: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.07.2018
Всем хочется чувства взаимного...
Чтоб рядышком был идеал.
- Я помню ладони любимого...
Когда не меня обнимал.
Надежда тем памятным вечером,
Как будто осколки стекла...
Не ждать больше счастья сердечного...
Душа не дождется тепла.
Веселою птичьею стайкою
Бежали рассвет свой встречать...
Та ночь была, помню я, жаркою...
О будущем можно мечтать.
Но не было солнышка... В лужицах
мелькал силуэт наших тел.
- Мой милый... по той самой улице...
За руку с девчонкою шел.
Вдруг небо заплакало дождиком!..
И больно кольнуло в груди...
Судьба рисовала художником,
Пророчила, что впереди.
Я шила заранее платьице...
Так счастья ждала в выпускной!
В предпраздничной только сумятице
Не знала, любимый... не мой.
Шло время... С судьбою надколотой
частенько встречаю я грусть.
И мне до сих пор снятся волосы,
К которым я нежно коснусь...
16.03.2018 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782510
дата надходження 16.03.2018
дата закладки 16.03.2018
Як це назвати? З давнього часу
не можу подолати дивну хворість:
без тебе світ втрачає всю красу,
сіріє, блякне, скрізь – безбарвна кволість,
що нівелює радості буття.
Живу чеканням... збайдужіння... втома.
Та веселково виграє́ життя,
коли ми разом – за край-світ чи вдома.
Вже схлинув молодечий карнавал,
та серце ловить імпульси магічні.
Взаємне притягання двох начал
свій пік пройшло, адже і ми не вічні.
Мабуть, пора розвіятись золі
від почуттів, палаючих вогненно,
здається, на очах вже мозолі
намуляти повинні ми взаємно –
та ні! Яку ж струну ти зачепив,
що безліч літ бринить і не вмовкає?
Мій любий! Скільки ласки, світлих див
душа моя в твоїй ще відшукає?
Зачарував. Навік приворожив,
мій добровольцю у моїм полоні.
Амур дві долі в небі сторожив
і пострілом з'єднав серця й долоні.
І ми – удвох, на гору чи з гори
веде життєва звивиста дорога.
– Лиш не вдягни світ в чорні кольори! –
єдине, що благаємо у Бога.
Любов... Вона не знає перешкод,
ні відстаней, ні термінів, ні віку,
якщо серця знайшли свій спільний код.
... І лине вдячність Господу – без ліку.
3.03. 2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780467
дата надходження 05.03.2018
дата закладки 11.03.2018
В простуженном небе намокшие крылья...
С костлявым ознобом... пытались летать...
Сквозь рваные тучи, где дождь бьет рапирой,
Где ветер могучий и молний вираж.
Душа еле тлела средь страшных барьеров!..
Последние силы... ползла на убой...
С надеждой ранимой... и шаткою верой...
- Но все же... горела! Горела мольбой...
Пыталась сквозь время прорвать эту стену!
Пыталась сквозь тьму... где зло царствует всласть...
Сквозь жгучую боль бессердечной гиены
в объятии ада... И вдруг... прорвалась!
Расслабились когти у дикой зверины...
Пробилась душа и осталась живой!..
Там нет больше бури! Там солнца лавина!
Там небо в лазури... Там тишь и покой.
Теплом наслаждалась счастливая чайка...
Встречая совсем незнакомый ей мир.
Что било наотмашь... ей вовсе не жалко...
Растаяла в прошлом вся боль... словно дым.
27.02.2018 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779291
дата надходження 27.02.2018
дата закладки 01.03.2018
Мовчи! Ні слова! Я прошу, не треба!
Нехай говорить танець, я і ти
Кружляємо в сонеті аж до неба.
Яскравим сяйвом шлях мій освіти.
В саду плодами зацвітають стебла
У піруеті, ніби серпантин,
Збираємо суцвіття бога Феба
І творимо божественний мотив.
О як лунають ці чарівні струни
Твоєї ліри, кличуть у танок.
І я малюю в мерехтінні руни,
Що тягнуться у тисячі стежок.
Моя богине, буду завжди юним,
Прийми від мене осяйний вінок.
Терпсіхора — дочка Зевса й Мнемосіни, за одним із міфів, мати сирен; муза танців і хорового співу.
Аполло́н, Феб — один із олімпійських богів, покровитель музики, віщування і лікування, поводир хору муз.
© Володимир Верста
Дата написання: 28.02.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779534
дата надходження 28.02.2018
дата закладки 01.03.2018
Гамір вулиць... Йду, в тенетах дійсності.
– Обережно! Під ногами лід, –
лине голос із моєї юності,
пронизавши пласт в десятки літ.
Радість і розгубленість. Спинилися,
поглядами схрещені на мить.
Світе милий, як же ми змінилися!
Не впізнати. Аж душа щемить.
Доторк рук... – Як?! Ти – й не відсахнулася? –
обійняти стримує порив.
– Ти ще й досі жартівник, – всміхнулася.
– Ні, я трагік. Вже "відгуморив".
Як в пінг-понг, побавились розмовами,
півжиття не втиснеш в п'ять хвилин,
не торкнувши тему, що за сховами, –
юність не стирає часоплин.
Спогади кружляли завірюхою,
світлі й чисті, наче свіжий сніг,
де піймати погляд було мукою,
червоніли від очей до ніг.
Аж помолоділи, так сміялися.
Все згадав, нічого не забув.
– Чи щасливий ти? Як в тебе склалося?
– Щастям я твоїм щасливий був.
І таким поглянув ніжним поглядом,
аж сльоза по серцю потекла...
Як це – жити з невтоленним голодом,
з прагненням взаємності, тепла?
Що тобі сказати, милий друже мій?
Як Сізіф тягну свою вину.
Через мене ти, неощасливлений,
випив стільки болю й полину.
Раптом:
– В серці ти одна зосталася...
– Чом же так?!
– Шукав... та не знайшов...
Щоб сльоза зрадлива не зірвалася,
рвучко розвернувся і пішов.
Вклякла... Стільки літ душа томилася,
а мій спокій рушить не хотів...
Мимоволі голова схилилася
перед висотою почуттів.
Озирнулася. Курив, зажурений,
сумно мені дивлячись услід...
бо любові, замкненій за мурами,
не судилось вирватись в політ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779484
дата надходження 28.02.2018
дата закладки 28.02.2018
Усе ніби вперше,
Уперше-востаннє, і ти
Просіюєш жито, належне віддавши полові.
Не бійся втопитися, бійся ріку перейти
І там віднайти таку пустку,
що скажеш - доволі!
Окреслена міцність
Чи сяйво чужих островів –
Яких нагород обіцяють багряні вітрила?
І поки ще вечір по секторах нас не розвів,
……………..верни мені крила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779378
дата надходження 27.02.2018
дата закладки 28.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.02.2018
У пошуку тебе я сто доріг
Пройшов, але мене знайшла сама ти.
