Покажи мне Аляску. Холодная, серая, злая?
Покажи мне ее. Ну какая она, ну какая?
Может теплая, словно в стакане разнеженный чай.
Или плед на плечах, опрокинутый так невзначай.
Может черная, будто бы вороны в вашем порту,
Что мечты разбивают о скалы на полному лету.
Или белая, словно зефир в чашке теплого кофе.
Может контур лица, отвернувшийся в сторону (в профиль).
И холодная, будто бы тысячи звезд во Вселенной.
Или пьяная, словно вино расплескалось по венам.
____
Заблудилась она в тихом омуте зелени глаз.
Покажи мне ее хоть на фото... Всего один раз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705461
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 11.01.2017
Города в которых нам
указано счастье
созревают
под осенним солнцем
мы движемся от одного слова
к другому
мы приравниваем свое молчание
к молчанию земли
измеряя тем самым
глубину нашей речи
в дебрях ночи
обретаем мы друг друга
к маякам дней
следуем мы
переиначивая
наши любовные песни
мы всматриваемся
в небесные карты
мы вмещаем себя в расстояние
под нашими ногами
переживи меня
говорит один из нас
и я стану твоей землей
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604704
дата надходження 06.09.2015
дата закладки 06.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.08.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.06.2015
Я хочу далеко в пустыню уйти один,
Чтобы слушать ветер и шёпот седых камней,
Чтоб меня накрывало беспечностью и теплом
Оттого, что Господь превращал мою кровь в вино.
Я хочу наблюдать, как меняет окрас песок,
На ладонях рассматривать долго пещинок горсть,
Замечая, как ветер вершит их судьбу с небес,
Собирая их в дюны, в шторма и кнуты морей.
Я бы сам от восторга пустился за ними вслед,
Они знают: ведомый же Духом – от Духа есть,
И свободен не тот, кто владеет по жизни всем,
Потому что всё это владеет по жизни им.
Многолика бессмертная здешняя тишина,
Так богата – что в ней ничему больше места нет,
И ребёнком босым я бы шёл на её голоса,
Потому что в такой тишине впервые явился Свет.
Я хотел бы остаться там, чтоб со временем стать песком,
И с надеждой просеяться в горсть моего Творца…
Если вдруг хватит воли вручить свою жизнь Ему,
Захотел бы Он снова однажды создать меня?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550768
дата надходження 11.01.2015
дата закладки 19.04.2015
У розірваній навхрест темряві
ти – стоїш. З розірваним білим
смутком в руці. С мертвою птахою.
І знаєш, що не злетить – а стоїш,
а очі – у чорній зливі.
Я прийду навесні.
На півночі коні толочуть зелень, під копитом – вогонь,
що побачити раз – навік.
Я прийду навесні: будинки примружать спокій,
впустять мене; на півночі коні – то сильні душі.
Ну що – ми навіки вічні?
Вдень сонце лякало – мов чорт із золотим лицем.
Ніч – а стоїш. І все – на хресті і в темряві;
а я прийду навесні.
Нащо рахуєш зірниці, не спитавши їх?
В останнє – прийду.
З чорною роздертою втіхою
в руці. З птахою живою.
І будемо навхрест стояти – і відтак злетимо.
На темнії віки вічні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565668
дата надходження 10.03.2015
дата закладки 14.03.2015
майже приручені березнем
прапори на гілках відстані
домівки і смерті.
в тиші лунають відступи:
відступи від свого терпіння,
розчищай собі шлях до маяків.
хто посмів
твій спокій тримати за гриву
коли кружальця дотику
розчинялись у воді?
цукор малює спогад на дні
високі мури і білі сукні
і ким би не марилась ця осінь
тобі,
викарбовуй на долоні із левом
герби,
приручаючи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564874
дата надходження 07.03.2015
дата закладки 09.03.2015
Подборка моих переводов с белорусского на русский из творчества Вальжины Морт.
Обида
Мечта - не быть
защищенным от смерти.
Крепко губы сжимать свои.
Спи, малютка, спи.
Произносить слова,
на которые можно ответить
только молчанием,
и подкидывать их мне
ночами.
Спи, малютка, спи.
