: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.02.2011
Сегодня целый день хочу быть улиткой.
Им не нужно рано утром вставать и с больной головой давиться дешевым кофе, вспоминая сон, прерванный дурацким будильником. Улиткам не приходиться одевать на себя улыбку, проклиная в душе других улиток, которые даже не подозревают, какими ужасными они могут быть порой.
В то же время, улитка всегда имеет при себе всё самое нужное. Пришла к другой улитке и, если что-то забыла - ей не приходится бежать на метро, затем на маршрутку и потом еще 25 м. пешком- она просто заползает в свой "дом" и берёт то, что забыла. Но, как правило, улитки ничего никогда не забывают. По крайней мере, мне хочется так думать.
Улиткам уютно и спокойно. Если их обижают другие улитки-они демонстративно уползают в сторону(по-другому они не умеют), оставляя за собой некрасивую тропинку (с эстетической точки зрения). Они всегда могут спрятаться от надоевших листьев, камней и человеческих ног. Хотя, я не думаю, что их это волнует.
Я бы хотела побыть улиткой.
Полжизни перебираешься от одного листочка к другому, лишь для того, чтобы выжить. Интересно, они понимают, что это опасно? Чёрт, у них же нет мозга...вроде бы. Я не сильна в биологии. Вот приползает одна улитка на листик, а там еще две сидят. И уже не будет ей скучно просиживать своё существование на "зелёной площади".
Конечно, среди улиток есть те, которые готовы на риск ради приключений и координальных перемен в своей недолговременной жизни. Люди их называют таким противно-гадким названием "слизняк". Так же гадко, как и "отшельник". Обидное слово, а ведь улитка не заслужила такого обращения к себе. Она хотела перемен.
Почему людям свойственно судить всё вокруг?
Почему, если человека называют "зайкой"- это хорошо, а "слизняк" или "улитка",как минимум, неприятно.
Ведь человек далеко не идеален...
_________________________________
Stu.Art(c)2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168874
дата надходження 29.01.2010
дата закладки 30.01.2010
Ты меня никогда никому не отдашь,
Будешь биться в заклад на граненом стакане,
Ты спасешь от обид, никогда не предашь,
Не унизишь любовь мою в горьком обмане.
За собой поведешь – я послушно пойду,
Отогреешь дыханьем замерзшие губы,
Я на сильном плече, как в раю отдохну
И согреюсь в руках, как у маминой грубы.
Ты не сможешь простить и обидеть меня,
Потому что прощать меня не за что, слышишь?!
О! Как сильно боишься степного огня!
И не веришь в любовь, и любя - ненавидишь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168890
дата надходження 30.01.2010
дата закладки 30.01.2010
Я не знав, що втрачаю, коли відрізав собі крила,
Я не знав, що так боляче падати вниз із небес,
І теперь між людей... Не такий, однак зовсім безсилий,
А колись був одним із міфічних, біблійних чудес...
Я не знав, що втрачаю, коли відрікався від Раю,
Я не знав, куди йти... але знав що потрібен землі,
З кожним болем її, з кожним видихом - я помираю,
І шукаю себе, у ранковій, холодній імлі...
Я не знав, що життя таке сповнене горя й обману,
І коли сам втікав від своїх же, дитячих бажань,
Сам потрапив в жахливу, спокусливу й дику оману,
Серед гаміру, натовпу, й безліч життєвих страждань...
Я не знав, що втрачаю, коли клявся у вічнім блаженстві,
І не знав, що втрачаючи крила - втрачаю життя,
А тепер лише чую: "Агов, йди сюди навіжений"
Не жалкуючи. Й дихаю без каяття...
Я не знав, що живу, доки там відрікався від болю,
І тепер між людей - я такий же звичайний жебрак,
Хоч в полоні часу, однак знаю - що справді на волі,
І готовий життя, що зосталось, прожити отак...
Я не знав, що втрачаю, коли відрізав собі крила,
І не знав, що хоч проклЯтий - буду літать,
І допоки вона, Доля-матінка ще не згубила,
Більш за все буду жить на землі я бажать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163584
дата надходження 30.12.2009
дата закладки 30.12.2009
Снова осень потревожила разлукой,
Слезы льются, я не в силах их сдержать,
Почему любовь мне стала вечной мукой,
Почему решила сердце испытать.
О, любимая я без тебя болею,
Нет лекарства для истерзанной души,
И с ума схожу и на уста немею,
Жаль что смерть в объятья принять не спешит.
Нет врача, что вылечит мне раны,
Даже время боль не в силах угасить,
Где мгновения, что были так желанны,
Их никто не может воскресить.
Плачу я, роняют слезы очи,
И из рваной раны боль как кровь течет,
Долог день, бессонны мои ночи,
Врядле это все когда-нибудь пройдет.
И ничто от грусти не спасает,
Ни рыбалка, ни работа, ни друзья,
Почему любви цветок не увядает,
Почему ведет в тупик моя стезя.
Нет пути назад из лабиринта,
Перекрыл тропинку чувств обвал,
И вперед к надежде все закрыто,
Я веревочку спасенья утерял.
