сопілка
вітру
мене –
кленовий
листочок –
підносить
високо
Кася Єгорушкіна „сопілка вітру” http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146595
(літературна спроба продовження)
співає
вітер -
усе
мине -
кленовий
листочок
летить,
паде
===============
небо-
квіткою
зорі –
росами
я –
річкою
ти –
соснами
Кася Єгорушкіна „небо” http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214625
(літературна спроба продовження)
я -
соснами
ти -
річкою
стали
дорослими
ми
у цю нічку
===============
зачиталася душею
...
!стільки ч и с т и х
сторінок!
Кася Єгорушкіна ”зачиталася душею...” http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145877
(літературна спроба продовження)
взяла ножиці і клею
…
!йдуть сніжинки
у танок!
===============
!а в слоненятка
теплі лапки!
Кася Єгорушкіна :: !а в слоненятка! http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145747
(літературна спроба продовження)
!а у верблюда
тепла шуба!
==============
на мокрому
місці
очі
у парасольки -
небо сьогодні
плакало
Кася Єгорушкіна :: на мокрому http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146596#com950056
(літературна спроба продовження)
шукав
я всюди
очі
у парасольки -
сів і заплакав -
ніде не знайшов
===================================================
в очах
дитини -
душа
розчинена
Кася Єгорушкіна "в очах" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214967
(літературна спроба продовження)
в очах
дівчини -
краса
відчинена
====================================================
07.10.2010 - 11.10. 2010
* На фото: Кася Єгорушкіна (виступ у ПінчукАртЦентрі). Дозвіл Касі на публікацію фото отримав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214794
дата надходження 07.10.2010
дата закладки 15.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.10.2010
Понеділок. Вечір. Безвітряно.
Заблукавши осінніми нетрями,
Я ховаюсь від себе втечею.
Сонце впало в ріку притчею.
По-під хмарами повними відчаю
В небі чорні птахи титрами.
Гомін літа тополі струшують
І асфальту торкаючись душами,
Розсипають прощальні слова,
Про любов, що між нами жива,
Про розлуку, що вічність трива,
І на тебе чекати змушує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217037
дата надходження 19.10.2010
дата закладки 19.10.2010
Можна сьогодні я буду байдужою?
Не вибачатиму, не співчуватиму.
Ніч розповзлася по місту калюжею,
Ніч під колесами знову кричатиме.
Я не шматую тебе, що ти вигадав?
Нас розвезуть по лікарнях до вечора.
Буде діагноз збігатись, не дивно як
Лікар мене виліковує печивом.
Щось знову схоже на мене у дзеркалі.
Чуєш, запахло весною і дурістю?
Швидко з палати, аби не замерзнути,
Завтра ми знов захворієм – байдужістю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216639
дата надходження 17.10.2010
дата закладки 19.10.2010
Це наче вічне полювання на життя,
коли женешся за своїм завітним щастям.
Коли не можеш упіймати хвилю сам,
а просиш в вітра допомоги так невчасно.
Коли рукою робиш мітку на землі,
щоб повернутись ще раз в це знайоме місце.
Але вертаєшся - а люди вже не ті,
і не туди летить осіннє впале листя.
У вихор гаміру гукнеш: "Агов, це я"...
Та не озветься жодна тінь. Тебе не знають.
Таке-от вічне полювання на життя:
поки женешся...то роки кудись зникають...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217032
дата надходження 19.10.2010
дата закладки 19.10.2010
Вітер з Сонцем жартував -
між промінчики підкрався,
їх ретельно розчесав
та й у косу посплітав.
Щоб ніхто не здогадався
ще й гарненько заквітчав.
Тут і Сонце обізвалось:
"Що з промінням моїм сталось?"
Ця історія потішна,
бо КОМЕТА справжня вийшла!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216623
дата надходження 17.10.2010
дата закладки 19.10.2010
Янголи не вірять в гороскопи
та мій повірив... і дарма -
розсипалися в хаос ноти
і враз порвалася струна!
Знекрилено піднявся вгору,
шукаючи підтримки у птахів.
У хвилях неба синє море
заштормувало від гріхів.
В розбитім дзеркалі Спокута
гаптує крила в оксамит.
