Прочитай, а потім те, з чим не погодишся, перепиши.
Тобі тридцять. Було класно, зараз не менш паршиво.
В країні війна, а ти стоїш у віршах по шию.
Писати вірші – це переписувати колишнє.
Із набутого сміється чорт, з утраченого – Всевишній.
До втраченого чи набутого віднести проблеми зі здоров'ям?
В тебе лишилась хоч якась група крові?
Заспокойся, середній вік неандертальця ти уже пережив.
Можеш дієзи, як знаки ув’язнення, бренькати в гаражі.
Після попереднього десятиліття необхідний постільний режим.
Друзі крутили біля скронь, ніби змінювали радіохвилі.
Склянка стала прохолодніша, а пальці не такі чутливі.
Головне – не пропади повністю
Посередині повісті.
Життя після тридцятки значить – випендрюйся, як хочеш.
Це три крапки, які можуть стати найвищими точками.
Шкідливі звички виявилися не такими пророчими.
Десятиліття як розуміння, нащо сюди взагалі потрапив.
На дючці можна наробити ще не одну купу стартапів.
Зіниці розширюються, ніби приміські ринки.
Кажуть, можна вигідно продати нирку.
Відомо, що буде далі – спроби протистояти навколишній отруті.
Бо пляшки, які ти брав за горло, сформували твоє майбутнє.
Бо завжди зрозуміло, що після молочних виростають кутні.
Пригадуєш, що пам’ять існує в обох напрямках від сьогодні?
Вигулювати себе, ніби пса, не найкраща ідея у такій погоді.
Ремінь безпеки й намордник –
У тридцять років це модно.
Ти знаходив не чорні, а білі виходи з кожної драми.
Ти існував між дійсністю й пам’яттю, ніби зшивав їх нитками.
Бо письменники мають не просто писати, а писати між рядками.
Стоїш серед зливи, краплини сповзають із голови, ніби дреди.
Не переписуй на нащадків своє життєве кредо.
Через дощ закурити не можеш ні папироси, ні дурі.
А, згадав, ти і так років десять не куриш.
Ось так стоїш у дощах до ранку, вже не перший місяць.
Краплини виштовхують тебе, ніби в просторі не лишилося місця.
Кожна краплина залишить шрами, які ти виявиш після
Того, як доп’єш своє зілля. Життя – смертельне дозвілля.
Виявиш їх на ранок, у час, коли все тверезіє.
Ти ж чоловік. Твоя сила в тому,
Щоб вчасно повернутись додому.
А вчасно це тоді, коли тебе вдома хтось буде чекати.
Коли хтось буде побут розбивати не на скалки, а на цитати.
Ви ж і починаєте бути разом, щоб разом кінчати.
Важливо жити спина в спину, особливо якщо спини – обдерті.
Важливо не боятися, не соромитись того, що буде після смерті.
Адже ніхто не боїться того, що було до народження.
Життя нагадує смерть. Воно як м’ясо, тільки розморожене.
Розглядаєш в бінокль наступну десятку, з перших зразків береш пробу.
І розумієш пенсіонерів, які замість овочів купують собі надгробок.
Скоро віддадуть все туди, звідки раніше брали – в землю, в городи.
Вічність – це не лише те, куди ми підемо, а й звідки.
Для вічності важливіший поголос, а не свідки.
Та в цій грозі не видно свідків, у її шумі не чути поголосу.
Дреди достатньо міцні, щоб повісити на них голову?
Ти стоїш у зливі, як у кайданах, ви цілуєтеся з уст в уста.
Голова, як пляшка, – наполовину п’яна, наполовину пуста.
Загадай бажання – ти застряг між віком Курта і віком Христа.
Можеш будь-які погодні умови взяти за барки.
Можеш здійснити все, на що фантазії не забракне.
Головне у всіх життєвих можливостях – мотивація.
Хоча ні, головне зараз – просто не здаватися.
Злива як ознака, що ти приходиш до висновків, ніби до тями.
Як символ розуміння, що не всі дороги ведуть до вигрібної ями.
Мерзнеш під нею, але нізащо б не помінявся ролями
з теплими домівками, де моляться на акаунт, миють ноги у треді,
ліплять селфі з глини, лайкають великими, факають середніми.
Бо життя надане, щоби показати вічності свою міць та грацію.
Хоча перепост – вітається)
Якщо ти народився, то за тебе замовила слово природа.
Тож не зволікай, надкушуй, мов хліб, видовища і пригоди.
Зволікання, кажуть, до смерті швидше призводить.
Бо поки ти живеш і думаєш, що вирішуєш нагальні питання сам,
Час уже змінює, ніби грозу на снігопад, твій агрегатний стан.
Час забирає тебе з грозою до широкої ріки.
Час переписує в цьому вірші рядки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622035
дата надходження 18.11.2015
дата закладки 08.03.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.12.2019
Як цікаво дивитись... Примружені вічі...
-Моно Лізо! "Колись"! Що за "Кодом Да Вінчі"
Ти приховуєш- зраду свою несміливу,
Чи чуттєвості зливу, чи хтивість звабливу,
Що прикрита покровом сімейної долі?
...п"є з корита вівця розклонована Доллі,
Що сім"ю зберігає від ночі до рання...
Yes!.. Але Маргарита свій келих кохання
Відпила, доторкнувшись душею до тіла,
Отого, із яким так солодко грішила,
Ще не відавши Майстра свого... Із фантазій
Виникають реальні романи наразі...
...ти іще зберігаєш тепло свого дому,
Та думками тікаєш до того Содому,
Де смарагдова ніч лоскотатиме лоно...
І розтоплена пічка холоне... Холоне...
...приховала ряднина оголені груди...
Дочекатися днини... Що збудеться- буде...
Відлетіти до мороку місця події...
І у погляді не безнадія... Надія...
Ти обов"язку спадок важкий у шухлядку
Приховай, мов дитині своїй чоколядку,
Що дістанеш утішить, коли вередує...
-не дивися!.. Бо поглядом свічку задуєш!..
© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118011101481
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770699
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 11.01.2018
У силабічній системі віршування ритмічною одиницею є склад. Ця система прийшла на зміну античному (метричному) віршуванню. М. Ґаспаров вважає, що силабіка виникла до метричної системи. В основу системи покладена рівна кількість складів у рядках (грец. syllabe — склад). Найчастіше було 13, рідше — 11 складів. Силабічна система основана на чергуванні рівноскладових рядків. У силабічному вірші була цезура, рима, два постійні наголоси — перед цезурою і в кінці рядка на передостанньому складі. Два постійні наголоси, цезура і рима утворювали стійкий ритм. Римування в силабічних віршах здебільшого паралельне, переважає жіноча рима, строфи зазвичай дворядкові. У багатьох творах тексти не діляться на строфи. Силабічне віршування притаманне поезії, яка базується на мові з постійним наголосом. Постійний наголос характерний для французької, польської, чеської, турецької, сербської, вірменської та ін. мов. У французькій мові наголос на останньому, у польській — на передостанньому складах, у чеській та угорській — на першому.
Силабічна система набула популярності у Франції, Італії, Англії в XI—XII ст. Вона використана у "Пісні про Роланда", творах провансальських трубадурів, ірландських сагах, в іспанській та португальській поезії. У XVI ст. з'явилась у Польщі. Наприкінці XVI ст. силабічні вірші писав український поет Г. Смотрицький ("Хроніка Андрія Римші", 1581 р.). Приклад: силабічного вірша Г. Смотрнцького:
Лихоимца нищий // всегда проклинают,
И смерти его свои // ближний желают,
Аще впадет в некое // прегрешение
Сей злословен приемлет // от всех хуление.
У цьому вірші в кожному рядку 13 складів, цезура після 7 складу, суміжне римування. 13-складові вірші були поширеними у французькій, польській, згодом і в українській поезії XVII—XVIII ст. Силабічне віршування знає і 12, 11, 10, 8, 7, 6, 5, 4, 3 складові вірші. Г. Сковорода писав 14-складові вірші з наголосом не на передостанньому, а на останньому складі:
Оставь, о дух мой вскоре! //все земляные места!
Взойди, дух мой на горы, // где правда живёт свята.
Силабічне віршування було неприродним для української і російської мов, наголоси яких рухомі. В Україні ця система віршування затрималася, бо процес ритмізації українського вірша був сильнішим, ніж у Росії. По-друге, український силабічний вірш зв'язаний з народними піснями, зокрема коломийками, рядки яких найчастіше були рівноскладовими. До речі, "Пісня про Стефана-вогводу" з чеської граматики Яна Благослава є силабічною. Силабічні вірші зустрічалися в українській поезії В XIX ст.
Ось 13-складовий силабічний вірш М. Шашкевича:
Сонце ясне померкло, світ пітьма насіла.
Вшир і вздовж довкола сум ся розлягає,
Чагарами густими тьма вовків завила.
Над тином опустілим галок гамор грає.
Силабічні вірші писали Т. Шевченко., П. Куліш, Ю. Федькович, І. Франко, Леся Українка, Б. Лепкий, П. Филипович. У силабічних віршах Т. Шевченка спостерігаємо чергування 12 і 11-складових рядків.
Не винесли в море, не розмили в полі? 12
Не питали б люди — що в мене болить? 11
Не питані б, за що проклинаю долю, 12
Чого нужу світом? "Нічого робить... " 1
Під впливом народної поезії відбувається процес тонізації силабічного вірша, який згодом поступився новому силабо-тонічному. Спроби відновити силабічний вірш у повоєнний період належать І. Качуровському і Вірі Вовк.
Джерело: http://pidruchniki.com/18800413/literatura/vidi_rimuvannya
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746026
дата надходження 14.08.2017
дата закладки 14.08.2017
[color="#856e08"][i][b]Милая девочка, взгляд карих глаз…
(Только мечты мимо цели)
Слов запоздалых горестный спазм
Душу и разум разделит.
Милая девочка, ты – тишина…
(Чудо никак не свершится)
Ночь так темна, серебриста луна
– Сон мой в агонии длится.
Милая девочка, мы далеки …
( Иней на сердце в узоре)
Не ощущать твоей теплой руки
И не купаться во взоре.
Милая девочка, светлая грусть
Днем раскрывает объятья…
Мне уже поздно – тоски не боюсь
(Волос седою печатью).
Милая девочка, ласковый стих
Тянет немыслимой ношей,
А в безысходности прячется крик
(Выйти наружу не может)…
Милая девочка, счастлива будь
(Пусть не со мною, а с кем-то)
Жизнь раскрывает лишь радости суть,
Ставит улыбку акцентом!
[/b][/i][/color]
Стихи из прошлого
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736145
дата надходження 02.06.2017
дата закладки 04.06.2017
[color="#082ed4"][i][b]Весною осяяне наше майбутнє,
Та тільки затьмарює світ олігарх,
В душі його темній, прекрасне відсутнє.
Крадій, а веде себе, наче монарх.
Ні чим він не кращий за тих хто в нас "братья",
До речі і рима до них лиш одна
І як не крутив все виходило: "мать их..."
Вони ж бо тотожні, в них совість брудна.
Зсередини нищать нас владні структури,
А зовні стріляють у нас москалі.[/color]
[color="#dbd21f"]І як нам терпіти скажені тортури?
І як не ступать на ті ж самі граблі?
Яку оберете ви риму до влади?
І мабуть все краще є тільки не в нас...
Я думав до ночі, виходить лиш: зрада,
Хоч слів в мене є ще чималий запас.
Ми знайдем для них у безодні шпарину
І бруд цей знесем назавжди в небуття...
Двома кольорами сія Україна
Блакитний - надія, а жовтий - життя*.[/color][/b][/i]
*Символ жовтого кольору - Сонце, джерело тепла, світла і життя на Землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728675
дата надходження 13.04.2017
дата закладки 13.04.2017
в дитинстві відривав днями. тепер тижнями. скоро можна буде просто роками до смітника викидати відривні календарі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586426
дата надходження 09.06.2015
дата закладки 13.04.2017
Я тебе не сплутаю ні з ким -
В світі на тебе немає схожих!
