ни на что негодные дни
и ночи наверное тоже
не помню
я спал
только лишь рыбьи головы
пооткрывали рты
да вытаращили глаза
холод остывших квартир
или чужих взглядов
режущих
бьющих насквозь
будто бы так и надо
и своего рода
незаменимый
жизненный опыт
будто бы снег с дождём
в свете слепящих фар
точки от огоньков
вспыхнут
а после
гаснут
проносятся мимо столбы
как дни
ни на что негодные
куда и зачем я еду
не помню
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317957
дата надходження 29.02.2012
дата закладки 04.03.2012
…а после
она плакала три дня
и три ночи
а на четвёртые сутки
забыв усталость
стала ржать
нет не смеяться
ржать и похрюкивать
...а после
стала бесчувственной
серой вороной
не стой
проходи мимо
девочка не подарок
но полна сюрпризов
не от мира сего
...а после
прятала тайны
в бетонных стенах
копировала чужую
модель поведения
шкафы ломались
от скелетов
так ненадёжно скрытых
---------------------------
...а после
не ищи в этом смысла
загадок
и сложных тем
просто она свихнулась
в один день
со мной
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309749
дата надходження 28.01.2012
дата закладки 29.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.01.2012
когда я повернусь
тебя уже не будет
на улице люди
я стою у окна
автомобили в пробках
рваные облака в лужах
я знаю что ты рядом
смотришь на меня
сидя на кровати
или диване
прости
я невнимателен к деталям
я просто знаю
что когда обернусь
тебя уже не будет
тушу сигарету
и закрываю окно
машины и люди
становятся тише
я слышу твой голос
и чувствую тепло
поворачиваю голову
тебя нет
и мне....
----------------------------
всё равно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301895
дата надходження 23.12.2011
дата закладки 23.12.2011
они лежали лицом к стене
их лица становились мрамором
они лежали отвернувшись от линии горизонта
они не спали
вчитываясь в мраморные стены
мраморными глазами
вчитываясь в слова внутри мраморных стен
они лежали погребенные под потолком
и читали символы рано или поздно ушедших братьев и сестер
они хотели знать себе цену
они хотели знать цену мрамора
они читали свою историю
от рассвета до заката
и под потолком погребенные
принимали свое бессмертие
как данность
они не боялись говорить о себе в третьем лице
потому как не знали как назвать своего бога
они вчитывались в стены из мрамора
превращаясь в память своего будущего
они превращались в мрамор
отнимая бессмертие
своих братьев и сестер
под потолком погребенные
отвернувшись от линии горизонта
они лежали лицом к стене
с открытыми глазами
вглядываясь в глаза своего бога
они не спали
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168888
дата надходження 30.01.2010
дата закладки 23.12.2011
я желаю тебе
последних снов
в городе
у которого нет границ
в слове
у которого в каждом словаре
свое значение
в том месте
откуда некуда бежать
и если ты уже спишь
значит ты простила мне
лишние слова
и я останусь
в твоей
памяти тем
кто тебя
не разбудил
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216651
дата надходження 17.10.2010
дата закладки 23.12.2011
небо свинцовое, воздух со ртутью.
больно открыть глаза.
ты мне сказала что-то такое...
то чего я не знал.
сердце закрыли в клетке из рёбер.
лозунг — свободу сердцам.
я обещаю это запомнить
и никогда не стирать.
разницы нету — утро и вечер.
серый рисунок окна.
кто-то сказал что станет легче
в день как придут холода.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300328
дата надходження 16.12.2011
дата закладки 22.12.2011
наивное
дневник
28сентября2012, вечер, потом ночь
рано лёг спать, хоть в соседней квартире, которая рядом, сильно шумела музыка и что-то тяжёлое роняли на мой потолок. От таких колебаний со стены оторвался портрет любимого президента Обамы и упал на левую ногу, но не больно и даже кстати – не пришлось снимать на ночь левый носок, под портретом его не было видно. Снился нефтеналивной танкер и Саудовские пираты, а так же моя давняя мечта – коллайдер с экраном 458 дюймов и сурдопереводчиком.
29сентября2012, раннее утро, примерно 5.38утра
пытался проснуться сразу – не получилось, оказывается, портрет с любимым президентом повис на пальце ноги и зацепился за спинку кровати, отчего я сразу не смог встать и даже испугался. В голове ещё перемещались Саудовские пираты и коллайдер с немым сурдопереводчиком, рядом с ним сидел слышащий и жестами показывал, что именно нужно жестикулировать.
портрет наконец-то отцепился, соседи снизу успокоились, наверное, заснули, а на работу ещё было рано вставать.
30сентября2012, после завтрака, где-то 8.12утра
по шестому каналу объявили о конце света и ещё сказали, что об его начале сообщат дополнительно. Разбил копилку в виде позы Родена, среди них оказалась монетка евро (кассирша супермаркета выдала на сдачу вместо 10 рублей, решила, что я идиот и ничего не пойму, а я сразу понял, но сделал вид и взял – ей же тоже кто-то подсунул).
вышел в ближайший магазин запастись продуктами на конец света. В переходе бабуля торговала комнатными растениями, за евро согласилась продать самый чахлый отросток столетника.
на остальные деньги купил банку кильки в томатном соусе, две пачки сухариков «кириешки» со вкусом чёрной икры, замороженного кальмара и плавленый сырок «Дружба».
31сентября2012, ночью
ночью не спалось, поэтому встал. В банку из-под кильки посадил столетник – неожиданно понял, что это время, и время значительное, не менее ста лет. Навскидку прикинул, что конец света и даже его начало спокойно переживу. В качестве подкормки на дно банки положил кусок замороженного кальмара. Время потрясающе зазеленело, и я в первый раз с любовью посмотрел на портрет Обамы.
почему-то вспомнились строчки одной знакомой сумасшедшей, живущей под ветвями платана. Она их в последнее время часто завывала, и тогда я знал, что она выпила дешевого вина из тетра пакета:
мир невидим, как воздух, как вакуум точнее
у него лицо в трещинах, в глазах точки
с виду - корчится в муках, болеет
от жара принимает время песочное
время важничает и не торопится:
ставит миру горчичники из календарных листов
накладывает на воспоминания швы
кожа мира рвётся, как изношенный ситец
вместо крови появляются миллионы несказанных, важных слов,
которые уже никому не нужны
а небо становится теснее, как будто Уже
натягивает парусину облаков, словно батут
те, кто пытались устремиться вверх, оказалось – не тому служат
оттолкнувшись, падают в родные осенние лужи –
то же небо, только там их любят и ждут
12октября2012года, после обеда
с удивлением стал замечать, что время растёт, налилось жирным зелёным соком и стало выползать из консервной банки. Его стало слишком много, так много, что подоконник исчез под слоем водянистой мякоти. Пришлось несколько листьев отрезать и сварить на ужин. Сейчас попробую. Хоть кто-то должен рискнуть своей жизнью и спасти цивилизацию перед вставшим началом конца.
