: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.07.2011
я выплачу инвольт из Абакана
деньгами или слёзно черт поймет
не города
а тени старых слов
и сердце боли в призрачном кармане
устанет сыпать пыль на свод подков
вы будете меня как время видеть
и все таки искать как днем с огнем
и умолять вас не прощать
а ненавидеть
чтоб было вспоминать в раю о чем
придуманном пустом и неуютном
где ни природы ни улыбок ни любви
а только сны из паутины вить
и верить в ток тепла и ток маршрутов
я мизер пустота черница в давке
но кто то эту мелочь бережёт
еще до проявления рождений
и рачьи пячусь задом наперед
и все кого от всей души прощала
успели еще здесь хлебнуть вина
такой необратимости печали
что миром вам покажется война
и боль по наущенью сластью сныти
вы кончите конечно
не тряситесь
как старый пони в новой борозде
но кончите не очень хорошо
за то что оборвали нити слов
тепла дороги утренней к тебе
и вату обещаний на обед
а где-то жгли леса и плакал ты
и сын кричал израненый чужой
я вымолчу всю боль но веры щуп
впущу в чужое поле батогами
семантики приправленной судьбы
ты добрый...
и попросишь им помочь
и я целуя в зубы злую ночь
еще раз по обычаю прощу
а кто придумал этот шаткий грех
прощений до семижести семи
пускай осины балует зубами
горящими деревьями России
под герцы бурлака ночного сердца
твоя звезда всегда поет со мной
она еще раскрошит злые камни
в песочные часы воспоминаний
мне время у тебя ключом беречь
и гладить по руке
родную речь
Аз... Буки ...Веди ...Глаголь... Добро... Есть..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269699
дата надходження 11.07.2011
дата закладки 11.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.06.2011
Придумайте мне заговор от боли,
Что ранит сердце, душу пепелит.
Подайте зелье, что помимо воли
Недуг сей страшный разом исцелит.
Болезнь, что называется любовью,
Болезнь, что выедает изнутри.
Ее не сбросишь, не искупишь кровью,
Не разорвешь, не вытрешь как ни три.
Ее не спрячешь, не отпустишь с миром,
Ее не выключишь, как чайник, из сети,
Она незаглушима даже пиром –
Хоть на Вселенную в азарте закати.
Бороться с ней одной еще бы можно.
Но ведь при ней, как свита при царе,
Гордыня, Ревность, Бешенство возможно,
Обида, Ненависть приходит на заре.
Придумайте мне заговор, я буду
Его читать, молиться день и ночь.
Тебя, любимый, позабуду, позабуду,
Из сердца вырву и уеду прочь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260581
дата надходження 19.05.2011
дата закладки 19.05.2011
...Когда я уходила, я ни о чем не жалела. Но... Мне было плохо, больно, во мне жила обида. Как черный цветок чертополоха. Росла, извивалась, впиваясь загнутыми иголочками в сердце.
Почему я? Зачем? За что? Я спрашивала у тысячи богов, но небо молчало. Как же я злилась, плакала кричала, обвиняла всех и все...Кроме тебя. тебя я ни в чем не винила. Я тебя жалела.
А тебе не нужна была моя жалость. тебя нужна была я . рядом . живая и теплая. Во плоти. потому что ты любил меня. такую как есть. и я любила тебя.так совпало. так не должно было случится- но так вышло. Раньше мне казалось что мы оба вытянули один на двоих счастливый билет во вселенской лотерее. А потом...Не бывает счастья просто так. Даром. Цена которую мы заплатили оказалась слишком велика.Я - жизнью. ты - смертью.
мне было в тысячу раз легче. И проще. и понятнее. Я знала что как только догорит закат и солнце закатится за Веррийские горы на земли опустится темная темная ночь и я просто засну. и мне будет сниться сон длиной в половину вечности.
А ты... Даже если бы ты захотел уйти- ты бы уже не смог. Ддоговор был подписан. Цена названа. Небо в ожидании оплаты.
Каково было жить сотни жизней? Жить, зная что ты один. Жить понимая что на свете, в любой из стран и на любом из континентов ты сам всего лишь с половиной души. Жить, засыпая и просыпаясь в объятьях сотен женщин и не чувствовать тепла, жить ожидая меня и не находя нигде и ни в ком.
Я не знаю как ты не сошел с ума. я не знаю сколько раз ты пытался умереть сам. Я не знаю в какие грехи и страсти ты погружался чтобы забыть эту боль. Чтобы заполнить пустоту внутри.
