Не дотяглися ні серця, ні руки.
Усе жадане так і не збулось,
Цуралася я дисонансу звуків,
А ти боявся іншого чогось.
Ти був земним, я прагнула польоту,
Жагучих снів, ти – правильних шляхів,
Боявся трав, чаклунок, приворотів,
Мене ж твій вабив дивовижний спів.
…Неспівпадіння нот, «флешмоб» іроній.
Так і залишився стороннім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715989
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 03.02.2017
Вже двадцять років пролетіло
Як я коханую зустрів-
Чимало різного cтерпіли ,
Чимало різних почуттів.
Було і горе і сварились,
Бувало різне у житті,
Та Богу дякувать мирились-
Разом долали дні лихі.
Були і щастя дні погожі-
Нам сонце сяяло згори,
Разом ми були на сторожі,
Щоб не закінчились вони.
Я щиро вдячний своїй долі,
Я щиро вдячний миті тій,
Коли зустрілись ми обоє,
Й здійснилась найжаданна з мрій.
Згасають в небі ясні зорі,
Що в ніч оту світили нам.
Й життя минає мимоволі,
За тебе ж вдячний я Богам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686346
дата надходження 29.08.2016
дата закладки 17.01.2017
Скільки не гортай сторінки історії,
Як не шукай в ній приховані істини,
Знання ці глибинні різно трактовані,
Донесені нам під соусом плісняви
Одне і єдине візьметься до відома,
Прийметься нами за першооснови,
Ми українці й ніхто не відніме в нас,
Право на захист своїх кордонів
Право любити свою Україну,
Право за неї віддавати життя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602042
дата надходження 25.08.2015
дата закладки 12.01.2017
Ти про мене забув, ледве я розчинилась в тумані,
Стерла сіра імла слід цілунків на зблідлих вустах.
За спасіння душі я молилась в порожньому храмі,
І шипіли загрозливо змії на вічних хрестах.
За спасіння твоєї душі я так ревно молилась,
Бо моя вже пропаща давно. Я не каюсь, о ні!
Нам з тобою дорога до раю чи пекла стелилась, –
Ти пішов нею вгору, мене залишив у вогні.
Наче кадри кіно, я прокручую миті солодкі.
Ти умів бути люблячим, навіть якщо не кохав.
Простягни мені руку, дістань із сумної безодні!
…Ти мене загубив серед безлічі правильних справ…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706956
дата надходження 16.12.2016
дата закладки 16.12.2016
Старий ірландський божевільний сад
Коріннями вростає в порожнечу,
Глухим дольменом нависає над
Минулим та майбутнім, і малечу
Журливо кличе на грушкИ і виноград.
Ти не втомився? Відпочинь хоча б,
Послухай вітру стогін, осені журбу,
Торкнись долонею холодного каміння
Ти знав лише поразки й боротьбу,
Чув моря шум і чайок голосіння,
Тепер спочинь – ще встигнеш випити води,
Піти болотами нечутною ходою,
Розтанути у гіркоті нічної мли,
Лягти під вересом чи під вербою молодою,
Землею стати чи пірнути в глибину
Старого пагорбу, де тихо сплять
Прозорі привиди синів Богині Дану
Чекаючи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366551
дата надходження 25.09.2012
дата закладки 07.12.2016
Крізь небо пробивається ранок,
п’ята : двадцять один.
Ще один вірний світанок.
Терпкий, наче полин.
Перон. Сонні люди. Вітер.
В кишені зім'ятий квиток.
Містом блукає квітень
зграйками пелюсток.
Сотні кілометрів тиші.
Вічно міцний чорний чай,
Час, щоб писати вірші,
довші, ніж зазвичай.
Час, щоб кохати міцніше.
Навести у серці лад.
Відстань гартує більше,
ніж сотні чужих порад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662644
дата надходження 28.04.2016
дата закладки 06.12.2016
Так пахне хлібом, пахне хлібом, мамо!
У хаті де давно порожня і холодна піч...
І вчора пахло ним, точнісінько, так само!
Хтось йшов з косою... насувалась ніч.
Ходімо, мамо, в поле із женцями,
Нажнемо жита, зв'яжем у снопи.
Намелем борошна і будем з буханцями!
Сніги лягли на поле, доню, потерпи...
А хто ж з косою ходить біля хати,
Якщо така негода і вітер завива?
Мовчить... пішла у вічність мати...
Голодомор - страшні його жнива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702771
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 25.11.2016
Ты играл виртуозно на струнах души,
Ноты чувств нежно перебирая.
И мелодию счастья закончить спешил,
Никого не обидеть стараясь.
Было время-сливалась мелодия душ
И звенела, играла, звучала.
Но закончился бал-бал эмоций и чувств.
