Я пишаюсь, що ти – моя мова,
Хоч і ціляться в тебе людці.
Ти – матусі свята колискова,
До вкраїнського раю східці.
Я пишаюсь, що ти – моя мова,
Хліб, вода і освячена сіль,
Білолиця моя й чорноброва,
Ти – з любистку цілющий купіль.
Я пишаюсь, що ти – моя мова,
Ти – мій меч, ти – мій щит і броня,
П’ю напій життєдайного слова,
Сію поле із твоїх зернят.
Я пишаюсь, що ти – моя мова
Вийшла з лона минулих віків
Як держави моєї основа,
Й вища ти від усіх язиків.
Я пишаюсь, що ти – моя мова,
Всім нащадкам моїм – ніжний квіт,
Ти така, мов святкова обнова –
Прикрашаєш собою весь світ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894446
дата надходження 09.11.2020
дата закладки 09.11.2020
Як описати радість незбагненну?
Коли проснувшись вранці, до зорі
Ти чуєш сам, як дихають легені
Теплом голубленої матінки землі.
Ідеш по стежці… Так ішов би завжди!
На цім святім зеленім вівтарі
Листають між розкішних стебел слайди
В перлинах трав досвітні косарі.
В бентежних звуках, як клепають коси
Звучать дитинства батьківські пісні.
Гортає вітер запашні покоси,
Коли дрімають промені у дні.
Молитву сонця в серце зачерствіле
Несе із поля колотистий шовк,
Вливається природи вічна сила
У стерпле тіло кожен тихий крок.
Ідуть роки веселі, змолоділі
Лани дарують їм медовий цвіт,
Колишуть душу ніжні неба хвилі
І це єднання: ти й безмежний світ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882325
дата надходження 10.07.2020
дата закладки 10.07.2020
Каліграфія долі лягла на смиренне обличчя,
Занімілі вуста промовляють чиїсь імена,
І немов на долоні, насправді, така таємнича,
Їх замало лишилося, мало чи майже нема.
А вона як могла, як уміла жила і служила,
Відправляла човни, по воді розлітались чутки.
«Ще не час!» – І нечас був допоки тягнулися жили,
Поки мала для кого і пульс був доволі чіткий.
Підперезана хмелем, в постоли латаття узута
Витікала ріка із найглибшого шару землі,
Не питала у неба – чи бути, чи, може, не бути?!
Про таке не питають в забутому Богом селі.
Про таке не ридають, бо діти, худоба, городи,
І вона не ридала, хоч смерть годувала з руки –
У години негоди, у себе приймаючи роди,
Як розрізала вени, сапаючи ті буряки,
Як спаливши вугілля, у північ збирала паліччя,
Неспокушений місяць тягнувся до неї згори,
I не чула, що голос криниці напитися кличе,
Відверталась від лісу, що їй про своє говорив.
Та давно відбуло, відболіло, але не зміліло
Джерело її духу, над ним безпорадні роки,
І велична в бутті, що у побуті – зайва, змаліла,
Розглядає човни під водою своєї ріки.
© Марґо Ґейко
17.11.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855013
дата надходження 17.11.2019
дата закладки 17.11.2019
Л.Костенко *Берестечко*
... Земле Обітована!
Вона ж під нами, ось вона!
Та ще й яка, мій Господи, багата!
Лісами щедра, зерном золота,
Міцна зелом, скотиною рогата,
Народом добра, вірою свята.
Хто тут не жив!
А в нагороду,
Хто вдячен був коли цьому народу?!
Я не пишу про те, від чого в серці щем...
Бо тільки сколупнеш і кров тече рікою,
Але не сплю душею, ні віршем,
В думках не маю ні хвилиночки спокою.
Я не пишу... бо плач в моїй душі,
Зливається з плачем мого народу.
Та все боюся, ті слова мої й вірші,
Що кину ворогам, не будуть благородні.
Можливо відболить, на краплю лиш,
І може стану я, хоч трішечки мудріша,
Знайду слова, які прикрасять вірш,
А для заклятих ворогів - ножа гостріші.
Простіть мене, я жінка, я слабка,
Не вмію я з трибун галасувати.
