[b]
Коли Муза
Не доїться
Не варто смикати
Її за цицьки
Пройде час
Попустить
Відтягне
Заспокоїться
І знову подибають
На волю
На ніжках кривеньких
Маленькі
Сліпенькі
Кволі
Рядки
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711665
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 13.05.2017
– Послушай, ты виделся с этим человеком меньше минуты, и до сих пор не сомневаешься в его величии, совершенно не беря во внимание сколько разных слухов о нём ходит. Не зря говорят, чтобы узнать человека, надо съесть с ним пуд соли, ты ведь даже с ним ни разу за стол не садился. Ещё говорят – хочешь узнать человека, узнай его друзей, а ты помнишь – друзья у него были, мягко говоря, разные. Или – встречают по одежде, провожают по уму, ну разве хоть что-то из этого было в нём достойно внимания? И ты, за одно короткое знакомство, по сей день относишься к нему не иначе, как к настоящему Богу! Нельзя же быть таким опрометчивым! Ну что он такого успел тебе сказать за несколько секунд, что ты настолько в нём уверен?
– Он сказал мне – Лазарь, явись…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731462
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 01.05.2017
Никогда ещё май не бывал также близок к провалу
Обещанья весны кроет корка прозрачного льда
Эта льотра-зима переносит страданья помалу -
То туда, то сюда
То туда, то сюда - так колеблется маятник неба
Кому вечность - за миг, кому миг - ни за ломанный грош
Это истовый кайф - когда быль превращается в небыль
Не поймал - не поймёшь
Не поймал - не поймёшь, почему я немного не в духе
Жизнеед жизнелюба не вычислит по номерам
Это льотра-зима отпускает весну на поруки -
Та идёт по рукам
Та идёт по рукам, словно истина, бита-избита
До меня добирается в ссадинах и синяках
Обними и усни, кострома*, моя речь посполита
Мой гопак тапака
Мой гопак тапака - это танец любви и печали
На подносе судьбы , как по тонкому крохкому льду
Пока льотра-зима атмосферные вехи качает
Я к тебе не дойду
Я к тебе не дойду
То туда, то сюда
Не поймал - не поймёшь...
-----
*Кострома — сезонный мифологический персонаж, являющийся воплощением весны и плодородия.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730211
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 24.04.2017
О победах свой героической роты,
О падении евро, свободе Курил
Мне молчал и курил боец желторотый.
Он молчал и курил.
И старик у метро разутюжил гармошку –
Он молчал и играл свой заезженный вальс,
С расстановкой жал клавиши вдоль понемножку,
Засучив рукава:
«Ни кола, ни двора, ни зелёного сада
Ни проклятий, ни жалоб – вообще ни рожна –
Только старости немощь да город в осаде,
Да болеет жена».
Мне малыш на руках у беременной мамы
В толковище за право на паспорт в ОВИР
Улыбался беззубо, беззвучно и прямо,
Если б мог, говорил.
Мне трава пожелтела и листья опали
Тоже молча: природу зови – не зови.
Это небо в опале, эти люди попали
Под колёса большой нелюбви.
А в сетях социальных камланья и мука –
Феодала подставил дежурный вассал,
Тот легенда, а тот – распоследняя сука –
Чище детской слезы обличенья фейсбука.
Будя всем недотыкомкам впрок и наука,
Не жалея ни деда, ни сына, ни внука,
Он просил перепост,
И писал, и писал…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528497
дата надходження 07.10.2014
дата закладки 24.04.2017
засыпай, моя дорада!
эти сумерки - не зга.
изувечная прохлада,
осенённая тоска -
все замрёт в массивных зимах.
свечи жги, да мни котов.
что сейчас необходимо,
несущественно потом.
укрывай свой норов летний,
убаюкивай печаль.
нежность - тоже добродетель,
нежные стяжают рай.
разве нам с тобой впервые?
если осень - подождим,
если ливень или иней -
кто любим, тот невредим.
проживём, моя дорада,
проютимся до тепла,
лишь бы ты со мною рядом,
словно вечность, пролегла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612318
дата надходження 10.10.2015
дата закладки 24.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.04.2017
...Если в доме устроить очевидное вопиющее безобразие, в просторечии именуемое "срач", например, установить на ковре в центре комнаты початую кастрюлю борща, да еще свалить выстиранное белье из машинки на обеденный стол, да еще разложить инструменты, крепеж и пару флаконов WD40 на диване плюс поразбросать детали семейного гардероба повсеместно и водрузить стопку книг помассивнее на гладильной доске - это все будет сохранено детьми в священной неприкосновенности.
