На вітах біло-сніжне макраме.
Лапатий сніг спускається додолу.
Ще трішки - й посох морозець візьме,
Казково розмалює видноколи.
Зима-чарівниця махне рукавом
І сріблом засипле діброви.
Дрімають ліси в далині за селом,
Насняться їм сни кольорові.
Принишкло все. Ніхто не гомонить.
Струснула сніг із гілочки синичка.
Січневий ранок закарбує мить
І відкладе в пухнасту рукавичку.
Іскристу ковдру віхола сплела,
Із візерунком сосни та ялини.
Покрила світ морозяна імла.
Дарує спокій нам зимова днина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936384
дата надходження 09.01.2022
дата закладки 09.01.2022
Тихо, де тече водиця,
Біля озера - Стариця...
Пахне квітами розмай,
Й густо зеленіє гай ....
Жив Бобер з сім'єю, тихо,
Діток мав, любив Бобриху....
Взагалі, бобровський рід,
Жив собі там сотні літ.
Із людьми не спілкувався,
Їх не бачив та й не знався.
Та й навіщо їм то лихо,
Коли жити гарно й тихо.
Чисте Озеро й водиця,
Є дерева і травиця.
Із дерев верба й осика,
Взагалі, місцина дика.
Нірки в берегах копали,
Жили та й біди не знали...
Та одного разу - стук,
Ліс стривожив дивний звук .
До бобрівської до хати,
Надійшло людей багато.
Люди берег розкопали,
Всі дерева порубали.
Привели собак з собою,
Забавлялися водою ...
В тім біда, що злії люди,
Розповзаються повсюди...
Тож Бобрам життя не стало,
Бо зажерам місця мало .
Ми забули, що Бобри,
Мають право як і ми .
На життя, на ліс і воду,
Для дітей своїх свободу .
Людям теж потрібно знати,
Тай потрібно поважати....
Всіх Бобрів та Бобренят,
Й інших звірів і звірят .
@ Небайдужий. 2022 рік
З берега озера Срібний Кіл, де зникли Бобри.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936239
дата надходження 07.01.2022
дата закладки 07.01.2022
[b]А[/b] я іду на зустріч із весною,
[b]В[/b]альсує квіт з красунею у парі
[b]І[/b] ніжно стрічки з'єднує з красою,
[b]Т[/b]ріпоче легіток на тротуарі.
[b]Е[/b]х, дивний стан - ідилія вирує,
[b]Р[/b]укою розплітає довгі коси,
[b]Р[/b]оса тендітна, ніби-то воркує,
[b]О[/b]мріяно схиляючи в покоси.
[b]З[/b]а гаєм розлилась бурхлива річка,
[b]В[/b]ітається розчулена природа
[b]І[/b] в косах виграє чарівна стрічка
[b]В[/b]еснянкою, куди веде дорога.
[b]А[/b] поряд розмовляють милі квіти,
[b]В[/b]агомо заглядаючи в віконце.
[b]М[/b]илуючись красою, ніби діти,
[b]О[/b]х, як лоскоче локон ніжне сонце.
[b]Є[/b] щастя рідне і воно вже поряд,
[b]В[/b]иблискує, як образ на екрані,
[b]О[/b]сяяна в уяві дивна зоря,
[b]Л[/b]аскаво так ховається в тумані.
[b]О[/b]й, як приємний легіток весняний,
[b]С[/b]ором'язливо так тріпоче коси,
[b]С[/b]хиляє квіти милі та духмяні,
[b]Я[/b]к, ніби сон, ховаючи у роси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914421
дата надходження 21.05.2021
дата закладки 21.05.2021
Заснула ніч. Затихли птахи.
Дрімали трави у лугах.
Уклались в ліжечка комахи –
Весь день крутились на ногах.
І тільки річка спать не хоче –
Біжить, цілує береги;
Для неї ані дня, ні ночі.
Лиш промінь світла дорогий:
Вона повінчана з ним небом,
Мережить світлом хвиль краї –
Їй іншого життя й не треба:
Лиш води й блиск нести свої.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909673
дата надходження 31.03.2021
дата закладки 01.04.2021
Заходя в мою жизнь, оставляйте побольше следов,
Но таких, чтоб хотелось ещё раз по ним пробежаться...
И, листая потёртый альбом, вместо тысячи слов
Вспоминать наши встречи и тихо при том улыбаться.
Столько добрых людей меня грели в открытых сердцах!
Просто так, без причины, и лести, и выгод коварных...
Вы в таких бы, казалось, раскрыли себя мелочах!
Я за это, друзья, без конца буду вам благодарна!
Кто-то делом помог, не оставил терзаться в беде,
Комплиментом взбодрил... Улыбнулись, бегущие мимо...
Кто-то мирно смолчал, сомневаясь в моей правоте,
Но в молитве вечерней моё произнес тихо имя...
Не ломитесь в мой дом - для друзей там незаперта дверь!
Только маски снимайте заранее все у порога:
Показав свою суть, вы меня рассмотрите теперь -
Я пред вами с душой оголённою, как перед Богом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906670
дата надходження 02.03.2021
дата закладки 04.03.2021
Чорні хмари над нами посіли,
В павутинні заплутався світ.
Там, де серце палахкотіло -
В когось – камінь, а в когось – лід.
Покотилось життя у прірву
І дороги назад нема.
В мегаполіса стінах сірих
Не уникнуть свого ярма.
Дні летять і спливають ночі.
Птахи плачуть - кричать без слів.
Світ бетонним сприймають очі.
І любові запал змарнів…
І мільярди людей – як тіні,
Заблукала у них душа.
Не ридають вони, не сміються,
Всі галопом кудись спішать.
Я питаю: «Чому?» – не чують…
Я кричу, а вони мовчать.
Я прошу, я нестерпно лютую,
Ну невже важко відповідь дать?..
Загляну у байдужі очі -
Не знайду там потрібних фраз…
А життя так радіти хоче,
Бо ж дається єдиний раз.
2007р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714775
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 14.01.2021
Старик всегда любил свою старушку,
Да и понятно - в браке столько лет!
Он за её ванильные ватрушки
Готов был променять хоть целый свет!
Вставал он чем пораньше, по привычке.
Хлебнул воды, котёнку - молока.
И по хозяйству взялся, как обычно...
Чтоб бабку не будил, прикрыл щенка.
На цыпочках по образу шпиона
Тайком на тумбу клал ей сахарок.
С улыбкой называл "Моя сластёна".
Берёг её всегда, ох, как берёг!..
- Да ты лежи, ведь у тебя давленье,
А я тем часом в погреб наш пойду,
Достану земляничное варенье
Из ягод тех, что мы нашли в саду.
Ах, помнишь, лето выдалось на славу?!
Крыжовника собрал ведёрца три!
Ты мне в жару всё шарфики вязала.
А пригодились ведь, ношу, смотри!
Мороз сегодня, уж совсем не осень.
Платок тебе б пуховый поновей...
Я тапочки твои на печку бросил,
Чтобы, как встанешь, были потеплей.
Ну что ты, я цветы твои укутал.
Ещё вчера успел часам к пяти…
Я чайник ставлю, завтракать уж будем.
Минут через пятнадцать подходи…
…Висят на стенах молодые лица,
Прошли они немалый вместе путь.
Жизнь пролетела сказочной жар-птицей.
А где её искать и как вернуть?..
Но вот нежданно дети, внуки едут.
У двери встали - слёзы им не скрыть:
Старушки ведь уже как месяц нету,
А стол на кухне...на двоих накрыт...
Illustration by Liz Schultz
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901264
дата надходження 14.01.2021
дата закладки 14.01.2021
Ночь - это тысячи звёздных мерцаний,
Разоблачитель скрытых желаний.
Сны чёрно-белые или цветные.
Звон телефона, где вести дурные...
Ночь - это тайны любых поколений.
Вспышки любви и приход озарений.
Самые страстные, пылкие вздохи!..
Мать у кроватки болеющей крохи...
Лай монотонный собаки соседа,
Пьяные вопли несчастных поэтов.
Тёмные окна спящих хозяев.
Вдруг смс-ка с нежданным "скучаю...".
Ночью дыхание слышно природы.
"Ночью иная степень свободы"* :
Песнь у костра под гитару с друзьями,
"Красные улицы", странные дамы.
Ночь - это пытка для душ одиноких,
Страшный прельститель поступков жестоких.
Мысли роятся и скачут бездумно
Ночью бессонной, но сказочно лунной.
Ночь - это вор у незапертой дверцы...
Горькие слёзы разбитого сердца…
Ночь - это кошек безумные очи…
Что ж уготовил мне день после ночи?..
*Цитата Эльчина Сафарли
Photo by HawtaMarx
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901266
дата надходження 14.01.2021
дата закладки 14.01.2021
Хай осінь потрохи уже видозмінює простір.
У мені ще літа живе стоголосий ручай.
Ще мрії в барвистому цвіті, надії – у рості,
Ще щастя парує, мов щойно заварений чай.
Ще серце пульсує, неначе у кратері магма.
Ще кров мчиться жилами, мов реактивний літак.
Ще очі блищать, як нова позолочена драхма,
Коли неповторна краса їх чіпляє за гак.
Хай осінь батожить дерева і трави, і квіти,
Із вулиць тепло вигрібає, складає в коші.
Я буду так довго триматись руками за літо,
Допоки у злети ітимуть лелеки душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888388
дата надходження 10.09.2020
дата закладки 11.09.2020
Як гнівно небо супить брови,
І під картуз хова лице…
А дощ графітові, шовкові
нитки малює олівцем…
Розквітла в посмішці - шнурочку
царівна квітка польова…
Їй раптом ніжно на листочок
вмостилась крапля дощова…
Відчувши дотик насолоди,
кров пружно в жилах потекла…
І якось дивно, в прохолоді,
душа миттєво ожила.
Невтомно крапля все шукала
чутливі зони на листку…
Свій трепет тіла віддавала
в любові тихім завитку.
Купалась райдужно у щасті,
чеканням втомлена жага…
Він їй не дасть уже упасти…
О, неповторна мить блага!..
Довкола світ - це їх обійми…
І торжествує в нім життя!
Моя душа у мріях з ними
злилась в єдине відчуття…
20.05.2020
[b][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876706
дата надходження 21.05.2020
дата закладки 21.05.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=VcCwGCJcqYA[/youtube]
Стоять, як наречені в цвіту вишні,
Немов зібрались разом до вінця.
У платтях ніжних, білих, таких пишних,
Що так пасують до вродливого лиця.
А де ж їх наречений, може, вітер,
Що ніжно припада до них крильми?
Вони з любов"ю тягнуть свої віти,
Шепочуть тихо: ти мене візьми.
Розгублений, невпевнений страждає,
Як вибрать тут, найкращу серед всіх?
Але це неможливо, добре знає,
Вони йому потрібні всі для втіх.
Пограється лиш хвильку і забуде,
Ще білий цвіт зірве із гілочок.
Хіба за це осудять його люди?
Можливо, хтось візьме це за урок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872719
дата надходження 20.04.2020
дата закладки 21.04.2020
Сьогодні небо хмуриться чомусь
І сонечко сховалося за хмари.
А дощ подарував сльозу комусь
Її можливо там і не чекали.
Весна розлуку несла на крилі,
Хоч так розлуки теї не хотіла...
Він цілувавв останній раз її,
Коли весна із вітром говорила.
Любові полум'я загасло вмить,
Як лиш слова болючі прозвучали.
Ніхто не знав до того, як болить,
Коли впинається у серце жало.
Сльоза упала з краплями дощу,
Так стало холодно у ту хвилину.
Взамін тепла, він дарував журбу,
Що прилетіла з клином журавлиним...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872241
дата надходження 16.04.2020
дата закладки 16.04.2020
Сурма лунає ріднокраєм,
коругви тягнуться увись –
то гетьман козаків збирає
у круг звитяги як колись!
Вона голосить, зве в дорогу,
на захист рідної землі.
Не забуваймо про Сварога,
щоб не сконати у петлі!
Пліч о пліч станьмо, браття, сестри,
за правду й віри моноліт,
щоб Україна знов воскресла
і міцно встала із колін!
Сурма підносить Батьківщину,
шикує русичів полки
і про свободу пісня лине,
про мир і щастя на віки!
14.04.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871982
дата надходження 14.04.2020
дата закладки 14.04.2020
Мій Луцький замку, ти розцвів весною,
Неначе наречений у цвіту…
Білі хмаринки - птахи над тобою,
Милуються красою на льоту…
Із древнього, нараз зробився юним,
Бо наречені вишні у цвіту.
Твої з роками затвердівші мури,
Пускають соколів у висоту.
Старим і юним будь завжди наш замку,
Зустрінь, як прийде Любарта душа.
Вітай гостей, що йдуть до тебе зранку,
Юначе серце гордістю втішай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871813
дата надходження 13.04.2020
дата закладки 13.04.2020
А час зникає в просторі як дим…
Він розчиняється в надії і чеканні,
можливо ці квітневі дні останні,
коли лишався справді молодим
цей світ, в якому цінна кожна мить,
цей подих щастя у розквітлім лузі.
Життя трива в тривозі і напрузі,
тому і серце щемко так болить,
розгледівши у присмерку доби
можливості - не відкладай на завтра!
«Я зможу» – мабуть найцінніша мантра -
знайти з небес призначені скарби.
На дні ріки заховано печаль,
та все мине у шумовинні часу,
сльозИ минулого розіб’ється кришталь
і зійде сонце на бажань терасу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871447
дата надходження 10.04.2020
дата закладки 10.04.2020
Ще треті півні не співали,
на битву вийшли козаки,
джерельною водою вмились,
оділи білі сорочки.
На сході заграва жевріє,
вогні на заході горять,
холодний вітер з поля віє,
знамена сині тріпотять.
Роса накрила все довкола
рясними чистими слізьми;
Тепер буде кривава битва:
не знають жалю козаки.
Всі, як один, хоробрі, мужні,
всі терпеливі та цупкі.
Вогонь тече по жилах дужих,
не прагнуть милості вони.
На тому боці кепська справа:
гарцює полем польська знать,
блищить ворожих латів лава
драгунів незлічена рать.
А ось і батько. Батько Гетьман,
старий засмучений Богдан
не хоче марно лити крові
хоробрий мудрий отаман.
Схилила голови старшина
та помолились козаки.
Вже підійшла лиха година
за справу взялись вояки…
Замайорів на небосхилі
штандарт Хмельницького полків,
бо понеслись в атаку хвилі
Вкраїні відданих синів.
Та почалась різня запекла
під вибухи гучних гармат,
покрило землю морем трупів
кривавих рублених солдат.
Горіло під ногами пекло;
Не видко сонця із-за хмар;
остигло небо – вечоріло;
вітрами роздувало жар.
Червнева ніч жахіття стерла;
не чути вигуків татар,
стихає стогін - битва вмерла;
потішив думою кобзар.
Палали в таборах багаття,
лунала пісня кримчаків,
не було чути ані писку
зі стану зморених ляхів.
В наступний день почали знову,
поляки оточили фланг.
Зірвало пелену ранкову
злим пострілом важких гармат.
Потрібно захопити табір,
щоб роз’єднати козаків,
але розбила хитрий намір
ватага справних вояків.
Зненацька вдарили татари,
прорвали захисне кільце
та захопили ті висоти,
які потрібні над усе...
Були близькі до перемоги,
ляхів скосили цілий полк.
Не відчував ніхто тривоги.
Гарматами зміцнили фланг.
Над вечір стало зовсім тихо
та задиміли знов люльки.
Страждань поранених не чутно,
палали ляхів прапори.
Ті прапори були Потоцьких,
народу вільного катів,
вони ганьба людського роду...
Тримали всіх за диких псів.
Хто зачинив ворота раю?
В той день останній, визначний
Убили ляхи Тугай-бея,
зламали опір кримчаків.
Вони не стримали навали
та оголили всі тили,
із поля битви повтікали -
завдали страшної біди.
Богдан вже пізно схаменувся,
коли вони усі втекли.
Навіщо було здоганяти?
Коли вже в бій брати пішли
чому назад не повернувся?
Чому залишив вояків?
Тепер про це ніхто не знає...
Покрито тайною віків.
Лягали братчики на полі,
як жита спілі колоски.
Все ж краще вмерти ніж в неволі,
прожити бидлом як скоти.
Ой слава, слава ти козацька!
не забувай про дні ганьби.
Бо полягло синів не мало
в ті дні запеклої війни.
Раділо військо Посполите
та добивало козаків.
Надмірно панство глузувало,
вже не ховало лютий гнів.
"Ой, де ти, де ти, отамане,
не залишай в біді хоч ти! -
звернулись хлопці до Ивана. -
Богуне-брате, поможи!"
- Та як же, братці, вас покину,
в які світи без вас піти?
Я краще у вогні загину,
щоб у безчестя не зійти.
Громадою зметикували
як не попасти у полон,
мости чим було загатили,
лише у цьому був резон.
Ховались у покровах ночі
та відступали в болотах,
в багні смердючім погибали,
бо йшли по братських головах.
Славетний сотник Начетайло!
Твій подвиг житиме віках,
і тих трьохсот твоїх спартанців,
що дали бій на острівках.
Ваш бій святий, але останній!
Зате яка велика честь
з братами поруч помирати,
а не під тином в пана десь...
Цей подвиг люди мусять знати!
Всі ті, хто прагне далі йти
та ті, хто любить Україну,
не забуває про братів.
А далі було, ой як було,
не знала спокою земля,
вкривались попелом кургани,
стелилась ляхами рілля.
Земля моїх дідів священна
кроплена кров'ю і слізьми,
та де не станеш - там могила,
куди не глянеш - там хрести...
Давайте будем шанувати
свій рід і пращурів своїх,
щоб в Україні жодна мати
не знала втрати та ганьби!
p.s.(Виражаю щиру подяку Ользі Калині, за допомогу при створенні цього твору!) Шановні друзі. Битва під Берестечком була єдина, яку було програно козаками у визвольній війні 1648-1654р. У вирішальний день битви, союзні татари відмовились брати участь, у зв'язку з великим мусульманським святом. Не зважаючи на це поляки атакували їх... Було вбито Тугай- бея та інших впливових татарських воєначальників. Татари поспіхом відступили та залишили козаків погибати... Ми, до цього часу вирішуємо, Захід чи Схід? На мою особисто думку. Поки ми не усвідомимо, що ми нікому не потрібні окрім себе. У нас і наших дітей немає майбутнього! Повторюсь, на мою особисто думку. Поки ми не почнемо шанувати себе, брата свого, свій рід та свою Землю ми ніхто, ми для всіх є бидло!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870425
дата надходження 02.04.2020
дата закладки 07.04.2020
- Як пахне хліб! – аж скрикнула Оленка. –
Який він запашний, смачний, ще й теплий!
Очима кліп – бабуся помаленьку
Ледь встала, мабуть, знов нога отерпла.
Поклала хрест, нагнулась до хлібини,
Поцілувала спраглими губами.
- Хліб ще й святий, затям, моя дитино,
Він по життю завжди іде із нами.
Якщо є хліб, то люди не бідують,
Запам’ятай цю істину для себе,
Співають, садять, варять сталь, будують;
Стосунки між людьми такі, як треба.
А як нема – життя весь сенс втрачає –
І люди мруть, а, ще страшніш, - звіріють.
Ми не дарма його так величаєм.
Це не тому, що з кожним днем старієм,
А, просто, хліб – то є життя основа –
Він головний в сім'ї, в державі, в світі.
Нагнись до нього і послухай знову –
Майбутнього лунає голос звідти.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870604
дата надходження 03.04.2020
дата закладки 04.04.2020
Повертались додому лелеки,
І несли нам тепло на крилі,
Десь чекає й мене, так далеко,
Рідна хата у ріднім селі.
Принесіть мені щастя, лелеки,
Ви ж приносите всім на землі,
Поверніть мене в юність далеку,
Поверніть у роки молоді.
Де світанки ізкупані в росах,
Де співали в садах солов"і,
Де пахуче дівоче волосся,
Почуття полонило моі.
Біля хати розквітла калина,
Нареченою вділась і жде,
І чекає моя Украіна,
Коли мир в Украіну прийде.
Не сумуй, моя сестро, калино,
Ти ж у себе, на рідній землі,
З журавлями, до тебе прилину,
Прилечу на крилі навесні.
І зустріне усмішкою хата,
Зронять вікна від щастя сльозу,
Прилітайте пошвидше до хати,
І приносьте у серці весну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866473
дата надходження 29.02.2020
дата закладки 04.04.2020
Прошу тебе, ти не кажи нічого,
Достатньо лише погляду твого…
І не суди мене часами строго,
Коли в душі не іскра, а вогонь.
Запам’ятай, буває дуже часто,
Вогонь цей мене спалює до тла.
Хоч я згорю, ти не жалкуй - не варто,
Бо лиш би ти щасливою була.
Я буду помирати й воскресати,
Бо маю жити ніби Прометей.
Любов мою не в силі відібрати
І навіть моїх тисяча смертей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870503
дата надходження 03.04.2020
дата закладки 03.04.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Wq6cNz2mxec
[/youtube]
Постаріла осінь непомітно.
До зими лишився один крок.
Де-не-де ще листячко тендітне..
Он один зірвався і в танок.
В танці покружляв і приземлився,
Без страху, так гарно у тиші.
На землі назавжди поселився...
І так гірко стало на душі...
Він летів покірно, без вагання.
Шепотіли щось гілки услід.
І мурашки від краси вмирання...
Як душі зневіреної зліт.
Ніби птах, сполоханий у полі,
Доторкнувся інший до плеча,
Треба покоритись тут вже долі...
І сльоза з очей моїх текла.
У природі все в коловороті,
Тільки нам все тиша до душі.
І думки, як птиці, все в польоті.
Все летять, не знаючи межі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622606
дата надходження 20.11.2015
дата закладки 21.11.2015
[i]Великий народ обирає карликів, маріонеток, і що цікаво, — не він їх, а вони його сіпають за мотузочки у цьому політичному вертепі. [/i]
[b]Ліна Костенко[/b]
На узбіччі життя плаче скривджена Правда, забута.
Шелестіння купюр ошелешило поклик її.
Заґратована Істина квилить-волає у путах,
Не мовчить бідолашна, хоч б'ють безпощадно киї.
Та слова набувають нестерпно-нудотної суті
І у вуха пливуть, не вартуючи ані гроша.
Певно, люди направду до краю, до решти зіпсуті,
Якщо ради наживи сумлінню дають відкоша.
Не для того поклали життя! Не для того достоту
У безумстві радянщини вбиті і Стус й Івасюк,
Аби нині топтали Тебе вже свої ідіоти
І скидали жорстоко у море терзання та мук.
Але Ти не ридай, за лаштунки відкинута Правдо!
Бо жахіття мине і пройде ця воєнна доба.
Зрозуміємо, врешті, що Нація Волі - не стадо,
І брехню за волосся прив'яжемо ми до стовпа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604102
дата надходження 04.09.2015
дата закладки 04.09.2015
Живи, сину, в надії і вірі,
України ти рідне дитя.
Хай несуть тебе думи і мрії
В мирне, світле твоє майбуття.
Така випала, сину, нам доля,
Живемо в неспокійний ми час.
Ця війна непотрібна нікому,
Це- нашестя на кожного з нас.
І не бійся ти ворога, сину,
Будь завжди обережний в боях,
Захисти і себе, й Україну,
Вона ж Богом дарована нам.
А як з ворогом зійдешся в двобої,
Нехай дух твій не звідає страх.
Я завжди буду, сину, з тобою-
У молитвах, у мріях, думках.
Ворог твій -він же також людина,
Є у нього неспокій в очах.
В кожну мить і у кожну хвилину
Не дозволь йому втратити страх.
Він відчує твою міць і силу,
Він- чужинець, хоч грізний вояк,
І у нього немає причини,
І немає за що помирать.
Живи, сину, в надії і вірі,
України ти рідне дитя.
Збережи і себе, й Україну,
Світлі мрії в своє майбуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592174
дата надходження 07.07.2015
дата закладки 07.07.2015
Тепло душі розсипалося барвами.
Відчула, ніби тихий шепіт трав.
А день розцвів трояндами і мальвами,
А ще недавно вітер бушував..
Заграло слово ніжною веселкою.
У серці влаштувало дивосвіт.
І стала я не тонкою стеблинкою,
А квіткою, що зветься первоцвіт.
І десь далеко грім уже гуркоче.
А хмари вже рожевим розцвіли.
А серце ще хворіє і не хоче
Повірити, що це уже не сни.
По крихітці маленькій, по краплинці
Зберу в долоні всі твої слова.
І вдохом поселю у всі клітинки.
Такі від слів бувають ось дива.
Їх просто треба вміти розуміти.
Не кожен зможе ці сказать слова.
Вони в мовчанні можуть бути - квіти,
А можуть і мовчанкою вбивать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591639
дата надходження 04.07.2015
дата закладки 04.07.2015
Я слухаю нічну порожню мушлю
у плямах і прожилках синюватих
розкритого над вулицями неба,
перетинаю тишу непорушну,
що пружиться губами розказати
про сни віків, задивлених у себе.
І доки я витягуюсь струною
в передчутті уловлених вібрацій
у відгомонах внутрішнього слуху,
уважний всесвіт слідує за мною
і, взявши у дерев затвердлі пальці,
немов до мушлі, припадає вухом.
Стоять дозорці з гривами чудними,
в біжучих хмар -- розірвані сорочки,
дорога—мов невільниця розкута.
Ми з тишею йдемо глухонімими,
обмінюємось символами мовчки
в надії щось приховане збагнути.
Вікторія Торон
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591567
дата надходження 04.07.2015
дата закладки 04.07.2015
На самотні сади зірка впала із неба кристалом,
Тій зорі що паде в пів дорозі уже не спиниться.
Ти скажи мені ні , якщо сумно і холодно стало,
Якщо зоряне небо уночі тобі більше не сниться.
Ти скажи мені ні , ти поспалюй надії устами,
Щоб той смуток назавжди у душі твоїй вже догорів.
Ти скажи мені ні , посміхнись на прощання востаннє,
І заховайся в пустелі тих далеких сухих вечорів.
Ти скажи мені ні , не жалій мене , я не заплачу,
Якщо навіть до смерті ті слова твої враз обпечуть.
Я тобі ті слова , я той біль безперечно пробачу,
Ніколи, ніколи тебе я за те не осуджу нічуть.
Ти скажи мені ні , не залиш на остачу нічого,
Хай це буде мені , і покара моя і покута.
Що би те що було , час своїми ногами зачовгав,
Що би те що було , час у сутінки свої закутав.
Ти скажи мені ні , безтурботна й легка залишися,
Ти мене обійми без жалю в безкінечності мук
Заховайся від мене , в далеке незнане затишшя.
В те, незнане затишшя що губить у віддалях звук.
Я по світі піду , невідкладні залишу всі справи,
Я по світі піду, вже без мене залишишся ти.
Я надивлюсь востаннє на сонце на гори й на трави,
Стану сутінком там ,де кінчається день золотий
На самотні сади , зірка впала із неба кристалом,
Тій зорі що паде , в пів дорозі уже не спиниться.
Ти скажи мені ні , якщо сумно і холодно стало,
Якщо зоряне небо , уночі тобі більше не сниться.
2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590260
дата надходження 27.06.2015
дата закладки 28.06.2015
Неспішно вечір вії опускає.
Згортає крила, приземлившись, ніч.
А із вікна десь музика лунає.
Птахами відлітає врізнобіч.
Яка чарІвна музика страждання!
Чуттів людських шалений водоспад.
Можливо, хтось оплакує кохання...
Мелодія приречена ридать...
То раптом затихає, ніби річка.
Над плесом сонні трави у росі.
І яром покотилась, немов стрічка...
Надавши волю вилитись сльозі.
І сльози чомусь ллються безупинно.
Чому блаженство, а сльоза гірка?
Чому так плаче серце безпричинно?
Невже мелодія минулим доріка?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584044
дата надходження 28.05.2015
дата закладки 02.06.2015
Багато питань, та немає кому їх задати.
А дерево часу корінням у небо вросло.
Даремні слова, як обгортки пусті та зім’яті,
В музеї омани лежать під запиленим склом.
Посипались в душу ілюзії мертві цілунки,
Ніч-зваба гаптує зірками магічне панно.
Усі, хто був поруч, лишили по собі дарунки,
А муза – лиш музику… дивно-фальшиву… без нот.
Знов розум і серце сваритись пішли за куліси,
Та п’єса триває. Квитки безкоштовні – усім.
А муза десь зникла і знову пиячить, гульвіса.
І гине мій Рим у руїнах спотворених рим…
І простір пливе у нестерпно-німе задзеркалля,
Печальні паяци із фальші заварюють чай.
Летючий Голландець свій берег уже не шукає.
Хто дав тобі, музо, вино для гріховних причасть?
Хто дав тобі чари і право безкарно п’янити?
Плодами пізнання невчас розродився едем.
І жертва, і жриця – душа, на катрени розбита.
А муза – лиш музика. Всюди вона і ніде…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551043
дата надходження 12.01.2015
дата закладки 14.01.2015
Перевернув моє життя і мою долю,
Одна була, одна росла посеред поля,
А ось тепер я поміж трав покрилась листом,
Мов наречена до вінця вдягла намисто.
Співають в полі пшениці весільну пісню,
Кує зозуля вдалині чомусь нам різно,
Тебе й мене зачарувало наше поле,
Коли нема тебе на мить, то серце коле.