Шукаю слів - де ж Ви, оті слова,
Щоб вороженьків злих могли здолати?
Я не пишу вірші про те, що так болить...
Може колись... коли, коли, коли?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853941
дата надходження 07.11.2019
дата закладки 09.11.2019
Рідним, які загинули в часи Голодомору
Жахіття наснилось... відразу й збагнути не можна:
ніби хата чужа, та в ній діти мої на печі.
І чомусь на столі лиш одна і та зламана ложка,
й поволокою сірою вкриті в кутку образи.
Тільки очі дітей... Ой і що ж то за зболені очі!
Мов тернини, засохлі від мук, пропікають вогнем.
І єдині в них “матінко, їсти...” — слова нестерпучі,
наче хто розмахнувся і тріснув безжально бичем!
А нічого-нічого, ні крихти, ні дерті, ні проса.
Все забрали! Ні тріски, аби обміняти на хліб.
Як в ті очі дивитися? Кара страшна, стоголоса...
Збожеволіти легше... невже ти, наш Світе, осліп?
Це ж яка така наволоч катом нависла над нами?
Це яка ще потвора зродила те зло на землі?
Це за що віддаємо себе і дітей на поталу?
Задля чого ці жертви безвинні, безсилі, скажи?
Очі просять пів ложечки кашки: “Будь ласка, будь ласка”.
В них питання і подив: “Чому не годують нічим?
Все ж було тільки вчора. Скажи, що коли буде завтра,
прийде батько з таким от великим, пухким калачем”.
Прокидаюся... ніч, ледь сіріє, де сходити сонцю.
Може це і не сон... просто в генах свідомість жива,
відтворила реальні події достоту, без глянцю...
Хочу хліба окрайчик з пухкого того калача.
Таня СВІТЛА
09.2019 р.
Художник Валерій Франчук
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848836
дата надходження 20.09.2019
дата закладки 20.09.2019
Пульсує частіше у скронях:
Зима на порозі, зима.
У щастя нема міжсезоння
І відстані також нема.
Любов – неймовірна святиня,
Вчаровує світлом довкруж.
Вона – не пора передзимня,
А стан зацілованих душ.
Мережу рядки від безсоння,
Й завдячую кожній порі.
В кохання нема міжсезоння,
Є – щастя земне круглий рік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829442
дата надходження 17.03.2019
дата закладки 17.03.2019
Ой, березень, березень. Буйний, примхливий,
То лагідний, теплий, то в холод верта.
Так він же юнак - молодий, несміливий,
Невпевнений, зовсім не знає життя.
Синочка ясного зима народила,
Ростила та пестила, вчила добра,
Та час невблаганний, зима вже безсила,
Старенькій у вічність відходить пора.
А юна весна то в вікно заглядає,
То сонячним зайчиком хитро моргне,
Дзвінкими струмками пісень заспіває,
Веселкою звабить, теплом обійме.
Розгублений березень і полохливий,
Хоч матері жалко, та дівка миліш.
До неньки пригорнеться - холодом віє,
До милої юнки - відразу тепліш.
Відступить від березня зимонька-мати,
Бо хоче, щоб синові добре було.
Полине юнак, щоб весну наздогнати,
Зустрінуться, і запанує тепло!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828680
дата надходження 11.03.2019
дата закладки 11.03.2019
Лишилось про осінь сказати п'ять слів,
Щоб вдарив мотив всім у груди,
Щоб кожен задумавшись тихо присів,
Скажу, щоб побачили люди,
Хто поспіхом листя ногами топтав,
Можливо й краси не побачив,
Як лист той багряний за вітром упав,
І шелеста тихого плачу,
Як плакало дерево разом з дощем,
Скидаючи літо в фонтани,
Та вже не повернеш тих днів і ночей,
Розмов і душевного стану,
Ця осінь не перша в блокноті життя,
І мабуть, ніяк не остання,
Як сонця невпинне щоденне буття,
Як захід життя і світання,
Та дні наші всі непотрібних звитяг,
Мов осінь, і їм не спиниться,
Мов листя в фонтані і наше життя,
Колись тихим плачем скінчиться.
23.11.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827678
дата надходження 04.03.2019
дата закладки 04.03.2019
Все як завжди. За вікнами зима.