Мы слишком молоды,
чтоб жить,
и старые, чтоб
идти на войну
Наше дело - скорей остыть
Наша участь - идти ко дну
Наш позор -
это наша слава
Наша пища -
это наша мечта -
не быть защищенным
от смерти
крепко губы сжимать свои
Ну, и чудно
Ну, и славно
спи, малютка, спи...
Больница
Если долго биться
головой
о бетонную стену,
бетон станет тёплым...
И тогда к нему можно прислонить
свою щёку,
похожую на морскую звезду или медузу,
почувствовать,
как заземляется
сквозь тело память,
и дождаться мгновенья,
когда глаза твои
превратятся в неваляшек,
а весь пестрый мир вокруг
покажется глубокой дырой
рукомойника.
Я
Я
тоненькая
как
твои
ресницы
* * * [Мужчины приходят, будто числа календаря]
Мужчины приходят, будто числа календаря,
А затем снова повторяются по разу в месяц.
Мужчины, что видели дно
самых глубоких бутылок.
Боги земные, небесные короли.
И будто разорванное коралловое ожерелье,
Рассыпается бусинами дрожь от прикосновения их рук.
На стук их сердец - раскрываются двери.
На зов их голоса - плывут корабли.
И ветер лижет их лицо, что глупый пес,
И несется вдогонку за поездами.
Они разденут меня, будто самих себя,
И будут держать в руках, подобно саксофону.
И музыка, эта музыка, блюзы их
Льются, будто молоко с женских грудей.
Таких высоких нот не осилить людям,
Таких высоких нот боятся боги.
Мужчины, что учат детей детскому смеху,
Мужчины, что учат время не стоять на месте,
Мужчины, что любят других мужчин в туалетах клубов,
Мужчины, что целовали руки самой смерти.
Мужчины, что никогда мне не поверят,
Putting me into chairs
Mama their lips fall down on me
Like burning airplanes
They are powerful patient
When the world crashes
All rush into shelters
They’ll stop to take out an eyelash
Out of my eye.
Mama, even not mine
Just someone’s mama
Come come
Take me out
Find me under
This airplane wreckage*
_________________________________________
*Они садят меня на стулья
Мама их губы обрушиваются на меня
Будто пылающие самолеты
Они крепкие они страстные
Когда весь мир терпит катастрофу
И все несутся в укрытия
Они остаются на месте чтобы достать ресницу
из моего глаза.
Мама, не обязательно моя
Чья-нибудь мама
Приди же
Забери меня с собой
Достань меня из под
самолетных обломков
(англ.)
Костер из лошадиных глаз
Лошадиные глаза лежали на перекрестке.
Лошадиные глаза лежали на перекрестке
пота и снега.
Мне не жалко,
мне просто жарко
идти без кожи по снегу к этим глазам.
Мне больно и вовсе не боязно
разводить костры из лошадиных глаз.
Цвет этого костра -
белый,
как у всей крови на этом перекрестке.
Аромат этого костра -
переспелый,
переспелый детскими мечтами.
И когда ты войдешь в этот
костер,
то сначала
будешь глотать его красную слюну,
а если посмотришь вверх,
то заметишь,
что от тебя остались одни только
лошадиные глаза.
* * *[ Не прислоняться!]
Не прислоняться!
Я - двери в вагоне метро.
Не прислоняться!
Молча держите в охапках
свои дела и мысли.
На следующей станции я возьму и откроюсь в правую сторону.
Стоп! Вам дальше!
На этой остановке выходит Варавва.
Я без ухмылки взгляд его носила за своей щекой.
Я провела Варавву лабиринтом слуховых каналов.
А он все собирал свой кубих-рубик из моих воспоминаний,
и я уперлась головой
в безвыходность.
Я упираюсь головой в безвыходность как-будто
в девичью невинность, плюю и шагаю по ее льду,
желая упасть в воду,
громко крикнув - хватит!
И снова, как и прежде, нахожу свой вход
в безвыходность.
А ну ка не прислоняться!
Я дверь в вагоне метро...
Я - где вы?..
Постанывают и перешептываются пробелы речи.
Я разрезаю свой живот, утраченным вами словом
и достаю подолгу из него
крыс и красоту.