14октября2012года, вечер
часть отварного времени организм перенёс нормально, я даже успел вернуться к началу дневника и пережить падение портрета любимого президента и помечтать о коллайдере, но с соседями стало твориться что-то странное, они перестали громыхать по ночам.
Спустился, позвонил, никто не отвечает.
Со двора доносятся странные звуки, выглянул в окно. Под платаном знакомая чокнутая мурчала странные строчки:
очень ночно, небо перед операцией по удалению грыжи
кишки выпирают из живота
завтра хирург сделает надрез чуть ниже
и станет падать на людей непосильная красота
никто не захочет больше
подниматься вверх и вешать в прихожей крылья
потому что в небе будут парить кошки
и непосильную красоту замыливать
но может случиться так, что красота мир спасёт
а мир спасаться не захочет
тогда на крышу взлетит огромный домашний кот
и восстановит на небе точки.
успокоился, потому что через открытую дверь вошёл бездомный чёрно-белый лохматый кот, запрыгнул на колени и запел на своём кошачьем языке. Понял, что не верю в конец света и позвал платановую бомжиху отведать новорожденное время на ужин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278833
дата надходження 05.09.2011
дата закладки 25.09.2011
Помовчимо. Словам нема потреби,
скотилось сонце золотом у став.
На фоні перевернутого неба
останній раз тебе поцілував.
Засмаглий вечір крався попідтинню,
трусились зорі шепотом в траву,
у теплу ніч - не схожу на осінню -
коханою тебе вже не назву.
Бракує щастя, кисню до знемоги,
приліг коханець-жовтень між октав,
підпер півнеба місяць круторогий,
чубатий вітер верби чарував…
Помовчимо. Словам нема потреби.
Я знаю: ти чекатимеш мене
допоки вітер розплітає верби,
допоки наша осінь не мине.
плейкаст від AmriLauru на http://www.playcast.ru/view/1664051/d7916b20a28fc51a7bf6677a6d015d890878408apl
переклад російською на http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285285
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282175
дата надходження 23.09.2011
дата закладки 23.09.2011
Коли в селі копають картоплІ
й димок гіркий снується із бадилля,
мішки біліють, наче кораблі
між куп давно покошеного зілля.
Прийдешня осінь вибрала сукно,
джміль конюшину вусиком лоскоче,
самотній клен у жовтім кімоно
останній лист дарує неохоче.
туман кидає сіті на баштан,
а плуг на зяб дере сорочку поля.
Засмаглий місяць кинувся в лиман.
Потріскалася у стручках квасоля.
Курличуть емігранти-журавлі,
Бреде над полем невблаганна злива,-
коли в селі копають картоплІ -
я відчуваю як стаю щасливий…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277297
дата надходження 27.08.2011
дата закладки 28.08.2011
Музика Віктора Оха.
А мамина весна була квітуча,
Буяла цвітом,солодко-п'янким,
Струмками дріботіла десь по кручах,
Губила в травах ніжні пелюстки!
А мамина весна любила гори-
Той храм зелений сосен і модрин,
Де потічок,студений і прозорий,
Несеться стрімко хвилями згори.
Знайомими стежками бігла боса
І день над нею піснею дзвенів!
А мамина весна гойдала роси,
Вплітала квіти в кучері дрібні.
І між квіток мережилось колосся,
Немов на щастя вічний оберіг!..
Та якось увійшла до мами осінь
І листопад їй кинула до ніг...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274946
дата надходження 13.08.2011
дата закладки 13.08.2011
А ще ж не літо бабине, не осінь,
твої пухкі вуста – комусь малинка,
веселка в полі стиглі трави росить,
й летить, летить срібляста павутинка.
Сам серпень порозв’язував шнурівки,
В засмазі литки аж до самих... п’яток ,
а цяточками божої корівки -
зіниці усміхаються в маляток.
А ще ж не літо бабине. Не осінь.
От-от поспіла ягода й травинка…
Не розумію, як в твоїм волоссі
заплуталась самотня павутинка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274798
дата надходження 12.08.2011
дата закладки 12.08.2011
Прихиліться до асфальту...
під ним дихає земля...
Сіра смужечка комфорту...
де згубились Ви і я...
Нас щей досі відчуває...
ми давно вже, мабуть, ні...
Доторкніться до асфальту...
там Землі душі пісні...
Не співаєте, не треба...
не відчуєте і хай...
Ще сірішим стане небо...
і в очах сірий асфальт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274146
дата надходження 08.08.2011
дата закладки 08.08.2011
будь ласка не говори зараз нічого
будемо дихати тишею
будемо пити погляди серпневих світанків
будемо ковтати кулі від болю і пігулки від часу
нажаль у нас закінчився тютюн
скоро світатиме а ти тремтиш як струна
невміло обіймаємось із краплями дощу
розсікаємо очі слізьми
і серпень перекриє нам доступ до кисню
я знаю
зачекай ще сьогодні буде воскресіння весни
і музика навмисно гратиме вічно
мені б цінувати тебе понад усе й
цілувати навмисно без жодного на це попередження
стискати твої плечі але щораз по-іншому
щоб завжди було не так як учора
отож молися відверто
твій бог у тобі
а ти його течія
апатія роз'їдає нутро а пам'ять
не лічить провин не бачить нічого
не потрібно думати
потрібно відчувати
ковтаємо кулі від болю
і
пігулки від часу
відчалюю але не прощаючись
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273976
дата надходження 07.08.2011
дата закладки 07.08.2011
З тобою ми в розлуці - цілу вічність…
Як час летить. О Боже! Як летить.
Дні серпня. Я ж залишився у січні
на все життя, а не на прикру мить.
І день за днем печуть мої долоні
від тих зірок, що впали між отав…
(Які ж вони зробилися холодні,
Якби я про розлуку стільки знав).
Серпнева ніч. Цикади в насолоді,
обручки … закотилися за вічність,
а ти права: романтики - не в моді,
тому вони й лишаються у січні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273754
дата надходження 05.08.2011
дата закладки 07.08.2011
Музика Віктора Оха.
На розі в маленькій кав'ярні,
Де янголи плачуть сумні
На ніжних картинах примарних...
Де тануть свічки на стіні,
Сльозами стікають додолу,
Розгойдують тишу хмільну...