Важкі сніги упали на ріллю.
Вже вечір. У кімнаті я сама.
І згадую про всіх, кого люблю.
Зі мною ви в молитвах і думках,
У пісні вітру й нападі жалю.
У гронах змерзлої калини на гілках,
Всі ті, кого в житті я так люблю.
Тривоги всі придумала сама.
Не відаю я часом, що творю…
То й зрозуміло, за вікном зима,
Й далеко ті, кого я так люблю.
Злетіли діти птахами з гнізда.
Соломки їм уже не підстелю.
Та серце материнське вигляда
З шляхів далеких тих, кого люблю.
Хай хвиля суму захлесне не раз.
Сміюсь, та в позитиві щем топлю.
І вірю я, що буде все гаразд
У всіх, кого в житті я так люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817862
дата надходження 17.12.2018
дата закладки 17.12.2018
Жінки бувають зовсім різні,
І дивляться по-різному на світ,
У кожної із них свої перлинки,
Свій погляд, стиль, свій дивосвіт.
Одна шикарна! Так, по-іншому не скажеш,
Все ідеально: погляд, посмішка і стать.
Такі підкорюють мужів державних,
Таким корона личить, діамант.
Таких жінок, малюють на картинах,
Поети їх оспівують в піснях.
Така краса з далека і до нині,
Є візитівкою народу у віках.
А інша посміхнулась, зашарілась
І опустила очі, наче лань,
Збентежилась, напевно, стрепенулась,
А на очах, наївності вуаль.
Таку б вести життям за руку,
Та ні, завжди носити на руках,
І захищати, і лілеяти, любити,
Такі ще там народжені, в казках.
Щодня до ніг їй сипати прикраси,
Цукерки дарувати, шоколад,
І персики, гранати, ананаси,
Щоніч вести в країну «зорепад».
А є така, що погляд не ховає,
Йде впевнено дорогою в світи.
І що в житті їй треба, точно знає.
Таку непросто з розуму звести.
З такою жінкою по світу мандрувати.
Саме така підкорить Еверест,
В житті вершини зможе досягати,
Придумає, збудує і зламає вщерть.
Така ніколи осторонь не буде.
Ця жінка зможе словом і мечем,
Усе здолає, переможе і здобуде,
В житті своєму стане сіячем.
Бо жінка та сама своїм життям веслує,
Як буревій пробудить, закружля,
А потім втихне, ніжно зацілує,
Засне спустошена, неначе немовля.
Жінки бувають зовсім різні,
Перлинки в кожної свої.
От тільки мрії, мрії спільні:
Знайти кохання у житті.
Автор Зоя Журавка(Іванова).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817299
дата надходження 12.12.2018
дата закладки 12.12.2018
Вже давно в потаємних куточках душі
Не плекаю на зустріч із кращим надії.
Вечорами тихесенько пишу вірші,
Викладаю у них свої думи і мрії.
Я злітаю із ними в небесні світи
І ховаюсь за хмарами в синьому небі.
В цих словах все, що втратила, хочу знайти,
Але падаю вниз, як поранений лебідь.
Я зализую рани і знову встаю
І повзу по-пластунськи крізь темінь і хащі.
Подивлюся ізбоку – себе не взнаю
Я тоді, коли бачу химерні ці пащі.
Вони лізуть на мене із різних щілин,
Заганяють назад у засиджену клітку.
І сльозами зривають ці краплі перлин,
Що сховались під сніг в заморожену квітку.
Я хапаю ці перли й до серця тулю,
Віддаю все тепло, щоби їх відігріти.
А ті тануть в руках, як я їх не прошу,
Бо не можуть розтанувші перли світити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816951
дата надходження 09.12.2018
дата закладки 10.12.2018
Теплом у спогадах живуть мої бабусі.
Дідів очима Рід за мною нагляда.
Погляну в небо й до землі усім вклонюся:
«Благословенна вами, і тому жива»
У снах солодких знов про ласку мами мрію.
В дитинстві татом приголублена не раз.
Роки ідуть, батьків все краще розумію:
«Благословенна народитися у вас».
В думках завжди я чую голос чоловіка.
