: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.03.2020
Муза завжди повертається восени...
Трохи обшарпана, трохи розбиті коліна...
Очі ховає, бо зрадлива ще з весни...
Де і з ким вешталась? Не відчуває провини...
Муза завжди повертається восени...
Так, як і ти, з року в рік, вже давно з нею разом...
Ти десь блукаєш, любове моя, з весни...
А, десь у вересні, знову зализуєм рани.
Муза завжди повертається восени...
Хтива, та трохи місцями десь меланхолічна...
Я уже вкотре не спалюю всі мости,
Бо дуже люблю́, що з тобою так нелогічно...
Муза завжди повертається восени -
шльондрам також часом хочеться і шоколаду...
Спише сторінку і скаже, що все це - ти,
А потім мені повертай всі думки до ладу...
Муза завжди повертається восени...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608214
дата надходження 21.09.2015
дата закладки 26.03.2020
Ты собираешь капельки минут,
а я опять застряла где-то между.
Мои часы испуганно бегут
куда-то, где со мной ты не был прежде.
Я возвращаюсь, путая следы,
но оставляю часть себя кому-то
Не отпускай меня! - У той стены
расстрельной с болью вырваны минуты
из жизни. Той, что капала свинцом
на кожу, обнаженную до ... Брежу...
И так хочу испуганным лицом
в твое плечо уткнуться... Будь надеждой
моей и светом. Просто... просто будь!
Читай меня подбуквенно, построчно.
Я без тебя беспомощно бегу
туда, где душу разрывают в клочья...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861904
дата надходження 19.01.2020
дата закладки 26.03.2020
Где-то там, единственными прохожими
серым утром, похожим на горький дождь,
рассыпаюсь на час-ти кем-то (тобою?) сложенными.
Сложными (простыми?), не перемноженными,
растолченными, мятыми. Словно в горсть
их сжимали, выбросив после. После....
необманутых и не прощенных дней.
Располосан мой безупречный космос
на кривые ленты твоих путей
недо-выбранных, недо-выпитых.
Я теряю компас твоей судьбы.
Я тебя теряю. Своими мыслями
об-плетаю стан твой. Тугая нить
нашей связи рвется........
Рассвет кровавый
вытекает жизнью к твоим ногам....
мой рассвет..... От боли меня избавь, и
не исчезай, слышишь? Не исчезай!
//// Вдохновение здесь
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730993#com3864807
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836238
дата надходження 21.05.2019
дата закладки 07.01.2020
Вот лето уходит эмигрируя в память рассветы
и грёзы, тепло и осколки сомнений..
Мы встретились поздно и чувствами ранены..
- А надо ли ?.. сложно ответить...
На точке прощания, под облаками мы.
Там в небе тёмном томно мигает луна...
Бегущими строками, где зал ожидания -
...л.е.т.о...у.х.о.д.и.т...
Sic fulere fata ! - предрешено.
Но жертвуя осенью и листопадами,
холодом зимним и вьюгами.
Я всё же приду к тебе следом за мыслями,
следуя вёснами...
ты. жди. меня...
Sic fata fulere (лат) - "Так было угодно судьбе" Вергилий
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745223
дата надходження 08.08.2017
дата закладки 11.03.2018
Он целовал так много женских губ
Конвейером. Но слаще знал едва ли...
В ней тихо спал чудовищный суккуб,
Перед которым черти преклоняли
Колени, головы... Но это – ерунда.
Он разбудил предательством суккуба.
И наступил пizдец. Pardon – среда.
Его никто не пользовал так грубо!
© Мила Машнова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772924
дата надходження 23.01.2018
дата закладки 11.03.2018
не...
остывая на ветру
дышу забытыми словами.
ты знаешь,
я
ещё
живу....
а перепутанная память
ложится листьями к ногам.
(тетрадными?)
осенним кленам
поют шальные провода...
ты...
голос мой охрипший помнишь?
что был... чуть робок, чуть игрив,
чуть...
обездоленностью нервов
я ...
разучилась говорить.
теперь пишу
в прозрачность неба....
https://www.youtube.com/watch?v=S7qZRbbfraw
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776111
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 11.03.2018
Считай до.... Остаюсь внутри.
Не вытравлено. Постепенно
по слогам-мыслям говорить
тебе учусь. На тонких венах
пишу. Бессмыслицы-слова
шепчу чуть шаловливым ветром.
Считай до... Я еще жива
внутри тебя. Дождем раздета
до... тонких нервов. Слышишь, ну? -
то не листва стремится к небу,
то я. Во сне и наяву.
Укутываясь в ночи пледность,
касаюсь твоего лица
беспечным локоном. На вдохе
считай до... самого конца.
Пока я здесь. На звездных крохах
гадай. Я (в сговоре с судьбой)
рисую на твоих ладонях...
считай до... новой запятой,
меня как многоточность помня...
Каст от автора LaurA
http://www.playcast.ru/view/11119489/e38dabb8422233ad0a2c1da290b652d1666bf4cdpl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743337
дата надходження 24.07.2017
дата закладки 07.09.2017
На білі бутони,
На червоні пелюстки…як після бою…
Хвилі підступлять…
Наче крізь сльози, наче крізь сніг
Ледь чутно сміх…
Радісний сміх.
Дай мені бути на цьому світі.
Дай мені видертись на голе віття
Нігтями,
Чи зубами,
Волею космосу
Врешті-решт квітневі – квітнути!
Дай мені витерти
сльози
Білим батистовим квітом весни…
Шовком червоним любовним
Вишити сорочки…
Руки здіймай,
Руки до сонця.
На межі між небом і небом
Дай мені квітнуть!Є потреба!
Любити дай!
Не обпікай, а ледь чутно
Торкни білим світом
Накресли межу
За якою…
На білі бутони, на мої скроні
Падають дні,
Минають…
Дай мені подолати цей холод,
Цю дзвінку порожнечу,
Таку небезпечну синю тверду глибочінь
Перелетіти дай!
Вкрий мене ковдрою
І невимовною
Ніжністю
Мене огорни…
Квітню, співай!!!
24.04.2017р.
фото з інтернету
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730427
дата надходження 25.04.2017
дата закладки 14.05.2017
Я - оберегом. Ты - сухой листвой.
Я - болью слова. Ты - распятой дрожью.
Твой каждый день на час мой перемножен,
мой каждый час наполнился тобой.
Живой водой стекаю по камня́м,
смывая с них запятнанность. А мне бы
читать слова наощупь по губам
и напиваться спелой сладкой негой
твоей. За перевернутость границ
ступить босой ногой. Твоих объятий
услышать дрожь.... На кончиках ресниц
слезой растаять. В тонком белом платье
познать тепло твоих горячих рук,
читать слова по пульсу на запястье.....
Я - оберегом... Маленькое счастье
согреет душу от прошедших вьюг.
я оберегом......
Каст от автора LaurA
http://www.playcast.ru/view/10701333/8ec2a12d472a286d97aa009ac7b3df76b3f8079bpl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730321
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 14.05.2017
Зелень глаз твоих...
Мысли в унисон...
Свежая трава...
Тонкое кольцо...
Круг чужих побед...
Жгут чужих невзгод...
Новая весна
отогреет год
выдохом,
теплом,
шепотом ручья.
Зелень глаз твоих...
Я - твоя-ничья!
Отвори окно,
ветер мой впусти!
Небо все равно
у тебя в горсти
высохнет, дождем
окунувшись в свет.
Я - твоя-ничья
и меня....
нет.............................
Каст от LaurA
http://www.playcast.ru/view/10625941/2f812248e09b5cabc0149281a55b77bf99a1c188pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722669
дата надходження 10.03.2017
дата закладки 14.05.2017
Не совсем соавторство. Точнее - совсем не соавторство.
Просто эхом чуть зарифмованно прозвучали строки [i]синешкафье[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719589
Мы стоим на пороге, встречая рассветы в горах.
Чуешь, ветер меняется, - станет значительно легче
очень скоро, ты веришь? И этот пронзительный страх -
лишь прелюдия жизни и новой значительной встречи.
Спасовавшим внизу, у подножья горы, не понять:
кто вернулся с войны, уцелел - стал сильнее и строже.
Объяснить это тем, кто остался на месте стоять,
донести хрупкий свет в огрубевших руках слишком сложно.
Поднимаясь к вершине мы стали намного cильней.
Поделись со мной мыслями о сокровенном, о важном..
Я сумею, поверить и отличить не "бумажность",
настоящесть от вымысла. Только меня не жалей
этой правдой ожившей - готова услышать ответ,
что случится наутро. И пусть разгорается солнце.
Переменчивый ветер откроет забытую дверь
в долгожданное завтра, испив все былое до донца.
Нам с тобой по плечу, по крылу перемены. В горах
ощущается время намного больней и острее.
Мы стоим на пороге... Замри. Наша вера сильнее
переменчивых смыслов, что тают в ненужных словах.
мы стоим на пороге, встречая рассветы в горах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725133
дата надходження 23.03.2017
дата закладки 28.03.2017
Мы стоим на пороге, встречая рассвет в горах. Чуешь, скоро изменится все и будет намного легче?
Спасовавшим внизу увы не понять, что страх лишь прелюдия для судьбоносной счастливой встречи.
Так встречают тех, кто возвратился с войны. Уцелел, стал сильнее, сберег что-то важное и Настоящее.
Так лелеют свой ласковый свет, кто полны и готовы делиться правдой о запредельном с не спящими.
Расскажи, я готова услышать любой ответ. Нам о том, что случится наутро споет Переменчивый Ветер.
Нерушимых границ, непреложных обетов нет и поэтому нам по плечу, по душе, по крылу все на свете.
Мы стоим на пороге, встречая рассвет в горах. Это новое "завтра", в котором мы все станем лучше.
Наша вера сильнее всего, что таится в словах. Слышишь? Только замри и позволь сердцу слушать..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719589
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 08.03.2017
відмежовуюсь,
ведмежою послугою в твій чіткий графік,
псевдоапостолом у вранішній рай.
тримаєш образ поблизу
і надсилаєш листи як опади.
прийди прийди прийди -
чую голос твій щодощу.
це відчуження
ненадійне і штучне,
ще трохи і влучу
прямісінько в лінії на долоні.
відсторонююсь,
холодною крижиною на твою шию,
позбавленням сну і запізненням.
залишаюсь однаково різною
і далекою.
спека не ріже зору цупкі вузли.
ми уперто несли
слів іржаве залізо...
я нанизую спокій
на відстань
і чую:
прийди прийди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722011
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 08.03.2017
Оберни меня в кокон из слов. Поцелуем в висок
опьяни до беспамятства. В тесном сплетении судеб
отыщи чуть заметную нить из растрепанных строк,
что связала подвздошно, подреберно. В шепоте будней
прозвучи камертоном живым - пусть забьется внутри
что-то призрачно-робкое.... Нежным касанием пальцев
научи мое тело с тобой о ... тебе говорить,
обрекая распятые мысли навечно скитаться
по мирам неизведанным. В смятости произнеси
те слова, что разбудят, оставив в закрытости прошлой
без тебя о тебе перестуженные январи.
Говори-говори-говори-говори... Пылкой дрожью
напои мое тело до... боли... истомы.... Сомкни
две души. Чтобы слИлись они в бесконечном порыве.
Моя жизнь - на ладонях безудержно-нежных твоих.
Забываю дышать. Языком по горошинкам имя
перекатываю, ласкаю, целую твое.
Говори... оберни меня в кокон из трепетных слов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699558
дата надходження 09.11.2016
дата закладки 08.03.2017
В галереї
Він:
Знайомий, затишний і гріючий погляд, як глиняний глечик,
курсує очима у карих затоках, де тепло і вузько,
аби не наткнутись в широкому морі на айсберги-плечі,
які виступають із чорної товщі глибокої блузки.
Вона:
Настільки тілесна, що навіть скульптури у неї в салоні,
здається, клубочаться вогким видінням – без форми і ліній.
Старається втримати радісні зойки в невмілих долонях,
та в неї до нього відкрито всміхаються навіть коліна.
Разом:
Чотири ноги, половина з яких – у взутті на підборах,
звисають, присівши, з робочого столу, малюють в повітрі
квадрати і ромби, кружляють по них і говорять, говорять,
говорять… про те, що самІ ж за хвилину налякано витруть.
Бо їхні фігури, подібні масштабом, об’ємом і суттю –
дотичні до мрій, та, на жаль, задалекі від точки їх зіткнень…
Чотири ноги, що ніколи не будуть взаємороззуті,
розгойдують настрій в гулкім резонансі із хвилями квітня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185026
дата надходження 19.04.2010
дата закладки 03.10.2016
Сиди і дивись. Я буду писати гріх:
на фоні бажань – начала земних начал –
із точки падіння рівнів усіх морів
я виведу в ніч опуклу криву плеча.
Я виведу в жар тремкий горизонт грудей.
Мазками долонь із тіла зніму туман.
Здригнуться повіки. Пензлик руки впаде
і лінія ніг себе поведе сама:
стече до підошв подвійним струмком жаги
по гальці зірок, що сиплеться із вікна,
ввіткнеться у ліжко, вийде із берегів
і хвилею стегон вихлюпне з полотна.
Сиди і дивись, як пляма густої мли
тремтітиме мокрим полиском по краях.
Палітрою всього грішного на землі
у нинішню райську ніч володію Я!
Я випишу кожну риску твого страху.
Я виведу те, що ти заховав від всіх.
Ти просто сиди й дивися. І не рахуй
чи вистачить в тебе засобів і зусиль
намірено відкупитися від гріха,
лишити його у ніші чужих торкань.
Аби ти не помилився і не збрехав
тобі допоможе права моя рука
і вправні вуста – заглянуть у кожен кут,
дістануть з душі усе, що ти заробив.
Та їм не потрібна жодна з твоїх спокут,
бо я все одно картинку лишу собі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180373
дата надходження 28.03.2010
дата закладки 03.10.2016
Трепещут на проводах дырявые серые простыни
со штампом в углу «Зима» и пятнами от одиночества.
В глазах – вот беда! - вода, и взгляд, словно бедный родственник
блуждает по всем домам, не зная куда ему хочется…
Я чувствую, как в плечо веревкой врезается улица,
а серый густой туман лишает и мира, и зрения.
И я продолжаю счет, хоть море уже не волнуется…
И кажется что зима – другое совсем измерение:
где лезвиями углов все мысли и смыслы распороты,
где нет различений дня и года, пространства и времени…
Я словно морским узлом привязана к этому городу
и путаюсь в простынях, лишенная мира и зрения.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158968
дата надходження 02.12.2009
дата закладки 03.10.2016
("сховай мене, в собі мене сховай..." (с)
Маріанна Вдовиковська )
Упрячь меня в размытости картин
средь стаи облаков, к тебе летящих.
Средь елей статных в беспросветной чаще
упрячь меня. Из тысячи причин
найди одну, чтоб сохранить тот миг,
в котором раскрошилась на крупицы
Вселенная. И вырвавшийся крик
в объятиях твоих вспорхнувшей птицей
сошел на нет, оставив сотни нот
звучать в бескрайнем дальнем поднебесье.
Упрячь меня. Чтоб не нашел никто.
И я умру в тебе. И вновь воскресну.
упрячь меня в размытости картин...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665559
дата надходження 12.05.2016
дата закладки 13.06.2016
ось так просто
я припиняю гортати пошту
і ти приходиш листом із дому
ти ставиш кому
поруч із крапкою мякотілою
і як не хотіла я малювати
герби ностальгії-
усе ж підкоряюсь
мистецтво у дії
то натяк на старість
ти знаєш...
так просто
я до блиску муштрую посуд
та варто тобі промовчати "досить"
як я кудись починаю у гніві бігти
сюди чи звідти?
повз діти простоголосі
і їх мені не зігріти.
цей холод наскрізний
й суттєвий
так пізно питати
де ви
так пізно і просто
я припиняю гортати пошту
і ти приходиш додому...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665611
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 13.06.2016
[img]http://cdn-nus-1.pinme.ru/tumb/600/photo/e1/f1/e1f1b7c7a9826c301ae3596e5612e187.jpg[/img]
Крутяться коліщата,
кавові зерня тріщать…
Думаю про твою каву.
Гірко і солодко співає серце
І відходять у бік інші барви.
Лишень любов з гори і до денця…
Думаю про твої цукерки,
Шурхотять під пальчиками обгортки…
А в сумочці таїна і відвертість,
Захована. Уже не вперше, уже у котре…
Думаю про твої очі кохані
Топлю свій погляд у філіжанці
А на поверхню спливають
Палаючі головешки. А тобі – жарти…
Дмухаю на свою каву,
На серце моє хто б подмухав?..
І вислизую і тікаю,
Ах, ти ж чом хапаєш за руки.
Плавиться під дощем
останній хиткий рубіж
Тануть заграви ,
Ноги не йти велять…
І слухаюсь.. Аж…
Вартові не на чатах,
І знову ці руки,…
І близько розв’язка,
і серце зі стогоном у куток.
і крутяться, крутяться коліщата
моїх думок..
липка ще від кави …
думка одна липка…
Пірнула без дозволу ,
немов рибина.
До твого серця моя душа…
Яка ж гірка, та кава, та думка болюча,
Без кохання… на смак, кажи, яке життя?!
Думаю про твою каву,
Язичок прикусила , чи обпекла…
Чуттєва солодка звабо,
Йди вже додому, де завжди була…
Крутяться коліщата,
кавові зерня тріщать…
18.03.16 .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652494
дата надходження 18.03.2016
дата закладки 29.03.2016
Обнажена... заблудшая душа.
На капиллярах заплетённых улиц
лишь фонари пытаются дышать,
да ветер треплет ставни сонных ульев-
домов, что за стеной рисуют жизнь...
Но каждый кокон пуст и бессердечен.
Отсчитывают время этажи
в пустую вечность
Счет их бес-ко-не-чен.
Целует небо
словно в первый раз.
А взгляд луны задумчив и печален.
Не нужно говорить. Молчи. Сейчас
там кто-то облака с луной венчает...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652620
дата надходження 18.03.2016
дата закладки 27.03.2016
Не оставляются следы
на снах.
День для весны не теплый.
Усталый снег стучится в окна,
замерзнув в облаках.
А я тебе почти звонила,
но память брошенным листом,
накинув тонкое пальто,
ушла в прошедшее.
Остыло
грустит мой дом (моя вина?)
без старых песен и рассказов.
А помнишь выцветшую фразу
"... когда закончится война..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649133
дата надходження 05.03.2016
дата закладки 08.03.2016
Я написала б тобі літер з п'ять
Жила би з тобою п'ять років
Вірила, що тобі достатньо п'ять кроків, аби до мене дістатися
Аби напитись чогось ілюзорного,
Напитися власних мук...
П'ять пальців тобі між ребра,
Це небезпечно
Та хіба я не маю права,
Хіба ж я отрута?
Я твоя Єва
Твоя незаконна дружина
Наречена твоїх легень
Дихай мною,
Я - повітря, ковтай мене...
Без обмежень
або вже стане остання збентежена муза
...танцює...
Ти або влучно стріляєш, щоб ми оживали,
Або змушуєш жити...
а поки лиш в вікнах війна,
і в мозку...холодні дощі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634514
дата надходження 09.01.2016
дата закладки 01.02.2016
Мне тебя обещали звёзды,
На небесном мерцая своде.
Говорили, ты будешь поздно,
Но я всё же тебя дождусь.
Мне тебя обещала осень,
Сокрушаясь о непогоде
И холодным ноябрьским ветром
Обнажая засохший куст.
Мне тебя обещали волны,
Что плескались у скал прибрежных.
Я на их непокорных спинах
К небесам бы могла взлететь!
Мне тебя обещали горны,
Что трубили в полях безбрежных,
Призывая расправить крылья
И с природою жизнь воспеть.
Мне тебя обещали... Знаешь,
Я не верила в эту сказку!
Или может боялась очень
Ждать каких-то даров с небес.
И пускай ты, как дым, растаешь -
Я запомню и смех, и ласку,
СМС-ки бессонной ночи
И в глазах твоих тайный блеск...
(22.01.2016)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637768
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 01.02.2016
В продолжение (из комментов к) "нежное"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336217
А соавтор - здесь
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=12833
---------------------------------------------
Как хотелось тебе присниться
cиней птицей и ясным днем.
Беззаботливым журавлем
и смешливой еще синицей.
Так хотелось тебе присниться...
Опадая слепым дождем
на распахнутые ресницы,
поцелуем с капелью слиться
отдавая всю нежность. Сном
возникая и наважденьем.
Быть лучем или лунной тенью
птицей... даже с одним крылом...
Расстворяясь в душе твоей,
но оставшись самой собою,
стать последней твоей любовью
или первой. Сотри скорей
все, что было меня нужней…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353188
дата надходження 26.07.2012
дата закладки 01.02.2016
сни перебиті вітрами,
наосліп будуються ролі
як храми,
а потім руйнуються
і їх не шкода.
холодна вода прокидання,
неначе востаннє кудись
з усіх сил,
мило
чи ні
уста блискітково-багряні
сміливістю в очі чужі.
злітаю з вершин-
мовчу і мовчувимовляю,
я знаю про смерті далеких,
їх вірші
і їх самоту,
я маю із ними єдину мету,
тому й не прийду
хоч якби мене не чекав.
збіговисько ґав
і холодна вечеря,
зачинені двері
хоч якби мій дім не шукав...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626133
дата надходження 04.12.2015
дата закладки 01.02.2016
Я умерла? И выдох в хрустале
застыл, как бабочка. Холодные объятья
густой воды в растрескавшемся дне
сплетают саван с подвенечным платьем.
Стеклянный ком позволить сделать вдох
не смеет. День сливается со снегом
и укрывает скомканный листок
со сгустком слов, что в декабре немеют
от холода. В небесной седине
луч солнца пересушен и обветрен.
А кто-то пишет даты на стене,
золой вчерашней окропляя свет мой
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628685
дата надходження 14.12.2015
дата закладки 16.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.12.2015
Я стану ещё "сочнее",
Когда перекрашусь в рыжий,
Когда изменю причёску
И стану дерзить в ответ.
С огромным колье на шее,
Билетом на рейс к Парижу
Я стану тебе нужнее,
Чем пища, вода и свет.
Молчанье ломает судьбы,
Оно – колыбель гордыни,
Которая мёртвой ночью
Таращит свои глаза.
За пояс его заткнуть бы,
Но мы, притворясь немыми,
Предпочитаем сухо…
Аэропорт, вокзал…
01.09.2015г.
© Мила Машнова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603564
дата надходження 01.09.2015
дата закладки 13.12.2015
Ветра немеет выдох. А там, за ним
пьяная осень рвется дождем на части.
Сколько осталось "до" на изгибах страсти
жаркого-горячего лета. Соленый дым
терпко вдыхая, падаешь в пыль небес
не растекаясь, но растворяясь напрочь.
Кто в тебе - ангел грешный иль робкий бес?
Я задыхаюсь под этой безумной властью
губ твоих горько-сладких. Слепой волной
боль прорывается через свои заслоны.
Вдох и... срываясь горячим стоном
падает нега сброшенною броней.
Выплеснута. ОпустошенА душа.
Свет, словно сок по весне, по усталым венам...
Знаешь, мне кажется перестаю дышать
в миг, когда ты обнимаешь мои колени...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611283
дата надходження 04.10.2015
дата закладки 28.11.2015
Пишешь на листьях осенних строки,
в снах оставляешь следы и мысли.
Грустью какой-то, больным упреком
переплетаешь все дали с близким.
Вяжется время на спицах нитью,
путь изгибается постепенно.
Двери зачем-то судьбой открыты
и перепутаны параллели.
На акварельных живых мольбертах
краски водой ключевой размыты.
В строках заблудший бродяга-ветер
путает слоги. Чтоб не найти им
выхода к небу. На грани слова
что-то теряется... тает... тает...
Я просыпаюсь, сжимая снова
хрупкий комочек воспоминаний...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615338
дата надходження 23.10.2015
дата закладки 28.11.2015
"Одну не називають зовсім, скоріш за все не знають її ім'я, Вона не відома, і не бувала з небом у френді, Ти ще створиш із неї леді"
автор: Ваньоха Р. "Д."
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579489
[img]https://im2-tub-ua.yandex.net/i?id=bc7b8dbad3f9f6e069c93a1a674b51f3&n=33&h=170[/img]
Небо, колись я створю собі книгу,
Собі із твоїх віршів.
Бо кожне із твоїх речень я додаю у обране,
Бо кожен рядок із твоїх віршів надзвичайно незвичний,
Колись я створю собі твою книжку. Просту, нефабричну.
Бо у твоєму просторі такі глибокі шухляди,
Тунелі, в яких не стоятимеш осторонь,
Які ніде не сховати, коли рухаються потяги,
Під силою почуттів армади.
Небо, колись я створю собі книжку, повну-повнісіньку віршів
Твоїх.
Щоб зручно було читати,
Гортаючи сторінки і дослухатись до смаку англійського чаю,
Розправляти рукою пергаментні пелюстки ромашок.
Небо, я хочу її читати, щокою до слів лащитись,
Бо під мелодію сторінок так гучно по справжньому плачеться.
Бо під платтям, у тому місці де має бути серце
У тебе величезні рани.
Уквітчані маками,
Ніби готичні волани, від знаних старих котюр`є .
...а скрипалі тебе підіймають на ранок,
Встромляючи у зап’ястки свої смички,
Щоб ти трималася прямо! По декілька у порцелянові плечі,
По декілька у кожній руці.
Те саме з головою, грудьми та ногами.
Але, небо, ти пишеш вірші, незвичні, але тривкі!
І дихаєш попри рани і зцілюєш скрипалів,
Зцілюєш скрипалів.
Зцілюєш
Скрипалів!
Небо! Колись я напишу про тебе книжку,
Коли навчусь, напишу, як слід.
І лише тоді ти візьмеш і мене у обране.
А зараз я вчусь у тебе.
Зцілювать скрипалів.
Зцілювать
Скрипалів!
… Небо…
27.07. 2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596139
дата надходження 27.07.2015
дата закладки 27.07.2015
Янголи вплітають в волосся квіти,
Більше мовчать, п'ють чай з молоком,
Янголи напевне англійці,
Фарбують губи пастеллю...
[Помади/підбори/любов]
Одну називають Дженіфер, краще Дженні, але лиш для своїх,
Вона до неба взлітає, так високо аби не дістатись,
У неї зазвичай клаустрофобія на землі. Хочеться політати самій.
Бо самота стала тиха й приваблива, в кишенях ховає тендітний мотив,
На руках малює троянди і кожну із них висаджує,
А Дженні знімає туфлі на одній із найближчих хмарин,
Бо можна й босоніж по них бігати
Можна й без крил літати, аби було сил...
Ім'я ще однієї Джоанна для всіх,
Її серце прикуте до ліхтарів, що у ніч освічують дівчини справжність з середини,
Освічують очі з блакиті небесної, бо в сонячний день, не видно нічого у них.
Вона жодного разу не покидала багатолюдні вулиці, але завжди мовчить,
Бо мовчали до неї.
Джоанна схожа на казку, чи солодку історію або нестерпний полин.
Не чекай на неї, бо глибоке безсоння...
Сліпа, брунатна, холодна - не спить.
Таня. Вона не з місцевих, і поводить себе, як непроханий гість,
Грає серцями, вдає із себе принцесу і скоро дівчинка полетить.
Просить в парфуми апельсинових нот,
Дощ зіпсував фарфорові вилиці, зачіску і в асфальт розбиваються мрії краплями з далеких дитячих вій...
Хотіла, щоб все забувалось скоріше, та все воно падає з рук
Вона не знає де дітись, дівчина з довгим волоссям,
Солодка, ванільна й крихка,
І ніхто без них...
Одну не називають зовсім, скоріш за все не знають її ім'я,
Вона не відома, і не бувала з небом у френді,
Ти ще створиш із неї леді,
Англійська принцеса, слов'янська красуня, американська трагедія...
Хто ж бо вона?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579489
дата надходження 07.05.2015
дата закладки 27.07.2015
Мне не хватает млечности луны,
что зацепилась платьем за дыханье
цветущей сакуры.
В осколках тишины
она живет теплом воспоминаний
о трепетной весне,
на складках сна
рисуя отраженье томной ночи.
В молчании переливая сочность
в волнующий беспечный аромат,
весь в серебро окрашивая сад...
Плейкаст автора LaurA httphttp://www.playcast.ru/view/2018674/
98c45a1156da7514475e3f8418e68515861daf98pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374638
дата надходження 31.10.2012
дата закладки 23.06.2015
Твои крылья режут небо,
Наделяя облака
Нарезая ломти хлеба
Кормится река.
С рукава.
Режут воздух твои крылья,
Налегают обшлага
Покрывалом на скуластые качели
На скамейки ,
И дома.
Падает река
В бесконечное начало , в берега.
И упруго, хлещет ветер
Сокрушая слабый бриг,
Верность…
Ты всегда хранила верность синей синей кисее
И плыла или летела
По воде…
Пчелы пели ,
Яблонь хмель заметал твои следы,
И кружилися качели
В парке вдоль весны,
Вокруг оси.
Танцевала и стонала под моей рукой,
Задыхалась и взлетала
Капелька весны
По кривой.
И лепился к белой блузке белый клок
Истерически разлитых красок вздох.
И на крылья налипала синева,
Акварель текла.
Ты звала…
Твои крылья режут воздух,
Тает след.
Ластик ластится к бумаге, исчезает день,
Карандашный тонкий грифель
Ободок луны лизнул
И притих. Уснула синь.
Твои крылья, твои крылья режут пруд,
Ты умеешь плавать в небе,
А я тут.
12.05.2015год.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580627
дата надходження 12.05.2015
дата закладки 22.06.2015
Подари мне крылья, берег-небо,
чтоб прикосновения земли
шрамностью не отзывались. Мне бы
целовать мелодий корабли
там, в слепой заоблачности мыслей.
Подари мне тоненькие крылья, -
я останусь в ветренной дали,
чтобы обнимать твои просторы,
рисовать движеньем легким горы.
Голубые. Призрачную нить,
что как пуповина нас связует,
ты едва заметно оборви,
пусть луна тихонько наколдует
нам с тобой одним дыханьем жить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374770
дата надходження 01.11.2012
дата закладки 22.06.2015
Прилетай! Я срываю на письмах измятых печать.
Ветер шьет из листвы пересыпанной новые платья.
Прилетай навсегда - будем вместе при звездах мечтать
и гадать на запястьях.
Нынче выпало время на старых разбитых часах,
что идут (как ни странно) куда-то (и всё безвозвратно).
Не откладывай время приезда на новое завтра -
нам бы только успеть отыграть
этот вальс. Пригласи меня. Слышишь? Сейчас.
Я... с тобой не устану мечтать....
==================================
Плейкаст от автора LaurA
http://www.playcast.ru/view/8138676/c0db11f14eb223aa81fc2f1401f94d99cdb7bf5dpl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581191
дата надходження 14.05.2015
дата закладки 18.06.2015
Не звонишь невпопад. Ничего. Ничего.
Рассыпаются фразы как желтые листья.
А весна за оставленным серым окном,
перекрасив зеленым и красным огнем
все живое, вплетается в грустные мысли
о тебе... о войне. Разрывая слова
на пустые, размокшие в каплях обрывки.
Заставляя /как прежде/ тебя вспоминать,
не деля на вчера и сегодня.
По снимкам
на слепом телефоне играю в печаль
/на сегодня безбрежный лимит на улыбки
кто-то выплеснул наземь/.
Качается даль.
Да зачем-то в натянутых проводах
ветер снова играет, как Мастер на скрипке....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579308
дата надходження 06.05.2015
дата закладки 18.06.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.04.2015
…
Коли заходиш в таємну кімнату,
в таємному місці,
і особливо не в своєму місті,
просто так гуляючи парканом ,
знічев’я ухопишся за пружинячу гілку,
підстрибне тоді місяць у грудях,
небо схлюпнеться і потече наскрізь гірок.
А долоні мої шершаві,
Ковзко їм .
Зачіпаюсь твоїми думками
За мої груди.
Бачу чітко у себе під вікнами розпалив ти заграву,
Полум’я хитрими язиками,
Хтивими лезами,
Червоними стрічками
П’є мою ніч,
Шепочучи незрозумілі слова ,
Молитва твоя,
Почута.
У таємному місці розквітла папороть
Твоєї жаги моя квітка,
Снів твоїх таїна,
За сімома покривалами схована,
У таємному місці і не у моєму місті,
У твоїй таємній кімнаті,
З символом вічності на паркані,
З гілками груші,
З місячним сяйвом,
З ковзкими дахами,
З оголеним торсом
Блискучою спиною,
Співочою ринвою,
Шорсткими долонями,
тепло їм.
Сім днів чаклунства,
Вісім ночей, дев’ять кроків безумства,
І одна порцелянова чашка,
З кавовим знаком «любов».
І світло очей,
Провокація, зустріч.
Віск вже натік,
У заглибини долі .
Пий каву, чорну поволі розбав молоком,
Пий і загадуй.
Щоб знов і знов тебе відгадати.
Звабна, яка ж ти звабна, любов……
04.04 2015р.
малюнок з інтернету
[img]https://im0-tub-ua.yandex.net/i?id=48bfd764546cc078e8450bd7fe0758f3&n=21[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571926
дата надходження 04.04.2015
дата закладки 16.04.2015
Черный дождь, очень крепкий, со льдом
заливает глаза синим окнам.
Замерцает упавшей звездой
телефон. "Захотелось услышать."
Я молчу. И дышу. Ни о чем.
Ты ж устраиваешься удобней
между ухом и правым плечом.
Свесив ноги, как небо на крыше
принимаешься ими болтать:
о проигранных в карты подружках,
о рыбалке, о мокрых кустах,
о каких-то колбасных обрезках...
Я молчу. И дышу (или нет?),
но не так, как всегда. Равнодушно?
Я не знаю. А в синем окне -
черный дождь. Слишком крепкий и резкий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152859
дата надходження 31.10.2009
дата закладки 07.04.2015
Представь, что нет ни прошлого, ни завтра,
А есть сегодня – больше ничего.
И нет в запасе времени на Сартра,
На мысли, их раскачку и рывок.
Нет ничего: ни дьявола, ни бога,
А только жизнь длиною в скудный день.
Черновики в столе лежат… не трогай…
Сегодня не они, а ты мишень.
Пустой дырой покажется вдруг небо,
Гигантскою – лимонная луна.
Ты снова по себе закажешь требу,
Она, как никогда тебе важна.
И ты пройдёшь все точки невозврата
За сутки, полагаясь на повтор
И шанс второй – прожить судьбу, как надо.
Но время вдруг заглушит свой мотор…
31 марта 2015г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570943
дата надходження 31.03.2015
дата закладки 07.04.2015
Напиши меня - может быть я оживу.
Ты же можешь, я знаю. Усталою кистью
прикоснись и слегка проведи по плечу
моему. Ты сегодня так близко.
День надышит в лицо горьким выдохом слов,
на полынности губ пересыплется пылью.
Напиши меня. Пусть оживает листок
под твоею рукой, как от ветра ковыльность
перезревшая. Дай мне почувствовать вдох.
Из ладоней твоих напиваясь, хмелею.
Напиши меня. Слышишь, как в робости строк
все желанья немеют?...
напиши меня...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569103
дата надходження 24.03.2015
дата закладки 04.04.2015
Не лети от меня - я растаю с пришедшим дождем.
День коснется земли, соскользнув с облаков пъедестала.
Я растаю... ресницы сомкнутся устало,
обрекая на прошлое все, что казалось лишь сном.
Отпусти меня в небо. Я стану не вдохом - глотком
сладким воздуха. Выпей. Губами касаясь
спелых новых надежд. Я от них навсегда отрекаюсь,
отдавая тебе. По ступеням, оставившим дом,
уходящим куда-то за пьяный грозой горизонт,
поднимается прошлое, слившись уже с настоящим.
Отпусти меня в небо. Я стану (пусть даже вчерашним)
откровением. Чтобы вернуться на зов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568371
дата надходження 21.03.2015
дата закладки 04.04.2015
Дымкой черной по серой крыше.
В лунном озере тает скука.
Эти желтые звезды-мыши
замирают на перепутье,
манят ввысь. На порывы ветра
нет желания тратить время.
Льется небо прохладным светом,
красит крыши лимонным мелом.
Сон укутал дома. На вЕтвях,
чуть нахохлившись, дремлют птицы.
День рассыпался незаметно.
Стерли стрелки пустые цифры.
Черным вороном кружит полночь,
укрывает крылом холодным.
Если взор свой поднимешь - вспомни
как оскаливалась голодным
диким зверем зима вчера лишь.
Осыпая, колола снегом.
Нынче март на запястьях клавиш
вальс играет. Кошачий. Мне бы
чуть повыше шагнуть. И в небо
новой птицею. Вольной птицей.
Словно мякиш сухого хлеба
ночь крошИтся на небылицы....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566312
дата надходження 13.03.2015
дата закладки 04.04.2015
Ти говори... Кричи, кидай словами...
А я сплітатиму їх в павутину,
В сувої скручу, і у світ з саква́ми
Спроваджу з лихом їх на самотину...
Ти говори, про що мовчав віками,
А я твій біль віночком заквітчаю,
І за водою разом із гріхами...
Замолю їх, лілеями замаю...
Ти говори, а як забракне сили,
Й не буде місця у душі тісній,
Твої слова одягну в свої крила...
Замовкну я... ти ж не мовчи... не смій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555103
дата надходження 27.01.2015
дата закладки 08.03.2015
Розворохобив... Час вернув назад...
Дзеркалив блиск у оченятах спраглих,
Став мимохіть руйнівником засад,
Володарем коштовниць незасмаглих...
Запестив ніжністю у небеса,
І сплутав літо бабине з весною...
І байдуже, що сріблиться коса,
І що душа вже стала затісною...
Сплітав мереживо з пестливих слів,
Поїв нектаром, щоб аж захмеліла...
Від дотиків... від ніжності шалів...
----------------------------------------
Вона...
Вона ж від щастя просто мліла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556911
дата надходження 03.02.2015
дата закладки 08.03.2015
"Чернильный ангел мой, херувим...
О, нет, не чёрный! Судьбой написан..."
(Rekha)
Чернильный ангел мой, херувим,
я забываю своё значенье.
Не я - а ты мной сейчас храним
и за тобой не сама - лишь тенью
упорно следую по пятам,
переходя от конца к возврату.
Быть может - сущность моя не та
и после будем идти расплата
за отчуждение от... себя.
За перечеркнутость. Может... После.
Но жребий брошен и перейдя,
мосты сжигаю. И эта осень
мне листья в тон. Обжигает цвет
мне руки, волосы, сердце, душу.
Я есть. Я рядом... А может... нет.
Я равновесие сил нарушу.
Плевать на клятвенность. Запретить
кому-то сложно. Себе - не в силах.
Чернильный ангел, я нынче быть
с тобою бога мольбой просила.
Повержен сумрак. Зажгла свечу
и отрешенья спасают сущность.
Я за безумства судьбой плачу.
Целую руки твои. Молчу.
Беззвучно плачу... почти... беззвучно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364693
дата надходження 17.09.2012
дата закладки 08.03.2015
Что же ты молчишь? Окутан пламенем
город мой и гарью полон вдох.
В сердце (думаешь смертельно?) раненый
в этот день пылающий восток.
Солнце как-то суетливо прячется -
меряться с войною не спешит
яркостью... Весна в цветастом платьице
босиком по городу бежит.
Кажется всё сном. Проснуться б засветло...
а вокруг такая тишина....
Отчего-то нынче в кровь испачкана
порохом пропахшая весна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501742
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 08.03.2015
А ты рисуй. Раскрашивай слова
в кроваво-алый и небесно синий.
Пусть станет радугой холодная стена,
что между нами. В перекрестье линий
распятых проводов разлетом нот
пиши о чем-то безмятежно-легком.
А я поверю. Дай мне эти ноты,
чтоб не вернутся в прошлый черный год.
Когда, срываясь, плакала листва
и дождь не мог отмыть святую землю
от боли и от...
Нарисуй.
А я поверю
что все не зря.....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564487
дата надходження 05.03.2015
дата закладки 07.03.2015
В.К.
У тебя всегда рядом стакан
С чем-то крепким… И шёпот музы.
Мы разбросаны по городам,
Но открыты друг другу шлюзы
Наших душ. Через вены кровь
Поступает к самѝм чернилам.
Ты мне пишешь: «Давай, готовь
Те стихи, чтоб к немым могилам
Достучаться могли слова,
Даже мёртвым даруя память…
Чтобы каждый к тебе взывал
Не молитвами, а стихами».
Серой лентой шоссе, шоссе…
Только душит отсрочкой встречи.
Что сегодня ты пьёшь? Абсент?
Чьей любовью ты обилечен?
Приезжай. Мы изменим ход
Всех историй и всех событий.
Я уже начала отсчёт
От столицы до первых литер…
06 марта 2015г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564642
дата надходження 06.03.2015
дата закладки 07.03.2015
Куди ти мене сховав?
Для дна тут занадто глибоко.
Ковтаю твої слова -
накраяні скупо скибики.
Хапаю руками вдих -
між пальцями попіл сіється.
Під серцем десь крик затих -
чекає коли відкриється.
А час весь в дірках – тече.
На вичовганім утомою
порозі твоїх очей
зіщулюсь. А ти соломою
зі збочених з глузду стріх
мій подих змокрілий вкутуєш.
Я - твій невмолимий гріх,
який себе сам спокутує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141297
дата надходження 13.08.2009
дата закладки 05.02.2015
Крáлось утро на лапах серых,
Птицы – нотами на проводах…
Я смотрела, как в жертву веру
Приносил ты взамен на крах.
Скулы óстры – порежешь палец-
Только стоит коснуться их!
Очи – неба куски. Скиталец…
Но толпа залинчует ''Псих!''.
Крикнет улица. Холод вцеплен
Будет намертво в твой хребет,
Боль разделит твой ''Led Zeppelin''
И февральский смурной рассвет.
02 февраля 2015г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556988
дата надходження 03.02.2015
дата закладки 05.02.2015
"Лучше быть девиантной, чокнутой и прямой,
На трамвайном окне накалякать свое: « лю… кранты»
И сойти на конечной, вернувшись в себя собой."
Лана Сянська
Мне вернуться в себя помешает чужая тоска.
Недописаны строки, но, кажется, стерты страницы.
В этом мире запутаны профили, почерки, лица,
ноябри... И так трудно себя (и тебя) отыскать.
Знаешь, кажется, что у луны серябрятся виски,
а за лунными бликами прячется выдох вселенной.
Уходя за черту, понимаешь, что память нетленна,
что ветрами давно перемешаны с пылью пески
и стекают в пространство забытых стеклянных часов.
За минутой скользит чья-то... жизнь (или смерть). Почему-то
оставаясь (на тонком стекле) нарисованным утром.
Знаешь, жизнь просчитали шаги в доме брошенных снов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378294
дата надходження 16.11.2012
дата закладки 29.01.2015
Там, по небесной глади
пролито молоко,
как по чужой тетради
сотни ненужных слов.
Там повторяет ветер
звуки святых молитв,
чтобы им дождь ответил,
каплями влился в них.
Чтобы, с души стиралось
(с памятью или без)
все что, навек сгорая,
вырвалось до небес.
Чтобы смывать с ладоней
(нет, не тавро) тепло,
если его не помнят,
если несмелый слог
колется в подреберье,
воздуху застит путь...
Дождь вымывает веру,
чтоб без нее уснуть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363533
дата надходження 11.09.2012
дата закладки 27.01.2015
Играю с жизнью в "русскую рулетку",
семь раз подумаю, один раз говорю.
С того, что есть, не делаю конфетку,
от напряжения боюсь перегорю.
Читаем с сыном сказки под обстрелом,
в любви в подвале признаюсь жене.
Мы жить хотим, как все, не под прицелом
в любимой, мирной и родной стране!
Пройтись с семьей по улицам вечерним,
купить мороженое после десяти.
Узнать, какой к "Заре" летит соперник...
У нас все будет! Верь...надейся...жди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550358
дата надходження 10.01.2015
дата закладки 11.01.2015
Гадай на листве, нарекая меня
нелепыми именами.
Ищи меня.
Слушай меня.
Исписана память
листвой, облетевшей в ладони небес,
раскрашенной ало.
Целуют мне капли ладони.
Дождь весь
стекает манной.
Лови мою душу, читай по губам,
нанизывай мысли на...
Словно
послушна рукам,
твоим нежным рукам
сонность..................
[img]http://re-actor.net/uploads/posts/2013-02/1361183406_17.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549926
дата надходження 08.01.2015
дата закладки 11.01.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.11.2014
Мои рифмы летят камнями,
Ударяясь о твой забор
Безразличия. Под ногтями
У меня не земля – позор.
У отчаянья громкий голос,
Я давно надсадила свой…
Но характера мотыльковость
Оставляет лишь след золой
На паркете души. Пытаю
Ветром кожу. Так режет жгут.
Эта жизнь у меня – шестая.
Оборвётся на ней маршрут,
Не дойдя до конечной цели
Предначертанного числа.
Кто молчанье моё разделит?
Уж не ты ли, кем я жила?
Покрывалом упало небо,
Утонула луна в вине.
Не писать от меня не требуй –
Это всё, что осталось мне.
17 ноября 2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537949
дата надходження 19.11.2014
дата закладки 29.11.2014
Перерисуй меня, пожалуйста.
Неспешно. С чистого листа.
На глади белого холста
мешая в краски смех и шалости.
Пролей в них дерзость и печаль,
и безрассудство, и уверенность,
и бесконечную растерянность,
и все, чего мне слишком жаль.
И пройденные мной пути,
и тропы, что судьбою спутаны,
мои воспоминанья смутные
и то, чего мне не найти.
Немножко тайны в них плесни,
разбавь голубизной небесною.
Её воздушность легковесную
с грустинкою соедини.
Перемешай в них ночь и день,
снег заплети с травой весеннею,
с реальностью и сновидением.
Запутай вместе свет и тень.
И после... все размой водой.
Дожди пусть смоют очертания.
А я на грани ожидания
вновь окажусь совсем другой...
Каст от автора LaurA http://www.playcast.ru/view/6703406/
54df86a5e6766d60768d323f00757e884c89f141pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363322
дата надходження 10.09.2012
дата закладки 27.11.2014
На небе всполохи. Мысли - в аут.
Перемещение сфер и света.
Ночь осыпается покрывалом,
а день теряется. Амулетом
на низке звезды. Распахнут настежь
мир, что внутри - выдувает ветер.
Растерзан. А в вышине звенящей
опять упорно молчат об этом,
как будто всё - так, как было нужно.
Кому? - не ведомо. За спиною
и впереди - только стужа... В лужах
закован мир. Леденящей мглою
окутан. Скалится небо. Тихо
ступаю - спешкам резон утрачен.
Еще осталось хоть сколько жизней?
Шаг. Перед пропастью. На удачу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528174
дата надходження 06.10.2014
дата закладки 23.11.2014
Отец... а раньше ты был мне папой.
Тепла горошинки на ладони.
Жучок зеленый. Из шелка платье,
что ты купил мне когда-то, помнишь?
Озябших листьев осенний шепот,
горячий дождь с леденящим градом.
Так больно бьешься ненужным словом
неосторожным. А было ль надо?
Ты не поймешь. Я сжимаю сердце.
Я не ждала пониманий, знаешь.
Я всё прощаю, ведь ты отец мне.
Жаль, что меня ты не принимаешь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527561
дата надходження 03.10.2014
дата закладки 23.11.2014
Расплела свои мнимые косы,
Заглядевшись на нимб горизонта.
Вечер брошенной тлел папиросой,
Словно грешник у вод Ахеронта*.
Солнце пряталось плавно в ладонях
Незнакомки загадочной – Ночи,
Восседающей гордо на троне,
Разрывающей сумерки в клочья.
М(не она) протянула подарок‒
(Он для ночи был просто бесценный)
Догорающий уголь, огарок,
Что остался от солнца вселенной.
Растерев между пальцами пепел,
Я в горсти обнаружила звёзды,
Их слизал языком тихий ветер,
Свив на небе созвездия-гнёзда.
Был закат коронован Луною,
Август ей аплодировал стоя...
Этот вечер был ярок собою,
Как Гомером сожжённая Троя.
*Ахеронт — в мифах древних греков одна из рек в аиде, через которую Харон перевозит души умерших.
25 августа 2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519471
дата надходження 25.08.2014
дата закладки 09.09.2014
Люди путают слово «стерва»
С матюгливым и бранным ‒ «блядь».
Мол, у стервы стальные нервы,
Блядь же та, что готова дать.
Есть у женщины много стадий,
Но мужской эмпиризм гласит:
Бляди ‒ стервы, а стервы ‒ бляди,
Они разные лишь на вид.
Что одна, что другая – сука,
Ими движет сухой расчёт.
Ну а я кто? Молчит наука
31-й с копейкой год!
17 августа 2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517951
дата надходження 18.08.2014
дата закладки 09.09.2014
Может быть завтра, когда над пропастью
черная тень, распластавшись, вызреет,
ветер мое передаст пророчество -
капли прохладные наземь выпадут.
И, напоив до пьяна, до одури,
матушку-землю, отмоют нАбело.
Может быть завтра... За дальним озером
нежная горлица станет лебедью.
Белою лебедью. Поднебесною.
Крыльями что заслонит от горестей...
Может быть завтра... И с тихой песнею
высветлит небо живою просинью...
может быть завтра...
Каст от автора LaurA
http://www.playcast.ru/view/6467384/dedf967ef521d2e37e9e024b6e8b9a368c49f449pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517185
дата надходження 14.08.2014
дата закладки 09.09.2014
Не злись - скучаю по тебе.
Ты знаешь? нет ?
Окрасил небо в алый цвет
хмельной рассвет.
Стирают тропы на земле
мои дожди.
Не злись, а лучше... лучше мне
пиши... пиши...
Листает строки лишних слов
тетрадь.
Срывает ветром листья снов
мой календарь.
И где-то, в шепоте твоей листвы
моё... тихонечко... тебе...:
"пиши..."
-----------------------------------------
Размоет краски на слепом холсте
капель
дождей, что посланы тебе...
тебе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518440
дата надходження 20.08.2014
дата закладки 09.09.2014
А это было всё "до". А "после" -
не будет лета. Сопьётся в осень.
Сольётся в лужи свои. Дождями.
Сопьётся осень. Оставшись с нами
листом пожухлым. Комочком в горле.
И страшно то, что ее запомнишь...
На всю.... А кто-то испачкал детство
кроваво-алым. И пролил свет твой
куда-то в полночь. В её безлунье.
День заменяя на ночь безумий.
Варфоломеевскую...
А где-то
забыт твой мир
там,
на грани лета...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521259
дата надходження 03.09.2014
дата закладки 09.09.2014
А знаєш,
Схід - то не зовсім напрям, то стан душі,
коли ти тонеш.
Це тільки вічність достоту плинна,
а ти не вічний. Тому даоське
"Не ворушись!" -
єдина заповідь в тому світі.
Там гільйотина
тотожна вічності, бо й як та не спиняє рух.
У стані Сходу ти не зважаєш на сон
та стерті
коліна, пальці і пам'ять.
"Мамо, а я помру?" -
"Ні, не помреш.
На таких, як ми, не настачить смерті".
Коли у скроні ударить сонцем і гашишем,
коли у пальцях перепульсує вчорашній
досвід,
зніми свій хрестик,
сховай у діри чужих кишень -
ти вже на Сході.
І тут хрестів і без твого досить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512986
дата надходження 23.07.2014
дата закладки 09.09.2014
Все начинается снова. Из ново.
Будто бы книга еще не издана,
Будто бы не было слово брошено,
Все образуется от хорошего.
Все переплавится – выйдет, выстоит,
И забурлит вдруг ручьями быстрыми,
Хоть и не чистыми, не веселыми,
Но побегут их лучи по-новому.
Станешь ли спрашивать - что потеряно,
Станешь ли звать меня старым именем?
Люди тогда остаются верными,
Когда не чувствуют страха времени.
Вещи тогда обретают истину,
Когда проходят сквозь нас осколками.
Если понадоблюсь – что ли, свистни мне,
И я приду –
в самом деле, сколько мне
Нужно отчаянья, чтобы забыть на час,
Что начинается снова - из ново -
То, что уже пережили раз,
А во второй, может быть, не выстоим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510531
дата надходження 10.07.2014
дата закладки 13.08.2014
Я пишу тебе письма и далью сменяется даль.
Воздух вкус изменяет и кажется горько-соленым.
Стала слишком привычной чужая когда-то печаль,
что замешана на отголосках вчерашнего дома.
Как всегда обновляется день. Краски льют небеса.
Солнца луч дразнит листья деревьев и ветер-бродяга
треплет душу страниц, тех, что ты для меня исписал,
не отправив /наверное, кто-то смешал адреса
или дали мои отчего-то оставлены богом.../
я пишу тебе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506761
дата надходження 22.06.2014
дата закладки 28.06.2014
Моя свобода здесь ‒ на двадцать пятом,
А боль осталась между этажами,
В обшарпанных пролётах, с ароматом,
Которым жители десятки лет дышали.
Ты скажешь: боль не пахнет, как и горе,
Как одиночество, любовь и скука…
Тебе ль меня понять? (улыбка) sorry,
Но это очень сложная наука.
На двадцать пятом город ‒ на коленях,
Велик и жалок, как профессор нищий.
Бросаю по` ветру свои стихотворенья
И сознаю в чём преимущественность крыши...
11 июня 2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504540
дата надходження 11.06.2014
дата закладки 21.06.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.06.2014
А ты расскажешь, что с нами будет.
И старой кистью и влажной краской
меня напишешь. По воле судеб,
что пряжей в чьих то ладонях гаснут,
сплетешь мне путь, что едва длиннее,
чем адреса на моих конвертах.
А я бесспорно тебе поверю.
И буду там, за границей смерти,
считать все родинки на запястье
и выдох твой принимать на вдохе.
И отдавать его.. Слышать счастье.
И время тонкое нитью штопать...
а ты напишешь...
http://www.playcast.ru/view/5698417/0359d7dc839690b290386fb58c949523f239bf9bpl
каст от автора LaurA
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497370
дата надходження 07.05.2014
дата закладки 21.06.2014
струится время по тонким пальцам
на серых каплях замешан дождь твой
перешивая тебя на пяльцах
переплетаю стежками строки
и на востоке
и на востоке
встаю за солнцем пишу лучами
читай по слогам дождь крошит капли
а нам казалось что всё не с нами
что это сон или чья-то память
а солнце в пятнах
а солнце в пятнах и мутный берег
как миражи ускользает снова
а мне хотелось ему поверить
на грани слова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497628
дата надходження 08.05.2014
дата закладки 21.06.2014
Чем всё это закончится? Может быть все-таки скажешь?
Мир поделен на черное с белым, а новый май
спутал ноты на жестких гранях асфальтных клавиш.
Зацепился за память растерянный злой февраль.
Замороженность душ не спешит отогреться небом.
Прорастают ненужные зерна холодной лжи.
Если можешь - ответь мне, пожалуйста. Где бы ты только не был...
На натянутых нервах выдох робкий едва дрожит.
Что-то спуталось или... шагая упорно в пропасть,
безусловно подходишь к краю, стирая дни...
А весна, словно силится сшить все, что за́ зиму распоролось
и пытается к лучшему завтрашнее изменить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497939
дата надходження 09.05.2014
дата закладки 21.06.2014
Привет. Ты мне снился. Чего ты хочешь?
Я выпита. Знаешь, уже до дна.
День небом раскрошен. На капли ночи
дроби'тся выпавшая луна.
Каким мне богам по ночам молиться,
скажи? Я устала считать тепло.
Я... как мне стать птицей? Небесной птицей
и стать на /надломленное/ крыло?
Я плавлю свой день. И свинцом на пальцы
он каплет. Но... ладно, прости. Забудь.
Я, кажется, в жизни давно скиталец...
А ты... снова снился... и неба муть
не может дать воздуха. Вдох разломлен.
День сломлен.
Все кажется по-другому.
И воздух травит меня...
как ртуть...
[url=""]http://www.playcast.ru/view/5611185/92643624f5b2c2ae4d42377261a9436ba3a9cf35pl[/url]
- каст от автора Laura
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494950
дата надходження 25.04.2014
дата закладки 21.06.2014
між вісімкою світів і нами
існує Прірва,
груди її прозорі дощем стікають.
кожен безбожник знає часу натуру хтиву,
тихо впадаючи в старість,
а болю гирло, віттям прикрите,
цей світ ховає.
скоро і нам по всьому,
скуштуй завзяття.
взяти за дотик сльоту
й палке півслів"я.
рівна по крові,
утраченій людством в негоду,
з криком про те,
що не буде на тебе кривди.
Прірва мовчить
і палець вбирає в перстень,
колом злітає на землі терпке гриміння,
смак загустілого десь братерства,
повінню пише для нас новини...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484539
дата надходження 09.03.2014
дата закладки 14.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.03.2014
від нотного стану візьму окраєць тиші
і наважусь бути поміж вітрів і пародій на них,
відкинувши тихо стару парасолю,
дозволю небесним озерам здобути сон
у моєму волоссі.
дзвіночки у жертву холоду носять стебла,
а ти ще не вмерла,
мовчазна й незнаюча?
й справді, рано ще,
бо ж тільки настало НІКОЛИ,
ти довго цього чекала
чи просто робила вигляд.
хлібом грудей наситиш чуже немовля,
і врешті дізнаєшся,
що земля
твоя майже округла,
такої наруги не стерпить жодна пустеля,
а зараз застелю світанок вуглем,
ти спи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477132
дата надходження 04.02.2014
дата закладки 14.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.02.2014
В моём городе пьяные мёрзнут поэты,
Среди улиц ночных, распивая коньяк,
Декламируя классиков русских сонеты,
Признаваясь, что денег, по ходу, голяк.
В моём городе шлюхи одеты, как леди,
Можно их перепутать средь белого дня.
Это сходство случайно открылось намедни,
Эта скрытая фальшь раздражает меня.
Но я всё же люблю мой загадочный город,
Не нужны мне Париж, Ленинград, Амстердам…
В нём есть всё: величавость, свобода и норов…
Я за харьковский воздух полжизни отдам!
16/01/2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473424
дата надходження 18.01.2014
дата закладки 29.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.01.2014
мені мало внутрішнього конфлікту,
я розсаджую квіти на череві сну.
плюсомінусність для розваги утну
наче урну для листів
комусь з святих.
плигаю чагарником невідомості,
сповнена гордості
за чужу пребарвисту клумбу,
удобрену зубом мудрості
якогось чужинця.
я бачила відстань
від тіла до імені
і назад.
сама ти лише маєш
право не знати
і дбати про те
аби його не спіткати
прийнамні доти
коли не відчуєш, що сита.
мені мало внутрішнього конфлікту,
я вирощую квіти на череві сну...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470542
дата надходження 05.01.2014
дата закладки 06.01.2014
Ночь
схватила
меня за запястье…
Шершавой гальки пухлые бока
Безропотно и малодушно поддаются
Темнеющим над бездной языкам,
Глотающего солнце океана…Душно!…
Калитки робкий голос, и скрип угрюмой балки,
И побледневший неба лик…
Всё тихо внемлет лаю девонской собаки.
О берег ластится серебряный тростник…
Все движется, меняется, сочится,
Проходит сквозь ладони и запястья.
Узорами из рун расписана десница.
И ковш луны протянут для причастья...
Ночь в уши мне шептала прописные тайны
Про медленно танцующий огонь в пучине зазеркалья,
Про тень на потолке и приглушённое дыханье
И судьбоносный профиль, и любовное лобзанье…
…всё сон и всё крошится, словно тёртый сыр
на блюдо сердцевины мирозданья
ложится утренним туманом зыбкий мир.
Лишь шепот твой просил остаться….
Ночь
Отпустила
Нежные запястья…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470030
дата надходження 03.01.2014
дата закладки 06.01.2014
Как в липкой паутине, вязнет день.
На молоке замешанное небо
хандрит. И опускает в землю тень
закваской. Чтоб бродила по земле,
пока не станет хлебом.
Луч солнца, захворавший в ноябре,
ослабленный, укутался в постели.
Еще чуть-чуть - и закружАт метельно
хмельные ветры, растрепав под дверью
листву, опавшую с дерев.
И кажется, что спутанность "вчера"
не отпускает душу в это "завтра".
Но ночь опять кончается внезапно
и... чудится зимы холодный запах,
и шепчет небо снежное: "пора..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461662
дата надходження 20.11.2013
дата закладки 06.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.01.2014
: вчусь загортати любов у блискучий папір,
бинтувати її яскравими стрічками,
в мені розминаються відчаї,
бо всі подарунки ховаю невідомо де.
блиск ще зійде як вранішнє світло
чи може займеться іржею...
де я?
знаю, що в теплій взаємопотрібності,
поруч його безкінечних ідей.
боже,
нехай він ніколи не йде
із просторів цупкої фізичності,
я робитимусь ліпшою
у гарячих дзеркалах грудей.
і ні хто за стрічки ж не подякує,
не промовить римовано суєту.
залишатися дійсності праознакою,-
і сьогодні,
і завтра,
і тільки тут...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456056
дата надходження 22.10.2013
дата закладки 28.10.2013
назвавши корабель тобою,
пливу
до берегу тисячі ранків
й безострівних вечорів.
відчиняю теплість нову,
таку,
що транслюється
повнометражністю слів.
мені й поготів не бачилось
світло заздалегідь,
а зараз воно тремтить
сонливістю білої шкіри.
єдине в що вірю
то мій корабель,
він розплющує очі в такт
і з небесних ідей
проростає.
хтось має знання
про те,
що нічого не знає,
мені ж бо достатньо
у водах з тобою
крізь сни...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453189
дата надходження 07.10.2013
дата закладки 08.10.2013
Мне очень страшно, что однажды
Ты станешь лишь воспоминаньем.
Страшнее этого – Бог видит –
Себе представить не могу.
Ведь это значит – все напрасно,
Ведь это значит – счастье – ложно,
И все, что мне дарило крылья –
Не стоит больше ничего.
Порой – пусть редко (очень редко),
Пусть может даже раз в столетье,
Но все-таки они приходят
Не веря счастья своему,
Они приходят – как туманы,
А может, как чужие тайны,
Они приходят чтоб остаться
Посеять веру в навсегда.
____________________________
Ты можешь врать себе так долго,
Покуда сердце не устанет.
Ты можешь испугаться счастья
И жить как тысячи других.
Ты можешь покориться долгу,
И долг послужит оправданьем,
Которое и смыслом станет,
И чем-то вроде чаевых.
Но если ты приблизил время,
К тому, чтоб навсегда остаться,
К тому, чтоб причаститься к тайне,
Простить других, себя дарить.
Остановив свое мгновние,
Не бойся просто постараться,
Не говори, что невозможно
Незванных бесов победить.
__________________________
Скажи теперь... Теперь ты знаешь,
Как много твое сердце значит,
И как сейчас неодолимо
Во мне болит любовь к тебе?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438949
дата надходження 23.07.2013
дата закладки 08.10.2013
Что же останется после меня?
Сборник стихов да в журнале статья.
Вспомнят: любила сидеть у огня,
Не выносила понтов и нытья;
Как без оглядки теряла себя,
И танцевала под ритмы дождя,
Как не любила приход декабря,
И возвращалась, навек уходя,
Так над собою теряла контроль,
Что раздавала от сердца пароль;
Слушала рок в исполнении «Ноль»,
А за улыбками прятала боль,
Как променяла рассвет на закат,
Веря, что Бог ‒ не от слова «богат»,
Как обожала коньяк, шоколад…
Знала - насколько позорен возврат...
После меня… ни друзей, ни врагов,
Худенький томик попсовых стихов ‒
Вот, что останется после меня!
Всё это можно прожить за 3 дня...
17.09.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449652
дата надходження 17.09.2013
дата закладки 24.09.2013
справедливість, зазвичай, написана іноземною мовою,
тому ми не вміємо її розуміти.
звідти виповзає зграйка її трактувань-
встань на коліна і проволай транскрипцію.
я вихожу із піни відчаю
і в ній розчиняюсь.
знаєш як то слухати зіпсований телефон,
надсилаючи вічності беззмістовні вітання?
квіти в душах ростуть приречено гарні
і в друкарнях пашіє чорнильне безглуздя пустель.
тонким присмаком хмелю
розстилає цей тиждень анонси,
хто тебе просить вивчати мову,
якою мовчиш?
облиш цю забаву
і йди повз несміху кімнату,
бо їх у замовчаній совісті надто багато,
тому знаком рівності впадеш
на слово і ніж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435409
дата надходження 05.07.2013
дата закладки 22.07.2013
Спіймай мене за руку .
На гарячому.
Нехай буде трохи боляче вище ліктя,
Чи на зап’ястку.
Можливо я буду спочатку
Неввічливо вириватись.
Можливо,
Що теж важливо,
Твоїх очей уникатиму.
Сказати не зможу
І пошепки, що…
То все твої нав’язливі вигадки.
Не за тобою я йшла назирці сьогодні.
І не до тебе без дихання і сопіння нишком дзвонила у двері…
І крейдою на чужому паркані і під твоїм балконом
Малювала пробите серце.
І не в тебе сьогодні три рази я намагалася втрапити шарфом,
Косою і табуретом…
І вже зовсім не я поцупила твоє фото …
Ні не чаклую , не відьма…
Не намагаюсь брехати…
Просто…
Коли тебе бачу…
Ноги втрачають пильність
І за тобою чвалають…
І руки і очі самі вишукують де подітись,
Та місця собі не знаходять…
Не запідозрюй мене у негожих
У непристойних цинічних іграх…
Ні, не закохана в тебе!
І не червона, мов рожа!..
Мене ти…
Що зробиш?
Нехай ти мене …і не любиш,
По голівці мене не погладиш…
Чому ж ти так ніжно тримаєш
Долоню мою і зап’ясток?…
І що твоє дихання схоже на переляканий потяг,
І… що ти?…
Не можеш мене ревнувати,
Бо ми ж так, заледве знайомі…
Моїх очей уникаєш,
Не знаєш куди подіти й без того гарячі руки…
А я вже й подумала, дійсно, що вбити мене захочеш…
Коли я тобі не мила,
Коли я тобі завада, чому у тебе в кишені
Мої вірші і та, НА ЗГАДКУ, взята перчатка,
Ще в минулому році?!
Вуста вже беруться за допит.
Коліна, тримайте, - не встою -
Серце гуркоче, вистрибує…
Здаюся, як і ти, без бою!
15.07.13 р.
[img]https://encrypted-tbn3.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcRYYuSWTp-njIuJd4UNqzz5C3kIJ_7EtLb26OPov4H7G3-2z8ht[/img]
малюнок: інтернет
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437394
дата надходження 15.07.2013
дата закладки 22.07.2013
Валяєшся у траві,
Граєшся із собакою.
Лежиш горілиць,
А під спиною повзе мураха.
Лоскочеться, а вставати лінь.
У безкрайньому небо-морі
Пропливають кити
І їхня виразна тінь.
Руда жовтоока морда,
Величезна, мов лунний таріль
Насувається з небесного веху,
Затуляє китову тінь,
Затуляє собою срібно-лускатих риб
І каже голосом маврів:
- Їсти хочу,
Дурниці кинь!
Величезні чудові ікла і шорсткий язичок,
Знов і знов виказують приязнь
До моїх лінькуватих думок.
Так не гоже дрімати на лоні
Дивно пахнучих трав і квітів,
І замріяно ковзати поглядом по пузцях
Синьооких китів…
Перекинуся з спини на «лапи»
І кіт мій з радості аж підскочив,
І на мові простій котячій
Муркотінням мене заохочував.
Виринає моя голівонька,
Випливають і руки і ніженьки
З найгарнішого шовку зеленого,
З море-неба п’янкого глибокого,
З-під лінивих,незграбних тіней білопузизх китів
Годувати своє руде сонце,
Що вганяє свою безкінечну любов
Пазурцями в мої льняні шорти .
…знов іду залягати у море,
бездоганне і віддане море тепла.
знов занурююсь у смарагди,
між сапфірів шукатиму дна …
притулюсь до кошлатого сну золотого,
дожидатиму срібного човна….
17.07.13 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437962
дата надходження 17.07.2013
дата закладки 22.07.2013
Збираю хмиз,
щоб запалить світанки,
нагріть вірші,
потішити рудих котів.
Збираю світ,
аби співать, сміятись зранку
і загрубілу душу
розмочить у теплім молоці.
В долонях гріти
світлячків малих юрбу.
Пускати у політ,
навпроти твоїх вікон.
Складуть мозаїку
із тисячі тремтячих каганців,
напишуть іскрами,
вогнем у просторі живе: "кохаю!"
Збираю тіні,
збираю довгі пасма ночі,
вузлом на пам"ять
зав"яжу стару підтоптану пітьму.
Сховаю злість
у чарівну шухляду із довгим дном.
Любовні світлячки
наповнять несвідомо всі думки,
і порожнеча здохне,
мов не було ніколи смутку!
Збираю світлячків,
щоб запалить прозору одіж.
Накидати за пазуху
веселих маячків на острови спокус,
Аби вустам твоїм
не збитись з курсу...
...Збираєш маячки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436325
дата надходження 09.07.2013
дата закладки 10.07.2013
Лечу босоніж -
п"яточки в росі.
Торкаюся твого життя,
торкаюсь зарослів думок
і згадок вихор здоганяю.
Лечу босоніж -
пальчики в росі,
волосся зачіпається за зорі,
тріщить облудна одіж об шпилі,
об виступи химер-балконів...
Лечу крізь сон -
тремчу в росі.
Босоніж в долю заВІТАю,
поділ сорочки підбираю скромно..
Мізинчиком торкаюся плеча і скроні...
Тремчу в росі,
біжу босоніж
по довгим і тендітним травам,
по берегах твоїх земних обіймів ,
тобі я в душу грітись забрідаю ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436345
дата надходження 10.07.2013
дата закладки 10.07.2013
ось
ти стоїш на вершині
запроміненої віри в майбутнє,
мені навіть чутно
як здіймаються вії твої у сон.
крона дерев сполохані спокоєм,
доїдаючи крихти праодинокості,
відчиняють нам двері
в безчасся сезон.
горизонт слів пом"якшений,
бог невидимі важелі
почуттям притрусив.
днів озера засвітлені,
я зробилась помітною
і вдивляюсь у видиво
крізь небесність роси.
ось
часи передбачення,
найсвітліше побачення
з сонмом щастя
на тлі дивних рік.
завтра стануся старшою,
тільки трепетне значення
ніжну першість
малюю
для тебе,
єдиномійчоловік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434303
дата надходження 29.06.2013
дата закладки 01.07.2013
Мы ютились с тобой в тесноватой и темной квартирке
под тяжелой пятой небоскреба моей души:
отсыревшые мысли и стены, оконные дырки –
для удушливых выхлопов времени и машин.
Я пыталась тебе объяснить на примерах и пальцах:
в этом доме так много уютных и теплых мест….
Ты боялся. Высот, до которых во мне мог подняться,
и соседей, и лестниц, и даже выйти в подъезд...
А когда мне хотелось освежить себя чем-то новым:
годом, городом, запахом, просто шторы сорвать…,
ты мне делал коктейли из боли и собственной крови
и выбрасывал в окна снимки, сказки и нашу кровать…
Дребезжит саркастично, катаясь по полу от смеха
уцелевшее «блюдце с каемочкой» – медный таз.
А за ним по квартире вприпрыжку носится эхо,
собирая в него оставшееся после нас:
чаши, полные трещин и тюбиков старого клея,
горсти пыли, окурков, стихов, китайских монет…
Я стою на пороге, от решительности бледнея
и холодной рукой выключаю тебя
и свет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144643
дата надходження 07.09.2009
дата закладки 01.07.2013
Хто не смердить, не значить, що він - живий.
Сльози – такі ж солоні, як кров і лоно.
Замість плювати в покидьків і повій,
Краще понюхай спершу свої ж долоні -
Що запеклось між пальців, який пісок –
Дихай своєю суттю, допоки вирвеш.
Щоб осягнути велич чужих висот,
Треба розбити лоба о власну прірву.
Бог недаремно сіє зірки у млу –
Вся чистота починається із болота,
Де в перегної святості та облуд
Грудка землі проростає у синій лотос.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423608
дата надходження 08.05.2013
дата закладки 01.07.2013
Моя королево, сьогодні світати не буде
– світило зомліло,
Завидів, наскільки пасує твоєму волоссю пожежа палацу.
Заграва впилася тобі у зап’ястя вустами отруйливих лілій,
І вдарила в тім’я, рознісши свідомість на друзки гарячих овацій.
Забили на сполох. Колода прислуги розсипалася по газонах.
Церковна дзвіниця помпує неспокій, зливаючи вниз голосіння.
А ти ошаліло апокаліпсуєш у самому витоку дзвону,
Пульсуючи в ритмі, що б’є однаково по страті і по воскресінню.
Назавтра не буде чого одягнути – зосталася тільки сорочка,
Заплямлена піною збитої ночі й розчавлених снів молочаю.
Пройшовши крізь пальці, що мітили в пекло, ти все ще –
така непорочна:
Сам бог починав над тобою молитись щоразу, коли ти кричала
В обіймах коханців…
Моя королево, не бійся підходити ближче –
Твій трон ще ніколи не був таким пишним –
в вогні проявляється суще.
Коли допалають герби і знамена, ти вибереш із попелища
Зомліле світило, що необережно упало в свою ж завидющість,
Закріпиш на тім’ї – прокинеться сонце і зарум’яніє від щастя,
бо також пасує твоєму волоссю…
Ти ходиш по пальмовім листі,
що впало на попіл. Блаженні бездомні зализують тобі зап’ястя,
А ти їх вином і гірким молочаєм помазуєш на королівство.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424911
дата надходження 14.05.2013
дата закладки 01.07.2013
Коли розповзуться вени гадюками по осонню,
Я вислизну поміж ними і витечу з-під землі.
Захочеш мене догнати – постій на снігу босоніж,
Допоки ядуча вічність не випече мозолів
Находжених по асфальту проспектів чужого міста,
В якому нема блаженних – лиш дзвони, та й ті мовчать.
Захочеш мене вловити – замаж свої очі тістом,
Що сходить у передпічку на проскури до причасть.
Вбери перехрестя вікон у мак й перекотиполе:
Захочеш мене почути – молися на ті хрести,
А в ночі вогню і граду молись на гінку тополю,
Що, збита страхОм начорно, не перестає рости…
Коли розповзуться вени гадюками по осонню,
Крізь отвори на зап’ястях я випаду, наче сніг -
На проскури для блаженних, на мак і твоє безсоння,
Що є лиш новим видінням, якого ти ще не снив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428063
дата надходження 29.05.2013
дата закладки 01.07.2013
ПроіржАвів підвечір і в дірку у дні виливається теплий кармін
І замащує в червень протягнутий палець людини,
Що рахує зарубки, надерті піском на застінках скляної тюрми,
І збиває лічбу, та не може розбити годинник…
А десь там, на високій-високій горі, западає порізана синь,
Наче свіжо поголені щоки старого Ісуса.
