Ще досі не зруйновані будинки застарілі.
Всміхаються орнаментом приспаним на стіні,
І кусні пересохлого цеглиння почорніли,
Плюндрують млявий спокій у вікнах давнини.
Споганені із часом обідрані фронтони,
Що знудились чекати підтримки від людей.
А зірваним дахам вдягнути б капюшони,
Надавши мінімальний будинкам привілей.
Та протяги збентежені розгулюють крізь стіни
Навпомацки торкаються прорубаних дірок
Де стрімко відвалилися зацвівши грудки глини
І в унісон із протягом скрегоче холодок.
В облущених фундаментах прорізалось коріння,
Що пасмами вплітається у зношений бетон
Усміхнені будинки покрились павутинням
Як з тихими роками до них дібрався сон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424552
дата надходження 13.05.2013
дата закладки 13.05.2013
Підіймало сонце золоте вітрило,
Мерехтливі роси падали до ніг,
Верби над рікою довгі коси мили
В кришталево-чистій, аж дзвінкій воді.
На зеленім лузі ліг туман спочити,
Крила розстеливши, наче білий птах...
Шепотіли трави, росами умиті,
І веселка грала у твоїх очах.
В мареві веснянім обрій даленіє…
Встали кольорові райдужні мости…
Ранок цей, як пісня, ранок цей, як мрія.
А очей від тебе вже не відвести...
…На волосся з неба позолота пада,
Погляд твій блакитний, мов вогонь, пече…
Ми йдемо з тобою в чистім сонцепаді,
З босими ногами, до плеча плече.
А солодкий усміх осяває губи.
Взяти б, притулитись, випити до дна…
Золоте проміння тихо нас голубить
Йдуть до щастя троє – двоє і весна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317793
дата надходження 29.02.2012
дата закладки 13.07.2012
Білі птиці свободи на чорній гілці історії
В божевільну грозу подій сіли перепочити
Вже в котрий раз - усе послідовно, як в геометрії:
Знов набирає швидкості все той-таки політичний вітер!
І дме, як скажений, зриваючи з білих будинків дах,
А у будинках - пустка! Все вже розтянуто...
Колись мріяв там затишок у чиїхось снах -
Тепер і не намагаються щось повернути!..
Самотня сліпа хатина у безвісті демократії
Тихо співає на сон втомленим білим птахам,
Яких просто посадили за незалежні ґрати,
А вони... сумно дивляться в небо
і мріють вирватися в свій храм...
24.04.11 22.14
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255993
дата надходження 25.04.2011
дата закладки 24.06.2012
Я ще пам`ятаю. На столі стояла гаряча чашка ароматної кави. Випари вилітали з неї метеликами. Білі. Сріблясті. Прозорі. Теплі. Випурхували і ніжно підносилися вгору. Танцювали. Танули. Дарували атмосферу комфорту та затишку. Осідали на улюблених плакатах, глиняній статуеточці, на моїх щоках і твоїх подарунках, на дзеркалі, на всьому. Деякі з них долітали аж до віконної рами і завмирали на холодній шибі.
Сьогодні я прийшла додому зовсім не пізно. Вкотре удавано посміхнулася постатям, що зустріли мене біля порогу. Кілька завчених фраз сказані автоматично. Зайшовши в кімнату, відразу скинула непотрібний баласт на диван. На столі стояла чашка кави. Холодна. Недопита. Непотрібна.
А я ще пам`ятаю метелики…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230271
дата надходження 21.12.2010
дата закладки 21.12.2010
Бурштин найщірішого сонця
Амулетом сколихує пам’ять
На шиї тонкій і тендітній.
Таїну розголошує Всесвіт
Прочитану в знаках магічних
На стінах печери вогкої,
В яку просковзнув твій промінчик,
Щоб наповнити змістом склепіння.
Він роздмухував ватру крилату,
Щоб зігріти чарівний кристал.
І вражав своїм танцем відвертим
Беручи смолоскип,
Протискався все глибше
І на русло натрапив
Золотої, п’янкої спокуси.
Вирувала стихія
Вщерть наповнена смаком
Еліксиру із Сонця й Кохання…
Підломились мандрівнику ноги
І він дякував Богу сердечно
За даровану мить насолоди,
Та волів догоріти і воском
Розтектися і злитись з потоком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171943
дата надходження 14.02.2010
дата закладки 14.02.2010
ѓаряче втома по вилицях виллється
поголос вчується стоптаних діб
досі на місяць нечувано виється
ќола - на місці - в прозорій воді
стеляться дотики в тишу розчулену
подих ввібрало повітря сумне
фарби - розбавлено. вуха затулено.