Це кохання схиблене
Із тим
Знов вдивляюся в обличчя перехожих
У думках я лину в далечінь,
Зупиняю мить:
Твій ніжний погляд
Поринаю у замрійну синь,
У бажання завжди бути поряд
Та немає в мене більше сил,
Очі наливаються сльозами -
Не діждусь багряних тих вітрил,
Час пробіг, як кішка, поміж нами
Посмішка твоя і кожен жест
Кажуть, що надії всі даремні
Тож, покірно я несу свій хрест
Плаче Ангел Пристрасті
Дощемно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727835
дата надходження 08.04.2017
дата закладки 08.04.2017
Навіяно віршами Хуго Иванова
''Я тебя не спутаю ни с кем''
Я тебя не спутаю ни с кем-
В мире нету на тебя похожих!
Любовь...Запретная...Одна из древних тем
Ворвалась в сердце и мечты тревожит.
Наши мысли где-то вдалеке
Умудряются, порой, соприкоснуться...
Мы в них свободны, наги,налегке
Желаем вместе с дури не проснусться.
Твои руки помнят не меня.
И глаза от блеска подустали...
Ты сойдёшь однажды с корабля
И поймёшь, что всё и все достали.
Цвет волос и возраст...Хулиган
!
Всё меняют тайны и запреты.
Несу свой крест, тебя зовёт луна
Горько плачет Ангел Страсти где-то...
..............................................
Хуго Иванов :: ТЫ МЕНЯ НЕ СПУТАЕШЬ НИ С КЕМ…. .
ты меня....
не спутаешь... ни с кем...
ни глаза...
ни руки...
почернеют розы как сирень...
от тоски...
в разлуке
ты моя религия любви...
чётки...
и скрижали...
плавные движения твои...
музыку рождали...
этот танец...
волшебство творя...
нежность излучая.
вдруг...
ты прикоснулась до меня...
тайны.. изучая...
как мальчишка.....
это... в первый раз...
переп0лнен страстью...
твоё соло....
мой безумный джаз...
приближают к счастью...
в нашей сказке...
только о любви...
тает мир реала...
тайна звуков...
плавит наше... в... Мы...
дарит жизнь...
с начала...
разогнал дождь джаза баловство...
площадь опустела
а во мне...
бушует колдовство...
твоих глаз...
и тела...
спит в ладошках...
нежности дурман...
времени не властно...
осень...
рвётся в душу...
сквозь туман...
но пока...
напрасно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727732
дата надходження 07.04.2017
дата закладки 08.04.2017
Стоїть на хуторі однім старенька хата
Принишкла від своєї самоти,
Таких хатинок може тут з десяток
Й одна дорога щоб туди дійти.
Обступлена з усіх боків полями
Стоїть собі,вітає голубів,
Перша колиска тут моєї мами
Одна стежина в спомини батьків.
В дворі трава зелена і пахнюча
Вишневий сад кидає кетяги,
Червоних вишень соковита юшка
Тече губами. Тихо навкруги.
Ця тиша аж бриніла у повітрі
Як рвала вишні я в отім саду,
Лише акація стара чіпала вишню
Щоб грона цвіту потопить в меду.
І колосочки жита аж бриніли,
Легенький вітер колихав бджолу,
Між віями волошки миготіли
Й дикий горошок сповивав траву.
Бабуся кликала мене до хати їсти,
Чорниці заливала молоком,
Окраєць хліба був найкращим в світі
Бо рідні руки його різали ножем.
Думки і думи…
Що робити з вами?
Вертаєте мене в дитинство ви.
Вишневий хутір…Дім моєї мами
Й бабусі часто бачиться мені.
Пам'яті моєї дорогої бабусі,що жила на хуторі,народився цей вірш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727126
дата надходження 04.04.2017
дата закладки 04.04.2017
Ткала мати полотно для сина
Ніжністю,любов’ю полила,
Сонячним промінням освітлила
Щоб сорочка білою була.
Вишивала ту сорочку з ночі,
Долю малювала у думках,
Хрестики стелилися охоче
Щоб добро трималося в серцях.
Жовту нитку брала на багатство
Щоб жила в достатку вся сім’я
Синю нитку клала на довір’я
Щоб журбою доля не цвіла.
Злагоду і мир в зелену нитку
Мати в вушко голки протягла
Правда біла,як зимова квітка
По усій сорочці пролягла.
Щоб спокуса не сліпила очі,
А здоров’я сипалось до ніг
Вишивала з ранку і до ночі
Своєму сину мати оберіг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725993
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 03.04.2017
[b]«Закохана весна»[/b]
[color="#0408d9"][b][i]
Був вечір, довгий і чудовий
Кохання – то його ім’я
Хоч ТИ солодкий і медовий
А тану – тану – тану Я
Лиш доторкнуться твої губи
Відчую смак – пливе земля
І мої губи – шепчуть – любий…
А він… своїми затуля…
І слів немає – є лиш стогін
Двох душ, об’єднаних в одну
І квітнуть, квітнуть поцілунки
У цю закохану весну…
© Микола Карпець (М.К.)
*24.03.17* ID: № 725339
[/i][/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725339
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 25.03.2017
[i][b]"
Розплети мене всю,
Мов червоне м”яке покривало.
Крок за кроком іди. Обірви у мені всі штрихи."[/b][/i]
[b] [i] Гостя[/i][/b]
Ти проший мене всю
Білим спомином недопечалі.
По зів`ялій траві вітер гонить вчорашні сліди
І твої, і мої, щоб сховати від світу найдалі
Несміливу любов, що ятритиме пам`ять завжди.
І допоки ми віримо в те, що себе обдурили,
Переправу змінили й в нікуди наосліп втекли,
Забувай мене, чуєш?.../ щоденно...щоночі...щосили.../
Як і я забуваю в холодних обіймах імли.
Бо прийде знову завтра, в якому нас більше немає, -
Розсміється /підступно/ в обличчя сльотавим дощем.
Пам`ятай мене /зможеш?/ найбільшу із втрачених таєн,
Ту, що вирвала з серця /по собі/ мільйони поем....
/04/03/2017/
[i]
З вдячністю Наталочці за мить натхнення)[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723090
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 13.03.2017
Я не прийду босоніж серед ночі,
Бо не покину теплого гнізда.
Хоч досі нам сліпі вітри торочать
Оте коротке запізніле "так"...
Не пам'ятаю теплої долоні,
Забула присмаки терпкої ночі.
І лише кров виспівує у скронях:
"Його ти знову бачить хочеш, хочеш"...
