Згадав я зараз всім відому фразу,
Що очі -- то є дзеркало душі,
Та по очам не все збагнеш одразу...
Люстерцем [i]справжнім[/i] бачу я вірші...
У вірш вкладає автор свою частку,
Свої думки та щирі почуття...
Хай ризик є натрапити на пастку
Байдужості -- але таке життя...
Стикався я з цим неодноразово,
Коли себе, здається, віддаєш,
І мало сам не втілюєшся в слово,
Але не чують... Навіть, рідні теж...
Насправді, мені важко зрозуміти:
Бракує, щось, уваги до віршів.
У автора ж вірші -- неначе діти,
Вони є відображенням батьків.
Та мало кому дійсно це цікаво,
Який то сум у серці твоїм є...
Це, ніби із таксистом пити каву,
А подумки -- у кожного своє...
Хтось скаже, що було б простіш у прозі
Сказати те, що виклав у віршах,
Але йти пішки важко по дорозі,
Коли летиш думками, наче птах...
Бо вірш -- це гучномовець для поета,
Переклад дум старим і молодим,
Як із боєголовкою ракета,
Як мови Е--621**...
О, той, хто зрозуміє мене, де ти?
Кому ці біль та радість у віршах?
Невже нас здатні чути лиш... поети?
Якщо це так, тоді це, певно, жах...
**Е-621 -- глутамат натрію, найпоширеніший підсилювач смаку. У контексті твору мається на увазі лише його підсилююча дія, без оцінки шкоди чі користі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730131
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 05.06.2017
[i] Собі... коханому[/i]
[youtube]https://youtu.be/Sww2O7mlcNA[/youtube]
[i][color="#19078f"][b]В моєму лані вже обжинок,
зоря вечірня зайнялась…
Чи довго ще топтать стежину,
де квітне тихо буйний ряст?..
Чи вдасться ще любить, творити?
Чи принесе творіння “сласть”?
Чи Музині дорослі діти
доглянуть сад, де квітне ряст?
Чи стане пороху і хисту
тих діток викупать в росі
та в небо – світле, не імлисте –
послать нащадкам на засів?..
Всі о́бзиви у Божій волі:
він знає все: що… де… коли…
Та так хотілось, щоб у долі
не сталось прикрої імли…
Нехай та істина життєва
ще довго осяває путь…
А як кончина, то – миттєва,
щоб без турбот для всіх заснуть.
І все ж, найперше… що б хотілось –
життям попасти в трібну масть,
щоб і душа, і грішне тіло
дарма не толочили ряст![/b]
[/color]
27.03.2015
________
На світлині: з братом Василем
(ліворуч) на могилах батьків...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569673
дата надходження 27.03.2015
дата закладки 04.04.2015
А ліс – як вишитий рушник
на полотні моєї долі,
немов стожарів збляклих лик
в обіймах щедрої сваволі.
Тут є усе: і дзвін сосни,
і сміх тремтливої осини,
весільний спів горобини,
і плач червоної калини.
Тут ще квітує дивоцвіт
і пахне росами із ночі,
ще ллється пісня на весь світ
і пломеніють щастям очі.
Тут ще весна не відцвіла,
а вже згубилось тепле літо,
вже спить русалка лісова,
блакитним маревом зігріта.
З гордовини злітає лист,
багряний лист... І плід янтарний
совиним оком – на весь ліс! –
Пророчить день... Невже останній?
Створено (24. 10. 1986 р. с. Бабинці, Тернопільщина),
10. 01. 1988 року, смт. Брошнів (Івано-Франківщина)
Опубліковано:
1. "Гомін Підгір'я". Альманах, вип. ІІ. Дрогобич: "Коло", 2004. – С. 57;
2. "Калинове вино". Львів: "Плай", 2005. 96 с. – С. 62;
3. Антологія Бойківського краю. Дрогобич: «Коло», 2007. 724 с. – С. 433.
4. "Достиглі яблука". Львів: "Плай", 2007. 56 с. – С. 45.
[i]Музика Семена Карпи[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517964
дата надходження 18.08.2014
дата закладки 18.08.2014
Останнім часом часто чую голос
Звучить в мені у серці та думках.