Малесенький затишний столик
У тінях гардин потонув...
Там стрінуться наші долоні
І пальці сплетуться тонкі,
І з кошика маки червоні
Нам зронять легкі пелюстки...
І я,неймовірно щаслива,
В очах твоїх карих втону!
І променів сонячна злива
Заллє потемнілу стіну!..
І може всі давні оскоми
Ця зустріч загоїть мені
В кав'ярні, до болю знайомій,
Де янголи плачуть сумні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273850
дата надходження 06.08.2011
дата закладки 07.08.2011
літаки
вони літають в твоїй голові приглушеним звуком
малюють хмарність своїм залізним тілом,
розбиваються час від часу
і тоді ти засинаєш стоячи.
вони ховають в собі лише перехожих,
яких ти бачив від початку свого життя
тишею розірваного сну.
крила їх важчі за страх і нерухомість,
коли ліва нога застрягає у небі і падаєш.
а літаки...
вони літають в твоїй голові і прагнуть свободи,
штурмують свою в"язницю і влаштовують війни.
ти не чуєш стогонів, але проголошуєш мир...
ті літаки уламками зникають щоранку
і ти вчишся літати сам..
наче літак в чиїйсь голові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272813
дата надходження 30.07.2011
дата закладки 06.08.2011
блискавка грає в класики,
класику випльовують навушники
і кожен будинок пахне вимушеною молитвою.
Я бачила як хтось копав собі могилу,
уявляючи обійми юної циганки і короля блазнів.
Я відчувала як чиїсь руки відкидали землю
і вривались в мою темну кімнату,
щоб більше ніколи її не залишити.
Тут ніхто не жив
і не творив зовсім.
звідси ніхто раптово не йшов.
Тут лише знали,
що хтось погодиться на вічність тоді,
коли блискавка гратиме в класики
і на натягнутих електричних дротах
янголи заграють другу сонату Шопена...
ледь чутно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266678
дата надходження 24.06.2011
дата закладки 24.06.2011
Елегія останніх днів тепла
в дрижанні мрій, між запитальних знаків.
Втрачаю силу – ти ж по стежці йшла,
у розпалі цвітінь червоних маків.
Не вистачило Вічності хвилин
тебе переконати, (що вже Долю…),
ще б вуст твоїх торкнутись – двох жарин -
та загубилось серце серед поля.
Тобі…кому ж я знову присягну?
В полин гіркий без гордощів заплакав
Чомусь печаль. Чию шукать вину
у розпалі цвітінь гарячих маків.
PS…квітують маки. Я між них впаду.
краї пелюсток згадкою червоні,
ледь чутні дзвони вкрали молоду.
ШкодА, не вгамували маки дзвонів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266115
дата надходження 20.06.2011
дата закладки 22.06.2011
Коли Твоя Фіолетта прокидається,- у неї фіалкові очі,
від сну, що цілу ніч змішував червону і синю фарбу,
вона встигла полюбити вранішню каву,
але Ти їй ще ніколи не приносив її у ліжко,
Твоя Фіолетта накрапує крапель настійки з волошкового суму у склянку з вчорашніми ілюзіями,
їх вона заїдає жменею позаторішніх згірклих зерняток мигдалю,
Твоя Фіолетта дивиться на стелю,
на якій білим фломастером вона щодня пише листи, і поки ще не знає кому?
їх прочитає лише той адресат, який колись разом із нею опиниться в її постелі...
і може тоді, колись... Вона вперше спробує вранішню каву принесену замість волошкових крапель,
але їй так бракуватиме хоч трішечки суму,
А що робити, - це наркотик, на який вона присіла добровільно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260622
дата надходження 20.05.2011
дата закладки 17.06.2011
Нескінченний сюжет монотонних нудних діафільмів, -
хтось змахнув із повіки тривожну останню сльозу.
А болить не самотність... Так хочеться бути НЕ вільним.
Ти ж ще віриш у те, що троянду тобі принесу.
Ти ще віриш в життєві, любовно-щасливі фінали,
В романтичність історій, де сльози течуть за межу,
Але ту перемогу - з тобою ми вчора програли.
Happy end - нещасливий ? Та я вже про це не скажу…
Й промовчу в тих словах, у яких так нестерпно змовчали,
у віршах тих ілюзій, які дарували нам сни.
Це - останнє побачення в цвіті хмільної навали,
у симфоніях скверів, в сумних пантомімах весни.
Пальці стиснені в пальцях в останнім теплі ейфорії ,
щирі погляди наші ховаються в серце небес...
лише спогади в дотиках спільним мовчанням хворіють...
Час прощатись… на світі, на жаль, не буває чудес…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264237
дата надходження 10.06.2011
дата закладки 10.06.2011
... він вигадує сенс -
тож сьогодні слова не потрібні.
Голкоподібні дотики,ніч навпроти,
вже всоте вбиває в собі нетерпіння:
"Моє покоління цінує наркотик вербальний."
Детально вивчаю істоту,що в ньому існує,
диктує промови на вільні і задані теми...
Злий демон танцює із янголом в парі,
а він лиш гітарі нашіптує власну молитву.
Цю битву з собою вкрадуть закодовані плівки-
листівки минають шість вулиць і падають мовчки.
Віночки пливуть і пристануть до берега скоро,
морок замовкне, записки читатимуть в Відні...
... а поки є сенс
мої вірші йому не потрібні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262145
дата надходження 28.05.2011
дата закладки 29.05.2011
Коли відлітали метелики
я пила воду з іржавих ринв
і майже нікого не кликала.
Давлячись тишею музика
стогнала і дощ не приходив...
Дощ взагалі не вміє ходити,
він літає наче метелик без крил-
дряпає вікно своєю присутністю там,
де я виявляюсь завжди відсутньою.
Така потреба жити магічна.
Хто має крила,тому не страшно,
що одного разу земля зникне.
Вода рудою вологістю втамовує спрагу,
кулькою кришталевою застрягає в горлі,
а метелики все відлітають...
І одного ранку ти зрозумієш,
що мене не стало...
Кулька розбилась на сотні смертей,
яким не властиво блищати на сонці
і стане тихо
коли відлітатимуть метелики...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260901
дата надходження 21.05.2011
дата закладки 22.05.2011
Сіє дощ. Наче й слів не знайшлось,
щоб сказати тобі й захмеліти.
Я чекаю. Надіюсь…на щось,
до грудей притискаючи квіти.
Й ти мовчиш - очі повні журби –
Плащ благенький, по пальцях тривога.
Каблуками міської юрби
мокрий брук замикає дорогу.