* * *[ Чтоб войти в эту квартиру]
Чтоб войти в эту квартиру
нужно знать пароль
Но ты уезжаешь
Но тебе так просто не войти
Здесь яблоки петрушка и мои
разинутые круглые соски
Будто две горошины красной икры
Какая еда тебе ждет
Но ты уезжаешь
Рукой
Ее песочным цветом
Держишься за перила
За множество перил
И множество песка на них
И нет мне выхода
Из этой пустыни
Мы снимем память будто проститутку
На этот вечер
Покатаем ее на деревянной лошадке по квартире
Но в нее так просто не войти
Ты видишь как по диску циферблата
Две стрелки жадно носятся по кругу
Одна запрыгнула другой на плечи
Запрыгнула на плечи и насилует
И мы их - дети не рожденные
Там где говоришь ты был когда тебя
На площади ночной я убивала
* * *[и я будто шарик]
и я будто шарик
в барабане спортлото
кручу свое сальто
и танцую
задорно фокстрот
и чей-то занудливый голос объявляет:
внимание: выпал шар
и будто ни разу за всю вечность
мой шарик еще не выпадал.
и куда мне деться от верности
упертой как геморрой
того кто за один шаг от бедности
все ставит на номер мой.
и следит глазами бедными
за шариками под стеклом
как-будто за бурей белою
зимой за окном.
и пока барабан мой вращается
и пока он не ушел в простой
мне стать до безумия хочется
свинцовой своей сестрой.
чтоб выскочить неожиданно
в серебряном платье и крикнуть -
свободна!
и кто-то завороженно
спрячет меня
у себя под сердцем
и переоденет в красное.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559625
дата надходження 14.02.2015
дата закладки 14.02.2015
Ты – обратная сторона луны. А я....
как тот я, который сидит за этим столом
и ни черта не знает о полетах на луну.
Я могу собрать рюкзак: набить его снеками,
взять паспорта и сменное белье, воду.
Я могу заказать такси
и приехать под самый корень ракеты,
нарисованной мелом
соседскими детьми на асфальте, бл*ть...
Я ничего не знаю о полетах. Кажется,
я дурак.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554976
дата надходження 27.01.2015
дата закладки 27.01.2015
Мені здається, що ми з тобою герої кіно «Будинок біля озера» -
знаходимося в одному місці, але у різний час.
Залишаємо одне одному послання під дощатою підлогою,
цілуючи при цьому листки паперу.
І відбитки наших губ перетворюються на прекрасних метеликів,
що снують туди-сюди у цій сірій будівлі часу.
І простір здається нічим іншим, як вокзалом чекання потягів із повідомленнями
з минулого-майбутнього-теперішнього
на крилах яскравих метеликів.
А як ти думаєш, що таке взагалі час для того, хто чекає?
Мабуть, це важезна петля, що закидає зашморг на годинники.
Це розмінна монета планет, яка насправді для них нічого не варта.
Адже що значить час у космічно-безкінечному просторі?..
А для звичайної людини, чекання – це біль зіниць,
які невтомно дивляться у даль.
Це страх та відчай одинокості…
і невимовно солодкі секунди при наближенні листа.
Ось він у твоїх руках.
Він пахне солодким цілунком адресанта та твоїми сльозами стомлених зіниць.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544213
дата надходження 16.12.2014
дата закладки 17.12.2014
А я мовчу вітрам,
що сни мої проймають
В байдужості своїй
зміліє синій світ
Віддай мене йому,
вже не пручаюсь навіть
Загоїться луна,
забудуться сліди
І помолись у ніч,
бо не знайдеш причини
Віднині назавжди
тут не моє вікно
У мавку обернусь
і вірно стерегтиму,
щоби до рук твоїх
не доторкнулось зло
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538359
дата надходження 20.11.2014
дата закладки 27.11.2014
Дверь позади нас
слишком тяжела
чтобы закрыть ее
в доме в котором мы живем
разбросаны повсюду
до предела размотанные
ленты воспоминаний
мы путаемся в них
но забываем убирать
по вечерам ты читаешь над
нашей постелью молитвы
и на утро дом наполняется
упорядоченными словами
мы взвешиваем их
и оставляем
до лучших
времен
я не знаю
сколько пройдет
времени
пока от нас не останется
одна только пыль
на полу
я не знаю
какой ветер выметет нас
из окон этого дома
вместе со всеми нашими
недописанными письмами
но сейчас
мы преподносим
друг другу
нашу молодость
будто кроме нас
и стен вокруг
никто над ней
не властен
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538823
дата надходження 22.11.2014
дата закладки 22.11.2014
напишу тебе кульковою ручкою
кольору перестиглого моря.
