-Повертайся скорій!
-Знову снився наш дім...
-Так втомилась чекати...
-Знаю,мила.Як там хлоп'ята?
-Підросли вже.Чекаємо тата.
-Як то я хочу вас обійняти!
-Завжди за тебе молюся!
-Дякую ,люба!Скоро вернуся!
-На добраніч!Цілую!Бережи себе ,рідний!
-Буде все добре!Треба лиш вірить...
Пізня розмова.Діточки сплять .
Спить вже в окопі і тато-солдат.
Мамі не спиться,серце болить.
Скоро вернеться...Вернеться!!?? Коли???
Тихо в молитві кричала щосили,
За чоловіка благала ,просила.
Вранці ще більший тягар на душі...
Бога молила:"Спаси!Збережи!"
Світлодарська дуга.Заляпані кров'ю
Ангели й смерть у запеклім двобої.
"Повертайся!Живи!!!"І сталося диво:
Смерть осоромлена геть відступила.
"Повертайся!Живи!!!Ще не час в Небо з нами,
Бо за тебе молились дружина і мама.
Повертайся !Живи!!!"Сніг від крові багряний...
Опритомнів...Брати перев'язують рани.
27.12.16.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708815
дата надходження 27.12.2016
дата закладки 02.01.2017
Розірвалося літо намистом із сонця і листя,
Всі оті намистинки кудись закотились за зиму.
Я собі шепотіла :
-Малесенька Відко... Молися...
Я молилася. І до молитви шукала я риму.
Все неправильно якось. Молитися треба по книзі.
Я усіх розштовхала й швиденько до Бога й на руки.
Я собі нагадала, що Бог у білесеньких ризах.
Він зодягнутий був в звичайніські і страшнії муки.
Він собі забирав увесь біль, що в молитві почутий.
Що тиняється світом, зодягнутий і немолений.
Плакав тихо Господь у мільярд, в сто мільярд розіпнутий.
Ноги в тернячку . Личко заплакане, непоголене.
Хто ж за тебе турбується, зварить і чай тобі, й каву?
Хто попре тобі всі простирадла і зіб'є перину?
Всі уже розійшлися. Бо в кожного досі є справи.
Таємниця у тім, що весь світ-то єдина родина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685765
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 25.08.2016
Помилуй мене, о Боже,
бо мудрість твоя велика,
Щедроти твої незліченні -
очисти мене від гріха.
Усе визнаю, Пресвітлий:
слабка людина безлика,
Лукава і многогрішна,
безжалісна і лиха...
Тож праведний ти, о Боже,
і чистий в суді твоєму,
Бо мудрість свою являєш
та істину возлюбив.
Мене окропи іссопом -
я стану біліша снігу:
Хай грішні кістки радіють,
що Ти їх, Господь, сокрушив.
Свій лик одверни пресвітлий
од наших гріхів, о Боже,
Даруй мені серце чисте
і правий дух онови.
Не знехтуй мене, людину, -
єдиний мені поможеш
І Духа Твого Святого
від мене не забери.
Ти радість спасіння Твого
мені поверни, Всевишній,
І Духом Твоїм всевладним
у світі мене утверди.
Навчи іти беззаконних
Твоїми шляхами чистими...
Врятуй нас од крові, Боже,
нам Правду Твою нести.
Бо ж Ти не бажаєш жертви,
страждань людських не жадаєш -
Єдиная жертва Богу -
уражене серце в журбі.
Засмучений дух смиренний,
мій Боже, не зневажаєш...
Отверзи вуста мої, Господи,
складаю хвалу Тобі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604611
дата надходження 06.09.2015
дата закладки 12.08.2016
Загорнулася в обійми Бога,
Сплю на його рученьках, де кров.
Розпинали в церкві,де дорога
Мала би приводити в любов.
Що нам треба у житті найбільше?
Полюбити ближніх, ворогів.
Пробачати всіх...Мій Бог колише
На руках... І пропадає гнів...
Боже, я у світі найгрішніша!
Ти пробач... І сповідь сам прийми.
Щоб душа моя... Стала світліша...