Я спершу слова мовити не міг...
У тім бажанні обіймати, мати,
Захоплення у горлі схлип застиг,
І тіло у руках твоє тримати
По праву зміг, неначе оберіг...
Як волі до кохання не зламати!..
Утілена закохана душа
Рвалась у небо, до Богів поближче...
...тепер усе не варте і гроша.
Як над полями лютий вітер свище!
Тебе в руках тримати не мені,
Увірувану у відсутність віри.
Розплатою поріз на полотні-
Кохання, відлітаюче у вирій.
© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118011901279
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777447
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 18.02.2018
Угли в сердце горят...
- Больно мне!..
Развернуть бы нам вспять
Прошлое...
- Как живешь, мой родной?..
Ладно ли?
Помнишь, звезды в ручей
падали?..
Освещала Луна
ярко нас...
Жизнь казалась тогда
жаркою...
А сейчас облака
властвуют...
Нет Луны ободка...
Пасмурно...
Не взлетели мечты
птицами!..
Их туман обхватил
ситцевый...
Не простила судьба...
Мается...
Теперь будем года
каяться!..
Но надежда во мне!..
С песнями...
Прошепчу в тишине:
- Встретимся...
4.02.2018 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775080
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 04.02.2018
(песня)
Выйду я в поле под вечер...
Сонной звезде подмигну.
И над уснувшею речкой
Волком взгляну на Луну.
П-в: Где-то вдали любимая...
Ночи мои без сна.
- Ты мне нужна, родимая!..
Счастье и боль моя.
Песню спою о рябине...
Путаясь в прошлых годах,
Вспомню, как был я покинут...
Сердце навек потеряв.
Часто искали в ромашках
Призраки счастья в судьбе...
Только случилась промашка...
Нет в лепестках мест беде.
Песня плывет по просторам...
Юность прошла стороной...
После - укрылась туманом...
Грусть рассыпая росой...
Выйду я в поле под вечер...
Сонной звезде подмигну.
И над уснувшею речкой
Волком взгляну на Луну.
27.01.2018 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773582
дата надходження 27.01.2018
дата закладки 27.01.2018
- Не нужно, милый, много слов.
Внесем в судьбу свою поправки...
- То я... придумала любовь.
Вонзала в грудь себе булавки...
- Ты был важнее всех торжеств...
Моим дыханием... иконой.
Важнее всех земных существ!..
Не заживающею раной.
- Ты был царем... персидским шейхом...
Нежнее крыльев мотылька,
Душа звенела в звездных шлейфах...
Свой свет роняя сквозь века.
- Но ты в моей судьбе... лишь гость.
Твоя душа... моей не рада.
- Жаль... не сложилось... не сбылось.
Мне не нужна твоя прохлада.
Пусть тихо грусть ко мне зайдет...
И дождь мои обнимет плечи...
- Ты не волнуйся. Все пройдет...
Растает, как прощальный вечер...
20.01.2018 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772316
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 21.01.2018
***ноу-хау зміна ритму, симетрія***
Замітають сніги
Що було... І чого не було,
Та здійснитись могло...
Чи на те була добрая воля?
Без питань, без огид,
Я твоє відкидаю тепло,
І гаряче чоло
Покриває снігів парасоля.
По шляхах льодяних
Ти до мене не підеш розута...
Та і я... Я не міг
Розірвати минулого пута.
Від побачень сліди
Замітають сніги, замітають.
Холоди, холоди
Наші душі чекають... Чекають...
Візерунками скло
Помережила серця зима.
Цілять стріл льодяних
Наконечники з болю розлуки,
Бо застиглих долонь
Відігріти наснаги нема,
І до літніх утіх
Ти стежини окремо відшукуй.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117122901340
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768603
дата надходження 29.12.2017
дата закладки 29.12.2017
1. СІЧНЕВІ СВЯТА
У місяці січні всі до свят ми звичні!
Щонайпершим Новий рік переступить наш поріг,
А за ним прийде Різдво - сил небесних торжество.
В кожну хату коляда із піснями загляда.
А Маланка та Василь додадуть здоров'я й сил.
Водохреща на Йордана нас на річку кличе рано.
Тож прийміть вітання щирі, щоб жили ми в щасті, в мирі!
Дітвора, батьки, старі - у достатку та добрі!
2. РІЗДВЯНИЙ СОНЕТ
Прислухайся! В повітрі ще бринить
Різдвяної святої ночі згадка
Про перший погляд Божого дитятка,
Про перший відлік двох тисячоліть.
Світ завмирає в урочисту мить,
До свого повертається початку.
І раптом першу чуємо колядку:
«Христос рождається! Христа славіть!»
Небесного хоралу вічну тему
Співають знову зорі Віфлеєму,
Їх віддзеркаллям мерехтять свічки…
І у вінку терновому своєму
Спаситель йде до нас через віки –
І вірою у світло знов живемо.
3. З НОВИМ РОКОМ І РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ!
Вже перші сторіночки календаря
Час квапиться-перегортає.
Зійде незабаром Різдвяна Зоря,
Свят-вечір до нас завітає.
Ялинки, канікули, ніч чарівна
І мрії, здійснитись готові...
Бажають всі друзям здоров'я сповна
І щирість у кожному слові.
Хай мир у наш край рік новий принесе,
Омріяний мир для народу!
Моя Україно - ти понад усе,
Бо роду нема переводу!
4. На голос «Новорічної пісні»
Під Новий, Новий, Новий рік
Завжди про пташку щастя мріють люди,
Хай успіхам чудовий лік
Відкритий просто завтра нами буде.
Шлях замело сніжком пухким,
Сніг недоторканим недовго буде -
Сліди ведуть до нас у дім -
У гості йдуть найближчі люди.
Рік Но́вий голубку Миру
Нехай нам принесе -
Кожну хату і квартиру
Втішить над усе.
Рік Но́вий відкриє обрій
Мріям чарівним...
Хай він буде щедрим, добрим,
Мирним і ясним.
5. ЗОРЯ РІЗДВА (КОЛЯДКА)
То діялось в часи старі -
Ішли зі Сходу три царі.
В німих засніжених полях
Зоря їм вказувала шлях.
Раділи Небо і Земля,
Що Діва сповила Маля,
Що, втілений в дитячу плоть,
Лежить у яслах сам Господь.
До нього ранньої пори
Ішли царі, несли дари...
Світила їм Зоря Різдва,
Як Божа Істина жива.
6. КАШТАН ВЗИМКУ
Як невесело і сумно стане,
зажурюсь зимової пори,
підійду тоді я до каштана,
притулюсь щокою до кори.
В глибині нуртуючого соку
відчуваю я невпинний рух…
О, моя розрадонько висока,
мій високий оберіг і друг!