Ти прилітай прошу тебе, коханий вітре,
Бо я із пам’яті тебе ніяк не витру,
Стиглим насіння в даль злетить моє кохання,
Чи жовтим листям опаде до тебе зрання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549189
дата надходження 06.01.2015
дата закладки 07.01.2015
Якось одного літнього дня в небі народилася маленька весела хмаринка. Спершу це були лише краплини води, які дбайливо зібрало сонце, торкнувши лагідними променями кришталеві дзеркала рік та озер. Лише потім, ніби за змахом чарівної палички, краплинки перетворились на легку, майже невагому кульку. Вона розплющила очі, труснула білосніжними кучерами і полетіла по небу, безтурботно посміхаючись. Хмаринка тільки з’явилася на світ і тому їй було все цікаво. Вона роздивлялася великі чудернацькі хмари, які здавались їй старезними та сердитими, милувалась, як крізь ніжну блакить неба далеко-далеко мерехтіли сонні зірки. А внизу, на землі, буяло літо, птахи співало радісно і дзвінко, лише чорні ворони час від часу озивались своїм злим «кар-кар». І тут несподівано до неї підлетіла одна ворона та й каже:
- Дарма ти радієш, дурна! Сьогодні побачила світ, а завтра виллєшся дощем та й і не стане тебе!
Хмаринка засмутилася, тож стала летіти все швидше, щоб встигнути побачити світ. Часто вітри-друзі брали її на крила і переносили на великі відстані, хмаринка ж дякувала та посміхалась, але вже не так весело, як раніше. Вона бачила багато країн та людей, чудернацьких тварин та прекрасних квітів, але подорожуючи, зовсім не помітила, як стала великою та сірою, а летіти ставало дедалі важче і важче…
Аж раптом вона побачила гурт таких же хмарин, як і сама. Вони збиралися у коло і щось жваво обговорювали, суплячи колючі брови. Говорили-говорили, та й стали сваритися, та так голосно, що аж загриміло і небо здригнулося. Вирішила тоді хмарка помирити їх. Підлетіла ближче, і тут… вона непомітно злилася із іншими і почався рясний холодний дощ. Він лив цілий день, та над вечір небо прояснилося і на ньому засяяла кольорова райдуга. А біля неї весело стрибала пухнаста кучерява хмаринка. Вона знову стала зовсім маленькою, проте чула, як кожен листочок, кожна пелюстка на землі дякували їй за чудодійну вологу. Вона не зникла, як інші хмари, бо була добра й весела.
Отож продовжила хмаринка свою захоплюючу подорож тепер уже знаючи напевно, що нічого у світі не зникає безслідно, треба лише вірити в добро і дарувати його іншим.
Природа створена мудро. Кожна її частинка потрібна світові та виконує свою незамінну роль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540961
дата надходження 02.12.2014
дата закладки 03.12.2014
Проміння сонця вже на видноколі,
Стрічають день високі ясени.
Мале дитя у вишиваній льолі
Чекає буйної квітучої весни.
Весну в такім п’янкім цвітінні,
І на світанку солов`я.
Сади чарівно - білопінні,
Щоб стала вся барвистою земля.
Душа летить в ясне світання
На крилах пісні навесні.
На хвилі музики й кохання
В світи безмежні і ясні.
Дивлюсь, п`є сонечко рясну росу,
Лиш серцем можна це збагнути:
І радість жити, і красу,
Веселки промені почути.
Аж, як весна довкіл розквітне,
Вся щира радість забринить.
Взлетить над краєм пісня світла,
Співати будем – будем жить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541069
дата надходження 03.12.2014
дата закладки 03.12.2014
Якщо підеш колись від мене,
(я точно знаю: прийде час).
Кохання, що було шалене,
Чомусь зрадливе бува в нас.
Не буду плакать за тобою,
Без тебе зможу просто жить.
Не перекинуся вербою,
Щоб потім довго ще тужить.
Твою відсутність не помічу,
Ти відійдеш без суму й сліз.
Відчую біль лише гостріше,
Та відведу із серця злість.
От тільки дихать стане важко,
І ніби іншим стане світ.
Заб"ється серце, як у пташки.
Та буде сум лиш до воріт.
Тоді затримаю дихання,
Любові, знай, не попрошу.
Зітру з лиця розчарування,
З плечей брехню твою струшу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538229
дата надходження 20.11.2014
дата закладки 20.11.2014
О чём сказать?.. Люблю тебя я очень!
Танцует сердце... Так вот странно, да,
я чувствую свой день, и эти строчки,
и... всё, что о тебе и навсегда,
и будет сладко-трепетно... сквозь годы,
и будет... Вот сегодня просто есть!
И нежность, и тепло, твоя забота,
мой свет тебе, и мир... огромный весь,
поющий, разноцветный, нежный-нежный,
как солнышко в ладонях... Как... твоей
всё время быть, и посвящать тебе же
все вдохи и мечты, и много дней,
и рифмы эти, и ещё... Родной мой,
слова бегут... И путаются, да.
Люблю тебя! Дышу одним тобою!
И так хочу. И будет только так.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535162
дата надходження 06.11.2014
дата закладки 06.11.2014
Літаєм часто ми у мріях.
Летим за тридев"ять земель.
Вмостившись зручно на завіях,
І чом тобі не корабель?
Зимова ніч така холодна.
І б"є в лице, піріщить сніг.
Своїй ти мрії лиш підвладний.
Яку ти в серці так беріг.
Та лиш одна тривожить думка:
А чи надовго заметіль?
Якщо ж скінчиться ця чаклунка,
Хто допоможе і звідкіль?
З-за хмари виглянуло сонце..
Проміння лине звідусіль...
Але дістатись треба конче.
Нехай не згасне оця ціль.
Ну що ж! Тепер по бездоріжжю,
Слизькій дорозі навпростець.
Та ні, не сльози по обличчю,
І не урвався ще терпець.
А, може, й ти ідеш назустріч,
І перетнуться вже шляхи?
А перешкод в дорозі безліч...
От полетіть би, як птахи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533488
дата надходження 30.10.2014
дата закладки 01.11.2014
О, що там трапилось такого:
Тебе не чути, ти мовчиш.
Мовчання неба голубого
Собі хай буде – ти ж облиш.
Скажи щось гарне і веселе,
Хоч час – розвіяти й забуть.
Налий вина нового в келих,
А негаразди хай ідуть.
Ти підморгни, чи посміхнися,
Забудь про справи всі лихі.
Дивись, уже червоне листя
Тобі лоскоче чобітки.
І осінь бабиними днями
Дарує нам чарівні сни,
І хтозна що там буде з нами?!
То завтра, - зараз день ясний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528695
дата надходження 08.10.2014
дата закладки 09.10.2014
Десь стукне вітер за дверима,
А я все думаю: це - ти.
І все вдивлятимусь очима.
Ніяк не вірю темноті.
Зашарудить у листі тихо,
То кине жмуток у вікно,
А то здійметься, наче вихор.
Надіюсь - ти, я всеодно.
Коли осіння дрібна мряка
По склу цівками потече,
Ти заспокоїшся, вітряка,
І не обдуриш вже мене.
Нащо тобі зі мною ігри?
Чи, може, жаль тобі мене?
Давно вже дні щасливі збігли...
І що було, вже не торкне...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528423
дата надходження 07.10.2014
дата закладки 09.10.2014
Пригорни до себе втомлене тіло,
І послухай ,як серце щемить...
Тихо так, поцілуй у шию,
І чекай,що вона тобі відповість..
А вона не скаже ні слова,
Не зупинить у діях твоїх
Поцілунок,немов колискова
А в душі чути радісний сміх..
Дякую,що зумів до життя повернути
Відчути ласку, ніжність, тепло
Той поцілунок їй тепер не забути,
Пам'ять навіки забрала його..
26.08.14
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526457
дата надходження 28.09.2014
дата закладки 28.09.2014
По-осеннему холодно стало…
Простудилась от ветра душа.
Я тебя среди листьев искала,
Пробираясь сквозь лес чуть дыша.
Ты ушел, не оставив надежды.
Ты сказал, что прошло навсегда…
Никогда мы не будем как прежде…
И на сердце опять пустота.
Я сквозь мглу все гляжу неустанно
Лишь пытаясь понять почему…
Между нами все было спонтанно.
И спонтанно упало во тьму…
По-осеннему холодно стало…
Я не знаю, дождусь ли весны.
На тетрадку слезинка упала…
Значит, душу оросят дожди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525680
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Думи вечорові,
Думи – і ні слова,
Думи від кохання,
Думи від любові
До Вкраїни-неньки,
До святої мови...
Не дають заснути
Думи вечорові.
Олекса Удайко
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505602
------------------------------------------------------------
Від думок душа, наче посивіла.
Відпущу думки - птиці білокрилі..
Хай летять з пташками у далекий вирій.
Я вам дуже вдячна, бо були так щирі.
Берегтиму зараз те, що в мене є,
Бо одну лиш долю Бог усім дає.
Нащо щось хотіти, крім того, що дав?
То чому ж все ж думаєш: більше обіцяв.
І тоді пливеш ти в вирії думок.
І тебе закручує у надій клубок.
Знаєш, що фантастика, знаєш, що пусте.
Та таємно віриш, що думки - святе.
Думи вечорові, ночі, що без сну...
Як же жить без вас? Мабуть, не пущу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524689
дата надходження 20.09.2014
дата закладки 23.09.2014
Колись на землі жили духи безсмертні,
Бешкетні такі й галасливі були,
Барвисту веселку побачивши в небі,
Усі позбігались й на неї зійшли.
Штовхались ,сварились,а потім стомились
І дружно усівшись ,співали пісень.
Веселка тендітна на землю схилилась,
Зухвалими духи були цілий день.
І врешті потріскавшись ,іскрами впала,
Таких кольорів ще не бачив цей світ,
За тим різнобарвним дощем веселковим,
Дивилися духи ,завмер подих їх.
І кожна частинку небесного мосту,
Прийняла із радістю в диві земля.
Багато іскринок дерева впіймали
І так орхідея почала життя.
Ці квіти ходою ішли тріумфально
І чудо-ліхтарики квітли землею.
Не було квіток з ними рівних,реально,
Царицею царства була орхідея.
Ця квітка небесна ,сама неповторність,
Із давніх - давен - це веселки дарунок.
Чарує її елегантність й мажорність ,
Землі - веселковий ,магічний цілунок.
12.09.14р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523174
дата надходження 13.09.2014
дата закладки 13.09.2014
Савур-Могила стогне по ночах,
шматують землю вражії фугаси
та не лякають синьо жовтий стяг
своїм оскалом в небі над Донбасом.
Курганом слави був спокон віків,
Курганом волі стане у прийдешнім
Савур-Могила ордам хижаків
по самі плечі обрубала клешні.
Козацьким духом дишеш в синяву,
відважним ликом бісиш окупантів
твій гордий торс в Карпатах і в Криму -
неначе вирок всім колоборантам.
Здіймайся в славі до самих небес,
в клейноди волі розмальовуй крила,
нехай долине до Господніх плес
клич перемоги твій, Савур- Могило!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518214
дата надходження 19.08.2014
дата закладки 19.08.2014
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=blBtr4xj8sA[/youtube]
Згадай мене, коли настане осінь,
Коли дощі ще смутку додадуть...
Коли пташки замовкнуть безголосі...
Згадай мене... Прошу я: не забудь...
Згадай мене, коли журба на серці,
Безрадісними будуть твої дні.
Себе побачиш іншим у люстерці..
Відкинь, прошу, свої думки сумні..
Згадай мене, коли на очах сльози...
Ти плачеш: відлітають журавлі..
Не вір тоді, отим сумним прогнозам,
І стримай свої сльози і жалі.
Згадай мене, як радість все ж нагряне,
(Прийде до тебе ще щасливий день),
Коли душа наповнеться піснями,
Відчуєш, що далеко я лишень.
Та знай одне: що ти у моїм серці.
Чомусь не перетнулися шляхи.
Хоч іноді згадай у круговерті...
Як жаль, що розлетілись, як птахи..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513019
дата надходження 23.07.2014
дата закладки 25.07.2014
Ти дивився в обличчя проклятої смерті,
Ти почув її шепіт, зміїно-лихий.
І душа підняла білі крила подерті,
Щоб спокутати людства одвічні гріхи.
Та, мабуть, Бог почув материнське моління.
Залишився живим, та змінився навік.
Хай загояться рани, душа – вже осіння,
І журба сивиною торкнулася вій.
А зозуля рахує не рОки, а вбитих…
Серед літа почався життів падолист.
Ще іскриться надія, та світ оповитий
Гірко-сизим туманом, а серце – болить.
Мовчки згадуєш друзів, що нині в могилі.
Знову небо набрало у рай вартових.
Повінь смутку і сліз Україну накрила.
Більш не треба героїв. Благаю, живи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510149
дата надходження 08.07.2014
дата закладки 17.07.2014
Одинокая скамейка, рядом желтый лист.
Позабытая аллейка... Это мой каприз...
Не смогла, иль не хотела больше я любить.
Может, просто не желала с ней тебя делить...
Позабыты обещанья... Больше не дано.
Почему же сюда тянет...Было так давно...
Только ветер всё гоняет желтую листву.
Жаль, тогда ты не заметил грустную хандру...
Позабытая скамейка... Клён роняет лист...
Только пусто на аллейке...Так проходит жизнь..
Подняла листок, упавший, на сырой асфальт.
За спиной, как снег растаял, давний тот февраль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507519
дата надходження 26.06.2014
дата закладки 26.06.2014
Я живу ненадовго. До першого свого століття,
До незнаних зірок, до розвіяних попелом слів.
А коли мене в землю сховає якесь лихоліття,
Ви шукайте мене у якомусь із моїх віршів.
Я сьогодні жива. Я вже навіть пустила коріння
У мінливих людей, що навколо неначе живуть.
А мені б тільки знати, що ще не одне покоління
В моїх віршах знайде необхідну для кожного суть.
Я ще словом жива. Безкінечною низкою літер,
Монотонністю світу в мурашниках різних людей.
А колись наді мною спочине тихесенько вітер,
І не буде для мене ніяких нових панацей.
Я у віршах жива. Я себе виливаю у вірші,
До останнього спалаху моїх душевних багать.
А як згасне іскра, нехай люди прийдуть, і у тиші
Вже моїми словами зі мною разом помовчать.
24.06.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507403
дата надходження 25.06.2014
дата закладки 26.06.2014
Убили сина. Гірко плаче мати.
За Україну він поклав життя.
Вітри по-вовчи залились виттям.
Убила звістка вибухом гарматним.
А чисті небеса мовчать трагічно.
Лиш – «мамо… мамо!» - квилить, як пташа,
Скорботна, та нескорена душа.
І «Сину… сину» - обізветься відчай.
Вставай, синочку! Скрізь весна буяє!
Та ні… Не встане. Міцно він заснув.
Зустрів хоробро кривду і війну.
Не плачте, мамо, він тепер у раї…
І знову правда кровоточить словом.
І знов на серці – невигойний слід.
Ніхто за мир даремно не поліг,
Їх кров цвіте трояндами любові...
[img]https://pp.vk.me/c540106/c540103/v540103939/1f391/6hDnytgl7LM.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501594
дата надходження 27.05.2014
дата закладки 30.05.2014
Не бажала ніколи багатства.
Що зуміла, того й досягла.
Не хотіла розкішного рабства.
Жити чесно. Оце я змогла.
Бути щедрим, багатим душею,
І любов"ю когось запалить.
І щоб серце не вкрилось іржею.
Цим багатством потрібно прожить.
Не здаватись, коли буде важко.
Жить душевно і радість цінить.
Дарувати уміть свою ласку.
Доброту треба теж розуміть.
Щоб життя не розтало, як свічка,
Не задув його легкий вітрець,
Нехай буде широке, як річка...
Обережним будь, вправним, плавець.
Хай на факел життя буде схоже,
Хоч триває одну лише мить.
Освітити життя допоможе...
Тільки в полум"ї хай не згорить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491555
дата надходження 10.04.2014
дата закладки 21.04.2014
Коли помру за тебе, рідна нене,
Ім’я твоє застигне на вустах.
Укриюся скривавленим знаменом,
Душа полине, наче білий птах.
Коли поляжу за Вітчизну милу,
Для неї стану небом голубим,
Великий Луг згадає давню силу,
Зав’ється на курганах сивий дим.
Озвусь в Карпатах голосом трембіти,
Крилом Поділля лагідно торкну.
Помчать сарматські коні швидше вітру,
І дух козацький оживе від сну.
В Дніпро я скину зоряні підкови,
Віддам землі любов і доброту,
В Таврійському степу крізь біль терновий
Трояндою свободи проросту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487057
дата надходження 20.03.2014
дата закладки 23.03.2014
Матусю, прости! За страждання прости, Україно!
За рани тяжкі, що ятряться на тілі твоїм,
За муки, гріхи, і принижену мову перлинну,
За розбрат синів і негоди ворожої грім!
Прости за дорогу тернисту до раю свободи,
Ми знали напевне – туди не пускають рабів!
Ми сіяли віру, чекали на радісні сходи,
А зріс на могилах безсмертний і праведний біль.
І падали кулі у серце твоє, ніби зливи.
І тихо стогнала земля у кривавій росі.
Та все ж ми були – хай недовго – так щиро-щасливі,
Єдині та горді, хоч вижили, мамо, не всі…
І плинула кача, і плакали зболені душі.
Потоптаний цвіт чобітьми знавіснілих катів.
І відчай-почвара надію знеможену душить,
Та мрії про волю залишаться вічно-святі.
Прости, Україно, за сльози гіркі та ридання,
Закопчене небо і спеку пекельну зими!
Ця ніч безкінечна скорилася врешті світанню.
Хоч довго проспали, та інші прокинулись ми!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487290
дата надходження 21.03.2014
дата закладки 23.03.2014
Летіли веселики, линуло небом "курли".
Летіли здалеку, спішили до рідного дому...
На крилах весну і надію на щастя несли
На землю Вітчизни летіли, долаючи втому.
Їх кликала пам"ять батьків і священна земля,
І теплі дощі, і молочні тумани світання.
І стежка в"юнка, на якій рудокосе маля
Так довго рукою махало услід на прощання...
Їх кликали трави, що буйно росли бережком,
І запах п"янкий чебрецю, материнки і м"яти.
І гамір хлоп"ят голопузих над тихим ставком,
Коли понад вечір вони прибігали купатись.
Вкладали у мирне "курли" вічну радість і щем,
І світлу любов, і надію, та віру пташину,
Бо в ріднім краю жити краще для них, та іще:
Зрікатись не вміли ніколи птахи Батьківщини.
18.03.2014р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486906
дата надходження 20.03.2014
дата закладки 20.03.2014
Люблю я степ вечірньою порою,
Коли жара уже недопіка.
Коли сідає сонце за горою,
Притулок на ночліг, немов шука.
Тут море трав, сягають аж по пояс.
І забиває дух квітковий аромат.
Люблю за те, що тут я заспокоюсь,
Відчувши музику нечуваних сонат.
Тривожить серце кольорова гама.
Небачену красу вбирає зір.
Оця шовкова літня панорама,
Знеболеній душі, як сувенір.
Дарують силу лікувальні трави.
А мак червоний - віру у любов.
А сум непроханий, розвіється вітрами.
Жага життя повернеться тут знов...
(натисніть на картинку...)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482761
дата надходження 01.03.2014
дата закладки 04.03.2014
Так боляче, як ніколи, безтями болить душа...
То що, ви хотіли крові? Така вам піде ціна?!
Так боляче, як ніколи, безтями болить душа...
Це ж вам так кортить свободи, а в мене з очей сльоза.
І пастор кладе в домовину червоний від крові стяг.
Так боляче, як ніколи, на серці від того жах...
Ну, що мій упертий сину, достатньо тобі звитяг?
Так боляче, як ніколи, від крові, що на руках...
Ненависть проллється гноєм, отруєна ним душа...
Так шкода, Небесний Царю, Тебе зараз тут нема,
Роздерла б Тебе відразу ця зграя вовків сліпа!
Так боляче, як ніколи, пробач мені ці слова...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480403
дата надходження 18.02.2014
дата закладки 19.02.2014
Забракне слів, коли ударить біль
Нещадними громами по надії.
А серце, загубившись у собі,
Залишить вірші – пам’ятники мріям.
Забракне сліз, бо сльози – кров душі.
Їх висушить пекельний жар печалі.
А зброя затупіє від іржі,
Що захищала праведні скрижалі.
І зморшок суму не сховає грим.
Над «і» крапок немає, тільки після
Трикрапки, ніби безголосий крик,
І врізалася в серце тужна пісня.
Колись печаль розвіється, як дим,
Залишить неосяжність порожнечі.
Хто не любив – не зраджений ніким,
З полону волі не жадає втечі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476441
дата надходження 01.02.2014
дата закладки 14.02.2014
Внизу бушующее море.
А волны к берегу спешат.
Они как будто бы в неволе.
На волю вырваться хотят.
На краю пропасти высокой
Расцвел чарующий цветок.
Растет один...Жаль, одинокий.
Желанный гость - лишь ветерок.
Но кто осмелится, кто сможет
К цветку поближе подойти?
Нет смельчаков таких,похоже,
Рискуя жизнью, унести.
Он крепко врос корнями в землю.
И выростает сам собой.
Под шум прибоя тихо дремлет.
Он не домашний, полевой.
Бывает клонят часто ветры,
Срывают с злостью лепестки.
Но в чем же здесь его секреты,
Что может веру обрести?
Так и Любовь цветку подобна.
Когда поселится в сердцах,
В ней сила нежности огромна!
Цветёт, не хочет погибать...
И пусть разбито уже сердце,
И лишь развалины в груди,
Она надеется на счастье
Цветёт, не хочет всё-таки уйти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478935
дата надходження 12.02.2014
дата закладки 14.02.2014
Скрипаль туманних снів – зимовий дощ –
Нанизує печаль мою на струни.
Небесний спів зійшов на ноту «до»,
Старіє від знемоги місяць юний.
Гойдає вітер океан гілля,
А стовбури – мов якорі в минуле.
Під владою чудного скрипаля
Душа в обіймах роздумів заснула.
І почуття застигли, мов кришталь,
Так хочеться зігрітись… хоч від фальші…
Украв туман зіркову пектораль,
Тривога налилась у хмарні чаші.
Зимовий дощ – незвичний музикант.
Легкий мороз лоскоче срібні ноти –
Порошить іній льодяна рука,
Відлунюється в серці гострий дотик…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470668
дата надходження 06.01.2014
дата закладки 07.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.12.2013
І я летітиму до тебе, наче птах,
Крізь небосхили, гори і простори,
Крізь тихий зойк на спалених устах,
І віковічним степом неозорим.
Не знаючи ні спраги, ні утоми,
Я буду бити крильми небеса.
Натруджені, безсилі від судоми,
Вони нестимуть в зрячі чудеса…
Я лиш молю, чекай не мене, милий,
Залиш надію, словом вознеси,
Яку б нам долю мойри не судили
Мій тихий образ в серці збережи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467856
дата надходження 23.12.2013
дата закладки 23.12.2013
Якби взяла я пензля в руки,
То малювала б новий світ.
У ньому не було б ні крихти муки,
Жорстокість й зло розтанули б, як лід.
І не було б в моєму світі болю,
На полотні лише б добро цвіло,
Любові птах би вилетів на волю
Я хочу, щоб усе так і було!
Малюнок мій казковим би здавався
Для поглядів ненависних людей
І як би хто не намагався-
Не міг би відвести своїх очей.
Прекрасно все було б в моєму світі
Земля не знала б воєн і страждань,
Дрімало б щастя десь у верховітті,
У морі плив би човен сподівань.
Нажаль немає в мене пензля того,
Що міг би мої мрії оживить,
Та є надія серед мороку густого:
У світі новому ми будем колись жить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435291
дата надходження 04.07.2013
дата закладки 15.12.2013
Слетает муза – вольной птицей
Мгновенью открывая лик.
Миг вдохновенья, вечность длится
И мчится вечность, словно миг.
Лицо судьбы, как рок, сурово
Моих остаток дней губя.
В ее бесценном даре – слова
Ищу, не находя, себя.
Ловлю разгадку вечной тайны
Отсвет сакрального огня.
Но только лампы свет случайный
Ложится тенью от меня.
Нет у судьбы пути иного.
У встречи нет иного дня.
Но есть, всему началом – Слово
И Слово, в сердце у меня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458148
дата надходження 02.11.2013
дата закладки 02.11.2013
В.Д.
Це ти мене привів в цю тиху осінь:
В листках опалих ніжилось тепло,
Таким легким багрянцем зайнялося
Дзвінкого жовтня лагідне крило.
Це ти мене привів, моя любове,
Коли вмлівали в золоті сади,
Ясний світанок, ніжно-пурпуровий,
Торкав свічадо срібної води.
Пливли хмарин розніжені лебідки,
Легкий серпанок сіяли згори...
Ну, звідки ти приніс мені, ну звідки
Жовтневих днів барвисті кольори?
Іскристих рос коштовну діадему,
Гірських струмків осяяний кришталь?
На теплі барви нашого Едему
Впустило небо сонячну вуаль.
Купались душі в диво-мерехтінні
Навкір усім незгодам і журбі...
В цей світлий день, трояндово-осінній,
За все на світі дякую тобі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373663
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 02.11.2013
Не хмурте брови в час світанку,
Хоч на душі коти шкребуть.
Відкрийте з радістю фіранку,
Думки чудові знов прийдуть.
Вдихніть азонове повітря,
Зітріть образу із душі.
Ця процедура все ж не хитра.
Не забувайте в метушні.
Струсіть пилюку, що осіла
На плечі від чиїхсь образ.
Розправте до польоту крила.
Та щоб політ усіх потряс.
А ворогам даріть усмішку.
(Страшна це зброя, як для них)
Цей сміх і радість вперемішку,
Розтоплять лід в серцях черствих.
Та не забудьте і про себе:
Влаштуйте свято для душі.
Не буде вже тоді потреби
Шукать для настрою ключі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457877
дата надходження 01.11.2013
дата закладки 01.11.2013
Ти переміг в сердечній битві,
І зняв незайманий вінок.
Я чула, ти казав в молитві,
Що я найкраща із жінок.
Я чула, ти просив у Бога
Порозуміння, каяття,
Щоб світлою була дорога
Усього нашого життя.
Щось бубонів про блага, кошти,
Що щастя хитре, а не це,
А потім, мов малий непослух,
Закрив долонями лице.
І все молив про світлу днину,
Підводив руки в божу синь,
А я дивилась тобі в спину
І теж хрестилась під «Амінь».
І тихо підійшла ізбоку,
Ти не здригнувся, не закляк,
Узяв в долонні мою руку -
Такий простий і щирий знак.
Я бачила, як по обличчю
Сльози відвертості лились.
У ту хвилину надліричну
На нас зійшла небесна млість.
Аж просльозилася ікона,
Здається, з неба плакав Бог.
Я стала поруч на коліна,
І ми молилися удвох…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449952
дата надходження 18.09.2013
дата закладки 23.10.2013
У цих лісах, як в Бога на долоні:
Пливе осіння тепла ворожба,
Терпкий димок соснових благовоній
Цілує мокру шапочку гриба.
В пожежі крон розплавилися роси,
Дрібний кришталь роздмухують вітри,
Листків кленових вигорілі стоси
Встелили плечі темної гори.
Верхи́ модрин куйовдять білу вовну
Хмарин-овечок в сонній череді,
Хтось перекинув з медом діжу повну -
На вітах гуснуть промені руді.
Церковний дзвін, пронизуючи тишу,
Крилом торкає матову блакить.
П'янке повітря подихом колишу
І день мені молитвою дзвенить!
І осінь тут погожа і прозора,
Мов хто розплавив сонячний бурштин.
Немов ковчег, загублений у горах,
У затінку сховався ветхий млин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454805
дата надходження 16.10.2013
дата закладки 16.10.2013
У сутінках старого міста
Ти знайдеш мене випадково -
Ми блукатимемо по кам’янистим
Вузьким вуличкам літнього Львова.
Пити будем напій кохання -
Міцну каву, щоб не заснути,
Загасити щоб хвилювання,
Аромат нічних квітів вдихнути.
Нічне місто очі сховає,
Бо ж усюди закохані слуха
Як чуттєво скрипаль виграває -
Розітне Паганіні задуху.
Ця мелодія зникне уранці,
Ну, а поки безліч сердець
Добровільно здадуться у бранці -
Пристрасть спалить їх нанівець.
Це все Львів, наш Париж український
Затуманить розум краса
Я і ти…Зовсім поруч, так близько
Атмосфера творить чудеса.
Це реальність чи все ж напівсон?
Більш не буде схожих побачень,
Де б здались почуттям у полон
Добровільно, без звинувачень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451437
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 28.09.2013
Співає небо срібними зірками,
і розсипає тишу над селом.
Кричить ця ніч грозли́вими рядками
і накриває вечір золотим крилом.
Дрімає вітер в закутках саду,
мереживо блакитного прозріння.
Шепоче ніч: "Я швидко знов прийду",
і небо слухає її веління.
Криниця спокою гойдає трави,
у темряві нічній блукавши,
і вітер знову кричить ночі:"Браво!",
бо без взаємності турботно закохавшись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438000
дата надходження 18.07.2013
дата закладки 04.09.2013
Літописи тиші листає зневажливо вітер,
Розбита на тисячі «я» невагомість душі.
Блукає в жовтневих рядках невідмолений квітень,
І сиву печаль відбивають небес вітражі.
На струни журливі нанизує осінь хвилини,
Янтарний мотив заколише прадавні ліси.
А серце розбито плачем на зернятка калини,
У скриню хмарин заховалась розніжена синь.
На лезах дощу – срібна кров неживого повітря,
Вростають думки у єство неосмислених рун.
Страждання і осінь – печальна готична палітра.
Зневіриться розум, а серце віддасться перу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446991
дата надходження 03.09.2013
дата закладки 03.09.2013
Мені би розставити зорі бажань по-новому,
Небесний туман повернути, як русло ріки.
