Невеличка зала зі стінами білого кольору і кришталевою люстрою, що звисала зі стелі, була вкрай наповнена галасливими людьми. На сцену почали виходити один за одним музиканти. Глядачі зайняли свої місця. До мікрофону підійшов доволі гладкий та якийсь трохи спаплюжений дядечко і тихим, майже присипляючим голосом почав щось розповідати. Це був диригент Микола Сукач(оце так прізвище *facepalm* подумала дівчина і ,усміхнувшись, знову зосередилась).
Через крехтіння, сопіння, кашляння і вовтуження людей, що сиділи навколо неї, вона почула лише його останні слова: "Моцарт. Концерт для скрипки." Враз усі замовкли і заграла музика. Під химерні рухи Миколи Сукача палицею(знову усмішка, але вже з меншим завзяттям), музиканти виводили смичками чудернацькі фігури по струнам скрипок і віолончелей. А з лівого боку на сцені стояв насуплений вусатий чоловік в краватці-метелику і з жахливим скрежетом/ прекрасними, чарівними звуками (потрібне підкреслити) рвав вище згадувані струни на інструменті. Тим часом дівчина з цікавістю розглядала тих, хто сидів у залі: основний контингент - люди передпенсійного віку, або "відживші", як називав таких один її знайомий. Попереду сиділа жіночка у шикарній шалі, схожій на тюль. Її голову прикрашала двоповерхова конструкція з витравленого (ще, мабуть в радянські часи) перекисем водню волосся, а на її обличчі був розумний і водночас дуже дивний вираз. Вона насолоджувалася дійством час від часу подивлюючись на годинник і постійно змінюючи своє положення у кріслі. Зліва сиділи два дідки, які при більш детальному вивченні виявилися близнюками. Один із них постійно дивився на неї, єхидно посміхаючись.
Тим часом перша частина концерту закінчилася. Вдячний зал аплодував протягом десяти хвилин, а по сцені метушливо бігали музиканти, прагнучи отримати букетика від малечі, що вибігла туди ж під проводом своїх дбайливих мамусь і татусів. Дівчина знову усміхнулася, але вже не через раптово згаданий жарт чи прізвище диригента, який до речі виявився надзвичайно талановитим, а тому, що серед усієї кількості слухачів лише дві третини дійсно знали куди і навіщо прийшли, і лише половина з них отримала справжнє музичне задоволення від почутого. натхненна власними роздумами вона замислилася, до я кої з цих категорій належала сама.
25.10.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171874
дата надходження 14.02.2010
дата закладки 14.02.2010
Наконец-то еду в метро со своей книгой.
Раньше ездил с Ремарком,
Хантером Томпсоном,
с Делезом ездил,
с кем я только не ездил,
даже с Гарри Поттером ездил,
только никому не показывал.
А вот со своей книгой еще ни разу.
И вот я такой еду в метро
и сую всем в лицо обложку,
мол, смотрите,
это Ал Пантелят,
современный поэт,
можно сказать
один из ярчайших представителей
современной поэзии.
И кстати говоря,
Ал Пантелят - это я.
Вот еду такой и самого себя читаю.
И не важно,
как они все на это реагируют.
И не важно,
оправданно мое тщеславие или нет.
Факт заключается в том,
что прямо здесь и прямо сейчас
я читаю свою книгу.
Я прочитаю ее за 8 остановок.
40 стихотворений,
1.5 года
за 8 остановок.
И даже до своей станции с ними не доеду.
И теперь мне нужно будет искать
нового достойного попутчика,
и ждать как минимум еще 1,5 года.
И плевать, что Маяковский
что-то подобное говорил.