Зашкарубла долоня гребе там докупи усі часові пояси,
Що лежать на землі, ніби тіні нових землетрусів,
І затягує ті пояси і піски у розкішний кобилячий хвіст,
І пускає кобилу галопом по синіх вершинах.
І кидаються врозтіч Стожари і Пси, і гуркоче розхитаний Віз,
а Христос дістає метеори, що впали за шию.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428979
дата надходження 02.06.2013
дата закладки 01.07.2013
Не лякайся цієї спеки, вона – як Змій:
Їй смакують лише незаймані та святі.
Не трави її беладоною та слізьми,
Не шпигуй золотими голками білу тінь,
Хрестоцвітами та зажнивками не гони,
Не кидай кам’яною сіллю по голові.
… Подивись їй у самі очі і роздягнись,
І пусти її на вологий тугий живіт.
Ви лежатимете обоє, мов пара вій,
Що упали з повіки обрію на ставок,
Розімлілі торішні яблука у траві,
Здичавілий бездомний пес і безлісий вовк.
Ти не дихай, ти просто злизуй із губ агар,
Що сочіє цукровим киснем по зрізах стін,
І дослухуй, як витікає твоя жага -
там, де Змій належав пробоїну в животі.
І нехай із тебе вийде уся вода
І залишиться тільки масло і чорний мед.
Не лякайся цієї спеки – ще є Адам:
Він прийде і усе недобране довізьме.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428585
дата надходження 31.05.2013
дата закладки 01.07.2013
Пусти мою руку, я маю підняти засув
на чорних воротах, які ти колись палив
(тоді ти не знав, як швидко усе погасить
холодний пісок і довгий, мов ніч, полин).
Ступай по слідах, залишених на світанку
отарою снів, що вибігли на лице, -
туди, де роса біліє немов останки
розкопаних душ, де пахне сирим яйцем,
де шлях на війну вливається в шлях на вирій,
де мальви – як рани, що гоять свою красу,
де баба-шептуха замолить твою зневіру
моїми віршами і виллє на віск їх суть:
вони попливуть весільними рушниками
кульбабково-теплим виводком каченят.
Я їх попасу, а ти повертай до брами,
яку споконвік ніхто і не зачиняв.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428149
дата надходження 29.05.2013
дата закладки 01.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.05.2013
[img]http://sledui-sebe.ru/wp-content/uploads/2012/11/c75bbcf4b9f2t.jpg[/img]
Голосно небо драло на шмаття
Свої зашкарублі завіси.
Музичними вправними пальцями
Пестило землю.
Млосно у грудях,
Тісно…
Любощі серед ночі.
Просто під вікнами,
Посеред міста,
На стрімчаках поверхівок…
Тріщали шовкові шати.
На вузенькі стрічки,
Ниточки…
Дощу нескінченний цілунок
Тішив свою фаворитку.
Сонну полишить не міг,
Все тулив свої пасма й вуста
До гарячих грудей,
До кожного спраглого вгину
Всім тілом і серцем вростав.
Мліла…
Цілував, як ніколи до цього.
Звабних метеликів
Злякану зграю випускав із долонь.
Поміж пальців цідив
Бузиновий пилок.
Кожен світлий і темний куточок
Пізнавав язичок…
Я у пригорщі трохи собі наберу
Того дивного шалу,
Тих теплих галузочок неба.
Нап’юся.
І знов, щоб ніхто не побачив, таємно,
Намиватиму коси,
Все тіло, лице…
Небо-ю-ся…
Втретє,
Замикаючи коло,
В глибочінь
Бездоганно відлитих зі срібла дзеркал
Я занурюю
Ступні тремтливі.
Х-аааааааа….
- Пальці й долоні ростуть,
руки прагнуть верхівок,
рухи вгору, а там…
Там, далеко від міста,
від заводів,
метро і автівок
я з’єднаю себе
згори вниз у відбитках земних і небесних,
і довершена цим заповзятим дощем
забажаю одне –
в золотий безконечник вплітати Кохання!
Ще, іще, іще…
Єднання.
[img]http://dreamworlds.ru/uploads/posts/2011-10/1318740367_l_k_jr10001_jeff_rowland_in-a-world-of-our-own.jpg[/img]
(Jeff Rowland - любовь и дождь )
- картинки - интернет
23.05.13 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426943
дата надходження 23.05.2013
дата закладки 28.05.2013
Фрідріх ниткою
малює надквітку,
швидко обрамляючи іншианку
з кожного ранку
до зріділої ночі
Фрідріх замовчує коло порочне.
белькоче на вухо
прозорою ниткою,
квітку тче із свого іншианства,
ланцом здіймаючи куряву сходжень
ніби це схоже з безликістю танцю
вранці у роті із присмаком ночі-
в вісімку зігнуте
коло порочне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413005
дата надходження 27.03.2013
дата закладки 28.05.2013
По пальцях струмом на дотик шкіра.
І слів нанімо кривавих тавро.
Я шаленіла на рівні тіла.
На рівні серця збрешу всеодно.
Вразлива самотність пече у грудях
Сполохана твоїм тропічним теплом.
Ти просто змовчиш укотре на людях,
Стинаючи віру мою, мов серпом.
Впиваючись палко губами в серце....
Впускати у себе... Тримати в собі...
Моїх окулярів розчавлені скельця.
Я просто не бачу розплати в тобі.
Тілами стинати кордони між нами....
Ламати причини моїх нарікань....
Вивчати всі родимки,лінії,шрами...
На піку оргазмів шукати грааль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304472
дата надходження 05.01.2012
дата закладки 27.05.2013
"Твій трон ще ніколи не був такий пишний – в вогні проявляється суще."
Нава Таля
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424911
(дякую за натхнення)
Світ сколихнувся,
Істина шугнула рибиною,
Скинулась ,
Блиснула над гладдю світла,
Світла, прозора,
Немов душа жінки.
Вогняна.
жива
Я стою по обидва боки життя.
Істина завжди посередині.
Балансую.
Смішно розкидаючи руки,
Напружуючи м’язи ніг,
Втримую рівновагу.
Між днем і ніччю
Один ковток безодні непізнаного.
Світ сколихнувся, тобою виринув перед очима.
Істина - Любов.
Вогняна.
жива
15.05.2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425051
дата надходження 15.05.2013
дата закладки 16.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.04.2013
Ты вживил в мою память любовь,
Словно чип, материнскую плату…
Разобрав юмор твой на цитаты,
Я скрываю гнетущую боль.
25 часов в сутки привычно
Виртуально веду диалог,
Но тебе не дано между строк
Однотипных стихов лаконичных
Разглядеть моих чувств наготу!
Для тебя я – шарада, загадка…
И от этого втрое мне гадко-
Ты вовек не шагнешь за черту,
Установленных рамок, морали,
Чтоб узнать мою женскую суть!
Тебе помнится белая грудь,
Остальное же - просто детали!
Отворот мне поможет едва ли,
Не придуман еще наговор.
Память – враг, бесконечный повтор
К тому дню, где мы Нас потеряли.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411806
дата надходження 23.03.2013
дата закладки 06.04.2013
[img]http://seoghandi.com/wp-content/uploads/2012/10/polyot.jpg[/img]
Гортай сторінки,
Гортай серед степу під ковдрою ночі,
Підсвічуй ліхтариком…
Читай,
Що тобі горизонт напророчив.
Над світом крила розкинув квітень.
Над світом
Злітають віти вербові в мареві,
В мерехтінні зелених зір.
Я йду до тебе!
Без краю наповнюй мене!
Рахунок вже на секунди -
Лети!
...ніхто, як ти...
Де точка сходу,
Точка поштовху мрії,
Там втрачає силу тяжіння,
Там дуже просто бути вище зростом…
І це без кінця.
Кличе мене твоя крилата постать,
Твої невгамовні хвилі.
Безкраї,
Безмежні
Рівнини незалюднених тихих місцин
В серці твоєму.
Я без кінця.
Ти без кінця.
Життя пульсує у струмках моїх вен,
Вирує квітня шаленство
Над світом,.
Тобі і мені співає квітень.
Ми без кінця.
Ми
назавжди!
Так, як небо…
01.04.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414772
дата надходження 01.04.2013
дата закладки 06.04.2013
[img]http://99px.ru/sstorage/56/2011/01/image_56080111154757802808.jpg[/img]
…Так не скрывай же от меня улыбку.
Давай в поле,
Повиснем там
Белым снегом,
Под куполом неба,
В неге…
Душу свою, томимою страстью душу, отмою тобой.
Наново перепишет заповедь
О не любви и о навести
Жизнь.
В поле, давай зависнем
Как двое парящих изгоев,
Страстью гонимых к друг другу.
Как пара перчаток,
Брошенных, или листов измятых,
Из той тетради…Помнишь?
Помнишь,
Как ты читаешь в поле,
Где пахнет морем,
Свалявшимся сеном,
И самими ранними травами…
Помнишь,
Степь нас манила,
В ночь выводила,
По тайным тропам.
Рукам-недотрогам небо дарила…
Помнишь!
Помнишь?
Как трудно дышалось
В стогах,
На линии света…
Как чертили кометы: люби, люби, люби!!!
Воин моих заблудших миров,
Как безупречен твой профиль.
Струи дождя смиренно рисуют,
Вторят всем твоим линиям тела.
Пальцы танцуют,
Отсоединяя правду и ложь,
Людей и дома, от тебя и меня,
От места нашего круга, где помним друг друга
Отводим чужим глаза…
В поле…
Где ветер, даже само поле,
Даже малая капля,
Пахнет твоими губами,
Пахнет словами из сказочных снов -
Любовь, любовь , любовь…
Любовь! Царствуй над нами!
В твоих палатах вечности
Обвенчаны.
Безклятвенно, безпечатно
Причастны к таинству.
Рожденья любви.
Помнишь,
В поле…
Так не скрывай же от меня улыбку.
03.04.13.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415236
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 06.04.2013
.
"Недостаток тебя – это самый опасный симптом..."
/Лана Сянська/
Солнце скоро распустится желтым огромным цветком,
сбрызнет нежно с небес драгоценной своей позолотой.
Королева-Зима несомненно превысила квоты
и теперь укрывается старым дырявым зонтом
от тепла запоздало-пришедшего. От холодов
затянувшихся кажется пульс, как и свет, обесточен.
Мой билет до тебя невозможно-надолго просрочен
и потерян в ладонях морозных забытых ветро'в.
Перепутаны все направления, карты, слова.
Недостаток тепла отозвался на красках, бесспорно.
Обесцвечены, грустно померкли пустые платформы
на вокзалах, что ждали, встречали... Наверно права
на весну возвращаются сами. Бродяга-Апрель
их уже принимает (пусть и с опозданьем на вечность).
Я не вспомню о стуже, как только ладони на плечи
мне положишь...
"Ни слова о снеге... "*
совсем...
/*Навеянное http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414769
Лана Санська/
Плейкаст автора LaurA
http://www.playcast.ru/view/2405043/16d2cf8612d2dab4c73308c613ad5e2172ac9e6bpl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414891
дата надходження 02.04.2013
дата закладки 06.04.2013
Чомусь не вийде
З цього туману вийти.
Зостанусь серед меланхолії
Платонічно закоханих цвяхів
У свіжі в"язкі стовбури:
- "А можна було б змайструвати
Декілька світло-лакованих
Букових стійок,
Стільців і
Столів ...
(щоб чекали охочих
у знайомому пабі…)"
Я теплими руками торкаюсь -
Стіни мені говорять…
Спогади осипаються пилом
З одвірків, з карнизів та бра….
Тут моя спина торкалася цупкої обшивки,
Тут мої підбори залишили стільки подряпин.
Саме ці вішаки брали на себе весь тягар фешен-індустрій.
Я завжди обирала цей столик.
Так смішно… чомусь ніколи не вийде
Вгадати порцію цукру…
Не люблю засолодке.
Так час і затягує:
Я з прощанням затягую,
Ти поспішаєш з цілунком…
Я намагаюсь не бути
Зовсім чужою…
Боюсь розгубити свої атрибути
Вільної пані,
Ховаю пристрасть в тумані,
А ти мою душу
Випхнеш з долоні домашніх диванів
У мегаполіс пісень і романів
На вулицю вільних поетів,
«Червоних вітрил»
І славнозвісних «Гасових лямп»*…
І віри в казку… у Попелюшку…
З твоєї ласки.
Хай вже ніколи не вийде
З цього туману вийти…
Нехай я залишусь
Серед рядків колючої вовни,
Вплетена в светр на тілі твоєму,
Нехай я залишу відбиток помади
На келеху мрій …
Так і стоятиме в голові це звучання
Блаженства від тонкого торкання
Кришталевої краплі життя…
І ще, цей цілунок,
Такий спонтанний, -
Ключ від буття й небуття…
22.03.13.
*Ресторан «Гасова Лямпа» у Львові
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411384
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 27.03.2013
Гляну на вулицю - зимно…
Лагідні лапи тепла
Десь загубились,
Даремно…
Весняний простий кожушок
Білий, мов сон дівочий
Чистий…
І декілька намистин
Кришталевих на грудях.
Красиво.
Чи то з нічев’я,
Чи то навмисне
Делікатно торкались гарячої плоті,
Немов загравали з вогнем,
Будили грані кристалу,
Щоб сонце з-за гір піднімалось
Весняне.
Вийду на вулицю – зимно!
Зиркну з-під лоба на зиму,
В мене власна погода!
Веснянок моїх хороводи,
Чи то ж не весна!
А ну ж залякаю кота -
Пройдусь босяка!
Танцюю.
Тануть сніги,
Та-нуть!
Спускаються з неба стрічки
Жовтогарячі
І вправно
Гаптують білі сувої
Сонцем
Наліво й направо -
Світло, світло, світло!!!
Яскраво!
Щось зимно пальчикам…
Дихай на мене, березню!
Дихай!!!
Діставай із-за пазухи пригорщі
Світло бурштинових цяток,
Засівай мої вилиці й носик.
Ластовинням своїм аж до осені
Грітимусь.
Хизуватимусь…
…Тепло,
Кіт біля мене моститься…
Що, рудий,
Мружишся, теж весняночок випросив…
Котиків !
24.03.13.
фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412115
дата надходження 24.03.2013
дата закладки 27.03.2013
[img]http://www.nastol.com.ua/large/201403/90909.jpg[/img]
Горы, предвечерье, воздух дымный
багрянец солнца в листьях стынет.
В желаньях ветер осторожен
и кроны больше не тревожит.
Встречая хохотом щербатую луну,
охоту предвкушает хищный филин.
Вот эхо отозвалось кличем длинным
и оборвалось нервами струны.
На бархатистом небосклоне
мерцают звезды-очи томно -
Пантера-ночь бредёт по склонам
с проверкою владений сонных..
Дежурство у цепного пса-тумана -
без отговорок и обмана
он охраняет леса тайны ..
Роса коснулась поцелуем трав долины
и вновь благословенна тишина.
Вступила ночь в свои права...
Лишь у ручья своя забава -
слова любви журчать дубравам...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381160
дата надходження 29.11.2012
дата закладки 17.03.2013
Помнишь,
как мы садились в поезд,
Как мы открывали окна в стогах…
Как я искала повод,
а ты влезал ко мне в рукава?..
Помнишь,
как мы были...
Как солнце садилось на корточки,
Чтобы удобней было
Щекотать мне ладони и рёбрышки?…
Помнишь,
как тесно-тесно
на вагонной полке
И мысли шальные лезли,
И вспотевали двойные стекла?…
Помнишь,
как мы были роем?
Жужжали на верхних ветках…
Медовый рассвет безвольно
Вливался в бокал беседки…
Помнишь, как ты весною…
Как влез ко мне на этаж…
И в сердце…
В моё, помнишь?
Какая всё-таки блажь…
…Весна домывала опушки.
Мартовский кот не скучал.
А ты сосчитал все веснушки
На солнечнотёплых плечах…
05.03.13.
(картинка из интернета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406249
дата надходження 05.03.2013
дата закладки 17.03.2013
Что за этим окном? Отраженье в чужих зеркалах.
Тонут взгляды в запутанных нитях распахнутых улиц,
нарисованных мелом. И кажется им, что весна
не кончалась. Как будто на время уснули
фонари, пряча взгляды под белою шапкой зимы.
Небо словно лилось молоком и стекало на землю,
укрывая. И таяли в снежной дали
ее сны и мечты, окунаясь в застывшее время.
Что за этим окном? Преломление скомканных дней,
сотни мыслей, стихи и распахнутость сломленных знаков,
что душой отдаются бесстыжему полю бумаги,
когда ты вспоминаешь... когда вспоминаешь о ней...
Плейкаст автора LaurA http://www.playcast.ru/view/2228306/
b12de7d73d58a253a6f29288a37d661589ae4b2apl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405218
дата надходження 01.03.2013
дата закладки 17.03.2013
це не боязнь люстер,
що на кожному кроці сиплять нагадування,
це псевдорозрада
коли ти бачиш безмежність падань
і таку ж густину підіймань.
наче востаннє пасок до моєї шиї
аби дізнатись, що вмію
благати так само щиро
як і мовчати.
прозорі факти і гіркота біографій
сплітаються в позачасове безглуздя.
маленький вузлик кольору біля ока,
я бачу в тобі пророка
і доки зір є достовірною нам властивістю,
я обіцяю, що виросту
з усіх дріб'язкових страхів.
коли в мені хтось гострив
безвиході леза,
на іншому боці знань
щезла
маленька дівчинка без прикмет.
їй не бачилось де ти,
не чулись твої безсумнівні яви
і уся та ласкавість,
якій не напишеш меж.
авжеж,
жодні пошуки тут не потрібні,
з кожним липнем
все більше листів і пожеж.
ти відстеж нашу відстань,
попрохавши крізь мене всепрощення,
бо ж дорослі не мусять
мовчати про сльози...?
- Авжеж...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409376
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 17.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.03.2013
Не исчезай
Тепло в моих руках.
Не исчезай...
Лучи резные
На тротуарах,
На стенах кирпичных,
На крышах…
Филигрань серебряных веток
Изыскано обрамляет небесный топаз.
Глаза
Безупречного цвета.
Не исчезай!
Томные взгляды весны
Это всё от тебя.
Тесно в груди
Сердцу.
Крикливо в моей голове,
Нежно в моём животе…
Не исчезай!
Ощущение сказки,
Солнечных напитков
Жёлтые поляны,
Блики на окнах
Когда отворяешь день весны.
И терпкость прозрачной луны
Когда выходишь
На свой балкон подышать…
Не исчезай любовь!
Вкус твоих дождей
Лучше эликсира.
Когда целуешь мои колени…
Я в ладонях твоих дрожу
Золотистой пыльцой сновидений.
Нить бесконечности
Между нами.
Солнечных сплетений притяженье…
…капкан сансары…
Не исчезай.
25.02.2013г.
рисунок: интернет
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404088
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 27.02.2013
Не дотянуться в сторону от света
слепящего. Судьба седым клубком.
И крылья износились. Стылым ветром
разносится опавшее перо.
Не пишутся стихи. День клонит к югу.
Зима саднит. А в горле - колкий ком.
Мы... слишком много помним друг о друге,
а прошлое... пролившись молоком
холодно-лунным, каплет на ладони.
И ночь скрывает хриплую печаль.
Зажми ладонь.
Закрой глаза.
И вспомни
осенний вечер...
нежность...
терпкий чай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398473
дата надходження 05.02.2013
дата закладки 14.02.2013
Місяць, немов сновида,
Ходить парканом,
Залазить на дах
І сповзає неквапно
Дротами…
Ах…
Заходить у сад.
Скрипне-скрикне зневірена хвіртка…
Пам’ять щоночі двері зриває з петель.
Кричить в катакомбах
Впусти!
Волає мені з низу в гору - ти пам’ятаєш?..
Місяць тоді ще солодко спав,
Грілись під сонцем думки…
І таке, до наївності, миле
Кохання стояло у нашім саду…
З кожного пуп’янка, з кожної серцевинки
Лився нектар -
сочилось КОХАННЯ…
- Згадуй!
- Не хочу!!!
Дивись,
розплющуй
очі!
…згадуєш, згадуєш, згадуєш…
…хочеш, хочеш, хочеш…!!!
Колючі, немов би голки дикобразів,
Впиваються спогади в скроню …
І майже дитячі приходять бажання:
Доснити собі повний кошик суниць,
Бурштинові краплі вишневого соку
Від пальців відклеювать,
насупивши брови…
Злизувать мед із долонь…
Щоб зовсім не страшно,
Щоб зовсім не темно,
Щоб з плюшевим «Медем»,
З кошлатим ведмедем,
Безсонним ведмедем
Безстрашно і чемненько спати
І спати,
І спати…
Знов місяць по небу ходить…
Ллється нектар, сочиться кохання…
Липнуть долоні…
09.02.2013р.
музика з інтернету: Греческая музыка - Медитация (audiopoisk.com)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399683
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 14.02.2013
це лише випробування
аби дізнатись про загустілу
мужність в філіжанці темряви
і навчитись
вчасно залишати моря непотрібності.
це тільки визнання
своєї нездатності
ділити свій час з тобою,
ділитись на бурі пустельних текстів
без бажання доводити щось.
це тільки чергова покинутість
ще не зовсім вписана
в рамку прощань
чи прогулянок поблизу,
але повз.
це тільки знання про те,
чому заборонено здійснюватись
наче сумнівна єдність
і тому
темрява саме вчасно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397111
дата надходження 31.01.2013
дата закладки 31.01.2013
(музика замість епіграфу)
Декілька вдихів весни…
Так починається сон.
Я стою перед твоєю жагою
Захищена лише смарагдовим пилом -
Напівпрозорим пологом ночі.
Паморозь дихає в спину
З трояндових схилів.
Віхола спить,
Згорнувшись клубком під парканом
Дрімає січень.
Не спить липнева спека в очах,
Сонце сходить на долонях твоїх.
Силою світла,
Руйнуючи мури,
Готичні вигини часу,
Стираючи нікчемні кордони,
Дихай!
Так починається пристрасть.
Дихай!
Декілька вдихів весни…
Це так природно тебе хотіти,
Тебе собі берегти,
Тебе любити…
Дихай!
Весняні джерела жаги уже поруч,
Наповнюй легені,
Судини,
Серце…
Весняним ключем відмикай
Ворота моєї долі.
Дихаю…
Мій повелителю снів,
Я дихаю маренням,
Сходами пензликів трав,
Свічками каштанових гордих алей,
Синіми ріками пролісків ранніх…
Милий, я дихаю
Квітом бузку,
Ароматом кав’ярень,
Світанками,
Громовицями,
Дихаю...
Торкайся, бо я вже не втерплю!
Надихай під ковдру своїх безкінечних пісень,
Смішних перегуків перкусії пальців,
Лоскотних мандрівок солодких балачок,
Та інших дрібничок,
Щоб я потонула в потоці кохання!
Щоб я танцювала,
Немов та шаманка у танці-гарячці.
Гортанно співало щоб все навколо,
Вступаючи в коло…
Дихай!
Вирину вмита твоїми
Вустами, руками, очима…
Дихаю снами, мій повелителю,
Дихаю шовком долонь,
світлом смарагдових зір...
Дихаю океанами,
І світами…
Горнуся до тебе
ближче на декілька вдихів весни…
Так починалось життя!
музика
з інтернету:Okean_Elzi_-_TVO_ZELEN_OCH
31.01.2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396981
дата надходження 31.01.2013
дата закладки 31.01.2013
розкіш мені оточувати твоє лігво,
прасувати долонями спокій на комірцях.
рік від мене відтяв іржаву колишність,
підіймаючись вище
займаю увагу рясну
і несу її так
наче це мій єдиний
вихід
і несу її так
наче спогаду
зимню труну...
безраптово вернусь,
опускаючись здогадом ритму
в серце лігва
холодного
цукром пророчого сну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396857
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 30.01.2013
"Я залишусь…"
Я залишусь…залишусь акордом на «дольче»…
Ти дозволь, бо уже перегорнуто ноти,
Тільки зараз не раньмо цю тишу, помовчмо,
Поки Бог нам на долю відмІрює квоти…
Поміж двох, лиш Йому одному зрозумілих,
Одинокостей, взятих у точечках світу,
Що на мапі у пам’яті є, не зотліли…
Знаєш, зорям так легко крізь час пломеніти.
Як пожовкнуть під вікнами стомлені клени,
Знов згадаєш про значення всіх листопадів,
Аксіоми безвиході й пошук дилеми…
Пізня осінь поллється в мінорному ладі.
Там я буду лиш нотою третьою терцій,
Ще й з бекаром на «сі» в тих акордах поезій.
І розховстана тиша спливе в інтермецці.
Та ні слова тепер!.. Ми в цю мить – мов на лезі.
Прочиняючи іноді пам’яті двері,
ЗазвичАй, у настирні часи снігопадні,
Підійми опівнічну завісу в етері,
Загубись на хвилину в зірковім параді…
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394157
---------------------------------------------------------
Я останусь…
Я останусь последним аккордом, прохладным дождем.
Ты позволь - перевернуты листья у нотной тетради.
Но сейчас помолчим, чтобы нам тишины не поранить
на исходе мгновений, пока мы с тобою вдвоем.
Между нами, до донца понятными лишь для Него,
в дальних точках земли, не совсем различимых на карте,
как меж звездами - что-то упрямо все время горит,
обжигая и сквозь расстояния терпкую память.
В час когда сбросят листья все клены за нашим окном,
ты припомнишь значение всех листопадов в разлуке.
Невозможность дилемм и безвыходность всех аксиом
Осень поздняя с неба прольется минорностью звуков.
Там я нотою третьей октавы. С бекаром на си
И, вздохнув, тишина унесет нас с тобой в интермеццо.
Но ни слова сейчас! Мы на лезвии звука. Молчи!
Даже если сольются все ноты с ударами сердца.
Открывая завесу у памяти, что так зовет,
что стучится как пульс, ускоряясь в руках снегопада,
потеряйся хотя б на минутку в полночных парадах
дальних звезд...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394246
дата надходження 21.01.2013
дата закладки 25.01.2013
В созвучии http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=12833
Будет март неизбежен, когда от февральских морозов
под ногами останется только раскисший асфальт,
будет март неизбежен, когда, несмотря на прогнозы,
солнце встанет пораньше, достав свои арфу и альт,
и попросится мир - улететь на другую планету,
и раскрасится свет, что в окошке, под новую блажь,
напишу вам стихи, но не сразу, а так, по куплету,
и не ручкой чернильной, я очень люблю- карандаш..
Я отвечу тебе не словами, не кистью, не... Просто
разолью акварели рассвета в проёмы окон.
Разукрашу улыбками солнца все стены, все тропы,
птичьей трелью тебя разбужу, если сладок твой сон.
Я тебе нарисую на листьях деревьев узоры,
тихим шелестом чистых ручьёв прошепчу "ээй... прииивееет".
Трав ковры простелю прямо пОд ноги, нежному взору,
разрисую я до горизонта весь ласковый свет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388047
дата надходження 27.12.2012
дата закладки 31.12.2012
Так было странно
в далеких странах
искать на стенах
в закатах имя.
Сливаться мыслью
с тобой, не с ними.
И на запястьях
живым курсивом
вишневым соком
писать вопросы...
Так было странно...
Так было просто...
В небесных водах
меняться снами
и отзываться
на каждый выдох
так было просто.
Неповторимо.
На наших веснах,
на наших крыльях,
смешав в палитре
все краски мира,
мы рисовали...
Закаты дымно
скрывали путь наш,
сминали день наш.
И откровенности,
между прочим,
слагались где-то
в укромном... близком.
И, словно бусинами,
на нитку
одна к одной -
драгоценный жемчуг.
Безумно редкий,
безумно дорог...
И только там,
на пути, монетка -
подбрось на счастье.
Орел иль решка?
Упала. Как же?
Ребром конечно.
И там, по канту,
курсивом
н е ж н о с т ь...
так было странно...
так было просто
Мы находили
наш путь по звездам,
читали руны.
Дрожали струнно
все заклинанья.
От тайных знаний
мы ускользали
и исчезали
от мира где-то
в пространстве звездном,
сменив все строки
на бесконечность.
Сложив из лунных
обрывков
"вечность"
так было странно
так было просто
так было просто
так было странно...
Плейкаст автора LaurA
http://playcast.ru/view/2071714/
a541a0aaa94623aaad64c7a252dc5696282405f6pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384555
дата надходження 13.12.2012
дата закладки 17.12.2012
Замерзати під теплими пледами осені,
Що поробиш, так треба, значить скоро морози.
А поки зливи сповзають по зачісках та парасольках,
Так треба, нічого не треба з цим діяти!
Я пишу...я стільки листів написала і в цих поштових скриньках,
В них лише холодні звуки твого скандального голосу — в моїй голові.
Пальці вистукують мотиви азбуки Морзе.
Хтось наперед знає, чим я буду псувати папір.
Ну доводиться часто писати, доводиться часто вживати холодні дощі,
Щоб зігнати з себе гарячку, і її в унітаз, разом з днями,
Ночі лишу на вечерю, чи вечір на нічні посиденьки.
Нічого нового, все так по старому, давно стало відомо,
До чого, у кого із ким, а з ким ти?
Я розповім, проріжу дірки в своїй пам’яті, нехай витікають спогади
Солодкими медовими ріками. Невже все набридло так?
Все стало на місце, на місця,
Я розкидана, як розкидаю рядки свої.
В тобі бездонність — блукаю я,
Є ще що пошукати.
Цієї осені, надто багато справ зроблено,
Ти старшаєш, я лишаюсь у тому ж проміжку часу
І ріжу його...з кожним днем все тупішають,
А я намагаюсь вирватись, я намагаюсь вирвати всі абзаци твої,
Так і гоїться все, рани, вірші, листи, звуки музики,
Я у продірявленій пам’яті.
Дивний лишається найважливіший день осені,
Шум поїдає все частіше й частіше її вечори.
Але так солодко все
І торт висотою до неба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368692
дата надходження 04.10.2012
дата закладки 09.10.2012
"осень, в которой мы совпадаем..." (Rekha)
День напивается сладким светом,
что осыпается с желтых листьев
золотом. Краски все вторят лету.
Небо спускается слишком низко,
мне на ладони. Вдыхаю запах
(как он похож на тебя!). Беспечно
кошкой на мягких и тихих лапах
перехожу в твою бесконечность
мебиусовской петли. По кругу
наши с тобою касанья судеб.
Кажется кто-то нас друг для друга
раньше придумал. Иных не будет
строчных путей. Золотая осень
под ноги листья ковром разложит
(даже когда мы ее не просим).
Ветер коснется губами кожи
как поцелуем. Мир вторит свету
в этом желании раствориться.
Из облаков васильковым цветом
дождь прикоснется к моим ресницам...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369703
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 09.10.2012
снега нет. на ладони - холмы желтых листьев,
ленью скомканы дни, растревожены сны.
ни намека на снег. мякоть мыслей повисла
на оконных решетках. и реки пусты.
и в словах твоих - глушь. и на веках - усталость.
я стираю следы, чтоб уже не вели
в те дома, где теперь никого не осталось,
где огрызки надежд не коснулись земли.
ты встречаешь меня. мне не хочется правды.
снега нет. нет причин притворяться немой.
и уснули дома, где бывали нам рады,
наспех вещи собрав, убежал домовой.
пахнут беды чужие. и приторной грустью
закоптило сердца. но мне дали совет -
подождать пока время само не отпустит,
да и некуда рваться пока снега нет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295012
дата надходження 22.11.2011
дата закладки 09.10.2012
Давай посчитаем все тучи, мой лео.
Я слева-направо, ты - справа-налево
и встретимся где-то посередине
(хотя это небо совсем неделимо).
В его синеву поднимаются птицы,
а мне б из ладоней его бы напиться
лазурной водицы.
Жемчужною спицей
прострочены дали.
На солнечных пяльцах
рисует мечта голубые озера.
А знаешь ли, лео, хотел бы я вспомнить
потом, через время, все тайны, все лица.
А знаешь ли, лео, мне хочется слиться
сейчас с облаками.
Чтоб крыльями стали
горячие руки. Чтоб в небо подняли.
Чтоб видеть все дали...
и за горизонтом,
оставить печали...
за линией тонкой...
/спасибо автору LaurA за вдохновение-картинку/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368368
дата надходження 03.10.2012
дата закладки 07.10.2012
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366060
Собираю тайком и к себе на чердак
Всё твоё, что разбросано в спешке.
И колье на особое место и обувь, и лак
Затолкаю обратно в скорлупу от орешка.
И под ключ в золоченный дубовый ларец
В мягкий бархат вместе с пачкой стихов
Что уже не сожгут ни года, ни творец.
Возвращайся, будет чай и ворох блинов…
И множество сплетен на дружеской кухне
Будет снова разлито по кружкам в цветочек,
Снова всласть намурлычется кот остроухий
И утонет сентябрь в изобилии ритмов и строчек…
24.09.2012г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366263
дата надходження 24.09.2012
дата закладки 24.09.2012
Я начинаюсь на облаках...
Пахнет сентябрь морским чердаком.
Пахнет морем пивной бокал,
Старый плед и древний транзистор…
Руки грею под пиджаком.
Чуть лимоном и чуть табаком пахнут твои ручищи…
Ночь распустила мои бесконечные патлы
И теперь много солнечных лент
Нужно, чтоб в узел собрать их…
Ночь просмолила все щели и лазы,
Чтоб однажды спустившися в твой аромат
Запереться среди облаков,
Томных взглядов и нежных стихов,
Среди старых альбомов и медленных танцев…
И остаться прилипшей к тебе
В тайниках чердаков.
Пахнет кожа лимоном и чуть-чуть табаком,
И волосы пахнут
И платье тоже…
01.09.2012г.
фото:gala.vita .арт-кафе "чердак".солнечногорск.крым.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361482
дата надходження 02.09.2012
дата закладки 05.09.2012
Мир распахнут .
От пришедшей волны легко.
Беру за край лунный путь.
Карнизы и балконы хранят свои тайны …
Отважно шагаю вперёд и затихаю,
Слушая зов неба.
Мир распахнут.
Золотая канитель - мой поводырь
Ключи, как всегда, в левом кармане
И ночь подает мне руку.
Отважно шагаю вперёд и затихаю ,
Слушая зов сердца.
Мир распахнут,
Как ворот твоей рубахи, как город, ждущий гостей…
От пришедшего ветра легко.
Кипарисы вонзились в кровеносные вены неба,
Пылая страстью и вожделея испить все серебро ночных зеркал,
Шагают словно стражи тьмы
И тонут в чувственных разломах Карадага…
Как истончилась грань...
Распахнут мир.
Желая любви, отважно шагаю вперёд
Я затихаю в руках сновидений,
В долине призраков и миражей…
От пришедшей волны легко.
Мир распахнут.
01.09.2012г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361486
дата надходження 02.09.2012
дата закладки 05.09.2012
Расслабляющие нервы – лучи Солнца
Сжигают остатки моей души,
Испепеляя бесцветную кожу любви,
Истощая безжизненные источники цвета,
Избегающий взгляд ничего не решит
Так пусть синие пламя решит
І блуждающим светом летит
Поджигая наши мосты
Взрывая заблудшие души
Что кругом накопились. Уймись
Ми решаем что было и будет
Заставляя вселенную быть
Оставляя свои следы..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361083
дата надходження 31.08.2012
дата закладки 31.08.2012
Я Луна. Я холодного камня кусок.
Моих чувств не взорвёт даже солнечный ветер.
Я одна! Все мечты мои - серый песок,
Что сквозь пальцы мои утечёт на рассвете.
Я Огонь. Я сожгу все мосты и пути,
По которым пройти мне судьба предсказала.
Но не тронь! Слишком близко к тебе подойти -
Значит сжечь и тебя... Только пепла мне - мало!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189466
дата надходження 14.05.2010
дата закладки 31.08.2012
янголи , що живуть навпроти,
вимикають телевізор пізно ввечері
чи спиш ти ночами, Перший мій,
витягуєш з розеток дроти?
чи впевнений, що вони не проти
дивитись твоїми веснами,
фарбувати кучері молочною кавою?
я досі твоєю Останньою
терпкою краплиною венами
сповзаю на землю щемами
по той бік віконних лазень
де вільно стояти парами
і дихати твоїми невдалими
третинами нічної фази
ті янголи живуть зі мною разом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360298
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 31.08.2012
на площі гусне, дев'ять нас на метр
фатальна зустріч - я тебе впізнала
ти вчора цупив чорні сигарети
на іншій площі, поблизу вокзалу
мене тоді ще трішки здивували
твої манери грати боязкого
чого боявся? вихід був направо
а ти стояв, не загубивши слова
я не палила три останні роки
в кишенях - тільки декілька поезій
сьогодні ти читаєш їх на площі
а я курю ті кляті сигарети
ти був моїм вже завченим поетом
які пустоти ? де ти цього вчився?
твій тембр вицвів від надмірних чорних,
але, направду, білий так не личить
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360604
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 31.08.2012
небесні медальйони дратівливо зблискують,
підбирається близько ніч і стає байдужою.
я повільно одужую і малюю свої хвороби,-
хто би міг оцінити цю безвість твоєю подобою?
я ще спробую бути комусь опівнічною, марною
і безкарно благати прозріння для інших сліпих.
і коли б ти не встиг віднайти волю за буцегарнею,
я би гарною тінню сурмила у спогадів ріг.
ланцюжки запізнень і міжміських розмов,
знечів'я домальовую усміх, поспішаючи на осінь.
зручність пересування під землею,
літри блакитного клею під ноги випадку
і все неодмінно ріже око вчасністю.
святкові дзвони ведуть до світла
і я вже встигла бути тобою,
плутаючись в зацепенілих руках і віях.
той, хто вміє викликати дощ, викликає й засуху.
ти відточуєш рухи і з лінощів бачиш мене,
це скляне царство вірить в стовпотворіння.
я - єдине створіння, яке не впаде в ріки зради,
я - єдине мовчання, що з голосу п'є розраду...
ланцюжки запізнень і міжчасових потягів,
я з твоїх марних слів обираю для себе рими.
і між тими, хто вибрався з мертвості тих садів,
я - єдине створіння з очима безмежно твоїми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350524
дата надходження 15.07.2012
дата закладки 16.07.2012
Осень опять заказала дожди у бога.
Вымыты улицы, скверы, поля, дома.
Вымыты все ступени домов. По слогам.
Дождь все цвета на серые поменял
взмахом руки незаметного дирижера.
Струны играют музыку тонких сфер.
Капли поют в переменчивости полета
с синего неба. И грустью окутан сквер,
словно тончайшим пледом. Ему не спится.
Мысли блуждают, путаются слова...
Спрячь меня зонтиком. Я так хочу укрыться
от пробуждения в нежных твоих руках...
Плейкаст автора LaurA http://www.playcast.ru/view/1881285/
9fe7fa9b1c6eeff99834cca0edc9953e18d71d73pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347131
дата надходження 29.06.2012
дата закладки 12.07.2012
Словно бусины, строки нанизываешь на нитку.
Окунаешь пальчики в свет, чтобы выкрасить белым
алый бисер. Смотри, как ползет улиткой
эта туча за горизонт. Погоди. Не делай
больно выдохом. В нем - откровенье света
перемешано с тихой тоской предстоящей ночи.
Ты снимаешь остатки дней с перелома лета
как бинты. Там упрятаны все ощущения. В строчках,
перевернутых зазеркальем /чтоб не читались
неизветностью - ей-то какое дело/.
Помнишь, милый, как сладко вчера мечталось
и душа целовалась всю ночь напролет с апрелем?
Cловно бусины, строки нанизываешь... Читаешь
мои мысли. Так ласково льется небо.
Знаешь, я ведь вчера по тебе скучала,
как скучает зима в ожидании первого снега...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346873
дата надходження 28.06.2012
дата закладки 08.07.2012
вона завжди мене бачила сорокарічною жінкою,
обирала колір спідниць й імена дітлахам.
я ділилася знімками і у часі зупинками,
мовляв: "не бути мені сивою з ними там"
вона казала, що я все встигатиму
і нарешті змирюся з цим містом колись,-
омину свою віру в всесилля фатуму
і знайдуся раптово (інші ж знайшлись).
а мене низь мовчань величала "приречена",
загортала у списаний кимось папір
і єство моє вовче вбите снами овечими
знову падало в землю... наперекір.
їй хотілось для мене плеча зачерствілого
і здавалось ця правда занадто бридка...
але знаєш, ми досі не мірялись силами,
то навіщо туди, де ріка сорокА?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348370
дата надходження 05.07.2012
дата закладки 07.07.2012
Водоворот. И я тону.
С какой-то непонятной прытью,
Как никогда, уверенно, глотаю свет.
Глотаю, как наживку, голос страсти
И упиваюсь сим пареньем в глубину…
И все «вот- вот» и все «еще чуть-чуть»
Уже не властны над процессом погруженья.
Я не взойду, как солнце поутру,
И всплеском алым не коснусь заката,
Я лишь прошу продлить момент
Скольженья на поверхности любви,
На той тугой мембране между жизнью без тебя
И электрическим разрядом глаз при встрече.
Я на краю. И я могу!
Могу взорвать нелепое молчанье
Вдруг накатившею волной
Почти бессмысленных словестных излияний…
Или просто песней…или вздохом моря…
Но только не уйди в свое печальное жилище
Без пахнущих моими волосами твоих застенчивых ладоней,
Без шороха в моих карманах гальки с побережья,
Где несколько тобой подаренных ракушек
Смешались в спешке с мелочью, ключами…
Не уходи, забрав с собою сердце,
Которое торжественно ложится на самую верхушку дна,
На горсть орешков с барной стойки…
Водоворот влечет. Играю.
На струнах нервно растопыренных ветвей,
На клавишах заплесневелой кладки стен,
На перекладинах скамеек и заборов…
Чтоб не уйти тебе без легкой дрожи
На кончиках ресниц и пальцев,
В которых приютится голос лютни…
Водоворот. И в этом ожидании тепла,
И в этом трепете вечерних голосов и ритмов
Я утону!
Я утону
В тебе,
Любовь!
29.06.12.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347043
дата надходження 29.06.2012
дата закладки 07.07.2012
Дождь... - это мокрый подарок капризной стихии.
В такую погоду писать бы стихи... и
видеть слова, что слагаются в строки,
Как капли дождя в водяные потоки...
Лиггет Дукатыч http://www.stihi.ru/avtor/dukat&book=2
Re:
Губами испить бы живительной влаги
И взором связать бы бантик из радуг
И чувствовать кожей ласкающий лучик,
что солнце дарило как свой поцелуйчик...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332477
дата надходження 23.04.2012
дата закладки 07.07.2012
"Я жадно глотаю к тебе прикасавшийся воздух.
И звонкие бусины радости падают манной..."
(Rekha "Недостаточность")
Когда ты рисуешь внутри, там на сердце, узоры -
я путаюсь в мыслях. Сплетаются с пальцами пальцы
(твоими). Мне так неуютно скитаться
по миру. Когда мы не вместе. Когда ты не рядом.
А в сердце шумят недосказанных слов водопады.
Ты кажется помнишь - у осени запахи чая,
которым тебя в это утро сегодня встречаю.
А ветер опять обнимает соленой прохладой
зовущего моря.
Я знаю - на милой ладони
все линии пересечений, как сон обручальный...
Ты кажется помнишь... а время листает страницы
из сложенных книг. Ты не знаешь - но кажется тают
все образы, встречи слова, даже новые лица
и глупые сны, что забудутся, чтобы не сбыться.
Все то, что не важно для нас - с новым утром
растает...
Плейкаст автора LaurA http://www.playcast.ru/view/1872801/
116db1780947a6fdf31ec4c93bfdd331e259d4bbpl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345325
дата надходження 21.06.2012
дата закладки 21.06.2012
Мне выбирать свой путь. На мягких лапах снов
идти вперед за лунными глотками,
упрятав сожаленья коготками
в кошачью нежность. Спутанности слов
разматывать неспешно. Осторожно.
Вдыхать твой запах с неизменной дрожью.
Тянуться через тысячи дорог
в пустынность городов, тобой испитых.
Быть твоим бредом с днем прозрачным слитым.
Стирая с сердца тени от тревог...
Плейкаст автора LaurA http://www.playcast.ru/view/1871139/
a2f0c66d9252e41b0491ada9642cdcfb4ab2ab79pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344933
дата надходження 19.06.2012
дата закладки 20.06.2012
Не исчезай... Касаясь нежно клавиш,
пытаюсь еле слышно прозвучать
мелодией, в межстрочье оставаясь
потерянными нотами. Кричать
заглавными, в безмолвии оставаясь.
Я задыхаюсь от обилий слов,
теряясь в тропах бредом свитых снов,
как в городах. Иду, не просыпаясь
наощупь. Через тысячи молитв.
Без карт, что нарисованы не мною.
Держу в ладонях все тепло земное,
не перепутьях крылья опалив...
Плейкаст автора LaurA http://www.playcast.ru/view/1870277/
81a6db283da39529db98b4e5894b80ff702fd191pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344718
дата надходження 18.06.2012
дата закладки 20.06.2012
Дощ.
Коротке слово…
І вже крізь сльози
Долаю дорогу
Від хмари до тебе…
Дощ…
Краплі
Шукають прихистку,
Ковзають, блискають,
Стікають повз пальці
Ховатись…
Під майку, під мокру спідницю,
Під кишеньками джинсів
На теплу сідницю…
Хапаю повітря
Здивованим ротом.
Блискавка залпом
Роздвоює подих
Грім!
Подих жагучий…
Валькірії рвучко
Гальмують над дахом,
Збиваючи гілля, мов пальці
І пічворк небесний на лахи.
З балкону шкарпетки якогось невдахи
Смішно злітають…
І там під дротами
Падають мовчки
Стрічки й оторочки
Зірвані списом
З небесного торсу
І шморгає носом голий і босий дощ…
Дощ!
Коротке слово.
Запнусь на пів слові, задихнусь від любові…
І тішусь, тішусь…
Підстрибую вище…
Свище в долонях пихато вітрище,
Збиваючи вишні.
Ті стукають в днище
Порожнього серця…
Покотяться глибше,
Скинуться рибою
Скотяться ринвою
Слова пісні любовної…
Дощ!!!
Дощ…
15.06.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344117
дата надходження 15.06.2012
дата закладки 16.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.06.2012
по острой грани мира твоего,
порезав... душу /зарубцуется. А боль...
она всегда... меняется другой.
Наверно./
Я там, внутри тебя, но не с тобой.
Твоя душа... не-... не-прикосновенна.
не-досягаема. Ладони разжимать
бес-смысленно. За ними щит... от мира.
И от меня. По пальцам - солнце миррой
скользит лучами. Колко. Отнимать,
отказываться от прикосновений
невыносимо.
Связь скупым пунктиром
как меж планетами.
Душа тепла просила
принять ее.
Трепещущими лентами
путь рисовали мысли в... облаках,
чтобы растаять на твоих руках...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344014
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 16.06.2012
високовольтність
всесвітнім потопом обступила
і я наповнився водою до русалок –
оргазмами свідомостей
сплітатись в нитку щастя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292561
дата надходження 12.11.2011
дата закладки 12.06.2012
Львов.
Львов это особенная любовь. Он, поэт, воин, вдохновитель…
Город - любовник. Каждый раз заставляет петь и дрожать
от страсти...
Львов нужно не посещать, его нужно пригласить к себе в
душу. И тогда за чашечкой горячего шоколада он расскажет
тебе всё! Тогда ты растворишься в его улочках,
замысловатых изгибах трамвайных линий, зависнешь
ароматным облачком над шпилями храмов, соборов... И
тайно просочишься в дом к каждому из жителей города через
открытые окна и искренние глаза. Так случается диффузия
душ, нагреваясь от присутствия азарта, предчувствия
интриги, от тотальной любви…
Ты и Город.
Здесь нет меня. Но, вот она, я - в грациозно застывшей
гривастой кошке, в этом камне, в пене «Старого Міста», в
деревянной балке на потолке «Криївки», в чашке чая из
очаровательного кафе «Дзига», в неповторимом аромате
кофе из «Цукерні»…
Львов действительно пахнет кофе...
Вдыхаю. Вдыхаю жадно, чтобы не только глазами но и всем
телом запомнить тебя. А ты так и норовишь затаится под
аркой, забежать в проходной дворик, что так неожиданно
выводит на площадь…Поцелуй, поцелуй так и просит
львиная морда. И здесь, перед входом в чужой подъезд ты
меня обогнал, схватил за руку и бегом по скрипящей лестнице
вверх, а перила скользкие,- полированный временем дуб
поддался движению рук без труда. И не единой занозы в
ладонях, только память полна тобой, запах древности и
неизбежности быта, но так романтичен вечер…
Вот так от кафешки до арт галереи, от одного музея до
другого ты нес меня на руках, а дыхание сбивало с толку, а
губы так близко к ушку…
А на крышу рукой подать! Не верю, к тому же я боюсь
высоты и совершенно не умею летать, но у львов есть
привычка настаивать на своем - на Ратушу! Вот где море
удовольствия! Да, я птица! Я вижу за многие километры, я
вижу дальше чем думала. А смотри, как горизонт
сладострастно обнимает разноцветные печинюшки домов,
жадничая, прячет от меня самые лакомые кусочки города.
Красота - мысленно лечу! Так где там тот страх? А нет его,
как и не было…смешно и щекотно - это ветер подхватил мою
юбку, залез под блузку, ах! И волосам моим нет покоя, все
липнут к сладким рукам…
Львов, что ты со мной делаешь?!
Чувствуешь восторг?.. спускаемся ниже…
Это «Равлик». Такой замысловатый подземный
лабиринт-музей. А вечером здесь посетителей пугает
призрак…Нет, мне нестрашно, но… давай наверх!
Львов, ты помнишь, в прошлый раз ты водил меня в кафешку
« Під Клепсидрою», идем туда, я хочу получить конфетку с
пророчеством! Там время просто остановиливается, там живет
твоя творческая душа …Я знаю...
Там такое со мной происходит!!! Чур, ты ведёшь, а я буду
обнюхивать облака, ступни будут болеть за лапы твои,
глаза приобретут способность видеть в ночи. Дай мне
прикоснуться к истории, вложи в мои руки священный
свиток …ух, куда меня занесло, здесь все пахнет иначе, здесь
целый арсенал оружия … метал…холод…Сила! Величие!
Вот, что меня приводит в благоговение - мощь стен
полутораметровой толщины, просто дышащие историей,
пульсирующие какой-то особой энергией...и все это на
до мной, по до мной, рядом…в первозданном виде.
Слышишь, этот звук, как и в прошлый раз трамвайчик
подаёт нам сигнал. Поехали, это маршрут из прошлого в
настоящее… Подставь мне свою грудь, я посижу тихонько.
Дай мне почувствовать твое сердцебиение.
Смотри, карамельные фонари моют свои головы в
фонтанчике…
А там, почувствуй запах шоколада, да…
Как трогательны петуния, герань…
И еще, эта необыкновенная нежность балкончиков...
А окна, Боже мой, какие здесь окна!!! Разные, как глаза, как
души, это метафизические порталы, зеркала - свидетели
моего перевоплощения…
Да, здесь нет шика и блеска, но он мне и не нужен... Город
открыт. Но он и непрост…
Здесь вены наполняются ядом любви к себе. К своему
забытому «Я» долюбленному, самодостаточному,
уравновешенному, счастливому. И вот уже ты питается
этим, совершенно другим «Я» и сердце души твоей получает
такой разряд, по силе сходным с силой высвобождения
энергии при оргазме.
Львов, ты, как всегда, готов меня принять, готов на
нежность, готов на бережность.
Готов на любовь!
…и он наполняет меня всю и сразу…
А прохладным вечером, когда улочки просто тают кубиками
шоколада, стекаются золотом огней в мои ладони, я жадно
наполняю Львовом все кармашки своей памяти…
Потом я буду стоять на скользкой подножке своего вагона, и
смотреть протяжно в твои глаза, Львов. А ты, ты будешь
вальяжно сидеть у подножья своей Ратуши, «Эльжбети»,
«Високого Замку» в обнимку со своими львами и лучи
заходящего солнца будут играть на твоей загадочной
улыбке.
Моя щека коснулась подушки, тело наполнила нега, губы
тронуло блаженство – я возвращаюсь, любимый…
26.05.12 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340005
дата надходження 26.05.2012
дата закладки 27.05.2012
Это точка где небо сходится с морем…
Я обнимаю губами одно липкое слово.
Я не в силах молчать,
Но оно пугливо.
Оно прячется уже столько дней…
Самое сладкое слово.
Самое зыбкое,
Самое прочное…
Соленое, если само дома,
И нежное, если с тобой на подушке.
Я катаю его, словно карамельку во рту,
И иногда кажется,
Что вот- вот и ты выспросишь мою тайну,
Но я под пыткой поцелуев
Выдохну только тень его,
Намёк.
Это место где сердце сходится с сердцем…
Лепестки розовых брызг апреля
Лодочками спускаются вниз по течению…
Шёлк и упругость кисточки
Безошибочно находит линии изгиба судьбы -
Выводит иероглиф «Любовь».
Совершенство.
Равновесие.
Гармония.
Сила.
Воля.
Дух.
Автор фото: Владимир Колесник
14.05.2012г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337226
дата надходження 14.05.2012
дата закладки 18.05.2012
Знать бы, как день выжат, как протекло маем
солнце. На час ближе лето б твое стало.
Знать бы, каким тропам ты отдаешь силы,
небо твое штопать, чтобы дожди - мимо.
Выпить бы все сроки, чтобы сложить паззлы,
чтоб напоить соком все твои травы. Разность
перекроить в ... Что же... время мечтать... вышло...
Кто-то другой сложит... вычеркнув, все лишним...
Что мне искать в мае? Что мне забыть в веснах?
Птицы летят стаей, время течет воском...
Я не могу ветром чувствовать твою кожу,
день засыпать пеплом, ночь на закат множить.
Знаешь, а я хочу белым стать для тебя снегом.
Я так хочу, знаешь. Что же мне здесь делать?
Как мне терпеть небо? Как мне скрывать звезды?
Я поднимусь в небыль - знаешь, мне там просто.
Воздухом напиваясь, сыплюсь в глаза утру.
Знаешь...я так каюсь...
каюсь так... почему-то...
День отболит, значит
будет твое завтра.
Дождь перестал плакать,
вымыв у снов запах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337403
дата надходження 14.05.2012
дата закладки 18.05.2012
А за окном все те же поезда,
все тот же дождь целует пальцы травам.
Мы в ожиданьи долгом будем правы,
когда прольется талая вода.
Забытость слов покажется игрой,
а шепот губ - прикосновеньем ветра.
Весна напишет листьями ответы,
а песнь ручья напомнит голос твой.
Цветы откроют свежий аромат
своих духов. И в тайности рассвета
увижу нежный и любимый взгляд
что полон негой, словно небо - светом.
Плейкаст автора LaurA:
http://www.playcast.ru/view/1824089/
f5405eea4afd889d8e7dc0dd5ae63b90b4498704pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333293
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 18.05.2012
Збігають хвилини, мов каша,
Мов магма на швидкісній зйомці -
Повільно, густо і загрозливо,
Хоронячи під собою нездійсненні мрії…
Немов із драного пакету
Посиплються в киплячу воду мізків
Сухі і безколірні макаронини «чому?»
Ні час мені не друг, ні простір мені не товариш.
Ще більше підгорілих яєчень
З розбитої шкаралупки плоду пізнань,
Та ніякої поживи з того! Ніякої...
Ніякої!..
Мій дім поріс бур’янами сну,
Равлики слиняві читають мантри,
Вилизуючи доріжки сонячним зайцям,
Штурмуючи вертикаль мого смутку.
Дроти!
Оголені і струмовбивчі нерви,
Стукаються між собою і нічого…
Нічого!
Порожнеча …
А можливо втеча?…
Денна та нічна варта зійдуться за пивом,
Щасливі під пійлом досконалих перевтілень
З місця зрушать мій дім,
Мене з ним,
Мої бур’яни, завбачливих равлів на склі,
І почнуть запихати, ламаючи нігті об граніт німоти,
Здираючи шкіру байдужості
Заштовхають душу у патоку,
В саму середину,
В клейку і рідинну хвилину!
А щоб я не збігла,
Завмерла й затихла
Заткнуть всі віддушини
Чопиками- навушниками.
Аж доки я не відмокну,
не відпустить варта Лакримози!
Сиджу така,
дах підтримую руцями,
бовтаю простір нозями,
викупана, начищена,
немов новий п’ятак блискаю,
посміхаюсь така,
мов дурна, чи щаслива
медитую:
«ясонце,
Я - Сонце…
Я - СОНЦЕ!!!
Я сонячний зайчик у кухлі пива,
У скельцях твоїх окулярів,
Я сонце…»
06.05.12 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335629
дата надходження 07.05.2012
дата закладки 07.05.2012
Не говори, что грустно - все пройдет.
Как снег, от солнечных лучей растает.
Есть только музыка. Я знаю наперед,
что жизнь рождается в угоду маю
с его теплом, с журчанием ручья,
с весенним пеньем птиц и ароматом
цветов. Пойми, есть только ты и я...
И эта музыка... в лучах заката....
------------------------------------------------------------
Лана Сянська
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=9493
Що все мине… так сумно, - не кажи.
Стече снігами, в сонця променях розтане.
Лиш музика залишиться, я знаю,- в віражі
життя нове прийде, як все, у травні
з теплом його, з дзюрчанням ручая,
зі співом птахів... не мине - повір
мені… і квітам весняним, - є лише ти і я…
І музика… в заграві надвечір’я…
Плейкаст автора LaurA http://www.playcast.ru/view/1816158/
45c5367f0adcd59d1fb8efab5659620e7ad71e42pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331357
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 21.04.2012
очищаєшся від скверни почутого,
маленькі ельфи бігають по тобі взутими,
нашіптують тексти пісень сомалійською,
збирають війська і йдуть війною на сплячу.
а потім ти їм пробачаєш кігті котячі
і ніжність телячу...
за відсутністю вікон хтось боляче плаче.
ти б прихистити це бідне створіння не проти,
влити в горлянку рештки скупого комфорту,
лічити вголос чесноти ельфів барвистих,-
їх триста очей народжують в жилах садиста.
чіпляєш пальто на гачок чи на згублене кредо,
а потім фарбуєш цвіт ночі мов ласуєш медом.
розтягуєш істини, спогади й часом суглоби,-
не першої проби твоя золотава оздоба.
і сієш без втоми облуди й безглуздості зерна,
ховаючись завжди у череві постмодерну...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330347
дата надходження 14.04.2012
дата закладки 15.04.2012
ты собираешь себя в кулачок, все свои беды, победы , пропажи.
видишь, как сузился лунный зрачок прямо над крышами многоэтажек.
видишь, как с крыши взлетает студент, падает, прыгает, машет руками.
нет ничего не возможного, нет, пьешь валериану большими глотками.
в воздухе манна, меркурий, моржи, зимние сказки - больные сиротки.
ты начинаешь считать этажи, окна, людей с нестандартной походкой,
медленно складывать буквы в слова, и выводить на бумаге узоры.
после бумагу отчаянно рвать, пить валериану и спорить, и спорить
с кем -то невидимым в пятом углу, в третьем, шестом, и две тысячи пятом.
кто этот спорщик, зануда и плут? в лёгких твоих распускается вата
словно цветок и дыханье легко через окно переходит к соседу.
ты собираешь себя на покой, все свои азы и буки и веды.
трупик студента в дырявом белье, ты пробираешься к трупику боком
видишь беднягу прибило к земле. холодно, пусто, темно, одиноко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317459
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 09.04.2012
Я захлебнусь этой нежностью неизлечимой.
Тенью застывшей холодный молчит телефон.
Ты мне приснись, я тихонько тебя просила.
Пусть будет долог и сладок тот ласковый сон.
Ты мне приснись. Легким ветром, что кутает душу,
шалью небесной, звенящим лесным ручьем.
И расскажи мне о снеге... я буду тихонько слушать...
будь моим сном...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328865
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 09.04.2012
я назначаю ей свидания,
как психоаналитик - усиленную терапию -
сотрите защитный слой и введите данные
а потом майся, сиди, терпи ее
скоро и сам того не заметишь
а за нами бежит разъяренный быт.
это на всякий случай, или такой фетиш
уходя, чтонибудь у меня забыть?
у ее лица - всего три выражения,
а я говорю ей - ну слушай, серъезно,
хочу пойти на что-то душевное,
а не чтобы вампиры долбились в десна
она отнимает время и денежки
перед каждым сексом - сиди, ешь, пей с ней
почему только всем занятым девушкам
интересны мои стихи и песни
не можешь сердцем - ловчишься натурой
иначе и скука и страх и плач
любовь, как квартира с небольшой квадратурой
где строишь хаос, а выходит - срач
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300506
дата надходження 17.12.2011
дата закладки 07.04.2012
Ти ніколи його не знала. Він просто був -
у зеленім, як пляшка, светрі і без пальто.
Вік невизначений, і зріст, і вага… Мабуть
що про нього у цьому домі не знав ніхто.
А в будинку через дорогу, де 6 дверей –
5 із двору й іржаво-сині в кафе «Рустам»,
де на вході китайські дзвоники – «…оберег!» -
там про нього було відомо усім котам.
Чим учора він повечеряв і чим постив,
що читає і чим загорнута ковбаса -
все могли би зеленоокі розповісти.
Тільки слухати їх приходив лише він сам.
Ти дивилась на нього інколи з кухні вниз:
як запльовані кляття зчісував на котах,
як жалів голубів, підсаджував на карниз,
як отрушував пил з невидимого пальта,
говорив до людей, до тіней, дерев, хоча
він ніколи не забалакував до небес…
Ти зливала потому в мийку холодний чай,
а світанок у стоки міста зливав тебе.
Часом він підбирав вологий брудний папір
(посушити і готувати на нім обід)
і опалий вишневий цвіт, що ділив навпіл -
невшкодованим голубам і живій тобі…
Якось в лютому він відлюднився - став святим.
Тітка Ліда з кафе казала «Пропав – не п’є!»
На районі заголосили усі коти.
А для тих, що його не знали, він все ще є.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326474
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 01.04.2012
… А буває, тобі мовчиться -
так, що стіни твоєї суті
утрачають звичайну пильність
і замислюються на трохи.
І тоді, мов нічні злочинці,
проникають у тиху сутінь
почуття, що зайшли на кпини
і слова, що зійшли з дороги.
Зустрічаються тут і коять
непристойно відверті вірші,
що тримати хіба на виріст
кругозору – такі правдиві….
Ти ж натомість метеш покої
і вердиктом «Буває й гірше»
виправдовуєш власну щирість,
провокуючи рецидиви.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326224
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 01.04.2012
Той, хто колись проклав дорогу до пекла,
певно що сам по ній прошкував нечасто,
чи не волів минати зустрічні схили,
або ж не знав що є обхідні шляхи.
Як би воно не було, та в результаті
той, хто колись проклав дорогу до пекла,
вивів її притьмом на Твоє обличчя
і перетнув маршрутом Твої вуста…
Так, наче камінь кинув у тихі води.
Колами розійшлася непевна слава:
хто б не ходив – хоч сам Люцифер – тим шляхом,
тут, на губах, оступиться чи ковзне.
Іншим розвага – сторч головою долі,
падати на вуста і нестись до дідька –
хай і непрошеним… Тільки ж лихе прокляття
тим, що до пекла носять сиру смолу.
Хлюпає з повних відер на биту стежку.
Стільки уже смоли тут було розлито,
що не встигає виміситися пилом
і не всиха на сонці у чорний прах.
Губи твої – в’язкі, як липнева спека,
тільки торкнешся – тягнеш їх за собою:
й темні сліди, що їх не замастиш мирром,
й пекло, куди вони заведуть колись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325907
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 01.04.2012
Оставить бы море в тебе,
Наполнить, глубоко, мир Везувием.
До пределов твоего вдохновения
Выпивать каждый миг, пьянея от радости.
Знать бы дорогу к вечности,
Перелистать, перемыть ее прошлое
И найти там далеко в сердце Эйфеля,
Что оставил он………………
А во французских булочках есть неизменная истина,
Так как в берегах, которые самый большой корабль оставил не тронутыми,
В тебе есть сходство и с истиной, и с кораблем,
Да и с вечностью, как без нее……….
Была бы смерть, вместе б умерли,
Был бы дождь, презирали горячее солнце – ведь, да?
Но давай оставим все…успевая улавливать миг,
Вытеснение трусости – силою,
Как красноречиво молчанье ворует слова,
Как вяжется бантик, на косичках у маленькой девочки,
Как он остается у мальчика на руках,
Как мастерски сон наполняет уставшие, дневные глаза,
Засыпает все…………………..
Оставь море в себе,
А я наполню твой мир Везувием,
Может глупо искать свободу везде,
Но я дальше ищу,
Доверяя и веря тебе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326423
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 31.03.2012
Выпить больше. Тебя. А потом захлебнуться сном.
Поменять все причины на стертое "я не знаю".
Заблудиться в мгновеньях, пустой календарь листая.
Обжигаться минутами, прожитыми потом
без тебя. В невозможности пригубить,
в глупой сонности пришлых в истоме чужих мгновений.
Я зачем-то с тобою срываюсь на откровенья,
чтоб потом не суметь, не пытаться тебя забыть,
потеряться в тебе. Оборвать свои паруса,
покориться твоим ветрам и твоим компа'сам.
Понимать, что попытки остыть навсегда - напрасны,
и во сне видеть снова и снова твои глаза...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326230
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 31.03.2012
Говорят, что Драконы умеют исполнять желания…
Да! Особенно если хорошенько почесать их за ушком, да накормить к тому же малинованым вареньем…
А ещё говорят, что если отрезать дракону хвост, он от вас никуда не улетит…
Ко мне на днях залетел один.
И все ничего, но на тот момент особой радости я не испытала, он же вылитый Дыжигурда, только с крыльями…Залетел, стал паясничать, себя нахваливать, рыжими патлами трясти, глотку драть: мол умею, загадывай свое желание, прикладывайся к уху, ну или куда хочешь, я и желание исполню, и …
И, главное прыткий какой, я только ножницы в руку, держу тихонечко в кармашке, шарфиком прикрываюсь, на всякий случай, а он все вертится – и там его почеши, и здесь я хорош …ну, вылитый Джигурда, а рычит то как, сексуально…ух, дух захватывает!
Битый час с ним возилась, а он , как знает что-то - ни минуты посидеть спокойно не может, я уже подумала, может ему информацию кто-то слил, или кто свой в моей голове работает…
Ума не приложу.
- Вот и не прикладывай – ехидно так протянул Дракоша – и ножницы то вынь из кармана, и в сторону, в сторону отойди…
- Всё, спалил… как узнал - спрашиваю - неужто агенты имеются?
Драконоджигурда подозрительно нежно, почти по детски склонил набок голову и молвил - Конечно, красавица.
- Нет, не верю! - запротестовала горячо,- я своих в голове всех знаю!
- Всех, да не всех!
- Не может быть, чем докажешь?!
- А вот вчера-сь, в театре, коньячок пили - пили, пряничками закусывали – закусывали, ручки-то не мыли…
-Так что это выходит, я вашего брата проглотила? Скажите тоже… Я бы точно заметила!
- Да уж куда вам заметить было, милочка, вам же только дай, то и дело гадость всякую в рот тащите… А он, бедняга, едва проскочил меж резцами…
- И что теперь - заискивающе осклабилась я - кто мое желание исполнит…ну, Дракоша, прости, будь Человеком!…
Говорят, что Драконы умеют исполнять желания…
30.03.2012г.
( иллюстрация из интернета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326308
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 31.03.2012
А она теплая,
А она греет…
Мечта…
И всё понимаю…
Но мысли мои не смеют не думать, не знать о тебе.
А оно быстрое,
А оно тает…
Время…
Биением отмеряю,
Но замедлить его не сумею, прикладывая руки к вискам
Напрасно…
Глаза ласкают
Твои губы…
Все тленно…
Любовью любовь не измерить, разливая, словно мед,
Мольбы.
В белом пространстве,
Или в бесцветном,
Или в необозначенном признаком любого бытия
Коснись холста
Росчерком алым,
Самым бессмертным среди смертного чада.
Пером ли, кистью ли…
Или пусть это будет моя помада
На вороте рубахи,
Нет, где-то гораздо ниже – на манжете,
целуя благодарно твои запястья
За острие любовного терзанья,
За свободу!
Пусть это будет моя помада.
Или вспышка сигнальной ракеты!
...Прострелено время,
Взорвано на осколки мгновений,
На мартовский сход
Почерневших от старости льдов,
И сложено в крик,
Отмыкающий небо
Бесхитростным древним ключом журавлей…
И шёпот:
А она теплая,
А она греет…
Меч-т-а-а-а…
Как же с ней расставаться?
навсегда...
На-все-гда…
26.03.2012г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325140
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 27.03.2012
Я пускаю тебя по венам,
словно дозу. В одно мгновенье.
Ломота не-прикосновений
отзывается каждодневно
и проходит с твоим касаньем,
изгибая навстречу спину.
Опьянительно, по-кошачьи.
Наполняя амфетамином
мое тело. За клеткой клетку...
Чтобы голос внутри твой слышать.
Я пускаю тебя по венам,
становясь на мгновенье ближе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325151
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 27.03.2012
Это так просто - считать по ночам сентябри,
плакать в молочную реку непрожитых судеб.
Это так... в полночь тихонько окно отворить
и разменять на дыхание запертость будней.
Эта... затертость, что въелась и гложит внутри,
эта пошрамность твоих и моих ожиданий
кошкой cкребется, срывая твои расстоянья,
до исступления хочет с тобой говорить,
пить твои выдохи, слушать твои слова.
Это так просто... пока я еще жива...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324843
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 25.03.2012
Оставь мои листья, как только разучишься ждать -
пусть ветер несет их в страну, где упрямо верят.
Где лето, как пес, ожидает за серой дверью.
Где, делая вдох, можно просто беспечно летать...
Оставь мои листья горячим тончайшим ковром
на стоптанных тропах, ведущих назад, к возврату.
Где грусти становятся просто забытым сном,
а радость врывается в сердце всегда внезапно
пронзительным светом, звенящим живым ручьем.
Оставь мои листья в тех снах, где мы были... вдвоем
Плейкаст автора LaurA http://www.playcast.ru/view/1795972/
a72c86636f65c858b9a5aa302083cfd8e6585d33pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324650
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 25.03.2012
Малеча Катя називає людей «дУбилами».
І каже: "Це - із поганих слів".
Холоднеча виживає із грудей, задубіли ми.
Я згодна, Катю, на твій гнів.
Несамовито вбито в людства співчуття.
Духовний заколот, колапс вогнів.
Відкрите цілковите безумство почуття.
І невгамовний світ почервонів.
Ера Байдужості чужого болю.
Нам би соромитись, ан ні.
Хіба що помістити нас в неволю.
Якщо здійснитись цій війні,
Можливо б трепіт відродився.
А поки що слова Катрусі
Правдиві, влучні і прості.
Нам рухатись у тому русі,
Щоб із коліна підвестись.
А поки що, я, Катю, згодна.
«дУбіли» ми в своїй душі.
Щоб річка була повноводна,
Туди повинні йти дощі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322881
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 24.03.2012
Шовкова ніч танула…
Блукали тіні, цілувались метелики,
Струшували зорі пил…
Холодні стіни мовчали свої таємниці…
Танок самоти підпалює свічці пуповину, аби вродити мить.
Пітьми згорають, осідає кіптява на скляну пастку ліхтаря.
Пальці замість пензля.
Стіна імлиста споживає мої письмена
І на ранок, сплячу мене торкатимуть чиїсь голоси,
Брутальне місто збожеволіє від човгання підошов…
Від часу.
Метеликами пальці
Торкнуться лоскотно плечей…
Добрий ранок добрих людей підніме на ноги.
Встану!
Поцілу…
Поцілунок жагучий…
Палить мене з середини близькість твоя.
Шифоном червоним сповитий мій стан, очі, вуста ..
Зволожені…
Долонями вогню огорнене єство моє,
Вогнем долонь…
Пелюстками півоній рожевих шлях мій стелиться…
Я стелюся.
Серцю ліками голос твій…
Голос тіла твого!
Патокою світ налитий,
Сном вчорашнім розморений, лінню вигнуті воску тіла…
Ледь торкаюся стопами…
Тіні губляться поміж квіт,
Метелики любляться на півоніях,
На вустах моїх зоряний пил…
Ніч танула…видихала зі стогоном…
Вітер гортав пелюстки.
Ніч танула, шовком танула ніч!
Я………..
Ніч!
муз. супровід:Peter Gabriel - The feeling begins(Passion)
03.03.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318657
дата надходження 03.03.2012
дата закладки 03.03.2012
Коли пройде останній гість,
Ми зустрінемо на вокзалі час, він зібрався їхати у
Завтра лежать наші зруйновані стіни…
Берлін.
--------------------------------------------------------------------------
Належить вдягати зимовий одяг, коли обморожує тіло,
Цілувати обвітрені губи, бережно і випадково,
Кусаючи вістря ножа, порізати мову і тільки тоді говорити,
Мовчати, жити, лишатись в історіях придуманих, нафантазованих,
Мертвих, живих в майбутньому перефразованих,
Змінених, складно-читабельних.
Я кажу, що вони не правильні, не мають рації,
Але лишають реальності, щоб про неї замислитись.
Немає випадкових зустрічей,
Значить потрібно було, щоб зустрілись,
На годину, секунду і навіть шістдесят п’ять:
«- Ексклюзивно! Не продається»,
Білі стяги лишають тим хто не чекає нічого,
А мені потрібні трофеї, тому і війна, тому «- Я за неї!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317921
дата надходження 29.02.2012
дата закладки 03.03.2012
Нагадай…
У цьому безболісно п’янкому небі
Де моє вписано щире ім’я?
Я вже нездатна відрощувать крила,
Вшивать намистини натомість очей.
Шанси злетіти відлигою змило.
Мов прілий німий очерет,
З даху розгублено зрину.
Тримаючись за линялі паркани
За дроти,
За вікна,
Що мов дзоти
Суворо в вічі дивляться мені..
Я тану!
О, небо, я тану!
І де та остання манна?!!!
Збиваюсь під похмуру тінь,
Під корінь стікаю
І дзенькаю об криги шмат,
Мов стрілка вперта в циферблат,
Благаюча затримать плинність часу..
Я тану.
Долоні туляться до шибки,
До кожної борульки-стрілки,
Щоб клаполь лютого урвать
І залатати в серці рану його пекучим поцілунком,
Його міцним слівцем,
І віковічним сміхом снігу
Помилувать в останнє слух…
Залишу хустку…
Висмикну стрічки
З нікому непринадних кіс…
Защо?!
Я тану,
Мій світанок, защо, ці рани
Стікають с пагорбів грудей
В стрімкі потічки?…
В річку…
Наворожи ще день,
Ще нічку…
Тулись, зав’язуй в вузлик дрібку льоду
На згадку про зимову вроду.
Дивись у воду.
Нагадай,
Де в цьому болісному небі
Моє написано ім’я?
…зима…зима…зима…
Нема, нема…
Нема.
24.02.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316494
дата надходження 24.02.2012
дата закладки 25.02.2012
Наш чай...И светом размыто дыхание,
Оконный вечер города сжавшегося ,
И трепетность, и тишина касаний,
понятно всё,.. лишь только взглянешь
Мой мир лоскутный, необычный,
стал удивительным и пёстрым.