Но если детей оставить наедине с практически безупречным порядком...
Последний предается ими немедленному поруганию, вплоть до полного искоренения. Они возвращают мир квартиры во времена первобытного, доуборочного хаоса. Он им как-то роднее, привычнее, уютнее: окутав себя беспорядком, детишки немедленно погружаются в самые благопристойные детские ремесла - рисование, конструирование, чтение, уроки, штопку кукольных нарядов и ремонт игрушечной амуниции.
То ли это (1) обычная, и потому здоровая психологическая особенность возраста, то ли (2) древний детский культ. Я склоняюсь к мысли, что это первое, возведенное в степень второго.
Но чем бы это ни было, придется с этим мириться, и даже с некоторым облегчением, если моя теория верна. Вооружаемся стоицизмом, ждем и боремся с хаосом в одиночку.
Конечно, родителям, достигшим полного просветления и поклоняющимся Абсолютному порядку, с этими полурослыми срачепоклонниками не договориться никогда. Отцы и дети, опекающий и опекаемый, respect my authorita! и т.д.
А я вот вдруг вспомнил, что одержимые порядком и расписанием дети попадались мне по большей части в хрестоматиях. В книжках эти румяные, умытые, со стерильными зубами и стриженными под ноль ногтями, тщательно на пробор причесанные и в косички заплетенные создания, с благообразным видом разводящие руки в утренней зарядке (уставная майка в комплекте обязательна) или с мудрой улыбкой склоняющиеся над раковиной с грязной посудой (как правило, в школьной форме), выглядели будто бы и ничего.
Но как же я ненавидел своего одноклассника, который был именно таким, хрестоматийно-книжным! - Ну вот представьте себе: он обладал огромной коллекцией миниатюрных моделей самолетов, автомобилей, космических кораблей, военной техники и еще чего угодно. Все это хранилось на полке, тянувшейся вдоль стены комнаты - а квартира была угловая, поэтому стена была весьма протяженной, во всю ширину дома. И вот на этой бесконечной полке - его несметные сокровища; но все эти даймлеры-шевроле-жигули, союзы-аполло-восходы, танки-самоходки-гаубицы стоят в строго, строжайше, раз и навсегда определенном порядке. Ни дай вам Бог сдвинуть хоть что-нибудь хоть на миллиметр - больше вам в этой квартире не бывать. Моментальное изгнание, проклятие на веки-вечные, непреодолимый бан.
И я послушно застывал - руки по швам - возле этой мемориальной полки и поедал глазами эту невозможную роскошь. А он стоял рядом, в чистейшей выглаженной рубашке, шортах без пятен, но с железобетонными стрелками , причесанный на нерушимый пробор, с чищеными зубами и ногтями под абсолютный ноль и созерцал. С удовлетворением - учиненный им отвратительный порядок вещей, которым природой назначено быть в беспорядке; с мудрым и назидательным видом - меня, мои растрепанные патлы, черноземные ногти, сомнительные зубы и все нехрестоматийное остальное.
Знал ли он, что мне сейчас больше всего на свете хотелось его придушить? Наверное, знал, но ничуть не беспокоился: по тем скудным временам таких коллекций больше ни у кого не было, поэтому возможность еще раз хоть глазком и не дыша на это посмотреть служила ему защитой лучше, чем личная охрана служит монархам, президентам, олигархам и поп-звездам.
Но как же я его ненавидел!
Ложью оказались все эти хрестоматийные малолетние старички, приседавшие в голубых майках у идеально заправленных кроватей, выпрастывая перед собой безупречно параллельные ручки с образцово-показательными ногтями. Если бы не печатали притчи о них в детсадовских и школьных книгах, никто бы их и не читал никогда. Все эти книжки были написаны об одном человеке, том самом моем школьном товарище, который владел колоссальными и совершенно бесполезными игрушечными богатствами. Точнее, это они им владели.
А вот "у тебя на шее вакса, у тебя под носом клякса" - это художественная правда о буйном детском народе, исповедующем культ срача в силу cвоей здоровой детской психики. Это мы читали независимо от попадания текста в школьную программу. Правда же! О нас!
...Ладно, пойду, приберусь за детьми. Слава Богу, психика у них - совершенно здоровая.