тебе было в сотни раз страшнее и больнее чем мне. А я еще жаловалась на судьбу и проклинала небо. Дурочка. Да то, что досталось мне -в сотни раз милосерднее.
Ты же мучился вечность...Хотя нет. Всего лишь половину. Но разве от этого тебе было хоть капельку легче?
Нет. Не было.
Когда я уходила, я ни о чем не жалела. Я жалела тебя. А ты...Ты гладил мои волосы, прикасался губами ко лбу и просил у меня прощения. За бессмертие, полученное такой ценой. За вечную муку, за жизнь с половиной души.
А просить прощение должна была я.
По этому... если слышишь, прости меня за все. Если можешь- прости меня за все, если поймешь- прости меня за все.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256032
дата надходження 25.04.2011
дата закладки 25.04.2011
Ги ги… Все якось так - ніяк… Мамаааааа… Курити траву погано?.. То йди до біса, як погано, йди до біса… Моя трава – це він, і я його щоразу брутально курю… Мій фен – вже винюханий весь, але ні крихти, нікому, мій… Відпустити кохану людину – це мистецтво! Та невже, і який кретин так сказав? Мистецтво – це коли ти біля того, що зовеш травою… Мистецтво – це музика, яка лунає в твоїй башці, і надає броунівського руху твоїм снам… Мистецтво – це спроби себе стримати… Він такий, його хочеться зґвалтувати, о ні, не «зґвалтувати», а ґвалтувати… І плювати на те, що він телепень, бовдур, недоумок, геній, мій майстер, та придурок він, і, взагалі не відповідає жодному з правил моральних норм, але ж… я теж аморальна…
І вже дуже давно, тією травою барижить інша, але я його курю й досі… Торгує та… яку не треба забирати з буцегарні, чи п’яну з генделика, чи просто ніяку… Але й та… з якою не проговориш ніч і не проп’єш день, не скуриш книгу і не спатлатиш каву…
І що? Я мушу плакати?.. Та ну… мужицькі баби не плачуть… У моєму житті багато чоловіків: дорогих, і дешевих, справжніх і не дуже, та найрізноманітніших… Мені є чим тебе випалити, є ким тебе вигнати, але я не бачу в цьому сенсу… Ти і шизофренія – мої творчі наркотики. Я рада, що все так, а не інакше, я рада, що в моїй квартирі звучить не скрипка, а крик горобців, ой ні, то папуги, і він один…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255992
дата надходження 25.04.2011
дата закладки 25.04.2011
Її звали Совість і вона фарбувала волосся у чорне.Щоб здаватись не такою вже й природньою та паперово чистою.Вони познайомились на заправці.Обидвоє заскочили залити баки,а потім він підвіз її додому.Спали разом не більше року,сьогодні він часто набирає номер її телефону.Але в неї майже завжди зайнято.Тому довелось залишитись друзями.
Її звали Іронія.Єдина жінка,яка у його житті траплялась надто часто і ніколи не була постійною.Зловживала алкоголем,носила високі підбори,ними ж забивала йому в душу,ніби у асфальт,свої зради.Завжди просила грошей,ніколи не посміхалась зубами.
Її звали Віра.Якось вони навіть спробували жити разом,але вона не витримала першою...Він бив її,мучив докорами,ніколи не робив компліментів,ненавидів Вірину персидську персикову кішку,шерсть якої липла до його дорогих піджаків,ніби до меду.
Її звали Надя.І була вона молодшою сестрою багатостраждальної Віри,яка в свої неповні 16 давно вже навчилась самотужки існувати.Пліч-о-пліч з власним світоглядом.Любила льодяники і старі чорно-білі фільми,ніколи не їла м'яса.Він,здається,хотів її вдочерити,поки не почав цілувати в рот,відчуваючи збудження.Словом,Надя минула ще швидше,ніж усі її попередниці.
Її звали Серце.Вона була кур'єром і якось потрапила до його дому з жменькою писюльок.Невдахи-сценаристи випробовували долю,надсилаючи їх відомому режисеру.На щастя,це всього навсього лиш тішило його самолюбство і покращувало настрій.Як завжди, знітилась,вкусила себе за нижню губу і постукала у двері...Єдине,що... Вона невиліковно хворіла.Тому він так і не спромігся її любити.Боявся не вижити.
Її звали Критика.Це була справжнісінька фурія!Жінка-істерика...головний біль від неї не вщухав годинами,вона била посуд тоннами,гнітила себе ревнощами і багато палила.
