[b]Фігурний вірш[/b] [i](лат. figura: вид, образ і versus: поворот, повтор)[/i] — вірш, у якому синтезовано властивості звукових та візуальних мистецтв, втілені у винахідливій, переважно графічній, замкнутій формі, в окреслених літерах (акровірш, мезовірш, телевірш), у конфігурації предмета, що сприймається як частина феноменального поля, має предметний характер: монограма, трикутник, зірка, хрест, дерево, сокира тощо.
Фігурний вірш запроваджений александрійським поетом Сіммієм Родоським (збереглося три його вірші у вигляді сокири, крил та яйця), досвід якого запозичили Досіад, Теокріт. Цей жанр поширився у давньоримській літературі (акровірші та мезовірші Порфірія Оптаціана), у середньовічній, у новоєвропейській літературі XVII ст., набуваючи несподіваних форм, як у поезії представників метафізичної школи. Висвітлювалися фігурний вірш у барокових піїтиках Києво-Могилянської академії, наявні у доробку Івана Величковського, Симеона Полоцького («Лабіринт») та ін., особливо в емблематичному віршуванні. Траплявся він і в класицистів О. Сумарокова («Хрест»), Г. Державіна («Піраміда»). Відродження фігурного вірша відбулося завдяки модерністам (В. Брюсов, О. Вознесенський), авангардистам (Г. Аполлінер, М. Семенко та ін.). Застосовували фігурний вірш і «неокласики». Так, у вірші «Лот» Ю. Клена не лише семантично, а й візуально відтворено соляний стовп. Звертаються до цієї форми і сучасні поети:
я
хрест
нестиму свій
без вороття
як перст
єднання
смерті
і
життя
(А. Крат)
Фігурні вірші викликають інтерес і в поетів, не схильних до версифікаційних експериментів (література для дітей). Вербальна основа фігурного вірша може стати настільки лаконічною (навіть бути відсутньою, як у французьких летристів), що набуває своєрідності візуальної поезії.
Найбільш відомими представниками сучасної візуальної поезії є М. Мірошниченко, В. Женченко, М. Сарма-Соколовський, А. Мойсієнко, М. Саченко, М. Король, В. Трубай, М. Сорока, І. Іов. У пошуках найліпшого вираження своїх думок і почуттів вони розташовують рядки творів у вигляді різних фігур: піскового годинника, хреста, церкви, квітки, вулиці, дзвону, парасольки тощо. Митці виявляють себе в оригінальних творчих експериментах. Дехто залучає до поезій математичні або шахові знаки. Іноді не рядки, а самі літери набувають вигляду фігур. Поширюється використання ігрових прийомів — гри літер, шрифтів, площин зображення, кольорів.
Джерело: Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т.2 / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — К : ВЦ «Академія», 2007. — С. 531 (Енциклопедія ерудита)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765401
дата надходження 11.12.2017
дата закладки 11.12.2017
Я народився в Дубліні (Ірландія) у 1 квітня 1915 року і майже все життя прожив у цьому давньому і казковому місті - Темній Гавані (крім кількох років поневірянь, подорожей і перебування в Ольстері в найбільш буремні його роки і періодичного відпочинку-відлюдництва в самотньому будиночку серед ірландської глушини в графстві Слайго). Хоча мої батьки родом з міста Леттеркенні (графство Донегол) - звідти мої корені, від людей з кланів О’Доннелл та О’Ґаллагер. Клан МакЛех мало знаний в Ірландії. Це вже не уланський, а коннахтський клан. Предки з цього клану в мене теж були. Тому почавши свою літературну і журналістську працю я підписувався Шон МакЛех. Так, так, я спробував себе на ниві журналістики, хоча газета псує літератора, а тим паче поета. Я знав багатьох поетів і прозаїків, яких зіпсувала газета. Англійською я писати не любив, а гельською мовою в ті часи газети майже не видавалися, мої статті редактори брали неохоче: шинфейнівські редактори вважали. що мої статті недостатньо шинфейнівські, фіанафайлівські редактори вважали, що мої статті недостатньо фіанафайлівські, фінегельські редактори вважали, що мої статті недостатньоо фінегельські*, а всі три різновидності редакторів вважали, що мої статті занадто мудро написано, занадто заумно і філософськи, і хто отаке буде читати, і взагалі, це газета, а не збірник філософських праць, і ми тут не вірші пишемо, а статті про актуальні події, і таке інше. Зі своїм шкільним другом Томасом О’Саліваном я спробував видавати власну газету в місті Корк під назвою «Клох» гельською мовою у 1947 році, але вийшло всього два номери і наша газета зазнала повного фінансового краху. Після провалу моєї спроби стати редактором газети я найнявся за порадою мого старого друга на рибальську шхуну і спробував стати моряком і рибалкою. Моряк з мене вийшов нікудишній, але я зрозумів, що море це теж книга, її можна читати, на її сторінках-хвилях можна писати вірші, а риби - це чудові співбесідники, вони інколи розумніші за людей, бо ніколи, на відміну від людей не плавають у лайні.
Про своїх предків, як і кожний ірландець, я можу розповідати нескінченно. При цьому забуваючи де закінчується правда і починається вигадка. Але так чи інакше предки мої з півночі та заходу Ірландї - з Уладу та Коннахту, з тих місць, що нині називають гелтахт - це шматочки Ірландії, де досі збереглась ірландська (гельска) мова. Гельську мову я успадкував від батьків і живучи в англомовному Дубліні, де тільки окремі люди розуміють гельську, я відчував себе ніби на чужині - на «рідній чужині», як я прочитав на старості років у відомого українського поета.
Батька свого я не знав - він загинув під час повстання за незалежність Ірландії від англійської кулі. Через багато років мені зустрівся один ветеран повстання і розповідав купу легенд про мого батька. Зокрема, що його псевдо серед повстанців було «Капітан Рорі», що останніми його словами були слова: «Óglaigh na hÉireann… Sinn Féin …» - «Ірландська республіканська армія... Ми самі...». І що поховали його серед Дубліна на клумбі, коли ще точилися вуличні бої і що один з повстанців при цьому просалютував з кріса і вигукнув: «Рорі врятує Ірландію!» Але я в це не вірю. Мені здається, що все це вигадка того старого дивака, який хто зна чи справді знав мого батька. Але так чи інакше саме від батька я успадкував своє шинфейнерство і псевдо «Капітан Рорі» в лавах ІРА. Про свою діяльність в ІРА та в лавах «Шин фейн» я, звісно. ніколи нічого не напишу. І навряд чи хтось напише про «Капітана Рорі». В Ірландії це ще не стало історією (А що в Ірландії стало історією? Все що відбулось, ніби відбулось вчора. а не тисячу років тому, ніби досі триває...). Крім того і в Ірландії, і в усьому світі до ІРА та «Шин фейн» ставляться неоднозначно. Та чого там гріха таїти - я сам до ІРА та «Шин фейн» ставлюся неоднозначно. Може колись, років через сто, коли все нарешті стане історією, як стало історією Ірландське Великоднє повстання 1916 року, може хтось і напише про «Капітана Рорі». Але сумніваюсь, що ця писанина буде про мене - я знав як мінімум трьох бійців ІРА, яких називали так само - «Капітан Рорі».
За своє життя я перепробував багато професій - був моряком, рибалкою, вантажником, кухарем, продавцем пива, вуличним музикантом, двірником, вчителем географії, фермером, водієм велосипеда, проповідником істини, шукачем скарбів, помічником археолога, пожежником, кондуктором, журналістом, газетлярем, старателем, комбатантом, підпільником, філософом, літературознавцем, крамарем. На старість років, назбиравши трохи грошенят, відпочиваю від трудів праведних. Займаюсь літературною творчістю. Англійською мовою - мовою цих зайдів сасенех, які досі поневолюють частину моєї країни, мені писати мені не випадає.
Якось я вирішив писати вірші, в тому числі українською мовою. Цієї мови мене навчив один українець, що потрапив до Ірландії ще у 1922 році з Канади - колишній вояк першої світової війни. Він воював у лавах канадського експедиційного корпусу на кривавих полях Шампані. Це саме про нього і його товаришів по зброї Р. Кіплігнг написав вірш «Канадцям». На фронті він був поранений, потім після шпиталю жив в Англії, потім якимось чином його занесло в Ірландю, в Дублін. Він був нашим сусідом в убогому дублінському домі, в якому жив у сусідньому з нами помешканні у 1922 - 1928 роках. Про себе він сказав, що родом він чи то зі Снятина, чи то з якогось села, що біля Снятина, що на Черлені Русі і звати його Андрій Стефурак. Хоча по документам він був Андрю Стівенсон і саме під таким іменем він був в Канадському експедиційному корпусі. Сумніваюсь, що ці імена маюсть якісь стосунки до його справжнього імені. Емігрував він до канади у 1910 році, а в 1914 пішов добровольцем в британську армію. Вечорами він грав на сопілці, а я і ще кілька сусідських дітлахів любили послухати. Саме він мене і навчив української мови, яку він називав «руська мова», а про себе він казав, що він «русин». В серпні 1928 року він поїхав до Канади і про його подальшу долю мені нічого не вдалось довідатись.
Виховували мене мама і бабуся. Жили ми досить бідно, і дитинство моє було босоноге у буквальному розумінні цього слова. Але сяк так-так закінчивши школу я поступив до Трініті-коледжу у 1934 році. Моя мама мріяла, що б я конче став джентльменом. У Трініті-коледжі я спеціалізувався на філології - студіював кельтські і слов’янські мови. Саме в бібліотеці Трініті-коледжу я зіштовхнувся з творами Григорія Сковороди, які буквально перевернули мій світогляд і уявлення про слов’янські культури. Але коледж я не закінчив - фінансова скрута змусила мене кинути навчання і заробляти на хліб насущний перебиваючись випадковими заробітками. Я пробував писати - літературознавчі і філософські статті, вірші і прозу. Але швидко зрозумів, що моя писанина нікого тоді не цікавила. З написаного в ті роки майже нічого не збереглося. У подальші роки інколи трохи писав - різними мовами і трохи публікувався під різними псевдонімами. Мої літературні спроби в Ірландії мало відомі - хіба у вузькому колі друзів. Українською мовою писав в стіл - так, заради розваги. І то більше після того як вийшов на пенсію.
Крім того моє зацікавлення українською мовою пояснюється ще й тим, що згідно давніх ірландських легенд предки ірландців примандрували на Остів Долі (так в давнину називали Ірландію) з Русі - з берегів Борисфену, зі старої і сивої Скіфії. Крім української мови використовую для віршування нашу ірландську мову - гельську. Пишу у різних жанрах, але лімеріки майже ніколи не писав - мої корені все таки з Донеголу, а це Улад. Лімеріки випадає писати все таки жителям Манстера. Хоча всі ірландці диваки і як писав Зігмунд Фройд: "Ірланці - це єдиний народ, який не піддається психоаналізу", диваком себе ніколи не вважав. Я ним був.
