Наскрізно вірити в голос
квапливих вітрів.
Хтось оживив мої кисті,
до неба підвівши поволі.
Довго повзуть міжребер’ям
хвостаті уламки весни.
Вляжуться на животі.
Чекатимуть довго
дому, якого немає,
міста, в якому є всі.
Хтось розвернув в очі
сонце. Вкотре стерплю,
як сніги. Вибрані з
пазухи люди вже порозходяться
врешті. Добре було пам’ятати
кожного на лице, добре
було востаннє
кожному щось сказати.
Нас забувають
зовні, нехтують імена.
Вітер кричить крізь голос,
наче зриває стіни.
Завтра розкину светри,
випрані затемна.
Завтра себе поверну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783236
дата надходження 19.03.2018
дата закладки 23.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.03.2018
Мій ангел ніколи не плаче,
Мій ангел не знає втоми,
Він не чекає удачі,
Коли ми ведем розмови.
І погляд у нього синій,
Як небо в травневу зливу,
Мій ангел, з лицем хлопчини,
І каже: «Життя - це диво».
І вірить в це вперто й ясно,
І каже: «Усе минає,
Це люди якісь невчасні,
І запалу в них немає».
У нього робочі руки,
Долоні важкі й згрубілі,
І очі, в який розлука,
Опалює все на тілі.
Та якось приходить днями,
І крила свої ховає,
Все дивиться за птахами,
І світ називає раєм.
І вчить не боятись зльоту,
У нього усе так просто.
У в мене суцільні квоти,
І близькі-далекі гості.
І якось в пусті години,
Коли я не знаю хто я,
Він бачить в мені людину,
Якій не потрібна зброя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761806
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 23.11.2017
Відкриваючи очі кожного ранку, ми відчуваємо холодні лещата реальності на своїх повіках з її довжелезним шлейфом звуків, що засідають у думках на наступні години нашого існування. Радість, сум, сумніви, страх…. Все це звучить у кожному складі промовленого слова цієї персони. Вона шепоче, пестить вухо ніжними дотиками своїх слів, подекуди її голос зривається на крик і раптом зникає у проваллі шепоту. Буває, що голос тремтить, інколи він розливається потоками по венах, стискаючи серце своїми блідими руками, бажаючи відчути ваш пульс. Приходять дні, коли вона хрипне від своїх емоцій, а потім розмовляє за допомогою жестів. Реальність – багато інтонаційна дама з вишуканими оманливими рисами, які зваблюють і обвивають душу невидимими нитками емоцій. Хтось її боїться, інший- вперто протистоїть, демонструючи стійкість власного характеру. Є такі, що тремтять від тієї шаленої реальності, коли відчувають її подих на власному обличчі. Проте найстрашнішим у її чарах виявляється непомітна рисочка, що прикрашає обличчя. Тиша…. Та ледь вловима для очей тоненька складочка, яка подекуди перетворювалася на огидний шрам, спотворюючи ніжні риси обличчя Реальності. Мало кому вдавалося помітити його, тільки ті, чия душа поринала у сірі хмари відчаю, ставали тими щасливчиками.
Таким переможцем були сіро-зелені очі. У їх житті був той момент, коли вся краса неприступної реальності постала перед ними. Що відчуваєш у той момент?? Страх? Суміш здивування і захоплення? Спустошення чи може розчарування? Кожен отримує свою винагороду чи то більше покарання за такий самовпевнений ризик. “Ми пишемо історію своїх днів у тих емоціях, які вирують у душі, сповнюють думки ваганнями і бажанням зникнути у танці мрій. Так і я мріяла про спокій, затишок власних сірих днів, коли просто сидітимеш на підлозі з улюбленою книгою на колінах. Звичайні, буденні мрії блідої постаті з печальними очима. Але прийшла та загадкова дама, обличчя якої було прикрашене тонким шрамом. Тиша… Я прожила свою тишу… Дні, тижні і місяці тиші, які перетворили моє існування на безмовне марнування життя. Здавалося, що життя розділило мою душу на дві кардинально протилежні особистості, які вороже співіснували на території мого внутрішнього світу. Марні намагання привести двох примар до спільної межі зазнавали краху. Одна сторона трималася міцно стикаючи руки у кулаки аби не зронити сліз з очей, інша- вкривалася пилом байдужості і болю. Кожна з них потай шукала причину, чому вони не могли потиснути одна одній руки і забути минуле за п’янким ароматом кави. Всі старання зникали безслідно та в подальшому не виявляли бажання вдруге навідати таких персонажів. Для них вони були безнадійними рештками моєї душі, яка будувала своє життя з вірою у світлі сонячні дні. Іронічна посмішка виникала на їх обличчі, коли мої душевні суперниці розпочинали чергову суперечку. Чому вони не могли почути одна одну? Не знаю…Це питання для мене було непідвладним для вирішення. Єдине, що лишалося незмінним так це Тиша. Я прожила свою Тишу….. Рік Тиші у чотирьох самотніх стінах. Приходили дні, коли я починала божеволіти. Відчуваючи смак божевілля на своїх устах, я говорила сама із собою, з пусткою навколо себе і своєю самотністю. Страшно?? Ні… Це була Тиша мого життя. Це був мій порятунок, аби не втратити рештки власної людяності. Тиша непомітно присідала поруч на підлозі, пильно вдивляючись в мої очі, читаючи у них страх. Вона слухала мої думки і кивала головою, згоджуючись з тим, що я потопаю у відчаї. Найстрашніше було те, що вона жодним чином не намагалася мені допомогти. Тиша насолоджувалася моїм безсиллям, втамовуючи свою цікавість в очікуванні мого згасання. Дні, тижні, місяці…. Календар крокував далі, а моя душа лишалася сидіти там на підлозі у напівтемряві самотніх стін.
Декорації за вікном поволі змінювали одна одну, душа марніла, в очікувані чогось. Пані Тиша навідувала мене щоденно, проте поволі мої душевні суперниці робили кволі спроби до примирення. Поодинокі благальні погляди про допомогу, простягнуті руки і неквапливі кроки на зустріч до примирення. Тіні навколо мого божевілля починали танути і тоненькі промені світанку навшпиньки заходили до моєї душі.
Страшно, коли Тиша сидить поряд з вами на підлозі, але страшніше, коли вона тримає ваше серце. Інколи варто бути непривітним персонажем і не відкривати душу Тиші.
Спробуйте, це варто того….. ”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366595
дата надходження 25.09.2012
дата закладки 06.04.2017
Человек не так нуждается в любви,
Как нуждается хоть в капли понимания.
Так сложилось, что с рождения в крови
В нас таится это странное желание.
Без него мы превращаемся в "ничто"
И становимся пустыми, безымянными.
Отдалёнными от жизни, как плато,
Что за склонами исчезло постоянными.