Я розміняла роки не з тобою,
Не бачила ні берега, ні броду,
Де ти колись байдужою рукою
Назавжди скаламутив чисту воду.
Я закривала серце від спокуси,
Я чути не хотіла, але чула:
"Ти вже давно забути його мусиш!"
-кричали роки. Але не забула...
Та не прийду я більше серед ночі,
Бо не здолаю ту бездонну прірву.
А клятий вітер знов мені шепоче:
"Кажи, що хочеш - я тобі не вірю"...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614925
дата надходження 21.10.2015
дата закладки 12.03.2017
Я знаю, що затрималась у часі,
Коли зламалась брама, а політ
Без мене десь...
які ж бо замалі
Комашки ми, до світла й меду ласі?
Нестримані, метеликом на спалах
Через тунель - на світло, де той Рай?
А мо`пекельна піч за небокрай
Заглянула та поки що не впала?
У тій омані легко спалахнути,
Обпалить душу полум"ям жага.
Де пряники? -
лиш слід від батога,
Кривавий слід солодкої отрути.
Згадай, тебе від неї ж рятувала,
Коли у прірву падав знов і знов.
Одвічним покликом уражена любов,
Бурштином теплим долю торувала.
В безодню йшов сліпий, але щасливий.
А може й хай? - щасливий, бо сліпий.
Із мрії уже й човника зліпив,
Діряве денце не помітить зливи.
Мені пора, годинники завмерли
І кров біжить помалу...
дивний сон:
Сосну вмовляю не ламати крон,
Бурштин міняю на рожеві перли.
21.02.17.
Бурштин - це смолисті сльози сосен, а перлини на Сході вважають місячним світлом,яке застигло у воді.А ще їх іноді називають сльозами морських німф.
Перли підходять тільки людям з сильною енергетикою.Вони не уживаються з озлобленими людьми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720076
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Я накажу тебя
Как нас учил Христос
Своим Прощеньем
После Покаянья
И не спрошу
И не задам вопрос
Не выкажу лицом
Своё страданье
Прощенье эффективнее кнута
Сильней проклятья
И мудрее
смерти
Оно с тобой
Как тень
ТОГО Греха
Излечит
и Исправит
на две трети
И что с того , что сердце пополам
Душа распята
Гордость в тёмной яме
Я сохраню
И никому
Не дам
Разрушить мир
Взлелеянный
годами
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443205
дата надходження 14.08.2013
дата закладки 17.02.2017
Не звикай до мене. Я мину.
Як минають весни рік за роком.
На вустах лиш присмак полину,
На очах провогклу заволоку
По собі залишу. Відцвіту,
Мов пожежі айстрово-осінні.
Листопадну пору золоту
Змінять сніжно-білі заметілі.
Відчеканить мудрістю життя
Кожен крок, розпише наші ролі.
Чи прийме Всевишній каяття?
Чи, мов зорі, тлітимем поволі?
Відречись, благаю, я піду.
Озирнутись навіть не посмію.
На порозі стишивши ходу,
Настіж двері лишу сніговію...
Не звикай. Бо скорена вітрам
Повернуся птахою до неба...
Омини душі моєї храм.
Я боюся... Звикнути до тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711775
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 13.02.2017
Не звикай до мене. Я мину.
Як минають весни рік за роком.
На вустах лиш присмак полину,
На очах провогклу заволоку
По собі залишу. Відцвіту,
Мов пожежі айстрово-осінні.
Листопадну пору золоту
Змінять сніжно-білі заметілі.
Відчеканить мудрістю життя
Кожен крок, розпише наші ролі.
Чи прийме Всевишній каяття?
Чи, мов зорі, тлітимем поволі?
Відречись, благаю, я піду.
Озирнутись навіть не посмію.
На порозі стишивши ходу,
Настіж двері лишу сніговію...
Не звикай. Бо скорена вітрам
Повернуся птахою до неба...
Омини душі моєї храм.
Я боюся... Звикнути до тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711775
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 13.02.2017
Коли вона
заплакала уперше –
святилище здригнулося.
Боги
на вершах,
сиві голови підперши,
відлунювали словом.
Навкруги
буяло літо,
шаленіло цвітом.
Вони ж, мов діти –
у руці рука -
прощалися
урочисто і світло.
Полин і вітер –
ниточка гірка.
Як на плече
упали сльози вдруге,
від туги
небо тріснуло.
Вона
не вміла
залишатись просто другом
і лугом
поверталася сумна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442396
дата надходження 09.08.2013
дата закладки 20.01.2017
Я не люблю туманів білих,
І сірих днів я не люблю,
Дерев зчорнілих, помарнілих,
Вони наві́юють журбу.
Я не люблю холодне небо,
І крик воро́н я не люблю,
А ще слова "ти мусиш", "треба"
В них во́лю я свою гублю́.
Для мене рідна, серцю мила
Пого́жих днів земна краса,
Дерева пишні і змужні́́́лі,
Коли на них жива роса.
Для мене рідна, серцю мила,
Блакитна даль, безмежна вись,
А ще слова "повір у себе
І мрії збудуться колись".
13.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693598
дата надходження 10.10.2016
дата закладки 15.12.2016
Як годинник відмірює час,
Наче жах на підлогу пролив...
І все менше... Все менше у нас
Тих моментів, що варті віків...
Ніч тягуча, мов ризький бальзам,
Ложе нам колисає в пітьмі...
Душ єднання, підвладне тілам...
-Притулись і мене обійми,
Моя феє божествених снів,
У яких я немов у раю!..
...і веління бажань, голосні,
Наче цокіт годинника, п"ють
Із коріння калгану, міцний,
Що, мов я, проростає в тобі,
Довгодіючий шалу настій...
Наскрізний проникаючий біль...
Вся жадаєш ти тілом своїм
Долучитись основи основ...
Наче жертву прадавній друїд,
Я приймаю... І світла любов
В парі з темним бажанням іде,
Обійнявшись останнім злиттям...
Як нечемно сповіщує день
Хід годинника... Смерть... І життя...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116121112731
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706033
дата надходження 11.12.2016
дата закладки 14.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.11.2016
Злий вітер лютує.
Це осінь багряно-барвиста
Данину із листя виплачує літу...
Почуйте наш клич!
Ніхто нас не чує.