Її звали Муза.Надміру вибаглива і педантична,смачно готувала та любила слухати радіо в туалеті.Він вважав її майже ідеальною коханкою,бо ліжка вони ніколи не застеляли.Проте, кинув її після того,коли дізнався,що у неї четверо дітей від різних чоловіків і скоро народиться п'яте диво.На привеликий жаль,не від нього...
Її звали Безкінечність.Мабуть,остання і найстарша з усіх його жінок.Тепла та віддана.Старість вони доживатимуть разом,заліковуючи собою одне одного до кісток.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255242
дата надходження 21.04.2011
дата закладки 21.04.2011
Мало сонце світило,літо убило
та не нас..
губи губами любила.як це все мило.
закінчився час..
Пам*ять минуле тримає в листівках й смс.
лишилось щось - хтось щез
приспів:
ти заплутав Київ і її думки,
пам*ять все розмиє...а може ми
будем бачити очі і зоряні ночі разом я і ти..
не йди.
Сни розвінчує ранок,разом з туманом
будить мости...
десь чекає "завтра" на слова педіатра.
діагноз: ПІДРОСТИ.
ти не встиг відкрити.те що закрите лише мені
ми ще малі,ми замалі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254010
дата надходження 15.04.2011
дата закладки 15.04.2011
Старушка, кормящая хлебом ворон.
И темное небо, малиновый звон
От тех колоколен, что выросли разом...
А вот инвалид с искуственным глазом,
С табличкой "Подайте же ради Христа"-
А рядом одна суета, маята...
И каждый проходит, глаза опускает.
И каждый о чем то получше мечтает.
А в небе ненастного черного цвета
Три птицы- три ворона ищут ответа.
Старушка, кормящая хлебом собаку...
В глухой подворотне какая-то драка .
И спит на посту нужный так постовой-
А мне возвращатся сегодня домой,
Домой через сквер, там где воронов стая
В сумрачном небе по кругу летает,
Где кто-то обидел однажды ребенка,
А взрослые люди стояли в сторонке.
Старушка, стряхнувшая крошечки хлеба,
Ко мне подойдет и покажет на небо,
А после предложит лищь гнутый пятак...
А все ведь могло получится не так!
Ну, почему, из всех смелых и умных,
Кричащих о храбрости, благоразумных
Во всем милионном городе нашем
Одна лишь старушка обнимет и скажет:-
"Не надо, не плачте ни люди, ни звери.
Я хлеба вам дам, я открою вам двери,
А, если обидел вас кто по напрасну,
Простите его- лучше слушайте сказку..."
И так от рассвета почти, до заката
Кормит она всех и крестится свято
На светлые шпили далеких церквей,
Чтоб бог не наказывал глупых людей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250293
дата надходження 28.03.2011
дата закладки 28.03.2011
Да, все мы любим на халяву
Поесть,попить, любить, дружить.
И только тот добьется славы,
Кто сможет на халяву жить.
И на халяву уксус сладок,
И в чай насыпать можно соду.
Шмурдяк без денег уж не гадок,
Бесплатно можно выпить йоду.
А если на халяву кушать,
То здесь нетрудно обожраться:
Кто ж тут про меру станет слушать?
Напоминать – лишь зря стараться.
Совсем халявы не бывает –
За каждой кроется уловка.
Бесплатно только сыр бывает,
Что закрепляют в мышеловках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250287
дата надходження 28.03.2011
дата закладки 28.03.2011
В отражении тело,утомленное наркотой.
И нету прошлого в зрачках расширеных.
Вены играют Реквием,сердце стучит отбой.
В красных глазах безумие,словно в намыленых.
Всякий,кто был в жизни нужен,ею забыт.
Все,что имеет значение,как шлюха продажно.
Рассудок пустой,одержым и немыт.
Но сегодня есть доза,другое неважно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216800
дата надходження 18.10.2010
дата закладки 28.03.2011
В душе моей опять переполох…
В который раз по жизни спотыкаюсь?
На мне грехов, как на собаке блох,
А я всё, грешный, не молюсь, не каюсь.
В тепле ладонь несу любовь-беду,
А та любовь, - глухая и немая.
И, кажется мне, не туда иду,
Не той свою я душу изливаю.
Дай, Боже, и терпения, и сил
Найти мне завтра верную дорогу.