Рука об руку ми крокуєм в майбуття.
З ним поруч бути мені мало днів і віку –
Благословенна на взаємні почуття.
І над колискою схиляюся поночі -
Оберігаю і піклуюсь кожну мить.
Так хочу бачити дітей щасливі очі –
Благословенне серце матері тремтить.
Не намилуюся ні полем, ні рікою.
Цілунки сонця ношу в серці й на чолі.
Цвітіння саду, шепіт лісу - все зі мною.
Благословенна я ходити по землі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815612
дата надходження 29.11.2018
дата закладки 29.11.2018
Плесну я вина в бокал,
Печали развеяв дым.
О, если б ты только знал,
Куда улетаю с ним.
Смотри, как целую край,
Как п’ю эту боль до дна.
Завидуй ему и знай -
В него сейчас влюблена.
Оно молодое, но
Нам прыти не занимать.
И льется рекой вино…
Так легче мне жизнь понять.
Нет, я не пьяна… Чуть-чуть…
Лишь кружится голова.
Я слышу твоё «Забудь»,
И помню любви слова…
Какая-то сладость в нём,
Какая-то благодать.
В руке лишь бокал с вином,
Но с ним так легко мечтать.
А капли стекают вниз,
Немножечко душу жгут.
Оно – этой мой каприз,
Кресало моё и трут.
Рубиновое в ночи,
Как кровь на темную шаль…
И гаснет огонь свечи…
Бокал опустел… Как жаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815064
дата надходження 24.11.2018
дата закладки 24.11.2018
Бур`янами заросло подвір`я й сад,
Де-не-де ще є тюльпани і нарциси,
Обіймає хату дикий виноград,
А під тином рясно зацвіли іриси…
У дворі скрипить колодязь-раритет,
І сміється сонце в синій високості,
На веранді у куточку силует,
Мабуть він когось давно чекає в гості…
Білі стіни посіріли від дощів,
Зморшки-тріщини, немов болючі рани,
Крізь асфальт до світла пнуться спориші,
А раніш було подвір`я бездоганним…
Стогне сумно на даху старий димар,
Згадує минуле, як курив щоранку,
І торкався димом до пухнастих хмар,
Їм співав щоночі ніжну колисанку…
Промайнули швидко золоті літа,
І давно слабкими стали мої крила,
Поселилась в рідній хаті самота,
Перед Богом каюсь - дуже завинила…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813998
дата надходження 16.11.2018
дата закладки 16.11.2018
Надворі осінь вже – не осінь
Й зима поки що – не зима.
Вже вітер золота не носить,
Але і срібла ще нема.
Із комишу іржавий гребінь
Туманам бороди скубе.
Ніяковіють голі верби,
В калюжах вгледівши себе.
Дорога плямкає сердито,
Як хтось тривожить сонний ліс,
І студить в коліях-коритах
Зухвалість імпортних коліс.
В саду освоїлася лункість,
А лан заморений притих…
Земля, мов першого цілунку,
Снігів чекає молодих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812653
дата надходження 05.11.2018
дата закладки 05.11.2018
Люди не люблять зміни.
Навіть, як ті на краще.
Сунуть до нірок спини,-
Марна турбота нащо?
Лине життя поволі
Смерть десь не за горами.
Нащо лякати долю,
В дзвін калатати в храмі?
Мрії загнали в шпари.
Всі ж бо так роблять – норма.
Є диваки в отарі,-
Злість викликають чорну.
Клопоти їх не в радість.
Все – метушня пропащих.
Може з дитинства – в старість?
Може спокій, то й краще?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812268
дата надходження 02.11.2018
дата закладки 02.11.2018
Шорстка татусина рука
Не гладила мою голівку.
Яка то доленька гірка...
Гарячі сльози на долівку.
Не знати тата у сім’ї,
Його тепла, хоча би зрідка.
Як було завидно мені,
Що є татусьо у сусідки.
Бувало снився він мені
Не знаний з пелюшок – лашинок.
І очі мамині сумні,
І сльози, наче горошини.
Стезя нелегка сироти –
Війни кровоточива рана.
У нашім класі з тридцяти
У трьох були і тато й мама.