Примітка:
* - «Фіне гел» (ірл. - Fine Gael) - «Обєднані гели», «Фіана файл» (ірл. - Fianna Fáil) - «Солдати долі», «Шин фейн» - (ірл. - Sinn Féin) - «Ми самі» - ірландські політичні партії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364572
дата надходження 16.09.2012
дата закладки 17.12.2016
ptaha
[i] По стежинах ходить осінь [/i]
По стежинах ходить осінь,
Шелестить дощем,
А у мене в серці просинь
Від твоїх очей.
По стежинах ходить осінь,
Жовта і смутна,
Та мені з тобою зовсім
Туга не страшна.
По стежинах ходить осінь,
Водить старостів,
А мені тепла задосить
Твоїх ніжних слів.
По стежинах ходить осінь,
Стелить хоругви,
За столи сідати просить
Після Покрови́…
-------------
zazemlena
[i] Осене, я так люблю тебе[/i]
Осене, я так люблю тебе,
О осене моя...
Ти повір, заходиш в диво-снах
Казкова, наче птах.
І губиш диво-пір'я -
Мрій шлях у журбі.
То чому ж знаходжу радість
Завжди я в тобі?
Сонячно буває на душі -
Зникає вмить печаль.
То мені ти одягне́ш свою
Безцінну пастораль...
Шепоче вітер пісню -
Вальс, блюз чи шансон...
падають зірками вірші:
Осене, ти - сон?
Гостем дощ непроханим прийде...
Чи ж є життя без сліз?
Осене, й таку люблю тебе -
У всьому істин зміст.
Ти фарбами звітуєш -
Біль, радість чи сум...
Тчеш по долі чи гаптуєш,
Осене, красу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605973
дата надходження 11.09.2015
дата закладки 12.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.04.2015
insolito
Жив на світі, один поет хороший,
жив на світі, (чи й ти на нього схожий?),
і писав він, і день, і ніч, свої рядки
про кохання, що від морозів гине,
про безкрайнє, безхмарне небо синє,
ще писав він, що є у долі колючки.
А знадвору життя було, як в мріях,
а знадвору, хтось інший в щастя вірив,
десь кохання в чуже постукало вікно.
Та поет наш, не чув того й не бачив,
та поет наш, мав віртуальну вдачу,
в Інтернеті життя проводив, як в кіно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373988
дата надходження 28.10.2012
дата закладки 30.10.2012
Насамперед хочу подякувати авторам нашого Клубу Поезії - На-д-е-ж-да, за прекрасну мелодію, опубліковану на сторінці http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324827
та автору і композитору Анатольевич за те, що добре направив.
Підскажіть ім"я автора музики!
Автором музичної композиції є Рольф Левланд - відомий норвежський композитор і піаніст. Виконуює її ірландсько-норвежський музичний дует " Secret Garden" у складі ірландської скрипачки Фіонули Шеррі та самого Рольфа Левланда. Композиція має назву "Song from A Secret Garden"
Спасибі автору natalux за допомогу!
Ти поверни, прошу, мелодію дощу,
мелодію весни, верни.
Верни мене у край, де синій небокрай,
із вічності пітьми верни.
Щоб запалала знов у серденьку любов,
хай серце заболить на мить
хай запече вогнем, щоб знати, що живе,
від болю закричить на мить.
Щоб наяву і уві сні, на небесах і на землі,
відчути подих і тепло, неначе смерті не було.
Ти поверни мені
світанки росяні
і запахом отав, розбав.
Відкрий ще раз цей світ і дивовижний цвіт
веселку серед хмар добав.
Щоб наяву і уві сні, на небесах і на землі,
відчути подих і тепло, неначе смерті не було.
Ти поверни, прошу, мелодію дощу,
мелодію весни, верни.
Верни мене у край, де синій небокрай,
із вічності пітьми. Верни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325212
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 28.03.2012
Ми помрем в один день? - запитала мене на світанні -
Щоб розлука ніколи не краяла серце навпіл,
щоб співало пісень, замість маршу прощання кохання,
щоб за руки взялись і у вічність майнули до зір.
Ми помрем в одну мить! - відповів, пригортаючи міцно -
Щоб залишити згадку про цю нероздільну любов,
кажуть - пам"ять болить, але біль не триватиме вічно
і, де наші сліди, розгориться кохання ізнов.
Вони так, як і ми, будуть весни в садку зустрічати,
так горнутись, тулитись, тих самих співати пісень
і колись восени, коли холод їх гнатиме в хату,
поклянуться любить і померти, як ми, в один день.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324129
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 22.03.2012
дощі і втоми... вчорашні дні....
зелені очі... печаль на дні
піти б додому... а де той дім?..
садок... ставочок... і тихо в нім...
немає сварок, нема проблем...
мороз... вокзал... душевний щем...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312877
дата надходження 10.02.2012
дата закладки 10.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2012
летать во сне – значит расти
народная примета
отцовская
Так мало времени, что некогда стареть,
на трёх работах убиваясь духом:
в кармане – сердце, в сердце – злости медь,
что в темноте позвякивает глухо.
Он одинок, они в нём триедины,
они его сведут, в конце концов,
туда, где холод глиняной щетиной
затянет измождённое лицо.
материнская
Обрывки сна, остатки пищи,
ребёнком сломанный покой,
а за окном всё тот же нищий
с окаменевшею рукой.
И тот же возраст на исходе,
и тот же долг в кольце табу,
и ничего не происходит
в панельном мире, как в гробу.
детская
Я – маленький, они – большие;
прямые, я – и вкривь, и вкось:
однажды встретиться чужими
нам в этой жизни довелось.
Они глупей моих вопросов,
я знаю сколько дыр в ремне:
им не нужна такая особь,
я не хочу летать во сне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244641
дата надходження 03.03.2011
дата закладки 24.01.2012
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183687
Я нескореним вовком дивлюся у ліс,
І пускаю свій нюх по тернистих шляхах.
Вчора я розтерзав право на компроміс,
А сьогодні я вигриз свій суєтний страх.
Утікаю у даль від приречених тіл,
Від приручених душ і припнутих сердець.
Крізь гріхів та облуд прегустий частокіл
Я нестримно несусь, як живий вітерець.
Мене манить Свободи омріяний дар,
Мене тягне до себе Всесильна Любов.
Я прощаюсь із рабством ілюзій і чар,
Рвучи пута земних ланцюгів та оков.
Я біжу! Я лечу! Це – мій вільний політ!
Це – мій гордий тріумф, мій травневий парад.
Я нескореним вовком дивлюся на світ
І ніколи уже не вернуся назад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302133
дата надходження 25.12.2011
дата закладки 25.12.2011
(реквієм)
Мої старенькі вже пішли.
Тепер приходять лиш ночами,
або в мої тривожні сни,
або до вікон пташечками.
А ще метелик прилітав,
І, навіть, поселився в хаті,
а потім інший завітав.
Вони німі, зате крилаті.
Жалкую я, що не зумів
в батьків своїх все розпитати
про те, як серед чорних днів
їм удавалось виживати.
Вони у клопотах жили.
З нічого вміли щось зробити.
Тягнуло маму до землі,
а тата кроликів кормити.
Щось майстрували, щось плели,
щось шили, або вишивали.
І на роботі, як могли
копійку чесно заробляли.
Все мріяли про власний дім,
про щебетання в ньому внуків.
Та не вдалося бідним їм
минуть самотності й розлуки.
Моя окрилена душа
також тріпочеться щоразу,
коли метелик приліта.
Колись літати будем разом…
(До роковин по мамі 20.12.11)
-------------------------------
Сорок Днів
За сорок днів – період невеликий –
чимало можна встигнути зробить.
Наприклад, «Жигулі» водить навчитись,
об’їхати півсвіту (чи проплить).
За сорок днів придумать можна пісню,
оповідання чи новелу написать
чи виростить редиску-скороспілку,
центнер харчів і випивки ум’ять.
Цих сорок днів достатньо, щоб збагнути,
що ти вагітна чи що ти «козел»,
чи сорок раз прокинутись-заснути
і відчувать, що ще живий, не вмер…
За сорок днів біль втрати притухає,
вже менш гіркі спливаючі хвилини.
Я усвідомлюю – таки немає
вже на цім світі рідної людини.
(28.01.11)
----------------------------------------
Померла в мене мама.
Померла в мене мама.
І вже її нема…
Не згасло сонце.
І не впало небо.
Не спорожнІли рІки.
Не тріснула земля.
Локальне горе. І приватний біль, проблема…
Загасли поривання і думкИ в менІ.
В безодню безпросвітну настрій впав.
ВповІльнилось і спорожнІло в голові.
Хтось серце наче розколов чи відірвав.
У інших довше матерІ живуть.
Свою ж я не вберіг – такий я безталанний.
Я розумію – всі колись помруть,
та знали б ви як на душі погано…
20.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301312
дата надходження 20.12.2011
дата закладки 24.12.2011
Сьогодні міжнародний день Танго.
Тому виставляю Авторам ось таку тему.
--------------------
Лана Сянська
Львіське танго, ретро.
Давай почнем усе спочатку,
Давай зустрінемось на каві,
Давай, хоч раз… іще на згадку…
Від’їдем у останньому трамваї.
Коли настане синій вечір,
Ти знов на танго запроси,
І руки поклади на плечі,
Ну, пам’ятаєш, як тоді…
Давай повернемось у літо,
Згадаєм дивний зорепад,
То що, зустрінемось на Митній?
Ще раз повернемось назад…
Коли настане синій вечір,
Ти знов на танго запроси,
І руки поклади на плечі,
Ну, пам’ятаєш, як тоді…
==========================
natalux
І знову станція транзитна
Вдяглися вишні ніжним цвітом.
Палають вже коханням сни.
Вагон несе мене у літо
З полону юної весни.
Приспів:
І знову станція транзитна.
І знов зупинка не моя.
І знов надія в серці квітне.
Тебе ось-ось зустріну я.
Лоскоче серце сонця промінь.
Палахкотять червоні вишні.
Вагон несе мене у осінь.
Летять роки святі і грішні.
Приспів:
І знову станція транзитна.
І знов зупинка не моя.
І знов надія в серці квітне.
Тебе ось-ось зустріну я.
В обіймах холоду незримих
Вже листопадом плаче осінь.
Вагон несе мене у зиму,
А я тебе шукаю досі.
Приспів
===================================
insolito
Танго
Ночь. Увлекаемый ветрами
Молочный стелется туман
И вряд ли тайну между нами
В своих ладонях спрятать нам.