И я молчание своё оставил
с точками, тремя,... - на утро
Мы тихо провожаем вечер
в огни вечерних фонарей,-
дела все отложив для встречи.
И, лишь тепло коротких слов,
берём с собою.. до рассвета...
"Любимая, спокойной ночи, добрых снов.."
оригинал текста
автор: Юра...
Віконний вечір стиснутого міста…
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315775
Наш чай… розмиті світлом подихи,
віконний вечір стиснутого міста,
невпевненість і тиша дотиків,
лише єдиний погляд твій… і стисло…
Мій картатий світ незвичний,
став напрочуд різнобарвним,
і мовчання я залишив
з трьома крапками… на ранок…
Проводжаємо цей вечір
в жовте світло ліхтарів,
й залишаємо всі речі,
лиш тепло коротких слів
беремо з собою… до світанку…
«На добраніч, гарних снів...»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316005
дата надходження 22.02.2012
дата закладки 25.02.2012
Спелого яблока лунный омут,
звезд перекисшее молоко.
Жадные окна чужого дома
небо лакают голодным ртом.
Что-то незрячее плачет в реку.
Капли - как дождь из пустых глазниц.
Дно отзывается зыбким светом
и отраженьем забытых лиц.
Месяц в небес полушубок липкий
прячет от мира свое лицо.
Стылая ночь перетертой ниткой
штопает тихо своё крыльцо.
И, потянувшись, зевает кошкой,
к чашке рассвета забросив нить,
чтобы за день отдохнуть немножко,
и на закате затертой плошкой
новые сны на траву пролить
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316283
дата надходження 23.02.2012
дата закладки 25.02.2012
У алых маков - нежная душа,
а лепестки - как тоненькие крылья
воздушной бабочки.
Тихонько, чуть дыша,
к ним прикоснешься...
Солнечною пылью
их серце светится
и бьется там, внутри.
Они так хрУпки
и чуть-чуть печальны.
И кажется - они закат венчают
с началом ночи.
Или окончанье ее
с улыбкою зари....
Плейкаст автора LaurA
http://www.playcast.ru/view/1636146/
05b0bef751a95bfbb3897b69a1b0efc04ef1deffpl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316018
дата надходження 22.02.2012
дата закладки 25.02.2012
милуйся сміттєвими звалищами і густими вогнями
замиленими оченятами кліпай наївно,
тримай спину рівно
коли зупиняєш блискучі автівки
й тоді коли скалишся щиро усім,
немов на арені цирку...
ти прокидаєшся в шлунку своєї зірки,
тієї, що шлях твій повинна робити світлим.
ти бачиш як юні і вільні ковтають омани літри,
а потім лаштують на чесність тобі перевірки.
ти надто для себе чужа і тобі не спиться,
вдягаєш власне ім'я,
коротшу за пам'ять спідницю
й прямуєш вздовж лінії лісу,-
подряпана і зашкарубла
та все ще актриса.
тримаєш донорські сни в опустілих легенях,
усе видихаєш ментолові усміхи,
мантри священні.
і в пошуках завше вивчаєш старі афоризми
щоб влучно жбурляти їх в стіни
чужої харизми...
та перш ніж заснути малюєш обскубані крила,
рахуючи поспіхом кількість психічних відхилень.
і можна б дивитись це шоу без дивної втіхи,
горіхи чекання як вже пограбовані мушлі.
м'якушні бажання, інтриги й потоптані фіги
і кожен хто все ще сміється -
загубленомужній.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315220
дата надходження 19.02.2012
дата закладки 21.02.2012
Можливо це в останнє…
Білим смухом зваблює небо.
Теплий, мов довірливе собача,
Сніг торкається поглядом,
Зніяковіло лягає в долоню.
Якось не зручно порушувать спокій
Бездоганного білого дива…
Довгі вії опущені долу,
Перший крок дратує тонку безпорадну мембрану:
Хрусь!
Радо луснув спокій, давно остогидлий!
Хрусь!
Хрусь, хрусь, хрусь!!!
Ще раз з розгону гострі леза долонь
Ділять простір на небо і землю!
Кучугури дзвінкого кришталю
Розпродують сміх.
Клубочеться видих, звивається вдих…
Я назустріч лечу!
Струшуй з вій моїх загадкові кристали…
Розмалюй візерунками літа
Мій язик, піднебіння, вуста…
Неслухняні скуйовджені коси
Залоскочуть тебе,
Мов русалки,
Затягнуть у вир…
Носом собачим вологим торкається сніг.
Зазирає у вічі довірливим поглядом теплим
Можливо останній
П’янкий снігопад…
16.02.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314360
дата надходження 16.02.2012
дата закладки 21.02.2012
Чтобы выжить - ты пишешь на листьях чужие сны.
Ты встречаешь ладонями холод. Боишься дожить до весны.
Обрываешь все нити, что связывают меня с твоим миром.
Закрываешь двери. Меняешь на них замки.
А потом меня кормишь словами. Опять с руки,
не боясь, что я спутаю все твои и мои эфиры.
А потом ты ложишься спать, обнимаешь ночь.
Я пытаюсь заслоны все, стены все превозмочь.
Бьюсь в стекло твое птицей. Без-звучно. И ты не слышишь.
Время ранит сильней, чем твое стекло.
День стирается ночью. Призрачно и легко.
Я целую твой берег. А ты опять далеко. Время дышит...
Я пишу тебя инеем на выбеленном стекле,
я рисую на крыльях узорами белый снег,
вытираю следы на дорогах, что ты ко мне тихо чертишь.
Обнимаю за время, снимаю замки с петель,
зацеловываю шрамы, что там, на твоей спине.
Заговариваю все раны, что нА сердце. А в окне гаснут свечи,
те, что нА небе нынче зажглись. А ты
с каждым утром сводишь развЕденные мосты.
Я вымаливаю тебя снова у темноты
каждый вечер...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313218
дата надходження 11.02.2012
дата закладки 15.02.2012
кажется маленькие слова
больше не умещаются внутри
толкаются маются
дробятся на слоги
и вновь превращаются в слова
новые или старые повторяющиеся
плачущие и улыбающиеся
все те что так хочется
выплеснуть из ладоней души наружу
но голос словно простужен
звук заперт внутри
огнем горит
жжет
вырывается
болью смеется бьется
и эхом ему отдается
ветер
путаются закаты расветы
где ты
я так хочу тебе все сказать
продышать прокричать
но
звуки заперты
на тысячу разных замков
как мне избавить их от оков?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312035
дата надходження 07.02.2012
дата закладки 15.02.2012
Скрип, скрип, скрип…
Небесні маестро з розуму зводять.
Доводять до сказу
Смичками морозу струни дротів
Скрипалі.
Бринь, бринь,бринь…
Зриваються стріли бурульок
З гілОк яблуневих садів -
Полюють
Амури.
Не мерзнуть їм руки
Смикати нерв тятиві?
Киплять під ногами у неба
Світанки земні.
Туляться щічка до щічки
Намистини калини
Червоні.
Б’ється серце у кожній краплині
Пурпурового спалаху
Літа
Під тонкою сукенкою плоду.
Вмить звільняться,
Стечуть ароматним клейким
Рубіновим відблиском
соку.
Лишень торкнуть за душу улесливі
Грудня слова.
Знов піддасться стривожене серце
Наполегливим пальцям й вустам
Бездоганного легеня в білім жупані…
…і проступить сміливо кохання з грудей…
Знов полюють Амури.
Хтиво входять їх стріли у винні міхи,
У чеканням наповнені кубки,
В наповнені медом барильця,
Щоб хмеліло мене
Не спростоване часом кохання!!!
30.01.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310257
дата надходження 30.01.2012
дата закладки 08.02.2012
Картинка мені прийшла у сні.
Сон супроводжувався піснею, деякі слова запам"яталися .
На мій подив, по ним пісню вдалося розшукати в Інтернеті.
(Малюнок - gala.vita - див. в фотоальбомі і в кінці сторінки)
Сумерки Волхва
Музыка - "Васудэва"
Текст песни - "Васудэва"
Ветер дует песок время томна.
Месяц ходит кругом, солнце - ярко.
Утонула река в Океане -
Не найти ни конца и ни края.
Этот Черный Огонь в моем сердце
Растопил и зажег мою Душу.
Непостижимая Песня:
Моя Земля горит, моя Душа горит
В Звездном Свете,
в Черном Небе.
Собирается в путь Светлый Город.
День и ночь понесли колесницу.
Сто веков пронеслось за мгновенье.
Опустел Город, жив лишь возница.
Этот Звездный Огонь в моем сердце
Растопил и зажег мою Душу.
Непостижимая Песня:
Моя Земля горит, моя Душа горит
В Черном Свете,
в Звездном Небе.
Оглянулась Душа одиноко -
День и ночь, жизнь и смерть - сердце пусто.
Позабыл сам себя в Вечном Круге.
Чудный Голос зовет у Истока.
Этот Жгучий Огонь в моем сердце
Растопил и зажег мою Душу.
Непостижимая Песня:
Моя Земля горит, моя Душа горит
В Ярком Свете,
в Вечном Небе.
Кто ж не плачет в сердечном просторе.
Глаз роса - чудный Голос Покоя.
В миг Ни-света-ни-тьмы - где же горе.
Дух Душою пылает на Воле.
Этот Яркий Огонь в моем сердце
Растопил и зажег мою Душу.
Непостижимая Песня:
Моя Земля горит, моя Душа горит
В Ясном Небе,
в Чистом Свете.
Серебрится Луна в небо темно,
Золотой купол ночью окутан.
Океан возвратился к Истоку,
Чудный Голос струится безмолвно.
Этот Ясный Огонь в моем сердце
Растопил и зажег мою Душу.
Непостижимая Песня:
Моя Земля горит, моя Душа горит
В Чистом Небе,
в Ясном Свете.
Ветер дует песок вечна рока,
Месяц ходит кругом, солнце - ярко.
Утонула река в Океане.
Дивный Голос зовет у Истока.
Этот Чудный Огонь в моем сердце
Растопил и зажег мою Душу.
Непостижимая Песня:
Моя Земля горит, моя Душа горит
В Ясном Небе,
в Дивном Свете.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310711
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 07.02.2012
Как это странно - нам лето сегодня снится.
Солнце ласкает лучем осторожно кожу.
Ветер тихонько надышит мне на ресницы,
шепотом свои рифмы стихами сложит.
Медленно. Словно спешка мешает слушать.
Ласково - словно в пальцах хрусталь тончайший...
Ветер слагает песню и слушает душу,
чтоб камертоном настроить ее. Без фальши...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311786
дата надходження 06.02.2012
дата закладки 07.02.2012
твої руки - то човни,
що губляться на поверхні обмілілої річки сну.
твої руки - то перевертні,
спраглі до ночі і тіла.
зоряний пил на обійсті лютого,
розбрискується місяць на наші голови.
проникає він в погляд твій
і наповнює річку сльозами солодкими.
руки твої малюють безмежні полотна,
тонуть човнами у думці моїй,
збирають мед світанків і мовчань.
руки твої пливуть розмірено,
відточують звучання безголосе
і повертають до нашого берегу...
руки твої - то човни,
що губляться на поверхні ночі
і гублять...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310913
дата надходження 02.02.2012
дата закладки 03.02.2012
А знаешь, милый, -
только я усну,
моя душа меняется с твоею.
Ночь путает твои шаги за дверью
с моими,
ласковому сну
сплетая из вчерашних звезд границы...
Спи, милый мой, -
я буду тебе сниться....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309378
дата надходження 26.01.2012
дата закладки 29.01.2012
Щоб мрії збувались – потрібно, напевно…потрібно просто мріяти! (Люблю тебе, падлюка)
.................................
…і я тебе…
Дожовуй і допивай,
Розталі спогади й сніг,
Кров холодну, яка тільки під холодною шкірою,
Коли хтось помирає в автокатастрофі,
Ожеледиця,
Снігопадами,
Швидкість – гаряче.
Можеш лишити все в своїх записах,
І рукописах, які не згоряють, лише у каміні,
Лише під звуки хриплої тиші і кроків,
За вікнами, дверима, очима…
Тінями…
Можеш знайти мене, сьогодні не граєм в хованки,
Перебинтовані твої руки, писати не можеш,
Тоді шукай. А я буду серце твоє пальцями, як сліпець,
Читати меланхолійними зимами, вона вже давно не одна,
І не перша, та й не остання, ти ж знаєш,
Кожен рядок прочитаний, має здатність відтворитися знову,
Має здатність торкнутися пальців, о як вони пестили,
Лишали вм’ятини та ім’я…Кожне слово повертається знову,
Як зима, передбачувана і постійна…
Хей, містер, треба не спостерігати, треба спробувати жити,
І Вам сподобається, я даю таку кількість,
Як і Гор Вербінскі «на краю світу», для своїх піратів,
А я для тебе. Можеш отримувати цей екшен,
За пів кроку до неба, я тут, тримай мою руку і «джампінг».
Ми над рівнем моря, на рівні громів – нетутешні,
Але поселенці перші.
Інколи навіть холодні поручні вечірніх кафе,
Нагадують твою каву, твою зиму і мрії,
Які збуваються, бо ти знаєш велику таємницю,
З часом і вона стирається, але ти мрієш…
А поки і я буду жувати меланхолійну зиму,
Адже вона не така грандіозна,
Як показує Тарантіно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307607
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 29.01.2012
Упрячь меня в тот уголок души,
где не найти.
Туда, куда чужому не пройти.
Сотри пути
и убери все знаки,
как ластиком на листике бумаги
ненужные слова в конце строки...
----------------------------------
molfar
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=11888
Сховай мене у глибочінь душі -
де не знайдуть,
Туди, куди чужим закрита путь.
Нехай рядки
і знаки будуть стерті,
як гумкою на аркуші подертім
стирають те, що хочеться забуть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308998
дата надходження 25.01.2012
дата закладки 26.01.2012
Ты тихонько замри,
пробуждаясь в зари
И меня не зови
Не надо...
Я проснусь и уйду
В тихий парк забреду
Мы с тобой - визави
Не рядом...
Тихо гаснут огни,
Сдают смену они,
Солнце встанет вдали -
Мне отрада...
Пряный вкус на губах,
Дрожь волненья в ногах
Я пьяна от любви
У тебя есть преграда...
Не трамваев там звон,
А души моей стон,
Боль прошу - оживи
Дам тебе... яду
Вот и встала заря
Отболела, а зря
- Не гневи... не реви...
- Это кто говорит?
- Твоё кредо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308831
дата надходження 24.01.2012
дата закладки 24.01.2012
Хтіла пізнати
Чари...
Чи ви босоніж танцювали снігом?
Спочатку видивлялися у хмарах,
Початок березня, відлигу,
А потім,
Легко ставало і тепло...
Ступати,
сходячи потом
Зі страху.
Серце мерло
І в п’яти
Втікало маленьке дівчисько,
Снігу боялось зім’яти:
Холодно, лячно і слизько…
Чари
Хтіла пізнати,
Себе зіштовхнути з подушки,
Просто в хурделицю з хати,
Сніжну гортаючи стружку.
Чари…
Весною в садку запашіло,
Танула крига, ніби примара,
Я танцювала, радіючи тілом!
Чари, спиваючи чари…
24.01.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308766
дата надходження 24.01.2012
дата закладки 24.01.2012
Дихай спокоєм,
Цигарку кинь на холоді,
Полиш,
Як самітні пагорби, як застрягле авто.
Полиш свої роздуми, нехай їх додумує ніч…
Я давно не бачила стільки білого.
Білі аркуші, не займані
Поетом.
Білі сувої, не розрізані
Кравчинею.
Білі простирадла, не зібгані коханцями…
Ліхтар освітлює шлях…
Кроки стьожками на канву,
Врізаються білим муліне в сходинки твого під’їзду…
Обтрушую сніг.
Ні, це не перший і не останній.
Але пухнастий і грайливий, мов песик в дитинстві,
Мов приставучий мотив знайомої пісні.
Налипає білим войлоком
Вдаване тепло зимового саду.
Я не наважусь тебе будити.
Дзвінок посеред ночі
Зненацька заскочить тебе в ванній,
Чи на кухні…
І невистачить часу, щоб висохло твоє волосся,
Щоб як слід витерти тіло,
Капці на вологу ногу і в коридор, до мене…
Але ж ти знаєш що всі сни теплі і затишні
І навіть на сходинках , на вулиці, серед міста
Не застудишся…
Тому ми цілуємось просто біля вхідних дверей,
Які ловлять гав,
І здивованих запізнілих перехожих
Лякають скрипучим «к-хе!».
Тому ми цілуємось кожен у своїй піжамі
У своєму ліжку,
У своєму сні,
Так заповзято і пристрасно притискаючись тілами.
Крізь вологу тканину відчуваємо пестощі дивних створінь,
Які теж заповзято і гаряче лащаться до ніг, спин, рук…
Сніжинки – нагадуєш, відірвавшись на мить від моїх вуст.
Ні, то нас провокують ангели сну.
Прокидайся.
Я вже виткала килим
Білий.
Прокидайся!
Я вже заговорила зошит віршами…
Прокидайся…
Глянь, це я, вбрана у місячне сяйво, у зоряний смух,
У срібну діадему …
Сніжинки – нагадуєш ти,
Відірвавшись на мить від гарячих пальців…
Сніжинки…
І ми продовжуємо ніжитьсь у віхолі кохання,
Але ж ти знаєш, що всі сни теплі і затишні
І навіть на сходинках, на вулиці, серед міста,
Посеред світу
Не застудишся…
Лише ці заповзяті білі створіння
Поналазять за пазуху,
Завовтузяться попід коміром…
Сніжинки!…Нагадуєш…
Сні-жин-ки…
24.01.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308707
дата надходження 24.01.2012
дата закладки 24.01.2012
Зыбкое равновесие
в свете чумной луны...
Ты окунаешь песенность
в омут из тишины,
ты обжигаешь взглядами
и проникаешь в сон.
Ты отравляешь ядами
с музыкой в унисон.
Что же молчишь, невесела?
Что же не пьешь вина?
Видно не теми песнями
нынче душа полна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308489
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 24.01.2012
цветок лежал на голубом снегу
два антипода сблизились объятьях...
кричало в нём живое естество,
забыв о человеческих проклятьях,
- возьми меня -
быть может я любовь вернуть смогу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307341
дата надходження 18.01.2012
дата закладки 19.01.2012
Заберіть у людини надію і сни, і вона стане найнещаснішим створінням у світі.
І. Кант
Я тебе знайду, обіцяю. Я вже довго, роками шукаю
Ті вуста, що приходять у снах.
Мене сковує страх, дивний стах. Крах ілюзій, крах мрій, справжній крах.
Не покину надій! Не покину! Ти мене зчарувала! Вдягла моє серце у золото чисте!
Поцілунки, неначе намисто ти нанизувала на шию мені.
Я згорів у палкому вогні, уві сні.
Твої губи тремтіли, мов маки, як торкались моїх.
Наче гріх це якийсь? Наче гріх.
Розливався мій здавлений сміх... від цих стриманих і малолітніх утіх.
Як я міг щось жадати від тебе іще? Я не міг.
Обпікали вуста і морозило шкіру. Як уміло мене зчарувала! Уміло.
Не ступити більш кроку ні вправо, ні вліво мені.
Кришталем розсипались слова уві сні.
Я сп'янів. Ти втопила мій розум в вині.
Цілувала вуста. Ми горіли в вогні.Та прокинувшись вранці, ми стали чужі.
Знов чужі. Мов чужі. Так. Чужі. На межі, де кохання давно потьмяніло в іржі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288783
дата надходження 26.10.2011
дата закладки 08.01.2012
Все буквы сложены в углу
и тишина сочится в щели.
Слова оставлены за дверью
в слепую глупую мечту.
В кофейной чашке запятых
две ложки. Намешаю с грустью
(она сегодня не отпустит).
А мир в обьятиях ночных
рисует звездами по крыше.
На тонких струнах-проводах
бродяга-Ветер еле слышно
играет что-то. На часах
давно уж полночь. Засыпает
земля. И тихо-тихо тает
моя горящая свеча.
Я в отражении луча
упрямо отыскать ответы
пытаюсь, рассыпая слог
к ногам.
И тщетно силюсь угадать,
пишу на стеклах мысли: "Где ты?"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304409
дата надходження 05.01.2012
дата закладки 07.01.2012
я збираю вашу схожість в розбитий глечик,
втечі плутаю з долею, в очі сію насіння.
винні у цім божевіллі дороги й скупі прикраси
або ж ніхто не винен...
і ти не КортАсар.
фази моєї хвороби до слів прикуті,
кульки гіркої ртуті вирують в мозку.
мертві нічні кіоски ковтають змову,
брови густі стежками ведуть додому.
ти не напишеш більше мене-мандрівку,
тільки у вогнище кинеш вогку сигару.
гіршої кари шукати обом і годі...
кажеш: "Він- злодій...",
а я все складаю й пишу,
віршем на руки йому висипаю насіння,
віршем чіпляю на пальці дешеві прикраси,
знаючи, що помирають завчасно винні,
знаючи, що не вернеться в цей світ КортАсар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302745
дата надходження 28.12.2011
дата закладки 31.12.2011
А поезда меня уносят вдаль,
метель запутала все истины и карты.
Осталась лишь дорога на январь,
что сквозь февраль спешит в объятья марта.
Слепая ночь прильнула к фонарям,
что льют свой свет пронзительно и сочно,
испить из них и выплеснуть построчно
тропинкой в небо к призрачным мирам.
По млечному, забыв огни земли,
меняя их на вспышки от кометы,
вплетая отблески от призрачного света
в те дали, что давно-давно влекли...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303214
дата надходження 30.12.2011
дата закладки 31.12.2011
Зима зачем-то путает следы,
метель снегами прячет чьи-то мысли.
А ты... ты из какой-то моей жизни...
иначе - почему мы так близки?
И в горле ком. И все твои слова
там, под ребром, так гулко отдаются.
Мне кажется - я сплю и все боюсь проснуться,
и кружится зачем-то голова.
В твоих ладонях - часть моей души,
и потому мне без тебя так грустно.
Я попрошу весну, пусть поспешит -
я так хочу в нее скорей вернуться!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302821
дата надходження 28.12.2011
дата закладки 31.12.2011
Что во мне рвется? - Желание искать ответ?
В твоей. и в моей вселенной. где в туман ударяется голос.
и на темно-сером, твои зрачки-звезды видны как на ладони.
прошу, веди меня за собой как слепого щенка.
В отражении рук, в отражении глаз это правда
Сраженья, тишина, сладость огня.
Спасибо, тебе, спасибо, слова
за тишину, которая ничего не дает, кроме
союза
которого я всегда боюсь. Боюсь оставаться в тебе.
Лететь вниз - а падать в небо. По коже мурашками,
и ты, слишком близко к вечному, холодному,
безликому. Темноте, из стен и инея.
Но защищать тебя готово время, по которому,
ломая синий лед, катятся в пропасть луны с орбит.
Чтобы шум не тревожил, чтобы сон убаюкал,
будет рядом улыбчиво, кротко, присутствовать
кто-то родной.
Слишком сильный порыв ветра. Он обморозил мне пальцы.
Но это единственная планета, на которой я ощущаю голос.
твой согревающий голос. Похожий на альт.
и когда я падаю в черную бездну,
моя мечта - его слышать.
Родной.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296836
дата надходження 29.11.2011
дата закладки 28.12.2011
Изнеженной капелью по листве
стекаю... падаю и... остываю.
Тепла остатки в травы проливаю,
росою опьянив слепой рассвет
как молодым вином, что все еще броди'т.
Игриво рассыпая на запястья
кристалликами капли крови-счастья.
Но осень согреваться не велит
и дышит холодом. Седеющий туман,
набросив легким зыбким покрывалом
на плечи ивы, что и так устала
и лишь дрожит. А осень как дурман
рассудок путает, не ведая сама,
что вслед за ней уже идет зима...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301826
дата надходження 23.12.2011
дата закладки 27.12.2011
Не замечая слов, бумагу изогну в подобие стрелы.
И белым лебедем качнутся рукава
Прозрачно ситцевой рубахи
Шагнувшего в проём стиха…
И будут вновь изорваны клыками ночи строки,
И белым перепачканы ладони ритма,
И выдохнет свеча полтакта
В чернеющее зало потолка…
И полетят
В прокуренные будни,
Как в форточку окурки,
Строчки.
Как сорванные в спешке бусы
Раздарят словно звезды,
Бисер.
Неистово танцуют мысли,
Как тростниковые побеги
Растут
Слова из моих губ...
И не стерпеть
Все оголтелые набеги
Твоих упрямых теплых рук…
И поддаваться дикой пляске
Соединяя в поцелуи
Слов бесконечное дыханье
В жару последнего
Июля…
Слова, как бисер,
Мечутся во тьме…
Как страсть,
Как львица,
Как хищник, мечется во мне!
Собрать в послушный и понятный строй
Петля к петле
Пушистый свитер
Связать.
Все соблюдая правила в игре…
И не сфальшивить…
И не предать!
Самой себя на растерзанье не отдать…
Но…Как?!
Не замечая слов, бумагу изогну в подобие стрелы.
И белым лебедем качнутся рукава
Прозрачно ситцевой рубахи
Шагнувшего в проём стиха…
25.12.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302166
дата надходження 25.12.2011
дата закладки 27.12.2011
Розколихує…
Хвиля вітру розколихує мідну таріль.
Відстань схлипує…
Низ.
Низько падає кожен день
На горизонт лягає парою з димарів
За горизонтом тінь…
Безпросвітний день
Безпросвітний дощ…
Падає, падає…
Білим, дрібним диханням
Починається біг.
Кроком невпевненим не зіжмакай,
Не зібгай його спокою!
Сніг…
Не розбий тонку грань
Між його поглядом
І своїм …
Секунд десять незмінна
Тонка волосінь
На гачок підчепить
Мить!
Непорушну,
Тонку
Лінію.
Незалюднену глибочинь.
Білого кольору нить втягнута в вушко зими
Голки вістрям сколота
Чорна пучка землі.
Вишивкою нашвидкоруч,
Замовлянням, шепотом
Спинена кровотеча часу.
Спить
Мить.
Кроком невпевненим не зіжмакай,
Не зібгай його спокою!
Сніг…
22.12.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301600
дата надходження 22.12.2011
дата закладки 22.12.2011
Хтось плаче тихо, хтось ридає вголос
Втрачають душі зраджені коханці
Судилось... Не судилось... Не збулось!
А ви бездушні тут, лише вигнанці.
Чиясь душа вороні на крило
Пошарпане до невпізнання
Летім. Куди? Хіба не всеодно.
Лише б подалі від вже Екс кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301043
дата надходження 19.12.2011
дата закладки 22.12.2011
Шепоче хтось... Ні, вітер,
І сльози ллє... Це дощ.
Це чиясь тінь? Гра світла,
І ти, одна, на площі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232939
дата надходження 04.01.2011
дата закладки 22.12.2011
Бывает ли прекрасней что-то чем
Под ярким солнцем ранним снег пушистый
Рождаються под ним светлые мысли
И в голове нет места для проблем
Есть что таинственнее снега в ночь?
Под серебристыми волшебными лучами
Когда луна беззвучными словами
Ему отдаст секреты все и мощь
Я знаю есть, и так неимоверно
И завораживает красотою очи
В неосвещенной и безлунной тихой ночи
Без украшений спящий за окном
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301438
дата надходження 21.12.2011
дата закладки 22.12.2011
Несорванность моих нелепых фраз
с обветренности губ печет смолою
растопленной. Водою дождевою
умыть смогу ее. Усталость глаз,
окрашенных бездонным ожиданьем
в цвет вишен, за ресницами упрячу,
как за чадрой. Нет, милый - я не плачу.
Я солью осыпаю расстоянья,
чтобы познать, как близок сердца стук,
как дорого прикосновенье рук.
И нежных пальчиков дрожащее касанье
мне память лечит, как живой водой.
Я нарисую на стекле дыханьем
несмело... образ твой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301387
дата надходження 21.12.2011
дата закладки 21.12.2011
Прокидайся,
ранкове повітря пестить струмом,
врізається шумом в кришталь віконну
й солоне сонце холоне за два натхнення,
ти, схоже, геній і я готова
складати дрова твоєї слави,
до кави дрібки себе жбурляти
і говорити про фатум клятий...
так, я готова тобі писати.
сипляться з мене пророцтва зовсім безболісно,
цукрові пустелі перерізають горлянки спрагою
і ми народжуємся однієї ночі в різних світах.
пишуться тексти з швидкістю ледачого вітру,
твій зоряний час застрягає в моїх очах і наливає їх соком.
я зовсім тебе не оплакую віршами,
зберігаю лише десятки твоїх відображень на своїх руках,
а ти ще й не знаєш про вірність слову твоєму.
прокидайся,
вже скоро осипляться золотом літери твого прізвища,
обірвуться сни вереском мелодійним.
снодійне опустить на ліжко цю кару щоденну,-
ти геній,
ти мусиш про нас писати...
так, геній,
я ж - фатум...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300341
дата надходження 16.12.2011
дата закладки 19.12.2011
Так же просто, как падать в небо -
целовать, не касаясь губ.
Ты со мною был, когда не был.
Ты так ласков, когда не груб.
Ты мои отнимал запястья,
вытирая свои следы.
Твои нежности - чаша счастья,
недопитая до беды.
Твоих слов золотую россыпь
на молчанье помножил день.
Он свои рисовал вопросы,
но ответов... нет... не хотел.
На ладонях моих остались
капли рос от любимых рук.
Расстояниями прикасаясь,
проникают по кро'ви вглубь.
Неотмоленностью порыва
открываю свой мир тебе -
разломи на две половины,
чтобы первую проглядеть.
Продыши меня горьким дымом,
обними серым вдохом туч...
День расплакан осенним ливнем
на последний закатный луч...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300580
дата надходження 17.12.2011
дата закладки 18.12.2011
Твій час запізнився на вісім рішень, на вісім подвійних кав, він дзвонить тобі, щоб прийшла раніше, щоб він тебе не чекав, бо в нього сьогодні звільнився вечір, бо завтра в нього більярд, а ще тренажерка, і інші речі, в щоденнику їх мільярд…
Ти часто червоним малюєш губи, і носиш куртку-балон, він купить тобі натуральну шубу, і абонемент в салон, бо друзі, партнери, і всі успішні, і дами на рівні теж, бо в моді сьогодні не колір вишні, а чисто французький беж…
Твій час запізнився на келих брюту, твій шанс полетів в трубу – могла би прожити свій вечір круто, із понтом, не як-небýдь, могла б спілкуватись з достойним панством про інвестиційний фон, могла би відчути себе, як паства крутих віайпі-персон.
Ти часто читаєш на підвіконні, і ноги вплітаєш в плед, і вже десь увосьме у цім сезоні збираєшся на балет – не те щоби дуже мистецька пані, балет - дискотека-мім… А ще ти зумієш на барабані зіграти акордів сім…
Твій час запізнився на ром баккарді – з півлітра, хоча не факт; він скаржиться – день в нього був не в фарті, димить піаністу в такт, і каже, що прагне трохи забутись, і хоче випить за вас, і ти розумієш, що значить бути не там у потрібний час.
То ти недолуга, а він хороший – працює, кудись росте, і ти з ним завжди у числі запрошених, а часто і віп-гостей. І мамі твоїй він такий як треба, а мама завжди права, але коли він пригорта до себе, тобі болить голова…
І в каві твоїй зо три ложки цукру, і жодного коньяку, ти любиш, як ніжно лоскочуть руку, а він лоскоче щоку, а ще не цілує твої повіки, а їм так бракує губ, і якось так хворо.. і треба ліків від бежу, імпрез і шуб…
Твій час запізнився.. а втім, сьогодні – його запізнився час, колонки твої – і старі, й немодні – тебе затягнули в джаз… І ти розумієш, що ти в подальшім не станеш для нього всім. І він зрозуміє, що досить фальші… дзвінків десь за двадцять сім…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300251
дата надходження 16.12.2011
дата закладки 16.12.2011
Сыграй мне, скрипка, -
так хочу услышать
твои рассказы о любви и неге.
Свой сон, укрытый нежным пухом снега,
напой мне
в звонкой вышине.
Пролей чарующие звуком ритмы.
Будь шепотом листвы и чайки криком,
сливающимся с трепетной волной.
Напой мне, скрипка,
голос свой открой
для мира.
Стань частицей света,
что в сердце проникает на рассвете
и властвует над ним, как фараон.
Напой мне, скрипка...
Твой протяжный стон
чарует душу.
Мне напой...
позволь тебя лишь слушать....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300306
дата надходження 16.12.2011
дата закладки 16.12.2011
Довгий, довгий шлях —
і ніхто не йде навстріч,
лиш осіння ніч...
(Мацуо Басьо)
Одна крапля живого
Довгу ніч розфарбує.
Безкінечні тумани…
А вибухне в серці пуп’янок світла -
Крильця стукнуться об стінки скрині.
Озвуться до мене,
Обіб’ють лусочки ,
Обтрусяться листям осіннім.
І впадуть любовні зітхання до ніг,
Під гострі підбори морозів…
Метелика жаль…
Гострі кігтики осінніх доріг
Чіпляються за паркани,
За поділ старої дублянки,
За самотні очі поверхівок…
Я йду назустріч…
02.12.2011р.
(автор малюнку gala.vita)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297301
дата надходження 02.12.2011
дата закладки 04.12.2011
Смятой простынью снег под ногами лег,
Спелым яблоком в небе висит луна.
Облака распутываются в моток
мягких нитей на веретенце сна.
Звезды пишут лучами свои стихи,
ветры путают знаки и словари,
но сквозь воздух проглядываются штрихи
слов и чувств, о которых не говоришь.
И, как морок колдуньи с глотком вина,
разливаясь по венам, дурманят плоть.
Я пьяна? Я не знаю уже сама.
Я жива? Не гадаю. - Мне все равно!
Cмятой простынью лег под ногами снег,
лунный ветер стучится в мое окно.
Я рисую зачем-то янтарный свет,
что ложится кошкой у твоих ног...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297580
дата надходження 03.12.2011
дата закладки 04.12.2011
Ну же! Войди в мою ночь!
Не бойся. Останься.
Я ведь земная.
Я - дочь
жаркого танца.
Тайного, неслучайного,
для тебя.
Пальчиками теребя
мои волосы,
пей меня.
Слизывай с губ моих стон.
Лови все ноты
моего голоса,
что тобой опьянен.
С дрожью по коже веди
в тайное ложе
нашей безбожной
грешной-святой любви...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295987
дата надходження 26.11.2011
дата закладки 27.11.2011
Любишь?
-Люблю
-Докажи!
-Докажу
-А достанешь звезду?
-Да, достану, смогу!
-Ты солгал!
-Я не лгу.
-Ты не можешь достать, до небес дотянуться, и как вишню сорвать.
-Я смогу.
-Снова лжешь, так поди, докажи!
-Но тогда мне придётся отдать свою жизнь.
-Так отдай, за меня!
-Но что будет потом?
-Ты докажешь любовь
-Я ещё не готов
-Уходи!
-Почему?
-Ты мне лжешь, будешь лгать.
-Но не станет меня, ты же будешь страдать?
-Ну и что, ты сказал, значит должен достать, а иначе тебя не желаю я знать!
-Так и быть, только знай, это всё не игра. Я смогу доказать, что правдивы слова. Только ты будешь сильно об этом жалеть. Ты получишь звезду, ей тебя не согреть. Согревает любовь в окрылённых сердцах, вспышки счастья, доверие в милых глазах. Согревает взаимность, и чувства полёта. У тебя же останется лишь голый лёд...
-Подожди, ты куда?
-Я пошел за звездой... для тебя... на край света... жди ночи...
-Постой! Как узнаю, что ты принесёшь мне звезду?
-Ты поймёшь, ты увидишь. Сказал же, смогу.
И они разошлись: девчонка в мечтах,
а парень с грустью в зелёных глазах.
Он вспомнил её нежных губ теплоту,
улыбку её, и её красоту.
Он вспомнил её ненавязчивый смех,
и глаз, ясных глаз выразительный блеск.
И сердце запело, вздохнула душа...
Она так прекрасна и так хороша...
И ради неё готов был на всё.
Ведь больше всей жизни любил он её.
И парень ушёл.
Он ушёл навсегда.
Никто не знал, не ответил куда.
А девчонка лишь ночью к окну подойдя,
вдруг увидела свет, яркий свет от дождя.
И тот дождь не из капель был и не из слёз,
Это был ярких звёзд неожиданный дождь.
И казалось, что небо рвётся на части,
Не сумев подчинить этих звёзд своей власти.
И затихли часы, и замедлилось время.
А девчонка смотрела, не в силах поверить.
Ведь такой красоты никогда не видала,
И душою от счастья смеяться вдруг стала.
Да он любит её! Он не лжёт! Она верит.
И средь ночи к нему... И бежит к его двери!
Но распахнута дверь, и везде включен свет.
На своих всё местах, а его дома нет...
И напрасна она его ожидала
Днём и ночью своих ясных глаз не смыкала.
Навсегда в её памяти врезался след:
Звёздный дождь и прощальный, торжественный свет.
Любовь настоящая на жертву способна,
Она высока, и бескрайне свободна.
У неё есть огромная, мощная сила...
Я прошу об одном:
Доверяйте любимым!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295106
дата надходження 22.11.2011
дата закладки 25.11.2011
перевод :
Я просто пуст, раздавлен,
одинок и совершенно бессилен,
напризволяще тобой оставлен.
Моё отчаянье оставь себе... или вылей
Ежедневно ходишь ступеньками,
Обыденности вертишь колёса,
не следишь за новыми модами..
А, зачем, - ведь ты не поэтесса.
А городу ныне не хватает зимы,
И осень поёт песню фальшь-нотами...
Я знаю, сегодня не встретимся мы.
А завтрашний день затерялся меж лотами.
При выходе встретимся, - вежливо:
"Привет!".. Ну, привет, как дела ? "
До выходных дни посчитали устало..
С утра чашка кофе,.. день начинаем с начала.
оригинал - автор: Юра...
= фальш нотами = http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294079
Я просто пустий і розчавлений,
самотній і чесно безсилий,
напризволяще тобою оставлений.
Мій відчай залиш собі або вилий.
Кожного разу ідеш тими сходами,
буденності крутиш колесо,
не слідкуєш за новими модами…
Звичайно, що ти і не поетеса.
По-справжньому в місті бракує зими,
доспівує осінь фальш нотами…
Я знаю сьогодні не стрінемось ми…
Завтрашній день згубився між лотами.
І знову при виході вічливо:
«Привіт»! «Ну привіт, як там справи»?
До відпочинку дні свої лічимо…
І починаємо ранок із кави…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294230
дата надходження 18.11.2011
дата закладки 21.11.2011
- я улетаю. Птицей.
- Навсегда?
- Всего на осень... Нет, еще и зиму.
Ты видишь - ведь земля уже остыла
и мне тепла здесь нынче не найти.
Не спрячут листья - облетели. Все.
И под крыло вползает ветер жгучий,
и солнце чаще прячется за тучи,
и иней на траве взамен росе...
Я улетаю. Здесь уже дожди.
А до весны осталось...
- Да... осталось...
- А знаешь - без тебя мне так скучалось...
Я... я вернусь. Ты только подожди...
Плейкаст автора AmriLaura
http://www.playcast.ru/view/1685053/
4d701c8710cb7f1d9aa3a8cd9c0914e9065fcae4pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294351
дата надходження 19.11.2011
дата закладки 21.11.2011
И сквознякам не объяснить себя.
Хотя... - пускай все выветрят. Построчно.
Пускай холодным льдом - на позвоночник,
чтоб отключить все мысли ноября.
На подоконник сорванным листом
пусть принесут мне маленькие письма. -
Я спутаю нахлынувшие мысли
и сохраню их. Может быть потом
через десятки, сотни тысяч лун
они прочтутся в тоненькой прожилке.
Ну а пока - пусть сквозняки и льдинки,
как осени прощальный поцелуй...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293586
дата надходження 16.11.2011
дата закладки 19.11.2011
"Дякуючи всім поколінням її предків за те,
Що, несвідомо злягаючись,
Вимостили їй тисячолітній шлях до втілення
Спеціально для мене."
(Ю. Андрухович)
... між ребер застрягло продірявлене "спасибі",
зігріта подихом куля тулиться до грудей,-
відбери мою здатність чути розсипані речення,
розливатись на скло розпечене...
відбери мене
у загоєного снігами міста,
де чисті простирадла застелені на підлогах,
де бракує тебе,
як термінової допомоги...
відбери мене у ранкових маршрутів,
де страждають закуті й сліпі прометеї.
забери мене із розлогої сукні,
одним доторком
прямо в майбутнє...
будні пишуться твоїм почерком,
застигають на шкірі дрібні печаті...
щоб впізнати тебе
не пускаю з обіймів вокзали...
я писала тобі своє обезброєне "дякую",
розкидалася знаками,
краплями часу вмита,
а зігріта подихом куля тулилася до грудей,-
шляхи підземельні,
немає ще нас ніде...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292859
дата надходження 13.11.2011
дата закладки 13.11.2011
Я скучаю. А время считает минуты,
словно капли дождя легким стуком по глади стекла.
Я скучаю опять по тебе... почему-то.
Я ску-ча-ю. И снова сегодня ждала.
Разучившись стучаться в твои полусонные двери,
ожиданий пометки рисую по краю руки.
Я скучаю и веру сплетаю с неверьем,
забывая, что мы друг от друга сейчас далеки.
Вновь читаю по нотам твои и мои откровенья.
Теплым ветром целую ладони, ресницы, глаза...
Отмеряю шаги позади непослушною тенью,
тихим шелестом трав что-то снова пытаясь сказать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291633
дата надходження 08.11.2011
дата закладки 10.11.2011
Ти просто викинеш мене на маргінез одвірок теплої і світлої душі своєї,
а я так палко мріяла залишитись твоєю...
І досі мрію, та не вірю в диво.? Хіба можливе диво біля мене?
Писимістичний настрій і липкий нестерпний страх.
Часом, шкода стає, що ти не є, приміром, птах,
Що ти повинна жити серед люду,
Приймати за монету чисту ту облуду, яку так щедро припідносить стан,
подібний до щасливого буття... Але ж я знаю, що від тоді вже моє життя
Завжди стоятиме під ковпаком омани.
Якої ж ти заслужиш в Бога шани, коханий,
За те, що лишишся опоруч мене,
За те, що питимеш із моїх уст пянкий за запах і божественний на смак
Нектар кохання. І, знаєш, адже все ж нелегко дається в відчаї таке зізнання.
Якщо ти поруч лишишся, я обіцяю - ти щасливим будеш.
Заради того, хто мене любив і попри все терпів і вірив в диво,
я переверну цілий світ, а ні, то ти скажи. І все забудеш.
І я зітру тебе із закутків душі. Хоча ти встиг так швидко там ужитись,
Що я й не знаю чи звезе отій душі ще з тим змиритись.
Можливо, краще най умліє й всне?
Не знаю. Не суди мене!
Я інша? Ні. Така як була - тендітна лялька марки "не формат":
Блискучі очі, наче від простуди і посмішка століть-століть назад.
Не варто говорити, любий, про швидкий кінець.
Словами ти зітреш усе, усе до крихти, на нівець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291046
дата надходження 05.11.2011
дата закладки 10.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2011
Паранормальна!
Я - твоя! І
Крапка.
Перебирала!
Так! Люблю
Шедеври!
З тобою, ех,
Здалась! Зняв
Шапку.
Немов минулі принци
І майбутні
Вмерли.
Дивився в очі,
Як в біноклі
Бога.
Боявся кліпать.
Вії
Не пручались.
Так, як тебе,
Ніскілечки
Нікого
Ніяк
Ніде й
Ніколи
Не кохала!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289571
дата надходження 30.10.2011
дата закладки 31.10.2011
Бажати її чим далі, тим більше, бажати вдвічі сильніше, як будь-який заборонений плід.
Франсуаза Саган ( "Здрастуй, журбо" )
Дивишся на мене, мов на бога.
Це так зачіпає і бентежить.
Зачарований і ніжний погляд,
Мов приціл за мною пильно стежить.
Ти така маленька, ще дитина
У своїх неповних літ шістнадцять.
Залишились лічені хвилини...
і навіщо це мені у -...адцять?
Мов злодюжка роздягну очима,
Проведу рукою по сідницях.
Пагін мій відчув бугор Венери...
Воля все ж міцна, тверда, мов криця.
Безнадійно лагідно цілую.
Аромат незайманої шкіри.
В погляді бездомної собаки
Стільки самозречення, довіри...
Недосвідченість твоя купляє,
Застрягає в горлі, просто душить!
Я здригаюсь тілом лиш від думки,
Що цю чашу інший хтось осушить!
І мені так легко бути всім для тебе в цю хвилину.
Хочеш? -- Стану переходом в світ кохання, насолоди?
Мов безумець шаленію від неторканої вроди!
Я би все віддав на світі, аби янголом лишилась.
Та диявольська чарівність в мою кров губами впилась!
Недозволені питання, теми, що табу лишались.
Ти, мов губка поглинаєш те, що брудом називалось.
Розум відповідей прагне. Ти не в ті дверцята мітиш
І чужий мерзенний досвід, мов халат на себе міриш.
Знов віддав би все на світі! Приховати щиро хочу...
плоть так пристрасно бажає злитись в ніжному цілунку,
Що Господь нам сам пророчив.
Це безглуздя! Це шаленство! І тебе я не займаю!
Ці оголені сідниці! Все! Дурію! Пропадаю!
Неможливо опиратись. Більш не витерпить свідомість!
Розум хвилею змиває. Потрапляю в невагомість.
Не пущу ніде від себе. Ти ж давно для них об'єктом
Стала дикого бажання. І усі границі стерто.
Бачу вже як чиїсь руки оскверняють твоє тіло.
І огидна хтива маска робить своє звичне діло.
Залишайся тут, зі мною! Я тебе візьму з собою.
Не допущу, щоби розпуста стала теж твоєю грою.
Залишись! Мені так страшно!
Я боюсь, що згасне вогник у твоїх очах бездонних.
Ні! Тікай! Адже навіки може вбити хтивий поклик!
Твій дитячий сміх і легкість. Ця допитливість дитяча. --
Ненаситність! Впертість! Зверхність! І любов скупа й бродяча!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283610
дата надходження 30.09.2011
дата закладки 30.10.2011
Мене не бере сон. І не ламає втома.
Мене знобить. Бо у душі дірки.
Блукає вітер ними невгамовно.
А серце беруть дрижаки.
Десь там, за вікнами, надломлюється небо.
З тієї тріщини тече додолу кров.
Зірки померкли. Все давно померкло.
А ти ж казав, що сонце вічне, мов...
І ось зацвіли маки знов.
Хоч зараз жовтень.
А може вони ще від тоді жовті..?
Ти так старанно прополов своїми вчинками мою любов.
Я так її ростила довго.
Але кому вона потрібна? Та любов...
І видирав її з коріннями вітер.
Жбурляв подалі.
Я саджала знов.
Про що ти думав?
Як міг мої старання стерти на нівець?
Я так змагалася....
А тут прийшов кінець.
Вона пробралася обманом в нашу казку.
Та ніч була оманою.
А на її обличчі красувалась маска.
І ти повірив. Стер стару картинку.
Виходить, то була лише розминка.
І я - не твоя половинка.
Заповнив серце на тритинку лиш,
Любов'ю...
Ну а на решті площини -
Тверді кристали солі з кров'ю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289053
дата надходження 27.10.2011
дата закладки 28.10.2011
Кроки твої
Крізь сон
Чую.
Гілки труться одна об одну,
Мерзнуть без звичних шат…
На золотому сувої
Пишуть швачки історію літ…
Дихай, на мене дихай,
Димом важких цигарок,
Вишневого згірклого листя
Та кленових самотніх зірок…
Спалимо раз і на завжди
В полум’ї жовтня серця.
Тебе не буду принаджувань
Мов кудлатого вічного пса…
Серця стук
Крізь сон
Чую.
Язики стрічок і панчішок
Дратують слабкий каганець…
В шухляді старій на горищі
Листи гомонять відверто про це…
Немов віхола жовтогаряча
Позолота вкриває ганок,
Підвіконня і вікна незрячі…
А я в тобі знову втопаю…
Кроки твої
Крізь сон
Чую.
17.11.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286731
дата надходження 17.10.2011
дата закладки 28.10.2011
[img]http://logif.ru/priroda/priroda7.gif[/img]
Осенней грусти листопад
и желтых листьев променад
кружится нежно в вальсе...
слезам дождя вторит подчас
души моей ненастье...
Вдруг ветра вихрь мятежный,
как вечный странник-фаталист,
унес с собой небрежно...
упавший наземь лист
твои-мои надежды....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288504
дата надходження 25.10.2011
дата закладки 26.10.2011
НОЧИ БРОСАЕТ ВЫЗОВ
СТАЯ БЕЗЖАЛОСТНЫХ МЫСЛЕЙ…
ГЕЙЗЕРЫ БЕЗСОННИЦЫ БЪЮТ ПО РУКАМ:
ТРОГАТЬ, ДУМАТЬ, ЖЕЛАТЬ – НЕСМЕЙ!
ЗАВЛЕКАЮТ ПОТОКИ
ЗОЛОТИСТЫХ ЛУЧЕЙ –
ЛЕЧУ НАВСТРЕЧУ СОЛНЦУ!
ВОСК ПРЕДАТЕЛЬСКИ СЛАБ,
ЖАР РЕЗВИТСЯ НА КОЖЕ,
НЕПОРОЧНЫМ БЕЗУМНЫМ ПОЛЁТАМ ПРИХОДИТ КОНЕЦ!
ЦЕЛЬ ДАЛЕКА,
МАЯК ИЛЮЗОРЕН,
КАК ТВОИ ГУБЫ…
ПОВТОРЯЯ ПОЗУ ИКАРА ,(никто не подставит ладони)
ПУТАЮСЬ В ПРОСТЫНЯХ ПОДСОЗНАНИЯ…
СМОТРЮ НА СЕБЯ С ВЕРХУ В НИЗ, НАПОЛНЯЮСЬ СОБОЙ,
ИСПИВАЮ ПРЕКРАСТНОЕ ЭГО…
ГЛАЗА В ГЛАЗА…
Я И Я…УЗНАЮ СВОЙ ЗНАКОМЫЙ КИВОК ГОЛОВЫ.
ВОЗВРАЩАЮСЬ…
В БЕЗМОЛВНУЮ ЧАЩУ, В УЮТНЫЙ СОСУД
ПРОХЛАДНЫМ ВЛИВАЮСЬ НАПИТКОМ,
ГУБЫ ТВОИ НА СЕБЕ ОЩУЩАЮ…
ГАРЯЧИЕ!
ПРЕДРАССВЕТНЫЕ СУМЕРКИ
ТЕМНЕЕ ВСЕГО.
ЯСНОСТЬ ОБРЕТАЕТСЯ, СЛОВНО НОВАЯ ЖИЗНЬ,
КОЖЕЙ ЧУВСТВУЮ
ЗАПАХ
СОЗНАНИЯ.
НАСЛАЖДАЮСЬ СВОИМ ВНОВЬСОЗДАНИЕМ!
…И ТОБОЙ,
УЦЕЛЕВЩИМ
В МЕЧТАХ…
21.10.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287575
дата надходження 21.10.2011
дата закладки 26.10.2011
блискуче скло відтінює пожовклих людей,
з їхніх ідей зазвичай починається сонце надвечір.
руки старечі малюють бридкі натюрморти,
щоб побороти байдужість взлітаєм на дно метушні,-
краще за тебе ніхто не напише мені...
з очей крапають казки про самотність,
розбиваючи засклені калюжі його поглядом,
тішать мене ці вулиці безперервні.
опадають слова з сторінок зачитаних до дірок,
з мого дірявого відчаю на відстані відчуття.
де ти будуєш місце для спільної пам'яті,
коли осіння незграбність розбиває спогади?
розливаються фарби на веселкове волосся
і сняться тоді сни страхітливі.
в цій зливі ти можеш розгледіти біль силуетів,
якщо не догледів раніше скляних віршетіл,
дрімотно ковтаючих залишки сил...
з уявних могил постають ще вогкі застороги,
ти хочеш знати для кого написана осінь в цих віршах,-
ім'я своє вимовляй тихіше...
інакше втрачається загадка скляних сподівань...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288554
дата надходження 25.10.2011
дата закладки 25.10.2011
книги стають ріками приспаними,
снодійним губляться в затоках свідомості.
серед вас я завжди ніяковіла,
тіло покривалось ластовинням сумнівів
і я прагла розповідати про кімнатні океани.
зарано дісталась берега в кишені ще з вірою,
гребуючи синькуватою шкірою,
приміряла на себе десятки чужих існувань.
я чула як ти шепотів: "краще стань...
стань собою принаймні на кілька мовчань"
і голос твій тоді котився під ноги кулею...
та якось збагнула я, що він не умів звучати,
лише розріджував стіни й без того хиткої кімнати,
коли дві сторінки, мов крила, хотіли літати
і кидало мене від дахів до глухого безмежжя.
"я стежу завжди за тобою"...
а знаєш, я звикла...
і навіть коли прорізають надію підточені ікла,
я друзям малюю себе безперервно живою, -
отак біля тебе...
отак обійнявшись з тобою...
і ріки несуться додому щоб намертво впасти,
заснути, забути, любити, творити контрасти,
де час перестав поспішати і став лиш словами...
забувши про вас,
залишаюся подумки з вами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287816
дата надходження 22.10.2011
дата закладки 25.10.2011
Мир мой замкнут. Закрыт. Перевернут. Сложен
где-то стопочкой в самом тихом углу.
Чтобы больше никто его не тревожил,
чтобы... хоть на мгновенье ему уснуть.
Чтоб забыться на самом краю. Укрыться,
потеряться под темным большим крылом
птицы-ночь. Синеокой огромной птицы...
Мир мой замкнут. И, знаешь, ему там снится,
что он вместе с твоим... где-то рядом... вдвоем...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288260
дата надходження 24.10.2011
дата закладки 25.10.2011
оглянись... и не нужно уже объяснять ничего.
Календарь отлистает с деревьев тихонечко даты...
Мы с тобой на одном языке говорили когда-то,
а сейчас... а сейчас я никак не пойму твоего.
оглянись... Я рисую на старых холстах твою тень
ярко-алым, как будто закатного солнца отсветы.
На ладонях-лучах капли нежного теплого света,
согревающие твой тягучий заботливый день.
оглянись... посмотри ну хотя б на мгновенье в глаза, -
может ты разглядишь то, что пряталось в сердце так долго...
ты не видишь... и кажется сердце в колючих осколках...
я не плачу, не думай. А это.. а это от солнца слеза...
оглянись...
Спасибо AmriLaura за рисунок-вдохновение
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287484
дата надходження 20.10.2011
дата закладки 25.10.2011
Отзыв на "Молчишь." Retell Del Viat
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245953
Плейкаст AmriLaura
http://www.playcast.ru/view/1514477/
f023d88b47c3fa3bed0ce77045c9866a96120f60pl
А ты молчишь о чем-то о своем,
не разделяя тишину на части
со мной. В молчании твоем
я заблудилась. Словно чьей-то властью
мои миры запутаны, разбиты
и пылью тех веков давно покрыты,
что канули куда-то. Глубоко.
И я теряюсь где-то далеко,
где явь и сон в одно живое слиты...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287477
дата надходження 20.10.2011
дата закладки 25.10.2011
Зв’яжу тебе волоссям!
В замок ногами стисну!
Ти подихом ще досі
Тремтиш в мені навмисно!
Голодним звіром стану!
Тримай мене, шалену!
Ще раз й богами дана…
Ця мить для нас блаженна….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285899
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 19.10.2011
Светом
душа одета.
Песню мою
разносит ветер
по свету.
В ладонь твою
поцелуем,
каплей живого тепла
принесла.
Отдала
без остатка,
сладко.
Соткала
из золотых паутин
солнечных нитей.
Вылила из песка в стекло
в бокал
вином,
виноградной лозой
из земли.
В даль унесли
ветры его аромат,
янтарный сок.
Из глубин
по каплям
стекает по тонкой глади стекла
хрупкость
его. Ранит руки.
Выпиваешь.
Слушаешь
пульс по венам
запахом
сладко-полынным
винным
c лучиками тепла...
ждала...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285837
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 12.10.2011
Рождаясь бабочкой из хрупкого зонта,
коснувшись спиц крылом, распарываешь воздух,
взлетая ввысь. Где радуга. Туда,
где неба опьяняющая просинь.
Собрав в ладони стайки облаков,
читаешь их стихи, ловя губами
все строки, повторяя их на память,
роняя на перину талых снов.
Слагаешь в рифмы чьи-то нежные слова.
А дождь рисует в тучах кружева,
вертя танцующими спицами...
И лепестками
рассыпанных цветов плетет ковры
на кончике... нет,... в ушке у иглы...
Благодарю за плейкасты автора AmriLaura
http://www.playcast.ru/view/1579511/
b0dcde5f0e51bb6da2d6cad4ec66af0951ab5f9bpl
http://www.playcast.ru/view/1580402/
7e8db5aa400a625030711a7b5972e43b6ae10a77pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285600
дата надходження 11.10.2011
дата закладки 12.10.2011
Мереживом прикриті пальчики світанку
Торкаються складних і вічних тем…
На гойдалках старих розхитуються замки
З пелюсток білих і рожевих хризантем…
Так захотілось закричати,
Щоб навіть вітер поламав кістки об мій старий паркан,
Щоб дах знесло, мов фетру шмат,
Щоб луснули цибулинки пихатих ліхтарів!!!
Щоб, десь,
Десь там далеко,
Там де ти, повисло марево яскраве і чарівне!
Заслало вікна тобі й зір.
Мої слова,
мов альпіністи здерлись вгору.
Об виступи підступні й неприступні
збивали в кров тоненьку шкіру на білих і тендітних кісточках,
загупотіли у мембрани барабанні,
смикнули нерв, мов мотузок дзвінка…
І ти почув,
Як я тебе кохаю!
Заскавучить тролейбус, мацаючи простір
Сумним вологим писком роздираючи туман…
Пелюстки хризантем насипали у зошит
Осінній сон, жовтневу казку, романтичний ман…
10.10.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285350
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 10.10.2011
Я рассыпанным пеплом к твоим опадаю ногам.
Меня нет больше здесь. Разнесет по земле легкий ветер.
Я растаю, смывая прохладной капелью ответы
и крупицей тепла припаду к твоим нежным губам.
На траву у твоих берегов я росой упаду
легким эхом словам твоим вторя в озябших рассветах.
На ресницы твои проливаясь пленительным светом,
я к тебе прикоснусь на мгновение и.. пропаду...
Я рассыпанным пеплом к твоим опадаю ногам...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285375
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 10.10.2011
Ветер поселился
На моей тихой крыше,
Он щекочет меня и мои сны.
Я вижу, как дождь крадется
По окнам, лужам и спящим раковинам,
В мире теней, голосов и силуэтов кошек.
Я хожу по траве и босиком по небу,
И по краю крыши, где прячется ветер.
Быть может, он на чердаке?...
И я прыгаю в небо к летающей рыбе,
Она ловит меня каждый раз
В свои лунные сети, что живут
И дрожат в свете ее чешуи.
Я хочу вернуться, и падаю в море,
Звеня осколками монет утонувшего мира,
Просыпаясь с ветром, на чердаке,
Которого нет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276232
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 09.10.2011
А у него под сердцем живут два солнца, И им не тесно, ничуть не жарко, Он перекатывает их по аркам Моих немыслимых, невесомых, Неупомянутых всуе..
А у него под сердцем живут два солнца, И можно прятать себя в ромашки, И можно карты гадать рубашками, Переворачивать вверх тормашками Такой осенний и неделимый, Иксом искомым "Как я тоскую"..
А у него под сердцем живут два солнца, Он сам придумал себе такую, Чтоб непохожа и непрохожа, С глазами грустными и одежей Из шоколада осенних снов, И взгляд с корицей, а не укоризной, Чтоб растаможен, почти безвизов
Был (пре)восходный его "Привет"
А у нее под сердцем - сплошные луны, И мерзнут пальцы, когда по струнам
Чуть тихо льется ее ответ, А значит, мир будет белым-белым, Когда осеннею колыбелью Качнется в сторону ноября, И будут солнца под сердцем биться, И снова встретит лисенок Принца,
Чтоб льдам сердечным их растопиться..
"Зачем под сердцем живут два солнца?". -
Он в шарф закутает, носом ткнется,
(Почти, как кошка)
пройдет вдоль струн под занавес лун..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285143
дата надходження 09.10.2011
дата закладки 09.10.2011
вірші таємничого автора
*
вона не може жити без мене,
бо я єдиний, хто знає, де в її кімнаті вимикач,
вона боїться світла, як боїться знову відчути клаустрофобію,
вона сміється і плаче, бо я єдиний, хто знає, де в її кімнаті вимикач,
і думки не можуть піти, і сни кидаються собаками на вії,
вона мріє про звільнення,
про вірші у золотавій оправі,
грати на клавішах долі пальцями стомленими,
співати голосом меланхолічно, вважаючи себе щасливою,
позаочі ховати сльози,
кидатись на ліжко собакою -
у самоті.
Бо я єдиний, хто знає, де в її кімнаті вимикач.
*
стрічками вкриті її тоненькі пальці -
рікою стікають вони до моїх стель.
я більше не хочу прокидатись від крапель на обличчя,
більше не хочу ранкову каву холодну,
від крапель кисло-солодку-гірку,
захлинатись мокрому не від поту.
я більше не подушка і навіть не пір*я,
прокидаючись на стрічках її палець краплями,
благаю про сонце,
щоб залишитись у пам*яті лише випаровуванням.
*
останні вірші я писав тобі у стані афекту,
останні рими вже не мали спільне із нами,
я вигадав їх на мові незнайомій тобі,
приправив сіллю із надр голови,
доклеїв трохи розбитого серця -
маленькі камінчики, шматочки цукру.
останні епітети я писав у стані сну,
не вважай, вони характерні тобі,
але я писав їх, дивлячись сни не про минуле.
і вітер дме крізь кватирку ніч на годинник,
де стрілки стоять вже майже вічність,
з моменту, як я написав останній вірші
****
сутінки ллються крізь вікно терпким англійським чаєм,
на ліжко твоє, застелене не так, як завжди,
не тими словами, новими звуками ближчого раю.
в кімнаті хапаєш надію на справжність,
вивчаєш афоризми позбутись запахів минулого тижня,
під акомпанування сутінкового чаю,
я прийду до тебе у слові " колишній"
***
вона співала мені пісні по суботам,
проводила літургію для думок і вагання,
змінювала тембри голосів як колір лаку на нігтях,
під музику, що лунала з кави чи перцю,
я змінював очі, як вона колір помади.
Вона співала мені по суботам непарних тижнів,
чекаючи на скрипку, що надійде з Відня,
ставала гарячою, мов румба чи диско,
мов сонети залишені мною на диску
про кохання до твого внутрішнього світу.
Я співав тобі пісень уві сні,
коли ти від*їжджала до Берліну,
в суботу останнього парного тижня
****
саме з цього пагорбу ми допивали
вино вечорів,
тримаючись так близько за руки,
як земля обвита корінням,
ти рахувала ковтки, перебираючи волосся,
дихала холодом у сторону, де я щойно ріс
маленькою трояндою мигдалевого солоду,
самотність залишилась тепер там, де я був поряд
де пагорба схил виринав з хвиль твого моря,
забутою квіткою втонув я у небі,
коли ти виростала з-за пагорбу сонцем
***
закінчив писати статті у повітрі,
відривати заклеєні двері до світу,
де кров у венах ставала червоним желе,
взимку носити з собою кишені,
цідити в них крізь холод легені,
палити цигарки, палити за обідом,
і в тебе в кімнаті,
на підвіконнях сидіти у светра загорнувшись,
ти казала " починай нове життя,
й зніми ці набридливі окуляри"
закінчив статті, розпочав новий цикл віршів,
на свята читав їх для тебе публічно,
і зникав серед натовпу, не закінчивши строфи
на якій стоїть крапка зі словом "ми"
***
ти дивилась на мене рентгенівським зором,
вивчала міміку, гортаючи сторінки улюбленого роману
аналізувала думки, й записувала їх навколо
кроками мого спілкування.
ніколи не були одинокі, й, навіть,
не було нас двоє.
ми як квіти, що росли у горщику, й досі не в*яли,
ставали більшими, навесні цвіли, розкривались,
сміялись, плакали, сміялись.
ти дивилась на мене рентгенівським зором,
а я був прозорий, наче вірш в понеділок,
складала кістки за алгоритмом повторів,
читала Мольєра, доки я був хворим,
так і не зрозумівши мою прозорість
*
вночі ми з тобою грали у карти,
пили коктейлі з дощу та фруктів,
залишали на постілі запах оргазму,
вбиваючи в серці декількох амурів.
вранці зникала ти, як вода у крані,
ввечері знову ми грали до смерті,
вмирали щоразу з приходом кохання,
й народжувались доторками на стелі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283970
дата надходження 02.10.2011
дата закладки 05.10.2011
А мы с тобой на краешке земли
считаем окна у чужой вселенной.
Ночь от луны отбрасывает тени
и сыплет звезды в омут тишины.
Сливаются молитвы. И слова
стекают на озябшие колени,
и оставляют след прикосновений,
как будто хрупких мыслей кружева.
А ночь в душе творит хмельной покой,
как волшебством стирая отголоски
пустых обид и выцветших вопросов...
и обнимает плечи тишиной...
Спасибо olya lakhotsky за присланный рисунок-
вдохновение (автор рисунка Светлана Кротова)
Благодарна за плейкаст AmriLaura
http://www.playcast.ru/view/1656988/
6c5a1c3f1faf4f9585f6241645afec7f80f5a8e1pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284006
дата надходження 02.10.2011
дата закладки 04.10.2011
Она зачем-то стирала строки,
что оголяли до боли нервы.
Она не била слова на слоги
и не пыталась казаться первой.
Она играла с луной на крыше,
листала звезд золотые листья.
и открывала зачем-то двери
и подпускала настолько близко
что была видно, как бъется сердце.
Как кровь пульсирует на запястье.
И открывала ладони ветру.
И попадала в объятья власти
его дыханья, прикосновений,
и затаившихся вдруг мгновений,
когда движения застывают.
когда на сердце ледышка тает
капелью падая на ладони
и замирает со сладким стоном
и умирает... чтоб возродиться
листая ветренные страницы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283745
дата надходження 01.10.2011
дата закладки 01.10.2011
В плащ осень кутает, тихонько плача
Метель дождя, - в нём душу прячу.
Чет-нечет дней моих, - кульбиты циркача
Мы встретились, - судьбы метаморфоза ?
Как кружится шальная голова...
Иллюзия весны, очарованье снова
Ах, мне бы выдох и на тормоза,
Но я в порыве промо-чувства,
Забыты горечи разлук. Слова... слова.
Ловлю мгновения, - момент гипноза.
И я люблю , а как иначе...
Плэйкаст :
http://www.playcast.ru/view/1656957/a9322027802e45f5a6d3ec9b0d4e495d89677bbbpl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283333
дата надходження 29.09.2011
дата закладки 01.10.2011
И слепнет день, и ночь вползает в щели,
как старый вор.
Луна в тоске скользит под хриплой дверью
и звезды рассыпаются в неверье
по кромке штор.
Усталый ветер разогнать не в силах
капризных туч.
Он замерзает, дробится курсивом.
И кажется земля душой остыла.
А сон тягуч.
И липкость паутин его сковала
тугим кольцом.
Под тяжестью ночного одеяла
земля уже давно дышать устала,
как под свинцом.
Она все ждет, когда растают тени
ночных владык.
И утро, обнимая ей колени,
разбудит нежностью своих прикосновений
в рассветный миг...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283601
дата надходження 30.09.2011
дата закладки 01.10.2011
Куда выходят мои окна?
Уходя, забудь ненадежности свет…
Вместо уютной кухни – поле…
Танцуют тени в белом омуте лет…
Куда выходят мои окна,
Забывают и сами где же их место.
Посреди кричащих ветров холодных,
В точку кипенья сока земли, в трещину
Пространства немого, втисну одно из окон…
Сотрясая тишину барханов моей постели,
Пробежится ящерицей быстрой скромный
Твой взгляд.
Мечта постучит в занавешенные тьмою двери.
Куда выходят мои окна?
Плутают в словах чужих стихов и поцелуев,
Что-то путая поминутно, множат крик чаек,
Гулкие коридоры внутри бесконечно лживых витражей…
И капли с подоконника планеты
стремятся все попасть в мои ладони……
…и цветом чайным,
и цветом ночи,
умноженным на мой благо вещающий сентябрь
и дважды отражённый в стеклах
уюта миражем пройдет по сложному изгибу на руке,
сочась сквозь ненадёжный плен замерзших пальцев
ветер.
Как носовой платок, впитает влагу
мое грохочущее сердце,
впитает осени дрожащие рассветы,
и боль приглушенной пастели …
Забудь, куда выходят мои окна,
пусть мечутся в догадках злые языки,
брехливые собаки тайных обществ,
Пусть !
Я буду жить в степи поэзий и безумной страсти,
на этажах , а лучше, этажерках книг,
и засыпать в часах песочных,
когда забудешь время в спять вернуть,
я буду ждать!
Я буду ждать,
Когда вернутся мои окна
с улыбкой солнца на стекле,
С тобой вернутся мои окна!
Я буду ждать !!!
27.09.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282979
дата надходження 27.09.2011
дата закладки 27.09.2011
Найди меня, когда я перестану ждать.
Войди в меня несмело, осторожно,
как в тишину, наполненную дрожью
и оберни ее движенье вспять.
Стихию в разреженье пробуди
и выпусти ее из стен наружу.
Чтобы почувствовать, как ты был нужен,
печаль рукою сильной отведи.
Открой для наваждений небеса,
чтобы полет, не чувствуя границы
был безуде'ржен...
Дай тебе присниться...
Закрой глаза...
http://www.playcast.ru/view/1577608/
829dccbc4ba9019c1df4145b602b5e83a1512062pl
/Плейкаст AmriLaura/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282234
дата надходження 23.09.2011
дата закладки 26.09.2011
Почему-то так отозвалось стихотворение
"храни вас всех сбежавших от позора" inki
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256533
И ты, любя, пытаешься дышать,
пить воздух сладковатыми глотками.
Слегка смущаясь, вздрагиваешь снами,
не в силах замереть. И время вспять
стремится развернуться на рассвете.
И облака укутывает ветер.
А солнца луч, не смея отнимать
своих ладоней, льет хмельное зелье
на вешние сады. А в подземелье
уже давно готовят жизни сок.
Земля, чуть наклонившись на восток,
раздаривает винограду гроздья.
Ты обнимаешь ласковые лозы,
целуя виноградинки висок...
http://www.playcast.ru/view/1557122/
ca36c7fd53c18cb129a39e4f9edc91323cb0fe2fpl
/Плейкаст AmriLaura/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282599
дата надходження 25.09.2011
дата закладки 26.09.2011
Тебя по каплям пробую. Как ром.
Как устрицу на раковине хрупкой.
Губами прикасаюсь или... юбкой,
что падает к ногам... скользя... Потом,
припав к тебе, голодными глотками
пью и пьянею... Растворяю память
в тебе. Внутри. И, рассыпаясь вдруг,
став невесомой, словно поднимаюсь
на облака.
И не винюсь. Не каюсь
/ну разве что слегка...
потом/.
А нынче - растворяюсь,
прильнув к тебе
воздушным
мотыльком...
http://www.playcast.ru/view/1507115/
484ccc0aad916917b20b3bec44c56e907ea0c4ffpl
http://www.playcast.ru/view/1503132/
1a50425b7ac366a673a7eeb342ae2bd5024c8e69pl
/Плейкасты AmriLaura/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282185
дата надходження 23.09.2011
дата закладки 26.09.2011
Комом в горле слова. Под ногами - листвою признания.
Ярко-ало, со строками скомканных фраз.
Опустевший вокзал переводит часы ожидания
для кого-то еще, ну а может быть только для нас.
Все земные пути перечерчены стрелками сонными
в город тайный, неведомо-нежный, где спины мостов
выгибаются страстью безумной над реками томными,
отражаясь в воде, не стесняясь рассыпанных слов
в черно-синюю бездну, где кем-то надолго оставлена
золотая холодно-зовущая дева-луна...
Ночь чарующим зельем напоит, мечтою разбавленным,
чтобы снова я в ней потерялась тобою до боли пьяна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281921
дата надходження 21.09.2011
дата закладки 26.09.2011
*холоднеча шикує всілякі дитячі страхи,
швидким кроком наближаються осінні сторожі
і готові до бунту онімілі від часу бажання.*
передайте йому, що тепер я не слухаю музики
і давно не римую, вкладаючись в рамки тексту.
передайте йому, що з вузлів залишилися вузлики,
щоб не тринькати голосу, -
виправдовуюсь жадібно жестом.
вивчай мою мову, мовчи і дихай нею,
як вірний читач втікай від реальності до вічного автора,
який казав, що вічності не існує.
існуєш ти, але існуєш лише на поверхні сну,
такій пласкій і сходженій аж до прокидання
чи прикидання...
можна я прикинусь тобою?
оселюся в місті твоїм багатотисячнім
і навіть відчую себе самотньою перш ніж заснути,-
ти тільки дозволь.
я навіть збайдужію до рими і до мелодій,
почну вивчати німецьку, японську,
завершу вивчати англійську...та ні,
я розмовлятиму подумки всіма мовами світу,
коли відчую, що ти зовсім близько...
загорнутою в ковдру надією,
розбитою громом склянкою,
народженою келихом вакханкою.
:але тобі ці ролі зовсім не личать...:
візьми собі за звичай вчасно прощатись,
бажати пошепки сновидінь приємних
і розуміти, що спокій буває даремним
коли тобі хочеться бігти у пащу дороги,
не згадуй Бога,
не згадуй нового кумира...
йди з миром
і проси, щоб йому передали,
що тебе тут просто не стало...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281441
дата надходження 19.09.2011
дата закладки 22.09.2011
мапа сонячного міста розтеклась по долоні,
я безлюдні вулиці заселяю подихом твоїм,
загубленими світлинами...
і все це з надією, що повітря приборкає ранок.
голос його зафарбовує пустелі блідо-зеленим,-
тисячі дахів покривають похилену голову
і він входить в храм, де не вміє молитись,
де бачить ще дужче батьківство своє мерзенним
і хоче змиритись,
вклонитись всім тіням з холодної сцени.
Що значить для мене колір його маршрутів?
(коли босоніж на світанку збираю розкидані крихти).
коли його діти у хмари діряві ще взуті
і в землях моїх не шукають батьківські інстинкти.
Що значить для мене підробне шукання істин?
коли запах спільності геть пронизає тканини
і винним в незустрічах можна на камінь присісти,
побачивши правду у квітах брудної хустини,-
її прив'язала до неба правічна бабуся,
щоб діти до ран прикладали пелюстки й молитви...
а він не навчиться молитись
і якось заплаче наш витвір,
бо місто заселять німі ще до нашої мапи,
а ти все казав, що знайдемся удвох
і не квапив...