І мене... Я прошу... ОбіймИ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680988
дата надходження 31.07.2016
дата закладки 31.07.2016
Аркадій Хайт
Євреї... рідкісні таланти
Розкидані по всій землі…
Ми всі – хоч трохи еміґранти
В Берліні, Празі чи в Орлі…
Ми всюди вдома, як не вдома
І кожен полиша свій дім,
Лишень прилине всім знайома
Бентежна звістка: “Бий жидів!..”
Про нас байки розповідають,
Що ми неправедно живем,
Що нам всі люди набридають,
Москву – масонам продаєм…
І стверджують, що в голодівку
Ми молимось лише тельцю.
Вночі на горло вбивши дівку
Ми кров домішуєм в мацу…
Всі негаразди – від євреїв…
То масло зникло, струм пропав.
А то – негріють батареї…
Чи десь автобус возить ґав…
Чи сніг іде, чи дощ лопоче,
Чи не приходить комунізм,
Чи хтось до смерти впитись хоче –
Завжди виною сионізм…
Невпинний час сплітає сіті
В жорсткім перебігу пригод…
Для всих чужий по всьому світу
Наш, Богом обраний, народ…
Євреї… рідкісні таланти…
Житомиряни й москвичі!..
Відомі вчені, музиканти,
Добра невтомні сівачі!..
Хай до життя Творець нас будить,
Щоб Божий будувати рай…
Якщо нас хтось чомусь не любить –
Нас привітає рідний край…
Вночі не будемо боятись,
Що десь нахаба озвірів…
А будемо в лице сміятись
Сволоті різних кольорів.
... До мене, вірю я, прийдете
Сміятися над злом без меж…
Я вдячний Вам, що Ви – живете,
І, що ви поруч – вдячний теж…
Квітень 2001 року.
м.Житомир.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542743
дата надходження 10.12.2014
дата закладки 10.12.2014
Зішли краплинку щастя, милий Боже
На мою душу дотиком тепла,
Немов промінчик сонця в день негожий,
Немов цілунок , матір"ю, чола.
Прости гріхи, мій Батечку небесний,
Я обіцяю... каюсь... присягну...
Я вкрию вічністю слова усі нечесні,
Від злого свою душу відверну.
Лише Твою долоню я попрошу
І до грудей зболілих притулю...
А Ти ласкаво зцілиш мою душу.
О, як Тебе я, Господи, люблю.
Зішли сльозинку щастя, Боже милий...
Любов Твою небесну осягну,
Любов живу, що розгортає крила,
І в очі сонцю ніжно зазирну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367837
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 10.04.2013
Воно посіло у моєму серці
І дихать не дає на повні груди.
Воно пульує у мені і б"ється,
Я вся - неначе сповнена отрути.
О, Господи, врятуй мене, благаю!
Зігрій в своїх долонях мою душу,
Бо Воно кров у мене випиває...
Повільно день за днем змією душить...
Я бачила страшну, як пекло Зраду,
Що реготала гучно з насолоди.
Вона кохання в мене відбирала,
А я стояла й підгинались ноги.
Вона забрала все - любов, надію...
А мою пісню сміхом заглушила.
Лиш відчуття спустошеності в тілі
Моїм на вічну згадку залишила.
І воно проросло в мені корінням,
Що вирвати і викинуть не можна...
О, Господи, пошли мені спасіння,
Бо я одна здолати це не зможу.
Ця пустота...вона така огидна...
Вона вбива бажання моє - жити.
Я корчуся від болю, й гину, гину...
Але моя душа ще просить пити.
О, Боже, простягни до мене руки,
Щоб я тепло відчула їх і дотик.
Тільки тобі під силу все збагнути.
Тільки в тобі я бачу порятунок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372643
дата надходження 22.10.2012
дата закладки 22.10.2012
Мій Боже!
Коли я впаду під хрестом – дай мені сили.
Коли я визнаю свій гріх – відкрий вуста.
Коли зневірюсь – не покинь, згрішу – помилуй,
Коли шукатиму – прийди в моє життя!
Коли я згіркну від біди - дай мені Віри,
Коли я висохну від сліз - Любові дай,
Коли збіднію, захворію – дай Надію,
Коли занапащусь – спаси мене!
Спаси і не покинь мене, бо ввірую!
Під хрест Твій прибігаю і покров,
Коли радію й плачу – Тобі вірую!
