У тебе в душі суцільні інцести,
як можна так дико й невчасно стати стрілою
і натягнути собою його арбалет?
Ти фарбуєш нігті у кров, носиш на шиї
синці від поцілунків та бутафорний хрестик.
Ти надто хижа,розкута, сучасна, свідомість хвилюєш,
пестиш... думки твої -
древньоєгипетський бог хаосу Сет.
Полотна на стелі твоєї кімнати
плавляться під Ненсі Сінатру.
Але ти ще досі боїшся знімати
легке жовтогаряче порно збуджених матриць.
Це не те, щоб затерті касетні мотиви,
це не те, щоб розбиті навпіл платівки...
Просто іноді вона розливає по грудях каву,
міцну, подвійну,
посміхається, ніби справді щасливо
у його обіймах на зенітній плівці.
Може, колись їй таки набридне
зривати числа з календаря на кухні.
Якщо дивитись крізь спину, то чітко видно,
що колізей душі архаїчно рухнув...
Вона повертається додому, як звично.
Ховає в під'їзді крики і занедбану астму.
А він так любить, коли на її бліде обличчя
спадає втомлено неслухняне, фарбоване пасмо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281454
дата надходження 19.09.2011
дата закладки 29.01.2015
Тоненькою змійкою час уже майже пройшов..
Тож стій і дивися..вже не на життя..на руїну..
Де дивними мірками люди зміряють любов..
Доріжками коксу..і кількістю доз героїну..
Немає нічого..а очі пече тільки дим..
І сльози ніколи нічого нікому не скажуть..
Ти станеш для світу назавжди побитим одним..
А потім по стінах тебе й твоє его розмажуть..
Не стежка до раю..а білий сухий порошок..
Ось..все що лишилось від твоїх "в душі 70-х"..
І більше нічого..скінчилася гра..ти пішов..
Така от любов..і "ми будем тебе пам"ятати"..
До того ти йшов??До обвуглених ложок і диму??
А може то дійсно така своєрідна любов..
І я не філософ..і може тим ж руслом ітиму..
А ти вже зійшов..ти вже майже з дороги зійшов..
"Я люблю тебе"..така от спопсована фраза..
На рівні такому де пиво і де кокаїн..
І хтось тим живе..в когось ж в серці велика відраза..
До того життя..яке довели до руїн..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253126
дата надходження 11.04.2011
дата закладки 11.04.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.04.2011
Не говори від кого квіти ці...
Ревную...
Ти ж знаєш, знаєш, знаєш і сама,
Що на полотнах світлих мрій тебе малюю
І що без тебе на душі зима.
Ти вся така холодна, недоступна...
Грізна...
Зовсім байдужа, наче нежива...
О, дай хоч знак, що я тобі потрібен!
Пізно...
Тобі далекі всі мої слова...
Тендітна, неповторно ніжна...
Була... Колись...
Тепер вже не моя.
Пробач... Прощай... Мабуть ми надто різні.
Я в серці збережу твоє ім'я.
Не говори від кого квіти ці...
Ревную...
Лети до нього, мила, тільки знай,
Що й досі в снах твій стан тонкий малюю,
Що спогади про тебе - то мій рай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233880
дата надходження 09.01.2011
дата закладки 09.03.2011
Всё меняется, время летит,
Нам порою за ним не угнаться...
Вон за партой девчонка сидит…
Годы мчатся, девчонке уж двадцать.
Унеслись безмятежные дни,
За плечами немало познаний.
В её взгляде другие огни,
И другие мотивы мечтаний.
Она пишет в блокноте стихи,
Открываясь в них снова и снова…
Проникает в глубины души,
Увлеченно орудуя словом.
В её сердце так много тепла,
Но один только им удостоен.
Полюбив, отдаётся до дна.
Её внутренний мир так устроен.
В ней бурлит неуемный вулкан,
Но известно об этом не многим.
Не выносит хмельной балаган,
Такой отдых считает убогим.
Ненавидит надменных глупцов,
«Пыль в глаза» и безликую моду,
Да и просто наивных слепцов,
Что глотают наживки все с ходу.
Её опыт – цепочка потерь:
Круг друзей поредел и сменился.
Порой кажется, нет их теперь,
Привкус дружбы давно позабылся.
Научилась прощать, забывать…
Тема дружбы не терпит эскизов.
Не сложилось? Ну что ж… наплевать!
Вот один из простейших девизов.
Она счастье под руку ведет…
Ей не страшно назад оглянуться,
Её разум несется вперед,
И ошибки уже не вернутся.