Непорушний, незворушний зовні,
ти живеш напруженим життям,
і твої бруньки застиглі повні
передвістям і передчуттям.
В них дрімають, як дитя в колисці,
ждуть, коли настане слушна мить,
фантастичне п’ятипале листя,
дивовижні свічечки суцвіть.
Мій каштане, навіть в шапці снігу
про майбутню мрієш ти весну!
Скину я думок зимове іго,
пробуджусь для радості зі сну.
7. ПЕРШИЙ СНІГ
Хрусткий, як цукор, пахне кавуном,
Блищить на сонці, хоч зажмурюй очі –
Весільним непорочним полотном
На землю сніг упав цієї ночі.
О, як шкода – залишаться сліди,
Як весело – нарешті підморозило!
Тоненька плівка срібної слюди
Лиш біля берега торкнулась озера.
У світі невимовна чистота,
У кришталях видзвонюють дерева.
Було б не видно білого кота,
Якби не очі і не ніс рожевий.
Він мружиться, ховає в лапи ніс –
І зник, і злився з тлом, хоч був допіру!
Не залишив і посмішки мені –
Він український кіт, він не з Чеширу.
8. ЗИМОВИЙ ВЕЧІР
Звивається, хурделить зимова карусель,
Сувої білі стелить поміж людських осель.
Я кільканадцять метрів ніяк не перейду,
Бо снігових заметів батиєву орду
Хтось вислав навперейми – затримати мене,
Ще й вітер вслід буремний – от-от наздожене!
З усіх сторін в обличчя колюче конфетті...
Та світяться і кличуть віконця золоті.
Там гострий запах хвої, неонові свічки,
Там скучили за мною принишклі малюки.
Тож сірий морок тане, зникають сили злі.
Знов казочка різдвяна панує на землі.
9. ЗИМА-НАРЕЧЕНА
В кожушку пухнасто-білому, в черевичках хутрянѝх,
йде Зима по снігу-килиму: "Де, - питає, - мій жених?»
«Не злічити мого посагу – діамантів та перлин,
по воді іду як по̀суху між посріблених крижин.
Чи не ніжний пух перин моїх, чи пишніші шубки є?
Чом не втішить мій омріяний горде серденько моє?
Я така ж, як інші, дівчина – наречена хоч куди!
Незасватана, невінчана… Ти знайди мене, знайди!..»
Посміхнулось з неба Сонечко: «Я скажу всю правду теж!
Чепурна, заможна панночко, хлопцям серце не бентеж!
В тебе є скарби нелічені, пишні хутра, срібний шлях,
в кожної земної дівчини – тільки бісики в очах.
Зникнуть перли із алмазами, варто припекти мені,
кришталі твої зі стразами змиють води весняні.
Пори року все міняються, в кожній є своя краса,
а кохання залишається, щоб творити чудеса».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767135
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 21.12.2017
Ми збираєм друзки від карафи кохання,
Що її аж по вінця собі налили.
Наостан залюбки налили "по останній"
І розбили минуле. Були?.. Не були?..
Пам"ятаєш, шалено сприймали отрути
Виноградовий хміль... Він, солодкий, мов ти,
Так серця лоскотав... Післясмаковий смуток
Гіркотою... Немов у минуле листи,
Що чорнилом написані меду і крові...
Без табу помережено наші тіла,
Мов орнаментом розпису снів світанкових,
Де я був... Та і ти... Теж, напевно, була...
...і висять ефемерно над нами вінцями,
Мов корони із гілля шипшин, ясени...
І пітьмі тій спливать, що лягла поміж нами
У багрянії сни... У багрянії сни...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766423
дата надходження 16.12.2017
дата закладки 17.12.2017
Срывается снег, уж не знаю ли, первый...
Да впрочем, неважно, какой он по счёту.
Срываюсь и я... Ох, опять эти нервы!..
Сегодня подводят они меня что-то...
Срывается снег, неприятный, холодный...
Однако, головушку чуть освежает...
Предзимний ноябрь своей непогодой
Тоску мою с осенью так провожает.
Срывается снег с припорошенной крыши...
Срывайся... Но крыша-то, крыша - на месте!
Душевная буря всё тише, всё тише...
Тревожные мысли, не лезьте, не лезьте...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758546
дата надходження 03.11.2017
дата закладки 04.11.2017
https://www.youtube.com/watch?v=vtqzaOyOKvg
ЛАКРІМОЗА ВІЙНИ
романс
***слова пісні, покладені на музику в співпраці з композитором О. Лісінчуком. Виконує Народна артистка України Світлана Мирвода***
Дощ у вікні
Тобі дзвенить,
Немов по клавішах соната.
Ти відчуваєш мій прихід
З доріг війни
Крізь дощові вологі грати...
І ти одна.
І ти одна,
І разом більше нам не бути...
Ось так,
Під дощову сонату,
Листа
Останнього писати
З країв, яких не повернутись.
Не дивина.
Іде війна,
І дощ стікає, наче смуток...
А дощ іде,
І часу плин
Зіграє музику розлуки.
Під лакрімози перелив
На клавесин
Кладу твої зігріті руки...
І не проси,
І не проси,
Мене недовго зачекати...
Прости
Мене, моє кохання!..
Той бій
Для мене був останній,
Бо я знесиленим солдатом
Прийшов сюди...
Та маю йти
Крізь дощові вологі грати...
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117081600768
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755317
дата надходження 14.10.2017
дата закладки 04.11.2017
...крізь розірвані хмари
Сонце світлом зійшло,
Бюст Хайяма Омара
Увінчавши чоло...
....................................
-щось на серці... Та годі!
З ким би випити як?..
Сонце, ти у нагоді.
Сонце, любиш коньяк?
У Едемі жіноцтва
Я кохання співак...
Та мене першородства
Гріє тема нова...
Рубонуть рубаями?
Та навіщо, скажи?..
Всі ж давно не при тямі.
Довели до межі
Новоявлені шахи,
Ті, кому Нізамі
Був би програним в шахи...
Ні. Наперсток візьми.
Він їм ближчий по суті
У своїм сприйнятті.
Бо безсовісно сцуть ті
На бажання оті
Розказати Поету
Про страждання... Про біль...
-маєш право на це ти?
Це потрібно тобі?..
Відлаковані теми-
перепустка у Світ...
............................................
...Сонце глянуло ТЕМНО-
-спом"яни "ЗАПОВІТ"
У проекцій орбіті
Історичних подій.
Що робилось у світі?
Що здійснилось тоді?
.............................................
Острів дальній Єлєни...
Імператора млость...
-розкажіть, Демулєни,
Як усе почалось!
Як ви бачили вади
Тих років вогняних-
Не Дантони для влади.
Краще влада для них.
Мовчите. Гільотини
Ніж втомився рубать.
Ви Мамоні данину
Ще не вміли складать...
