Згрішили ми, Ти вигнав нас додолу,
Замкнув небесні двері за Собою,
Життя звелів нести в земній юдолі,
Поки не відметем гріховну волю.
Закрились двері... Ти чекав за ними,
Щоб повернулись ми і попросили
_Візьми нас, Господи, візьми назад,
Та ми не озирнулись на Едемський сад,
Відкинули любов, не захотіли каяття,
Немов знамено понесли в життя
Поневіряння, вбивство, забуття -
Одне сміття... Гірке сміття...
..................................................................
Ми вже не діти. Час минає, плине,
Ми, підсвідомо, знаєм нас чекає Батьківщина,
Що на Землі ми блуднії сини,
Нам сняться чисті наднебесні сни,
І двері вже Господь давно відкрив назад,
Ізнетерпінням нас чека Едемський сад,
Ми лиш повинні відректись гріха у цім житті,
І повернути Господу любов у каятті.
Пора прозріти і збагнуть - ми діти Божі,
Він нас давно чекає у небесній огорожі.
Початок Великого Посту 2002 року.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564503
дата надходження 05.03.2015
дата закладки 19.02.2017
Можливо день, а може ніч,
Твоя душа, що віч на віч,
З моєю страхом самоти,
Що з нею будемо на ти...
А може кава з молоком,
Де ми межею просто сном.
І де мереживо століть,
Шепоче сонцями- поспіть.
А може пристрасна весна,
Де тузі ніжністю стіна.
Не дасть вдихнути протиріч,
Можливо день, а може ніч...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719138
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 19.02.2017
Багато на віку трудився,
А жити так і не навчився.
Життя повільно убиває.
Сміюсь, бо плакать сил немає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719083
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 19.02.2017
Зима. Майдан. Горять вогнями свічі…
Такі лютневі поминальні дні.
Народ зібрався втретє вже на віче,
Знедолений і стомлений в війні.
Бруківка вже не пахне димом, кров’ю,
Та біль не зник у душах матерів…
Ішли їх діти на Майдан з любов’ю.
Чому ж вони в вогні мали згоріть?
Портрети вбитих. А під ними – квіти…
І очі щирі зі світлин в стіні…
Дорослі тут, а поряд – майже діти.
Це ті, хто полягли тоді в борні.
Тут ті, кому боліла Україна,
І ті, кому болить вона й тепер.
Одна мета в них: це – піднять з руїни
І знищити, хто корупціонер.
Тут ті, хто вижив під російським «Градом»
І зна, як дзвін за вбитими рида.
Нема лиш тих, хто Україну зрадив,
Хто на крові торгує без стида.
Нема і тих, хто зараз під вогнями
На фронті і в блокаді під ОРДЛО.
Їх ночі й дні – справжнісінькі цунамі.
Що ж, справді, в Україні відбулось?
Це історичне, непросте питання,
Та істину засвоїв мій народ:
Боротись так, немов би це востаннє,
І кожен має бути патріот!
18.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719104
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 19.02.2017