Ми листя. Ми зірване листя.
І вітер недолі нас носить по світу.
Ми вже відійшли.
На дереві гарно
Висіти, вчепившись у віти,
Та нам не судилось у спокої жити,
Бо стовбур гнилий.
Триматися марно.
І нам на багаттях горіти.
Ми ляжем, собою встеляючи плити
Загиблих надій.
Що ж, дерево-мати,
Ти підеш також на багаття,
Та й нікому буде вже цим перейматись.
І тільки колись,
Неначе відплата
За наше тобою прокляття,
Дитина, можливо, підійме погратись
Загублений лист...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116102501030
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696724
дата надходження 25.10.2016
дата закладки 15.11.2016
Той запах стежини збиває мене, а додому
Все тяжче і тяжче дійти. Схоже, я став блукальцем.
Дерев густі крони розрізали Сонце, і промінь,
Який довго йшов, не прибув. Сонце зникло в атаці...
Мох вказував людям, що північ завжди за тим хвойним,
Та тут не побачиш нічого, окрім свого ока,
Що ледве виблискує в темряві. Гори і гори...
Я тільки рахую серцебиття та свої кроки.
Примари блукають у пошуках жертви міцної,
Щоб переконатись, чи справді це - вартий суперник.
Здається, я бачив десь вовка. Чи залишки гною?
А поки я думав, приходили інші химери,
Спустилася ніч, опустила туман на дорогу,
Ніяк не подумавши, як буду я вибиратись.
І тільки прозорі, лякаючі тіні... Знемога.
Кидається в ноги мисливець. Що ж, тут моя хата...
V.XI.MMXVI
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698775
дата надходження 05.11.2016
дата закладки 09.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.11.2016
пастельні відтінки… штрихами по небу… дощ
змиває зі стелі бліді акварелі… де ти?
це все, що хотіла б я знати насправді… що ж,
здається, ми знову на різних кінцях планети.
це все, що потрібно, а більшого знати – зась…
чужими руками долоні твої зігріті
так, наче ніколи раніше не знали нас
розквітлі від ніжності в стомлених душах квіти.
так, наче не рвало на шмаття у грудях світ,
допоки в мені танцювали химерні тіні –
непрохана муза й байдужий до слів піїт.
/незламна приреченість – біль паралельних ліній…/
… а я, божевільна, здавалась щодня у борг…
ще вчора потрібна, сьогодні з тобою – квити.
все добре, все добре… насправді! ти ж знаєш, бо
я просто не вмію, крім тебе, когось любити…
[i] /колись, 2016/[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699335
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 09.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.10.2016
[i]Умирає любов від утоми, а ховає її забуття.
[b]Жан Лабрюєр[/b]
[youtube]https://youtu.be/CceD7HzX8ks[/youtube]
[i][b][color="#7a0976"]Коли ти стрів той юний погляд кароокий
й потупив очі соромливо вниз,
а там – трава, а там – незнаний світ широкий…
Й неспалений вогнем притулок одинокий,
без котрого тобі не обійтись;
коли удруге погляд стрів на випускному,
і обгорнув крилом обох той білий вальс,
а серце билось, мов чмелений метроном. І...
несила відвести убік очей, до втоми,
й лоскітним вам примарився аванс;
коли її нема, а думка жаско млоїть,
і там, де серце, – вакуум, діра;
коли все інше вас уже не непокоїть.
й не мариться ганебне щось в житті укоїть,
та слово від одухи завмира;
коли до тебе хіть опівночі заскочить,
й майне, як тінь, уявна насолода,
(вона – мов сонця промінь серед ночі!)
й згадаються у білім вальсі чари-очі –
за пам’ять ту велика нагорода;
а ще – коли на ум не йде в часи негоди
ніч-ч-чого, лиш отой єдиний шанс,
а вам – про інше щось і думати вже годі,
нехай у світлу днину чи у непогоду –
згадався той
останній
білий
вальс;
коли в якісь тяжкі для вас обох хвилини
скотилась по щоці поли́нова сльоза,
а думка та, немов з глибини вод перлина,
до ваших світлих днів все
лине… лине… лине,
БУЛО КОХАННЯ!
Й не проросте на ньому д и к а д е р е з а!
_______
…Усім нам личило б таке Кохання –
Злетіло враз –
й до самого
заклання…[/color] [/b]
19.06.2016[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673205
дата надходження 19.06.2016
дата закладки 16.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.10.2016
[b]«Зачекай»[/b]
[color="#0413e0"][b][i]
Зачекай, не наставай світанку…
Ще лише, багрянцем десь, на сході
Зачекай – наперекір природі
Хочу з ним побути наостанку
Зачекай – не гуркоти трамваю
Перший потяг не порушуй тиші
Поки ми іще найщасливіші
Не руйнуй цього крихкого раю
Зачекай! – Я сонце, що не згасло
Ще палаю ніжністю до тебе
Що іще мені зробити треба?
Щоб життя нам спільним було гаслом
Зачекай…………..
© Микола Карпець (М.К.)
*25.09.16* ID: № 690779
[/i][/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690779
дата надходження 25.09.2016
дата закладки 26.09.2016
(вінок сонетів)
1.
Панує осінь, тихо і велично,
Мережить у повітрі трунок-дим.
Скликає щемні спогади на віче,
Збирає зрілість, як терпкі плоди.
В янтарних вітражах застигла вічність,
Старіє ліс, щоб стати молодим,
І ворони – посли із потойбіччя, –
Приносять вісті у забутий дім.
В палац осінній ще приходять мрії,
Багряний розсипають серпантин.
Крилатим звіром вітер виє-віє,
В садах згасає полум’я жоржин.
Остання невідмолена надія
На полотні небес гаптує синь.
2.
На полотні небес гаптує синь
Холодний день із сизими очима.
Стоїть у полі, як старезний млин,
Усохлий ясен, від життя спочилий.
Як віщий жрець, лякає тишу він,
Поскрипуючи чорними плечима.
Скидають гори паморозь вершин
На простирадло змореного диму.
То палить смуток вицвілі листи.
Приречення цій осені так личить!
Вона жадана гостя самоти.
У небо лине ностальгії річка,
На сивому склепінні висоти
Читають клени роздуми готичні.
3.
Читають клени роздуми готичні,
На шелест перепещують печаль.