Хоч Марати бувалі,
Не позбутись ніде
Леза холоду сталі
Від Шарлотти Корде...
(ну, і "наше" вже чисто-
Пам"ятаєте ви
Комуняк-ебертистів
Кровожерливий вий?..)))
Ви вже позабували,
Бо світогляд такий,
Як де Лілля співали
Марсельєзу полки?
Не усі і співали.
Сила спротиву є,
І навік вгамувала
Гільотина Шеньє...
......................................
Знаю- станете рохкать,
Бубоніти мені,
Що змінилась епоха...
-ЩО ЗМІНИЛОСЬ У НІЙ???
Спам"ятайте, потвори,
(є цинізму межа?)
Наші голодомори
Під вірші про врожай!..
У розстрільні підвали
З геніальних орбіт
Ви кістьми повкладали
Зоренації цвіт.
Як стріляли на злеті
(некомфортні ж такі)
"неформальних" поетів
У "відлиги" роки?..
І Майдану, Майдану
Невгасимий маяк...
Неоспівана данність...
Хто тоді, як не я?..
.............................
-світла пам"ять. Із Вами,
Сонце, я на зв"язку!..
За Омара Хайяма
Наливай коньяку...
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117103001031
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757886
дата надходження 30.10.2017
дата закладки 04.11.2017
Відліта мокротиння
Жовтолистих осінніх казок,
І надходить неспинно
Снігових буревіїв танок,
Де під холод собачий,
Під стрімку снігову заметіль,
Чортовідьми заскачуть,
Зігріваючи дотики тіл,
І розірвуть завісу,
Той пошитий Богами одріз,
Скаженіючі Біси,
Бо таки дочекалися віз
До країни, що спала,
Мов кумедний барложний ведмідь...
...буревієм порвало
Всі завіси... Умовності від... ,
На які так молилось
Листобратство, злетіле униз,
Мов на Каїна милість...
Ці дивацтва... Без візи "безвіз"...
Знетерпівсь у чеканні
Меч Арея, простертий на схід,
І під Сурму Останню
Ріже небо вогненний болід.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117110207505
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758604
дата надходження 03.11.2017
дата закладки 04.11.2017
Плавно ідеш під воду…
Щораз - углиб.
Пальцями в небо, десь поміж дахи залатані.
Вірші падають з яблуні… чуєш схлип?
І не зважай,
що очі її заплакані.
Першого танцю,
снігу крихкого сплін.
“Що тобі, сонце, кави з корицею? чаю ще?”
…щастя проходить легко крізь товщу стін
…щастя знімає скальпи,
не вибачаючись
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758741
дата надходження 04.11.2017
дата закладки 04.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.11.2017
Кров"ю зрошений шлях...
І її ми іще відіп"єм
У свинцевих полях,
Здобуваючи щастя своє.
Від землі проростем
З насінини. Змужнілі в бою,
Підемо навпростець,
Здобуваючи долю свою.
Підійшов часоплин
До відмітки років вогняних.
Встань, людино, з колін!
Повні груди повітря вдихни!
У свинцевих полях
З кулі зерня у крицю зрости!..
...і парує рілля-
Світорозділ, якою іти...
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117101101060
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754764
дата надходження 11.10.2017
дата закладки 11.10.2017
...зимнее утро в шуршащей балетной пачке
бродит по дому, Бродского бормоча...
О, не ходи за двери, мой сладкий мальчик -
пей кофеечек, тихонько листай журнальчик -
пусть так заманчива сахарная парча
что за окошком узорным лежит, сверкает...
Взглядом окинешь - праздник, покой, уют...
Знай: в переулке Елки тебя поймают,
Елкам другим на площади продадут.
Станут тебя наряжать в семена и шишки,
ноги отрежут, в замшелый горшок воткнут...
Юные Елочки в шкурках лисичек, мишек,
в рожках оленьих, в хвостиках от мартышек
очень веселую песню тебе споют...
Встанут на стульчики, звонко стихи
расскажут...
Вспыхнет прощально гирлянды зловещий
свет!
Снеговики угрюмые крякнут... " вмажут"
крепкой воды городских забродивших
скважин...
Лучше давай-ка - в сундук... И на дно
заляжем.
Может, весной проснемся. А может - нет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753340
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 03.10.2017
***оригінальна тема***
Впалий лист течія понесла по воді,
Наче свідок, тікаючи з місця подій,
Прихопив, мов злодюга, чужий гаманець...
Першим злочином осінь іде навпростець,
Щоб у трав польових відібрати життя,
І птахи, що це бачать, у вирій летять,
Бо не хочуть засвідчити слідчим зими,
Як дари заповітні збирались людьми,
Про забави закоханих жаром ночей,
Що у травах ховали від пильних очей
Двоєднання принаду оголених тіл...
...щоб у сховища злитки зібрать золоті
Осінь зірве з дерев позолоти парчу,
Та птахи відлетіли, їх свідчень не чуть...
Льодом річку скує виконавець-садист,
Покаравши за перший украдений лист.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117090100880
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748653
дата надходження 01.09.2017
дата закладки 02.09.2017
[b]Вітаємо усіх з Днем Знань! Плюсівка!!![/b]
[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/b/4/104/145/104145987_0_90b7c_b4985178_M.png[/img]
Слова - Тетяна Лавинюкова
Музика і аранжування - Микола Шевченка (текст розписаний у відповідності з музичним супроводом)
Виконує - Марина Романович
[youtube]https://youtu.be/WSjViH3_b7E[/youtube]
Всім миру і добра! Всіх з Першим вересня - початком нового навчального року!
Тема першого уроку 2014-15 навчального року «Україна – єдина країна»
[b]Пісня до Дня Знань[/b]
Програш
1
Перше вересня на порі,
Поспішають всі школярі.
Рідна школа і рідний клас
Зустрічають так радо нас.
Це новий вже навчальний рік
Завітав до нас на поріг.
Вирушаємо без вагань
У прекрасну країну знань.
ПРИСПІВ:
В садах розквітли айстри і жоржини –
Для наших вчителів осінні квіти.
Великий шлях у кожної людини
З шкільної починається освіти.
Великий шлях у кожної людини
З шкільної починається освіти.
2
Йдуть до школи всі школярі,
А над школою угорі
Сяє в сонячних променях
Синьо-жовтий державний стяг.
Пролунає шкільний дзвінок
І почнеться новий урок.
Буде кожний з нас патріот
І єдиний весь наш народ.
ПРИСПІВ:
В садах розквітли айстри і жоржини –
Для наших вчителів осінні квіти.
Великий шлях у кожної людини
З шкільної починається освіти.(1 раз і зразу на програш)
Програш
ПРИСПІВ:
Нехай далеко пісня наша лине,
Ми хочемо зростати і радіти.
Єдина в нас країна – Україна!
І ми – єдиної країни діти!
Єдина в нас країна – Україна!