Понимание так сложно отыскать,
Ведь оно хранится в маленьком количестве.
С каждым днём им всё труднее обладать,
Ибо люди тонут в чёрствости излишестве.
Так поэтому взываю я ко всем,
В ком ещё осталась доля сострадания -
Вы друг другу не давайте стать "ничем",
Поделитесь своей каплей понимания.
http://vk.com/wall-79811519_301
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663481
дата надходження 02.05.2016
дата закладки 07.11.2016
[i]все события и имена вымышлены. любое совпадение с реальностью случайно.[/i]
больше не стоит окрывать твоих сообщений на ночь, перечитывать диалог вконтакте
(почти выученный наизусть).
она надевает косуху, как только увидит свой собственный выдох, будто натягивает кольчугу,
сколько раз ты бы мог схватить ее за плечо и развернуть,
размазать своими губами помаду.
но каждый раз твое сердце обиженно жгло, как советский чугунный утюг.
ты поднимал воротник и сжимал кулаки в карманах.
она разворачивалась сама и проходила, как пуля, насквозь.
сошлись мы на том, что все начиналось с молчания и молчанием заканчивается.
так лампочка ярко вспыхивает, режет глаза, перед тем, как погаснуть.
каждой Алле пожать бы ладонь каждому из Александров,
нырнуть под холодный душ, прижаться к кафелю лбом и заплакать.
мы видимся с ней по вторникам и четвергам, на остановке возле сильпо, ровно без пятнадцати восемь.
она покупает ротманс, серый, как ртуть, как небо над магаданом.
я пытаюсь ее рассмешить, и она смеется,
пока я то глажу, то путаю пряди ее волос, будто я пьяный.
я так хотел бы быть человеком..
но я - львовский туманный сентябрь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608579
дата надходження 22.09.2015
дата закладки 10.12.2015
От монитора оторвав свой взгляд,
Из кресла выбравшись в халате,
Свершив кофейный утренний обряд,
Покинул пост "смотрящего" при хате.
Дверь отворилась, вышел на порог.
Прищурился от света, потянулся.
И офигел! Ну кто б подумать мог!
Мне Мир реальный, мило улыбнулся.
Погладил нежно тёплым ветерком.
Поставил на повтор пернатых трели.
Пса подослал с шершавым языком.
Чтоб мы в глаза друг другу посмотрели.
Коктейль забацал из озоновых сортов
"Глотни" всей грудью, сразу захмелеешь.
В нём аромат не сорванных цветов.
От послевкусия которого балдеешь...
И вот скажите, разве не дурак?
Сижу у железяки, хрень читаю.
Сам добровольно погружаюсь в мрак.
От новостей усиленно страдаю.
Какой тут, к чёрту, оптимизм?
Со всех сторон - Спасите! Всё пропало!
Любой свихнётся напрочь оргазнизЬм.
А может не конец? А светлое начало?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627537
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 10.12.2015
Чёрно-белая ночь расстает,
Тихо скрывшись в тени деревьев,
Под бодрящие ноты чая
Насладится осенним зельем.
Мрачность спалит дотла все маски
И нырнёт с головою в осень.
Оживут разнотонные краски,
Влившись в тёплый оркестр сосен.
Отвлечётся от сна фантазия,
Пробежится лесною крышею,
Чтобы музыка несуразная
Вмиг симфонией стала пышною.
Только капля замёрзшего озера
Сохранит все былые мелодии.
Как же просто всё грандиозное.
Так божественна скромность осени.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624437
дата надходження 28.11.2015
дата закладки 10.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.12.2015
И ночь темна, и звёзды ярки,
И сердце бьётся в такт волнам.
В лодчонке утлой бабка-старка
Плывёт к далёким берегам.
В её руках охапка трав
Из зверобоя и мелиссы,
В ногах, не поднимая глав,
Сидят прирученные лисы.
Она плывёт по водам ночи
Вслед за последним летним днём.
С ней вечность поделится хочет
Горячей юности огнём.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610456
дата надходження 30.09.2015
дата закладки 30.11.2015
На Город опускался тусклый вечер ...
По улицам рассыпалась усталость ...
Лишь загорались фонари , как свечи
И Город серость принимал , как данность ...
Он засыпал в вечерней сонной неге ,
Но вдруг ожил от лёгкого волненья ...
Он даже думать не мечтал об этом снеге ...
О неожиданном Зимы прикосновеньи ...
И закружилась над землёй
Снежинок нежность ...
И в этом танце неземном
Воздушно-снежном
Рождалось чудо , волшебство ,
Рождалась сказка ...
И Город пал пред колдовством
Зимы прекрасной ...
Он так послушно наслаждался поцелуем
И погружался в белоснежные постели ,
И так доверчиво , но трепетно волнуясь ,
Внимал Зимы любовным откровеньям ...
Расплылся в небе дивный , чудный вечер ...
Лишь фонари во все глаза глядели -
Как Город обалдел от этой встречи
И как влюблённо преклонил колени ...
Кружилась нежность над землёй ,
Кружилась нежность ...
И в этом танце неземном
Воздушно-снежном
Рождалось чудо , волшебство ,
Рождалась сказка ...
И Город пал пред колдовством
Зимы прекрасной ...
Обыкновенное чудо в обыкновенном городе обыкновенным вечером 28 ноября 2014 года...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625031
дата надходження 30.11.2015
дата закладки 30.11.2015
И мы прощаемся, и с нами,
И мы уходим, и от нас,
Сквозь терны, звездными ночами,
Мы пишем свой живой рассказ.
Кто ненавидит, кто же любит,
Кому мы душу извели,
Кто нас и сам немало губит,
Кто убегает от любви.
А кто-то ждет, и мы кого-то,
Скучает верно без тепла,
Скучаем мы. Осталось фото -
Искра сгоревшего костра.
Везет кому-то, нам едва ли,
Иной же раз - удачный день,
И нас несчастья миновали,
Усталость сникла, боль и лень.
Дышали нами - задохнулись,
А мы покой свой берегли,
С рассветом сизым не вернулись,
Все как обычно, не смогли.
Дышали мы - не надышались,
Был кислород пьяней вина,
И с сердцем раненым остались,
Судьба нас выпила до дна.
Нам все понятно. Речи. Маски.
Мы попрощаемся, уйдем,
Вся жизнь - сюжет, увы, не сказки,
Все умирали, мы умрем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505610
дата надходження 17.06.2014
дата закладки 29.11.2015
Накриває столицю аж з вінцями
Біль тупий від гламурного джебу.
Справжні Істини родять провінції –
Там простіше все – з Богом, і з небом.
А столиця нахабно висмоктує
Всеньку справжність – достоту, до кістки.
Залишаються тіні зі шмотками,
Тільки шлунки й роти... вже без мізків.
Тут простіше – говориш зі зливами,
А бува з віддзеркаленням власним.
