«Жасмину цвіт і свіжо вбитий бик.
Поміст без краю. Мапа. Зала. Арфа. Рання.»
(Федеріко Ґарсія Лорка)
Мої чотири годинники –
Поводирі сліпих лабіринтами часу,
Чотири металевих якоря,
Що чіпляються за намул простору
(Пливи, кораблику, пливи!)
Чи то чотири вітрила
У мого корабля-тіла,
У цьому океані Часу.
(Плинь, течіє, плинь!)
Чорний: відмірює мені тінь,
Її шлях короткий-обрубаний
У темну хату Ніщо.
Білий: нагадує зозулясто
Про день, що минає,
Про день неминучий,
Про день прийдешній,
Про день забутий.
Золотий: це на руці сонце
Кричить-нагадує: ти ще є,
Мій господарю чи то супутнику,
Не йдеш ти, а існуєш
Разом з оціма хвилинами.
Зелений: він тоді зупиниться,
Як останній явір на землі-хуторі
Всохне,
І з його серцевини легкої
Труну витешуть
Для пісняра останнього...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597794
дата надходження 04.08.2015
дата закладки 13.08.2015
моя пам*ять ніяк тебе не зітре
хм.. у неї - моя упертість
твоє обличчя як корабель
все виринає в моєму серці
ім*я твоє на вустах моїх
гра неслухняним сонце-зайчиком
хоча й закрила давно ліміт
на твоє сонце байдужим шатлом
взаємопривиди
зі спільнопам*яті
ми помираємо
ми всокресаємо
давно вже порізно
коли ж забудемо?
коли ж забудуя?
коли ж збудуюя
нові кораблики
нової пам*яті?
коли
ж
я
ц.і.л.і.с.н.а.
?
..коли?.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488280
дата надходження 26.03.2014
дата закладки 26.03.2014
Поети вмирають часто,
Частіше, ніж не поети.
Їх душі летять у небо,
Їх руки, неначе крила, -
Завжди потребують лету.
Поети вмирають просто,
Мов листя летить з берези.
Надворі холодна осінь,
Остання, немов самотність, -
Єдина сестра поета.
Поети вмирають зранку
Без пляшки, що на похмілля,
Без мрії, яку потрібно
Чекати й шукати знову,
Неначе нову повію.
Поети вмирають швидко –
Їм ніколи жити в прозі,
Бо вічно в напівдорозі,
Бо Муза стоїть на розі
Зі словом, що було першим.
Поети вмирають рано,
Їх треба любити нині,
Бо прісно вовіки вічні
Їм вже не потрібні будуть
Ні квіти, ні поцілунки.
Поети вмирають вічно,
Бо вічно шукають смерті,
Бо надто вони відверті
І надто безпосередні,
А бути потрібно іншим.
Поети несуть на плаху
Свою лебедину пісню,
І осені радість пізню
Уже не встигають пити…
Поети не вміють жити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267476
дата надходження 28.06.2011
дата закладки 29.07.2011