В нескінченних симфоніях площ
ти ховаєш долоні у вечір...
Я, напевно. Навіщо. За що ж...
Не тебе обіймаю за плечі.
Ти зникаєш в вагоні метро,
під вогні опівнічного міста...
Я прощаюсь. Навіщо... За що...
Під мелодії Баха і Ліста.
PS/ ПЛЕЙКАСТ ДО ТВОРУ ЗНАХОДИТЬСЯ НА СТОРІНЦІ http://www.playcast.ru/view/1579031/59b0302562cf44b80f23ae303bff6d1dd40b3708pl У ВИКОНАННІ НЕПОВТОРНОЇ AmriLauru,
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260419
дата надходження 18.05.2011
дата закладки 20.05.2011
На завтра про зустріч мене не проси . Не проси.
Роса на щоці ще гаряча і надто солона.
Життєві задачі розв’язано. Зайві плюси.
На цім перехресті дороги я – біла ворона.
Аж зАдуха в серці, коли на каштанах свічки
під небом згорають у щасті духмяних просторів.
Не варто, не варто чіпати взаємні «грішки»
в прочитаній книзі «Давно пережитих історій».
Джмелі захмеліли в останньому цвіті Землі,
не хочеться вірити, що моє серце холоне.
Я знаю: в цім світі ще десь є долоньки малі,
що душу зігріють, бо я …наче біла ворона.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260599
дата надходження 19.05.2011
дата закладки 20.05.2011
... і як мені знайти тебе
серед тебе...
(Einsamkeit)
--------------------------------------------------------------
... вулиці ховають кроки ненароджених дітей
і крижаного гніву.
Мені не доводиться бачити твої очі,
що ведуть в світ людей,
котрі так і не навчились спати.
Лише іноді чую розмови дерев,-
їм боляче тримати на собі пусті гнізда,
як мені боляче зберігати тебе в собі.
Ніким недоведене й всіма спростоване існування
чи може бути щось святішим за нього?
Охопити своїм гіллям все місто
і ніколи не випускати з нього божевільних,
бо діти ще заплачуть
і гнізда перестануть бути пустими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259844
дата надходження 15.05.2011
дата закладки 16.05.2011
... фінал розмови схожий на випадковий вузлик-
ще вчора тягли за ниточку і тобі подобалось йти.
В лютому казки схожі на давно забуті спогади,
а СНІГОВА королева більше не вірить в людей-
вони не здатні вигадати щось окрім власних проблем.
З усіх сил намагаюсь зібрати в собі зграю хмар
і можу йти до тебе, прикинувшись мовчазною й байдужою.
Зернята давно загублених нами мрій не проростуть дотиком...
За дві відстані до світанку минають оманливі зливи,
проливається тінь зими на підвіконня і знову лютий...
В лютому королеви перестають бути сніговими і чекають,
а ми все в"яжемо вузли і
самі стаєм вузлами на стрічці власних сподівань...
якось взимку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259636
дата надходження 14.05.2011
дата закладки 15.05.2011
Так багато на світі речей,
що приносять у серце неспокій...
Важко жити без рідних очей...
Без блакитних, ясних, та глибоких...
В них розбавити б ніжність твою,
запалити би полум*ям пристрасть...
На колінах тривожно стою
в блиску рідних очей променистих.
Дай цілунком навік прорости,
розтривоживши ніжністю душу.
Але нащо?.. Навіщо ж іти,
розлюбити навіщо ти мусиш?...
Не зупиниться завтра Земля...
Не згасатимуть, мабуть, і зорі...
Ти ж любитимеш... Знаєш, і я
розлюбити собі не дозволю...
( з вдячністю другу Тарасу Кушніру! успіхів Тобі)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259210
дата надходження 12.05.2011
дата закладки 13.05.2011
============================================
... лютий ставить підніжку барвистим опудалам-
відлякування часу стало нудним заняттям.
І якось згадалось, що ми вже окремо не будемо,
тоді ж затремтілось в пекучій, як біль, кімнаті.
Блукання в собі, наче темінь глуха і прикрашена,
де ранок не може вернути загублений простір.
Мовчали сніги і вітрами вертались пропащими,
а я не чекала нікого... та сходились гості.
Лиш сонце в калюжі тремтіло незграбно і боляче,
слизьких поросят від дзеркал у вікно відбиваючи.
За стінами слів опадали безпомічно обручі-
зриваючи кола благань надвесняних,щоб гаряче.
Моя невідомість солодша за мрії... непрохана,
де сонячність погляду стане лише дратівливістю.
Зима не втомилась, а віру сьогодні програно
скупою любов"ю... мовчанням...і схоже єдиністю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236852
дата надходження 25.01.2011
дата закладки 06.05.2011
Ти - моя журба в гіркИх зірках,
що вмирають в синіх перевеслах.
Час сотає нитку з рукава
дням, що линуть на кленових веснах.
Ти – печаль у ямках на щоках,
з пісні таємничого Орфея.
Золотий пилок в моїх руках
розсипає місяць по алеї.
Вікна в небо – протяги хмільні ,
в снах торкнуся рук твоїх, зап’ястя…
як же вранці хочеться мені
прокидатись в домі… повнім щастя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257593
дата надходження 04.05.2011
дата закладки 04.05.2011
... поки він намагався заснути у своїх снах,
хмільний ранок приходив до тями на його грудях,
підвіконня допивало останні краплі дощу
і сонце накладало компреси на геть бліду уяву.
За межами себе було гарно, але не холодно-
розбите скло збивалось в долю звичайної людини
а п'ятихвилинний рум'янець віщував ще тисячу віршів.
Я бачила його безсоння з заплющеними очима,
я римувала його ім'я надто захоплено
і зчитувала спокій з холодних долонь
людини, чиє тіло складалось з сухої абетки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257439
дата надходження 03.05.2011
дата закладки 03.05.2011
Проводжає мене самота
повз вітрини парадного міста.
Ця з неону весна – вже не та,
бо позбавлена кисню і змісту.
Каблуками здригається брук,
на зупинках маршрутного буму
й щирий напис закоханих рук
на будівлі торгового ЦУМу.
Обнулю телефонні дзвінки -
аритмія ж на серці проста.
Спазм у горлі диктує рядки
й обіймає мене самота…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253501
дата надходження 13.04.2011
дата закладки 29.04.2011
...без нього не вдасться дістатись мені кордону,
нічим заспокоєна і ніби без зайвих амбіцій.
Ти майже підкорений, рахуєш пусті вагони,
а потім по колу почнеш рахувати лиця.