ридає творіння, знаходить затерті світлини
і може воно нас ніколи уже й не покине,-
нестиме у нас своє сонячне місто на шкірі...
та я в це не вірю...
я більше у сонце не вірю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282043
дата надходження 22.09.2011
дата закладки 22.09.2011
Мне нельзя к тебе. Сейчас июль, липы.
Солнце золотом опять пьянит воздух.
Город болен жаждой и спешит выпить
дождь, что сыпят по ночам звезды.
Этот город по ночам бредит
как и я. Я слушаю его голос.
Проливается фонарь светом,
осыпается росой воздух...
Я, как мантру, все шепчу имя, -
по ночам я чувствую тебя ближе.
Мне все кажется - если все слова вынуть,
если перемножить их трижды, -
время станет к нам чуть-чуть ближе,
небо станет к нам чуть-чуть ниже,
ты окажешься в этот миг рядом,
я - смогу тебя снова слышать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281775
дата надходження 21.09.2011
дата закладки 22.09.2011
прорастаю сквозь асфальт твой зеленью.
временем... твоим опять беременна.
музыкой твоей дышу и, падая
яблоком к ногам, листвою мятою,
на асфальте вЕтвями распята я...
прорастаю... Таю каплей вешнею,
отрекаясь от себя от прежней. И
отголоском в черно-белой святости
черно-белою грешу крылатостью...
падаю в асфальт живой крупицею,
чтоб с земным навечно телом слиться. И
семенем опять взрываюсь в снежности
утопая вновь в твоей безбрежности...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280931
дата надходження 16.09.2011
дата закладки 17.09.2011
Отозвалось стихотворение MC_Yorick "ПАРАСОЛЯ" (которое, кстати тоже было написано по мотивам. Только по мотивам фото, если я не ошибаюсь)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243603
Интересно все же, как человеческое настроение... искренние чувства рождают такую цепную реакцию...
Хотелось поместить сюда ту же картинку. Ведь она все время была перед глазами, когда писались строки (даже если на нее не смотреть), но это было бы не верно. А другая почему-то кажется совершенно неуместной….
Не знаю - можно ли назвать это переводом. Возможно - авторским. Но скорее - это просто отзыв...
------------------------------------------------
Я тысячу лет существую уже без тебя.
Наврет календарь - только год. Но ему я не верю.
Я жду что ты вспомнишь меня, ты отыщешь свою потерю
на краешке смятого желтой листвой сентября.
Я тысячу лет берегу теплоту твоих рук,
я помню следы твоих пальчиков, хрупких ладоней.
И помню тебя, твои локоны, запахи помню.
И сердца такого родного, любимого стук.
Кристалики соли, что были когда-то слезой,
храню и боюсь потерять... как тебя... только поздно...
Рассыпались жемчугом пО небу синему звезды...
А я... я все жду... ты вернешься... вернешься за мной...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280746
дата надходження 15.09.2011
дата закладки 17.09.2011
він залишав обережно в повітрі свої відбитки,
шість тоненьких життів цілувало пальці.
я гадала, що осінь зігріє чи стане свідком,
свідком наших мовчань чи інакших сенсацій.
та буває, що пізно тягтись пунктиром,
присипати образи пожовклим листям,
пересолені часом латати діри
і настоянки пити бридкі, трав’янисті...
він уповільнює свою ходу,
вивчає на пам’ять уривки поля,
засіяного ним же в позаминулому житті.
одяг мріє про інший колір...
подумки жонглюю його очима,
відбираючи здатність бачити ранок.
ти знав, що звуки бувають святими?
коли картаті серця циганок
стеляться тобі доріжкою внікуди.
зажди...
ще не снилась мені ця музика.
він приміряв нову шкіру... на кілька розмірів більшу,
щоб можна було губитись кожної секунди
навіть там, де зір чужий вивчає занедбане поле ранку.
безкрилі птахи у душі його лаштують зручне гніздечко,
щоб кілька днів не труїтись зіпсованим небом.
шість тоненьких ланцюжків ще вразять братерством,
зв’язавши руки мені з власної волі,
коли він створить цю пісню....
так, коли він створить її,
пересолені часом порізи сплетуться в осінь
і ми зазвучим,
проводжаючи птахів у безвість...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280852
дата надходження 16.09.2011
дата закладки 16.09.2011
Ночь едва дышит…
Песню твою
Не новую
Слышит.
Свет едва брызжет…
Песню свою
Не громкую
Пишет…
О том что ты летишь
В кромешной тьме,
Не видя снов, любви и красоты.
Не чувствуя боли,
Не зная нежности,
Сжигая свои дни,
Сердце с себя вынимаешь…
Рассветный клок огня
Плащом окутал лик земли.
Позолота лилась прямо в глаза,
Заполняя сквозь зрачки
Твою гулкую плоть.
Ангел-Демон тебя не поднять…
Опоенный дурманом лживых будней,
Десницей неба не доласкан.
Тебе под утро мечтается в сласть
Тебя уносит в даль
Не видимый поток,
Подальше от судьбы удобных меньших зол,
От крика потайных желаний…
Свет изнутри.
Чаша сердца давно прохудилась…
Не удержать сбивающий поток,
Не устоять!
Любовью небо дышит.
Пей как лекарство,
Как песню родниковой воды,
Слушай,
Как колыбельную…
Слезами смывай масок
Несносные струпья
Вросшие словно корни,
Не в тело, - в душу твою…
Коснулась поверхности вен
Забытая сладость любви.
Противились глаза ум и гортань…
Впустить- не впустить…
Сердечную благодать…
Посметь-не посметь…
Ночь едва дышит…
Любовь, как счастливый жетон,
Пара монет последних
На удачный полёт.
Свет едва брызжет…
Не надежный ни один парапет.
Песню свою
Не громкую
Пишет
Рассвет.
13.09.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280861
дата надходження 16.09.2011
дата закладки 16.09.2011
Вплетай кружева поцелуев
В струи волос моих…
Снимая шуршащие будни,
Задень колокольчик любви.
Затронь коготком нетерпенья
Набухшую почку истерик
И хлынет поток, смывающий тленье
С распахнутых глаз на скучающий берег.
Судьба, дарящая горстями
Боль-сладость смертных удовольствий,
Сместит бег времени, собьет программы,
За дверью бросит страх и робость…
И не смоги напиться вдоволь
С кувшина уст моих услады,
Недомоганьем, страстностью бредовой,
Крылатым росчерком помады
К тебе явлю свой дивный лик…
…Вплетай кружева поцелуев
В блестящие струи луны,
На узел лентой жажды свяжи,
Лишь мне когда-то волосы послушны…
И только ты -
Боль-сладость смертных удовольствий!..
11.09.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279953
дата надходження 11.09.2011
дата закладки 13.09.2011
Ночь едва дышит…
Песню твою
Не новую
Слышит.
Свет едва брызжет…
Песню свою
Не громкую
Пишет…
О том что ты летишь
В кромешной тьме,
Не видя снов, любви и красоты.
Не чувствуя боли,
Не зная нежности,
Сжигая свои дни,
Сердце с себя вынимаешь…
Рассветный клок огня
Плащом окутал лик земли.
Позолота лилась прямо в глаза,
Заполняя сквозь зрачки
Твою гулкую плоть.
Ангел-Демон тебя не поднять…
Опоенный дурманом лживых будней,
Десницей неба не доласкан.
Тебе под утро мечтается в сласть
Тебя уносит в даль
Не видимый поток,
Подальше от судьбы удобных меньших зол,
От крика потайных желаний…
Свет изнутри.
Чаша сердца давно прохудилась…
Не удержать сбивающий поток,
Не устоять!
Любовью небо дышит.
Пей как лекарство,
Как песню родниковой воды,
Слушай,
Как колыбельную.…
Слезами смывай масок
Несносные струпья
Вросшие словно корни,
Не в тело, - в душу твою…
Коснулась поверхности вен
Забытая сладость любви.
Противились глаза ум и гортань…
Впустить- не впустить…
Сердечную благодать…
Посметь-не посметь…
Ночь едва дышит…
Любовь, как счастливый жетон,
Пара монет последних
На удачный полёт.
Свет едва брызжет…
Не надежный ни один парапет.
Песню свою
Не громкую
Пишет
Рассвет.
13.09.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280346
дата надходження 13.09.2011
дата закладки 13.09.2011
"...наша любовь была диалектической любовью, какая связывает магнит и железные
опилки, нападение и защиту, мяч и стенку."
(Х.Кортасар)
вечір вірний мені по собачому,
шлях встилає опалою шерстю,
ми не бачимо сонця й не плачемо,
як виводим роки на конверті.
гра у класики, істини, спомини,-
стільки гомону знову з нічого.
причаївшись дощем біля комину
ти не згадуєш сонця рудого…
Безпритульний собака вмостив на язиці веселку,
розбрискав слиною усі кольори, не стерпів мене.
Чому ти пишеш про квіти?
Чому ти про них писав?
Став за містом, за моєю країною
і він не приймає бажаючих захлинутись ним.
Отак і ти мене не приймаєш,
відлік ведеш зворотній і не ходиш вулицею,
замкнувшись у свій безкраїй плащ.
Він може сховати мій світ від дощу,
розгледіти в наляканих очах щось котяче,
позбавити ночі від страху тваринного,
позбавити решетоване небо мене.
Я відбиваюсь від стіни світлом,
безвухим промінням...
я створюю стіни незримі синім кольором,
лише почуй відсутність часу.
Навіщо пишеш про квіти?
Навішо писав про них?
Вони вже чахнуть отак на моїх руках,
а пес все ніяк не примиреться з тією веселкою...
Розчавлена квітну щоб знов прорости,-
так само ваблять мене мертві мости
і листи з Аргентини...
розливаються вина... я встигну тебе знайти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280205
дата надходження 12.09.2011
дата закладки 13.09.2011
скажи мне, кысь, когда шальные листья
слетят к ногам, минуя третий круг,
я окажусь с луной? я в ее мысли
прольюсь, остановив небесных слуг?
когда трава вдохнет ночного неба
на краешке распластанной земли,
я выпью свой бокал, что полон неги,
зачатой на безумстве и любви?
скажи мне, кысь, как примут меня звезды
в час полнолунья ветренной, нагой?
скажи, мне кысь? не будет слишком поздно
вернуться к ведьмам?
я хочу домой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280262
дата надходження 12.09.2011
дата закладки 13.09.2011
він мешкає в жовтні,
лаштує собі сіті власноруч
та ніколи в них не потряпляє.
над його головою радяться пори року,
радіють у ньому йому і навіть без нього.
часом трапляються з ним сни,-
такі непідробні й далекі,
що хочеться їх оспівати без голосу
і він витрачає на це всю свою осінь-
таку ж нетривку і вічну як він.
листя горить ще жалісливо,
бо не таке вже воно й жовте у жовтні,
лише трохи ображене й змерзле...
буває, що всі ми здаємся листям,
котре невидима рука позгрібала до купи
в дарунок самотньому вогнищу...
та навіть воно не триватиме вічно,
бо вічний тільки він... у жовтні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279431
дата надходження 08.09.2011
дата закладки 09.09.2011
Потроху я боюся цього "трохи".
Й сумних атак, чим є осінні дні.
Бо замінити сонце на панчохи?... -
Мої ж бо ніжки не такі дурні!!!
Народ в метро вже суне, як на цвинтар:
Шкарпетки мруть від чорного взуття.
В короткій сукні із яскравим принтом
Я літові подовжую життя!:)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278245
дата надходження 02.09.2011
дата закладки 07.09.2011
У твого паска затугий замок.
І блискавка, неначе заржавіла...
Довір мені частинку цього діла!;)
ОК?
Від твоїх губ так пахне молоком,
Коли здригаєш, що ... холодні пальці:)
Мої підбори застрягають в гальці
З піском.
А далі рухи.. руки, як оркестр.
Долоні ліплять плоть, немов із глини.
І я тобі зізнатися повинна
Ти - бест!;)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279032
дата надходження 06.09.2011
дата закладки 07.09.2011
Ранок ще з досвіта розперезався, паском тумановим міряє плесо:
ніч підкопала вербове коріння і пересунула межі на захід.
Там очерет нашорошеним зайцем знай дослухається до піднебесся:
хто там шамрить поруділим хмаринням – перші птахи чи останні комахи.
Пасок порвався: Господь з тим кордоном! Над горизонтом замаяли мітли -
вичистять обрій і сонце, мов сокіл, стрімко впаде очерету на роси.
Зириш у воду: у гладі бездоння те, що минає, виходить на світло.
Шкіра поблідла, лиш райдужка ока - згадка про південь, відлита у бронзі….
Літо - як бражка з весняного жмиху: перешумить, перебродить і скисне.
Лози у розпачі рватимуть коси, вихлебчуть став осокового рому,
й ляжуть на вітер, щоб їх переїхав потяг, вантажений досвітнім киснем…
Бризне листопадом й напрям на осінь перегородять до першого грому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277301
дата надходження 27.08.2011
дата закладки 29.08.2011
тебя не может быть в моём городе завтра,
тогда же тебя не может быть и в сотнях других городов,
но это не значит что нет смысла искать тебя.
я сражаюсь на невидимом поле боя -
нет страшнее врага мне чем я сама.
рассматривая архитектуру твоих снов,
обещаю себе больше не спать. никогда.
травы желтеют во мне ближе к солнцу,
осень теряет двадцать второй зонт
и ты пишешь свои стихи почти обо мне.
нарисованные конверты вовсе опустели,
но то что ты слышишь меня я знаю ровно так,
как знаю то, что тебя не может быть в моём городе.
беспричинная грусть. я войну проиграла,
глядя вслед твоей котячей нежности и теплоте.
друзья всегда говорят о ранах, но нам с тобой рано
о них говорить, замечать их под слоем чувств...
ещё слишком рано для НАС.
и что я могу знать, когда вновь безнадежность?
разве что -
тебя не может быть в моём городе завтра,
тогда же тебя не может быть и в сотнях других городов,
но это не значит что нет смысла искать тебя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273893
дата надходження 06.08.2011
дата закладки 26.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.08.2011
Листья приходят к тебе пошептаться о сокровенном -
Слишком едины мы, чтоб разорваться бесшовно
Ищешь в кленовых ладоней моих очертанья и вены
С каждой минутой ясней понимая - мы единокровны
..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276731
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 26.08.2011
Вона обережна, вона не міняє до осені шкіру:
А що як нова пропускає метеорити?
У серпні щороку дощить і у неї по всенькій квартирі
розставлені відра, каструлі, пляшки, корита –
заклеєні скотчем, обвиті бинтами і дертим капроном
(в містах навіть скло розсихається від беззір’я).
Вся стеля в дірках, у які зазирають веселки й ворони,
повзуть золоті павуки і течуть сузір’я.
Лисніє на стінах, розходиться долом небесна полива -
від стелі до столу, від вікон до краю світу.
Раніше, мабуть, будівничі не знали про зоряні зливи.
І нині щосерпня вона підливає квіти
самими зірками, полоще білизну, змиває волосся.
Дірки не латає, до райдуг й ворон байдужа.
Замінює відра. І шкіру лише не міняє під осінь:
а що як промокне і зорі заллють їй душу?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276921
дата надходження 25.08.2011
дата закладки 25.08.2011
Нет, не вспоминай меня, глумливый призрак!
Обойди стороной, любовное томленье.
Пусть безразличие накроет словно дым.
Желаю больше, чем способна ты мене дать!
Я жадно пью, глотаю отражение диска ,
Как будто бы пилюлю предназначеной свободы.
Самую малость от жизни – уменье летать!
И только тогда я смогу полюбить!
И только тогда я отдамся тебе,
Плоть свою дам испить и желания яд
Непременно станет кровью моей!!!
Пусть всколыхнется натяженье серебра,
Дрожащею рукой сорвет покровы ночь
С окрестных шпилей и отвесных стен
В мечтательную негу погружённых снов.
Гривастый месяца прекрасный лик
С блудливою усмешкой теребит мои оковы.
Гремящие лодыжки и запястья исцелуешь в кровь,
Лучом, пронзая мою беспечно пляшущую тень,
Освободишь скучающие крылья под плащом…
И только тогда я смогу полюбить!
Так безоглядно страсти отдавая
Своей души уютный дом!
13.08.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274878
дата надходження 13.08.2011
дата закладки 13.08.2011
я навчуся молитися, стану самозабутньо покірною
і тоді, однієї з безсонних ночей врешті тихо вимолю
собі щастя: із кров'ю у тебе текти під шкірою
і не буду уже ні лавою, ні лавиною
розчинюся в тобі до найменшої крапелиночки
і не буду вже ні гарячою, ні крижаною.
буде вічності мало? то спиниться часоплин такий!
я навчуся молитись і рани тобі позагоюю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272604
дата надходження 29.07.2011
дата закладки 01.08.2011
крижані дельфіни крізь пустоти мого зору...
на радощах їм хочеться пролетітись вулицею,
втопитись на тротуарі поки горить зелене світло
чи вкотре залишитись непоміченими.
а я з дельфіном на шиї стрибаю крізь стіни,
зчитую цегляні істини і передчасно старію.
ти казав їм потрібна чиста вода, а не шкіра,
що наче берег омивається солоністю двох океанів.
мусиш терпіти нас, читаючи подумки вголос,
розсипати розділові знаки мені на лице
і запевняти, що спрагла до неба, я колись помру
від зірки, котра переріже моє горло своїми кутами.
я б радо у це повірила... та якір у формі дельфіна
і десять хвилин зеленого кольору поспіль...
і сняться щотижня блискучі небесні мечі,
лоскочуть тишею єдиної зустрічі, а потім зникають.
твій голос звучить непідробно і зоряно,
можливо тому я давно вже його не чую.
ти кажеш, що в кожних очах хтось знаходить себе
чи то неодмінно губиться...
мені б тільки вижити в нетрях цього лабіринту,
знаючи, що не лише любов буває невзаємною...
крижані дельфіни крізь пустоти мого зору...
__і тепло мені приростати до тебе,
знаючи, що для кожного з нас це тимчасово__
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271861
дата надходження 24.07.2011
дата закладки 26.07.2011
Я часто вижу сны, которые похожи на сказку их хочеться запомнить, записать. Но не всегда получалось перенести увиденное в художественную форму прозы.
Один из снов вдохновил
мою талантливую подругу shangri_lav на этот рассказ.
Имена с этических сображений изменены, любое совпадение случайно...
Сон первый.
Оглядела себя: длинные смоляные локоны разметались по тунике, на руках вместо привычных серебряных колечек массивные варварские медные браслеты и россыпь камней на пальцах, почти не обработанных, дышащих. Прийти в себя Лельке не дали, она разглядывала площадку, на которую ступила прямо из собственной кровати. Вот он источник, ее источник она Владычица воды, голубоватая искрящаяся влага изливалась в чашу, вырезанную в виде раковины в этой же скале. Девушка сначала замечает, что-то не так с охранником - слон похожий на Ганешу, магическая защита вживленная в скалу, в этом мире выглядящая, как голова с узнаваемым хоботом и ушами- парусами, но энергия почти исчерпалась, мрамор побледнел и прожилки, обычно украшающие камень, выглядят вздутыми венами. В ее мозг врывается многоголосый шум, внизу, где джунгли как бы расступились, толпа стенает и требует: «Дай, дай, поделись, только Ты, Ты можешь…» . Леля растерялась: «Что я могу? Как?» - не заметила сама, что говорит это уже в голос. Ганеша укоризненно вздохнул, эти люди с девятого измерения Земли, ну почему именно оттуда, они сновидцы, не всегда помнящие это измерение и, тем не менее, важные и связующие. Сновидцы способны связывать миры, их дух как нитка за иглой стежками являет их то там, то там сшивая разлезающуюся ткань мироздания. «Сосуд, волшебный сосуд у тебя на поясе» - он выдохнул, но девушка все равно не поняла: «Что с моей флягой?». «Вода она теряет силу, отделенная от источника, но твой сосуд способен ее сохранить, тебя давно не было. Ты забыла, включи око» - слоник сам был уже на грани. Лелька схватила флягу да разойдитесь же, вспомнила, нет поняла! Джунгли замерли, они завязаны на Ганеше, их жизненная сила курсирует, как по закону связующихся сосудов. Зло, почти хищно она, кричит на приблизившихся уже к ней людей: «Его нужно напоить, с дороги!» - проталкивается и вкладывает флягу в хобот. «Ты вспомнила?» - мрамор, из которого как бы сделан слон, просветляется и наполняется блеском. «Нет, как я их всех напою?» - она почти в растерянности обхватывает смуглыми руками ушастую голову, - «Один раз, достаточно наполнить сосуд один раз, ты забываешь, ты не дома у нас есть магия. Разве мне хватило бы фляжки воды?». Понимающе кивая, Леля забирает флягу и идет к людям, даже животные ластятся к Владычице. Она начинает действовать быстро, повинуясь советам Ганеши, звучащим в ее голове. Восполняет запас жизненной энергии водой, порываясь даже выплеснуть свою энергию, несмотря на запрет стража источника. Пугающе мало осталось ее у местных, у некоторых до чверти, ой, она начала видеть это, как чакры что ли. Увлекшись мыслями, девушка мало не растерялась, когда некрупная обезьянка чуть не выдернула у нее флягу: «Да, да, конечно и вам тоже». Вспышка, Лелька привалилась спиной к дереву, что это – видение.
«Они идут по узкой каменистой дорожке, плечом чувствуется шершавый прогретый солнцем камень, несколько человек продвигаются медленно и осторожно. Владычица спиной ощущает взгляд, скашивает глаза, в попытке оглянуться, чуть не оступается, сильные руки хватают ее и прижимают к накачанному торсу, пальцы парня подрагивают, да и весь он напрягся, будто сквозь него прошел разряд:
- Я знаю,ты меня любиш – незнакомец говорил почти с отчаяньем, тронувшем девушку до глубины души, – Но я не могу полюбить тебя. Пока не могу. Но очень хочу, если ты меня подождешь, я полюблю обязательно – его голос охрип, опустился почти до шепота,- я очень хочу полюбить. Дождись меня...
Они все-таки дошли.»
Ганеша кивнул в ответ на ее вопрошающий взгляд: «Да, так ты здесь появилась впервые, они привели, я их не знаю, не отсюда…». Леля огляделась, вроде ее помощь больше не требовалась, что ж стоит прогуляться, кто знает, как надолго она здесь в этот раз. Поднялась, отряхнула золотистую тунику и, рассматривая окрестности, двинулась вперед. Джунгли обрамляли площадку, на которую девушка спустилась со своего уступа, камень гладкий отшлифованный ветрами и дождями казался бы рукотворным, если бы не валуны, то там то здесь раскиданные в хаотическом беспорядке, отбрасывающие бесформенные тени. Ее внимание привлек гам в дальней стороне площади, привычным жестом приложив руки козырьком ко лбу, она пыталась рассмотреть происходящее. Толпа обступила мужчину в балахоне, размахивающего огромным двуручником- эспадоном, движения его были не согласованы, как у пьяного или смертельно усталого. Ветер донес до Лелиных ушей его крик: «Эля мне бы не отказала, она бы мне помогла – почти задыхаясь продолжал размахивать оружием– здесь ходят безполезные люди, как я устал...Эля мне бы не отказала...»
Лицо Владычицы воды недовольно искривилось: «Откуда он знает мое второе имя?» - ускорив шаг, она приближалась к толпе, какая то иррациональная злость овладела ее существом: «Да наступайте же вместе, наступайте на него» - приказывала, тоже срываясь на крик. Незнакомец подался на ее голос и как-то особенно неудачно взмахнул эспадоном, что двуручник черкнул по земле, и несколько человек умудрились наступить на меч. Лелька передернула плечами, почему так буквально исполнили, оглядела толпу, успев услышать что-то о странном лице мечника, и подошла вплотную к склонившемуся обессилено мужчине. Коричневый балахон, лицо опущено вниз и скрыто капюшоном, правда непослушные светлые пряди выползли из укрытия и руки, гладкие, сжимающиеся в кулаки, выказывали возраст парня. Он еще попытался выхватить укороченный клинок, но на удар его сил уже не хватило. Владычица наступила на меч, стянула капюшон, русые волосы рассыпались по спине, но ее привлек затравленный взгляд на красивом лице. Красивом но болезненно желтом : «Я тебя знаю?»- она положила руку на его щеку и, не ощутив прикосновения к коже, подняла пальцы к глазам, на них осталась краска,- «Что ты с собой сделал?». Всматривалась в его карие глаза.
- Ты же мне не откажешь?
- Да.
- Ты же мне поможешь?
- Да.
- Эля, Ты меня понимаешь?
- ДА!
Из его глаз потекли слезы, напомнившие ей ее источник, и, повинуясь инстинкту, она начала стирать его грим, его же вполне живой влагой. Парень еще что-то шептал, лихорадочно хватаясь руками за ее одежду. Люди почему-то не слышали их разговора, только удивлялись этой женщине, у ног которой ластился огромный гривастый кот…
Пробуждение было внезапным. То ли колыхнулся воздух, то ли не хватило времени, но вот она лежит в своей постели, за знакомыми шторами улыбался ехидный полумесяц. Сердце билось пойманной птицей: «Я даже не спросила его имя…» - как ночная бабочка раз за разом ударяющаяся в стекло, в виски колотилась мысль, - «Я так и не спросила его имя…»
Картинка ставала четче, четче, да это же те самые джунгли, возле источника с Ганешей беседовал тот самый давешний мечник. Он развернулся на кивок слона и стремительно побежал на встречу замершей девушке: «Лев, меня зовут Лев , ты меня не узнала? Ты что, забыла меня…» - схватил за руку, сжал с надеждой всматриваясь в ее светлеющий взгляд. Журчала вода, шумел ветер в высоких кронах деревьев, и толпа привычно требовала ее, Владычицы, внимания и ее воды…
Беспечное, странное утро, Леля потянулась и удивленно уставилась на запястье, там во сне Лев сжимал ее руку, а сейчас она видела, явственно видела следы его пальцев.
4 июля 2011год.
автор: shangri_lav
(http://shangri-lav.livejournal.com/7398.html#cutid1)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270778
дата надходження 18.07.2011
дата закладки 23.07.2011
Все напрасно…
Молний осколки взлетают…
Мечутся, словно в бреду, влюбленные
Каждый на своей половине мира.
Закручивая в простыни облаков
Свои мечты о взаимной любви.
Громко вдыхая, плененные перинами отчаянья,
Тонут, словно в барханах бродяги.
Их длинные тени,
Собой соединяют берега океана.
Липкое белье плавится у изголовья,
Сброшенная кожа воскообразно стекает …
Тонкие пальцы, впервые встречаются,
Разряжаясь в пространство смехом,
Неуёмным смехом безумства и страсти…
Дрожа в экстазе,
Путаясь в подоле ночи,
Неловко, угловато повторяем па дождя.
Неистово сдирая влажный слой одежды,
Вонзая иглы, что растили для врагов ,
В трепещущие болью полусферы душ,
Соединяемся на несколько отчаянья минут
И наслажденья…
И вновь даем себя покрепче спеленать
Незримым покрывалом безразличья.
…гроза над любимым городом…
…дождь в моем любимом небе…
...мечутся молнии одержимые...
Каждый на своей половине постели
Стонет, обнимая тело любимое,
Срастаясь в комок позитивной энергии.
И тонут в барханах зефирной сладости
Их длинные восторженные тени.
23.07.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271616
дата надходження 23.07.2011
дата закладки 23.07.2011
лялька з фарфору на застеленому ліжку,
де ти, той, що подумки малюєш їй сльози?
Синя Борода з дитинства марив небом,
розмальовуючи блакитними квітами та птахами
усі кімнати свого неіснуючого будинку,-
зараз там радіють життю ляльки з фарфору.
Де ж ти, мій казкар із продірявленим серцем?
байдуже, що тобою створено сотні принцес, -
кривавий відбиток на першій сторінці
і може напишемо вдвох безперервну самотність.
Залишки свята голками під холодною шкірою,
я бачу твої блукання перед тим як заснути.
Часом в моїй голові помирають стихійно метелики,
тануть сніги і крапають бальзамом на твоє чекання.
Де ти блукаєш, мій вільнодумний відлюднику?
я ненавиджу кімнатні рослини,
ти забуваєш їх поливати в іншому світі.
Дивишся з викликом в очі усім перехожим
і ще не чуєш моїх вигадок.
Знаєш, колись ми перетнемся
чи перетнем вулицю разом...
Сині птахи і квіти сповзуть із стін,
розстелить ліжко фарфорова самітниця
і жодної казки на ніч...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269655
дата надходження 11.07.2011
дата закладки 12.07.2011
надішли мені поштою заклинання, -
будем грати у піжмурки з тим, хто загубився.
ця істота вчепилась зубами в ніч,
з усіх сил тягне за вії, щоб врешті прокинутись.
Сонце поквиталось зі мною і стрибнуло з неба,-
влаштуєм поминки не встаючи з ліжка.
Ми схожі на себе лише вночі,
зливаючись з розлитою кавою, мовчим,
перебираєм дотиком чорний бісер,
плетемо ланцюжки від сьогодні до завтра...
Повітряні поцілунки, повітряні змії... повітряНІ,
дихання зараз смертельним пострілом,
бо часом твій подих вбиває тисячу моїх слів
ніби народжує тишу.
На відстані трьох будинків спить НЕМОВлЯ,
тримаючись молочними руками за волосся ночі.
Не впусти у прірву цю спробу стати богоподібним,
посунь бетонну плиту і ще поговорим про темряву.
Твої холодні руки жадібно збирають бісер,
які ще невидимі ниточки можуть нас поєднати?-
ніч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269460
дата надходження 10.07.2011
дата закладки 12.07.2011
*З великою повагою до тих хто вміє декламувати
і з вдячністю до автора Ласунка за чудове виконання. *
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=12114
Её голос в каждом из нас…
Нежной песней, искушением, болью звучит.
И шанс полюбить,
И заслушаться мелодией волшебной
есть у каждого.
Её глаза смотрят из каждой капли росы,
Из каждой витрины ювелирных лавок.
И шанс полюбить
И засмотреться , и быть поглощенным игрой
есть у каждого…
Её голос вибрирует маняще сладко,
Зовет из каждой телефонной трубки…
И шанс полюбить,
И замечтаться, и безоглядно пойти на зов
есть у каждого…
В каждом сидит угрюмый шут,
Священный долг которого не дать
Нам потерять себя.
Но каждый день любовь проникает
В наши сердца,
В наши тела,
И мы послушны ей,
И преданы,
И безупречны…
Любовь играет с нами...
Любовь живет в каждом,
Смотрит в окно,
Читает смешные записки,
Пьет чай, пишет стихи,
Спит до особого часа…
И внезапной волной
Накрывает,
Лишая рассудка!
И шанс познать её есть у каждого!!!
06.07.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269350
дата надходження 09.07.2011
дата закладки 11.07.2011
Ты не увидишь глаз моих колодцы.
Под сенью непослушных прядей
Я скрою звезд любви мерцанье…
…но ты все знаешь, точно знаешь…
День за днем звездочеты спят,
Голова к голове вздыхая и сопя.
Пытаются узнать в кромешной тьме
Чужое неприглядное ничто,
Поглощают километры дорог беспокойных,
Травят собаками табу свою резвую плоть,
Входят в транс, вдыхают туман целибата,
Ради нескольких строчек в замшелой тетради
Дрожащей рукой пожилого магистра:
«Код любви не разгадан, его просто нет!»
Уже выпит жалящий сознанье яд любви,
И роскодированные створки смертных врат
На волю выпускают безмятежно спавший дух
Познавший радость, упоенный страстью…
…не дам тебе испить из кубка ночи смак признаний,
Не подарю лобзаний сладкий самородок
Добытый из глубин сердечных…
Ты никогда ни капли не получишь просто так,
За все предъявят счет блуждающие в небе близнецы.
И лучше не смотри в мои колодцы.
Под сенью непослушных прядей
Я скрою звезд любви мерцанье…
Не то глаза-русалки в омут сманят.
07.07.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269237
дата надходження 08.07.2011
дата закладки 11.07.2011
Ігор Вовк:
Падай, падай, падай в мої руки!
Із неба в непідкорену безодню.
Розривай на тілі одяг - пути,
Ті що сковані були тобою.
Роздягай свої нестримні мрії!
Вибухом впивайся в мою шкіру!
Говори, мовчи, кричи в безсиллі
Те, що твоя воля захотіла.
Ласунка:
Бери, бери, бери мої бажання!
Вогнем спалю твою сорочку!
До хрипоти зірву страждання
На вушко, ставши на носочки!
Тремтітиму вже несвідома…
На плечах готика котяча.
Я над тобою невагома.
Кричу, зітхаю, стогну, плачу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268925
дата надходження 06.07.2011
дата закладки 06.07.2011
легко отруїтись несказаними словами,
перетворити їх на гострі ножі
і лоскотати собі нутрощі до знемоги.
знати, що їх не почує той, хто повинен
і від цього вони помруть в тортурах ночі.
лише дивно носити в собі цвинтар,
де поховано щоденникові тіні
і зізнання, котрі навіть не спробували зазвучати...
дивно бути землею...так.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268539
дата надходження 04.07.2011
дата закладки 06.07.2011
я буду спати вдень, щоб скоротити відстань на темінь,
розпишу всі свої сни й надішлю в електроннім конверті.
смак бетону й розлуки, моє здичавіло-покинуте плем'я
тупцює на книгах холодних із запахом свічки і смерті.
я люблю тебе. я ковтаю краплини натхнення солоні
і листами тобі свою стелю оздоблюю з плетив.
уживаюся тут, де нікого нема крім сторонніх
і вичавлюю усмішки, віру і сни з інтернету.
загортаю в дощі всі будинки переказом стислим,
хочу, щоб відчувалось та так непомітно і мітко.
щоб гірким світ на смак...засолоджено-кислим,
щоб на шкірі вночі миготіли знайомі відбитки.
я люблю тебе. досить грубо і так філігранно,
що зізнатися в цьому собі навіть дико і дивно...
запізнились на дощ, приплелися до сонця зарано
і гуляють навкруг з попільничками в грудях царівни.
засинатиму вдень, щоб цю відстань в собі заховати
і читатиму вголос зі стелі для тих, хто крізь простір.
я люблю тебе. і на стіни кидаю портрето-плакати,
заливаюся воском і сплю... все так просто.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268855
дата надходження 06.07.2011
дата закладки 06.07.2011
кожна добра поетка мусить мати власного янгола,
час від часу робити дурниці, аби той не був без роботи
і сухою з води граційно вилазячи всоте
посміхатись і червоніти: невже це я була?
кожна добра поетка мусить палити.
цигарки, мости чи листи - то не так суттєво.
шкодувати опісля, ридати: янголи, де ви???
прилаштовувати на гордість бетонні плити.
кожна добра поетка мусить... писати!
хоча б іноді, так, для підтримки іміджу =)
аби янгол собі не думав: чого я тут сиджу,
їй же добре, в житті приватнім теплі пасати...
кожна добра (самі здогадайтесь хто) мусить мати мрію далеку,
бо як мрія близька, то не буде віршІв і прогресу.
...помирати від стресу, вдавати принцесу, втікати від пресу...
от... а кожен поганий янгол мусить мати власну поетку!
05.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268746
дата надходження 05.07.2011
дата закладки 06.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.07.2011
Эта бездна манит…
Голос срывается на вой и шипенье…
Оставьте меня!
Пусть во мраке ты очей моих не увидишь,
Блеск лихорадочный бьется в туннелях глаз,
Ручьи журчат, наружу вымывая
Несносную, под час, тупую боль…
Остался шаг, одно движенье
Бездонной страсти покориться...
Оставьте же меня,
непосвященные в круги познаний сладких !
Я полечу, шагну за край !
...дарованы мне крылья будут...
или нет...неважно!...
Мои руки уже потянулись к лианам,
Цепкие пальцы сростались с опорой непрочной…
Страх…
Внезапно страх свинцом напоил мою плоть…
Я, словно отступник, терзаемый стаей волков,
Дергаюсь в пасти сомнений…
Я убегаю, как лань, трепеща.
Трусливое тело свое пряча
За стенкой притворства …
О страсть!
Упоительный голос влечет…
Бездна твоя удивительна и чудотворна…
Холод…
Кости смерзлись под взглядом
торжествующего страха…
Но страсть, застенчивой улиткой,
уверено ко мне в обитель заползает.
Срывая двери,
Надрывая горло боевым призывным кличем,
Тоску смертельную пронзив мечем желаний,
Убей отвратный горько-липкий страх!
Вперед!
Горланят нервы, стегая плеткой нетерпенья,
Кровь подгоняя, как пастух баранов,
Несись в пучину наслажденья!
Глотай струю любви и счастья!
Шаг...
…Внезапный ослепляющий поток
Пронзительного цвета
Сознанье поражает наповал.
Невинной колыбелью подставил теплые бока эфир…
Легко, умело, изумляя мир,
Взметнулись крылья словно паруса…
Взлетаю,
Отдаваясь страсти!
05.07.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268685
дата надходження 05.07.2011
дата закладки 05.07.2011
кожа моей планеты немного печёт,
не в счёт количество звуков и знаков.
Я слышу не то, обеззвучив водою рот ,
здирая пшеницы поля полосками.. с воска.
Скользко смотреть сквозь тебя на других,
стих прижигать или просто себя на минуту.
кому-то писать... или вовсе не видеть их
в своей голове.
пахнет воздухом пусто.
столбы с тротуаров холодными пальцами,
танцами света там, где ждешь темноты.
ты непременно почувствуешь явную тайну
и специально начнёшь очень тихо молчать.
Пение птицы лежит на полу у богов,
только они не касаются неба ногами.
память научит ценить, убивать дураков
или самим незаметными быть дураками.
ну же...
я в луже смотрела кино про НИЧТО,
будто финал оборвался и мир беспредметен.
может мы встретим людей...
шансов ноль...или сто...
может когда-то друг друга мы всё таки встретим.
долго шагает мой призрак...
прозрачность в окно,
может придумаем тысячу истин когда-то.
только земле очень больно
и очень смешно,-
кожа в ожогах и солнце сбежало с проката.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268652
дата надходження 05.07.2011
дата закладки 05.07.2011
...уходишь все реже и медленней
дождь прячется в волосах
такой преданный
кофе не пьешь
оставляешь на утро
мелкую ложь
как будто
я мотылек, что летит
разбиваясь о пламя
множество жизней чужих
проживая
в уютном домике сердца
а ты водку с перцем
и со льдом
когда боль сжимает запястья
к счастью
ты ко мне подойти готовясь
сжигаешь все стихи
и прозой пишешь повесть
обо всем но лишь не о любви...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263188
дата надходження 03.06.2011
дата закладки 05.07.2011
...конкістадору тісно у цьому місті,
двісті натяків на останню примару,
триста дотиків повз намисто
і обличчя холодне, землисте
пробачає натхненно нездару.
конкістадору хочеться пити,
спрага його опустошує літо.
я приручити могла навіть вітер,
тільки не вміла нікого любити.
він же збирав із очей намистинки,
з жінки здирав золотаві обгортки.
зустрічі дивні й напрочуд короткі-
збиті у ритмі й у втраті відтінків.
місто ховає байдужість в заторах,
порох ілюзій в кімнаті порожній.
дотик і вічність давно не тотожні-
тісно в цім місті конкістадору...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267770
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 05.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.07.2011
Пигмалион *Демиург**! Создай меня обратно!
Не вышедшей из чрева ада,
Не изгнанной из рая…
Просто создай меня умеющей ждать!…
Внуши белой глыбе любовь.
Уговори молчаливую клавишу рта
Кричать от восторга в тесной каморке объятий…
Бесконечно желать поцелуев
И звучать простотой междометий…
Снова создай меня неумеющей врать!…
Сотри с лица вуаль гордыни,
Смой краску театральных оргий лести ,
Освободи души сетчатку
От наростов невежества и страха,
Так, словно это окна
В заброшенном хрустальном замке.
Смахни паутину с дрожащих зеркал…
И солнце взойдет!
Пигмалион Демиург! Создай меня обратно!
Прими из нежного лона природы
Трепетный бутон красоты и любви.
Создай меня умеющей жить…
Сотвори это чудо земное!
И солнце взойдет!
2.07.2011г.
*Пигмалион был царем острова Кипр, сын Бела и
Анхинои. Он высек из слоновой кости статую и
полюбил её. Дарил ей подарки, одевал в дорогие одежды,
но статуя продолжала оставаться статуей, а любовь
безответной. Тронутая такой любовью, Афродита
оживила статую.
**Демиург
Демиург (греч. demiurgos — мастер, ремесленник, от
demos — народ, ergon, urgos — работа) Демиург
предстает как «творец и родитель Вселенной»,
производящий и упорядочивающий физический мир в
соответствии с идеальной моделью.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268110
дата надходження 02.07.2011
дата закладки 03.07.2011
Далі, що буде за тим горизонтом?
Збирайся, я тобі розповім…
Треба бігти, тримайся міцніше,
Є потреба прокласти тунелі
Під товщою днів,
Під товщою зухвалості,
Під покривалом бездоганної брехні
В черствому хлібі прогриземо отвір,
Нехай заходить свіжий дух природи,
Недремний промінець гукне тобі привіт!
Просунь спочатку руку, вхопись за повітря,
Підтягнись,
Голова твоя вже огорнута свіжим вітром,
Не бійся,
Дихай!
Надягай на себе пахощі лісу,
Тріпочи листям осик,
Зливайся з кольором неба,
Зі смаком струмків…
Серце твоє цокотить копитцями диких кіз…
Я стану травою. Соковитим стеблом,
Вишуканим чагарником…
Заховайся в мені.
Не бійся.
Дихай!
…я поведу тебе далі,
за горизонт,
під байдужістю прогриземо собі шлях,
і побачимо новий горизонт,
а потім я покажу тобі
ще один,
і так буде до поки не скінчиться світ!
Не бійся, зупинок не буде,
це діжка без дна…
Хапайся, я покажу тобі край,
І закрай, і безкрай…
І неба край!
Смійся, радій, дихай!
Дихай!!!
29.06.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267738
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 01.07.2011
Шукаю себе…
Ім’я моє забуте шамотить беззубий всохлий кущ.
Його вузли зав’язані на пам’ять
Розкажуть не одну легенду…
Йду до себе…
Моє ім’я забуте несміло викаже скавчанням дріт
тролейбусний, чіпляючись за ніч,
Рахуючи стовпи, немов зарубки…
Живу давно…
Загублена в світах,
На поверхах,
В безсонних звалищах думок…
І сновидою, п’янючою від келиха нічної прохолоди
Залізу в сон до тебе, щоб намацать всі твої скелети,
Заховані у вірну шафу, між тисячі відімкнених шухляд…
У світ попід подушок зазирну.
Хоч в мить відвертого і по дитячому простого сну,
Коли всі щиро посміхаються своїй найбільшій таємниці,
Прошепочи моє ім’я прадавнє!
Шукаю себе…
Забрідаючи на сталеві кордони електричних дротів,
Які щосекунди світ межують на день і ніч…
Блукаючи втрачаю всі позначені на карті віхи,
І лише пам’ятаю дощ, який постійно заганяє в ліжко…
Долоні я немов листи читаю, шукаючи у древніх Фоліантах
Своє загублене ім’я,
Яке б знайшлося поруч із твоїм…
Просочені мої дороги часом.
Вирізьблюю підборами позначки,
Аби тобі, коли настане час, було відомо де мене шукать!
...ось вулиця з моїм ім"ям у вікнах...…
30.06.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267804
дата надходження 30.06.2011
дата закладки 01.07.2011
упало два моря на мою щеку-берег,
соль разъела недавние прикосновения
и теперь я не жду кораблей с Востока.
Мои окна пылают сегодня румянцем,
влекут к себе пьяниц и совсем одиноких,
а я почти засыпаю в позе улитки
и даже не вижу снов о тебе...
только сегодня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266128
дата надходження 20.06.2011
дата закладки 01.07.2011
Вишнева хвиля подолу сукні
грайливо хлюпне на білу гальку
моїх статичних, як спека, пальців.
Зісмикне бязеву порохняву,
та ступні навіть не ворухнуться,
і хвиля ніяково відрине –
до рифів виточених гомілок,
де і затихне до новолуння.
Лише десяток забутих крапель
зоставить літепло вишневіти
в окрайних вищербинах породи.
Вони і знадять зустрічне сонце,
таке допитливе і кудлате,
повзком наблизитись до підошов
(остерігається, халамидне!)
і доторкнутися носом нігтів
з лискучим лаком – таки не вишні.
Погляне боязко, облизнеться,
опісля чого вологим писком
уткнеться м’яко у міжкоління
і буде сопки вбирати запах
терпкої солі тонкої хвилі
подолу моря моєї сукні.
Занурить пичку в червоні води
і набереться тієї барви
по саму шию…Обтрусить зайве
на перехожі поважні хмари,
(такі бундючні, що неможливо
було над ними не посміятись)
а потім квапно зірветься з місця,
махне калачиком на добраніч
і понесеться широким небом,
туди, де сходяться всі дороги,
де починається кожна хвиля,
де зачекався уже Хазяїн.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267385
дата надходження 28.06.2011
дата закладки 28.06.2011
А знаєш, давай одружимось. В такому я ще не бабралась.
У соцмережеву кліточку «Змінити сімейний стан»
поселимо галку «Змінено», а краще когось із зябрами,
якими простіше дихати під зливою привітань.
З’єднаємося вечерями, сорочками і комірками,
дізнаємось наші прізвища і розміри пальців рук,
здивуємо недалекістю торгуючих ювеліркою,
і мною – твого директора, й тобою – мою сестру.
Я звикну щоранку пахнути одною і тою ж спермою,
мінятись зубними щітками, слідами вологих ніг,
мобільними телефонами і пульсовими перервами,
і спати до тебе спиною, і плутати наші сни...
Напевно, давай одружимось. Як мінімум, це недорого.
Ні віз, ні дипломів, зрештою. Ні щеплень чи обрізань.
Ні вибухонебезпечності: барила – з промоклим порохом.
А з часом вже якось визначим, під котрим живе гюрза.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267186
дата надходження 26.06.2011
дата закладки 26.06.2011
До божевілля мільйони кроків
чи кілька станцій на залізниці.
Воно питає мене: "Допоки
Будемо сумнівами травиться???"
А я непевно плечима знизую
І плечі скучили за обіймами...
Годинник "такає", каже: "Пізно...",
Поїхав потяг, тепер постіймо ми
І зачекаймо, і ще постіймо,
Чекання - гірше за всі тортури.
Отож звикаймо тепер постійно
До всіх хронометрів, що нас дурять,
До політичних агіт-плакатів,
До пропаганди на сітілайтах...
І взагалі, нам пора звикати:
За кожен подих по прайсу плата.
Які там сумніви, де там лірика!
Усе невпинно, усе надстрімко...
Чому ж тоді раптом стало гірко,
Аж захотілось чисту сторінку?
P.S. Дякую Анні Вейн за фонову пісеньку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266242
дата надходження 21.06.2011
дата закладки 22.06.2011
"...Смотри
на один фонарь становится меньше
На один фонарь ты становишься ближе..."
автор Fate, ID: 264501
Той ліхтар, що сьогодні весь вечір просидів з тобою разОм
на однім підвіконні, і слухав тріп-хоп*, і хитався не в такт,
і плював на авто, що гарячим залізом залили газон,
на якому ще вдень прохолодно і рясно цвіла пустота;
той ліхтар, що гілляччям сусідніх каштанів ганяв комарів,
що уїдливо кпинили із невлучань в недалекий тріп-хоп,
і за власним яскравим сіянням не міг роздивитись вгорі,
пустотливих зірок, що нависли над ним первородним гріхом –
той ліхтар, докуривши з тобою на двох «чорноденний» косяк,
(чорний день вже, мовляв, не прийде, бо не матиме більше за чим)
підморгне тобі так, що ти довго і щиро сміятимешся
як сміються боги – без турбот і без видимих людям причин.
А коли ти заснеш, з підвіконня додолу зіскочить твій сміх
і потягне на схід, а за ним на автівках зірки й комарі.
…Чорний день не прийшов. Та і як би він, врешті, сьогодні посмів,
після чорної ночі, яка задавилась на тім ліхтарі.
*тріп-хоп - музичний стиль
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266021
дата надходження 20.06.2011
дата закладки 20.06.2011
картонний журавлик тривожно курличе під стелею
і сняться йому вирії, ввижається небокрай,
поля, зеленим і жовтим розкішно встелені,
дерева з пишними кронами і їхня шорстка кора...
самотньо йому, картонному, висіти під абажуром,
душа його хоче простору. в паперу теж є душа?
в повітрі запахло осінню, журавлик зоряно журиться,
хоча йому і не велено краї свої залишать.
тужливі ключі під хмарами прямують кудись без компаса,
дороги їхні невидимі, куди летять - невтямки...
а мій журавлик малесенький, зі мною палить рукописи,
а ті горіти відмовились, бо писані від руки.
і сумно моєму пташкові, зібганому з картону,
ніколи там не опиниться, де з крилами побратими...
і можна таких журавликів в світах назбирать хоч тонну,
а мій мені найдорожчий, бо він у мене єдиний.
P.S. Величезне дякую Наталі Годун за музичний супровід!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265972
дата надходження 19.06.2011
дата закладки 20.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.06.2011
обіймають не ті, і дзвоню не до тих,
і комп'ютер стирає файли...
і бракує повітря на ще один вдих,
бо не вірю, що "все буде файно"
і сиджу над рукописом, молю натхнень,
як художник сліпий над мольбертом...
і шукаю свічу, бо не видно й удень
де фальшиво, а де відверто.
добираю слова, і нема до ладу,
і невпинно шукаю виходу...
сивий янголе мій, я наосліп іду,
ще не навчена світлом дихати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263487
дата надходження 05.06.2011
дата закладки 19.06.2011
…. А слова – не вода,
хоч у ситі їх теж не носити
щоб зливати на час на долоні на лід і пожежі.
Не вода, хоч їх теж, мов дешевий і вицвілий ситець
розгортають по дну і викочують на узбережжя -
простирадла пісків, що збиваються зА ніч у грудки…
Зариваєшся в них і копаєш сюжети історій
і муруєш собі чергові оборонні спорудки
у підніжжі яких білозубо всміхається море…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265541
дата надходження 17.06.2011
дата закладки 17.06.2011
Котиться мною хвиля, тремчу…
Липнуть червоні пелюстки,
На шкіри парчу…
Вся в позолоті ранкових ілюзій,
Вологі твої долоні жадібні
Довірливо труться…
Серце гупає, звіром в тенетах б’ється,
Пазурі нерви гострять…
Я в лоні вогню!
Я на лінії обстрілу , на барикадах любовних
Взором твоїм роздягнена,
Еросом обеззброєна…
Рвуться останні кордони ситцю,
Падають ниць відмови…
Вогонь, як традиція!
Плавиться, розливається в чаші струмінь,
Наповнює мене шал,любовні шаманять рухи…
Емоції тишу наріжуть, мов струни гітарні,
Пучки й зап’ясток обпікають цілунки,
Я в зоні вогню, я на лінії обстрілу,
я в зоні наступу…
Плавлюсь,
Падаю, ні,
Лечу…
17.05.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260073
дата надходження 17.05.2011
дата закладки 17.05.2011
Засела воровская свора,
Везде, во власти и в судах,
Им ли боятся приговора?
Отныне им неведом страх.
Суда не будет и позора,
За свой спокойны капитал,
Не может вор другого вора
Судить за то, что он украл.
16.05.11.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260049
дата надходження 17.05.2011
дата закладки 17.05.2011
Печальный опыт нажитой
И к расставаниям привычка
Напоминает мне о той
Секунде, когда гаснет спичка,
И наступает темнота,
Когда любовь уже не та,
А мне так хорошо знакомы
Её прощальные симптомы:
Я начинаю замечать
В твоих глазах тоски печать,
Всех бывших девушек печаль,
А делать нечего. Так жаль
Бывает скомканного счастья,
Надежд, мгновений сладострастья,
Но ясно всё, как божий день,
Что от любви всего лишь тень,
И та не очень-то густая,
Осталась. Всё, конец пути.
А истина совсем простая -
Переступи и не грусти.
16.05.11.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259912
дата надходження 16.05.2011
дата закладки 17.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.05.2011
Знаєш, в моєму віці чекання принца -
Ще не симптом хвороби, а вплив породи.
Матимеш вільний час – то мені зустрінься,
Я тобі розкажу про свої пригоди…
Я тобі розповім про жіночі трюки,
Як воно – бути так, щоб як за стіною,
Як воно, коли раптом цілують руку,
Як зупиняють авта переді мною…
Як із плеча бретелька спадає вчасно,
Що треба в спину, що – у плече і пошепки,
Знаєш, в моєму віці самотнє щастя –
Це ще свідомий вибір і вільний пошук.
Знаєш, коли мужчина іде позаду,
Я відчуваю погляди на сідницях,
Знаю, я не повинна про це казати,
Зрештою, якщо хочеться – то дивіться…
Зрештою, гарні ноги, і гарні груди,
Очі також доволі собі бездонні…
Знаю, що так задумано, хай так буде,
Хай собі множать меседжі телефонні…
В принципі, я вже звикла до їхніх байок,
До безкінечних виходів «десь на каву»,
Знаю, я забагато про це все знаю,
Мабуть, саме тому я тобі цікава…
Мабуть, саме тому ти мені не дзвониш –
Щоби мені здаватись ще більш принадним…
Знаєш, я так втомилась від церемонних,
Я б так хотіла просто і без ускладнень…
Я б так хотіла щиро й не по-дорослому,
Так, як умію досі хіба що в віршах…
Знаєш, коли у тебе знайдеться простір,
Я тобі покажу мене найсправжнішу…
Я тобі розповім про життя без ролей,
Про моє справжнє, викладене в хореях…
Просто не в віці суть, я із тих Ассолей,
Що таки дочекається свого Грея…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258856
дата надходження 11.05.2011
дата закладки 14.05.2011
Вона вперше їхала відпочивати сама. Ще кілька днів назад це зовсім не турбувало, бо була охоплена лише одним бажанням: швидше б побачити море! Всю зиму воно кликало її в снах, приманювало спогадами про солоні поцілунки хвиль... І їй було тоді байдуже: сама вона чи з друзями. Але тепер, спостерігаючи за веселою компанією в сусідньому купе, що жваво обговорювала найкращі способи проведення відпочинку, їй раптом стало сумно. Заздрісно слухала їхні розмови, жарти. Якось навіть соромно було сидіти самотньо біля такої невгамовної компанії. Та і як вона сама буде в Криму? Не сидітиме ж цілий день, спостерігаючи, як хвилі роблять скелям манікюр. Зітхнула. Постелила собі постіль, але навіть не надіялася заснути в такому галасі, просто хотіла виглядати зайнятою. Але як це не дивно, все таки подрімала. Рівномірне покачування вагону завжди діяло на неї заспокійливо, тому , певно, так любила їздити потягом – так спокійно, затишно. Душі.
Подорож видалася їй короткою. Ніби зовсім недавно сідала у вагон, а це вже йде з якоюсь бабусею дивитися на кімнату. Якби ще не забула в таксі свого улюбленого великого капелюха, почувалася б цілком задоволеною.
Кімната їй сподобалася. Чисто, просторо. Ліжко, стіл, стілець і шафа – все найнеобхідніше. Бабуся за окрему платню навіть зголосилася готувати їй. Речі не розкладала – відразу побігла до моря. Воно залишалося таким же, як і сім років тому, коли побачила його вперше, але лише на перший погляд. Насправді, кожного року все було по-іншому, не так. Хоча вона підозрювала, що ті зміни відбувалися не з морем. Змінювалася вона сама. Та і весь світ навколо. А море залишалося все таким. Можливо, саме це її і приваблювало так – його постійність. Десь глибоко в душі вона боялася швидкості, з якою змінювалося все навколо щодня. Не зізнавалася навіть собі, але боялася не встигнути за цими змінами і залишитися позаду та осторонь. А море давало їй впевненість. І змогу відпочити від того шаленого ритму.
Провела рукою по воді, лизнула палець і скривилася. Посміхнулася собі: „Солодким воно не стало.” Хотіла одразу ж пірнути в привітно розстелену перед неї синяву, але була без купальника, а на пляжі стільки людей. І так дехто вже поглядає на одягнену дівчину, що стоїть по коліна у воді, гладить набігаючи хвилі рукою і посміхається брязкіткам, що злітають повсюди.
- Ей, дэвушка! Возьмите арбуз, а! Сладкий арбуз, сочный. Такой
красивый дэвушка отдам совсем дешэво. Возьмите.
- Ні, дякую – спішно обійшла продавця, але він знову став перед нею.
- Ну ладно, я вам отдам его просто за то, что у вас такие красивые глаза.
Возьмите.
- Та не треба, що ви! – знічено посміхалася, відпихаючи руки араба із
великим смугастим кавуном.
- За что вы меня обижаетэ, а, дэвушка? Ведь я же хочу вам приятно
сделать.
Довелося їй таки взяти того кавуна. Це ж треба! І де тільки вони беруться,
такі нахабні?
Але сидячи у себе в кімнаті і ласуючи соковитим смачнючим плодом вона була дуже вдячна арабу за його нахабність і батькам за гарні очі.
Наплававшись, стомлена, але щаслива, коли стемніло вона пішла на набережну. Коли приїздила з подругами, завжди ходили вечорами, блукаючи по незчисленних палатках із сувенірами, різними камінчиками прикрасами. Самій, звісно, буде не так і цікаво, але...
Раптом її увагу привернули художники. Вона точно не знала, чи художники це, але завжди хотіла мати свій портрет, намальований чорно-білими фарбами. Підійшла, почала роздивлятися їхні роботи. Згадала, як на Хрещатику віддала 10 гривень за свою карикатуру і яка потім була розчарована, коли зрозуміла, що портрет зовсім на неї не схожий. Зараз хотіла вибрати того, хто малював найкраще. Їй подобалося спостерігати, як працюють ці люди, дивитися на вже готові портрети, і на ті, де ще тільки починають з’являтися риси людського обличчя, тож її не лякала перспектива пройти у пошуках, здавалося, безкінечний, яскраво освітлений ряд. Зупинилася біля більвого юнака, який зараз малював огрядну тітоньку із надто яскравим макіяжем. Не могла відвести погляду від його рук. Великі долоні із довгими, засмаглими пальцями, які рухалися так швидко і граційно, виконуючи якийсь таємний танець, відомий лише їм. Вона хотіла, щоб її портрет малювали ці руки.
- Скільки коштує портрет?
- 50 гривень.
На Хрещатику за це брали 30, але вона все одно ніяк не може вибратися з
гуртожитку спеціально, щоб „намалюватися”. А коли опиняється там, гуляючи або ж по необхідності, ніколи не вистачає грошей чи часу.
- 30. – сама не помітила, як слова зірвались з губ. Почервоніла від
сорому, бо вважала ганебним торгуватися, навіть якщо розуміла, що ціна занадто висока. Тоді вона просто шукала потрібне в іншому місці. Що ж на неї найшло?
Юнак пильно поглянув на неї. Погляд не був байдужий, але і емоцій ніяких на ньому не можна було побачити. Ковзнувши поглядом по всій її статі, він знову зупинився на обличчі, яке поступово з’являлося на білому полотні.
Вона чекала на насмішку, образу, можливо, що він буде торгуватися, але аж ніяк не на мовчанку. Хвилину постояла, відчуваючи свою безпорадність і сором. Потім повернулася, бажаючи швидше звідси піти, аж тут він промовив, не відриваючись від роботи.
- Я намалюю вас безкоштовно.
Вона завмерла, вражена. Цього точно не чекала. Нарешті він підвів
погляд.
- Якщо ви погодитеся позувати оголеною і дозволите, щоб один портрет
залишився в мене.
Він не відводив погляду. Вона забула зробити ображений вираз обличчя.
- То як? – так спокійно, ніби він пропонував це всім, і всі
погоджувалися; ніби це було цілком нормально - позувати оголеною перед незнайомою людиною та ще й лишити йому свій портрет.
Божевілля якесь. Якби ці темно-сірі очі, які нагадували їй колір моря у
сутінки, не вдивлялися так пильно в її очі, що сяяли кольором морських хвиль, освітлених ранковим сонцем, вона б відвернулася і пішла геть. Навіть не виказуючи нахабі, що посмів їй таке запропонувати, всього, що вона про нього думає. Але відчуваючи, як розливається тепло по всьому тілі від його погляду, вона поступово переставала вважати цю думу божевільною. Чому б і ні? Хіба вона не мріяла інколи, щоб її намалювали оголеною? То чому не зараз? Тут, де ніхто її не знає і куди вона може вже ніколи не повернутись. Та хвилина здалася їй вічністю. Вона ще не встигла перебрати всі «за» і «проти», коли він запитав:
- Ти згодна?
- Так. – навіть не додумавши свою думку до кінця.
- Почекай 15 хвилин. Я закінчу і ми підемо до мене.
- До тебе?
- А ти хочеш, щоб я малював тебе прямо тут?
Вона знічено посміхнулася, починаючи розуміти, що зробила помилку.
Вони йшли такими заплутаними доріжками, що вже через 10 хвилин від
початку їхньої подорожі вона відкинула думку просто повернутися і побігти назад. По тій простій причині, що дороги назад вона не знала. Картаючи і лаючи себе за дурість, злякано здригнулася, коли він почав говорити.
- Певно, уже жалкуєш, що погодилася?
Відчувши легку насмішку в його голосі, гордо підняла голову.
- Чому ж, зовсім ні. Звідки ти це взяв?
Поглянувши на неї, він посміхнувся.
- Навіщо обманюєш? Невже я сподобався тобі настільки, що ти хочеш справити на мене враження?
Почервоніла, але кинувши на нього злий погляд із-під вій зрозуміла, що
це був жарт.
- До речі, ми ж іще не знайомилися. Мене звати Антон.
- Дуже за вас рада! – все таки не змогла стримати образи.
- Так, звісно, ви праві. Усе це зайве.
Він відвернувся, відразу посерйознішавши. Їй раптом стало прикро. У
нього гарна посмішка.
До високого старого будинку вони підійшли мовчки. Піднялись сходами і він відчинив двері, пропускаючи дівчину веред. Коли ввімкну світло, вона роззирнулася навколо. Одна невелика кімната, завалена паперами, незакінченими малюнками. Вони були скрізь: на ліжку, на підлозі, на єдиному в кімнаті стільці, на столику з двома великими чашками.
Вона чекала, що зараз Антон вибачиться за безлад в кімнаті, але, здавалося, йому було байдуже до цього. Скинувши зі стільця ескізи, жестом запросив її сісти. Потім вийшов до ванної і вона почула, як ллється вода з крану. Певно, мив руки. Дівчина чекала, що він запропонує їй чаю чи кави, але даремно. Вийшовши з ванної Антон відгорнув невелику занавіску над ліжком і дістав з прихованої там полички папір і олівець. Потім глянув на неї. Кілька секунд просто мовчав, вдивляючись у її ледь зблідле обличчя.
- Я б міг вас заспокоїти, але ця блідість вам до лиця, тож гадаю нічого
страшного не станеться, якщо трохи похвилюєтесь. Ви роздягайтеся, а потім станете ось тут, біля вікна, трохи боком, щоб місячні промені падали на груди і рот.
Його слова перемішалися у неї в голові, від хвилювання вона не могла
збагнути чого він хоче, тому так і продовжувала сидіти на стільці. Він зупинився біля неї так раптово, що вона злякалася.
- В чому річ?
- Здається, я не можу – тихо промовила вона.
- Чому?
- Просто не можу.
Він довго дивився, потім поклав папір і олівець на ліжко.
- Вставайте.
- Що?
- Встати ви можете?
Вона відчула в його голосі легке роздратування і боячись розгнівати його
ще більше, мовчки встала.
- Я не розумію чому ви боїтеся. Але ж ви прийшли сюди. Ви знали
навіщо. Тож не треба зараз цього всього. Ми просто зробимо, що хотіли, і все. Я проведу вас додому… - його пальці вже розстібнули кілька ґудзиків на блузці, а вона просто стояла, не маючи сили звести на нього погляд, не маючи сили сказати: «Ні». Якесь невідоме почуття охопило її. Ніби байдужість, але було приємно відчувати його руки, які вже зняли з неї блузку і тепер стягували шорти. В такому заціпенінні вона й простояла, доки він повністю не роздягнув її. Потім відвів до вікна, довго повертав із сторони в сторону, то піднімав їй підборіддя, то нахиляв голову. Він робив це так спокійно, ніби перед ним була не гарненька оголена дівчина, а ваза з квітами, і скоро цей спокій передався їй. Тепер вона з цікавістю спостерігала за Антоном, виконуючи всі його вказівки.
Час зупинився. Місяць заливав сріблом тонку смужку зануреної в темряву
кімнати, ледь окреслюючи риси оголеної дівочої постаті біля вікна. Художник був повністю прихований мороком і лише завдяки несміливому вогнику свічки вона могла розгледіти його швидкі, гострі рухи і зосереджене обличчя. Все це здавалося сном, чудернацькою грою, але вона ніяк не могла повернутися до реальності. Всередині народжувалося якесь почуття, воно ставало сильнішим з кожним поглядом на Антона. Але що то за почуття? Любов? Ні. Місяць, як ніхто розумівся на цьому. Пристрасть? Можливо. Хіба не її цілунки палають мальвами на щоках дівчини? Хіба не під її мелодію рухаються пальці юнака?
Закінчивши, він підійшов до неї. Дівчина підвела погляд, ніби запитуючи: «Що далі?». Якби художник захотів її поцілувати, вона не стала б перечити. Але… За мить він уже ввімкнув світло.
- Одягайся!
Вигляд Антона здивував її. Юнак був блідий, краплі поту виступили на
чолі. Здавалося, у нього не було сили навіть ворухнути пальцем. Коли вона одяглася, він взяв одну з картин і пішов до дверей.
Йшли вони мовчки. Кожен думав про своє. А може й не думав. Важко було розбудити мозок від того сну, в який звалила його ця ніч. Побачивши сонну вранішню набережну вона зупинилася.
- Все, далі я піду сама. Дякую, що провів. І за портрет теж… дякую.
- Це я тобі дякую. – мовив він, а потім повернувся і пішов. Вона теж
попрямувала додому.
Наступного ранку, прокинувшись, відразу згадала вчорашній вечір. Але була переконана, що то – лише сон. Посміхнувшись, встала з ліжка і… обімліла. Обіперта б стіл картина була загорнута в папір і не видно було її змісту. Але дівчина була впевнена, що це картина з її сну. Глибоко вдихнувши, вона взяла її в руки. Повільно зняла обгортку.
Це було… вікно. Перше, що привертало увагу. Не дуже велике вікно, в яке струменем вривалося місячне сяйво, таке яскраве, що не відразу помічався посріблений силует біля вікна. Оголена дівчина стояла, спершись на край вікна плечем. Здавалося, вона дивилася на небо, але щось у кімнаті змусило її озирнутися. Довге, розпущене волосся трішки приховувало груди, хвилями спадало на ледь напружену спину. Виникало відчуття, що дівчина дивиться прямо на тебе і в її погляді читався подив, страх і обіцянка. Вона була чарівною. «Невже це я?» - картина так вразила її, що дівчина не мала сили рухатись. Довго просиділа на ліжку, вдивляючись в таку знайому і чужу водночас постать. Потім встала, зібрала свої речі і вже за дві години купувала білети в Київ.
Телефонний дзвінок відірвав її від книги і, зітхаючи, вона попрямувала до кухні, вкотре уявивши, як би чудово виглядав телефон на столику біля крісла, в якому вона завжди читала.
- Алло! Вікторія Павлівна? – почула незнайомий чоловічий голос.
- Так, це я.
- Доброго дня! Вам телефонують із нотаріальної контори м. Алушта. Чи
не могли б ви заїхати до нас?
- Що?
- Ваша присутність необхідна для обговорення умов заповіту.
- Якого ще заповіту? Це якийсь розіграш?
- Зовсім ні. Ви знайомі з Короленком Антоном Сергійовичем?
- Вперше чую.
- А він вас знав. Він помер і залишив вам дещо. Щоб отримати все,
протягом 10 днів ви маєте з'явитися тут.
- Але я не знаю ніякого Антона Сергійовича і впевнена, що це якась
помилка.
- Послухайте, у заповіті він вказав, щоб будинок і лист передали
Ткаченко Вікторії Павлівні і приклав вашу точну адресу і номер телефону. Тож ніякої помилки бути не може. Крім того, у нього є ваш портрет, який він сам намалював.
Вона зрозуміла. Зрозуміла, хто такий Антон Сергійович. Але не
зрозуміла, чому він мертвий і чому… залишив їй дім і лист.
- То ви приїдете?
Раптом подумала, що цей чоловік, а можливо і інші, бачили її оголену. Та
було байдуже.
- …Так. Назвіть мені адресу, будь ласка.
«Я поринаю у спогади. Вони огортають мене, м’які і ніжні, мов сніг…
мов густий, теплий сніг.
Я не можу зупинити його, хоча і намагаюся. Ти навіть не уявляєш, як би я
хотів забути. Не тому, що це неприємні спогади, зовсім навпаки. Вони занадто хороші, вони змушують мене розуміти, наскільки пусте моє життя, наскільки воно марне. Я ніби опинився у замкнутому колі. Події того вечора… навіть не події, ні. Лише відчуття. Я не зможу зараз сказати, в що ти була одягнена, про що ми говорили, яка тоді була погода. Але, якби знайшов слова, то розповів би про кожну емоцію, кожен порух душі від сліду, залишеного твоїм поглядом. Здається, я збожеволів. Мені, певно, варто було б спочатку привітатися, але це було б так… звичайно. А я не хочу, щоб буденність хоч трішечки торкалася нашої незвичайної історії, нас… Хоча чи були «ми» взагалі? Була чарівна ніч, сповнена магії від нестримних чуттів юнака і дівчини, були погляди, в яких намагалося заховатися бажання… і ще щось. Я стільки передумав перед тим, як сісти за цей лист. Я стільки хотів тобі сказати, пояснити. А зараз… зараз я пишу ці безглузді слова і з кожною літерою розчаровуюся все більше і більше, бо ж виходить зовсім не те, що я насправді відчуваю. Але я мушу хоч щось спробувати пояснити.
Не проходило і години після нашої зустрічі…» - різкий телефонний
дзвінок змусив її відірватися. З роздратуванням схопила телефон і, натиснувши кнопку, вимкнула його. Хотіла повернутися до читання, але чари вже розвіялися, раптом стало сумно й незатишно. Крізь скляні двері веранди вийшла на вулицю. Вітер відразу ж почав залицятися, граючись із волоссям, шарпаючи сукню. Дівчина пробула тут вже два дні і він ще ні на хвилину не залишав її в спокої. За ці два дні це був її єдиний… Хто? Друг? Співрозмовник? (Хоча це смішно – вона ж із ним не розмовляла, хіба що подумки).
Може це було й на краще. Мабуть, було б набагато важче, якби залишилася зовсім сама. А гострі цілунки вітру приносили їй певний спокій.
Підійшла до краю скелі. Було не так уже і високо, але якщо довго дивитися вперед, на безкраю синяву морських хвиль, виникає відчуття польоту. Відчуття свободи. Хоча зараз їй ця свобода ні до чого. Зараз вона хотіла іншого. Озирнулася. Невеликий одноповерховий будиночок за декілька десятків метрів від прірви. За ним смуга розкішних старих сосен, які ховали цей шматочок казки від цікавих очей туристів, що любили блукати у віддалених місцях Кримських гір. Проте, ця скеля над морем була дуже далеко від міста, до того ж, сюди не було дороги, лише ледь помітна стежка, яка так звивалась поміж кущів і старих дерев, що навіть порівняти немає з чим.
Коли вона прийшла сюди вперше разом із нотаріусом, була трохи розчарована. Чомусь очікувала на щось справді дивовижне, бо ж і вся ця історія була якась магічна. А цей малий будиночок далеко від цивілізації був таким… простим. Але залишившись на одинці з цим небом, цією скелею, цим божевільним вітром раптом відчула себе вдома.
У будинку всього три кімнати. Невеличка кухня з блакитними фіранками. Набір таких же блакитних тарілок на столі. Дивно, але чомусь відразу звернула увагу на однаковий колір фіранок і тарілок. Спальня із широким ліжком і величезним вікном, ледь не на всю стіну. Першу ніч було страшно спати, її лякали безсоромні зорі, що так нетактовно заглядали до кімнати, лякали голосні пісні цвіркунів, такі пронизливо-моторошні, та ще й вітер, намагаючись пробратися до кімнати, щохвилини виривав ї із обіймів Морфея, бухаючи у шибки. І лише наступного дня вона зрозуміла, чому на вікнах немає штор. Почавши читати його листа перестала боятися ночі.
А ще була маленька вітальня. З м’яким диванчиком, каміном і величезним стелажем з книгами.
«Не проходило і години після нашої зустрічі, щоб я не шкодував, що не поцілував тебе тоді. Не проходило і години, щоб я не радів цьому. Те, що сталося між нами, більше схоже на якусь ілюзію, фантазію, вигадку… Навіть не знаю на що. Якби я тоді тебе поцілував – це було б уже не так… чарівно. Було б як завжди. Як і мусило б бути у такій ситуації. Тоді б не було цих відчуттів. Цих спогадів. Цієї болі… ». Не хотіла читати далі. Відклала цей лист. Погляд упав на чашку з уже холодним чаєм. На велику блакитну чашку трішки надщерблену. Було приємно думати, що раніше з цієї чашки пив він.
«Я не можу так більше. Я не можу бачити тебе по ночах. Я не можу чути твій подих у кожному шелесті. Я більше не можу відчувати твій аромат у кожному запаху. Я намалював іще один твій портрет, щоб можна було знайти тебе. І я знайшов: чого лише не зробиш за допомогою Інтернету. Тепер я знаю твоє повне ім’я, твою адресу, телефон. Але тепер шкодую. Бо щораз більше зусиль потрібно, щоб відмовити себе подзвонити. Це не любов. Це… Я навіть не знаю, що це. Але після тієї ночі в мені щось померло. І щось народилося. Я віддав частину себе, щоб намалювати твій портрет. А ти віддала мені щось своє. Проте, я, мабуть, віддав значно більше, ніж було потрібно. З кожним днем чим більше я дивився на твій портрет (а не дивитися я не міг), я все більше губив себе, залишаючи в твоїх намальованих очах по частинці, які потім вже не міг повернути. Я не хотів повністю розчинитися в тобі. Це найстрашніше, що лише може трапитися з людиною. Тому я вирішив зробити це».
Дрова в каміні перегоріли і їй довелося встати і підкинути ще, бо ніч ховала літери, обгортаючи прохолодним подихом плечі, обличчя, ноги. Веселий танець вогню, що раптом ніби прокинувся, сполохав її і чорноока красуня відступила за двері, залишивши лише одинокий спогад, що ховався від світла по кутках, наповнюючи їх темрявою. Старий годинник на стіні пробив одинадцяту годинну. Щільніше закутавшись у ковдру, вона сиділа на дивані і дивилася на вогонь. Намагалася згадати той вечір, але щось заважало. Здавалося, мозок звів навколо тих спогадів високий міцний мур, ніби боячись чогось. Але чого? Чи не про це він писав?