І не вкладалось в голові,
Що може бути хтось, крім мами.
А з ним щасливі, світлі дні,
Надії і здійсненні плани.
Не уявлялось, як встає,
Щось там майструє, чи читає..
Усьому в домі лад дає.
Дітей до діла долучає.
Дитинства, юності роки –
Вервечка клопотів, турботи:
Матусі як допомогти
Переробити всі роботи.
Як шанували ми її
Матусю строгу і привітну,
Що, наче Прометей, з пітьми
Жертовно нас вела до світла.
Їй так хотілось теплоти,
Кохання для душі і серця,
Міцної, ніжної руки,
Плеча надійного, щоб спертись.
І нині через стільки літ
Усе я чітко пам’ятаю.
Дружину, що ввійшла в мій світ,
Як мамин слід, одну кохаю.
2018
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807739
дата надходження 25.09.2018
дата закладки 25.09.2018
Шорстка татусина рука
Не гладила мою голівку.
Яка то доленька гірка...
Гарячі сльози на долівку.
Не знати тата у сім’ї,
Його тепла, хоча би зрідка.
Як було завидно мені,
Що є татусьо у сусідки.
Бувало снився він мені
Не знаний з пелюшок – лашинок.
І очі мамині сумні,
І сльози, наче горошини.
Стезя нелегка сироти –
Війни кровоточива рана.
У нашім класі з тридцяти
У трьох були і тато й мама.
І не вкладалось в голові,
Що може бути хтось, крім мами.
А з ним щасливі, світлі дні,
Надії і здійсненні плани.
Не уявлялось, як встає,
Щось там майструє, чи читає..
Усьому в домі лад дає.
Дітей до діла долучає.
Дитинства, юності роки –
Вервечка клопотів, турботи:
Матусі як допомогти
Переробити всі роботи.
Як шанували ми її
Матусю строгу і привітну,
Що, наче Прометей, з пітьми
Жертовно нас вела до світла.
Їй так хотілось теплоти,
Кохання для душі і серця,
Міцної, ніжної руки,
Плеча надійного, щоб спертись.
І нині через стільки літ
Усе я чітко пам’ятаю.
Дружину, що ввійшла в мій світ,
Як мамин слід, одну кохаю.
2018
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807739
дата надходження 25.09.2018
дата закладки 25.09.2018
Цілуйте свого янгола долоньки,
Поки ще крихітка у ліжечку лежить.
Цілуйте ніжний носик сина, доньки,
Ловіть і зберігайте кожну мить.
Цінуйте час, блукаючий казками,́́
Наповнений пригодами і сміхом дітвори.
Цінуйте те, що коїться між вами,
Й фарбуйте все в яскраві кольори.
Частіше обіймайте, дякуйте щоднини
За щастя,за життя,народження себе.
Селіть добро в малій душі дитини
І пам'ятайте,що посієш, те й зійде.
Юлія Нестеренко,08.12.2017г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807137
дата надходження 19.09.2018
дата закладки 19.09.2018
До скрипки притулив щоку спітнілу,
У праву руку взяв тугий смичок.
І заспівала скрипка все, що вміла,
Подавши дивовижний голосок.
Скрипаль і сам в мелодії сховався,
Від скрипки він такого не чекав.
А сам здавалось Богом почувався,
Немов вустами він торкався хмар.
І музика летіла поза хмари,
Все більшу набирала висоту.
Здалось небо в сейф ховало чари,
В вечірню пору – пору золоту.
Скрипаль все грав, собі вже не належав,
Йому в кущах вторили цвіркуни,
Він зупинивсь, чи може просто виждав…
І бігла знову музика весни.
Не грав він ні Шопена, а ні Баха,
Мелодія родилася сама.
Й летіла в небеса, мов біла птаха,
Бо там, високо, музики нема.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803818
дата надходження 20.08.2018
дата закладки 25.08.2018
Ще тільки ніч узяла курс на ранок,
Ще тільки ледь народжувався день,
Старенька мати вийшла вже на ґанок,
З далечини виглядує дітей ...
А в них життя в щоденнім круговерті:
Робота, дім і повен міх проблем,
Лиш зрідка вістку шлють їй у конверті
І знов летять у вирій журавлем ...