як гірлянди вдягаю кульчики
і з тобою геть не говорю.
без казок я щодня сполохана,
піч в хатині лякає кригою.
і щоранку кричу з порогу я:
"не чекаю, але очікую..."
не брешу, а тебе вигадую
щоб чорнилом здавалось море,
щоб мені ти ввижався правдою
коли в сні щось ламке говорю..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531345
дата надходження 20.10.2014
дата закладки 26.10.2014
Нещодавно в мене з’явилося непереборне бажання
зняти з себе шкіру
-й оновитися-
А все тому, що десь на спині так несамовито болить,
ніби щось прорізується крізь шкіру назустріч сонцю
-чи місяцю-
І все частіше в мене почало пересихати у роті,
ніби водотоки позабивало осіннім листям
-і недопалками-
Проте руки мої заніміли в районі плеча,
що я ніяк не могла дотягнутися до спини і намацати –
що там
-за холера-
Але однієї ночі я скрутилася клубком
-змії-
і вгледіла свою спину –
там пробивалися назовні темні чорні крила,
на вістрях яких були шпичаки,
що прорізувалися крізь шкіру боляче, але нестримно.
Потому я відчула, що в моєму роті проростає
зелений мох
і обплітає моє піднебіння гущавиною.
І враз до мене дійшло,
що я непорушна стат́уя,
з крилами демона і обрубаними руками,
ніби натяком на Венеру, але глузливістю з неї.
Я непорушна самотня демониця. А все ще думала, що я жива…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529822
дата надходження 14.10.2014
дата закладки 16.10.2014
втомлені і розлючені
ми пробиралися крізь брудний сніг дійсності
і жодної звістки не було.
скажи, що це хоча б знамення -
нехай навіть остаточного краху, але ж
нічого не змінюється.
попіл багатть падає на наші похилені плечі -
знущальна пародія на сніжинки.
ну ж бо, загадай бажання і тоді впаде зірка
і нічого не зміниться і ми будемо сміятися у відчаї,
бо лише у відчаї сміх набуває справжньої дзвінкості,
і ми казатимемо: "ніхто нас не чекає,
ніхто не звертає уваги і нам байдуже і ми
втомились [i]бути[/i]"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528905
дата надходження 09.10.2014
дата закладки 09.10.2014
не п'єш - не граєш,
а потім настає ранок і пташки щебечуть
просто несамовито, славлячи переможне сонце
і я сказав: якщо не п'єш - не граєш.
плентаємось понад рікою і не впевнений
це закінчується день чи вже народжується світанок...
чи ти знаєш, як це чудово - бути
порожнім, порожнім, зовсім
порожнім...
не п'єш - тоді не граєш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527170
дата надходження 01.10.2014
дата закладки 01.10.2014
чи ти уявляв собі коли-небудь
яким прекрасним міг би бути світ
без усіх оцих людей, які
роблять життя таким безрадісним?
всі оці маленькі, дрібні людці,
всі оці огидні, набридливі люди...
важко про це не думати.
я часто думаю
що можна було б
зробити цим людям...
щось жорстоке,
щось зле,
щось...
але чим зліше, тим краще.
бог свідок, вони це заслужили.
чи ти мріяв колись, як то було б, коли
вбити усіх тупих людей?
не просто неосвічених, ні,
але той тип людей, які нічого ні про що не знають,
але, схоже, мають свою думку про все на світі.
вони просто надто нав'язливо роздають поради,
як тобі жити власним життям.
а тепер подивися як живуть вони.
переважно вони нічого не довершують,
з них жодної користі.
їхнє життя нікчемне
але вони говорять, говорять, говорять...
їм слід було б одразу відрізати язики.
одразу.
чи ти хотів коли-небудь
повбивати усіх, хто бреше?
дехто цього точно заслужив.
не обов'язково великі брехуни,
або ті, хто видає лжу за правду.
я маю на увазі тих, хто
говорить одне, а робить інше.
або хто каже, ніби відправив поштою якусь посилку,
хоча ти знаеш, що це неправда.
чи тобі колись хотілося
вбити всіх повільних людей у цьому світі?
тих, хто перед тобою,
хоча вони мали б бути позаду тебе.