07.10.10.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214767
дата надходження 07.10.2010
дата закладки 04.12.2010
мысленно мы уже врозь и поровну
наши надежды доели боровы
я задыхаюсь в потёмках города
ты беспробудно пьёшь
а наяву- мы друзья-приятели
и ведь не то чтобы просто спятили
просто симпатия и апатия
вкупе-большая ложь
ты растворяешься в новой прихоти
ищешь в руинах сознанья выхода
ждёшь чем закончится эта тихая
песенка про друзей
нас откопают спустя столетие
из одиночества беспросветного
в день когда будет светло и ветренно
и отнесут
в музей
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118143
дата надходження 25.02.2009
дата закладки 28.08.2010
А.О.
Твой во что бы то ни стало
Твой чего б не стоило
Что бы жизнь не нашептала
Где бы смерть не вспомнила
Твой от выдоха до вдоха
Твой до смертных судорог
День неделя год эпоха
в скорости и в ступоре
Твой обманчивый открытый
Твой хранимый хаемый
Кем еще прикажешь быть мне
сам уже не знаю я
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=41625
дата надходження 06.10.2007
дата закладки 28.08.2010
Гусиное перо застыло на излете –
чуть выше тополей. И неба белый лист
нетронут. Ничего не спрашивай. Сегодня
не пишется совсем. Чернила льются вниз –
на улицы твои, дождем с ресниц стекают.
И сохнут на ветру невысказаных лет.
И капельки вина ты трогаешь губами.
Нет в том твоей вины, что мается рассвет,
что росчерк облаков похож на белых перьев
дрожание. Молчи – соседи слышат пульс,
и ждут твои слова, чтобы назавтра сплетни
по свалкам разнести. Я, знаешь ли, боюсь
их с некоторых пор. Поэтому – не стоит
читать сонеты звезд и восхищаться – вслух.
Мы тайную вечерю, мой ветренный, устроим.
Гусиное перо растаяло. Твою
усталую ладонь целую нежно, тихо.
Кровать не заскрипит – мы выйдем на карниз,
и белые листы незавершенной книги,
касаясь наших губ, сорвутся в чью-то жизнь.
Пусть сладким молоком в чернильницу рассвета
дождинки соберет тот, кто увидит нас
в молчаньи между строк, в отсутсвии ответов,
в дрожании души – чуть выше неба. Шанс
дается нам сейчас – услышать то, что слово
не в силах передать, чему приметы – нет.
Дыханье затаил, почуяв тайну – город.
На лист легла ладонь – и проявился след…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132427
дата надходження 03.06.2009
дата закладки 12.08.2010
коли
[зів’яле
зілля
зустрічей
забутих
гербарієм мовчить між сторінками
вся книга пам’яті нагадує тобі
« to be or not to be»]
коли
[потоки
почуттів
піснями
перебродиш -
той берег не впізнаєш, бо з роками
потік зіллється в річку, річка в море
«Memento mori»]
коли
[мажорна
містика
минає
манівцями,
а ти у друзів просиш допомоги.
то пам’ятай завжди - судилось нам
"cherchez la femme"]
коли
[ялинки
ятрять
ядом
ями
в заплетених вінках - звернись до Бога
з душі гріхів останніх камінь
скинь
Амінь]
© 08-08-2007
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=57740
дата надходження 05.02.2008
дата закладки 06.08.2010
Ми десь на сутінках зорі, на півночі світання
Забуті у безодні нагорі, в полоні сподівання
Колисані незнаними вогнями, прикуті ціпом
Ми все, що може статись взагалі чи сталось ніби
На струни вдягнена роса спаде відлунням
На рунах загадка твоя заквітне юнню
І знов під співом громовиць гадати можна
Про те, яка у тому міць, що ми – тотожні
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200837
дата надходження 13.07.2010
дата закладки 06.08.2010
Моменти щастя непомітні.
Маячить в очі бруду плин.
Тож знов поставим принагідно
Любов і ненависть на кін.
Між "так" і "ні" – секунди долі,
Безодень полуденна пітьма.
Той сміх – він справжній
Чи лиш ролі?
Той біль – він справжній
Чи лиш ролі?
Волаю відповідь дарма.
Усе мовчить – і це спасенно.
Помовч, о ладо, хоч мені.
І вже яріють безперервно
Наших очей сумні вогні.
І якщо стане вже нестерпно
Чекать тебе на самоті –
Я вранці вийду знов на терна,
Бо світ мій, ладо, - тільки ти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200459
дата надходження 11.07.2010
дата закладки 02.08.2010
Я не з вашого світу, пробачте
Вхід у коло – проста необачність
Я не лідер. не лузер, не позер..