Тут ще можна побути щасливими,
Якщо навіть те щастя не красти...
Десь тут спокій ховається в затінку,
Тут десь двері, сусідні із раєм...
Тут земля, як покинута матінка,
Всіх дітей із доріг виглядає...
Тут дитинство з худими колінцями
Завше мріє про дальні дороги…
Бог навідує часом провінції -
Тут ще можна торкнутись до Нього.
01.07.09
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253321
дата надходження 12.04.2011
дата закладки 18.11.2015
А я хочу на дах – говорити із ніччю про все,
і розкинувши руки, ловити зірки ув обійми…
і з отарами снів – що, мов хмари лінивих гусей,
зачіпають шпилі, у надії, що місто їх прийме…
а я хочу на дах, де не чується плину хвилин,
тільки скрипи вітрів на пюпітрі старої антени…
щоб привів мене там, де буваєш лиш тільки один,
залишаючи маски свої сірим привидам із мізансцени.
а я хочу на дах, де давно не рахуються дні,
де весна крізь склепіння збігає дощами розтало…
щоб спина до спини, й щоб мурашки по спинах одні,
поки два божевілля за руки, до ранку – змовчались…
09.03.2011 (С)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245874
дата надходження 09.03.2011
дата закладки 18.11.2015
Ти - тепло і світло.
Найтихіші кроки.
Недопите літо.
Всеосяжний спокій.
У мовчанні неба,
як прийдуть тумани,
На долонях в тебе
моє сонце встане.
З кольорових літер
в будні стоголосі
Я складу для світу
цю, вже нашу, осінь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294494
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 18.11.2015
І проїхався небом
на сірому віслюкові
перемерзлий, намоклий,
застуджений Сірий День
понад містом, де тісно
сплелися вірШІ і колії.
І так хрипко заводила
втома своїх пісень
за копійку... За гривеньку
в мокрому капелюсі
серед сірих калюж,
що не мають ніколи
дна...
Де простим олівцем -
на коробці з якогось пупса -
розмокав під дощем
телефонного номер пульса
і чиєсь "Подзвони...
Замерзаю...Твоя Весна."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572676
дата надходження 07.04.2015
дата закладки 14.11.2015
Мне некого и нечем поминать –
Останутся, кто должен был остаться.
А я учусь её не узнавать,
Чтобы при встрече, вдруг не испугаться.
Мне нечего оставить. Я – никто.
Легко отринуть от вчерашней славы.
И, может быть, лет этак через сто,
Воскресну ради чьей-нибудь забавы.
Мне нечего и некуда спешить.
Я требник наизусть и все каноны…
Так хочется понять, зачем мне жить.
В ответ лишь крики, вопли, стоны…
Мне некого пустить вперёд себя,
В предателях не часто отмечалась.
Но, если ошибаться – то любя,
Чем, если б не любя не ошибалась…
20.09.12.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404510
дата надходження 26.02.2013
дата закладки 11.11.2015
Вітринний блиск б'є місяцеві в груди,
Афішами здригаються слова...
А він іде. Із Всесвіту в нікуди.
А в ньому кожна крихітка – жива.
І брязк, і виск – гарчать залізні коні,
Крізь себе пропускаючи орду...
Старий гуцул на людному пероні
Потроху вичакловує ходу.
Йде повагом, спираючись на бартку –
І вік не той, і музика не та...
Від натовпом народженого ґвалту
Лиш вітер не загубить вірний такт.
Довкруг гудуть, раз зиркне хто спідлоба:
В сорочки надто вишивки чудні?
Чи може візерунок хтось вподобав?
Це ж рідне й... невідоме в наші дні.
Він тут чужий, і час йому не рівня.
А може то вони усі чужі?
Без ліку літ, та звідки йде коріння?
Мільйон облич, насправді – ні душі...
Неспішно йде, натомлено, печально...
Життя – це вічність. Вічність – тільки мить.
Та раптом, озирнувшись, на прощання
Промовить: Прошу, се́бе бережіть...
------------------------------------------
Картина Вадима Одайника – художника закоханого в Карпати
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610986
дата надходження 03.10.2015
дата закладки 17.10.2015
Ти любив мене підіймати, і носити мене на руках,
Теплу кофту свою віддавати, признаватись у почуттях.
І за руку зі мною ходити, утішати коли було зле.
В тишині лише вдвох посидіти.
Ну а я любила тебе!
Ти любив жартувати з мене, поспівати зі мною пісні,
Моє серце ти, як скажений, завойовував, мов на війні.
Ти любив шепотіти на вушко, щось ласкаве або смішне.
Називати мене «Моя грушко».
Ну а я любила тебе!
Ти любив мене обіймати й так стояти години дві,
І в уста мене цілувати за приємне було тобі.
Говорив, що я бездоганна і я тихо мліла, але
Ти пішов як ота омана,
А я все ще люблю тебе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607919
дата надходження 19.09.2015
дата закладки 01.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.09.2015
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=60Z8JFAywF0[/youtube]
Свіча любові гасне від розлуки,
Душа німа, коли вже не горить.
Не ві́зьме Осінь щастя на поруки...
Для когось - вічність, а для Бога - мить.
Що наші сльози в океані світу?
Томляться мрії у пустелі втрат.
Красива жінка:очі з малахіту,
Волосся - ди́во ди́вне в сто карат.
Але і їй, рудоволосій кралі,
Нудьгується дощами уночі.
Предвічний сум, як скіфські пекторалі...
І гострі думи - бойові мечі.
Черпа́є Осінь з душ мінори глеком...
Важкі шляхи до самоперемог...
Весна прийдешня не така й далека,
Чи суджено дійти до неї вдвох?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605977
дата надходження 11.09.2015
дата закладки 28.09.2015
Я була на вечірці із совістю,
з нею ми частувались вином,
напилися ми до невагомості
і нарешті злилися в одно.
Ми співали до втрати голосу,
танювали до втрати сил,
і свідомості,
в невагомості
після себе ми залишили пил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560571
дата надходження 18.02.2015
дата закладки 18.02.2015
То така дивна ніжність,
що ладна не лиш роки,
а й нескінченну вічність
стерти, як дотик руки
часом стирає втому,
біль чи ненависть люту
й просто веде додому,
ніби весна – не лютий,
ніби не сніг то – квіти,
вишень пелюстки білі,
ніби воскреслий квітень
вийшов з твоєї мрії.
Тиша не просить літер.
Ніжний рожевий вечір,
мов би туман чи вітер,
голі цілує плечі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510618
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 22.10.2014
______________________________________________
Лежу на полу. Тихо.
Скольжением воздуха слышу свое дыхание.
Ж и в а.
Если протянуть руку и коснуться лица -
Она рассыплется в песок.
Понимаю,
Что рука - всего лишь хрупкое сплетение клеток,
Песчинок.
Я вижу это, как оно есть.