Мені б зачерпнути із дзеркала снів невагомість,
І часом зітерти вкарбовані в серце рядки.
Мені б заварити трояндовий шал замість кави,
Додати не цукор – цілунки і ласки очей,
Свій почерк змінити на шрифт загадково-яскравий,
І впасти у спеку розхристано-свіжим дощем.
Мені би акордами сонця веселку збудити,
Поспішно зібравшись, помчати в чиюсь пустоту.
Уже рівно вічність, у чашу тривог перелиту,
Шукаю я правди, та знов зустрічаю не ту…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445336
дата надходження 25.08.2013
дата закладки 01.09.2013
Подаруй мені квітку, щоб горіла, як жар.
Щоб ЛЮБОВ пила з неї незвичайний нектар,
Щоб багаття тримала, коли випаде сніг,
Коли плакать захочу, щоб лунав ніжний сміх.
Берегтиму від вітру, щоб не рвав пелюстки...
А як квітка зів"яне: не любив значить ти.
Я поставлю у вазу дорогий талісман.
Буде ясно мені, що скінчився роман.
Не впаде вже на неї світанкова роса...
Але що це зі мною? Це в сльозах небеса...
Час загоїв всі рани...Ось ромашок букет...
Та тепер посміхнуся: зовсім інший сюжет.
І не варто страждати, як впадуть пелюстки,
Бо на квітках бувають, як голки колючки...
Вони ранять не в пальці, а у серце живе.
Хоч і квітка принадна, хто ж красою назве?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435219
дата надходження 04.07.2013
дата закладки 10.07.2013
Любовь, как будто мотылек,
Вспорхнёт вдруг крыльями цветными
На сердце, хрупкий стебелек,
Подарит чувства неземные.
Любовь - цветенье алых роз,
Нежнее цвета миндаля.
Она для сердца, как наркоз,
Но только тоньше хрусталя.
Она доверчивый ребёнок .
Не понимает слово ЛОЖЬ.
И любит нежность, как котёнок.
От грубых слов уходит прочь.
Она цветенье белой вишни,
Когда снега уже лежат.
Тогда забудешь, что ты лишний,
Хотя пришел твой листопад.
Цветет, как аленький цветочек
Среди кромешной темноты...
Но как же тонок стебелёчек!
Храни цветок свой ЛЮБВИ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432841
дата надходження 21.06.2013
дата закладки 26.06.2013
Лоскоче ранок щебетом пташиним
Пухке і біле прядиво хмарин,
Бринять на шибці росяні краплини,
Немов разки перлинних намистин.
Гнучка вербиця коси розчесала,
На сонці сушить котики-бруньки,
Дрібних калюж начищені дзеркала
Полів мережать мокрі килимки.
Янтарний промінь бавиться дитинно
Моїм волоссям, пензлем золотим
Цілує скроні: "Пробудись, людино!
Ажурний день, як лебедя, впусти
До свого серця, свіжістю п'янкою
Умийся щедро, смуту розгуби!
І хай весна тендітною рукою
Тебе торкне, як гілочку верби."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417625
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 11.06.2013
[b]ДО[/b] тебе лину тілом і душею.
[b]РЕ[/b]гоче світ зухвалістю в обличчя.
[b]МІ[/b]ражне щастя – муки Прометея –
[b]ФА[/b]тально-болісно у небо кличе.
[b]СОЛ[/b]ити рани перестань, благаю!
[b]ЛЯ[/b]лькових почуттів зірви завісу.
[b]СІ[/b]дає сонце у колиску раю
[b]ДО[/b]питих мрій, яким у серці тісно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422457
дата надходження 03.05.2013
дата закладки 05.05.2013
Пробач мені за те, що я кохаю
Так дивно і приречено... за біль
Що кровоточить запізнілим раєм,
За відчай і в душі кривавий бій,
За цвіт думок, що словом не дозріли,
За перли слів, розсипаних дарма,
І за плоди, у серці переспілі…
Ми їх збирали б, але «нас» - нема…
Пробач мої заплакані світанки,
Недоспані казки, мрійливий сум,
Ревнивий гнів моєї музи-бранки,
Що муками зів’ялила красу…
Моя душа не може відпустити,
Віддати, відректися, відцвісти…
Я каюсь, божевільна і розбита.
Кохання грішне, але ти – святий…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422338
дата надходження 02.05.2013
дата закладки 05.05.2013
Коли на серці стане тяжко,
Дістане знову мене сум,
Зітхну, як завжди, тихо й важко,
І полечу на крилах дум,
Туди, де вітер вільний в полі,
Де видно світ у всій красі.
Бо там журби нема ніколи.
А трави скупані в росі.
Пройду там босими ногами
По ще нестоптаній стерні.
І доторкнуся я руками
Своєї рідної землі.
Відчую подих різнотрав"я,
Вдихнувши, душу ізцілю.
Як пташка крила знов розправлю,
Услід за вітром полечу.
Туди, де тепле синє море,
(І десь далеко вже журба),
Де небо чисте і прозоре...
І смутку я вже не раба!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421201
дата надходження 27.04.2013
дата закладки 05.05.2013
Где-то там за спиной растворился закат…
Где-то там впереди ночь Полярного круга…
Да махнуть бы рукой и вернуться назад…
Снова ты без меня, снова мы друг без друга…
Ты приди, прилети, появись в мои сны,
Без тебя, ты же знаешь, мне туго…
Мне две тысячи миль до тебя и весны,
От снегов до зелёного луга.
Расстоянья не в счёт, только снова в поход
Я уйду от тебя на край света,
Там у крайних широт перемена погод
Сыплет снег на короткое лето.
Где-то там впереди виден солнца закат…
Где-то там за спиной воет снежная вьюга…
Я в весну, я к тебе возвращаюсь назад—
Мне нельзя без тебя, нам нельзя друг без друга!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418576
дата надходження 15.04.2013
дата закладки 15.04.2013
Моє бентежне весняне кохання!
Ти, ніби цвіт, в засніженім саду.
Ти - ніжний світ рожевого світання.
Які ще порівняння я знайду?
Як тихе море, твої сині очі.
Вони до тебе тягнуть, як магніт.
Їх не любить, це буде просто злочин.
Ти мрій моїх нечуваний політ.
Нелегко зберегти було кохання:
Морози, сніг і проливні дощі.
Всі сумніви і нетривкі вагання,
Все довелось відчуть моїй душі.
Та все пройшло, і я в твоїм полоні!
Нелегким був екзамен цей життя.
Моя рука лежить в твоїй долоні.
І ти радієш, мов мале дитя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416739
дата надходження 08.04.2013
дата закладки 10.04.2013
Десь лелеки додому збираються.
Ранній подих відчули весни.
Голосний їхній клекіт вчувається.
Вони перші весни віщуни.
Ох! Далека дорога додому...
Їх тяжкі обсідають думки.
Що ж там буде в путі - невідомо,
Щоб не далась дорога взнаки..
Я проситиму сили природи:
Поможіть, щоб не збились з шляху!
Не примножте тяжкі перешкоди.
Освітіть, зорі, в нічку глуху.
Ну а, Місяць, (пастух їх рогатий)
Не сховайся за хмари легкі.
Будь пташкам у цей час, ніби братик.
Посилай їм проміння тонкі.
А тебе, ясне Сонце, благаю:
(Ти тримаєш усе на землі)
Хай без страху птахи пролітають.
Не спали їхні крильця малі.
Я бажаю попутного вітру.
Хай дощі окроплять тяжкий шлях.
Щоб птахи принесли гарну звістку.
Щоб засяяла радість в очах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403264
дата надходження 22.02.2013
дата закладки 22.02.2013
Наяву не зустрінемсь ніколи.
Не побачу твій колір очей.
Хоч цвістиме весна вже навколо,
Не для наших з тобою ночей.
Лиш на відстані зможу відчути
Ніжний погляд, усмішку твою.
Хіба може душа не збагнути,
Не відчуть дану кимсь дивину?
В час, коли розцвітатимуть ранки,
Свіжі роси впадуть на траву,
Ось здійсняться тоді сподіванки:
Я думками до тебе прийду.
Їх, як вітер, не можна здогнати,
Бо для віри нема перешкод.
А чи зможеш мене ти впізнати?
Буде більше від всіх нагород.
І без скрипу відчиняться двері.
Я навшпиньках тихенько зайду.
І здійсняться тут дУмки химерні:
Свою мрію далеку знайду.
Я на тебе лиш кину свій погляд.
До лиця доторкнуся рукою.
На хвилинку я буду лиш поряд,
Але душу свою заспокою...
Ти відчуєш: у сні усміхнешся.
Якби знав ти, хто поруч з тобою.
А коли ненароком проснешся,
Зрозумієш: збудила сльозою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396467
дата надходження 29.01.2013
дата закладки 30.01.2013
Коли у серці пророста росточок,
Це значить оживає почуття.
Щоб не зів"яв, водички б хоч ковточок...
А, може, треба усмішка твоя?
Воно тоді розпустить ніжне гілля,
І розцвіте квітками мигдаля.
І хоч зима: сп"яніє все довкілля.
І обізвуться струни скрипаля.
Це музика любові оживає.
І тихо ця мелодія звучить.
А серце у блаженстві спочиває.
Про те, що так боліло, промовчить.
І знову я в твоїх обіймах, любий.
Хай серденько від страху не тремтить!
А ти цілуй, цілуй медові губи..
Хіба що є солодше, як ця мить?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391776
дата надходження 12.01.2013
дата закладки 16.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.01.2013
Тобі весну я подарую,
Коли надворі пада сніг.
І так її в віршах змалюю,
Щоб ти не плакав... Чула сміх!
Он бачиш ти бузок розквітлий?
Не вір, що сніг запорошив!
То від надії такий світлий...
Для тебе взимку він розцвів.
Дерева поряд в білих платтях.
Як до лиця їм цей наряд!
А он шипшинове багаття.
Горить! Й погасне вже навряд...
Чому ж поганий в тебе настрій?
Зі мною, любий, поділись...
Я знаю, любиш іще й айстри..
До мене ближче пригорнись..
Відчуй: у серці моїм квіти...
Жоржини, айстри, нагідки...
Цвітуть духмяні дивоцвіти.
Милуйся ними... Не топчи...
Нехай весь сум в душі розтане,
Як лід у келиху вина.
Серед зими весна нагряне.
Так відчувай її сповна!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392600
дата надходження 15.01.2013
дата закладки 16.01.2013
Я милуюсь проліском розквітлим.
І на фоні снігу синява.
Ніби він беззахисний, тендітний,
Але товщу снігу пробива.
І радіє: знову народився!
І цвіте усім снігам назло.
Він на небо з усміхом дивився...
Той же колір! Як же повезло!
Подививсь здивовано на мене...
Очі мають колір не такий.
Він побачив оксамит зелений
І подумав: як листочок мій.
Синій із зеленим так пасує!
І неначе став світлішим світ.
Та весна у жилах вже пульсує,
Бо приносить щастя малахіт!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391527
дата надходження 11.01.2013
дата закладки 11.01.2013
Вогонь закам’янілий поміж нас
Байдужістю спалив сади едему.
Скували душу ланцюги образ
Згасає сонце і палає темінь...
Вже пам'ять обтрусила ніжний цвіт,
Мереживо зірок порізав вітер.
Чи варто щастя кликати навзрид,
Коли воно мінливе, перелітне?
Вплітаю серце у вінки безсиль,
І проти течії пливу… в нікуди!
Як плід медовий отруїла гниль,
Так світлу пам'ять заплямують люди.
Несказаним ридає висота,
У келихи безсоння ллються вірші
Про те, що ти, на жаль, не прочитав
Моє кохання між рядками тиші…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387088
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 01.01.2013
На вікні троянди ніжні, білі.
Знаю, що мороз намалював,
Але в серці тепляться надії.
Що це ти вночі порозкидав.
Жаль, що я не бачила, бо спала.
Чом же не постукав у вікно?
Я б тебе відразу упізнала,
Хоч уже не бачила давно.
Як мені зірвати ніжні квіти,
Притулить до серденька свого?
Але обережно! Треба вміти
Зберегти зимове це тепло.
Та чому ж це білі, не червоні?
Ти ж мені їх завжди дарував!.
Як же їх зібрать тепер в долоні?...
А чому ж нічого не спитав?...
Ось і сонце з обрію устало.
Зникла казка... Швидко відцвіла.
Квітів я твоїх і не зібрала,
А сльоза по шибці потекла...
Жаль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388267
дата надходження 28.12.2012
дата закладки 01.01.2013
Ну от і все... Назавжди вже пішов.
І тихо заскрипіли за ним двері.
Потрібних слів ти так і не знайшов.
Лиш спроби залишилися мізерні.
А серце вслід кричало: Зупинись!
Не кидай нас з Любов"ю сиротами...
Прошу тебе! Постій і озирнись...
І припади до рук моїх вустами...
Пішов... Не озирнувсь... Не пожалів...
А вітер за вікном тихенько плакав.
Старенький явір сумно заскрипів.
З гілками ніби, щось про нас балакав.
А за вікном все дужчала пурга...
Сліди твої старанно замітала.
І ковдра із пушинок пролягла.
Неначе пір"я лебеді скидали...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388531
дата надходження 29.12.2012
дата закладки 01.01.2013
Я краплинками ніжність збираю,
Що лишилась в самотній душі.
І думками себе ще втішаю:
Не забуде ж мене в метушні.
Я тобі принесу без вагання
Свої щирі, палкі почуття,
Може, ти ці оціниш старання,
А в душі запече каяття.
Я так хочу торкнутись рукою
Твоїх ніжних малинових вуст.
І ходою такою легкою,
Вітерцем я до тебе ввірвусь.
Примощуся на краю сердечка.
Хто ж за це мене може судить?
Тільки ти, ніби спиш... Ні словечка!
Як же серце твоє розбудить?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385286
дата надходження 16.12.2012
дата закладки 16.12.2012
Непомітно вечір зайшов в хату.
Обережно став на мій поріг.
Темінь розлилася по кімнатах.
Холодок по спині враз пробіг.
Я одна в кімнаті. Більш нікого..
Лиш самотність вірна біля ніг.
Боязливо дивиться небога.
Думає: вона мій оберіг.
Що ж я можу їй тепер сказати?
Може, що вірніша від усіх?
Хочеться й не можу ублагати,
Щоб звільнила від утіх своїх.
Так, самотність, ніби це свобода.
Зради вже не буду пізнавать.
Це - душевний біль, не насолода.
То ж свободу треба цінувать!
Уже нічка вечір витісняє.
За вікном погасли ліхтарі.
Треба спати... ПОдруга куняє...
В сні спадуть із плеч всі тягарі...
Надобраніч...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381659
дата надходження 01.12.2012
дата закладки 01.12.2012
В двері стукає гість невідомий.
Відчиняю – лиш темрява ночі.
«Гей, озвіться, благаю, хто вдома!»
Тихий голос свідомість лоскоче.
Та лише порожнеча навколо –
Очі пустку хапають невпинно.
Ці слова не забути ніколи
«Відчиніть, я прошу на колінах!»
Потім крики, благання – і в тиші
Наче громом: «Це ти мене вбила!»
Знову вітер розлючений свище:
«Це лиш я, більш нікого тут, мила»…..
Але знову пульсує у скронях,
Сльози падають з кров’ю на руки.
Все згадала! Пробач мене, доле,
За страждання твої і за муки.
За зачинені двері і вікна,
Що у душу тебе не впускали.
Ти пробач мене, доленько бідна:
Я на тебе уже не чекала….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380031
дата надходження 24.11.2012
дата закладки 24.11.2012
Я цілую троянду червону,
Що в дарунок мені ти приніс
Це, як згадка жаркого сезону.
Ти так трепетно квітку цю ніс
Пелюстки вигравали на сонці,
А листки напувала вода.
Кращі дні заховала в долоньці,
Бо це, справді, пора золота.
Ароматом наповнилось серце,
Та чомусь все сумує душа...
Щось так швидко схилилось стебельце,
І троянда не так потіша.
Пелюстки тихо падали з квітки.
Чом так хутко вона відцвіла?
Де ж ти, милий? Виглядувать звідки?
Я ж чекати тебе так могла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377285
дата надходження 12.11.2012
дата закладки 13.11.2012
В зграю позбиралися лелеки,
Відірвались з криком від землі.
Полетіли в край чужий, далекий
І розтали у сріблястій млі.
Пронеслось луною гелготання.
І розсіявсь відгук по землі,
А в моїй душі переживання:
Перешкоди будуть немалі.
Вітер мчав за ними, ніби птАха.
Повертайтесь швидше, ж у р а в л і!!
Та не чули слів цих бідолахи.
Їх вже не тривожили жалі.
Зашумів старий лісок гілками:
Побажав щасливого шляху.
Гучний шелест прокотивсь ярками,
Ніби крик в годину цю тяжку.
Помахала вслід я їм рукою.
Чогось сумно стало так мені...
Повертайтесь ранньою весною!
Не сумуйте, рідні, вдалині...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368534
дата надходження 04.10.2012
дата закладки 04.10.2012
Нагірря над Дінцем… розломів дивні хмари,
Слід надприродних змін, протистоянь, завад,
Тут буйствував вулкан, в камінні відблиск магми,
Жахливий сплеск вогню з глибин таємних надр.
Тут ніч не знає сну і розбіг днів в заграві,
Тривожить вітер млу з висот орлиних гнізд.
З погруддя битих скель, крізь мох і дрібний гравій
Тече журба віків, ручай джерельних сліз.
А ще, здається, дзвін на сполох б”є невпинно
І чуть з низин, де степ, ходу важких кагарт
Та клич і відгук битв й багряні стяги видно.
Скрізь торжество стихій, дух волі і свобод.
Ця твердь – Донецький кряж, моя вітчизна рідна,
Тут мріє і творить славетніший народ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366786
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 26.09.2012
Ти богом був, володарем стихій.
Орлом величним на усіх гербах.
Та у багно спустився образ твій,
І блиск зірок перетворив у прах.
Я вірила так віддано в любов.
В душі для тебе будувала храм.
Та стала вся жертовність молитов
Лише сюжетом для банальних драм.
Для тебе я зреклася вільних крил,
Та відкуп не приймають за таких.
Тягар гріхів тебе повік накрив,
Для мене ж розлюбити - смертний гріх…
Тепер молюсь я на порожній трон,
А бог-орел літає між ворон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361198
дата надходження 31.08.2012
дата закладки 24.09.2012
О мріє світла, душу не покинь!
Не дай гаряче серце остудити,
Самотнє і не втішене ніким
Хай волю п’є, допоки ще налито.
Дозволь хоч раз торкнутись до небес,
Піднявшись із земної круговерті,
У книзі нерозгаданих словес
Вписати хоч два слова… і померти!
Та не дозволь зогнити при житті,
Обнявшись із нудьгою і безчестям!
Бо ти мій хрест єдиний – поготів
Дозволь його із гідністю пронести!
Не дай душі, що палко прагне неба,
Зів’яти у даремності ганебно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363169
дата надходження 09.09.2012
дата закладки 24.09.2012
У задумі осіння діброва.
Ще загорнута в сутінь стоїть.
Тьмяний місяць, неначе підкова,
В посірілому небі висить.
Чути плескіт проміння блідого.
Десь листочок впаде, зашуршить,
Чути клена зітхання старого:
Осипається листя в цю мить.
Ну чого ж ти сумуєш, мій друже?
Відкрий серце, зі мной поділись.
Мені бОляче теж...Чуєш? Дуже...
Ти гілками до мене схились.
Ми поплачемо разом з тобою.
Сльози змиють журбу із душі.
Бачиш? Плачуть і трави росою...
Вся природа сумує в тиші.
Але жаль не бува безкінечним.
Хіба осінь, щоб нам сумувать?
Ця краса лиш чужа безсердечним...
Треба осінь з усмішкой вітать!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365303
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 24.09.2012
(вінок сонетів)
1.
Ти – воїн світла, хоч не маєш зброї.
Твій меч – це слово, а свобода – щит.
Блукатимеш невизнаним героєм.
Хоч серце і кричатиме навзрид,
Не підеш ти дорогою легкою.
Хай світ лихий твоїй душі обрид –
За правду ти ставатимеш до бою,
Бо відректись – то непростимий стид.
Шукатимеш красу в забутих рунах,
Де правда помарніла ще жива.
Бо вічністю бринять сердечні струни.
Натягнута душа, як тятива.
Мета і совість – лиш один рятунок.
Твоя єдина зброя – це слова.
2.
Твоя єдина зброя – це слова,
Натхненням проросли із них століття,
І в благодатні мудрості жнива
Дали тобі вінок із дивних квітів.
Сплелись у ньому протиріччя два,
І два шляхи безжалісного світу –
Страждання й радість, щоб усі дива
Зберіг ти, як скрижалі заповіту.
Лаврове листя і терновий цвіт
Тебе вінчали, непохитний воїн,
Пегас забрав у зоряний політ.
І ти уже не знатимеш спокою,
Та лишиш на землі довічний слід,
І славою засяєш – не ганьбою.
3.
І славою засяєш – не ганьбою.
Стежки дитинства в снах тебе ведуть
До мрій, омитих літньою грозою –
Яка ж казкова і легка та путь!
Бо душу не ховав ти за стіною,
А серцем не торкав ганебну муть,
І долею не бавився чужою,
В слова пусті домішуючи ртуть.
Хоч доля погубила ті стежини,
І мрії – наче скошена трава,
В тобі живуть щомиті, щохвилини,
Ростуть вони, щоразу ожива,
Як в серці не розтрачені перлини.
Доба настане радісна, нова!
4.
Доба настане радісна, нова!
Ти віру, як знамено перемоги,
Проніс крізь час. Як соловей, співав
В саду кохання, палко, до знемоги.
Натхнення із джерел стрімких спивав,
Відродження стелив на перелоги,
Заповнював, як тиша степова,
Собою простір болю і тривоги.
Зеленоокої дріади син,
Ти голосом, як медом, рани гоїш,
І сповнюєш часу даремний плин
Нетлінною і чистою красою.
Злетівши із Пегасом до вершин,
Ти вип’єш зір небесного настою.
5.
Ти вип’єш зір небесного настою.
Хмелій від щастя, що дано не всім!
Звільнися від даремності тісної,
Хай вдарить в душу воля, наче грім!
Як птаха в клітці тужить за весною,
Так і душа твоя. Їй небо – дім.
Зайнявшись життєдайною іскрою,
Даруй вогонь, а не гіркотний дим!
Не проміняй свободу на кайдани,
Що відчай для приречених кував.
Лиш мрії заповітної ти бранець –
Життя своє ти їй подарував.
Нехай тепер самотності коханець –
Освятить смуток чаша грозова.
6.
Освятить смуток чаша грозова.
Між блискавок метнуть Пегаса крила.
Гори, і знов із попелу вставай,
Бо струменить душі твоєї сила!
Дорога не зведе тебе крива
Туди, де поганіють всі мірила,
Де бруд в серцях черствих запанував,
І пліснява зерно душі покрила.
Хай стогне завше правда у ярмі
Злоби й несправедливості людської,
Ти словом проти зла повстати зміг.
Те світло зір, золочене журбою,
Ти не віддав за ситість у тюрмі.
Царів ганебних ти не став слугою.
7.
Царів ганебних ти не став слугою,
Душею не вступив в омани гниль.
Не раз у битві із самим собою,
Ти діставав лише гнітючий біль,
Та музу не зробив свою рабою
Чужих бажань, гріхів і божевіль.
І вийшов переможцем із двобою,
Хоч рани й досі їсть гіркотна сіль.
Волає відчай із гортані ночі,
Немов віщує смерть комусь сова.
І сумніви невдячності регочуть,
Та не скує вже крига вікова
Благої мрії та словес пророчих.
Ти в марноті талант не поховав!
8.
Ти в марноті талант не поховав,
Хоч почестей не прагнув, ані слави.
Твоя, ще не дописана, глава,
Затьмарить кривди письмена лукаві.
Гнилий закон добра не зацькував,
Воно ще світить із пітьми ласкаво.
Розкинуть повноводні рукава
Потоки слова на полях кривавих.
І змиють бруд віків з народних ран,
І виймуть із грудей пекуче жало.
Прозріння заіскриться з-під пера.
І прагнення любові вдарить шквалом,
Не вічний-бо занепаду тиран –
Хай час безжальний всі творіння палить…
9.
Хай час безжальний всі творіння палить,
Не знищити йому словес душі!
Вони шукають тихого привалу,
Де дикий люд не схрещує ножі,
Не свище вітер забуття зухвало,
Між відчаєм і крахом на межі –
Де місця для прекрасного так мало,
Де істини життя такі чужі…
Хай кажуть, що слова уже безсилі
Знамено правди у народ нести,
Їх дух живий повстане із могили,
Вони віллються в джерело мети,
В прийдешніх поколіннях древом сили
Із попелу зуміють прорости!
10.
Із попелу зуміють прорости
Надії, що зневірою убиті!
Хай поклик твій за мрією летить,
Ввійде у сонце у його зеніті!
Пізнай усе блаженство висоти
Над прірвою загубленого світу,
Мабуть, не буде більш таких, як ти –
Срібноголосих птахів перелітних…
Тож залиши навік свої пісні,
Що істиною ріжуть, як кинджалом,
І кличуть з висоти священний гнів!
Хай встане воля, що в пітьмі дрімала,
Сповзе полуда із минулих днів!
Накриється ганьба дев’ятим валом.
11.
Накриється ганьба дев’ятим валом,
І кривду всю поглине каламуть.
Як істина у слова за штурвалом –
Вітри віків у парус мови дмуть.
Це пафос? Псевдосвятість? Ще чимало
Лихих казок про тебе наплетуть,
І заздрісна юрба вже не похвалить.
То хто ж ти? І навіщо трудна путь?
Ти не герой дешевих од і віршів,
Не блазень, не пророк ідей пустих.
Не геній для слабких. Ти просто інший…
Співець печалі і поет простий.
Бур’ян хай сходить у сумлінні грішнім,
А чистій думці – у раю цвісти.
12
А чистій думці – у раю цвісти.
Хоч думав сотні раз уже, чи варто,
Трояндою між бур’янів рости,
Нести голодних мрій почесну варту.
Земного щастя зруйнував мости,
До вічності шукав крутого старту,
А доля ставить на тобі хрести,
Підступно сміючись від злого жарту.
А може, варто жити, як усі,
Забути все, чого душа зазнала,
Згубитись серед лиць і голосів? –
Ні, не для того ж-бо вона страждала!
Заколоситься твій важкий посів,
І ти відкриєш двері в пишну залу.
13.
І ти відкриєш двері в пишну залу,
Та поки час для болю і страждань…
Думки об камінь кривди позбивались,
І тягне в небуття підступна грань.
Ростять троянди слова так недбало.
Роздертий час плачем поневірянь.
І вінценосне зло керує балом,
І не боїться Божих покарань.
Колючі терни в серце уп’ялися,
І сумнів невідомості гнітить.
Ти тільки вір у правду. І молися.
Хай словом кровоточить сум густий,
Розвіється печалі жовте листя,
Осяє душу велич простоти.
14.
Осяє душу велич простоти,
І урожай дадуть страждальні зерна.
Дай Боже, вберегтись від сліпоти,
Щоб пам`ять світла із душі не стерла!
Ти – воїн правди, і прийняти встиг
Коронування лаврами і терном.
Але вінець незримий, золотий,
Уже ніколи не покриє скверна.
Ти мучився, вагався, просто жив.
Твоя дорога не була святою,
Та виллється у радість щедрих жнив.
Любитимеш ти кров’ю і сльозою
Життя і мову до останніх днів.
Ти – воїн світла, хоч не маєш зброї.
МАГІСТРАЛ
Ти – воїн світла, хоч не маєш зброї.
Твоя єдина зброя – це слова.
І славою засяєш – не ганьбою.
Доба настане радісна, нова!
Ти вип’єш зір небесного настою.
Освятить смуток чаша грозова.
Царів ганебних ти не став слугою.
У марноті талант не поховав!
Хай час безжальний всі творіння палить –
Із попелу зуміють прорости!
Накриється ганьба дев’ятим валом,
А чистій думці – у раю цвісти.
І ти відкриєш двері в пишну залу,
Осяє душу велич простоти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355399
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 09.08.2012
О хто ти, хто забрав мій спокій?
У мріях стиглі зорі розливав,
І дарував в лугах зеленооких
Для серця купіль із цілющих трав
Носив мені вінки із ніжних лілій,
Духмяним вітром біль мій цілував,
Чарівну музику у снах ванільних
Дощем на лірі дивострунній грав.
Натхненням фарбував небес висоти,
Красою обіймав мою печаль…
Благаю, покажи себе… О хто ти?!
Зірви завісу золотих мовчань.
Прийди із снів заквітчаних, проникни
Смарагдовим промінням у вікно,
І стань моїм… Бо я до тебе звикла,
Бо я люблю… люблю тебе давно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351410
дата надходження 19.07.2012
дата закладки 21.07.2012
Вже липень добігає середини.
У розпалі ще літняя пора.
Яка чудова зараз тепла днина!
Чому ж листочок з клена опада?
І вітер, украй зморений, не диха.
Натруджені вже крила поскладав.
Навколо розляглася лише тиша...
Чому ж листок зів"яв і раптом впав?
Далеко ще до осені, мій друже!!
Надворі, зрозумій, не листопад.
А, може, мій хороший, ти недужий?
Чи, може, ти життю уже не рад?
Чи, може, в тебе теж болить серденько,
І став тобі немилим цілий світ?
Сідай мені в долоню, мій маленький,
Зігрію я осінній твій політ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351643
дата надходження 20.07.2012
дата закладки 21.07.2012
Безмежний степ.Так терпко пахнуть трави!
Як море розшумілась ковила.
Ось обрій запалили вже заграви.