це злочин, що швидкі мусять допомагати повільним,
і це злочинно, коли нічого не виправляється.
а як щодо усіх дійсно огидних людей?
теж додамо їх до списку.
дехто намагається не думати про огидність життя,
але я думаю.
я багато про це думаю.
щось потрібно робити з усіма цими людьми
щоб змусити їх страждати, так само
як вони змушують страждати нас.
я говорю, поверніть нам Велику Арену
для початку.
доки ми матимемо справу з цим бур'яном,
він усе отруюватиме.
він вже все отруїв.
нам потрібен садівник.
брутальний садівник.
грунтовний, щонайгрунтовніший садівник.
залізний садівник.
що сталося з Владом Дракулою?
де Чінгіз Хан, коли він так потрібен?
або король Ісу?
Аятола Хомейні?
Адольф Гітлер?
Беніто Муссоліні?
Нерон?
Діоклетіан?
Кітченер?
Поверніться! Верніться!
https://www.youtube.com/watch?v=4z50p2v5Of0#t=99
усім наваросцам присвячується.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523733
дата надходження 16.09.2014
дата закладки 17.09.2014
нужно узнать свой голос
нужно приложить ухо
к земле
прислушаться
нет ли топота копыт
нет ли того
кто смог бы разделить
с тобой смерть
нет никого
ты наблюдаешь
как забвение
затыкает рты спящим
ты хочешь узнать
кто ждет тебя
по ту сторону
земли
нет никого
кто смог бы
забрать тебя
с собой
на дне ночи
лежишь ты
вслушиваясь
в шорох созвездий
будто не слышат тебя
будто забыли
о тебе вспомнить
будто не слышат твоего молчания
нужно выплюнуть землю
нужно спеть свою песню
голосом забвения
услышат ли его спящие
рядом с тобой
услышишь ли ты его
никто не услышит
только шорох звезд
по ту сторону ночи
только твой голос
в поиске
своего адресата
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523066
дата надходження 12.09.2014
дата закладки 12.09.2014
Тепло покинуло нас,
а осень словно всегда была за порогом,
словно всегда подглядывала
в окна из-под полузакрытых век,
подмешивая ржавчину в холод комнаты.
Глянь, мы сшиты вместе,
тупая игла слабости пронизывает наше дыхание
и стягивает нас тугой нитью голоса и
всегда мы приходим к одному и тому же пейзажу:
ночь и ливень, а
фонари подобны ранам
и этот глупый безвольный дождь размывает
их кровь по асфальту;
они словно
безмолвнын нищие странники,
отошедшие с дороги, чтоб глухо уставившись в землю
пропустить чей-то невидимый эскорт...
Некто встанет у дверей и, взмахнув рукой, позовет -
это осень, это
первые утренние заморозки
протирают чернеющие окна бледной синевой,
кто-то глянет в них, будто в зеркало,
но увидит нас - мы сшиты вместе,
наши ладони полны инея.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520197
дата надходження 28.08.2014
дата закладки 28.08.2014
Наша з тобою географія набила собі гулю на лобі
і на глобусі з’явилася нова гора
Вона вся вкрита бузковою кригою і пахне сніжними конваліями,
адже у мені такого кольору смуток і такого запаху мої сльози
Наше з тобою географічне положення настільки полярне
що північне сяйво розлетілося по всій атмосфері
І тепер замість озону в ній молочні краплі суму
Наші з тобою часові пояси настільки різняться в годинах
що, коли в мене сходить сонце, у тебе воно заходить
І здається, що насправді це два різних сонця
а ми з тобою на різних планетах
Я сумна самотня Троянда, давно не полита нічиїми ласкавими руками
і не зрошена теплими стрімкими дощами
А ти – Маленький Принц, котрий блукає по своїй планеті
та шукає себе поміж хвиль океану
та прихистку в інших троянд, егоїстичних та самозакоханих,
але неодмінно красивіших, ніж я
Наша з тобою географія не дозволяє нам бути одночасно в одному місці разом
адже тоді б всі цифрові годинники оскаженіли
а піщані повтікали б на прибережну полосу
і час би зупинився для всіх довкола
Ми не можемо так ризикувати
Осідлай скоріше Морфеєвого змія та прийди до мене уві сні
саме тоді, коли будеш дивитися на захід свого сонця
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516403
дата надходження 08.08.2014
дата закладки 10.08.2014
я хочу тебя украсть
я всегда ворую
любимые вещи
чужие стихи
чужие воспоминания
чужую горечь
я представляю тебя голой
похожей на высохший ствол
сплетённой из резких линий
слетающих
водопадом
к хранилищам древесной смерти
(Из цикла "Присутствие")
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514109
дата надходження 28.07.2014
дата закладки 28.07.2014
У прокуреній кімнаті витає дим…
від твоїх сигарет…
від випарів поту наших тіл.