Стихло все, в душе пусто так стало.
И теперь хоть кричи, хоть свисти, хоть зови-
Чувства вымерли, не докричаться.
Не осталось и нотки от нашей любви.
Дверь захлопнулась-не достучаться.
Замолчала струна, опустился смычок
И затихла усталая скрипка.
Замер зал и заплакал седой старичок,
И на лицах пропали улыбки.
Оказался не очень умелый скрипач,
Все мелодии были в мажоре.
А ведь в музыке жизни полно неудач,
Мягкой грусти в минор-полутоне.
Ты хотел лишь оваций, улыбок, цветов,
"Браво! Бис!", громких аплодисментов.
Восхищений, похвал,лестных грез,сладких слов,
Благодарности и комплиментов.
А у скрипки то гриф обломался, то скол,
То струна от натуги порвалась.
Поскорее б укрыться в свой старый чехол-
Много чувств и эмоций смешалось.
Занесло нас на жизни крутом вираже.
Был скрипач и исчез, отыгрался.
Глупо спорить теперь с тишиною в душе-
Нужно встать и уйти, и расстаться.
Все равно не заметишь мой скорый уход,
Словно не были мы и знакомы.
Отзовется созвучием нежный аккорд-
Долгим тихим гудком телефонным.
Ты хотел вечеринки во все времена,
Чтоб всегда продолжался бы праздник.
Но сломалась струна- я осталась одна.
Тишина одиночеством дразнит.
Тихо в зале... лишь эхо и света пучок...
Скрип паркета , на масках улыбка...
Только вечно одна-ведь сломался смычок
В уголке одинокая скрипка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699930
дата надходження 11.11.2016
дата закладки 15.11.2016
Осень подкралась седыми туманами,
Дождиком мелким и серыми тучами,
Золотом листьев, кустами багряными
И паутинками в небо летучими.
С ветром гуляет, играет и тешится,
Мелкие тучки по небу гоняет.
В лучиках солнца сентябрьского нежится
И по ушедшему лету скучает.
Ветром махнув и всплакнув на прощание
Крупными каплями, птичьею стайкою,
Дав сентябрю теплой быть обещание,
Стала она полноправной хозяйкою.
Краски и кисточки-все подготовила,
Чтоб понаряднее все разукрасить.
Гроздь виноградную -синей расцветкою,
Яблоки,груши в саду- в желто-красное.
Плечи укутавши шаль-паутинкою,
В сговоре с ветром ,с дождем или с тучами,
Заворожила своею картинкою,
Леса осеннего песен созвучьями.
Осень- красивая, статная, властная.
Дама приличная, стильная, гордая.
Осень кокетливо хочет быть разною.
Чудной, роскошною-в ногу чтоб с модою.
Осень капризная и переменчива-
То прикоснется к нам солнечным лучиком.
То загрустит, станет тихой, задумчивой,
Пасмурной, строгой, обнимется с тучами.
Осень подкралась кокеткой улыбчивой...
Как бы на цыпочках- тихою поступью...
Утром холодным и веткой калиновой,
Лучиком солнечным, лиственной россыпью.
С солнечным летом прощаемся осенью.
Веет тоской с опустевших полей,
С листьев, окутанных мелкою проседью,
С песни летевших на юг журавлей...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699094
дата надходження 07.11.2016
дата закладки 15.11.2016
«То винні жінки, що розбиваються щити мужів,
І вони йдуть на битву один супроти одного.
То винні жінки, що чоловіки творять безглуздя,
Руйнують те, що не складеться знову,
Нищать те, чого не повернути…»
(Скелла «Бенкет Брікріу»)
Ніч самайну.* Я знову літаю
Над дахами іржавими міста старого
І сивого наче море пророцтв.
Коли місяць сумним котом
Зазирає у вікна вдовиць
З чорними кучерями фатуму
Та чорною білизною самотності
Я літаю разом з птахами тиші,
Що сідають на дроти спогадів
І розмов пошепки
На закопчених кухнях
І дивляться, як крутиться колесо часу
У нічних таксі літописів
Та хронік прадавніх забутих битв
Скотарів нескінченних степів.
Я кличу білого пса і ще білішого коня
Пасти табуни моїх снів
І стада кольорових ілюзій
Людей, що не сплять у ніч одкровення
І дрімають під хризантемами клумб,
Які розбив і доглянув бородатий двірник
На ім’я Лір.
Я літаю, літаю, літаю…
Примітки:
Самайн – свято стародавніх ірландців. Святкувалося, коли надходив час пастухам гнати свої стада з літніх пасовиськ на зимові стійбища (переважно 1 листопада). Одне з найбільш шанованих та бучних свят у давній поганській Ірландії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368023
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 25.10.2016