Я в первый раз об этом попросил,
Лицом, впервые, повернувшись к Богу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250164
дата надходження 28.03.2011
дата закладки 28.03.2011
Под золотыми липами
играл скрипач с листа,
ботиночком поскрипывал
подруге верной в такт
про век и дом свой старенький,
про первую любовь,
про желтые фонарики
над странною судьбой,
в которой краски смазаны,
и нет путей прямых,
и не понять, что сказано
на пальцах их немых,
и листья дней сосчитаны,
пока с его плеча,
как дар, почти забытые
мелодии звучат,
что до корней ссутулятся,
растратятся в словах,
когда покинет улицы
скрипичная вдова,
как золотое времечко,
и по чужим рукам
пойдет каленой семечкой -
по гривне за стакан...
2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250059
дата надходження 27.03.2011
дата закладки 27.03.2011
«Не вибирає вищий для нижчого…»
Облиш його…
Хай сам себе
Осудить…
Коли уляжеться вся суть
Його душі,
Лише тоді спаде
З очей облуда,
Засяє світ
Омріяних вершин
*
Усе – добро, учитель, настанова…
Усе співмірне часові й уму…
І примус, і страждання –
Наша школа,
Навчає нас Закону
Одному…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249793
дата надходження 26.03.2011
дата закладки 26.03.2011
Интеллект, как средство для сохранения индивида, развивает свои главные силы в притворстве; ибо благодаря ему сохраняются более слабые и хилые особи, которые не могут отстаивать себя в борьбе за существование с помощью рогов или зубов. У человека это искусство притворяться достигает своей вершины: здесь обман, лесть, ложь, тайное злословие, поза, жизнь, полная заемного блеска, привычка маскироваться, условность, разыгрывание комедий перед другими и перед собой, - короче, постоянное порхание вокруг единого пламени тщеславия – являются настолько и правилом и законом, что нет ни чего более непонятного как то, каким образом среди людей могло возникнуть честное и чистое стремление к истине.
Мы разделяем предметы по родам, “куст” у нас мужского рода, “лоза” – женского: совершенно произвольные обозначения! Как далеко мы вышли за канон достоверности!
Если сравнить различные языки, то видно, что слова никогда не соответствуют истине и не дают ее адекватного выражения: иначе не было бы многих языков.
"Об истине и лжи во вненравственном смысле"
______________________________________________________________________-
В целом,
Если рассуждать,
То лучше бы и вовсе этого не делать...
Для современников - не думать,
Не писать,
Не вдохновлять
И даже - в них не верить...
На перекрёстке времени - всегда есть пятый путь,
В любой войне, есть пятая колонна
И те, кто с гордостью для всех - другим не лгут
Всего лишь неумелые актёры.
Ведь, если жизнь сравнить - с большой рекой,
То человек плывёт по ней схватившись
За старый, омертвевший сухостой
И с целью не совсем определившись...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246404
дата надходження 11.03.2011
дата закладки 11.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.02.2011
Дым сигарет с ментолом
Я запиваю колой.
Одна в безумном мире
Скопленья тихих драм,
Таких же одиночеств,
Несбывшихся пророчеств,
Где крепости квартиры -
Щитомечи для ран.
Молчанье многолюдно
Затерянности в буднях,
Ненужности эмоций,
Невыгоды любви,
Борьбы за крошки счастья
От выбившихся к власти...
Спираль свободно вьётся,
Шлифуя нить судьбы.
Любая уникальность -
Досадная случайность.
Презрения достойна
И вера в идеал.
Законы уравненья
Ломают исключенья.
И силой успокоен,
Кто этого не знал.
Терпимо притворяйся,
Фальшиво улыбайся,
Но выдать безрассудно
Догадок не спеши.
Цветасто-гибко-гладко
Вливайся ты в порядки,
Закрыв паролем трудным
Сокровища души.
9.07.2009 года
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207392
дата надходження 23.08.2010
дата закладки 23.08.2010
Тіло сповите хмарністю,
Дрімає на косах сну...
Вікна відкриті космосу,
Вигулює пес весну...
Торкаю тебе на відстані,
Шукаю відповідь прописну -
Рядок відкриває чашу.Істинну
Твою силу киплячу п ю.
Загрубіле плавиться тіло -
Струменію крізь пальці часу,
До футляру стікаю сміло,
Скрипкою на дно уляжусь...
Шовковисто-вологі впадини
Відшліфовують твої пальці.
Підбираєш ключа до загадки,
Звуки змішуєш, ніби спеції -
Лише майстер вгадає пропорції.
