Тарасе,
Совість наша й гріх,
Як “Отче наш” тебе читаю,
Де ти все долю проклинаєш,
Устами правнуків своїх.
“І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краю”.
А скільки правнуків твоїх,
Тарасе, по світах гуляють,
В чужі церкви несуть паски,
А по ночах пісні співають,
Які співали ще батьки,
Що біля верби виглядають
Своїх онуків, хоча ті
Вже по-чужому розмовляють,
Та і тебе вже не читають,
Лиш з соромом колись згадають,
Якої крові є сини.
Скажи, Тарасе, може знаєш,
Чому найкращая земля,
Де колосом налилися поля,
Ліси защебетали, грає море,
Приносить нам одне лиш горе
І викидає по весні,
Мов те каміння. В чужині
Палаци збудували з нього,
Бо більше не дано нікому
Такої дивної краси,
Як Роксоляни наші мають.
Хоча тепер не заганяють
У ті невольницькі краї,
Та мусять їхати самі,
Шукати долю в чужині.
За жалюгідні копійки,
Де старих турків доглядають,
А їх синкам не відмовляють,
Бо викинуть на смітники.
Та як повернеться вона додому
З копійкою, що не несе нікому
У домі радості, лиш плач,
Немов засохлий той калач,
Хоча він є, та вже не лізе,
Бо скам’янілий, мов залізо,
Сп’янілий погляд козака
На тії долари криваві,
Що поховали його славу.
І сильна, як колись, рука
По столу б’є. Та у безсиллі
Горілку ллє в страшнім похміллі.
Зробили з нього “дурака”
Нові царі несамовиті,
Що розгулялися по світу,
Хоч смокчуть кров своїх людей,
Мов п’явки, з ломових коней.
Та не бояться вже нікого,
Забули про народ, про Бога
І глумляться з малих дітей,
Бо тільки діточки малі
З тавром раба вже на чолі
В принцеси бавляться, не знають,
Що хтось вже руки потирає
І доля матері чекає
Їх у далекій стороні.
Ось так, Тарасе, помолись
Та тільки, прошу, не дивись
На тую “вольную” країну,
Де раб ти є, лиш народивсь.
Земля, що віддає данину,
Із покоління в покоління
У чужоземнії країни
За гріх, що в неї був колись.
То ж попроси у Бога, брате,
Щоб тую чорную, розп’яту
Землю гріховну покропив,
Щоб змити те гріхів закляття,
А якщо ні, ми винуваті –
То з нас рабів вже не робив,
А як кошат сліпих втопив.
Та нових мудрих породив,
Щоб були горді тої долі,
І щоб раба не знали “волі”,
І щоб їх Отче полюбив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246183
дата надходження 10.03.2011
дата закладки 18.09.2011
... у чому щастя?
Біля галявини струнка цвіла Береза молода,
Не переймалась.
Побачила якось Вогонь, і зник її дівочий сон,
Бо закохалась.
Та як почула Вітру свист, то передала мокрий лист
І попросила:
- В травневу нічку навесні, коли дрімає ліс у сні,
Прийди, мій милий.
І він, мов злодій у пітьмі, крадучись по старій листві,
Засяяв сміло.
Сорочку білу розірвав та палко язиком кохав
Листву і тіло.
Вона стогнала, мов у сні, ломала віти молоді
З тепла і болю.
То обливалась соком в піт, то віддавала жаги плід
В його неволю.
Відлуння розносило гул, і крик хрещеної почув
Дощ-воєвода,
Меча холодного дістав та в землю чорну поховав
Любов і вроду.
А рано-вранці в лісі тім Зозуля кукувала всім –
“Порядна” стала –
Облила з ніг до голови, і покотилися чутки,
Листва шептала …
Сміялась груба Осока, спершись на Дуба-дурака,
Мов за стіною,
А діва старая Сосна, від заздрощів плила смола,
Кляла ганьбою.
Лиш тільки тихая Верба в Болоті плакала сама,
З яким побралась.