Ледь посміхнулася. Сумно. Гірко. Досить їй уже цих листів, цих думок, бо вже й сама починає божеволіти. Дізнавшись, що Антона збила машина, була засмучена, але ж з усіма може трапитися. Потім уже почала дивуватися: це сталося якраз після того, як він заніс нотаріусу листа із заповітом. Отже, юнак передбачав щось подібне. Зрозуміла все, лише коли дочитала листа.
«Хочу тобі розповісти про одне місце на Землі… Моє місце. Я ніколи нікому про нього не говорив, але ти… Я думаю, ти зрозумієш. Через це я хочу залишити його саме тобі.
Чи говорила ти коли-небудь із вітром? Не просто йдучи собі по дорозі і уявляючи, ніби розказуєш йому щось. По-справжньому. Чи відчувала, як сонце цілує щоки, ніжно пестячи шкіру золотавим променем? Чи слухала, які казки розповідають-шепочуть листочки на дереві? Чи була ти десь, де б на серці було спокійно і не хвилювали ніякі проблеми, ніякі звичайні справи, бо ти точно знала: це те місце, де ти маєш бути, воно створене для тебе, ти там – своя, частинка якогось цілого.
Я купив цей будинок у одного старого п’ять років тому. І після того моє життя змінилося. Я нарешті зрозумів як це – бути вдома. Після зустрічі з тобою я приїхав сюди, намагаючись знайти такий бажаний спокій. Але трапилося те, чого я аж ніяк не очікував: тут мені стало ще гірше! П’ять довгих років я ховався в цьому домі від образ, гніву, болі – і завжди повертався звідти заспокоєний, з новими силами і надіями. А тепер…
Пам’ятаю, як любив вечорами лежати в ліжку і дивитися в небо. Зірки тут такі яскраві, як ніде. Мені подобалося спостерігати за ними і уявляти, що десь там, на іншій зірці, хтось теж лежить у ліжку і дивиться на Землю, уявляючи… Я любив всі ці таємничі звуки ночі, шепіт трав, голосні розмови цвіркунів, моторошні пісні вітру. Як не намагалася красуня в оксамиті налякати мене, я залишався спокійний, бо знав, що тут – в безпеці.
Після нашої зустрічі все змінилося. Я приїхав сюди, хворий і розбитий, надіючись на ту підтримку і допомогу, на те почуття захищеності… Тут стало ще важче. Ти ввижалася мені скрізь. Кожна пилинка, кожен камінь навколо кричали мені про тебе. Я не міг поїхати до тебе. Я страшенно боявся. З цього б не вийшло нічого хорошого. Я не міг жити без тебе – це була пекельна мука, яка з кожним днем робилася все сильнішою.
Якось я стояв на краю скелі і дивився. Дивився на море внизу, на гострі вищирені скелі, об які розбивалися хвилі, на сяючу блакить неба і одинокого птаха, що завис у повітрі. І тоді я зрозумів, що мушу робити. Знаєш, думка про смерть ані трохи не лякає мене. Сьогодні я напишу заповіт. А завтра… Завтра я відчую як це – літати.
Я вірю, що ти з’явишся тут рано чи пізно. Я літатиму безтілим духом і спостерігатиму, як ти живеш в моєму місці на Землі. Я цілуватиму твої губи, але ти не відчуватимеш цього. Я буду шепотіти твоє ім’я, але ти не чутимеш. Проте знатимеш, що я тут, помічатимеш мою присутність у всьому. Цікаво, чи цього хотіла доля, коли зводила нас разом?»
Підійшла до вікна, в яке делікатно зазирала ніч. Вгорі пустотливо сяяли зорі. Уявила собі, що на якійсь зірці стоїть хтось і дивиться у вікно на зорі, найяскравіша серед яких – Земля. Образ вийшов таким яскравим, аж посміхнулася. Відвернулася до затишного палахкотіння полум’я. Він помер не тут. То де ж тепер його дух? Чи цілує він її, чи шепоче її ім’я? Вона не знала і не бачила його присутності у всьому. Може, просто ще рано? Що робити далі? Їй все більше починало подобатися це місце. Звісно, вона не зможе жити тут, але часто приїжджатиме. Було трохи незручно, але вона не відчувала провини за його смерть. Не розуміла його. Чому та подія так перевернула йому життя а їй залишила лише затуманений спогад? Чого ж хотіла доля, коли зводила їх разом?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257333
дата надходження 03.05.2011
дата закладки 04.05.2011
Світло зір у моєму вікні,
Заплелись поцілунками губи.
Так хотілось сказати мені:
- Ні!
Місяць клешні розкинув, мов рак.
Ти у ніч шепотів: - Мила! Люба!
Я сказала, не вгледівши знак:
-Так...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257144
дата надходження 02.05.2011
дата закладки 04.05.2011
Подаруй мені сяйво місяця
і троянди палку красу.
Я тобою лиш буду тішиться,
поцілунком збуджу від сну.
Подаруй мені світлий полудень
і ранкові краплі роси.
Не дивися на мене зболено,
краще ніжності попроси.
Подаруй мені цвіт калиновий,
поцілунок гарячих вуст.
Погляд чистий, такий довірливий,
хай розбудить мене від сну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256552
дата надходження 28.04.2011
дата закладки 04.05.2011
Ничто не проходит. И я не пройду. И ты.
И солнце не сядет. И музыка будет вечной.
И влажные руки. И пыль голубых пустынь
на лбу и коленях… И тот, кто идет по встречной,
уверенно зная: с дороги его не сбить.
Ходящий по водам не ведает направлений.
Ничто не проходит. .. И сор из твоей избы
опять выметает убитый соседский веник:
тот стул, что всегда виноват, пустое окно,
и балку под крышей с набором возможных функций.
Ничто не проходит… Спроси у вчерашних снов.
Они все остались. Поэтому не вернутся.
P.S. Почему-то захотелось добавить эту песню... Просто захотелось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257604
дата надходження 04.05.2011
дата закладки 04.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.03.2011
... Зореносцю,з млості твоїх снігів повертаюсь,
каюсь в трьох найстрашніших гріхах
і страх вже не страх-якось навіть незвично.
Вічно самотній і не тому, що нікого-
пороги ніжаться в пелюстках опалих,
а мені тиші мало...Вкрала список ще вчора,
світлофори сяють пристрастю скляною-
ще зимою квіти дивились у стелю,
аквареллю малюю дім...поспішають гості.
Зореносцю! То лиш в твоїх руках не розтану,
ледве чути сопрано і двері скриплять навздогін.
З наших стін відпадають мрії-полотна діряві,
твоїй славі не збутися...як мені.
На стіні...на червоній стіні досі залишки млості,
поспішаю в твій світ. (Не сумуй,Зореносцю!)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248928
дата надходження 22.03.2011
дата закладки 23.03.2011
Утешение найти (чтоб без подвоха)
Ой, непросто в нашей-то глуши.
Да ещё проклятая эпоха
На уши навешает лапши.
Веселю друзей и улыбаюсь:
Шутки-прибаутки, хи-хи-хи.
А душа расхристанная, маясь,
Сочиняет грустные стихи.
Невостребованность вечная поэта
Тянет руку к "беленькой" опять.
Хорошо хоть скоро уже лето,
Хорошо хоть скоро - благодать!
P.S. Про "беленькую" - это гипербола!)))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248979
дата надходження 23.03.2011
дата закладки 23.03.2011
Сила в твоём бессилии
В этих плечах хрупких
В этих глазах влажных
В этих руках тонких
Я не могу даже
Спорить с твоей грустью,
Светлой, лиловой грустью.
Всё, что осталось – зыбко.
Сепия снов сменяет
День, принося удачу.
Если мы что-то значим,
Те, кто стирают память,
Просто должны были
Ключик один оставить,
Что б мы однажды вскрыли…
Пыль прилипает к небу.
Я говорю глупость.
Где бы ты там не был,
Я бы к тебе вернулась,
Просто листать книжки,
И не смотреть фильмы.
Просто сидеть под крышкой
Рядом с тобой, с другими.
сила моя в вере
вера моя в сердце
сердце моё в теле
тело моё в тверди
мягкой земли серой
просто лови в свете
тени моих бессилий
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248673
дата надходження 21.03.2011
дата закладки 23.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.03.2011
(немного сумасшедшее, из далекого прошлого)
Инги-Дайла!
Восходит песнь ко мне
О неминуемом прошлом...
Изогнись, как веточка,
Вдохни прохладный,
Радужный воздух,
Спутайся с горящими,
Летающими жизнями,...
Стань кометой....
И я не поймаю тебя.
Врасти в твердь иную -
Инги - Дайла,
И горы будут ослепительно
Звенеть,тонуть
В сиреневых далях и облаках света.
Кто ты?
Тебе дана жизнь,
И ею наслаждайся всегда,
Не умирая, и не рождаясь...
Так просто невидимкой стать,
И ощущать единство всего,
Что скрыто в тебе,
О, Инги-Дайла!
2000г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133488
дата надходження 11.06.2009
дата закладки 13.03.2011
Искрится березка белая
Ледяных волос седина,
Все кричит электричка несмелая
В руководстве зевак у окна.
Обнимая сумраки нежные,
Ели дышит старенький мост,
Засыпая под топот заснеженный,
Под безумный грохот колес.
Удивляя хрустальными ветвями
Где-то бродит, морозно дыша
И рисует сказку не ложную…
От любви замерзает зима...
Казатин 2008
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246030
дата надходження 09.03.2011
дата закладки 10.03.2011
́Кругом сеть серых камней и редких кустарников. Они раскинулись тонкой заманчивой сетью, на краю мира, где из пепла ушедших поколений встает солнце, искрясь и забываясь в тени разбитых громом алтарей...Они слепо смотрят вдаль, но взгляд сердца их устремлен туда, откуда должно прийти их возрождение...
И боги умерли вместе с камнями, их изображавшими. Они недоступны, какими были всегда, являясь пред взором в начертаниях утренней зари...
И рассыплется энергия небес лучезарных, воссияет на краю земли, и откроются глаза, прятавшие веками глубину созерцательную. Травы уснут, птицы в забытье застынут в зеркальном холоде северных вод. Сияя, лети, скользя вдоль поверхностей планет, и завяжи узелками центры галактик...
Вот это единение Перехода, врата всех пространств и измерений открылись мне и упали в глубину глаз. Я есмь они, и я стану Огнем... И что с того, что камень горячий и тянет, как магнит, и можно в нем утонуть и погибнуть, испепелив свой разум?...
И собрав в ладони теплоту всех радуг и солнечных слез, положить у подножия. Встав на колени, о прошлом петь, поворачивая время вспять. Судьба мира с тобой, дотронься, коснись пальцем ее - и камень будет жить.
Дольмен могучий, сохрани энергию тысячи душ и спрячь от людей. В тверди земной оставайся, спи и жди тех, кто придет к тебе. Ты остаешься надолго, а память людей скоротечна.
Уснут величественные горы, сотрутся в пыль письмена и знаки сотен цивилизаций, а ты будешь жить, прикрываясь от солнца ночными тенями.
Сила твоя - уникальна, не бояться тебя - только слышать... И увидеть огни возрождения, возжигающе терпкого знания, уходящего корнем в небытие.
И желать, ожидая, надеяться, и не смея вдохнуть....
...лишнего воздуха капельку, такого немыслимого прошедшего!...
Еще впереди - миллионы лет... А ты все стоишь, мой дольмен.
2001 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118635
дата надходження 28.02.2009
дата закладки 10.03.2011
Грызет бессонница
Опять, неустанно слушаю ночь
А на утро, за окном
Все так же пахнет февраль
Жадно впитывая запах твоих волос
Сужая себя к размеру ладошек
Умирая талым снегом –
Возрождаясь на сердце
Первым дыханием весны
С милыми чертами, твоего лица
Расцветая пушистым солнцем
Глубоко в глазах
Полностью отдавая лицо ласкам
Длинных ресниц ..
А в голове, птицы
Цветами исполняют мелодию чисел
Отражаясь на мониторе неба
Где мы так похожи на сказочных персонажей
Утопая в теплых поцелуях ветра
Дарим друг - другу свое дыхание
В электронных конвертах
Подписывая валентинки
Корявым почерком одиночества
В помадной надежде на продолжения
Воздушных поцелуев
Продлевая себя в твоих эротических фантазиях
14 Февраля 2011 года
Отпуская сердце
Розовым облаком
В горячие объятья
Крепкого кофе…
В ожидании твоих губ
Сегодня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240982
дата надходження 14.02.2011
дата закладки 10.03.2011
Шановні, де ми з вами? Хто ми?
А, втім, пощо нам? Ми ж шановні!
Ми вже не знаєм перевтоми,
У нас кишені грошей повні.
Що маємо тепер, панове?
Пошану, визнання і славу.
Пощо нам слово гарне й нове?
Ми кинемо його під лаву!
Чого діждали ми, вельможні?
Багатства й людської покори.
Минулися часи тривожні,
Наш вольний люд не заговорить.
У люду того сильна віра,
То хай же й вірує небога.
Приручимо, неначе звіра,
Для нього станем замість Бога.
Ну що ж? Чого нам ще, шановні?
Хто посягне на нашу владу?
Ми «європейські», ми двомовні.
У нашім раю все до ладу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241681
дата надходження 17.02.2011
дата закладки 09.03.2011
Голодна....
Ковтаю повітря....
І хочу торкнутися неба!
Твої руки...
Цілую їх знову...
Тихенько шепочеш:"Не треба".
На двох...
Бажанння і пристрасть!
І множим на два насолоду.
І ще раз...
І ще...без зупину
Зануритись в тебе як в воду!
Кохаєш?
Кохай до нестями
І ніжно й брутально до болю!
Спокуса...
Моє мліє тіло
Від звіра, що вийшов на волю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239303
дата надходження 06.02.2011
дата закладки 09.03.2011
Ліхтарі погубились в тумані.
Все несеться кудись колія.
Десь розсіялись спогади ранні.
Про кохання, розлуку, життя.
Загубилось місто в тумані.
Чиясь станція, вже не моя!
Пещу думку про тебе останню.
Новий день, новий світ, нова я!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241037
дата надходження 14.02.2011
дата закладки 09.03.2011
Моя ніжна солодка отрута,
Мій дурман, весь просочений болем,
Ти ніколи не будеш забутим,
Ну а я -- просто спогад любові...
Я тобою втомилася жити,
Забуваючись поряд з байдужим...
Щастя чаша на друзки розбита
Й грубо склеєна з міткою "друзі"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245217
дата надходження 06.03.2011
дата закладки 09.03.2011
Запиває самотність терпким ще й швидкими ковтками,
Поки сум надвечір'я їй горло не стиснув комком.
Проклинала любов, як любила колись до нестями,
Різко стерши сльозу із обличчя свого рукавом.
Зійде ніч, ніби вічність і спогади пройдуть з похміллям,
Розчинившись туманом у небі святих нетривог.
Десь мрійливо колись ще запахне м'якою ваніллю, -
То молитви нічні все ж почув її відданий Бог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245745
дата надходження 08.03.2011
дата закладки 09.03.2011
Ніяк не вмостишся. Вовтузишся.
Рученята в пошуках моїх грудей.
За вікном зірки в світанку губляться.
Безсоння зморене хмільних ночей...
Обвив руками мої м*якенькі подихи.
Притиснув сильно наче немовля.
Ховаються від нас життєві поклики.
Для наших ніг втрачає сенс земля.
В повітрі підсвідомості зустрілися.
Своєю мовою спілкуються тіла.
Ми без очей один на одного дивилися.
І чули як у такт тремтять серця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245394
дата надходження 06.03.2011
дата закладки 09.03.2011
маленький человек из большой квартиры
вечером съел три коржика, хлеб с вареньем,
выпил на сон грядущий стакан кефира,
долго искал в квартире совок и веник.
крошки подмёл, вытер стол и помыл посуду,
после побрился и даже почистил зубы.
лёг на кровать в свой невидимый пятый угол,
свет погасил, задремал и случайно умер.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245892
дата надходження 09.03.2011
дата закладки 09.03.2011
Коли ти сидиш обабіч затишшя Ганги,
ти чуєш попід собою уламки істин,
озвучених нею, коли ще вона не вмовкла,
коли ще слова були не такі текучі,
коли на словах тримався молочний всесвіт,
що тільки вставав на ноги...
Ти чуєш кості
колін і долонь, відбитих у цім затишші,
колін і долонь, відірваних від відбитків;
а ті, що торкнувши Гангу, у ній зостались -
лиш їхніх кісток не чути.
І трохи зимно,
бо камінь узбіччя річки натягся небом –
залізним і злим, як зброя, і голос криги
що крила собою землю ще до скелетів,
що правила тут до сталі, до слів, до Ганги,
що смертю своєю Гангу і породила –
той голос уже дістався твоїх кінцівок.
Ти чуєш, як лід покрив онімілі пальці –
проникнути вглиб, сягнути твоєї крові
і в ній відродитись вповні.
...................................................
Тобі ж не страшно,
бо тиша гучніша всіх голосів на світі,
бо річка твоєї крові – та сама Ганга,
бо чайки уже пробили наскрізну дірку
у панцирі неба, й свіжий гарячий ранок
сочиться із неї й капле у тихі води,
мішаючись там з густою твоєю кров’ю,
мішаючись там із кров’ю усього світу,
коли він сидить обабіч затишшя Ганги,
не рушачи жодним звуком її мовчання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244672
дата надходження 03.03.2011
дата закладки 03.03.2011
*Лао-Цзы по преданию был зачат от упавшей звезды*
Лао-Цзы
морская горечь слезы
Лао-Цзы
трепетание жала осы
Лао-Цзы
яшма алой морской звезды
сигнальный дым
из гавани голубоватый
и пагоды изгибы полосаты
и акварельный силуэт горы
стары
так дьявольски стары в прибое камни
и шелестит осот в янтарных плавнях
и силуэт на горизонте звонок
чернеющего там десятка джонок
и сливы временем покрученные ветви
в волнительном стеклянистом безветрии
звенят от предвкушения цветов
и фейерверков бусы огоньков
и весь Китай одним исполнен ци
и Лао-Цзы
еще не зачат
смолой в закате у обрыва плачет
сосна и женщина в тени зеленых слив
глядит как звезды катятся в залив
прибой
сиреневой волной
на берег выбросит звезду морскую тоже
и женщина на грудь ее положит
из упавшей звезды
и горькой морской воды
пронзительной летней грозы
Лао-Цзы
17.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241958
дата надходження 19.02.2011
дата закладки 02.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.02.2011
Чого я ще не знаю про зиму?
Того, як цілується лютий,
Язиком закоцюблим лизькає щічки?
Біжу у ритмі собачого вальсу
Сходами вгору,
На побачення з новим коханцем
Поспішають думки…Березень, березень …
Чого я ще не знаю про зиму?
Як попід хутром лютий
Шукає ґудзиків на блузі і на спідничці?
Рахую веснянки на носику,
Дихаю на люстерко
Ось вона! Ще одна, ще одна ластівочка -
Файна така - золотиста.. березень, березень!
А лютий ревниво кидає колючу правду
За комір, у очі, під ноги..
Сходами вгору…
Хутчіш, обійми загойдай мої коси
Березневою піснею вітру, зацілуй ластовиння,
Кожну цяточку вивчи на пам’ять.
Прочитай їх, немов то земне заклинання…
Побач, як вирує мій сік
В яблуневих судинах.
Сходами вгору…
На пагорб весни
рахувати смарагдові стріли .
22.02.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242604
дата надходження 22.02.2011
дата закладки 22.02.2011
И даже если б мне сказали:
Лишь день на свете ты живешь,
Я те же выбрала б печали,
И этот снег, и этот дождь, -
Всех чувств земных неутоленность,
И колокольный звон вдали,
И ожиданий безысходность,
И искорки в глазах твоих,
Что для меня счастливей самых
Крылатых снов, закатов, дней,
И Петербургские туманы,
И разудалый бег коней –
Всю эту бренность и бездонность
Я сердцем выпила б до дна,
И безымянность, и бездомность,
Что мотыльку на миг дана...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205808
дата надходження 13.08.2010
дата закладки 21.02.2011
Не смотри на меня этим словом.
От него вновь немеет душа.
Да, ты мой!... Просто я не готова
Всё принять. И решить. Не спеша
Надрываю бессильное сердце,
Не давая ему осознать
Эту горечь. Мы не иноверцы,
Только снова не в силах понять
Эти строки, бегущие в мыслях
Тех, кто знает о нашей судьбе.
Ничего в эгоизме не смысля,
Бесполезно копаться в себе…
Да и я ведь уже не пытаюсь,
Просто хочется снова летать.
Хоть во сне. Но заснув, я скитаюсь
По земле. Ненавистное «ждать»…
Ты – как знак, что всё будет внезапно.
Временной остаётся вопрос…
Но немыслимо всё и масштабно,
И уже неподвластно! Всерьёз…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242076
дата надходження 19.02.2011
дата закладки 19.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.02.2011
Тебя не видеть целый год.
И знать, что может быть увижу.
Что может быть ты сядешь ближе,
Чем год назад. Смотреть на вход
Где билетер как Мефистофель
Билеты в пекло продает.
В стакан бумажный с черным кофе
Ежеминутно прятать рот,
Искать в толпе знакомый профиль
И чувствовать как сладкий мед
Нетерпеливости, сгущаясь,
Смерзается в обиды лед.
И снова я с тобой прощаюсь,
Не поздоровавшись. Прием
Идет своим обычным ходом.
И тем, кто плюнул на погоду
И пренебречь сумел дождем,
И вымок, и зашел с клеймом,
С пятном на кофте, под зонтом –
Дают подслащенную воду
И бутерброд размером с грош,
Но ты, наверно, не придешь –
Фильм так себе, полно народу,
Я не одна, к тому же дождь.
Темнеет зал, как будто в нем
Не лампы тухнут, а светила,
Которым силы не хватило
Пылать негаснущим огнем.
В последний ряд идет народ,
Смотря под ноги аккуратно.
Зал перестал быть кинотеатром
И превратился в эшафот.
Уйти, наверно, comme il faut –
Подруге будет непрятно.
А на экране меркнет фото,
Той, что подобно мне могла
Влюбленность выдумать в кого-то
И в ней сама сгореть до тла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241810
дата надходження 18.02.2011
дата закладки 19.02.2011
………………….......................……..тебе…
Рассвет в опрелом небе,
Выплеснув тепло,
Окружность солнца сукровицей чертит.
Из медных ртов поспавших всласть колоколов
Струится звон,
Напомнив нам о смерти.
Узнав,
Что ночь на звёзды бросила парчу,
Коты на крыше раньше нас проснутся,
Чтобы попробовать по первому лучу
Подняться вверх,
Как по косе Рапунцель.
Весенних месяцев заезженный триптих
В своей манере в душу лезет снова.
Чтоб соблюсти закон,
В толпе глухонемых
Вдруг кто-то разрешил свободу слова.
Ты на ночь форточку закрыть опять забыл,
И нам рассвет забрызгал подоконник.
Чтобы никто не знал длину моей судьбы
Я шрам себе оставлю на ладони.
И пусть в который раз меня задушит грусть,
Что не увижу я тебя неделю.
Но ты ко мне придёшь и я к тебе вернусь,
Чтоб рядом умереть в одной постели.
9 февраля 2011 Петербург
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239841
дата надходження 09.02.2011
дата закладки 19.02.2011
Любовь увековечена не зря... но, оторву листок... календаря, прочту еще одну страницу, надежду в руки,
как синицу... журавль в полёте, сделав круг,... но я кричу..., что ты мне друг... и,.. друг... он улетает... стая-тая...
я остаюсь, любимый, зная... Мне не взлететь с одним крылом и на втором уже... излом...Я сберегу свою синицу...
надежды, снова вереницей... и, осень грезится дождём, но мы с синицей... подождём...
Весну... я крылья подлечу ... и как взмахну,.. и полечу... - Куда ?.... Да, за удачей... моя душа уже не плачет,
она страдала и за тобою в рай влетала... ты это знаешь, мой.., ещё родной,.. Но бьётся сердце в тон прибоя...
вода смывает всю печаль... и в белой пене весь причал...- А эту боль ?... - Ах, та трагическая роль... Моя синица
учится летать, ... стихами душу я пыталась отворять... Мои сомненья, как грехи, а кто-то скажет... - Тихо-тихо...
Я у руля...своей судьбы,.. а может скажешь... - Если бы... И это знаю,.. ведь нас и на костре... сжигали...
а мы,.. любили... всех... - И, - это грех ?.. Я,.. хороню свою печаль...
но... мне не жаль...
Любовь увековечена,.. желанья,.. не просрочены
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241028
дата надходження 14.02.2011
дата закладки 14.02.2011
…під подушкою ховався зайчик…
Дрімалося. Терся об мене сон.
Цілувала мене сонячна хвиля,
Гралася з косами,
І вчувалося мені
У плюскоті сонячного моря:
Спи моя зіронько,
Спи моя рибонько,
Бо в час цей торкнеться доля твоя…
І у дотиках трав,
І у шумі дібров,
Чулося:
Спи моя квіточко,
Спи моя мавочко,
Бо в цю хвилину дихаю я тобою…
І в ароматі луків,
І в голосі вітру
Бриніло:
Спи моя ягідко,
Спи моя пташечко,
Бо в цю хвилину я тобою милуюся…
Дихання зливалося з вітром,
Серце тріпотіло крильцями,
Вуста торкалися ягідно…
Котилася райдуга дорогами світу,
Вмочала долоньки в озерця,
А п’яточки у хмароньки.
Колисала сонну голівоньку.
Примовляла, присипляла,приспівувала.
Ра під подушку клала…
Спи моя дівчинко,
Спи моя милая,
Хто присниться –
Той і привидиться…
14.02.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240936
дата надходження 14.02.2011
дата закладки 14.02.2011
Здмухнувши пил ілюзії з долоні,
На видиху прокурених легень,-
Відчуєш, як пульсує в скроні,
Проковзує, минає час, як день.
Нема довіри ув очах телячих,
Й не буде, тричі вже під дих,
Оглухлу ніч згвалтовано незрячим,
Віддалася... він бачити не міг.
Зализані сніги - на конопляне сіно,
Що зелелено всміхалось шкирячИсь,
Так корвалоло-заспокійливо осіли,-
Торочили і бурмотіли - відречись.
А де тут подорожній? Хто зустрічний?
Доріг нема, залишився етер,
А із зневіреного неба раптом ніччю
Хтось срібний пил і зорі підло стер.
Зліпивши коників із житньої хлібини,
Запити чимсь червоним, як вино,
Де ж істина... Нема, лиш - жабуриння,
А горобці цвірінькають : "Було..."
svit (експ. на вірш)
ілюзію згодую ненажері
/у кроноса без деньця хижий шлунок/
і розчинюсь в манливому етері
тобто в повітрі й повітрЯний поцілунок
майне так само суто ефемерно
бо нєма ніц нічОго тут тривкого
все маячня омана курва-майя
лиш оболонки... де тут роздягальня?..
а нутрощів насправжніх ніц ні в кОго
забрьохано-забрехано... лиш вмерлих
не зачіпаймо най-бо відпочинуть
від тої ж бо мари-брехні і фальшу
й лише душа дурненька як причинна
все квилить-скиглить... тоскно, маму вашу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240665
дата надходження 12.02.2011
дата закладки 13.02.2011
-Де ти зараз, моя невірна?
Ходять потяги в край забутий.
Горда совість лежить на спині.
Догорає свіча бажань.
Біля прірви життя – покірно,
Посивіло зітхає грудень.
Де ти зараз, моя єдина?
Як живеш в суєті блукань?
-Наші долі занадто поряд.
Два будинки стоять напроти.
За дверима тремтять сніжинки.
То зникають, то липнуть знов.
Біля прірви життя – твій погляд.
Твій далекий, як спогад, дотик.
Я твоя непокірна жінка.
Я остання твоя любов.
25.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240375
дата надходження 11.02.2011
дата закладки 12.02.2011
Ти невчасно пірнув у травень
Поміж білих дерев вітер
Оксамитовий шлях віри
Позолота німих слів
Я така, як завжди, щира
Я ще маю на вірність право
Тільки там, де в шипах квіти
Півлюбові і нас “пів”
Ти невчасно пірнув у трави
Між рядків перемін світу
Запізнілий конверт літа
З побажанням ясних днів
13.04.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185870
дата надходження 23.04.2010
дата закладки 11.02.2011
Травнем вриваєшся
В ранок поранений
Простір порізаний
Стрічками-стрілами
Непередбачені
Ігри і правила
Голос захриплий
Із шалика білого.
Круглі печатки
Нерівні параболи
Грубі параметри
Формули-фокуси
В ситій кав’ярні
Контрасно-приваблива
Чорна перчинка
На тілі морозива.
Чиста сторінка
Продовження повісті
Перевантаження
Мозку і намірів
Через півсерця
Проходиш
Щоб повністю
Травнем ввірватись
У ранок поранений.
14.09.09
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185516
дата надходження 22.04.2010
дата закладки 11.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.02.2011
Когда на просьбу толики тепла, тебе межзубно бросят: бог подаст!.. когда зима до неба добрела, в которое не верится ни разу… а ты гниёшь в помёте из обид в корыте битом потрошённой тушкой… когда вода твой кашель не потушит… когда не греет, тереби-не-тереби зрачки-уголья пестротой салфетки, накладывая клюкву под язык и шею кутая в ветра' из фетра молочной тьмы, сгущённой до ни зги…
тогда хоть сгинь, хоть раззвони по храмам заветных дружб, хоть кайся, хоть реви, пошли себя хоть на x... хоть в хамамы, но только ни ползвука о любви произнести не смей! Без права на молчанку, жуя свой хвост – постылый, горький кляп, когда захочешь миром раскричаться, очередную жалобу состряпав… и в топку, как на грех!
– Как с писем жар – кого согреет?..
– Ну п’олно кипятиться… тише… ти… ше… а то запрут и свяжут.
– Всё скребутся… слышишь? Ключи в замке... Чума на ваши крыши! Молить
у тех, которые не дышат, глоточек воздуха?
– Потише… ТИШЕ… ТИШЕЕЕЕ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237469
дата надходження 28.01.2011
дата закладки 02.02.2011
Фотопапір, що спрозорів
Чужі мені імена
Проступають на ньому
Венами
Розмов, луни, теле- і радіохвиль
А все – про одне.
І про нічого.
Перманентне нічого
Зі станом душі…
Сірий сплеск шурхотливих крил.
Кліпання.
Коли ми удвох.
Чи утрьох чи всі разом
Чи натовп чи тиша
Але коли поряд
Зникають питання
Вмикається інший простір
Лиш ми ті самі
У часу гості
І тягнуться миті
Як струни гумові
І дотик кожен
Як струм … і знову –
Немає потреб
Говорити віршами
Потреби віршів
Взагалі говорити
(дзеленькають рими
по сходах, за нами)
звикаю мовчати,
вже звикла хотіти
що ближче, то менше
і… латочку тиші,
де погляд, де дотик
весь світ заколише
затулить всі шпарки
замкові щілини
залишивши подих
гумові хвилини
густу непроглядність
затулених вікон…
голубка змигнула
ввесь світ темним віком.
…щоразу, коли ми… -
завжди так стається:
ще фраза – і сутність
Мовчанню здається
P.S. …
а світ летить за осінню
вниз сходами…
а нам, як завжди, до межі лише пів подиху…
Цикл "АритміЯ"
09.11.09
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237794
дата надходження 30.01.2011
дата закладки 30.01.2011
…………….……………........…П. Ж.
Не проси меня быть другой.
Я возьму на себя вину.
Пристывает одной ногой
Ветер к треснувшему окну.
Пирс над Обью – шаманский нож.
С неба виснет луна, как труп.
Собирай напускную ложь
С моих вечно цветущих губ.
Снег из туч, как двойной надой –
Верный праздник лесной трухи.
Я опять умру молодой,
Чтоб не выплатить за грехи.
Ночь запуталась в проводах.
И как будто на грани тайн,
То что мне во всех городах
Снишься только ты и Алтай.
Ловят брошенные сады
Одинокой звезды блесну.
Я вдыхаю как едкий дым
Календарной зимы весну.
Перештопанная вина.
Опустевшей души овраг.
В эту ночь,
Как в проём окна
Можно сделать последний шаг.
* * *
В лоне неба зародыш дня.
Сердцу тесно в больной груди.
Я готова себя менять,
Только, милый… не уходи.
19 января 2011 Петербург
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236180
дата надходження 21.01.2011
дата закладки 30.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.01.2011
это шестое.
Не ощутить ни на вкус, ни на запах,
не прикоснуться рукой,
ни услышать и не объять глазами.
Это - шестое,
Ты так и не понял?
Только оно не сольется с нами, -
снами развенчано.
Нет!
Только в них живет,
дышит, сливается с рваным краем...
Это шестое!
Ты так и не понимаешь?
Слышишь, - там, под ребром, поет
песню, и стонет, и плачет миррой.
Воет, как ветер в степи ковыльной.
Это - шестое..., ты слышишь, милый?
слышишь?
покуда мы живы...
Плейкаст автора FmriLaura:
http://www.playcast.ru/view/1471205/f104c313320a0aeb9738699880235b64bc52046apl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236568
дата надходження 24.01.2011
дата закладки 28.01.2011
.. запальничка відлякує темряву боязко,
ти павуком на стінах нудьги й неодмінності.
В задачі відсутні старі варіанти розв"язку,
притрушені пилом і втрачені марно цінності.
Моє підземелля приховує хмари обурення,
відчужена майже,спростовую спокій і злочини.
Занурення в казку, у себе безглузде занурення-
списки майбутнього сліпо й натхненно скорочено.
Для початку позбулась усіх натяків на безсоння - списані клаптики зими горіли яскраво і мовчки. Чоловічі сорочки завжди здавались теплішими, особливо коли в клітинку. Вперто намагалась вмістити в тих клітинках свої задуми, паперовість сподівань стала надто звичною-звідси нові надії. Шкода витрачати час на сон, краще на безсоння. Вікна дрімотно чекають погляду на вулицю і тоді мені здається, що я теж колись була вікном і ненавиділа зими. В ті часи хтось замріяно в мене вдивлявся і радів життю, бачив крізь мене щось казкове. Та це було дуже давно...скло мабуть розтрощили чиїсь руки - чи то з поганих намірів, чи то просто, щоб стало весело-не знаю...Справа в тому, що на моєму підвіконні не могли рости квіти. Спочатку сонце їх пестило і вони жили, а коли я насичувалась сторонніми поглядами - помирали. Скільки їх загинуло тоді...і все через мене. Може каміння було заслуженим чи все це було сном? Неважливо, але квітів не люблю досі.
Під час одного з безсонь я чітко почула сонячний голос, який розповів, що ненавиджу я квіти тому, що сама колись була квіткою. Моє життя було довшим ніж у звичайної рослини, але якийсь погляд мене полюбив і зірвав. Яка різниця - була я вікном розбитим чи зірваною квіткою? Цей голос нічого нового мені не сказав, але чомусь я почала його чекати кожного безсоння...
Тоді...
темрява світилась зеленими пагінцями
надмірне чекання було необхідністю.
Мінялись з тобою на вічність місцями-
в долонях прозорість з пісочною ніжністю.
Розплетені вІрші тобі стануть зброєю
і голос звучатиме...буде надією.
Допишеш за двох нашу дивну історію
на білих снігах необхідністю сірою.
Потім ти почав звучати кожного зіркового неба і читати мої записи прямо з сорочки. Дрібними дотиками вивчав картину вигаданої реальності і здається полюбив мене. Ця історія про те, як я була квіткою, щоразу була особливою, але завжди пахла ромашками. Я не любила квітів і зараз їх не люблю. Навмисне мій світ був вишневим, лише іноді ягідним, без жодної квітки. А ти казав, що я була квіткою...може навіть й ромашкою,бо звідки цей запах? Тоді вперше відчула страх і біль зірваних пелюсток (любить - не любить). Знаки питань сипались боляче, а ти мовчав. Відповідь на головне питання була в твоєму голосі, який тішив кожне зіркове небо своєю присутністю...
Вкрадені літом - хотіли любити,
боялись зими, наче втоми.
В кишенях заховані квіти-
обіцянки вголос Нікому.
Номер з майбутнього-
зараз відсутнього-
майже усе ми змінили-
сили...бракує сили.
Це було схоже на безсилля. В те зоряне небо я поклала у вазу величезний букет квітів і чекала на голос вкотре. Ти відчував вишневу неможливість мого квіткового майбутнього, але все ж не покинув мене. Обручка відпочивала від шкіри, а кімната наповнилась новим сподіванням. Білий колір,який я ненавиділа, мав мене гріти на святі розбитих келихів. Ця спроба хоч якось повернути минуле вбила ще кілька рослин. Шкода.
Наближення дати літньої змусило розлюбити безсоння і ти більше не звучиш. Та вранці мені подумалось, що свято не заслуговує мене і краще цей світ отримає ще одне розбите вікно ніж сон,прирученої голосом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237278
дата надходження 27.01.2011
дата закладки 27.01.2011
Коли я з тобою зустрінусь,
тиші позичу свій ротик,
хай за мене говорить присмерк,
в оченятах моїх і дотик
шкідливої чорної кішки.
Коли я з тобою зустрінусь,
я в ночі позичу шалик,
що огорне мене, капризну,
і двійко цнотливих коралів
пошукав би хоч трішки.
Коли я з тобою зустрінусь
позичу в садку ароматів.
Занурена в шлейфи жасмину
мов пташка спурхну крилато,
чи втримаєш мене, ніжну?
Коли я з тобою зустрінусь,
дикого лиску позичу в пантери.
Шовком, переливами, граційністю
гілками твоїх стурбованих нервів
пройдусь на підборах ніжками.
...чи зачухаю кігтиками до млості,
чи ротиком гратиму у мовчанку,
чи втиратиму пахощі у свідомість,
чи блукатиму на тобі до ранку,
коли я з тобою зустрінусь,
минуле згорить в жерлі печі,
серпиком золотим відріжу
від тебе біль порожнечі!
... Загорни мене в теплий шалик,
коли я з тобою зустрінусь...
27. 01. 2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237268
дата надходження 27.01.2011
дата закладки 27.01.2011
Зима холодить, немов м"ятний льодяник,
замети, замети, замети...
Не гріють медові слова і сердечковий пряник...
Я стверджую мить поєднання сніжинок
в замети, в замети, в замети...
Записує ніч таємниче хрумтіння стежинок...
На печі бубонить мій схвильований чайник,
він не любить незграбні замети,
які додають лиш нудьги й затинання...
Хрумотить учорашня дорога рівнянням
на замети, замети, замети,
які спантеличив любовним зізнанням...
Зима холодить , невдоволено піняться хмари,
заривається сонце в замети.
Ти наповнюєш серце полум"яним відваром...
...тихо, тихо ...затихнуть зими нуртування,
приголублять негоду замети,
менестрелі чудні намугикують знов колисання...
Тихо, тихо...цить, місяць на даху спить,
нам вітер читає мантри,
щоб вдалими видались мандри,
...тихо, тихо, цить...
січень вже майже спить...
(автор малюнку gala.vita )
26. 01. 2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237005
дата надходження 26.01.2011
дата закладки 26.01.2011
писалося як відгук до твору H&N - Gomenasai
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236381
________________________
і буде тобі доля, і смерть, і три бажання
і вісім днів до прірви, бо вісім - безкінечність
а небо - річ цікава, в очах його найбільше,
і лялька небом марить, бо звідти пада дощ.
і небо нині хоче, щоб ляльці було добре,
вона не скаже "вибач" японською тобі.
а от любов і душу без приводу в дарунок
людина не посміє, а лялька - залюбки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236499
дата надходження 23.01.2011
дата закладки 25.01.2011
По лезвию меж двух твоих миров
без устали, без страха и упреков
иду вперед, не различая сроков,
руками-крыльями касаясь твоих снов.
Размеренно считаются шаги, -
ведь с каждым шагом я к тебе все ближе.
Когда часы пробьют - коснусь твоей руки
и, может быть, глаза твои увижу...
но тает ночь - мы снова далеки....
Плейкаст автора FmriLaura:
http://www.playcast.ru/view/1463659/f80aa5eee5f3a2ee41e464c06769b0cacd380e21pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235314
дата надходження 17.01.2011
дата закладки 21.01.2011
Ви не замічали, як багато часу ми сидимо в інтернеті...
Вконтакті...?
Читаючи новини (хтось додав нові фото, нових друзів... замітки, аудіо)...
Переглядаючи чужі статуси, стінки, СП...
Спілкуючись з кимось (скільки безглуздих діалогів на кшталт "Привіт, як справи?")...
І нарешті, просто чекаючи чийогось "online", щоб просидіти декілька хвилин на нервах, судорожно оновлючи сторінку... клік за кліком...
Мабуть, рахувати в хвилинах цей час безглуздо...
Години... одна, дві, три... день!)
Сенс?
Його немає...
Невже це спілкування?!
Так, я знаю, якими статусами живуть мої друзі, яких я не бачила роками...
Але я незнаю, чим живе життя! Дивно сказано, але саме так...
Я уже не пам'ятаю запах квітів за вікном...
Не пам'ятаю смак улюбленої піци...
Не пам'ятаю як це - ходити босоніж по траві...
Просто я, як і інші... живу в інтернеті...
Живу "онлайнами", харчуюсь "статусами" і блюю на стінку своїм друзям...
Все просто...
P.S. І якщо одного разу, навпроти моєї сторінки не буде звичного "онлайн", то це буде означати лиш одне - я ожила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235216
дата надходження 16.01.2011
дата закладки 16.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.01.2011
я вас любил, чего же боле
меняя, изменяя и маня.
теперь, смотрите, реки алкоголя
впадают в тихий океан меня
ну, здравствуй жизнь, больное горло
змеиная дорога в никуда
за спинами рабы возводят город
и мечут искры рыбы-провода
горят гирлянды, рукописи, храмы
а ты молчишь, пока идет гроза,
как жертва этой криминальной драмы
где под прикрытием работали глаза
всему виной, увы, проклятый климат
прошедшая навылет ночь.
нас отымеют, а потом отнимут...
"ты меня лю?", "я - оч!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232097
дата надходження 30.12.2010
дата закладки 16.01.2011
шаги расстворяются сахаром в чае, ноктюрном эха
любовь, как синдром раздвоения ложки и вилки
где губы, в которые не помещается больше ни плача, ни смеха
ты станешь кормить поцелуями тонкими, словно прививками
до ноя в ногтях, до-ре-ми, до любовного лая
в закрытое небо, где кружат гитарные грифы
где я, математик рожденный поэтом сейчас заявляю
"в поэзии сплошь и неравенства и логарифмы"
эта ночь для двоих с половиной, точнее - с десятой
расставлены точки над "G", вопросительны знаки
но часы остановятся, аккумуляторы сядут
нас родят наши дети и перевернут на изнанку
значит смерть вопреки станет поводом для воскресенья,
понедельник - мотивом протягивать ноты и ноги,
где-то там отпуская в туман безымянное белое семя
ты смотрела на волны у самого синего морга
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234329
дата надходження 12.01.2011
дата закладки 16.01.2011
N.E.
передо мной теперь не кум, но кун,
этнические тайские казаки
пьют белый ром. Я сплю на берегу
и подаю им денежные знаки
под этой пальмой, у подножья, где
Афина сына своего купала
и кожа льется нефтью по воде
и я хочу ее слизать губами
передо мной теперь стоглавый краб
морским гнильем несет с ночного рынка
я отпускаю им "Savadi khap"
и иногда заказываю дринки
в руке от ветра тушится бычок,
контакт налажен через телефон и линзы,
и бог кладет планету на бочок
заботливо и ставит катаклизмы
передо мной теперь сто тысяч вер,
потреплет нервы, а потом отпустит.
шумит прибой и сердце-револьвер
заряжено последним пульсом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232381
дата надходження 01.01.2011
дата закладки 16.01.2011
Налей мне ганговской воды
Напополам с донской,
Мои казачии усы
Окрась зелёной хной,
Стряхни с ржаных полей весь рис
И подавай на корм,
Я буду сказочен, как принц,
Ты – говорить всем «ом».
Скажи мне сказку о житье,
Ан нет, не говори,
Определённо мысли все
Над головой видны,
Так пусть акцент хотя бы твой
Мне будет незнаком,
На хинди буду петь я «гой…»,
Ты – мудры вить при том.
Под плоской крышей куреня
Стучит мой барабан,
Я ухожу, не уходя,
Не нужно петь осанн;
А как проснутся казаки,
В самадхи стиснув нрав,
Нас повезут наверх быки,
Рогами космос смяв.
30.12.10.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232308
дата надходження 31.12.2010
дата закладки 16.01.2011
Не остуди меня, мой нежный снег.
Не расплескай из сложенных ладоней
мое тепло. Укрой мой робкий след
к тебе в пути от взглядов посторонних.
Дай окунуться в ласку, как в волну
и напои меня из губ пьянящих.
Окутай нашу встречу в тишину
сердец касаний, что не будет слаще.
Мой нежный снег... меня не остуди -
часы уже отме'ряли нам капли
минут, выскальзывающих из горсти.
Не дай их роднику навек иссякнуть!
Не остуди меня, мой нежный снег,
я без тебя здесь не хочу замерзнуть.
Ожёгом хо'лода сомнений след
и льдинкой на ладони капли-слезы.
Мой милый снег... лишь прикоснись легко,
почувствуй как по венам льется нежность...
Ресниц касаясь хрупким мотыльком,
напьюсь твоим дыханьем как вином,
в небытие прольюсь и вновь воскресну...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235033
дата надходження 15.01.2011
дата закладки 15.01.2011
Как прёт афганочка родная:
Сушняк и лыба до ушей,
Тащусь о жизни размышляя
Смотря на глупых алкашей.
Зачем вам братцы та палёнка?
Возьмите лучше косячок.
С бутылки сделайте утёнка
И будет полный бодрячок!
Не будет тяги чистить рыло,
Не будет ругани с женой.
Зачем на мир смотреть уныло?
Ведь он прикольный и смешной.
Вам будет плохо завтра утром,
Рассольчик будете хлебать,
Когда я в лексусе уютном
Поеду баксы собирать.
Притарив пяточку афганки
И пыхнув где то в казино:
Я дам подсрачник лесбиянке
И неформалу заодно.
Потом с путанами на баню
Поеду кастинг проводить -
Построю Олю, Свету, Аню
Заставлю их лобки побрить.
Но это завтра, а сегодня
Уж чует сердце - передоз...
Пока закрыта преисподня
Где попустится, вот вопрос?
© Copyright: Юрий Богатинский, 2011
Свидетельство о публикации №11101147818
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234835
дата надходження 14.01.2011
дата закладки 14.01.2011
я устал уставать от чужой лжи
боже, милый мой боже, как же я устал
я знаю, что сам далеко не идеален, но
у меня хотя бы логически обоснован
каждый обман
это не ложь по-сути, даже не недосказанность
так, минуты за гранью, из настоящего-прошлого
то, чего посторонним знать вовсе не надо
не то что бы недостойны: не хочу ранить
не ложью; непониманием к ней приводящих
причин
я устал уставать от чужой безыскусной лжи
боже! мой драгоценный боже, ты надоумь,
подтолкни обманщиков к правде, или хотя бы
к моей виртуозности
я ведь не могу любить
любовь не должна быть пропитанна ложью
любовь не может без веры, а вера давно обманута
и ладно бы просто вера: отчасти обманут и я
я знаю, что сам далеко не всегда безупречен
и прав
но, боже!
я устал уставать...научи их властвовать ложью
хотя бы
как властвуешь сам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234103
дата надходження 10.01.2011
дата закладки 13.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.01.2011
... відкритий доступ до таємних снів-
абревіатура тисне на щирість подихом.
Велетні йдуть обережно,
але все одно відлякують перехожих зірками.
Коли маєш замість очей зірки
здається, що ти сліпий і можеш лише чути.
Можеш, але ніколи не слухаєш,
бо те, що стало марнотою ріже вухо.
Блиск перетворюється на запах літа
і жодна істота не любить цей сморід,як ти.
Брехливі слова пахнуть свіжим листям
і зрадами водночас...лише б не збожеволіти.
Коли ти не хочеш бути велетнем
навіть головна роль в мультфільмі не втішить.
Повз алеї повзуть дощові черв"яки
і пташині сім"ї чекають на поживу,
а ти просто велетень, який може всіх знищити.
Зруйнуй в мені усе найкраще і я стану собою,
льодяник часу буде танути в кишені
і аромат м"яти штовхатиме велетня до прірви.
Годинник зберігає відбитки твоїх пальців,
як моя шкіра...ці спогади вічні.
Вершкова байдужість і вже не треба поспішати,
вдягати улюблену сукню і фарбою нігті.
Вигоряю на сонці і стаю непомітною,
пальцем вздовж сторінки,
де причаїлось два сліпих велетня
ніби лише одна ніч до сплетіння наших рук.
Ще трохи і повіриш в моє існування...
зовсім трохи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233629
дата надходження 08.01.2011
дата закладки 08.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.01.2011
10 раз за вечер она вдруг становилась,
Вздыхала, нагиналась завязывать шнурки.
А он смотрел украдкой, как все же грациозно
Она, чуть наклонившись, плетет из них узлы.
10 раз за вечер она смотрела в небо,
Не слушала, казалось, мечтала о своем.
А он держал за руку, и думал, будто небыль,
Что так ему и стоит всю жизнь лишь с ней вдвоем.
10 раз за вечер она под нос свистела,
А после уверяла, что не умеет петь.
Он так и думал тоже, но громко подпевал ей,
А раньше ведь он Люмен совсем не мог терпеть.
10 раз за вечер гуляла вдоль бордюра,
И просто супер мило закутывалась в шарф.
Он шел там молча рядом, и знал, что для уюта
Эмоций вся Вселенная ему ее дала.
Избавиться не мог он от мысли,что ей скучно
С ним может быть когда-то, что он ей надоест.
А она так мудро не думала о лишнем -
Сегодня - лишь сегодня, пусть будет, то ,что есть.
Миллионы раз за вечер игриво улыбалась,
И в тысячах ионов дарила всем тепло.
Откуда же случайно на голову свалилась
Такая не простая, с которой так легко?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196869
дата надходження 21.06.2010
дата закладки 06.01.2011
............. на одну хвилину.........
Ти маєш рацію - я не там, де повинна бути
і листи у скрині пожовкли і золото потьмяніло.
Тобі сниться, як Шива купує квиток до Калькутти
( я сміюсь з твоїх снів кожен день, вже безсила)
Знов на швидкості місто нічне повз розмови-
Це безглуздо...гальмуй! ( я ще маю тут справи).
Кольорові вогні... Подивись, кольорові-
і летить наше диво в болото, в канаву.
Ну чого ти дратуєшся? ( я ж ненавмисне),
бачиш пальці геть змерзли, а грітись не хочу.
Хтось над нами кепкує, на спогади тисне,
тільки б ти не зламався, утративши почет.
Скільки буде ще в нас божевільних зупинок?
( знову казка про рай, що з етнічних дифузій)
Відповім на дзвінок через кілька сторІнок,
ким ми станем, коли перестрибнемо "друзі"?
Я ціную твій спокій, цю готовність до бою,
обпікаюся льодом, потім ніч знов не вдома.
Що залишиться з тебе, як тоді...як зі мною?
( знову сотні рубців, переломи від втоми).
Краще зараз ось так, без ліричних мелодій,
я люблю тебе просто за дивне терпіння.
Це безглуздо..гальмуй! Ніч залишим на потім,
а дорога все та ж ( обнадійливо-синя)
.........хвилину тому........
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229240
дата надходження 16.12.2010
дата закладки 04.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.12.2010
Существуют 4 формы любви,
Я не люблю тебя ни одной из них.
Остановись и оборви.
Прости, что ты не мой жених.
Ты мечтаешь обо мне далёкой,
А я гуляю на соседней улице.
Оберегая своей опёкой,
Ты заставляешь меня сутулиться.
Мне не признать, мне не уснуть:
Уже не друг, но не любовница.
Мне стыдно просто так взглянуть
На очертания лица. Виновница!
Заложница твоих переживаний.
Я чувствую себя неважно.
И от духовных раздеваний
В глазах становится так влажно.
Но будь покоен. Я тебя люблю.
Я внутренне, посередине и наружно
Переживаю и не сплю, - болю.
Но всё не так, как тебе нужно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208997
дата надходження 02.09.2010
дата закладки 27.12.2010
Вона винна. Винна саме вона.
Куди ж її подіти?
Втопити? Можна втопити
У пригоршнях вина.
Прощення в квітах принесла
І мені в ковдри заховала,
Неначе й зараз не весна,
А я ту квітку поливала.
Троянда білосніжно-біла,
А лист, неначе кров із носа.
Як йшла, куди ж гординю діла?
Прийшла до мене гола й боса.
Ну що робити? – обігріти.
Нема надій. Є просто ти.
От моє серце! Його бачиш?
То можеш в нього увійти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222968
дата надходження 18.11.2010
дата закладки 27.12.2010
Сплетаю узелки твоей судьбы
в случайных преломлений кружева,
стирая прошлого забытые слова
в ненужность...
Отголоском откровений
соединяю часть слепых сомнений
с кусочком сердца.
Вписываю суть
серебрянной листвой в узоры тонких линий
твоих ладоней. И своей рукой
рисую путь к озерам с нежной сетью лилий
в хрустальном облаке живой воды.
Стираю чуть-прозрачные следы
от тени грусти и ненужной пыли
пустых печалей, выдуманных снов,
меняя буквы потускневших слов
на новые... и... расправляю крылья...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231294
дата надходження 26.12.2010
дата закладки 27.12.2010
Взлетаю, падаю и разбиваюсь!!!
Собрав силы, встаю и снова теряюсь…
Я порхаю под куполом ночи яркой,
Ударяюсь об землю мокрой тряпкой.
И в эмоциях странных я рвусь на куски-
Я рыдаю от счастья и мерзкой тоски.
Разлетаюсь дымом дешевой дряни
И тут вдруг разливаюсь вечерней, пьяной…
Я ванильной стану!!!, а хочешь,- пряной,
Стать твоею хочу, но твоей я не стану…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204712
дата надходження 07.08.2010
дата закладки 25.12.2010
Ты уже приходила,
Застывала во мне.
Ты ломала меня,
Словно хлеба краюху.
Ты мой кофе пила
Из сосудов тончайших,
Обнимала за горло
Хваткой удава...
Ты нежна,
Ты целебна,
Ты - ангел...
Но я тебя знаю!
Ты пришла снова хлеб мой съедать.
Ты пришла,
Мне теперь постоянно темно
Без твоих поцелуев и лестных улыбок.
Это ты застишь свет,
Собою глаза закрываешь...
Ты нежна,
Ты целебна,
Ты - ангел...
Но я тебя знаю!
Ты ходишь в моих коридорах,
На внезапность меня натыкаешь,
Пересаливать учишь,
Опрокидывать чашки,
Закусывать губки,
Лелеять надежду,
Наряжаться торжественно-долго
И капризно глядеть на свое отраженье,
Накручивать локон на пальчик,
Ароматить пикантно изгибы запястей...
ЛЮБОВЬ, ЗАЧЕМ ТЫ ПРИШЛА?!
(Автор рисунка Gala.vita)
24.12.2010г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231066
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 25.12.2010
Ты мне необходим,
как дом или дыханье,
мне без тебя никак!
Давно когда-то,
и не в этой жизни
и не в этом мире
я, как и все жила в тебе,
но тайные и вражеские силы
меня пинками из тебя изгнали.
И вот я выгнана в зашей,
избавлена уюта и тепла
изгоем шляюсь по мирам
влача обрывки нитей и канатов,
которыми мы сшиты были воедино.
Давно, когда-то
и не в этом мире.
и не в этой жизни
я, как и все жила в тебе
Ты - это я,
но лишь с другим лицом,
и не с таким прескверным
и упрямым нравом,
и цветом губ и глаз иным...
Меня где из тебя достали
остался вышивкою шрам...
Концы веревок истрепались,
но, помнит каждый рваный край
я по нему тебя узнаю,
я вновь вернусь на обжитое место!
(Автор рисунка Gala.vita)
24.12.2010г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231065
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 25.12.2010
полёт кровати в пропасть кажется обычным
вот если бы, например, туда ухнул шкаф
или сковородка со шницелем
а тут кровать – летит к себе, ни одного ограничителя
как полигон для испытаний лаф
падать дальше некуда – ниже остался плинтус
заранее становится известно – что ей никто не откроет
дождь, который случился вчера - тёплый, прокис и хотел вниз
туда, где кровать с кладовщицей Зоей
и вечно пианизирующий Ференц Лист
Зоя тогда думала, лёжа на кровати, летящей в пропасть,
кто это – Ференц или Иоганн
ей было не всё равно с кем из них спать –
первый брал на октаву ниже, Себастьян же – первый из могикан
говорил на немецком – но пасаран
и вот кровать достигла дна пропасти, упала
сыграны вальсы, симфонии, кантаты
иногда кажется – как это мало
лететь в пропасть на кровати, когда нет виноватых
в том, что Зоя мечтала выступить в концертном зале.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231000
дата надходження 24.12.2010
дата закладки 25.12.2010
.. забившись в куток, я повторювала його слова-
тоді від сивини було лоскотно й так сміливо,
а завтра він повернеться в мій світ -
і знову погоня.
Долоні шукають прихованих натяків на диво
( та ти не права...
як завжди ти чомусь не права)
--------------------------------------------
Переслідуєш, болиш мені і стукаєш в ранок,
твоя дорослість обіймає вулиці і не спиться...
Загубиш цю ніч в компанії зрадниць-панянок,
а потім плюватимеш вслід,їм в засмучені лиця.
Тоді забившись в куток я на тебе дарма чекала,
а ти все приходив з чужих уст і себе славив.
Ти читав про любов і про смерті з Непалу
і ковтав мене пошепки, засипаючи медом у каву.
Тоді забившись в куток я дивилась на твоє фото,
а потім історія втечі, плітки на бруківці-огидно.
Ти писав, обіцяв ( не мені )...це ж робота,
а мені не сміялось,мовчалось...так видно
коли ти рукою в волосся й по пальцям хвилини,
чіпляючись за обручку, як звичку ( ця хмарність)-
чекаючи щастя від долі, від мене...дитини,
чекав випадково на дощ чи омріяну старість...
А вона не приходила, не приходила я...
і котилися сни від знемоги.
Забивалась в куток ( знову твоє ім"я
і дороги... залізні дороги)
Та завтра ти повернешся в мій світ
і від сивини буде лоскотно...знову.
Зачепившись за звичку лавиною літ
ми продовжим цю зрадницьку змову.
крапка
крапка
крапка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228761
дата надходження 14.12.2010
дата закладки 25.12.2010
Нерв лезвия текуч,
как тёплая октябрьская ртуть.
И, это –
сущий пресловутый луч.
Проведав – тут же позабудь!
Поскольку знание такое,
верней в беспамятстве наставит
отставших от покровных пут
на путь.
Свобода – злая фея,
от неё –
с улыбкою двусмысленной приемлю
отварных трав отравный минерал,
и ключевые: воду, дух и землю.
В её рецепте, правило – не суть.
В её устах,
от желчи пьяной и упрямой
иссушенных в хулу и вялых,
любое имя незабытое – на равных.
И, уходя от этой бесполезной правды,
в дырявых сапогах,
к единому в себе…
В ответ на всё,
останется - прильнуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230419
дата надходження 22.12.2010
дата закладки 23.12.2010
На меже поля зрения,
тенью прозрачною рыщет;
Жарко мне, жалкому, ждать,
как меня жуть разыщет,
Слышу –
рыкнуло нечто,
смутилось,
покашляло вежливо;
Волосом кожи я чую –
коснулось;
Толщей инстинкта,
в затылок дохнуло,
И - облизнулось;
Чу!...
Жалко мне, жаркому, ждать;
Потёмки пора, пока, ткать:
Хрустнуть хребтиной густо,
по полю слепому
Неслышно начать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=63497
дата надходження 15.03.2008
дата закладки 23.12.2010
привет,
пишу, потому-что:
молоток, вбивающий гвоздь в стену
кровать с панцирной сеткой
много кружочков от пенопласта на полу
флуорисцентный свет
отсутствие потолка ночью
кемикал бразерс у соседей -
во всем твои черты
наверное, ты что-то забыла забрать
я прихожу с работы
без запаха табака
и хоть это никому и не нужно
мою унитаз раз в неделю
наверное, ты что-то забыла
во мне
переключить
слушай, напиши мне еще одно письмо
последнее!
напиши в нём, что просишь
оставить тебя в покое
предыдущее я порвал...
и это порву...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230008
дата надходження 20.12.2010
дата закладки 23.12.2010
И города опять сойдут на нет,
рассыпятся их каменные стены
песком к ногам уставшим. Непременно.
Меняя отражение на цвет.
И солнца луч коснется мотылька,
раскрасит его маленькие крылья.
А ветер снова будет дуть ковыльно
и гладить землю. Теплую слегка.
Мир вздрогнет, отворив хмельной рассвет,
как будто полог жизни приоткроет,
дождями пыль рассыпанную смоет,
из темноты рождая новый свет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230029
дата надходження 20.12.2010
дата закладки 20.12.2010
Ота безглузда стадія дорослості, коли вже твориш диво власноручно,
Коли на Миколая під подушкою знаходиш пустоту, а не пакунок –
І це приймаєш звично, і безболісно, і це тебе вже не ляка, не мучить,
Цікаво, а Ти також мене подумки, як я Тебе, замовив в подарунок?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229828
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Наверно, через чур вольный перевод...
Я ЗАЛИШАЮСЬ…
автор: viter07
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229013
Я остаюсь тихим стуком в груди,
Ветра тревожным звуком,
Жалостью слов, что уже позади,
Прожитою разлукой.
Вытертым шумом осенних дождей,
Выплаканностью мелодий,
Грустью безсонных холодных ночей,
Веточкой прошлогодней.
Солнца лучом, что заглянет в окно,
Звезд золотистым светом.
Лунной улыбкой, трепетным сном,
Нежным твоим рассветом.
Легким крылом от печалей укрыв,
Прошлым не потревожу.
Лишь не смогу тебя позабыть,
Нежность свою умножив.
Плейкаст автора FmriLaura:
http://www.playcast.ru/view/1463493/b32f58bab41b11a835062faf81cd6488b310be34pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229369
дата надходження 17.12.2010
дата закладки 18.12.2010
Лишень вечорова сутінь
проникне за межі стін,
дійде до самої суті,
того, що ховає тінь
і місячнозубим круком
цей день заклює до мли,
ти візьмеш мене на руки
і винесеш з-під землі -
на вечір, на ніч, на вічність
на всесвіт твоїх долонь,
на ліжко, яке заклично
парує густим теплом.
Роздягнеш мене до болю,
до ран від ядучих снів.
Лежатиму під тобою
цнотлива, як перший сніг,
як схвилена плоть пустелі,
як тиша перед «АОМ»…
В глибокому ж небі стелі
дрижатиме слід мого
урваного крику – срібний,
тонкий до безмежжя нерв.
І все, що тобі потрібно –
не випустити мене.
Блакитноперисті птиці
обсіли цю волосінь.
І варто мене впустити -
вони розлетяться. Всі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229422
дата надходження 17.12.2010
дата закладки 17.12.2010
Хочу к тебе. Калачиком, как кошка,
свернуться под пушистым мягким пледом,
пить терпкий чай и ожидать рассвета,
читать по звездам, что глядят в окошко.
Хочу к тебе. Мурлыкать что-то тихо,
потягиваться грациозно, томно,...
Прижаться лбом в горячие ладони,
твое дыхание опять услышать.
Ты разожжешь камин. Погасишь свечи.
Ты - будешь говорить, я - буду слушать.
И я запомню этот нежный вечер,
что до утра так грел кошачью душу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228654
дата надходження 14.12.2010
дата закладки 15.12.2010
Мы мирно болтали о жизни и счастье
И я задала тебе тонкий вопрос:
А был ли ты в браке своём так уж счастлив?
Ты «Да» мне ответил, смолчав про износ.
Износ отношений, износ её тела,
И что она «пилит» тебя без конца,
И как её тупость тебе надоела…
Не зря ты не носишь на пальце кольца!..
И если б не дочь, ты ушёл бы подавно,
Нашёл бы квартиру и стал холостым,
И новое что-то сделалось главным,
И не был бы взгляд безнадёжно пустым.
А так ты приходишь домой часто пьяный,
Пытаясь забыться в прозрачной «воде»,
Жена, ревновавшая жизнь тебя рьяно,
Закатит скандал: «С кем ты был?!» или «где?».
…Ты нервно закуришь, поняв по молчанью,
Что я догадалась о «счастьи» твоём,
Я быстро оденусь, сказав «До свиданья…»,
Но вскоре мы снова будем вдвоём.
Я буду писать о любви тебе песни,
Но через два года наступит финал,
И наша любовь никогда не воскреснет,
Я просто замечу– ты очень устал.
И я тебя брошу в семейные будни,
Сменив золотистый на серенький дождь,
Я знаю одно: ты меня не забудешь,
И чувства мои ты не скоро поймёшь.
/5.09.2005/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228613
дата надходження 14.12.2010
дата закладки 14.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.12.2010
Ночными снами
ты вновь укутан.
Я заплетаю
твои дороги,
стирая пепел.
Твоим тревогам
меняю статус
на "Невозможно".
По каплям
складываю осторожно
твои мечты,
чтобы их не спутать.
И в чашу тонкую
из фарфора
стекает время.
На подоконник
присели листья
и спорят с ветром
о голосах,
о прошедшем лете.
О том, что осень
сменила краски,
снимая листья,
стирая маски
и укрываясь
пушистым снегом.
пушистым снегом.....
Моим рассветам
слепила шубы,
как меховые...
А я тихонько
читаю имя
твоё по буквам
дрожащим слогом.
И спотыкаюсь
на диалогах,
а ты придерживаешь
осторожно.
И наше прошлое
"Невозможно"
меняет статус
на "Завтра будет!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227976
дата надходження 11.12.2010
дата закладки 12.12.2010
На тебе одни тапки.
Ушастые мягкие белые кролики-хомяки!
Пуговки глаз черны.
На спинке кровати – тряпки:
Скинутые кружева, крюки
Красных ленточек, и чулки…
На пошлом столе – филе,
Черствеющий хлеб и халва,
И, конечно, вино.
Я чертовски пьян. И хочу я бле…
Неужели так просто, как дважды два,
Посадить пятно?!
За стеклом от тебя терпкого,
Утрачиваю свойственную борзописцу прыть-блудь:
Предо мной – нагота, но я – никакой.
Я уверен, что не пачкает зеркала
Твоя упругая попа, и неотразимая грудь,
Цитируемая рукой.
Я чувствую кончиками пятерни
(твоей пятерни) эрогенную зону:
особенность прикрываемого сосца!
Прости: я сейчас не поэт. Я сегодня ни-ни!
На коленках уснуть дай борзому:
Я сегодня такой молодца!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227646
дата надходження 10.12.2010
дата закладки 10.12.2010
И если мир мой погрузи'тся в хаос,
смешает ночь и стаи облаков -
Я утону в них,
пеплом рассыпаясь
на множество прозрачных мотыльков.
Кружа над миром,
хрупкими крылами
пытаясь дотянуться до мечты,
смешаю будущность свою и память
с дыханием зовущей высоты.
Над бездной, словно в призрачном тумане,
вдруг замерев,
я отпечатком снов
тебе оставлю сердце свое, раня
лучами солнца душу мотыльков...
Плейкаст автора FmriLaura:
http://www.playcast.ru/view/1462565/4963296c16d2f9c7e2d931cb37283d844c5fbf64pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227457
дата надходження 09.12.2010
дата закладки 09.12.2010
Ответ на "9 жизней" Marry Lis
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222876
Лапками по краю острой крыши
я бреду без страха высоты.
Девять жизней... Может быть повыше? -
Там гуляют звездные коты.
Срыв... Окончен вечер. Все разбито.
Восемь... Только нужно все зашить.
Снова блюдечко луны налито...
Как же хочется его испить!
Снова поднимаюсь выше-выше...
Диск луны зовет к себе опять.
Был бы волком - то завыл бы, слышишь?
Как мне не сорваться, не упасть?
Семь осталось. Что за наважденье?
Все сначала, - шрамы и рубцы
и опять надежды на сближенье
нет с луной.
И все же мы глупцы -
девять жизней все бредем куда-то,
и неуловимое манИт.
Только к самой первой - нет возврата.
А луна все тянет, как магнит...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226610
дата надходження 05.12.2010
дата закладки 07.12.2010
Попрошу в тебе жменьки світла
Щоби ночі не були чорні
І засвічу уривки літа
Не скорившись морозу жорнам
На мені намалюєш тишу
Я всміхатимусь – і спросоння
На холодному склі залишим
Слід тепла, що в твоїх долонях
Тануть днів паперові крила…
Перший сніг. Крижані лати.
Опускайте часУ вітрила –
Стерто відлік. Важливо – літати.
05\12\2010 (c)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226539
дата надходження 05.12.2010
дата закладки 06.12.2010
Сновигають вітри ,
чалапають поволі хмари,
насьорбались вчорашніх снігопадів
порожні глеки на паркані...
Зимовий сон здолав,
уклав під ковдру луки і діброви
і чорнобривців голомоза зграйка
лякливо визирає край вікна...
Тепло в моїй кишені
сховалось від грудневих стріл.
Затиснута в моїх долонях мандаринка
і пахчений зап"ясток зголосились
тебе сьогдні спокусить!
Танцює лоскіт у твоєму вусі,
торкаючись грудьми,
і диханням, і ароматом,
нашіптую звабливі словеса...
Грудневий сон
вмостився зручно, ніби мишка
у вовняній пухнастій рукавичці,
в мелодії скрипучих сосен,
в цукерні на картатих скатертинах,
у штруделі згорнувся
яблучним бурштином
і в чайних запашних листочках
причаївся.
Мій сонячний грудневий сон...
04.12.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226508
дата надходження 04.12.2010
дата закладки 05.12.2010
изнанка света - такой же свет, надменный, яркий, чужой, не я,
а я на крыше, а я во сне сижу и греюсь у фонаря.
мне может сниться, как город лёг на мягкий берег живой реки,
и стал прозрачным речной песок, прозрачны стали мои зрачки.
мне может сниться, как в новый дом приходят люди дожить до ста...
а дом съедает их всех живьём и начинается пустота.
и вот сижу я на высоте – сплошные страхи, фонарь погас.
что, если город сотрёт людей, что будет вместо и после нас?
что если город к утру уйдёт – уложит в ящик дома - мосты,
кафе, театры, вечерний порт, дороги, даже большой пустырь?
и я с изнанки смотрю туда, (мне всё едино: друзья - враги)
на уходящие города и слышу только шаги- шаги...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226327
дата надходження 04.12.2010
дата закладки 04.12.2010
Не топчіть цей незайманий сніг,
Ми не варті його білизни.
Він блищить не для наших чобіт,
не для наших очей гнилизни.
Не для ваших холодних сердець
Ці кристали цвітуть на землі,
Не зведеться краса нанівець,
ХТОСЬ же вартий цієї краси!!!!!!!!!!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226249
дата надходження 03.12.2010
дата закладки 04.12.2010
Нет, не подниму очей,
не прикоснусь ни мысленно, ни телом
твоих далеких берегов...
Твоих записок , сложеных умело,
я не прочту!
Светлей мерцания свечей
твой взгляд, скользнет по линии несмелой
и робко дышащей груди...
Узором, филигранью слов заденут
на талии парчу...
Нежнее ворса соболей
касанье праздничного ветра и дыханья
облобызают мои пальцы...
И томный взор, и тайное признанье...
...я не ропщу!
Не отпущу сих дней!
Судьбой даровано прекрасное мгновенье,
Исскустно связаны друг с другом...
Столь виртуозно дивное плетенье...
Не отпущу!
28.11.2010г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224925
дата надходження 28.11.2010
дата закладки 28.11.2010
Так дивно: тобі – двадцять три,
ти все ще без голови,
а друзі твоєї сестри
говорять до тебе: «Ви…»
Ти досі живеш у воді,
годуєш собою риб.
Хоча, за піснями ундін,
ти впала туди згори.
Можливо. Тобі все одно.
Ти віриш в «усе тече».
лягаєш, буває, на дно –
на споді самих речей –
і бачиш звороти світів,
які пропливають над.
А простір обабіч – пустий,
бо люди бояться дна.
Ти любиш полохати сни
і пробуєш все на біль.
Ніхто поки не пояснив
причини, чому тобі
так лячно в своєму нутрі,
що кличеш туди гостей…
Тобі вже давно двадцять три,
а ти до сих пір ростеш:
чи в дно, чи за межі глибин…?...
Ундіни про це мовчать.
Цю пісню співати Тобі.
І нею топити час.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224667
дата надходження 26.11.2010
дата закладки 27.11.2010
Перекрась купола мои на голубой -
цвет у золота, словно печальная осень.
Мне так хочется нежной лазури морской,
словно тучами, в небо мазками забросить.
Перекрась свои откровения на стихи -
спрячу тихо в ладонь, заплетая светом.
Поцелуями нарисую свои штрихи,
а потом окунусь в них, как будто в лето.
Перекрась мои мысли в палитру свою,
чтобы день был наполнен твоими цветами.
Чтобы он расставаться боялся с нами,
напевая мелодию нежно твою.
Перекрась купола мои...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224381
дата надходження 25.11.2010
дата закладки 26.11.2010
(абстракция... абстракция?)
можно совру тебе: "Мне без тебя НЕ грустно!
Город шумит вокруг и забот по горло,
рядом тебя нет. И мне без тебя НЕ пусто"
Я улыбаюсь... И носик повыше...гордо.
"Я без тебя НЕ скучаю! Все так чудесно!
Весело. и жить без тебя мне намного проще!"
Веришь? Хотя как раз это мне НЕ интересно! -
я ведь ищу тебя... словно слепая... наощупь...
где-то в пространстве... Не тело твоё... а душу...
чтобы ее рассказ каждый вечер тихонько слушать...
перебирать губами слова и звуки
и рисовать на стекле как касаются наши руки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224214
дата надходження 24.11.2010
дата закладки 26.11.2010
Фея зламала паличку. Фея зламала нігтика.
Фея не дуже виспалась. Фея трохи засмучена.
Фея просить товариша – чи сьогодні не зміг би
Тут роздмухать кохання, там змирити розлучених,
Та ще дружбу одну розбудить допоміг би.
Справи фейні буденні, справи файні буденні.
Феї добре відомо – далі буде чудовіше,
Далі буде кохання, далі буде натхнення,
Це триватиме довго – може, навіть, і довше,
Дуже навіть можливо, що і геть нескінченно.
Фея любить роботу. Фея любить творити
Фея створює щастя. Щастя фейне міцнюще.
Фея гарно знайомить, фея вміє мирити,
І подейкують в неї є у паличці ключик,
Щоби файно коханим серця відчинити.
Словом, фея – везуча. І напрочуд сумлінна.