А я тебя всегда любила.
А я тебя всегда ждала.
Закат встречала на перилах
И до рассвета не спала.
Мы счастье ждали не напрасно,
Оно звало в Бермуды дней
Сопрано женским нежно-страстным
Любви твоей, любви моей.
А я тебя всегда любила.
А я тебя всегда ждала.
Судьбу лишь о тебе молила
И только для тебя жила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299400
дата надходження 11.12.2011
дата закладки 11.12.2011
***
Вы, по сердцу меня хлеставшие,
Между мною и солнцем ставшие,
Прививавшие недоверие,
Воплощавшие лицемерие…
Вы, учившие меня гордости,
НЕнаивности, НЕпокорности,
Обличившие мои слабости,
Наплевавшие в мои кладези…
Вы, глазастые, но безликие,
Столь ничтожны и столь великие,
Доктора, от любви лечившие…
Уходящие… Отпустившие…
Вы же делали меня стерв0ю,
Уходить вы учили первою,
Никогда никого не миловать…
Обезверивать… Обескрыливать…
Только вот ведь… Опять влюбилась…
Ничему
Я
Не научилась…
2.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297428
дата надходження 02.12.2011
дата закладки 03.12.2011
Розгублена, сполохана, як птиця,
Беззахисна й гнучка, немов лозина,
Заклякла серед поля молодиця –
Русява й чорнобрива, як Вкраїна.
Неначе птах, її квітчаста хустка
Простерла на стерні злинялі крила:
Куди діватись? – В хаті ніч і пустка,
А на городі – синова могила.
До ніг її малі припали діти –
Розхристані, заплакані і босі:
-- Ой, Боженьку, по чому тут вже бити?..
-- Ой лишенько, щЕ батога заносить!..
Свистів батіг, та наче б і не чула.
(…он коло ніг – голодні дітлахи).
Казивсь на жеребцеві осавула –
Ховала біля серця колоски.
Вкраїно! Це твоя трагічна доля.
Пройшли роки – нехай минуть віки –
Оглянься: хто там никає по полю,
Голосить
і шукає колоски.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268438
дата надходження 04.07.2011
дата закладки 04.08.2011
Ще літні барви вигравали,
Та вже не пахла матіола.
Пташки веселі відспівали,
І Чорна пава день зборола,
В чеканні сизії ожини,-
Від ягід гіллячко нависло,
Великі очі темно-сині
На трави ронять сліз намисто...
Що ж, прощавай, пора чудова
Троянд цвітіння, хмелю, м'яти,
І тиха в сутінках розмова,
Й спориш, під вишнею зім'ятий,
І ніжно-білий кущ калини,
Й закличне вранішнє кування,
І сіножаті запах дивний,
І неймовірне щебетання!
Ще буде довго в сад стежина
Туманом привидно біліти,
Та врешті згасне цвіт жоржини -
Останній поцілунок літа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263813
дата надходження 07.06.2011
дата закладки 07.06.2011
(Щира дяка поетові нашого сайту Владу Бугайчуку за надані документи)
Відшуміли святкові декади травня: відгуляли, відсвяткували, відшашличили, відпарадились, картоплевісадились. Хто до чого звик. Найбільш резонансними у цю пору стали події у Львові. Минулими тижнями тільки ледачі не коментували їх так чи інакше. Я уважно відслідковувала усі коментарі не тільки у пресі та на телебаченні, але й в Інтернеті. Тривожна картинка вималювалась. Першим повідомленням було: У Львові стріляли у людей і навіть когось поранено. Потім пішли пояснення: під час параду на одну з центральних вулиць вийшла колона людей з червоними прапорами і на них накинулись екстремісти-націоналісти, почали бити і хтось із "червонопрапорних" захищаючись почав стріляти. Тут уже обізвався мій невгамовний здоровий глузд. Скажіть, хто з вас, люди добрі, бере із собою на парад Перемоги зброю? Мені з дитинства здавалось, що парад - це свято, і йдуть на нього з квітами. А вам?
Львовом завжди модно було лякати людей з півдня та сходу: давно ходять чутки, що на звернення російською там можуть і вилаяти, і вдарити. Цікаво, хто це каже, хоч раз у Львові був? У жодну із моїх численних поїздок до цього міста не було такого, щоб хтось мені нахамив, чи хоч якесь прикре слово сказав, хоч бувало, що я, в порядку експерименту, російською мовою зверталась до людей. От чого у Львові не люблять, так це суржику. Але це свідчить, скоріше, про загальний рівень освіченості й інтелігентності, а не про екстремістські настрої. Я й сама суржик терпіти не можу, як не можу терпіти низький рівень культури чи освіти. А минулий тиждень я провела у Севастополі, де живуть мої батьки. І там за звернення українською ніхто каменюкою у мене не кидав, люди посміхались привітно й казали: "какой красивый у Вас язык!" Може, тому що моя вчительська літературна мова, яку я всіляко плекаю і намагаюсь не засмічувати, дійсно звучить гарно й вишукано. А у людей, якої національності вони б не були, гарне викликає замилування, а не агресію. Ба, гарне може навіть часом цю агресію загасити. Бабуся моя казала:"Людина на тебе - каменем, а ти на неї - хлібом". Жаль, що львів"яни у цьому сенсі виявились не готовими до червонопрапорних провокацій. А що це була провокація, уже ні в кого сумніву не виникає. Може, треба було б зустріти "гостей" походною кухнею із "наркомівськими"? Типу, хлопці, ви ж з дороги голодні, мабуть? За столом із доброю їжею спільну мову знайти значно простіше, ніж на параді. Навіть, якщо це - парад Перемоги. Тим більше, що саме у цій місцевості ставлення до параду 9 травня – інакше, набагато складніше.
От тут і хочеться звернутись до поняття "інформаційне поле". Якою б вільною та незалежною не оголошувала Україну чинна (і попередні теж) влада, насправді це не так. Знаєте чому? Тому що ми по сей день живемо у здебільшого радянському інформаційному полі. І саме воно визначає і наші погляди, і наші стосунки, і, зрештою, наш матеріальний рівень. Наше історичне інформаційне поле - розуміємо ми це, чи ні - сформоване радянськими ідеологічними міфами. До ідеологічної міфології я, насамперед, відношу літературну (від анекдотів до романів-епопей) та кінематографічну спадщину. Про її міфологічність свідчать такі прості речі, як епітети та порівняння. Яка у нас була перемога у Великій Вітчизняній війні? Славна! Як боролись із фашистськими загарбниками радянські воїни? Героїчно! Як поводили себе вороги на нашій землі? Віроломно! Які були радянські вояки? Мужні, хоробрі! Які були вороги? Підлі, підступні! Без варіантів! Трохи нагадує зомбування, вам не здається? Проте, комуністична ідеологічна міфологія нерідко вступала у суперечку з міфологією сімейною. І це була неабияка суперечка. Воєнні оповідки моєї сім"ї зберігають інформацію про "доброго німця". Він - немолодий кухар-шваб - не тільки підгодовував прабабу, бабуню й маленьку маму, але й, вислідивши прадіда - інваліда фінської війни, не тільки не виказав його, але й порадив переховатись. У день відступу "наш Ганс" плакав біля маминої колиски, бо у нього вдома було четверо дітей, і він журився, що вже ніколи їх не побачить. Мабуть, не побачив, бо обіцяв, якщо виживе, обов"язково приїхати. Я пам"ятаю мої перші дитячі суперечності з ідеологічним міфом про війну. "Добрих німців не буває!"- Кричали мені діти у дитсадку після прочитання вихователькою якогось героїчного воєнного оповідання. "А в нас був!" - До кулаків і сліз відстоювала я право "нашого німця" бути добрим. Те, що відбувається зараз у нашому інформаційному полі, у наших душах і головах, до болю нагадує ту дитячу суперечку. Ті, хто виріс в умовах радянської ідеологічної міфології, не може прийняти навіть документально доведені історичні факти, що їй суперечать. Дійсність тобто прийняти не може, як не могли повірити діти у моєму садочку у "доброго німця". Не можуть прийняти люди, що виросли на документальних кадрах парадів перемоги радянських часів, фільмах і книгах, що оспівували подвиг радянського солдата, що для населення Західної України вхід Радянської армії став лише заміною одного диктаторського режиму іншим. А чим, власне, вони відрізнялись? Німці вишукували й страчували своїх ідеологічних супротивників. Радянські робили те ж саме. Тільки німці проводили розслідування, а радянські, пройшовши через Голодомор та масові розстріли тридцять сьомого - тридцять дев"ятого, не переймались, розстрілюючи до купи винних ще й парочку невинних - "лучше перебдеть, чем недобдеть". Німці вивозили на роботу молодих працездатних людей. Радянські теж вивозили. Тільки вони не особливо перевіряли працездатність, ніким не гребували. Німці кидали у концтабори. Радянські вивозили у табори сім"ями: з дітьми, старими, вагітними. До Сибіру доїжджала третина, решта мерли по дорозі. "Альтернативою" печам Аушвіцу й Бухенвальду були неопалювані бараки ГУЛАГу. Німці примушували зароблене тяжкою працею віддавати на потреби рейху. Радянські ж просто відняли все, що було нажито. То чого ж ми дивуємось, що відроджена незалежністю західна громада не приймає й не сприймає червоне полотнище як прапор Перемоги? Для них - він прапор поразки, руйнації споконвічних моральних цінностей, розорення з любов’ю й потом збудованого господарства, символ насильницької смерті рідних, близьких. Це вам не казочка про "злих німців і добрих наших"! Кому вони були - "наші", а комусь і чужі, ворожі, гірші за найгіршого німця. Це - правда, яку вкрай важко прийняти. Як важко прийняти правду про Голодомор, адже на підводах, що вивозили останні їстівні припаси із голодуючих сіл, де повільною мученицькою смертю вмирали наші з вами рідні, теж "гордо" майорів червоний прапор. Як висів він і над тюрмою, у підвалі якої розстрілювали мого прадіда - православного священика з Уманщини та його рідного брата. Червоне полотнище майоріло і на паровозі, який у "коров’ячих" вагонах віз на північ бабцю і вісім душ малих дітей - тіточок і дядьків моєї подруги з Хмельниччини. А її маленька мама сама-самісінька сиділа у ямі схована і кричала, поки сусідка не знайшла й не схоронила від радянських солдат. Радянські, кажете, з дітьми не воювали?..
З часу моєї дитячої бійки за "нашого німця" пройшло більш як сорок років. Але я й досі б’юся. Б’юся за те, щоб наші діти та внуки жили у правді, а не у міфах, якими прекрасними ті міфи б не були. Найбільш руйнівним для нашої батьківщини я вважаю боягузливий міф про здобуття незалежності. Ми самі її боїмося, нашої волі. Інакше, навіщо ж нам поширювати міф про те, що незалежність України здобуто політичним "безкровним" шляхом?
