Была ли жизнь адской до встречи с тобой?
Наверное, хуже – я, словно был в коме…
И где-то в душе, за туманной чертой,
Я чувствовал голос до боли знакомый.
Взывал он всегда, в самый трудный момент,
Мне всё тараторил о днях бестолковых.
Порой был упрям, что-то клянчил взамен,
Пытался продать золотые оковы.
Приятные сердцу, с одной стороны,
С другой – просто крылья для мыслей о счастье.
Я бредил полетом на фоне Луны…
Хотел воссиять, разлетаясь на части.
Была ли жизнь адской до встречи с тобой?
Наверное, хуже – я тенью скитался…
В себе замыкаясь, не верил в любовь,
И плыл с одиночеством в медленном танце.
11:50, 02.01.2017 год.
Изображение: http://funbook.com.ua
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997547
дата надходження 01.11.2023
дата закладки 11.12.2023
Хвилини з тобою, немов жвавий вітер,
Летять невгамовно кудись в далечінь.
А серце стрибає, до звершень відкрите,
Шукає твій погляд і вдень, і вночі.
Це вже не забава, це навіть не примха,
Це вже й не потреба, це те, що не спить.
Пекельна залежність, обпалює стиха,
Роз’ятрює грізно й відверто – «Люби!».
Нема порятунку, та я звісно радий,
Що ти так нещадно плюндруєш мій світ.
На місці пожарин, уже в сто каратів,
Коштовності сяють, мов зорі нові.
Пекельна залежність – від янголів зілля,
Скуштуєш – загинеш, від снів утечеш.
І оком не кинеш, коханням наділять,
Терпке божевілля підселять без меж.
20:32, 19.09.2017 рік.
Зображення: https://www.psyh.ru
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999802
дата надходження 29.11.2023
дата закладки 11.12.2023
Розкидає осінь листя золотаве,
На душі роздолля, мов ковтнув зорю.
Кожен атом спритно увібрав заграву,
Я, немов хмаринка, вкотре говорю:
Ось таке зі мною ти постійно робиш,
Майже непомітно для людей навкруг.
Не шукав ніколи я в обхід дороги,
Хай би що чекало, навіть стріли хуг.
Я ішов до тебе, дерся на вершини,
Переходив броди у потоках злих.
Ліз через колюччя дикої шипшини,
Вперто серцю вірив, що кінець імли
Вже не за горами, зазвучать октави,
Ті, що так леліяв, лиш для тебе склав.
Розкидає осінь листя золотаве
І мені шепоче ніжне й тепле «love».
22:15, 12.10.2017 рік.
Зображення: https://ru.depositphotos.com
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000586
дата надходження 10.12.2023
дата закладки 11.12.2023
Розкидає осінь листя золотаве,
На душі роздолля, мов ковтнув зорю.
Кожен атом спритно увібрав заграву,
Я, немов хмаринка, вкотре говорю:
Ось таке зі мною ти постійно робиш,
Майже непомітно для людей навкруг.
Не шукав ніколи я в обхід дороги,
Хай би що чекало, навіть стріли хуг.
Я ішов до тебе, дерся на вершини,
Переходив броди у потоках злих.
Ліз через колюччя дикої шипшини,
Вперто серцю вірив, що кінець імли
Вже не за горами, зазвучать октави,
Ті, що так леліяв, лиш для тебе склав.
Розкидає осінь листя золотаве
І мені шепоче ніжне й тепле «love».
22:15, 12.10.2017 рік.
Зображення: https://ru.depositphotos.com
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000586
дата надходження 10.12.2023
дата закладки 11.12.2023
Де ти?!*
Де ти...суголосся дощів і світла...
У забагнених тих тенетах,
Де летить моя тиха молитва
З незгасаючим небом – де ти?
Де ти...в сніговіях тремтіло тихо...
Обертались серця-планети –
(збережи тебе, Боже, від лиха!)
У натомлених кілометрах
Пломеніє думками – де ти?!
Де ти... знову січений дощ на віконні
Вимальовує спраглі портрети...
І уже не затихне до скону
В моїм серці твій вітер: «Де ти?»
