Не нужно слов и мыслей о любви,
ты за собой сама закроешь двери.
Пусть я тебе давно уже не верю,
закрой глаза и просто уходи.
Уже давно прошли все наши дни,
и таинство любви разоблачили.
Когда без слов друг друга мы любили
И сами потушили мы огни,
которыми дорогу осветили
которые не скажут нам прости.
И чувствам, охладевшим не помогут,
подняв внутри меня любви тревогу
Прошу молчи и просто уходи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176019
дата надходження 07.03.2010
дата закладки 27.12.2011
Я спочатку не знав ні адресу твою ні імені
Тільки знав скільки кроків від мене до твого під,їзду
Мабуть знали усі що давно подобалась ти мені
Точно знали усі що твій хлопець на "бумері" їздив
Я шукав кожну мить щоб хоч трохи побути поруч
І ловив відображення кожне твоє у вітринах
Відверталися друзі... казали про мене "Хворий"
Я ж щасливий був просто дізнавшись ім,я Марина
ПРИСПІВ:
А на синьому небі збиралися хмари
Хмарно...
Я сто років здається тобою промарив
Марно...
Чи то врода твоя полонила чи чари
Гарна...
Яка ж гарна сьогодні стоїш перед мною ти
Я заснути не міг пів ночі - а потім так рано встав
Час втікав і вже скоро той "бумер" припреться на лихо
Я поставив на в,їзді в двір свого білого Ланоса
Хай бібікає сонним сусідам моїм на утіху
Ти виходиш з під,їзду свого як завжди о дев,ятій
Я крокую до тебе і руки чомусь так тремтять
А ти гарна, ти гарна немов королева на святі
Ну а хмари, а хмари по небу далеко летять
ПРИСПІВ:
Вириває із рук щойно зірвані квіти...
Вітер...
Із страхом підійти до тебе ми квити
Витер...
Всі страхи ти ж у мріях моїх оповита
Літом...
Яка ж гарна сьогодні стоїш перед мною ти
І я став на коліна і в очі зізнався в коханні
У цей час той із "бумера" пішки до двору прибіг
Я піймав його погляд і думав що мій то останній
Знов сказав що люблю я і в очі дивився тобі
Підлетів бити той що здавалось тремтіла земля вся
Я готовий до бійки та встигла розняти нас ти
Думав підЕш із ним, але як же я в тім помилявся
Так у губи цілуєш мене що втекти він встиг
ПРИСПІВ:
А на синьому небі збиралися хмари
Хмарно...
Я сто років здається тобою промарив
Марно...
Чи то врода твоя полонила чи чари
Гарна...
Яка ж гарна у губи цілуєш мене зараз ти
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253601
дата надходження 13.04.2011
дата закладки 10.12.2011
Сім хвилин
(емоційна подорож у себе)
«Стрілка бігає по колу,
Миті тануть, наче свічі,
Я читав, що в одну річку
Ще ніхто не входив двічі.
Нас таких, які ми зараз,
Вже не буде за хвилину,
Це останній шанс, кохана,
Народи мені дитину.»
Гурт Н-Три
Пісня «Народи мені дитину»
Субота...
Посеред кімнати, що захаращена старими меблями, хаотично розкиданими рукописними листками, кольоровим одягом та антикварними речима лежить мертва Жінка. Протяг щосили гримає то відчиненими дверима, то кватиркою, переміщає по кімнаті папери, ніби грається. Повітря наелектризоване тим, що півмиті тому відбувалося в кімнаті.
Цікаво, чи є злочином, коли ти забуваєш замкнути Двері? Чи це проста невихованість, неуважність, байдужість?..
Ти з’явився у моєму житті надто несподівано, а у цій квартирі ще несподіваніше. Несподіваність полягає в тому, що ми ось вже 10 років ділимо дах на двох...
Сім хвилин тому... Що було сім хвилин тому? Яким пристроєм перенести своє тіло та душу назад у короткі сім хвилин?
Чи потрібна чиясь допомога? Чи проведе Хтось мене у довгу подорож тривалістю у сім хвилин?
Хвилина Перша
Я пишу. Я пишу вірш, прозу, сльози, лист, байдуже що. Основне – дія. Я пишу, слухаючи музику, яка скручує мене в ембріональне перевесло та примушує всіювати папір мілким зерном почерку. Я – суцільна емоція. Мене не існує, як мене. Бо я слухаю, відчуваю, пірнаю у себе і пишу... я хочу все-все викласти назовні, забути, витратити, створити всередині себе Тишу. Тишу, в якій спілкуються з Богом.
