Все просто, дорогая, - слишком сложно
Хранить в себе осколки твоих слов.
Они вросли в меня, впитались в кожу,
Взорвали мир мой с тысячи фронтов.
Все просто, дорогая, очень просто,
Закутав свои плечи в города, -
Заснуть счастливым, а проснуться взрослым,
Стоящим у обрыва в никуда.
Закрыть глаза и превратиться в ветер,
Бежать по краю в поисках тебя.
И обнажиться, обнулиться в лето.
Погибнуть и родиться из огня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876637
дата надходження 20.05.2020
дата закладки 17.09.2022
Летять у небі літаки...
І тонуть в горизонті мрії
А ми з тобою - дітлахи,
Яких кохання гріє...
Приходять зорі, сонце гасне...
І світ зникає у долонях.
А ми з тобою - діти щастя,
Хоч разом втомлені від горя...
Минають миті, дні, години...
І день пробуджує весну.
Давай , пробачимо провини
І знов помітимо красу.
Спіймаєм мить і час зупиним...
І разом втонемо в любові.
Неможливе нам можливе,
Бо ми с тобою - діти волі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957786
дата надходження 27.08.2022
дата закладки 15.09.2022
Цінності міняються, як під небом хмари.
Учора визначальне, а сьогодні …пшик.
Побути з рідними, полинути в стожари,
А не валіза рятування, мов лідник.
…Поспішність перерахувань у Фонди,
Розводим руки з шоків, до спини.
Сьогоднішнім прожити якось, й годі.
А зізовсюд – гуркотівня́ й балакуни…
22.08.2022р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957749
дата надходження 27.08.2022
дата закладки 27.08.2022
«Мій спомин спить у ланцюгах
Далеко десь від наших тіней…»
(Гійом Аполлінер)
Мій хвостатий друг
Колись був будинком
З вікнами-арками:
Готичним прихистком привидів,
Колись височів
Серед міста камінних спогадів,
Нині – співак березневих арій,
Нині – поет муркотання,
Мисливець ночей орхідей,
Знавець гризунів-пискунів.
Колись мій вусатий друг –
Мій співбесідник єдиний,
Співавтор ноктюрнів-елегій
Був камінним домом-фортецею
З химерами сліпими
На стінах холодних алюзій,
Глипав темними вікнами
У сутінки середньовіччя,
Виглядав доктора-алхіміка
Єретика сивочолого,
Чекав його з прогулянок
З чорним псом-пуделем
І ховав у пивниці-безодні
Старе вино оксамитове
У діжці-барилі дубовій.
Мій пухнастий друг –
Свідок звитяжних вігілій
На дахах міста ілюзій,
Шанувальник приблуди Місяця
Знає чужу самотність,
Відає запахи осені,
Коли ніч нескінченною пусткою,
А попереду
Вічність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955451
дата надходження 05.08.2022
дата закладки 17.08.2022
«У руслі сухому
І там протоптали стежку.
Сяйво листя.»
(Йоса Бусон)
Свою долю ховаю в торбу
З малюнком риби та лева,
Наче рана минулого
Болить багряний світанок:
Йду за поріг замшілий
Ніби той волоцюга,
Що забув свої книги
Написані вдосвіта
І пішов мандрувати
В країну п’янку вересня
(Трохи загірну):
Туди, де дощ. Де краплі
Важкі як осіннє небо.
Там: навряд, якось
Плинний, нестворений,
Споконвічний (не сон)
Явив мені знаки
На павутинці срібній,
На межі дерев’яного світу
У ходах копачів твердокрилих:
Вічність-жебрачка прозріла,
Вона вже бачить
Очима синіми
Блукальця кожного
Загорнутого в шовк вечора:
День запізнився,
День надто тверезий
Для сови, що дивиться вниз
З даху будинку епохи
У прірву «Сьогодні»,
У безодню хвилин,
Де люди не хочуть бути.
