В золотистый и ярко-багряный
Уже скоро окрасится лес...
Запах осени прелый и пряный
Уведёт в созерцание чудес -
К паутинке, что блещет росою
И к янтарной смоле на коре...
Уведёт не спеша за собою,
Как в приятно-изнеженном сне.
И журавль, что над лесом вскружится,
Своим криком далёким "курлы"
Напророчит - дано тому сбыться,
В чём нас жизнь обделяла, увы...
© Copyright: Ольга 3, 2014
Свидетельство о публикации №114031609700
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208861
дата надходження 01.09.2010
дата закладки 26.09.2010
Тихий стукіт лунає в душі.
Меланхолія зовсім забута.
Мокрі ночі горять в тишині.
І гроза уже зовсім розкута.
Всі слова золотавіють кленом.
Мов пегаси, линуть вітри.
І розкішним, багровим тандемом
Пролилися на шибки дощі.
Все змивається теплим потоком,
Все іскриться, палає, горить
І так ніжно, немов ненароком,
Калинове багаття тремтить.
Аквареллю розмило весь смуток,
І усмішка між листям дзвенить,
Тихо щастя іде, й кроком за кроком
Незнайомка весь світ золотить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211211
дата надходження 16.09.2010
дата закладки 26.09.2010
Ти не зустрінеш осінь у містах!
Ти не зустрінеш казку в тихих скверах!
Вона гуляє мирно по лісах,
Питає розраду в старого клена.
У місті вже ж давно живе асфальт.
Панує тут і сірість бездушевна.
Лиш інколи уламки мрії залетять,
Як не розгонять її юрми, наче челядь.
Ми вже сліпі, сліпі ми до абсурду,
Не бачим долі, бачим лиш слова.
І світ у олово замотано, закуто,
Загноблено, забито, наче в бруд.
А ми ж ідем, не бачачи печалі,
Знаходим щастя в брендах і речах,
Ми не знайдем в серцях, вже проданих, моралі!
Куди ж ми йдем? Попереду лиш крах......
Тому із міст біжить, втікає осінь.
Біжать в ліси і мрія, і любов.
У нас вже ж все розпродано за гроші,
Живем за принципами: «Кров за кров!»
Та хоч ж не всі, не всі, такі жорстокі!
Хоч мало вже, хоч мало їх таких….
Романтиків розірвано на площі…
Наступний ти? А скільки, скільки всіх таких?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211216
дата надходження 16.09.2010
дата закладки 26.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.09.2010
Насувалася нічна гроза. В невеликій кімнаті художника, яку сміливо можна назвати майстернею, було тихо. По всіх кутках жовтогарячим кольором палахкотіли свічки й сіяли навколо себе легке освітлення. Посеред кімнати був розміщений старий диван. На ньому, в пишному, білому платті, лежала дівчина з обережно розкинутим золотим волоссям. Спокійний погляд блакитних очей дивився перед собою, а з тоненьких уст сочилася кров. Її оголена, молода, білосніжна рука, звисала до підлоги й маленькими пальчиками торкалася леза ножа.
За вікном засвітила блискавка й залила кімнату холодно-синім світлом. В дальньому кутку стояв мольберт, за яким працював молодий, темноволосий художник. Він з насолодою робив обережні мазки по палітрі і час від часу, гарячим поглядом, зиркав на свою музу.
- Кохана! – раптом порушив він тишу піднесеним голосом. – Ти не уявляєш, якою успішною буде ця картина. Всі попередні роботи проти цієї – пуста мазанина! Ось побачиш, як вона нас підніме на ноги. Вся слава буде за нами. Тоді я зможу купити тобі дорогий рояль.
- Так, коханий, так, – почув він у відповідь ніжний голос.
- Ти будеш мені грати свої улюблені пісні, а я даруватиму тобі польові квіти. Ти ж їх так любиш. Не смійся, бо мій пензлик якраз на твоїх витончених устах. Ах, які ж вони в тебе… а кров, кров… Кохана, ти тільки поглянь, як ми чудово розмістили кров! Це буде справжній шедевр! Тепер ми доведемо всім, що наші роботи заслуговують пошани.
- Так, заслуговують.
Раптом за вікном роздався тріск блискавки, а за ним і сильний удар грому. Важкі краплини забарабанили по підвіконню. Хлопця труснуло. Він припинив малювати і завмер як статуя. Обличчя його витяглось і стало блідим, а в очах спалахнув страх.