Колись любила дивний Став, і він її з собою звав,
Та побоялась.
Пройшла зима, а навесні з’явився паросток на пні,
Донька родилась.
І покотилася сльоза, як вісточка для татуся,
Йому в могилу.
У старім лісі, біля пня, сумна Берізка молода –
За Грабом стала:
Не хоче з Вітром утекти, та долю матері нести,
Хоча кохала.
Так це є правильно, чи ні? Блукають душі у пітьмі –
Святе причастя.
Чи треба в мить одну згоріть чи, може, довго тепло тліть?
У чому щастя?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281310
дата надходження 18.09.2011
дата закладки 18.09.2011
Когда я учился в третьем классе, одного осеннего утра, на третьем уроке учительница ровным и уверенным почерком выводила мелом на доске слова: " Сочинение на тему "Я горжусь своими родителями, за выбор их профессии, потому что..."" Света, с первой парты звонким голоском, расхваливала своего папу-хирурга перед Валей, та же - свою маму - библиотекаря, говорила, что та знает обо всех книгах в мире, и охраняет сокровище человечества - знания. После чего ученики, писали скрипя ручками по бумаге, закусывая верхнюю губу, в классе было тихо, только Степка попросил у учительницы ручку, своя у него - как всегда не писала. Сидел только я один и пристально всматривался в ровные и параллельные линии своего пустого листика. Еще иногда я смотрел в окно, на воробья, который сидел на ветке дерева, напыжившись - наверное от холода. И тут прозвенел звонок. Я быстро написал лишь одну единственную фразу: "Мой папа - дворник"
На следующий день, учительница произнесла мою фамилию и ответила: "Единица! "Мой папа - дворник" это все о чем ты можешь написать?". Весь класс взорвался от смеха, все смотрели на меня, и так громко смеялись, а я тогда не понимал, ну почему?
До шестого класса я все понял. Тогда все и забыли что меня зовут Андрей. Учителя - по фамилии, одноклассники - Дворняга.
Когда мой отец приходил на собрание, в своей старой телогрейки, не бритый, и в громадных облезших ботинках, я смотрел на отца Светы - человека с большой буквы - хирурга, в аккуратно выглаженном костюме и рубашке, когда он проходил мимо меня, от него приятно пахло одеколоном. Я тайно мечтал, что однажды и мой отец придет вот так, и все посмотрят и подумают: "Андрюха вовсе не Дворняга - у него папа то какой..."
Этого не произошло.
Я никогда, никогда не решился сказать отцу все то что я думаю, он не оправдывал своей профессии, он о ней молчал, подметал дворы по утрам, и таскал домой бродящих собак и кошек, я знал - у него большое сердце.
Мой отец не знал - что в классе я Дворняга - объект насмешек, и даже учителя называют меня по фамилии. А ведь так приятно было слушать свое имя, когда отец мне говорил: "Андрюха" я любил его еще больше.
Когда мне мыло 15, зимой он подхватил воспаление легких - и умер. Положил руку мне на грудь и сказал: "Береги его, пока оно бьется".
Сейчас мне 32 у меня чудная жена, с ямочками на щеках, сын- футболист, и дочь - отличница с бантиками в косичках.
Я работаю хирургом в частной клинике.
У меня идеально выглаженные рубашки, блестящие туфли, и на встрече бывшие одноклассники называют меня по имени отчестве.
Сегодня на собрании у дочери, учительница читала сочинения детей, и над одним начала смеяться, это было сочинение девочки Ани, там было всего три слова: "Мой папа - дворник"
Все родители начали смеяться с пустого листика бумаги, лишь я вышел в коридор, и заплакал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217251
дата надходження 20.10.2010
дата закладки 07.06.2011
Нам подароване земне життя,
з його гріхами,ласкою,любов"ю,
І з першої хвилини й до кінця
Цей шлях повинні ми пройти достойно.