В неї усмішка щира, фея дзвінко сміється,
В феї зламаний нігтик, та рівнісінька спина,
Феї хочеться спати, але диво вдається,
В неї гарний товариш. Мабуть, це і причина ;)
9 жовтня 2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223876
дата надходження 22.11.2010
дата закладки 25.11.2010
Знаєш, дивитись в шибку суть як і на годинник,
тільки колобіг часу має не той діаметр.
Хочеш нових спектаклів - не розсувай гардини.
Те, що покажуть вікна - давнє, як власне Драма.
Там (за сюжетом) - небо, висушене на вітрі,
висиплеться дощами, мов перестигле просо.
Хитрий шинкар збере все й пережене у літри
недоброділих істин - почастувати осінь.
Та, як завжди, уп"ється, скине останню свиту,
сплюне тягучим сонцем: "Ну його все до біса!"
Жовта слинА повисне цівками вербовіття
і закрапоче долу... Осінь же всуне писок
в миску з нічним туманом, вимаститься по вуха,
вийде із шинку в місто, ляже на схилах парку
і заведе балачку... Ти її вже прослухав.
Не розсувай гардини. Краще наповни чарку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224314
дата надходження 25.11.2010
дата закладки 25.11.2010
День к исходу клонился, обычный ноябрьский день,
что проходит вполсилы, уходит всегда неприметно,
черной сеткой ветвей за окном шевелилась сирень,
неспособная спрятаться в дом от осеннего ветра.
До зимы оставалось всего три часа. Что потом?
Сон во сне, где бежишь за собой по неясному следу.
Просыпаешься утром, готовишь себе суп с котом,
чтобы с тем же котом этой гадостью и пообедать.
Что потом? Сон во сне: ясной ночью в лесу при луне
истечение сроков надежды - почти неизбежность,
только шерсть индевеет на серой косматой спине,
потому что из дома опять убежал без одежды.
Это был понедельник, сирень шевелилась в окне,
в телевизоре американец, висящий на тросе,
побеждал абсолютное зло на вселенской войне
и в конце победил, несмотря на отверстия в торсе.
Воспаленно впивались глаза в заоконную муть,
привыкая смотреть в темноту не моргая подолгу,
для того, чтобы после уйти в эту стылую тьму
по неясным следам городского седого верволка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223774
дата надходження 22.11.2010
дата закладки 23.11.2010
струснулось небо ,
ніби мокрий пес.
врізнобіч краплі й морок...
а я тулюся грітися до тебе.
намотую на шию шарф,
мов час на обертальну вісь...
я зосереджена і мовчазна,
бо ти до мене притуливсь...
зашкандибає сіро-жовте листя,
перетинаючи порожній сад.
думки мої вколисані туманом,
котами укладуться край вікна...
знов скаржиться паркан на старість,
поштова скринька позіхає,
порожнім грається відром сірко -
нарвалося ж само на прочухана!
серед гілок, мов білка рудошерста
відкрився світу мій купальник,
ще з літа вкрадений
сорокою на скарб...
тулюсь до теплої розмови,
торкаюсь носиком осінніх ароматів...
а хризантеми діляться думками,
написаних на білих пелюстках,
немов записки з печива пророцтв.
...повільно, вдумливо читаю...
18.11.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223013
дата надходження 18.11.2010
дата закладки 18.11.2010
Отпусти меня на крышу -
Я хочу подняться выше!
Там из белой мягкой ваты
Мышек кто-то лепит сладких.
Там на синей мягкой глади,
Как на листике тетрадном,
Нарисованное мелом,
Блюдце с молоком висело.
Попила его немножко
И... уснула у окошка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222941
дата надходження 18.11.2010
дата закладки 18.11.2010
я выхожу из рваности надежд
потоков мыслей и слепых "не вижу"
из нежелания быть менее чем ближе
неся итогом на распятье крест
я ухожу от прошлых взмахов дней
укутываясь в долгожданный вечер
что звуками и эхом твоих слов
так неизменно мою душу лечит
я отпускаю крылья. вниз. к ногам
пусть отдохнут. пусть опьяненье ночи
их не коснется. пусть моим мольбам
ответит теплота твоих неровных строчек...
Плейкаст автора AmriLaura:
http://www.playcast.ru/view/1472321/917089d186bf6f901a3a3be94e78c07a318d6300pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222541
дата надходження 16.11.2010
дата закладки 16.11.2010
Летіти до сонця
Під сонцем
Сонячною бути
З крилами осонценими,
Над власними сонце-мріями,
Над соняшниками,
Вкрасти сонечко
За світлу пазуху
О! Ух...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222218
дата надходження 14.11.2010
дата закладки 16.11.2010
В тридевятом, десятом, в любом от себя не скрыться.
В каждом новом царствие, входишь в мёртвую воду
и садишься в лодку ( такое себе корытце),
смотришь жалко, как тот, что вечно: кушать подано.
Нужно плыть, а силёнок нет, или есть какие – то,
а в глазах тишина цвета солнечного затмения.
Нужно плыть и язык – твой враг доведёт до Киева,
или дальше, где пятый угол, что угол зрения
не такой, не в себе. Ну да пусть, все углы разгладятся.
Ты от царствия к царству почти на износ, без памяти -
как щенок, как из многих пятниц последний Пятница
(не свободен, не раб, вроде жив, а живёшь, что каменный).
Вот часы задирают носы, дельфины покоятся,
и норд – ост посинел от тоски и от напряжения.
Скоро лодка прибьётся к какой-то земле на Троицу,
ты коснёшься воды и растаешь в ней отражением.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222012
дата надходження 14.11.2010
дата закладки 15.11.2010
Last Fall
И эти чувства увянут
Хоть осенью расцвели.
Они разобьются спьяну
О щеки сырой земли.
И старые самолеты
Прошьют лихо тучи грез
Дождливые грянут ноты
По коже осенних роз.
И палые листья ссохнут
И пылью сойдут с дорог.
Последние звуки смолкнут
Осенних красивых строк…
Но ты, бескорыстный светоч,
Мой аленький семицвет,
Среди оголенных веток
Осенний храни рассвет.
22/09/2008
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221924
дата надходження 13.11.2010
дата закладки 15.11.2010
Я ЩЕ НЕ СПЛЮ.
ТИ ОБІЙМАЄШ МІЦНО.
ДИВЛЮСЬ. КОХАНИЙ МІЙ!
…БОЮСЬ ПОСУНУТИСЬ НА ВІДСТАНЬ,
ЩОБ НЕ БУДИТИ І НЕ ЗБУДЖУВАТИ.
ТИ ГАРЯЧИЙ.
ДО РАНКУ ДОВГО. МОЇ РУКИ ПІД ТОБОЮ ГРІЮТЬСЯ.
ТИ НАПОЇВ МЕНЕ ЛЮБОВ’Ю
Й ЗАСНУВ ВІД ТОГО.
МЕНІ Ж ЩЕ МРІЄТЬСЯ.
МОЄ ОБЛИЧЧЯ БІЛЯ ТВОЇХ ГРУДЕЙ.
КОЛИ ПРОКИНЕШСЯ, БУДЕ НАВПАКИ.
Я НЕ БОЮСЬ – ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!
ЗІРОК НЕМА. МИ ВКРАЛИ ВСІ ЗІРКИ.
Я ЧУЮ, ЯК ТИ ДИХАЄШ ПОВІЛЬНО.
Я ХОЧУ ЦІЛУВАТИ ТВОЇ ГУБИ.
ТАКА ЩАСЛИВА, ЩО ТАКА НЕВІЛЬНА!
ДЕСЬ ЗАГУРКОЧУТЬ МОТОРОШНО ТРУБИ.
ТИ ЩЕ МІЦНІШЕ У ОБІЙМИ ЗАМКНЕШ…
ХІБА Ж ЗАСНЕШ?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221828
дата надходження 13.11.2010
дата закладки 13.11.2010
Свет слишком ярок - так бывают ярки
Белки мулатов, снег и стрептоцид.
Сегодня ночь – старательней доярки –
Оттягивает лунные сосцы.
Цедится молоко за каплей капля
В калифорнийское щербатое ведро.
И цепенееют фонари, как цапли,
Одной ногою вросшие в гудрон.
Свет падает – не стынет и не меркнет,
А льется будто вязкая смола
На крышу плоскую объединенной церкви,
Которой и не снились купола.
Как будто запятую во вселенной
Из кляксы выправил дрожащий калиграф –
Стоит храм Божий – служит крест антенной,
А Бог выходит с заднего двора.
Свет брызжет на рулетку карусели
С лошадками, что встали на дыбы,
На дыбе бесконечного веселья –
Окаменевшей вечности рабы.
Свет даже достает до самой темной
Машины, взвизгнувшей при резком вираже,
Где мальчик юный, но уже спаленный
Поет о Мэри Джейн на Мэри Джейн.
А я, не открывая занавески,
Смотрю на это все, как будто лоб
Украшен не венком, не рогом зверским,
А перископом. Дорог перископ
Позволивший мне видеть дальше взгляда,
Выхватывая образы из тьмы.
Там будто вспышкой фотоаппарата
Луна на время осветила мир,
Чтоб Бог сумел на память безделушку
Обрамить в красное, поставить на трюмо.
На гобелене у меня пастух с пастушкой
Весьма довольны схожею тюрьмой.
Из года в год – одно и то же фото.
Лишь кое-где младенец прикреплен
На локте у печального кого-то,
Кто чувствует движение времен.
И лица оплывают, будто свечи
И тянут за собой ошметки губ.
С колен сползают дети человечьи
И за спиной родителей встают.
Прозрачны старики под светом лампы,
Щадимы сепией, размытые в пятно.
И рты их, кажется, полны хрустящих ампул –
Так плотно губы сомкнуты в одно.
А после нас – лишь артефакт формаций
Собой заполнит фото-пустоту:
Носивший столько всадников и всадниц,
Перевидавший столько разных задниц –
С резною спинкой, старый венский стул...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221039
дата надходження 09.11.2010
дата закладки 10.11.2010
Спасибо, товарищ!
Прими тебя Бог!
«От волка ушёл!» – так сказал Колобок.
Спасибо, товарищ!
Нет, хватит глотка!
Счастливо идти по стопам Колобка!
Где вена? Толчок…
Горло бредит уколом.
Затворный щелчок.
Выходи в чисто поле!
Когда отбываешь
Отсюда на волю?
Нет, будет довольно
Глотка алкоголя!
Спасибо, товарищ,
Премного, с любовью!
С тобой кашу сваришь
В Небесном Тамбове!
…А Ангел смеётся, товарищ,
Врубайся:
«Пребуду с тобой! Только ты… улыбайся!»
На сцене –
Улыбка. Игла ищет вену.
Уходят… Но только уж не через Вену.
Жаль, ноги не гнутся –
Склонил бы колени.
А может, загнуться
И ждать Воскресенья?
…Из глаза –
Слеза…
На рубаху… По Вене…
И снова глоток.
Улыбнулся… Теплее…
Спасибо, браток
Венедикт Ерофее…
24.04.95
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216636
дата надходження 17.10.2010
дата закладки 09.11.2010
Угол зелёного света
Боковым зрением
Межпозвонковое трение
На выдох
Воздуха не хватит
С какой-то невидимой стати
На краешек кровати
Присядет
Кто-то неприятный
Заговорит о разумном
Заговорит о нужном
Станет скучно
Станет даже грустно
Внезапно
Случится окружность
И по дорожке из серого гравия
Прискачет То Самое
В рамках злого и странного
Правила,
Знойного, струйного, струнного,
Забьётся мелким щебнем в ботинке
В правом
Верхнем углу восприятия
И останется только сидеть
И ждать...
Наслаждаться
Естественным ходом
Да смотреть,
Как густое время
Налипает на руки,
Забивает лёгкие,
Впивается колючками,
Психоаналитическими штучками
В изнанку разума,
Тело застынет
В предвкушении
Неизбежного расстояния...
И начнёт б-б-бить
Дрожь.
Душить
Сп-п-пазм,
Кружиться пейзаж,
Слева направо,
По часовой
И против секундной,
Вниз,
И вверх,
И вбок ...
И...
Погасите лампу!
Разбейте стекло
Порвите вольфрам
Поверните рубильник
Обесточьте весь город
Всё равно темно...
Только пляшут
Сиреневые мультики
На нервных моих окончаниях
Только, всё равно, уже всё равно
Ниспошли мне, Господи, снов неправедных
06.-08. 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207203
дата надходження 22.08.2010
дата закладки 08.11.2010
И кажется сердца удары глуше
Под небом лазури, кусающим прядь…
Над морем полей с каменистой суши,
Раскинувши руки, хочу стоять.
С вечерним костром ожидая чуда,
Травинки иссохшей выпытывать вкус…
Забыв о дороге сюда-отсюда,
Влюбиться в тропинок чарующий хруст.
26.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207985
дата надходження 27.08.2010
дата закладки 05.11.2010
Я не знаю, где она живет,
Что поет и ходит ли по крыше…
Любит тополя? Прозрачный лед?
И какой звезды шептанье слышит.
Ту ль из книг всегда берет с собой,
Трепетно между листов летая,
Гнет ли уголок? И на какой
Из страниц беспечно засыпает.
Я не знаю, на каких цветах
О заветах пламенных гадает,
Что за ленту прячет в волосах,
И зачем купорит воздух мая…
Я не знаю рук, не знаю губ,
Тишины промеж ударов сердца,
Как звучит шагов ее постук,
И какою сказкой любит греться
Мне не угадать ее имен!
Мой альбом рисунков полон – лица…
Кто-то скажет: я в нее влюблен?
Что вы, нет… Она мне просто снится.
осень'10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219460
дата надходження 01.11.2010
дата закладки 04.11.2010
Кама с утра кама сартра
Кто же нас разбудит завтра
Как меня могут звать. Это настолько же важно, насколько вас могут звать Авдием, Ионной, Светиславом, Алевтиной или может быть даже Игнатом, или что еще вероятнее, скажем, Серафимой. К последнему я склоняюсь больше всего. Думаю, тебя зовут именно Серафимой. Хотя бы из-за того, что я сам тебя так назвал. Я зашел сегодня в третью комнату и понял что твое имя - Серафима, и что ты жила, будешь или могла бы жить здесь, в третьей комнате, ведь в ней у окон нет штор, а в углу стоит шкаф, а в другом стоит стол, и еще сухие лепестки под столом, лепестки цветов. Каких цветов. Не важно каких. Важно то, что ты могла бы любить цветы, потому что я назвал тебя Серафимой. Я сижу в третьей комнате и слышу, как течет в ванной вода. Тоненькой струйкой. С каких пор не помню, точно знаю, что я включил ее, когда проснулся, а вот когда проснулся - не помню, меня разбудил за окном салют. Искры салюта шуршали по металлической крыше моего балкона. Если салют, значит праздник. Как обычно называют праздники… или новым годом, или девятым мая, или днем рождения….это вполне возможно. Я мог проснуться от салюта на свой день рождения, хоть салюты я и не очень люблю. Бывал как-то на одном празднике, не помню каком, но это был явно не мой день рождения, помню какой-то темный парк, подошел ко мне человек, как их называют, то ли ординарец, то ли орденоносец, спрашивает, не знаю ли я, где находится тайная могила маркиза де Никина. Он сказал, что путь к могиле маркиза ему указывают огни салютов, и спросил во сколько, собственно, сегодня салют. Я ему наврал, сказав, что салютов больше никогда не будет. Не люблю я салюты. И вот сижу в своей комнате и слушаю, как течет вода. Это мое основное занятие, когда я не сплю. Я специально выбрал себе четвертую комнату для этого, она ближе всего к ванной. Звук льющейся воды позволяет мне представить, что кроме меня в этой квартире есть еще кто-то, например ты, Серафима. Я сижу и слушаю, как неравномерно течет вода в своей равномерности, нравиться знать, что есть жизнь за моими пределами. Вода продолжает течь, и я могу в любой момент закрыть кран и убедить себя в обратном. Когда я засну, я обязательно сделаю это, потому что чем дольше я слушаю, чем четче мне представляется, что поблизости есть кто-то, следящий точно также за мной, точно также создающий мое возможное существование. И пока я окончательно в этом не убедился, я купил тебе цветы, Серафима. Не важно какие. Этот вопрос мне задала продавщица, я ей говорю, дайте мне цветы, а она в ответ, какие. Для Серафимы, говорю я. Если для Серафимы, сказала продавщица, то тогда возьмите вот эти. И дала мне цветы. Я знаю, что ты можешь очень любить цветы. Ты их любишь настолько, что отдаешь их другим людям, а они, возможно, отдают тебе что-то взамен. Но далеко не все. Но даже те, кто далеко не все, даже они не отдают тебе цветы, никому не может придти в голову, что если ты даришь то, что тебе дорого, то ты хотел бы, возможно, получить именно это обратно. Я никогда не получал от тебя цветов, видимо поэтому принес их тебе, твои цветы, Серафима. Я сейчас зайду в твою комнату и поставлю их на стол. Они, должно быть, будут постепенно распадаться на лепестки, а вода в это время будет течь, и все это обязательно повторится, когда мы с тобой проснемся или родимся.
Кама сартра кама с утра
Кто о нас не вспомнит утром
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218547
дата надходження 27.10.2010
дата закладки 31.10.2010
Покалеченные спицы веточек осин.
Хочешь, чаю? Хочешь листьев? Только попроси.
Очарованная осень. Зеркало реки.
Мне на плечи шаль из шерсти ласково накинь.
Застывают в небе тучи. Дразнится октябрь.
Выбираю только лучших.… Лучшего тебя.
И дождинки слов застыли. Миг, остановись!
Я из всех Его творений выбираю жизнь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217635
дата надходження 22.10.2010
дата закладки 23.10.2010
Дощить і дощить. І нічого більше:
що п'ятниця, що вівторок...
Знудьгований вітер шукає вістей,
пролистуючи бульварну
каштанову пресу, та все, що пишуть -
повтори старих повторів.
І, переполохані гнівним свистом,
ховаються по кав'ярнях
скуйовджені доби: пусті, як піна,
з обличчями в хмаровинні,
такі однакові, немов горнята
на тацях офіціантів...
А десь вдалині вигинають спини
мости - наче балерини,
які опустилися долу зняти
зі стомлених ніг пуанти.
І жовтень стікає дешевим бренді
по стінках скляного міста,
і небо його потихеньку цмулить,
і, пахкаючи кільчасто
імлою, нотує нові легенди
в розгорнутих наших кистях
поверх листопадів, що вже минули,
про інші, що теж скінчаться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217658
дата надходження 23.10.2010
дата закладки 23.10.2010
Коли розмиються дощем дороги,
Коли полишать гратися вітри
Записками з моїх блокнотів
За руки візьмуться усі майстри.
Аби звести фонтани і ротонди
І викласти бруківкою дороги.
Прокласти рейки, висталить дроти
І начіпляти дзвоників і дзвонів
На всіх дахах і куполах,
Аби ті храмами нам видались
в цей день!
Аби купались горобці у водограях,
І грілись на траві чужі собачки,
Веселий сонячний щоденник
Знов відкривав листок тепла...
Гуділи молоти і пили...
Мости стуляли кам"яні долоні,
Аби світанок виніс нас обох
На площину ласкавих поцілунків.
Кипіла, вирувала сила м"язів...
Буденна і складна робота
Лягала килимом під ноги...
Парчею, кришталем, свічками,
Шовками, шоколадом, ароматом літа
Притулиться до нас цей світ!
15-16.10.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216899
дата надходження 19.10.2010
дата закладки 20.10.2010
Это был просто ливень.
Он каплями мыл мне ресницы.
Он лукавил, когда затихал,
потому что снова и снова продолжался...
Так невозможно...
Ты снова шепчешь,
что хочешь слышать
мой вдох и выдох.
Ты снова близко
и сладкий запах
твоих ладоней -
как будто капли
вчерашних ливней
на подоконник.
Твое скольженье
по гладкой коже -
как шелест ветра,
как путь по звездам.
Так не-воз-мож-но...
Я стану пеплом,
я таю воском,
я - твоя детка.
Я заплетаюсь
в тебя, как в ветви,
как ленты в просинь
ночного неба.
И так непросто
остановиться,
тобой напиться
так невозможно...
День догорает,
мгновенья тают,
а я теряюсь
в твоих объятьях.
Как свечи, воском
к ногам стекаю
и продолжаюсь
твоим дыханьем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216982
дата надходження 19.10.2010
дата закладки 20.10.2010
Почта с неба - лист.
Осень - инфо-пресс-бюро.
Ноября печать - сгоревшая от пожара...
Твой знакомый взгляд в утренне-зябком метро
Не пронзил. Видать, затуплены стрелы, ржавы.
Говорить? О чём?
Осень - не наша, - моя.
И какая без тебя - не веду я счёта.
У меня - ok, - дом, есть работа, семья.
И грызут всё ту же кость без конца заботы.
Только знаешь, клин дней пролетает - звеня.
Детский звонкий смех всегда отпугнёт ненастье.
Ведь в моей руке - маленькая пятерня.
И я знаю точно, что же такое - счастье.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216041
дата надходження 14.10.2010
дата закладки 18.10.2010
Стеклянная дверь, переход, жетоны.
И турникеты - ряды блокад.
Шиньоны, батоны, сифоны. Стоны.
Думаешь: это и вправду - ад.
Раскрытая чёрная пасть тоннеля
Выплюнет очередной вагон.
Зонтами, как ружьями в спины целя,
Колет толпа. "Извини! Пардон!"
И бьются о стёкла цветные волны.
Что-то орёт крупный шрифт газет.
Шарфы, чемоданы жуют салоны.
Бусы и книги. Тебя здесь - нет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216686
дата надходження 17.10.2010
дата закладки 18.10.2010
Ходят люди
По дорогам
По железным
По вокзалам
Дышат чем-то
Кем-то грезят
Ждут у моря непогоды
Рвут страницы
Жгут запреты
Рушат копья
И ломают частоколы
Плачут люди
Мечут рыбы
Бьют осколки
Нарушают завещания
И смеются до озноба
Топят строчки в рюмке водки
Когда люди умирают
Земля
перестаёт
вращаться
* * *
Кулаком не пробить стену,
Криком не докричаться
До никакого бога,
Не сыскать в воде концов...
В горле застряла вата
Из старого одеяла.
Молиться и разговаривать с умершими -
Это так...
Нет, Земля не остановилась
И не заметила даже -
Ей всё равно, кто измеряет её поверхность шагами -
Земля всё примет, всё стерпит и сохранит безразлично.
Земля точно знает,
Что о смерти лучше всего разговаривать
За ужином,
Ковыряясь ножом и вилкой
В хорошо прожаренном куске мяса.
Так проще поверить
В то, что возможно
Избежать неизбежного.
Просто смять его и бросить на пол.
Вместе с одеждой.
Это так по-человечески
09. -10. 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215458
дата надходження 11.10.2010
дата закладки 13.10.2010
Жовкне листя. І хмар вибух
Мовчки осінь іде по зустрічній
В унісон з дощем по шибах
Переспів у трубі водостічній
Я не граю в кота і мишку.
Відчиняю усі вікна:
Там, в куточку, ти чуєш? -нишком
Б’ється серце. Воно звикло
Коли вечір гойдає штори,
Як танцює йому свічка
Коли пам'яті кожен порух -
Чорно-біла німа стрічка
Визираю надвір із себе
Стук підборів, луна, фари
Осінь світу, де просто неба
Так непросто знайти пару
Заблукати в собі і в місті
Дзеркала. Небеса. Храми…
Утікати в занудні вісті,
Будувати високі брами…
Чи діждати вітрів скажених? –
Лист кленовий в руці згорає…
Носиш літо в нагрудній кишені,
Наче спалений серця окраєць…
14.09.2010 (С)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210766
дата надходження 14.09.2010
дата закладки 02.10.2010
Говори…
А я усміхатимусь
Крізь прив’ялі пожовклі хвилини
Поміж барвами листя картатими
Станем щиро, дитинно малими
Посміхайся
Допоки творитиме
Злива музику слів запізнілих
Вслід за сонця крилатими ритмами
Непомітно злетіти зуміли ми
Прийде Доля
Промокла і вижовкла
Сиві пасма під пензлями осені
У дзеркалах
Притихли і вижухли
Всі листи та історії стосами
Сірі тіні подались до місяця
Щоб постаріти ніччю на п’ятницю
В мокрій каві пророцтва аж бісяться
Бо зуміли ми з них посміятися
Говори… я так хочу помовчати
Та по вінця наповнитись лунами
Скельця слів закарбую потовчені
Загадковими вересня рунами.
не мовчи… наша осінь не вгадана...
чорно-білі штрихи на мольберті ми
затухає гітара розладнана
осінь листя жбурляє конвертами....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213540
дата надходження 30.09.2010
дата закладки 02.10.2010
Зітліло. Розірвана нитка –
Урозтіч - барвисте намисто…
Так зрадницьки – лунко, для свідків…
Асфальтними скронями міста
Зібгавшись в калюжі убого,
Стіка вереснева палітра…
І я – лиш відбиток, чи спогад,
Луна, розкуйовджена вітром…
В уривках пустих теревенів
Згублюсь… хороводи ліхтарень…
Промінчики літа зі жмені
Розбризкались в тіні і шпари
…
Зігріте долонями листя
Кладу між сторінок – востаннє…
Замовкли слова - заплелися
В змарнованих крил нелітання…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213758
дата надходження 01.10.2010
дата закладки 02.10.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.10.2010
Іще учора, я її не знав...
Десь вештався один поміж віками
І в ліжечку все нічку присипав
Волосся пестив ніжними руками
Вплітає зорі, стелячись трава
Ніч розірвали навпіл сови криком
Виходить Мавка - краля лісова
Ще зовсім молодесенька за віком
Не міг второпати, вона з"явилась
Як полотно у Рембранта під пензлем
Не гостею, не листям причаїлась
А королевою лісів із жезлом
Зелене світло ще на світлофорі
Я шаленію, мов пілот на раллі
Шторми шукають човники на морі
А я вже маю, свою "Мавку" - кралю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213083
дата надходження 27.09.2010
дата закладки 28.09.2010
пливе вільха
закіптюженою рікою,
а з майбутнього пробивається дощ.
мої друзі –
ритор, богослов і філософ
завзято горланять пісню
на весь сонний Київ.
у них смутку – ні в оці, ні в генах.
мала, підспівуй,–
киває сивим барильцем місяць,
і я майже згоджуюся
з їхнім натхненням.
до чорта смуток,–
причаливши до газону,
стверджує філософ.
ага,– підтримує його Хома Брут,
нервово риючись в кишенях.
припалюй,– підставляє йому
осінню лампу
світловолосий князь.
а чорт тут як тут,
він має незмінне хобі –
красти у козака кресало.
піймавши облизня,
чортихається,
злітає над Дніпровим берегом
і, крекчучи, пхається на захід,
туди, де на найвищій карпатській кручі
стоїть золотий вершник –
мій брат,
що прирік мене на невимовну муку:
кожного свого життя
підійматися з домовини пам'яті,
метатися рахманними веснами
і знову вертатися в неї –
терпку і теплу
землю,
яка захотіла назвати мене
своєю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213094
дата надходження 27.09.2010
дата закладки 28.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.09.2010
отзыв на "Домой" Лугарру - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165486
Порой приходится принять на грудь,
Ну, я немного, милый... ну, чуть-чуть…
Ещё люблю с Луною покурить,
В полночный воздух бросить дыма нить…
Пустым мне кажется фонарный свет,
Когда под ним не виден волчий след…
И только дождь - пустой печали весть
Вместо меня погладит его шерсть…
И если ветер полупьяный смолк,
Я знаю - вспомнил о волчице волк…
Блестит в огнях измокшее шоссе…
Иду домой… по встречной полосе…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167408
дата надходження 21.01.2010
дата закладки 20.09.2010
Вариации страха
Подкожного.
Сложно?
Отчего-то тревожно.
Невозможно
Проснуться,
Очнуться.
В горле колючим глотком
Крики ее захлебнутся,
Словно они еще спят,
Но их разрывают на части.
Все в твоей власти,
Хозяин сна.
И даже она…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211763
дата надходження 20.09.2010
дата закладки 20.09.2010
……………………………………………………………………………...................………..…………П. Ж.
"… Да спасет тебя любовь моя! Да коснется тебя надежда моя! Встанет рядом, заглянет в глаза, вдохнет жизнь в помертвевшие губы!... Скажет: это я, твоя Катя! Я пришла к тебе, где бы ты ни был. Я с тобой, что бы ни случилось с тобой... И если смерть склонится над твоим изголовьем и больше не будет сил, чтобы бороться с ней, и только самая маленькая, последняя сила останется в сердце - это буду я, и я спасу тебя."
………………………………………………….........................................................В. Каверин "Два капитана"
У сибирского воздуха терпкий,
Обжигающий сладостью вкус…
Кровоточит пурпуром на ветках
Придорожный рябиновый куст…
Ночь на цыпочках ходит по крышам,
Распустив дерзких локонов чад…
На ладонях тайги незаживший
Шрам от чёртовых стрел автострад…
Как незваными тёплыми снами
Задыхаюсь осенним теплом…
Бесполезное время чеканит
Вшитый в сердце моё метроном…
Встречный свет ослепляет и режет
К чёрной ленте приученный взор…
На кипящее утро надежды
Рвутся в клочья о чёрный забор…
Пусть ветра моё пламя потушат
И дороги судьбу раскроят,
Вопреки сохраню свою душу,
Чтоб спасла тебя вера моя!...
2 сентября 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209007
дата надходження 02.09.2010
дата закладки 20.09.2010
это стихо написалось сначала на украинском языке, а потом, через день или два, на русском:
[i]Ах если б день, да постучал в окно,
Её рукой... легко, почти неслышно...
Зажмурившись, как солнцу, что взошло
Я б на крыльцо, босым, к любимой вышел...
И замер вдруг, не зная что же делать...
Глаза ли, руки, губы целовать?..
Люблю. Люблю... и хочется так... верить,
Что ты придёшь... в окно мне постучать... [/i]
На украинском можно прочитать здесь:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204149
Иллюстрирует стихо фотография прелестной киевлянки, Насти.
Фотография опубликована с разрешения
её: http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=11663
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204230
дата надходження 04.08.2010
дата закладки 06.09.2010
Мне кажется, мы с вами не знакомы
Ведомые подсоленной звездой,
Рабы колючей творческой истомы,
Утратившие веру и покой.
Совсем засобиравшиеся в осень
В пещерах на Аляске зимовать
И книги второпях в день штук по восемь
Читать, а после быстро забывать.
Поклонники отстоянного чая,
Мыслители с утра, а днем шуты –
Мы не знакомы – это замечая,
Я все же обращаюсь к вам на «ты».
Есть фото ярко-желтой рощи кроны,
Что сделали в один и тот же миг…
Мне кажется мы, с вами не знакомы,
Как не знакомы с сотнями интриг.
Листая часто дневники, газеты,
Находим мы всегда на жизнь ответ.
Мы не знакомы – это та примета,
Что наших разговоров просто нет.
Но иногда мне помнится в тумане,
Мне чудится маяк издалека…
Как будто где-то на столетья ране
Знакомы были мы наверняка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209482
дата надходження 05.09.2010
дата закладки 06.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.09.2010
Ключі. Вони завжди в кишені.
Один із них заховано подалі
від цікавих очей і нахабних...
Ключі, якими відмикають серце...
Твоя зв"язка ключів випирає,
торохтить, заважає мовчати.
Дрібки слів, мов цукор до чаю.
У повітрі вони мов примари,
ці відмички від серця блискучі.
Неможливо втримать в долонях
березневі дроти вербових гілок
натягуються через все літо.
Мов леза, тонко нарізають простір,
м"ясисті шматки буття і ілюзії,
Маска хтивості покотилась стружкою
до ніг. Відкрилась весела посмішка,
але її час проковтнув і сьорбнулася
слина брехні і жадоби, за нею наступна-
невігласа потуплений погляд. Мовчки
зріз оголяє ікла холодні, кроваві...
А далі... Атлантида на дні принишкла.
Я ще вчора сюди не ступила б.
Ще вчора мій ангел за це мене б
покарав, вербовими різками шмагонув,
але зараз, вже час увійти.
Відмички, ключі не потрібні, лиш час
відкриває всі двері, зриває зубами,
кигтями днів трощить запори.
Двері відкрито і ось я на сходах...
Я поринаю
в темні квартали прихованих думок
у переходи потаємних вразливих конструкцій,
тонкої будови твоєї душі.
Витягаю назовні блукаючу сутність.
Жевріння болю крізь товщу сарказму,
тремтіння любовної туги і здавлені
потреби у теплих і турботливих руках,
таких, які бувають лиш у мам.
Світанок.
Осінні сни постукали і загукали
твоїм простим привітним:
і як там справи, можу увійти?...
Ключі. Вони завжди в кишені.
І лиш один заховано у серці.
Не кожен в глибину пірне й дістане,
а поки що просто - дзвони!
Або стукай...
27.08. - 02. 09. 2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208922
дата надходження 02.09.2010
дата закладки 03.09.2010
я из далёкого города не жду вестей.
мне и мои тополя – в тягость суетным дням.
на площадях откормленных голубей
встреча плывёт, как парусник, что мне там,
в том захудалом городе – сны считать,
и пить сиропы сладкие, как враньё,
или стирать ладошкою неба гладь,
или лакать отчаянье, но вдвоём?
катят овалы облАка в сентябри,
тянут хвосты плавучие – до тепла.
город, меня в дождях своих раствори,
смой, как листок обугленный, со стекла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208862
дата надходження 01.09.2010
дата закладки 02.09.2010
Какая картина - синеет роща, росточки пшеницы ползут на небко.
И небко становится, что ли толще, и кушает нас, и стреляет метко.
Упрятать подальше семейный снимок, прикинуться овощем -баклажаном.
Котлета и каша в тарелке стынут, и я под тарелкой лежу и вяну.
И лапочка - дочка из синей чашки, и сын – олимпиец из синей папки,
стакан нержавеющей простокваши, сундук с виноградом, очки и тапки,
погода, подъезд, поводырь -собака, последнее солнце в ночной сорочке -
всё это останется самым ярким и больше не сбудется – это точно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208430
дата надходження 30.08.2010
дата закладки 31.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.08.2010
По главному проспекту
По направлению к Большой площади
Текло что-то чёрно- коричневое
Со вскинутыми в римском приветствии руками
Со свастиками и образами
С песнопениями и псалмами
Текло обезмысленное и обезличенное
Нечто, похожее на обветрившийся фарш, -
Квадратноголовые вышли на марш.
23.09.06.
Мешать солнечный свет с грязью
Мешать луну с Апокалипсисом
Всё исчезнет в одночасье
Улицы преисполнятся Хаосом
Небо с грохотом падает на асфальт,
На множество зеркальных осколков
Разбиваясь со звоном.
Осколков, проникающих в сердца,
Вырезающих глаза,
Засоряющих уши
Вокруг одни звериные рыла
Все уравнены в бесправии в одной клетке
Свободу и разум на цепь посадили
И считают, что им позволено
Мешать солнечный свет с грязью,
Мешать луну с Апокалипсисом,
Упиваться кровью и властью,
Не зная ни справедливости, ни жалости
Грустная дума ко мне пришла,
Грустное беды пророчество
О том, как разобьёт и разрушит дотла
Мир нечеловеческое общество,
Что вдруг надумало
Мешать солнечный свет с грязью
Мешать луну с Апокалипсисом...
26.09.06.
Затоптав Солнце в грязь,
Не забудь очистить ботинки
От крови.
От своей крови...
25.09.06.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=87387
дата надходження 04.08.2008
дата закладки 25.08.2010
Звісивши ноги з вулканічних порід,
зануривши рукуи у хмари,
я мислю не так, як завжди.
Я крилами марю...
Багато босих ніг тут пробігало,
Багато диких сосен покрутила доля.
А я незламно з глибини віків
Дивлюсь озерами, торкюся гілками,
росту мов сталактит уперто.
І краплить із моїх обличч
Сьоза Святої Анни..
Мене багато: в кожнім з перехожих,
У рухах дивних метушливих горобців...
Я в історичному музї дверна клямка,
В Шаляпінському Гроті вічний спів...
Це я цілуюсь в переходах, на пероні,
Це я здригаюсь увісні, коли тобі пече
і я вогонь, який обпалює свідомість,
і я твоє тепло твоїх долонь на скронях,
коли голубиш ти своє жарке безсоння...
Собою сню ві сні тобі провидців,
Циганський вітер всюди гомонить,
Мене тобі так щедро серед світу
Даровану любов наврочив не на мить!!!
У небо занурюю впевнено руки
Огортаю собою тебе,
Оберегом таємним на грудях,
Моя сила незримо живе.
24.08.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207540
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 25.08.2010
***
Якщо заводить, то - заводна.
Якщо складає, то - складна?
Я складаю вірші.
***
Між днем і ніччю вештається
постійне бажання попоїсти.
***
Грім наповнював мою хату гуркотом.
Я благала ще хвилинку тиші.
Та довелось напомацки хапати телефон
і вимикати будильник...
За що ж я так не люблю грозу?
***
Тихо в небі між зір.
Ім не чути, як волає
надломлене серце.
***
Згинаюсь у три погибелі
у потворному череві маршрутівки.
Липну до спин і грудей
солоно і слизько.
***
Наполегливо відмахуються двірники
від залицянь.
Але дощ не вгавав...
***
Хлюпощеться море,
якісь дрібні крижини,
нагадують айзберги.
Поміж яких плвають тріски...
Завжди забуваю вилити воду вчасно.
Знов натекло з морозилки.
20.08.2010р.
ні-се-ні-те - 1
...
У попільничці згорає недопалок,
У комірчині мізків темно і димно.
Додому давно ніхто не приходив?
...
До голови по розум?
- стукай голосніше!
...
Зпрожогу кидатись у воду?
Чи може непотрібно?
- було б ще в понеділок...
...
Дежав'ю під ногами,
атака білих клонів...
...
Метелику ховатись? - зась.
Ось тобі свічка!
...
Дверей багато-
на всіх вистачає
табличок:"стороннім-ЗАБОРОНЕНО!"
...
Коли смугасте згортається в клубочок,
Засинає,а НЕслухняні смужки змішуються
У сірі будні.
12.01.2010р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207199
дата надходження 22.08.2010
дата закладки 25.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.08.2010
Невкусные стихи горчат во рту половой,
Пожухлых вялых трав, несочностью лиловой
Построчный ураган просроченных обманов,
Вальяжатся строкой неровной, будто, пьяной;
Ложатся на корму (взахлеб бортая пошлость)...
Кичится и вопит самой себе ничтожность –
Творить и сотворять, взалкав из дряблой плоти,
Успеха посошок во вздувшийся животик –
Ментальный перевес славянского здоровья:
Не бог, не царь, не бес (в угаре алкогольном)
Не выдаст, не сожрет не пойманных не воров –
Не по дрова в леса, а с колом за забором
Судьбу подстерегать и во хмелю молиться,
Страдая сострадать, и головою биться
Об острые углы житейских неурядиц
Потомственных воров, юродивых и пьяниц,
Талантливых и злых, скупых и простодушных,
Не выученных жить, пронырливых и ушлых,
Забытых, от бесчинств, уставшими богами,
В ком «горе от ума» «откормленно ногами»
Самим себе тропу вытаптывать в страданьях,
На собственном горбу – к стене за подаяньем
У паперти в церквях иль во дворцах – расстригой,
Укушаться caviar, а заедать ковригой…
Выспрашивать волхвов советов и участий,
А после, по попам – выпрашивать причастий.
Скупать и продавать святыни и бесчинства…
Не от корысти – нет, а просто так, из свинства,
Подрыть под дубом ров (отъевшись желудями)
Историю свою забрасывать камнями –
Не в настоящем жить, не думать о потомках,
А вывалять в грязи наследную иконку.
Страданьями грешить (душе, чтоб, в совершенство),
И знать от всех проблем одно простое средство –
«Залил глаза» и все, потом пойдут дебаты,
На злобу злого дня, с разборками и матом.
И, в общем, все путем – страдайте «на здоровье»,
А во главе страны не вождь, а поголовье
Готовых, дать вам всласть, ментальностью упиться…
ГраждАне! Может «прруууу»? Пора остановиться?
И, перестать «страдать» - не «заливать судьбину»,
Пусть, крыльев не дано - держать прямою спину
За прошлое отцов (мы предков почитаем),
Ответить за свое, что делаем и знаем:
Перед своей судьбой, ни в чем не виноватой,
Пред нищенкой-страной, с «элитною» заплатой:
Воров, рвачей, лжецов...
Что, заберут в наследство?!!
Все те, кто после нас придут в наш мир из детства...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206887
дата надходження 20.08.2010
дата закладки 21.08.2010
А в серце закралася осінь.
На щастя,лише на хвилину...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206946
дата надходження 20.08.2010
дата закладки 20.08.2010
У меня необычный друг, настоящий, такой, как в книжке,
Он пространство делит со мной, он молчит в унисон со мной.
Мы под вечер садимся за стол и синхронно о главном дышим,
А потом, "намолчавшись" всласть, он уходит к себе домой.
Я уверена лишь в одном, если Бог развернёт планету,
Разберёт её, разнесёт, до последнего кирпича.
Друг найдёт меня на любой из сторон – похорон света.
И придёт, чтобы сесть за стол и молчать, обо всём молчать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206799
дата надходження 19.08.2010
дата закладки 19.08.2010
"Ну что, ты уже готова к расправе с душевным зудом?
Отлично. Держи платочек – я вижу, прорвало шлюзы.
Боишься, что будет больно? Не бойся, конечно будет!
Но ты ведь сама хотела избавиться от иллюзий.
Хотела нежнее, мягче? В твоих-то "уже за двадцать"?
Луна, лепестки на шелке, «ай лав ю» и сбоку бантик?...
Пора бы тебе очнуться, раздеться и рассчитаться -
ага, наперед, с доплатой за латекс и лубриканты."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205637
дата надходження 13.08.2010
дата закладки 18.08.2010
*моему Злодею
Волновалась, почти боялась,
Ускользала от ласки рук,
Яркость лампы меня смущала,
Отвлекала на сердца стук.
Степень вынужденных сомнений
С каждой пуговкой - резко вниз,
Сюрреальность сопротивлений
Обнажала желаний криз.
Поцелуем – на поцелуи….
Тихим вздохом – на легкий стон…
Нежный трепет – в струну тугую…
Как дурман… как полет… как сон…
Хрупкость грани… кричать - не слышать…
Пульс движений со-из-ме-рять…
Вспышки … ммм… полетели выше!...
Притяженья закон ломать…
Восходящей волной сближенья
Параллельности душ слились…
Мое сладкое преступленье -
С высоты с тобой падать вниз…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=61303
дата надходження 01.03.2008
дата закладки 18.08.2010
И я пойду дорогою неверных
Туда, где нет ни славы, ни греха,
Туда, где нет ни истины, ни скверны,
Где не благословит ничья рука,
Где невзначай отпущенное слово
Не проклянет и не собьет с пути,
Где рыбы не Господнего улова,
Которых ни поймать, ни отпустить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163047
дата надходження 26.12.2009
дата закладки 18.08.2010
Это не стоит моих усилий,
Не объясняет моих страданий,
Намертво скрученных сухожилий,
Подло обманутых ожиданий.
Это нечаянной страсти отрада
Или постыдная сказка ночная?
Это пикник на обочине ада,
Град обреченный в руинах рая!
Солнце надежды среди пустыни-
Огненный шар, выжигающий душу,
Язвы морей посреди твердыни,
Влажною пастью ласкающих сушу,
Я не имею на это свободы.
Что в груди так предательски бьется?
Сердца каприз или зов природы?
Это, быть может, любовью зовется…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188225
дата надходження 07.05.2010
дата закладки 18.08.2010
Когда клинком взрезает мрак полночная гроза,
Я снова вижу в темноте зеленые глаза.
Перекрестившись, отвернусь, помилуй и прости,
Я не звала тебя, клянусь, мне страшно, отпусти!
Мне не укрыться, не спастись, в молитве и во сне
Я слышу шепот и шаги в гнетущей тишине.
Когда блеснет зарницы свет далеким маяком,
Твое дыхание скользнет по коже ветерком.
Пронзен нечаянной звездой ночных небес пожар.
Я очарована бедой твоих преступных чар.
Ты ждешь, когда начнет светать, затихнут мотыльки,
Но ночью ты придешь опять, срывая все замки.
Я не гоню тебя теперь, я так привыкла ждать,
Я снова не усну и дверь не стану запирать.
Лишь одного страшусь: в ночи не сбился б ты с пути,
В кромешной тьме на свет свечи лети, друг мой, лети…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195162
дата надходження 11.06.2010
дата закладки 18.08.2010
Обочина сна. Кювет тишины. Посадка зеленых бутылок.
Меня занесло - туда, где не ждут, где ждать вообще нельзя…
Пускай все идет своим чередом, как шло, как всегда и ходило,
а я же пройдусь пока что леском, а то занесет назад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205957
дата надходження 14.08.2010
дата закладки 16.08.2010
Она видела звёзды осколками древних зеркал,
зеркала – тонкой гранью его полумёртвого мира.
Он всегда шёл по краю, но выхода он не искал,
в его мире сторон было больше, чем просто четыре.
«Для чего» и «За что» он не путал, он верил в судьбу,
знал все тайны, ответы и, может быть, даже вопросы.
Он давно стёр из памяти файлы с пометкой «табу», -
жить «как все» для него было скучно и слишком уж просто.
Прошлых жизней своих она вспомнить, увы, не могла.
Но отчаянно верила в то, что сумеет однажды
отраженье свое отыскать не в пустых зеркалах,
а в его окрылённой душе. Это было так важно -
не пройти равнодушно, услышать надломленный пульс,
его сердце, живущее в вечности призрачных граней.
И отдать всю себя за надежду испробовать вкус
его мира страстей, зыбких тайн и безмерных страданий.
Она всё ещё верила в то, что бывает любовь.
Его тонкие пальцы на зеркале «нет» рисовали
и тянулись сквозь зеркало к ней, и влекли за собой
в лабиринты мечты и желаний разбуженных дали.
Он неистово жаждал свободно парить над землёй,
а ещё – её мысли и душу до самого края,
её жизнь, её тело навеки заполнить собой.
А она была счастлива, мир свой ему уступая.
Её мир растворялся на дне его мёртвых зеркал.
Как хотела она в них войти, своё сердце изранив!
Только старые раны твердили ему «Не впускай!»
И душа его вновь исчезала за призрачной гранью...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202653
дата надходження 25.07.2010
дата закладки 11.08.2010
Я дочуваюся
як догнивають у прілих підвалах
твого цегляного, забитого дошками серця
торік ще тверді і квітнево-смарагдові яблука
з едемського саду
з едемського року
едемською-торішньою зібрані Євою
торішнім надкушені змієм,
таким же смарагдовим – аж до оскоми,
надкушені злегка -
настільки, що Єва і не зауважила -
самими губами, холодними ніби вода,
що скапує нині зі стелі на тліючі рештки,
які після змія ти погидував куштувати…
Ти вирішив, що дочекаєш нового врожаю
І нової, свіжої, більше уважної Єви…
І зараз я чую, як темні зацвілі підвали
вбирають долівками перебродиле торіччя
і як в перепаленій сонцем гущаві очей
цнотливі плоди наливаються топленим літом…
І я відчуваю нові, боязливі долоні,
що тягнуться горі – до яблук, лисніючих світлом
дозрілої, вже цьогорічної правди.
Чиї це долоні?
Не чую – вони не твої
і певно навряд чи якогось невситного змія….
І я , я боюсь опустити свій погляд,
боюсь подивитись на руки –
а раптом вони… раптом дійсно долоні - мої...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205087
дата надходження 09.08.2010
дата закладки 10.08.2010
(Наставление мудрого учителя, не пошедшее впрок хорошему ученику. 25 год н. э.)
Сын мой, будь как ребенок: учи, удивляйся и смейся,
Только будь одинок, а не то за тобою пойдут,
А потом разопнут, отпоют, воскресят и повесят
В каждом храме на стену – вершить твоим именем суд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204747
дата надходження 07.08.2010
дата закладки 09.08.2010
Пальцем в клубничном сиропе начерти
на моём животе круг.
Чёртову дюжину дней назад
ты пришёл и остался раскачивать потолки
с лёгкой руки,
заваривать красный чай,
заглядывать за
лацканы пиджаков с чужого плеча,
пересчитывать швы на моих плащах,
выгуливать по ночам
ломкие мои каблуки…
Кожа внизу живота – сатин,
парой прочных стежков – шрам.
Всё предсказуемо. Утро в угарный сплин
смоется. Пополам.
А я – тридцать второе мая среди двенадцати поочерёдных скук!..
Тень,
пригвождённая к подлокотнику…
День,
сидя на подоконнике,
раскроивший ландшафты-комнаты,
стиснутые в шаги.
Исступлённо, по Фейерабенду,
против метода, от обратного,
доказуема я в неискренность.
Легкомысленна
на стихи.
Конопачены щёлки-трещинки
пересушенным, переменчивым
ворсом памяти прежней женщины.
Лги – ни зги
не поверю карманным праздникам.
Но запястье моё в петле…
Я суммирую чьи-то разности.
Мы наказаны.
На метле
вечер свищущий ведьмой засланной
за мизинцы твоих ступней
стянет сумерки. Мы не сказаны.
Ни тебе, ни мне.
* * *
Ты не станешь елозить упрёком
два слога:
за-ткнись…
Мы не прожиты. Ночь с табаком –
клубничный Kiss.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192725
дата надходження 30.05.2010
дата закладки 07.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.08.2010
Сага о виноватости:
Третий всегда в ответе.
Жизнь, и другие радости
Выиграл твой билетик,
Жизнь, и другие тонкости.
Метишь в ушќо иголки...
Раны от братских колкостей,
Дружеских кривотолков.
Спамишь удаче в личку.
Драмы-не драмы...Сценки!
Детская ль та привычка
Ставить судьбе оценки?
Редкой болезнью совести
Болен.(Простыл когда-то)
Жизнь, и другие горести
Метят пространство датами.
Метят тебя и прошлое:
Яркие фото - в рамку,
(Помнится лишь хорошее)
Прочее- на огранку.
Верное-исповедуют.
Там, где ночует ветер,
Выход. И там потребуют
Скомканный твой билетик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204184
дата надходження 03.08.2010
дата закладки 06.08.2010
БЕЛЫЕ ТЕНИ
________________________________
Мне кажется,
всё в этом мире
разговаривает со мной.
И листья тополя,
при сильном ветре,
и старые обои,
отклеившиеся от стен,
и слова,
придуманные детьми...
даже движения моих собственных рук -
это крики,
которые нельзя не услышать.
Невероятно!
но и ручка,
которой я сейчас пишу,
рассказывает мне
о чём я думаю.
Этот мир
знает гораздо больше о нас
чем мы сами.
гораздо больше...
Человечество -
разыгравшаяся фантазия,
потерявшаяся на сцене
позавчерашнего спектакля...
Что это было?
Щелкунчик?
Буратино?
Колобок?
Иисус Христос супер-звезда?
и куда убежал постановщик?
кто это был?
и был ли он вообще???
какой-то призрак...
Я думаю,
все в этом мире
придуманы детьми...
большие куклы,
большие игрушки,
большие машинки,
большие фантики...
Но когда рассеивается туман,
становится виден дым
вокруг...
И никто не видит,
что в ночи
тени
становятся белыми...
и вдруг, где-то рядом со мной,
Так больно...
лучи свечи
обманывают бабочку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200698
дата надходження 13.07.2010
дата закладки 05.08.2010
Я буду неодягнена і світла,
мов світанкове небо в далині,
Я на твоїх долонях, мов перлина,
мов та пелюстка лотоса в росі...
Мене збираєш в оберемки ,
немов цілющі чарівні стебельця,
і дикий мед у лісі темнім
тобі лікує душу, тіло й серце...
Я буду ароматом світу,
як та пір"їна лоскотатиму уяву...
Уловлюють чутливі ніздрі
шовкові ноти невагомо-пряні...
Так де те світло тисячі світил?
ти йдеш на запах мускусу й фіалок.
занурюєш уяву в лісові смаки,
мене очима світлу поглинаєш...
Хапаєш трави в оберемки.
Вербове віття гнеш під себе.
Великими руками світу,
мене, мов обрій, затискаєш...
...я з мушлі дістаю тобі перлину...
...торкни шовкової поверхні полотно...
...твердого перламутру таїну розкрий...
...флакончк чарів приховай на дно...
...я буду непомірно світла...
...я буду ароматом світу...
30.07.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203453
дата надходження 30.07.2010
дата закладки 03.08.2010
... Хвилин за двадцять до твого цілунку
було так холодно, так небезпечно,
самотньо й страшно на землі.
Мене долали сумніви і сльози.
Хвилин за двадцять до твого цілунку
гортала свій порожній зошит,
котилася клубочком безпритульних ниток,
не зачіпалася ніде, ні за який гачок
і не виводила нікого з лабіринту.
... Я знов стрічаюся у пам"яті з собою,
з минулого себе смикну за лікоть,
щоб розпитать усе про поцілунки,
про темні і незвідані дороги до тепла.
Щоб роспачу не дати вицідить надію,
яка тримає вже давно за шкірку...
А я себе тримаю, ніби варта...
Тремтять усі можливі нерви,
в очах і блискавка і грім,
танцюють хмари, вигарцьовують, мов коні
холодні струмені пульсують.
Все не вкладається у росклад ,
збивається із ритму , з часу...
Темно.
О, найтемніша крапля днини,
коли чекати не під силу,
коли вуста і провокують, і лякають.
Свідомість контролює мої рухи.
Мить.
Боюся втратить рівновагу,
бо дихає на мене літня піч.
Небесний шал тримає за зап"ястки,
примножує пульсацію у скронях,
думки шниряють непокірні
все ближче до звабливої мети...
Торкання...
Страхи, мов черв"яки,
сповзли у небуття.
Цілунок запалив свічки,
зманив усіх в окрузі світлячків,
освітлювать священне дійство.
Прожектори чуттів ввімкнулись -
роз"яснилось...
І млість шовково тіло огорнула,
ваніль, фіалки, персики, пачулі,
сандаловий аккорд нічної зваби,
і мускусу прозорий натяк
так небезпечно-довго притискав до плоті,
так довго не давав мені піти...
Хвилин за двадцять до твого цілунку
було так порожньо і темно на землі...
29.07.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203274
дата надходження 29.07.2010
дата закладки 03.08.2010
Лечу босоніж -
п"яточки в росі.
Торкаюся твого життя,
торкаюсь зарослів думок
і згадок вихор здоганяю.
Лечу босоніж -
пальчики в росі,
волосся зачіпається за зорі,
тріщить облудна одіж об шпилі,
об виступи химер-балконів...
Лечу крізь сон -
тремчу в росі.
Босоніж в долю завітаю,
поділ сорочки підбираю скромно..
Мізинчиком торкаюся плеча і скроні...
Тремчу в росі,
біжу босоніж
по довгим і тендітним травам,
по берегах твоїх земних обіймів ,
тобі я в душу грітись забрідаю ...
21.07. 2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202092
дата надходження 21.07.2010
дата закладки 21.07.2010
Ты говорил: «Летим! Туда, где дождь
смывает сны, стучит в немые крыши.
Там чудеса, которых ты не ждёшь,
а просто видишь, ты их просто слышишь,
берёшь руками, прячешь в облаках,
и даришь солнцу… Верь, всё это просто.
Ты просто верь мне. Небо – лишь река,
и в глубине там оживают звёзды.
Зовут к себе. Летим! Нас ждёт рассвет,
родившийся уже за горизонтом.
Там глупый дождь запутался в траве.
И там наш мир, - он из чудес весь соткан».
Ты говорил: «Летать – вот способ жить
для нас двоих и для других крылатых».
И выбирал повыше этажи,
и знал – дороги просто нет обратно.
…А я вернула крылья бы судьбе
(хотя, зачем тебе такая птица?)
за счастье просто думать о тебе,
за право просто за тебя молиться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200903
дата надходження 14.07.2010
дата закладки 20.07.2010
Не мешайте мне сходить с ума
И макать лицо в чернила ночи,
Под изгибом тишины проточной
Заплетать в слова больной туман…
Не мешайте мне сходить с ума…
У немого неба на краю
Вышью гладью лунное кадило,
Как когда-то бабушка учила
Внучку непутёвую свою…
У немого неба на краю…
Талый свет продавливает дверь,
Рубит золотым клинком темницу,
Я ему успела расплатиться
Пустотой и холодом потерь…
Талый свет продавливает дверь…
Для меня свобода – терпкий ром,
Но теперь на дне проклятой вьюги,
Так же, как и все мои подруги
Я хочу детей и мирный дом…
Для меня свобода – терпкий ром…
Голос ветра, сдавленный в тиски,
Стоптан в поле сумраком безглавым…
Слева – бес и светлый ангел – справа
Моё сердце режут на куски…
Голос ветра, сдавленный в тиски…
3 июля 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198957
дата надходження 02.07.2010
дата закладки 20.07.2010
Читает, конено же, мой друг wite_snow
Сон почти ни о чём: на комоде лежит перчатка.
Моль сидит за столом в ожидании чашки кофе.
Извращенец – художник - костюм в изумрудных пятнах.
Я не сплю, не смотря на то, что вкололи морфий.
Извращенец – художник рисует ножом мой профиль.
Воздух пахнет мазуркой, мочой и немного мятой...
В коридоре шаги, голоса, там почти смеются.
На кофейнике синий цветок и отбита ручка.
Моль с досады плюёт и зовёт: заходи, Конфуций,
Этой, мало колоть, эту можно сто суток мучить,
Видишь, смотрит на нас: что не спится, не спится, сучка?
Воздух пахнет навозом, свинцом и немного Гуччи...
И Конфуций заходит, садится важно на край постели.
Произносит душевно: пока ты дышишь легко и ровно,
Будь уверена в том, что тебя навсегда разделят,
Чтоб какую-то часть положить на комод, на газон, под коврик.
Я смотрю на него и уже ни во что не верю.
Воздух пахнет кунжутом, козлом и немного кровью...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201704
дата надходження 19.07.2010
дата закладки 20.07.2010
мальчик с лунным личиком строит мосты
от берега к берегу
прокладывает улицы, мощенные книгами,
растущие к небу спицами домов,
птицами из бронзы,
деревьями с бисерными листьями
и цветами сакуры,
вечнозеленым цветом
светофорных подмигиваний,
тонкости и высоты
желтых фонарей
в небесную бездну,
шелка темноводных прудов,
бумажных корабликов
вместо лебедей.
а на другом берегу
сидит девочка с солнечным личиком
с диагнозом полного затмения
и тчет длинные канатные лестницы,
выращивает птиц
и строит замки из песка,
рисует широкими мазками
лик мальчика,
вместо фонарей жжет
красные свечи
и собирает в бокал
белые капли дождя.
и все бы было хорошо
если бы не диагноз
и не явное происхождение
девочки из ребра мальчика...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200654
дата надходження 12.07.2010
дата закладки 17.07.2010
на самом деле, мы давно ушли
из тела наших ласковых имён,
из памяти, из взгляда, из души,
из сквера, по которому идём.
и время неизбежно вертит круг,
исписанный историей людей.
ты не гадай, останемся ли, друг,
тому, кто свёл нас, это ведь видней.
пока мы протираем небеса
от пыли, от тревожных смутных снов,
кому-то свыше проще рисовать,
а нам с тобою хватит тихих слов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201038
дата надходження 14.07.2010
дата закладки 15.07.2010
Мчится блоха по мне,
Челюстями звеня.
Вижу её во сне -
Спрашивает меня:
Как же так можно жить -
С толстою кожей такой?
Кровь твою как мне пить? -
Да, нелегко быть блохой...
Ночь за окном темнит,
Что-то скрывает ночь.
Только блоха не спит
И не уходит прочь.
Странно мне быть плохим...
Здесь всё наоборот:
С точки зренья блохи
Я - бессердечный жмот!..
...Вдаль уходит блоха,
Камнем в мой огород,
Путаясь в стеблях мха,
И вряд ли ещё придёт...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200087
дата надходження 09.07.2010
дата закладки 09.07.2010
На твоєму обличчі немає калюж і потоків.
тонкострУмінні зливи проходять по ньому наскрІзно.
І тому я пускаю кораблики висохлим руслом -
по піщаному дну, проступаючому острівками
у глибоких очницях, зарослих ясною блакиттю.
І радію із того, що кораблики ці не розмокнуть,
що вони допливуть до рожевого обрію втіхи -
до твоєї ясної, як літній світанок, усмішки
і закинуть свої якори біля самого сонця,
і стоятимуть там, аж допоки ти це їм дозволиш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199705
дата надходження 07.07.2010
дата закладки 07.07.2010
Вірш створено за дружньої підтримки
Володимира Шевчука =))
----- ----- -----
Ты можешь не верить, но лето слегло с простудой,
и кутает ноги в пшеничных полей одеяло.
Ты можешь не ждать, но я завтра вернусь оттуда,
где плавились крылья безумному сыну Дедала.
Ты можешь не слышать, но гордые тоже плачут,
и платят за славу разбитыми вдребезги снами.
Ты можешь не помнить ответы ко всем задачам,
а вечер укроет невзгоды, как пепельный саван.
Ты можешь не думать, но прошлое пахнет мятой,
а завтра, на самом-то деле, не так уж опасно.
Ты можешь остаться, ведь вместе мечтать приятней
о том, что Луна только нашим желаньям подвластна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199275
дата надходження 04.07.2010
дата закладки 05.07.2010
…и в памяти твоей, поросшей мхом,
затасканной, размеренной, спесивой,
привыкшей чаще думать о плохом,
вдруг статной башней вырастает Киев,
над ним кружится ворон, и крылом
своим пронзает лунные обрывы,
и ты стоишь, неузнанный никем,
осиротевший, но обретший имя.
и под тобою тает звездный крем,
и над тобою пляшут запятые,
и ты уже готов отдаться всем,
кто отзовётся тихо на родные.
и нет времён, нет измерений, есть
лишь убеждение – теперь пора остаться,
не отбелив ни рукава, ни честь,
клеймо отбросив вечного скитальца,
шагать ли, плыть по городу сердец,
и надышатся или настрадаться
его пыльцой. расставить по местам
привязанности к разным и похожим,
и понемногу выситься, врастать
в его высоких, шляпочных прохожих,
и начиная с чистого листа,
своей улыбкой лучшее умножить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198523
дата надходження 30.06.2010
дата закладки 03.07.2010
/и ничего такого, ради чего стоило бы умирать,
и никого такого, ради кого стоило бы жить/
так говорил он, пока вышивала мать
на белой ткани вихри его души.
так он был бледен, будто не пил вино,
так он срывался на обнаглевших птиц,
будто бы видел прошлых потерь пятно,
будто бы верил в талые льды глазниц,
так он расставил точки от а до я,
так он старея, реже в окно смотрел,
там отцветала белой фольгой весна,
и ему было совестно перед ней.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198989
дата надходження 03.07.2010
дата закладки 03.07.2010
Дивися на мене ТАК, як ніби я стала зеленою
і русла моїх судин вродили гінкою осОкою.
Немов на дубовий гай у дюнах дивися на мене і
здивовуйся жар-птахам, шугаючим під високим і
ламким верховіттям брів у темних, аж карих, заростях,
де тиша така густа, що можна її озвучити,
покласти на хліб - і в рот… Немовби ламаєш паросток
дивися на мене і чудуйся його живучості...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198001
дата надходження 27.06.2010
дата закладки 28.06.2010
Юлька – ты красивая, Юлька ты же умница
На такую девочку, все не налюбуются
Как идешь по улице, мужики все пялятся
Ты поверь мне на слово, нечего упрямица
Юлька – ты веселая, и улыбкой светишься
Как юла на шпилечках всюду резво вертишься
То бываешь вредная, то порой упрямая
Ты все время разная, Но все время «Самая»
Юлька ты же сильная, нечего печалиться
Пусть Он крутит носиком, нет причин отчаяться
Будет грызть он локтики, стерши зубки в нолики
Вот когда увидит вдруг, тебя с другим за столиком
Юлька ты счастливая и такой останешься
Будет влюблен по уши, тот с кем не расстанешься
Строчки о всех горестях, будут не дописаны
Это у всех Юлечек, на роду написано!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197433
дата надходження 23.06.2010
дата закладки 25.06.2010
Відзеркалення світу
тримаю у жменьці води,
Утираю чоло
від розлуки і зради спітніле.
Мої очі мовчать.
Я прошу ти мене не суди!
Ми кохання своє
вберегти не змогли, не зуміли...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197454
дата надходження 24.06.2010
дата закладки 24.06.2010
Мне многое на свете непонятно.
Я непонятлив. Или непонятен.
Мне говорили, что на солнце пятна.
Неправда. Я смотрел. Там нету пятен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187934
дата надходження 06.05.2010
дата закладки 23.06.2010
Не смотри ты на дождь, как на слякоть-
Присмотрись, ведь он чист, как стекло!
Говорят, заставляет он плакать...
А ты просто пойди и открой окно.
Ты вдохни этот свежий воздух-
Ты поймёшь, он смывает боль.
Позабудь всех плохих, тех многих
И начни свою новую роль!
Ты сыграй её так, как прежде
Не играла ещё ни когда,
Чтоб в восторге застыл маэстро
И театр сказал: "Звезда!"
Ты услышишь, что шепчет дождик,
Что пыталась сказать гроза...
И вдруг дрожь пробежит по коже.
Он заставит сиять глаза!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197280
дата надходження 23.06.2010
дата закладки 23.06.2010
я хочу кофе
а он офф
и я тоже в оффе
встретимся в Гартмансдорфе
как раз на плейоффе
у меня в крови пиво
у тебя - морфий...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197271
дата надходження 23.06.2010
дата закладки 23.06.2010
__________________________________________М.
Даже если испачканным утром не выглянет солнце,
И промозглостью лондонской город чернеет в лице,
Даже если червонное золото выцветет бронзой
На, еще не подернутом грустью, дарёном кольце,
Даже если привычкой улыбки - всего лишь привычка,
Только, чур, ты не скажешь, ведь, верно, все это пока,
Даже если и к сердцу не ключ, а простая отмычка
Ковыряется в скважине, рядом не видя звонка,
Даже если... Собрать все слова урожаем свободных,
Затерявшихся фраз у шептанья прохладной волны...
Все равно ты пройдешь этот путь под звездой путеводной.
Ты лишь искра ее - воплощение Чистой Любви.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197242
дата надходження 22.06.2010
дата закладки 23.06.2010
______________________________________________
Лежу на полу. Тихо.
Скольжением воздуха слышу свое дыхание.
Ж и в а.
Если протянуть руку и коснуться лица -
Она рассыплется в песок.
Понимаю,
Что рука - всего лишь хрупкое сплетение клеток,
Песчинок.
Я вижу это, как оно есть.
___ ___ ___ ___ ___ ___ ___ ___ ___
Молчание становится невыносимым.
Напрягая связки, хочу произнести свое имя
Или хотя бы ОМ,
Но...
Я их не знаю. Не помню.
Понимаю,
Что слова все - набор бессмысленных звуков,
Вибрация атмосферы.
Я вижу это, как оно есть.
__ __ __ __ __ __ __ __ __
И вдруг телу становится легко.
Что-то мокрое и холодное нежно укутывает,
Наполняя меня и всю эту комнату.
Открываю глаза -
Дождь.
Зеленые капли струятся сверху, забирая пространство.
Понимаю,
Что дождь - он прозрачно зеленый, мягкий,
Он - форма тебя.
Я вижу это, как оно есть.
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
А как оно есть? Как?
Ведь это не правило, не секрет и не истина,
Ни я, ни комната, ни... дождь.
Возможно и нет ничего. Никого.
И тебя нет.
Нет тебя.
Понимаю,
Что это лишь плод пульсирующей мысли.
Одной на всех.
Аморфной мысли экзистенции бытия.
В которой я выбираю - Себя.
---------------------------------------------------------
И я вижу.
Вижу это.
Как оно есть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197110
дата надходження 22.06.2010
дата закладки 23.06.2010
…І ми,незалежні, емансиповані та космополітні
Блукаємо по закутках своїх Всесвітів
Вакуумно одинокі
Герметично зашиті
Шукаючи Маленьких Принців та Принцес
Які б могли ще нас приручити
Паралельні як дні та виміри
В яких існують наші долі-сценарії
Ми спотикаємося об власні шляхи,
Втрачаємо чуття простору в танку наздоганяння часу,
Послизаємось на вичовганих сходах досвідів
І ле- Ти- Мооооо ………………
Сторч головою
Крізь вулиці
Світло фар
Шерех дощу
Вереск гальм
Крик немовляти
Занімілу руку жебрака
Дзвін монет
По мокрому щербатому бруку
Обривки газет, розпливчасті реальності листів
Зламані підбори
Нігті, Долі…
Ми боляче гепаємось
Об цілковиту негнучкість
Власних я,
Нездатність чути, обретатись і повертатись,
Прощати і вірити
Повну атрофію
Порозуміння і сприйняття Всесвіту
Глухоту до музики і поезії
Без нот і слів
Глухоту насамперед до себе…
І врешті
Що лишається
Недопита кава
Попіл на зів’ялій пелюстці
Невиконана обіцянка передзвонити
Загублений ґудзик
У випадковій кишені
Надцять пісень,
Низочка геніальних невимовленостей
Шерех дощу на підвіконні
Тінь у музеї чиєїсь самотності
Бодай тінь, бодай стрічка на згадку про твоє ім’я…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197270
дата надходження 23.06.2010
дата закладки 23.06.2010
Не оставляй меня одну
В этом холодном мире,
Там где всегда идут дожди,
В заброшенной морской пучине.
Не оставляй меня одну
На этом белом свете,
Где нету места для меня,
Любви, заката и рассвета.
И не бросай меня одну
В котёл давно кипящей жизни,
В нём без тебя я утону,
Паду на дно, и уж не сыщешь.
И не бросай меня одну
Средь бела дня, средь тёмной ночи,
Ведь без тебя я не уйду...
Лишь дай взглянуть в родные очи.
Не оставляй меня одну
Среди людей чужих и серых.
Прошу, оставь мне хоть чуть-чуть
Любви святой и глоток веры.
Не оставляй меня одну
Над пропастью неизмеримой,
Подай лишь руку- удержусь!
И в ноги упаду с повинной.
И не бросай меня одну
В терновый лес колючих нравов,
Такой я боли не стерплю
И не стерплю в крови отравы.
И не бросай меня одну
В холодных лужах отраженьем.
Я мокрый листопад пройду,
Но я вернусь твоим рожденьем!
(20.11.2009)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196573
дата надходження 19.06.2010
дата закладки 23.06.2010
Этот дом только с виду надежный такой,
будто в нем даже не умирали.
Мне сказали, что здесь обретают покой,
но, по моему, снова соврали.
Я налью? Не для храбрости, для правоты.
Только глупым моря по колена.
Причащайся со мною. Ответы просты.
Жизнь страшна, если смерть не мгновенна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193128
дата надходження 01.06.2010
дата закладки 23.06.2010
Опять на диете. Для дней наибольших отличий –
в себе, не в себе или врозь, вне себя –
секунды считать, оторвавшись, – безлично,
как верить, что неба отважный возничий
опять разрулит все легко и шутя.
Опять впопыхах, позабыв о приличных
законах несущихся в даль площадей,
себе примерять в коридорах больничных
и в пробках дорожных, и в пабах столичных
тяжелое тело избитых страстей.
Опять без конца (и, конечно, начала),
презрев все разметки случайных дорог,
в тебя отрядить каравеллы печали,
и ждать новостей с городского причала,
о том, как ты жить без меня бы не смог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196984
дата надходження 21.06.2010
дата закладки 23.06.2010
Слушай, а можешь вино – в воду,
и чтоб по воде
долго идти в горизонт,
не просыпаясь нигде,
лодки свои побросав, сети и прочую чушь?
Если меня позовешь, я не спрошу, чей ты муж,
я потеряю ключи и позабуду слова,
если меня позовешь, вспомню, что снова жива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187913
дата надходження 05.05.2010
дата закладки 23.06.2010
я как остальные душевнобольные отчаянно все скрываю,
еще бы, кому бы хотелось попасть в дурдом,
где стены немые. где люди немые, где носят таблетки к чаю,
где каждый другому болезненно незнаком,
я как и другие душевнобольные пугаюсь чужой опеки,
навязанной ласки, свободы на поводке,
но если мы выберемся живыми и нам все же выбьют чеки:
"за счастье заплачено", брошусь к твоей руке.
и если мы выберемся живыми, минутными просветленьями
молить тебя буду мне крылья подрезать...
будь
с другими, пока я не справлю свой девятнадцатый день рождения
и честно и окончательно не свихнусь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194703
дата надходження 09.06.2010
дата закладки 21.06.2010
выходные затерли спины друг о друга, сидят не двигаются
у меня сплошное сегодня - затянувшееся вчера
локти ласковы с подоконником.мне, на них опираясь, выставиться
из окна помешает вязкая, разошедшаяся жара.
я совсем ни о чем не думаю. все само собой образовывать
видно мой работящий ангел, на себя поспешил взвалить.
мне ж одно остается: голову сквозь оконный проем высовывать
и на чудо, хоть незаметное, Бога шепотом разводить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195930
дата надходження 16.06.2010
дата закладки 21.06.2010
мой мирок ворочается с боку на бок. для него всего лишь дурные сны,
для меня цунами и камнепады, для меня все столицы разнесены
я хватаюсь за голову, истеричка,я за шкирку снимаю себя со стен
чтоб соседи не видели. это личное. патриотка:попала в свой личный плен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196455
дата надходження 18.06.2010
дата закладки 21.06.2010
ну давай же, что ты застыла?
хочешь, режь меня без ножа,
пусть подавится книжной пылью
стружка серого карандаша.
пусть душа – если есть такая
вдруг зачертит свои пути
что ты медлишь, моя родная?
не давай мне сейчас уйти.
я же знаю, кусая губы,
будешь с болью припоминать
лихорадки любви, простуды
и лечение им под стать.
не губи равнодушным «ладно»
не молчи, не снимай кольцо.
ты на мне вышивала гладью
одиночества озерцо.
не скупись на святое слово,
то, что может меня вернуть.
ты сегодня открылась новой
из тебя истекает ртуть.
больше всех достается стенам.
можно шляпу? ах, вот она.
тихих много, но больше – нервных.
а такая, как ты – одна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195504
дата надходження 13.06.2010
дата закладки 21.06.2010
Сукаааа! Ну давай же! Вытягивай последнюю сигарету, начинай медленно курить, пуская клубы дыма мне в волосы. я же жду!
Блин, ты что, не видишь, что я плачу, меня бьет мелкой дрожью, на платье капают слезы и руки дрожат? Слепой, что ли? Ты что, не врубаешся, что у меня истерика? Да, истерика! Да, я истеричка. И что с того? Пойти повесится? Да мне в сто раз хуже было без тебя!
неужели ты не понимашь, что меня рвет на части от твоего присутствия, я не стогу стоять с тобой на одном квадратном метре, я не могу прикасатся к тебе, у меня ожоги остаются, у меня спазмы начинаются.
неужели ты счтаешь что имеешь право вот так ворватся в мою жизнь, исчезнув перед этим на год?
я даже курить начала...