Душа умита грозовою ніччю,
Воскреснув день від золотавих чар.
Думки небес тлумачать сни містичні,
В осінніх епілогах тліє час.
Магічний голос в позачасся кличе,
І ллється простір із дірявих чаш.
Обряд журби туманом оповитий.
Намисто із невидимих перлин
Володарці стихій дарує вітер.
На кронах гусне смуток і бурштин.
Краплинами рідкого оксамиту
В повітрі тане смак багряних вин.
4.
В повітрі тане смак багряних вин,
Об небо, загратоване печаллю,
Сумління б’ється крилами провин,
І пам’яттю щемить у серці жало.
Мовчать жалі пожухлої трави,
Бешкетник-вітер бавиться кресалом,
Гірких спокут здіймає хижий вир,
І листя перемішує опале.
А осінь на війну благословить,
І жовтневі на спис пов’яже стрічку,
Ховає в чорні рукава блакить,
Фарбує в колір вічності обличчя.
На небі хмари – ніби срібний щит.
Вишіптують тепло дуби сторічні.
5.
Вишіптують тепло дуби сторічні
Благанням неприкаяно-німим.
Ідуть у бій стихійні протиріччя,
Щоб вирвати знамено у зими.
Блукає жовтень, як печальний лицар,
Простелює янтарні килими.
У душі наливає сум по вінця,
Глухою невідомістю сурмить.
Шукає він того, що не існує,
Вдихає кров’ю висохлий полин.
А кінь його гарцює – вітер буйний.
І воїн той – спокути блудний син,
У неба просить згинути не всує,
А молитви несе журливий плин.
6.
А молитви несе журливий плин,
І павутинням бабиного літа
Вони срібляться у вбранні долин,
Яке не встиг ще чарівник дошити.
У запахи соснової смоли
Терпку печаль з туману перелито,
Старих дібров золотить куполи
Невидима рука рідкого світла.
Із прірви неба голосом палким
Запрошує на танець хаотичний
Спокусник-вітер зболені думки,
Мов тушить у душі бентежну свічку.
І ніби журавлів тонкі рядки,
Високі мрії спогадом курличуть.
7.
Високі мрії спогадом курличуть,
Покладені на музику небес,
І ноти, ніби полохливі птиці,
Ховаються-зливаються у текст.
Гуляє світом золота цариця,
Лишає скрізь її гарячий перст
Розкішні барви – дотик чарівниці.
У неї досконалий кожен жест.
Вона прекрасна, хоч така самотня,
Але щаслива у своїй путі.
Вдихає, ніби солод, біль гіркотний,
Черпає силу з дивних сновидінь.
І під крилом натхненної свободи
Закуталась душа в шовкову тінь.
8.
Закуталась душа в шовкову тінь,
У спокої, – чекає все ж негоди.
Мов лабіринтом із прозорих стін
Сама в собі непримиренно бродить.
Вражає неосяжність володінь
Цариці душ і мертвої природи,
І непохитна міць її твердинь,
Громи співають їй похмурі оди.
В передчутті стихійної краси,
Що намалює підвечірня злива,
Прощення і очищення для всіх
Готує осінь, ніби звичне диво.
Вже кличуть ніч розхристані ліси.
Вбирають біль осінні переливи.
9.
Вбирають біль осінні переливи,
І шепіт листя зцілює серця.
Панує скрізь готична королева
Талантом геніального митця.
Вона могутня, пристрасно-бурхлива,
Хоч світу не показує лиця.
Водночас і похмура, і сяйлива,
Душа в шипах тернового вінця.
Солодких мук нектари і настої
Дарує щедро запізнілий рай.
І рани від оман дбайливо гоїть,
Хоч в пам’яті карбує кожен шрам.
Вітає осінь вже нових героїв,
Сюжети пише для щемливих драм.
10.
Сюжети пише для щемливих драм,
Гортає почуттів затерту книжку.
Між сонцем і дощем проводить грань,
У бій добра і зла шикує військо.
І знову ніч замінить свіжа рань,
Хоч нагадає, що зима вже близько.
На сцені суму – вишукана гра,
Актриса-осінь зачарує блиском.
То грацію вдихає у гілля,
То скрипкою розніжиться журливо.
В багряних снах – натхнення скрипаля,
Немов завмерли в них пташині співи.
Стрічає золотого короля
Володарка закохано-мрійлива.
11.
Володарка закохано-мрійлива
В сумного неба безкінечну даль
За виднокрай буття думками лине,
Сльоза її чистіша за кришталь.
Змокрілі перечитує архіви,
Де плаче правда і регоче фальш.
Спиває повінь тиш велична діва,
І гордо носить срібну пектораль.
У темний пурпур одягнулась осінь,
Немов іде на пишний маскарад.
Як ворона крило, її волосся,
У чорний шовк уплетена жура.
А жовтень-сум коханням стоголосим
Цілує барви сонячних заграв.
12.
Цілує барви сонячних заграв
Шовковий подих осені-чаклунки,
Повільно ніч виходить із шатра,
Приймає небо таїни дарунки.
Відторгнеться минулого кора,
Душа воскресне від бажання-трунку.
Фантазія казкового пера
Виписує магічні візерунки.
Дрімота пестить кароокий глід,
Вечірній промінь визирнув грайливо
Із невагомо-срібних пірамід.
Неорані стоять ще вільні ниви.
Хмільна свобода лихоманить світ,
Розчісує вітрам шалені гриви.
13.
Розчісує вітрам шалені гриви
Гребінка зір. Покрила землю ніч.
Співає скрипка солодко-журливо.
Клубиться низько темрява сторіч.
Полює скрізь невидимий мисливець,
Бентежить тишу одинокий сич.
А в осені душа така вразлива,
Таїть кохання не почутий клич.
Відтінки хмар погрозливо сіріють,
Немов ідуть на битву сотні рас.
Та мить одна – і вітер їх розвіяв.
Із місяцем зустрілось око Ра.
Володарка печальної стихії
Освячує природи древній храм.
14.
Освячує природи древній храм
Могутня жриця і земна богиня.
Граційним жестом воскрешає прах.
Продовження дістане все, що гине.
Містична, нерозгадана пора
Із присмаком нектару і полину,
В передчутті солодких покарань
Вона співає пісню лебедину.