....А у мороці знову і знову
Виникають твої силуети.
Сновигають дощі по колу...
Ні...це – я , в крижаних тенетах...
Між дощами й війною...де ти?
Т.Прозорова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000594
дата надходження 10.12.2023
дата закладки 11.12.2023
Не украдут, мне не изменя́т мысли о тебе
не никотиновый рассвет, не алкоголя суета
не ног, от стершихся ботинок нагота
не вера - дуракам все не во вред…
…зароюсь-ка я в плед…
Бред.
Неверя правде - выбираю слепо верить лжи
Иду-бреду, куда глаза глядят. Не оглянусь.
СуетА – суеТ, с направленьем - «в никуда»
Себя я знаю…указателем, Господь, не обезсудь…,
…а то споткнусь...
Грусть.
Безумный путник,сделав первый шаг,сто лет назад
В песках дорог обратных теплый след не ищет
Пусть снег в лицо…в ушах знакомый ветер свищет..
Срывая кожу на душе и на костях.Замёрз лишь страх
….смешно, и в радуге глазницы-
Любви пылает стяг...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869652
дата надходження 27.03.2020
дата закладки 27.03.2020
– Оставайся сейчас, оставайся на час, оставайся со мной!
Раздевай и бери, раздевайся, смотри на себя не с женой!
Я тону, я в плену, я как рыба блесну захватила, пропала и вот –
Взгляд, звонок, два звонка, нега по позвонкам… Только он не придет, не придет…
– Отдавайся, пари, открывайся, гори, не его, но мои эти ночи!
В сигаретном дыму обнимай! Обниму до мурашек, до многоточий!
– Не хочу, не люблю, закрываю фейсбук – страсти писаны мне на роду.
Лайки, нервы, тоска, ноги мерзнут в носках… Не приду я к тебе, не приду…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816597
дата надходження 07.12.2018
дата закладки 29.07.2019
[i]Дякую Ярославу К. за натхнення...[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761890
Ночь... и ветер стучит за окном,
Нагоняя тоску дождливую.
Ну, а я на плече твоём
Закрываю глаза счастливая.
Вот ладошка в твоей руке –
Моё сердце любовью греется.
Прикоснуться губами к щеке –
В сладкой нежности чтоб рассеяться.
Как хочу я тебя целовать,
Обнимая, пылать до забвения.
А потом о любви напевать,
О счастливых минутах мгновения.
За окном знойный ветер утих,
Позабыв о тоске печалиться.
Нам не нужно слов никаких,
Чтобы в сердце
друг друга
отправиться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762307
дата надходження 25.11.2017
дата закладки 26.11.2017
– в постели длино́й в три недели!, -
да как вы посмели?
– я просто инфа́нт...
а подруга моя – беспредельщица
кофейный гурман и болельщица
поэзии тонкий ценитель
трави́ный веселый куритель
открыток любви отправитель
горячих историй травитель
поэтому вместе – фонтан
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762322
дата надходження 26.11.2017
дата закладки 26.11.2017
А завтра.. ты проснешься без неё.
Никто не поцелует у порога.
У счастья, что казалось, лишь твоё,
Другой мужчина будет и дорога.
А завтра.. без неё твой первый день.
Ночуй, где хочешь, спи с тремя хоть сразу.
Исчезнет ее ревность, что как тень
звонками тебя мучила, заразу!
А завтра..можешь больше не скрывать,
бояться, что там ей нашепчут люди.
Но, к вечеру..захочешь завывать,
Нещаснее тебя..поверь, не будет.
А завтра..будет все, как ты хотел.
Она не спросит: где? когда вернешься?
Мне жаль тебя!..ты даже не успел
понять, что без нее потухнет солнце!
А завтра..Ты!..что всеми нарасхват!
Про всех и все на всей земле забудешь.
Когда поймешь, что жизнь - пустейший сад,
без женщины, которую ты любишь!
Сегодня..она вещи собрала.
Спокойна..молчалива..и серьезна.
Осталось..лишь расправить два крыла.