І дякую, мій Боже, за Любов.
Друковано в книзі "Під арками", 2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247573
дата надходження 16.03.2011
дата закладки 11.12.2011
Мы – христиане, мы – солдаты!
Отсиживаться нам не гоже.
Боятся за себя пилаты,
Иуды лицемерят тоже!
Толпа слепа до фанатизма,
И отвергает правду Божью,
На жизнь взирает через призму
Пороков, порождённых ложью.
А крестный путь ведёт на гору,
И ноша сильно давит плечи.
Но за Голгофой вижу город,
Где верный будет Богом встречен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224058
дата надходження 23.11.2010
дата закладки 12.12.2010
О мій Ісусе, пробач мені
За все те зло, що я вчинила Тобі,
За всі думки мої і всі слова,
Якими образила Тебе я.
О мій Ісусе, пробач за вчинки злі,
Розкаяні і нерозкаяні мої,
Які я памятаю, і які забула,
Коли моя душа злостива була.
О мій Ісусе, пробач за неувагу,
За час, що я Тобі так мало приділяю.
Ти ж так терпляче чекаєш щодня
На мою молитву, в якій з Тобою я.
О мій Ісусе, пробач за те,
Що моє серце камяне.
Ти вмер за мене на Хресті,
А я так мало віддаю Тобі ...
Пробач за черствість інших людей,
За тяжкі гріхи - вбивства власних дітей,
За пянство, здирства, за крадіж і зраду, -
Не дай їм впасти у пекельну яму.
Пробач, Ісусе, за життя "лише для себе",
За жадібність, обман і зло щоденне.
За все Ти нам пробач, Ісусе,
Бо Ти ж нас любиш, дуже-дуже ...
18.08.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209152
дата надходження 03.09.2010
дата закладки 23.09.2010
Сожму в кулак и спрячу боль в карман,
Прикрою одиночество улыбкой.
Глаза откроют тайну: блеф, обман,
Всё обернулось глупою попыткой.
Я без зонта под небом окунусь
В дождливую и серую реальность.
Не бойтесь за меня, я не сорвусь
В прохладную и зыбкую банальность.
Но я пройдусь по лужам босиком.
Немного погрустив, глотну печали.
И, может, пожалею лишь о том,
Что главное друг другу не сказали.
24.08.2010г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207577
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 24.08.2010
Я тобі це не в докір скажу,
Просто думка пекуча бентежить:
Коли перейшов ти межу,
За якою ніщо не тривожить?
Кожен день мій вмира в боротьбі,
Я щоденно борюся з собою,
Як же вдалося тобі,
Совість продати без бою?
Що було для тебе святе,
За що ти віддав би і душу,
Тепер, як повітря пусте,
Як камінь,що я вже не зрушу.
Лиш холод в очах, й байдужості тінь,
Що скоїлось хлопче тобою?
Всміхатися лінь і плакати лінь,
Чому зачерствів ти душою?
Міняється час, зміниться світ,
Та хіба ж це достатня причина,
Щоб в серці зростити холоду лід,
Й залить гіркотою полину?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205297
дата надходження 11.08.2010
дата закладки 17.08.2010
Боже, Боже,
В час смирення,
Признаюся у вині,
Що грішив я в злі щоденно,
Ти прости гріхи мені!
Ти пробач мої блукання,
Мов сліпий я був тоді,
Я прийшов у покаянні-
Бути хочу в Господі...
Як від Тебе був далеко,
Скільки бід я зустрічав!
І мені було не легко,
Бо про Тебе я не знав,
Ти візьми мої страждання,
Ношу дай мені легку,
В благочесті і в покаянні,
Хоч і в терновому вінку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205128
дата надходження 10.08.2010
дата закладки 15.08.2010
Как простить самого себя
За детей, не увидевших свет…
За слова, что сказал любя,
А потом – оказалось, нет…
Как простить самого себя?
Почему Бог прощает всех?
А иначе бы миру не быть:
Всех кровавых убийств грех,
От которых - не плакать, выть...
Почему Бог прощает всех?
Отчего мне так сложно жить?
На вопрос, кто ответ хранит?
Очень трудно себя простить,
Я надеюсь, что Бог простит…
Отчего мне так сложно жить?