Нехай біда,нехай любов чи смуток,
усе,з чого складається воно,
ми можемо усе здолати й навіть,
зробити те,чого не жде ніхто.
Неможе бути все в житті прекрасно,
якщо не вірити у себе,у людей,
якщо не бачити,як світить ясно
Промінчик,що веде в наступний день.
У день,в якому білий колір буде
Заміною тих чорних днів сумних,
У день,в якому ти про все забудеш,
І з висоти поглянеш вже на них.
Де світло є,там буде радість,щастя,
там буде та кохання таїна
і сила віри,що усі нещастя
Дасть змогу проганяти все життя.
Любов прийде, і навіть в люту зиму
твоя душа цвістиме,мов весна,
і ти зустрінеш, ту одну-єдину,
людину,що лише тебе ждала.
І задля цього,вірте,варто жити,
Долати перешкоди на шляху,
Надіятися,Вірити,Любити,
І за усе це дякувать Отцю.
Цінуйте й бережіть цей подарунок,
Бо вдруге не дадуть його,не ждіть,
І випивши до дна життєвий трунок
у інший світ спокійно відійдіть.
Щоби тоді,з висот святих,безмежних,
проглянувши усе своє життя,
було що в вічність з гордістю принести
не залишивши й краплі каяття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205872
дата надходження 14.08.2010
дата закладки 18.08.2010
Як боляче знаходити образу!
Як боляче, коли любов у пастці.
Та краще серце вирвати одразу,
Ніж гинути повільно у напасті.
Як дивно почуватися самотньо,
Коли навколо сотні тисяч душ!
Як дивно покорятись безвідмовно,
І слово це "ніхто" уміть забуть.
Як смішно знов повторювати дні,
Які ти до кінця ледь додивився.
Неначе де жа вю, привидилось мені...
Як смішно що ти досі ще не снився.
Як тихо в голові і десь у серці,
Але слова я знищую сама.
А серце що? Воно лиш тільки б'ється, -
Як тихо! Так минає і життя?
Як любо прокидатися щоранку
З думками про книжки і про кохання.
Як любо знать, що високо та планка,
Куди стрибаю й лину до пізнання.
Як божевільно пристрасті віддатись,
Відчути ніжні дотики руки,
Як божевільно в цьому зізнаватись, -
Але солодкий гріх на цій землі.
...Як зоряно прийде до мене Муза
У ніч, коли не можу ще заснуть.
Як зоряно і холодно живу я!
Лиш тільки б не згасала моя суть...
Весняно як я біль терплю тихенько,
Весняно як сміюсь й божеволію.
Любуюся-дивуюся; маленька:
Чи плачу, чи всміхаюсь... Я зорію.
11.05.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203994
дата надходження 02.08.2010
дата закладки 16.08.2010
У чашці кави згусток почуттів…
У вікна краплі стукають холодні…
На перехресті згублених світів
Надії наші падають в безодню…
Осінній день розбився у пітьмі…
Холодна ніч ховається в тумані…
Нема нікого… Ми уже самі
Шукаємо несхоплені бажання…
Уламки неба падають в долоні,
Коротка мить тікає в небуття…
Лишились тут, у вічному полоні,
Холодні дні забутого життя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204086
дата надходження 03.08.2010
дата закладки 04.08.2010
Ти знаєш скільки нам ще разом
розсікати руками небес.
А знаєш скільки літати
у хмарах любові й чудес.
Нам вдвох упиватися тишою вітру,
ганяти метеликів подихом дум,
а також удвох розбавляти палітру
на березі моря, малюючи шум.
Улітку дрімати у травах високих,
весною зірвати підсніжник на двох,
Ну осінь, хіба ще щось треба казати:
даруєм букети, де кращий листок.
Ми можем дощик пити досхочу,
збирати намисто краплин в павутинні.
Пізніше, топити сніжинки в плачу,
що літо закінчилось і завтра не прийде.
Ще буде зима, така м`яко-холодна.
Ми ловитимемо вогнедишну іскру.