ты понимаешь, я целый год от тебя избавлялась: удаляла смс, переписку из контакта, из друзей тебя выкинула, все наши места обходила... я тренировалась... произносила твое имя, и старалась, чтоб руки не тряслись... только номер телефона удалить забыла, ну ничего, ты же его скорее всего поменял. извини, не хочу проверять....
я больше не курю Винстон на балконе, и не сижу на полу в час ночи, как было с тобой...
никому спину до крови не царапаю... это все не то....
и под дожем проливным не гуляю... кулаки до крови не сжимаю...
не подвожу галаза черным карандашом...
не обещаю картошку жарить...
не ревную никого больше так отчаянно к"Ирочке"
не обещаю никому гулять по ночному городу....
не ночую на чужих квартирах....
не кусаю больше губы от воспоминаний о тебе, хот нет, вру... кусаю до крови.
и еще: смотрю на правую руку, а там слова, словно татуировка: "Я тебя люблю", шепотом написанные... и болят же... каждую ночь
и снова, видишь, пытаюсь уйти, не могу, скорее убегаю. потому что если ты снова меня обнимешь, то я не выдержу - разрыдаюсь, прижмусь к груди.. и расскажу все. про сотни улыбок
, про десятки других, про то, что номер еще не удалила, про то что каждый вечер желаю тебе стокойной ночи, и про то что до сих пор безусно тебя люблю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196654
дата надходження 20.06.2010
дата закладки 21.06.2010
Я кохатиму тебе завжди.
Я чекатиму тебе вічно.
Телефонний дзвінок. Сліди.
Ти пішов, промайнула вічність.
Я хотіла побігти вслід.
Передумала. Зупинилась.
Подивилась на тебе.
« Мій!» - промайнула думка, і зникла,
Мов злякавшись саму себе.
Оглянувся. Притишив кроки.
«Йди!Не стій!Ти не мій!Чужий!»
Порух губ. Блиск очей,
«Пробачай...», «Все, іди.»
Щастя десь у душі, але ні- лише пустка.
Я – одна, ти – не мій.
Дві душі загубилися в часі.
Повернувся до мене знов ти.
Я не хочу бачити й чути.
«Йди!»
Пішов. Знов одна.
Я без тебе щаслива...
Напевне...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=72144
дата надходження 03.05.2008
дата закладки 21.06.2010
Вінілове небо
віртуально вислизує
з екрану
справжньо- ванільно дихає ,-
я в заручниці взята ,
тепер невільна,
і сонячний зайчик мої рани зализує.
На обличчі обвітрилось
моє ластовиння
а жук , в якого крильця
блискавичність
заплутавсь
в рудому волоссі ,
я ж винна…
він крильцями б'є,
і тремтить,
і проживає
свою хвилинну вічність.
Від знемоги затих у моїй долонях,
Напившись терпкості віол, смугастий джміль,
Схилилось сонце, опустив голівку сонях,
Та ще джмелить під серцем солодкавий біль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196282
дата надходження 18.06.2010
дата закладки 18.06.2010
Сижу в кафе
мешаю ложечкой чай.
За пазухой пальто уснул февраль...
кристалликами соли на ресницах.
Я умоляю Вас хотя бы снится
мне невзначай
Укрыть ладонями
и чай
остывший
сравнивать с глаз цветом..
Укутать очень старым пледом
шептать влюбленные слова
И верить что эта Зима
Когтями вцепится не в нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183111
дата надходження 11.04.2010
дата закладки 16.06.2010
горчит орехами октябрь
хрустит листком каштановым
баюкает медовый шар
и стелет облакам
опилки звёздные в постель
и спелыми туманами
в которых прячется душа
пропитан ворох дней
страницы лучшие свои
ты посвящаешь летнему
и варишь пряные борщи
на ветке сушишь сны
и если ты пересолил
свои порывы бреднями
одну дорогу отыщи
до праведной весны
одну наращивай печаль
одну зови метелицу
одну звезду клади в карман
и женщине одной
заваривай черничный чай
и пусть тебе не верится
но тая сахарный туман
укажет путь домой
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194907
дата надходження 10.06.2010
дата закладки 14.06.2010
Одно единственное место где
Я не боюсь публичных слез и поцелуев.
И заблудиться тоже не боюсь.
Вот и пришел отъезда гнусный день,
Что был со дня приезда неминуем.
Ты уезжаешь, я же остаюсь.
Я объясняюсь с клерком точно так,
Как в прошлый раз я с клерком объяснялась,
Обмахиваясь паспортом твоим.
И я хочу сказать ему: "Чувак,
Ну сделай так, чтобы она осталась,
Закрой ворота, вылет отмени."
Сначала разделяет шнур, потом стекло,
Потом людские спины разделяют,
Количественно множась в зеркалах.
И провожающие, выстроясь стеной,
Одни и те же фразы повторяют
На незнакомых и знакомых языках.
Я будто записалась на балет.
Встаю на цыпочки в невидимых пуантах,
Переступаю у тряпичного станка.
Вытягиваю шею и... але
Задевши девочку с игрушечною пандой,
Взлетает вверх нелепая рука.
Но ты не видишь. Умная ладонь,
Смущенная никчемностью движенья
Откидывает волосы со лба.
И вдруг тревоги обжигающий огонь -
Твой силует исчез из поля зренья,
Тебя с собою унесла толпа...
Но нет, ты там. Таможенный контроль
Прошла, стоишь, себе целуешь пальцы
И ими в воздухе мне делаешь "bye-bye"
А я уже предчувствую ту боль,
Когда через секунду все пространство
Вокруг сомкнется теснотой гроба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194013
дата надходження 06.06.2010
дата закладки 07.06.2010
Ты думаешь - я сплю, а я не сплю.
Я трогаю руками свой арбузный,
Свой баскетбольно-глобусный живот –
Аквариум околоплодных вод.
Как можно безобразным словом “плод”
Назвать живущую там нежную медузу?
Она меня легонечко толкнет
И снова ляжет невесомым грузом..
А я улитка, но наоборот –
На животе ношу свою ракушку.
Ты думаешь - я сплю, а я не сплю –
Я вспоминаю и смеюсь в подушку
О том, когда мне было 10 лет,
Я заворачивала синий плащ в рулет
И с гордостью пихала под ночнушку.
Могла на профиль свой часами в зеркала
Смотреть… Но из-под подола
Мой синий плащ с исскуственной опушкой
Выпрастывал позорно рукава.
И я, валясь на мамину кровать,
В недолгих родах мягкую игрушку
Себе рожала, отобрав права
У всех возможных плюшевых отцов.
Баюкала ее, зарыв лицо
В мех синтетический. Ох, баюшки-баю…
Ты думаешь - я сплю, а я не сплю -
Я ностальгирую, мечтаю и люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194114
дата надходження 06.06.2010
дата закладки 07.06.2010
Я жду вишневого ребенка своего.
Мой первый был клубничный, ну а этот
Так просит вишни, что унять его
И обьяснить, что вишня зреет летом –
Немыслимо. И вот консервный нож,
Меняя плоскость желтого метала,
Волшебный круг вишневого портала
Мне открывает. И наверно дно
Там все же есть, но размышлять о дне
В момент такой мне видится излишним.
Себе сама кажусь я этой вишней,
А мой ребенок – косточкой во мне,
Которая , придет ее черед,
Покинет плен, дождавшись с миром встречи –
И прорастет, и тоже даст свой плод.
И будет Сад Фруктовый – бесконечен.
(2009)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192462
дата надходження 29.05.2010
дата закладки 07.06.2010
Отпускаю с миррой на щеках.
Света не осталось ни куска.
День седьмой? Скорее, день Сурка.
Выводы качаю на руках.
На четыре лапы - из пике -
с виноградной лопастью в виске,
чтобы грех катать на языке -
Ад ещё теплее, чем Ташкент.
Колесо корриды. Череда
воплощений. Ручка передач.
Жизнь восьмая. Близится среда.
Значит Ты меня научишь...
ждать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193085
дата надходження 01.06.2010
дата закладки 07.06.2010
"...Бог вовсе не призрак с иконы..."
КОВАЛЁНОК
Богу немного за тридцать,
Сутул он, представь, близорук,
Он судьбы читает по лицам,
Он любит бомжей и старух,
Он любит согбенных и сирых,
Он терпит богатых и злых,
В носках его водятся дыры,
Он скромен, стеснителен, тих...
Он очень боится трамваев,
Вокзалов, дрезин, поездов,
Мечтает об отпуске в мае,
Жалеет молоденьких вдов.
Живет он в обычной хрущобе,
Работает кладовщиком,
И ходит в замызганной робе,
И платит исправно в профком.
Он только не может креститься,
И дразнит его машинист,
Сосед его, Саша Возница:
-Наверно, ты, Бог, атеист.
Когда же восходит над миром
Светило великое - Ра,
Бог ходит в портках по квартире,
И смотрит в колодец двора.
Он знает, что завтра случится,
Он ведает тайны и сны,
Он любит пельмени и пиццу,
А водку не пьет он с весны.
Не веруют в этого Бога,
Лицом он не вышел, убог,
И лет ему вовсе немного,
Но все же он истинный Бог!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=93723
дата надходження 21.09.2008
дата закладки 07.06.2010
Там усе, як раніше. Латаття волосся полоще
У озерах холодних. Уперті ростуть бур’яни…
Там десятки ускладнень. І тисячі стриманих спрощень…
Кілька кроків до вічності. Й кілька хвилин до весни…
Вистилає барвінок (що ще він уміє робити?)
Килимові доріжки - від лісу до хмарних химер…
Тим же впертим плющем намагається обрій яріти,
Що в захопленні щирому знову, як тиша, завмер…
На затіненій площі (від дуба до красеня-клена)
Ходить сонячна донька. Шукає надійне плече…
З ким їй ще розмовляти? Навколо – лиш листя зелене....
Й те не дуже-то чемне. Мовчанням ураз обпече….
Де їй ще помолитись? Залишеній пристрасним татом…
В тому щедрому лісі, де рідкісні пні – олтарі…
Там усе, як раніше. І навіть не слід забувати…
Що за сонячне щастя лишилося там, угорі…
Чий засвічений ґрунт під ногами - як втілення долі…
Сонцесяйних ілюзій чи просто закреслених втіх…
Хто там бачив її (в тому лісі, в сусідньому полі),
Той замріяність ніжну назавжди, як тишу, зберіг…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193150
дата надходження 01.06.2010
дата закладки 05.06.2010
разрушен замок на песке
и не волною, а руками.
мы воду чистую лакали,
впускали музыку в сердца.
и грозы только вдалеке
раскатами напоминали,
что есть потери и печали.
…осталась кроха без отца,
твой мальчик маленький, сыночек!...
и я осталась без кольца.
ты говорил, что любишь очень,
когда твои глаза целую.
теперь ты смотришь на другую.
а он, твой мальчик синеглазый,
с такой надеждой, ясно глядя,
всё тянет ручки «папа, папа».
«сыночек, это только дядя».
и знаешь, знаешь… я ни разу…
я не смогла, я не сказала,
что ты к нам больше не придешь
ни с шариком, ни с шоколадкой.
а он мне «мамочка, не плакай»…
когда утихнет этот дождь,
когда проснёшься ты, мой сладкий,
я буду Господа молить
простить его. тебе дать света
мне - только сил (чтоб дальше жить)
…ах, да, мой мальчик, и о том,
чтоб ты не сделал так, как он.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192563
дата надходження 29.05.2010
дата закладки 04.06.2010
Сон. Не буди. Дивний сон...
На хмарині м"якій
Зорепади вмостились хвостаті.
Спи, я по одному буду
Факели мрій на землю пускать.
Тумани вогкими руками
Очі затулять - шукай...
У прозорій сорочці дурману
Тане мій силует через край
По-за обрій.
Гукаєш.
Прив"язуєш нитку
До моєї легкої ходи,
До моїх диких трав,
До кінчиків пальців,
До мого ластовиння на щічках...
Нитка тиха, невидима, вічна,
Виткана серцем в майстерні душі.
Маревом на зустріч вирину,
Язичним ідолом видубну з глибини -
Не молись, не рахуй до п"яти
Я нікуди не дінусь, не щезну.
Не згину.
...Золоте, мов вино,
Напуває бажання,
Розтікається медом
І вкрива з головою...
Вимиють роси розпатлані трави,
Причешуть паркани імлу
І в коси вплетуть водограї
Позичену на ніч весну.
Уквітчані хмелем надії
До ніг припадуть у мольбі
Про те, як здійснилася мрія
Розповісти мені у ві сні...
01.06. 2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193117
дата надходження 01.06.2010
дата закладки 02.06.2010
Разрешаю не принимать
Всё в серьез. Все слова и улыбки.
Расстрелять. Разрубить. Разорвать
Все, что дивом чарует веки.
И любить только миф.
Не скрывать. Не притворствовать,
Не лицемерить.
Кто дороже из них?
Соврать
Что дороже сейчас человеку?
Я тебя не прошу сейчас!..
Ты хоть раз правду мне скажи!
Ты в ответе!
Не дели со мною кровать –
Если я не дороже на свете.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189600
дата надходження 14.05.2010
дата закладки 18.05.2010
я иногда тебя не узнаю,
шагающего к дальним и знакомым,
туда, где кто-то дышит на зарю,
где ревностно в твоем дежурит доме
твоя ручная свежая луна,
влюблённая в тебя и твои карты,
висящие над хламом у стола.
ты каждый вечер забываешь даты,
традиции улыбчивых людей,
которыми и мы когда-то были.
а я стесняюсь приходить к тебе,
чтоб ворошить слои поникшей пыли
того, чего не стоит возвращать,
того, к чему уже не прикоснуться,
ведь привыкают к числам и вещам,
а я катаю яблоко по блюдцу,
гадая. впрочем, знаешь, я порой
тебя не узнаю. но это глупость.
ведь всё равно я жду тебя домой,
и даже, если прошлое прогнулось,
любовь всесильна. милый, ей видней,
какими нам с тобой ходить тропами,
в какую стоит постучаться дверь…
она простит, но не простится с нами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190442
дата надходження 18.05.2010
дата закладки 18.05.2010
скучаю
за нашими дырявыми корытами,
за твоими щеками небритыми,
за облаками-плюшками,
за пряными и душными
июльскими, сентябрьскими,
за песнями и сказками,
колючими, вихрастыми,
за теми, с кем не празднуем,
по тем, кого впустили
в сердечные пустыни.
и я хочу обратно,
в три ночи, под парадным,
с лопаткой, без ангины
лепить тебя из глины,
и вдруг проснутся рано,
не на твоём диване -
за пазухой у счастья,
в какой-то горной пасти
под небом белокрылым
тонуть в объятьях Крыма.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190092
дата надходження 17.05.2010
дата закладки 18.05.2010
Опрокинулось небо в лужах
В невесомость майского утра.
Голос хриплый (наверно, простужен)
Машет памяти незабудкой.
Всколыхнет непутевую душу,
Обрастет мхом зеленым древесным,
Вскоре выбросит море на сушу,
На песок мелкий, теплый, белесый.
И на сушах моих океанов
Оживет и взрастет всё, что было,
что когда то уже облетело
И казалось, давно уж забылось.
Никуда не девается прошлое.
Просто дышит другим бытием.
Рядом ходит, минувшее, взросшее
На полях нашей памяти, вновь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190093
дата надходження 17.05.2010
дата закладки 18.05.2010
Уже не важно, сколько дней прошло,
Я сбилась где-то на шестидесятом…
Катаюсь на трамвае полосатом
И мне как будто даже хорошо.
Пытаюсь разглядеть в стакане чая
Янтарный блеск и тень карандаша,
Которым ты скребешь: «Я тАк скучаю!..»
И небо крошит пепел не спеша.
Так странно ощущать себя пучиной
И видеть пару звезд и угол крыш.
А в прошлой жизни я была мужчиной
И в этой ты за прошлое мне мстишь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172236
дата надходження 16.02.2010
дата закладки 17.05.2010
отпускаю всё, что внутри,
травяными чаями лечу душу.
взглядом зажгу фонари
или останусь слушать
голос вчерашних стен,
тех, что держали спину.
здравствуй, пластмассовый Кен,
я тебя жду за витриной.
вечность свою искурив,
и растоптав предрассудки,
я твой игрушечный мир
в сердце впустила на сутки.
только застыло всё:
солнце, улыбка, время.
ржавое колесо
давит в асфальт сильнее.
я тебя жду, мой Кен,
если тебя не купят
в розовый кукольный плен,
чтобы выкручивать руки,
чтоб уложить в кровать
к новой смазливой Барби.
Кен, я умею ждать,
но не умею плакать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189142
дата надходження 12.05.2010
дата закладки 17.05.2010
Я не видела в жизни такой красоты,
Чтоб огнями цветов полыхала земля,
Чтобы снизу, под небом, горели листы —
Все, что осень оставила после себя.
Чтобы красный пылал, как живущая кровь,
Чтобы желтый сверкал, словно золота медь,
Чтоб оранжевый смешивал солнца любовь,
А зеленый надменно встречал свою смерть.
Будто банки разлили, забыв развести
Серым дождиком этот ноябрьский цвет,
Даже черные ночи не в силах смести
Разноцветные фанты осенних конфет.
Их закроет на миг лишь молочный туман,
Но безудержный ветер нарушит эскиз —
Он мгновенно подбросит мазки к небесам...
И горящей лавиной отпустит их вниз.
(20.11.06)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132462
дата надходження 03.06.2009
дата закладки 07.05.2010
Темно-белое небо,
Светло-черные люди -
Набросал,
Как эскизы художника,
Город.
Он не мастер,
Он так несерьезно рисует,
Что уже через час
Дождь все образы
Смоет.
(17.11.05)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136493
дата надходження 07.07.2009
дата закладки 07.05.2010
Выходи на улицу,
Подставляй бидоны -
Будем
Собирать дождь.
По капле...
По литру...
По вере...
Будем слушать его
Бесконечно
Там,
Где нет мыслей,
Где вода
Заполняет разум,
Растворяя его
в душЕ.
Или в дУше
Из твоих
Страданий,
Которые вылились.
Вымылись до конца.
Навсегда.
Да...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181958
дата надходження 05.04.2010
дата закладки 06.05.2010
Зачем торопимся, куда? -
Скажи, ответь…
Зачем ютится в города
Земная твердь?
К чему весь этот шум и гам
Среди полей?
Когда на сердце ураган, -
Ещё налей!
Перечитаю твой E-mail,
Перезвоню…
И телефонный наш коктейль
Переварю…
Легко пришлю тебе ответ
На злобу дня,
А Всемогущий Интернет
Добьёт коня…
Зачем раскрасили кино?
И где сюжет?
Тебе, быть может всё равно,
А мне-то нет…
Когда писали от руки,
Скрипя пером,
Припомнят только старики
И то с трудом…
«А за окошком месяц май»
Опять шалит…
Не отвечай, но только знай, -
Душа болит…
май 10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187662
дата надходження 04.05.2010
дата закладки 04.05.2010
Лас-Вегас раскрытых глаз. Астральное тело моря
легло близ усталых ног и молится о покое.
И шахматы новых дней, и паты воскресших улиц.
В ладонях моих давно все линии перевернулись:
созвездий безумных ряд - небесные сумасводы!
Я в заводях фонарей искала живую воду,
я в сетях твоей игры пыталась казаться смелой.
И вот – я опять Тебя в ладони стираю мелом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187230
дата надходження 01.05.2010
дата закладки 02.05.2010
КРИЛА ЧИ КІГТІ
Все в кулаці.
В долоню вбиваються
кігті мов цвяхи,
аби ніколи-ніколи
не подивитись на лінію долі,
аби ніколи-ніколи
не доторкнутись до лінії скроні.
Все в кулаці.
Стискую, аби відбити
неможливе бажання літати,
аби ніколи-ніколи
не перелетіти через паркан
далі, далі, далі…
Щоб п’ятірня не оперилась в ударі
Ножиці напоготові тримаю!
Що ж мені стригти:
кігті чи крила?
25.07.2008.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164703
дата надходження 07.01.2010
дата закладки 29.04.2010
Я всміхаюся Вам
мов послушнику дзенської школи,
якого безжальний сенсей несподівано стукнув.
Найскладніший коан –
трохи нижче вузького подолу
моєї ну зовсім маленької чорної сукні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152397
дата надходження 28.10.2009
дата закладки 28.04.2010
обозначу твой путь следами сапог.
мой Бог
в меня вливает истину.
листьями
ломится в окно
твоё
давно забытое ощущение бесстрашия.
как настоящая я,
не кукольная.
стою над крепостью,
пью баклажанный сок,
вздыхаю о завтра.
мой Бог
мне не расскажет правду,
но укажет указательным пальцем,
что дальше...
я проломлю пол,
вылижу стену,
отлежу бока.
и проглочу облака.
все, до последнего дня
мягко сожмёт рука.
и ненадёжный друг
станет хорошим вдруг.
и вслух,
с тобою,
о боли и счастье
споём на какой-то троллейбусной остановке,
и потом, на ужин, слопаем по слойке,
и не разойдёмся по домам.
потому что всё – дом -
для нас один.
потому что мой сплин – в твоих глазах.
и последняя песня, что выпадет нам,
озаглавит всю нашу жизнь
своей первой строчкой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186498
дата надходження 27.04.2010
дата закладки 27.04.2010
Обская нить, как выбеленный локон…
Глотает эхо силу прежних слов…
Я кровь заката отмываю с окон
И выметаю сумрак из углов…
Больная ночь, как камера разлуки…
Разлука – это плата за грехи…
Ты вспоминай меня… а я от скуки
Порежу свою душу на стихи…
Подставил город пасть под струи ночи…
Бетонный склеп… проклятая дыра…
Я буду ждать тебя и знаю точно -
Помогут мне сибирские ветра…
И пусть в бреду, в пороке и безверье,
Старуха-смерть найдёт мою кровать…
Пошлю к чертям её и хлопну дверью,
Я буду жить… лишь для того, чтоб ждать...
20 апреля 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185152
дата надходження 20.04.2010
дата закладки 27.04.2010
Как болит! Забинтуй поскорее расшибленный лоб…
Заверни в плащаницу моё [недо]верие следом.
Я рассыпалась брызгами в зеркале вдребезги об
одиночества [псевдо]воскресных купаний по средам…
Я не чувствую нервы, как струны отчетливо... жму
наугад... ля-минор утрамбует в шаблон по октавам…
А не дадено каяться – взять? По себе? По кому?
Раскисаю болотной закваской, хронически сдавлен
горлом крик… вяло связки эвгленят… из крепкого чай
пропесочен до желтого… разжиженные орбиты –
жжёный свет… растопи... не в себе... не меня... Размотай
невзначай вязким воском свечу… да фитиль, лыком шитый,
покоптит и затопчется в мутную майскую ночь…
А в сгущённом остатке – утиль торфяной… пригодится?
Ты глубинами грезишь… зыбучесть во мне превозмочь
не возьмёшься? Ныряешь? Податлива ведьма… водица...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181818
дата надходження 05.04.2010
дата закладки 23.04.2010
В галереї
Він:
Знайомий, затишний і гріючий погляд, як глиняний глечик,
курсує очима у карих затоках, де тепло і вузько,
аби не наткнутись в широкому морі на айсберги-плечі,
які виступають із чорної товщі глибокої блузки.
Вона:
Настільки тілесна, що навіть скульптури у неї в салоні,
здається, клубочаться вогким видінням – без форми і ліній.
Старається втримати радісні зойки в невмілих долонях,
та в неї до нього відкрито всміхаються навіть коліна.
Разом:
Чотири ноги, половина з яких – у взутті на підборах,
звисають, присівши, з робочого столу, малюють в повітрі
квадрати і ромби, кружляють по них і говорять, говорять,
говорять… про те, що самІ ж за хвилину налякано витруть.
Бо їхні фігури, подібні масштабом, об’ємом і суттю –
дотичні до мрій, та, на жаль, задалекі від точки їх зіткнень…
Чотири ноги, що ніколи не будуть взаємороззуті,
розгойдують настрій в гулкім резонансі із хвилями квітня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185026
дата надходження 19.04.2010
дата закладки 21.04.2010
дяка тобі, скло,
віддзеркалююче не пустелю,
а зміст поміж «на» і «по»,
і простір від нас до стелі,
на м’ятне твоє «пробач»
наклала вишневе «любий».
лаштунки. ефір. приймач.
і губи. шалені губи.
і я, що розбила скло,
накликавши гнів примари,
відчула, що все пішло
похмуро /на/ хмари… /по/ хмари…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185153
дата надходження 20.04.2010
дата закладки 21.04.2010
Латинские нотки пусть кровь взбудоражат
и танго исполнит со страстью любовь.
Мечты феерично взорвутся от жажды,
безумная ночь свой накинет покров.
Тебя ощущаю на кончиках пальцев,
рисую ногтями узор на спине.
Станцуем с тобою волшебную сальсу
и ты весь сгоришь в изумрудном огне.
Я в свете луны, словно ведьма, порочна,
с горчинкою кофе брюнетка твоя.
Тебя поманю поцелуем вновь сочным
и ночь эта будет опять из огня.
© Зеленоглазая, 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183497
дата надходження 13.04.2010
дата закладки 14.04.2010
Снимай с меня свои улыбки,
Как я снимаю, дрожа, одежды
В сумерках
Линии-стебли зыбки.
Гибкие пальцы мои небрежно
Тонут в нервных твоих окончаниях
Вырванным вдохом –
Грудным ударением над недосказанным,
Слышимом в шепоте листьев,
Опавших на наши простыни...
Рыжие-алые...
Хрустнув суставами,
Сухостью крошева прячем подушками
Мертвые наши тела.
Вырвет октябрь нас календарной памятью.
Вырвет сквозь даты, бросит к чужим ногам.
Я, словно лист тетрадный, на подоконнике смятая –
Слушаю стук каблуков в двух
(От тебя)
Шагах.
Как тебе жухлый мой стан,
Нежно сметенный в кучу некогда золотых,
Вымытых до песка?
Стоном стенным пропитавшись,
Тихо лежу и слушаю:
Бьется еще твой ритм в порыжелых моих висках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150212
дата надходження 15.10.2009
дата закладки 14.04.2010
У женщины так глубоко внутри
термиты
Точат канавы, каналы, мосты наводят
порядок в ее разрозненном мире...
У женщины так глубоко внутри
Рубцами – годичные кольца.
И с каждым десятым
Она непременно роняет на землю лист...
Как правило, жухлый...
У женщины так глубоко внутри
Настроено ... в «ми».
И женщине невыразимо страшно!
зажмурив глаза представить:
Термиты бросают работу,
И звук остается поверхностным...
Недо-...
Пустым...
Все тоже посредственно-вяло звучащее
... «ми»...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183602
дата надходження 13.04.2010
дата закладки 14.04.2010
Ты в душе чужеродным телом
Завсегдатай моей души.
Знаешь, я б без тебя сумела,
Но не режут душу врачи.
Что им стоит одеться как птицы,
Скальпель в руки, наркоз в тишину,
Аккуратно колкие спицы
Все в тебя и заштопать дыру?
Я б лежала на белых простынках
Со скользящей водой из глаз,
Наблюдала б, как на картинках
Чужеродно-родной пульс погас…
Что ты делаешь? Чай и читаешь?
Я к тебе, постоялец души,
Заскочу на минутку, ведь знаешь,
Что не режут душу врачи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183702
дата надходження 13.04.2010
дата закладки 14.04.2010
На ее подоконниках не расцветают бонсаи
Почтальон не приходит полгода, автобусы вязнут
Говорят, что она подхватила такую заразу,
От которой ее постоянно берут и бросают.
На тетрадных листах нарисованы венами раны,
А по линиям рук карандашными строчками имя,
У того, кто вот так по кирпичику душу ей вынул
Видно погнуты, сорваны, сломаны ручки стоп-кранов,
А остатки того, что не грело повымерзли вовсе.
Она мается, дурочка, думает: «Это, мол, карма,
Против кармы безъядерны силы всех видимых армий»...
И смеется. А небо, как водится падает оземь
Каждый божий четверг. Солнце тянет себя за все нити,
Воздух бьется дождем о шершавую кожу гранита,
Она мается, дурочка, думает: «Ангел-Хранитель,
Это белая бабочка в желтом фонарном зените,
Чем он может помочь мне?».. и режет тугие канаты.
Гаснут все фонари... Тишина заполняет все щели,
Ничего больше нет, ни «тебя», ни морей, ни ущелий,
Вместо сердца в груди бьется крошечный- крошечный атом.
Наступает безветрие, стрелочки тают на блюде,
Неба нет, вместо неба натянута парусом простынь.
У безвременья вата внутри и широкая поступь...
Она шепчет сухими губами: «Не будет, не будет»...
Тшшшшшшшшшш,
Ночь садится на веки ее, превращается в пудинг...
Тшшшшшшшшшш,
Что-то бьется о створки, стучится в холодные стены...
«Моя дурочка, нет здесь, ну нет здесь системы,
Я летаю давно и я плаваю с теми, и с теми,
И из них каждый пятый торопится спрыгивать с темы,
Но ведь если ты спрыгнешь, то как же узнаешь что будет?»
И она просыпается. Небо, какое же небо...
Может правда так было, а может быть все это небыль.
Только бабочка так и летает в фонарном зените.
И она улыбается, думает:
«Ангел...
Хранитель»...
Blacksymphony, rewind
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173789
дата надходження 24.02.2010
дата закладки 14.04.2010
У меня за балконом истошно визжат машины,
Погружая в колодцы снегов свои черные лапы,
Я сижу на полу и мне даже не хочется плакать,
От того, что снега могут быть бесконечно большими...
От того, что внутри января только дыры и вата,
От того, что у неба катаной распорото брюхо,
И оно улыбается криво от уха до уха,
И, свернувшись клубочком, опять превращается в ватман.
У меня за балконом бинтами завешаны окна,
И какие-то лица приклеены к стеклам изнанкой,
Им по пятницам ветры до одури лупят морзянку,
По китайскому пластику, что поцарапан и вогнут -
Будто все их круги в одночасье сместились в овалы.
Мне не хочется вязнуть в снегах, я — заправский летатель
Мне с них нечего взять и, наверное, нечего дать им
Я рисую им птицу весны, но им этого мало.
И они все молчат и молчат. И становится страшно
От того, что у лиц не бывает ни ритма, ни пульса...
Только изредка токи незримых конвульсий,
Вышивают снегами по шпилям космических башен
Иероглифы их одиночества - Ини и Яни,
И мое в этих ломанных линиях кажется главным.
А на ватмане птицы летают красиво и плавно
Даже если носить его в днищах глубоких карманов.
Blacksymphony, 'rewind'
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175423
дата надходження 04.03.2010
дата закладки 14.04.2010
И откуда ты знаешь, когда мне плачется или совсем не спится?
Я не думала прятаться, просто очень старалась думать негромко
С настоящей принцессой и свинопас становится сказочным принцем
Я смеялась и плакала, ты знал наперед: этот сказочник Ганс – guns’n’roses’ский,
Как ноябрьский дождь в этот самый рыбный четверг в середине апреля..
Твой привет остывает на полке ответным и дерзким «с приветом»,
И «прощай», как «прости» накануне Прощеного Воскресенья –
Превратило зареванность в зарево, все закаты мои в рассветы.
Нам уже разойтись невозможно, да и вряд ли ты этого хочешь,
Нас таких - луноликих и кошко’о’крошечных – не производят
Ты поймал и пойм(а)ешь даже мой сухой кардиограммный почерк
По исхоженным тропам вокруг да около – прежние «мы» на исходе
Значит, будут новые «мы» с непременно счастливыми лицами
Этот полный апгрейд в стиле Бога – «да возлюбите друг друга»
И откуда я знаю, когда тебе плачется или совсем не спится? -
Ты задумал бежать, но не думал, что бег этот будет по кругу..
з.ы. черновое!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182837
дата надходження 09.04.2010
дата закладки 12.04.2010
ничего не хочу слышать,
никого не хочу слушать,
день весенний чихает пылью
и тревожит влюбленных птиц.
претворяясь летучей мышкой,
мне б уткнуться мордашкой в тучи,
или стать бы прозрачной, или
гласной буквой в чужом «вернись».
я кому-то могла бы сниться
в лёгком платье в пшеничном поле,
и улыбкой манить, и таять
в свете первых лучей зари.
в твои сны проникают лица
аппликациями в альбомах
и, как градус, крепчает память,
отрицая календари.
но когда-то все будут равны
в своих разных домах, одеждах,
в своих липких смешных победах,
грешных «нет» и высоких «да».
И тогда мы распустим тайны,
Как рачок распускает клешни,
И коснемся макушкой неба,
На «люблю» растянув года.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183376
дата надходження 12.04.2010
дата закладки 12.04.2010
Ти сьогодні мовчиш. Ти наповнив пітьмою свій рот,
німотою заліза наповнив свій подих і дотик.
Кожним порухом, поглядом, всім споночілим нутром
ти мовчиш. Ніби чиниш допитливим сутінкам спротив.
…А хвилини бредуть по колючій зірковій стерні,
Наче вицвілі в пил і заляпані млою прочани,
поклонитися праху доби і змішатися з ним…
Я ж торкаюсь до хвилей твогО розливного мовчання
і стараюсь вловити якщо і не зміст, то хоч тон,
хоч би напрямок руху твоєї бурхливої тиші.
Ти ж мовчиш під стрімким і пронизливо гострим кутом
і врізаючись в ніч, починаєш мовчати стрімкіше.
...А паломники часу невпинно прямують до снів
і шипами зірок пробивають оголені ступні.
І розжарена ртуть витікає з поранених ніг,
і густими мазками маркує дорогу наступним
пілігримам. І цей капілярний отруйний маршрут,
він проходить твоїми очима. І я помічаю
як холоне і гусне червона розпалена ртуть
й опускається в товщу твого розливного мовчання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183340
дата надходження 12.04.2010
дата закладки 12.04.2010
Розстріляний зливами і кісточками вишень,
Блукаю кутами Бермудів, не втраплю у свій Тибет.
Душа – наче аркуш в чорнилі школярських віршів,
Де ляпки в кінці троєлітер’я "Л", "Ю", "Б".
А дір в парасольці – не злічено від стрілокпинів.
Оце б відповісти, та лук вкорінився у глей.
Натхнення жбурляє недогризки віршів у спину.
Іду неоглядно у світ позаочний, але
Не мисли суворо, бо категоричність – для ката.
Причинно, фатально, а наслідок – твій слідок.
Зоря вказівна розіп’ята хрестово на карті,
Накресленій штрихами міфів, легенд і казок.
Тому знов на гранях Бермудів я ковзаю спритно,
Із вірою здійснення прощі у власний Тибет,
Де "Л", "Ю" і "Б" споконвічніші всіх манускриптів,
Де можна молитись казками й кохати. Тебе.
3.11.09.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162539
дата надходження 23.12.2009
дата закладки 12.04.2010
Посміхнутись, але навіщо?
У думках тільки морок зростає.
На папері самотній віршик,
Ним про себе комусь нагадаю.
Посміхнутись, але недоречно,
Недоречно, бо дзеркало знову спить
Я зберу найцінніші для себе речі,
Щоб згадати минулого радісну мить.
Посміхнутись, востаннє напевне,
Обійняти ведмедика з плюшу міцніше,
Зачинити на засув у душу двері,
Пустка там, вітер серце сумне колише.
Посміхнутись… але навіщо…?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181351
дата надходження 02.04.2010
дата закладки 12.04.2010
а почта нас спасёт.
спасла же маму с папой,
когда один из них уехал далеко.
пройдет какой-то год,
и я вернусь крылатой,
и ты моё крыло потрогаешь рукой.
а почта будет ждать
лиловые конверты,
затёртые слегка на правом уголке.
и небо не спеша
укутается пледом
тумана октября, нежданного никем.
скучает почтальон
и наливает в кружку
малиновый компот, и вяжет сыну шарф.
конвертный вижу сон -
губами бы… в макушку…
не позволяй словам сорваться и шуршать
ни шелковым «люби»,
ни шоколадным «будем»
пускай слова молчат, не лезут на рожон.
заждались корабли,
занервничали люди.
на почте только что скончался почтальон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182990
дата надходження 10.04.2010
дата закладки 12.04.2010
сплетни, слухи – всё пустое,
что болит? и как ты, Друг?
раны терпкие омоем,
и молитву... вместе. вслух.
осторожно, отпечатки
остаются на окне.
я вяжу тебе перчатки,
будешь помнить обо мне?
ревность – ведьма. стерва. сука.
ревность – острая игла.
хочешь, выстрели из лука,
я решиться не смогла....
три ступеньки – сердце бьётся,
пульс колотит. вечер. страх.
мир нарушен. мир прогнется,
будто зубчики в ножах.
…….Друг, а ты подашь мне руку?
видишь, слышишь? я в огне.
если мы нужны друг другу,
не бросай себя по мне.
не дразни колючим взглядом.
было? не было? как знать?
а мне кажется – ты рядом,
только шепотом позвать……..
2008
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182640
дата надходження 08.04.2010
дата закладки 08.04.2010
Нічного степу вітерець.
У воду вліз нахабний мис.
У кедах Діадора
по місячних стежинах навпростець
до мого серця плескає два моря.
Здавалося-б безкраїї водойми,
але знаходять собі місце
у невеличкій мапі, що у тонкій теці.
І відчувають все крізь мої скляні очі,
Шляхи - крізь ноги,
зустріч - через серце.
Мої моря мене чекають,
тому вертаючись на рідний мис,
завжди везу в собі солоні
несоромні
краплі
каяття
далеких міст...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182496
дата надходження 08.04.2010
дата закладки 08.04.2010
апрельскими ночами Андреевский пуст и тих,
и, кажется, где-то здесь сплетаются прутья времени.
мы проникаем в прошлое… этот миг,
как испытания… или как день рождения.
взявшись за руки, вслушиваясь в тишину,
улавливаешь скрип колёс, а я слышу кашель -
старый извозчик тащит свою судьбу,
и проезжает призрак сквозь общее наше
сердцебиение. город плывёт глыбой льда,
чёрным обрубком… напоминая – совсем недавно
зима держала в плену всех русалок Днепра
под не пушистым заснеженным одеялом.
и город спит, хранимый Господом… и еще
Владимиром… и теплом твоего дыхания.
мне оберегом служит твоё плечо,
и что-то главное (то, что всегда без названия).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182393
дата надходження 07.04.2010
дата закладки 08.04.2010
Мне утро отказало в серебре,
в заснеженном плену моих желаний,
смотри, как оживленно и жеманно
раскачивает прошлое во мне.
Ушла зима. Стараясь быть чуть строже
к себе самой – ломаюсь, как стрела.
Мне отказала полночь – серебра
она подать на блюдечке не может.
Все дорожает. Жди других времен.
Вкус прошлого, как специи в солянке.
В душе светло, как в трехлитровой банке,
Но так же пусто.… И опять облом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181969
дата надходження 05.04.2010
дата закладки 06.04.2010
І кожен день живу лиш вами...
Очима карими сумними.
Це як кіно, та без реклами,
в моєму серці вічна злива..
Закрита хмарами печалі,
я хочу сонце віднайти..
З тобою лиш, долати далі.
Щоб знов хотіти і могти
І кожен день, пустий без тебе
І кожна ніч насамоті
Лиш ти - одна моя потреба
Шукаю щастя лиш в тобі
І губи пристрастю налиті...
Я їх торкнусь лише на мить
І таємниці всі відкриті...
А серце все одно горить...
А серце хоче і благає
тебе одного, назавжди
Куди подітися не знає
Йому від себе не втікти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181758
дата надходження 04.04.2010
дата закладки 05.04.2010
ты есть – и этого достаточно вполне,
а где и с кем – меня волнует мало.
мы оба с разных окон при луне
вылавливаем рифмы в одеяла.
мы оба замыкаем новый день
в объятия трепещущих эмоций.
на подоконник – белую сирень
приносим в жертву выцветшему солнцу.
твой голос так разбавлен тишиной,
и так сластит кальянным и клубничным,
что я почти уверена – с тобой
плохое не посмеет приключиться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181024
дата надходження 31.03.2010
дата закладки 01.04.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.04.2010
В моєму волоссі, буває, загубиться Вітер.
Сховається там, мов хлоп’я, у сорочечці босе.
Притихне на мить, мабуть слово вигадує з літер.
А потім вплітає натхнення, ледь чутно, у косу.
Загубиться Вітер у золоті мого волосся.
І я вже не знаю, де - я, а де – він пророкує.
Лиш хвилями грає у полі, торкнувши колосся,
І спогадам вічність свою непомітну диктує.
Прислухаюсь – чую, збирає, примружившись, маки.
Зітхає, голублячи кучері ніжно рукою.
Без нього життя моє б стало, напевно, ніяким.
Текло б в невідомість, як в прірву малою рікою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180689
дата надходження 30.03.2010
дата закладки 01.04.2010
Сніданок...
Чайна поверхня не бреше -
Кого ти там бачиш?
Щойно наснив кого?
Дивився в очі, заглядав в думки...
На простирадлах, в подушках
Пригрілась, причаїлась хтивість -
Набряк її незайманий запас.
Я підкрадаюсь...
Цілую вище, вище...
Торкаю грань - межу пізнань,
Рецептори любові сколихнулись...
Ввижаюсь, вбачаюсь, лиюсь
Струмком, веселкою, вогнем...
Наповню трунком келих.
Ковтай медову звабу полум'яну,
Пий!
Проказуй вголос,
Шепочи ім'я моє прадавнє...
Марь мною увісні...
Здригаюсь, вигинаюсь, обпікаю...
Скипаєш!..
Чалапаєш у ранок,
У жовті промені вступаєш
І бредеш...
Мерщій змивати насолоду.
А той світанок,
Він, як ти -
Гарячий і спітнілий, пахнеш...
І наскрізь весь просочений жагою.
Залізу в душ ( у твій ) нахабно.
Протуберанцями по тілу
Заторкаю...
Ти питимеш краплинами мене,
Ти питимеш прояву своїх снів...
А на сніданок
З долоні темно-чайний
Сьорбнеш бурштин -
Солодкий і п'янкий.
29. 03. 2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180604
дата надходження 29.03.2010
дата закладки 30.03.2010
Сиди і дивись. Я буду писати гріх:
на фоні бажань – начала земних начал –
із точки падіння рівнів усіх морів
я виведу в ніч опуклу криву плеча.
Я виведу в жар тремкий горизонт грудей.
Мазками долонь із тіла зніму туман.
Здригнуться повіки. Пензлик руки впаде
і лінія ніг себе поведе сама:
стече до підошв подвійним струмком жаги
по гальці зірок, що сиплеться із вікна,
ввіткнеться у ліжко, вийде із берегів
і хвилею стегон вихлюпне з полотна.
Сиди і дивись, як пляма густої мли
тремтітиме мокрим полиском по краях.
Палітрою всього грішного на землі
у нинішню райську ніч володію Я!
Я випишу кожну риску твого страху.
Я виведу те, що ти заховав від всіх.
Ти просто сиди й дивися. І не рахуй
чи вистачить в тебе засобів і зусиль
намірено відкупитися від гріха,
лишити його у ніші чужих торкань.
Аби ти не помилився і не збрехав
тобі допоможе права моя рука
і вправні вуста – заглянуть у кожен кут,
дістануть з душі усе, що ти заробив.
Та їм не потрібна жодна з твоїх спокут,
бо я все одно картинку лишу собі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180373
дата надходження 28.03.2010
дата закладки 29.03.2010
Мов білосніжна мила балерина,
Кружляє у повітрі вишні цвіт.
Здається, янгол у задумі лине,
Аж у мовчанні завмирає світ.
І все ж, не оминає неминуче...
А от і ти! Здійснилося. Збулося.
Всміхаючись і трошки нерішуче,
Вишневий цвіт здмухнеш з мого волосся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180107
дата надходження 27.03.2010
дата закладки 27.03.2010
Ти ще спиш. Я ще ні. Я цілую твою дрімОту,
як цілують поділ сакрального одягу тиші.
Я вивчаю твій сон, як маленька дитина – ротом.
І за кожним цілунком секретів стає все більше.
І тримаюсь за ніч, як за мамину довгу сукню -
я боюся, що ранок захопить мене й відніме.
Я вже знаю який цей чужий молодик підступний:
вириває мене із безпечних твоїх обіймів
і відносить туди, де не можна вивчати ротом -
обпечеш лиш довіру й отруїш дитячу щирість…
Ти ще спиш. Ну а я? Я ковтаю свої турботи,
щоб їх сіль не торкнулась твоєї м’якої шкіри...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180070
дата надходження 27.03.2010
дата закладки 27.03.2010
Я слегка, на щепотку мечты, на тебе помешалась,
но от этого стала свежей и весенней на вкус.
И хотя молоко новизны, закипев, убежало,
продолжаю вариться в горячем любовном соку.
Я - не хлеб и не соль, но бери меня тоже руками:
обглодай, как ребро, и увидишь свое естество.
Я не путаю, нет! Просто вряд ли я схожа с Адамом –
Он же мертв. Он мертвее, чем бог. Ну а ты вот - живой.
Ты болезненно жив – и внутри даже больше, чем внешне.
И мое «на щепотку» мутирует в целый мешок.
Искривление мозга в сердечки почти неизбежно.
И пускай. На здоровье. Покуда тебе хорошо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180056
дата надходження 26.03.2010
дата закладки 26.03.2010
...................... Музу:)
Зачинити це місто, цей пил, автотраси і гамір
на високім горищі у темній бабусиній скрині -
щоб вони хоч до ранку не плутались попід ногами -
і заповнити вікна прозорим нічним безгомінням.
Позгрібати ганчір’я думок і засунути в діри,
крізь які витікають розтоплені березнем зорі,
напустити у ліжко твоєї гарячої шкіри -
вище будь-яких рівнів, за межі найбільшого моря –
і роздягшись до самого серця, пірнути в твій подих,
і гойдатись на хвилях твого запашного волосся,
пропускати крізь пальці м"яку переливчасту воду
і ловити золочених риб і багатоголосі
ритми доторків. І не тягнутися більше до неба –
це воно(!) вже до нас починає проситись у прийми -
і зімкнувши пелюстки повік, загортатись у тебе,
засинаючи сонячним пуп’янком в стеблах обіймів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179902
дата надходження 26.03.2010
дата закладки 26.03.2010
обертай мене
на травневий ранок,
на русяву суміш сутінок і дня.
в просвіті думок
з’явиться примара–
отже, прощавай,
обережна я.
вже нема куди повертати попіл,
дмухати на чай, і палить свічки.
вже розм’якли всі спогади в окропі,
Боже борони, щоб ти їх лічив.
вже тобі пора. ніч ліхтарна личить
і твоїм очам, і речам твоїм.
я люблю твоє стомлене обличчя.
зморшки павутин… а їх рівно сім.
обертай мене
на жагу і спрагу,
на горластий дзвін,
на ошатний дощ.
в просвіті думок
ти підпишеш скаргу –
стратиш моє Я,
милий, ну і що ж?
я люблю твоє стомлене обличчя.
зморшки павутин… а їх рівно сім.
вже тобі пора. ніч ліхтарна личить
і твоїм очам, і речам твоїм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130908
дата надходження 21.05.2009
дата закладки 22.03.2010
Ви мовчали...
Та, мабуть, подумки
Все ж, торкались моїх плечей.
Роздивлялись на шиї родимки.
Ні, не зводили з них очей.
Ви мовчали...
Вас щось бентежило
На півкроку до слова "стій".
Все вдивлялись у вій мереживо
І два озера, що з-під вій.
Ви мовчали...
А я губилася і, навіщось, за все прощала.
Чи то марилось, чи то снилося?
Як же солодко Ви мовчали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178716
дата надходження 20.03.2010
дата закладки 22.03.2010
уже шумит вдали весенний гром
и улицы вдруг стали осторожны,
а мы с тобою лопаем пирожные
и запиваем кофе коньяком.
мечтается о дальних городах,
и улочках Европы своевольной,
о фонарях Парижа и Вероны,
о пражских старожилах-кабаках.
о том, как будет весело нам жить
свободно, будто перелетным птицам,
листая судьбоносные страницы,
меняя города и этажи.
мы знаем, что такому не бывать,
но ведь порою помечтать не вредно,
тем паче после вкусного обеда,
под звуки грома плюхаясь в кровать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179023
дата надходження 21.03.2010
дата закладки 22.03.2010
Кілька кроків у світ де живеш.
До свідомості мрій підсвідомо піти…
Розкинувши руки назустріч, мов крила.
Хапаєш в обійми — удвох летимо.
Над морем твого невагомого щастя,
Над морем мого невгамовного шалу.
Два крила — твої руки і мої,
Дві долоні у танці жадання
Зупинились в краю, чи безкраю
Пурпурового Царства Кохання.
Кілька кроків і танок обіймів
Тріпотатиме полум’ям ватри.
Розкуйовджене вітром шаленство
Розколисує тіні —химерні сплетіння.
… Дивний сон: чарівний пречудовий.
На подушці моїй лиш відбиток тепла.
А із тіла мого виливається млість,
А з волосся мого диха зоряна ніч…
Кілька кроків у світ, де ти снивсь,
Де пульсує натхнення гаряче…
Та вже проміні труться об скло,
Яблуневим крилом день торкається даху.
08.08.2003
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178784
дата надходження 20.03.2010
дата закладки 21.03.2010
всё, спасибо! я так вдохновилась Вами, что боюсь, меня вырвет.
вырвется вдох, но… хватит ли? мало, много…
мне не хватает воздуха в Вашей квартире,
как-то свободнее дышится за порогом.
все наши встречи-не-встречи – отснятые кадры,
мыльный фильмец для подростков и пенсионерок.
в Ваших сценариях я навсегда виновата…
может пора растрощить этот грёбаный телек?
несколько дней прогудели большими шмелями,
хмурое лето нахохлилось. тучи маячат.
снова мне кажется – мы ничего не решаем,
тот кто решает, мог бы порой быть помягче.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178617
дата надходження 19.03.2010
дата закладки 20.03.2010
Улицы стареют в одиночестве...
Утомленные сыростью взглядов.
Я рисую на картах пророчество,
Избегая старинных обрядов
Я крошу на асфальт пироги.
Подберут их весенние птицы.
На губах нежный вкус кураги,
Легкий ветер ласкает ресницы.
Это март мне принес дневники!
Распечатал цветные коробки.
Город пачкает нам сапоги,
Притворяясь немыслимо робким.
Я останусь сидеть у окна,
Изучая чужие портреты.
В зернах кофе остатки тепла.
Беззастенчивость вечного лета...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176334
дата надходження 09.03.2010
дата закладки 18.03.2010
Мама, я вернулся домой.
Тихо, только скрипнула дверь,
Странно возвращаться теперь,
Странно. Все, как было с тобой.
Вспыхнет электрический свет
Чайник. Зашумела вода.
Помнишь, я уехал тогда
Помню – тишиною в ответ.
Память. Да уставший отец
Знаешь, я ведь тоже устал
Знаешь, я, пожалуй, не знал
Как же больно слово – конец.
Мама, я вернулся домой
Слышишь… как же глупо звучит.
Прошлых не прощаем обид.
Мама, я прощаюсь с тобой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178212
дата надходження 18.03.2010
дата закладки 18.03.2010
як то кажуть –
усьо! нічого більше не буде.
тих грубих окличних відмінків,
ранкових розрад
за чашкою кави з вершками.
навіть зарплат
отих, що чекаєш від вересня до листопада.
а сніг наче пада…
хіба ж то зима, Боже мій!
твої простирадла стелились по всім тротуарам.
чекали відвертості.
я повідомити б мала,
що не приїду…
сьогодні останній трамвай
мене обігнав. сама поверталась додому.
я йшла. сніг кружляв.
не відчула ні жалю, ні втоми,
хотілося йти аж до ранку
по килиму срібла,
гріха не відчувши з безсоння,
тягти за собою
оте моє щастя –
відверте. знайоме до болю,
до скрежету в серці…
та ось і поріг… що ж, бувай,
бувай, моє вчора,
вертатись не треба. ця милість
мені незнайома.
бо завтра вже стукає в двері…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130109
дата надходження 16.05.2009
дата закладки 18.03.2010
Была ли я уколом Вашей совести,
упреком прошлого?
безглавым страхом новой безысходности,
плащом не сношенным?
разбавленною горечью с ликерами
преступно-сладкими.
царапиной, ожогом, раной, порою,
бинтом ли, латкою?
Вы были моим смыслом и отчаяньем,
свечой без пламени.
Предсказанные сердцем и случайные,
Вы были – знаменем,
пучиной страхов и сладчайшей бездною,
надеждой, верою…
И Вами, как простудными болезнями,
переболела я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178012
дата надходження 17.03.2010
дата закладки 17.03.2010
я знаю цей шалий вітер:
вибух фантазії, вихор.
і тисячі різних свічок
звабне розплескують світло.
незримий ледь чутний дотик,
мов натяк чи обіцянка...
нервово напружений дротик
з вечора аж до ранку...
майже відвертий виклик
безсонням постука, мов гість.
астрально-космічна примха,
всесвітньо-відома млість...
07. 06. 2006
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177998
дата надходження 17.03.2010
дата закладки 17.03.2010
Плохая привычка - целиться в сердце
Калечить слух любовным вздором
И строить пьедесталы, где заборы
уже возведены навечно монолитно!
Нет, не расстреляют меня
Твои глаза в упор
Для нежности нет причин.
В крепости моей – только я.
Ветер шлет телеграммы…
Встречаю гостей за порогом.
Весна – не весна – равнодушно,
Сердце стучит кровеносно…
Ладони к ладоням,
Стекло к стеклу –
сошлись в экстазе скалы
..на поединок вызываю весну,
я к бою готова! НЕ ждали!?
Я подставлю себя под удары
Мощи любовных орудий…
На коня – сбрую,
На тело – кольчугу.
На помыслы – ша! –
И даже душа – стой, где была!
Была – не была, в доспехах
Тепло, комфортно, не дует!
В хрустальных застенках весна.
Вот это по мне. Доволен!?
Никто не вошел и не вышел -
Ты рискуешь, парень, рискуешь…
Для чего ты на сердце дышишь?
на стеклах рисуешь узоры?
Я вовсе не ангел – слышишь?
Ты рыцарь, герой, победитель,
Защитник зверей и людей?
Ты сильно рискуешь
ступая в обитель
– в логове волка, куда веселей!!!
Молишь о шансе, любитель-сказитель!
Посмотрим, какой из тебя чародей?!
04. 03. 2010г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175439
дата надходження 04.03.2010
дата закладки 17.03.2010
Ты понемногу сходишь там с ума…
А я схожу в кино.
Мне станет легче.
И мартовская странная зима
Чужим дыханьем мне согреет плечи,
И кофе сварит, шоколадку даст,
Со мной на брудершафт
Захочет выпить,
И заколдует светом темных глаз,
И из реальности на миг заставит выпасть.
А я и рада,
Сколько той весны?
И жизни…
Лишь на старте слишком много,
А дальше станет меньше новизны,
Короткою покажется дорога…
Какой-то очень странный нынче Март –
Мороз и снег…
За грозами скучаю.
Ты не грусти, ведь этот наш фальстарт
Он, в общем, ничего не означает…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176978
дата надходження 12.03.2010
дата закладки 16.03.2010
............................................ ТобІ.
Он старше ее. Намного. На очень много.
На душу, где нету места для новых виз.
На сына и дочь. На веру в себя и в бога.
На пули в спине. На взгляд, устремленный вниз.
На петли венков – на шее и на могилах.
На стебли проросшей истины в закромах
он старше ее. Он старше, чем все другие,
сидящие на соседних шести холмах
четвертого Рима. Старше чужих ошибок.
Он старше, чем самый долгий осенний стих.
И ей не страшны года за плечами, ибо
он взял их себе и будет их сам нести.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177245
дата надходження 13.03.2010
дата закладки 13.03.2010
Нереида не любит дождя,
Холодов, обжигающих плечи.
Но, за пасмурным небом следя,
Понимает, что солнце - далече.
Поднимается в воздух вода,
Чтоб на землю низвергнуться вскоре.
Нереида не любит, когда
Небо воду ворует у моря
И когда, за туман уходя,
Желтый диск на волнах не играет.
Нереида не любит дождя.
Сокрушается: “Лето украли”...
В глубину ее манят давно
Посейдона хрустальные своды.
Нереида уходит на дно
От противной ненастной погоды.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175182
дата надходження 03.03.2010
дата закладки 11.03.2010
1. Небесная Сербия
Все теперь позади – и казенный, удушливый воздух,
И железо дверей, и решетки, и суд палачей.
А Белград его ждет и глядит виновато на звезды,
И зовет его снова сквозь марево черных ночей.
Этот раненый город вздыхает, войну вспоминая.
Отражаются яркие звезды в холодной воде,
Уплывая сквозь Вечность – вперед, по теченью Дуная…
А Небесная Сербия – где-то на дальней звезде.
Он там, вроде бы, счастлив… Но вдруг, одолев расстоянья,
Зов Отчизны Земной до него донесется из тьмы.
И тогда его сердце пронзают такие страданья,
Пред которыми меркнут все муки гаагской тюрьмы.
2. Вы не плачьте, тюльпаны...
Вы не плачьте, тюльпаны Гааги, о Воине Света.
Лучше ярче цветите, а слезы ему не нужны.
Он ушел вместе с первым лучом рокового рассвета
И свободу обрел из прохладных ладоней весны.
А в тяжелые дни, по пути от тюрьмы к трибуналу,
Вы стремились в окошко машины к нему заглянуть.
О спасибо за то, что пылали цветением алым,
Чтоб хотя бы немного украсить мучительный путь.
Вы не плачьте о нем. Он вдали от гаагских туманов,
Средь Богов и Героев… А если в предательский час
Мы забудем его – вот тогда плачьте, плачьте, тюльпаны,
Об угасшем славянстве, о жалких, беспамятных нас.
3. Город Закатных Пожаров
Этот маленький город на юго-восток от Белграда,
Где качается липа, храня вековую печаль,
Стал последним этапом того, кто, сметая преграды,
Рвался к Солнцу Славянства – и гибель в бою повстречал.
Он сражался один, гордым мужеством мир поражая, -
Победитель неравной, невиданной прежде войны.
…Опускается вечер на Город Закатных Пожаров.
И ложится на улицы черная шаль тишины.
Этот маленький город застыл в олимпийском покое.
О судьба, разреши мне однажды добраться туда
И упасть на колени пред скромной могилой Героя,
И бесслезно скорбящим гранитом застыть навсегда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176685
дата надходження 11.03.2010
дата закладки 11.03.2010
Схотілося мені твоєї спраги
У сік березовий долить,
Засолодивши смак медами,
Відчути цю весняну мить.
Схотілося упасти в твоє небо,
Промінням стати у росі,
Джерельною водою в душу
Хлюпн́ути неосяжністю тобі.
7.03.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175978
дата надходження 07.03.2010
дата закладки 09.03.2010
Тремять на віршових шворках затерті ажурні рими -
інтимні і повсякденні, як випрані чорні стрінги.
І муза у довгій майці, нечесана і без гриму,
латає побиті міллю, залежані в снах сторінки.
А березень миє душі, зливаючи воду в місто.
Так мокро, що навіть вікна почАли вбирати весну:
і темні засохлі рами набухли, як бруньки листям,
і скло вже таке прозоре, що певно, от-от і скресне
і випустить пінні води текти по усіх квартирах,
зривати зі шворок дрантя, а з ним і самі вірьовки…
І муза покине шити свої старомодні діри
і рушить до перукарні і по веснянІ обновки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176078
дата надходження 08.03.2010
дата закладки 09.03.2010
О, виклик долі,
ці вуста!
Дві кварти меду —
тії очі…
Я пити буду повсякчас,
вдихати хміль,
ковтать наживку…
О, поклик сонця,
ці вуста!
Безмежний простір —
тії очі…
Летіти буду з віддаля,
зривати цвіт
п’янкий, пророчий…
О, поклик вітру,
ці вуста…
Наповнюй дотиком вітрила
зривай на шал,
знімай обновки…
Лети барвистим капелюшком,
залоскочи стрічками хмари
О, поклик серця, ці вуста…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176048
дата надходження 07.03.2010
дата закладки 08.03.2010
У великому морі —
Ти моє море —
Зіркою.
У великому небі—
Ти моє небо —
Зіркою.
У великому лісі —
Ти мої крони—
Мавкою.
У великому лузі —
Ти моя зелень —
Мавкою.
Досхочу,
донесхочу,
безтямно…
Витікаю із тебе річкою,
Пропливаю від дихання
хмаркою,
Пригортаюся ніжно
квіткою,
Серед зелені гріюся
звабою…
Досхочу,донесхочу безтямно,
безкінечно…
Красиво…
Барвисто…
Незвично…
Коханно…
Випливати на хвилі
рибкою,
Сонцем в небі тобі
співати,
Долоні зелені дощем
цілувати,
Приспати, заворожити,
затанцювати…
Досхочу,
донесхочу,
безтямно.
Безкінечно красиво...
Барвисто…
Незвично…
Коханно…
2005р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176051
дата надходження 07.03.2010
дата закладки 08.03.2010
А город, претворившись сказкой,
Растаял в зареве чернил.
И ангел крестики чертил,
Как звёзды…. И звучало: «Здравствуй
Тебе, обшарпанный и злой,
Тебе, прекрасный и глубокий…».
И прилипала ночь смолой
Без замечаний и упрёков.
Я не ходила по чужим,
Свои другим не оставляла…
А то, на чём вдвоём лежим, –
Всего верблюжье одеяло.
Вокруг ни звука! Не души…
Трава не дышит.… Вьются пряди…
И только скрип… Карандаши
Бумагу острым клювом гладят.
И спину выровняв, мосты
К утру сойдутся.… Побледнеют.
Застынут стены и холсты,
Как будто плакать не умеют…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175856
дата надходження 06.03.2010
дата закладки 07.03.2010
и хочется не покоя угнетающего,
а вот такой лунной прогулки. под облако
или на облако. или от облака…
побоку.
если захочется, всё сбудется.
выльюсь на улицу
воздухом или запахом.
радугой
изогнусь.
пятками
пробегусь
по небу.
проседью
облака или снега,
горечью
от того, что ты уехал,
откликаюсь
нитью рванной
зашиваю
парус.
и хочется лилового, лунного
морского, с волною, пеной,
и не спорить с древними рунами,
хочется обнять тебя первой
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174978
дата надходження 02.03.2010
дата закладки 04.03.2010
Доріжку дивну протоптав,
Міжзоряну далеку стер розлуку
І виринув! Перед очима став,
Неначе ангел, посланець кохання.
Зпрожогу кидаюсь на шию,
Стрибаючи, мов дзига коло тебе.
Спираючись на музу і натхнення
Донести у рядках і по-за ними
Свою одвічну і тривку любов
Тобі, мандрівнику, чи астронавту.
В обіймах причаїтись хоч на ганку,
Хоч на порозі, хоч між зір…
Щоб тільки впитися очима і до ранку
Не випускати рук і в решті-решт зомліть…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174953
дата надходження 02.03.2010
дата закладки 02.03.2010
Грайлива доріжка
вабила присмаком ночі.
Пестила дотиком
довгії коси беріз.
І губилась у хащах
дрібним і чудним вихилясом,
Сміючися, щоразу,
пірнала у місячні цятки.
А вони наполохані
розлітались пташками з-під ніг.
Шлях таємний
веде по воді, як по мосту,
Щоб на березі тому
Припасти до боку отави,
Розлягтись горілиць
і розкинувши руки спочити.
… Заведе тебе сон
до Морфея у гості.
Помандруєш у світ,
де ніколи іще не блукала
І не стомися зовсім,
і будеш щаслива
Вибігати на пагорб,
і пісню співать.
А на ранок росою
босоного вертатись додому,
Через грядку,
щоб мати не знала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174950
дата надходження 02.03.2010
дата закладки 02.03.2010
Дивись на мене крізь шибку, крізь час.
Дивися у слід крізь місто і люд.
До мене прилипни крильцем нічним,
Аркушем білим, соком поезій...
Розмерзнеться серце –
Наточиться шалу у вени.
Згадуй мене між рядків,
Читай між ударами пульсу,
Перепитуй чужих і своїх,
Вгадуй присутність у кожному русі...
Розмерзнеться серце –
Наточиться сонця, веснянок...
Вимальовуй, мов роспис наскальний,
Натхненно плекай, наче квітку,
Виводь пензлем знаки сокральні
На мові прадавніх гарячих вітрів...
Розмерзнеться серце –
Наточиться мирри і амбри,
Фіолетових снів на подушку суцвіття.
Припаде промінцем до затінку мрії
Зацілований ранок, розплетена хить,
Мов жарина,
Мов восковий накип
Залишить відбиток
На поверхні життя,
Як на лакових дошках старих секретерів,
І не зітруться часу печатки,
так і я не зійду із архівів і згадок...
27. 02. 2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174470
дата надходження 27.02.2010
дата закладки 02.03.2010
не ложится спать синее море.
я ловлю шум натянутых струн
или волн… или птиц… или лун…
только вОроны – верные воры
окружают и время крадут,
сны корявые пасть раскрывают,
обнажают костлявую память.
и в душе нарушают уют
строчки все норовят разбежаться
за волной… за струной… за луной…
моя память скулит за тобой.
но к ноге твоей сложно прижаться,
…хотя ей удается порой….
не ложись, не ложись, не ложись,
не бросай меня, синее море,
очень страшно споткнуться о жизнь
под огромною медной луною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174766
дата надходження 01.03.2010
дата закладки 01.03.2010
вчера меня околдовал
пушистый ангел. осмелела...
какая боль за мной летела
когда он имя называл
я торопилась
(второпях
так много можно не заметить
в обугленном свечами свете
при блеске колких слёз в глазах)
и я смирилась с суетой
его живого обнимала
закутав крылья в одеяло
я примеряла их порой
и понимала – велики
и не моё – чужое горе
сжимало нежные виски
и сердце обсыпало корью
вчера история болезни
(моя)
была завершена
и я рассудка лишена
мы пережили это вместе
а я его пережила…………
и только строчка убежала
как с ушка выскользнула нить
и глупо ангела винить
когда сама его позвала
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174860
дата надходження 01.03.2010
дата закладки 01.03.2010
Так много времени прошло, что кажется: отсчет пошел на жизни,
А с неба та же дождевая влага и все тот же предвесенний насморк
Тому, кто обязательно вернется, не нужно выдержки, чтоб на спор
Ждать заживления татуировок всех прошедших календарных чисел.
Так много времени прошло, что кажется: друг друга и не вспомним
По смутным сходствам жестов и отзвукам шагов на ржавой крыше
Тому, кто обязательно вернется, не нужно слишком много слышать,
Чтоб вдруг понять какою тишиной тот самый важный звук наполнен..
Тому, кто обязательно вернется..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173376
дата надходження 22.02.2010
дата закладки 27.02.2010
Цю відстань подолаю поцілунком,
Повітряним,беззвучним, невагомим...
Або смачним і соковитим у вуста
Солодким райським яблуком підлещусь...
Цю відстань подолаю промінцем.
Тендітним, теплим і мрійливим.
Накреслю траєкторію кохання,
Струснувши зорепад, мов груші...
Цю відстань подолаю вітерцем.
Привітним подихом духм’яним,
Пір’їнкою залоскочу я вушко,
Прилипну парашутиком кульбабки.
Цю відстань подолаю за секунду:
— Агов, не спати! - Сотня забаганок!
Тебе вкраду і зацілую, зваблю…
Я — Фея, Повітруля, Мавка...
2010-02-24
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173829
дата надходження 24.02.2010
дата закладки 24.02.2010
А квіти просто квітнуть
І не питають: "На що?"
І Бог дарує день нам
Не гірший, і не кращий,
Лиш ми його "фарбуєм"
В добро, а чи страждання,
І квіти свої творим,
Шляхом йдучи пізнання.
21.01.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167452
дата надходження 21.01.2010
дата закладки 24.02.2010
Этот черный октябрь по квадратику рыжим залатан, в каждый вписано слово, с которого нужно начать...
Будто кто-то, одернув широкие полы халата, дернул чашечку кофе и резко нажал на рычаг...
И в каком-то непрошенном все наконец закрутилось до вот той шестеренки, ну, помнишь, в четвертом ряду?
Что-то в том тридевятом пропахло зловонным этилом... до удушья... до надписи справа "Имейте ввиду" -
чтоб нажать на какую-то кнопку и все по-другому в этом терпком тягучем "внутри" у меня и у всех...
Чтобы небо во сне перестало глотаться знакомым и каким-то несладким, до боли фальшивым, гляссе...
Чтоб усталые рыжие лисы не падали с крыши, обреченно врезаясь в асфальт, стаей рухнувших вниз...
Бога видел во сне своем, маленьким мальчиком, Кришна,
Разрывающий губы варганом...
По нервам...
На бис...
Blacksymphony, 'rewind'
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112150
дата надходження 16.01.2009
дата закладки 24.02.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.02.2010
Она смотрит на мамины платья, развешанные на веревке,
Супится, головой качает, по-детски выводит бровкой
Какие-то тайные знаки на хинди и суахили.
Ботиночки будто бахилы, надетые не по росту
и не по ее размеру
Выглаживают песок...
Внутри они держат Веру -
маленькую, испуганную, сжавшуюся в клубок.
У Веры под сердцем Бог,
Но Веру закрыли в горнице, повесив на дверь замок
И холод уснул уставшей собакой у Вериных голых ног...
Пустоты вокруг и статика
и стены пускают ток
И погнуты пяткой задники
И тянется вязкий смог
вокруг бесконечным сном...
Она открывает створочки, пускает погоду в дом
И все эти реки быстрые зажатые подо льдом
И всю эту зиму снежную, и весь этот белый ком,
уснувший в дверных проёмах злых и рвущийся на балкон...
Так легче дышать, так дышится, так выдох на раз, два, три,
Так словно растет и пыжится душа у нее внутри
И что-то еще похожее на ураган Катрин
Вот-вот разорвется в дребезги, вот-вот разобьется шов,
Но ей до мурашек весело, до коликов хорошо...
Еще, ну, еще, пожалуйста, ты слишишь меня? Еще...
И тот, кто тугие винтики вкрутил в эту карусель,
Сжимает в ладонях меч свой каленый, который над ней висел,
И вдруг отпускает боль ее из душеньки насовсем...
Она не жила, ведь в сущности, чтоб резать над ней мосты...
Не бойся сейчас, хороший мой, крепки у мостов винты
И руки, которые держат меч, бывает не целят в грудь.
Будь с ней сейчас, хороший мой, будь, слышишь? Просто будь.
И мамины платья свисают как дождик на высохших маленьких елках
Их нельзя шевелить и только,
а не то пойдет настоящий дождь...
Да и мама все время кричит «не трожь. И что ты все время пьешь?
Смотри у тебя под глазами ночь, а в пальцах сплошная дрожь...
Не трожь!»
Бежать бы отсюда, бежать, бежать. И Вера ладонями трогает пол,
И кажется где-то за стенками мира все поезда бессрочно идут в депо.
И досками наглухо стянут квадрат, что кажется был окном,
И плачет в углу от бессильного страха Верин придуманный гном.
И тает, становится паутиной, цепляется за каркас двери
и исчезает в нем...
У рук есть одно неподкупное свойство — светиться внутри теплом.
Она прижимается к этим рукам своим внутривенным льдом,
И также отчаянно тает вся, как будто бы тоже гном,
только она настоящая... Живая... потрогай сам...
И птицы живут на ее ресницах и ток пробегает по волосам...
А то, что болит у нее внутри — читай по большим глазам.
Но если сейчас ты ее предашь, и станешь дурной змеей,
Она ведь тебя однажды настигнет
и выжмет до полика по газам...
и ты истечешься бессмысленным ядом в кипящий ее казан.
Ну, правда, хороший, предатели — змеи. Им место...
подумай сам.
Ты просто живи в ней отчаянным сердцем
И бейся за сотни сердец,
в ее кораблях и моторах инерций -
Как в книжках счастливых детств —
Сто тысяч вагонов и двести тележек
отборных сказочных дверц.
Веревки по ветру хвостатыми птицами,
Платья по полу цветными лисицами,
по коридорам весна...
Удочки к небушку тянутся лескою,
быть тебе, девочка, значит невестою,
Пишет стихами блесна...
И Верины окна уже не забиты, ни досками, ни зимой
На Вериных пальцах шифрами светятся буковки важного «мой»...
И там, где каркасные черные двери входили в пустоты снегов,
На стылых порогах всех Вериных горниц, отныне живет Любовь.
И тот, кто тугие винтики вкрутил в этот странный мир,
И каждую божью пятницу смотрит прямой эфир,
Все, знай себе улыбается и цедит свой крепкий чай -
У каждого божьего механизма есть дырочка для ключа...
Blacksymphony, 'rewind'
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170493
дата надходження 07.02.2010
дата закладки 20.02.2010
Прячет ночь грехи чужие
В одеяле снов
Вижу вновь глаза пустые
- это Нелюбовь.
В мраке страсти тонут ночи
в полутемноте.
И как яд вина бокалы
Мы на высоте.
Дым сигарний затанцует
вдоль двух наших тел.
Я исполню этой ночью
Всё что ты хотел.
Лунный свет поманит снова
на тропу свою.
Спрячет ночь под одеяло
Нелюбовь твою.
Вспишка искры ночью серой
Обожгла меня.
я как бабочка ночная
В пламени огня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172357
дата надходження 17.02.2010
дата закладки 19.02.2010
легче всего – повесится.
куда сложнее - ждать.
идти по вонючей лестнице,
делить с медвежонком кровать.
из форточки ветер ласковый.
урчанье холодных труб.
лечиться до одури сказками,
и шепотом влажных губ.
а мне бы весны дыхание,
и первой грозы накал.
исполнить одно желание,
в которое ты попал.
на ощупь тебя выискивать,
по запахам, по стихам.
я чувствую… близок, близко ты,
и я никому не отдам
молчание, что священное,
касания, что запрет.
одно у меня вдохновение,
другого такого нет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172538
дата надходження 18.02.2010
дата закладки 19.02.2010
От весны полжизни отмерю я…
Ветер, вёслами сумрак греби
По сибирской сонной артерии –
По изгибам уставшей Оби…
Полумесяц обугленный тает
На сплетении звёздных теней…
Из нетронутой чаши Алтая
Вытекает отвар моих дней…
Лижет дождь предрассветные раны,
Гнут колени тугие мосты…
Ну а я под весенним туманом
Захлебнусь от своей пустоты…
Бродят тучи в небесной темнице,
Там, где месяц был накрепко вшит…
Одного я хочу… заблудиться
В глубине твоей терпкой души…
18 февраля 2010
перевод Петра Кравчины на украинский
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273812
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172612
дата надходження 18.02.2010
дата закладки 18.02.2010
Даже если не сдюжим, февраль нам подскажет расползшимся швом сердечным
Направленье стекающих капель прошлого в настоящее..
Этот лед, заточивший о нежные спины стрелы временной наконечник,
Оцарапал по самое "Хватит!", до вскрытия кровоточащих
ранних ран.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172252
дата надходження 16.02.2010
дата закладки 18.02.2010
Почему мы расстались? конечно же, "почему".