Дощ пожирає мій сніг - не замилює очі колір,
байдуже з ким - приношу цей вечір в жертву.
Можеш собі пробачати, бо я ж неодмінно дозволю
вбити надію, а потім її гвалтувати...мертву.
Нічого не сталось і грубість чужа помірна,
записую цифри, дивлюся в вікно навпроти.
Дивуюся їй - нерадива...практично сильна,
не вміє любити, хоч вірить у щось вже всоте.
Лічити ці дні, щоб зраду відкласти на потім,
себе обіцяти в дарунок, брехати нахабно.
Тонути в тобі, в безглуздо-жахливій марноті
і вбити..так страшно і дико...(я ладна)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235225
дата надходження 16.01.2011
дата закладки 28.04.2011
Вже не літаю – зламана ключиця...
Хворіє серце,стиснуте в гіпсІ,
А так, буває, уночі присниться,
несу тебе кульбабами, в росі.
Вже не літаю…спогади за вітром.
Холодна ніч притулиться в плече,
Застигне пісня в нотах на пюпітрі,
Хоча у грудях... інколи ж... пече…
Вже не літаю... Перешкода підла...
Не відчуваю зболений піар.
На дужих крилах не злетить до світла...
Поранений та зраджений Ікар.
вже не літаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249814
дата надходження 26.03.2011
дата закладки 27.04.2011
...навіть останній тролейбус нікуди не поспішає
чому ж мої кроки до тебе осипають небо?
Коли на дні віри лежить пожовклий папір
і літери більше не дарують усмішки,
я проводжаю останній тролейбус,
я проводжаю тебе.
Єдине прохання - не читай вголос,
бо не всі можуть витримати самоспалення...
я можу.
Я можу опускати руки в крижану воду
і дряпати скло спантеличено.
Все помістила в маленькій подушці
і вітер не стане лупцювати сни.
Нікому не потрібні листи без адресата
і жоден архів не збереже моєї ніжності
і ти теж не зберігай.
Загубленими сережками обернуться слова
і розсипатиму синій бісер,щоб не заблукати,
щоб вірити в те,що ти мене знайдеш-
я ж бо не крихти залишала.
Крихтами здавались наші дні-
хто ж був птахом?
Чому цей птах залітав у тролейбус
і лякав відсутніх там людей?
Чому синій бісер і досі омивається дощами
і вмирає від чужих підошов?
Це ж останній тролейбус
і тепер мені нема куди поспішати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210315
дата надходження 10.09.2010
дата закладки 25.04.2011
Ми пережили осінь...
Більше мовчати не хочу..
все,що робила я досі
здирається з серця скотчем.
Символ кохання-жолудь,
відчай в кишенях ховаєш.
Вечір,шалена молодь,
схожих на нас немає...
Два мегабайти смутку,
десять пігулок відради,
дощ бомбардує куртку,
змиває сліди помади...
Перша й остання казка,
більше її не згадаю.
Ніч для самотніх-пастка,
пастка з відтінком раю.
Ти чарівник з мого світу,
я буду тебе чекати...
А поки нам шлях закрито,
лишається сон писати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164591
дата надходження 06.01.2010
дата закладки 25.04.2011
Записка на столі -
чотири слова.
Схолола чашка
в краплях молока.
Вчорашня гордість,
випита розмова
під віброфон
«знайомого» дзвінка.
В стосунках пазли
підбирав роками.
Кохання - то ж в житті
найвища суть.
Розлука -
шита білими нитками,
яку я до сіх пір
не зміг збагнуть.
Записка на столі…
чотири слова.
Не зміг, кохана,
відвернуть біду.
Теорія розлук -
давно не нова.
Слова лишила…
«Я від тебе йду».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253113
дата надходження 11.04.2011
дата закладки 25.04.2011
Коротке «прощай» на «привіт», переплетений в тугу.
Безладдя думок розсипається білим бузком.
Вагалась… просила мене залишитися другом,
бо звала уже не романтиком, а диваком.
Не варто було говорити про лілії білі,
пісні під гітару, розмови за спільним столом…
Сказала: в нас погляди пізні і різні в нас цілі -
і весну зламала незайманим білим бузком.
В душі не тримала… та й нащо, якщо не зрослося.
Дорога вінчала мене між проваллям світлин,
а цвітом бузок закипав, засинав у волоссі.
Романтик-дивак залишався назавжди…один.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255106
дата надходження 20.04.2011
дата закладки 25.04.2011
... я консервую зірки ★
і киваю головою на знак протесту. ★
Щоб знайти в цім світі натяк на тебе ★
мені доведеться йти за кимось сорок років. ★
В хвилини відпочинку радітиму календарю ★
і віритиму, що рік складається з двох днів ★
та однієї ночі, яка завжди опускає голову і йде повз. ★
А зараз одинадцять світил неодмінно впадуть ★
на дно брудної трьохлітрової банки, ★
щоб взимку ти не відмовляв собі в бажаннях ★
і вперто вірив в те, ★
що приблизно через сорок років з'явиться істота, ★
котра буде кивати головою на знак протесту.★
★
★
★
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255761
дата надходження 24.04.2011
дата закладки 25.04.2011
...ми самогубці. Ти - моя маленька смерть. (І.Бойчук)
---------------------------------------------------------
... міжсезонні спогади курсують в мені безтурботно-
подушки пропахли сльозами - сміюсь істерично.
Так ще не снилась понурість безлика й холодна,
навіть коли ти далеко й байдУже... незвично.
Навіть коли придивляюсь до мрій електронних-
скринька заповнена болем, відкриті конверти.
Плачуть розряджені ранком старі телефони
й просять померти... до вечора просто померти.
Ти яскравієш і блимаєш днями скляними,
я ж сутенію, позбувшись свободи і блиску.
Знищення файлів, мовчання з гучного режиму-
надто тремтливо, надто невміло і близько...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235839
дата надходження 19.01.2011
дата закладки 25.04.2011
Люди,
вони приходять у твоє життя
і ходять, залишаючи сліди,
мов на снігу
І Вони не зовсім люди,
і не Боги і не Демони,
а ти зависаєш потім між світами,
і тобі кажуть -
чому ти така розгублена...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255751
дата надходження 24.04.2011
дата закладки 24.04.2011
... передчасна відлига...
байдужа чи розгублена,але з тобою-
спіткала долю по сусідству,ніде подіти.
Блукаєм на краєчку залишених обіцянок
і час передається з уст в уста.
Де ти був досі? Майже поруч,
а я встигла змінитись і полюбити-
не тебе.
...передчасна відлига...
ти з"явився вчасно і з запахом Відня,
грієш свою мрію, не спускаєш очей.