І ми – єдиної країни діти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520788
дата надходження 01.09.2014
дата закладки 29.08.2017
***оригінальний сюжет***
Вмирав метелик у воді.
Картав свою необережність,
Бо перетнув межі безмежність...
Чи Божий суд лишив надій...
Ми хто? Ми- в"язні Чорних дір...
У тріпотінні крил казкових
До неба не злетіти знову.
Вода... Це- Горизонт подій.
...а риба знизу підпливла,
Свої сповільнюючи рухи.
Той Світ, сп"янілий від задухи,
В якому жити б не змогла,
Він був її годівником...
Теж парадокс. Межею краю
Єднань світів, яких немає...
Для всіх єдиний outcome...
...і- раптом бачить два крила,
Що є принадою для вобли...
-станцюй останній пасодобль!!!-
ВОНА НАЖИВКУ УЗЯЛА.
...гачок вийматись не хотів...
І Бог- рибалка був веселий...
...лежав на березі метелик,
Померлий в кращім із світів.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117082500819
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747799
дата надходження 25.08.2017
дата закладки 26.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.08.2017
На фронті міць.
Та фронт міцніє тилом.
(а по тилах мерзота залягла)
-піди пройдись,
Та видери бадилля...
-та... Краще погламурю у "ай лав"...
-що скиглиш? Осінь?
Та була завжди.
Кохання просиш-
То до мене йди.
Чому з дурниці пучить,
Ще й пихато,
Літературовуменс?..
Літобрату
Цвірінькотиш осінні ай лав ю?
Ща коньяку наллю і відіп"ю,
І запитаю...
Та не чую згоди-
Зі мною до Льодяного походу
Чи підеш ти, бинтів набравши торбу?
Дай поцілую в губи!
Виплюнь "Орбіт",
Як той неоціненний дар Європи...
Та ні... Не підеш...
То іди до .пи...
А я піду, одягнутий у дим,
Немов у віддзеркалення, один,
Крізь поле, зголоднілий, голий, босий,
Між блокпостів химерних хмарочосів,
Туди, де може, люди є живі...
Бо тут живих немає, се ля ві.
Убиті марно у життя двобої.
Бо всі так гарно є недособою,
Немов сідниці, сховані в штани...
На фронті міць...
Готуйся до війни.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117081500710
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746299
дата надходження 16.08.2017
дата закладки 16.08.2017
***конкурсное стихотворение на фестивале ИНТЕРЕАЛЬНОСТЬ 2017 с обязательным использованием строки НО САМЫЙ ЦЕННЫЙ, ВСЕ-ТАКИ, ПОДАРОК***
Окончен бал. Мой праздник. День рожденья.
Все разошлись. Я, выбившись из сил,
Как генерал прошедшего сраженья,
Веду подсчет трофеев... И могил...
Как взрыв, звонок. Ты встала на пороге,
И сердце замерло. Я задохнулся... Не
верю... Верю... В чудо... Боги, Боги!..
Из снов былых явилась... Как во сне,
Мой дар Богов... Я, словно пролетарий,
Среди награбленного... Нужного ли?.. Нет?..
Но самый ценный, все-таки, подарок
Тобой дарованный здесь, на пороге, мне.
Колодой карт нам выпали дороги.
Я выиграл, поэт и баламут,
Среди подарков звездные пороги,
Те, на которых я тебя приму.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117081407749
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746086
дата надходження 14.08.2017
дата закладки 14.08.2017
...Ні, то не зрад закружляли воронячі зграї,
раптом змістивши планети таємної вісь...
Просто, мій любий, на світі усе одцвітає.
Все одцвітає, мій дивний, на світі колись...
Квіти шалені стають сухоцвітами...Снами.
Падають в землю в порожнім пожовклім саду...
Просто це осінь поволі стає поміж нами,
Підуть дощі. І з дощами я також - піду
доки ще серпень не стяв своїм серпиком серце,
доки пелюстки гойдають дзвінку висоту!
Вчасно прощатись - гірке, але мудре мистецтво...
Хай я, мій світлий, без болю в тобі одцвіту...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745996
дата надходження 14.08.2017
дата закладки 14.08.2017
Картина - "М'який годинник на момент
першого вибуху", Сальвадора Далì.
[i]Диптих написаний у співавторстві з
[b]Іриною Лівобережною,[/b] за що
моя їй щира подяка.[/i]
[b]ВсЕсміх[/b]
Лунає ВсЕсміх звідусіль:
[i]- "М'яке завжди влучає в ціль!.."
[/i]
М'який, яскравий та липкИй...
Привабливий він - ЧАсу плин!
На тло його -лишень послухай!-
Присіло людство, наче муха...
(Ще на ЗорІ,* ще як Біг-бЕнг
Статичності рвав міць стремен).
Хотіло людство -п'яне й сонне-
З краЄчку, глянути в Безодню.
Шість лапок вп'явши в циферблат,
У зАхваті, сидить що "над",
Плювало людство в чорну Прірву,
І жоден з тих плювків не схибив.
Та регіт Прірви був гостріш,
Аніж від друга, в спину, ніж:
[i]- "Та плюй собі, нахабне бидло!..
Ти ж ще не знаєш, що вже влипло!..
І Час ТебЕ, у грі своїй,
Вже не відпустить, як не дій.
Сиди сумирно, шарж на бджілку;
Вже прилетять невдовзі стрілки,
Чий рух невпинний, повний сил,
ТебЕ зітрЕ, ретельно, в пил!..
І пил той, знаєш, недаремно,
Впаде згори - сюди, до мЕне;
То плюй, покИ що...чом би й ні?..
З плювками, будеш - тут, на дні!"
[/i]
Дарма працюють люто крила -
Лиш витрачають рештки сили!
Ми лиш на трішки відповзли
Від володінь отої мли.
І споглядАєм: безупинно,
З Небес, ЧасУ шматочки линуть...
Вирують фарби навкругИ,
Безбарвні - ми, лишень, й гріхи.
Тож сидимО - нахабні й вбогі,
Безсилі...
зклеєні всі ноги...
Пластичність - всюди, Окрім як
У нас самИх, де зло і ляк.
Метелик все це споглядає.
(Це ті, що прИйдуть потім, з РАю)
Як смак ми втратимо, як сіль,**
Й зітрЕться слід наш звідусіль,..
Годинникар підкрутить вранці
Пружину змін цивілізацій...
І прИйдуть ліпші за всіх нас,
Нехай хоч трохи!..рАз-по-рАз...
Так Всесвіт вчить: [i]- "Простіші водню***
Ви будьте, й бережіть Безодню!
СтрашнИй не забувайте Суд,
І лиш [b]благословення,[/b] з губ,..
Нехай злітають ваших всюди -
За будь-яких умов, о люде!.."[/i]
[b]А сміх летить потоком мар -
Сміється з нас Годинникар...[/b]
[b]ВСЕплач[/b]
Сунеться Часу загусла ріка.