Ти є. Як Бог,
Що сотворив цю Яву,
Стрибожими крильми
Перетворив на лаву
Всю мою кров,
Яка, немов Вогонь,
Тепер прямує іскрами єством,
Несучи кисень до вулкану серця.
Ти – сотворив...
Мені лишається померти...
Кому я пишу? Це є таємницею навіть для мене. Хоча, ні! Є конкретний адресат, ім’я якого завізоване на ось цьому теплому конверті, який вважає, що «Життя сильніше смерті» та постійно прагне, щоб йому це довели...)
Ця хвилина добігає кінця і я хочу назвати її своєю власною хвилиною...
Цікаво, чи дійсно Життя сильніше?..
Хвилина Друга
Знайшла старого листа, написаного 7 років тому. Як він тут опинився? Почерк мій, а писала не я. Хто? Хто тоді користувався моїм тілом, хто відчував ним і де в той час була Я? Куди відлітала моя Душа, яка є присутньою на разі в Мені?
Я обурена!!!
Перечитую написане Колись. Незрозуміло скільки Цьому років – чи 7, чи 7 віків...
Гарний склад. Полохливо-настирний, дитячо-жіночий. Здається, що ось-ось і ти впіймаєш Його.) Це все неймовірно щиро і наївно.
Темно...
Дівчинко моя маленька! Яка ж ти! Скільки у тобі сили та беззахисності. Кому то все? Куди? Чи донесеш, не порозхлюпуєш по дорозі?..
Мамо?..
Ма!!!!!
Де Ти? Чи чуєш мене? Чи знаєш, що живеш в мені? Чи можеш зараз пригорнути мене до себе?.. Чи можеш все повернути назад? Чи достатньо Твоєї Любові на цей вчинок? Чи маєш таке бажання? Забери мені волосся з чола, з очей; покажи де Я Є, дай мені розуміння... Дай мені свою руку...просто... Пробач мені, Мамо, бо зараз Я є Ти, бо зараз Я вже теж Мама, бо зараз звертаюся до Тебе, тим самим відкриваючи Себе...
Дякую...
Тобі...
За Життя...
Хвилина Третя
Такий звичний колись рух – рукою по низу живота. Затримка. На секунду. Та вага тої секунди, як вага цілого життя. Цікаво чи відчуватиму щось подібне ще раз? Як то було дивно і давно, коли у моєму лоні взяло і завелося маленьке руде лисенятко, що постійно лоскотало моє серце зсередини. Неймовірні, безсловесні відчуття!
Заколисуючі рухи, плавні, неначе річка. Думки та мрії, які створюють невидиму оболонку навколо твого манюсінького тільця – аби захистити, не пошкодити. Це як стояти, не вміючи, на лижвах перед стрімким спуском і знати – впасти не маєш права! А страшно ж як!!! Хочеться самій Туди – де тепло, темно, м’яко, солодко, затишно. Де – зовсім не страшно, не боляче. Але, видно, коли прокидається Сонце. Чутно, коли мама сміється, а коли – плаче. Смачно, коли Там з’їли цукерку. Дивно, коли є ще чиясь рука, крім маминої... Як передати це все? Коли, ніби ти ззовні і з середини водночас.?
Довга хвилина – у рівних дев’ять місяців. Вона скоро завершиться. Завершиться секундним неймовірним щастям, вибухом, вивеженням, народженням... Відчуття звільнення Свободи з себе, коли мій крикостогін переплітається з першою піснею мого лисеняти...
Боляче. Тепло. Ніжно. Сльози. Щастя...
Життя...
Хвилина Четверта
Нарешті Осінь.
Сонячно… Мереживно… Дзвенить.
Ти щойно торкнула мене поцілунком падаючого листя. Я посміхнулася. Ти заплакала від надлишку емоцій. Я полізла на найвищий дах нашого міста, аби посидіти там з Тобою. Ми сидимо тут, як два дивні янголи, звісивши ноги вниз. Я завше думала, що Ти – поважна пані. Помилялася. Бо зараз, махаючи ногами та крадькома поглядаючи на Тебе, дивуюся, яка Ти ще дитина – весела, у потішному береті, у колготах в смужку, у тоненькому пальтечку, з рудим волоссям…
Ти щойно придумала дощ, бо хотіла показати мені, як розцвітають парасольки. Я такого ще не бачила! Мить – і сіре полотнище вулиці розцяцьковане урбаністичними квітами. Комусь розкажеш – не повірять. Ти питаєш, що я снила нині. Я розповідаю Тобі про свої химери, а Ти по-дитячому зачинаєш малювати їх туманом. Схоже виходить.