холод на ніч замовляє мене...
завтра збувається світлом і т́інями
листя посмертно мовчить заповіт
все ще здається, що легко покинемо
цей, геть затертий теперішнім, світ...
танути будемо... чорними...білими...
скалки ковтати... хвилини... сніги...
жаль... не вернутись туди, де уміли ми
Справжніми бути, як все навкруги.
міст. гасне річка... ліхтарні - під дзв́онами...
висиплю в воду чекання кулак.
щось обірвалось. Escape'ом відѓонимо:
осінь...
ці сльози.
ну що з цим не так???
23.11.09 (с)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157425
дата надходження 23.11.2009
дата закладки 24.11.2009
Не спить вечірній Київ...
Під його небом чарівним
збуваються всі мрії,
поривом вітру весняним.
Не сплять ще київські вогні,
що на небеснім чорнім тлі,
як зоряні дощі рясні,
що впали з неба до землі...
І я не сплю.
У цю годину
я відчуваю, я ловлю
цю мить прекрасно-тлінну.
А що столиці?
Вона вже знає,що і вночі
впізнає наші лиця.
Та промовчить...
Та промовчить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=102115
дата надходження 10.11.2008
дата закладки 23.11.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.11.2009
Ти мене почекай...
Не спіши опускатись
В сон свій глибокий.
Сон почекає нехай...
Я навіть крізь скло,
Бачу образ твій -
Сумний, кароокий...
Я до тебе іду,
Ні про що не питай:
Про вечірню звізду,
Про калиновий гай...
... Я до тебе прийду
Дивним місячним сяйвом.
І на очі твої покладу
Візерунки лазурного неба.
І не буде це зайвим...
Я легенько з губ знім́у
Вчорашню печальну помаду
І міфічним поглядом Феба *
Сприйму, як німу
Цю вчорашню пораду...
Я до тебе вже йду...
А може не треба
Серед ночі тебе турбувати,
Бо падає листя...
Під ноги лягає
Золотий листопад
І не можу я спати,
Я вертаюсь назад
Де стукіт сердець,
Де сплетіння рук...
А місяць...
Який молодець,
Пам'ятає цей звук...
Це пам'ять нутрує,
Тихцем вимагає
Душевності мук...
... А місячне сяйво
Творить казкову
Цю нічну серенаду
Та висохлі мальви
Про щось шелестять -
Під вікна манять
Мого серця принаду...
Це я заблудлий,
Нічний прохожий,
В цей день непогожий,
До серця твого притулився.
А серце, як молот...
І совість не глодже,
Як кістку пес,..
А душевності голод
Мені допоможе
Кинути килим
До твоїх ніг
Із сині небес
Та діамантових зір...
... Регочеться місяць
Дико,.. як звір...
Якби я міг
Відняти у нього
Вечірне небо...
А може без цього,
А може не треба...
Бо золотом пада
Під ноги листва
І тихо шепоче -
Ти моя Лада...
Так серце хоче
Зняти всі перепони,
Ти для нього принада...
І сипляться дзвони
Сріблом литва...
То лине мелодія,
А може листва...
Мелодія серця -
Стежками лягає
Посеред двора...
... Ти виглянеш в шибку
І серце заб'ється...
Мелодію швидко
Вітер листям знесе.
А тобі вже здається,
Що вітер від мене
Цю пісню несе...
... А мелодія л'ється
І сум цей вечірний
Місячним сяйвом
Об шибки б'ється
Й візерунком лягає
На твоє лице...
* - антонім Аполлона
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155711
дата надходження 15.11.2009
дата закладки 15.11.2009
Назбираю повнісінькі жмені
Ледь теплого літа
Вплетуться в них спогади
дощами налиті
яскравих – катма…
простелю дорогу
в Закоханих Місто,
якого насправді
не було й нема…
ця обитель романтиків –
дзеркало серця
кардіограма синкопами
двері таємні,
дивно, та все ж відчиняє усе це
любов подарована
пекучо-взаємно
очима навпроти…
шукаєш на дотик
наслухуєш ноти
а Місто минає…
й мене вже немає
нема… розчинилась
забулась спинилась
у дверях ночей
намистиною ранку
скотилась з долоні
на зім'яті трави
на кволе плече
сльоза не пече
залишаючи шрами…
сльоза не пече...
не шукай уже більше
мене ж бо насправді
не існувало…
послухай цю осінь, що вже розпочалась
вона не втече…
27.09.09 (с)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152678
дата надходження 30.10.2009
дата закладки 30.10.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.10.2009