Краще будуй собі вежу
З базальтових брил меланхолії
Ножів,
Якими Паріс різав яблуко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956608
дата надходження 16.08.2022
дата закладки 16.08.2022
«На щиті він несе
Твій смеркаючий усміх,
Пришпилений
До ворожого стягу зі сталі…»
(Пауль Целан)
Я повернусь
У край наш овечий
На черленім щиті,
Що триматимуть міцно
Втомлені руки моїх побратимів,
Я повернусь,
Коли вогняний світанок
Торкнеться пальцями променів
Білого марева вишень
На щиті, що створив Гефест –
Син Гери, вихованець Фетіди
(Заграва –
Там тужавіє серце Неба,
Там тамтами Галактики –
Ритм Гелонів).
Згадайте:
Стежинами пролісків
Йшли ми на Схід
Дорогами мідними, дорогами номадів
Сірооких сколотів.
На прощання коваль
Трьома чорними смугами
Плямував і мені сагайдак.
Як колись за Сулою
Коні били копитом,
Чорне Сонце пророчило битву,
Сокіл кричав – там, де блакить.
І не знав кожен з нас,
Що холодна вода чаші снів
Бузиною забарвлена, що
Час, наче пес, ковтає хвилини
З руки. Із долоні.
Хвилини, які віднайшли
Ми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932643
дата надходження 02.12.2021
дата закладки 04.01.2022
Моя Осінь.
.
Ти моя золота осінь.
Щастя написане книгами.
Ніби пробите сонце,
Промінь скаче дзигами.
Ти моє золоте серце!
Нерозбиваних казок сказане.
Бо з тобою щоранку проснешся,
І губами забуте як фазами.
Я давно покохав твої очі,
Відзеркалля небес списані.
Я з тобою, як в морі втопився,
І забув, що ми книгами писані.
А коли прокидаюсь ночами,
Бачу темні дарунки зорями.
Як ти плачиш нічними сльозами,
І розбитими кричиш грозами.
Це кохання давно не зібрати.
Ми занадто стали серйозними.
Щоб світами над небом літати,
Розівчились ходити босими.
Я так просто тебе відпускаю,
Не прив'яжу тебе я душами.
І не треба всю силу вміщати,
Щоб ножами убити гострими.
Ти та ніжність яка мене вчила,
Перестати бути жорстокими!
І до болі, намертво вбила.
Щоб бродити тінями самотніми….
.
M/V XIII (затуманена душа)♥
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896905
дата надходження 01.12.2020
дата закладки 10.03.2021
Я ,не шукаю слави на землі
Прошу, в Бога благословення.
Я, є гість на його кораблі
Він, месія душі і дає натхення.
Я, промовляю його устами
І несу, світу світлі думки.
Сію, зерно у ріллю словами
І пишу, вірші з божої руки.
Душі, не потрібно земних благ
Золото-срібло царя корону.
Вона хоче ласки божих уваг
Щоб служити, Господу до скону.
Я, не шукаю слави на землі
Він, увінчав у вінець моє життя.
Цвіту ,і зростаю у квітці, стеблі
Славлю, Бога -Спаса Христа.
М .Чайківчанка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907045
дата надходження 06.03.2021
дата закладки 07.03.2021
Сорок днів після хрещення перебував ти, Господи,
в пустелях наших душ, просвічуючи їх своїм світлом, світлом
Богопізнання, пізнання тебе як істинної любови. І відкрилися
нам духовні очі на гріховну природу нашу.
О! Гріх відкидати любов, що рятує, наповнює життя
змістом, є джерелом натхнення. У ній і відчувається краса життя.
О! Гріх - пристрасть і пожадливість похоті не дають
осягнути ту істинну любов.
І нині ми як той блудний син просимо прощення в Отця
Небесного за те, що відвернулися від нього, покладаючись на свої
сили, розум і керуючись своїми емоціями.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906398
дата надходження 28.02.2021
дата закладки 28.02.2021
На світі живе людина,
А в серці у неї надія.
Надія на те що буде,
На те що життя не згубе.
Що сором не прийде до хати
Й не буде вона його знати.
Аби і батьки, і діти,
Пишалися -так треба жити!
А може людина,
Й помилку зробити
Та в серці надію вбити.
Бо печаль захопила ті дні,
Які в мрії у неї жили.
І далі не знавши, що буде,
На помилки скоріш ступе.
Що потім польються сльози,
Через які, нажаль,
Помітно лише цю печаль.
Та знати, треба одне -
«Бог не покине тебе!»,
І пам'ятаючи це, згадати
Колишню надію, побудувати мрію.