У ній пітьма зі світлом обнялись.
У ній сплелись відродження і відчай,
Похмурні фарби і янтарний блиск.
Її усмішка ніжна і трагічна.
У вальсі мрій кружляє падолист.
Панує осінь, тихо і велично.
МАГІСТРАЛ
Панує осінь, тихо і велично,
На полотні небес гаптує синь.
Читають клени роздуми готичні,
В повітрі тане смак багряних вин.
Вишіптують тепло дуби сторічні,
А молитви несе журливий плин.
Високі мрії спогадом курличуть,
Закуталась душа в шовкову тінь.
Вбирають біль осінні переливи.
Сюжети пише для щемливих драм
Володарка закохано-мрійлива,
Цілує барви сонячних заграв,
Розчісує вітрам шалені гриви,
Освячує природи древній храм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454105
дата надходження 12.10.2013
дата закладки 19.08.2016
текст – в "прикріпленому файлі"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676137
дата надходження 04.07.2016
дата закладки 05.07.2016
Мені б чашечку кави і поряд тебе,
Та кава на вечір кажуть шкідлива,
Мене і без неї сон не бере ,
Ти ж завжди казав, що я надто мрійлива!
До речі, мені тут недавно приснилось,
Що ми немов діти гуляли у дощ,
І очі мов зорі від щастя світились ,
Пройшли кілометри незлічених площ,
А потім з тобою далеко літали,
Та крила на двох були лиш одні,
Так дзвінко у небі у двох реготали,
Спокійно і добре було у сні.
Та все обірвалось з будильника дзвоном
Розплющила очі, проснулась одна,
Вже звично запарила чай із лимоном
А хочеться кави і твого тепла!
VDYACHNA
03.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675953
дата надходження 04.07.2016
дата закладки 04.07.2016
Володіти тобою повністю - на менше я не погоджусь.
Я хочу передчувати кожну з твоїх думок.
Щоб твої крики чули всі комуністки на поверсі,
І тільки я розумів, про що ти мовчиш уголос:
Про особливу чутливість до запахів або прихильність до тебе пташок.
Необхідність ховати емоції - це один з атрибутів культури,
Тому я втікаю у інші країни, коли ти говориш "Стій".
Поки що з мене виходить доволі поганий Вронський.
Анно, ми надто звикли до прикладів з літератури,
Добре, що у шкільній програмі немає нічого про лавочки на Прорізній.
Заселивши себе чужинцями, ти втратиш і власну цінність.
Я вкотре пишу тобі та відправляю порожньо-німий конверт.
Метафори все псують, але все одно відчуваю себе мисливцем,
Який, тримаючи здобич деякий час на прицілі,
Усе ж опускає зброю, тому що любов неодмінно долає смерть.
P.S. Товщина стін між людьми часто не дозволяє перемовлятись вголос, але завжди можна спробувати азбуку Морзе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675971
дата надходження 04.07.2016
дата закладки 04.07.2016
Урбаністичний кит мегаполісу,
Вальяжно розкриваючи пащу,
Ковтає тоннами планктон офісний,
Ставить вето на житті кращому.
Нас б'є сила уніфікації,
Незчисленними кілоньютонами.
Безнадійні люди у карцері,
Тільки марять життям за кордонами.
Тонемо.
Тонемо в стільникових вежах,
Фільтруємося соцмережею.
Допоки від звіра ми ще залежні.
Намацуємо землю бережно.
Після кожної спроби виринути,
Щоб зберегти свою унікальність,
Ми будем стабільно покинуті,
Потрапляючи з крайності в крайність.
Бо все має циклічну природу -
Злети, падіння і фотоспалахи.
В легені потрапили мейнстрімні води,
Але гребемо до останнього
Подиху.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672498
дата надходження 15.06.2016
дата закладки 15.06.2016
коли прокидаються тіні забутих утрат,
і сонце свій хід повертає до пекла ... в долоні...
стискається серце від болю в обіймах лещат
гіркої покути. ми здали свої бастіони
за безцінь. так, наче ніколи нікому ніхто
нічого не винен - звичайна стилістика ночі.
де-юре, мов птахи. де-факто, розбите авто.
і луснула тиша - у спину беззвучно регоче.
чого тобі? колами знову ідеш по мені,
немов по воді, доки світ мій не схопиться криком.
нікому ніхто... то чому ж так гойдає в човні,
відколи цей спомин про нас у минуле покликав?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671877
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 13.06.2016
*зміни ритму.код*
Є добрі пОдруги... Та є доволі злі...
Оті- НЕ ТІ, питомі надрами землі...
.....................................
Ти присядь на ослін,
І послухай, як гупає хвіртка-
Це у спокій душі
Заповзає пітьма НЕДОБРА.
У прихованім злі
Зачинити не в змозі кватирку,
Ти душею спіши
До посвячених СИЛИ ЗІБРАТЬ.
До недобрих. До них.
Тих, жіночі що звідали муки,
Тих, на зморшках чиїх
Недобра втаємничений хід.
Ти до них простягни
Як на месі, до прОщення, руки,
І отримай від них
Допомоги таємної світ.
......................................
Чорний птах сів на дах.
Білий птах знищив страх.
Синій птах- зцілив біль.
Птах червоний- тобі.
Не дивися назад.
Це- таємний квадрат.
Перехрестя стежин.
Лютий ворогу згин.
......................................
День настав. Світлий день.
Час співати пісень,
Бо розвіяла все
ТА, ЩО СИЛУ НЕСЕ.
......................................
Коли на тебе наповза пітьма,
Не спокушайся міражем оман,
І вір своїй зорі, немов Макбет,
Бо та, НЕДОБРА, виручить тебе.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116060401066
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670308
дата надходження 05.06.2016
дата закладки 05.06.2016
*зміни ритму.код*
Є добрі пОдруги... Та є доволі злі...
Оті- НЕ ТІ, питомі надрами землі...
.....................................
Ти присядь на ослін,
І послухай, як гупає хвіртка-
Це у спокій душі
Заповзає пітьма НЕДОБРА.
У прихованім злі
Зачинити не в змозі кватирку,
Ти душею спіши
До посвячених СИЛИ ЗІБРАТЬ.
До недобрих. До них.