В ролі чарівниці ніяковію і мовчу,
але треба триматись за тебе міцно.
Ощасливити місто банальною мелодією-
звучить кілька хвилин,а ми разом до...
до чого?
До старості не вийде, я собі обіцяла...
...передчасна відлига...
білий колір мені не пасує і холодно,
зміни руйнують римований світ,
а часу...
а часу завжди буде мало.
Ліки від невидимого усього
і жодних здогадок -
вони будуть щасливими.....
...передчасна відлига...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235461
дата надходження 17.01.2011
дата закладки 23.04.2011
... тоді щастило не всім-
чорний кіт перебіг собі дорогу,
а чоловік з пустими відрами оминав перехрестя.
Годинники іноді зупинялись,
на кілька уявних годин вимикали електрику,
ввечері ж іржава вода роз'їдала натхнення.
Ми вдвох не вірили в існування людей,
а люди прагнули зрозуміти існування нас.
Близько четвертої ранку світ знемагав від спраги-
ти прокидався щогодини і звучав мелодією.
Чорні коти за вікном продовжували скаржитись на долю,
а чоловік намагався заповнити пусті відра слізьми.
Перехрестя забуло смак дірявих підошв-
ми залишились разом на різних кінцях міста...
Я твердо знала, що не всім може щастити,
але продовжувала мріяти про волосся кольору іржі.
Життя кішіло чорними котами
і з усіх перехожих нас помічав лише старий з пустими відрами.
Зустрінемся на перехресті.
(шкода, що це лише забобони)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251809
дата надходження 05.04.2011
дата закладки 23.04.2011
... крила виявились залізними і тобі ( яскравому метелику) важко доводиться перелітати з мрії на мрію. Часто намагання стати ближчими до сонця вбивало твоїх крилатих подруг і тоді тобі було сумно. Важко було наважитись ризикнути та й навіщо - метелики не люблять шампанське. Що таке те сонце? Чи варте воно моїх обпалених крильцят? ( тоді ти ще не знала, що вони залізні). Хвилини збігали і люди продовжували брехати, що життя в метеликів коротке і створені вони лише для того, щоб стати символом краси. Ті люди не знали тебе...як же їм не пощастило.
Я тебе знаю... Може слово "знаю" не надто підходяче? Я тебе відчуваю і з болем дивлюсь на те, як ти літаєш з залізними крилами. Тобі важко і сльози веселкові орошують сади моїх думок. Ти літаєш і навіть усміхаєшся... Ти робиш щасливими людей, що зовсім поруч і ще жоден з них не здогадався, що твої крила залізні. Чому так? Через їхні заплющені очі або ж через твої намагання зробити щасливими їх, забувши про себе?
Отак стою на роздоріжжі світів і бачу твоє майбутнє. Ти любиш літо, а воно зовсім скоро настане. Віриш? Залізо виявиться лише перевіркою на міцність. Ти літатимеш...Вже уявляю, як сонцю кортітиме обійняти свого наймилішого метелика, але воно не посміє...воно тебе цінуватиме і літо продовжуватиметься вічно...
Милий метелику! Залишилось зовсім трохи! А щоб тобі не було самотньо, я допоможу вести відлік днів і бачити веселку, заплющивши очі....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238115
дата надходження 31.01.2011
дата закладки 23.04.2011
... ніколи не знаєш чому саме-
просто прокидаєшся і далі боїшся
(дихати чи залишатись бездиханним).
Продовжуєш спалювати сірникові ранки,
обпікаючи лице всьому світу.
Він знає чого хоче,але не знає мене-
я ж знаю його, але не знаю чого хочу.
Однакові стежки ведуть нас в різні світи
з схожими стінами та фотокартками на них.
Якщо важко, значить краще не прокидатись,
бо наше коріння колись сплететься і
ми пустим його в підлогу старого будинку.
Небезпека множини, що стає одниною-
загроза страху перед загрозою бути кимось.
Ти ніколи не розповідаєш ЧОМУ,
а я зачасто говорю про це "НІКОЛИ"-
лише б ніхто не почув дерев'яних відвертостей....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250530
дата надходження 30.03.2011
дата закладки 23.04.2011
І холодно… і терпко на душі…
Самотня серед тисячі найближчих…
І сльози, наче вогняні дощі…
І вітер спогадів всі мрії нищить…
І біль – не біль, і ніч – не зовсім темна…
Думки затихли, вже давно мовчать…
І сповідь не тобі вже не таємна…
Лише амбіції чомусь кричать…
Спустошена… Тобою чи без тебе?..
Боїться вголос все розповісти…
Лиш час від часу молиться до неба…
Будує знову зламані мости…
І спогад губ тепла по серцю ріже…
Камінно-гострий погляд в далечінь…
Кохання втомлене й уже не зовсім свіже…
Розбиті половинки Янь та Інь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211903
дата надходження 20.09.2010
дата закладки 23.04.2011
... слова запозичені з мови жестів-
двісті протестів ранкових-
змову влаштуєм опівдні-
півні ледачі і нам не до чаю-
та обіцяю кувати залізо,
гризти валізи чужими зубами-
снами під шкіру, а потім додому-
тільки нікому (їм знати навіщо?)-
темне горище-останній притулок-
вулик бажань не гудить підозріло-
так закортіло намиста із фобій-
небо на лобі, будинок на небі-
гребінь в кишені у купі з волоссям-
все обійшлося... маленькі тортури-
БІЙСЯ бажань...
ми збудуємо мури.
потім прокинемся й мовчки покурим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255097
дата надходження 20.04.2011
дата закладки 23.04.2011
"Если абсурд и существует, то лишь во вселенной человека."
(Альбер Камю)
------------------------------------------------------------------------
... тут три сонця сумніші за лампу настільну,
всі вільні практично...тлумачать невтомно свободу
(нічну прохолоду списали на долю й застуду-
у світі абсурду дві карти втекли від колоди).
Від плоду до дерева, потім у стовбур на тиждень-
виждем десь рік, повернемся в кімнату настінну.
Покину ваш дім і з портрету сміятимусь дзвінко-
у синіх клітинках в'язниці заплакала жінка
чи то чоловік, що програв їй колись в поєдинку.
На знімку без фото мармиза й тепло з кашеміру-
йму віру у тебе, могутній Абсурдій...мій любий,
цілуй цю зрадливість в картонні й ледь стулені губи.