Запитую Тебе, чому Ти така маленька і чую у відповідь ; «БО ТАК!»
Я запрошую Осінь в кав’ярню.
Ми сидимо біля великого вікна, їмо медове тістечко (одне на двох) та п’ємо узвар. Ти відчинила вікно, висунула руку і дозволяєш дощу цілувати її. Тобі це подобається.
Я кажу, що вчора написала у листі до Нього :«Смак узвару – це смак того, як я баную за тобою – багатогранний, неоднозначний та природній, щирий…»
Ти посміхаєшся і погоджуєшся, що це правда. Ніяк не можу збагнути, хто переді мною – мудра Жінка, добра Бабця чи маленька Дівчинка.
- яка Ти?
- Така ж, як і Ти!) А, можливо, навіть, що Ти – це Я.
Знову згадую, як писала зовсім недавно; «Обожнюю, як пахне Осінь… Неймовірний запах! МІЙ… запах почуття, яке пришвидшує серце, перевертає все внизу Живота, дозволяє Творити… Хочу поділитись з Тобою…»
- чого ти зараз хочеш?
- Поцілуватися, як вперше – не задумуючись випалюю я.
Що далі? Це наша з Осінню таємниця)
Хвилина П’ята
Двері.
Скільки часу я вже стою перед цими Дверима? Топчуся, як студент перед екзаменом. Вже не раз торкалася ручки, пробувала відімкнути замок ключем зі своєї зв’язки. Та в останню мить,відсмикувала руку, а з нею всю себе від тих Дверей. Вони приховували в собі такий потужний заряд магнетизму, щось таке, що вирізняло їх від сотні інших дверей. Вони з’являлися на моїй дорозі там, де їм заманеться, часами доводячи мене до сказу. Іноді, я сідала на землю та , спираючись до них спиною, говорила у простір, плакала та каялась, як на сповіді. Хоча, ні, я ніколи не сповідалася в церкві, вважаючи, що тайна сповіді на те і тайна, що я маю балакати з Богом на одинці. То ж, можна сказати, що ,деколи, за Дверима сидів Бог. Цілком ймовірно, теж підпираючи їх спиною...
Ох вже ці Двері!
Останні два роки я, здається, майже вросла в них, перетворилася на дерево розмальоване часом. Я теж стала Дверима. Багато хто відкривав мене, заходив досередини, або проходив крізь мене кудись Далі. Мені було добре від того і тому, для всіх, я була Завжди Прочиненими Дверима.)
Бентежило одне, чому я ніяк не можу відчинити «своїх » Дверей?
Тоді я зупинилась.
Було відчуття, що якщо Щось терміново не трапиться, то стане занадто пізно, бо зараз я втрачаю найдорожче та найважливіше, що у мене є – Себе. Я нагадувала собі Дику Птаху, що збожеволіла, що літає-кидається несамовито у різні сторони світу і , ні в якому разі, не дозволить собі сісти на землю, аж допоки не знайде те, що шукає, або... помре в польоті...
Так тривало рік.
Розплющ очі.
Як боляче!
Двері...
Всього лиш штовхнути...
Давай!
«Останній крок, як пів Життя.
А все Життя – це лиш Сьогодні.
Ця мить – початок майбуття,
Бо Ти – моя Безодня.»
ТАК!
Світло. Легко... Життя...
Хвилина Шоста
Сон (Лист до Вовка)
...я зараз поруч з Тобою, біжу до того млина, до якого, точно знаю коротшу дорогу. Але, біжу за тобою, бо хочу, щоб Ти добіг першим і зустрів мене там, іронічно посміхаючись (якщо у тебе вийде зробити так з вовчею пащею))).
Серце моє стукотить і розливає по жилах дивну кров, яка зовсім не схожа на звичну, наповнена якоюсь гримучою підривною сумішшю, речовиною. Відчуваю себе на пороховій бочці!
Моє Життя розділилось блискавкою і я, часами, вже не цілком розумію де я і хто я. Живу зараз цією секундою, що стукає у вилицях, що не дає думати, що стирає межу між сном та реальністю. "Хто Ти?". А хто я? Я - табу. Мабуть... Я знаю ким або чим я хочу бути, але хто я зараз - невідомо.
Відчуваю свої мязи та своє дихання, що з’єднюється з твоїм; своє тіло, що мчить бездумно до "завтра" у простір і світ, де мені ніхто не завадить бути собою і де є Ти...