С ним я, кстати, тоже в метро
когда-то ездил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170099
дата надходження 05.02.2010
дата закладки 09.02.2010
так было красиво
что солнце
пряталось за моими окнами
так было красиво
что я проводил рукой
по своим глазам
говоря себе
что так красиво
может быть только в темноте
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157054
дата надходження 22.11.2009
дата закладки 23.11.2009
и в моей памяти стало
еще на одну улицу больше
и я представил как-будто
снова смотрю в замочную скважину
и дверь моя откроется
когда-нибудь завтра
а я не смогу подобрать ключ
к своему прошлому
ибо не знает оно никаких ключей
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151689
дата надходження 24.10.2009
дата закладки 23.11.2009
..проэкцию света, краснеющей картиной свиты
в заброшенных, свитках на верхней полке платинового шкафа,
два щалбана, крикливое: \"Мы квиты!\"
прячу неловкость в серость цветастого шарфа,
вакуум прокуренных дыр на обивке в салоне,
так неуютна безликая зимняя осень,
я как и Зема увы не пойму \"кто этот кроме..\"
и почему похоронники вычли из сосен
стихи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157364
дата надходження 23.11.2009
дата закладки 23.11.2009
Бог глядел на нее
в отражении вагона
поезда метро;
Стоял позади нее,
клал ей руки на плечи,
шептал знакомые со школы слова;
Она улыбалась ему в отражение,
не хотела его расстраивать;
А он все продолжал
шептать слова
из мертвых книг,
пережитых людей;
Голос его тонул на фоне
движения поезда,
лицо расплывалось в темноте
пейзажа тоннеля;
Но она продолжала улыбаться
своему любимому бывшему богу
своей прежней улыбкой,
возникающей на лице
без ее согласия;
По мере окончания тоннеля
улыбка становилась все более осмысленной,
бог тоже.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150721
дата надходження 18.10.2009
дата закладки 18.10.2009
Что будет, когда я уеду?
Что будет, когда я растаю?
Ни счастью, ни фальши, ни бреду
Себя я отдать не пытаюсь.
Нельзя не сгореть без остатка,
Нельзя не любить без ответа,
И ложная мысли тетрадка
Ни жизни не просит, ни света.
Хочу я уйти – и остаться,
Хочу оживлять убивая,
Но милости чей-то достаться
Не жду, не хочу, не желаю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122360
дата надходження 20.03.2009
дата закладки 20.03.2009
Сложней всего с собой бороться
Приград в борьбе с собой не счесть
Вот так наверное прийдется
С собою воевать за честь,
С собой браниться то и дело
ТО душу примирять,то тело
Не забывая никогда ,что жизнь
Всеобщая борьба...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=68172
дата надходження 09.04.2008
дата закладки 09.04.2008
Он жил один, он шел вперед,
Судьбе не верил-знал, что врет.
Он мог мечтать, о чем хотел.
Мечтами жить-его удел.
Мечты сбывались, но одна
В душе осталась навсегда,
Где он мечтал найти свой дом
И разобраться, кто же он.
Припев:
Ты заблудшая душа
Страны Одиноких Волков.
Зачем здесь оказался
Когда-нибудь поймешь.
Живешь как на войне,
Стараясь не сойти с ума,
Пытаясь найти путь,
Что к солнцу выведет тебя.
Он больше злился, но не ныл,
Учился, набирался сил.
Он принял жизнь такой как есть,
Его роль-наблюдатель здесь.
На этот путь он вышел сам,
Он мог подняться к небесам,
Не сдаться и один прожить,
Мечту свою осуществить.
Припев:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238
дата надходження 23.03.2004
дата закладки 10.02.2008
Серпень безповоротно топиться у річці і у очах стомлених кобил. Сінозаготівля підходить до плавного завершення, стомлене сонце треться кутиками променів об кручі, ніби хоче знайти в них опору. Вечір закликає розморених працею і домашньою брагою дідів, додому. Вони неквапливо, мов стадо ведмедів, копошаться поруч зі своїми кіньми і розмовляють с ними словами, зрозумілими тільки лугові.