___ ___ ___ ___ ___ ___ ___ ___ ___
Молчание становится невыносимым.
Напрягая связки, хочу произнести свое имя
Или хотя бы ОМ,
Но...
Я их не знаю. Не помню.
Понимаю,
Что слова все - набор бессмысленных звуков,
Вибрация атмосферы.
Я вижу это, как оно есть.
__ __ __ __ __ __ __ __ __
И вдруг телу становится легко.
Что-то мокрое и холодное нежно укутывает,
Наполняя меня и всю эту комнату.
Открываю глаза -
Дождь.
Зеленые капли струятся сверху, забирая пространство.
Понимаю,
Что дождь - он прозрачно зеленый, мягкий,
Он - форма тебя.
Я вижу это, как оно есть.
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
А как оно есть? Как?
Ведь это не правило, не секрет и не истина,
Ни я, ни комната, ни... дождь.
Возможно и нет ничего. Никого.
И тебя нет.
Нет тебя.
Понимаю,
Что это лишь плод пульсирующей мысли.
Одной на всех.
Аморфной мысли экзистенции бытия.
В которой я выбираю - Себя.
---------------------------------------------------------
И я вижу.
Вижу это.
Как оно есть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197110
дата надходження 22.06.2010
дата закладки 09.10.2014
а жизнь по кругу
вёсны - зимы - вёсны
одно и тоже
одно и тоже
и, кажется, порой,
что слишком поздно
и, что другие
выглядят моложе...
но разделить
дыхание весны
ознобисто-горячечных порывов,
когда все завтра
сложены в листы
и новый день до завтрака отложен
со мной никто не может
только ты...
загадочны маневры красоты
колечками глубинного дыхания
вплетаемся в узоры
миро_ждания
осознанно уйдя от суеты
без повести,
без глав
и без названия
от гнева праведных
до выплеска "ух,ты!"
бутонимся и вянем,
как цветы
... в посту
без влаги состраданья...
растягивают кожу ожидания
на звёздных рамках кельтские кресты....
----------------------
и "кожа ожидания" скрепит натужно
тянет стремя рамок
и сыплется к чертям песочный замок,
и нечто вездесущее не спит -
творит и строит замысел свой новый,
и мир, уже насквозь, как сон бредовый,
к истоку как к источнику приник...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486523
дата надходження 18.03.2014
дата закладки 02.10.2014
Задрожала слезой, желваками запрыгала,
Да заныла в грудине, что в пепел опалена.
И капризными скрипками молний задрыгала,
Под раскатистый кашель планеты разваленной.
Ворвалась сквозняком с пожелтевшими листьями,
Брызг асфальтною пеною колко ощерилась.
Оголенных деревьев воздетыми кистями
Так взывала грустить, что и мне вдруг поверилось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520663
дата надходження 31.08.2014
дата закладки 10.09.2014
Я ее потеряла где-то,
А сегодня нашла в комоде.
Вот – свобода, в коробке с ветром.
Мерить – влезу ли? – Нынче в моде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521633
дата надходження 05.09.2014
дата закладки 10.09.2014
Мне кажется, я как-то стала в позу
И мой талант на рифму заржавел.
А может, стоит перейти на прозу
И наваять с три короба новелл?
А то ваять в желании нетленном
На холст и кисть, быть может, перейти?
Пока Пегас опять не пнёт коленом
И не наставит к верному пути!
2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498712
дата надходження 13.05.2014
дата закладки 13.05.2014
Повіки день проколював промінням,
Складав у стоси книги древніх снів…
Як хочеш жити – запасись терпінням.
Втамують ліки й осінь звичний гнів…
Той звір, що приручив твою свідомість,
Шукає способів проникнути в наш світ.
Здоровий розум – втрачена відомість…
Вінець терновий вріс в колючий дріт.
Твоє розп'яття – ліжко «сьомої» палати,
Життя й спасіння* – явища тут неподільні.
За тисячі років ніхто й не смів гадати,
Що сам Христос опиниться у божевільні.
* - Ім'я Ісус походить з грецької мови Іесоус, що в свою чергу є транслітерацією з єврейської Єшуа, або Йошуа, або ще Єгошуа і означає «Яхве є спасінням», «Сущий є спасінням», «Життя є спасінням».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281803
дата надходження 21.09.2011
дата закладки 13.03.2012
Океан открывает рот,
Хрипит,
Выплескивая рыб, медуз, зазевавшихся прохожих,
Он уже не похож на зеркало,
На З Е Р К А Л О ...
Алло! Проснись! Флаг уже поднят,
Паруса расправлены,
Шире глаза - вдох... Быстрее... Быстрее...
И вот океан внутри.
И кто же ты:
Волна?
Или косяк пучеглазых рыб?
А может, тебя и вовсе нет?
Океан всегда был тобой...
Теперь ты можешь видеть водой.
Ты уже не дождь. Не море.
Ты - О К Е А Н ...
И время твое - Вечность,
Которое порвется завтра.
Кем ты будешь тогда?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225755
дата надходження 01.12.2010
дата закладки 29.02.2012
Ты чист, как капелька росы,
И нет в тебе той суеты.
Подобен образу земному,
Сквозь время ты вернулся снова.
Наверно цель твоя творить,
Внутри себя весь мир любить.
И радостью наполнить дом,
Где с бардами мы все споем.
Подключатся к стихам слова,
И запоют вокруг сердца.
Разделят жизненный мотив,
Земля услышит здешний ритм.
Внутри улыбка, ясный свет
И пусть так будет много лет.
21.10.2010 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272574
дата надходження 29.07.2011
дата закладки 10.08.2011
Любимый учитель, два простых слова,
Но я повторяю их снова и снова.
Я очень хочу, чтобы Вы это знали,
Вы дороги мне, чтобы Вы не сказали.
В моей душе лишь немного печали,
Быть может и вы её замечали.
И сердце бьётся отныне отчаянно,
И я Вам скажу, это всё не случайно.
Мы не заметим, два года пройдут,
И в них только мысли потом нас вернут.
А Вы никогда не бываете строги,
Я очень люблю ваши уроки,
И только для Вас мои теплые строки,
Мы с счатьем пройдем наши дороги.
Любимый учитель, подумать едва,
Как дороги мне эти слова.
Вы в душе моей есть и Вы дороги мне,
Вы есть в моей страстной безумной судьбе.
Быть может не полностью Вас я и знаю,
Но многое я понимаю.
И скоро мы будем видеться реже,
От этого в сердце отчаянный скрежет.
Два года пройдут, но Вы и тогда
Останетесь прежней любимой всегда.
И мне надо сейчас понять лишь одно,
Что было судьбой всё так решено.
Вам надо знать, но лишь я так хочу,
Может и лучше, что я всё молчу.
Мне дорог такой, как Вы человек,
Пусть он проживет весь этот век,
Но он должен знать,
Я устала молчать,
Что так дорог он мне, что он дорог судьбе.