Природа вже проснулась, ожила.
Ранковий промінь гладить ніжно квіти.
На землю стиха капає роса.
Дерева розправляють сонні віти.
І новий день над світом воскреса.
А серце заворожено красою.
Я чую літа неповторний смак!.
Душа хмільна від дивного напою,
Настояний на травах та вітрах.
А я спішу до тебе, Моє Сонце!
Бо вітер переміни вже несе.
Я щастя принесу тобі в долоньцях.
Хай від розлуки нас обох спасе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344954
дата надходження 19.06.2012
дата закладки 24.06.2012
Ніч тихо відступає крок за кроком
І розгортається на дні небес вогонь.
Ввірвався ранок. Ніби ненароком,
На крилах вітру відлітає сон.
Пітьма в мовчанці опускає руки,
Передає корону промінцям.
І гасить зорі невимовний смуток,
Міняє дні на ночі без кінця.
Крізь скло вікна нарешті бачу ранок.
Я так чекала світла уві млі.
І згасла ніч. Згорівши до останку,
Коронувала світло на землі.
Тепло торкнеться рук моїх печально –
Це промінь сонця лине крізь вікно.
сьогодні нас чекає мить прощання,
але я посміхаюсь світлу все одно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343446
дата надходження 12.06.2012
дата закладки 12.06.2012
Весна за обрій хутко відлетіла.
Крилом кивнула, ніби Синій птах.
А як її зимою я хотіла!!!
Чекала, що прилине на вітрах...
Омріяна пора не зволікала:
Наповнила цвітінням увесь світ.
Прилинула...ніде не заблукала,
Розсипала у серці дивоцвіт.
І я його так пестила, хвалила.
Від злих вітрів ховала, від дощів...
Та цвіт відцвів...Його я загубила.
Чому ж це він до літа не дожив?
Похмуре літо пролилось дощами.
Та ось промінчик стрибнув у вікно.
Тепер я йду вже літніми стежками:
Його красі радіти ще дано!
У літа очі ніжно-волошкові.
Так солодко всміхаються мені!
І теплі, ніби промені ранкові.
Казкові, неповторні літні дні!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341390
дата надходження 02.06.2012
дата закладки 10.06.2012
(вінок сонетів)
1.
Моя любове, я тобі вклоняюсь.
Нічого в тебе не прошу взамін.
Моїй душі, ти ніби, сонце сяєш.
Звучиш у серці, як святковий дзвін.
Ти – мир серед війни, ти – світло раю,
Надія, що повстала із руїн.
Нехай я дива більшого не знаю,
Та лиш тобі доземний цей уклін.
І хай моя така нехитра мова,
Я - на папері неба, без прикрас,
Молюсь за тебе щиро в кожнім слові,
Пишу казкові повісті «про нас»,
Єдина, неземна моя любове.
Хоч знаю, не прийде щасливий час…
2.
Хоч знаю, не прийде щасливий час,
Бо нам дало життя невдалі ролі,
Та кожну мить я, ніби перший раз,
У спогадах замріюю до болю.
Коли я ще не знала зовсім «Вас»,
По світу волочила крила кволі,
Незрячою блукала поміж фраз,
Що написала задля гри доволі.
Та очі Ти один мені відкрив.
І ніжністю наповнив і одчаєм
Мене, змарнілу від холодних злив.
Твій образ всюди мариться, витає.
Ти небеса у мене перелив.
Душа тобою сповнилась до краю…
3.
Душа тобою сповнилась до краю…
А серце рветься через сотні миль.
У сні тебе ласкаво обіймає
Мелодія нечутна, ніби штиль.
Невже йому не бачити розмаю,
А лиш збирати пустоцвіт безсиль?
Чи марно вечори для мене грають
Печальний і шляхетний водевіль?
Та ні, мабуть, це вища нагорода,
Як долі неогранений алмаз –
Спивати із кохання чисту вроду,
І вірити, що сенс іще не згас
Шукати у стражданнях насолоду.
Ти - вірний мій – о ні, не ловелас!
4.
Ти – вірний мій, о ні, не ловелас!
Хай іноді болять сердечні рани,
Я іншим болем тішусь повсякчас –
Який же він солодкий і дурманний!
Йому служу покірно, без образ.
Ні, ти – не гріх, не кара, не кайдани!
Лише тебе крилатий мій Пегас
Візьме у небо, у світи незнані!
Лиш попроси. Та ні, вже краще так! –
Хай серце любить, ти ж – цього не знаєш.
Не прочитаєш зоряний той знак…
Моя душа зорить на небокраї,
Як почуттів загублених маяк.
Я самотою мучитимусь в раї.
5.
Я самотою мучитимусь в раї.
А мука та солодка, як нектар…
Приреченість свою благословляю,
І серце віддаю на твій олтар.
Байдужістю мене не покараєш,
(Тобі не передам же я цей дар!)
І не нашлеш зневаги чорні зграї,
Що в бурю зла спустилися із хмар.
Якщо ж колись так станеться із нами,
Що світла пам'ять потемніє враз,
І біль залишить невигойні шрами,
Тоді згадаю долі світлий глас,
Що у мені звучав її устами.
І не порушу цей святий наказ.
6.
І не порушу цей святий наказ.
Хоч докори лунають звідусюди,
І душать серце, як отруйний газ.
Любов свою омию від облуди!
Нехай достатній ще пліток запас,
Кохання не зуміють вбити люди,
У натовпі принизливих гримас
Тепер, як і тоді, шукаю чуда…
Безжалісно втікає час із рук,
Як дикий птах, що небо лиш кохає.
Клює сумління, наче здобич - крук.
І кров у чашу вічності стікає.
Та хай не гоїть цих блаженних мук! –
Живу з твоїм ім’ям і помираю…
7.
Живу з твоїм ім’ям і помираю.
Із попелу встаю, щоб розцвісти,
В казковому полоні дивограю
Мотив почути щирий і простий.
Він знов мені про щастя нагадає,
І зцілить від журби і самоти.
Мій веселковий, світлий і жаданий,
Не знала досі я таких, як ти!..
Здалась тобі. П’янке безсилля морить,
Як голос твій я згадую щораз.
Він – зілля, що настояне на зорях.
Ураженням любовних метастаз
Моя душа невиліковно хвора.
Цей біль для мене, як іконостас.
8.
Цей біль для мене, як іконостас.
Із нього я черпаю віри силу.
І вдячна я, що він прийшов завчас,
І до кінця не дав змарніти крилам.
Найбільше із усіх земних причасть –
Пізнати світло, чим душа доспіла.
Воно їй все сторицею віддасть
Хоч радощів земних не знає тіло…
Плітки ж усі наповнені сміттям,
І тернами колючими вінчають
Мої нехитрі тихі почуття.
Як пісню лебедину ту, прощальну,
Тобі душа співає каяття,
Мій листопаде, лицарю печальний.
9.
Мій листопаде, лицарю печальний.
Володарю моїх невинних мрій!
О, не карай собою так безжально,
Не змушуй за любов іти у бій!
Не клич мене до грішного причалу,
Мій травню, вічно юний і палкий…
Лишень дозволь носити в серці жало,
І спогад заколисувать щемкий.
На відстані страждання і розлуки
Вже більшої не трапиться біди.
Любов сильніша, чим сильніші муки.
Хай буде так. Шляхом своїм іди.
Ти не почуєш серця мого стукіт.
Ми тільки друзі – буде так завжди.
10.
Ми тільки друзі – буде так завжди.
Мій розум із душі спокусу вирвав,
Венери недоторкані сади
Не доведуть нас до п’янкої прірви.
Зостанеться лиш вічно молодим
Те дерево пізнання і зневіри…
І в мріях навіть ти мене не жди,
І не буди спокусливого звіра.
Лукавий змій шукатиме утіх,
Та я втечу із тих садів подалі.
Не упущу я в храм любові гріх.
Не дам йому сумління на поталу.
Та чую скрізь його глузливий сміх –
Шмагають душу протиріччя шквальні.
11.
Шмагають душу протиріччя шквальні.
В бою ілюзій дістає скарби
Та мрія, що зоріла над проваллям,
А потім кличе на бенкет журби.
Твій корабель покликав берег дальній,
А мій стоїть на посміху в юрби.
Я билась за любов вогнем і сталлю,
Та «нічия» не варта боротьби…
А може це насправді не кохання?
То що тоді? Фантом його блідий,
Надій моїх замучених блукання?
Ковток цілющої колись води
Отрутою стає розчарування.
Вже згіркли всіх бажань моїх меди.
12.
Вже згіркли всіх бажань моїх меди.
А може, краще про усе забути? –
Повік не повернутися сюди,
В квітучий край солодкої спокути;
До джерела байдужості дійти,
В життя нове без роздумів пірнути,
І шлях, що ти для мене освітив,
То - для свободи внутрішньої пута?!
Хто я для тебе? Лиш безлика тінь,
Чи мрія, заповітна і страждальна? –
Не знати, Боже, дай мені терпінь!
Надії корабель давно відчалив.
Хай сивіє самотня височінь,
Курличе осінь журно і прощально.
13.
Курличе осінь журно і прощально,
Свідомість будить від п’янкого сну,
Хоч присмак невідомості мигдальний
Ще манить у закохану весну.
Я бій проігнорую вирішальний
В романі про невидиму війну.
Сюжет його, аж до нудьги банальний,
Та ставить зависоку він ціну…
Осіння зваба підморгне лукаво,
Закрутить у калюжі лист рудий.
І смуток огорта мене ласкаво.
Чарівністю граційної ходи
Жага остання у думках блукає,
В душі лишає золоті сліди.
14.
В душі лишає золоті сліди
Моя печаль, надривиста і світла.
Зібрала найдорожчі я плоди –
Ті, що дозріли із простого цвіту.
Дозволь мені розтанути, як дим,
У казці нерозгаданого літа –
На тій межі між грішним і святим,
Та ніжності моїй не дай зітліти!
Та не дозволь забути про красу,
Що із роками в серці не минає,
Щемливу ніжність і високий сум…
Я винна без провини, та не каюсь.
І хрест без нарікання свій несу.
Моя любове, я тобі вклоняюсь.
МАГІСТРАЛ
Моя любове, я тобі вклоняюсь,
Хоч знаю, не прийде щасливий час.
Душа тобою сповнилась до краю,
Ти – вірний мій, о ні – не ловелас!
Я самотою мучитимусь в раї.
І не порушу цей святий наказ.
Живу з твоїм ім’ям і помираю.
Цей біль для мене, як іконостас.
Мій листопаде, лицарю печальний,
Ми тільки друзі – буде так завжди.
Шмагають душу протиріччя шквальні.
Вже згіркли всіх бажань моїх меди.
Курличе осінь журно і прощально.
В душі лишає золоті сліди.
20.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340777
дата надходження 30.05.2012
дата закладки 31.05.2012
Звивались язики вогню,
Здіймалось полум’я все вище,
Штовхаючи до прірви ближче
Стражденну душеньку мою.
Поклепом скутий до стовпця,
В небес молив усім пощади,
Чиї згубили мене зради,
Єством чекаючи кінця.
- « Огню! Спаліть бунтівника!» -
Юрба викрикувала гасло,
Додаючи брехливе масло
Із заздрісного нічника.
Тваринна ненависть в очах,
До іншодумства нетерпимість,
Пиха, розпуста… Просто мстивість…
Й той самий животинний страх.
Вже відчував пекельний щем,
Гукнув убивцям на послідок:
- «Пробачте любі! Бог он свідок,
Що повернусь назад дощем!
Лукаві вмию ваші лиця
Від пут гріховної золи,
Щоб ви з достоїнством жили…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332896
дата надходження 24.04.2012
дата закладки 25.04.2012
Я так тебе люблю,
що аж тремтить душа,
Слова бажають сповіді святої.
Я так люблю тебе,
для мене ти жива,
І віск свічі розтане від любові.
Блаженна ти в своїх ділах,
любов несеш і учиш жити -
Сільська церквушка на семи вітрах
Я вчу дітей тебе любити.
Ти храм господній -
велич і краса,
Одвічна правда і свята святиня.
Ти, наче, мати,
що дає життя,
І роду нашого ти вічна берегиня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331582
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 19.04.2012
Квапливі дні – й роки доволі жваві,
Cамотні ми – коли любові мало,
В гонитві ми – день жебракує ночі,
А стрінемось – і обпікаєм очі.
Чого ж бо так? А так завжди буває,
Скупі стаєм, коли любові мало.
В привичці ми позгинали спини,
В комп’ютері – часом зо три години.
А слів нема – біднієм щохвилини...
Живиці б нам – свіжіти у веснині,
Втікати вдвох – у трави поміж зорі,
Шептатися – ситити вік доволі.
Нелегко так, зате ж бо заповзято,
Любити нам – творити щодень свято,
Суха любов – лінивство плодотворить,
Живім сповна – тут надлишок не шкодить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299821
дата надходження 13.12.2011
дата закладки 17.04.2012
Хто володіє словом – будім землю,
Хто володіє духом – станьмо кремнем,
Хто володіє дзвоном – биймо в дзвони,
Ставаймо на коліна – б’єм поклони.
Не замовкаймо ні на мить, ні на хвилину
Чума іде – мор косить Україну:
Винищує народ, корчує сім’ї,
Розритими світами ідуть рідні.
Стають свої – чужі, як дикобрази,
До владного корита рвуться нагло
Їм байдуже народ – для них ми стадо
І чим воно тупіше, тим і раді.
Хто вміє і не вміє вчім молитись,
До Господа взиваймо: – Дай нам, криці!
Повстати у душі, у слові й мові
І заспівати так, як хоче совість!
Горімо як свічки, щоб стало ясно,
Щоб мертві на живих не хтіли клясти,
Пишімо так, аби кістки тріщали
І з кров’ю на очах пишімо правду.
В нас вибору нема – одна дорога
Дорога в нікуди або до Бога.
Повстаньмо із гріха – доволі нити!
Життя дано лише – аби любити!
P.S.
У нас одна молитва – Слава Богу!
У нас слова молитви – рідна мова!
у нас одна родина й Україна!
І молиться отой, хто справжній нині!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244957
дата надходження 04.03.2011
дата закладки 17.04.2012
Ми ж бо сузір’я в поетичнім небі
(або перша спроба заримувати наші псевдо)
ОХ, як кортить заримувати псевдо!
ДУША як ЧАЙКА, бо прийшла ВЕСНА,
І ТІНЬ від ВІТРУ, як смішна ЛИСИЦЯ
Чіпає ЗНАК ПИТАННЯ на слова:
Я початкую нині, я – СВІТАНОК,
Я дякую за ніч і кличу РАНОК.
Благословляєм день, бо він нам РІДНИЙ,
Бо він народить нас і буде плідний.
ЗАГУБЛЕНА В ВІТРАХ прийде свобода,
Прийде, як пам’ять нашого народу,
– Ти знаєш чия я? – спитає спрагло.
– ОКРИЛЕНА ДУША, що прагне раю.
Наразі ти, як ПОПЕЛЮШКА, воле,
ТРОЯНДА У ПУСТЕЛІ чисто голій
ВОЛОШКА, що синіє серед жита
Чи НЕЗАБУДКА підтоптана ПОБИЙЛИХОМ.
Наразі ти як ЄВА спокуслива,
ЛЮБИТЕЛЬКА ПОЕЗІЇ плаксива,
І МОЖЕ БУТЬ, що ТЕХНІК допоможе
Зірвати з нас окови, зняти коди.
Бо кожен з нас ГЕРОЙ на полі слова,
Бо кожного живить і красить мова,
Лиш ПЛАЧЕ-КАМІНЬ і шепоче ДОЛЯ:
– А воля – ПОЛИНОВА МРІЯ, воля?...
Хто відповість скажіть, хіба БЕРЕЗА,
Як КВІТОЧКА РОМАШКА плаче небом,
До ХМАРИ ВІТЕР горне свої діти
ПОЕТКА тут сидить, а ТЕРЕН пише вірші.
Ходи-ходи сюди, ОКСАНКО-доню,
ЛАСУНКО НЕЗЕМНА, кохайся в волі,
Дай, Боже, нам снаги повстати з рабства
ДЗВОНАРе задзвони, бо хочем щастя!
І прийде, як НАДІЯ, ТЕПЛА ОСІНЬ,
В ГАРМОНІЇ ЖИТТЯ, як мудра сповідь,
Запалить ніч НЕ ЗІРКИ вечорові –
Запалить ВІЧНЕ ПОЛУМ"Я любові!
І буде доля НЕ ТАКА ЯК ВСІ,
І ЧОРНА ПТАХА зірветься з гіллі,
ІЛЮЗІЯ добра і ЗАЗЕРКАЛЬНЕ щастя -
В ВІКНІ НАВПРОТИ - все стане ясне!
Сей ДИВНИЙ стан триватиме одвічно
Допоки кожен з нас тримає свічку,
Допоки ДУХ і кров - є воєдино,
Й ЖИВІ СЛОВА молитви - УКРАЇНА!
ОСІННЯ ТІНЬ торкне плеча ДАНИЛА
Була міцна прадавня батьківщина,
ШАЛЕНА ПОМАРАНЧА розбудила,
Без боротьби - немає ДИВА!
БІЛЬ У ДУШІ і НАВІЖЕНА мука,
БІЛЬШЕ НІЖ ДРУГ була ота наука:
ПРОСТО любити, берегти й єднатись,
А не світами як БЕЗДОМНІ пропадати.
А день новий встає, як ПОДОЛЯНОЧКА
і КІТ мурчить, в КАПУСТІ - чиясь МАВОЧКА,
а СОЛОВЕЙКО ПІСНЮ на СМЕРІЧЦІ
Як ПОЦІЛУНОК ВІТРУ шле МАРІЧЦІ.
ЖИТТЯ одне і всі вчимося жити,
НАДІЯ нас веде під образи молитись,
А СВЯТА віра, як ЛІЛЕЯ розцвітає,
МЕЛОДІЯ сердець і СОНЦЯ воскресає.
Ми ж бо сузір’я в поетичнім небі,
Бешкетник ЗОДІЯК і тут в протребі,
І сива БОРОДА, ДРАКОН і БЕЗІМЕННІ
І ДІД і ДРУГ і всі, хто є на САЙТІ!
ПОДВІЙНА КАВА і ЖУРБА на оці
ТА ЩО ТАНЦЮЄ З ВІТРОМ до пів ночі,
НАЗАВЖДИ ТВОЯ ГОСТЯ і родина
разом усі ми - СЯЮЧА ІСКРИНА.
Я початкую нині, я – СВІТАНОК,
Земні і ЛІСОВІ, чекайте РАНОК
Плекаймо, слово, мову і свободу
Молімося письмом – служім народу.
Як СЛЬОЗА АНГЕЛА у серці батьківщина
ЖУРАВКА дорога - Свята МАРІЯ,
ЖЕМЧУЖИНКА любов і ОПТИМІСТКА
пронизують слова і творять дійство.
Та найцінніше в слові - то ЛЮДИНА,
Не ГРОШИК, не СЛЬОЗА і не провина,
І МАЙСТЕР СЛОВА той, хто БЛАГОРОДНО
Вершить ЛЮБОВ, пишається народом!
Шліфуймо думку - з нами ЛІТЕРАТОР!
І гармонуймо славу, волю й святість!
Будім народ - ставаймо МАЯКами!
За УКРАЇНУ, ПАТРІОТи! Бог із нами!
У БІЛУ НІЧ запалим дружно ВАТРУ,
ЗАБУТА ЗІРОНЬКА засіє СРІБЛОМ дим,
І як МЕТЕЛИКИ злетяться ДУМИ-думоньки,
І кожен з нас збагне: Я не ОДИН.
Багато нас у зорянім намисті,
КНЯГИНЯ МОВА - ДІВА НЕЗЕМНА,
А кожен ЗВУК для ЛІРИКА пророчий -
Подячна за ЛЮБОВ і ДАР життя.
ВЕСНА-ВЕСНЯНКА надворі, воркують очі,
ЯСКРАВЕ СОНЦЕ угорі і ТИХИЙ ДОЩ,
На НЕБі все: ВЕСЕЛКА, ГРІМ і СОНЦЕ,
А ми - ОДНІ ТАКІ на цілий СВІТ.
Бо ми - сузір"я поетичне УКРАЇНЦІВ
А наші псевдо ніби ВИШНІ у саду,
Ми вишиваєм ЛІТЕРАМИ долю,
ВОНА виблискує як ПОРЦЕЛЯНА у вінку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244942
дата надходження 04.03.2011
дата закладки 16.04.2012
Життя будує з цегли піраміди,
Де цегла - кожен з поміж нас,
Це ті,хто знає місце Атлантиди
Або ж оті, яких вбиває час...
В залежності усе від наших вчинків
Й життя також під їх контролем,
Ми визначаємо в який рядок впаде цеглинка
Для лідерів-це пік,а підстилка для кволих.
Та в піраміді все нестало,хаотично
І доля рухає цеглини між рядами,
Ти можеш впасти донизу...Критично!
Або ж блестіти у промінні слави....
В усі часи будують ці споруди,
І лізуть вгору для доторку до зір,
По головах чужих стрибають люди
Свою цеглину в пазурях тримає звір...
Та лізучи на пік лиш одиниці розуміють
Що перед ними тисячі скотилися додолу,
Й тепер у праці каторжній потіють
Зі своїх спин формуючи основу...
І піраміда ця-весь сенс життя,
Де кожна цегла буде головною,
Яка формує суть буття
Що весь мільйон керується одною...
Зв*язки людські,неначе блоки
Їх не єднає океан бетону,
А єдність - то зустрічні кроки,
Й рука простягнута забутому самому...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328594
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 08.04.2012
Це не любов. Це просто порятунок
В дорозі, що веде у небуття.
Це долі нерозгадані ще руни,
Знамено світла на усе життя…
Це не кохання, не земна утіха.
Це неба подих, життєдайний струм.
Ні, це не пристрасть. Це молитва тиха,
Щемлива ніжність і безвинний сум.
Це не любов, не слабкості жіночі,
Що шторм здіймають навкруги за мить.
Це сон, в якого безкінечні очі,
Що душу віднесли мою в блакить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328221
дата надходження 06.04.2012
дата закладки 07.04.2012
Рано утром уйду налегке,
Раздвигая руками туманы.
Только хлеба кусок в рюкзаке,
Да в дорогу пустые карманы.
И нашептывать строки стихов
От росы захмелевшие травы
Будут мне, став приютом ветров,
Для рассветной, былинной забавы.
От забытой усталости боль
Растечётся, как пахаря песня.
Я вдруг понял - измотан ходьбой,
Осознав, что топтался на месте.
Зачерпну из реки неба синь,
И пускай от воды сведёт скулы.
Непосильные ноши носил,
И считал я ненужные суммы.
А всё просто, - от трав луговых,
Тёплый запах назад не пускает.
Сколько мыслей же было пустых,
Пухом ветер куда-то срывает.
…Рано утром уйду налегке,
Не прощаясь, но много прощая.
Только хлеба кусок в рюкзаке,
Да дорога, от края до края…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327972
дата надходження 05.04.2012
дата закладки 05.04.2012
Невидимо з тобою буду поряд,
Хоч і до краю зморена душа…
Розлука мою відданість не скорить.
Я буду близько, хоч тепер чужа…
Тебе не потривожу навіть звуком
Душевних струн, натягнутих на біль.
Нечутно лиш візьму тебе за руку,
Солодшою у сльозах стане сіль…
І поцілую злегка я, безгрішно,
Уста твої. І доторкнусь до скронь
Метеликом замріяності ніжним,
Хай нас тепло єднає – не вогонь…
В тісних думках не спати вкотре мушу,
Вдивляючись в картину протиріч.
Там привид щастя випиває душу,
А може, і не душу, - просто ніч…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323653
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 01.04.2012
Сердечно вітаю всіх учасників Клубу із Всесвітнім днем поезії! Хай натхнення Вас ніколи не покидає!!!
Поезії небесну насолоду
Не кожному пізнати до снаги.
У ній живуть і вічність, і свобода,
Цей Божий дар занадто дорогий,
Щоб не прийняти. І тобі, поете,
Відкриті у майбутнє всі шляхи.
Лиш сили пробуди свої для злету,
Не оскверни сліди свої лихим.
Пегас крилатий хай несе за хмари
Твої думки – у дивовижний світ.
Не витрачай, поете, душу марно,
Даремністю не сповнюй свій політ.
І не шукай в земнім болоті правди,
І мрію ти із рук не відпускай.
Вона одна повік тебе не зрадить,
Лиш збережи її, не проміняй!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323858
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 01.04.2012
Буває, життя розлучає
Двох рідних людей лиш тому,
Що розлука одна їх навчає
Цінувати любов неземну.
Сьогодні із нас кожен знає
Усьому на світі ціну.
Хоч кожен кохання чекає,
Не кожен цінує любов неземну.
Потрібних людей ми втрачаєм,
Не хочемо визнати свою вину.
Кохання в житті тільки раз зустрічаєм -
Цінуймо любов неземну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318820
дата надходження 03.03.2012
дата закладки 30.03.2012
Перламутрові мрії виблискують навіть вночі.
І думки проти течії - хочуть поринути в сни,
А натомість загубляться в спогадах, ніби дощі.
Їм набридли морози, вони так чекають весни...
Перламутрові мрії виблискують нині до ранку.
Кілометровим спогадам вчора не було ціни,
А сьогодні вони розчиняються срібним серпанком.
Перламутрові мрії шепочуть так ніжно: "Засни..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319853
дата надходження 07.03.2012
дата закладки 30.03.2012
Налий у келих місячного сяйва,
Закрий ворота у буденний світ.
І скинь граційно із душі все зайве,
Нехай п’янить свідомість дивоцвіт.
Я буду поруч. Поцілую в серце.
Трояндами засиплю сни твої.
Застигне час. І буде вічний серпень,
І снитимуть натхненням солов’ї.
Забудь про все. Жагу до краплі випий.
Відчуй вогонь безмежності в крові.
Ти не почуєш долі злого скрипу,
Допоки мрії у душі живі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325351
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 30.03.2012
Тихий шепіт весняного вітру,
І краплинки дощу на вікні,
І твій образ, що з серця не витру,
Знов навіяли дУмки сумні.
Гладить вітер тепер мої коси
І цілує у очі сумні,
Але серце у кОтрий раз просить
Повернути утрачені дні.
Поведи мене в рай світанковий
У казковий загублений край,
Де духмяне повітря бузкове...
Із самотності днів забирай.
Там галявина квітами вкрита,
І цілющі ростуть нагідки.
Хай моїх почуттів колориту,
Не затьмарять ніколи роки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325434
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 30.03.2012
Так тихо, аж нестерпно… За які
Тяжкі гріхи любов карає штилем?..
Затихнув шторм. І лабіринт вузький
Веде мене в пітьмі вже котру милю…
Хотіла я забути. Тільки світ
Невпинно скандував про все колишнє.
Тепер замовк. Лиш тіні, мов живі,
На стінах каяття мені залишив.
Мої слова втопталися в багно,
На березі печально квилить спомин,
Як хворий птах. Тобі вже все одно.
Зламавсь об скелю золотавий промінь.
Роздягнені байдужістю стоять
Дерева болю у густім тумані.
Колись була «кохана» і «твоя»,
Тепер – на Ви, і знову просто «Пані»…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323080
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 19.03.2012
Жаль, весна цей рік щось забарилась:
Знову снігопади, заметіль.
Під вікном калина похилилась,
І чомусь вселився в серце біль.
Так бракує сонця весняного
І дощів, щоб душу напоїть...
Але серце плаче не від того,
Не від того і душа болить.
Бо сердешній хочеться простого:
Глянути на тебе лише мить,
Хоч, можливо, серденько від того
Іще більше в грудях защемить.
Десь поділись роки ті далекі,
А душа не хоче забуття...
Спогади, неначе ті лелеки,
Зграйками летять у це життя...
Я тебе у сні ще пригортаю,
Відчуваю серця тихий стук.
Знаєш, до сих пір тебе кохаю...
Ніби не було отих розлук...
Так... весна цей рік щось забарилась...
Не стихає в серці щемний біль,
А душа чекає, не змирилась:
Вигляда тебе ще звідусіль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321252
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 15.03.2012
Нарешті ми зустрілися з тобою.
Це наша перша спільная весна.
Життя виблискує веселкою ясною.
І птицею готова полетіть душа.
Чекала довго - довго я на тебе,
Лічила дні, години, місяці,
Щоб подивились з ніжністю на мене
Ці оченята щирі і ясні.
Щоранку радісно я прокидаюсь
В обіймах твоїх теплих- теплих рук.
Мене ти як ніхто кохаєш.
Мій найдорожчий! Мій СИНОК!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319344
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 05.03.2012
Давай втечемо в рай серед зими,
Той, де немає холоду й печалі.
І там будемо двоє.. тільки ми –
Два серця на безлюдному причалі.
Давай втечемо із буденних днів,
З нудних законів і стандартів сірих,
Туди, де серцю не потрібно слів,
І воля грає на небесній лірі…
Давай ввійдемо в сонця щедрий дім,
Я світлій мрії подарую крила,
І станеш ти назавжди в раї тім
Володарем душі моєї й тіла…
Давай складемо пісню про весну,
Яка в душі не стишиться ніколи!
Кохай мене… лише мене одну…
І світ розквітне радістю навколо!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315326
дата надходження 19.02.2012
дата закладки 21.02.2012
Ну і холод! Пекучі морози!
Знову лютий нам жару дає.
Лиш від вітру течуть мої сльози,
А наснагу зима надає!
Ти збуди мою пісню, прохаю...
Хай, як пташка, крильми затремтить!
І підтримай мене, щоб не впала,
Коли серце від болю щемить...
Хай холодні нічні заметілі
Колискові співають пісні.