Я буду кусатися, буду рвати кігтями, борюкатися в грязюці, втікати, наздоганяти, буду дикою, щоб Ти не запідозрив в мені людяність... Бо моя вовча сутність покладена Вовку, що чекає біля старого Дуба, Вовку, який одинокий апріорі, але який має мати ще щось, крім самотності, який вміє мріяти, чекати та...
Ти все ще стоїш там і чекаєш...Сподіваюся, що на мене. А я підкрадуся тихо-тихо, щоб не відлякати тебе... Я зупинилася і просто милуюся тобою... Твоїм поважним сумом та дикою самотністю. Мені щемить... Чи відчуваєш, що я поруч? Чи просто робиш вигляд, що не помічаєш мене, з цікавістю вичікуючи, що буде далі.
Ти так близько... Та вітер дме в мою сторону. Ти не знатимеш про мою присутність, бо я теж вмію чекати... Бо мені важливо, щоб Ти сам відшукав те, що є твоїм. Мене нема... Лише волога поволока на очах вказує на мій біль, чи то пак, щем у грудях.
Іди на запах! Скільки тебе вчити?! Принюхайся і перестань боятися того, що є невідворотнім. Не тримайся за свою гордість та не ховайся за самотність. Твоя пора от-от настане. Не прогав її.
Я буду поруч і встигну, якщо щось, плигнути і перегризти невідомому горло, лиш би Ти дійшов туди, куди тобі треба...
Ти знаєш, Вовче, що Я є, що Ти є і що Ти потрібен мені чи не більше, ніж я тобі, бо перехід треба робити самому та з повадирем, який відчуває, який може бути, може стати тобою, який може жити в самій глибині того місця, що зветься Душею.
Ось і зараз, я стою і думаю, що робити, виходити, чи ні, наперед знаючи, що за якусь хвилю, вистрибну і майну хвостом перед тобою, вишкірюсь і поманю за собою в спільні сни...
Чи Ти підеш туди? Ти в змозі обирати... Бо Ти - Вовк, достатньо мудрий та вишколенний, щоб відповідати за свої вчинки; та все ще, по дитячому, невміло, вогким носом тицяєшся у свою інтуіцію, думаючи перепровірити свої інкстинти.)))
І як? Які на смак сльози?.. Ходи до мене... Я вже була тут... І хочу бути тут з тобою. Цей нічний світ наш. Не забирай його у мене, будь-ласка, бо інакше я можу загинути... Бо саме тут живе моя душа, саме тут легко думається, саме тут є місце для Свободи...
Чи в змозі Ти зрозуміти мене, Вовче? Чи в змозі прийняти?
Насправді, я маленька і потребую твого захисту, бо... так...
Чуєш, Вовче, не стій, побігли! Покажи мені шлях, свою дорогу, всіяну зорями. Мені дійсно цікаво...
Де Ти?
Я зараз поруч з Тобою, біжу до того млина, до якого точно знаю коротшу дорогу...
Але біжу поруч, щоб почути спільний перестук сердець в унісон.))) Щоб Жити... Щоб продовжити Життя...
Бо я теж Вовк, як і Ти...
Хвилина Сьома
Я обертаюся на звук повороту ключа в замку. Ти заходиш і, як завше, розкладаєш свої речі в коридорі, кухні, спальні... Таке враження, що ти не бачиш мене. Не відчуваєш в якому я стані, не помічаєш, що по моїх щоках течуть невидимі сльози, що я стала невимовно старою і ... хочу померти... Мій погляд розбивається об стіну, яку я збудувала власноруч.
Байдужість...
Слова з майбутнього позапозавчора: «відчай від усвідомлення, що все скінчилось»... )
Це так.
Ти виходиш і забуваєш замкнути за собою Двері...
А я мовчки змітаю рукою все зі столу на підлогу, встаю і...
вмираю посеред кімнати...
Вмираю, як абортоване дитя, як одинока гуцулка високо в горах, як вовчиця, що віддала останні крихти малим, як непрочитана книга, як моя Любов до тебе.....
Посеред кімнати, що захаращена старими меблями, хаотично розкиданими рукописними листками, кольоровим одягом та антикварними речима протяг грається паперами та щосили гримає то відчиненими дверима, то кватиркою.
Цікаво, чи є злочином, коли ти забуваєш замкнути Двері?
Я встаю і на очі потрапляє :
«...коли ридання виривалися з моєї сутності, з живота, з плечей, зі спини, з пальців, з думок ,із серця, з душі, Було надзвичайно добре і невимовно боляче... Я народжувала сама себе, чітко відчуваючи поруч чиюсь присутність, чиюсь підтримку ("Не плач, маленька").