"А що, хіба це було якось інакше? - щиро здивовано запитав мене недавно розумник і золотко - студент третього курсу Університету ім. Т. Шевченка - кращого, між іншим, вишу країни. І я розповіла йому про те, що національно-визвольна боротьба в Україні велася із перших днів загарбання нашої території більшовиками і аж до серпня 1991 року. З 1919 року по 1932-й на півдні і сході країни відбулося більш як 260 збройних повстань. І це були не просто стихійні виступи поодиноких "кулаків" чи "середняків". Цілі райони проголошували на своїй території незалежні від більшовицької Москви республіки (це - до питання про "добровільність" більшовицької влади). Тільки винищення населення цих регіонів голодом припинило рух непокори. Проте, антирадянське підпілля існувало завжди - це факт. Як факт і те, що наша незалежність здобувалась кров"ю мільйонів вояків-підпільників. Вони по-різному приходили у підпілля, по-різному воювали, по-різному страждали. Хтось загинув у в’язниці, хтось під колесами "випадкової" вантажівки, хтось у психлікарні. Але саме їхні життя, їх воля, праця, їх незламний дух - це той фундамент на якому збудовано нашу незалежність. І що ж ми про них знаємо? Чим їх нагородили? Хто написав про них книги, хто зняв фільми? Чому про них студентові найкращого вишу країни розповідаю я, а не викладач історії? Чому правда про цих людей, їх ідеї, їх погляди, їх боротьбу не стала частиною нашого інформаційного поля? Що ми взагалі про них знаємо? Нам розповідали про те, що вони були посібниками фашистів. Це - міф, що знову вступає в суперечність з реальністю моєї сім"ї. Мій дід - вояк УПА, син того самого репресованого священика - вирятував від відправки до рейху на роботу більш як дві сотні молодих хлопців і дівчат. І, виконуючи смертний вирок сільському старості, що цих дітей здавав німцям, загинув від кулі гестапівця. Я дізналась про це вже після дев’яносто першого, батьки, пам’ятаючи бійку за "нашого німця", нічого мені не розповідали.
А недавно у пошуках інформації мені довелося працювати із надзвичайно цікавими документами, що розвіяли ще один міф - міф про те, що всі українські націоналісти - це фашисти, тільки наші. Мені до рук потрапив - ні багато - ні мало - моральний кодекс українського націоналіста. Я побачила в ньому ту моральність, ту ідею, якої зараз так не вистачає нашій молоді. Ось невеличкі (зауважте!) документальні цитати:
- Приймай життя як героїчний подвиг і здобувай чин незламної волі та творчої ідеї.
- Найвищим Твоїм законом і Твоїм бажанням є воля та ідея Нації.
- Пам'ятай, що Україна покликана до творення нового життя, тому працюй для її могутності та розвитку.
- Будь вірний Ідеї Нації на життя і смерть і не здайся, хоч би проти Тебе був увесь світ.
- Красу і радість життя вбачай у невпинному прагненні на вершини духа, ідей і чину.
- Могутній Бог княгині Ольги і Володимира Великого жадає від Тебе ні сліз, ні милосердя чи пасивного роздумування, але мужності та активного життя.
- Здобувай знання, що допоможе Тобі опанувати світ і життя, піднести Україну і перемогти ворогів.
- З ворогами поступай так, як того вимагає добро і велич Твоєї Нації.
- Знай, що найкращою ознакою українця є мужній характер і вояцька честь, а охороною України - меч.
- Постійно пізнавай, удосконалюй себе - здобудеш світ і життя.
- Знай, що світ і життя - це боротьба, а в боротьбі перемагає той, хто має силу.
- Знай, що в боротьбі перемагає той, хто не заломлюється невдачами, але має відвагу піднятися з падку і завзято змагає до цілі.
- Пам'ятай, що милостиню приймає тільки немічний жебрак, що не може власною працею і власними вартостями здобути право на життя.
- Не покладайся ні на кого. Будь сам творцем свого життя.
- Будь скромний і шляхетний, але не знай слабкості і покори.
- Не заздри нікому. Приймай те, що здобудеш власною працею і вартістю.
- Гидуй всякою лицемірною облудою і хитрим фальшем, але перед ворогом укривай таємні справи і не дайся заманити себе в наставлені тенета. Для здобуття ворожої тайни вживай навіть підступу.
- Шануй жінок, що мають стати тобі подругами духа ідеї і чину, але гидуй розгнузданими
- Що робиш, роби сумлінно й так, якби воно мало залишитись навічно та стати останнім і найкращим свідоцтвом про Тебе.
(44 правила життя українського націоналіста (уклав Зенон Коссак)
Яка шляхетна ідеологія для нинішньої молоді! Розумію, що наша засмічена радянськими міфами свідомість, не відразу прийме щось аж таке шляхетне, гаряче й цілеспрямоване. Натренована подвійними стандартами, до такої прямоти вона поставиться у кращому випадку скептично. Але ж людям, особливо молодим, потрібні ідеї навзамін комуністичних міфів.
Скажете, набридла ідеологія, потрібна свобода? Та, яка ж це свобода, коли студенти педагогічного вузу на семінарі з літератури вирішують питання про лесбійський зв’язок між Лесею Українкою та Ольгою Кобилянською? Або намагаються через інтимну лірику Івана Франка дійти висновку: був у нього протиприродний потяг до власної матері, чи звичайний, синівський? Гадаєте, я перебільшую? Аж ніяк! Чотири роки я керую навчанням у педвузі столиці своєї хрещеної доні, повірте, я - в курсі. І наведені мною "навчальні" питання - це "квіточки". А "ягідки" такі, що у пристойному товаристві й говорити сором, - а ми ж таки - пристойне товариство. Ось такою "свободною" інформацією заповнюються "чорні діри" інформаційного простору у нашої молоді. Може, саме тому ми сьогодні маємо стільки проблем?
Комуністична ідеологічна міфологія - головна причина нашого сьогоднішнього, погодьтесь, невеселого існування. Саме вона примушує нас поділяти людей на "наших" і "не наших" за ідеологічним розсудом, а не за Божим законом любові, за яким "наш", що стріляв у скроню мого діда, чужіший мені за німця, що врятував життя моєї родини. Бо без того німця мене б на світі не було. Саме вона стала причиною того, що ми втратили таку важливу передумову добробуту й миру як мудрість. У всіх проявах суспільного життя - від щоденної праці на своїх робочих місцях до вибору влади - ми чинимо вкрай немудро. А потім, коли важко щось змінити, каємось. Але каяття це - теж із відтінком міфології: ну, нікого більше ж було обирати... Із мільйонів жителів країни обирати нікого?! Ну, скажіть, що це - не міф!
Чекати від когось, що наше інформаційне поле зміниться - із розряду казок про Іллю Муромця, що тридцять три роки на печі сидів. Давайте потроху з печі злазити. Я пропоную створити власну - нашу з вами, народну книгу сімейних історій. Зібрати й потім розмістити в Інтернеті, чи навіть видати окремою книгою. У ній не буде вигаданих і режисованих ідеологами історій. Ми зберемо реальні історії наших родин про добрих німців і злих, про добрих наших і не дуже, про продзагони Голодомору і вояків Крут, про родичів, розстріляних у Бабиному Яру німцями й у Биківні "нашими", про героїчних партизанів і тих, що грабували селян і ґвалтували жінок у своїх загонах (і таких парочку історій є у арсеналі знайомих мені людей, мама яких була зв’язковою у партизанському з"єднанні Ковпака). Того самого Ковпака, героїчний образ якого створив на радянському екрані видатний актор і (за сумісництвом) син того самого розстріляного НКВД священика з Уманщини й рідний брат героїчно загиблого вояка УПА. Ось так часом виглядає воно - реальне інформаційне поле нашого з вами минулого - заплутано й неоднозначно. А радянська міфологія позбавила нас правильного уявлення про добро і зло, відібравши мудрість. А ми, замість того, щоб цю мудрість собі повертати, "ведемось" на нові міфи: про "злих" западенців з одного боку й "кровожерних" росіян з другого. А мудрість - говорить Слово Боже - це страх Господень. Мудрість - це пересторога: яким судом судимо, таким і нас судитимуть. Мудрість - це коли - за вчинками, за любов"ю, а не за національністю, регіональністю чи партійною приналежністю.
Усі бажаючі долучитись до створення книги сімейної пам’яті, а відтак, до зміни інформаційного поля нашої Батьківщини, заради правди для наших дітей і відродження національної історії і нашої мудрості! Надсилайте свої сімейні історії на мою електронну адресу: alla.megel@rambler.ru
Усі імена, прізвища і хід подій буде мною збережено, усі зміни - погоджено з авторами. Про хід нашої спільної справи поінформовано всіх. А якщо книгу (дасть Бог!) буде видано, кошти від цього віддамо на музей народної пам’яті, на який у влади ніколи не вистачить коштів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262489
дата надходження 30.05.2011
дата закладки 31.05.2011
"Я свяжу тебе жизнь Из веселой меланжевой пряжи
Я свяжу тебе жизнь И потом от души подарю
Где я нитки беру? Никому, никогда не признаюсь
Чтоб связать тебе жизнь, я тайком распускаю… свою"...
***
Ты весной родилась синеглазым подснежником нежным.
Как принцессу из сказки, баюкала куклу свою...
Мир от счастья казался огромным, святым и безбрежным...
Колыбельная песня с одним вечным словом - "Люблю"...
И с тех пор моё сердце живёт материнской любовью.
Нет в нём места для зла или глупых, нелепых обид.
Нас связала Любовь пуповиной своею и кровью.
Мы, как звёзды на небе, своих не меняем орбит!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252472
дата надходження 08.04.2011
дата закладки 08.04.2011
Уважаемые друзья!!!!
У меня к Вам некоммерческое предложение! :)
Ищу коллег по цеху и единомышленников для совместного издания сборника.
Кратко о предлагаемом проекте:
- формат книги - А5,
- 160 страниц, из них 150 под поэзию,
- мягкий переплёт, ламинированная полноцветная обложка,
- чёрно-белая печать внутри,
- офсетная (белая) бумага,
- тираж - 600 экземпляров,
- изданию будут присвоены коды + совершается рассылка по библиотекам,
- язык издания, предварительно, русский (но всё обсуждается),
- 15 авторов-участников, каждому из которых отводится 10 страниц под публикацию стихотворений,
- для всех поэтов условия и формат участия (количество страниц, фото и т.п.) - одинаковы, чтобы издание имело солидный вид и не превращалось в сборную солянку.