Реанімована з минулого отрута
в польоті ще пече... Болить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217042
дата надходження 19.10.2010
дата закладки 19.10.2010
На це я чекаю все життя. Кожен день… І ось, нарешті! Я стаю свідком цього акту коханя. Я – свідок, я й учасник. Інакше, який сенс чекати так довго? Я учасник ніжно-жорстокої любовної сцени стихій!..
Вітер… Вогонь… Вода… Земля…. Вони сьогодні тут, щоб народити Всесвіт заново. В цей день життя воскресне з любові. Любов в своїй архаїчній, оголеній природі, без купюр!
Я хочу такого кохання! Хочу то стікати крапелькою по листочку, то вщент розбивати, шматувати його кристаликом граду! Смакувати присмак озону, як дороге вино! Зриватися пелюстками троянди від подиху вітру! Зливою, до сп*яніння тамувати його спрагу!.. Його… І щоб Він, як земля мене поглинув. Поступово… По краплі… Всю… Ні! Проковтнув! Без залишку...
Запалюватися й гаснути в одну мить, але так, щоб небо здригнулося! Лише б не відпускав! Як би я не обпікала його руки!
Твої руки… Хочу бачити в твоїх очах себе, як небо - в дзеркалі землі! В моїх сльозах - твоя посмішка…
І хай весь світ сховається по куткам! Ні пари очей! Ні пари з уст! Ховайтеся! Слабкі бояться сили!..
Сонця не видно - Воно глибоко в грудях… Стихії кружляють в божевільному танку. Страшно! Страшно… Страшно щасливі! Вітер зриває листя й пелюстки – з силою, без дозволу! Земля кричить! Досить! Досить. Небо, змилуйся!...Ще!!!
Полум*я розпороло всесвіт. Небо. Землю. Останій крик! І… тиша. Ластівки розтерли небеса. Німо… Німо… Лиш присмак літа на губах… І тут, коли нас вже нестало. Ростали… Засліпило! Оглушило!
Пробило наскрізь! І зірвалася крапля. А за нею мільйони! Знову! Та тепер – тільки до кінця! Ховайтеся люди! Закривайте вікна, очі. Та шарахайтесь грози! Хоча… дивіться. Скажете жах! так не можна!, . Так, чому ж не можете відвести очей?!
Я – вода. Мене вітер колише, а земля жадібно ковтає!
Я – вогонь, в руках Прометея… в твоїх руках… Бери! Не бійся мук. Бійся, що помреш без них!
Я хочу розливатися й тонути. Пити до знемоги. Горіти палячи нас двох… Хочу вивертати коріння із землі, з самого серця. Бути кольором роси, що зараз вмре.
І коли я останньою краплею із уст твоїх зістрибну. Кану в спогад… І від мене залишиться лише аромат лісу… Чекай мене як сонце настогидне. Та пам*ятай, я – злива. Кохатиму лиш дощ!..
Чекаю критики! Якщо не сподобалося, всеодно прокоментуйте будь-ласка... Для мене це дуже важливо!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217038
дата надходження 19.10.2010
дата закладки 19.10.2010
Час і терпіння можуть більше дати
ніж сила й пристрасть відібрати.
Проходять чередою «круглі» дати.
Життя все менше здатне налякати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216647
дата надходження 17.10.2010
дата закладки 18.10.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.10.2010
Завагітніла штора Вітром,
А я – любов*ю…
Щоб не зникла – покрию гіпсом,
Із шовку скро́ю,
Ву́зликами плести́му,
В картині втілю…
…Штора стогне за Вітром.
…Тебе – пришпи́лю.
Усе це, віриш, ні?- Не чари…
Просто в світ прийшли ми
для па́ри
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216611
дата надходження 17.10.2010
дата закладки 17.10.2010
Той ангел усміхається усім,
На всіх падуть його натхненні зливи.
Скажи мені, коли ти був щасливим,
І під дощем співав свої пісні?
Я, мов вві сні, заполоне́на піснею
Відкрила в ніч розхристане вікно.
Ти не себе – ти долю мою виспівав
І вкрав усмішку ангела мого.