И вокруг так серо и тревожно,
И не радует, почти что, летний дождь,
Почему все в мире ненадежно,
Не вернуть тебя – ты больше не придешь.
из раннего.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163156
дата надходження 27.12.2009
дата закладки 27.12.2009
Мріями вкрита, розкинула руки,
Твій погляд ловлю на собі.
Нам разом не судилося бути...
Я не потрібна тобі!
Ти, мабуть, щасливий, ти любиш її...
Кохання так близько, та я не візьму!
Я просто триматиму все у собі,
Без бою програю війну...
Те щастя, якого хотіла,
Я тихо сльозами прогнала.
Мене душа так сильно боліла,
І я небесам її віддала...
Я знала: ти кохаєш іншу,
Я знала, що щастя далеко...
Ти кохаєш іншу...
І мені так нелегко!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163130
дата надходження 27.12.2009
дата закладки 27.12.2009
Чи я поет, чи може тільки жінка?
Чи може дівчина, чи може я – ніхто?
Усе вирішують думки і поведінка,
І щире серце, віддане добро.
Чи я стою за правду і свободу,
Чи поклоняюсь лютим ворогам.
Чи проявляю щирую турботу,
А чи підслужую усім і тут, і там.
Я – українка, і в душі – поетка,
А зовні жінка, дівчина ясна,
А може я проста собі скарлетка,
А може долі дочка я сумна.
Я українка. Щиро люблю мову
І ниви українські в заметіль,
Та дружелюбно я веду розмову
З людьми, що линуть звідусіль.
Кохаю лебедя нестримно і до болю,
Бо він лебідку в горі не кида.
Обнімусь тихо з своєю я журбою,
Люблю Вкраїну через віки, літа.
Чи я поет, чи може – жінка,
Чи може пісня, що летить у даль?
Я знаю,хто я! Українка!
Мені, повірте, аніскіль не жаль!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161056
дата надходження 14.12.2009
дата закладки 14.12.2009
Ні, я не ображаюся, милий мій, любий,
Просто докір у серці живе,
Просто кохання доводить до згуби,
Просто не можу я взяти чуже.
Просто життя, мов заплутана казка,
Просто у серці залишиться біль,
Просто потрібна мені твоя ласка,
Ніжная ласка і вихор надій.
Не тримаю на тебе образи,
Ображатись на тебе – це гріх.
Хоч не можу прийняти поразки
І не можу я видавить сміх.
Я не хочу тебе ревнувати,
Я так хочу тебе вберегти.
Ти навчишся мене цінувати,
А я змушена буду піти.
Я на дружбу твою зазіхала,
Та все мало, все мало мені.
Довгий шлях я пройшла, я здолала,
Щоб побачить зіниці твої.
І нехай я для тебе не рідна,
Ти у серці моїм назавжди.
Ожива душа ясна, тендітна,
Та не можу до тебе піти.
Просто ми – лише друзі навіки,
А у серці пожежа пала.
Просто ми – дві бурхливі ріки,
Дві величні притоки Дніпра.
А на серці так прикро, так важко,
І до чого душа все болить.
І на мить зробилося страшно,
Що не зможу тебе розлюбить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160859
дата надходження 13.12.2009
дата закладки 13.12.2009
Каждой ночью ты тенью заходишь в мой дом,
Заставляя все вспомнить сначала,
Как в ту жуткую ночь, под холодным дождем
На руках ты моих умирала.
Я все помню: твои неживые глаза,
Что глядят сквозь меня безразлично,
По щеке твоей бледной стекает слеза -
В эту ночь было все так трагично...
Эта тварь, что пила твои силы и кровь,
Что тебя постепенно сгубила
Оказалась сильнее. Мне вспомнилось вновь
Слово доктора: «Неизлечимо!»
Это слово как нож впилось в сердце мое,
Но тогда позабыл я об этом...
Думал вечно с тобою мы будем вдвоем,
Но однажды с испугом заметил,
Что тебя с каждым днем все труднее узнать,
Что ты вянешь и сохнешь как роза
Без воды. Все труднее мне было сдержать
С каждым взглядом горючие слезы...
А когда я земле твое тело отдал,
Хороня его вместе с собою,
У могилы твоей я себе обещал,
Что отправлюсь я вслед за тобою!
Каждый раз, когда ночью взрывается гром,
Когда молнии ярко сверкают,
Вижу я силует твой за мокрым окном,
Что в мой дом сквозь стекло проникает.
Я сижу за столом, поднимая бокал,
Слышу четко шаги твои рядом...
Скоро будем вдвоем, без тебя я устал,
Успокою печаль сладким ядом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160306
дата надходження 10.12.2009
дата закладки 11.12.2009
Походкой тихою приблизился я к ней.
Вздохнул поглубже я и стал чуть-чуть смелей.
Она сидела как богиня на кровати
В том сексуальном и знакомом мне халате.
Она глаза свои подняла на меня,
В них я увидел бесконечный жар огня.
И та улыбка лишь украсила ее.
Никак не мог я отвести взгляд от нее.
Я рядом сел с ней и руками стан обнял
И всем еством своим сейчас ее желал.
Она приблизилась, исход был предсказуем -
Сомкнулись губы наши в длинном поцелуе.