І бачу лан, дозрілий житній колос
І жінку з немовлятком на руках.
Той голос, що лунає десь з дитинства
Летить сюди крізь глибину років.
Такий ласкавий, голос материнства
Такий знайомий, колисковий спів.
І моє серце вже частіше б`ється
І спогади турбують розум мій.
А чи насправді, чи мені здається
Що я стою посеред своїх мрій.
Я засинав і чув знайомі звуки
Я прокидався, чув приємний спів.
Та підіймав до сонця свої руки
Із глибини незкошених ланів.
Туди де небо синє наді мною
Ця неповторно українська синь.
Мене так вабить ніжною рукою
Припасти до її святинь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504710
дата надходження 12.06.2014
дата закладки 17.07.2014
Чомусь мовчать,не пишуться вірші,
У кут глухий забились кволі рими.
Ржавіють струни зболені в душі,
Вже не лікує часу біг невпинний...
В мені згасає вогник...Як болить!
Лиш допишу рядки свої останні,
Лиш доживу гірку,пекучу мить...
І в небі розчинюся на світанні...
Я стану птахом Миру. З висоти
Я розіллюся зливами любові...
Зітчу з добра між зорями мости,
Зітру з Землі шляхи рясні із крові.
Чомусь мовчать,не пишуться вірші.
Згасає свічка. Висохли чорнила.
Дай,Боже,сил...Дай віри у душі...
...здійняти знов підбиті свої крила....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497057
дата надходження 05.05.2014
дата закладки 07.05.2014
Потопаю в глибоких зіницях,
Ніжно тану у теплих руках.
Хтось чужий, та не мій поруч...знаєш,
Я тобою дурію у снах...
Не надишусь п’янким ароматом,
Шовком губ, відчуттями "живу"!
Подаруй мені радість крилату -
Заблукати в твоєму раю.
Карі очі, тону - не рятуйте!
Я свій вибір зробила давно:
Краще випити з рук твоїх яду,
Та не з іншим солодке вино.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485460
дата надходження 13.03.2014
дата закладки 04.05.2014
Ти знаєш,я сумую за тобою…Мені тебе так не вистачає…. Дуже часто,коли ніч оповиває світ смолянисто-чорними крильми і на дахи встеляється тиша,я годинами вдивляюся у пітьму,намагаючись віднайти твій силует. Але марно… Марно шукаю тебе у зливах жовтооких ліхтарів,рахую і пам’ятаю кожну хвилину,котру прожила без тебе.
Тебе немає… Ти пішов… Пішов,лиш посміхнувшись наостанок. Ти вже в іншому світі,сподіваюся набагато кращому аніж цей. Але ти назавжди лишився у моєму серці. Інколи я плачу дощами. Знаєш такими рясними,затяжними,напоюю землю своїм смутком. А коли стає зовсім холодно,мої сльози перетворюються на сніг. Тоді я вкриваю білим відчаєм міста і села,дороги і парки,лягаю на плечі перехожим,зазираю їм в очі. Я й досі намагаюся віднайти тебе,хоч і розумію-це неможливо. Та сльози з часом закінчуються,і тоді…я плачу душею. Хоча ні,душа плаче. Плаче віршами,крапотить рівними рядками на папір,ллється водоспадами рим,переповнюючи мої нотатники болем….
Знаєш,я сумую за тобою… Буває так,що я стаю вітром,літаю над безкраїми просторами,знов і знов шукаючи твою усмішку. Я нещадно розгойдую і гну крони величних старих дубів,рву коси тендітним березам,бо не можу тримати страждання в собі. Та потім мені стає ніяково і я легеньким повівом пещу шовкові поля і оксамитові хвилі моря. Я затихаю,заспокоююся. Це не означає,що я перестаю сумувати за тобою. Ні. Я стаю річкою. Біжу і біжу без упину кудись дуже далеко,у невідомі мені досі краї,намагаючись утекти від свого відчаю…..