Лиш йому доснаги увійти
До центру звучання космосу.
На вічність лягти свідомістю,
На струнах гарячих себе спопелить!
Урочисто!
21. 04. 2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185854
дата надходження 23.04.2010
дата закладки 23.04.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.04.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.03.2010
mini mines 6
сутність - біг по горбі
«зверху-вниз», «знизу - вверх»,
кома_крапка_помер:
вчись прощати собі…
пам'ять б’є між ребер
і відлунює «е-ех!»
тіло – вниз, душа – вверх:
вмій прощати себе…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176678
дата надходження 10.03.2010
дата закладки 11.03.2010
ЛОПАСТИ
Стою над обрывом у пропасти
И душу мою на куски
Изрезали острые лопасти
Щемящей смертельной тоски.
04.11.2008
СВОБОДНЫЙ СОКОЛ
Я сокол с переломанным крылом,
Летающий когда-то в поднебесье,
Но реквием мне стал любимой песней,
Стал яд мне сладостным вином.
10.01.2009
МУДРОСТЬ
Во многой мудрости – так мало счастья,
Ведь мудрость – колыбель тоски,
И лезвие приставив мне к запястью,
Сдавило сердце мне в тиски.
13.01.2009
ВЕНЫ ВСКРОЙ МНЕ
Вены вскрой мне и вытяни жилы,
Выпей разум и вынь моё сердце –
Мне всё в жизни давно опостыло,
Не могу я под солнцем согреться…
22.05.2009
Я СЛОМАЛАСЬ
Я сломалась под тяжестью прожитых лет,
Да и чья-то рука всё меня погоняет.
По душе, оставляя глубокий в ней след,
Кто-то розгами жизнь из меня выбивает…
08.10.2009
КАКОЕ СЧАСТЬЕ
Ты причиняешь мне болезненные муки,
Вонзая нож по рукоять –
Какое счастье умирать,
Так близко ощущая твои руки…
28.10.2009
РАСПНИТЕ МЕНЯ
Распните меня, гвозди в руки мне вбейте –
Вот корона моя из терновых шипов.
Веру в свет, словно пепел, развейте,
Но убить невозможно любовь.
23.12.2009
ВАЛИУМ
Горстями безутешно я глотаю валиум –
Зато теперь не больно и не страшно,
И даже кажется, что так отважно
Входить совсем одной в террариум.
08.01.2010
БАЗЖАЛОСТНОСТЬ
Вновь висок просит пули из стали.
Заряжу пистолет неумело.
Так безжалостно сердце мне рвали,
А теперь только мёртвое тело…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176679
дата надходження 10.03.2010
дата закладки 11.03.2010
У вас бувало таке, що в один день закінчувалось все життєво необхідне? Зубна паста, сіль, гроші в гаманці, на мобільному, в неті, туалетний папір, підживлення для вазонів, мило, сливове варення, шампунь, зарядка в плеєрі, пральний порошок, чисті шкарпетки і теде?
Одного дня в мене закінчилось те, що звикли називати «жіночим щастям»(яка нудьга!).
Хтось зверху із сарказмом сконстатував: ти вичерпала свій ліміт на вдачу. Іди гуляй, мала!
Діалоги:
- знаєш, мені іноді шалено жаль, що ти в мене перша жінка…
- ???, - здивований погляд.
- Я серйозно. Зрадити ж тобі не можу. А так кортить знати чи ти гарна коханка.
- А ти маєш сумніви?
- Ні. Просто насправді нема з ким порівняти.
- Якщо в тебе виникла така думка, то це означає, що ти чимось невдоволений…
- Гамм…
- хммммм…
- в мене є ідея.
- Яка?
- Давай ти переспиш з Деном. Він відомий бабій, знає в цьому толк. І потім скаже мені що до чого.
- Ти глузуєш? Отже ти зраджувати не хочеш, то траба дружину підкласти під френда?
- Ну я ж заради нас. Буду впевнений, що нічого в житті не втратив…
- А так все буде на ліво тягнути?
- Нєєєєє…
- Може б ти прямо сказав: рідна, я гульну разок – в розвідку . Вернусь і все буде по-старому…
- Ти жахлива
- Я???
- І жорстока!
- Слів нема!
- І не треба!
- Іди під три чорти!