І щоб жар від морозу на тілі,
Щоб сміятись хотілось мені.
В моїм серці, що вкрите снігами,
Хай ромашки в мороз зацвітуть.
І розквітлими взимку садами,
Хай удача і радість прийдуть!
Ти збуди мою пісню, що спить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313342
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 15.02.2012
Укради мене у всього світу,
У любов, як в казку, поведи,
Де звучить мрійливо пісня вітру,
Вічно квітнуть молоді сади.
Нам співати буде колискові
Місяць, п’яний від весняних чар,
Зацілую я тебе медово,
І до дна доп’ю хмільний нектар…
Нас закрутить танець зір-чаклунок,
Дві жаги зіллються в унісон,
І очей твоїх солодкий трунок
Віднесе мене в терпкий полон.
Укради, сховай мене від болю,
І ніколи вже не відпускай.
Хочу жити й дихати тобою…
Ти – мій світлий гріх і дикий рай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307356
дата надходження 18.01.2012
дата закладки 03.02.2012
Прийшов на побачення вечір
До гурту поважних ялин.
І кожній хустину на плечі
Накинув турботливо він.
Аж тут і мороз волохатий
Проснувся, зітхнув, позіхнув
І сивим туманом до хати
Крізь шпарку швиденько шугнув.
Та я, одягнувши кожуха,
Веселий тамуючи сміх,
Спірвавши нахабу за вуха,
На вулицю геть поволік!
Співала дверима хатина,
І я зупинився на мить...
Лежить чарівна скатертина
Від по́сагу панни Зими.
Яскріє зоря вечорова
Об цій, ще не пізній порі,
І місяця срібна підкова
Виблискує, ген, угорі.
І сніг під ногами рипучий
Покректує стиха зі сну.
...Вже й вечір очиці заплющив,
А я все ніяк не засну...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305590
дата надходження 10.01.2012
дата закладки 10.01.2012
И будет сон. И во сне ты коснешься неба.
И будет время - словно тягучий сок.
Сладкий и терпкий, и горький одновременно.
И не коснутся его ни дали, ни перемены.
Только тепло.
И будут крылья - два. Твое и мое. Ты знаешь.
Небо - без стен и запретов. Без маяков.
Прикосновенье... всего лишь прикосновенье.
И погружаешься в облако. Пусть на одно мгновенье.
Мотыльком.
И будет сладость, невыпитость, жадность на поцелуи.
Вдохом, комочком в горле, жгучим песком в глазах.
И будет... все. Будет все! Только ты запомни
жар на своих устах!
Выжжено
на ее левой ладони
имя твое... имя твое...
Мысленно
шепчут губы ее: "Запомни
все..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304386
дата надходження 05.01.2012
дата закладки 05.01.2012
Я не попрошу в тебе більш нічого,
Ні погляду, ні слова навздогін.
Відвоювали ми… Кінець епохи!
У хрипоті сконав прощальний дзвін.
На полі бою вже сидять ворони,
Останній камінь в серце полетів.
Але за що? О Боже!!! В ранах стогне
Наївність світлочола… Дощ із слів
Вчорашніх залишив в душі болото
І пам'ять заплямована уся,
Над мріями танцює ніч холодна
І неба майорить роздертий стяг.
Вони ж лежать убиті – не воскреснуть,
А на весні шипами проростуть
В пустелі серця… Постаріють весни,
Гіркої правди розпізнавши суть…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299115
дата надходження 10.12.2011
дата закладки 11.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.10.2011
В її душі закам’янілі квіти
Чекають на свого садівника…
Щоб у руках гарячих затремтіти,
І мрій надпити з чистого струмка.
Її печаль – то солов’їні співи
Із саду переораних надій,
Чекань безсонних неосяжні ниви,
І зустріч неприборканих стихій.
Їй важко кров`ю малювати правду,
Ходити босим серцем по стерні,
І в хитрих сновидінь просити спрагло,
Щоб принесли з собою світлі дні.
Душа її – незаймана діброва,
Де смуток і замріяність сплелись.
Листи свої в нікуди пише знову,
І розсилає, як птахів, увись…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287519
дата надходження 20.10.2011
дата закладки 24.10.2011
Мабуть, найгірше бути безхребетним,
І гнутися туди, куди нагнуть,
І грати роль в абсурдному сюжеті,
Впустивши в душу мілину і муть;
Розносити усім і подавати
Нудного підлабузництва вино,
Що замовляють – так оте й співати,
Спустити гідність на гниюче дно.
Мабуть, найгірше втяти вільні крила,
За харч і пійло зрадити себе,
Не бачити, як шлях ганьба покрила,
І він у прірву небуття веде…
Найгірше йти покірно, наче вівці,
Нести у жертву ідолу козла,
І долями йому встеляти східці
На трон фальшивий, на вершину зла…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285933
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 13.10.2011
Даремно я тобі відкрила душу,
Солодкий вітре зі смаком зірок…
В передчутті зими зірвала ружу,
Вплела її у твій рясний вінок.
Там скошені серця, як дивні квіти –
В агонії ще п`ють надії сік…
О! Їх не жаль тобі, нестримний вітре!
Бо безкінечний твій шалений вік…
Я неба напилася до нестями
Один лиш раз, а потім ти закрив
Для мене назавжди небесну браму,
А на землі немає більших див…
А на землі так холодно і пусто…
Закам`янілі на гілках зірки
Похитуються й падають нечутно,
І прямо в серці борознять дірки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283376
дата надходження 29.09.2011
дата закладки 30.09.2011
Не сідай за стіл із нечестивим –
Мудро так сказав колись Давид,
Бо бур`ян засіється на нивах,
А в душі дозріє мертвий плід.
Та давно забулись ті поради,
Здався світ в полон невдячних втіх,
Утомився він шукати правди,
Від безсилля впав у вічний гріх.
Лиш безчестя навкруги панує,
Що огидно – те красиво тут,
І святі «глаголи» кажуть всує,
Не звільнитись правді з тяжких пут.
Як же бути чистоті й сумлінню,
Як навколо маски замість душ?
Скажеш правду – полетить каміння,
Його легко кине грішний муж…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280250
дата надходження 12.09.2011
дата закладки 14.09.2011
Сивий ворон над байраком кряче,
Із Дніпра веселка воду п"є,
Молода дівчина гірко плаче,-
На жупан козацький сльози ллє.
Розпустилися шовкові коси,
Серце крає невимовний біль!
Ждати буду!- Повертася,просить,-
Я сорочку вишию тобі.
Заясніють китиці калини,
Чорнобривці ніжні розцвітуть
На твоїй сорочці,мій єдиний,-
Тільки ти про мене не забудь!
День і ніч молити Бога буду,
Щоб тебе в поході він зберіг;
Слави там здобудеш-не здобудеш,-
Знов привів до мене на поріг.
Сивий ворон над байраком кряче...
Із Дніпра веселка воду п"є.
Молода дівчина гірко плаче,
І щодень поклони Богу б"є.
Нещаслива ти,дівоча доле,-
У чеканні всі твої роки...
Не один козак подавсь у Поле...
Вицвіли,пожовкли сорочки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279089
дата надходження 07.09.2011
дата закладки 07.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.09.2011
Последние мгновения той осени… Они были незабываемы и так прекрасны. Дни стояли необыкновенно тёплые и тихие, как будто кто-то невидимый отключил тогда посторонние звуки внешнего мира, и они не проникали в её сознание. Она замечала только красоту увядающей природы и его необыкновенное, божественно красивое лицо. Это были особенные, несравнимые ни с чем, чувства и ощущения… Влюблённость и сладостная нега разливались по её телу тёплыми, мягкими волнами, накрывали и переполняли её душу, выплёскивалась наружу восторгом и радостью, огромным счастьем жить и видеть мир, в котором теперь есть он.
Утренние росы, рассыпанные жемчугами на изумрудных травах, золото упавшей листвы, прощальные крики, улетающих птиц,- всё наполняло её сердце щемящей тоской, и одновременно какой-то необыкновенной радостью и восторгом.
Она с силой подбрасывала вверх охапки собранных жёлтых листьев и кружилась вместе с ними, падая в траву, с блаженной улыбкой на губах, всматриваясь до головокружения в синее небо и белые облака, как будто ища ответа на свой вопрос : «Что со мной, Господи?»
- Я люблю, люблю, люблю...
С тех пор прошло много лет, осень стала для неё не только особенным и самым прекрасным временем года, но и очень важной частью её внутреннего мира, её необыкновенной, непростой, но очень интересной жизни.
Осень была теперь и единственной подругой, с которой они встречались каждый год первого сентября и расставались со слезами прощания в последний, обычно дождливый, день ноября. За это короткое время они успевали написать свои лучшие стихи и картины, которые неизменно посвящали неземной Любви и Божественной красоте…
Осень - женщина и Любовь, может быть это я сама...
За сусальным золотом дней притаилась и ждёт зима.
Осень время моей души, и Небес приоткрывшийся шлюз,
Одинокий саксофонист для меня исполняет блюз...
Где-то там Фредерик Шопен за роялем, осенний сад...
И прелюдий его тоска растревожит душу Жорж Санд.
Осень это моя Любовь, и пронзительна и тонка,
Как Бургундское до краев, наполняет меня тоска...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278402
дата надходження 03.09.2011
дата закладки 03.09.2011
Темные тучи превращаются в небесные цветы,
когда их поцелует свет. (Тагор Рабиндранат)
------------------------------------------------------------------------------
На цветочной поляне
Средь тюльпанов и роз,
Тихо, в робком молчаньи,
Цветок верности рос.
Цвет лазурного неба,
Бирюзовой волны,
Ослепительней снега,
Обаянье весны.
И зовут однолюбкой
Этот милый цветок...
Ты сказал, вроде в шутку:
До сих пор одинок...
Подарил незабудку...
Что ж забыть-то не смог?
Я в смущеньи минутку...
Был у нас же пролог...
Приколол ты мне в косы
Незабвенья букет.
В мелких бусинках росы,
Как Любви нашей свет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274897
дата надходження 13.08.2011
дата закладки 14.08.2011
Я піду по-англійськи… Можливо, востаннє…
Я піду, як завжди, та по-іншому все ж…
Не відкрию душі, не відкрию страждання,
І мелодію стишу, що ллється без меж…
Я втечу, наче вітер, із сонного саду,
Після себе залишу невидимий слід.
І щемливий мотив засмутить чи розрадить,
Чи розтане в пітьмі, як напровесні лід.
Я піду тихо-тихо. Без сцен і емоцій.
Щоб уже не вернутись, хоч пишним був бал.
Щоб ніхто і не знав, на чиєму я боці,
Що на серці у мене – тріумф чи обвал.
Я залишусь секретом і маску не скину.
Нерозгадані сни, не почуті слова...
І хвала, і ганьба, гостро кинута в спину,
Не примусить мене оглянусь назад.
Я піду по-англійськи, востаннє, як вперше,
Та залишу нектар недопитих думок.
І не вилиті сльози похід мій завершать,
Мука й радість моя – непочатий рядок…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272259
дата надходження 27.07.2011
дата закладки 29.07.2011
Вплітає зорі ніч у твої коси,
Блищать алмази у сумних очах.
Ти йдеш травою де холодні роси,
Легенька шаль у тебе на плечах.
Ступаєш ти і ноги твої босі,
Торкаються холодної роси.
Розвіює легенький вітер коси,
Ти йдеш у ніч чарівної краси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267269
дата надходження 27.06.2011
дата закладки 02.07.2011
После ливней, непогоды,
Дней ненастных грозовых,
Вяломокнущей природе
Солнце вносит новый штрих.
Луч рисует акварелью
Ясный солнечный денёк,
Покрывает всё пастелью
И лазури дарит шёлк.
Отряхнулись лес, дубрава,
Слепит бисером трава...
Для луча всего забава
И ни капли волшебства.
Вот воробушек несмелый
Весь промокший под дождём,
Но какой же чистый, серый!
Вновь порхает, но с трудом...
В час ночной, когда не спится,
Я дожди благодарю,
Как подстреленная птица
Жду весну, слегка хандрю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268142
дата надходження 02.07.2011
дата закладки 02.07.2011
Тихо дышит свеча
Колдовским огоньком.
А фитиль, как душа,
Вот взлетит мотыльком.
Пролетит сквозь печаль:
Станет ясно, как днём.
И, летя к счастью вдаль,
Освятится лучом.
Словно тонкую шаль,
Сердце тронет плечом.
Снова грусть и печаль
Станут вновь нипочём.
Золотится душа
В переливах рассвет...
Тихо тает свеча
И уж прошлого нет....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263892
дата надходження 08.06.2011
дата закладки 08.06.2011
Лепестками белых лилий тает вечность на плечах...
На ладонях много линий, что венчают нас во снах...
Небо ветрено смеется и колдует облака,
улыбается вновь солнце и дрожит в моих руках...
Обними меня за плечи, расскажи свои мечты...
Пусть продлится счастьем вечер - мы с тобой теперь на "ты"...
На губах осколки вишни, нежность манит в никуда...
Кто-то третий станет лишним - буду рядом я всегда...
Самый близкий и любимый, сказка лучшая моя...
Догорает день в камине на подмостках сентября...
"Я люблю тебя!" мне скажешь... "А я так тебя..." в ответ...
Нет ни зависти, ни фальши... Это наш с тобой секрет...
© Зеленоглазая, 2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263804
дата надходження 07.06.2011
дата закладки 07.06.2011
Що ж, ти, вітре, співаєш сонету,
Сієш сум не розділених мрій,
То дощем поливаєш планету,
То кидаєш думок цілий рій.
Знаю, вже не повернеш ніколи,
Теї юності, квітчаних днів,
Тільки пахнуть в саду матіоли,
Аромат пролітаючих снів.
Де ти щастя моє бузенкове,
Залишився, лиш смак на губах,
Промайнуло примарно-зіркове,
Я з тим щастям, мабуть, не в ладах.
Хочу, вітре, знайти ту дорогу,
Що веде у загублений Рай,
Втамувати душевну тривогу,
Тільки де він, едемовський край?
Підкажи мені, вітре, стежину
Чи тобі збитих ніг моїх жаль?
Може Рай мати нам Батьківщину
Й не шукати омріяну даль?
Може щастя, це кущик калини
Її цвіт, що по вітру летить,
Сміх у хаті моєї дитини,
Що мов промінь у сонця бринить.
Що ж, ти, вітре, співаєш сонету,
Сієш сум не розділених мрій,
То дощем поливаєш планету,
То кидаєш думок цілий рій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259635
дата надходження 14.05.2011
дата закладки 15.05.2011
Новый день вдруг порадовал солнцем...
Лучик светлый пробился из туч.
Блеск злАтой чуть коснулся оконца,
Он надежды трепещущий луч.
Посветлела лазурь небосвода,
Безысходность прошла и тоска.
Побледнела былая свобода,
Что к разлуке была так близка.
Как глоточек янтарного мёда
И сильнее хмельного вина,
Эту боль неизвестного рода,
Смоет слов твоих тёплых волна.
Я хочу возвратить те мгновенья,
Что дарила когда-то звезда:
Радость встреч, что несли откровенья.
Пусть наступит весна навсегда!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257332
дата надходження 03.05.2011
дата закладки 03.05.2011
Любить, и прочь бежать, закрыв глаза.
Любить и верить слову, взгляду, вздоху.
Любить и ждать. Надежда и слеза
На свете изберут одну дорогу.
Друг другу смотрим мы в глаза. Молчим.
В молчанье скрыта и печаль, и правда.
Но сколько в нашей жизни есть причин,
Чтоб не вернуться. Нет пути обратно.
Любить всю жизнь. Быть рядом и в разлуке.
И жить в раю, когда приходит сон.
Любить, когда терзают сердце муки,
И рвётся из груди протяжный стон...
Любить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199073
дата надходження 03.07.2010
дата закладки 30.04.2011
Коли весна проклюне в чорнобривці,
І прилетять із далей журавлі,
Я повернусь – а ти біля криниці
Одна нові саджаєш спориші.
Я прихилюсь до вишні молодої,
У горлі сльози щастям закиплять.
От і зустрілись – дві жіночі долі…
Як ти жила без мене, мамо, як?
Скажи мені, моя печальна жінко,
Які колись ти мріяла світи?
Вони збулись? Чи на уламки дзвінко?
Якщо це я, то ти мені прости…
Мені минулим в грудях випікають
Оті твої скорботи і жалі.
Хоч знаю, скажеш – доню, я прощаю!
А я в сльозах – пробач ще раз мені,
Що довго так до тебе я збиралась –
Що дощ ішов, за ним сніги мели,
За те, що буде, і за те, що сталось,
І за чоло, де зморшки пролягли.
За те, що ночі швидко наступали,
За те, що довго вечоріли дні,
Що я без тебе жити намагалась.
І, що без мене садиш спориші.
Я поклонюсь вікам минулим в ноги –
Ви дайте ще хоч трішечки часу,
Щоб не лякали тереном пороги,
Щоб всі живі! Ви ж чуєте! Молю!!!
Я б віддала своїх життів десятки –
Якби ти тільки тут і назавжди.
Без тебе , мамо, жити я не здатна!
Бо так радіть мені умієш тільки ти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245000
дата надходження 05.03.2011
дата закладки 27.04.2011
...Нам падали зорі у кишені, а ми так і не могли зрозуміти, що це - не сон... Про те, що це не сон, нам завивав вітер усю нашу першу осінь, курликали журавлі, відлітаючи у вирій, і шурхотіло пожовкле листя. Про це скрипів під ногами взимку сніг, а мороз вимальовував ці слова інеєм на наших вікнах. Про це плакав перший березневий дощ і скиглив пасхальний цековний дзвін...
А потім все раптово змовкло: І дощ, і курликання, шурхіт і дзвін. Лиш гучно мовчала тиша... Було страшно, і ми знову не знали, що робити далі - плакати і тікати одне від одного назустріч самотності чи усміхатися і радіти нежданій свободі та раптовому праву вибору. Це було складно для нас обох... Тому ми плакали, тікали кудись, сміялися, а потім поверталися на край того світу - в яскраву сонячну кімнату з картиною Мадонни на стіні. Ми поверталися, щоб через деякий час нам знову гостро захотілося самотності, щоб знову стукіт годинника відмірював кілометри годин у роздумах і надіях, і щоб одного вечора хтось із нас знову когось недочекався. В ту мить і тиша змовкала!
Все було надто складно... А потім щось пішло не так: збився ритм, і годинник почав відмірювати для нас із тобою час окремо. Зі стіни вже не усміхалася Мадонна. І лиш тоді ми з тобою зрозуміли, що це був не сон! Та нічого вже не змінити, занадто багато часу було втрачено.
...І тоді раптом захотілося зорів у кишені...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256314
дата надходження 27.04.2011
дата закладки 27.04.2011
(Присвячується українцям в Канаді)
Шуміли клени по усій Вкраїні,
Журливо проводжаючи синів,
Свій дім вони знайшли в чужій країні,
Де також клен зелений гомонів.
Кленовий лист – як спогад про Вітчизну,
Тремтить на вітрі у осінній час…
Справляє там передзимову тризну
Багряно-жовтий і печальний вальс.
Зима холодна білим снігом вкриє
У серці тугу, заморозить сум,
А серце України тихо ниє,
І сповнена земля журливих дум.
Хто винен в тому, що сини-лелеки
До рідного гнізда вже не вернуть,
Що щастя вже знайшли вони далеко,
Собі батьківську перейнявши путь?
Брати-лелеки, нас не забувайте,
І знайте, що ми раді вам завжди,
На рідну землю серцем прилітайте,
В гаї кленові і рясні сади!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240167
дата надходження 10.02.2011
дата закладки 22.04.2011
Цілком торкнутися втаємнених глибин...
Підняти з дна - найбільшу із перлин,
І віднайти червонії корали,
Такі, яких іще не діставали.
А потім - вгору, до нових висот,
Де Шлях Чумацький всіяно зірками,
Де сонце повне полум'ям щедрот.
І там горіти від жаги й нестями.
В височині торкатися крилами.
Єднатись поглядом...
Торкнутися пером...
Згоріти, спопеліти від нестями.
Дощенту, повністю, без винятку, цілком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245187
дата надходження 05.03.2011
дата закладки 15.04.2011
Усе ти бачила, Вкраїно,
Умившись кров'ю і не раз.
От, кажуть, жив колись Тарас,
Котрий за зраду стратив сина.
І сам прирік себе на муки,
Подавсь до церкви, голосив
Та в Бога прощення просив,
Ховаючи убивчі руки.
А далі цвинтарем блукав,
Упав на свіжу ще могилу.
Чи вистоять було несила?
Чи син з могили погукав?
З сердешним довго говорив,
Казав: "Пробач отцю-убивці.
Я не хотів твоєї крівці,
Проте б за зраду - знов убив..."
Пройшли століття. І душа
Колись убитого Іуди
Пробилась заново між люди,
На Україну поспіша.
І горе, горе тій дитині,
В яку душа та увійшла,
Притулок де собі знайшла,
Бо проклята вона однині!
Знов на Вкраїні бачим зраду.
Вже й не гарцює кінь війни
Та все ж цураються сини
Батьків. І їм не дати ради!
Все сновигають серед нас.
Ми вгамувати їх - не в силі.
Лиш знаємо, що десь в могилі
Не має спокою Тарас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252409
дата надходження 08.04.2011
дата закладки 08.04.2011
Весна. Пустынный сад прохладой дышит.
Закат горит оранжевой свечой.
Я не могу тому поверить... слышишь?
Что наша встреча станет роковой.
Я вот сижу на краешке скамейки,
Считаю дни, прожитые вдвоём,
А дворник в своей синей телогрейке,
Напомнит мне о прошлом, дорогом.
И снова в моём сердце оживают
Те дни, что потерялись в бездне лет.
На крыльях ветерка лишь прилетают,
Но чувствую: возврата уже нет.
Былое всё в душе моей смешалось
С тем, что дала нещедрая судьба,
Но в памяти моей ещё осталась
Надежда, словно ниточка, слаба.
Последний луч земли уже коснулся.
Прохлада в моё сердце забралась.
А вечер в неизвестность окунулся.
Как жаль, что я тебя не дождалась...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251076
дата надходження 01.04.2011
дата закладки 08.04.2011
Не зови меня утром весенним,
первым бархатным майским лучом.
На рассвете пронзительней тени
и от слов мне твоих горячо.
Не зови меня цветом сирени,
лепестков нежных тает туман.
Мы с тобою теперь параллели,
для друг друга лишь сладкий обман.
Не зови! Не прощу... Оставайся
просто прошлым, не стану скрывать,
Я боюсь, что вдруг вспомнится счастье
и решусь я вернуться назад.
© Зеленоглазая, 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188065
дата надходження 06.05.2010
дата закладки 25.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.02.2011
Ночную плешь рисую алым
Взамен ненужной суете.
И снег в руках очнулся талым,
Потёк слезами в полутьме.
Я не корюсь ни злому року,
Ни судьбоносному огню.
Но возвращаюсь я к истоку,
Где задыхаюсь и тону.
В долгу у гордого пространства
Я не была. И Бог с тобой.
Надев нарядное убранство,
Я обрету в душе покой.
И, может, тяжесть сожаленья
Я заглушить пытаюсь вновь.
И каждый раз на преступленье
Готова, чтоб спасти любовь.
30.12.2010г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232096
дата надходження 30.12.2010
дата закладки 12.02.2011
Руины. Пало Небо. Свет
Сквозь занавес струится в душу.
И в лёгкой дымке дышит снег,
Как должное примерив стужу.
Всё окунулось в разговор
Природы и Творца вселенной.
Вот он - написан приговор
В ночной тиши, во тьме нетленной.
Метель улыбкой бередит
В который раз на сердце раны.
И Небо выдаёт вердикт,
Крылом поглаживая шрамы.
5.01.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233648
дата надходження 08.01.2011
дата закладки 12.02.2011
Слово… просто звичайний звук чи таємна зброя умільців? Безмовне, німе у руках звичайних людей , воно виграє безліччю відтінків у руках митця. Підкоряється кожному його поруху, піддається, як глина рукам гончаря, як скрипка віртуозному музиканту. Найдивовижніший дар, який дарує людині природа – це дар творити. Творити руками, головою, голосом , словами, а головне вторити серцем щиро, без тіні сумніву, що робиш щось неправильно. Творчість.. вона різна, часом не зрозуміла широкому загалу, але це те, що передає стан людської душі. Одним з найдивніших дарів є вміння творити словом. Поезія… щось дивне, трепетне, вирване із глибин душі, це музика людського серця викладена на папері переплетом слів. Поетів завжди вважали загрозою для будь-якого насильно насадженого ладу, бо сховати те що в тебе на думці від самого себе неможливо. Навчитися віртуозності поезії набагато важче, ніж навчитися читати. З цим народжуються, впитують це з молоком матері. Ти пишеш, коли не можеш не писати, коли щось велике та гаряче підпирає з середини. Слова з’являються самі, коли їх кличеш, вони рідко приходять. Вони виникають, коли душу і серце торкає сильне почуття: кохання, відчай, страх, безвихідь, щастя, захоплення… Кожна людина своєрідний поет, вона пише своє життя: хтось красиво виведеними буквами, а хтось абияк, а вірші ж також різні бувають. Різні за розміром, присутністю рими, стилем. Хоча стиль , напевно у кожного свій, як і стиль жити. Кожній людині присутня певна поетичність, треба просто покликати її з глибини і вона луною озветься до тебе голосом твоїх переживань, радостей, розчарувань. Треба лише вміти покликати і ти відчуєш полегшення від перенесеного на папір. А слово, воно ж вічне, його не лякають ні сіре павутиння віків, ні несправедливий лад. Торкнувшись цього чарівного світу поезії, важко зупинитись , тоді мембрана, що відділяє тебе від світу тоншає, робить тебе вразливішим до переживань, але одночасно дає відчути всю гаму емоцій, робить тебе справжнім, відкриває твоє єство світу. Тому творіть, бо творчість – це життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236728
дата надходження 24.01.2011
дата закладки 24.01.2011
Белый снег серебрился.
Падал тихо звеня.
И в душе отразился
Болью сердце щемя.
На снегу у дороги,
Среди белого дня,
Три замёрзшие розы,
Ярче пламя огня.
Околевшие розы...
Чьей разлуки букет?
Отгремевшие грозы,
Знать, любви больше нет.
Лепестки умирали.
С ними плакала я.
И слезинки упали,
Растревожив меня.
Кто же здесь их оставил?
Чей же рядом здесь след?
Горечь к сердцу прибавил
Мой вопрос и ответ...
Ветер птицей кружился,
Целовал лепестки,
А на душу ложился
Холод зимней тоски...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234357
дата надходження 12.01.2011
дата закладки 14.01.2011
Когда умирает любовь,-
Цветы и венки не приносят.
Когда умирает любовь,-
Её просто молча уносят.
Хоронят любовь не в земле
А в сердце ей угол находят.
В душе,на таинственном дне
Для сна помещенье заводят.
Чтоб помнить кончину любви,-
Не ставят кресты и надгробья.
Любовь растворяют в мечты
В венозной крови полноводья.
Не правят поминки по ней,
Рыдая над траурной лентой
И не приглашают друзей
Почтить память скорбным моментом.
Когда умирает любовь.-
По ней не рыдают с надрывом.
По той лишь причине простой,
Что с ней умираем едино.
Любовь не должна умирать!
Ведь эта субстанция вечна!
Она не должна погибать.
Рождённой прожить бесконечно!
Пусть правит моею судьбой
Жестокий и каверзный случай!
Любовь остаётся живой!
И всех разрушений могучей!
Любовь не хочу хоронить!
Ведь с нею надежды уходят.
Любовью умей дорожить!
Её просто так не хоронят!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233184
дата надходження 06.01.2011
дата закладки 06.01.2011
Осторожно по снегу ступаю,
И ищу твой потерянный след.
Хотя поздно, давно понимаю,
Ведь прошло уже тысяча лет.
Где-то краешком сердца н-а-д-е-ю-с-ь
В тишине вновь услышать шаги.
Хотя, мыслями, знаю, согреюсь
Среди злого ненастья - пурги.
Шелковистое тёмное небо,
Но блестит белый снег, как хрусталь.
Мне бы птицей к тебе полететь бы,
Только крылья замёрзли... Так жаль!
Лунный свет озаряет дорожку,
Но не видно заветной зари...
Вот... Светает уже понемножку,
Плачет сердце:"Судьба! Помоги!"
Белый снег от тоски моей тает,
С ног сбивая, кружИтся метель...
Это память меня покидает...
Так осталась несбыточной цель...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232999
дата надходження 05.01.2011
дата закладки 05.01.2011
Оставлю сомнения. Прочь суету.
Я вихрем промчусь по туманным аллеям.
Поймала синицу, как жаль, что не ту.
И нет больше веры её ложным трелям.
Судьёй я не буду. Все точки над "і"
Расставит оно - беспристрастное время.
И, может, отпустит Господь мне грехи,
Ведь каждый несёт и свой крест, своё бремя.
Пустынна аллея. И ветер умолк.
Но что-то нечаянно просится в душу.
И я - безнадёжный, отчаянный волк
Иду до сих пор, ведь кому-то я нужен.
14.12.2010г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229842
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 21.12.2010
Так странно бывает порою:
Тоскую за тем, чего нет,
Хочу дотянуться рукою,
Увидеть невидимый свет.
Летают серебрянной птицей
Мечты, обуздавшие ум.
Робею своей небылицей,
Нелепостью таинства дум.
Порою любуюсь дорожкой,
Что в море луна пролила.
И тихой, незримой походкой
По ней бы, как фея, прошла.
Достать ту звезду, что упала
И дремлет в пучине реки.
Хочу, чтоб она засияла,
Светила судьбе вопреки.