Це неймовірно відчувати та пропускати крізь себе ці почуття, коли, здавалося, що таке пройшло давним-давно і Такого більше ніколи не буде...
Потрібен стимул. Хоча... навіщо стимул, щоб Жити, просто Жити?
Я Народилась і Живу. Завтра чекатиму нового Народження та нового Життя.
Я одночасно Дитина, Жінка і Бог...
Дякую Тобі!
За нове народження! За Життя...»
Народи мене ще раз...
Здрастуй, Любове...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153997
дата надходження 07.11.2009
дата закладки 26.08.2010
Ненавиджу!
кожен мій крок є не кроком без шлейфу Тебе
винести змоги не маю із себе урок
люблю Тебе і ненависно, гнівно кляну
мабуть колись когось із нас точно вб'ю.
постійно вертає кохання старий програвач
прожовує плівку смакуючи під механіку часу
я вже пережала всі клавіші в нашім столітті
я змоги немаю втікти від фактів, від звуків Animal джаZу.
Ненавиджу!
Ти сповнений сенсу, ти тілом належиш їй
тій другій, десятій, двадцятій повії у ліжку
я зламую волю, випилюю гордість в собі
скидаю, як одяг, сто раз у пральню телефонну книжку.
ці цифри, ці букви, цей запах,
холоднее повітря, дощі і цигарки,
напружені губи, повіки з під яких витікає сльоза.
я важила для тебе більше ніж торішня гроза?..
Ненавиджу!
Ніколи не скажу. Хоч кричала Жалію,
та жалем, коханий, стосунки не врятувати
кому, як не Тобі було це знати,
спати, писати, читати... але завжди знати!
У Твоїй квартирі назавжди зависла частина мене,
на сніжнім балконі, на краплях води у графіні,
на чашці з-під чаю, в кухоннім столі, виделці
і навіть на тій пробираючій душу мальованій Тобою ("нами") картині
на шухляді з "вітаю" і вічним гармидером,
на полиці білизни, на тоді теплій, білій в горошок постелі,
на тих дитячих конструктивних фігурках,
і мабуть навіть на стелі...
Я зависла у Твоїм домі вихором та любов'ю.
Я ненавиджу Тебе! Чи себе залежну від Тебе.
Залежну водночас від фантастики в серці та пекельного болю.
Ненавиджу себе за одержимість Тобою!
19.10.09 навіянно-нічне
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150866
дата надходження 19.10.2009
дата закладки 15.08.2010
Я люблю того, кто меня не любит,
Я люблю того, кто меня забудет,
Я люблю того, кто в любовь не верит,
Я люблю того, кто тотчас изменит.
Я люблю того, для кого я – кукла,
Я люблю того, кто во всём занудный.
Я люблю того, у кого другая,
Я люблю того, кто меня не знает.
Я люблю того, кто меня не понял,
Я люблю того, кто всё не исполнил,
Я люблю того, кто однажды предал,
Я люблю того, болен кто победой.
Я люблю того, кто добавил муки,
Я люблю того, с кем сейчас в разлуке,
Кто меня покинул, но живёт беспечно…
Только для чего без него мне вечность?
17.02.07. 00:40
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182734
дата надходження 09.04.2010
дата закладки 18.06.2010
Я помираю без твоїх снів,
зникаю знову на дні печалі.
Вже зблідли фарби щасливих днів,
вже зблід мій біль-та це деталі.
Камінням падаю в твій день,
ми разом будемо тонути.
Холоне кава,нічна мігрень
і поруч Він,щоб все забути...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167720
дата надходження 23.01.2010
дата закладки 09.02.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.01.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.01.2010
Я знаю, ти не мій.І не будеш мій.Ти вже комусь належиш у цьому житті.А в наступних хто знає, як все буде?!
Мої губи ніколи не знали присмаку твоїх.Мої плечі ніколи не відчували тепла твоїх таких ніжних рук.Мої вуха ніколи не чули від тебе гарних слів.Ти ніколи не приходив у мої сни.Ти не знаєш, коли в мене день народження.Ти не знаєш, що я люблю.Між нами нічого не було і бути не може, у принципі.Є та межа, яку мені переступити не можна.А тобі?! Ти з кимось іншим.Тобі, може, й все одно...
Я ніколи тебе не просила ні про що, я не бігала за тобою, як інші, не плакала ридма через своє кохання.Я не дивилась на тебе благальним поглядом самотнього песика, не писала жалібних смс, не дзвонила і не мовчала в трубку.