Я поцелуй тот страстный не забуду,
Как в детсве первую свою простуду,
Как не забуду я друзей своих,
Как буду помнить я свой первый стих.
Я так люблю с ней находиться рядом,
Ловить моменты - наслаждаться взглядом.
В такой момент желанье есть ее обнять,
Прижать к себе и нежно так поцеловать.
А за окном луна светила, надо спать.
Во мраке лунном том легли мы на кровать.
Но сон не смог в тот вечер нами завладеть,
Ведь наши души стали пламенем гореть.
Ее я нежно на постеле обнимал,
Касаньем губ своих ее я возбуждал.
Я гладил нежно ее бархатную кожу.
Никто пред идеалом устоять не сможет.
Та ночь навеки будет в памяти моей,
Ведь я не знаю больше никого нежней,
Красивей, ласковей...скрывать не стану я,
Я полюбил тебя. Моя история.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160311
дата надходження 10.12.2009
дата закладки 11.12.2009
Вона любила осінь... Бо саме в цю пору їй подарували життя!Їй до безтями подобалось занурюватись у шум падаючого золотого листя і линути думками до небес...
Вона любила дощ...Вона годинами могла спостерігати за маленькими краплями,які падали із загадкового неба і безжально розбивалися об землю...
Вона любила квіти..Їх пянкий аромат змушував її не думати ні про що і їй це подобалось!
Вона любила його...Вона годинами могла дивитися на його фотографію і уявляти вечори,проведені разом,якіх ніколи не було...
Вона любила життя...Бо саме в ньому була осінь,дощ,квіти,він...Та одного дня вона перестала любити все це!Вона просто почала любити себе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150287
дата надходження 15.10.2009
дата закладки 11.12.2009
Вона не покидала мене ніколи,завжди була поряд:у хвилини радості,печалю,відчаю... Здавалося б друг? Та ні - ворог! Я намагалася втікти від неї,та вона переслідувала мене,вона була всюди.Від цього мені ставало нестерпно боляче. Я просила її покинути мене,та вона не зважала.Вона просто егоїстично мучила мене.Я не могла зрозуміти в чому завинила перед нею?Що зробила не так?Від цих думок я просто божеволіла. Я шукала допомоги,а її не було...Всі відвернулися від мене,коли були мені так потрібні!У мені почала зароджуватися ненависть,чого я найбільше боялась. Я боролася,доки вистачало сили. Та одгого дня я зрозуміла,що це марно. Вона перемогла! Вона вбила мене,не давши мені зрозуміти за що... Це була вона...Це була самотність...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150291
дата надходження 15.10.2009
дата закладки 11.12.2009
Вона щоразу лягала спати зі сльозима на очах... Вона щоразу прокидалася з усмішкою на обличчі... Кожен новий день дарував їй надію. На що? Знає лише вона. Вона свято вірила в те, але з кожним днем зневірялася все більше й більше. Вона кілька сотень раз перечитувала його смс, магічним поглядом дивилася на його номер в телефонній книзі. Але він не дзвонив... Вона ніколи його не бачила, але в її уяві він постав таким, який є насправді. Він завдав їй багато болю, не усвідомлюючи цього. Він писав їй, що вона цікава, але більше не звонив... Він не вважав за необхідность їй дзвонити.А вона чекала...мучилсь... Пізніше вона зрозуміла, що марно чекати. Вона лягала спати з усмішкою на обличчі, з думкою про нього, з думкою про те, що він прийде у вісні. Вона прокидалася зі сльозима на очах, бо він не прийшов...Вона жила ним, дихала ним. Але потім почала задихатись, бо він віддалявся, зникав. І з кожним днем все далі й далі...(Вона-це Я, а він - це ти. Хто цей "ти", знає лише вона...)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152372
дата надходження 28.10.2009
дата закладки 11.12.2009
Осінь... Холод... Серце... Ти... Болить... Плачу... Я... Боляче... Самотньо... Припини!... Мовчи... Люблю... Тебе... Прошу... Не йди... Ти обіцяв!... Кричу услід... Мовчиш... Чому?... Я знаю... Ти прийдеш... Я обійму... Ти скажеш:"Люблю..." Любиш?!... Невже?!... Я вірю... Чомусь... Все добре... На довго?! Ти знову йдеш!... Вже назавжди... І знову осінь...серце...ти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159265
дата надходження 04.12.2009
дата закладки 11.12.2009
Ти не живеш більше моїм житям,
Не заглядаєш у мої зелені очі!
Чому ж щоночі бачу я тебе у снах,
Де ти милуєшся на зорі ночі!?
Не хочу..Ні!Я хочу бачити тебе!
Я хочу чути знову й знову
Твої слова,твій сміх і все,що,
Лине з вуст твоїх додолу.
Ти показав мені життя,
Навчив отримувати позитив від нього.
За це дарую тобі я приємні посмішки довкола!
Нам люди дивляться у слід,
Бо ми йдемо неначе зорі,
Які щоночі бачиш ти,
А я в цей час милуюся тобою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149915
дата надходження 13.10.2009
дата закладки 11.12.2009