Якщо хтось колись сумнівався у цнотливості українського вечора, то раджу заткнути свій маінд "садком вишневим коло хати" під звуки «Плач Єремії». Не знаю як там у вас далеко, а тут гуцули ввечері схожі на ангелів – стиха балакають, мало шляхують, курять люльки і бамбук, варять кулешу, «дочка вечерять подає» і зірочка встає… для кожного своя.
Гуляти серед усієї цієї ідилії ввечері із гімняним настроєм – нестерпима мука. І звідкілясь у липні ти набираєш повні капці болота, і лавки у парку всі зайняті, і цигарок твоїх улюблених в кіоску вже нема… і ні одна скотина не відповідає на дзвінки – очевидно сама доля рятує їх від твого скиглення. І ти бредеш запилюженими вулицями, заглядаючи у вікна першого поверху із такими прозорими фіраночками. Ловиш ритм постукування ложками-виделками, погукування дітей додому з вулиці, поскрипування качель, посвистування ровера «Україна», погримування немитих «дев»яток»… Ти нанизуєш всі ці звуки на пам'ять і стає бляха-муха так млосно і тяжко, шо вити хочеться. А з мінідинаміків МР3 лунає « Don`t Cry» Guns N’Roses і вже ніхто не питає, котитись чи ні з очей сльозам і чи боліти спогадам.
Діалог:
- Сьогодні на роботі ми говорили про феміністок. Такий діалог вийшов… ну просто дебати!
- Ага. «Єк будуть дебати, то мене першу…»
- Та не кажи. Дівки зразу почали волати про посуд та куховарство…
- А ти як завжди згадав Мішеля Ульбека?
- Ні, я їм Карпу зацитував.
- Ахахах!
- Сказали,що тобі треба пам'яник покласти.
- Ну це всі давно узгодили.
- Хіба я такий поганий?
- Ні. Просто я така добра.
- Гиии
- Геее.
- Мале, я тебе люблю.
- Ну а я звісно ж тебе.
Застуда б'є по здоров’ю і нервах. Сидиш вдома як розпатлана курка, волосся сторчма, очі заслимачені, з носа гидотна, під носоv уже червоний мозіль від хустинок. Саталітарка показує фак – на тобі, дурне стерво, "Перший національний" та "Інтер" з маразматичними серіалами. За вікном хтось сильно трусить волоссям з лупою(снігопад йоли-пали!) і ніяких грьобаний хеденшолдренс не поможе. Гречка як завжди пригоріла до дна, а ти вже заманалась їсти задимлене. В холодильнику банка маринованих огірків, але з чим їх зараза їсти, коли з їстівного в хаті ще цибуля і чорнослив(не рахуючи соди). Іноді навідується сусідка – кайфує від твоєї потворної мармизи і задоволено топає до свого алкоголіка.
«Моє серце перетворилось на презерватив і тепер я весь серце» - щось таке далеке згадалось. Закриваю повіки і бачу сни. В них нема місця зимі і пригорілим банякам, тупим реаліті та душевним шмарклям. А що там є – хтось спитає. Не знаю. Я не зустрічала цього в реальності, треба вигадати нове слово.
Діалог.
- Мама питає чому у нас немає дітей.
- Скажи, що в нас по графіку купівля пральної.
- Ага, ще скажи відправлення її на пенсію і вона приб'є нас обох.
- Ну тебе як сина звісно ж в останню чергу.
- А тебе як невістку звісно ж сковорідкою.
- Ядом
- Нііііііі, це надто підступно.
- Ну так, гепнути бляхою по чолі значно гуманніше.
- Ну це принаймні по-українськи.
Хтось не вміє плести макраме, хтось не в'яже шкарпетки, дехто не вміє грати на скрипці, інші – не знають, що таке «delphy», а я не вмію знайомитись. Тобто кажу оте все, що має бути: типу ФИО і все таке, але от зберігати таємничість, корчити міни, вести очима вправо-ліво, переходити на півшепіт… ох яке це все банальне. Єдине, що я нормально вмію робити з незнайомцями – мовчати. Безкінечно слухати змістовну тишу, дивитись прамо в очі і читати там правду, знаходити у видихах відповідь на свої запитання, відчувати втому серця битись 63 рази на хвилину. Я б змогла б здобути золоту медаль у змаганнях, якби це визнали спортом.
Діалог:
- помер Покальчук.
- Давно?
- Сьогодні.
- …
- Жаль.
- Ти ж не любила його творчість.
- Я не любила як сусідський котик мітив на наших дверях територію, але плакала, коли його пси розірвали.