В ній кохання нашого не зав`януть троянди,
не дамо їм померти серед білого сну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181549
дата надходження 03.04.2010
дата закладки 01.08.2010
Скажи мені люблю німим мовчанням,
І шелестом тихеньким буйних трав.
Хоч просто розірви моє страждання,
Верни той спокій, що колись вже вкрав.
А далі що? - Життя моє самотнє,
Роздвоїться на щастя і на сум.
Я втоплю свою втому у безодні
Заплутаних словами хмурних дум.
Тепер ти вже не мій - це справедливо.
Розтоптані всі мрії - все пройшло.
Але любов забути неможливо,
Вже не загубиш, що в серці жило.
Воно жило і лишиться навічно,
Цвісти, як квіти й в"янути в цю ж мить.
Любов пройшла тепер уже безслідно,
Але душа не гоїться - болить.
Кривавий слід залишився у серці,
Пробитий шлях терниною проріс.
Ми все життя готуємось до смерті,
Та жити хочемо без болі і без сліз.
Сьогодні я померла ненадовго,
Й прокинулась в руках з новим життям.
Тепер воно буде уже без нього,
Й напевне це буде лише буття.
А може я буду знову щаслива,
Й поселиться у душу спокій той.
Й усмішка на устах нарешті щира
Засяє світлим сяйвом, як й було.
Помрію я , подумаю і знову
Виходити в самотній тихий світ,
Почну із кимось просто так розмову,
І знов почнеться той життєвий зліт.
Забуду все - твої бездонні очі,
Усе твоє для мене вже чуже.
Й погаснуть в пам"яті всі наші дні і ночі,
А далі щось незвідане буде.
Прости, прощай шляхи вже розійшлися,
Розбіглися назавжди по життю.
А ми з тобою так і не зійшлися
Й не знайдемо нічию вже вину.
Ми просто різні. Знаєш так буває
І бути винним сенсу вже нема.
Ти птахом в небі. Там собі літаєш,
А я лишилась на землі. Сама...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196183
дата надходження 17.06.2010
дата закладки 17.06.2010
Акацій силуети заплутаві
Рожеве небо вкутали. Боюсь,
Що день минає, і уже чомусь
Ховає сонце промені яскраві.
Перисті хмари – з чорного у біле –
Стрічками вкрили мертві небеса.
Минають дні, минають чудеса...
І замерзають янголові крила.
Десь тихо глухий клекіт відлунає,
І в’ється запах нерозквітлої весни.
Ідуть он двоє – один одному вони
Вже тричі брешуть: “Я тебе кохаю!”...
Вже тричі брешуть... тричі убивають
В душі первісні подихи тепла –
Він бреше їй, йому бреше вона,
А почуття в багно лише вгрузають...
Фіалки жовтоокі тихо плачуть,
Жалкують, ароматні сльози ллють.
Людино, як тобі надалі буть?
Що ще сфальшивить? Що іще злукавить?
Яких створить життя ще аплікацій?
Якими стануть ясні небеса?
Минають дні, минають й чудеса,
І силуети плутаних акацій...
(14.04.10)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191824
дата надходження 25.05.2010
дата закладки 28.05.2010
СУМНА ПЕЧАЛЬ СТАМОВАНИХ ОЧЕЙ
І ТЕМНА КОВДРА НАКРИВАЄ ГОЛЕ ТІЛО
РАХУЮЧИ САМОТНІХ ТИХ НОЧЕЙ
КОЛИ БЕЗ НЬОГО МОЄ СЕРЦЕ МЛІЛО.
ХОЛОДНИЙ ЧАЙ. КОЛИСЬ ВІН БУВ ГАРЯЧИМ.
ЧАС НЕПОМІТНО ВИРИВАЄ ПАМ’ЯТЬ СНІВ
ТИ НЕ ЗВЕРТАЙ УВАГИ, ТО Я ПЛАЧУ
НЕ ЗНАЮ СКІЛЬКИ НОЧЕЙ, СКІЛЬКИ ДНІВ.