І так тепер стою сама під зливами,
І ніч – не ніч, і день мені – не день.
Коли земля пливе дощами сивими,
Звучить в мені мотив твоїх пісень.
Ні, я не плачу – днів долаю схо́динки,
І навіть в зливу – як завжди – сміюсь.
Я вій твоїх торкнуся тільки подумки
І до плеча – як спогад – притулюсь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210297
дата надходження 10.09.2010
дата закладки 17.10.2010
"... я упаду и сразу встану,
благослови меня, строка!"
Ника Турбина
Чому пече земля, коли босоніж
Душа життям, ридаючи, іде?
Ти малювала сни на підвіконні,
І небо обіймала голубе.
Маленький геній, а в житті — невдаха,
Бо важко тим, хто від вогню живе.
З вікна на землю ти шугнула птахом,
... а я хотіла втримати тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216569
дата надходження 17.10.2010
дата закладки 17.10.2010
Так дивно – цей ранок, як тисячі інших безсонь
Минає без тебе, і вічність проходить без тебе,
Без тебе це небо, дорога до дальніх сосон,
Дітей голоси – я німо дивуюсь – без тебе.
І діти сміються. Який в них безжурний ще сміх,
А над узголів'ям – яке в них бездонне ще небо!
Як дивно – впізнати тебе серед тисячі всіх,
Й життя не спинилось, а далі пішло – вже без тебе.
Даруй мені, сонце, терпіння і трохи жалю,
І пісню таку, щоб колись забувати про себе.
Прости, що бездарно, але невблаганно люблю,
І кожен свій день на землі починаю – без тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206978
дата надходження 20.08.2010
дата закладки 17.10.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.10.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.10.2010
в этот вечер мне хотелось стать цифрой на солнечных часах,
чтобы замечать только светлые, радостные дни...
Гарри ГАРРИСОН
Життя смугасте. Кожен раз за білою смугою йде чорна,
потім знов біла..,
чорна,
біла……..
Світлі моменти проходять як мить,
чорні здаються вічністю.
А інколи, навпаки….
При швидкому русі полоси зливаються в сіре марево,
для когось воно видається попелястим,
для інших майже чорним.
Та навіть на сонці є плями, а в повній пітьмі сяють зорі….
Життя як кіноплівка, кадри міняють один одного, і вороття немає. А ми, рідко задумуємось що кожен раз при зміні кадрів наступає повна темрява, ми її не помічаємо,для нас живі і закохані герої співають гімн Життю. Хоч насправді це звичайна зміна кадрів…….. Між якими - чорнота…. І тим не менше вони живі та закохані, дарують нам частку свого кохання.
Чому ж в житті ми помічаємо пустоту, а світлі та яскраві моменти не завжди?Чи не варто, як в старому чорно-білому кіно, карбувати світло. Дарувати собі пам’ять про кращі з пережитих моментів? Зберігати ці уривки в архівах пам’яті, внадії що знайдеться геніальний режисер, і врешті-решт змонтує їх в одну стрічку, яка подарує комусь Твоє тепло………
3,07,2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203486
дата надходження 30.07.2010
дата закладки 17.10.2010
Соковите і тихе, заплуталось сонце в волоссі,
Зачепилось за трави, розлилось теплом по стежках…
Мирно й любо… в повітрі вчувається здалеку осінь.
День дозрів і на захід подався за сонцем, як птах.
пісня котиться літом, і серпня розтягує струни
відбиваюсь в зіницях - щаслива, спокійна, чудна…
ти малюєш на серці травинкою сонячні руни
наше спалене літо поволі дісталося дна
б’є годинник… лелека сумливо лаштується в ірій
в яблуневім врожаї нуртує й солодшає сік
місто лине в туман… ми розчинимось в сутіні сірій
помандруєм босоніж за літом на сонячний бік
29.08.2010
́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208410
дата надходження 30.08.2010
дата закладки 17.10.2010
Говори…
А я усміхатимусь
Крізь прив’ялі пожовклі хвилини
Поміж барвами листя картатими
Станем щиро, дитинно малими
Посміхайся
Допоки творитиме
Злива музику слів запізнілих
Вслід за сонця крилатими ритмами
Непомітно злетіти зуміли ми
Прийде Доля
Промокла і вижовкла
Сиві пасма під пензлями осені
У дзеркалах
Притихли і вижухли
Всі листи та історії стосами
Сірі тіні подались до місяця
Щоб постаріти ніччю на п’ятницю
В мокрій каві пророцтва аж бісяться
Бо зуміли ми з них посміятися
Говори… я так хочу помовчати
Та по вінця наповнитись лунами
Скельця слів закарбую потовчені
Загадковими вересня рунами.