Вы не знаете, что в душе у меня,
Но рассказать Вам решилася я.
Может и стих к Вам не дойдет,
Но кто-то другой меня всё же поймет.
Может не надо знать Вам о нём,
Он может исчезнет с осенним дождём.
Но я буду знать, что писала о Вас,
Я буду знать и потом, и сейчас.
Я буду знать как Вы мне дороги,
Судьба скажет мне: "Всё в душе береги!".
Может быть это просто слова,
Любимый учитель, душа лишь одна,
Знает, что значат они для меня,
И о чём каждый час думаю я.
Знает, а я ей опять говорю,
Что у судьбы покой я молю.
Так сказала судьба,
Что Вы мне дорога,
"Это всё навсегда,
Не забудь никогда!".
В отраженьи не я,
Вы наверно поймете меня,
Я хочу, чтоб Вы знали,
Только б Вы понимали,
Как сейчас всё со мной,
Что с моею душой,
И ещё лишь одно,
Что судьбой решено,
Как Вы дороги мне,
Мне, душе и судьбе.
Любимый учитель, лишь два простых слова,
Но я повторяю их снова и снова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246510
дата надходження 12.03.2011
дата закладки 14.03.2011
Тиша.
На білих сторінках
розсипалось чорне намисто.
Щось жевріє в думках,
Спить уві сні місто.
Тривогу холодів
зимових і безкраїх.
І хмар стадо довів
у місто тай лякає.
Життя, - немов спіраль,
все знову повернеться.
Ти дивишся у даль.
І може щось станеться.
Птахи,квітки,сонце
розчинуться у млі
туману у віконці.
Холодно. Тихо.
Очікування лиха.
Тривога на душі.
Вітер гілля хита.
Мовчить.
Мовчить небо.
Очікує щось небо.
Тривога у думках.
Летить ворона-птах.
Холодно.
Шукаю на сторінках
Теплі слова про літо.
...Яке воно на смак?
Чи тиша...чи то літо?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214781
дата надходження 07.10.2010
дата закладки 13.10.2010
ЙОГО ШУКАЛА Я ДАВНО.
ЦЕЙ РОЗМІР, ПЛЕЧІ, ВОЛОСАТІСТЬ.
ТЕПЕР МИ ДИВИМОСЬ КІНО
В МОЇЙ КІМНАТІ.
СКАЗАТИ ХОЧУ:
З НИМ ВСЕ ТАК, ЯК Я ХОТІЛА.
КОЛЮЧО-НІЖНИЙ ВІН ЩОНОЧІ
ДЛЯ МОГО ТІЛА.
Я ЗОВСІМ ГОЛА З НИМ СКРУЧУСЬ
В ЄДИНЕ ЦІЛЕ.
ІЗ НИМ ЄДИНИМ НЕ БОЮСЬ,
ЧОГО ХОТІЛА.
ВІН МАСАЖУЄ ВСЮ МЕНЕ
БЕЗПЕРЕСТАНКУ.
І НЕ ШУКАЄ, ЯК МИНЕ,
СОБІ КОХАНКУ.
ЯК ПРОЛИВАЮ В ПІКУ МРІЙ
НА НЬОГО ЧАЮ.
ВІН НЕ КРИЧИТЬ. ВІН РОЗУМІЄ
ВІН ПРОБАЧАЄ...
НЕМАЄ КРАЩОГО ЙОГО.
ТОВСТИЙ І ТЕПЛИЙ ВІН.
КОЛИ ЛЯГАЮ Я ПІД НЬОГО-
АЖ ДО КОЛІН.
І АЖ ДО ВУХ
Я В НІМ БЕЗСИЛА.
...НОВЕНЬКИЙ ВОВНЯНИЙ КОЖУХ
СОБІ КУПИЛА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214677
дата надходження 06.10.2010
дата закладки 12.10.2010
Любовь таит в себе загадку,
Не каждому дано ее понять,
Весь мир в душе, и ключ к разгадке,
Хранится там, где ничего уж не отнять.
Останься, человек, без своего богатства,
Без миллионов в банке и привычных благ,
Познай себя, как часть всего пространства,
Узри прекрасное и сделай первый шаг!
Твоя душа - прекрасный ценный дар,
Жестокостью и злом его погубишь,
Она – цветок природы дивных чар,
Откройся миру - ты его полюбишь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213435
дата надходження 29.09.2010
дата закладки 11.10.2010
Розметані зойки, одяг і сни, і збита у піну постіль.
Я знаю тебе? Навряд чи. Пусте, себе я не знаю довше:
ще пішки під білий кухонний стіл ходила до себе в гості,
навшпиньки тяглась до ручки (дверей? Не певна), а увійшовши,
сідала в кутку, глухому, як час, давилася кожним вдихом,
мовчанкою з льодом, скибками лун, і морщилася невдячно….
А вчора взяла з собою тебе: від мороку і для втіхи.
Тебе я не знаю менше, тому з тобою було не лячно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210018
дата надходження 08.09.2010
дата закладки 08.10.2010
Шелест листя, шум дощу,
Світ сховався за хмарами "Ґалуаз",
Може, я надто суворо суджу,
Та більше нема (і не буде) "нас"
Всі розбиваються парами.
...Я ж самобутня, як завше сиджу сама.
За романтичними хмарами
Більше нічого (нікого) нема.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197533
дата надходження 24.06.2010
дата закладки 08.10.2010
Посвящаю мудакам
Эх, повесить бы вас в чёрно-белой петле
Идеологи плоского мира!
Чтоб уродливой ложью, покорной толпе,
Простота чужих масок застыла.
Эх, столкнуть бы вас к мутной воде слов без душ,
Мастера пучковать рифмы в деньги!
Чтоб от пищи духовной обрывки баклуш
Расцарапали глотку презреньем.
Эх, засыпать бы вас мишурой надувной,
Потребители умственной пыли!
Чтобы, сдавленные равнодушья волной,
О прощении тупости выли.
Эх, сгореть бы мне в личном комфортном аду
Неугасшего пламени силы!
Чтобы искры, пробившие крика черту,
Одиночество правд разбудили.
Ночь с 12 на 13.08.2009 года
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207887
дата надходження 26.08.2010
дата закладки 30.08.2010
Касаясь пальцами мечты,
Я замирала у барьера.
На расстояньи высоты
Качнётся мыслей полусфера.
Я не могу тебя поймать,
Чужую душу сердца частью,
И молчаливо передать
Крещенье белою печатью.
Твоя любовь, моя судьба
Свободна в жизни, как и в сроках.
В переслоениях пропав,
Летят пылающим потоком.
Постой, мой ангел, разве ты
Не подарил уже мне Вечность
Магнитом высшей простоты,
Ребром монеты Бесконечность?