Просто осторонь змінюю пози
Спостережень для речень доволі
Крок назад – я уже не у колі
Пульс у нормі і нерви в порядку
Пляшка пива та постер на згадку
Я тихенько піду за лаштунки..
Грайте далі в свої поцілунки
Грайте в реальність і дружбу, в кохання
Грати з вами не маю бажання
Хоч яка б ви не були « сім‘я»
А завісу спускатиму я….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190892
дата надходження 21.05.2010
дата закладки 27.05.2010
- Я хочу аби ти сприймав мене такою як я є!! ти мне розумієш?- кричала вона, що є сили… - Так я розумію – спокійно відповідав він… - Я хочу, щоб мене любили за мою душу…а не за тіло… - Добре..добре… не репитуй..так воно і є.. - ..ні все ж таки ти мене не розумієш.. - Та ж ні..чудово розумію… а тепер йди до мене… я хочу тебе… ти така гарна як розлючена… ти заспокоїшся… а завтра все буде добре… ти вдягнеш свою нову спідницю.. та туфлі на шпильках і ми підемо до моїх друзів, пам’ятаєш вони нас запрошували? - Так.. але ж ти обіцяв, що ми побудемо у двох, я навіть з роботи відпросилася… - Ну вибач котику,я знаю.. але не гарно було відмовляти … - Ну гаразд.. хай буде так.. та це буде завтра…я сьогодні залиш мене в спокої… … Вона пішла у іншу кімнату і зачинила за собою двері… дістала заховані далеко в шафу старенькі джинси та легенького светра, вдягла кросівки запхнула в кишеню МР3плеєра…і стрибнула через вікно…вони жили на першому поверсі… вона так часто робила,коли хотіла залишитись на одинці, бо лише в такі моменти вона могла бути сама собою. Ніхто не докоряв їй її зовнішнім виглядом, не тягнув в ліжко, не відвішував компліментів в адресу її сідниць… вона була вільна, вільна від усього, що їй так заважало. Вона йшла слухаючи «неправильну» музику, дивилася на зірки, думала «неправильними» думками… та вони були її, її власними, не надиктованими кимось іншим, вони народжувались сама по собі, і так само зникали… це було так цікаво.. а іноді й весело. І вона посміхалась, не тому, що так треба, а тому що Вона цього хоче. Йшла не замислюючись, що вже пізно, що через кілька хвилин він зазирне у її кімнату та побачить , що її нема і це потягне за собою ще одну сварку.. Їй було байдуже… Вона почувалась щасливою у цьому неправильному світі, її світі, в якому її ніхто не розуміє. Вона б пішла до друзів.. але в неї їх не було. Ні, звичайно була купа різних знайомих, з їх награними посмішками та обіймами, милими лицями.. в ті моменти коли їм щось було від неї потрібно… а от з справжніми друзями якось не склалося.. Та ні.. був у неї один друг.. так.. був.. вони перестали спілкуватися кілька років тому, відколи вона зустріла Його. Безглуздо все сталося… Вона вважала його просто другом… найкращим другом.. та для нього цього було не достатньо,він мирився з тим, що вона не відповідає йому взаємністю, але її закоханість в іншого стала для нього останньою краплею… Так і блукала вона нічними вулицями, не відчуваючи ні страху ні холоду. Зі сторони здавалося, що її шлях веде в нікуди, проте це не так.. було в неї одне улюблене місце – дах багатоповерхівки, недалеко від парку. Звідти було добре видно її будинок, весь від першого до останнього під’їзду. Вона навіть могла бачити як Він нервово курить на балконі в очікуванні на неї, і це її забавляло. Вона сиділа і дивилась на небо, в наушниках надривав зв’язки якийсь бард чи рокер, а вона сиділа непорушно…понурившись в свої мрії… Цього вечора було так само.. вона забігла у знайомий під’їзд, викликала ліфт, піднялась на останній поверх, звідти вверх по драбині на дах… дивно, що досі ніхто не зачинив прохід на гору, зараз мало де таке зустрінеш… але для неї це було тільки на краще… Той самий двір, те саме нічне небо… тиша… легкий шум вітру.. Чомусь його досі, ще не видно, раніше він вже стовбичив би з сигаретою , нервово курячи і чекаючи поки Вона повернеться, щоб потім нічого не розпитуючи з ображеним виглядом піти спати. Проте сьогодні його не було.. напевне, ще не відійшов від сварки та лежить ображений у вітальні – подумала вона, - от дурненький, чого він ображається, це ж не я його змушую поводитись як годиться, а не як хочеться, вдягати те, що гарно, а не те, що зручно.. робити безліч непотрібних речей коли можна обійтись і без них.. я просто хочу, щоб він сприймав мене такою яка я є, а не робив з