2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730173
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 23.04.2017
я щоночі маю різних чоловіків
я зраджую Йому з ними регулярно і віддано
принципово і пристрасно у власній невірності
найліпша їх риса - з ними завжди є про що поговорити
точніше, вони говорять, я - слухаю і посміхаюсь чи плачу
чи посміхаюсь і плачу плачу і посміхаюсь
з ними я не стиджусь власних сліз
а вони не бояться їх бачити
вони пахнуть приємно і смачно щоразу інакше
з ними я почуваюся у безпеці
ми п'ємо найдешевше і найсмачніше вино
яке можна було знайти в супермаркеті
ми палимо сигарети і танцюємо на балконі
коли всі сплять
ми вслухаємось у наші мовчання
ми зазираємо усередину наших страхів і ніжностей
поки вікна сусідів темні
у понеділок це Рільке
у вівторок Целян
щосереди Стус
а сьогодні Воячекова черга
з Райнером і Полем я пригадую німецьку
наново відчуваю мову з Василем
Рафал вчить мене польської
я засинаю під ранок поклавши маківку
на розкриті долоні
книжкових сторінок
але п'ятниця субота неділя
Його дні
того хто ніколи не написав жодного вірша
того хто навряд зупинявся в книжковому
поруч полиці з поезіями
затамувавши подих
бо все що він робить - вірш
всього чого доторкнеться стає - віршем
слова сплутані в його вустах
віршовані
навіть предмети вислизаючи з Його рук
падають поетично
лагідно
бо сам Він - вірш
написаний кимось в натхненні спіймати Бога
за краєчок сорочки
бо усе написане мною - один-єдиний вірш
про Нього
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729638
дата надходження 20.04.2017
дата закладки 20.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.03.2017
Білим по чорному
з того світу відбитком
на твоєму серці.
Білим по чорному
з перших слів немовляти,
що, рвучи перепони років,
шепотом лунає
з пустого черева мерця.
Білим по чорному,
оскалом на губах, що розбиває об плитку пусті винні
пляшки телефонною смскою
«Нам треба розстатись, вибач»
Білим по чорному
обіцянкою ніколи не розлучатись після уже звичного
«Алло, коханий, я зайнята».
Білим по чорному
захеканим поривом й пестливим зітханням
коли нічна щирість закувала залишки сорому по кутках кімнати.
Білим по чорному
це вбивати в мені людину
усюдисущими запитаннями в школі:
«Ти знаєш, що ти людина?»
не знаю іще
не прожив.
Білим по чорному
зі світу, де немає моралі,
чи добрих і поганих відтінків,
де є лише світло, що відтіняє фрактальними лініями двох наркоманів
й прямо на сторінки цього блокноту з чорними сторінками,
котрим ти мене арештувала
на довічне ув’язнення
лише достойними бути присвяченими тобі віршами.
Білим по чорному
грізним кулаком над остогидлим паршивцем,
що змушував тебе терпіти весь цей біль і бруд,
зневагу й плювки в сторону твоєї честі,
грізним громом в заломлених роками посивілих очах,
коли кулак заноситься уверх, аби стерти сльози
з потомлених повік,
щоб залишити їх по тому просто так стікати,
бо у тому паршивці ти впізнав себе
такого ж
в дідовій кімнаті.
Білим по чорному
висікаю кам’яні обличчя в залі,
котрі от-от готові зірватись в оплески
й прибити їхні крики,
немов дзижчання комара.
Білим по чорному
нова сторінка — нове життя
почни нове життя, почни нове життя,
втечи від усіх своїх проблем,
почни нове життя, почни нові проблеми,
почни усе нове, новий погляд,
нові відчуття,
так наче від цього новим стану я сам,
хоч я однаково буду відчеканювати білим по чорному
словесний вир, аби прошепотіти це комусь на вухо,
чи в людному залі, вивалюючи весь до крові закипілий спів
тисячі розбитих й зруйнованих світів
отак от щиро й по наглому
прямо на стіл,
а що ти?
що нового?
Білим по чорному
словами, неначе світлячками,
літаю коло неосяжності сотні банальних істин
в намаганнях зронити з тієї глобальної всеосяжності
бодай одне яблуко едему
й ото вам
чорним по білому
віддати в руки
аби посмакували ним сповна.
Білим по чорному
це так, неначе ти уже дорослий,
але зачекай іще трохи
тобі ж іще 17
тобі ж іще 19
тобі ж іще 21
22
24
26
7
8
9
Сергій! А-ну злізь із тієї го_ки!
Тобі що іще 17?
Білим по чорному це думати: була то горка, чи голка?