Я не збирала про тебе інформації з усіх можливих джерел,не мала твоєї фотографії на комп'ютері й у телефоні.Я не гуляла поблизу твого будинку тільки щоб побачити тебе, не фліртувала з тобою чи твоїми друзями, не запрошувала на танець.Я не писала тобі листів і не присвячувала своїх віршів.
Я не читала романів про кохання, думаючи про тебе.Я не мріяла про Нас.Я не ревнувала тебе до своїх подруг, не чекала вітань"із Новим роком",не намагалась влитись в твою компанію.Я ніколи і нікому не говорила про свої почуття, не вела щоденника,але й не уявляла свого життя без тебе.Я тільки тихо кохала тебе серцем.
Мені вистачало кількох твоїх поглядів,кількох слів і усмішок.Мені вистачало того,що ти є.Завтра межа між нами збільшиться до неймовірних розмірів.Можливо, ми ніколи більше не побачимось.Можливо, не впізнаємо одне одного.Можливо, така доля...А ти,будь-ласка,будь щасливим і дозволь мене просто тебе кохати.Це все, чого в тебе прошу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146096
дата надходження 19.09.2009
дата закладки 12.01.2010
Ми кожного дня, хвилини, секунди говоримо, говоримо, говоримо… але чи чують нас? чи зрозумілі наші прості слова для близької людини ? коли ми так потребуємо підтримки… теплого слова… щирої посмішки:( ???
Часто ми говоримо: “Спасибі тобі за те, що ти є…”, коли не можемо сказати: “Я люблю тебе!”
Ми мріємо, знаючи, що це ніколи не станеться…
Ми говоримо: “Тут холодно”, коли нам необхідний чий-небудь дотик…
Ми говоримо: “Мені від тебе більше нічого не треба”, коли не можемо отримати те, що хочемо…
Ми говоримо: “Я не піднімав(ла) трубку, тому що булв(ла) зайнятий(а)”, коли нам соромно зізнатися в тому, що чути цей голос більше не приносить нам радості…
Ми говоримо: “Я нікому не потрібний(а)”, коли ми насправді не потрібні одній-єдиній людині…
Ми говоримо: “Я справлюся…”, коли соромимося попросити про допомогу, адже у відповідь може пролунати відмова …
Ми говоримо: “Ти хороший друг”, коли забуваємо додати “… але тобі не стати для мене чимось більшим”…
Ми говоримо: “Це - не головне”, коли знаємо, що у нас немає іншого вибору, як змиритися…
Ми говоримо: “Я довіряю тобі”, коли боїмося, що ми стали іграшкою в руках людини Х…
Ми говоримо: “Назавжди”, коли нам не хочеться дивитися на годинник…
Ми говоримо: “Я був(ла) поряд”, коли не можемо знайти собі виправдання…
Ми так багато всього говоримо, що коли на устах залишаються три останні невимовлені слова, ми прикушуємо губи, дивимося в підлогу і мовчимо…
Ми часто говоримо: “Не люблю”, а в душі у нас струмками біжать сльози…
Ми часто говоримо: “Ненавиджу” лише для того, щоб самому повірити в це…
Ми часто говоримо: “Прощавай”, в надії побачити людину ще раз…
Ми говоримо: “Тобі час іти”, щоб людина не бачила наших сліз..
Ми говоримо: “Ніколи”, коли знаємо, що це станеться знову… і знову…
Ми говоримо: “Розлюбила”, коли боїмося зізнатися в своїх почуттях…
Ми говоримо: “Я тебе забула”, коли думка про людину не виходить з голови…
Ми говоримо: “Я видалила його номер з телефонна” коли пам’ятаємо його напам’ять…
Ми говоримо: “Між нами все скінчено”, коли все лише починається…
Ми інколи не можемо сказати “люблю”, коли боїмося почути відповідь…
Ми благаємо щоб нас залишили одних, коли потребуємо чиєїсь підтримки…
Ми сподіваємося, коли немає жодних шансів…
Ми чекаємо, коли знаємо, що про нас вже забули…
Автор: невідоме джерело мудрості ))
“Счастье не оставляет шрамов… Мирные времена ничему нас не учат…”
“Каждому нужен кто-то, кто его выслушает… “ Ч.Паланик
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137446
дата надходження 14.07.2009
дата закладки 07.12.2009
Ви чули, як плачуть красиві дівчата,
коли їхній світ розбивають на скалки?
Коли їх примушують мовчки кричати,
бо зайве словечко з них зробить русалок...