мене ляльку на показ своїм друзям… та.. та чомусь й все одно його люблю…, вона посміхнулась іронічною посмішкою… в наушниках тим часом Земфіра співала про дівчинку з мережі, яка обов’язково зустріне своє кохання. Раніше вона завжди уявляла себе цією дівчинкою. Слова з пісні були написані наче з неї, а може для неї… Адже своє перше кохання вона зустріла саме в мережі… це була довга та романтична історія, з досить печальним кінцем.. чого слід було й очікувати, проте все це вже позаду, зараз в неї інше життя, інші турботи, інші пісні з героями яких вона вже себе не порівнює. У плеєрі змінювався трек за треком, в голові утворювались нові і нові думки.. Вона й не відчула як вже скоро наближався світанок… Він на балкон так і не вийшов, мабуть добре образився, та це і на краще, менше лишніх запитань взавтра, точніше вже сьогодні. Вона вже збиралася йти, але тут помітила, що на даху вона була не одна…не далеко від неї сидів, ще хтось, так ж понурий у навушниках і повільно кивав головою, напевно в такт музики… Хм, виявляється я не одна така – весело подумала вона, й швиденько пішла геть.. На ранок в неї була серйозна розмова з ним.. Виявилось, що він цілу ніч не спав, … прочекав її на лавці у сквері, тому вона його й не помітила… Їй стало ніяково, вперше з всі ці роки вона відчула себе винною… Винною не за те, що змусила його нервувати, не за безсонну ніч, а за те, що їй було байдуже, байдуже на все це. Він кохав її, кохав безмежно, але по своєму. Її ще дитячі розуміння про кохання кришились як шоколад в його сильних руках. Ні не подумайте.. все було чудово, можливо навіть краще ніж хотілось, проте чогось все ж таки не доставало. Він намагався зробити з неї справжню Леді, в той час коли вона була звичайним дівчиськом. Це ламало її, ламало її внутрішнє я, змушувало грати по його правилам. Їй щодня доводилось влаштовувати «вистави» з гарним «дорослим» одягом, взуттям, зачісками. Далі доламуючи себе, нищити вщент все, що від неї залишилось. А ввечері, в котрий раз тікаючи через вікно латати свою понівечену бунтарську душу, склеювати скетчем думок, зашивати підривними акордами гітар, заспокоювати текстами на пам’ять заучених пісень. І так щодня, день у день… Не дивно, що вона була такою нервово-напруженою. В останніх пів року вона знову почала плакати. З нею такого вже давно не траплялось. Раніше сльозу з неї могли вичавити лише сильний біль, та інколи болючі образи. А зараз, щоб заплакати їй варто було лише подумати про щось сумне, чи поринути сентиментальний спогад.. Вона відчувала, щось в ній змінюється. Можливо навіть на краще, вона ще не розуміла, що саме… Це було дивне відчуття. Розумом вона була готова до змін, але щось всередині неї пручалося що є сил, не даючи цим змінам повністю заволодіти нею… Постійно борсаючись між розумінням та відчуттям вона вкрай заплуталась, ця невизначеність породжувала нові істерики. Він не розумів, що з нею коїться, гадав що це звичайні приступи ПМС…і, що скоро все минеться… і він не помилявся… не про ПМС, а що минеться. Що не день вона ставала все спокійнішою та м’якшою… як пластилін. Напевне те, що було всередині витратило останні сили, і більше не могло боротися. Хоча інколи, ще були викиди агресії. Та намагання щось комусь довести, проте на це вже не зверталась увага… Він ліпив з неї те що хотів бачити в її подобі, звичайну ляльку… якою вона ніколи не мала бути… .. Вони знов посварилися, ще більше ніж учора, вона не знала як себе виправдати, а може й не хотіла цього робити. Просто мовчала і плакала… Все ж таки йому стало її шкода. Він не любив коли вона плаче. Й Вона це знала, це був майже не єдиний спосіб впливати на нього. І вона частенько ним користувалася. Так, це було не чесно з її боку, але сльози були певним вираженням самозахисту, а вона не могла не захищатися. … Врешті після довгих нотацій Він все ж підійшов першим, обійняв її. Сльози ще раз-у-раз стікали по її щічкам. Сонечко моє, куди ж ти тікаєш від мене вечорами? Я ж місця собі не знаходжу, я хвилююся за тебе… ти це розумієш? – так.. – шепотіла вона. Тоді навіщо це робити? – незнаю… ..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192103
дата надходження 27.05.2010
дата закладки 27.05.2010
Одного разу Лебідь, Рак та Щука
Впіймали Карлсона, що дуже був нахабний.