А мати жде від ранку до смеркання,
Щоб притулити міцно до грудей.
У неї лиш одне палке бажання ...
Хоч день провести між своїх дітей.
Вона для них городець посадила,
Дарма, що кажуть: "Купим все самі",
Добра, любові в Господа молила,
Легких доріг у їхньому житті.
Уже і день бере свій курс на вечір,
Вже починає прокидатись ніч,
Пішла додому, опустивши плечі,
Сама з собою знову віч-на-віч ...
Приїдьте ж, діти, вас чекає мати!
Ще пригорніться до її плеча!
Бо час не жде й ніколи вам не взнати,
Коли згорить життя її свіча...
© Зоряна Кіндратишин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794575
дата надходження 06.06.2018
дата закладки 06.06.2018
І навіть хтось не може бути сенсом.
Наївні.
Ми віримо у святість майбуття,
тягар минулого волочим за собою,
не розуміючи, що мусим бути вірні.
Собі.
У першу чергу.
Ми нехтуєм людською добротою,
любов'ю, щирістю і простотою... Аж смішно!
Та ж ми так схиблені на парабенах і фосфатах!
Що вже, либонь, забули колір очей брата.
А чи ми знали?!
Від початку.
Із самого найпершого моменту?!.
І чи згадаєм хоч якісь фрагменти,
де все таке просте і щире, і правдиве?
Де кожен з нас хоч в якесь вірив диво...
Чи згадаєм?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788251
дата надходження 20.04.2018
дата закладки 01.05.2018
Він міг назвати міною снаряд
І зовсім був не схожим на героя,
Як підліток, зелений ще солдат,
Прикурюючий поряд після бою.
Новенького в обстріляній сім'ї,
Салагою прозвали його з жартом
І з фляги посвятили у свої,
Хоча не думали що буде вартим.
Давно було, а пам'ятаю як
Тодішній бій розкручував картину,
Як наповзаючий російський танк
Впритул уже обстрілював хлопчина.
Вони ішли - чотири по снігу,
Стріляли з кулеметів, а навпроти,
Нервуючи, піхоту на бігу
Від танків відсікала наша рота.
Завмер один і щезнув у вогні...
За мить, ще два роззулися на міні...
А той що поряд повз і на броні
Іскрили рикошети від машини.
І коли холод крався по спині,
Коли бувалих зрадила відвага,
Прицільно їхні прилади скляні
Впритул кришив короткими Салага.
Не впустить бій засліплену броню,
Ракета в нерухомий не промаже...
І чорний дим тягнувся від вогню,
Як стрічка ритуальна екіпажу.
Горів метал. Розносив вітер чад
І дух людський, горілий, після бою.
А зовсім поряд щупленький солдат
Нагар знімав з розібраної зброї.
І лиш в уяві бачився живий,
Угадувався в рисах на обличчі
Його далекий предок, кошовий,
Полковників скликаючий на Січі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786666
дата надходження 09.04.2018
дата закладки 09.04.2018
День святого Воскресіння –
Це і віра, і любов,
І смирення, і терпіння,
І Свята Ісуса кров…
Ще сьогодні визволяє
Кожну душу від гріха.
Лиш прийди, Він так чекає,
Й воскресить Його рука.
Він і душу полікує,
Й понесе усі гріхи.
За тобою Він сумує,
Чом не хочеш ти прийти?
З Ним воскреснеш ти навіки,
Смерть тобі вже нестрашна.
З Ним ти станеш зовсім іншим,
Мила неба сторона.
День Святого Воскресіння –
Найвеличніше зі свят,
Бо у Тому все спасіння
Хто воскрес, Хто був розп'ят.
Тож цінуйте і шануйте
Не наїдки, не пиття,
А скоріш своє віддайте
Для Ісуса ви життя.
В Нім живіть і величайте,
Лиш Спасителя свого,
Дарма часу не втрачайте –
Не повернете його!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786609
дата надходження 08.04.2018
дата закладки 08.04.2018
Кудись поділась людська совість
Вона сховалась між століть
Я напишу про неї повість
За совість Господа моліть.