Ви чули, як плачуть красиві дівчата,
коли їм у душу плюють, як в канаву?
Коли вони мусять всі мрії віддати
за мить насолоди безжально криваву...
Ви чули, як плачуть красиві дівчата,
коли їм у серце насипати снігу?
Коли їм вже нічого більше втрачати,
бо ціле життя - мов прочитана книга...
Ви чули, як плачуть красиві дівчата,
коли їхня доля вмирає від СНІДу?
І змоги немає її врятувати,
бо сили в руках не лишилося й сліду...
Ви чули, як плачуть красиві дівчата?
Не чули? О, боже, які ж ви щасливі!
Щось треба у нашому світі міняти,
щоб більше не плакали очі красиві...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155182
дата надходження 12.11.2009
дата закладки 30.11.2009
Від Нього зостався лиш запах цигарки з ментолом.
А був Він найкращим. Принаймні, тобі так здавалось.
Здавалось, що серце ущерть нашпиговане толом -
від вуст Його ніжних незмінно воно вибухало.
Тобі Він залишив свій контур в прим"ятій постелі.
А все ж було добре. Принаймні, тобі так здавалось.
Лежиш самотою, рахуєш щілинки у стелі,
і сльози з очей, наче дикого війська навала.
Мов спомин про Нього - коричневі стоптані капці.
А клявся ж кохати. Чи, може, тобі так здавалось?
Це тільки спочатку: свічки, хризантеми і танці.
Не кожна love story буває з щасливим фіналом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157833
дата надходження 26.11.2009
дата закладки 30.11.2009
На проводі обірвана розмова…
Застигла кава…сигаретний дим
повис у горлі…Я стояла гола…
Ховала очі в небо перед ним…
А він дивився…тихо і відверто
щось говорив…та я не чула слів…
Моя душа в його руках подерта…
Такою він її не захотів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149921
дата надходження 13.10.2009
дата закладки 30.11.2009
Коли двоє зустрічаються на мить –
Хочеться лишитися назавжди.
Але час біжить, його не зупинить
І не змусить повернути радість.
Слова солодкі, ніжні поцілунки
Лишаться лише у пам’яті сердець.
І долі незабутні подарунки
Через життя усе ти пронесеш.
Коли двоє зустрічаються на мить –
Все навколо робиться байдужим:
Люди, гроші, влада, що болить,
В них життя всередині вирує.
Так давайте ж цінувати час,
Годі зволікати, треба жити!
Ми не знаєм, де біда спіткає нас,
Тож радіймо щиро кожній миті!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151062
дата надходження 20.10.2009
дата закладки 30.11.2009
Я напишу тобі останній вірш...
У память того, що між нами було.
Пробач, нема нічого гірш,
Ніж плаче серце, коли щось збагнуло...
Збагнуло істину жорстокого буття,
Відчуло просто пустоту, самотність...
Ні... Я не хочу твого каяття,
Бо все одно це вже не буде щирість.
Навіщо взагалі тоді любити?
Чому мене ти зразу не спинив?
Напевно краще зараз помовчати,
Усе що міг ти вже зробив...
Поплачу тихо я, без сліз, душею.
Пробач за все коли я була неправа,
Я вдосталь нагодована брехнею,
Тому залишуся тепер одна.
Можливо вже не гляну в твої очі,
Буду за ними сумувати я.
Не проведемо вже на вістані, як разом ночі.
Прощай...Частинку серця я для тебе віддала...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130077
дата надходження 15.05.2009
дата закладки 25.11.2009
Відчувати тебе на дотик,
Загортатися в твоє тіло -
Усе це своєрідний наркотик,
Усе це, безумовно, мило.
Твої очі пусто-порожні,
А вуста не для бесід годні,
Почуття всі високо набожні
Нерентабельні на сьогодні.
Це !воно!! циркулює кров'ю...
Гормональне наше сп'яніння...
Називає його любов'ю
Прагматичне моє покоління.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152265
дата надходження 28.10.2009
дата закладки 25.11.2009
Тремтіння від думок –
Легкість спогадів.
Вечірній смуток –
Біль відчутих роздумів.
Кілометри розлуки
Тривожать ночі.
Назавжди б так :
«Триматися за руки»,
Дивитись в очі…
Ти там… Далеко.
Пригадую, колись,
На відстані навчив
Дивитись в небо…
Ти там… Далеко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=78147
дата надходження 06.06.2008
дата закладки 01.11.2009
1
Ти не варта моїх сліз,
Ти не варта моїх слів,
Все, що я колись хотів,
думав, що в тобі зустрів...