Хочу, чтоб усталое сердце
Могло отдохнуть на цветке,
Лечебной водой, что в колодце,
Мне смыть бы печаль на лице...
И в солнца лучах искупаться,
Прилечь у травы-чебреца.
И счастья душою касаться,
Любовь, чтоб была без конца...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230013
дата надходження 20.12.2010
дата закладки 20.12.2010
Я священний вогонь кохання
Не віддам на поталу вітру,
Сльози перші твої й останні
Я щоками своїми витру.
Ти одна у моєму серці,
І немає більшої кари,
Ніж оце невибагливе скерцо,
Що нічні зіграли гітари.
Ти з глибин першородних кличеш,
Та не чуєш себе, не чуєш.
Я озвався до тебе тричі –
Ти сказала: «Мовчи». Мовчу я.
Замерза твій янгол-хранитель,
Склавши крила в заметах волосся…
Дай руками його зігріти,
Дай вдихнути у нього осінь,
Багатющу на яблука-рожі,
Що спіліші од п’яного меду.
Ти не бійся, скуштуй, хороша,
Так велів нам Бог-першопредок.
Так забудемось тут навічно,
Повернувшись до нього у лоно.
Ти мене вчетверте поклич-но
Крізь чарівний ефір небофону.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224886
дата надходження 27.11.2010
дата закладки 13.12.2010
В стакане нежные цветы.
Они подарены тобою.
Свои несмелые мечты,
На них глядя, я успокою.
Какое милое виденье!!
Как тонок свежий аромат...
А в сердце трепетно волненье:
Они нежнее, чем закат.
Что заставляет сердце биться,
Глядя на эту красоту?
Боясь в пути не заблудиться:
Найти дорогу, но не ту.
В воде стоя, благоухают,
Купаясь в солнечных лучах...
И новый смысл одолевает
В моих очах, твоих словах.
Вдруг успокоилось волненье:
Дорогой выбранной вдвоём,
Не расставаясь с вдохновеньем,
Мы, взявшись за руки, идём.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226845
дата надходження 06.12.2010
дата закладки 06.12.2010
Терпіти важко й пробачати теж.
Частково винен сам, так, як і інші,
В стовпотворінні вавилонських веж
І в тому, що життя Землі все гірша.
Не кожен згоден понести свій хрест,
Хоча для всіх лунає голос Віщий.
Цим шляхом йтиму мовчки сотні верст,
Ні слова вголос, не промовчу ж віршем.
м. Переяслав-Хмельницький, 05.10.2010, вт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226658
дата надходження 05.12.2010
дата закладки 05.12.2010
А може так воно і буде.....
Вже не питатиму,що скажуть люди.
Душа і так у полумї згоріла,
Мала б крила,тоді б у вись злетіла,
Та крил не має,то вітер попіл розвіває.
А очі вже від сліз червоні
На небо глянути змогли,
І наче сокіл чорноокий,махнули чорними крильми.
А руки,білі наче крейда
Обняли ніжно березовий стан.
О сестро моя одзовися,
А то я поруч із тобою стану....
Як Мавка вкорінюсь у землю
І проросту з зеленими крильми,
Буду рости,й дістану я до неба,
А вітер завіватиме"Прости".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226589
дата надходження 05.12.2010
дата закладки 05.12.2010
Небо в ночь опустилось, и с треском
Разлетелась земля на куски.
И сверкают напущенным блеском
Одинокие слёзы тоски.
Горечь слов улизнула по венам
И застыла рубцом на душе.
Крик истомный остался ответом
На последнем, увы, этаже.
Позабавились вороны в стае,
Разлетелись на север и юг.
И упали чернеющей сталью
В от руки мной начерченный круг.
Не небесная плешь и не кудри
Не способны судьбу удержать.
Город, снегом немного припудрен,
Меня за руку будет держать.
ноябрь 2010г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225283
дата надходження 29.11.2010
дата закладки 29.11.2010
Усі народи пожирає,
з'їдає весь духовний ріст,
і під стандарт усіх рівняє,
з'їдає сотні тисяч міст.
Природа світ цей залишає,
все змінює прогрес людей,
міста і бізнес поглинає,
простори всіх живих земель.
"Зробити гроші" - лозунг світу,
і не дивитись ні на що,
і згине хай планета цвіту,
нехай хоч світом править зло.
Чому лишаємо коріння,
чуже так солодко їмо?
Лише тоді сягнем прозріння,
коли своє вже втачено.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224015
дата надходження 23.11.2010
дата закладки 23.11.2010
Розсіялась осіння непогода,
І вечір у промінні потонув.
Від слякоті звільнилася природа,
А листопад у літо повернув.
Ще вчора вітер шаленів від злості:
Жбурляв листки в засмучене лице.
Стосунки, що були такі непрості,
Розтанули у просторі уже.
Із шовку зіткана осіння тепла ніч,
Крильми припала до мого вікна.
А я біжу думками босоніж
У край, де пахне квітами весна.
В моїх думках ти свіжий літній ранок.
І промінь, що освячує блакить.
І спів птахів, пролитий в спозаранок,
Що робить неповторною цю мить.
Несу тобі неспалені НАДІЇ
І вогник сподівань, що ще горить.
І вірю, що здійсняться мої мрії:
Любов"ю твою душу напоїть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223765
дата надходження 22.11.2010
дата закладки 22.11.2010
Не залишай мене одну посеред літа
Стояти тут й дивитися, як небо плаче,
Не дозволяй цим грозам нас розмити,
Покинути на мить - так необачно...
Не залишай мене одну у цьому місті -
Без тебе в ньому не хазяйка, а лиш гостя,
Без тебе губиться мого натхнення вістря.
Не залишай... Зостатися ж так просто...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199393
дата надходження 05.07.2010
дата закладки 30.10.2010
Бархатные листья забросали сад.
Словно птичья стая всё летят, летят.
И как будто облачко с жёлтою каймой,
Покружились в воздухе - встретились с землёй.
Прилегли и слушают: травы шелестят.
Искупались в росах, что в лучах блестят.
Тихо...Сад задумчив. Ветер в ветвях спит.
Даже клён усталый не скрипит...Молчит.
Ведь, душа, как прежде, больше не болит.
Расправляет крылья и к тебе летит.
Даже в небе Ангелы сторожат, не спят.
И вспорхнув с лазури в тишине парят...
Тут явилась Муза в платье налегке.
Знать польются песни только о тебе.
Заиграют арфы, тронув свет небес.
Зашумит от радости и заплачет лес.
Красными, зелёными, синими порой
Листьями осенними с тоненькой резьбой..
Время незабвенное этой красоты,
Ты целуешь руку . Млею - рядом ты...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218950
дата надходження 29.10.2010
дата закладки 29.10.2010
В такую темень только волки рыщут.
Да филин разрезает криком ночь.
Душа моя в потемках твою ищет,
Пытаясь расстоянья превозмочь.
Среди созвездий, сумрачных галактик
Лавирует как мастер-виртуоз.
Влюбленный странник, призрачный романтик,
Блаженствуя в пространстве сладких грез.
Луна в пол блюдца выплыла на небо,
Помощница трепещущей душе.
Где б на земле ты в это время не был,
Я - рядом.. Я пришла к тебе уже..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2010
Свидетельство о публикации №11006226078
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218578
дата надходження 27.10.2010
дата закладки 27.10.2010
На біговій доріжці долі -
літа, яких не зупинить.
Вони не вміють йти поволі
або затриматись на мить.
Напевне, тим вони принадні,
що все відходить в небуття,
і не дано людині знати,
що їй вготовано життям.
Хто здатен весняні бажання
в душі нести аж до кінця -
у того плин життя безжальний
не зітре усмішки з лиця.
Хто має вдачу неспокійну,
гаряче серце в грудях б’є -
невдач не сприйме він покірно -
засвідчить світу, хто він є.
Колись в життєвому зеніті,
у зрілій мудрості своїй
з чола утому тихо зітре -
сліди трудів, сліди жалів,
і піде далі під прицілом
питальних знаків – в майбуття,
переконавшись, що безцінним
буває кожен день життя.
Він зконцентрується до крапки -
сказать розсміяним громам,
що серед сонця гримнуть раптом:
-Я-є! Для мене вас-нема!
Ви перекотитеся в луни,
проллєтесь зливами – і все,
відійдете собі в минуле,
що вітер полем рознесе.
А я людина! Я безмежжя,
я подих Вічності тугий,
мої шляхи - до нових звершень
в пориві світлої жаги.
Я –безкінечності початок,
світанок нових поколінь,
мені належить зустрічати
нове пришестя на землі.
Людина я - хоч смертна й грішна,
любов безжально роздаю,
буває, посумую трішки,
та як ніхто - життя люблю.
За кожну мить і кожен вчинок,
за біль і радість, за красу
перед майбутнім і Всевишнім
я власну відповідь несу.
Нехай говорять - тимчасове
людське життя, людське буття -
не вірю... Свідком тому – совість,
як в лоні визріле дитя.
Підхоплять внуки естафету,
коли зажмурю очі я.
Ітиме людство по планеті,
ім’я якій - Земля моя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215449
дата надходження 11.10.2010
дата закладки 21.10.2010
Білокрило впаде зима,
замете, завіє дороги.
Я до тебе прийду сама,
зацілую тебе одного.
Розів'ється під сонцем цвіт,
відігріє серце поволі,
затремтить сивим хмелем світ
у солодкій своїй неволі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217151
дата надходження 20.10.2010
дата закладки 21.10.2010
Я обниму твои колени и припаду к твоим ногам,
Я на тебя смотрю, как смотрят брошенные дети.
Ты видишь на моей спине глубокий шрам? –
Вчера мне вырвал крылья с мясом ветер.
Я обниму твои колени – утешь меня, прошу, утешь!
Не прогоняй меня, я чувствую усталость.
Метафорическим ножом пронзай и взглядом режь,
Я умерла, меня, почти что, не осталось…
Я поцелую твои руки, что пахнут мёдом и весной.
Твой взгляд как 220 вольт разряд по коже:
Я обесточена. Ты близко, ты почти со мной.
Жалей меня… в последний раз, быть может.
Я обниму твои колени и припаду к твоим ногам,
Я на тебя смотрю, как смотрят брошенные дети.
Ты видишь на спине моей глубокий шрам? –
Иль я иллюзия твоя и нет меня на свете?..
18.01.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168053
дата надходження 25.01.2010
дата закладки 01.10.2010
Вы зовёте меня, дорогие.
Я отчётливо слышу призыв.
Вы близки и совсем не чужие.
Вы как дали небесной прорыв.
Я роняю по вам свои слёзы,
И душа замирает в груди.
Не страшны нам ни ветер, ни грозы -
Для нас нет другого пути.
Сердце колит. Разлука с вами
Есть страшней, чем всемирный потоп.
А сейчас километры меж нами.
Может быть, нас никто не поймёт.
Но я чувствую вас. И глазами
Я тревожу небесную высь.
Я прощенье просила, вы - ждали.
И так громко кричали: "Вернись"!
Только я позабыла про горы
И чарующий облик высот,
И небесные эти просторы.
Позабыла и облик красот.
Я вернулась, я здесь! Только снова
Не достать, не потрогать рукой.
Понимаю я вас с полуслова,
Ощущаю всем сердцем, душой!
"До свиданья" скажу и надеюсь,
Что простите меня. И тогда
Я над вами лучами рассеюсь -
Не расстанемся мы никогда.
29.09.2009г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197543
дата надходження 24.06.2010
дата закладки 29.09.2010
Я стала обитателем планет
Покрытых блеском искреннего света,
Лишь в диалогах с Небом тет-а-тет
Мне открывались мудрые секреты.
На исповедь, держа в руке перо!
Я небесам в безумстве признавалась...
И с трепетом полночною порой
С невидимым душой соприкасалась.
Моя строфа почти воздушный шар,
Она от суеты туманом скрыта,
Я приняла её, как Божий дар -
Её строка раздумьями омыта.
Чтоб, данная душе для совершенств,
Земная жизнь не проходила всуе,
Я выбрала из избранных блаженств
Перо, которым небеса рисую.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213415
дата надходження 29.09.2010
дата закладки 29.09.2010
Ты не спрашивай больше советов
у судьбы под покровом луны,
Когда звезды по сердцу кастетом,
когда лужи забвеньем полны.
Просто небо устало смеяться,
понимаешь, бывает и так.
Время глупо сбегает сквозь пальцы,
и в душе перемен кавардак.
Даже мысли запутались в узел,
хоть смешно, но уже все равно.
И на улицах сдавленных пусто
это значит, что лето ушло.
Это значит, что осень и слякоть,
и не греет приевшийся чай.
Разучаешься медленно плакать
под бессонницы вой по ночам.
Ты не спрашивай больше приметы
у бродяги-кота под окном.
Мир меняется с каждым рассветом
и сжигает надежду огнем.
© Зеленоглазая, 2010
Из цикла "Черно-белый мир"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213231
дата надходження 28.09.2010
дата закладки 28.09.2010
Опять я кутаюсь в объятья одеяла,
Холодным ветром в окна ночь стучит,
Разлука сердце осенью сковала,
И телефон мой, как назло, молчит...
Ну почему с тобой лишь в снах мы рядом?!
А наяву — разлуки, слезы, лед...
Я обниму тебя при встрече взглядом,
Твой поцелуй вновь губы обожжет.
Твой поцелуй... бездонный, теплый, нежный,
В нем растворюсь, исчезну!.. Вновь одна.
И небосвод огромный и безбрежный
Вновь наполняет только тишина.
И нежным сном придут воспоминанья,
Мгновений счастья хрупкие черты,
Твои глаза и тихие признанья...
Но вот рассвет, вновь исчезаешь ты.
Вновь исчезаешь в суете прохожих,
Лишь беглый взгляд опять я твой ловлю.
Но громче шума дней таких похожих
Вновь прошепчу:"Я так тебя люблю".
23.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212391
дата надходження 23.09.2010
дата закладки 24.09.2010
Чому кохання розпинають на хресті,
Забивши цвях іржавий в груди?
Без пар,над прірвою самотні і пусті
Стоять забуті Богом люди.
Можливо, ангели з незвіданих країв
Коханням обпалили крила.
Таким уже не милий голос солов'їв,
І підвестись з колін не сила.
Чому кохання розпинають на хресті?
Від болю хочеться кричати
.
Самотні душі гаснуть, гублячись в смітті.
Їх в світі нікому чекати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211813
дата надходження 20.09.2010
дата закладки 21.09.2010
Приніс лелека те дитя.
Зозуля роки накувала.
Блаженне було то буття.
В любові зернятко зростало.
Мов ніжний пагон, до Небес
Тягнула квітка рученята.
З країни начебто чудес
Дивились світлі оченята.
І за маленьке це дівча
Всілякі сили сперечались.
Добро і зло! До забуття
Схилить до себе намагались.
І світло, й темрява тягли,
Цю юну душу розривали.
Тягар із нею ті несли,
Хто жив за неї з молоитвами.
Та довго. Довго буревій
І шквал страждань так панували.
І цар брехні, спокуси змій
Життя безміри руйнували.
А Світло променем ясним
Всю душу щиро напувало.
І личко дощиком рясним
Від крові й сліз гірких вмивало.
Дитина, вставши, підійшла
І двері в пекло зачинила.
Спасіння в Небі віднайшла,
Добро і Мир в свій світ впустила.
Не стерти шрами. А в очах
Незмінний той дитячий подив.
Усмішка долі на вустах,
Надій, життя Небесний подих!
травень 2010р.
́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191367
дата надходження 23.05.2010
дата закладки 19.09.2010
В туманной мгле затих вдруг город
Застыл в преддверии дождя
Он замер, первых капель ждя
Раскрыл свой зонт, плаща поправил ворот.
И окунулся город в ливень,
Вдыхая свежесть влажных трав.
Уже немного опоздав,
Он заглянул в свои массивы.
И завернулся в капюшон,
Нырнул в уютный закоулок,
Где шум дождя всё так же гулок
Он собеседника лишён
Лишь с каплями наедине,
Он будет изредка шептаться
И всё смотреть и наслаждаться
Картиной ливня в тишине.
Но дождь прошел и жизнь стремится,
Вокруг закроются зонты,
И мир поддет вперёд и ТЫ,
Спешишь быстрей с толпою слиться.
И город тихо встал на ноги,
Поправил мокрое пальто,
И зашагал он вдоль
По скользкой от дождя дороге.
И незаметным был бы дождь,
Но только отраженье в лужах,
Да куртки мокрые снаружи
Напоминают его мощь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211512
дата надходження 18.09.2010
дата закладки 18.09.2010
За сім днів було все створено,
За мільйони років скорено.
Над усім тебе підвищено.
І за півстоліття знищено…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208005
дата надходження 27.08.2010
дата закладки 27.08.2010
* * *
Тихо шепоче серце,
Ніжне, тонке, як скельце,
Мамине…Ти послухай
Серцем своїм, не вухом…
Вирушиш ти в дорогу -
Скаже тихенько: «З Богом…»
Не повернеш до хати –
«Буду завжди чекати…»
Ти досягнеш вершини –
«Сонце гаряче, сину…»
Ти упадеш в прокльоні –
«Ось мої руки, доню…»
Болем твій світ зірветься –
«Ось тобі, мила, серце…»
Самотньо – «Я тут, з тобою…»
Боляче – «Я загою…»
Й в останню свою хвилину:
«Господь, бережи дитину…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206355
дата надходження 17.08.2010
дата закладки 27.08.2010
Заглядаю з Піренеїв
Як в Дніпрових водах,
Мов в люстерочку водневім,
Чепуриться врода.
Одягла сорочку білу,
Вишиту квітками,
В вишивці ожив барвінок
Синіми нитками.
Трохи нижче - стигле поле
Колоситься житом,
І від верху додолини
Хрестиком розшите.
Як чарівна наречена,
Дев*ятнадцятилітня,
Крайку запина зелену,
Оздоблену віттям,
І лісами, і гаями,
Буйнотравим степом,
Лелеками-журавлями,
Солов*їнним злетом.
Іще зверху тугий пояс
Обвив стан тендітний.
Ото врода, наче доля!
Під голос трембіти
У намисто вбрала шию
З калини шнурочком,
Засміялася так щиро
Голосом-дзвіночком,
В косу вплела свіжу м*яту
І стрічки вчепила...
Закохавсь по самі п*яти -
Дихнути несила!
І не я один, а всенькі
Дружнії держави,
Бо то мою Україну
Нині світ весь славить!
Їй кланяється Європа
І всі континенти
Реверансами глибоко,
Сиплять компліменти.
Лише хтось ще кривить морду,
Мов хоче спитати:
«Що за краля?» Кажу гордо:
«Україна! Мати!!!»
З СВЯТОМ! СЛАВА УКРАЇНІ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207544
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 24.08.2010
Коли у небо Прапор Наш злітав,
Горіла ув очах палка надія,
Здавалося, що всіх він об'єднав!
Пакт Незалежності... Яка подія!
Та мабуть марним був отой політ,
І досі сумніви терзають душу,
Живем без зміни два десятка літ,
І боляче, що визнати це мушу.
В боргах пов'язли з голови до ніг,
Ніхто ні в чім не визнає провину,
І роздирають нас на захід й схід,
О Боже, збережи мою Вкраїну!
З'єднай нам душі, щоб могли навік
З руїн підняти ми свою Державу,
І розлучити нас ніхто не зміг,
Й у шані Прапор пронесли по праву!
"СЛАВА УКРАЇНІ!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207466
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 24.08.2010
Полсвечи осталось, полсвечи…
Не молчи, любимый, не молчи.
Эта жизнь – копилка мелочей,
Ярких дней, свиданий и ночей,
Вечною казалась, как лучи,
А уже осталось полсвечи.
Мы растим в себе Больших Людей
И стреляем в белых лебедей,
Раздаем улыбки за обман
И на дождь меняем океан.
И однажды видим, что в ночи
Полсвечи осталось, полсвечи.
Полмечты сбылось, лишь полмечты,
И до звезд как прежде полверсты.
Не клянись в неправде, не греши,
Сохрани хотя бы полдуши.
Помолчи, любимый, помолчи –
Полсвечи осталось, полсвечи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207512
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 24.08.2010
Невже любов не хоче ідеалу?
Невже вона така сліпа?
Невже постійно випускає жало?
Невже страждання надарма?
Однак життя нас кличе на жертовність,
Яку й в коханні треба проявить.
Пора кохати, підточить готовність
І годі скрізь інтриги вить!
Тоді щасливим будеш на сім світі,
Міцною вічно буде ця рідня -
Без вірності так важко в світі жити,
А з нею зрушаться усі моря.
Сім'ю є важко людям збудувати,
Проте це скарб - це вічний діамант...
Не можна завжди рвати й руйнувати,
Бо так залишишся навіки сам...
11.07.2010 року Сокаль Ярий
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200815
дата надходження 13.07.2010
дата закладки 23.08.2010
Своє панування закінчує серпень.
Зерно у коморах, картопля в мішках...
Прочитаний Спаса священний молебень,
Жадані обжинки справляють в хатах.
Вже стомлене сонце не палить обличчя,
Вже вітер частіше зриває плоди,
Кінчається день набагато скоріше,
Дощі залишають вологі сліди.
Полишила спека свої володіння,
І спрага не робить рови на землі.
Чекав прохолоди і тижні осінні
Примусять жаліти про сонячні дні.
Вже зорі вискакують з неба частіше,
Примножують віру у лічену мить...
Останні мелодії літа... Тихіше!
Послухай, як поночі вітер шумить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207016
дата надходження 20.08.2010
дата закладки 20.08.2010
Женщину я нарисую:
Осень, ей имя я дам.
Кос пелену золотую
Брошу на тоненький стан.
Синего неба смятенье
В грустных я вижу глазах,
Жёлтое листьев свеченье,
Шаль из тумана в руках.
Женщину я нарисую:
Нежность свою ей отдам.
Женщину Осень, земную,
В лето пришедшую к нам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205659
дата надходження 13.08.2010
дата закладки 13.08.2010
В есна нехай шумить у твоїм серці
І дивнії пісні співають солов"ї.
Т а щастя райдужне нехай впаде із неба,
А сонце усміхнеться хай тобі.
Л юбові квіти ніжно розцвітають,
І усмішка від щастя, щоб цвіла.
К ажу я щиро всі оці слова!!!
З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, ВІТАЛІЙ!!! Щастя, добра тобі, життєвої удачі і творчого натхнення!!!
Нехай твоя душа цвіте від доброти.
Хороших, добрий слів не пошкодуй і ти.
Хай серце вічно буде молоде!
І як рожевий сад, завжди цвіте.
З повагою -Надія.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205154
дата надходження 10.08.2010
дата закладки 10.08.2010
Ким я здаюсь тобі сьогодні, - буревієм?
А вчора ким здавалась, теплим днем?
А то не лід, то наші тануть мрії,
Втікають вітром, кpапають дощем.
Чим ти зумів мене сьогодні відтворити?
Які думки з очей моїх зчитав?
Ти бачиш, місце тут роками збито
Маршрутом неповторностей вистав.
Ким я буду для тебе завтра, може, дивом?
А, може, спогадом закрутиться тандем…
Якщо вже мрії наші навіть злива,
То я іще буд́у тобі дощем...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203020
дата надходження 27.07.2010
дата закладки 28.07.2010
З ажгу тебя огнем безумной страсти,
А поцелуем сердце одурачу,
Ж еланье тела будет в моей власти,
Г ореть заставлю – я ведь много значу!
У ветра не проси ты больше нежности...
Т игрицей брошусь…, страстно зарычу…,
Е два соприкоснувшись с небом вечности,
Б есстрашно брошу душу палачу…,
Я стану вольной птицей бесконечности!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197494
дата надходження 24.06.2010
дата закладки 28.07.2010
Так торопливы пальцы рук,
Необъяснимо торопливы мысли,
И каждый шорох, каждый звук
На сотни капелек рассеял брызги.
И каждый звук, как гром с небес,
Живёт в движеньи каждом безоружность.
Придуманная страхом лесть
Живёт в душе, перечеркнув ненужность.
Вот в этом нашей жизни суть:
Жить зверем, страхом загнанным в ловушку.
Однажды совесть зачеркнуть,
Продав свою душонку за полушку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202930
дата надходження 27.07.2010
дата закладки 27.07.2010
… А на дальнем конце коридора
Накалился прожектор луны…
Я тебе своё сердце проспорю,
Ты мне – вечное чувство вины…
Почему мы с тобой одиноки,
На чужбине продажных чудес?...
Режет рельсы отмеренных сроков
Нашей жизни разбитый экспресс…
На оконном растянутом сите
Перечёркнут изношенный мир,
Он для нас, как святая обитель,
А для пьяного ветра – трактир…
Бьются звёзды об сны головами…
Терпкий запах сибирской хвои…
Жизнь прекрасна… но только не с нами,
У неё с нами счёты свои…
Ветер ночь разорвал, как рубаху
И на сгибе другой стороны,
Он луну расхлестал одним взмахом…
Ни твоей… ни моей… нет вины!...
7 февраля 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170288
дата надходження 06.02.2010
дата закладки 09.07.2010
И вновь стучится в дверь разлука,
Кружит, как коршун над горой.
А сердце, вскормленное мукой,
Тоскует всё же за тобой.
Душа, как раненая птица,
Летит опять вночи к тебе.
И долго будет всё ж кружиться,
Забыв о раненом крыле.
И небо вновь сгущает краски,
А звёзд ночных всё меркнет свет...
Ведь красота пропала сказки,
Теперь бледнее стал рассвет.
Качает ветер незабудки,
Умыты позднею росой...
Мне часто кажется: как будто,
Всё это было не со мной..
К тебе протягиваю руки,
Ловлю чарующий твой взгляд.
Во сне уходит тень разлуки.
Всё возвращается назад!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199813
дата надходження 07.07.2010
дата закладки 07.07.2010
Одиночеством сердце разбито,
С каждым мигом дышать все больней,
Счастья солнце разлуками скрыто,
С каждым днем без тебя все темней…
И холодный октябрьский ветер
С губ крадет поцелуи твои…
Тишина. Одиночество. Вечер.
Темнота спрячет слезы мои.
Без тебя на земле потерялась,
Я не знаю, где правда, где ложь,
Я одна во вселенной осталась,
Просто жду, что меня позовешь…
Как хочу вновь быть рядом с тобою,
Утонуть в глубине глаз твоих!..
Но вновь небо разбито мечтою,
Хоровод чьих-то теней чужих…
Ты не мучай меня. Слишком больно…
Если в сердце зима, отпусти…
Номер твой набираю невольно:
Без тебя умираю… Прости…
15.10.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198365
дата надходження 29.06.2010
дата закладки 29.06.2010
Ліс спочивав, опинившись у полоні дивних чар. Снігова володарка, що за красу її та чарівність назвали Зимою, неспішно ступала зачарованим лісом. Похмурі вартові - дуби, мовчазно розступилися перед чарівницею, і вона, всміхнувшись, оповила їх гілля сніговим мереживом. Тоненькі маленькі берізки, що першими поринули в довгий казковий сон, вкрила Зима пухнастою сніговою ковдрою. Старенькій вербі, що заснула коло невеличкого плесу, нахиливши віти долу, подарувала снігова володарка теплу хуртов'яну шаль, а струнку осику вбрала вона у чарівне біле платтячко.
Неспішною ходою підійшла Зима до лісової царівни - зеленої красуні ялинки, оповила її віти ніжним, легеньким, мов павутиння, мереживом, оздобила кожну гілочку надзвичайно-незвичайним візерунком, лагідно всміхнулася зеленовітій лялечці й плеснула у долоні. Ураз, маленька хмаринка, що затулила собою сонце, розсипалася на тисячі крихітних зірок - тендітні сніжинки. Сонечко несміливо визирнуло у небесне віконце і глянуло на ліс. Лагідні промінчики, опинившись на морозі, розсипалися на блискуці дзеркальні друзочки й вплелися у чарівний візерунок, створений Зимою. На кожній гілочці ялинки заграла багатобарв'ям вишиванка Снігової володарки, біле платтячко осики засріблилось і засяяло. Кожна сніжинка несла у собі маленький сонячний промінчик.
Ще зранку похмурий сірий ліс умить став чарівним. Навіть суворі дуби, здавалось, всміхнулися уві сні. Снігова чарівниця, що старанно прикрашала ліс, і сама замилувалася створенною красою й усміхнено глянула на обрій.
Там, вдалині, сірів похмурий, мовчазний ліс.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196366
дата надходження 18.06.2010
дата закладки 18.06.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.06.2010
Давно те діялось й не з нами:
Із кріпаками та панами
І лютими богатирями.
Про них читали ми билини,
Чули легенди і сатири;
У кожного свої проблеми,
Свої потреби,важкі дилеми.
Одні на слові працювали,
Інші лиш німо заробляли,
Треті долю все шукали.
Не їх вина,що вони бідні,
Не їхнє горе,що багаті -
Усе розсуджено давно
І стало як старе кіно.
Та влада жалісна й
Химерна ,усе розбурхала
Даремно.
І ревно,грізно,незбагненно
На шлях лукавий наставляла,
І грабувала й убивала.
...Мрії,сподівання та
Замордовані бажання,
Як іскри в серці залишились
І у тунелі засвітились
Маленькі вогники виднілись,
Сіючи зерно,щоб зродилось.
...Давно те діялось...
́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189628
дата надходження 14.05.2010
дата закладки 14.06.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.06.2010
Нам можна не вертатися додому,
Так, неначе це останній день.
Нам можна відключити телефони,
Випустити вітер із кишень.
Хтось рахує дні свої грошима,
Хтось, такі як ми, спиняє час.
Розливаєм пристрасті чорнила-
Білі уніформи не для нас.