- Порівняла кота з людиною.
- А ти не розрізнив творчість і особистість.
- А хіба людина творить не те, що вона є?
- Ні. Іноді це те, чим вона хоче бути, або чим вона звикла бути. А найчастіше це те, чим вона вміє бути…
- То що ж такого в Покальчуку було?
- Він був.
- Він був і продовження?
- Ні. Він був. І нема і більше такого не буде.
- Мале. Пішли спати.
Я переглядаю наше листування. Маразм двох підлітків із синдромом передозу щастям. Погано звісно ж, що ми від цього впали в кому, але я помираю від думки, що могла тебе не зустріти. Що би мені тоді боліло, чим би я тоді захоплювалась, кого би тоді залишила на пам'ять???
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176053
дата надходження 07.03.2010
дата закладки 08.03.2010
Белые стены как зеркала,
Отражают мою болезнь.
В окно мне осень стучится
Березовой веткой.
Зеркала белых стен
Завесил одеждой своей.
Новым ходил,
Через окно выходил.
Сидел на ветке березовой,
Разговаривал с осенью.
К вечеру плакали вместе,
Больно смеяться нам было.
Опала улыбка с листьями,
Упала на землю желтая.
Ночь просидел,
Под утро вернулся.
Кривлялся, плясал,
Корчил рожи, смеялся
Перед зеркалом стен.
После оделся и ужаснулся:
Зеркало схватило паралич.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176021
дата надходження 07.03.2010
дата закладки 07.03.2010
На ее подоконниках не расцветают бонсаи
Почтальон не приходит полгода, автобусы вязнут
Говорят, что она подхватила такую заразу,
От которой ее постоянно берут и бросают.
На тетрадных листах нарисованы венами раны,
А по линиям рук карандашными строчками имя,
У того, кто вот так по кирпичику душу ей вынул
Видно погнуты, сорваны, сломаны ручки стоп-кранов,
А остатки того, что не грело повымерзли вовсе.
Она мается, дурочка, думает: «Это, мол, карма,
Против кармы безъядерны силы всех видимых армий»...
И смеется. А небо, как водится падает оземь
Каждый божий четверг. Солнце тянет себя за все нити,
Воздух бьется дождем о шершавую кожу гранита,
Она мается, дурочка, думает: «Ангел-Хранитель,
Это белая бабочка в желтом фонарном зените,
Чем он может помочь мне?».. и режет тугие канаты.
Гаснут все фонари... Тишина заполняет все щели,
Ничего больше нет, ни «тебя», ни морей, ни ущелий,
Вместо сердца в груди бьется крошечный- крошечный атом.
Наступает безветрие, стрелочки тают на блюде,
Неба нет, вместо неба натянута парусом простынь.
У безвременья вата внутри и широкая поступь...
Она шепчет сухими губами: «Не будет, не будет»...
Тшшшшшшшшшш,
Ночь садится на веки ее, превращается в пудинг...
Тшшшшшшшшшш,
Что-то бьется о створки, стучится в холодные стены...
«Моя дурочка, нет здесь, ну нет здесь системы,
Я летаю давно и я плаваю с теми, и с теми,
И из них каждый пятый торопится спрыгивать с темы,
Но ведь если ты спрыгнешь, то как же узнаешь что будет?»
И она просыпается. Небо, какое же небо...
Может правда так было, а может быть все это небыль.
Только бабочка так и летает в фонарном зените.
И она улыбается, думает:
«Ангел...
Хранитель»...
Blacksymphony, rewind
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173789
дата надходження 24.02.2010
дата закладки 24.02.2010
Пробіли, перейми, перверзії.
Плач. Породілля. Поезії...
Сопілка синьо виспівує сонету -
Самотність створює свою планету...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173100
дата надходження 21.02.2010
дата закладки 21.02.2010
Давай остановимся. Слышишь? Так надо. Давай?
Покурим пока, перехватим в кафе бутербродов…
Я слышу, как рядом срываются с места слова
и сходят лавиной с ума… А моя голова,
она ведь из той же безудержной снежной породы.
Мы так оторвались от времени и остальных,
что уровень грез подошел к болевому порогу.
Давай остановимся и подождем до весны:
небесные ЖЭКи работают хуже земных,
а скользкая крыша опаснее скользкой дороги.
Давай остано… Ты спешишь? А куда ты спешишь?