Приблизительная стоимость участия каждого из авторов - 800-900 грн. с человека. Если договоримся, может получится и дешевле. Все расходы на издание, предпечатную подготовку, корректорскую работу, рассылку по библиотекам - делятся поровну между участниками.
Что Вы получаете за эти деньги?
- 10 страниц для Ваших стихотворений в сборнике,
- Ваше фото и краткое обращение к читателю (или биография) всё обсуждается.
- 38 экземпляров книги на руки: дарите, раздавайте, продавайте (у каждого свои пути реализации)... То есть, вы оплачиваете (фактически) не страницы публикации (как на Стихи.ру или Золотой строфе), а готовые экземпляры сборника, которые получите на руки,
- публикацию в официальном издании, то есть фиксацию авторского права путём печатной публикации,
- возможность порадовать себя и своих близких, а так же- познакомиться с творчеством коллег-поэтов.
Скажу сразу, что рассматриваться будут только те стихотворения, которые соответствуют определённому уровню поэтического мастерства. То есть, вариант "любой каприз за ваши деньги" не принимается!
Если у Вас есть координаты издательства, которое может воплотить сборник в жизнь на меньшую сумму, буду благодарна за наводку!
Если есть желающие - пишите в личку или в рецензиях. с радостью обсужу все "за", "против", предложения и замечания.
С уважением, Люба.
P.S. Если вы знаете того, кому это предложение может быть полезным и интересным, очень прошу поделиться ссылкой или информацией. Заранее благодарна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239926
дата надходження 09.02.2011
дата закладки 10.02.2011
Роняя свет, свеча трещала,
Как будто душу очищала,
А та, забившись в уголочек,
Свернулась, словно кот, в клубочек.
И нет обид.., и нет тревоги...
Кто спутав, обрубил дороги ?
Терпенья крест душе поставил,
Затем нести его заставил.
Земля гудит зловещим слухом -
Не встать тому, кто падший духом,
Без боли.., радости ...нет жизни...
Да не гони коней до тризны !
Откуда знать? Ведь мы - не боги.
Терпи - откроются дороги !
Любая смерть несёт начало...
Фитиль угас - душа вскричала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196871
дата надходження 21.06.2010
дата закладки 22.06.2010
Ти прийшла? Почекай за дверима,
Не хвилюйся ти так, не втечу.
Просто є ще сьогодні десь рима,
Значить рано гасити свічу.
Ну і що, що я завжди самотній
Ну і хай завжди очі сумні.
Так, зате на подушці холодній
Дуже пишеться добре мені.
А ще краще присядь у куточку
Не дивись, що кусаю вуста.
А тебе у нічну б одягнути сорочку
І була б з тебе жінка ще та…
Ну розслабся і будь наче дома,
Та постав ти за шафу косу.
Ще одна залишилася кома,
Почекай, зараз чай принесу.
Ну чому ти якось так несміло?
Замість чаю принести води?
А у тебе нічого так тіло,
Не модель, але ще хоч куди.
Ти смієшся чи може здалося?
Ну вже досить дивитись так строго.
А у тебе красиве волосся
Та і я чоловік ще нічого.
Ти не звикла, що хтось каже пані?
Так звикай, маєш справу з поетом.
Мало місця для двох на дивані?
То нічого, ми ляжем «валетом».
Що? Залишишся аж до обіду?
А ще краще давай до вечері.
Та і я вже нікуди не піду.
Я на хвильку, закрию лиш двері…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190919
дата надходження 21.05.2010
дата закладки 06.06.2010
Збентежене серце
Просило простити
І рвалось з грудей,
Як сполоханий птах.
В очах, мов в озерцях,
Хотіло втопити
Весь смуток ночей
І недіспаний страх.
«Прости, лиш благаю!»
Уста ніби скуті
І мозок ніяких
Рефлексів не шле,
А серце каралось
І билось в покуті
За вчинки всілякі,
Що звились в кільце.
«Прости нас, кохання,
Не йди, дуже прошу!»
І руки в чеканні
Тривожнім тремтять.
Прозріло світання,
Як камінну ношу,
Закинуло ніч
У валізу зітхань.
«Прощаю!» - промовило
Й більше нічого,
Уста із устами
З*єднались нараз
І сльози зникали
Від жару любові,
І серце заплакало
Щастям в грудях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193594
дата надходження 04.06.2010
дата закладки 04.06.2010
Сладкие слезы, пресные чувства.
Ненависть страсти, добрая злость.
В полном стакане до сухости пусто.
Вроде бы вместе, а все-таки врозь.
Где этот миг, разделяющий время?
Где этот жизни слепой перевал,
Тот, что подсыпал в надежды сомненья
И всю любовь на куски разорвал?
Страсть постепенно мутирует в ревность,
Мудрость прощенья - в огрызки обид...
Нас понемногу и так равномерно
Тянет в трясину бесчувственный быт.
В этом течении все так обычно,
Мир так банален, до скуки так прост,
Что и оргазм - лишь одна из привычек.
А для любви - неприметный погост.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187198
дата надходження 01.05.2010
дата закладки 01.05.2010
Сиреневая осень,
Осыпалась листвой.
Седая неба проседь,
Повисла над землей.
На городских аллеях,
Каштаны опадут.
Сил птицы не жалея
Состроят клин на юг.
Вновь жидкой позолотой,
Окрасится закат.
И память вдруг о ком-то,
Попятится назад.
Где солнце обжигало,
Лизало спины нам.
...и чувства растеряла,
доверившись словам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185130
дата надходження 20.04.2010
дата закладки 28.04.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.04.2010
Необхідні приготування
- Доню, принеси із шафи
тарілОк шість-сім.
Мені треба побалакать
з татусЕм твоЇм.
************
Божа кара
- Дуб той, під яким ми стрілись
від блискавки з неба,
знаєш, любий, загорівся!
- Так йому і треба!
************
Обмінялись
- Коли я з банкіром зійшлася,
був досвід у мене хороший.
Тепер в мене є його гроші,
а він має досвід багатий.
************
Повна інформація
Мама доньку розпинає:
- Я неначе в страшнім сні!
Як же ти зібралась заміж –
ви знайомі лиш два дні.
- Я усе про нього знаю!
Ну, ви, мамо, і чуднІ!
Моя пОдруга жилА з ним
й розказала все мені.
************
Не настільки хворий
- Куплю у вас книжку хорошу!
- Є все – й детективи, й страшилки…
- Щось хворому б...
- Біблію, може?
- Ні! Хворий він не настільки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185087
дата надходження 20.04.2010
дата закладки 20.04.2010
Перед Творцем схиляюся в пошані
Й не знаю де слова подяки взяти
За той безцінний дар, що спіслав він
Й дозволив ЖІНКОЮ його назвати!
Як у саду розкішная троянда,
Царює в різнобарв"ї чудо-цвіту,
Овила Землю запахом лаванди,
Ти - красивіша від всіх разом квітів!
Що дав Творець тоді до тої глини,
Із кого образ став він твій ліпити -
Не знає людство правди і понині,
І тайну цю нікому не відкрити!
Бо в твоїм образі усі земні бажання,
Усі земні здобутки і звитяги.
У твоїм образі витає дух Кохання,
Дух Ніжності, дух Вірності й Поваги!
У твоїм образі вирує Материнство,
Ховається палке бентежне Слово,
У твоїм образі сам Оберіг Дитинства,
І сама Суть всього життя земного!
Перед Творцем схиляюся в поклоні,
Його творінню возсилаю шану,
Коли він брав моє ребро в долоні -
Шматочок серця взяв мого, кохана!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184221
дата надходження 16.04.2010
дата закладки 16.04.2010
Комірець сорочки,
Як провісник лиха.
Там вуста червоні
Причаїлись тихо.
Там відбилась пристрасть
В вигляді помади.
Ти ретельно чистив
Слід нічної зради.
Пив "Медову з перцем",
Щоб втопити грішність.
Жив в моєму серці,
Спав в чужому ліжку.
Не хвилюйся, любий,
Я попрала речі.
На сорочці губи
Не мої, до речі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183641
дата надходження 13.04.2010
дата закладки 13.04.2010
Скажи, чи ти хоча б на трішки
закоханий в мої вірші,
написані самотньо в ліжку
недбалим почерком лівші?
Чи ти вникаєш в їх рядки?
Чи лиш читаєш мимохіть?
Байдужі всі мої думки?
Чи все ж вникаєш в суть жахіть?
Чи ти спроможний полетіти?
Або з колін тобі не встати?
Я просто хочу зрозуміти.
Дай натяк, щоб могла я знати.
Коли слова стрілою в душу –
твій сум я дотиком порушу.
Якщо ж безглуздо, всеодно –
піди. банально, як в кіно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182819
дата надходження 09.04.2010
дата закладки 10.04.2010
-Пора вставать, - кричал петух…
Светало… Роща зеленела…
Туман слегка касался тела…
Овец отару гнал пастух.
Уж начинал журчать ручей,
От сна проснувшись, неохотно…
Лишь воск на покрывале плотном
Остался от ночных свечей.
Все оживало... Новый день…
Сиял рассвет, слегка багряный,
Плыл аромат, ванильно-пряный…
Уж лучик падал на плетень.
Запахло скошенной травой…
От сна остыло одеяло…
А я, глаза открыв, устало,
Касался сена головой…
Проснулся день, умчалась ночь,
Забрав с собою сновидение…
И ты ушла… куда-то … прочь…
«…Как мимолетное видение…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169510
дата надходження 02.02.2010
дата закладки 09.04.2010
Поэтическая ложная беременность...
Не выносил,не выстрадал,не справился...
Насытился стихами... преждевременно...
От скуки просто с рифмой позабавился...
Приелось, до оскомины, прекрасное...
И трезвость мысли пересилила гордыню...
Поползновенья оказались все напрасными...
Удел мой - проза жизни... есть... отныне.
31.01.2010.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169205
дата надходження 31.01.2010
дата закладки 05.04.2010
Мы в небо рвёмся к стае журавлиной,
За тридевять земель в погоне за мечтой.
Всё сказку ищем в подлостях рутины,
Удачи вопрошаем часто неземной.
И спотыкаясь падаем, но всё же,
Мы ищем то, что где-то далеко,
Что ярче, глубже, краше и дороже,
Но только, как назло, не под рукой.
А счастье здесь, оно с тобою рядом:
В улыбке преданной и любящей жены,
Которая поймёт тебя по взгляду
и даже в холод лютый даст глоток весны.
Оно в глазах любимого ребёнка
И даже в запахе цветущих в поле трав,
И в слове друга, что подскажет тонко,
Где был заносчив ты порой и был не прав!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145054
дата надходження 12.09.2009
дата закладки 05.04.2010
Любовь коснулась лишь слегка,
Пьянящим чаем напоила.