Знаєш,я лише у снах буваю щасливою… Ти мені часто снишся. Такий усміхнений,ніжний…. Доторкаєшся до мене теплими вустами,береш за руку і ведеш мене зоряними дорогами. Тоді я справді щаслива. Та з першими променями сонця ти зникаєш,знову йдеш у свій світ,а я ….я лишаюся зі своїм смутком.
Знаєш,а в нас вже весна. Та я перестала її любити,бо вона забрала тебе. Мені дуже часто хочеться сказати « Повертайся скоріше»… Та я мовчу. Вже давно тиша стала моєю наймилішою подругою. Вона мене розуміє,співчуває,вміє слухати…
Ти знаєш,я дуже сумую за тобою……
Шановні читачі,друзі,цей твір -лише настрій моєї ЛГ. Нічого особистого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485886
дата надходження 15.03.2014
дата закладки 15.03.2014
Я открыла дверь в его душу и вошла внутрь. Душа его напоминала квартиру из множества комнат. Первое, что бросалось в глаза и ослепляло - был Ум, который на зеркале плясал солнечным зайчиком. Совесть пылилась на том же месте, что и у меня, прямо в центре бил фонтаном Флирт, а у ног валялась Доброта. На стенах висели картины Энтузиазма, на столе были разбросаны Забава, Талант и Изумление. На полке горела свеча – Страсть пылала огнём, отражаясь в моих глазах. Благородство сидело в кресле и вело светскую беседу с Гордостью. Мечтательность раскачивалась на огромной люстре, как на качели, раззадоривая Радость. В окно, словно птица, билась Надежда. Прощение играло на фортепиано произведение Моцарта, а Боль слушала и заливалась слезами – ей было нечего скрывать. Авантюризм сидел на полу и подписывал договоры, предложенные Риском. Аромат Любви кружил голову...
Я стояла посреди этого царства Жизни, затаив дыхание, понимая одно: чего-то не хватает! Чего-то очень важного, жизненно необходимого, без чего всё это не имеет никакого смысла. Наконец, я поняла: в его душе не было Счастья. Наверное, именно поэтому мой ключ идеально подошёл к его двери…
13.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485546
дата надходження 13.03.2014
дата закладки 15.03.2014
Так повернулась жизнь… чужими стали лица.
И черною тоской твои глаза глядят.
И я не знаю, как от черноты отмыться…
Я раньше никогда так не искал дождя.
Я раньше никогда не уставал от жизни.
Жил, как умел… как мог… не опуская взгляд.
Да только вот года… приОбняв, шею стисли,
Да так, что позвонки под тяжестью хрустят.
Я чувствую, как жизнь несет меня по встречной…
И по ночам в груди я ощущаю боль…
И черной полосы пугает бесконечность,
Как будто бы идешь не поперек… а вдоль…
Сложить бы этот груз… и место не запомнить.
И дальше налегке, не уставая жить.
Но память, как река… все глубже… все огромней,
А я уже устал против теченья плыть.
Я лег бы на воде… раскинувшись спокойно
И в вышину смотрел, не отрывая глаз…
И неба синеву пил долго… и запойно,
Как будто бы впервой… или в последний раз…
Но жизнь несется вскачь, лета меняют зимы.
А я за нею мчу, давя педаль на все.
И годы… как столбы, что пробегают мимо.
И старость… как туман на встречной полосе…
… А помнишь, как я шарф вязал тебе на плечи?
Как обнял в первый раз и подарил цветы?
Я мог часами ждать в холодный зимний вечер…
Я мог тебя понять…
А вот поймешь ли Ты?
Да… можно убежать от злости непогоды…
Или уйти к другой, спасаясь от тебя…
Ну а куда бежать от жизненной невзгоды?
Или куда уйти…
от самого себя?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468160
дата надходження 24.12.2013
дата закладки 09.01.2014
Ви невимовно так прекрасні!
Від Вас у мене просто шок.
Ах, Ваші очі - зрілі вишні!
Волосся Ваше - наче шовк!
Фігурка Ваша – ідеальна,
Скажу Вам чесно, без прикрас.
А губки - золото сусальне!
А ніжки – взагалі атас!
Красуня Ви з красунь, клянуся.
Ваш погляд – блискавки розряд.
Безмежна грація у русі!
А зваба - більша, ніж в наяд!