Чтобы я из тебя как паук не тянула соки,
Чтоб однажды с утра зашнуровывая кроссовки
Не ушла от тебя на какую-нибудь войну,
Не захлопнула двери,оставив внутри ключи,
Расписание пар и карманы... зачем карманы
Человеку, который всю жизнь сам себя учил:
не таскаться ни с чем по утрам и не строить планы...
Чтобы ты меня помнил несломанной и живой,
А не в тысячный раз перечиненной идиотом,
Чтобы я уходя понимала, что будет кто-то...
Есть такие - привыкшие всех заменять собой...
Почему мы расстались? Я больше тебя не ем.
Я не ем, черт возьми, то что мной насквозь пропиталось!
Ведь однажды, когда я растаю, ты станешь всем,
Вдруг окажешься всем...что после меня осталось...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171658
дата надходження 13.02.2010
дата закладки 17.02.2010
Небо порезалось острым осколком света.
Видно, серьезно – все облака в закате.
Тут же сбежались тени давать советы
и затыкать порезы воздушной ватой
с перекисью растаявших очертаний
тонкой границы между зимой и ночью.
Небо сжимает зубы, но из гортани
рвется наружу ветер, январский очень…
Рану зашьют под утро и перевяжут.
Где-то вдали вчерашний блеснет осколок.
Станет немного легче. Возможно даже
зубы-тиски удержат утробный холод…
Выброшенная вата свисает с веток.
Все обошлось, но говоря откровенно,
надо поосторожней с разбитым светом:
можно порезать кожу, а можно – вены.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166745
дата надходження 17.01.2010
дата закладки 15.02.2010
Если ты обо мне забываешь порой, я этому даже рада;
я теряюсь, когда ты находишь окно и смотришь на облик мой зыбкий…
Мы с тобой ведь с настолько далеких миров! Мы дальше, чем рай от ада!..
Только вот в измерении все же одном, и даже в единой улыбке…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166741
дата надходження 17.01.2010
дата закладки 15.02.2010
Бурштин найщірішого сонця
Амулетом сколихує пам’ять
На шиї тонкій і тендітній.
Таїну розголошує Всесвіт
Прочитану в знаках магічних
На стінах печери вогкої,
В яку просковзнув твій промінчик,
Щоб наповнити змістом склепіння.
Він роздмухував ватру крилату,
Щоб зігріти чарівний кристал.
І вражав своїм танцем відвертим
Беручи смолоскип,
Протискався все глибше
І на русло натрапив
Золотої, п’янкої спокуси.
Вирувала стихія
Вщерть наповнена смаком
Еліксиру із Сонця й Кохання…
Підломились мандрівнику ноги
І він дякував Богу сердечно
За даровану мить насолоди,
Та волів догоріти і воском
Розтектися і злитись з потоком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171943
дата надходження 14.02.2010
дата закладки 15.02.2010
-Де носить вітер твою пісню?
-Там де жагучі, пристрасні вуста
Благають визволить стихію
Вогню придивного життя,
Щоб вир сподіваного шалу
В танок закручував спокусу...
Там лиш на вічність пригорнуся,
Забудуся...
І помандрую у реальність
Твого палкого пожадання,
Чи у Рай...
-Де носить вітер твою думку?
- Там, де мелодія вже рухає вустами,
Де дихання сплітається в клубок,
Передбачаючи блискуче розв’язання...
В якому: «Ти» плюс «Я» – КОХАННЯ,
Обмежене просторами пізнання...
Там, де на вічність пригорнуся,
Забудуся...
І помандрую у реальність
В собі з собою поєднання,
Чи у Рай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171762
дата надходження 14.02.2010
дата закладки 15.02.2010
ты как-то странно говоришь о жизни -
не спрашивай, я не знаю в чем дело...
просто мне чужды высокие мысли
когда от боли бьет дрожью тело
мне нелегко заснуть, а на утро
не хочется вновь просыпаться
я не всегда поступаю мудро
но так мало причин остаться...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171563
дата надходження 13.02.2010
дата закладки 13.02.2010
Я іду навмання, лиш за голосом серця,
Що веде по стежках, досі ще незбагнених.
Чародійка-весна відімкне усі дверця
І тебе підштовхне у обійми до мене.
В глибині мого серця вирують пожари
І весняні дощі не підвладні над ними.
Не могла надто довго знайти собі пару
І втомилась душа рахувати лиш зими.
У обіймах твоїх я знайду порятунок
Від минулих трагедій, турбот і від болю.
З нетерпінням чекаю на твій поцілунок
І бажання ледь стримую - рвуться на волю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171653
дата надходження 13.02.2010
дата закладки 13.02.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.02.2010
«А я заболела» – «Я знаю» – «Откуда?» -
«Из выпуска утренних туч» -
«Что пишут?» – « ”ЧП: воспалился рассудок -
пытался поджечь пустоту”.
Приехал помочь» – «Потушить?» – нити смеха
накаливаются в глазах.
«Взорвать!» – «Что, рассудок? Ты поздно приехал» -
«Ну хватит тебе, стрекоза!
Иди-ка ложись, я укутаю чудом
твой сиплый простуженный сон.
Подам тебе сказку на солнечном блюде,
под соусом лета…» - «Гарсон!
А к сказке еще и бокальчик историй
о землях, где нет пустоты…
А блюдо – с каемочкой синего моря,
и соус такой остроты,
который отрежет февраль, что тоскою
привязан к рассудку…» - «Бегу!»
…И я засыпаю, укрывшись покоем
на розовом бархате губ…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171011
дата надходження 10.02.2010
дата закладки 13.02.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.02.2010
Карантины моих миров никому не нужных,
Переписки твои под грифом: не в птицах счастье,
Вдохновенные лица друзей и пустых подружек.
Ты идёшь воевать, я как прежде хочу общаться.
И такая тюрьма вне тебя и твоих «не текстов»,
А с тобой, почему то по - зимнему откровенно.
Я впадаю, как дура, в своё неземное детство
И прошу: подари мне ключи от твоей вселенной.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169951
дата надходження 05.02.2010
дата закладки 10.02.2010
Никому не рассказывай, где я живу,
а иначе, иначе о нас все узнают.
Мой спасательный дом до сих пор на плаву,
и хранят его верные мне самураи.
Никому не рассказывай сколько имён
я храню в сундуках и карманах чердачных,
Потому что иначе спасательный дом
разберут и никто о тебе не заплачет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170308
дата надходження 06.02.2010
дата закладки 09.02.2010
Остаётся в пространстве огромная дырка от бублика,
я смотрю сквозь неё на другие миры по касательной.
Там и цирк, и кино, и смеётся почтенная публика,
и торгуют своими телами предприниматели.
Добрый вечер, мои не родные, мои психотропные!
Как там выручка, есть изменения в аттракционах?
Мне ответят из бубличной дырки: "Всю выручку прОпили,
а ещё из вольера сбежал черно-бурый слонёнок.
Убедительно просим: а вдруг вы слонёнка заметите -
не стреляйте - он тварь неразумная, нам позвоните,
и тогда непременно из бубличной дырки по лестнице
к Вам немедленно спустится добрый и мудрый Спаситель".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170283
дата надходження 06.02.2010
дата закладки 09.02.2010
Страшно, когда тебя вытаскивают из пыльной коробки,
бьют по лицу наотмашь деревянной ладошкой.
Ты не кричишь, а просишь так громко не хлопать,
и от волнения плачешь и смотришь в окошко.
Глупо, когда вокруг тебя одни человечки
что - то вопят о равенстве, но больше о братстве.
Ты забываешь главное, да что там о вечном,
и начинаешь громко безумно смеяться…
Впрочем, какая разница коробка – квартира,
ноги несут – не вынесут, а нужно, Бог в помощь.
Ты выбираешь небо над собственным миром,
и повторяешь имя, которое помнишь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170514
дата надходження 08.02.2010
дата закладки 09.02.2010
Правило дурочки два: не спеши, молчи.
Письма, как мёртвые рыбки лежат в реке.
Души, тела откровенно теперь ничьи,
впрочем, потом привыкнем без душ и тел.
К выходу, к выбору, к небу пешком ползком,
легче -не легче, в толпе каждый сам пастух.
Дурочка смотрит на спины своих врагов
и повторяет молитвы земные вслух,
и открывает глаза на свои грехи:
Господи, дай мне силы убить стихи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170581
дата надходження 08.02.2010
дата закладки 09.02.2010
ПОСЛУШАЙ, просто живи!
Какая разница, почему и с кем?
Просто живи! Это моё желание
Прихоть моя и вольная воля!
Наизнос живи до глубокой старости
Хочешь, розовым кустом,
Нет – перекати-полем,
Домоседом, странником,
Иноком, учителем средней школы,
Нищим, судовладельцем,
Магнатом, или уборщиком,
Расщепляй урановый атом,
Будь столяром, клерком, стекольщиком,
Рыцарем в средневековых латах…
Главное – быть счастливым,
Вот и все, что для жизни надо.
Счастливым поэтом, артистом, извозчиком,
Мастером третьей смены –
Какая разница кем, если любят любимые?!
У счастья уроков нет, случаются перемены
Грозами в радужной оболочке
Таких разноцветных глаз!
И Диоген развернется в бочке,
Чтобы сказать о нас:
«Посмевший счастью мешать – забил на себя!
Точка». Его последняя строчка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170400
дата надходження 07.02.2010
дата закладки 07.02.2010
Балет! – Смятение, восторг,
Феерия и волшебство!
Страдания неслышный вздох,
Любви счастливой торжество!
Изящность линий, простота
И откровенность танца,
И искромётность мастерства,
И буйство красок, глянца.
Изящный шеи поворот,
Воздушных, нежных рук полёт,
Стремленье ввысь – прыжок, батман
И невесомости дурман.
За глянцем – чёрно-белый труд,
Изнеможенья тяжкий груз,
Но впереди блаженство –
Стремленье к совершенству!
И сцена в отблесках огней –
Феерия и волшебство!
Искусства тонкого елей –
Балета чудо, торжество!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147863
дата надходження 01.10.2009
дата закладки 07.02.2010
Просто мне холодно, слышишь, мне холодно,
Ветер звенит в свой растрепанный колокол,
Сердце стучит перепуганным молотом,
Холодно, Холодно, Холодно, Холодно
Пишут озябшие кончики пальцев...
Просто мне кажется, слышишь, мне кажется -
Ночь караул отпускает свой пажеский,
Звезды в дороги вот-вот и завяжутся...
Утро в ладонях сиреневой кашицей -
Просится жить во мне, быть постояльцем...
Просто я вязну здесь, слышишь, я мокну здесь,
В этом размеренном, чертовом Окленде,
В этой пустой и потерянной комнате,
В месте, где нами на нити слов порван день
И со всей дури намотан на пяльцы...
Ты приходи ко мне или сойду с ума...
И оставайся...
Blacksymphony, 'rewind'
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137577
дата надходження 15.07.2009
дата закладки 07.02.2010
прости меня
я не хотела быть резкой
я не хотела тебя ранить
я вообще боюсь ран
особенно твоих...
ты ведь знаешь,
на самом деле я очень мягкая
как сентябрьская соленая волна
можно даже и без "как"
так даже вернее
ведь ты же из сентября
а я - из тебя
ты знаешь...
а еще ты наверное знаешь
что возле меня
как впрочем и возле других
теплых волн
всегда много отдыхающих
и обычно не просто возле
ведь быть на волне
а иногда и под волной
гораздо интереснее
они резвятся
расслабляются
наслаждаются
кто как
кто чем
пока есть время
и пока есть волна
а когда время уходит
зачастую вместе с волной
отдыхающие уходят тоже
но после них
всегда
много чего остается
всякий мусор
осколки
прозрачного неба
ошметки
обещаний
и написанных позже
писем
обрубленные концы
и обломки самих отдыхающих
вот они-то и самые острые
вот они-то тебя и ранят
не я
но прости меня
за то
что я не успеваю вовремя отойти
отбросить их назад
и вглубь
в авгрусть…
прости
я исправлюсь
если ты мне в этом поможешь
если ты меня настроишь
на меня же.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170285
дата надходження 06.02.2010
дата закладки 07.02.2010
Я замикаюсь в люстерку і тьмяною тишею
всі відображення ізсередИни завішую.
Стукаєш в темряву - тріскає, в тріщини стукаєш:
"Досить уже прикидатись поганою сукою!"…
Я перепрошую, любий мій, я перепрошую,
в мене - ні сил, ні сміливості бути хорошою,
бути не сукою, бути і не прикидатися…
Іній міняю на сніг, а копита на ратиці.
В межах досяжності - зона ураження відчаєм.
Ніч мене ранить, лікуючий ранок пригнічує.
Пальцями страху, холодними і заскорузлими
я розірвала усі незав"язані вузлики.
Я почала листуватися просто конвертами.
Знаєш, я певно втомилася бути відвертою.
Я повернула на стежку грунтов(н)ого відступу...
…Стукаєш в темряву і намагаєшся приступом
взяти мою глухоту: " Зрозумій ти, що стежка та -
більше аніж непридатна для "просто повештатись"!
Там же на кожному кроці безвиході вириті!"...
.............................................................................
Я розумію... тому і стараюсь повірити
в тебе... А вийде – то й з сЕбе зніму застереження.
Доки не пізно... Бо в нас навіть вічність обмежена...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170286
дата надходження 06.02.2010
дата закладки 06.02.2010
ти відчуваєш наскільки загусло повітря?
це вже не ми це воно стало дихати нами
час переходить у градуси відстань у літри
формули різні але результати ті самі
бачиш зима вже дісталася навіть до страху
він замерзає і репає по вертикалі
тріщини ріжуть зап"ястя - та ну його нахуй! -
ми ж навіть власної крові уже не злякались
ми вже давно розучилися жити як треба
може і добре бо нам все одно не вдавалось
ми не шукаєм ключів ми формуємо ребус
тільки зима нас уже наперед розгадала
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169757
дата надходження 03.02.2010
дата закладки 06.02.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2010
Давай остановимся. Слышишь? Так надо. Давай?
Покурим пока, перехватим в кафе бутербродов…
Я слышу, как рядом срываются с места слова
и сходят лавиной с ума… А моя голова,
она ведь из той же безудержной снежной породы.
Мы так оторвались от времени и остальных,
что уровень грез подошел к болевому порогу.
Давай остановимся и подождем до весны:
небесные ЖЭКи работают хуже земных,
а скользкая крыша опаснее скользкой дороги.
Давай остано… Ты спешишь? А куда ты спешишь?
Вот в том-то и дело, что цель, как всегда, непонятна…
Смотри, мы с тобою уже на границе души,
а что там за ней – неизвестно. И надо решить:
идти нам туда или все же вернуться обратно?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169904
дата надходження 04.02.2010
дата закладки 06.02.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.02.2010
Мир опустел. Чужими стали руки.
Застыли фразы. Сердца стук затих.
Исчезли даже утренние звуки...
В душе остался только этот стих.
Любовь была. Прошла. Что удивляться?
И не знобит при имени твоем.
Ты не умеешь даже расставаться -
Все мысли были только о своем.
Ты позабыл, как мы с тобой мечтали...
А помнишь самый первый раз
Мы на ромашке вместе погадали?
В любви клялись... Я помню, как сейчас.
Любовь, любовь... Я даже не успела
Себя узнать, с тобою стать на "ты"
Я в расставаньи быстро повзрослела.
Забыла грезы, детские мечты.
Но никуда мне от любви не деться.
Глаза закрою - вот твои глаза.
Вот руки... Снова бьется сердце...
А вот слеза. Счастливая слеза.
Теперь никто мне жизнь не одурманит.
Я знаю - счастье есть. Оно одно.
Оно мое! И больше не обманет,
С любовью постучит ко мне в окно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169162
дата надходження 31.01.2010
дата закладки 02.02.2010
...Убита Я, тобой, мой тёмный принц,
бездушно-ледяным, неясным взглядом.
Упоена твоим любовным ядом.
Перед мерцаньем сотен жалких лиц...
***
Я (Ты) агрессивен и бездушен,
меня дразнит твой страстный вид!
Покой давно тобой нарушен,
Вулкан бурлит и перелит...
...оцепенением по венам,
ты Ад и Рай в крови моей,
всё тот же страх, и страсть на теле,
огонь, и таинство речей.
Ты перешла свои границы.
Границы - лезвия любви,
Остались только клинья - спицы
И пепелящие огни!
Среди оваций, шума в зале,
поднята с лезвием рука,
- зачем же ты меня оставил?
- Вернись назад! Убей меня!
Пусть лучше, - стань моим Орфеем,
моим Ромео, Демон, - Нет!
И вновь любовь мою рассеял,
прожекторов лиловый свет.
Стальные цепи разорвутся.
Двух демонов в огне не слить!
Они никак не уживутся!
Тебя я вынужден убить!
Возьми же всю меня, и может,
Бокал наполни темноте,
И сердце тоже...
- хоть давно уж,
оно пренадлежит тебе.
Пренадлежит... танцуй... танцуем...
а ты учил меня летать.
Лишь на последок поцелуем
дай наши души обвенчать.
Несли цветы...
встрявали в кожу
мою проклятые шипы...
И ты останешься
быть может...
Останусь я.
А ты иди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169333
дата надходження 01.02.2010
дата закладки 02.02.2010
Білі ведмеді сплять під дверима,
Підпираючи спинами мить.
Самотньо блука простонеба
Місто моє.А може вже спить...
Розшифровую знаки магічні-
Хтось автограф залишив на склі...
Самотність гризе, ніби мишка
Торішній запас у норі...
Ніби жарт, розсипаються іскри
Від чужих цигарок …
Зваблює спогад до «Блюзу» погрітись…
Втекти від думок.
…Сальвадорівські хтиві замети
Дружньо обмацують приспане місто...
В ніч вдивляються вікна-паєтки...
Метеликів зграя під комір налізла…
Білі ведмеді вартують самотність -
Зухвало вляглися, мов вдома…
Міх розідер небесний мірошник
Танцює, мов п’яний, невтомно.
29. 01. 2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168881
дата надходження 29.01.2010
дата закладки 30.01.2010
С глазами и мечтами нараспашку, вся из себя такая симпатичная,
в коротенькой поношенной рубашке, в которой, говорят, я родилась,
иду я то ли к черту, то ли к богу, а то ли… в общем, что-то неприличное, давно уже забытой мной дорогой и по неведомым пока еще делам...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168686
дата надходження 28.01.2010
дата закладки 29.01.2010
А знаєш, шукати марно
любов у вчорашних мріях.
Ти був до нудоти гарним,
а я - мов стара повія.
Ти знав як потрібно жити,
я ж вічно боялась смерті.
Ти дам підкоряв на Криті,
я сльози ковтала в Перті.
Тобі всього світу мало,
мені ж забагато волі...
А знаєш, я завжди знала:
ти - вибрик моєї долі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168150
дата надходження 25.01.2010
дата закладки 28.01.2010
Занурююся...
Глибина.
Я - Море.
Я - Душа.
Безмежність.
Влада над собою.
Політ.
Падіння.
Воля.
Вдома.
І тепло, як ніколи!!!
Втома...
Злови!
Вгамуй!
Згадай!
Прийми...
Я - Рай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168147
дата надходження 25.01.2010
дата закладки 28.01.2010
она всегда считала, что это очень опасно:
ходить по ночам в гости, носить яркие вещи,
злоупотреблять алкоголем, есть ложкой масло,
запоминать сны, а вдруг окажется вещим?
она называла свой дом надёжной родной ямой,
в которой было уютно и в тоже время тошно.
на стенах ямы висели большие оконные рамы
с портретами настоящего, будущего и прошлого…
а с неба летели чаинки, с неба летели плакаты.
пахло дождём и серой, пахло земным воздухом.
она затыкала уши и вслух читала Сократа.
лучшие собеседники – умершие философы
смотрели с книжных обложек, молча снимали шляпы,
затем съедали шляпы и важно друг другу кивали.
за стенами ямы темнело, и кто-то опять плакал,
рассматривая сквозь окна обои в её спальне.
она не спеша надевала платье жёлтого цвета,
хотя вообще не любила режущий глаз жёлтый.
все книги были прочитаны, все песни давно отпеты.
она выходила из дому и шла как всегда…к чёрту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127201
дата надходження 22.04.2009
дата закладки 27.01.2010
Посвящается О., А. которой, ей больше не МЧ
Вот стоя на кончиках пальцев и вертят земную ось,
Привязаны нити к солнцу — ты дернешь, оно взлетит
Мон шеры не рушат основы — нагуливают аппетит
Время же без остановки проходит сквозь них. Насквозь.
В потерянном мире внутреннем искрятся рисунки вен,
По венам течет душа и впадает в сердечный ритм -
Вчера было очень блюзовым, а сегодня пусть будет бит,
Вот и Мон шеры строятся звонить в городской Биг Бен.
Полсотни окурков сбиты и ночь катится под прицел,
Мон шеры уходят тропами, путаются в следах.
Отстреливают последние...
….........................................ты рвешься в холодный седан,
Жмешь на тугие педали и радуешься, что цел.
Мон шеры уходят тропами. Стараются чтоб без сцен.
Blacksymphony, 'rewind'
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148829
дата надходження 07.10.2009
дата закладки 27.01.2010
(Чувства на лезвиях молний)
Здравствуйте, я прохожий, сидящий по правую сторону в вашей маршрутке,
Я работаю общим фоном, служу черно-белой картинкой, оператором, мотающим сутки
как бобины выцветших кинопленок на глазах изумленной толпы. Полусонный
дворник в старых синих кальсонах поверх новых красивых джинсов
Притворяется выцветшим летом. И по-моему зовут его Винсент,
а вовсе не Эдом,
хотя,всем наплевать на имя и они забывают об этом...
Каждое божье утро он метет эти сорные кучи,
словно в них спрятан чудо-ларчик,
в нем кукушка, в кукушке мячик,
а в мяче том сто тысяч крон.
Внутрь заглянешь и слышишь звон.
Я не плачу. Нет, редко плачу, но в маршруточных грязных окнах моих слез никогда не видно.
Там ведь время ползет повидлом
по железным краям и кантам,
притворяясь унылым бантом на
косичке соседки справа.
Солнце чистит свои оправы,
Тает утро в кастрюле ночи.
Я читаю чужой подстрочник
на затылках влюбленных в сны
и подстрочник ведет то в топи, то по тропам идет лесным,
будто он заводной солдатик - чуть подкрутишь и станет петь.
Рифма тонет всегда в толпе,
а солдатик рукой зацепит и, глядишь, она зацветет...
Я прохожий сидящий рядом. Я молчу и считаю сосны
и разметку, что шелкопрядом из асфальтов свивает кокон.
Столько зим уже високосный!
Столько лет он ложится в руки всем, кто едет, сидит и ходит,
То заводит свой пароходик, то летает, то хороводит...
Сколько снов он собой завесил не успевших сорваться с окон -
Бесконечный и непреклонный словно холод твоих ладоней.
Реки весен текут в поддоне,
что стоит под твоею крышей.
Но туда все пути размыло, компас врет,что левей и выше,
а на самом тебя там нет...
И война, что идет во мне
отражается только в лунах, что с рассветом уходят в сны.
Я прохожий, меня не видно между пальцев твоей весны.
Blacksymphony, 'rewind'
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167549
дата надходження 22.01.2010
дата закладки 27.01.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.01.2010
Оставь мне лимонную дольку луны,
Хотя бы во имя кислящего лета...
(Залитые соком
У края стены
Одни
Продавали к июлю билеты).
Теперь уже сладко. Глотаю февраль.
Слижи эти капли - невмочь задохнуться.
(Целебные травы,
Минорный хрусталь,
Прыжок -
И рассыпались желтые блюдца).
Все липкое. Липнет седая печаль.
Но в лёд. Зарастают сомнения тропы.
Вне скобок.
Луна уже падает в чай.
Улыбка.
И я - целовать ЕГО стопы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163351
дата надходження 28.12.2009
дата закладки 26.01.2010
__________________________________ Ф. и Д.
Твое темное Я не морским узлом на моей душе,
Это просто царапина сердца, и то бескровная,
Непрестанно роняя слова на пустом этаже,
Разбиваемся в дождь, новогодне-чужие-бездомные.
Вот и здесь: выключайте свет, закрывайте нас -
Начинается шоу полуночных душе-прибоев.
Я молчу и мечтаю в глазах твоих видеть джаз,
А они замирают в истоме готической боли.
Ничего, эта ночь прекрасна, пусть даже так.
Его светлое Я обливает теплом и течет по улыбке,
Он безудержно хочет поймать мой блуждающий взгляд,
Я опять выскользаю из рук, как волнистая рыбка.
Никогда. Не хотелось глотнуть этих терпких вин,
Как сейчас - в голове фотографии их портретов.
Только свет, поднимающий воду из самых глубин...
Счастье слез.
Я свободна.
И в мусор билеты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164922
дата надходження 08.01.2010
дата закладки 25.01.2010
Знову малює картини кохання
і співає прозорий струмок,
до нас стукає тінь сподівання,
ніжне плетиво кращих думок.
І ми віримо в казку, мов діти,
обіймає нас ніжно серпанок,
і так хочеться просто радіти,
відчувати на серці світанок…
І, можливо, це про́сте бажання –
лиш ілюзія та дивний сон,
але вірю: то стукає кохання
нашими серцями в унісон…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166511
дата надходження 16.01.2010
дата закладки 25.01.2010
Меня нашли застреленной из пальца,
разбитой в дребезги.
Дрожащей от холода,курящей прелести,
на бледной поверхности стрелочки героина,
а внизу холодный асфальт Берлина...
Меня порезали вороньим пёрышком,
на ржавых рельсиках.
А мой бог пил портвейн и ел персики
на бледной поверхности,обезумевший город.
Что внутри что снаружи - духовный голод.
Меня избили с перепиленными венами,
из-за злости и верности,
маниакально-убийственной умственной зрелости,
на бледной поверхности...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167752
дата надходження 23.01.2010
дата закладки 24.01.2010
в бездонному безмежжі слів
чуттям роззеленілись весни
у вогнику затишшя снів
надії стомлені воскресли
у звуках вічності октав
і на життєвих перевалах:
– як довго я тебе шукав
– як довго я тебе чекала
Фото:
www.liveinternet.ru
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167676
дата надходження 23.01.2010
дата закладки 23.01.2010
Я считаю часы у иконы оконной.
Этой ночью ловцы переходят границы.
Их задача найти и прикончить дракона,
а моя, в ожидание, Богу молиться.
Попытаться бежать - часовые не дремлют.
Их глаза выжигают движенье любое,
их глаза растворяют бетонные стены,
их глаза…как всегда голодны перед боем.
Не темно, не светло, никаких ощущений,
просто будет, что будет, чуть выше, чуть ниже...
Эта ночь может стать для кого-то последней ,
Я считаю часы, для того что бы выжить.
Стук в дверь на пороге лес:
- У тебя кто нибудь есть?
- у меня кто – нибудь есть.
- а меня только что подожгли,
У меня нет воды внутри,
помоги мне трава болит…
Бегу за живой водой,
Не с этой ноги, с той,
У меня есть кто - нибудь ЖИВОЙ?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166981
дата надходження 19.01.2010
дата закладки 22.01.2010
какая важность,
что мир метелит?..
ведь нет морали
для двух в постели,
ведь если счастливы,
значит - правы:
два камня дивных
в одной оправе...
img0.liveinternet.ru/.../
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166528
дата надходження 16.01.2010
дата закладки 17.01.2010
ОСТОРОЖНО! ненормативная лексика!
Заебали уже маразмами
телевизор, fm, интернет!
Состоянье шизЫ - заразное
и кругом то отсос, то минЕт!
Предстоящие скоро выборы
опускаются ниже печени.
Ну, а в списках - одни лишь пидоры,
что "зелёными" обезпечены.
Я хуярил бы их кастетами
и крутил бы в бараний рог,
чтобы в морг их свезли каретами,
чтобы чистым был наш порог.
Мы сыты уже их обманами,
конвульсивностью их конечностей,
пусть считают нас всех баранами,
мы упрямы в пределах вечности.
Не ведитесь же вы, сердешные,
на такой лоховской развод!
Позабудьте про трусость грешную
и поставьте ружьё на взвод!
Снова всем нам сулят обещания,
что похожи на плод фантазии,
только всё это - чревовещания
от Америки до Евразии!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160127
дата надходження 09.12.2009
дата закладки 17.01.2010
Я порою сей мир не приемлю
И хочу улететь где-то в даль,
Распушиться в тайге дикой елью,
Будто вовсе я здесь не бывал,
Все забыть, убежать, оторваться,
Колоском раствориться во ржи,
Перестать для всех добрым казаться
В этой призрачной жизненной лжи,
Позабыть все душевные боли,
Я ночами не сплю, я иду
Перестать исполнять эти роли,
Что придуманы кем-то в бреду!
Окружили, вцепились и режут
Душу ржавым зубастым ножом,
По вискам бьет их зависти скрежет
И въезжает в мозги сапогом!
Ну не могут они так спокойно
Наблюдать, что есть в мире Любовь,
Червяками пытаются гнойно
Просочиться сквозь вены мне в кровь
Но не выйдет, их фокусы знаю,
Я не сдамся, была - не была,
И на хамство добром отвечаю
И молюсь, чтоб совсем не сгнила
Их душа, я же вижу, вон вьется,
За решеткою алчности стен,
Хочет прыгнуть в окно, - разобьется,
Слишком сладкий из золота плен
Засосал, оковал, одурманил,
Мыслей нет и на все наплевать,
Он до крови им пальцы изранил
В диких пытках побольше урвать!
Стало страшно, я жизнь уже прожил,
За детей, как же дальше им жить?
Ведь нельзя быть немножко прохожим,
Надо четко себе предъявить, -
Или дальше живешь Человеком,
Пусть и трудно, но с Верой в Любовь,
Или станешь людишкою века,
Только душу из тела уволь!
Я порою сей мир не приемлю,
С глаз хочу снять печали вуаль,
Просто нежною доброю трелью
Улететь где-то в радуги даль...
Но опять просыпаюсь я утром
Дай же, Боже, мне в грязь не упасть,
И свободным от подлости ветром,
Как и прежде свободно дышать!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126599
дата надходження 17.04.2009
дата закладки 17.01.2010
Скажи мне,
Любимый мой сказочник власти,
Почем нынче слов твоих трелей халва?
И сколько еще в этой пламенной страсти
Ты будешь кормить меня дурью?..
Сперва
Ты ловко, почти беззаботно и тихо,
Все отнял, что, в общем-то, было мое,
Потом, ты совсем разнуздался и лихо
Залез мне на шею и с криками: "Вье!"
Там хочешь сидеть аж до изнемождения,
Хочу ли я власти твоей, ты спросил?
От первого дня государства рождения
Хоть раз ты помог мне?
Я бился из сил,
Пахал на полях и спускался под землю,
Я руки стирал в мозоли об станок,
От груза баулов я речи не внемлю,
А каждый восьмой получил лишь венок...
Правителей разных я слышал не мало,
Их речи о счастье, как мед по усам,
Но в сказки поверить, увы, не пристало,
И все, что имею, добился я сам!
Не верю я вам,
Мои слуги народа,
И буду и дальше вас всех презирать,
А ноги паршивого блазня-урода
Давно нам пора оторвать!..
Чтоб убрать
Коварные в спину подонков улыбки,
И маски соблазна быть круче других,
Все эти теории счастья, что зыбки...
Не трогайте ценность стремлений моих!
Упрямство глухою стеною бетона,
Достало меня, просто нет уже сил,
Ослы окружили "свободой" загона
И стонут, хотят, чтоб я тоже просил
Пощады у этого скудного мира
Безумных реалий, возврата в «совок»!?.
Схватила за душу печальная лира
И жмет каруселью маразма в песок…
Свой скудный мирок заберите, не надо!
Оставьте себе аномалий букет,
Любовь лишь -
Единая в мире награда,
В которой я вижу спасения свет!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156572
дата надходження 19.11.2009
дата закладки 17.01.2010
Перехрестя епох
І перетин доріг.
Наші погляди мружило світло.
Коли йшли ми удвох,
Нам дивились услід...
Твій візок до їх поглядів звиклий.
Твої очі – магніт,
Що притягував кров
До обличчя їм – совісті фарби...
У тобі (чи навік?)
Їм ввижалось тавро:
Ти ходити – не їздити! – мав би.
Співчували вони,
Так дивились на нас,
Що тупим ножем жалість – у душу.
Це провина вини.
Настовбурчений час
Краяв мить на шматки незворушно...
Тебе в пеклі годин
Диким словом простим
"Інвалід" – називати всі звикли...
Благодійник один
Тицьнув погляд пустий
Та копійок із тридцять – на відкуп.
"Ви чого?! Заберіть!" –
Мої нерви звелись...
В його милості жалощі зникли.
Нам дивились услід.
Ми дивились увись.
Наші погляди мружило світло.
phototur.livejournal.com
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166210
дата надходження 14.01.2010
дата закладки 17.01.2010
За принципом старого доміно,
День знову день невпинно доганяє.
Підкрався ранок сміхом під вікно
І хтось на кухні пропонує чаю.
Життя біжить босоніж по росі.
Як добре, що безсиле слово "мушу".
Рятунок є! Він справді у красі.
У тих очах, що зазирають в душу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166471
дата надходження 16.01.2010
дата закладки 16.01.2010
Стримуюсь , аби не волати. ( Із збірки "Антрацит". Ілюстрації автора.)
Зубами стискую струмінь хрипкий.
Сто років живу і ковтаю,
топлю, роздираю бажання в собі.
Стримуюсь, аби не встати.
Не зв’язувати голіруч, не хапати дроти,
а телефонний дракон хвостатий
вже впився зубами, зламуючи коди.
Стримуюсь, аби не літати.
Хоча… Який в тому вищий сенс?!
Мене в мені зрячу, найменшу
спитайте! Хіба вона проти небес?
Стримуюсь. Та доки це буде?!
Літати, впитись душею у хмари…
Стікати, мов кров’ю, бажанням.
Мов нитка за нитку хапатись,
спалюючи долоні об навіжений
гарячий канат.
сплітаючись в Мені тобі зі мною,
в Тобі мені з тобою,
ущільнюючи, стискаючи
молекулярний ряд!
09.07.2008
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166077
дата надходження 14.01.2010
дата закладки 15.01.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.01.2010
Смотри в меня, солёная слюда.
Ты — белозубый синеглазый хаски.
Впрягаю поутру собаку наспех.
Впрягаю сонно, тычу наугад.
Слепая мгла, ты лижешь руки мне.
Ты слепишь, жжешь, высушиваешь насмерть.
Затягиваю крепче шарф — тугое лассо.
Вдыхаю иней, выдыхаю снег.
Я — стерх.
Я одолела дрожь, пережила декабрь.
На веках моих глаз оставив накипь,
Уснула белокожая метель.
Смотри в меня, слепая полуптица,
Иглой зрачков пронизывая насквозь.
Ты — белозубый синеглазый хаски,
Ты заставляешь моё сердце биться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166304
дата надходження 15.01.2010
дата закладки 15.01.2010
Розцвіте моє серце, мов п'яне осіннє бадилля,
Що знешкоджує розум, болить і вгамовує біль,
І тоді я, нарешті, почнуся, раптовий, як хвиля
З давнозгаслої зірки, з сумної струни, звідусіль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149493
дата надходження 11.10.2009
дата закладки 15.01.2010
Это ты,
Горящий в пламени любовий,
ты,
вечный!
Ты сделал неприкаянным
и взрывоопасным
Мой сегодняшний
вечер.
Так же, как ты,
Хочу быть распятой
И выдавленной!
Где мне взять такого заряда,
Где вообще
Всё это видано?!..
лето 2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153322
дата надходження 03.11.2009
дата закладки 15.01.2010
Ты можешь втирать меня в кожу, а можешь и в десна,
и класть под язык, и на грудь, и делать настои
на почках, печенках, спирту и на шишковых соснах,
но вот внутривенно меня принимать не стоит.
Соси меня, нюхай, глотай – без вреда и без боли,
но только не надо меня запускать в сосуды.
Ведь если возникнет нужда в постоянных уколах,
возможности их получать у тебя не будет.
А с каждым таким неуколом нужда возрастает
и ты будешь требовать дозу меня все чаще.
А мне ведь себя и самой иногда не хватает,
я тоже нуждаюсь часто в себе бодрящей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166215
дата надходження 14.01.2010
дата закладки 15.01.2010
Cпалах ( Ілюстрації автора.)
приземлення
сон закінчився
Cвідомо вдивляюсь
марю дорогам
марю піснями
здавлюю тисну натягую простирадло
зав’язую очі
вичавлюю з себе мов з тюбика фарбу
на полотні не читається напис
тут тебе не було
Cуглоби тріщать пензлик втрачає свідомість
повітря охоплене мною
з сичанням зміїним
виривалось з легень
тебе не було у вісні
Пам’ятай про цю пастку в пустелі
піщані провидці волають
про сліпих подорожніх
про воду
ведуть
Мов любовне закляття
отруту вприскують в вени сліпі віщуни
Змиритись
віддатись
напитись і знати
силу твою
Спалах
приземлення
сон розпочався
Ранок.
16.11.2008.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166152
дата надходження 14.01.2010
дата закладки 15.01.2010
А давай-ка сегодня любить друг друга дыханьем,
ну а после – сердцебиеньем,
а затем – волосинкой каждой.
А потом ты войдешь в мое небольшое сознанье,
и почувствуешь с упоеньем
как податливо там и влажно.
А когда я возьму твой ум, напряженно-горячий
в свой чувствительный мягкий череп,
и немножко с ним поиграю –
он взорвется. И я ослепну. И стану зрячей.
И смогу отыскать те двери,
за которыми нету края.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165711
дата надходження 12.01.2010
дата закладки 14.01.2010
Кипіла земля під ногами
І шмаття облудне летіло.
Приспічило ж вам позмагатись
З душею моєю і тілом…
Тріщать по швах обладунки
Під тиском звільнених крил.
Спиною і нюхом вже чую
Одну із солодких стріл…
Шугне, мов спокуса, під ребра
На пошуки нового серця.
Вістря твоє нестерпне
Десь у ас тралі дзенькне.
Кого хочеш в мені вполювати?
Дику, Ніжну, чи може Незриму?
Заховаю в собі леопарда,
Кицькою м’якенько стрибну…
На колінях твоїх муркотіла,
Терлась об твоє підборіддя…
Приспічило ж вам позмагатись
З душею моєю і тілом…
22.07.2008.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165163
дата надходження 09.01.2010
дата закладки 13.01.2010
Древесные изваяния ласкают гладь скамеек в парке.
Осень солнцу даёт отдохнуть.
Робость.
Да засунь её в жопу!
Ветру стоит лишь подуть.
Так сразу становится жарко.
Слякоть смолкла.
Но только на ночь.
У бабочки сотрясение мозга.
Её от.имели жгутом.
Пошла прочь!
Ты спала с котом,
Которого съели вчера мои соседи-кореи.
Краски сохнут.
Бабочки дохнут.
Туман сутра в зловещем преддверии.
Пространство…
Глубина океана выпита мною вчера.
Дернулась шея дельфина. Заметили?
Вы, криводушные добродетели.
Нет, это не буквы, это номера.
Шифр.
Вам его не понять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153261
дата надходження 03.11.2009
дата закладки 12.01.2010
Мы ходили по снегу босыми
Средь вечерней берёзовой проседи,
И следы наши были по просеке,
Словно звёзды по небу разбросаны…
Лунным цветом с ночного согласия
Мы узоры оконные красили,
Помнишь эти морозные локоны?
Они нами с тобой были сотканы.
Сыпал снег серебристою ягодой,
А снежинки в ладонях не таяли!
Ели в небо тянулись, как пагоды –
Мы с тобой обнимали их талии…
И лучи фонарей с тобой трогали,
И летали ночными дорогами,
И желанье твоё я отгадывал:
«Чтоб была восьмицветною радуга»
Отчего же был мир таким сказочным?
И луна улыбалась загадочно,
Отчего звёзды были подругами?
Оттого, что любили друг друга мы…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163912
дата надходження 02.01.2010
дата закладки 12.01.2010
А я тебя очень жду и еще с позапрошлых снов
открыла глаза и дверь, и бутылку света,
и жду. И считаю в мыслях своих и чужих слонов,
своих превращая в мух, а чужих – в котлеты.
И знаю, что ты придешь. И мы посидим допоздна
и будем читать друг друга по листьям чайным.
И я научу тебя совсем ничего не знать
и каждое утро дивиться вчерашним тайнам.
И будет зима. И мягкий, как наши ладони, снег.
И ты мне покажешь, где его можно спрятать,
чтоб он не растаял даже в горячем июльском сне
и чтоб в то же время был постоянно рядом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165641
дата надходження 12.01.2010
дата закладки 12.01.2010
Я блуждала в дремучей душе, я искала то смысл, то дух...
а теперь я ищу топор - чтобы вырубить весь этот лес:
вероятно, что я вообще ничего там и не найду,
но зато заготовлю дров и хотя б дозимую в тепле.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165387
дата надходження 10.01.2010
дата закладки 11.01.2010
Бачиш ці очі, повні жалю?
Сліз і страждань за тобою...
Кажуть ті очі: "Сильно люблю
Тебе всією душою..."
Бачиш ці очі, повні благань?
Кіники губ яблуневі?..
Сповнені вони світлих бажань,
та твоє серце сталеве...
Бачиш ці очі, повні життя?
Без тебе вони помирають,
сліпне без тебе їх майбуття -
Очі ці щастя бажають...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164139
дата надходження 03.01.2010
дата закладки 11.01.2010
Ромашковий цвіт - наче подих із неба,
Наче ангельський пух, що злетів із крила.
Тонкий запах і просто чарівність шалена
Так і проситься, щоб у волосся вплела.
І тендітні й стрункі, оповиті дурманом,
В тихім шелесті жита і трави-мурави
Усе прагнуть злетіти усім своїм станом
До небес, до блакиті, неземної краси.
Над бузком засинала оп'янена вічність,
І ромашковий цвіт у кишені ховала.
Дужий дуб все змагався із вітром на міцність,
І верба у ставку свої коси вмивала.
Та нехай не горить понад лісом заграва,
І нехай пастухи ще не палять вогню.
Ціла вічність ромашками про кохання гадала,
Ще й поклала жмуток у кишеню свою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165204
дата надходження 09.01.2010
дата закладки 10.01.2010
Марионеткам не дано быть идеалом
Они изящны, но пусты и холодны
Я нити тонкие на пальцы одевала
Чтобы сегодня убежать от суеты
Я управляла ними без изъянов
Они плясали как в последний раз
И кажется, что в куклах нет обмана
Они мертвы, но забавляют нас...
Их грация - безжизненно прекрасна
Их не осудят за безумный взгляд
Марионетки могут быть опасны
Когда нить рвется, нет пути назад
Они играют молча свой спектакль
Но ты уже не в силах устоять
Когда игрушки начинают плакать
И молят свою душу им отдать
А пальцы в кровь давно истерли нити
Но сил остановится больше нет
Вчера игрушка, а сегодня критик
Надменный и бездушный силуэт
Марионетки могут быть утехой
Когда играешь, но без лишних сцен
Душа всегда становится помехой
Ведь куклы не выносят перемен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148528
дата надходження 05.10.2009
дата закладки 09.01.2010
Ты любишь читать мои письма.
В них ветер гуляет по городу,
Он принц, но безжизненно холоден,
Он бог, но склоняющий голову.
Ты любишь ласкать мои кисти.
Ты любишь сжигать мои письма,
В них дождь управляет запретами,
Он странник, ворчащий сонетами,
Он грешник, воспетый поэтами.
Ты любишь хлестать мои кисти.
Ты хочешь вернуть мои письма!
В них осень рисует знамения,
И нам не хватает терпения,
Чтоб выдержать это затмение.
Теперь отпусти мои мысли…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149012
дата надходження 08.10.2009
дата закладки 09.01.2010
Коли немає сил сказати теплих слів,
Коли усе життя покрилося туманом,
Здається щось ти не зумів,
Життя твоє здружилося з обманом…
Не треба сліз твоїх, покинь зневіру,
Зроби лиш крок до нового життя,
Впусти до серця ти любов, довіру,
Відкинь в минуле болі, каяття.
Не треба сліз твоїх, образи і страждань,
Перегорни заплакану сторінку…
Постукав час любові, сподівань,
Давай, вперед, смакуй життя родзинку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164950
дата надходження 08.01.2010
дата закладки 09.01.2010
Едва касаюсь пальчиками неба,
Рисуя в воздухе лиловые и розовые дождинки
А после в каждой дождинке рождается радуга,
Переливаясь всеми семью цветами
Она будто играет мне мелодию…
Звенящую мелодию дождя…
А после…все утихнет
И воспылает аромат ветра,
Будем по ковру из росинок искать тот эликсир,
чтоб склеить наши половинки…
Под покрывалом терпкой, прозрачной дымки,
Застрявшей в древесных ветках,
Ах, если бы спустились с неба в ладони
отрадные сливки…
А мы бы их пили, пьянея от сладости-радости.
А душа становилась бы невесомой
и мы поднимались к облакам , весело болтая ногами в воздухе
и ловя по капелькам слова. Ты мои, а я твои.
Вчера я складывала их на тетрадном листочке -
Получилась забавная мозаика.
И знаешь -она была разноцветной..
В ее бликах, как в зеркальцах вижу счастье
что эхом вернулось…
Мечты существуют для того, чтоб их свершать на нашем пути
Тот миг настал…
Рассмеёмся до слез над счастливой истомой,
Ты меня подержи за руку, и в высоте горизонта, с надеждой.
Нас покорит ночь.. взорвется черными чернилами…
И станет бездонной…
Я выброшу наконец лохмотья одежды
Из кусочков памяти…
А ты обнимешь меня тонким облаком,
пронизанным желтыми нитями солнечных лучей...
Летим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160109
дата надходження 09.12.2009
дата закладки 09.01.2010
Ви бачили, як лілія замерзла на морозі?
Як пелюстки свої тендітні опустила...
Замерзла...і замерзли сльози,
Які на сніг тихесенько зронила...
Ви бачили, як лілія замерзла на морозі?
І як холодне сонце їй у душу заглядало...
І смерть вже була десь в дорозі,
Життя до неба відлітало...
Ви бачили, як лілія замерзла на морозі?
І як вітри її вже мертву цілували...
Ви бачили?! О Боже, ви - тирани,
Чому ж тоді її не врятували?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164872
дата надходження 08.01.2010
дата закладки 09.01.2010
Фіолетова радість
Французьких мелодій
Фіалками на вікні
Фантомом здаються мені
Фальсифікат рапсодій
Фонетика любові
Фігурно обкатує лід
Фундук у цукерки ховає
Флейта в ехо щезає
Фазаном розпушує хвіст
Філософи записують книги
Фліртують з чоловіками жінки
Фокстрот дерева танцюють
Франками губи цілують
Фарисеї купили квитки
Фарбітки на старих одежах
Факір витягає кроля
Феячі крила падають в Сену
Фіакром білим везуть наречену
Фаянсофе немовля
Феєрія...
Фелон...
Футарк...
Фа-мінор - щось сьогодні не так...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164013
дата надходження 03.01.2010
дата закладки 08.01.2010
Страхи в собственном страхе гибнут,
А сомнения падают ниц.
Грехи в щели забились - стыдно,
В омут маски сползают с лиц.
Покрываясь девственным цветом,
Очищается наша земля,
Глубоко задышав рассветом,
Горизонт разрывает края.
С лучом солнца, свежестью ветра,
Удивляя явлением бровь,
Восстает, словно Феникс из пепла,
С новой силой земная Любовь.
© Copyright: Ольга 3, 2010
Свидетельство о публикации №11001083424
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164738
дата надходження 07.01.2010
дата закладки 07.01.2010
Я так люблю осенним
тёплым вечером,
Мечтая, раствориться
В тишине,
На лавке посидеть,
Ведь делать нечего
И посмотреть на свет
В твоем окне.
Мне захотелось вдруг
Стать жёлтым листиком,
Взлететь и постучать
В твоё окно.
Поверить в чудо,
Прикоснуться к мистике,
Что ты откроешь
Для меня его.
Но свет погас
И ветер, так растеряно,
Не мог не уронить
В траву листок.
И песня о любви
В порыве ветряном
Растаяла, теряя
свой исток.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164273
дата надходження 04.01.2010
дата закладки 07.01.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.01.2010
Унесётся негромкая память
Отголосок гитарной струны
Уходящего в даль не исправить
И шаги мне твои не слышны
В заснеженном городе ночи
Слышу сон и дыханье сердец
Я хотел бы уснуть но не очень
Чтобы утро пришло наконец
Новой жизни и новой минуте
Посвящаю строку за строкой
Каждый миг умножение сути
Ты не думай уйти на покой
05.01.10.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164480
дата надходження 05.01.2010
дата закладки 06.01.2010
В шкафу зарыты вилка и пальто.
Серость уязвимых фраз сошла на нет.
Однажды..
Ты поймёшь, что что-то здесь не то.
Что твой мир заполнил тусклый бред.
Кричи.
Взорви все мысли с толком на перёд.
Ты слышишь? Фонари.. Там столб орёт.
В комнате тихо..
Мой шкаф коричнево-худой –
Грустит.
Он со своей бедой.
Сошел с ума и спит.
Люблю с ним говорить.
Об осени..
Поговорим?
Он пообещал, что не будет мстить.
И пообещал ещё вернуть мне вилку и пальто.
Но осень ведь..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151429
дата надходження 22.10.2009
дата закладки 05.01.2010
Іноді дивлюся в небо і думаю: а що було б якби я народилась не в Україні?Тоді не могла б з гордістю носити богом дане мені друге ім’я «Українка», не знала б яке воно – блакитне небо, які вони – ніжні квіти:волошки, мальви, чорнобривці…Ні, я не кажу, що цього немає в інших народів…та у нас воно все особливе – особливе повітря, особливі люди – гостинні, щирі. Я така горда, що я донька України, а вона моя друга матір. Я люблю тебе, Україно, моя світла, прекрасна земле!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164038
дата надходження 03.01.2010
дата закладки 03.01.2010
Я наблюдаю за свечой,
Так медленно,так тихо,незаметно...
Она сгорает предо мной,
Как чья-то жизнь уходит безответно...
Дрожа,горит ее огонь во тьме,
На стенах тени отражая,
И почему-то жутко мне,
Пугает тишина немая.
А это пламя,как судьба,
То разгорится,то утихнет...
Непостоянная она-
Порою дрогнет...и затихнет.
То извиваясь,как змея,
Зовет с собою в путь.
Туманной сладостью маня,
Вмиг может обмануть.
И все мне кажется пустым,
Абсурдным,глупым,ненадежным,
Но сделать этот мир другим
Увы,наверно невозможно.
И я б сгорела,как свеча,
Чтобы в глазах застыли слезы.
Возможно,такова судьба-
Завяли ледяные розы...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144146
дата надходження 03.09.2009
дата закладки 03.01.2010
Полинути до хмар на крилах вітру,
Вдихнути в себе чистого повітря.
Наповнить барвами свою сумну палітру,
Сплести собі вінок з калинового віття.
І щирістю очей ламать брехню,
Немов волошками вплітать надію у волосся.
В полях співати пісню солов'ю,
І гладить золоте колосся.
Кидати рушники стежками,
Які ночами мати вишивала.
І темними ночами під зірками
Все карі очі виглядати, мов заграву.
Духмяним полином п'янити гай,
І журавлів все кликати додому.
Щоб покидали вже той теплий край,
Щоб небо опустить додолу.
Прозорістю річок, вершинами Карпат
Я б напувала своє серце й піднімала.
Не треба жодних замків і палат,
Лишень б цвіла моя держава!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163963
дата надходження 02.01.2010
дата закладки 03.01.2010
І часом так торкнутися б до неба,
Щоб в сірості отій помити руки,
щоб розчинити там свої гріхи...
Щоб лиш лунали в мікрофон серцеві стуки,
щоб так хоч трошечки,лишень краплинку
розтанути...чи розчинитися...полинути
за темні обрії,щоб снити ніжні сни,
щоб лиш зімкнути свої очі.
І часом так погрітись біля сонця.
Зігріти рученьки, зігріти душу.
І в тім теплі приспати болі,
щоб там заснули. Щоб не рвалися на волю.
І вітер на промінні грав пісні,
і тепло щоб. Мов арфою чутливою
летіла я до сонця. Миті всі
я залишила у ранкових росах,
уранці я по них ходила боса.
Я літала... щасливою!
І часом так якось поцілувати вітер,
у нього я закохана безмежно!
І так, щоб він вплітав волосся
косою і шовковою травою.
Щоб він із джерела мене вмивав,
щоб обіймав і брав з собою
летіти птахом ген за горизонт...
За тихий обрій, мріями повитий.
Я б заново родилася зорею,
свою красу омила у річках,
у горах би співала із птахами.
Сама як птиця..!
І тихою, дзвінкою долею
і часом так я б стала чиста і легка...
Мов вітер... мій коханий!
І часом так втопитись в тій росі,
щоб вся до кліточки...померла...
Й народилась знову,
відчувши теплий подих вітру,
немовби пагін справжнього життя,
немов п'янку любові літру. . .
немов нектар.
І сміх, і сльози - все одразу!
І тихий щебіт у гаю
мене з собою забирає,
відчуть мелодію терпку
своїм незміряним єством,
своїми крихітними крильцями
злетіти...розірвати тишу!
І часом так хотілося лишитись
десь там,де мрії проросли.
Та з вітром так хотіла одружитись,
що все казала: "Я лечу!". . .
І все раділа, крала стяги
тих зболених сердець людей.
І не тримала жодної образи,
і чисті грона клала у кишені,
налиті відблиском життя...
І часом так хотілося додому,
душа усе строчила зболені листи,
та я хотіла щастя, щастя!
І зовсім не боялася втекти
від себе.
від думок.
від часу.
Бо часом так губилася у квітах,
і цілувала той морський пісок,
збирала те гілля, той прах,
який мій вітер розкидав, як злився.
Та знала я, що іншого мені не треба...
Бо з вітром в нас одна душа.
І часом так я вітром стану і сама,
бо це усе, чого так довго сподівалась я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163954
дата надходження 02.01.2010
дата закладки 02.01.2010
Сьогодні я обвінчалася з вітром,
Він довго мене цілував.
Сьогодні я попрощалася з світом,
Бо вітер мене із собою узяв...
Я була у мереживі і перлах,
З квітками і травою у волоссі.
І щастя наше зібране у зернах,
Які ми назбирали в житньому колоссі.
Ми з мавками блукали по лісах,
Дрімали з водяними у болоті,
На крилах вітру ми літали по світах
І грілись в світанковій позолоті.
Ми ранками вмивалися росою,
Ми вечір проводжали на мосту.
Ми все ходили стежкою гірською
Й підспівували пісні солов'ю.
Я обвінчалася із вітром до кінця життя,
Та все ж навік лишилась вільною!
Мов хвиля,що змиває берега,
Я все ж навік лишилась сильною!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163175
дата надходження 27.12.2009
дата закладки 02.01.2010
Хотеть,любить,мечтать и ждать,
Искать,найти,не отпускать.
Обнять,прижаться,целовать,
Заснув в объятьях,не дышать...
Встречать,мечтать,закрыв глаза...
И от отчаянья...слеза.
Лететь,парить,не замечать...
И больно падать и страдать.
Упасть,подняться и бежать...
И не звонить,и не писать.
Суметь из сердца отпустить.
Не отпускать,а прочь прогнать,
Не звать,не знать и избегать...
Переболеть,перестрадать,
Перелюбить ,переписать.
Смириться с ложью и...простить,
И просто снова дальше жить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147992
дата надходження 02.10.2009
дата закладки 01.01.2010
Дремлет город в сумерках нОчи,
Припорошен осенней листвою.
Этой ночью скучаю я очень...
Я душой полечу за тобою.
Тишиной я войду в твою душу,
Убаюкаю сладкими снами.
Ты почувствуешь,как ты мне нужен,
А я буду парить над домами.
Поцелую украдкой ресницы,
Еле слышно губами касаясь...
Этой ночью хочу тебе сниться,
Уходя, и во тьме растворяясь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158719
дата надходження 01.12.2009
дата закладки 01.01.2010
Ветром северным мысли вынесло
на ледовые островки.
Я же на деревянном вымысле
всем течениям вопреки
все качаюсь на волнах прожитых,
но не выпитых мной морей,
как в бокале вина хорошего –
сны осыпанных октябрей.
Не достать мне ни дна, ни берега,
и не выбраться за бокал,
я ведь слабая до истерики
и настолько же глубока.
А обломок сухой фантазии,
он ведь - ложка, а не обед;
так, на время, чтобы не сразу я
утонула сама в себе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163556
дата надходження 29.12.2009
дата закладки 30.12.2009
В тебе замкнувшись, выход не ищу -
мне так уютно средь твоих мечтаний.
А там, снаружи, сумерки и шум,
паучья сеть из фонарей и зданий.
В твоей душе рассветы, словно маки,
цветут на зависть мелочным людишкам.
В твоих глазах тревожных, цвета хаки,
такая блажь... С тебя писать бы книжки.
Тебе бы стать, по крайней мере, богом,
чтоб я могла лишь на тебя молиться.
А ты б молчал таинственно и строго,
свою любовь даря мне по крупицам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163519
дата надходження 29.12.2009
дата закладки 29.12.2009
Чорно-біла країна, чорно-білі міста,
Цятка Всесвіту синього, життєдайна вода.
У колонії людства поза рамками догм,
Заховалась дитина з свідоцтвом – «любов».
Народилась дивачка з вуст відкритого неба:
Ексцентрична, замріяна, блискавична, весела,
Принесла всім надію - чудодійний нектар,
Що заживлює рани, розриває вулкан.
Розцвітають таланти і мистецтво правління,
Делікатність, довіра, чистосердне сумління.
Вся смарагдами вкрита й позолотою ніжною,
Розтопилась любов в безкорисливій місії.
Все, що чорне є білим, а що біле є чорним,
Де померла любов, там початок неволі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162984
дата надходження 26.12.2009
дата закладки 28.12.2009
Заснула ти у мене на руках,
Щасливий я, бо не було такого досі
Несу тебе. Скрипить Чумацький шлях,
Зірки холодні колють ноги босі.
Ти спиш у мене на руках
Ти спиш, усміхнена, щаслива
Несу тебе у зоряних полях
І падає на плечі ночі злива.
Несу тебе. Іду поміж зірок
Сузір’я бліднуть від такого дива
Легкий і впевнений у мене кожен крок
Ти спиш усміхнена, щаслива.
Несу тебе і навіть вітер стих
Зів’яла між зірок його хвиляста грива
Твої вуста, торкнутися б до них
Ти спиш усміхнена, щаслива.
Несу тебе крізь ніч і крізь літа
Колишу сильними руками
Прокинешся, тоді твої вуста
Я пригорну гарячими вустами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163093
дата надходження 27.12.2009
дата закладки 28.12.2009
С прошлого года не виделись,
Город…
Ты всё такой же!
Уныло безлюден
ветром истрёпанный,
дымчатый холод
зимнего двор(н)ика…
Вислою грудью,
в рваном бюстгальтере сизого снега
сипло вздыхает балкон
беспризорный –
жадно пульсировал
сердцем ли, светом
давеча…
ныне зашторен, зашорен.
Да,
возвращаться – плохая примета,
а в никуда –
во сто крат, верно, хуже!
Лета сглотнула минувшее лето –
сыростью в серость январь
перегружен.
Чавкают жалостно-скользко ботинки,
в жижу истоптаны вязкие комья.
Память наждачная точит морщинки,
скатываясь,
как мохер,
комом в горле.
Дряблым пергаментом стянуты
лужи.
С белой строки, в чистовую порошу
выпишу:
не возвращать себя – хуже,
к солнечным сусликам
узкой прихожей,
горстке хрустальной досады
на кухне,
к сытому ржою урчанию крана,
сливочным кляксам, очерченным
смутно,
утром на стёклах, к зазубренным граням
пыльных альбомов.
Там пахнет черникой
плед,
непременно исси'ня-лиловый!
Сквозь одиночество можно проникнуть,
если нанизывать соло на слово;
Крошки потёртого вечностью
мела –
лишний предлог отряхнуться от буден,
значит, метла превратится в
омелу,
и Рождество обязательно будет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163115
дата надходження 27.12.2009
дата закладки 27.12.2009
Я запрокидываю голову, в небо устремляя взгляд,
Мне б улететь отсюда, в глади неба растворяясь.
Всё прОжито, я больше не хочу назад,
Но, падая на землю, снова разбиваюсь.
Не стала Богом я в твоих глазах,
Ведь ты искал другого Бога.
Вся жизнь моя растаяла во снах,
Заполнив мою душу едким смогом.
Я поднимаю голову к больному солнцу ввысь,
Но солнца нет и небо растворилось.
Вдогонку эхом слышится: «Вернись!»,
Но я давно внизу о твердь земли разбилась.
26.07.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162994
дата надходження 26.12.2009
дата закладки 27.12.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.12.2009
............................................................ І-ку.
Ти приходив сюди і завжди зустрічав тут мене,
ти вже навіть подумав, що я божество цього храму.
Ти молився до мене, прохаючи про неземне
і не чув, що я також у тебе молила те ж саме.
А сьогодні прийшов і побачив мене у труні:
я ж була не богиня, а просто ховалась від вітру.
Забагато свічок ти поставив мені за ці дні,
от я і задихнулась банально від браку повітря.
Ти погрожуєш кинутись долі з повітряних веж...
Заспокойся. Ну, просто померла. Буває і гірше.
Все ж залежить від того, як сам ти усе це назвеш:
перевтіленням в тишу чи просто завершеним віршем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162485
дата надходження 22.12.2009
дата закладки 22.12.2009
Волшебный голос твой,
Сиянье глаз небесных,
Улыбкой ты меня
С ума свела.
Не знаю, что со мной,
Я окрылен как песней,
Позволь мне быть
С тобою навсегда.
Ты утренний рассвет
И жизни украшенье,
Я за тобой уйду
На край земли,
Где только мы одни
В зеркальном отражении,
Где бесконечный мир
Твоей любви.
Припев:
Подари мне океан любви,
Подари мне глаз своих сиянье,
Поцелуй как ветерок желанный,
Нежность ласковой морской волны.
Я все грезы ветром разгоню,
Для тебя звезду с небес достану
И у ног твоих как снег растаю,
Потому, что я тебя люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161411
дата надходження 16.12.2009
дата закладки 20.12.2009
Снежных вьюг надрывное пенье
Фоном ложится в зимние сны,
Снег заносит старые тени,
Блещет отсвет холодной луны.
Колокольчика звон издал́и
Тонкой трелью л́ащет надежду,
Трепетание сердца в груди
То́пит вьюгу злую и снежну.
Cвисту ветра внемлят деревья:
Клонятся ветви низко к земле...
Вы откиньте все суеверья
И невзгоды утонут во мгле.
Свечу запалите, но с верой...
Пламенем чувства - свет золота,
Жизнь пойдёт бесслёзною мерой,
В сердце с любовью, без холода!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161923
дата надходження 19.12.2009
дата закладки 20.12.2009
Битый час уже твой взгляд пускает стрелы
мне в глаза. Но никудышний он стрелок,
потому что ни одна не долетела
дальше, чем ажурный край моих чулок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161073
дата надходження 14.12.2009
дата закладки 15.12.2009
У тебе в ніку пише «Диво».
Слухаю «Флёр» і «Дом кукол».
До всього знаходяться рими
І не завжди, як кажуть – «у муках».
Щось тонке, немов павутинка,
Знов з*являється в моєму нутрі.
Ми граємо в шахи. Наступна клітинка
чорна. З чаєм на чиєму вікні?..
Я замальовую свої ночі словами,
Забуваючи завжди про останній мазок.
Холодно буває навіть з зірками...
Але тепло під «Любов до зірок»...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160519
дата надходження 11.12.2009
дата закладки 14.12.2009
Вне жизни, вне смерти, вне тела
Душа быть с тобой захотела.
Без страха, без срока, без меры,
За гранью надежды и веры.
Не встречи - слиянья, свеченья,
Уверовав в предназначенье,
Желал! Любил! Стремился!
На нити серебряной бился.
Но мудрая сила природы
Блюла свои правила строго.
И в спящее тело, как в сети,
Вернулась душа на рассвете.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=106687
дата надходження 07.12.2008
дата закладки 13.12.2009
Я прекрасно все вижу, но все, что видно – туман.
Я так много должна, но никак не пойму кому...
Я, наверное, скоро возьму и сойду с ума.
Вот возьму и сойду. И пойду по другому уму.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160698
дата надходження 12.12.2009
дата закладки 12.12.2009
Придумай мне сон, потому что мои все раскисли:
туман и дожди слишком долго стояли в глазницах.
А я передумаю все твои зимние мысли –
я знаю их лучше и мне с ними легче возиться.
С рождения знаю, кормила их собственной грудью -
кормила не сердцем, не кровью, а жидким азотом...
Придумай мне сон. Но такой, где осадков не будет.
А я передумаю зиму на теплое что-то.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160682
дата надходження 12.12.2009
дата закладки 12.12.2009
Я однажды случайно забыла
как дышать. Но крылатые люди
прямо в сердце Тебя мне всадили,
и с тех пор я дышать стала грудью....
Но однажды ты сядешь напротив
(новой прихотью тех же крылатых).
Только это меня не заботит –
я дышать научилась бы взглядом…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160043
дата надходження 09.12.2009
дата закладки 10.12.2009
К сожалению, я не знаю так много шуток,
чтоб тебя по утрам вместо чая подбадривать ими…
Но зато я могу нечаянно перепутать
наши губы и хоть целый день улыбаться твоими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159797
дата надходження 07.12.2009
дата закладки 08.12.2009
Зачем,
Когда придет пора,
Мы гоним детство со двора?
Зачем стараемся скорей
Перешагнуть ступени дней?
Спешим расти.
И годы все
Мы пробегаем,
Как во сне.
Остановись на миг!
Смотри,
Забыли мы поднять
С земли
Мечты об алых парусах,
О сказках,
Ждущих нас впотьмах.
Я по ступенькам,
Как по дням,
Сбегу к потерянным годам.
Я детство на руки возьму
И жизнь свою верну ему.
(1983)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158760
дата надходження 01.12.2009
дата закладки 04.12.2009
Снова чья-то тоска по стеклу моросит,
это поздняя осень приглашает на танец.
Разбивается сердце, в осколках стучит,
в отражении звезд, а глаза - черный глянец.
Закружила меня золотою листвой,
и укрыла своею холодною шалью,
я не знаю тебя, не знакома с тобой,
но любовь задрожала багровой печалью.
За твоею спиной чёрно-белые крылья,
а заката окрас, он теперь позади.
по дороге до рая, тропинкой из пыли,
ну а сердце горит, рвется в высь из груди.
И налившись свинцом опускаются веки.
а в вспотевших ладонях согрета слеза.
Ускользает сквозь пальцы вчерашнее лето,
бьётся пухом в окно ледяная зима.
Ты глаза мне закрыла своею рукою,
бледным трупом лежу на остывшей земле.
Словно стрелы мне в душу вонзается холод,
Незнакомка, я так благодарна тебе...
2008 г.
начало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157393
дата надходження 23.11.2009
дата закладки 04.12.2009
Трепещут на проводах дырявые серые простыни
со штампом в углу «Зима» и пятнами от одиночества.
В глазах – вот беда! - вода, и взгляд, словно бедный родственник
блуждает по всем домам, не зная куда ему хочется…
Я чувствую, как в плечо веревкой врезается улица,
а серый густой туман лишает и мира, и зрения.
И я продолжаю счет, хоть море уже не волнуется…
И кажется что зима – другое совсем измерение:
где лезвиями углов все мысли и смыслы распороты,
где нет различений дня и года, пространства и времени…
Я словно морским узлом привязана к этому городу
и путаюсь в простынях, лишенная мира и зрения.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158968
дата надходження 02.12.2009
дата закладки 03.12.2009
Когда смотришь в зеркало на ставшие почти дикими
Свои кошачьи, давно бесслезные, глаза
Все вокруг начинает казаться бликами
отраженного, а значит,
ненастоящего
ирреального
Множество голодных ртов хотят жадно пить тебя,
Устраивают следственные эксперименты
с показательными выступлениями
всех заинтересованных сторон
и можно даже особо
не напрягаться
В изобретении какой-нибудь правдоподобной
лжи или настолько невероятной правды
под грифом "идите вы все в ж.."
дуть губы и глупо хихикать
чуть скосолапив
правый сапожок
Кокетливо подчеркнув стройность икроножных
Цветом glace в тон платью-коротышке и берету
с намеком на тусклость любопытствующего
окружения. Соскабливать
вечерами в душе
собственную кожу.
И до головокружения и вздыбленной шерстки
верить в пузыри дождя и туманность выдоха
скрипы половиц на чердаке старинного
города, куда мы обязательно
вернемся из снов
и царапины
На патефонных пластинках с записями танго
Цветки граммофонов и платиновых блондинок
выставочные фиалки и притягательный
аромат, который тебе снится ночами
давай закроем
глаза и зашторим
небо звездной россыпью..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158263
дата надходження 28.11.2009
дата закладки 28.11.2009
Под конец ноября все автобусы и поезда,
все часы, ходуны, планеты и тучи по ломкому краю
горизонта – все ходят на ощупь: во всех проводах
напряжение резко растет и лампочки перегорают.
Гаснут ориентиры: сначала, обычно, внутри.
Чтоб узнать глубину темноты кто-то первым бросает камень…
Ну а я в эту пору опять начинаю курить,
освещая свой собственный мрак хоть какими-то огоньками.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157758
дата надходження 25.11.2009
дата закладки 25.11.2009
Я придумал жизнь от нуля до смерти
Отыскал вопрос и сумел ответить...
Я придумал мир. Я, возможно, гений...
А теперь сижу на краю вселенной
Только не хочу ни звезды ни славы
Я уже набит этой всей отравой
Я придумал все - и тебя такую
А теперь сижу и тебя ревную
К этим белым дням и угрюмым лицам
И к тому, что мне по ночам не снится
К этой высоте, к этим рваным тучам
К золотым пескам и обиде жгучей...
Создавая жизнь, составляя планы
Я придумал все, оставаясь главным
Только ты пришла и забыл заклятья
И, забыв про все, не придумал счастья...
Ну и что теперь? Этот мир без света...
За тебя боюсь - ты плюешь на это
Вроде и со мной и вдали отсюда
Просишь не любви - средство от простуды...
Говоришь: "В тебе - ничего от бога!"
Знаю и прошу - не суди так строго...
Больше не творю, все иссякли чары
Больше не хочу... Я, наверно, старый...
Бесконечно пуст, бесконечно полон...
И огонь потух - пожирает холод...
Только хмарь внутри, а вокруг - ненастье
Был творцом всего... Но забыл про счастье...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=50938
дата надходження 13.12.2007
дата закладки 24.11.2009
Я удивляюсь иногда эффектам эволюции
(мне кажется, не повышать их надо, а лечить):
мы замечаем что-нибудь лишь при его отсутствии,
и слышим это что-то лишь когда оно молчит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157209
дата надходження 22.11.2009
дата закладки 22.11.2009
Все то, что ты когда-то видел наяву,
мне снилось триста лет тому назад.
Ты улыбаешься: "Так много не живут!"
Возможно. Но зато так долго спят!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156432
дата надходження 19.11.2009
дата закладки 19.11.2009
Ноябрь, покажи свои глаза,
Не знаю я, как в тучах отражаться.
Мне так о многом нужно рассказать,
Довериться твоим прохладным пальцам.
Ноябрь, не кори сплошным дождем.
Не сможешь, не заставишь оправдаться,
Сквозь водопад, укрытая плащом,
Я пробегу восьмушками, как в танце.
Могли бы мы, «за жизнь» поговорить,
Упившись ароматом хризантемы.
Я обещаю кофе заварить,
Но замени на солнце микросхему!
А, впрочем, как угодно, Листопад,
Срывай, и шли последние записки,
Пей свой противный, кислый лимонад,
И заедай тягучею ириской.
Ты, самый нудный месяц-депресняк,
Хроническим подверженный болезням.
Ветрами глушишь голод натощак,
Уныло подвываешь зимней песне.
И, кажется, что сам себе не рад:
Скабрезно-лютый, хочешь распрощаться,
Листая домостроевский уклад,
Озябшей веткой обнаженных пальцев.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156405
дата надходження 18.11.2009
дата закладки 18.11.2009
Мысли – в порошок,
чувства – в оцепление.
День уже дошел
до черты каления -
красной. А за ней –
пшик! и клубы сумерек,
и луны бледней
небо (может, умерло?).
Кто-то написал
на витрине профиль мой:
губы и глаза
на ростке картофельном.
Бледная, как… Нет!
Даже не похожая!
Слева на стене
дырка – видно, тоже я.
Фонари снуют
тонкие пле/тени/я.
Я уже стою
за чертой каления.
Вечер подкатил,
мраком переполненный,
душу окатив
грязевыми волнами.
«Осторожно, эй!
Двери открываются!»
Что-то от моей
тени отрывается,
падая ничком
на витрину с профилем…
Пахнет порошком
и сырым картофелем.
А глаза - пусты,
как до сотворения…
Что же это? Стих?
Или настроение?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156192
дата надходження 17.11.2009
дата закладки 18.11.2009
Корректирую памятный образ по присланным снимкам.
Сразу времени счётчик накрутит мне несколько лет.
Отложу все дела в долгий ящик ко снам-невидимкам.
Я вообще-то живу там, где меры для времени нет.
Сердце тёплое мягким котёнком - на душу босую.
Невозможно держать его в доме, а выгнать - ну как?
Посылаешь мне сердце, как мячик, а я всё пасую:
Слишком плавятся пальцы, когда его держишь в руках.
Мы похожи, нас путают, как скрипачей и альтистов.
Только в разных регистрах мы разные ноты берём.
А во внутреннем мире всё больше у нас от буддистов:
Плавят пальцы, играют сердцами - и всё нипочём.
Ты пришли мне портрет равнодушия в позе забвенья.
Под него скорректирую жизнь, в ней появится дзен.
Посмотри на часы: есть там время до перерожденья?
Я успею собрать свой горох, отлетевший от стен?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155627
дата надходження 15.11.2009
дата закладки 15.11.2009
Коли немає слів – душа німа.
Чи може навпаки про щось волає?
Як серце за замками сімома
Чуже тепло навпомацки шукає.
Здається сил немає більше, ні.
Себе частину боляче втрачати.
Малює тінь минуле на стіні
І очі вибирають промовчати.
Смакує тиша свій сумний етюд:
Лиш крок назад, замкнулись тихо двері.
Несказані слова – найвищий суд,
Вночі рядками ляжуть на папері.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155601
дата надходження 15.11.2009
дата закладки 15.11.2009
безболезненно
мы разрезаны
не срастившись и
не загрезившись
так чтоб слишком. ну,
может я слегка
допустила чу-
вства в своих стихах
допустила, что
допустила, но
затяжной прыжок
оказался сном
долететь бы всё ж
долететь бы вниз
преждевременно
оборвалась нить
прежде встреч и клятв
прежде, чем срастись
прежде, чем понять
cокровенный смысл
я люблю тебя
я люблю тебя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134744
дата надходження 22.06.2009
дата закладки 23.06.2009