А в душу вдруг вошла тоска.
Её я в гости не просила.
И вся измучалась душа.
Сижу и жду ...его звонка.
Но нет, не плачу, просто жду,
Лишь тушь размазалась слегка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130185
дата надходження 16.05.2009
дата закладки 05.04.2010
Грає на скрипці світанок
тиху сонату-печаль.
Знову прийшов до нас ранок,
Ніч вже зникає на жаль.
Перли акордів намистом...
Він заспокоює гнів,
і пролітае над містом
знов кришталевий цей спів.
Сонце повільно й примхливо
з-за горизонту пливе.
День починався бурхливо,
все оживе...оживе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=20080
дата надходження 26.02.2007
дата закладки 05.04.2010
Я один среди брошенных улиц,
Здесь не встретить сегодня людей, –
Нет надежды, чтобы вернулись,
и зажглись сотни тысяч огней.
Здесь вокруг скользящие блики
мрачных окон и разбитых витрин,
Здесь мои отраженья безлики, –
С пустотой, я один на один.
Брёл один, в тёмном квартале,
замечая лишь тени вокруг, –
Там химер силуэты мелькали,
направляя ко мне своих слуг.
Один, – бегущий по небу, ступая по облакам…
Один, – навстречу лишь свету, и вольным далёким ветрам…
Сам в себе, с мечтой о Свободе,
проходя свой назначенный путь,
в одиноком нелёгком походе, –
Заблудшие души стремился вернуть.
Один, – бегущий по небу, ступая по облакам…
Один, – навстречу лишь свету, и вольным далёким ветрам…
Я один среди брошенных улиц,
Здесь не встретить сегодня людей, –
Нет надежды, чтобы вернулись,
и зажглись сотни тысяч огней.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181695
дата надходження 04.04.2010
дата закладки 05.04.2010
Коли ввійдеш ти в царство вічного Морфея, -
прийду до тебе я у сні,
моя душа, як світла фея
співатиме тобі п’янкі пісні.
Я огортатиму тебе серпанком ночі
І вдосталь цілуватиму тебе,
Й дивитися буду я у світлі очі
Такі ж ласкаві, як і небо голубе.
...Я не скажу тобі – кохаю,
боюсь не зрозумієш, ні -
Лише одного я благаю -
не розминутись уві сні.
29.05.06
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175325
дата надходження 04.03.2010
дата закладки 05.04.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.04.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.04.2010
Минають дні і линуть роки,
секунди йдуть так біжучи.
Людина робить перші кроки
На зустріч красної весни.
Із уст лунали вже слова,
І колискову доля чула,
Та молодість пройшла, вона
Не вернеться назад, минула…
... все швидкоплинне, марне все,
пішли у небуття століття,
а нас ще течія несе
ловити юності суцвіття...
11.01.10. р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181475
дата надходження 02.04.2010
дата закладки 03.04.2010
Весь світ замовк, болить душа.
Я, наче вовк, лишусь одна.
І затремтять в ночі дощі,
І мої очі – не мої.
І втрачу сон, почую крик,
Побачу світ в останню мить.
Погаснуть всі зірки й вогні,
І навіть думки не мої.
І пробіжу крізь темну ніч,
Зустрінусь з смертю віч-на-віч.
Сьогодні я – шалений звір!
Звірячий слух, звірячий зір,
Нема ніяких почуттів,
Немає друзів, ворогів,
Єдина з темінню, як тінь,
Біжу, й позаду – далечінь.
І я не чую, я німа,
Мені байдужі всі слова.
Я не втікаю, я біжу,
І, може, вмерла. Чи живу?
Мене не вбить, не зупинить,
Ні на століття, ні на мить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176500
дата надходження 10.03.2010
дата закладки 25.03.2010
Прощай, бджоляр!
Прощай наш милий!
Іди собі і не вертай!
Бо помах рук твоїх грайливий
Ми не забудем, так і знай!
Вони «не брали» і «не крали»,
«Не загравали» й «не були»...
Вони хоч щось в житті робили?
Чи так, як бджоли - загули?
Коли валили «Україну»,
Покійний Гетьман не дожив,
А Основний Закон - в руїну,
Оце «браткам» ти удружив!
Прийшов наступний,
Знову Вітя?!
Країна з голови гниє!
Верховна зрада, мов те сміття, -
Один на одного цькує!
Прощай, свобода!
Нове гасло:
«Бандитам - влада, тюрмам - зась!»,
А хто бажає хліб із маслом -
Ставайте в чергу, Він роздасть!
Почує кожного, не скигліть,
Таємний ходить вже агент,
Ви тільки 10 років виждіть,
Збудують новий монумент,
Він 50-т мільйонів тягне,
Не гривень а нещасних душ...
Коли вже той народ повстане?
Пора політикам під душ!..
Прощай, бджоляр!
А далі буде...
Цензура в спину вже глядить,
Бо ми для них - раби, не люди,
Приспали зраду, Він не спить!
Побачить кожного, у «Справі»,
Роздасть для кожного хомут,
І «Ліві» будуть там і «Праві»,
А хто не згоден - у «Приют»!
Надія є, що не в останній,
А може краще, щоб не знать?..
Напевно, бо у «хаті крайній»
Країну нам не збудувать!
24.02.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173744
дата надходження 24.02.2010
дата закладки 25.03.2010
Не молився й молитись не буду,
Не тому, що не міг. Я скажу: “Не хотів”.
Не лякайте мене, не боюся я cуду,
Не боюся ні вас, а ні ваших богів.
Не лякайте мене, ви пекельним вогнем
І що втрачу я душу десь там.
Я у пеклі живу, я живу день за днем
У такому, що навіть не снилось чортам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165451
дата надходження 11.01.2010
дата закладки 21.03.2010
Февральский ветер бил в стекло,
Как будто очень возмущался,
Предчувствуя весны тепло.
Так неохотно он прощался…
И он срывал на людях злость,
Что скорая грядёт разлука.
Набрав поспешно снега горсть,
Швырнул в окно с тяжелым звуком.
…Замолкла вьюжная свирель,
Пришло тепло под небесами.
И лишь весенняя капель
О ветре вспомнила слезами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178935
дата надходження 21.03.2010
дата закладки 21.03.2010
А правду казав - біль ніколи не згине,
Пручатиме душу, зїдатиме силу.
І час не поможе, бо він лише плине.
Та й хай! - не змирюся, не змерзну, не згину!
Хай точить цей біль мої вадливі рани,
Щоб більше ніколи не було омани,
Щоб більше ніколи не хтіла зіграти -
Чиїсь дифирамби серцеві займати.
Я мала навчити і мала навчитись,
Та принципи змішувать завш не годилось.
Підтримки не буде - мабудь, не судилось.
Зостанусь образою, хоч і не хтілось.
Твоє надскладне, надстрокате, глибинне,
Даремно пізнала - вважала набридне,
А стало цікавим оте, непомірне -
Раниме і сильне, прекрасне й огидне.
Я їла тебе, бо чудове начиння
Життя в тебе вклало, згубивши терпіння
Я врешт зіпсувала улюблену страву -
Зробила нестерпним той смак для загалу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178818
дата надходження 20.03.2010
дата закладки 21.03.2010
Ушла душа-она взлетела
Взлетела вверх,ушла из тела.
А люди плачут и скорбят
Терять родную не хотят.
Всю жизнь жила она ,как пчелка
Туда -сюда,а много ль толку?
Детей растила и внучат,
А дальше-дом,работа, сад.
С последних сил тянула жилы,
Чтоб лишь они получше жили,
Чтоб жизнь другой у них была.
Сама же в муках и слегла...
ЧТО ЗНАЧИТ "МАТЬ"?
КТО СМОГ ПОНЯТЬ,
КТО ВОВРЕМЯ УСПЕЛ ОБНЯТЬ?
К ГРУДИ ПРИЖАТЬ,
РОДНОЙ НАЗВАТЬ?
ТОТ ПОНЯЛ,КТО ТАКАЯ МАТЬ!
Ушла душа...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132316
дата надходження 02.06.2009
дата закладки 19.03.2010
Украл таблетки от простуды
И пойман был - за руку он.
Парнишка плакал в те минуты,
Когда увидел вдруг пагон.
Двенадцать лет,а он без дома.
Отец алкаш,путана мать...
Учёба вся - сплошная кома
И всем в округе наплевать.
Вночи труба в подвале греет,
Где крысы лезут до ушей,
Пацан свой угол там имеет,
Среди подвальных, наглых вшей.
Окно подвала открывает:
Картины грустные ему...
Футбольный мяч во сне гоняет,
Контейнер видит поутру.
Сидят довольные мажоры:
С сигарой смотрят из машин.
Ему знакомы светофоры:
Ведро и тряпка,запах шин.
Простуда тело одолела,
Подвала сырость извела,
Таблетку тело захотело
Бесплатно,тётя - не дала!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175988
дата надходження 07.03.2010
дата закладки 14.03.2010
Ты,как вчерашняя котлета.
Хотела б съесть, увы боюсь,
Вдруг после этого обеда
Я ненароком обосрусь.
Ты, будто старые ботинки,
Удобны и нигде не трут.
Но нет печальнее картинки:
На стройных ножках пара пут.
Ты, как таблетка от склероза,
Напоминаешь обо всём.
Но ты - и в заднице заноза,
Трезвонишь часто ночью, днём.
Ты, как дырявый старый зонт,
Не защитишь от непогоды.
Тебя хранить, ну что за понт,
Когда летят так быстро годы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=45990
дата надходження 12.11.2007
дата закладки 12.03.2010
Что ж вам надо, суставы и косточки?
Может, палочки или тросточки?
Иль таблеточки и микстурочки?
Километров пятнадцать прогулочки…
Что знать хочешь, сердечко родимое,
Жизнью битое и ранимое?
Не забыла ли я любимого?
Чтобы я защитила гонимого…
И болишь ты, душа моя грешная,
Обновлённая, а не прежняя…
Жизнь, она не совсем безмятежная,
Но прекрасная и безбрежная…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176272
дата надходження 09.03.2010
дата закладки 09.03.2010
Строку я до конца закрыл,
поцеловал я рифму в лобик,
строку к строке в стишок сложил –
и поместил всё в сборник-гробик…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176269
дата надходження 09.03.2010
дата закладки 09.03.2010
Соревнуясь в упрямом молчании,
Впав в иллюзии злой правоты,
Из упрямства мы строили здание,
У которого окна пусты.
Два подъезда крутой изоляции.
Злые лифты, отключенный свет.
И замки по-звериному клацают
На немые вопросы в ответ.
Хруст разбитых тарелок фарфорофых,
Двери сорваны злобой с петель.
