З теплою львівською кавою вдвох із сумним ведмежам
Згадую і посміхаюся, вечір у літі.
Ні, я не каюся, просто впиваюсь життям,
Просто і так час від часу буває на світі...
Більше не треба, на більше немає часу.
Зрештою, Вам не потрібна моя педагогіка.
Дякую Вам, що мені показали красу!
Дякую, що без війни ми дійшли перемоги!
Дякую Вам, що з*явились у мене в житті,
Дякую, що з нього зникли самі, добровільно!
Дякую за перемогу отих почуттів,
Що довели: я напевне, таки божевільна!
Теплим дощем, що для мене став рідним дощем
Капає Львів, у обличчя кидаючи істини...
Може, і ми колись з Вами за ним потечем,
Тільки, напевне, тектимемо руслами різними!
Знаєте, шанси були і надії були...
Просто я з тих, що не люблять, коли ними граються.
Щастя, що Ви легковажні, бо Вам не болить!
Жаль, що я все розумію, та досі вагаюся!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=94715
дата надходження 27.09.2008
дата закладки 06.04.2009
В мерехтінні зірок.
В нетерпінні думок.
В ядовитім сичанні подруг
(бо ж жінок).
В колі замкнутих просторів,
вічних замків
на серцях,
що до них
не прокласти шляхів.
Не вкусити граніт
недозволених знань,
не втекти від безглуздих
душевних страждань.
Поспішати на дзвін,
віддавати уклін
поколінням,
що не преклоняли колін...
В недозволенім сні,
недожитій весні,
недоречно шукати
вину у вині.
Наші предки від болю
втікали в пісні.
Ну а ми...
Усього лиш на дні.
І можливо, мене
завтра стратять за то,
що любила людей,
як не любить ніхто,
що втискала в вірші,
як у тісне пальто,
ті слова і думки,
що проймуть до кісток
хоч когось в цьому дикому світі...
Світі зміни думок,
мерехтіння зірок,
і сичання подруг -
незбагненних жінок...
Недоказаних слів,
і дурних помилок...
В цьому світі, який не змінити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124663
дата надходження 03.04.2009
дата закладки 06.04.2009