не мовчи… наша осінь не вгадана...
чорно-білі штрихи на мольберті ми
затухає гітара розладнана
осінь листя жбурляє конвертами....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213540
дата надходження 30.09.2010
дата закладки 17.10.2010
я не сумею тебя жалеть, понимать, прощать.
из меня получится злая мать.
наверняка.
я не буду детей отпускать гулять,
уперев в бока
руки.
ты прости меня, раньше времени,гладь по темени,
говори, что я мало сплю,
всю поэтому,
я позвеню браслетами. отвернусь,
как иначе?
я брезгую сигаретами.
их же курят от плача... люди, когда припрет:
посуда не бьётся, простыни сохнут в прачечных.
нет не брезгую.
я, наверное, берегу.
затяжки...
до особого случая.
суицидники врут что мучаются,
ты вот мучаешь сам себя. и что?
живешь себе припеваючи. не прыгаешь с крыш,
не травишься, не кричишь,
только маешся,
особенно,
если утренними трамваями добираешься.
я вру тебе, в основном когда ты молчишь,
чтоб за нас обоих что-нибудь да сказать,
это выше меня: нарочно тебе не врать,
если нечего больше вытащить изо рта
и отдать
в переспелый осенний воздух.
я буду поздно
когда кожа впитает ноябрськую печать
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216524
дата надходження 16.10.2010
дата закладки 17.10.2010
храм весни...
дикі сни...
паленій,
шаленій,
розпечи
тіло-піч,
закричи -
віч-на-віч!..
солод губ,
крила брів.
ти на зем-
лю
злетів,
а я впа-
ла
у небо.
я тобі
покажу
шепіт хмар
і дощу -
висоту...
небеса
мармурові...
серця струс.
скаче пульс.
обійми,
підхопи,
піднеси,
підійми
хміль бажань
до Любові
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178596
дата надходження 19.03.2010
дата закладки 16.10.2010
А знаєш як буває? коли добродій вітер
Зриває капелюхи з перехожих.
Думки тривожить.
А віриш , дощ і влітку
Нагадує мені про осінь?
І смутку просить.
А скажеш чому мені і досі
Приносить радість коли ноги босі.?
Трава їх росить …
А можеш мені зірок насипати в долоню
Щоб всім світити.?
Зірки дарити…
А правда, що коли любиш
То усе прощаєш?
І біль не взнаєш
А хочеш розкажу тобі
Де живе щастя , серед презирства світу?
В обіймах вітру!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216158
дата надходження 14.10.2010
дата закладки 14.10.2010
Тихий неспокій.
Відданий на волю вітряного моря корабель. Вітрила шовкові і напнуті доволі тай щогли цілі й якорі нові.
Та тихий неспокій…
А море в цю пору таке тихе, як ніколи і боятися нема чого. Та розплетені коси знову мокрі, та не від вогкого вітру , а від сліз.
І тихий неспокій…
Серце крається все більше з кожною м’якою хвилею, з кожною новою секундою незрозумілої напруги.
Через тихий неспокій…
Думки проносяться в голові кометами, лишаючи лише холодний слід свій. І гіркота застиглих губ не дає сказати ні слова. Нема логіки.
Просто тихий неспокій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216153
дата надходження 14.10.2010
дата закладки 14.10.2010
Я відриваю крапельки життя
І день по дню формую власну долю.
Полю бур’ян духовного сміття
І додаю в узвар кохання – крові.
Щоб володіти пристрасним вогнем,
Отримуючи краплю – дати зливу,
Я пильно обробляю день за днем
Думок і вчинків нескінченну ниву...