Останови ее!!!...пока не поздно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756500
дата надходження 22.10.2017
дата закладки 08.11.2017
Он убегал… В него стреляли люди…
Проваливаясь лапой в рыхлый снег,
Волк твердо знал: спасения не будет
И зверя нет страшней, чем человек.
А в этот миг за сотни километров,
Был в исполнении ужасный приговор:
Девчонка малолетняя там где-то
Уже четвертый делала аборт.
Малыш кричал!!! Но крик никто не слушал.
Он звал на помощь: "Мамочка, постой!!!
Ты дай мне шанс, чтобы тебе быть нужным!
Дай мне возможность жить! Ведь я живой!!!"
А волк бежал… Собаки глотку рвали…
Кричали люди пьяные в лесу
Его уже почти совсем догнали,
Волк вскинул морду и смахнул слезу…
Малыш кричал, слезами заливаясь,
Как страшно, не родившись, умереть!
И от железки спрятаться пытаясь,
Мечтал в глаза он маме посмотреть.
Вот только "маме" этого не нужно —
Не модно стало, видите ль, рожать!
Она на глупость тратит свою душу,
Своих детей так просто убивать.
А волк упал без сил… Так было надо —
Он от волчицы варваров увел —
Одна она с волчатами осталась,
Когда он на себя взял приговор…
Собаки рвали в клочья его тело,
Но только душу волчью не порвать!
Душа его счастливой мчалась в небо —
Ради детей есть смысл умирать!!!
И кто, скажите, зверь на самом деле?
И почему противен этот век?
А просто человечнее нас — звери,
И зверя нет страшней, чем человек!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756510
дата надходження 22.10.2017
дата закладки 07.11.2017
Все частіше хата моя сниться,
Край долини дідова верба.
А за нею батькова криниця,
В моїм серці... птахою журба.
Книга плаче в полі сиротою,
Хилить в ноги шовком мурава.
Не надишусь рідного настою,
Моя юність в пам'яті сплива.
Ой, яка смачна ж її водиця,
Стука в грудях наче там пташа.
Поспішу водиченьки напиться.
Вже кудись спішить моя душа.
Там де свіжість віє теплотою,
По струмочку в'ється Борова.
Тут я душу й серденько загою,
Бо водиця батькова... жива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758302
дата надходження 01.11.2017
дата закладки 02.11.2017
Амур не схибив…
Падло…
із рогатки!
Йому у відповідь…
Я камінцем жбурнув
Недоторканність має депутатську?
Отримав сам чого мені утнув -
Синець на дупі і ліхтар під оком...
Коли прочухався, тож я його спитав:
Якого біса? І яким то боком?
У мене і без нього повно справ!
Він вибачався: кінчилися стріли…
Серця людей твердіші за метал…
Але ОТАМ…
і чути не хотіли…
Ну от тому...
тепер такий запал…
Весь вечір не відходив я від нього -
Компреси, ліки, трави...
аж до рання -
Не винуватий він...
коли на Бога...
Якщо серця закриті для кохання.
1.11.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758338
дата надходження 02.11.2017
дата закладки 02.11.2017
Як я хочу тепла!..
Чи ж зумію весни дочекатись?
Знов туди попливла,
де навчилась тобою втішатись.
Час вже не зволіка,
гарячкую – де човен,де пристань?
Мого щастя ріка –
незаконнонароджена пристрасть.
Я – углиб в ній і вшир,
захлинаюсь,радію,пірнаю.
Янгол мій,поводир
ще нічого про мене не знає.
Важко бути плавцем,
коли сльози і сумнівів злива.
Перед долі лицем
я стою і нещасна й щаслива.
Осяйний,вогняний
моїх пристрастей рай антуражний.
…Непосвячений мій,
недоторканий мій,недосяжний…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598486
дата надходження 08.08.2015
дата закладки 03.10.2017
«Є на світі люди,
Що все своє життя
Серед снігів живуть.
То ворогують, то дружать
Із самотністю.»