Бубновими снами пролилась в безодню чорнилом-
хотіла з клітинок втекти, але знітилось тіло
і я полетіла...Абсурдію, бачиш ці крила?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254268
дата надходження 16.04.2011
дата закладки 22.04.2011
... моя Аліса прокидається практично вранці-
саме тоді ненажерливий кролик доїдає сонце,
а крихти, які не смакують, вішає зірками на небо.
Аліса ніколи не куштувала шоколадно-ванільного суму,
з неї не стрибали вірші з розкуйовдженим волоссям
і безсюжетність снів не перекреслювала чекання ночі.
Моя Аліса ненавидить казки з щасливим фіналом -
вона навмисне стирає фінал зі сценарію свого життя.
Її кімната не визнає поклоніння кавовій гущі,
а на світло її ранку ще ніколи не прилітали метелики.
Алісу дратує синій колір і символічність дешевої біжутерії,
але вона обожнює золото тверезих думок.
Зеленоока Аліса спочатку плутає мрії з розпорядком дня,
а потім розуміє, що для неї це одне й те саме.
Її не гнітить одноманітність та сірий колір міста
і їй не хочеться вдихати аромат щойно написаних листів.
Моя Аліса голосно сміється з тих, хто вірить в чудеса-
вказівним пальцем вона дарує їм статус невдах.
Їй не хочеться зігріти безпритульне кошеня
чи прокручувати в пам'яті сотні обіцянок,даних собі.
║║║Штрих-кодами повзуть твої бажання на подарунковому папері
і щастя досягається одним дотиком до блиску вітрин-
Алісо, не дозволяй мені бути тобою...║║║
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252266
дата надходження 07.04.2011
дата закладки 22.04.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.04.2011
и на самом деле я дальше
поворотом ключа
меняешь
один дверной замок
на другой
из
далека
глаз поглощает
вселенную
за вселенной
глаз мой
поглощает
твой глаз
корни держат тебя
в далеке
не подпускают
к стенам лабиринта
за твоей спиной
солнце
воспроизводит тебя
пока утихают голоса
между нами
пока замирают
слова между нами
то что ты называешь
как тебе захочется
держит тебя в далеке
но я еще дальше
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251995
дата надходження 06.04.2011
дата закладки 18.04.2011
Белым мелом
Рисовала на асфальте
Дыры
В них звучала музыка
И пахло жасмином, и утренним кофе
Это все к теплым дождям
И к уютным строчкам
Перед монитором…
Вот сегодня из новостей узнал
Что ты учишься на режиссера
Теперь на твои слова
Можно будет еще и смотреть…
Вокруг запахло медом
За спиной вдруг зашумела ранняя осень
Кадры передо мной слиплись поцелуями
В ожидании падающих звезд
И нежного, теплого шарфа...
Гуляя вдоль усталых улиц
Обязательно загадывай желания
Бережно уложи их под опавшие листья
Я их обязательно исполню
Слышишь????
(дед мороз)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210197
дата надходження 09.09.2010
дата закладки 11.10.2010
Говорю. Слышу.
Но сейчас дышу тишиной...
А завтра возьму отпуск в небо
Наслаждаться тобой с высоты
В стерео-очках жуя Рорсorn
И Запуская бумажных голубей
С живыми, ярко-голубыми глазами
Улыбаюсь. Щурюсь.
Не боясь стать круглым и белым
Свесив ноги до самой земли
Раскачивать ветер
Топя свой взгляд в твоих волосах...
Внизу расцвели тюльпаны
Красные, белые...
Много...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185542
дата надходження 22.04.2010
дата закладки 24.04.2010
Нас разделяют несколько слов,
а иногда, когда ночь, ожидание увеличивается предложениями
и тогда так пахнет звездами, что слышно как Она улыбается, смотря в мою сторону...
пусть даже этой стороны нет ни на одной карте...
Я печально сложен, но проходя сквозь двери,
оставляю отпечатки босых ног на поверхности полной луны,
любуясь твоим появлением в прихожей,
совсем не ревнуя тебя, вдоволь нацеловавшеюся солнцем...
Прикасаешься взглядом, ведь не нужно даже движений...
Снова и снова ощущая теплую дрожь в руках, да такую,
Что могу взять ними только цветы, только в небо,
развешивая их облаками под твоей сексуальной походкой...
Изменить прошлое — может только будущее со взглядом на стрелки...(на поцелуи)
Вот уже и утро
Или все же вечер...
Но это все равно - твой запах, он там, где ты его оставила...
Рядом, на подушке...
Сопит...
(а я во все это влюблен)
Твое
Солнце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185218
дата надходження 20.04.2010
дата закладки 21.04.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.02.2010
14...а мы не рядом...
С каждым ударом сердца мне становится мало места в теле.
От этого календарные дни стекают красным.
Дословно - это случается 14 февраля.
А между тем, в моих картинах заметно поредели краски.
Их нужно накрыть ладонями, чтобы почувствовать воркование голубей
Среди раскрытых крыш и кафешных столиков …
Грустишь? Но оно того не стоит, ведь в подкожно зашитых
мной ампулах с эликсиром страсти обязательно все переплетется...
И в разбросанных крошках, как ни странно, будут отражаться улыбки.
Поэтому и звезды сегодня, станут падать тише и ярче...
А разговоры, эхом звучащие из цветочных ваз, примут нас за охапку цветов...
И все вокруг вдруг остановится, наслаждаясь движением сумасшедших, влюбленных тел,
Смешивая кровь с глотком холодного воздуха на расстоянии в полнеба...
Возьми сейчас мою руку, если не можешь дать свою и
почувствуй, что мы наконец останемся вдвоем
сидеть на подоконнике, обожая друг-друга и сбросив одежды
Загадывать желания под стук слившихся сердец, нарушая слова прикосновением губ..
Иногда ты замечаешь между нами стекло,
но наши объятья так близки что его эффект растворяется в воздухе полевыми красками и белыми голубями, которые лягут на мои полотна тихим февральским шепотом ...
А мое сердце останется с тобой, в моем теле уже нет места...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171753
дата надходження 14.02.2010
дата закладки 14.02.2010
моему любимому Данечке
она говорит: «сделай это и прямо сейчас,
если ты не растопишь небо, мы все замёрзнем.
ты ведь не дашь нам вот так навсегда пропасть?
сделай немедленно или же… будет поздно».
она говорит: «я четвёртую ночь подряд
сажусь спиной к зеркалам и не думаю, кто я.
каждую ночь зеркала у меня за спиной горят,
я вместе с ними горю, на улице ветер воет».
она говорит: «я заклеила окнам глаза и рты.
мы немы, мы слепы, теперь мы живём в ожиданье.
у города кашель, у нашего города нервный тик.
я каждую ночь считаю часы, собираю камни.