У всесвіті нестримного буття,
Коли не маєш права на зупинку,
Поглянь на не змарноване життя,
На світлу ниву благородних вчинків...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216131
дата надходження 14.10.2010
дата закладки 14.10.2010
Чтобы нам не расстаться вовек,
Чтобы счастлив был жизненный путь,
Не грусти, мой родной человек,
Улыбнуться ты мне не забудь.
В наших душах тепло и уют,
А не просто всё это сберечь.
Ведь любить – изнурительный труд,
И без толку здесь спорная речь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216154
дата надходження 14.10.2010
дата закладки 14.10.2010
Вставай з колін!..
Невже не досить ти на них
Простояла?
Чи мало помилок дурних
Накоїла?
Порозливала море слів,
Як патоки.
Він не почув, не зрозумів
Ті заклики.
Перед порожньою сама
Ти нішею.
Його давно вже тут нема,
Він з іншою.
Давно, давно пора цей дим
Розвіяти.
Вставай, бо нижче падати
Вже нікуди…
Вставай!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216070
дата надходження 14.10.2010
дата закладки 14.10.2010
Після дощику в лісочку
Поздіймалися грибочки.
Де лиш гілка шурхотне −
Видивляються мене.
Знов "то−тут−то−там" співає
Поїзд із вагонами,
Осінь барвами вітає −
Жовтими, червоними.
На пеньках ростуть тісненько,
Ніби всіяно, − опеньки,
А в дубовому бору
Безліч білих наберу!
Стежки геть порозбігались...
Щоб не заблукати,
Звідки сонечко здіймалось
Варто пам'ятати.
Щільно геть північнім боком
Стовбури убрані мохом,
Треба не панікувать,
Напрям правильний тримать,
Слухать ліс і слухать тишу,
Голоси автошляхів,
Мірний стукіт залізничний,
Перегуки грибників.
Про орієнтир подбаєм −
Цілий кошик наскладаєм!
Пам'ятати варто, друже,
Якщо впевнений не дуже,
Гриб сумнівний краще викинь,
Щоб не сталося біди,
Бо нема від смерті ліків...
Небезпечні є вони:
Мухомор, бліда поганка, −
Тож на горе забаганка
Може враз перетворитись,
Як уважно не дивитись.
Ось і все − вже повний кошик
Назбирала я грибів,
Та іще й упало в зошит
Декілька нових рядків.
Недарма ходжу лісами −
Я полюю за віршами.
Свіжу приповідку цю
Своїм діткам принесу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215635
дата надходження 12.10.2010
дата закладки 12.10.2010
Дощ невміло малює калюжі,
Трусить вниз пелюстками квіток.
Парасольки строкаті байдужі
На підборах біжать до метро.
Десь на лавах регочуть краплини.
З-за балкону – фіалки сумні...
Від сьогодні чекаю я сина.
Від дощу він сховався в мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215532
дата надходження 11.10.2010
дата закладки 11.10.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.10.2010
Сьогодні я розповім вам історію,справжню історію справжнісінького життя,можливо в ній хтось пізнає себе,а можливо...отож умощуйтесь зручненько,забудьте про справи,які вас турбували,ще й досі не полишили,та й відлетімо в осінь,гарну роскішну,розмальовану соковитими фарбами справжнього майстра,осінь була ранньою,тому дерева ще міцно тримали свою крону,мов той кіт,що тримає мишу в зубах,а вона,здається ось-ось втече.Ось в такий осінній день я мала пообідати з подругой,та вона як завжди запізнювалась,чи,може затримувалась.Була обідня перерва,люди сновигали взад-вперед,то щоб не заважати цьому руху я присіла на лавку,яка на моє щастя була вільна,я зручно впала,бо 15хвилин мала точно,озирнулась навкруги і побачила його.Він сидів навпроти мене,прямісінько біля фонтану,його очі не відривали погляд від води,це треба так любити воду,щоб не відривати від неі очей,подумала я,які гарні жінки проходять повз нього,а він,гордий чи що,ні на кого не звертає уваги.