Крізь відкриту фіранку ледь проникає п’янке повітря…
і вогкість вранішніх вулиць…
і голос перекрикувань самотніх людей.
А ми лежимо у цій задушливій задимленій труні…
і нагадуємо двох фараонів,
муміфікованих одним на двох простирадлом…
Однією сигаретою на двох
ми розкурюємо ладан наших минулих стосунків,
і спалюємо їхній спомин на вогнищі уламків думок,
як інквізиція спалила б мене отаку оголену…
і розпатлану
в самому лише твоєму потові і промоклому простирадлі…
Ми граємо у міста лише задля того,
аби здоланий зробив переможцю каву в постіль.
Насправді ж я махлюю,
бо називаю ті міста, в яких мріється побувати з тобою…
Тому перші і останні літери зникають з їхніх назв,
ніби скромність і виваженість вчорашнього вечора…
Розкрию тобі страшенну таємницю.
Мені подобається бути здоланою тобою…
у ліжку і в цій географічній грі…
Адже лише своєю покірністю я можу засвідчити те,
що терплю весь цей бруд і прокуреність твоєї кімнати,
і гірку та несмачну каву лише задля того,
аби принести її для тебе в ліжко
і зробити її своїми руками якомога смачнішою,
з додаванням терпкого післянічного поту
та дрібки цинамону з цнотою в моєму серці…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513227
дата надходження 24.07.2014
дата закладки 25.07.2014
бережи себе,
моя мила мушле,
від життєвого дріб’язкового
піску…
створи з нього
найпрекраснішу
перлину,
яку ти подаруєш…
мені
при зустрічі.
вона
неодмінно
буде пахнути
Атлантикою …
і фаст-фудом…
але таким солодким
…та бажаним…
29.06.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510988
дата надходження 12.07.2014
дата закладки 22.07.2014
Давай закуримо місячне сяйво і видихнемо молочний шлях…
Повір, це гарно і надто вільно.. це просто легкий надрив легень.
Давай закуримо й нап’ємось оцту… це лиш іржавий у дошку цвях.
І буде свято посеред буднів і буде світлим один лиш день.
Давай нап’ємось досхочу віскі, чи може пива, текіли з джином?
Це ж надто легко – узяти гору над своїм его й налить бокал.
В духмянім сяйві місячних струменів співати будемо без упину.
Ніхто з оточення не скаже зайвого і не насварить за наш вокал.
…..
Тому що п’яному усе до лампочки… аби лиш місяць в чарці палав…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510064
дата надходження 08.07.2014
дата закладки 08.07.2014
...отличная штука, эта ночная езда, особенно
когда вы с девушкой вдребезги пьяны;
в конце-концов я свернул в какие-то кусты, здраво рассудив
что езда в таком состоянии в какой-то мере
нецелесообразна. итак
мы застряли на обочине; самое время
занятся любовью в машине, но увы:
ты и двух слов связать не можешь и вообще
забылась сном прямо на сиденье; вот незадача-то!
я был к счастью немного менее пьян, так что сумел
выбратся из кабины; мир приятно покачивался,
я на полную грудь вдыхал табачный дым
и отборный экзистенциализм; в кои-то веки
опостылевшая жизнь приносит смутное удовлетворение,
алкоголь помогает нам примирится с
неистребимой скукой...
ох уже эти пьяные размышления в чистом поле, ох уж это
неистребимое отчаяние, ох уж эти
темные замки и пустоши, - от которых, кстати
тошнит даже больше, чем от дешевого кагора -
мои верные спутники в этом
не слишком занимательном приключении!
вот так я и торчал в темноте, а потом, замерзнув
полез наконец в машину и что вы думаете
я там обнаружил?