Бо у теперішньому світі
Усе вже куплено давно,
А люди знов ідуть в ті сіті,
Бо їм, здається, все одно.
Вони всі прагнуть лиш наживи,
Побільше грошей і крові,
І у бажанні тім поживи
Їх душі знов стають криві.
У них ще є чимало сили,
Щоб світ змінити навіки
Із рук витягують їх жили –
Вони стоять крізь всі віки.
Вони втікають від слів правди,
Не хочуть чути про добро
Та вірю: буде так не завжди
Зламають злу його ребро.
Та доки все не так, інакше,
Добро лиш дріб`язок і все
Не голоси, співачко-квакше
Змінити зможу я усе.
Я вирву з коренем байдужість,
Яка у душах пророста,
Туди посію слова дужість
Нехай, мов квіточка зроста!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786636
дата надходження 08.04.2018
дата закладки 08.04.2018
Розвидняється ніч,
В небуття віддаляються зорі.
Наливається радістю
Неба ранішня вись.
Гаснуть людські вогні,
Просторішають далі прозорі,
Кучерявиться світ -
Ніби хтось у сім'ї народивсь.
Я люблю ці хвилини
Споконвічного дива-світання,
Коли світло і тіні
Мов зливаються в срібну струну.
Полихне вітерець,
Як пречисте дитяче зітхання.
А розбуджений досвітком півень
Візьме ноту свою голосну.
Ніби інша земля,
Ніби інші стрічаються очі.
У звитяжну блакить
Білим цвітом летять голуби.
А внизу над водою
Вербиця косою-красою тріпоче,
Щоб лишити в Дніпрі
Недомріяні сни і листочки журби.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785799
дата надходження 03.04.2018
дата закладки 03.04.2018
Старий дививсь в спокійне, нескінчене море.
І старовинні спогади крізь хвилі виринали.
Він пив їх наче бренді, маленькими ковтками,
Своє життя гортав немов сторінки твору.
Він згадував жагучу й несамовиту пристрасть,
Яка колись у серці нестерпно вирувала.
Коли мільйонів слів завжди було замало,
Та погляд міг ураз все щиро пояснити…
Старий дививсь, як сонце котилося за обрій.
І думав, як життя могло б піти інакше…
Якби тоді Вона… Чи Він… Чи було б краще?
Чи не згоріли б в небі, та попіл впав додолу?
А поряд грали внуки, промінчики любові,
Що не вогнем палає, а ніжно обіймає…
Життя й час ішли собі, й на нього не чекали.
А щастя… Лише миті, що тонуть сонцем в морі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784530
дата надходження 26.03.2018
дата закладки 26.03.2018
Мої сини - розгублені лелеки
Вам би літати й повертать назад,
У свої гнізда, з далечі-далека,-
Натомість смерті грає водоспад
Мої безстрашні соколи-герої,
Вам би цвісти у рідній стороні,
Нема причин, на світі - ні одної,
Аби життя вбивати... щем в мені
Кохані ваші з квітами приходять,
А мали б, навпаки - носити ви...
Чому ж та смерть найкращих в світі косить?
Чому під ту косу потрапив ти?
Навесну вишня, саджена тобою,
Відпустить бруньки, а за ними й цвіт,-
Заплаче він батьківською сльозою...
Як спорожнів ще вчора добрий світ...
Мої сини, герої- патріоти,
Простіть живим, простіть весну і сміх,-
Бо на землі не вистачить скорботи,
Щоб замолити перед вами гріх...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779029
дата надходження 25.02.2018
дата закладки 25.02.2018
Суть людини неповторна:
Благочинна чи потворна,
Нищівна, а чи творима -
Вибір кожної людини.
В житті шансів так багато,
Варто лиш один обрати,
Себе випустить на волю
І створити власну долю.
Жити в радості і в тузі
Серед ворогів і друзів.
Світ вдихнути в повні груди,
Нести хрест творця чи блуди.
Не журитись за минулим
Чи щасливим, чи похмурим.
Цінувати кожну днину,
Бо життя у всіх єдине.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778448
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 24.02.2018
Маленькі сонця, маленькі серця.
Мурахи дрібнющі, такі лепетущі.
Чому? А чому? Ну чому?