А ведь было все в доме так здорово...
Плыл корабль, да нарвался на мель.
Мы замкнулись в своих одиночествах,
Затаились в сумбурах обид.
И вернуть счастье прежнее хочется,
И упрямство сердиться велит.
И причина уже несущественна,
И оттаяла даже душа.
И теперь уже так интересно нам,
Кто из нас первым сделает шаг.
За обидой закрытыми окнами
Изнывают в молчаньи сердца.
Мы закутались намертво в коконы
Без любви, без души, без лица.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176251
дата надходження 08.03.2010
дата закладки 09.03.2010
Пропишите ему любовь,
Пусть узнает ее восторг,
Пусть узнает и сердца боль,
И отчаянье глупых ссор.
Пусть узнает, что значит "нет".
И чего стоит это "да".
Пусть почувствует сердца свет
В безразличных кристаллах льда.
Пусть узнает отраву слез,
Пусть узнает обиды яд.
Пусть пройдет через лжи мороз,
Через пошлости грязный ад.
Пусть не гнет удивленно бровь,
Слыша страстное "Я люблю".
Пропишите ему любовь,
Пусть прочувствует боль свою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175702
дата надходження 06.03.2010
дата закладки 06.03.2010
Тебе бывает очень стыдно,
За свой раскормленный живот.
Но любишь ты - покушать сытно,
Набить едою полный рот.
Когда жара, ты еле дышишь,
Когда мороз, ползешь едва.
Советов близких, ты не слышишь -
Заплыла жиром голова
Купить одежду очень сложно -
Большая ты, размеров нет.
Порой бывает невозможно,
Когда тебе смеются вслед.
Не раз сидела на диете
И таял вес, как воск свечи,
Но воля вся твоя в котлете,
Какую ешь не спя в ночи.
Одна живешь в своей берлоге.
Весы закинув под кравать,
Сидишь в неистовой тревоге
Боясь свой вес по ним узнать...
Найти любимого мечтаешь,
На сайте через интернет:
Чужие фото подставляешь -
Своих стыдишься,их там нет...
© Copyright: Юрий Богатинский, 2010
Свидетельство о публикации №11006093879
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175567
дата надходження 05.03.2010
дата закладки 05.03.2010
Посреди усталой ночи
В помутневшей тишине
Милый, тепленький комочек
Прижимается ко мне.
Только что во взрывах страсти
Пела так твоя душа...
А теперь ты слышишь счастье,
Жаркой памятью дыша.
Утонув щекой в ладони,
Что-то тихо шепчешь в ночь.
Скоро тяжесть веки склонит,
И во сне умчишься прочь
В мир волшебных сновидений,
Где поет душа твоя,
Где прекрасен день весенний,
И с тобою рядом я.
С утомленною улыбкой
Ты заснешь, и как-то вдруг
Окажусь в плену у гибких
И таких желанных рук.
Лишь едва заметной лаской
Проскольжу я по плечу
И слова волшебной сказки
Тихо в ушко прошепчу.
Посреди усталой ночи
В помутневшей тишине
Милый, тепленький комочек
Прижимается ко мне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173636
дата надходження 23.02.2010
дата закладки 05.03.2010
Я не знаю, за что человека
Боги вздумали вдруг наказать,
Посадили в трехмерную клетку
И заставили в ней прозябать.
Но душа-то не пленница тела,
Для нее не придумать тюрьмы
Из трехмерности вмиг улетела
В мир, куда не допущены мы.
У души многомерные крылья,
У души измеренья свои.
Рассыпается звездною пылью
В бесконечных пространствах любви.
Человек - раб трехмерных объятий,
Он бессилен прожить, не дыша.
Пусть он слабый заложник заклятья,
Но бессмертно свободна душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175508
дата надходження 05.03.2010
дата закладки 05.03.2010
На работе я сижу в портале -
«клуб поэзии» - прекрасная пора,
сисадмин, директор - это знали
интернет включать ему нельзя
Комментирую, пишу, читаю,
Настоящее веселье – не тоска,
Времени, конечно, не считаю,
Стол с бумагами, как мертвая доска
Премию за стих не получу,
И с квартальной, я, пожалуй, пролечу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175023
дата надходження 02.03.2010
дата закладки 04.03.2010
Друг мой верный и всесильный
Полон лакомств, телом бел.
Дорогой мой холодильник,
Эти строки о тебе!
На рассвете полуголый,
Полусонный и босой
В душу лезу за рассолом
И «одесской колбасой»
Я уверенно, бесстыдно,
Веря щедрости твоей!
Отвечаешь ты солидно:
- S’il vous plait, мусью Поэт!
Кушай, кушай, поправляйся,
Вдохновение корми!
На двери в лоточке яйца,
Пиво в банке, коль штормит.
В миске рыбные котлеты,
А в кастрюльке суп-харчо…
Холодильник для поэта -
Сотоварищ, нипочём
Не предаст, и не осудит
Он лиричный аппетит.
Непременно выйду в люди –
С ним мне точно по пути!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174224
дата надходження 26.02.2010
дата закладки 26.02.2010
Схопили раптово, вдягтись не дали
На руки оділи важкі кандали.
Лиш клята в тюрмі зарипіла решітка -
Змарніє за гратами сонячна квітка.
За що посадили?!За 5 колосків!
Що була небайдужа до тих голосків -
Дитячих, тоненьких, аж жаль пробира!..
У торбі хлібній - здоровенна діра!
Найстарший благав її: "Тьотю, спасіть,
Або три могилки сюди принесіть -
Не сила вже нам отой голод терпіть..."
В самої ж, у хаті, нічого нема:
Ні хліба, ні солі, - усього катма..
Не кинути ж діток в голодную смерть,
Понести вже краще залізную жердь!
Важка й некомфортна, а зверху іржа -
"Вкраду колосків, іспечу хоч коржа..."
Схопили раптово, вдягтись не дали,
На руки оділи важкі кандали...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148359
дата надходження 04.10.2009
дата закладки 24.02.2010
От осознанья в сердце холод,
хоть до сих пор я долгогрив:
ведь раньше был красив и молод,
ну а сейчас – только красив!
~^~^~^~^~^~^~^~^~^~
Иллюстрация: Дядя Саксаул
в пору расцвета своей
трансцендентальности
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173705
дата надходження 24.02.2010
дата закладки 24.02.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.02.2010
Колись мене полюбив художник. Він був бідний і казав мені, щоб я роздягнулась. Я роздягалась. Ранок. Ніч. Вечір. Не мало значення. Хтось казав, що він не любить мене. Та ні. Він любив. Та не володів. Та шкода, що він був експресіоніст, і ніхто не знав, що це я - його Муза.
Отак і летіли години. Я сиділа оголеною на кріслі, глибокому і теплому, а він, повернувшись до мене спиною, нервово курив і малював. Квіти. Солодке сонце. Апельсини. Цигарки. Та не мене... Він просто хотів мене. Та не володів. Коли він закінчував картину, він оволодівав мною, потім засинав. Та не володів. Я вставала і підправляла картину. Потім він її продавав і мав як доїхати до мене. Він викликав мене з дому, і ми знову тихо ішли до нього. Де я роздягалася, він малював, потім він оволодівав мною, та не володів. Він любив мене сильно і холодно. Одного разу, він не заснув після оволодівання. Він зиркнув на мене з-під вороного пасма волосся, поцілував моє замерзле плече, і сказав:
- Ти навіки будеш зі мною?
Я сказала, закурюючи цигарку:
- Так.
Я брешу.
Колись мене полюбив фотограф. Він був бідний і казав мені, щоб я роздягнулась. Я роздягалась. Ранок. Ніч. Вечір. Не мало значення. Хтось казав, що він не любить мене. Та ні. Він любив. Та не володів. Та шкода, що він був натураліст і пейзажист, любив тільки природу, і ніхто не знав, що це я - його Муза.
Отак і летіли дні. Я сиділа оголеною на траві, зеленій і гіркій, а він, повернувшись до мене спиною, пив пиво і фотографував. Квіти. Солодке сонце. Апельсини. Цигарки. Та не мене... Він просто хотів мене. Та не володів. Коли він закінчував фотозйомку, він оволодівав мною, потім засинав. Та не володів. Я вставала і видаляла нефартові знимки. Потім він їх продавав і мав як доїхати до мене. Він викликав мене з дому, і ми знову тихо ішли до нього, на природу. Де я роздягалася, він фотографував, потім він оволодівав мною, та не володів. Він любив мене м*яко і ніжно. Одного разу, він не заснув після оволодівання. Він зиркнув на мене з-під русявого пасма волосся, поцілував моє гаряче плече, і сказав:
- Ти навіки будеш зі мною?
Я сказала, допиваючи пляшку пива:
- Так.
Я брешу.
Колись мене любив науковець. Він був бідний і просив очима, щоб я роздягнулась. Я роздягалась. Ранок. Ніч. Вечір. Не мало значення. Хтось казав, що він не любить мене. Та ні. Він любив. Та не володів. Та шкода, що він був науковець, і ніхто не знав, що це я - його Муза.
Отак і летіли місяці. Я сиділа оголеною у його лабораторії, пліснявій і металічній, а він, повернувшись до мене спиною, смоктав чупа-чупс і створював щось на своїх приборах. Квіти. Солодке сонце. Апельсини. Цигарки. Та не мене... Він просто хотів мене. Та не володів. Коли він знімав окуляри і стомлено тер очі, він оволодівав мною, потім засинав. Та не володів. Я вставала і видаляла помилки в розрахунках. Потім він їх продавав і мав як доїхати до мене. Він викликав мене з дому, і ми знову тихо ішли до нього, у лабораторію. Де я роздягалася, він клацав приборами, потім він оволодівав мною, та не володів. Він любив мене невміло і неудачно. Одного разу, він не заснув після оволодівання. Він зиркнув на мене з-під сивого пасма волосся, поцілував моє нестомлене плече, і сказав:
- Ти навіки будеш зі мною?
Я сказала, одягаючи його окуляри:
- Так.
Я брешу.
Тепер мене любить Ніхто. Він багатий тим, що в нього нічого немає. І тим, що йому нічого не потрібно. Він навіть не хоче, щоб я роздягнулася. Я не роздягалась. Ранок. Ніч. Вечір. Не має значення для нього. Хтось брехав, що він любить мене. Та ні. Він не любить мене. Він просто володів. Та не оволодівав. І шкода, що він не знав, що я - його Муза.