«Чвяк»- чується під возом! Це наш Каштанчик розчавив земляну жабу, так їй і треба, тварюці болотній - менше квакати буде. Я лежу на возі, і колосочки якоїсь духмяної трави, чий гербарій узимку буде їсти бабусина Зорька вусиками лоскочуть мій ніс. Я відгризаю колосок і уявляю, що соломинка в мене в руках - це сигара! А я балерина з 19 століття, яка їде у своїй кареті і неквапно смалить її...А дід - то мій кучер! А сіно - квіти, що мені надарували за день і я навіть не уявляю де я візьму стільки вазонів...Ідилію проблемного балеринного життя порушує знову Каштанчик - спочатку я чую характерний запах а потім бачу як під карету падає те, що ще зранку було смачною травою...От тварюка! Ну і що - хіба у балерин коні такого не робили?
Я дивлюсь вдалину - он вже й село показується – наша хата примітна – біля неї височенна ялина, об яку зараз, наче теля об тин чухається хмарка...Там далі – хатка Настуськиної бабці! Як же я їй заздрю - у неї є складна драбина, по якій, коли розкладеш можна на небо лазити....Наталка постійно так робить, зате у мене є чарівна «раскладушка» у чулані, коли на неї лягаєш і засинаєш – потрапляєш у казку –якщо вдень заснеш – то тільки у Червону шапочку, якщо вночі - то у будь-яку! Але я на ній ніколи не спала, бо в чулані – миші, а у мишей - зуби! Причому миші, чи то пак – щури у моєї бабусі не прості, а напівпородисті! Справа в тому , що я разом із собою , їдучи на літо з міста привезла клітку з білим щурем, клітка залишилась , а щуряка втекла, одружилась с сірим щурем і наробила діток! Так що тепер наших курчат жруть лише елітні крисюки!
А ще в бабусі є скриня . А що там - спитаєте ви? Ну що може бути у скрині? - Звичайно ж скарби! По-перше – це старі іграшки мого татка та дядька, по друге – підручник з літератури 1973 року с розмальованими письменниками, де у Лесі Українки вуса довші ніж у Сальвадора Далі, а Тарас Шевченко більше схожий на Тараса Гітлера, з кинджалом у руці і свастикою на лобі. А ще у скрині є магнітофон! О що то за штука! Скільки я за неї вистраждала! - Коли мені було 4 роки дядько привіз бабусі з Ялти новісінький МАЯК, я довго до нього боялась підступитись, як поки не прийшла Настуська
-.Слухай, а може подивимось, що там усередині – запропонувала я !
-А можна?
- А ми нікому не скажемо!
Всередині ми знайшли дротики - вони були різнокольоровими і гнулися! Варіантів бути не могло - ми зробили із них браслети - багато браслетів! А з золотистої проволоки, що на той час була у дефіциті – кільця у формі трояндочок і спіральні шапочки для ляльок Барбі! Потім одягнули браслети і пішли допомагати бабусі поратися. Питання звідки взялись браслети у бабусі не виникало, зате багато питань виникло у дядька коли він побачив МАЯК-каліку, що був надійно захований у дровах(логіка – за дровами ніхто до зими не полізе, а поки що - ми нічого не знаємо! Але за дровами полізли, коли робили шашлики!)От так нас і вичислили! Було багато крику - але зараз магнітофон почесний житель скрині!
А ще я любила курей! Любила так, що вирішила стати їхньою мамою - я почала висиджувати яйця! Вони були акуратненько зібрані з кубелець і покладені на піч, оскільки там тепло і влітку ніхто туди не полізе. Так вони пролежали тиждень, аж поки не поліз дід! Оскільки яйцям має бути тепло с усіх сторін я прикрила їх зверху постилкою! Дід гумору не зрозумів – коли він опинився один на печі серед калюжі розбитих яєць, які сам і розчавив до мого лексикону зразу ж додалось чимало нових слів, причому їх чомусь мені не дуже хочеться озвучувати!
Отак в думках и промайнула лугова дорога – і от ми уже біля порому, щоб через річку їхати! Тпруууууу!- кричить дід Каштанові Тпрууууууууууу!- відповідає луною байдак! Я сиджу на ньому, розпеченому за день літнім сонцем і полощу ноги в воді!