І аромат Ваш особливий –
Це запах яблук восени.
Я Вам дістав одне лиш, Єво...
Ну, спробуй, хоч разок кусни!
01.08.2011 р.
Текст оригіналу:
Вы ослепительно прекрасны!
Я в этом деле знаю толк.
Ах, Ваша кожа так атласна!
Ах, Ваши волосы – как шёлк!
Фигурка Ваша – безупречна,
Признаюсь честно, не юля.
Какая грудь! Какие плечи!
Какие ножки, ой-ля-ля!
Ах, нет достойного сравненья,
Чтоб описать Ваш нежный взгляд.
Какая грация в движеньях!
Как эротичен Ваш наряд!
И аромат у Вас особый –
Так пахнут яблоки в саду.
Я Вам принёс одно для пробы…
Кусайте ж, Ева! Ну, я жду!
Евгений Меркулов "Подарок женщине"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273057
дата надходження 01.08.2011
дата закладки 10.08.2013
Сльозову ношу в собі криницю
повноводну - гай, не видно дна...
Поверх неї вистелена криця.
Замкнена і, ключника нема...
Він мов привид навісно блукає,
відмикає кришку потайну
вибірково, (як ворота раю
праведним) мені - лише, як сну,
мов причинна, з ночі визираю,
в душу туга змієм заповза -
вибухне і солоно стікає
у неволі плекана сльоза,
ллється так жагуче і неспинно,
розумом не випита до дна...
В чім моя незгладжена провина,
що до волі їй гірка ціна?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417723
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 16.05.2013
Мамо, знаєш, я не хочу тобі снитися. Сни – це той світ, де наша душа відпочиває. Снитися тобі було б надто низько, бо цим я би змушувала тебе страждати. А найменше, що я хочу - завдати тобі болю. Я приходжу вперше і востаннє, бо я дуже хочу аби ти знала…
Чоловік який подарував тобі багато митей щастя і ще більше страждань. Пам’ятаєш, колись він казав тобі, що одного разу зробить тебе нещасною. Ти сміялася, і , напевно, обіймала його, бо мені ставало тепліше. Я вже тоді жила у тобі. Я дивувалася вашим почуттям і вже шалено любила вас. Мама і тато. Якби я могла розмовляти, я б щодня вимовляла ці слова, пробувала б їх на смак… Це, певно, дуже солодко: мама і тато. Мої батьки.
В один день його обіцянки здійснились. Ти плакала, а він мовчав. А потім пішов. Назавжди. Коли ти нервово курила у вікно, я задихалася. Коли ти гасила свій біль алкоголем, мені здавалось, що я потону у річці цієї гіркоти.
А потім ти дізналася про моє існування. Ти не раділа, не дзвонила батькам і друзям, не вибирала мені ім’я і тим паче не ходила по магазинах шукаючи для мене повзунки і іграшки.
Ти пішла у лікарню і зробила аборт. Ти не відчула мого серцебиття (бо воно ж проявляється пізніше). Вбила. Викинула, як стару ляльку.
Якби я народилась, я була б найкращою. У 4 роки я б навчилася читати. Казки на ніч я би читала собі сама, щоби не добавляти тобі клопотів. У школі я б вчилася на відмінно, приносила додому лише похвалу. Вчителі би мною гордилися і пророкували хороше майбутнє. А на питання «Ким я хочу стати?» я б відповідала: «Людиною. Такою, як моя мама.» У 2 класі я б вільно говорила англійською (це все було б для того, щоби поїхати в Америку, влаштуватися на високооплачувану роботу і привезти тобі Шанель № 5 , щоби твої сусідки луснули від заздрощів!). У 7 років я б пішла у музичну школу. На конкурсах в першу чергу я б дякувала не Богу чи вчителям, а тобі. За життя. Я б стала скрипачкою, моє ім’я звучало би в числі кращих солісток світу. На концертах я б виконувала власні твори, присвячені тобі. Ніжні, теплі, вишукані. Як ти. Я б писала вірші і малювала б акварелями твої очі. Сині-сині. Виливала б душу римами – тихими, сильними.