Білим по чорному
це вицарапати тобі очі, щоб ти побачив,
як молоді таланти вистигають під яблунями на дворі;
кажуть, що як підійти до них достатньо близько
можна почути, як в’яне їх світле майбутнє
під пустими пляшками
й черговим-поворотом-не-туди.
Білим по чорному
пишу тобі, мій друже,
вкладаючи усю любов й щирість
в кожне слово
в кожен образ
й кожну тінь, що падає на текст
Зазирни крізь ці букви
пірнай у білий колір тла
й у мій вимір навиворіт,
у мій вимір у негативі,
де я видряпую ці букви
з іншої сторони сторінки,
де я кишені вивертаю на папір
ось, дивись, усе що маю, віддаю тобі,
віддав би іще більше, якби мав;
пишу білим по чорному,
аби у твоїй єдності місця, часу й дії
усе відбилось
чорним по білому.
Білим по чорному
з того світу
тобі в їбало,
сука.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723087
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 29.03.2017
я народилась у грудні,
було в біса холодно,
між ескалатором поверху третього і п ́ятого,
в стінах кольору синьої хвороби,
справа від автомату з колою і дешевим ланчем -
станція Святого Духа,
то була станція Святого Духа.
вуличні музиканти ревли і гупали,
майже трупами перехожі слухали, лицями
дірявими наступали на футляри
розкриті - там мовчав Кінг і навіть Ганді
відмовчував скляні двері,
де раз-у-раз в такт басам стогнало
метро
на станції Святого Духа.
я народилась о двадцять другій ранку
о двадцять другій нуль нуль,
і нуль нуль весь в мені,
і він ще досі зі мною чи замість мене.
я пам ́ятаю чиїсь мартінси спинені поряд,
потертий джинс, пакет з паперу
що шурхотів,
булку і каву в пластику - то був ти.
ти тоді блукав еспланадами, читав вірші
на сходах меморіалу Лінкольна,
мав якусь дружбу з музикантами Санта Катаріни
і їв з ними часом булки на тій станції
о двадцять другій ранку.
на станції Святого Духа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440023
дата надходження 28.07.2013
дата закладки 29.03.2017
Жизнь то бьёт, а то бьётся ключами от дома.
То бросает их в море, то в вечное царство Аида.
Ты становишься маленьким, будто небрежно ведомым,
И спираль днк всё кодирует слово "обида".
И в итоге понятно, что дома-то не было вовсе,
Ты устал от скитаний и вечноотсутствия чашки.
И зачем все шесть лет такая холодная осень?,
И карманы протёрты вечночужими ключами.
Ну а в поезде чай в нестерильных стаканах отвратен,
Посему нет уюта и небо сжимается в мячик.
И в стекляшках, целованных, словно подножья распятий,
Жизнь полощется в чае, сквозь поры пакетика плача..
17.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281552
дата надходження 20.09.2011
дата закладки 29.03.2017
..чорним по білому наші сліди вишиванням заплутаним і непевним скатертиною снігу
мерзнуть питання не вимовлені на тремтячих вустах поступово втрачаючи знаки питання
тіло похилене назустріч примарно-відчутному дотику
без відповіді..
всесвіт застиглий довкола коміру твого пальта повертається на свої сумні орбіти
п'ять філіжанок кави на день - і знову пришвидшено по-живому дихається
здрастуй тишо моя перламутрова без'язика кімнатна рибино
на якій ми з тобою зупинились сторінці?..
малознайоме обличчя у дзеркалі здригнеться посміхнувшись насилу судомно
із цією жінкою мені жити на двох ділячи один присерцевий простір
тіні впадуть на плечі різькими кутастими лініями
тягнучи за собою у прірву ночі..
це було б по-філософськи смішним якби не постійні екзистенційні повторення
полум'ям погляду по спині проводжаючи на прощання мов по кризі ковзати
може усе-таки ти озирнешся бодай впівоберта
бодай про себе
подумки..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716937
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 29.03.2017
це - твоє золото
це - твоє чорне золото
берег піщаний кольору янгольських крил
зношених, тертих об гострі кути епохи
спрагу і біль у надрах хіба упокорити?
це свердловина, з якої ти ще не пив
з пекла самого, де вічність в друзки розколота
необережно сповзає за комір твій
благословенне байдужістю хвиль затоки
мов світлячок
сонце в крапельках твого поту
поки
гостро сягає меж божевілля слів...
Художник Francesco Ballesio
(Italian, 1860-1923)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715815
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 29.03.2017
На твоєму обличчі немає калюж і потоків.
тонкострУмінні зливи проходять по ньому наскрІзно.