Я- єнот - полоскун! Я -єнот-полоскун! Діду, а можна трошки покупатися?
- з бабою ввечері за коровою прийдеш - тоді і покупаєшся! Ти ж бачиш що я з конем вожуся...
Ось так завжди! Ну нічого! Зате я сьогодні в Настуськи драбину до неба попрошу !І врешті – решт посплю в чулані на «раскладушці»!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=57040
дата надходження 31.01.2008
дата закладки 31.01.2008
Растает жизнь как дым от сигареты.
Развеет пепел дуновеньем лет.
И если, брат, родился ты поэтом,
Спеши же и дерзай, коль ты поэт.
Благослови невыбранную долю,
Не отрекись ни строчкой, ни стихом.
Свеча в руке. Ночь. Вьюга. В чистом поле
Юродивый, ты встанешь босиком.
Но защитишь свечу дырявым телом,
Счастливой болью душу ослепя.
А до тебя кому, какое дело.
Тебе, какое дело до себя.
Тебе, зачем плестись за синей птицей
У жадной плоти в цепком поводу.
Там за чертой безумцам все простится,
А ты, безумец, уж прости всем тут.
Писал – пиши, коль причастился к чуду.
Не дай себя прельстить и обмануть.
Тем ряженым Цирцеям и Иудам,
Что выползут на твой тернистый путь.
Забудь про круговерти домостроя.
Воспрянь над лабиринтом бытия,
Пойми: ты и Поэзия – вас двое,
А жизнь – одна,
И та уж не твоя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=57044
дата надходження 31.01.2008
дата закладки 31.01.2008
Ты коснулась рукой догоревшей свечи,
Затуманила взгляды осенних зеркал.
И теперь в одиночку со мной помолчит
Заметенной часовни хрустальный бокал.
Я люблю тишину полуночных дорог
И мерцанье луны между розовых штор.
Может быть, я нарочно сейчас одинок? –
Затаился в душе неизбежностью спор.
Я сегодня себе показался иным,
Ощущая на сердце волнующий рок.
Хороводят снега по бульварам пустым,
Заметая следы неисхоженных троп.
Разлюбить бы тебя, бесконечность тоски!
Позабыть вдохновенье осиновых чар!
Но ложатся как тени, цветные мазки,
И звенит листопадом осенний угар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=48500
дата надходження 24.11.2007
дата закладки 08.01.2008
Мрія єдина на світі річ
для якої немає законів
коли з нею ти віч-на-віч
то здатен на все і рішучості повен
Мрія схожа на краплю роси
така ж вона чиста і мила
і повна незбагненної краси
як мрієш - виростають крила
здається тобі,що над світом летиш
і в душі троянди квітнуть
перед тобою моря,океани,степи
й промінчик небесного світла
Ранковий серпанок й вечірня зоря
усе,що є на світі добре,ніжне,тепле
дає тобі мрія єдина твоя
і не відібрать її в тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=52944
дата надходження 30.12.2007
дата закладки 03.01.2008
. Небо хочет быть прекрасным.
Море хочет быть - как небо! В. Брюсов
Здесь пласты, похоже, вертикальны –
Узкий хребтик меж лесистых склонов,
ПолосАми выступают камни…
А и впрямь – спинной хребет дракона!
Ели, пихты – в общем, что-то с хвоей
На вершинах. Снизу – в голых сучьях.
Что там – голубое-голубое?
За стволами – глянь, ты видишь лучше!
Небо? – Низко. Дымка? - Слишком ярко.
Не понять пока ни мне, ни мужу.
Может быть, красивая палатка?
Нет, большая слишком. Ох ты – лужа!
Темень леса – над лазурью нежной…
Согласись, на Бюсова похоже:
Лужа – хочет быть подобной небу,
Лужа – хочет быть прекрасной тоже!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=40730
дата надходження 27.09.2007
дата закладки 03.01.2008