Людство зухвале – саме собі кат.
Спільної користі не визнає,
На заборони нахабно плює.
Крутяться, крутяться Стрілки-Віки,
Час швидкоплинний. Та всім невтямки,
Що упаде у Провалля Ікар,
Лиш забажає Годинникар.
Бачиш? Безодня нейтрально-німа,
Там НадновІ**** поглинає Пітьма.
Можуть Метеликів крильця малі
Разом змінити орбіту Землі?
Війни. Земля під ногами тремтить.
Люті пожежі. Живому – не жить.
На Циферблаті всі стрілки дрижать.
…Мертві очима до неба лежать.
Зводить Пружину незрима рука.
Сунеться Часу невтримна ріка.
Ми підточили основу основ.
Люде, згадайте, що Бог є Любов!
* - на такій собі "Абсолютній Зорі", тобто
на самому початку взагалі будь-чого;
** - Євангеліє від Матвія, 5:13;
*** - водень - найпростіший елемент
Періодичної системи;
**** - наднова[*s*] (Супернова) — це зоря,
що раптово збільшує свою світність
у мільярди разів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745868
дата надходження 13.08.2017
дата закладки 13.08.2017
Безнадія в очах.
Ось іще відіп"ю і завию.
Під горілки "гранчак"
Я стеблину гризу деревію...
Десь минули бої...
Чи минули? Та ні. Не минули...
Думи, думи мої!..
Ви під лиха піснІ не поснули?
Вовчий вий у полях-
Передвісник великої смути...
Приховай переляк.
Те, що станеться- не оминути.
Перейди чорторий,
Де життя коло вічності ходить,
Де шалені вітри
Носять рвані братерські угоди,
Терикони увись
Підійняли долоні до манни...
Тільки ні!.. Роздивись-
Це ж одвічні козацькі кургани.
Мов із двох половин
Воз"єдналася волі потреба.
Там орел степовий
Шлях орлятам показує в небо,
Подароване всім...
Синє небо на жовтому полі...
Цей небесний посів,
Що зростав би на щастя і долю,
Лиш зібрати в кулак
Силу волі усім, як одному...
Наче так... Та не так.
Бо ножами фронти по живому,
Бо формують думки
Хто полями одвік не ходили,
Бо біжать пацюки,
Ніби човен водою накрило,
Бо могили дідів
Продають, мов ділянки під дачу...
...не чіпай!.. Відійди!..
Всім віддячу. Комусь- не пробачу.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117080800904
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745184
дата надходження 08.08.2017
дата закладки 08.08.2017
Не пишеться, не пишеться і край.
Розлитого до краплі, не зберу.
Не вистачить моїх маленьких рук,
Хоча щодня кажу собі: "Збирай..."
Збирай у літо грози і полин, -
Духмяний смуток подиху залиш.
Маленьке зерня ще народить книш
Серед негоди, заздрощів, хули.
Не пишеться, бо соковитий муст,
Хоч і не гроно, ще ж і не вино.
А Муза крапель сонячних давно
Вже зачекалась, до тремтіння вуст,
Безсиллям душу ріже, як ножем.
Хмільного в спеку скільки не налий,
Однак той дзбан, як не крути, - малий.
А десь же зеленіше, бо чуже.
Колись було, - тоді, як ми були...
Діряве небо дощ не вбереже.
Не пишеться, чи пишеться уже?
01.08.17.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744912
дата надходження 06.08.2017
дата закладки 06.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.08.2017
[i]"...я не сам і ти також не будеш сама
бо на мені твій мед і в мені твоє жало"
/Ю. Іздрик/[/i]
Я так довго наосліп ішла… і нарешті - стіна,
Пробиваю вікно /хоч би й так, як зачинені двері/.
Я сьогодні залишила тут всі свої імена –
Щоб знайти /за вікном/ твоє місто між тисяч імперій.
Під ногами розкришений світ амальгами дзеркал.
Він усотує кожен мій крок, хоч би де не ступала.
Що роблю я під зоряним сяйвом нічних покривал?
І чому кораблів твоїх манить так місячний спалах?
Все ж довкола фальшиве: від світла й до слів на вустах.
Та мені все одно: ти отрути налив до Граалю...
Я – на відстані дотику /наче впольований птах/,
Бо твій мед на мені… і в мені... а в мені – твоє жало…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744338
дата надходження 01.08.2017
дата закладки 01.08.2017
А боль твоя меня не отпускает.
Желаю не забвения и снов -
Крушения незыблемых основ.
Я - камень. Испокон меня таскает
Один из вас, Сизиф. Не нужно слов.
Презренный фатум, горькая судьбина!
Поверишь? Я и сам себе не рад.
Злой жребий… Там, в долине, виноград,
А мне нещадно жжет и сушит спину.
Маршрутом проторённым - годы в ряд…
За что? За бунт. Но камни говорят -
Основы передернутых понятий
Заложены другими, не тобой.
Умеют люди. Ты ж – труби отбой.
Бой за себя и вечный бой с собой -
Не самое благое из занятий.
Оставь меня. Не твой удел. Довольно.
Пестом толочь и в клочья рвать мечты?
Они - цветы! Весенние цветы!
Смотри, не рви. Цветам бывает больно.
...Я тут побуду, камни не спешат,
А ты беги в долину. Разнотравья
Вбери в себя пьянящий аромат,
И помни – ты ни в чем не виноват.
Мечты живут, чтоб стать однажды явью.
Ну, что стоишь? Беги, названый брат.
Да, гнев богов неправедный возможен:
От зависти, от скуки, сгоряча -
Не разглядев - чуть что - рубить сплеча,
Разящий меч выхватывать из ножен.
Судья-фигляр под маской палача
Горазд перекрывать пути-дороги.
...Всего лишен, отчаяньем объят,
Все ж чести не теряешь - тем богат.
Терпи и знай – щедры на милость боги:
Одумавшись, за все благодарят,
Благоволят... Беги в долину, брат.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484694
дата надходження 10.03.2014
дата закладки 29.07.2017
Уберите ножи.
…на тарелках - одни мармеладки.
…на обугленном сердце устало скребутся коты.
Демон мести уродлив, коварен и приторно - сладкий.
И варенье безумств
убегает с дымящей плиты.
Здесь нет мягких углов.
И, естественно нет равновесья
Для испуганных душ. Отдыхают волхвы у ручья.
Эту адскую боль вопиющих миров мракобесья
Мы не сможем принять.
…каждый просто уходит в себя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743107
дата надходження 22.07.2017
дата закладки 23.07.2017
Що та крапля, коли скоро злива?
Сльози Бога в пригоршні збирай.
Непідсудний, як ворота в Рай
Відчинились... хай собі глумливо
Сірим хтось замулить виднокрай,
Бо душа, чи щось взамін, - вразлива.