Моя цікавість розпирала мене всю,та все було марно,він сидів,немов мумія,та кохався з водою,може він сидів-би так доти,поки я не пішла пити цю каву,будь вона не ладна,і хто іі придумав,через неі не можна ні поснідати,ні пообідати і навіть не поспати,відволіклась,це теж через неі,та подув справжній осінній вітер,чоловік повернувсь і заглянув мені в очі,його погляд зупинився на мені усій,він ніби вивчав мене,чи роздягав,спочатку я хотіла встати й піти,та потім передумала,хай роздягає,загалом це подобається усім жінкам,не кожна це визнає,та й сучасні чоловіки зовсім не вміють роздягати,а він,так гарно,я відчула силу,яка покличе мене до нього,подивилась на годинник,часу було зовсім мало,я занервувала,ось-ось мала підійти подруга,та невже?Він пролунав,його могутній справжній чоловічий голос:"Шановна пані,чи не буде вам складно пересісти ближче до води?""А ви в неі такі закохані,що аж ніяк не можете від неі віддалитись?""Так,я дуже люблю воду.""Я помітила,це ваша стихія.""І ваша теж."Його голос засмутився і я відчула його самотність,в цей час до мене підсіла неприємна жінка,і від іі погляду мене справді потягнуло до води,сама доля підштовхнула мене до нього,він подав мені руку так,ніби на ній була квітка,від якоі не можна відмовитись."Станіслав""Вероніка""Дуже приємно,значить,Віра,гарне ім'я,когось чекаєте?""Так""Не можна змушувати таку жінку так довго чекати,так можна й з голоду вмерти,так його любите?""Дуже",відповіла я,й подивилась на годинник."Я би до вас летів,то може кави?""Може й кави"тихо сказала я.Він подзвонив по мобільному,"Я відчув вас відразу,щойно ви присіли,ваш аромат,він вам личить,Шанель,так,він ваш,я намалював вас у воді,"каву принесли прямо туди,та лише одну чашку."А ви чому не п'єте?""Сьогодні я не питиму кави,кава має сильний аромат,якщо дозволите сьогодні буду пити вас,у вас гарні очі,чисті,прозорі,немов вода,погляньте,вона радіє!""А й справді радіє,"-посміхнулась я і знову відчула той самий погляд,саме тоді,коли з'являється романтика,з'являються подруги."Я бачу тобі не сумно,то ми йдемо?""Познайомся,це Станіслав,а це моя подруга Тоня.""Я не знайомлюсь з чоловіками,які дивляться на мене через окуляри."Тут він встав,"То це і є ваше кохання?якби я знав,я б вас украв,а вам,люба моя,подруго,я зазирну прямо в вічі,ваші гарні,та може моі кращі."Коли він зняв окуляри я не помітила,та як дременула Тонька не помітити було важко,"Вибачте."Я побігла за нею,ледь наздогнала."Чому?чому ти ніколи не знайомишся з ровесниками,чому?""Тому що мені з ними не цікаво""А з сліпими тобі цікаво?""Як з сліпими?""Ось так,він же зовсім сліпий,зовсім."Мені стало ніяково,я ніби стала щось шукати."Я,я там забула мобільний"Мабуть я летіла,перший раз у житті,летіла туди,де мені було так добре,летіла туди,де дозволяла роздягати очам,яких не було,та вони бачили краще інших,тих,зрячих,летіла туди,де посміхається вода,летіла туди,де замість кави хочуть пити тебе, та було пізно, фонтан не смівся, він плакав від болю,бо за осенню прийде зима й заморозить його, а я? що буду робити я? літня жінка сиділа на лавці, яка за п'ятнадцять хвилин змінила все, я навіть спитала у неї, де він подівся,- «Поїхав, така молода, і не соромно, бігати за чоловіками,а-я-яй.» Чому люди так люблять судити? вони ж зовсім мене не знають.Більше я його не бачила,лише на згадку про нього кожної ранньої осені я приходжу до фонтана,одягаю окуляри,потім дзвоню з мобільного,мені приносять чашку ка,та я не п'ю її,насолоджуюсь ароматом Шанель,він так мені личить,і чекаю,чекаю на нього,можливо він з'явиться,,сяде біля своєї води в яку він так закоханий,і я дозволю йому себе роздягти,а як думаєте ви?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215394
дата надходження 10.10.2010
дата закладки 11.10.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.10.2010
Холодна паморозь накрила чорнобривці
У білу павутину огорнувся цвіт
Каштани і дощі ледь-чутно – поодинці
У ритмі танго уповільнюють політ.