ШУМИТЬ ОСТАННІЙ ТЕПЛИЙ ЛІТНІЙ ВІТЕР,
ГОВОРЯЧИ МЕНІ :” ТЕПЕР МОЛИСЬ”
ВЖЕ СКІЛЬКИ ЧАСУ БЕРЕЖУ Я КВІТИ,
ЩО ВIН ПОДАРУВАВ МЕНІ КОЛИСЬ.
ВОЛІЮ Я НА МИТЬ ЗАКРИТИ ОЧІ
КОЛИ Ж ВІДКРИЮ ЗНОВ ЗАБУТИ ВСЕ!
ТА ЩОСЬ ПІДСТУПНЕ ЗНОВ МЕНІ ШЕПОЧЕ,
ЩО ТАКА ДОЛЯ – ПАМ’ЯТАТЬ ТЕБЕ.
ЩО ТАКА ДОЛЯ – НЕСПИНЯТИ ВІРИТЬ,
БЕЗ ПЕРЕСТАНУ ГОВОРИТИ ВСИМ,
ЩО ВІН – МОЯ ДАЛЕКА СИВА МРІЯ
ХОЧ І ЗАЛИШИВ МОЄ СЕРЦЕ ВІН ПУСТИМ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=11123
дата надходження 08.02.2006
дата закладки 18.05.2010
Колись вiдлуння моїх крокiв
Почує знову древнiй Львiв.
I здасться - не було тих рокiв,
А чужини - i поготiв.
Бульвар Свободи - "стометрiвка".
Палац Потоцьких. Стрийський парк.
Давно забута вже брукiвка
На вулицi Копернiка.
Нестримний Каменяр в гранiтi,
В задумi мовчазний Тарас;
I Полтва, вiд очей закрита,
Неспiшно вiдмiряє час.
Лиш тут вдихну на повнi груди,
Коли пiду в Шевченкiв гай.
…А на зупинку знов прибуде
Старий улюблений трамвай.
Я пiднiмусь на Львiвський Замок,
Де дуб оспiваний стоїть -
Там, де запалюється ранок,
Де прапор рiдний майорить.
Коли ж над Юрською горою
Зiрветься в небо дзвонiв спiв,
Я зрозумiю - я з тобою!
Тобi вклоняюсь, любий Львiв!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189829
дата надходження 16.05.2010
дата закладки 16.05.2010
Ніч!.. Безмежне зоряне небо і ти...
Хто коли-небудь стояв на вершині,
Той знає - дальше вже нікуди йти,
Бо наодинці ти з Всесвітом нині...
Все інше осталось далеко позаду,..
До чого тут земні якісь фоліанти.
Міріади зірок,.. ніби з параду,...
Сиплять в безодню свої діаманти...
.............................................................
... А місяць сховався, як яблуко стигле,
Десь в верховіттях старих смерек...
... Птиця над озером жалібно скигле,
Аж страх морозом... за серце бере...
... Мороком темним ніч впала в Карпати,
Покотились горами... звуки чудні.
Звуки століть. Розум мусить їх пам'ятати,
Ніби вічність назад повернула всі дні...
Тільки тут я відчув сущий подих природи,
Дріб'язковість тих дум, що живуть у містах.
Яка сила небес!..
Склоніть свою гордість плем'я,.. народи...
Тут Воля Господня!..
Безконечність!..
Велич!..
і... Страх!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164004
дата надходження 02.01.2010
дата закладки 08.03.2010
– Злітаєм зі мною на небо?
Посидим на кільцях Сатурна...
– Навіщо воно мені треба!
Як мінімум, це некультурно!
– Пограєм давай у комети!
Ти падай, а я упіймаю!
Говорять, хороша прикмета...
– А це що таке?! Я не знаю...
– Злітаєм зі мною на небо?
Навчу тебе бачити барви...
– Не бачу такої потреби.
Для мене і сіре – це гарно!
– А, може, в країні захмарній
Разом осідлаємо мрію?