ее стошнило прямо на сиденье.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508899
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 02.07.2014
Сумно і страх як пізно. Трамваї не ходять в депо.
Вони розлетілись околицями у небосхили.
Навій мені, вітре, та так, щоби все ожило.
І мрії мої зашкарублі напни на вітрила.
Вже зимно і лячно. Не сплять уночі гвинтокрили.
Вони усміхаються зорям, що впали додолу.
Напни мої мрії на їхні могутні вітрила.
Та не проси мене більше вертатись додому.
Вже гірко і тоскно. Трамвайчик заснув на даху.
Лиш мріями він так далеко злетів в небокрай.
Зроби ж йому ласку, здійми його мрію крихку
Й впусти його разом зі мною в казковий свій край.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222189
дата надходження 14.11.2010
дата закладки 23.06.2014
Выгляни в окно –
там погоду никто не требует,
там свечи стремятся на землю
и рассыпают полымя,
и катится оно к каждой двери.
Слышишь, как ветер упрекает прохожих,
поклонись, говорит, величию,
согнись, говорит, коромыслом,
я ведра ваши наполню
благодатным огнем,
в нем каждый из образов будет
плакать по вам
слезами душистыми.
Смотри в окно,
там шумно шумит самая большая
на свете скрипка,
самым высоким тоном
определяет имя,
слушай ухом, прислонившись к стеклу,
найди название свое в шуме
пустоты, страшного
гула небесного инструмента,
почувствуй свое название в Имени.
О, там погода скверна.
Встревожили синоптики голубя,
он крыльями бьет, и перья
летят в приоткрытые окна
автобусов, электричек,
домов – вокзалов,
синоптики напуганы и свирепы,
творят мистерию в честь
нового человека –
неопалимый огнем,
несклонный под ветром,
ликом не высмеянный,
он Имя принял
с голубем под рубахой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485700
дата надходження 14.03.2014
дата закладки 31.03.2014
моя домівка - на роздоріжжі- мої оселі,
під синім Кляйна, або синішим -
йду па́сти гуси;
широкість Дору темніше гусне -
мостами душить,
мостами лусне вдовиця-Дору,
і знов портвейном впиває-студить
щоката діва -
несе терези
пухкими перстами-
коти налякані - підвали вморені -
і більше сотні тут - йдуть босі діви;
дахи дірявлені й циганський прихисток
між плющ; а пляшками
розбито Порту.
налито синього - шляхи недорого,
і знову вгору
вам - фунікульорами.
мені додому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439708
дата надходження 26.07.2013
дата закладки 08.08.2013
Фрідріх ниткою
малює надквітку,
швидко обрамляючи іншианку
з кожного ранку
до зріділої ночі
Фрідріх замовчує коло порочне.
белькоче на вухо
прозорою ниткою,
квітку тче із свого іншианства,
ланцом здіймаючи куряву сходжень
ніби це схоже з безликістю танцю
вранці у роті із присмаком ночі-
в вісімку зігнуте
коло порочне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413005
дата надходження 27.03.2013
дата закладки 30.03.2013
забудь мои весенние бессонницы,
и бредни, от которых я сама
сходила (и сводила всех) с ума…
ещё одна печаль в меня проломится,
усядется за стол наш, как кума
и будет проливать святую истину,
как воду… через верх и через край.
а в нашем прошлом оставляем лысину,
и бесшабашный, радостный январь.
забудется. заблудится. заполнится
другими перекрестками дорог.
другими переплётами… бессонница
о д н а
…и ты её не уберег.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142208
дата надходження 20.08.2009
дата закладки 20.09.2010
в дальнейшем она рифмовала глаголы
карандашом намечала планы
друзей разделяла на своих и знакомых
и верила в счастье будистсткой нирваны
книги читала о своем отчуждении
и от того не читала классику
писала в жж о «бесцельных мгновениях»
и как убегает из дома по праздникам
всегда просыпалась раньше чем нужно
в зашторенной комнате своей квартиры
пряча от окон свою наружность
прячась от солнца прячась от мира
в дальнейшем она бесследно осталась
в своих городах пропитанных ею
и если она и встретила старость
то встреча такая была не намеренной
и если в дальнейшем ее опознают
по отпечаткам на стенах бетонных
об этом она никогда не узнает
и не напишет об этом снова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153103
дата надходження 02.11.2009
дата закладки 14.11.2009