Й не сходять з лиця
ці усмішкі щирі, цей погляд тямущий.
Я ніжно всміхнусь тобі і обійму.
Ці триста питань в день
як в голову влізуть???
І що, і коли, і головне - де,
Ну що ж мені їй відповісти?!
Таке вже кмітливе, таке вже хитрюще!
Але ж сміхотливе, але ж і тямуще
дівча!
22/10/2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696889
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 28.01.2018
Якщо нервується дитина
І її важко вгамувать,
У цьому лиш батьки причина,
І їх потрібно лікувать!
У спокої дитя квітує,
Як ті вишневії бруньки,
Ніщо дітей так не травмує,
Ніж коли лаються батьки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770295
дата надходження 08.01.2018
дата закладки 08.01.2018
О, як важливо, сонце на душі
Примхи погоди серце обіймає
Буває дощ – та радісно тобі,
Бо все навколо в світі оживає.
Мокрий ущент ,а хочеш танцювать,
Розкинеш руки і радієш щастю,
Летить зсередини невтримна благодать!
Бува по- іншому ,як дощ сумне причастя.
Струмочки ллються, сльози в унісон
Мелодії із серця виривають
Перебирає струни» Вальс - бостон»
Птахи років у вирій відлітають.
А ще буває дощ, як батоги
Б’є тіло, серцевину розриває,
Ламає руки ,виє із нудьги
Ти ще живеш, а виходу немає.
Шукаєш світло…Жоден промінець
Не заглядає у замерзлу душу
І ти вже згоден ,що усе ,кінець,
Проте єство усе ж шукає сушу.
І вивільняєшся, й народжуєшся знов,
І рани потихеньку затягає
На небі бачиш ,наче свій «покров»
Й душа у світло знову повертає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764585
дата надходження 07.12.2017
дата закладки 07.12.2017
Намалюй мені Волю.
На листі дерев,
На втомлених вітру раменах,
На персах хмар…
Намалюй мені Волю!
Не пензлем – мечем
На давніх курганах,
На глеках зчорнілих,
Де молоко офіри
Мішали з кров’ю биків.
Намалюй мені Волю!
На шаблях іржавих,
Що краяли плоть,
На краплинах дощу,
Якими плакало Небо.
Намалюй мені Волю!
На землі полотна,
На квітах ниток,
Коли вишивали чорним
Долю – не комір...
Намалюй мені Волю!
Сарматськими знаками
На мертвому дні Кальміусу,
На могилах, що криком кричать
Нащадкам глухим.
Намалюй мені Волю!
На гомоні тирси,
На дзвіницях Батурина,
На трьох колосках…
Вітчизно правічна!
Твоє одкровення
Кров’ю на пензель.
Малюю картини
Волі жаданої
На чорному полі ночі...
(Світлина автора віршів)
24.08.2011.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330384
дата надходження 15.04.2012
дата закладки 19.10.2017
Я – українка!Я Полісся донька!
І горда тим,що це моя земля,
І пращурів завіт я пам’ятаю:
-Допоки світить праведна зоря,
Любити Україну наказали
І землю берегти її віки,
Щоби надбання предків зберігали,
Бо ми від роду-вільні козаки.
Плекали ніжну українську мову,
Заплетену в калину і вербу,
Нею співала мати колискову,
Виплескувала щастя і журбу…
Ми різні з материнської колиски,
Та всіх об’єднує нас слава Кобзаря.
Він вірний Україні був повіки,
Його і наша це нескорена земля!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744772
дата надходження 04.08.2017
дата закладки 13.08.2017
Летиш на мріях, пташкою летиш,
Смакуєш сонцем, вглиблюєшся в спогад.
Будь обережна, впадеш і згориш,
А в глибину душі впаде тривога.
Хитнеться світ, потонеш у думках,
Відтінок смутку скотиться на плечі
І згустки болю стомлено в руках
Залишаться і ти захочеш втечі.
Між ребрами дощі пролили тінь
І серце утомилось, жде спочинку…
Зрони із себе все погане, скинь,
Хай стане тепло в серці на хвилинку
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740026
дата надходження 30.06.2017
дата закладки 30.06.2017