Що той глум, коли брунатним соком
Вишні налилися на гіллі?
У росі купаються джмелі,
Можуть і вкусити ненароком...
Як серця холодні і малі,
То й біда на них накине оком.
Що там ті образи, коли голос
Навздогін лоскоче?.. не збагнеш,
Чи то сон, чи ти скучаєш теж
Так, що й світ коцюрбиться навколо?
Не нанижеш пам"ять, не зітреш, -
Дві душі звінчали видноколом.
Спрага прокидається спроквола,
Що та крапля? - падай, не бентеж.
18.07.17.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742770
дата надходження 20.07.2017
дата закладки 21.07.2017
ще рожеві світанки малиноводзвонові
на церков куполи посідали спочить
щоб тубільців розважить молитвами оними
та прибульці пливуть їх вітрил не спинить
молитовним благанням відомого імені
бо вже прокляті чути совині пісні
бо в корови вже кров витікає із вимені
і не пить молока ні тобі ні мені
бо розірвано ніч від старців кожушиною
аж до судного дня покриваючу світ
без упину палаючі кидаєм шини ми
і читаєм осмислено твій заповіт
а тебе ми робили прокрустовим ідолом
і поверх покривали сувоями лжі
все відкрилося час коректурою видалить
всю облуду бо ми стоїмо на межі
та світанки рожеві змінились загравами
що кривавим потоком заповнили світ
випав жереб зіграти за істини правилом
у якому основою твій заповіт
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117071505454
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742184
дата надходження 15.07.2017
дата закладки 16.07.2017
А я сьогодні у сумній спокуті
Проводжу ніч. І келих на столі
Світ місяця ввібрав, немов цикуту...
Його ще пить... Аби лиш не пролить,
Немов сльозу, цей витончений трунок
По тій, спливаючій в нічну пітьму
Зі склянки, мов останній поцілунок,
Який на пам"ять назавжди візьму
В дороги даль, проторену внікуди...
Вона, можливо, приведе кудись,
Де ніби дотик стриманий розбудить
Ті почуття, що відійшли... Молись
Цій рідині- ти в себе увібрала
Сум спомину за тою, що пішла...
Я п"ю за те, щоб пам"ять не вмирала...
Я п"ю за те, щоб пам"ять ожила...
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117071100893
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741472
дата надходження 11.07.2017
дата закладки 14.07.2017
Новий день розливався над світом...
Промінь долечку кожну втішав...
Не відчують тепла того... діти...
Як не знає обіймів душа...
Звідусіль визирає байдужість...
Не знайдеться шляху доброті...
Хвиля відчаю - то неминучість...
Нема прихистку їм у житті...
Б`ється дощик в обличчя... та вітер...
Горя черга... неначе рої.
Важко жити на світі цим дітям...
Гірко дуже... не мати сім` ї.
Серце рве лише погляд котячий...
Чи щеня, що прийшло до воріт...
- Якщо кожен... обійме малечу,
В цьому світі... не буде... сиріт.
10.03.2017 р.
Фото з інету.
Если каждый...
Солнце ясное греет планету...
Озарит каждый дом... не спеша.
Но тепло не почувствуют дети,
Коль не знает объятий душа...
Не коснулась волной своей нежность...
Небеса только горести шлют...
Их отчаяние - неизбежность...
Для судьбы не нашелся приют.
Хлещет дождик... и ветер... и вьюга...
Испытания не из простых...
Сложно жить с постоянным недугом...
Но больнее им... без доброты.
Сердце вздрогнет от взгляда котенка...
От щенка... со слезой у ворот...
- Если каждый... обнимет ребенка,
В этом мире... не будет... сирот.
08.03.2017 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722760
дата надходження 10.03.2017
дата закладки 11.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.03.2017
Як світить місяць вдалині,
СИГНАЛОСИНГЛЯЧИ мені!..
Оце писатиму про віти,
Які коханням враз освітить,
І про якесь метафоряче...
Наче...
ТЬФУ БЛІН!..
Та встань!
Та встань уже з отих колін,
Бо буревієм дах зірвало,
Бо час ще є. Та часу мало...
.....................................
Лай*но в поетоіпостасі,
Ти знаєш, як скавчать на пласі?
Що? Не здогадуєшся? Жуть...
Тобі я дещо розкажу...
.......................................
Він був поет. Все наче просто.
Коли вели його на розстріл,
Він вже не нив... (раніше нив...)
Вдихав чарівний смак весни
І все бажав (стрілять- не вішать)
Аби усе здійснили швидше,
Бо насолодою для ката
Дивитись, як комусь чекати
Приходу Мороку... І Діва
(комусь ще є до нього діло?)
Десь заголосить, Сонцесяйна...
Принаймні, виглядав охайно.
А як його Душі Нетлінній
На розстріл встати на коліна?..
І тут... Помилування... -Кате!..
Тебе волів би розірвати!..
Чи не тебе... Ти ж виконавець...
Ми десь брати з тобою навіть,
Бо виплеснем у світ із шалом
Усю ненависть до "рішали",
Що нас обох лишив "настрОю"
(поет і кат не ходять строєм)
А дівці що ж? Не голосити?
Іти вареники ліпити?
Це замість, щоб ото з піаром
Упитись трауру нектаром?
І скиглить потім повсякчас
"Як я... Як я любила вас!!!..."
Отак... Поламані прожекти...
...........................................
Та ти, ПОЕЗІЄЕЖЕКТОР,
Не розумієш, що кажу я...
Іди... Бо ПОМ"ЯНУ "У СУЄ..."
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117030700977
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722026
дата надходження 07.03.2017
дата закладки 07.03.2017
На світ спада нічна імла,
Немов покрови...
Тебе до мене привела
Дорога знову
Одпити темряви вина-
Сумного зілля,
Що нас посвячує до дна
В гірке похмілля...
Над попелищем сивий дим...
І знають люди-
Чого домігся, не завжди
З тобою буде...
То наливай кохання жбан-
Останній спомин!..
Нехай майбутнього туман
Серця наповнить
І приховається в серцях
Тепло минуле.
...бажання Мавками в лісах
Нічних заснули,
І ми заснемо назавжди,
Торішнім цвітом
Там, звідки скільки не іди,
Не в змозі вийти
За межі потаєнних кіл,
Що креслить доля,
Повз класи пізнавальних шкіл
Сумні юдолі,
В яких бажання залягли
В тісні пенали,
В яких колись і ми були,
І все пізнали,
З яких ми рано відійшли
У неминуче,
У ті тумани , що колись
і нас розлучать...
Та ми БУЛИ... -ЯК МИ БУЛИ!..-
Шепочуть губи...
