами-квітами з-під землі.
Господи, да і скільки ж її вже лишилось, тієї зими?
Да і скільки ж її вже лишилось, тої печалі?
Скільки років старанно про все ми мовчали?
Заливали горло й комір сорочки пекучим алкоголем.
А весна знов, як завжди, прийшла саме з моря.
Й море, певно, відбилося глибоко в наших легенях,
Лишилося сіллю в вологих очах, мушлями у кишенях.
Лишилось лиш знати, коли закінчИться цей клятий лютий,
І в якому житті знов скажу «я люблю тебе».
Да і скільки їх вже, тих життів, в нас лишилося?
Скільки нам не примарилося й не приснилося?
Скільки квітами поросло доріг й магістралей?
Скільки на нас ще лишилося в долі печалей?
Перші теплі вітри цього річ прийдуть з гір десь на півночі,
Ти отямишся від сигаретного диму вже десь опівночі.
Весна знищить, спалить усю мою кригу, як невдалий сценарій
І коли я проросту попід вікнами в тебе першими квітами,
Збери мене, засуши у гербарій.
01.03.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653953
дата надходження 23.03.2016
дата закладки 29.06.2017
І торкнеться до мене уперше земний чоловік,
У якого в очах мерехтить перламутрова хвоя,
І притулить долоню свою до тремтливих повік,
І від доторку сего забудуся, де я і хто я…
І трава оживе під ногами, волога й густа,
І в аркані зійдуться над нами старі осокори.
«Я не згуба тобі, чоловіче, я древня вода,
Що з правіку тече й напуває смарагдові гори».
І торкнеться до мене удруге і скаже: «Бери,
Ці реліктові храми тобі залишаю у спадок…».
І сплетуться між нами всі запахи і кольори,
І солоною цівкою піт побіжить між лопаток.
І гірським полонинам забракне п’янкої роси,
Щоби спрагу мою втамувати й вогонь загасити…
І зіллються між нами вібрації і голоси,
І почнуть мироточити пальців його сталактити.
І торкнеться до мене утретє земний чоловік,
І промовить: «Ти згуба для мене, ти лік мені, жінко,
Бо коли я торкаюсь пелюстя тремтливих повік,
Твої очі стікають в долоні небесним барвінком…».
І в гортані його застрягають солодкі слова,
Перестиглими сливами тріскають, скапують в душу…
«Я трава, чоловіче, я дика шовкова трава,
На фісташкових віях росу передсвітню ворушу».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739407
дата надходження 26.06.2017
дата закладки 26.06.2017