Как простить самого себя?
Почему Бог прощает всех?
Отчего мне так сложно жить?
Это мой самый тяжкий грех:
Очень трудно себя простить…
*** ТРИГГЕРНАЯ ЗОНА...
При надавливании очень больно…
Через пару секунд - отпускает,
Глубокий вдох, вольно - невольно,
Разбитое сердце опять запускает…
Триггер-зон в измученном теле много.
Но гораздо больше их в одинокой душе.
Спасают от боли - друзья и дороги,
Подальше от фальши, лжи и клише…
Сердце - главная триггерная зона, в душе…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203342
дата надходження 29.07.2010
дата закладки 29.07.2010
Покажіть мені, де кінчається світ,
Де початок райського саду Едем?
Бо попереду тільки камінь і лід;
Безнадійне питання: чого ж ідем?
Ми вже давно загубили лік століть,
І в наших очах історія людства.
Наші ноги зібрали пил усіх доріг,
І наш двигун – гордість і самолюбство.
Сьогодні на землі, завтра у небі –
Ми ніколи не покинемо наш шлях.
І не завада нам зупинка в Едемі,
Бо ми – живі, хоч тіла наші – прах!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186986
дата надходження 30.04.2010
дата закладки 05.05.2010
Не вбивай мене, мамо,будь-ласочка,
Я твоя ріднесенька ясочка,
Я твоя маленька кровиночка,
Почекай,хоча б ще хвилиночку!
Я не бачила ніжного сонечка,
Не ступала на м`якеньку травиночку,
Я твоя малесенька дочечка,
Не губи, і не ріж билиночку!
Ми ще будемо разом сміятися,
Цілуватись і в ховашки гратися,
І я стиратиму в тебе сльозиночку-
Щасливу німу намистиночку.
Захищу я тебе від недоленьки,
Ми будем жити щасливо,поволеньки,
Моя люба, добрая мамочко,
Моя квіточко,пташечко,лапочко!
Не роби мені холодно й боляче,
Моє тільце маленьке, і не втече,
Я із пастки саменька не виберусь,
Пожалій мене, найкраща з матусь!
Я віддячу тобі сторицею,
Як виросту, стану царицею,
Твою старість від біди доглядатиму,
Й безтямно, безтямно кохатиму!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186622
дата надходження 28.04.2010
дата закладки 30.04.2010
Прости меня, мой Боже, я грешна...
Я злюсь и помню зло, не всё прощаю.
В незримой ярости сама себе смешна,
Ведь от неё я внутренне сгораю.
Прости меня, мой Боже, я грешна...
Я позабыла все слова молитвы,
Припомнив лишь на лезвии ножа,
Как вера дорога во время битвы.
Прости меня, мой Боже, я грешна...
Я очерствела от невзгод, не скрою.
Тебе во веки-вечные должна
За то, что ты по-прежнему со мною.
15.01.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166334
дата надходження 15.01.2010
дата закладки 26.04.2010
Я знаю секрет щастя. У моїх руках
Є задум Бога. Але я - зрадлива...
Ta пoпри всe лyнaє y вiкax:
"Прийди дo Meнe й бyдeш ти щaсливa!"
A я стoю. Ридаю сeрeд світy...
Нe мoжy відректися від марнот...
A Tи лікуєш душу мою вбиту,
Ти вчиш мене сягати до висот.
Я ще впаду не раз, не два, а більше,
Aлe Ти твориш у душі моїй світлицю!
Я не боюсь, що завтра буде гірше,
Я знаю щастя вічну таємницю..!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179703
дата надходження 24.03.2010
дата закладки 25.03.2010
Не плачь, родная! Жизнь – это вода…
Не проливай же драгоценных капель…
Я знаю, больно, горько, страшно… Да!
Поверь мне, все же можно все исправить…
И жизнь начать вдруг с чистого листа,
Пересмотрев привычки и желанья,
И отпустить печаль, отбросить страх,
И побороть в себе всю боль прощания…
Ведь наша жизнь – лишь то, что видим мы,
Впусти в нее лучи дневного света!
Попробуй вместо снега и зимы
Увидеть брызги солнечного лета!
«А как же чувства?» - тихо спросишь ты.