- Милий мій, не бійся, це лише звичайнісінький грім. Він не завдасть тобі ніякої шкоди, - почувся голос коханої від чого хлопець ніби прийшов до тями. Легка посмішка зійшла на його уста.
- Так, лише грім, - заговорив він ледь тремтячим голосом і якось розсіяно почав розглядати картину. Шум дощу змішався з запахом фарб і розбавив атмосферу більш романтичними тонами. Легке шарудіння жіночого одягу пробігло по тихій кімнаті. Всі свічки одночасно затріскотіли і тоненькі ниточки чорного диму закрутились в повітрі. Невдовзі на другому поверсі залунав рояль. Художник почув знайомі акорди й злегка посміхнувся.
- Знов не стрималась і втекла грати.
Він тремтячою рукою зробив декілька мазків, потім поклав фарби на стілець і пішов на гору. Піднявшись по сходах і пройшовши темний коридор, хлопець відчинив двері і увійшов в невелику бібліотечну залу з тусклим освітленням. Посередині був розміщений письмовий стіл, на якому горіли три свічки, а поруч нього стояв і рояль. Дівчина, сидячи до коханого спиною й легко коливаючись під ритм музики, грала на улюбленому інструменті. Він же, не зачинивши двері, тихо підійшов до неї. Відчувши його тепло, дівчина різко підвелася й кинулася в теплі обійми.
- А давай потанцюємо, - сказала вона ніжно дивлячись в його карі очі. Він без розмов міцно притиснув її до себе і вони в легкому пориві закрутили вальс.
- В тебе чудово виходить, - сказала вона маючи лагідну посмішку ангела.
- Але ж ти знаєш, що я не вмію танцювати.
- Так, знаю.
- А ще я не вмію забивати цвяхи.
- Не вмієш.
- А ще…
- А ще ти не вмієш готувати каву, - перебила вона й засміялася.
- Так, не вмію, - відповів митець і сам засміявся.
- Пам’ятаєш, як на нашому весіллі мене викрав твій найкращий друг?
- Так, мені це не сподобалось.
- І те, що на мене постійно дивились чоловіки, тобі теж не подобалось.
- Ти ж мене знаєш, - сказав він сором’язливо.
- Так, знаю. Але мені все це байдуже. Головне, що ти поруч.
Вони різко зупинились. Дівчина легким дотиком руки провела по його злегка небритому обличчю і кінчиком гостренького носика потерла по сухих, гарячих устах.
- В тебе жар, - сказала вона схвильовано й притулила свою тоненьку руку до його лоба.
- Коханий, ти весь гориш. Швидко спускайся вниз, а я зараз спробую віднайти якісь ліки.
- Добре. Вже спускаюсь. Тільки не барися.
- Я миттю, - відповіла вона блиснувши тоненькими рисами чарівного обличчя.
Хлопець посміхнувся й відпустивши її з теплих обіймів вийшов з кімнати. Він почав сходити донизу, як блискавка засвітила по всіх кутках будинку. Раптом роздався сильний тріск грому. Таке відчуття, ніби небеса розірвало навпіл. Митець зупинився. Холод пройшовся по спині від чого тіло судомно затремтіло. В очах його попливло, а потім настала густа темрява.
- Де світло? – прошепотів він схвильовано. – Чому свічки потухли?
Знов по кімнатах спалахнуло яскраво-синє проміння і знов грім сколихнув змертвілу оселю. Хлопця сильно труснуло від чого похитнувся назад і впав на сходи. Він принишк і лише чув, як сильно колотить його серце. Раптом відчуття чиєїсь присутності з’явилось в будинку. Мороз пройшовся по спині художника. Він якомога тихіше підвівся, стримуючи різкий подих, і обережно спустившись донизу увійшов в свою робочу кімнату.