Ти п"янка немов вино,
Ти найбільше в світі зло...
Розриваєш на шматки,
що ж зі мною робиш ти?..
Ти не варта моїх сліз,
Бачу я тебе наскрізь!
Ти брутальна і зрадлива,
А була для мене дивом!
Ти не варта моїх слів,
Та я так тебе хотів!
Та я так тебе жадав -
Серце я тобі віддав...
2
Я не вартий твоїх чар,
Не взлечу я вище хмар...
Зірку з неба не дістану,
І лише твоїм не стану...
Я не вартий твоїх мрій,
Забувай ти образ мій...
Чиста ти, немов кришталь,
Та тебе мені не жаль...
Я не вартий твоїх сліз,
Бачиш ти мене наскрізь!
Я брутальний і зрадливий,
Але був для тебе дивом!
Я не вартий твоїх слів,
Та я так тебе хотів!
А ти так мене жадала -
Серце знов мені віддала...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147093
дата надходження 25.09.2009
дата закладки 01.11.2009
Бездна думок і я стою на краю,
Все ще чекаю, що хтось крикне вслід,
Потягне за руку на пошуки раю,
Чи замість мовчання скаже "привіт"...
Мене роздирає від самоти,
В якій я тебе мріями малювала,
В якій руйнувала чужі світи,
Від того знову ночами страждала...
Бездна зірок і я стою на краю,
Твій Всесвіт мене навік поглинає.
Та я все рівно тебе дуже люблю,
Хоч Всесвіт твій тих зірок не жадає...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152467
дата надходження 29.10.2009
дата закладки 01.11.2009
Я дуже хочу сказати тобі,
Без тебе я не уявляю свій шлях і себе...
Без тебе і в радості і в біді
мені однаково, що далі зі мною будЕ
без тебе
Кричу, задихаюсь, б'юся об стіни
рву, розриваю себе на шматки
без тебе я всього лиш частина
всього цілого, що є на землі...
Я дуже хочу сказати тобі,
але не скажу...
Я буду мовчати і сльози пол'ються потоком
Я дуже хочу сказати тобі,
але промовчу!..
Кохання і справді буває до болі жорстоким...
Я дуже хочу сказати тобі,
що стала твоєю лиш тінню...
Повязала на шию, руки
петлю
і
тягнусь за тобою...
І ноги всі в кров, та я іду
Іду
слідом
за тобою...
Без тебе я всього лиш частинка
Всесвіту без краю...
Я дуже хочу сказати тобі...
Кохаю...
Я дуже хочу сказати тобі,
але не скажу...
Я буду мовчати і сльози пол'ються потоком
Я дуже хочу сказати тобі,
але промовчу
Кохання і справді буває до болі жорстоким...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151678
дата надходження 24.10.2009
дата закладки 01.11.2009
Це могло ніколи не початись.
Можна я буду твоїм спогадом?
Тепер нам більше нічого боятись-
Наші слова стають порохом.
Повернутись назад до моменту,
Коли ми допустили помилку.
Відмотаймо назад кіноленту,
Щоб засвічений кард замінити.
Це могло ніколи не початись.
Можна я буду твоїм ворогом?
Сотні раз з тобою розлучатись-
Всі відчуття стали порохом.
Півжиття на тебе зачекати.
Можна я буду твоїм повітрям?
Нам більше нікуди поспішати-
Давай на двох поділимо століття.
Повернутись назад до розриву
І обірвану ленту зв"язати.
Серце знову заб"ється щосили,
Серце знову почне відчувати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153004
дата надходження 01.11.2009
дата закладки 01.11.2009
Поцілуй мене з ніжністю вогня,
Поцілуй, та не дай згоріти,
У відповідь я "обніму твої вуста",
І буду на них собі тихо тліти.
Ти запитаєш, чи солодко мені?
А я візьму у сонця душу,
Й ніжні, теплі промені весни,
Й ласкою умию тобі вушко.
Я доторкнуся до твого чола,
А на долоні намалюю тобі казку,
Віддам тобі усі свої знання,
Та, недозволю на лице одіти маску.
У ночі, для тебе, я вкраду
Усю темноту і тишу,
Усі зорі і туман,
І у серці тебе я тихо заколишу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=66959
дата надходження 03.04.2008
дата закладки 28.10.2009
Мовчу...
і навкруги все завмирає,
Мовчу...
і дощ так тихо стукає в вікно,
Мовчу...
про все на світі забуваю,
Мовчу...
бо лиш тебе єдиного люблю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=63869
дата надходження 17.03.2008
дата закладки 28.10.2009