6.08.2009 года
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207708
дата надходження 25.08.2010
дата закладки 30.08.2010
Розкажи мені про захід сонця,
Як рожеве небо пломеніло сяйвом,
Як проміння доторкнулося твого обличчя
І повільно згасло ...
Розкажи, як в срібному сіянні ночі
Ніжно вітер розвівав твоє волосся,
Синім полумям горіли твої очі
І співала тиша...
Приспів: На відстані надій я почую голос твій,
На відстані надій я побачу образ твій,
На відстані надій бються наші серця два;
Їх не розлучить час і цей світ лиш для нас.
Розкажи мені про сині-сині гори,
Що туманом огортались і імлою,
Як мінилося, переливалось море
І горіли зорі ...
22.08.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208455
дата надходження 30.08.2010
дата закладки 30.08.2010
кровь.
бескровие.
неприкрытая облепихой рана.
стонешь выпью и думаешь "выпью-ка валерьяны,
ведь не даром коты её так хотят, так поют осанны.
значит, стоит". за стойкой сада, под стойкой ванны
успокой меня, о неправильный, старый, странный,
будь мне пульсом, битом, кардиограммой рваной,
или светом в конце строки, на манер кан-кана,
соблазнительно вскидывающей свой слог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203118
дата надходження 28.07.2010
дата закладки 13.08.2010
Все, что подарено природой
Он разрушает вновь и вновь.
Борясь за правду и свободу,
Других он мелко мелит в кровь.
И возомнив себя вселенной,
Он предпочел себя богам.
Шагая по земле забвенной,
Он хочет править тут и там.
Жестокость, гордость и желанье –
Вот, что горит в его глазах.
Без доли в сердце состраданья
Он всех вокруг стирает в прах.
И беспощаден он в сраженьях,
Знаком с потоком смертных рек.
И дух не терпит пораженья.
Но он – всего лишь человек!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173868
дата надходження 24.02.2010
дата закладки 12.08.2010
Проміння ти мені своє
Подарував, тому стає
Зігріте серце, що ятриться,
Палає, світить та живиться
Одним яскравим лиш огнем,
Одним тобою, тож тепер
І райдуга вже має колір.
І посмішка присутня в долі,
І заспокоївсь шторм у морі,
Та буря зникла враз поволі,
Отож дароване проміння
Я берегтиму наче зілля
В найглибшім місці на землі,
Де був лиш Бог, де не душі
Ще кроку не зробили там,
У місці, де ти світло дав,
У тій скарбниці потаємній,
Яскравій, сонячній, не темній,
У тім куточку лише ти…
До серця я запрошую зайти…
Ходою война без змагань,
Без зрад, без болі, без вагань…
Запрошую тебе я у свій рай…
Проходь…І двері зачиняй….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201569
дата надходження 18.07.2010
дата закладки 29.07.2010
Этот город взорвется, если услышит привычные мысли.
Ведь в каждой из них - частичка от маленькой атомной бомбы,
Чека от гранаты, бикфордов шнурок, надорванный выстрел,
Сквозящие стены затертой на карте сырой катакомбы.
Избитые фразы, клише да границы, и двери, и двери,
"Войди через вход" - нависают над каждой цветные растяжки.
Но город беспомощен - мысли друг в друга ни капли не верят.
Войти через выход и выйти сквозь вход - соразмеренно страшно.
Так страшно, что слезы... и хочется тыкаться носом в живые,
В горячие, добрые, мокрые руки, скулить по-собачьи
И ждать, как в театре: раздвинутся стены да грянут святые
Фанерно-пророческим хохотом, плачем животворящим.
Все ждать. Исступленно царапать скамейку чужими стихами,
А город на взводе. Он чует неладное в каменном чреве.
Последние кадры... Какой-то крестьянский мальчишка над нами
Смеется, легко отделяя созревшие зерна от плевел.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185421
дата надходження 21.04.2010
дата закладки 30.05.2010
Беспамятство волнующим стихом
Прольется раскаленно на бумагу.
Какая сладость! (Что вы, подождем!
Еще мгновение, еще одна отрада!..
Не открывайте глаз, не выходите, не
Пытайтесь возвратиться в "настоящесть".)
О как нелепа "истина в себе"!
О как абсурдно призрачное "счастье"!
Каким летам посвящено и что?
В блаженной пустоте сникает время.
Я - дерево. Я - птица. Я - никто.
Внестрочный знак дописанный поэмы.
И как легко, присутствуя, не быть.
Здесь и сейчас равняет бесконечность
Пути. А волны так же мерно будут плыть...
А сердце так же будет слушать Вечность...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191388
дата надходження 23.05.2010
дата закладки 30.05.2010
Слова на музыку легли.
Глинтвейн с корицей. Фото в рамке.
Друзья забыться помогли:
Ночной Париж, любовь за франки.
Слова на музыку легли...
И я бреду. Сквозь переулки,
Сквозь вязкий дым от сигарет...
Мои полночные прогулки
Имели цель найти ответ
В невинном шорохе бумажном.
Кофейный пафос, смысл письма –
Я делал вид, что это важно.
Но, вдруг, осенняя тесьма
Избитых фраз, как на редчайший,
Нежнейший шёлк звучащих струн
Легла... А я грустил всё чаще
При мёртвом свете бледных лун.
Слова на музыку легли.
Вино, как кровь... И шарм Парижа...
Но чувств сберечь мы не смогли.
...Вы умирая стали ближе...
...Слова на музыку легли...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182202
дата надходження 07.04.2010
дата закладки 19.05.2010
Бегут слова за поездом в ночи,
Бегут, боясь найтись и не согреться.
Они – от правды звонкие ключи,
Ключи к замочку раненного сердца.
На запад мчится поезд, а за ним
Слова - и пламя долгого страданья.
Они стремятся, чтобы снят был грим:
Испить устами страх непониманья.
И в пробуждении увидеть ту
Полуулыбку дивного блаженства,
Которая, хватая на лету,
Слова, стремиться тихо к совершенству.
Сквозь шум колёс и перестук судьбы
Слова хотят раскрыться и отдаться –
Тому, кому от них счастливым быть.
Стук поезда уступит ритму вальса.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162559
дата надходження 23.12.2009
дата закладки 18.05.2010
..Всматриваясь в зеркало, я ищу себя..
может в зазеркалье потерялась я..
в тайнах лабиринта, в коридорах лет,
покажи мне зеркало мой пропавший след...
Вижу отраженье лишь холодных глаз,
с ними повстречаюсь я еще не раз..
сколько не пыталась я себя найти..
всякий раз твердили мне:"..Видишь, это ты"!
А душа сквозь слезы, чувствуя обман..
тихо прошептала:"..Ты не верь глазам.."
зеркало кривое, преломляя свет
прячет в лабиринтах твой пропавший след...
И глаза не помня прежние черты,
глупо утверждают, будто это ты...