На журнальному столику горіла лише одна єдина свічка, а поруч, на дивані, продовжувала лежати його дівчина. Освітлення було досить тусклим. Спалахи блискавок падали на меблі, картини і вимальовували видовжені тіні різних предметів. Хлопець тремтів і ледь тримався на ногах. Краплина холодного поту скотилася зі скроні. Він повільно рушив до коханої, не спускаючи з її обличчя своїх зволожених очей. Вона лежала нерухомо й скляним поглядом дивилася на мольберт. Не пам’ятаючи себе, художник підійшов до неї, повільно став на коліна й тремтячою рукою торкнувся її тоненьких пальчиків. Неприємний холод взяв за живе. В очах заблискотіло лезо стального ножа від чого обличчя гірко скривилось, а сльози хлинули по щоках. Хлопець, зібравшись з останніми силами, підняв голову й подивився коханій прямо у вічі. Тут серце і занило потягнувши на себе всі судини. Він підніс руку до її обличчя й провівши тремтячими пальцями по блідій щоці, прийняв з її шиї пишні кружева. Крик так і застряг в його душі, коли побачив глибоко розрізане горло і калюжу темної крові на дивані. Він різко посунувся назад і впавши на підлогу вдарив рукою журнального столика. Підсвічник захитався й за мить опинився на паркеті. Свічка не потухла, але так затріскотіла, що чорний дим повалив як із заводської труби. Хлопець міцно схопився руками за своє довгувате волосся й щосили потягнув його. Він хотів кричати, але тільки тоненький писк виривався з середини. Тут його ніби струмом вдарило і відчуття чиєїсь присутності злегка скувало тіло. Раптом у вухах загримів могутній сміх могильної безодні, від чого душа ледь не вискочила з тіла художника. Він щосили закрив вуха руками й дико зціпив зуби, але марно. Сміх продовжував наростати, заповнюючи своєю величчю всі кутки темної оселі. Неприємний запах сирої землі закрутився над тілом митця. Хлопець не витримав і впавши в стан божевілля щосили закричав:
- Ні-іііі…!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152261
дата надходження 28.10.2009
дата закладки 25.02.2010
Ночная комната без света,
В окошке полная луна,
Стоит в дверях душа поэта,
Из вены кровь, в глазах вина.
Везде разбросаны бумаги,
Лежит потухшая свеча,
Средь них, с седыми волосами,
Немая плоть и дух ножа.
Поэт погиб от истощенья,
Поэт резнул свои мечты,
В глазах его порок творенья
И бездыханность красоты.
Последний стих, увы, изрезан,
Он кровоточит в чувстве сна,
Исканья шаг судьбою сделан
И между строк - лишь тишина.
Душа недолго унывала,
Подняв глаза, ушла с луной,
А плоть поэта все лежала,
С холодной, бледной тишиной.
Бумаги, мертвое дыханье,
Стихи дождливых смутных лет.
Лишь ночь и лунное мерцанье,
А на полу – мертвец-поэт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149812
дата надходження 13.10.2009
дата закладки 25.02.2010
Забуду твій голос,
Забуду тепер,
Навіки віків я забуду.
Як сонце і місяць
Життя золоте
Без тебе щасливо пробуду.
Нехай воронням не щасливим,сумним
Кохання моє підійметься
Навіки вседвічні одвічно тепер
У темряві й тиші проснеться,
Нехай пролетить тихим вітром пустель,
Нехай проросте колосками
І може у роки нудги,самоти
Проблисне воно поміж нами.
І може у тугу,у смуток,у жаль
Коли всі забудуть про світло
Ми нашим коханням,любов'ю тепер,
Освітимо темнеє місто?
Те місто,що в тиші полинуло в даль
У смутку,самотності й болю,
Те місто,що ми збудували колись
І щиро назвали любов'ю!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173491
дата надходження 23.02.2010
дата закладки 23.02.2010
Яка ж з тобою я щаслива...
Без тебе - тиха та сумна.
Лише з тобою я грайлива,
Тебе немає - я пуста.
Наповнюєш мене ти світлом
І кольором, як літній день,
Що з райдугою, полем квітів,
Аж хочеться співать пісень.
Чому з тобою мені гарно ?
Без тебе в світі я одна.
Без тебе час проходить марно,
Холодне серце, мов зима.
Не залишай мене, коханий,
Ні на хвилину, ні на мить.
Ти серцю любий та бажаний,
З тобою я лечу в блакить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157926
дата надходження 26.11.2009
дата закладки 27.11.2009
І вечір наче вечір,
Один із сотні тих,
Що ляжуть нам на плечі,
Як гамір денний стих.
Та якось так раптово
Почув прихід весни,
Ковтнув повітря знову
І став співцем краси
Цієй природи вроди.