а небо замёрзло, прилипло к моим глазам,
пока она говорит, мне умирать нельзя... (Блиц -СИ)
9октября 2009
сижу к ней спиной. Она видит моё лицо, я его – нет. Разговариваем спинами. Ну что ж, это не в первый раз. Из форточки пахнет супом, который варит соседка, и ещё шумом утренних людей.
наш диалог непрост, мы часто ругаемся, она в отместку сверлит взглядом. Вообще не люблю, когда кто-то за моей спиной, но это назло себе. Не могу ей отказать поговорить, жаль мне её. Уж очень доверчивые глаза – копия моих. Я создаю её ежедневно, потому что без неё меня не будет, а без меня её ещё нет. Вот так и сосуществуем.
вчера, например, она сказала, что хочет выпить. Сходил в булочную, купил рафинад и дал ей маленький кусочек. Вот так просто, став к ней спиной и протянув руку. Она жадно слизала его из ладони и пошевелилась. На ладони остались капельки её сладкой слюны, по вкусу напоминающие гречишный мёд. Спиной иногда можно чувствовать действия, иногда отворачиваться.
10октября 2009
сегодня она проснулась раньше и стала будить. Скорее всего, она никогда не спит, но когда ложусь, просит спеть колыбельную. Иногда соглашаюсь, закрываю глаза рукой, накрываю её одеялом и пою. Так и спим – спина к спине, она ощущает моё тепло, я – её вяжущую прохладу, от которой мне неприятно становится хорошо.
А этим утром она почему-то стала тёплой, или так мне показалось. Скоро не выдержу этого напряжения, скоро и она не сможет быть каждую ночь под моим одеялом - уже чувствует, что происходящее неправильно, неуместно вписывается в наше обоюдное участие друг в друге. Как ни пытаюсь, не могу ничего изменить.
Вчера купил новый плед из овечьей шерсти, теперь вместо колыбельной она просит считать овечек до ста. Приходится считать каждую ночь, но до ста ещё ни разу не получилось – всё время мешает сосед за стеной, подслушивает через пол-литровую банку. Знаю, что он там, за стеной и начинаю сбиваться со счёта примерно на тридцать шестой овечке. Эта овечка у неё самая любимая, поэтому просит остановиться, чтобы не перемешивать с остальными.
11октября 2009
это утро какое-то сплошное, вероятнее - слитное. Дождливое, рассеивающее влагу на осенних людей. Они видны из щелей окна. Стёкла давно выпали, пришлось вставить фанеру – дешевле, и не так светло по утрам. Она была не против, даже с восторгом отнеслась к «безоконной» стене, аргументировав это тем, что на других стенах тоже нет окон. И стук дождя слушать теперь намного приятнее и необычнее.
Когда дождя бывает очень много, фанера разбухает, и дождь перестаёт стучаться, тычется влажным носом к нам, к нашим овечкам, забираясь под одеяло. Тогда овечки начинают тонуть, а она жутко кричать. Хорошо, что овечка тридцать шестая – последней успевает выбраться. Мелко блея, окончательно сбивает со счёта.
12октября 2009
сегодня утром она сказала, что я псих. А потом, не дав мне придти к себе, опять попросила выпить. В булочной напротив не оказалось рафинада, пришлось идти пешком через весь город – на такси ехать за рафинадом нельзя, её слюна не будет пахнуть гречишным мёдом. Поиски оказались безуспешными, вернулся с пустыми руками, злой и несчастный.
Она подошла сзади, привычно ткнулась в мои ладони в поисках своего кусочка рафинада. Там ничего не было. В моих ладонях не осталось капельки слюны со вкусом гречишного мёда. Это было очень страшно видеть, как её рвало прямо на фанерное окно. Комнату сразу наполнил запах новорожденного ребёнка – грудного молока, перемешанного с каплями света.
а потом стал падать снег. Самый обычный, какой бывает в октябре – огромный, кусок за куском. Ты небрежно кинула, что его через пару дней не станет и фанерное окно снова станет душить дождь. Я громко рассмеялся, потом плакал. У нас не было ни рафинада, ни меня, ни тебя. Ты впервые назвала меня чужим именем, заявив, что я не похож на психа.
13октября 2009
целый день мы что-то искали. Под вечер оказалось, что это тридцать пятая овечка. Без неё не могла быть тридцать шестая. Наконец-то нашли. Она сидела в коробочке с рафинадом, который я с великим трудом добыл у кассира сетевого магазина. Но слюна стала напоминать копчёную скумбрию.
В отместку весь вечер сидел к тебе лицом, а ты – спиной. Поэтому мы совсем ничего не потеряли. И я пошёл искать рафинад в булочной, чтобы ты не сомневалась в моей любви.
14октября.
забыл как тебя зовут. Из форточки пахло борщом, а сосед за стенкой заварил в пол-литровой банке бомжпакет. Никто не мешал по ночам считать. и сегодня я дошёл до ста одного. Это был барашек.
Твоя спина стала лицом и всё прилипло к глазам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170704
дата надходження 08.02.2010
дата закладки 08.02.2010
Там где умелая кисть человека
В асфальт закатала поля и леса.
В каменных стенах от лета до лета
Бьётся до смерти душа мотылька
Пленница тьмы на окраине света
Камера - дом. Приговор - суета.
Лучшая участь искусно продета,
Планом на жизнь, в изголовье конца.
Эвакуируйся вдребезги! в мясо!
Отодвигая порог болевой.
Только вот свет сейчас пашет на массы,
Работодатель экран голубой.
В слогане пошлом неоновых будней
Не распознать существо простых слов.
Так говорим, так рекламно мы любим,
Стайкой летящих на свет мотыльков.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137214
дата надходження 13.07.2009
дата закладки 13.01.2010
Играла тихо скрипка за окном
И дождь стучал по крышам незаметно.
Оно сидела молча за столом,
Прислушиваясь только к шуму ветра.
Сейчас вокруг нее – лишь пустота
И все, что в мире – просто безразлично.
А с крыш домов все капала вода,
Смывая пыль с всех улочек столичных.
Как ей сейчас хотелось говорить,
Шептать слова без адреса и смысла.
И как она хотела все забыть
Мечта ее на волоске повисла...
Как ей сейчас хотелось вслед дождю
Идти дорогой длинною куда-то;
Искать средь всех историй ту, свою,
Что дописать обязана когда-то.
Но все ж она сидела за столом,
Прислушиваясь к тихой песне скрипки.
А дождь стучал по крышам за окном,
Струя с небес невидимые нитки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=78150
дата надходження 06.06.2008
дата закладки 07.01.2010