І тому я пускаю кораблики висохлим руслом -
по піщаному дну, проступаючому острівками
у глибоких очницях, зарослих ясною блакиттю.
І радію із того, що кораблики ці не розмокнуть,
що вони допливуть до рожевого обрію втіхи -
до твоєї ясної, як літній світанок, усмішки
і закинуть свої якори біля самого сонця,
і стоятимуть там, аж допоки ти це їм дозволиш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199705
дата надходження 07.07.2010
дата закладки 29.03.2017
Коли розповзуться вени гадюками по осонню,
Я вислизну поміж ними і витечу з-під землі.
Захочеш мене догнати – постій на снігу босоніж,
Допоки ядуча вічність не випече мозолів
Находжених по асфальту проспектів чужого міста,
В якому нема блаженних – лиш дзвони, та й ті мовчать.
Захочеш мене вловити – замаж свої очі тістом,
Що сходить у передпічку на проскури до причасть.
Вбери перехрестя вікон у мак й перекотиполе:
Захочеш мене почути – молися на ті хрести,
А в ночі вогню і граду молись на гінку тополю,
Що, збита страхОм начорно, не перестає рости…
Коли розповзуться вени гадюками по осонню,
Крізь отвори на зап’ястях я випаду, наче сніг -
На проскури для блаженних, на мак і твоє безсоння,
Що є лиш новим видінням, якого ти ще не снив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428063
дата надходження 29.05.2013
дата закладки 29.03.2017
Поведи мене в гори. Дивися, я вже дорослА,
Я вже вийшла на сушу і конфірмувалася світлом.
Я розплутала море, що піною билось в узлах,
розпустила нагрудні вінки із бутонами зла
і вдихнула небес, що рожевим світанком розквітли.
Поведи мене в гори. За руку візьми й поведи.
Я не буду пручатись, я навіть молити не буду.
Я готова нести на собі кілометри годин
без питань і зворотів, мовчати сюди і туди,
дослухаючись хащів, де вітер гойдає іуду.
Поведи мене в гори і викупай у молоці
із одвічних грудей, що набухли туманом, як чадом.
Покажи мені ранок в лискучій, як плаха, ріці.
Я навиділа доста вселенських і просто кінців,
і тепер я волію побачити світопочаток.
Поведи мене в гори. Нехай нам обом задзвенить
заблукала корова дзеленьком у правому вусі,
а під лівим зійдуться вусаті коти-баюни
і нашепчуть про стежку, що виведе в затишний низ,
і про іншу – туди, куди я дивитись боюся.
І нескоро ще гляну, хоч скільки мене не годуй.
Надігнившу о-манну доточує яблучна гусінь.
Воскресають іуди, а вітер все дме, як і дув.
Поведи мене в гори. Сама я туди не піду,
бо забуду зворотну дорогу і не повернуся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327324
дата надходження 03.04.2012
дата закладки 29.03.2017
По міліметру простір нелюбові
Я обійшла - пустеля кам’яна.
Довкола квітли котики вербові,
Весна п’янила ліпше од вина.
Хотілося, немов після задухи,
Вдихнути щебет, скинути тягар.
Сліпе чуття з глибин квилило глухо,
Згасаючи під сполохи Стожар.
А я сама, як уразливий равлик,
В спіраль згорталась, щоб долати біль.
Потроху крила, на вітрах ослаблі,
Оперення набралися від зір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725995
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 29.03.2017
«У містах із сутінок і черні,
Де цвітуть божевільні вогні…»
(Еміль Верхарн)
Місто, де продають черевики
З вогнетривкими підошвами,
Місто, де я граю на вулиці блюз
На старому банджо без струн.
Місто, що здалеку виглядає,
Наче місто вогнів –
Наче марево Магеллана
На краю Ойкумени,
Місто, де все зроблено з вогнів –
Будинки і вікна, ліхтарі і трамваї,
І навіть душі людей-перехожих
(Все проходить, навіть люди –
І ті – перехожі, перехожі вогню,
Огнепоклонники потойбічного Агні –
Перехожі. Горожани-городники,
Що городять дитинець на попелищах).
Місто Вогнів. Місто Вогню.
Де люди живуть-палають,
Де серця смолоскипи,
Де сонце – вогняна куля,
А Місяць – згарище попелу,
Де відчиняють двері
Тільки до вічного світла,
Де свічки замість монеток,
Де кава ранкова – і то вогняна,
Де огненні ангели віщують пророцтва.
Місто Вогнів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726103
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 29.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.03.2017