То до останньої налий
Сумної згуби.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117030101170
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720952
дата надходження 01.03.2017
дата закладки 01.03.2017
Я тоже вдохновилась картинами Джеффа Роуленда, как автор Kostyanika.Небольшой экспромт к картине из серии "Не только осень на двоих"
У двоих есть не только осень,
а весна рек полноводная,
летом - травы налиты росами,
а зимой - у камина ночь звездная.
Осень только лишь часть времени,
с листопадом, дождём и инеем,
а весна зажжёт в сердце пламенно
ту любовь, что ветрам непокорная.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720335
дата надходження 26.02.2017
дата закладки 28.02.2017
Так звабливо
Чарує рай видінь,
Обіцяний думкам, що не збулись;
На паливо
Віддавши власну тінь.
Оклунок чар розсипала колись, -
Переплелись
Так солодко,
Як патока і мед.
Хвилюється опоєна душа
Тим мороком.
Засніжить і задме...
Не варта свіч і мідного гроша,
Усім - чужа.
Так плутано
Твій погляд зве:" Скорись",
Углиб, не мур копає, ставить тин -
Надумано.
Плющами подались,
Обнявши лісу, дикий сіять кмин
І долі кпин.
А любощі
З небесного Ковша,
Зіллють дощі
У пригорщі
Їй, а мені
Лиш позивні
На кінчику ножа
Бо я - чужа...
21.02.17.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720713
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 28.02.2017
“Приручи мене, вовче, та так, як раніше нікому
Не вдавалось.”
(Олена Вишневська)
А що тобі, вовче,
Коли на холодну алею
Мене прогулятися кличеш щораз уночі?
Належала б зграї, то може, й була би твоєю,
А зараз в руках
від міської квартири ключі.
Й тобі повертатися час
До голодної зграї,
Тому, що вожак… а за тим перевалом – зима.
Поглянь, як до тебе іду по нічній магістралі.
Потім – відвернись,
хай поглине мій образ пітьма.
Й на зорі не вий…
Я також відпущу їх за вітром -
Цих пісень не почують ( хіба що самотній птах)
Тільки б ти не відчув, як вдихаю нічне повітря,
Й не помітив вогню
у зелених, як ліс, очах…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720701
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 28.02.2017
Ти прости мені, Ніч,
Що волію кохання бажати...
Щиросердно прости,
Бо бажання- у звичці людській.
Звичайнісінька річ-
Все говорячи, щось приховати,
Як ховає мотив
Сутність пісні на мові чужій.
Зоресяйна, пробач,
Що в долонях не втримаю зорі,
Ті, які ти мені
Зорепадом жаги пролила.
Ти зірками не плач,
Не губи їх даремно... I'm sorry...
Саме час по одній...
За любов... Із твого джерела...
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117022613536
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720509
дата надходження 26.02.2017
дата закладки 28.02.2017
*експериментальний сонет у нетипово мінорному виконанні. Авторські знахідки*
Чому нема (у плині світ зіскніє...)
Того казкового, що зветься mon ami ?
Бо ниє там... По-під ребер"ям ниє
Прадавнє таїнство, обізване людьми
Коханням, що безсмертними Богами
Одвік, здавалося, дароване було
До людства днів останніх- Вічна Прама...
А нам з тобою- ні, не випав долі лот...
Цей смуток віддзеркалить час осінній.
І по стіні змалюють наші тіні
Фінальну мить Ромео і Джульєтти...
Сумний альянс поетки та поета...
Цей декаданс відійде з нами в Лєту...
Його ми вип"єм, мов цикуту нині.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117022600376
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720310
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 28.02.2017
*експериментальний сонет з грою іншомовних слів*
Що скажеш ти, Камбронне? Битва Ватерлоо
Вже нами програна... і сліпне вечір наче...
І, мабуть, саме час настав почесній здачі,
Бо- а la guerre comme а la guerre. І що такого?
Наполеон не зміг... То не твоя провина,
Що поле це сумне усіяно синами
la France est belle. Дні наші злічені не нами.
Невже ж з Імперією Гвардія загине,
Зганьбивши здачею свою військову честь,
Чи з честю разом відійде в минуле?
О, ти, Камбронне, зараз будеш просто Best!..
Час перемовин вийшов. Далі буде смерть.
Бігбен небесний ллє його, мов кулі.
Відповідай їм- merde! Нехай вбивають. -Мerde!
Нижче даний вірш приведено з показником розміру і з транскрипцією іншомовних слів
(13) Що скажеш ти, Камбронне? Битва Ватерлоо
(13) Вже нами програна... і сліпне вечір наче...
(13) І, мабуть, саме час настав почесній здачі,
(13) Бо- а ля гер ком а ля гер. І що такого?
(13) Наполеон не зміг... То не твоя провина,
(13) Що поле це сумне усіяно синами
(13) Ла франс іс белл. Дні наші злічені не нами.
(13) Невже ж з Імперією Гвардія загине,
(12) Зганьбивши здачею свою військову честь,
(11) Чи з честю разом відійде в минуле?
(12) О, ти, Камбронне, зараз будеш просто Бест!..
(12) Час перемовин вийшов. Далі буде смерть.
(11) Бігбен небесний ллє його, мов кулі.
(12) Відповідай їм- мерд! Нехай вбивають. -Мерд!
*Історична довідка
Коли у битві при Ватерлоо наполеонівську армію було розбито англійцями, одному з карі Гвардії, під командуванням генерала П.Камбронна, англійський полковник запропонував здатися. «Гвардія гине, але не здається!» — відповів Камбронн, додавши міцне нецензурне слово. Французькі гвардійці віддали перевагу смерті аніж полону.
**Іншомовні вирази
а la guerre comme а la guerre (фр)- на війні, як на війні
la France est belle (фр)- прекрасна Франція
Мerde (фр)- лайно
Best (англ)- кращий
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117022301527
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719910
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 28.02.2017
Світостворення мить-
Цей написаний Богом роман...
Світло ллється з пітьми,
Хоч усім заправляє пітьма.
Ухнув з мороку сич-
Зорепадом життя пролило.
І настали ЧАСИ
Із БЕЗЧАССЯ... Незаймане ло-
но бажає жаги,
Тої сили з провалин пітьми...
І натхнення, і гидь
Те і те обиралось людьми...
Той адамів ковток-
Щось не той... Не за планом пішло...
Ну а далі потоп-
Це навіщо потрібно було?
Ірреальний засів-
Сипле дощ зорепади війни
І чекають усі
Дня Останніх Божествених жнив...
Розіп”ятя хрестів
При дорогах... І Божі Сини...
Хто їм так повелів,
Щоб по силах обрали вони
Хто найлегші, хто ні,
Ті хрести, що на долі лягли?..
І породжує ніч
Квінтесенцію пензля Далі...
В ЧАСІ мариться МИТЬ
Зруйнувати, що набудував,
І болить, і болить
Геніальна Його голова...
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117022000773
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719381
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 22.02.2017