(Ісікава Такубоку)
Я живу в кам’яному домі –
Старому, як напівзабуті спогади
Про вік кам’яний – важкий,
Вогню жадаючий,
Я живу в кам’яному домі –
Темному, як часи короля Едварда,*
Холодному, як ольстерський жовтень,
Високому, як дерев’яна шибениця
На пагорбі в Тіпперері**
У часи короля Георга.***
Я живу в кам’яному домі,
Що під дощем-дощиськом
Стоїть і дивиться вікнами-очиськами,
Банькуватими більмами
У простір туманний
Вже не одне століття-жахіття.
Живу я у цьому домі-кляшторі
Зі своєю подружкою –
Коханкою мовчазною
На ймення Самотність.
З ким, з ким, а з цією дивною жінкою
Мені весело:
Привела гостей-друзів
До обителі моєї сутінкової:
Привела Дощ – гомінкого співбесідника,
Музику невгамовного.
Вікно прочинивши
Привела Вітер – філософа мудрого,
Знавця таємничого, цирульника яблунь.
Привела Осінь – красуню небачену,
Що забарвлює кольорами
Дні нашої сірості епохи занепаду.
Отож з цими друзями-музиками
Співаю про тишу,
Веду розмови веселі
Мовчанням.
Примітки:
* Король Едвард – верховний король Ірландії Едвард Брюс. У 1315 – 1318 роках носив він корону Ірландії та поклав голову за її свободу...
** - в графство Тіпперері дорога далека... Для мене особливо. Не тільки для них.
*** - маю на увазі короля Великобританії Георга ІІІ (1738 – 1820). Нічого особистого – просто історія... Особливо історія 1798 року...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750455
дата надходження 13.09.2017
дата закладки 13.09.2017
Озвись синочку
любий, я чекаю,
Прийди дитя моє,
прилинь, я жду.
Із тих доріг,
які не повертають,
Туди де скоро
вже сама піду.
Тобі у снах,
я двері відчиняю,
І мальви в груди,
туляться в саду.
Знов як колись,
у мріях оживаю,
Єдиний мій…
у радість чи біду?
Померти хочу сину
й не вмираю,
Для чогось Бог,
тримає сироту.
Невже за тебе,
синку доживаю,
Невже мені
так писано в роду.
Піду до ліжка,
ледве вже чвалаю,
з плечей зніму,
печаль і гіркоту,
Як дасть Господь,
то знову подрімаю,
До щастя знов,
ще трішки перейду.
І бачу сон я,
землю неокраю,
І Боже диво,
Русь моя в Раю.
У снах Вкраїні,
долю виглядаю,
Люблю її
і досі я святу.
В душі так тепло,
серцем завмираю,
Твоїх онучків,
бачу у гаю.
Вкраїна наша
в променях розмаю,
Мені пора…
до тебе синку йду!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719581
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 21.02.2017
Я тебе відштовхнула – так, певне, штурляють з човна.
(Я забула деталі, та споминів спазми, мов спалах).
І ти борсався і захлинався, неначе щеня,
підло змушене плавать.
Ти топив чисте «я» у кругах каламутних ночей.
Не надіючись склеїти грубо розірвану кальку
учорашнього щастя, зрікався колишніх речей,
навіть усмішок тальки.
Скульптор власних страждань, ти відточував біль без різця!
Тільки тема твоя (себто я) була обрана всує..
Ти рейсфедером пальця у ліжку окреслив місця,
де я більш не існую.
Помилився! Я – поряд, нечутним Гольфстрімом снаги.
Ти болиш мені хлопчиком, кинутим напризволяще!..
…Я - тобі непотрібна юнацька медалька з фольги,
де ти в плаванні – кращий!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702792
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 14.01.2017
Не сполохайте літо, прилягло відпочити,
У покоси згорнулось, сонце в грона вплело.
В тінь сховало осоння… і таки зачепити
Павутиння у ранки росянисті змогло.
Не сполохайте душу вгамувалась в світанні,
У думках перетліла, у безсонні звелась.
Може тому й каралась, бо спливали останні
Дні, що зустріч гортали, а вона не вдалась.
Не сполохайте серце, таки справді розбите
На крижинки, на клапті, у зневірі зайшлось.
Миле літо, не кайся, ми з тобою вже квити.
Просто в долі жіночій щастя ще не збулось...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685123
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 02.09.2016