облик настоящий видит лишь душа,
чтоб себя заметить, просто не спеша..
усыпляя разум, сердца теплотой,
снова повстречаешь прежний облик свой
улыбнешься тихо, упадет слеза...
чтоб увидеть сердцем - ты закрой глаза!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189934
дата надходження 16.05.2010
дата закладки 18.05.2010
Намедни, разум, возгордясь, своей логичностью сужденья..
решил, что втаптывая в грязь души высокие стремленья,
постигнет сущность Бытия..и станет во главе всего, что раньше было свято,
а незапятнанность души, хранимая когда-то..осиротеет и поймет-
что мир, лишь разумом живет..
но в том она не виновата, что прерван был ее полет,
за неимением нужды в такой субстанции духовной,
благодарим, мол, за труды, но слишком скромной,
с покорной кротостью в глазах...ты портишь облик человека-
хозяина Судьбы и века!....
...Все это слушая, Душа, вздохнула и сказала:
"Не много ж проку в разуме, без светлого начала....
Умом судьбу не просчитать, линейкой не измерить,
лишь сердца стук научит ждать, надеяться и верить..
под сердца стук, замрет душа и, осторожно, чуть дыша...
легко коснется губ того, с кем вместе быть ей суждено...
а разум, серым веществом, ей может лишь мешать потом,
математической игрой борясь с Судьбой!
Ведь разумом нам не понять- зачем любить, за что страдать,
и где наш путь, который мы, уж избраны, обречены, пройти,
прочувствовать, прожить...сполна испив из чаши той,
что предназначена Судьбой....
Мы сердцем ищем этот путь, боясь упасть, пройти, свернуть..
идем, как-будто, на маяк и сердца стук-нам верный знак,
что мы на правильном пути....а разум сможет привести
в тот лабиринт железных стен, где в бесконечности проблем..
погибнут крылья и душа..и лишь рассудок, не спеша...
скрипя логичностью своей, очертит контур наших дней..."-
...Ответив Разуму, Душа, чуть улыбнулась, хороша..
всей прелестью своей святой, расправив крылья за спиной...
взлетела ввысь.....добавив лишь: "Мне жаль тебя, но в том не виновата..рожден ты ползать по земле, а я-Крылата!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190067
дата надходження 17.05.2010
дата закладки 18.05.2010
Я не знаю, как смотрят ангелы,
что таит глубина их глаз,
может в их синеве Божественной
мы утонем еще не раз....
И жалея себя и мучая..
оправданья не в силах найти..
лишь опутаны цепью Случая..
на земном и грешном пути...
Мы заложники Провидения..
и в гостях на этой земле,
чтоб отбросив призрак сомнения..
научиться верить себе..
Чтоб спасая себя, растраченных..
в суете и пороках земных..
и распятых и озадаченных,
обезглавленных и слепых...
Воскресить Божественной Силою,
примиряя тело с душой...
обескровленной, обессиленной,
еле дышащей, но живой......
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190324
дата надходження 18.05.2010
дата закладки 18.05.2010
Прийди до мене, випий мою тугу,
Здійми з очей всю темряву й печаль!
Не дай злим людям здійснити наругу
Над моїм серцем, тілом.. О, не дай!
Прийди і пригорни мені так ніжно,
Щоб усмішка прогнала геть біду!
Зроби, щоб нам світило сонце вічно,
Бо я для тебе зорі всі зберу!
Прийди, збери в долоні краплі срібла,
Вдихни в бліді вуста барви життя!
І ними вималюй красиву мрію.
Тоді лишусь назавжди лиш твоя…
13. 02. 2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184590
дата надходження 17.04.2010
дата закладки 12.05.2010
Напиться вдоволь синевы
И неба вечного лазури.
Нам эти горы суждены
И дикий шторм, морские бури.
Нам суждено держать в руках
Простор Небес, земные дали.
И пусть усталость жжёт в ногах...
Как долго этого мы ждали.
И потаённая слеза
Скользнёт незримо в голос эха.
Ведь гор и моря бирюза
Коснулась сердца человека.
До дна... Напьюсь... И неба хмель
По телу с кровью разольётся.
Вершины... Горы... Колыбель...
Моя душа сюда вернётся.
4.05.2010г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188466
дата надходження 08.05.2010
дата закладки 12.05.2010
Пухнаста зіронька прийшла до мене в сон,
Торкала лагідно промінчиками вії,
І снився мені замок, принц і срібний трон,
І я принцесою ішла назустріч мрії...
А потім снився сад, де сотні світлячків
У піжмурки, мов діти, гралися під листям...
І снилися хмарки, озера і річки,
І я кудись брела казковим дивним містом...
Та обірвався сон від лоскоту зірок,
Які злетілися з усіх усюд до мене
І ранок принесли... Вже й чути спів пташок,
І світлячок повзе під листячко зелене...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188037
дата надходження 06.05.2010
дата закладки 12.05.2010
тимчасове захоплення? та ні....ти що...це вже схоже на нав*язливу ідею...
ти помиляєшся...він просто той, хто постійно потрібен поряд...ти справді думаєш, що я в нього закохана? ха! ти що? я ж не вірю в кохання.
абсурдно...настільки, що й сама заплуталась...ти також?? добре, давай спочатку...=)
Він був...не таким. Не таким, як усі. Банально? Зате правдиво...Я мріяла про зовсім інших прИнців, але він чомусь привернув до себе мою увагу. Можливо, ти вже здогадуєшся, про кого саме я говорю...Та ні, не про тебе, дурненький=)) Зате ти володієш значно важливішою інфомацією - спогадами про той переломний період у моєму житті, коли я наважилась змінити все своє буття.
Що такого я в ньому знайшла? Самій цікаво=)
Мою увагу привернули його очі. Глибокі блакитні очі. До речі, у тебе також блакитні=)) Щось у тих очах було до болю знайоме, до болю рідне...Певне, та легка втомленість, постійний пошук...Коли мала нагоду, я довго вдивлялася в ці очі. І відчувала якесь тепло, що ллється легким струменем, безмежну приязнь і щирість його душі. Потім ми не бачилися...Довго не бачилися...Я боялася випадково зyстріти його на старовинних вуличках нашого міста, проте хотілося бодай ще один раз, лишe одну мить глянути в ці сумовиті, але добрі очі...
Потім знову в той самий час, в тому самому місці наша зycтріч...Він подорослішав, помужнів, змінився майже до невпізнаваності. Та й я стала іншою, якоюсь зовсім іншою. Занадто веселою, легковажною, безтурботною...це не я=)) Мені було важкувато з ним спілкуватися...Він просто не мав на мене часу. Від нього також віяло розкутістю, бажанням плюнути на все і веселитись від душі...Це був період стійкого пофігізму та розслабленості...