«Ведь я его, мне кажется, любила…»
Пойми, прости его и отпусти!
Я знаю, тебе точно хватит силы!
Ведь тот, кто любит, сможет отыскать
В себе возможность быть с тобою рядом…
А если он не может удержать,
Прости его – ты не его награда…
Любовь, малыш, еще к тебе придет!
И снова в парке расцветут мимозы!
И то, что суждено – произойдет.
Прошу, родная, просто вытри слезы…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179136
дата надходження 22.03.2010
дата закладки 22.03.2010
Какой чудовищный поступок:
Убить решила малыша!
Который мал и очень хрупок,
Но в нем живет уже душа!
Отдать кровинушку металлу,
Какую Бог послал тебе,
Какая слышит уже маму,
Крутясь тихонько в животе.
Врачи тебе давали время,
Подумать дома хорошо;
А ты спешишь, другим не веря,
Твердишь:"Что так вот суждено."
Палата холодом встречает.
И те - такие же как ты...
Никто тебя не замечает,
У вас у всех глаза пусты.
Твою фамилию назвали -
И встретил длинный коридор,
Где стены дверь в конце сужали,
За нею был - твой приговор.
Глаза,ты медленно открыла.
Увидев белый потолок,
Вдохнула воздух и застыла,
Узнав, что был малыш, сынок...
© Copyright: Юрий Богатинский, 2010
Свидетельство о публикации №11005315392
http://www.playcast.ru/view/1049875/479224bced2a4068ff4face6e466520d0c5df332pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177442
дата надходження 14.03.2010
дата закладки 14.03.2010
Він жертва долі своєї німої
Він птиця, позбавлена крил навесні
Сидить на вокзалі хлопчик Микола
Й тихесенько плаче в долоньки малі
Він маму чекає й надіється марно
Що прийде рідненька, в обійми візьме
Й життя його стане казкове та гарне,
Без мороку й пилу, щасливе таке...
Та ні, не приходить, покинула долі
Лишила дитя у темнім кутку.
А рученята маленькі і кволі
Тягнуться в небо до Бога в раю.
-На що залишила? Чому не приходиш?,-
Миколка крізь сльози до неба мовля
-Клянусь тобі, мамо, прийди, якщо зможеш
Найкращим у світі, клянусь, буду я.
Жінки, схаменіться, молю вас, рідненькі
Не кидайте діток своїх по землі
Вони вас кохатимуть, батька і неньку,
Любіть і плекайте- ще зовсім малі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177267
дата надходження 13.03.2010
дата закладки 14.03.2010
Душа моя жахалась дум про смерть,
Панічно гнала геть про неї гадки,
Допоки цьогосвітня круговерть
Її не взяла у свої порядки.
І понеслась нещасна в каламуть,
На дно, в намул, у темряву кромішню,
А там, на дні, існують – не живуть,
Зітхають , стогнуть, плачуть безутішно.
Я там конав серед бридких огид,
Крутіж мотав мене оскаженіло,
Загородив назад дорогу стид
І смерті вже було підвладне тіло.
Але душа змиритись не могла,
Десь в глибині жевріло сподівання,
Що опадуть гіркі кайдани зла,
Перебреде пора поневіряння.
І час пробив – її Ісус Христос
Підняв із глибочіні дошкульної
В квітучий сад, де аромати роз,
Мигдалю цвіт і вічна зелень хвої.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175073
дата надходження 02.03.2010
дата закладки 14.03.2010
Мій друг сказав: "Гра в слово - небезпечна!"
Вірші, мій друже, то не гра в слова, -
То біль і щастя, то - сльоза сердечна,
Єства людського музика жива.
У когось слово - наче гостра бритва,
Відбрити може, може і убить.
Мої - то до Творця така молитва,
Якою серце болісно горить.
"Дай, Господи, і талану, і тиші,
Аби такого написать вірша,
З яким би - нерозкаяна і грішна -
Прийшла б до Тебе хоч одна душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167825
дата надходження 23.01.2010
дата закладки 13.03.2010
Коли думки тікають геть...тобі нічого не залишається. У тебе немає вибору: коли думки тікають геть, у твоїй голові залишаються лише спогади...