Кидав креветками в місцевих перехожих
Та їм із даху корчив всякі рожі.
А ще плювався кісточками від варення,
На сіновалі грався з сірниками.
І серед ночі перед вікнами натхненно
Співав пісні з поганими словами.
Тут наші друзі, врешті, зговорились
І, щоб провчить зухвалого повісу,
Знайшли комплект ключів від мотоцикла
І переставили пропелер в інше місце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=48246
дата надходження 22.11.2007
дата закладки 03.06.2008
Называют меня грубой взбалмошной бабой китайцы,
Не отнять, не прибавить – такая, конечно, и есть,
Реки – вечные в мире пустынном немые скитальцы,
Рекам Богом положено воду сквозь сушу пронесть.
Не судите меня, что излишне крута своим нравом,
Не моя в том вина, что по рыхло-пушистому лёссу
Проношусь, не щадя берегов желтоватых оправы,
Не давая покоя ни пойме, ни пляжу ни плёсу.
Всё, что есть вдоль моих берегов – беспокойно и зыбко,
Все плотины и дамбы – пустяк, простоят до муссона,
Я в горах напитаюсь, сойду, берегитесь ошибки,
Я – не Волга, не Днепр, что смиренно-покорны и сонны.
Размечу по плато ваши хижины, чеки под рисом,
Унесу в бесконечность без счёта, как жертву богам,
Чёрный нрав мой навек занесён в самый чёрный из списков
Это правда, зато не причислен к смертельным врагам.
Из меня и напиться воды – непростая затея,
Четверть глины во мне, даже море становится Жёлтым,
Но живут же на мне, берега мои нежно лелея,
Восхищаясь, кляня, понимая, даря своих мёртвых.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=67113
дата надходження 04.04.2008
дата закладки 03.06.2008
..Он привозил ей бусы и браслеты
Из перламутра дальних островов..
..Она не верила в подковы и приметы,
И не носила носовых платков,
Чтоб не рыдать у старых турникетов
Военных государственных портов..
Вопросы оставляя без ответов,
Звонил в субботу..Чаще в двух словах..
Настаивал на том что врут газеты
О войнах на далёких островах..
Носил под маскировочным жилетом
Её портрет с кувшинкой в волосах..
И был у них один лишь на двоих
Ленивый, толстый ,полосатый кот..
И слово,что останется в живых..
И ожиданье, нервное.. суббот...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=58528
дата надходження 11.02.2008
дата закладки 03.06.2008
Как-то в одном из кинофильмов прозвучала фраза- "Почему к мужчинам не прикладывают инструкцию?.."
При очередном просмотре фильма " Москва слезам не верит", в монологе на кухне Гога, он же Гоша произнес - " решения буду принимать я, на том основании, что я - мужчина..." Так было зафиксировано - Правило № 1
Одна из женщин очень мудро
Сказала, что к мужчинам нужно
Инструкцию бы приложить,
Подумать нужно, оценить
И все по пунктам разложить
По пункту первому, я думаю, что стоит им отдать,
В делах серьезных все решенья принимать;
А по второму пункту, надо мудрой быть
И их в принятии решения никак не торопить.
Но если принял он решенье, цветами ложе устелить
И очень дорогой и ценный, тебе подарок подарить
Прими не думая, как сладкого вина глоток
Ведь это пункта третьего урок.
А по четвертому, коль ты не хочешь ложь услышать,
Подумай, и веди себя потише
Вопросов глупых не спеши ты задавать
Чтоб от обиды не пришлось потом рыдать.
А в пятых, чтоб сказать любви слова,
Семь раз отмерь и не спеши озвучить,
Как бы от счастья не кружилась голова
Его сомненья будут мучить.
Готов он лесть любую принимать
Хвалу его уму и силе
Но вот слова признания принять
Боится, и против них бессилен
А вот и пункт шестой родился.
Из уст мужчины вышел он на свет
В эмоциях, когда на спутницу он злился
По-моему он мудрый дал совет:
Когда семья в разлуке проживает,
И посетить любимого жена спешит
И о приезде в дверь звонком предупреждает,
То на большой скандал нарваться норовит.
Вот пункт седьмой – останься для него загадкой
Пускай ответы пробует найти
Конечно – помогай ему подсказкой
Но так, что б не было желания уйти.
Когда-то может, пункт восьмой я напишу
Из опыта друзей, а может личных
Но брать перо, пока я не спешу
И ставлю многоточие …
Мне кажется, выходит все прилично!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=59833
дата надходження 20.02.2008
дата закладки 20.02.2008