Вот в том-то и дело, что цель, как всегда, непонятна…
Смотри, мы с тобою уже на границе души,
а что там за ней – неизвестно. И надо решить:
идти нам туда или все же вернуться обратно?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169904
дата надходження 04.02.2010
дата закладки 04.02.2010
В лунном свете, на берегу,
Обнимая прибой руками,
Ты босая шла по песку,
За моими следуя снами.
Не спеша, но путая шаг
Пеленою из расстояний,
Брызг морских на твоих плечах,
Наших встреч и рассветных прощаний,
Теплых рук и горячих губ,
Прядей, спутанных с цветом ночи,
Что хранила нас от разлук
И смотрела рассветом в очи.
Будет завтра? Зачем нам знать.
Мы с тобою почти что боги.
До рассвета легко летать.
У небес все равны дороги:
В рай ли, в ад – неизвестен путь,
Как весны непорочны узы,
Я боялся только спугнуть
Поступь легкую дивной музы,
Тихий шепот и глаз огонь…
В полосе ночного прибоя
Звезды падали на ладонь,
Мне казалось, что я с тобою…
Отпылала та ночь костром,
Смыл прибой там, где ты ступала,
Но остался… Красивый сон,
У которого нет начала...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169348
дата надходження 01.02.2010
дата закладки 01.02.2010
Ех…Отто були часи… Що тут говорити…
Кричав, гукав, боровся, віру захищав…
Просто аж так хотілося вільніше жити…
І серцем стяг жовто-блакитний я тримав.
Сьогодні що? Хоронять боротьбу,
Усе у що життям повірив – нищать,
І хоч не чувся Українцем я в Криму,
Та міг душею полетіти вище й вище.
Майбутнє в стада баранів лише одне,
Їх пострижуть, помиють та поріжуть…
І бекання та крики вже не буде головне,
Їх просто виріжуть як непотрібну грижу.
Що кажете? Вона – працює? Та невже?
Чомусь і далі криза й безробіття силує країну,
Її роботу з жахом оцінив би Фаберже,
Адже так «тонко» вкрасти лише їй під силу .
А ще у нас «бандюка Я» теж високо піднявся,
А що там гріх? Хрестився, церкву збудував і все,
Обіцянками та грошима у владу міцно вмурувався,
У нього ненависть до українського понад усе.
Втікати все життя? Куди податися? Навіщо?
До бійні й так , немов скотинку, скоро підведуть,
Відтягнуть смерть подалі лише ті хто має «кришу»,
Решту ж очікує короткий, всім нам відомий путь.
Слізьми й благанням тут вже не зарадиш,
Свободи, права гірко плакати давно нема,
А що ти смертнику перед петлею скажеш?
Він й так вже не почує, не тим забита голова.
Дітей шкода, у них, мов шмата, рване все майбутнє,
Цигарок пачка, пляшка горілки, кулаки, війна…
І хоч стараєшся щось крикнути, бути почутим,
Та в смерті нашої, до блиску вже наточена коса.
Ех…Отто були часи… Що тут говорити…
Радів і вільно жив, боровся та кричав,
Просто аж так хотілось чистотою вмитись…
Всім серцем віру у майбутнє обіймав…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167159
дата надходження 20.01.2010
дата закладки 20.01.2010
Розгубленість розрахункових криз,
Усупереч стабільності одужань...
Відправилась у сонячний круїз
Необміркованість твоїх одружень...
По небосхилу – як по кольорам -
Нерайдужних і нетоварних мімік...
Знайшла усі пояснення думкам
Про випадкові назви топонімік...
Наперекір глузливості повчань
І не посрібленому серцю вилок
Перевела полеміку прощань
На дивовижну музику сопілок...
Розмалювала чорно-білий стіл
І пам’ятним, і надпотужним небом...
Перетворила сповідь на акрил,
Унаслідок реальної потреби...
Розповідала про замінник сфер –
Неоднозначних гелевих завірень...
Перемогла. Здолала. Й що тепер?
Така ж підрядність ступеня і міри...
Такі ж розробки барвінкових тем...
Усупереч і внаслідок освіти...
Таке ж TV і той же хіт-FM…
Хіба що трохи не достигле літо...
Хіба що дехто без звичайних сліз,
Необмірковано забутих вдома...
Таку ж сумбурність грає піаніст
З репертуару, що давно відомий...
І залишає там же той же слід,
Тих відкриттів, які закодували...
Але й без цього знову манить світ
В свої долоні, що усіх торкались...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165165
дата надходження 09.01.2010
дата закладки 09.01.2010