Отак і летять роки. Я сиділа близько-близько коло нього, він дивився мені в очі і посміхався, а я знічев*я так хотіла роздягатись. Я часом брала його за руку і тоді - ... Квіти. Солодке сонце. Апельсини.Псевдо-Цигарки... І я. Він просто володів мною. Та не оволодівав. Коли він лягав мені на коліна, заплющував очі і обіймав мене, він продовжував затягувати пасок свого володіння мною і ніколи не засинав. Потім я вставала і кусала неторкані ніжністю чи силою уста до крові та шморгала носом. Потім він ішов. І добирався наступного разу до мене пішки. Він викликав мене з дому, і ми тихо ішли кудись, куди вів мене Ніхто. Де я страшно хотіла роздягнутись, він лягав мені на коліна, закривав очі, затягував пасок володіння мною і ніколи не засинав. Я любила його сильно і холодно, м*яко і ніжно, невміло і неудачно. Одного разу він не закрив очей. Я відкинула за спину косу, стримала свої сірі сльози, поцілувала його зранене плече і спитала:
- Ти навіки будеш зі мною?
Він все дивився на мене.
Він промовчав.
Я люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172860
дата надходження 20.02.2010
дата закладки 20.02.2010
…соблазняя ночь –
Вуалью скрою луну,
Рукой затушу свечу…
…горячая боль –
Неистово ртом шепчу
Сольные страсти в бреду…
…бредовая дрожь –
Языком небо лижу,
Солёное тело люблю…
…распятая плоть –
Губами тьму развожу,
Луне соблазн я дарю!!!
17.02.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172323
дата надходження 17.02.2010
дата закладки 17.02.2010
Судьбу мою поведай мне, цыганка,
На карты кинь и правду мне скажи.
Мне так нужна судьбы моей изнанка!
Прошу тебя, ее мне покажи.
Я знаю точно, врать ты мне не будешь.
Ведь знаешь ты, что смысла в этом нет.
И правду ложью ты не замуруешь,
И карты мне на все дадут ответ.
Скажи цыганка, что это за карты,
Что масти красной долго не видать?
Не видел счастья я -от самой парты,
Хотя привык всю жизнь его искать.
О прошлом мне всю правду рассказала.
Сомнений нет, ты знаешь ремесло.
Скажи: "Куда любовь моя пропала?
И свила ли она себе гнездо"?
Отдам тебе все деньги до копейки.
Поверь, они сейчас мне не нужны.
Останусь (хочешь?) только в телогрейке.
Дорогу к ней ты только укажи.
Не знаешь ты... И я не знаю тоже.
Дорогой дальней я не удивлен.
Идти по ней всю жизнь, на то похоже,
Искать свое, по жизни обречен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171336
дата надходження 11.02.2010
дата закладки 15.02.2010
Зачеркни эту ночь чистой линией белого снега,
И вслепую на ней напиши что-нибудь обо мне,
В строчке – знаю – изящно пропишется буква омега,
И её для итога достаточно будет вполне.
В ней уместится всё, до последнего мутного кадра,
Что отснят непокорной, дрожащей от страха рукой,
Там эпиграф с аккордом сгоревшего заживо барда,
И от дома ключи, и последний непринятый бой.
Буква, словно хомут лошадиной извечной упряжки,
Безнадёжна, конечна, бесспорный уже приговор,
Вот и ворот уже обрезают с последней рубашки,
Вот и Вечность достала зазубренный старый топор.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171720
дата надходження 13.02.2010
дата закладки 14.02.2010
Ты есть...
Пульс забился учащенно,
Безразличьем не прощен я.
Тени прошлого, привет!
Не вернусь в былое, нет.
Ты есть...
Светом амфорного юга,
Будь со мной, моя подруга.
Жаждой близости томим,
Роль моя без слов, я - мим.
Ты есть...
Так совпали наши судьбы,
Говорить, любить, уснуть бы,
В ритме наших двух сердец.
Жду, родная!
Не конец.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171709
дата надходження 13.02.2010
дата закладки 14.02.2010
На трибуне Лиги Наций
Потрясая кулаком,
Дать Америке про..аться
Угрожал наш партглавком.
Он по кафедре ООНа,
Туфлей бил, и Кузьки мать
Обещался Вашингтону
Достоверно показать.
Мог ли знать тогда Никита,
Что холодная война
Долбанёт по общепиту?
Несомненно - ни хрена!
Очень ловкой на подлянки
ЦРУ слыла рука.
Завезли в Россию янки
Колорадского жука.
Словно флаг американский,
Полосатый рыжий жук
В славной области Рязанской
Съел картофель с куражу.
Доложили резиденты
В Белый дом: - В СССР
Расплодилась тварь моментом,
"Yes, all right! Best wishes, Sir!"
Янки ждали, что картошку
Изведёт всю на корню
Жук, и люд протянет ножки
Без крахмального меню.
Только хрен, не тут-то было!
Нам ума не занимать!
Стали керосином с мылом
Огороды поливать.
Быстро свыклись с тем отродьем,
Видя ЦРУ в гробу.
И советский огородник
С честью выиграл борьбу.
Жаль, что в ихнем Колорадо
Не плодится это чмо!
Но и это нам на радость,
Ведь, картофель там – дерьмо!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171708
дата надходження 13.02.2010
дата закладки 14.02.2010
Идет по улице мужчина,
Овчарка с ним,на поводке
Не торопясь,до магазина
Бредет с авоськаю в руке.
Тростью,ищет он преграды-
Чтоб на землю не упасть.
Собаке шепчет:"Найда рядом".
А та-отводит взгляд стыдясь.
Стекла черные очков-
Мир в себе отображают,
Но он-не видим для зрачков,
Его они,не пропускают.
Он,часто слышит смех детей
И взрослых шепот за спиною,
Но он,не злится на людей-
Давно смирился,он с судьбою.
Конверты клеит на дому,
Как-никак,на хлеб хватает,
Выводит Найду поутру,
И до обеда с ней гуляет.
Дома пусто-нет жены
Там,все о ней напоминает,
Умерла в конце весны
Как без нее,он сам не знает.
Сын,с Афгана не вернулся-
Жизнь свою за долг отдав,
Тогда весь мир перевернулся-
Тогда удар был по глазам.
Пил с женой одни таблетки,
Что врач любезно прописал,
О них узнал он из газетки
От них-глаза он потерял.
"Дайте мне буханку хлеба,
и варенки с килограмм,
Сдачу,в руку дайте эту
Будет ужин с Найдой-нам"
Выйдет он из магазина,
И не спеша-домой пойдет
Жизнь порой-не справедлива
Его никто,нигде-не ждет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167052
дата надходження 19.01.2010
дата закладки 11.02.2010
Внутри меня живёт фантом,
пропитан им до самых пор.
Совсем не злой он, но при том
толкует с детства до сих пор:
«Стихи ваяй, а не игрушки,
И будь такой, как я. Как Пушкин...»
~^~^~^~^~^~^~^~^~^~^~
Иллюстрация: Александр Яковлев
"Пушкин"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170721
дата надходження 09.02.2010
дата закладки 11.02.2010
Возьмём чеснок и помидоры,
Творог мы тоже не забудем...
И приготовим для утробы
Мы симпатичнейшее блюдо...
Обмоем овощ аккуратно
И срежем "шляпку" мы с него,
Всё, что внутри очистим гладко...
Пока что больше ничего !
Творог смешаем с солью, с перцем,
Чеснок надавим в эту смесь...
Всё будет вкусно, Вы поверьте !
Я испытал сам этот тест !!!
Теперь мы ложкой нашпигуем
Все помидоры, что пустЫ...
Тем, что природа дам нам дарует -
Творожной смесью остроты !
Расположив на гладком блюде,
Пузатых, красненьких "солдат",
Мы выпить грамм сто не забудем !
И будет гость закуске рад !!!!
P.S.Помидоры должны быть не большими - лучше всего - сорт "ШЕРИ". А украшать можно нарезанной зеленью.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170738
дата надходження 09.02.2010
дата закладки 11.02.2010
Широкий степ, високе небо,
Дніпра - Славути водограй…
З усіх доріг спішу до тебе,
Мій, серцю любий, рідний край.
Горнусь до вишні і тополі,
Що у твоїм ростуть краю.
Тебе і в радості, і в болі, -
Люблю, як матінку свою.
П – в:
Дніпропетровщина моя,
Ти - зірка величі країни!
Ми з покоління в покоління,
Усі разом - одна сім'я!
Дніпропетровщина моя!
Землі ріднішої немає!
Тут дух козацький - не вмирає!
Бо тут живемо - ти і я
Ми всі великою сім'єю
Разом долаємо біду,
I я пишаюся землею,
Якої - в світі не знайду!
Ми тут будуємо ракети,
Тут ростимо своїх дітей.
I тут - майбутні наші злети
Ще не народжених ідей!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144393
дата надходження 05.09.2009
дата закладки 10.02.2010
І духу треба, і терпіння…
Бо, все ж, здаватися – негоже.
Вночі і вдень у Тебе, Боже,
Прошу Твого благословіння.
І, сам дорогу обираю…
Здається, маю на те право -
Іти наліво, чи направо:
Квиток до пекла, чи до раю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171020
дата надходження 10.02.2010
дата закладки 10.02.2010
Милый мой!теперь ты старичок,
Может быть, и лысый, и беззубый.
Может быть ты даже толстячок,
И, упругие, твои обвисли губы...
И такого я тебя люблю!
Только чтобы был живым на свете,
И доселе Господа молю,
чтоб послал нам встречу на рассвете
или ночью, ну, когда нибудь,
где-нибудь,пока еще мы живы..
Милый, ты же только не забудь
Все свои прекрасные порывы!
Правда, я сутулая теперь,
Отрастила много подбородков,
Но зато моя открыта дверь,
Буду я доверчивой и кроткой.
Я была когда-то неправа,
От ошибок-локти искусала,
Ты не знаешь, сколько лет тогда
Я ждала тебя напрасно и искала.
Жизнь прошла.Теперь запретов нет,
Празднуют Святого Валентина
А из старых, невозвратных лет
Шлет тебе привет твоя Наина*
*персонаж поэмы А.С.Пушкина "Руслан и Людмила"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170920
дата надходження 10.02.2010
дата закладки 10.02.2010
Ну вот и все, зима уходит...
Пробудится весны капель,
Но не сейчас, еще заводит
Пластинку грустную метель...
Зима кружится в белом вальсе,
Напоминая о былом...
И в своем легком реверансе,
Лишь сожалеет об одном...
Прощаться, ей пора прощаться...
Водой разлиться, убежать,
А ей так хочется остаться,
Морозной свежестью дышать...
"Не поминайте меня лихом,
Мечтайте, будет встречи час..."
И пала белым пухом тихо
Нам под ноги.., в последний раз.
© Copyright: Ольга 3, 2010
Свидетельство о публикации №11002098071
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170842
дата надходження 09.02.2010
дата закладки 09.02.2010