Тих, жіночі що звідали муки,
Тих, на зморшках чиїх
Недобра втаємничений хід.
Ти до них простягни
Як на месі, до прОщення, руки,
І отримай від них
Допомоги таємної світ.
......................................
Чорний птах сів на дах.
Білий птах знищив страх.
Синій птах- зцілив біль.
Птах червоний- тобі.
Не дивися назад.
Це- таємний квадрат.
Перехрестя стежин.
Лютий ворогу згин.
......................................
День настав. Світлий день.
Час співати пісень,
Бо розвіяла все
ТА, ЩО СИЛУ НЕСЕ.
......................................
Коли на тебе наповза пітьма,
Не спокушайся міражем оман,
І вір своїй зорі, немов Макбет,
Бо та, НЕДОБРА, виручить тебе.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116060401066
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670308
дата надходження 05.06.2016
дата закладки 05.06.2016
не розділяй ймовірне з неможливим,
стискай міцніш уяви срібний ключ,
безмежність жде за сотими дверима,
розплав реальності вже звичної сургуч!
ключ поверни і падай сам у себе,
із напівмороку в живий аквамарин,
там мрій зростають велетенські стебла
крізь безліч вимірів, небес, множин
забудь про світ розумності й обчислень,
знайомсь з собою, правду привідкрий,
в тобі важлива, знаєш, кожна риса,
бо з них сформований цей неповторний ти
система кожна - плетиво абстракцій,
життя ж твоє - на віддалі руки,
навчись душі своєї не боятись,
щоб стати сильним слабкості прийми
уламки, помилки, страхи й невдачі,
навчись в фундамент досвіду вкладать,
бо те лише, що сам пізнав й побачив,
відчув, складають рівень твоїх знань
слова безликі криються в поняттях,
тобі вдихати сенс у кожне слово й том,
ти можеш неймовірне відшукати,
яким не володів до тебе ще ніхто
ось сто замків. звільни свою безмежність,
йди до нових небес крізь правила й табу,
ти - з правил виняток і свого світу стержень,
на віддалі руки тебе жде власна суть
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668432
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 26.05.2016
не розділяй ймовірне з неможливим,
стискай міцніш уяви срібний ключ,
безмежність жде за сотими дверима,
розплав реальності вже звичної сургуч!
ключ поверни і падай сам у себе,
із напівмороку в живий аквамарин,
там мрій зростають велетенські стебла
крізь безліч вимірів, небес, множин
забудь про світ розумності й обчислень,
знайомсь з собою, правду привідкрий,
в тобі важлива, знаєш, кожна риса,
бо з них сформований цей неповторний ти
система кожна - плетиво абстракцій,
життя ж твоє - на віддалі руки,
навчись душі своєї не боятись,
щоб стати сильним слабкості прийми
уламки, помилки, страхи й невдачі,
навчись в фундамент досвіду вкладать,
бо те лише, що сам пізнав й побачив,
відчув, складають рівень твоїх знань
слова безликі криються в поняттях,
тобі вдихати сенс у кожне слово й том,
ти можеш неймовірне відшукати,
яким не володів до тебе ще ніхто
ось сто замків. звільни свою безмежність,
йди до нових небес крізь правила й табу,
ти - з правил виняток і свого світу стержень,
на віддалі руки тебе жде власна суть
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668432
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 26.05.2016
эй, ты хочешь будить меня кружкой чая
в бесконечной перспективе полуторы комнат,
комнат из которых двери на выход покорны,
и длинные ресницы вслед глазок одушевляют уютом.
из которого в скрипе петель не слышно уверенности -
нет веры в тепло одежды, надежность лифта,
человечность лестницы
и в мой приход обратно ближе к ночи.
ближе к ночи души (обычно) шевелятся
в рождении нежности из одиночества,
предложения сердца из пустого места.
и на левом боку возникают щупальца.
по привычке руки без права выбора,
по желанию ладони своей двери,
опережая мальчика в мужестве,
обрекает платье быть тканью постели,
посвещенной дому из благодарных стен,
где тело за делом, где калипсо за временем,
где тепло внутри, где все запахи родны,
где теперь все это возымело надо мной силу.
дом, ты будешь будить меня по позвонкам вязью чая
в бесконечной перспективе полуторы комнат утром,
комнат из которых двери на выход покорны,
и длинные ресницы вслед глазок одушевляют уютом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636119
дата надходження 15.01.2016
дата закладки 19.05.2016
мы Вдруг...
с тобою...
Повзрослели...
пересчитав всё на перёд....
куда мы в отпуск...
... не поедем..
и что дарить...
.... на новый год...
Я знаю все твои ответы....
Ты никогда не скажешь... Нет....
и не попросишь... объяснений....
когда меня ..вдруг долго нет
и я стараюсь...
очень... строго
стандарты эти... соблюдать
взывая к помощи.... у Бога....
чтобы ... с... инстинктом... совладать.
а наши губы... не встречались....
уже который год... подрЯд....
но мы стоим ...
мы не сорвались....
и жизнь....
не превратили...
в Яд....
и я ценю тебя за это...
и помогаю как могу....
не знаю как зовётся это....
быть может.... Взрослое Люблю.
++++++++++++++++++++++++++++++
Подпись к фото
В одной упряжке...
на одном коне...
но каКждый....
живёт...
в собственной стране...
[b]Зоя Журавка - Хуго-Мы вдруг с тобою повзролслели-переспів .
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545346
[/b]
[b]Петро Кожум'яка (Ян Укович) - ДО ТВОРУ:
Хуго-Мы вдруг с тобою повзролслели АВТОР: Зоя Журавка
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546463[/b]
[b]Rekha - Перевод "Мы вдруг с тобою повзрослели…"
http://www.poetryclub.com.ua/dread.php?id=34594
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666523
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 17.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.05.2016
Луною жінка відізветься
Що там би ти їй не казав,
Ти за ребро жадаєш прав?..
Та у "ребра" уже... є серце.
Твій кожен подих, кожен жест
Вона умить інтерпретує.
Її щось заставляти всує,
Нарвешся на жорсткий протест.
І наче часточка від тебе,
Та норовлива, вперта - жах!
Причині сліз в її очах,
Не допоможе навіть Небо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658456
дата надходження 09.04.2016
дата закладки 10.05.2016