У 18 я б закохалася. Він би носив мене на руках, цілував перед сном і завжди був би поруч. І коли б у мені загорілася маленька зірочка, я б її ніколи не погасила. Бо кожне життя – це малесенька порошинка, з яких складається вся наша планета.
Мамо, вибач, що я загорілася так невчасно. Я так хотіла освітити темряву твого життя собою! Я хотіла принести тобі свою любов і тепло (ти ж мене гріла, завжди гріла, під власним серцем!), а принесла лише сльози і біль.
Я не буду тебе звинувачувати, адже ти дала мені життя. Нехай на кілька тижнів, але тимчасовий дарунок це теж дарунок.
Мамо, знаєш, коли тебе вбивають – це зовсім не боляче! Не бійся, я майже не відчула. Боляче відчувати себе непотрібною. Боляче розуміти, що ти – тягар.
Я не буду приходити у твої сни. Вперше і востаннє, як я й обіцяла. Лише молю – якщо у тобі колись знову загориться маленька зірочка, не гаси її! Вона зробить твою галактику яскравішою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422332
дата надходження 02.05.2013
дата закладки 02.05.2013
Как жаль, что карандаш в моих руках
Не так послушен, как бы мне хотелось!
Что не дано мне выплеснуть в штрихах
Свои эмоции: отчаянье и смелость.
Я рисовала бы и днями и ночами!
И жизнь этапами ложилась на листы,
И крылья вырастали б за плечами,
От взгляда на красивые холсты.
Но мой призыв один - играть словами,
Чтобы загнать их в рамки для стихов,
Листы мои, залатанные швами
Чернильных строк, не ведают цветов.
/2004г./
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270828
дата надходження 18.07.2011
дата закладки 19.07.2011
Ты приходи ко мне во сне,
Поговорим с тобой, как раньше,
Поищем Истину на дне
Лекарств, что сделаны из фальши.
Я расскажу тебе о том,
Что пережить мне приключилось,
Как горе дикое в мой дом,
Ворвавшись, вихрем закружилось.
Как я скучаю по тебе,
И в церкви справа ставлю свечи,
Как, в бесконечной суете,
Мне не хватает нашей встречи.
Мы будем снова на волне
Эмоций, чувств и всякой дряни.
Ты приходи ко мне во сне -
Хоть наконец тебя помянем…
30.06.2010г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198727
дата надходження 01.07.2010
дата закладки 01.07.2010
Цветы для любимой
Не люблю сорванные/срезанные цветы. А как их тогда дарить?
Можно сфотографировать и подарить фотографию, особенно, если любимая не рядом...
Вот я сфотографировал и... подарил Ей. А моя муза, получив эту фотографию, огорчилась, что цветы от неё отвернулись. А я огорчился от того, что
она огорчилась... и тут же пришли в голову эти строчки:
[i]Не сварилися...
але ж не завше очі в очі бути...
Не розійшлися...
в нас одне на двох коріння...
І мені, часом, досить тебе поруч тільки чути,
І тільки бачити твоєї тіні майоріння...[/i]
Если по-русски описать о чём это стихотворение, то оно о двоих, которые живут вместе. И даже если они иногда и смотрят в разные стороны, то это не значит, что поругались. Невозможно же жить всегда глаза-в-глаза. И они не разошлись, потому что связаны уже так, словно в них один корень. И кому-то из них (а может и обоим так) достаточно уже даже только слышать присутствие другого рядом, замечать, даже только мельком, его тень... чтобы знать, что любимый, дорогой человек рядом.
Вот, так бы хотелось... :)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198257
дата надходження 28.06.2010
дата закладки 28.06.2010
Дощ іде серед сонця, серед теплого вітру,
І неначе крізь сито сіють краплі блакитні.
Сіють краплі блакитні, і зелені, й червоні
Тихо падають кап-кап на розкриті долоні.
Оживає, буяє, сріблом грає довкілля!
Я неначе в полоні від краси розмаїття…
Б*ється жилка у скронях, серце стигне на вітрі.
Що від сонця червоні, а від неба – блакитні.
Сіють краплі чудові, душу пестять у світлі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169842
дата надходження 04.02.2010
дата закладки 24.02.2010