Чар-зілля пахощами солодить і марить
від трунку паморочиться голова.
Це жовтень повноправно господарить,
і мжичка з вітром – пара чарівна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214626
дата надходження 06.10.2010
дата закладки 06.10.2010
Зливаючись у темряві туману,
Стара потвора ходить по кутках.
В її очах лиш озеро обману
І гострий ніж у зморщених руках.
На кінчику ножа краплина крові
Кричить вона про неминучий слід
Убивства, що почалось із любові,
Про зірваний у мить любові плід.
І слід цей, навіть з часом не зникає,
Його не заберає круговерть.
Дитя, не народившись помирає
Без права на життя, лише на смерть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214643
дата надходження 06.10.2010
дата закладки 06.10.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.10.2010
Вселилась в серце знову осінь,
Густі тумани стали звичні,
Лиш журавлі у вирій кличуть,
Неначе хтось про це їх просить.
Снують похмурі хмари в небі,
Сльозами скапують тужливо.
А я ще й досі вірю в диво -
На крилах мрій лечу до тебе.
Гайну у вирій з журавлями,
В світах далеких відшукаю
Того, з яким торкнуся раю,
Любов спиваючи безтями.
Я намагаюсь посміхатись,
Дощем змиваю щем розлуки.
У шумі злив відлуння звуків -
Мабуть, пора тобі вертатись...
Засіла в серці моїм осінь,
Птахи у вирій відлетіли.
Душа жадає перевтілень
І в неба крил для злетів просить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214582
дата надходження 06.10.2010
дата закладки 06.10.2010
співаючий замок. що тихне із твоїм приходом.
торкається крилами вітру. до пліч. полети.
там грають фіранки, ховають метелики. подих.
тут ти. тільки ти. й містерія сьомих вітрів.
співаючий замок. що тане. свічками в долонях.
шепочучи приспів отанньої ночі. тих снів.
і грають фіранки, лоскочучи твою свободу.
тут ти. знову ти? лиш я.. залишаю свій слід.
..схопи..?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214586
дата надходження 06.10.2010
дата закладки 06.10.2010
Ніч тихо мина повз віконної брами
Я х́очу до скла притулитись губами
Я подихом хочу своїм розтопити
Дзвінкої зими діамантові квіти
Долонями с́ебе не можу зігріти
І пальці тремтять, мов загублені діти
Оточений ворогом в теплій оселі
Потрапив в полон крижаної пустелі
Розчинений простір в зворотньому часі
Пропорцію сил зосереджено в масі
Всебічні фотони отримують вектор
Не з тих кольорів розкладається спектр
Вирують назовні злиття й поглинання
Полює байдужість на щирі зізнання
Останній квант світла, зникаючий стрімко
Закоханий в темряву ніжно, як в жінку
Знов пусто у пляшці, так само на серці
А місяць співа своїх ламаних терцій
Вист́ужених віршів несе хуртовини
Прощає гріховним, карає невинних
В відкритих очах, наче кригою вмитих
Залишаться мрії, що зірками вбито
В душі, снігом вкритій від зайвих обставин
Знайдуть лише крихти колишніх цікавин
Зима мої смертні гріхи — ...шостий, сьомий
Злічила була, зберегла, та й по всьому
Та внутрішній голос, сирітка-блаженний
Нагадує — Бог береже навіжених.
© Жовтень 2010.́́́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214597
дата надходження 06.10.2010
дата закладки 06.10.2010
Дощовий день сумно зазирав в калюжу.
- Це моє свічадо – говорив він перехожим.
Але його ніхто не чув.
Дощ награвав чудернацьку мелодію – пожовкле листя було йому клавесином, запилене павутиння - скрипкою, сірий асфальт – невибагливим слухачем.
Дощ зазирав у свічадо, але воно чомусь так і лишалося брудною калюжею.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214620
дата надходження 06.10.2010
дата закладки 06.10.2010