– Ти кинь ці химери примарні!
На щастя, такого не вмію...
– В грозу пролетим по алеям!
Повір, що не буде нам нудно!
– Та що за вульгарні ідеї?!
Там холодно, сиро і брудно!
– Я знаю усюди ми встигнем!
Злітаєм зі мною на небо,
Де тонкою стрічкою стигне
Межа між Еребом і Фебом*!
Зіллємось із заходом сонця!
По зорям біжим, там повернем!
В майбутнього глянем віконце!
– Весь світ – це суцільне інферно*!
Не маю я часу на тебе,
У мене багато роботи!
Яке може бути тут небо?!
Турботи, турботи, турботи...
– Давай! Полетіли! Ну що ти!
Покинемо цю трясовину!
– Не корч із себе ідіота!
Ти ж ніби нормальна людина!
...
Хай я ненормальна істота :-)),
Та краще вже бути камінням,
Чим стати в щоденних турботах
НОРМАЛЬНОЮ
СІРОЮ
ТІННЮ
Бо вічність, всі дні і всі ночі
Ти ходиш і ходиш по колу...
... ЯК ЖАЛЬ...
... ЩО СЛІПІ ТВОЇ ...
... ОЧІ ...
... НІЧОГО...
... НЕ БАЧАТЬ ...
... ДОВКОЛА ...
05.03.09
*Межа між Еребом і Фебом – в моєму трактуванні, межа між днем і ніччю. :-))
Ереб (Erebos :-)) ) – одне з начал світу у древніх греків; бог Вічного Мороку, син Хаосу, брат і чоловік ночі Нюкти та батько Ефіра, світлого дня. :-))
Феб – він же сонцесяйний Аполлон. :-))
*Інферно – пекло.
P.S. ЩИРО ДЯКУЮ Грицюку Тарасу, Груші Насті та холодному березневому вечору за ненавмисно :-))) подароване натхнення! :-))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119664
дата надходження 06.03.2009
дата закладки 13.02.2010
Будь сильною, не плач ніколи.
Терпи усе. Бо все від долі.
І не зважай ти на образу,
Все пробачай усім одразу.
Нехай пече нестерпним болем,
Нехай ідеш тернистим полем,
Нехай тікає твоє щастя…
Ти не давай собі упасти.
Не дай комусь ти зрозуміти,
Що ти боїшся цього світу,
І, що тікаєш ти від нього
Йдучи щодня в нову дорогу.
Йдучи й не знаючи, що далі:
Чи поворот, чи магістралі…
А втім, нема тобі різниці,
ніщо не змусить підкоритись…
Іди. Крокуй, не озирайся,
у собі ти не сумнівайся.
Запам’ятай, життя – це коло:
Ти в центрі, а усі навколо.
2002р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169277
дата надходження 01.02.2010
дата закладки 01.02.2010
***
Життя промина,
горить у вогні,
і хочу я вірить, що сняться мені
беззоряні ночі, заплакані очі,
безмежжя брехні...
Це сниться мені...
Я вірю, я знаю,
лихе все минає...
Я бачу і чую лиш тексти сумні,
дорогу в безвихідь... – це сниться мені.
Щомить голосніше собі я кажу,
що можу і я втекти за межу.
я бачу і плачу: зневірені дні...
і я, мабуть, вірю... –
Це сниться мені?
Думки лихоліття в повітрі висять.
І сірі століття нам розум гнітять.
Жорстока та правда, свідомість лиш б’є,
В казковій землі серцю жить не дає.
Думки пломеніють, що серця зола.
Давно почуття потьмяніли до тла.
Я вірю, що встигну дожить до зорі,
Що встала на заході сонця торік...
Забрати всі наміри вже я боюсь,
До них доторкнуся і тут же я вб’юсь.
Де щастя моє, що гнило в вогні?..
за мить я прокинусь...
...то снилось мені...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126253
дата надходження 14.04.2009
дата закладки 01.02.2010