Витерти сльози свої.
Та зрозуміти - «мої!»,
Усі були дні мої,
Всі помилки свої!
Кожен той день - це урок!
На правильно зроблений крок.
Щоб у майбутньому мати,
Бажання душі співати!
Як тільки це зрозуміє,
Радість у домі зустріне.
Яка не покине вже, а допоможе лише!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861759
дата надходження 18.01.2020
дата закладки 18.02.2021
Тремтить рука, зірвать красу бажає,
Лиш серце шепче, кличе та болить:
« Не погуби, не вбий красу природи!
Нехай живе, як ти живеш.»
Рука повільно опустилась,
Радіють очі кожну мить.
Та з-за спини він чує голос:
« Спасибі, що дав квітці жити!»
І повернувшись в ту ж хвилину,
Він закохався на все життя.
Хотів зробити подарунок:
Чудовий, лагідний, пестливий
Зірвавши квітку чудо-диво,
І чує лиш одне у слід:
« Зірвав її - ти вбив мене »
І помирає наречена,
І в'яне квітка на руках,
І серце біль перемагає,
І шепче, кличе та болить:
« Ти вбив її, ти вбив кохання,
Не пожалію й я тебе. »
І в туж секунду помирає
У тому озері навік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861069
дата надходження 12.01.2020
дата закладки 18.02.2021
«Похмурий сон: на головах
Стоять століття і бездумно марять.»
(Майк Йогансен)
Туманом ранковим з Борнео приплив пароплав.
Весняним шматочком кори, синім проліском вітру
Читаю забутий трактат божевільних заграв
Старого філософа прерій – провісника Мітру.
А місто дощить снами Сени й мостів,
А місто сіріє догматами папського світу.
Ти йшов по життю чи на крилах летів?
Чи дихав свинцем газетлярського міту?
Пощезни як тінь сажотруса стоока,
Скажи: що було? Якої релігії смак
Так терпко у горлі застряг? І глибоко
Світло незграбне вдивляється в озеро. Мак
Росте й червоніє полями Шампані.
А ти як Матей сон свій зелений комусь продаєш.
Виблискують березня сивого й чорного грані
Як камінь коштовний, як лезо – авжеж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484949
дата надходження 11.03.2014
дата закладки 10.07.2020
«Перли розсипані.
Нажаль, розірвана нитка…»
(Райнер Рільке)
Наш світ зруйновано.
Намисто днів і слів розірвано.
У жмені перли істин.
Міста людської віри
У руїнах. Тліє прах надій.
Свою містерію безглузду правлять
Тиран і лицедій.
Наш сад порубано.
Священних манускриптів попелище.
І дим гірчить
У стійлах скотарів.
Світ нетривкий.
Вервечку часу й молитов
Розітнуто. Розпалась
На ноти пісня Всесвіту.
Молись. Епоха зла
Прийшла дочасно.
Над світом душ панує мла.
І про останні дні святі
Пророчить сивочолий старець –
Монах, скрипторій і скрипаль.
І я цю казку слухаю, нажаль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504379
дата надходження 10.06.2014
дата закладки 10.07.2020
«Дні мої, мої дивні діти,
Віддав вас вольній волі.»
(Майк Йогансен)
Луна засипаних криниць
Мені кричить услід – мені, старому,
І небо споглядаю впавши долілиць
І п’ю з хмарин важких прозору воду.
Я спочиваю у тіні дерев, які ще не зросли,
Які обабіч шляху ще не виткнулись з землі,
З блискучого насіння ще й не проросли,
І дивлюсь на істот, що вуха чималі
Не виставили з хащів кропиви
Глухої, як і мій нещасний край.
З минулого ведуть мої сліди –
Грай, конику трави, свої катрени, грай!
Я – «вічний жид» - блукаю в пошуках води
Живої – в сьогоденні заблукав,
Але живу в майбутньому –
Серед його віршів, його заграв.
Мій костур тріснув і дірявий плащ
Та я апостол. Серед темних хащ
Пророчу равликам про їх Армаґеддон,
Про Будду зайчиків і про метеликів закон
І бачу, як із хворої землі
Замість зела й трави
Ростуть ножі
Ростуть…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442713
дата надходження 11.08.2013
дата закладки 09.07.2020