Потім суцільні гулянки, забави...Тільки під час тих гулянок я мала хоча би якусь можливість бачити його. Але це був вже не він. Просто видозмінена копія. Тоді я нею задовільнялась. Тепер розумію - це був ідіотизм.
що? о, так...він був тоді закоханий...по-справжньому...щасливо, нещасливо - яка різниця? головне, що він тоді був щасливим...
Десь восени я зробила велику дурницю - вирішила, що люблю його. Ех, ця дурна замріяна голівка! Самонавіювання - непогана штука, але тільки в деяких випадках...Потім у нас було якесь недорозуміння...потім ще щось, а потім ще щось...Йому тоді було зовсім не до мене. Тільки тепер аналізуючи свої помилки, неважко усвідомити, скільки я тоді натворила...
Проте цей час закарбувався мені в пам*яті. Була тоді одна подія, про яку волію не згадувати. Він тоді сказав "...ну чому ти мене мучиш?". Ці слова - наймудріше, вимовлене ним за час нашого спільного співіснування. Він тоді був правий...
Болюча нотка розставання...Так завжди буває...
Забути...Просто забути...
Не вийшло.
Я почала творити, писати вірші, всякий інший примітивний до неможливості бред, який пізніше просто-напросто спалила.
Потім якісь недовготривалі стосунки, потім ще щось...
хіхі=) ти думаєш? ні, це просто тимчасове "помішатєльство", про яке взагалі не варто навіть згадувати...
я не про нього...я про заміну, яку намагалася знайти його очам...знову не вийшло...
А він? Полюбив іншу. Мою подругу. Для нього я вже стала просто знайомою, про яку він не хоче й чути. Лиш інколи, і то, коли нагадають=)
ні, я не кохаю його, я не бажаю цього...
ти помиляєшся...він просто той, хто постійно потрібен поряд...ти справді думаєш, що я в нього закохана? ха! ти що? я ж не вірю в кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187390
дата надходження 02.05.2010
дата закладки 10.05.2010
Вновь кто-то грустно мыслит вслух:
"Как жаль что мы не боги",
Что не имеем верных слуг,
Не знаем все дороги.
Что тихо плачем о былом,
Смеемся не желая.
Что забываем о родном,
В свою игру играя!
Что мы не хочем победить,
свой страх и сожаленья.
Себя не можем изменить,
И хватит ли терпенья?
И нам наверно не понять,
Откуда все тревоги.
Так много хочется узнать,
Как жаль,что мы не боги...
Но в этот час и этот век
Мы можем изменится.
Такое чудо-ЧЕЛОВЕК!
Богам ведь и не снится.
Мы можем петь,летать,любить,
Творить,мечтать,стремится!
В борьбе з собою победить,
И многому учится!
Мы можем чуствовать и жить,
Тревоги не помеха.
И нужно только поспешить,
Дарить побольше смеха!
Мы можем все преодолеть,
Легко и очень смело.
И грустью больше не болеть,
ведь в ней то все и дело!
И мы жывем не просто так-
В плену дорог и судеб...
И все же хорошо то как,
Что мы всего лишь люди!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179260
дата надходження 22.03.2010
дата закладки 09.05.2010
Давно скучаешь ты о ней!
Прошло довольно много дней,
Напрасно ждешь...
И встречи той не будет.
Себе ты врешь...
Ты точно не забудешь
Приятный взгляд, прикосновенье.
И точно не вернешь назад,
Той жизни сладкие мгновенья.
Ей хорошо там, веришь?
Свой век себе ты не отмеришь
Распоряжаемся не мы
Кому и сколько лет... должны.
Её короткий век,
Он всё же не напрасен!
Сотри случайные черты -
И ты увидишь: мир прекрасен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=45963
дата надходження 12.11.2007
дата закладки 14.11.2007
О, Боже! Дай набраться сил,
Я заблудилась в жезненном теченьи,
И белый свет совсем уже не мил,
Для раненной души найди леченье.
Хочу кричать на мир весь, что люблю
Иль вырвать сердце из груди своей.
Я без него лишь существую, - не живу
И с каждым днём становится трудней..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=40496
дата надходження 26.09.2007
дата закладки 23.10.2007
...А по пятам крадётся осень.
Я слышу шарк её листвы,
Как будто старый дьявол просит
За ним все замести следы.
А я иду, а он подолом -
Листвой осенней всё кружит,
А плащ его совсем не чёрен,
А плащ его из листьев лип.
Его дыханье - свежий воздух,
Его объятья - теплота,
Так в осень пахнут даже розы
И поцелуи на устах...
А он крадётся, он гуляет -
Листвой-плащём крадёт дома,
Деревья вздохом раздевает
И плащ сжигает свой до тла.
Ну а когда стихает ветер,
Я вспоминаю голос твой...
Ты мой единственный на свете,
С тобой я обрела покой.
16.10.2006г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=41351
дата надходження 04.10.2007
дата закладки 22.10.2007
Называл меня Осенью – странная,
Молчаливая, безголосая…
Отплясала дождями рваными
На полотнах сентябрьской осени.
Разгулялась ветрами южными,
Молоко облаков мешая,
Разыгралась морозными стужами
По утрам тебя рано встречая…
Называл меня Осенью – странная…
Неулыбчивая, строгая…
На дорожку свяжу дожди ранние…
Это к счастью… Ты скажешь: «Жестокая…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=39789
дата надходження 20.09.2007
дата закладки 22.10.2007
Когда-то думала наивно,
Что чтоб укрыться от забот,
Всё в жизни быть должно стабильно.
И уж никак наоборот.
С годами только понимает
Душонка дикая моя!
Что жить так вовсе не желает!
Жизнь в измененье – это я!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=24031
дата надходження 29.03.2007
дата закладки 22.10.2007
Когда мне плохо-веселюсь,
Когда смешно-я горько плачу.
Когда мне скажут "это глупо",рассмеюсь
И я отвечу "это на удачу".
Пусть не поймет меня никто,
А тот единственный проходит мимо.
Но пусть и он,и все запомнят то,
Что жизнь и я неповторимы...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=40219
дата надходження 23.09.2007
дата закладки 10.10.2007
Всех интересует только тело,
А на душу им плевать.
И кому какое дело,
Что ты не хочешь с ним идти в кровать.
Но душа твоя страдает,
Не желая принимать такой порядок дел.
И в чужих объятиях она не тает,
В отличии от бренных тел.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=41020
дата надходження 30.09.2007
дата закладки 10.10.2007
Запах горьковатый молодой листвы...
С памятью о главном - опять "на Вы".
Шепотом, как школьница, в который раз:
Кто же, кто же, кто же виноват из нас?!
Где найти лекарство, по какой цене?
Да и, в общем, надо ли исцеляться мне?
Как упреки совести - стебельки травы,
Запах горьковатый молодой листвы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=16398
дата надходження 15.06.2006
дата закладки 10.10.2007