Тут дощ і черв'яки
З'явились з непогоди
Свіжесенькі бруньки
Асфальт блищить і мокне,
Як взимку лід
І п'янко поруч пахне
Вишневий цвіт.
Пливу, купаюсь, тану
У ароматі гроз
Навіки тут зостанусь-
Не зміг пройти я повз.
8.05.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130705
дата надходження 20.05.2009
дата закладки 23.11.2009
Я напишу на папері в клітинку
Згублених мрій золоті почуття.
Мої й твої ще не сказані вчинки...
Я намалюю чорнилом життя...
Я напишу тобі казку, щоб на ніч
Ти мріяв десь у світах, мов малий,
Щоб щастя стало реальним обабіч
Твоїх журливих сподіваних мрій...
Лиш посміхнись мені, любий, у фарбах
В клітинку лист - кольорові слова!
Я намалюю освячені барви -
Серце оте, що за мить ожива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152798
дата надходження 31.10.2009
дата закладки 23.11.2009
На озері так тихо-тихо...
Дерева, трави - все ще спить.
Здається, в світі щезло лихо -
Росою щастя мерехтить.
Світанок...Сонце виглядає
З-під ковдри білосніжних хмар,
Мережка по воді блукає,
із ніжних променистих чар.
І перша птаха, що проснулась,
Защебетала дзвінко: "Тьох!"
Про те, що сонце повернулось...
Чому ж, коханий, ми не вдвох ?
Як вперше, я життя вітаю,
Чи спиш, коханий, чи вже ні ?
І щастя я тобі благаю
Сьогодні і в майбутні дні.
© Copyright: Ольга 3, 2009
Свидетельство о публикации №1906213863
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134301
дата надходження 18.06.2009
дата закладки 23.11.2009
Цей шепіт книг. Ця мудра думка.
Ці голоси – твоє ім’я.
Невже не чув, що твоя мука
Сльозами топить власне Я.
Твоє життя – як цвіт любові,
Згасає в сутінках думок,
В твоїх сльозинках краплі крові,
Якими змочений листок.
В сльозах ростуть червоні рози,
В сльозах кричить твоя душа,
Чим би зігнати смутку сльози,
Щоб хоч була, як в ніч роса?
Ти є невільник. Ти в полоні.
Ти маєш дар – він ліг на дно,
Ховаєш погляд свій в долоні,
А чуєш шепіт все одно.
Вірш був опублікований
в журналі: «ВремяZ» 2005-го року.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151507
дата надходження 23.10.2009
дата закладки 23.11.2009
Життя-це шлях.
Пройди його достойно!
Життя-це гра.
Ввірвись в фінал.
Життя-дуель
на смерть і страх.
Життя-це бій
не на мечах.
Життя-любов.
Люби, як вперше!
Життя- краса.
Побач її!
Життя-ненависть.
Подолай!
В житті ти істину шукай.
Життя живи!
Добро плекай!
В житті доріг не заблукай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137598
дата надходження 15.07.2009
дата закладки 23.11.2009
Сторінка перегонута життя.
Ще крок і крок ідеш у небуття.
Фантоми й безтілесні мрії.
Зникають у душі надії.
Безжально пролітає мить.
І вже, здається, слово не бринить.
Складаєш руки ніби не живеш.
Інтриги лиш у серденьку плетеш.
І все тесаме день у день.
Напамять знаєш всіх людей.
А ніч минає непоміто,
бо час іде одноманітно.
Ти знаєш все своє життя,
бо спланував від "а" до "я".
Невже не хочеш мить жагучу
зловити радість ту кипучу.
Ти можеш кожен крок любити.
І прагнути усе змінити.
Не поклоняйсь покірно долі!
Зроби усе їй миволі.
Люби! Живи! Руйнуй! Твори!
Немов востаннє ти ступаєш
і більш хвилин в житті не маєш.
Можливо, це- остання мить,
а ти не встигнеш все змінить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137670
дата надходження 16.07.2009
дата закладки 23.11.2009
Любов-це світло твого життя.
Любов-це ти і я.
Любов-це ніч, що серце сповила.
Любов-це зірка, що надію вручила.
Любов-це горе в німій тишині.
Любов-це компас в дорозі й житті.
Любов-це сльози серця твого.
Любов-це зрада, що нищить добро.
Любов-це те, що дарує усе.
Любов-це й те, що все забере.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140997
дата надходження 11.08.2009
дата закладки 23.11.2009