Хай про нас співають менестрелі,
Хай про нас забудуть торгаші-
За оборонні стіни і за стелі
Не купити нашої душі.
В нас вона одна на двох з тобою,
Гаряча, переповнена теплом.
Ти знову виліковуєшся мною,
Тобою божеволію я знов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189960
дата надходження 16.05.2010
дата закладки 14.06.2010
Живу не только наяву –
Душа в мечтах, во снах, в стихах.
И в испытаниях живу,
Когда охватывает страх.
В минуте каждой, в каждом дне
Себя частичку отдаю.
То полыхаю, как в огне,
То расцветаю, как в раю!
Огонь скорбей, потоки вод
Меня не смогут погубить.
Ведь Сам Господь во мне живет
И учит верить и любить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195136
дата надходження 11.06.2010
дата закладки 11.06.2010
Ночное небо смотрит с высоты,
Мерцаньем звёзд и глубиной маня.
Я отдаю ему свои мечты,
Сегодня это небо для меня.
Прошу у неба передать привет
И пожеланье Царства не земного,
Друзьям моим, которых больше нет,
Что в дверь мою не постучаться снова.
На нас с небес взирают сотни глаз,
Мелькают в облаках родные лица.
Друзья мои, я буду помнить вас
И наша встреча снова состоится.
Ночное небо, круглая луна,
Лишь рушат тишину ночные птицы
И этот миг запомнить я должна,
Такая ночь уже не повторится.
Пусть вечность не смыкает жизни круг,
В сердцах рождая добрые желанья,
И глядя в небо, кто-то вспомнит вдруг,
Что он песчинка в центре мирозданья.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194218
дата надходження 07.06.2010
дата закладки 07.06.2010
Братерство крові
1
Історію давню билинну
Колись мені дід розповів −
З часів золотих старовинних,
З глибин посивілих віків.
Коли на просторах безкраїх
Ряснів і буяв первоцвіт,
Коли в придніпровому краї
Преславний сколотський жив рід.
Цю оповідь-думу правдиву
Від прадіда дід мій почув,
А тому його прадід сивий
Розказував, як колись був
Він братчиком вільного війська,
З козацтвом хоробрим гуляв.
Цю пісню в поході неблизькім
Йому дух-орел проспівав.
Легенду про воїнську службу,
Про міць і надійність плеча,
Про вірну, освячену дружбу
Та кревне братерство меча.
І пам’ять про те не збороти
Нікому во віки віків,
Бо в кожнім із нас − кров сколота,
Дух воїна вільних степів.
2
Закрились божественні очі
Небес-Аргімпаси ясні,
І чорне шатро-крило ночі
Упало на трави рясні,
Сповивши степи пеленою,
Втопивши в хмелю своїх чар,
Розсипавши в висі росою
Сузір’я Ковша і Стожар.
Лук-місяць у небі здійнявся,
Немов у вінку зір-сновид,
Та сон із людьми обійнявся,
В стрімкий несучи їх політ,
Поплутавши в пута-тенета
Сколотські кибитки-вози,
Схопивши в казкові лабета
Своєї п’янкої краси.
3
Посеред сколотського стану
Під голих небес покриттям
Стояла найбільша і знана
Кибитка Атея-вождя.
В кибитці потомлені спали
З дружиною мужній Атей,
Та діток маленьких немало,
І друг його − воїн Гетей.
Гетея у січі кривавій
Поранили списом лихим,
Атей його взявся поправить
У домі гостиннім своїм.
Глядів-лікував він Гетея
Любіш за дружину й сім’ю:
Недарма ж поклявся Ареєм
В братерстві у мирі й бою.
Всі спали: дорослі і діти,
Ніхто не чекав зла-біди,
Та, певно, то воля Табіті
Покликала лихо сюди.
Хто знає: чи з неба що впало,
Чи в вогнищі жар не зітлів?
Та раптом шатро запалало,
Мов всепожираючий гнів.
Лиш мить – і палає оселя,
Злим факелом палахкотить.
Прокинувсь Атей – а вже стеля
Вогненна на нього летить.
Зіскочив мерщій він із ложа,
Ой ле-ле, сім’я уся спить:
«Вставайте! Рятуйся, хто може!»,
І кинувсь до друга умить.
Недужий, ослаблий від муки
Не міг підвестися Гетей,
Тому його, взявши на руки,
На вулицю виніс Атей.
Поклавши товариша далі
Від пекла пожежи та іскр,
Лишень обернувсь, як упали
Згорівши кибитка і віз.
Охоплені полум’ям, впали
На жінку кохану й дітей,
І ноги, як вкопані стали,
І стогін глухий із грудей.
4
Стояв наче камінь – дивився
Атей на вогнище своє.
А пломінь вже ледве жеврівся
Між чорним рідким пирієм.
Торкнувся легенько Атея
Й спитав дуже тихо Гетей:
«Що стало з сім’єю твоєю?
Не бачу я жінки й дітей.»
«На все воля Мами-Табіті, −
Приглушено друг промовля. −
Там нині і жінка і діти,
Де сходиться з небом земля.
Не встиг розбудить я дружину,
Не встиг врятувати синів,
І зараз вони уже линуть
На чорнім крилатім коні
Туди, де Папай й Аргімпаса
Їх приймуть в обійми свої
І вічного блага окраса
У вічнім сіятиме сні.»
Задумавсь Атей, задивився
На жар несхололий. Чи жах,
Чи зорі, чи присок іскрився
В його темно-сірих очах.
Та тільки не розпачу сльози −
Ніколи сколот не стогнав −
Він рівно і в спеки, і в грози
Веселую пісню співав.
Ніхто і ніколи не взнає,
Що робиться в серці й душі.
Лиш вітер по степу гуляє
Та місяць-лук сяє в Ковші.
5
«Навіщо вчинив ти так, брате? –
Тут раптом Гетей запитав. −
Ти мав би дітей рятувати,
А ти лиш мене витягав.
У мене, крім неба з землею,
Меча, сагайдака, коня
Нічого нема за душею,
А в тебе – дружина, сім’я.
Навіщо мене ти найперше
Із полум’я виніс надвір
Одним оцим порухом стерши
Всі мрії-бажання свої?
Я й так пошматований в січі,
Хтозна, чи оклигаю ще,
А ти цею темною ніччю
Майбутнє закреслив-роздер.
Ти ж палко кохав пишнотілу
Красуню дружину свою.
Тепер тільки кісточки білі
У Апі-землі зігниють.
Що нині лишилось у тебе
Від жінки та доньок-синів?
Родина, мов проклята Небом
Згоріла в жертовнім вогні.»
«Так, мій побратиме, то жертва,
І склав її я, а не ти.
Любов моя нині вже мертва,
Але побратимству цвісти.
З тобою колись на світанні
На зброї й крові ми клялись,
Що в перші хвилини й останні
Ділитимем радість і злість.
За батьківським Звичаєм-Словом
З твоєю свою кров змішав,
А разом із краплею крові
І душу тобі я віддав.
І стали відтоді ми браття,
Єдині у славі й біді.
Криваве Арея закляття
Назавжди горить на щиті.
Ареєм ми заприсягались
На ветхій жертовні святій,
І разом із кров’ю з’єднались
Навік наші долі й путі.»
6
«І вів нас у сотні походів
Суворий війни бог Арей,
Й не бачили серед сколотів,
За нас сміливіших людей.
Без сумніву й страху до бою
Летів я у сотні атак,
Бо знав: поруч завжди зі мною
Мій брат і його акінак.
Гонило-носило по світу
Нас разом з тобою удвох,
Хранив мене в січах і битвах
Твій меч, мов всевидящий бог.
Нам славу сколоти співали
Від краю й до краю землі,
Ми доблесть і честь осідлали,
Мов вітер на бистрій стрілі.
Пройшли ми півсвіту з боями,
Як смерч, що твердині змітав,
І «скіфами» – «жаху мужами»
Нас ворог-чужинець прозвав.
Ніколи й ніде не ділили
Ні здобич, ні жон, ні коней,
І жовтий метал не мав сили
Над тими, ким править Арей.
А скільки разів в пеклі бою,
У крові, диму і вогні
Мене закривав ти собою,
Як щит у горнилі борні.
І зараз, в останнім поході,
Під муром фортеці тії
У мене летів вражий дротик –
Ти ж груди підставив свої.
Тому, вірний друже і брате,
Я нині вчинив, що хотів:
Хай буде навіки проклятий,
Хто друга покинув в біді.
Хай судить мене лиш Табіті,
Байдуже і пекло мені,
Ще будуть і жінка, і діти –
Такий побратим уже ні.
Тож, брате, тебе обіймаю,
Як завжди − плече до плеча,
І разом давай заспіваєм
Про кревне братерство меча.
Хай пісня ця сонця дістане,
І хмару в долонях здійме,
Нехай вона долею стане
Для того, у кого є меч.
Нехай її в небі співає
Дух вільний – орел степовий,
Нехай вона сяє й лунає
Крізь сірий туман віковий!»
7
Дикий степ – то є наша оселя,
Бо нам хата затісна й мала,
Чисте небо – то є наша стеля,
А душа наша – бистра стріла.
Наша мати – земля сира чорна,
Наша доля – високий курган,
Наша воля – то криця незборна,
А життя – чи пропав, а чи пан.
Наш товариш – баский кінь кошлатий,
Побратим – вітерець степовий,
А наш батько – Арей-меч заклятий,
Наша слава – тріумф бойовий.
Наше серце – на небі зірниця,
Наша сила – це єдність плеча,
Друга вірного дужа правиця –
Святе кревне братерство меча.
Нам заіграшки ріки і гори,
Не страшні нам ворожі полки.
Доки разом ми – значить поборе
Все на світі братерство руки.
Перед нами путі веселкові,
Перед нами століття в імлі:
Велич духу, поєднаних кров’ю,
Буде вічно зоріть на землі!
Луцьк , 2004 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191226
дата надходження 22.05.2010
дата закладки 22.05.2010
Нас с тобой повенчала ведунья-луна
под шелест залива, мерцание звезд.
Словно вечность, в сердцах колдовала она,
а ветер весенний мечты все унес.
Ты знаешь, наверно, как дрогнут порою
под звуки тиши безнадежно сердца.
Наивно хочу я быть рядом с тобою,
чтоб ночь эта длилась уже без конца.
В лучах полнолунья, в объятьях апреля
любовь поселилась в бездонной душе.
Мелодией арфы из уст менестреля
вдруг нежность к тебе стала будто свежей.
© Зеленоглазая, 2010
Из цикла "Лабиринтами фраз и улыбок"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191029
дата надходження 21.05.2010
дата закладки 21.05.2010
У Львові дощ, постійно-тимчасово,
Торкнувся спраглої душі.
Прогноз погоди я вмикаю знову:
"Чекайте опадів вночі".
У Львові дощ, у Львові вітер,
Зриває гілля і печаль.
Весняний дощик бродить світом,
Шукає вірності в очах.
У Львові дощ омиє рани,
Брудних доріг і почуттів.
А потім білим птахом стане,
Щоб політати у житті.
У Львові дощ і сірі хмари,
Немає сонця в тім дощі.
"Пам-пАрам-пАм-пам-парам-парам",-
Співаю в ду́ші і в душі́.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190626
дата надходження 19.05.2010
дата закладки 19.05.2010
В лабиринте Небо потерялось
И кричали звёзды в тишине
«Мы хотим., чтоб тайной оставалось..
Что рождаемся мы в темноте…»
И ушли костры
Спалили осень
Разбросали пепел по Земле…
Я не жду тебя…..
Я просто…
Восемь….
Лишних жизней проживу во тьме…..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145335
дата надходження 14.09.2009
дата закладки 16.05.2010
В окно струится лунный свет,
И ночка тёмная вздыхает.
Хотя прошло немало лет,
Но память дней былых летает.
Душа взгрустнула в тишине,
А пред глазами те мгновенья...
В который раз всё снятся мне
Глаза, ушедшие в забвенье.
В крови разли́лась теплота,
И всё светлее тень разлуки.
С далёких лет ведёт тропа...
К тебе протягиваю руки.
Вдруг покачнулся луч свечи...
Я слышу вновь твоё дыханье.
Я умоляю : не спеши...
Душа теряет вмиг сознанье.
Взмахнул крылом седой рассвет.
И дверь тихонько закрипела...
Тебя зову: Ну где ж ты?.. н-е-т..
Опять увидеть не успела...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185547
дата надходження 22.04.2010
дата закладки 22.04.2010
О как светлы дни вдохновенья!
Рекой текут тогда слова,
И сердца трепетно волненье,
И как всегда, Любовь права...
В моём сознании мелькает
Твоей Любви манящий свет.
И сказка былью расцветает,
Яснее розовый рассвет.
В вечерней мгле прольются звуки.
Им суждено стихами стать.
И, словно трепетные руки,
Помогут мне тебя обнять.
Стихов река полна мечтою,
Любви безбрежний океан.
Я очарованна тобою,
Из жизни вычеркнут обман.
Сирени запахи уносят,
Слезой омытые мечты,
И в край несут: два сердца просят,
Тот край чудес, где я и ты..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185221
дата надходження 20.04.2010
дата закладки 20.04.2010
хочеш, я пісню тобі заспіваю,
про щире кохання, про світлу любов.
про те як без тебе ночами я тану,
та в’яну без тебе як квітка немов.
та знаю що ти краще мене співаєш,
як той соловей, як сопілка в лісах.
спиваешь ти іншим, та зовсім не знаєш,
як крається сердце у мене в грудях.
і музика, в серці, твоя не для мене,
і очі твої не на мене глядять.
та все що зі мною все тільки для тебе,
і все що я маю - я можу віддать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149558
дата надходження 12.10.2009
дата закладки 18.04.2010
***
У світі свобод, де немає свободи
Я вітру співаю заслужену оду:
“О Вітре ти буйний, мій брате крилатий!
Навчи мене, брате, висóко літати!”
Я б вгору злетівши, до неба дістав,
І з ним обійнявшись, хмариною став.
Для хмари нема перешкод, перепон −
Лиш висі небесної вільний закон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184671
дата надходження 17.04.2010
дата закладки 17.04.2010
Голос крові
Все на світі можна вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
В.Симоненко
Я не вибрав Тебе, рідна мати,
Я не вибрав Тебе, роде мій,
І вовік не дано вибирати
Кров свою та оселю-край свій.
Та, якби я таке і мав право,
То би вибрав Тебе, моя Русь,
Я не знаю найвищої слави,
Крім тії, що дитям Твоїм звусь!
Моя, праведна Русь-Україно!
Лиш з Тобою я плачу й сміюсь,
Тут родився, зростав, тут загину,
Лиш для Тебе живу і борюсь!
Лиш Твої волошковії очі,
Золоту сонцесяйну косу
Я кохаю та п’ю донесхóчу
І у пісні-пташині несу.
Із краплин материнських молочних,
Із масних свіжозораних смуг
Здійнялось моє серце співоче
Та бунтарський нескорений дух.
Мені сняться степи Оріяни,
І трипільські лелеки-хати,
У душі моїй скіфські кургани
Та князівські черлені щити.
І литавровим громом пульсує
В жилах Дикого поля запал,
Закипає, клекоче, нуртує
Гайдамацької вóльниці шал.
Моя сутність в повстанському схроні,
У диму лісових таборúщ,
У п’янкому гірському полоні
Та у іскрах домашніх вогнúщ.
Де б мене не гонило-носило,
І куди би не звав бій-набат,
Світ, Вкраїно, без тебе немилий:
Я лечу у красу твоїх шат.
Скільки б я не блукав виднокраєм,
Скільки б я не пробув в чужинí,
Та не стати мені самураєм ,
І гусаром не стати мені.
Ні спартанським гоплітом сталевим,
Ні тевтонським ландскнехтом не буть,
На зріднюсь ні з орлом я, ні з левом –
Лиш Тризуб Золотий – моя суть.
Голос Крові лунає у грудях,
Благовістом священним дзвенить,
Я ніколи й ніде не забуду,
Хто я є ні на день, ні на мить.
Я – дещиця Великого Роду,
Правди Вишньої вічний солдат,
Непоборного пагін народу,
Вірний страж звичаєвих засад.
Я – нащадок гетьмáнів низóвих,
Я – інок у аскезі в миру,
Я – козак і по духу, й по крові,
Козаком проживу і помру.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183185
дата надходження 11.04.2010
дата закладки 16.04.2010
Дума про море
На морі шквал і шторм і рев звіриний,
На морі буря – битва всіх стихій.
Неначе вітер небо в море кинув
І тут же вгору з хвилею злетів,
Щоби достать до хмар свинцевих
І знову впасти вниз
Стрілою блискавки сліпуче-голубої
І збурить вал горою до небес.
Не розібрать: де вись, а де вода.
Вони злились немовби в боротьбі,
Вони киплять, бурлять і все нові вали
Народжують немов дітей,
Що виростають і мужніють на очах,
Та набирають сили, злості і шаленства,
Щоб вдарить в берег дикий і пустельний,
Як молотом стотонним і безжальним
Та розтрощить, розбити скелі тверді
Чи впасти бризками в знемозі їм до ніг.
І падали суворі скелі у безодню
Під ударами невпинними й страшними хвиль
І било бурунами та прибоєм їх об берег,
Розносячи по гладі вод і суш.
А інші все стояли, як фортеці
Грудьми стрічаючи усе нові вали,
Рвучи їх в клоччя, шмаття й піну
І падали ті бризками в знемозі їм до ніг –
Стійким та мужнім цим твердиням.
А завтра буде штиль і море вгомониться,
З-за хмари вийде сонце у небі голубім
І випестить-зігріє ті скелі, що вціліли
І свіжий бриз в їх честь заграє марш тріýмфу,
А море дзеркалом сріблястим розіллється,
Ховаючи уламки скель, що впали
І тужно реквієм прибій їм заспіває.
Та це лише привал, та це лише омана,
Бо післязавтра знов стихія здичавіє
Та знову вдарить в берег дикий і пустельний,
Як молотом стотонним і безжальним,
Щоб розтрощить, розбити скелі тверді
Чи впасти бризками в знемозі їм до ніг.
І так було завжди: так є, так буде вічно,
Бо так задумано, окреслено всім нам:
Стоять у світі цім, мов тверді прибережні
Перед розгулом битви всіх стихій,
Грудьми стрічаючи вали і хвилі дикі,
Що бурею життя, народжуються завжди
Та завжди молотом стотонним і безжальним
У скелі наших б’ють сердець і душ,
Щоб розтрощить, розбити скелі тверді
Чи впасти бризками в знемозі їм до ніг,
Об камінь духу й волі вщент розбившись.
Це предковічно, мудро й справедливо,
І має бути так із дня у день,
…Та тільки реквієм прибій чомусь співає
Усе частіше і частіш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184185
дата надходження 15.04.2010
дата закладки 16.04.2010
ХАРАКТЕРНИК
1
Ой Богуне ж ти, Богуне,
Преславний козаче,
За тобою, сизий орле
Вся Вкраїна плаче,
Ой Богуне ж ти, Богуне,
Мужній осавуле,
І земля тебе, і небо
Орле, не забули.
Не забула стара Мати,
Ненька-Україна
Свого вибраного Богом
Іваночка-сина.
Ніже доблесті і сили,
Ні тії відваги,
Ніже слави осяйної,
Сурмоньки-звитяги.
Ой гуляв ти, осавуле,
У широкім полі,
Здобував для України
Золотої волі.
І жахались бусурмани,
Москалі та ляхи
Характерницької вдачі,
Шабельки-домахи.
Ой гуляв ти осавуле,
На бенкетах долі
Сонцем-сяйвом Батьківщини,
Знаменосцем волі.
Ой гуляв-гуляв,Богуне,
Перепуттям –лугом
Вітром вільним, вітром буйним
Нескоренним духом.
2
Палала в пожежі війни Україна,
Каралась в горнилі недолі,
Мов бідна нещасна вдова-сиротина
Хиталась билиною в полі.
Мов тать, захопила розруха-руїна
На чорній розбитій дорозі,
І слава колишня лежить, мов дитина,
На ноги зіп’ястись не в змозі.
А як починалось, як буря здійнялась,
Як хвацько гуляли соколи,
Та квіти звитяги пожухли-зів’яли −
Немає ні щастя, ні долі.
І кидає, мов у пропасниці лютій
Із боку у бік на морозі,
І скільки вже крові та досі припнуті
До клятого лядського воза.
Та геть не туди побрели-потяглися
У хмелю різдвяної ради,
З одного ярма та у інше впряглися,
«Брати» ж не спішать визволяти.
Немає від кого в надії чекати
На ласку та милість убогу,
Своєю рукою вже час прокладати
Собі у майбутнє дорогу.
3
У сутінки чорні, у млу опівнічну
У тишу холодну пророчу
Богун перед боєм із табору вийшов
Подихати полем досхочу.
Подихать і думу-зажуру подумать
Про долю-злодійку козачу,
Про кулям, шаблям і списам непідвладну
Свою характерницьку вдачу:
«Ой, вдачо моя, розбишацька шалена,
Кістлявої смерті примаро,
Якби ж то хто знав, що таке характерник,
І де тії дивнії чари.
А чари всі ті у душі світло-чистій
Ізмалку ще відданій Богу,
Та в щирій обітниці Правді служити
Весь вік до земного порогу.
А плата за те – ні кохання, ні долі,
Ні хати, ні діток, ні свята,
Лиш вічна війна – все походи-могили
І тіло порубане брата.
А дяка за те – Перемога і Слава,
Нестримна нездолана сила,
Ворожим мечам голова невразлива
Та білі небеснії крила.
Для чого та сила, для чого ті крила,
Як нині чорнезна година?
Не треба мені ні талану, ні долі,
Аби лиш воскресла Вкраїна.»
4
Від думи втомився
Козак чорночубий
Та сів-прихилився
До товстого дуба.
Приліг-притулився,
Склепив сині очі,
Та хмарою вкрився,
Сном-ковдрою ночі.
Укрився-накрився
Беззоряним долом
Та враз опинився
В безкрайньому полі.
В засніженім лузі
Стояв і вітрився,
Немовби у тузі
Своїй загубився.
Чи з сном обійнялись
Іванові очі,
Чи раптом то сталось
Видіння пророче:
Брела босонога
Крізь поле безмежне
Стариця убога
У чорній одежі.
Худа, блідолиця,
Нещасна небога,
Свята удовиця –
І прямо до нього.
Постала за хвилю
Навпроти Івана −
І в серці затліла
Незгоєна рана.
На кого ж то схожа
Вдова-сиротина?
Чи то Матір Божа,
Чи Ненька-Вкраїна?
5
І тихим, мов подих небес, шепотінням
Озвалась до Йвана та жінка-видіння:
«Журися, Богуне, журися, козаче,
Уже за тобою саме Небо плаче,
Витоптуєш рясту години останні,
А завтра поляжеш у хвилі світання.
Не в герці тобі доведеться вмирати –
Впадеш, мов шаблюкою, зрадою стятий.
І зрадять тебе, продадуть вражим ляхам,
Торкнеться очей синіх чорная птаха.
За срібник здадуть, як Господнього Сина,
Як-от на Різдво продали Україну.
І ти не спасеш ні ці зорі, ні води,
А вранці підеш в Царство Вічного Сходу.
Один ти не схибив і не похилився,
Нікому, крім Бога й Небес не корився,
Та бачив Вкраїну без вражого пана,
Без ляха, жида, москаля, бусурмана,
І завтра за те ти повинен померти
В останній надії священної жертви.
Зі смертю твоєю пошлеться закляття:
На триста та ще півста років прокляття.
Не кара то Божа, не гнів чи немилість −
Самі ви на себе це зло поробили,
Забувши про поміч в ділах — ласку Божу,
На себе наслали ту долю негожу.
Кому де завгодно лише не служили,
Та тільки не краю, де мати родила,
Шукали для інших і слави, і сили,
Аж поки свої щастя-долю згубили.
Згрішили єсте, потерчата убогі,
Бо рідна земля вам дарована Богом.
Щоб замість завжди між собою сваритись,
Повинні були, мов те море, розлитись,
З’єднавшись у міці одного народу —
І дав би вам Бог щастя, долю й свободу.
Свій стяг і свій трон ви би мали здійняти,
А не між чужими царями хитатись.
Тому нині й будете гнані-несилі
В своїй батьківщині, неначе в могилі,
Допоки не щезне уся кров нечиста,
І зійде опара із свіжого тіста,
Та вистигне плодом омріяний цвіт −
Тоді характерник повернеться в світ.
Прийдеш знов, Богуне, в новім дужім тілі
І станеш до бою святої неділі.
Піде за тобою незчислена рать —
Ніхто перед вами не зможе встоять.
Засяє на шаблях ворожа зла кров,
Та Волі здійметься Свята Хоругов,
І Сонце Звитяги зійде-запалає —
На всесвіт увесь смолоскипом засяє
У променях Правди, Благої Свободи —
Зігрівши-очистивши землі-народи,
Небес благодаттю осяявши світ...
... Це буде за триста і ще півста літ...»
6
Лежить утомившись,
Козак чорночубий,
На плечі схилившись,
Могутнього дуба.
Під чорним склепінням
Володарки ночі
Чи сни, чи видіння
Гортає пророчі.
Чи спить, чи жевріє,
Чи марить журбою —
Остання надія
Останнього бою.
Лежить-спочиває
Без жесту, без руху,
Провісник розмаю
Предвічного духу.
Посланець із раю,
Небес передвістя
Лежить і чекає
Коли зійде тісто.
7
Ой Богуне ж ти, Богуне,
Преславний козаче,
За тобою, сизий орле,
Вся Вкраїна плаче.
Ой Богуне ж ти, Богуне,
Мужній осавуле,
І земля тебе, і небо,
Орле, не забули.
Не забула стара Мати,
Ненька-Україна
Свого посланого Богом
Іваночка-сина.
Не забула, не заснула —
Стоїть-виглядає,
Біля тих воріт розбитих
Триста літ чекає.
Все чекає-виглядає:
Де ж та давня слава —
Осавульська люта сотня,
За лавою лава.
Де ж та лава, де ж та слава,
Слава України,
Характерника звитяга —
Дух Нової Днини...
Луцьк , 2004 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180617
дата надходження 29.03.2010
дата закладки 15.04.2010
Нескорений
Я нескореним вовком дивлюся у ліс,
І пускаю свій нюх по тернистих шляхах.
Вчора я розтерзав право на компроміс,
А сьогодні я вигриз свій суєтний страх.
Утікаю у даль від приречених тіл,
Від приручених душ і припнутих сердець.
Крізь гріхів та облуд прегустий частокіл
Я нестримно несусь, як живий вітерець.
Мене манить Свободи омріяний дар,
Мене тягне до себе Всесильна Любов.
Я прощаюсь із рабством ілюзій і чар,
Рвучи пута земних ланцюгів та оков.
Я біжу! Я лечу! Це – мій вільний політ!
Це – мій гордий тріумф, мій травневий парад.
Я нескореним вовком дивлюся на світ
І ніколи уже не вернуся назад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183687
дата надходження 13.04.2010
дата закладки 13.04.2010
Я привыкаю к тишине,
Как привыкают к зимней стуже.
Я привыкаю к тишине:
Разбито небо в грязной луже…
Чужая ложь в пустых глазах,
Стирая лица, дни мелькают…
Лишь холод ветра на губах
И звезды молча умирают.
Спокойный пульс — как метроном,
Забылись сны и стерлись краски,
И тихий вечер за окном
С чужих сердец срывает маски.
И тишина, как лжи посол,
С моей душою обвенчалась:
Не потому, что он ушел,
А потому, что я осталась!
11.04.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183354
дата надходження 12.04.2010
дата закладки 12.04.2010
Хочешь быть со мной? Поехали, я взял билеты
В другой город едем, там начнём другую жизнь
Только ты не задавай вопросы, я не дам пока ответы
Вот тебе моя рука, ты крепко за неё держись
Давай быстрее собирайся, не хочу я опоздать на поезд
Не бери с собою много хлама, он тебе не пригодится
Можем даже здесь оставить свои: злость и совесть
Нету времени звонить друзьям, потом напишешь письма
Здесь меня не держит ничего, я всего лишился абсолютно
Только стук колёс, дорога, пусть меня бросают в трепет
Жаль, не заказал я лишь для нас прощального салюта
За него сегодня будут: чьи-то слёзы, смех и чей-то лепет
В купе прохладно, чай приносят, мы устроились удобно
Погасили свет, мы в темноте с тобою говорим
Только поезд изредка вздохнёт негромко и утробно
Я не верю в это, будто я смотрю какой-то фильм
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=88030
дата надходження 08.08.2008
дата закладки 26.03.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.03.2010
Деревья еще не разделись,
и солнышко светит пока,
Но сердце моё от чего то,
схватила, скрутила тоска...
Быть может душа ожидает,
и просит: скорей бы зима...
Чтоб в зимнюю стужу и холод,
С природой уснула она...
Пройдёт какое то время,
залечатся раны души
И вновь она будет открыта
Для чистой, ответной любви...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146201
дата надходження 20.09.2009
дата закладки 18.03.2010
Поглянь у вічі, зазирни у душу,
Не треба більше зайвих запитань,
Ти хочеш йти, тому я теж йти мушу,
Я заспокою пил своїх бажань.
Не треба сліз гірких, прощань і слова "вибач",
не треба, час лікує, просто йди...
Розбий усе, що ти ще не добила,
Нехай залишаться у мріях мої сни...
Іди, тільки залиш про себе пам"ять,
Хай муки ці нестерпні, всеодно,
Тебе чомусь я хочу пам"ятати,
вдивляючись в засніжене вікно..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177339
дата надходження 14.03.2010
дата закладки 14.03.2010
Не все відомо. М́абуть, все й не треба,
не варто знати, всьому прийде час,
Та кожен прагне вилізти на небо
І звідти подивитися на нас...
Стоять драбини вище хмар, і люди,
узявши торби, лізуть догори.
Ніколи їх на небесах не буде,
Не варто бути там, де сплять вітри.
А інші, мляво дивлячись у небо,
копають ями, прагнуть там знайти
те, що шукати їм не треба,
те, що вони не можуть досягти.
Я бачу сни, усі, напевне, бачать,
коли літаю вище за птахів,
Це лиш тому, що хочу те ж, що й інші,
а не тому, що мудрість серед снів.
Я хочу в небо й ти, напевне, хочеш,
але чи треба?
Знати лиш тому,
хто здатен знайти день посеред ночі.
Не треба запитань: "Коли?" й "Чому?"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176843
дата надходження 11.03.2010
дата закладки 11.03.2010
Темрява мовчала разом з нами,
у кишені лист без зайвих слів.
Ти жив досі мертвими віршами
і чужі долоні вперто грів.
Осінь відібрала наше диво,
де пісні співались внікуди.
Я чинила надто нерадиво,
залишаючи навмисне ті сліди.
Ця зима любила мої очі
й дарувала мені нові почуття.
Мрій старих ніколи не лоскочу,
в них надійне бУло прикриття.
Давня подруга Весна-моя боржниця,
заплатила за нудьгу твоїм лицем.
Я б кричала,тільки все мовчиться,
знову пахне не цілющим чебрецем.
Наші друзі знов кудись зникають,
ми з тобою мовчки,як завжди.
Майже поруч падаємо з краю
під печаль небесної води.
Вже вікно останнє задрімало,
не згасає свідок - злий ліхтар.
Як мені тебе сьогодні мало-
це найгірша із небесних кар!
Не проси з тобою залишитись,
я не хочу чути дорікань...
Обіцяю в ніч на мрію снитись,
обіцяю без омріяних вагань.
Перший день весни лише з тобою,
мій маршрут вже кличе в ніч думок.
Повернусь сюди лише зимою,
якщо знову зробиш перший крок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174920
дата надходження 01.03.2010
дата закладки 01.03.2010
Данное стихо написано совместно с ГолубкаЛис ом...=))))
Блакитне небо, хмар не видно
Від сонця промені ясні.
Лише два лебеді. Обидва
Кружляли в танці на весні
І їх неначе хвиля свіжа,
Пустунець вітер підіймав.
Лебідку лебідь ніжно ніжно
Крилом широким обіймав.
Усе було , неначе казка...
Та раптом вистріл пролунав.
Одне життя навік погасло.
На землю камнем лебідь впав.
Вона ще трохи покружляла ,
Але у сердці- біль і тьма
За ним тужила і кричала
Без нього жити - сил нема...
І склавши крила безнадійно,
Вона промовила:"Зажди..."
На землю кинулась спокійно
Щоб з милим бути назавжди...
Таким є вірнеє кохання
Коли з коханим в ад і в рай
І навіть в мить його останню
З ним горе й щастя розділяй!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174024
дата надходження 25.02.2010
дата закладки 25.02.2010
[i]Из пустоты, из ничего
Приходят звуки, мысли, слоги.
Приходят к тем из нас, немногим,
Которых выбрали не мы.
И в пустоту, и в никуда
Всё канет... Канут наши души.
Но не они! Их, иногда,
Создатель позовёт послушать.[/i]
Iraida Kułakowski перевела на украинский язык здесь
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173466
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147678
дата надходження 30.09.2009
дата закладки 25.02.2010
Ты плыви в небе, птица, плыви,
Над пустынею странствий моих,
Где так важен глоточек любви
И поток вдохновенья притих.
Где вселенная дико пуста,
Хоть усеяна сотнями звезд.
На моих иссушенных устах
Только соль испарившихся слез.
Не смотрю в раскаленный зенит.
Там, укутавшись в яркую синь,
Неустанно и жарко следит
Солнце за переходом моим.
Где же этот оазис судьбы?
Расскажи, мой безжалостный страж.
Сколько лет иссушенной ходьбы
Нужно мне через каждый мираж?
Как безумно хочу я любви...
Пусть глоток, пусть немного, чуть-чуть...
Ты плыви в небе, птица, плыви,
Покажи мне единственный путь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173520
дата надходження 23.02.2010
дата закладки 23.02.2010
Случайная встреча в продрогшем вагоне,
Два взгляда холодных, два сердца пустых,
Лишь памяти призрак стоит на пироне,
И боль старых снов, боль одна на двоих.
Зима скрыла льдами мечты и обманы,
Лишь неба осколки, лишь прошлого лед,
И город опять укрывают туманы,
И, будто в бреду, вновь шепчу: «Заживет…»
Уже не твоя, сердце льдами согрето,
Ты — прошлого тень, боль забытой мечты,
И в дымку холодное небо одето,
И больше нет «мы»: только я, только ты…
Случайная встреча как выстрел в дыханье,
Без слов и упреков, без слез и обид…
Ненужная встреча, немое прощанье,
Лишь холод по венам: уже не болит.
21.01-24.01.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173143
дата надходження 21.02.2010
дата закладки 21.02.2010
А хочеш... не прийду я більше,
Не відчиняй уже надій.
Я залишуся просто віршем,
Скрижаллю в пам’яті твоїй...
Розсиплюсь літерами... Вкотре
З’єднаю вірою слова…
І ляже молитовний дотик
На сторінки, що віджила.
Колись на тихому світанні
Ти розгорнеш сувій життя –
І забере пташина рання
Моїх думок серцебиття.
2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172098
дата надходження 15.02.2010
дата закладки 15.02.2010
Могу вам поклясться, что видел я сам -
Встаю я, как водится, рано.
Гуляла красивая девка роса
С рассеянным парнем туманом.
Туманился разум, сверкали глаза,
Шутила и громко смеялась.
На травах лежала с туманом роса,
Лежала и долежалась.
Всходило светило – светило всем нам,
Весь мир после ночи проснулся.
Рассеялся с ветром бродяга-туман
И больше назад не вернулся.
Порхали пичуги вверху в синеве,
Неспешно я брёл по покосам.
И видел, как искры мерцали в траве
Росою пролитые слёзы.
Такие творятся у нас чудеса,
Так ловко запутано дело…
А после на рельсы упала роса –
Наверно ей жить надоело.
Ну, а туман снова крутит роман,
Направо налево гуляет.
Другую росу обнимает за стан
И где-то на травах ласкает.
15. 02. 10 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172111
дата надходження 15.02.2010
дата закладки 15.02.2010
Мне очень жаль, что нас с тобою
По разным тропам развела
Судьба всесильною рукою
Под гнётом глупости и зла.
Мне очень жаль, что в колыбели,
В младенчески-здоровом сне,
Нам разные внушили цели
Посланцы неба на земле.
Мне очень жаль, что нет надежды
Больше нам сблизиться хоть раз;
И пусть злорадствуют невежды,
Когда пробьёт наш скорбный час.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171114
дата надходження 10.02.2010
дата закладки 10.02.2010
Мозг подустал,но дух свободы,
Заставит взяться за перо
И снова сплин, и снова роды,
Истерзанных бумаг ведро.
Тут в кресле сплю и в кресле ем,
Как будто бы к нему привязан,
К мелькающей супруге нем,
Психопатическая фаза
Такого творчества,другие-
Бездельем это назовут.
Две истины,на взгляд простые
И ими оценённый труд.....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171066
дата надходження 10.02.2010
дата закладки 10.02.2010
День рожденья – Божья воля -
Величайшая из тайн,
Бог великою любовью
Жизнь рождённых озарял.
Жизнь дарил, а путь – дорогу,
Выбирает каждый сам!
Вы - служенье людям, Богу
И построить Божий Храм.
Пусть способности и силы
Посылает вам Господь,
Ничего неизмеримо,
Ни страданья, ни любовь.
Каждый пусть в приходе вашем
Вновь надежду обретёт,
И в стране болезной нашей
Наконец поймет народ,
Что живет не для баталий,
Не для злобы на земле!
Что любовь всегда страдает,
В нашей запертой душе!
Что ее всего лишь надо,
Настежь, как окно, открыть,
И вдыхая запах сада,
Жить и всё вокруг любить!
И тогда в ответ с сияньем,
В сердце бросится любовь,
От всех тех, кто за страданьем,
В чудеса поверил вновь!
Как природа воскресает!
Нам пример подал Христос!
За зимой всегда бывает,
Воскресенье цвета роз!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167978
дата надходження 24.01.2010
дата закладки 24.01.2010
Я приходжу знов до тебе Мавкою лісною,
Розмовляю, утішаю піснею святою.
Я прилину до віконця, розтоплю всю кригу
Розбуджу, розворушу душу серцю милу.
Я коханням обгорну серце схолодніле,
Я огнями розпалю, те, що ледве тліло.
Я тебе обворожу, власною журбою
І до себе запрошу у незнану долю…
Я приходжу знов до тебе, та тебе немає
І небесний попіл щастя спогади вінчає.
Заблукав, засумував і пішов за хмари
Моя Мавка Лісова вже сама блукає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167553
дата надходження 22.01.2010
дата закладки 22.01.2010
Какое небо, милый, посмотри!
Какие искры кружатся под нами,
Но мы с тобой давным-давно горим,
Не искрами, а истины лучами.
Сумели мы подняться над землей,
Навстречу солнцу, ветру и восходам.
Я чувствую дыхание твое,
На турбулентно-звездных переходах.
Сильнее крыльев радости, любви,
Нет ничего, в подлунном мире старом.
Ты только, никому не говори,
Как хорошо, под звездным покрывалом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166514
дата надходження 16.01.2010
дата закладки 16.01.2010
А за горою, за шумною, Ріка біжить наздоганяє Вітри могутні за мольбою Всебічно розглядає.
Прямує шлях далеко І думка лине в далечінь. Прямує серце в небо, Немов джерело мрій.
О, Україно - ненько, Могутня, дорога, Ще за часів Богдана Ти прагнула в життя!
Полинути безкрайньо Спішила без журби, Рука ворожа завжди Все ставила замки.
Та ключ знаходили, хоч що, І наші вояки, і люди, Патріоти справжні, Що воювали за віки.
І знову ти ожив, Народе український, І знову ти помер, Від гніту, від руки.
І син тебе мордує, І дочка заплює. І знову хтось підніме, І знову хтось поб'є.
Така вже сутність наша, Таке вже оце українське буття. Та дух живе в серцях жагучий, Який би він не був болючий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165623
дата надходження 11.01.2010
дата закладки 14.01.2010
Я хотіла переключитись, закрити назавжди себе і стати пост…. Дуже легко вдавати себе байдужою, божевільною, кохати і всі помилки життя скидати на це. ВИНИТИ всіх і все, але не себе, хіба, що свою долю, але точно не себе.Називати своє життя існуванням, бо суспільство лайно, метаморфоза скривдженого капіталізмом та індустріалізмом світу. Говорити будь що аби слухали, а слухають, бо самим байдуже, що слухати, аби говорили, не мовчали, бо мовчанння це признак скукоти, а бути скучним у пост не модно.
Це так тупо: жити за канонами, ділити все на періоди. Це ж злочин – мистецтво розділювати на ренесанс, просвітництво, реалізм… . Де демократія минулого, теперішнього і майбутнього? Де демократія життя? В…! Сьогодні все має своє ім’я, свої коди, знаки та групи. Якась бібліотека, а не суспільство. Що буде далі? Що вдосконалиться? Є ще чомусь вдосконалюватись, ставати меншим, компактнішим, зручнішим? Є. Поки існує сіра речовина, світ буде змінюватися. А коли прийде кінець, ми зрозуміємо, що просто зуродували його і будемо витрачати рештки сірої речовини, щоб повернути все назад. І знаєте, ми це зробимо, але вернеться лише зовнішність, ні запаху, ні дотику справжнього не буде, все стане пластмасовим, тішитиме лише наш зір, решта чуттів нехай віддихають, тому що так легше. Парадокс: ми працюємо, тому що лінуємось жити, а наші лінощі і доведуть світ до загибелі. Ось вона, філософія постмодернізму.
Ні! Я почну засновувати філософію антипостмодернізму, і свою ідею присвячу лінощам заради праці. Час не зупиниться, лише стрілка цокатиме у ліву сторону, тому що в правій кінець. І не думайте, що смерть є цим кінцем, вона це початок невіданого старту, воскресімо її, щоб не тішити зір. Нехай день починається з півночі, а життя зі смерті!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166044
дата надходження 14.01.2010
дата закладки 14.01.2010
Виросла тополя в ярі серед поля,
Біля неї пташка весело співа;
Доле ж моя, доле, коло мене воля,
Та щемить і плаче болісно душа.
Зацвіли жоржини в дворі біля тину,
Ніжить-вабить око осені краса;
Та тривожно б'ється серце без зупину,
На повіках грає вранішня роса.
День новий почався, радісно крокує,
Звеселяє щастя кожну ясну мить;
Нот прекрасних світлих більше не відчую,
Темрява панує, сонце міцно спить.
Змучене обличчя, очі, як в дитини,
Вже останній подих - крок до каяття,
Висохла тополя, відцвіли жоржини,
Молодість минула, з нею - все життя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166052
дата надходження 14.01.2010
дата закладки 14.01.2010
Спасибо за вдохновение Жанне Чайке))
Пиши, пока в руках перо,
Пиши, пока живешь и дышишь.
Твой дар – изобличать порок,
Что затаился в темной нише
Чужих сердец; тревожить лень,
Из сердца изгоняя стужу.
Душа – доступная мишень,
Перо – сильнее всех оружий.
Освободи свой дивный свет,
Бумага утолит пусть жажду.
Поверь в себя, пиши, поэт!
И ты изменишь мир…однажды…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165854
дата надходження 13.01.2010
дата закладки 13.01.2010
Зупини мене впертим цілунком,
Не давай відійти ні на крок.
Нехай розум викручує в’юнко –
Відціловуй тверезість думок.
Не чекай на безмовну покору,
Обійми – аж до болю стисни.
І осінню відчужену пору
Обдури відчуттями весни.
Не зважай на пручання дикунки,
Бо у мріях її – саме ти.
Не чекай – зупини поцілунком
Намагання від тебе втекти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165837
дата надходження 12.01.2010
дата закладки 12.01.2010
На мокром асфальте лежали цветы.
На автотрассе стояли машины.
Скорость и свет, и бесстрашия жить,
Жизнь, как стекло на дороге разбили.
Он, нося, по трасе, куда то спешив,
На мотоцикле без шлёма, без страха.
Он свою жизнь по дороге носил
Не замечая судьбы своей знака.
В спину ему говорили друзья:
Ну, хватит с жизнью играть на дороге.
И мама рыдала: Сынок так нельзя!
Уже не скрывая своей же тревоги.
Но сын отвечал: не нужна эта жизнь?
И поднимая гранёный стакан,
От горя пьянел, и с холодным лицом,
Отца уже мёртвого он вспоминал.
И вот когда ночь засветила огни,
Он гнал мотоцикл, куда то спешил,
Машины, какой то сверкающий свет,
В лицо его впал и глаза заслепил.
А дальше дорога…Крутой поворот…
Обрыв.…И …цветы на дороге лежат,
Над телом холодным на мокрой земле,
Тучи весенние тихо стоят.
Прости меня, мама, сестрёнка, прости!
Мне жизнь не нужна, ведь я всё потерял,
Отца. И любимую сам не поняв,
Однажды у страсти взял и предал.
И вот у гробу он холодный лежит,
Над телом рыдает родная сестра,
А мама его, обнимая целуя,
Над ним причитает еле дыша.
Во мраке подходят к гробу друзья,
И слёзы свои не скрывая от горя,
Ему говорят: » Ну, ведь так же нельзя!»
Ну, его уже нет, его вбила дорога.
На мокром асфальте повяли цветы.
В последнюю путь его проводили.
Вот так и случилось, что бесстрашия жить,
Жизнь, как стекло на дороге разбили.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163903
дата надходження 02.01.2010
дата закладки 02.01.2010
Не у моїх руках заплакала бандура
Від розпачу, зриваючись на крик
Стояла осінь чорна і похмура
Останній промінь сонця у тумані зник.
Осіннє чорне і холодне жало
У груди б’є, як кулі навісні
Скажи, бандура, що із нами стало,
Що ми співаєм лиш сумні пісні.
Скажи мені, моя багатослівна
Чому ридаєш скривджена, сумна
Похмура осінь, там зима-царівна,
Але ж за нею вслід прийде весна.
Прийде, тому що завжди так бувало
Тепло сердець здолає всі морози
Скажи, бандуро, що із нами стало,
Якщо сміємось, то лише крізь сльози.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163143
дата надходження 27.12.2009
дата закладки 27.12.2009
Заснула ти у мене на руках,
Щасливий я, бо не було такого досі
Несу тебе. Скрипить Чумацький шлях,
Зірки холодні колють ноги босі.
Ти спиш у мене на руках
Ти спиш, усміхнена, щаслива
Несу тебе у зоряних полях
І падає на плечі ночі злива.
Несу тебе. Іду поміж зірок
Сузір’я бліднуть від такого дива
Легкий і впевнений у мене кожен крок
Ти спиш усміхнена, щаслива.
Несу тебе і навіть вітер стих
Зів’яла між зірок його хвиляста грива
Твої вуста, торкнутися б до них
Ти спиш усміхнена, щаслива.
Несу тебе крізь ніч і крізь літа
Колишу сильними руками
Прокинешся, тоді твої вуста
Я пригорну гарячими вустами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163093
дата надходження 27.12.2009
дата закладки 27.12.2009
Нервный вдох... и холод зазеркалья
Инеем блеснёт по полотну,
Отражаясь в льдах неясной далью,
Кто из нас в зеркальном был плену...
Расписной вуалью, шитой белым,
Снежность рассыпая наобум,
Мягкий снег с шуршанием несмелым
Привнесет в молчанье белый шум.
И ямщик в мохнатом малахае,
В плети ледяной искрит хрусталь,
Воздухом холодным обдавая
Летом нашим выжженную паль,
Невзначай вспугнув лесную сойку,
В сторону заснеженных широт
Белогривых птиц шальную тройку
Возгласом в движение сорвёт...
Все закономерности случайны,
Или встреч случайность есть закон...
Под накидкой спрятанную тайну
В сны увозит ледяной фургон.
И кадансом завершая фугу,
Нас, взамен тепла, не задарма,
Холодом излечит друг от друга
И остудит головы зима.
И коснувшись тонкими перстами
Тел, о льдинки кожу уколов,
Перевяжет белыми бинтами
Ссадины от наших острых слов.
Но в мороз всегда кривиться будут
От тепла узоры на стекле,
Да напомнит зимнюю простуду
Ветер в остывающей золе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160035
дата надходження 08.12.2009
дата закладки 08.12.2009
Узлы судьбы мы вяжем сами
Из нитей радости и слёз;
Кто не уколется шипами,
Тот не познает сладость роз.
Всему есть верная причина:
Кому дворец, кому тюрьма;
С тобою рядом тот мужчина,
Кого достойна ты сама.
Весь мир в зеркальном отраженье,
Чтоб виден духа был полёт,
Но нет полёта без паденья,
Без боли не достичь высот...
Но победить ли нам судьбу
Вступая с зеркалом в борьбу?
В.Стр@нник
По нашей карме создалась
Причинно-следственная связь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159409
дата надходження 05.12.2009
дата закладки 05.12.2009
Казкова душа, куди ти летиш?
Ти хочеш безкрайньої волі?..
Давно вже і звично ночами не спиш, -
Мандруєш в палаючі зорі
Чи може бажаєш веселковий міст
Пройти, світлом сонця залитий?..
Щоб потім на землю злетіти, як лист
Осінній та кольором вкритий
Чому ти біжиш у життєві поля
А серце з грудей на долоні?..
І вкрилися пухом мої тополя,
Немов сивиною всі скроні
Навіщо співаєш у віршах моїх
Чарівну мелодію літа?..
Й не хочеш задарма дешевих утіх,
Невпинним коханням зігріта
Я знаю, ти мрієш, відкинувши лють,
Пройти у намічений, хресний...
Чому ж така болісна істини суть
І шлях у той вирій небесний?
Казкова душа, ти знову не спиш,
А зіроньки в небі на дворі...
Так звично і легко у небо летиш
До світу безкрайньої волі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159299
дата надходження 04.12.2009
дата закладки 04.12.2009
Всегда так ждешь, что наша встреча скоро
И я волнуюсь, стоя у двери
Я сильно обниму тебя еще с порога
Мои объятья нежно примешь ты...
К тебе прижмусь еще сильнее
Чтоб слышен был, сердечный мамин стук
Я стала взрослой, ближе и роднее
И с детства помню ласку мамочкиных рук
Всегда за всех переживаешь
У Бога просишь нам добра
Ты всем кто обратится, помогаешь
Нет лучше в мире – ты одна!!!
Мамуля, Мамочка, Мамита
Ты наша радость, наш покой
Как гнездышко вся песня свита
А этот стих – подарок мой!!!
Теплее слов не нахожу я
Чтоб передать нашу любовь …
Люблю тебя и я, и Руля
Ты наша Мама – наша кровь…☺☺☺
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159114
дата надходження 03.12.2009
дата закладки 03.12.2009
В мінливий світ знову порину,
До тебе в туманну долину
Самотня і тиха душа квітки.
Ми з тобою німі свідки -
Ти і я - я і ти і небо над нами
І все, що не сказати словами.
До останнього подиху разом,
Не віддам тебе скляним вазам
Самотня і тиха душа квітки
Ми з тобою німі свідки
Ти і я, я і ти і небо над нами
І все, що не сказати словами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158593
дата надходження 30.11.2009
дата закладки 30.11.2009
Уж первый снег
Зимы разбег
Нам предвещает
И желтый лист
Слетая вниз
Парит играя.
Летит кружась
Танцуя вальс
В лучах сверкает.
И капель звон
Как саксофон
Им блюз играет,
А ветерок
Танцует рок,
Не унывает…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158619
дата надходження 30.11.2009
дата закладки 30.11.2009
Поглянь! яку красу навколо Бог створив:
Траву, дерева, гори, море, зорі.
Скажи! для кого він це все зробив,
І у чиїх руках людськії долі?
Скажи, навіщо Богу оце все?
Невже йому не вистачає слави?
Навіщо Він віддав на хрест Себе?
Від безробіття, чи ради забави?
Чи може все ж таки Він знає про твій біль,
про страх твій, про твою тривогу?
І знає що таке на рану сіль,
І знає як здобути перемогу?
Так. Так Він знає оце все,
Він був людиною і був у нашім тілі.
Але крізь муки Він дійшов до цілі,
Бо вірний був Отцю понад усе.
Не супротивився Йому ніколи і ні в чому,
Прожив життя безгрішне і святе.
Для мене був той хрест, та Він висів на ньому,
Заколений за гріх, немов ягнятко те.
Він був безгрішний у своїх ділах,
Він був невинний у своїх дорогах...
Він був злочинцем у людських очах,
Він став великим в перемогах.
І Він тепер стоїть біля дверей,
Він стукає, і хто йому відчинить,-
Щасливіший буде за всіх людей,
І вдячність серця ніщо в світі не зупинить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152381
дата надходження 28.10.2009
дата закладки 28.10.2009
Пожар в лесу, огонь трещит,
Собою всё вокруг сметая,
А на пути его стоит
Дом муравьиный, бед не зная.
Как их спасти? Они сгорят,
Огонь бушующий всё ближе,
Как объяснить им, как сказать,
Чтобы бежали, коль услышат?
Как к ним проникнуть, увести
От страшных мук сквозь смерти бремя?
-- Другого нету к ним пути,
Чем стать одним из них на время,
Стать муравьём и им сказать:
«Бегите, гибель рядом с вами!»,
И за собой их всех позвать,
А жить иль нет – пусть смотрят сами… .
Пред Господом мы – муравьи,
Малы пред Ним моря и реки,
Он появлялся пред людьми
Когда-то в теле человека.
Нам говорил: «Беги, сгоришь
В огне грехов, и Мне поверь ты,
Беги, ну что же ты стоишь,
Подальше от мучений смерти!
Тебе дорогу Я найду
В днях и в минутах быстротечных,
Иди за Мной, Я поведу
К спасенью в новой жизни вечной».
Он принял муки на Себя,
И на кресте распяли тело,
Воскрес, и так же, нас любя,
Зовёт, хоть много лет летело.
Зовёт: «Ну что же ты стоишь,
Тебе, Мой друг, спасаться надо,
А не пойдёшь – в огне сгоришь,
Повергнув душу в муки ада!».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152079
дата надходження 26.10.2009
дата закладки 26.10.2009
Когда не виден берег в бурю,
Как в запотевшее окно –
Команда, молча лица хмуря,
Тросом ощупывает дно.
И если ближе оно стало,
Чтоб не разбиться о скалу,
Бросают якорь, мощь метала,
Корабль держащий в ветер, мглу.
Когда по жизненному морю
Тебя бросает ветер злой,
Когда нет силы с ним поспорить __
Души глубины ты открой.
И если вдруг она мельчает,
Судьба к погибели несёт, --
Брось якорь, пусть тебя спасает
И зря погибнуть не даёт,
Не ржавый лом, а якорь веры,
Который взглядом не объять,
Чью прочность людям не измерить
И до конца не разгадать.
В нём сила стали слов Христових
И на металле трёх концов
Начертано всего три слова:
“Надежда”, “вера” и “любовь”.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152042
дата надходження 26.10.2009
дата закладки 26.10.2009
Фантомов рой маячил в темноте.
Гремя оковами, они кружили возле
Моей Мечты, на «да» ей вторя – «не!»
И на «сейчас» в лицо смеялись: «После!»
Сжимая куклу, я пыталась оправдать
Надежды детского и маленького сердца.
Но призраков орда ползла на рать
Отчаяньем и болью в темпе скерцо.
Рыдания свернулись в узелок,
Застряв на миг на полпути до цели,
А я сама, забившись в уголок,
Добила то, что тени не сумели.
Сменилась полночь утренним дождем,
С улыбкой луч разжал мои ладони,
Но все равно, кто матерью рожден,
Не избежит болезненных агоний.
Что Жизнь? От первой ванночки на дно
Последнего купания родными,
Меняя полотенце на сукно,
Отгородившись досками простыми.
…Разжав ладонь, я в ней искала мир,
Так нежно в детстве сказками растимый…
Пусть сердце было выставлено в тир,
Зато Надежда – Абсолют неуязвимый.
́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149809
дата надходження 13.10.2009
дата закладки 23.10.2009
Она не сходит с уст людей веками,
О ней мечтают все: и стар и, млад,
Ее клянут, когда на поле брани
Идет с оружием на брата брат.
Обратные две стороны медали:
Одним она как драгоценный клад,
Напиток из волшебного Грааля,
Другим источник ревности и зла.
О ней слогают песни, пишут драмы,
О ней гласят седые письмена,
С тех незапамятных времен Адама
До наших дней исписаны тома.
Но жизнь пуста как высохшее поле,
Слезой польешь и засеваешь вновь,
И ждешь ее ростков из счастья, боли,
И имя ее женское - Любовь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151485
дата надходження 22.10.2009
дата закладки 22.10.2009
Йди шляхом, та нікуди не звертай
Чи дядько ти, а чи цибатий хлопчик.
Чатує в хащах павучачий рай,
Реп`ях підстерігає – автостопщик.
Дорогою прямісінько іди,
яку обрав собі одного разу.
А зійдеш – начіпляєш череди,
та оббиратимеш – ледь не до сказу.
Отож, прошкуй, вагання позостав,
до фінішу сховай добрячий козир.
Що, кажеш, бачив ти, як хтось звертав?
Я бачив теж. Та ж в нього кум – бульдозер.
21.10.09
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151482
дата надходження 22.10.2009
дата закладки 22.10.2009
Почему она опять пришла
Почему опять тревожит душу
Может , что искала не нашла?
Может нужно сердце лучше слушать?
А она как ржавчина в трубе,
Потихоньку губит крепость духа.
Сея лишь сомнения в себе,
Притупляя нюх и четкость слуха
От нее есть множество лекарств
Но они лишь сглаживают боли
Все равно она после мытарств
Возвращается в родное "поле"
Но чем дальше , тем броня плотней
Либо ей уйти, либо остаться
Пусть даже не думает , что ей
Хватит сил , что бы со мной "сражаться"!!!!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151477
дата надходження 22.10.2009
дата закладки 22.10.2009
Я вiддав би тобi усi квiти з полiв,
Щоб душа твоя щастям спiвала,
Я вiддав би тобi всi багатства Землi
I вважав би, що їх було мало.
Я вiддав би тобi все тепло своїх рук,
Щоб тобi всюди затишно стало,
Я вiддав би тобi кожен лагiдний звук,
Кожну пiсню, що в серцi звучала.
Хай лиш радiстю повниться кожен твiй день,
Моя люба, кохана, єдина,
Щастя, успiху, тiльки веселих пiсень,
Моя славна i рiдна людина.
Серед цих моїх мрiй все, що зможу--зроблю,
Роздiлю i тривоги i болi,
Як колись, так i завжди тебе я люблю
I бажаю щасливої долi !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151423
дата надходження 22.10.2009
дата закладки 22.10.2009
Солнца янтарь.
Россыпь жемчуга звёзд.
Ночи неба открытый ларь.
Слюда дождей, кремний гроз.
Тонет Земля в серебристом
Лунного камня свете.
Вечер поздний горит аметистом.
Яшма в малахитовом лете.
В чёрном топазе земли
Голых деревьев кораллы.
Тёмные пики искрятся вдали,
Окна – алмазов кристаллы.
Стынет трава серебристой росой,
Красных рубинов заря.
Воображенья пронизан игрой,
Сказочный мир – для тебя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151307
дата надходження 21.10.2009
дата закладки 21.10.2009