***
Вона кудись йшла, проте до кінця не усвідомлювала безглуздості свого пункту призначення. Це було несуттєвим, дрібницею, яка не могла її зараз турбувати, важливим було лише одне - не запізнитися! Вона дуже поспішала, але їй здавалося, що вона ледве переставляє ноги. Це трохи бентежило, виводило із себе. Хоча, якщо поміркувати, то поспішати немає куди, сам задум по своїй ідеї був божевільним. Але якщо все правда? Якщо це не витвір чиєїсь ( її?) уяви, тоді що? Ні, вона все-таки повинна встигнути, інакше потім ціле життя її терзатиме совість і болітиме душа... Якщо ж це лише витвір чиєїсь багатої фантазії, то це послужить для неї уроком. Нервово поглядаючи на годинник, вона ще трохи пришвидшила ходу і тепер здавалося, що вона біжить...
***
Перед очима була лише одна картина: фрагмент тексту, який вона побачила півгодини тому...Це ніяк не підлягало розумінню і не вкладалося в голові. День плавно переходив у вечір, але місця для усвідомлення цього просто не залишалося. У голові були лише спогади, спогади, спогади.... Ще дві години тому вона поверталася зі школи: як завжди, вимучена і безсила. На душі було сумно та неспокійно... Падав сніг... Промайнула думка звернути у засніжений парк: "Там зараз безлюдно, чудове місце, щоб побути наодинці з собою". Йдучи по алеї, вона помітила на лавочці книгу. "Хтось забув" - подумала і підійшла до лавочки. Книга виявилася щоденником у чорній палітурці. Чужий почерк здався рідним, хоч і був незнайомим. Вона поринула у читання...
***
"Сьогодні підтвердилися мої сумніви... Я відчував це, і вони підтвердили. З таким співчуттям говорили, і в очах був щирий жаль, мовляв, такий молодий, лише 17років і........ Я від них тікав, бо вони готові були розридатися. Я знав, що життя продовжується, триває... І я вирішив жити, незважаючи ні на що, бо що у мене ще залишається?"
"Я сьогодні попав під дощ... Я радів йому, наче першому дощу у своєму житті. Каплі були холодні і життєдайні. Я насолоджувався дощем і міряв калюжі. Повз мене проходили сотні людей, тримаючи у руках парасолі і дивилися на мене, наче на божевільного. А я знав, що в них є безліч підстав мені заздрити: я насолоджувався життям так, як ніхто з них ніколи не насолоджувався."
"Сьогодні, після довгої розлуки, я знову побачив її. Я не зміг поглянути їй в очі, так само, як не міг розказати про все... Я боявся. Але не за себе, а за неї. Я обережно обняв її, вкладаючи у цей дотик всю свою любов та ніжність...і цілий вечір старався триматися від неї на відстані. Вона подумала, що я не радий бачити її."
" Я сів за останню парту і лише вдавав, що щось пишу. Насправді я нишком вдивлявся в їх обличчя. І хоч я не міг прочитати їхні думки, але в їхніх очах відбивалися почуття. І всі вони були нещасливими... У кожного - свої болі. А я не міг нічого зробити, щоб полегшити їхні страждання..."
***
"Я щоразу захоплююся нею. Така чарівна - вона постійно говорить, що не може зрозуміти, що твориться у моїй душі...у моєму серці. І завжди вірить мені... Я боюся зробити їй боляче..."
"Сьогодні випав перший сніг і прийшла зима. Я цілий день блукав по місту і тішився цією можливістю. Я знайшов за містом якийсь обрив, і мені здалося, що я зайшов аж на край землі. Це відкриття було немоймовірним. Я дуже часто блукав неподалік цього місця, ішов по рейках, наздоганяючи потяги, наздоганяючи час, але ніколи не бачив цього обриву. Я був збентежений: я зайшов аж на край землі..."
"Вона сказала, що я - її Маленький Принц, а я лише погладив її по золотистому волоссі. Я їй розкажу все... Але потрібно зробити це так, щоб їй не було боляче..."
"Я сьогодні занадто захопився музикою...і не помітив, що переходжу дорогу на червоне світло. Мене ледь не збила машина. Розлючений водій кричав, що якщо мені не потрібне моє життя, то я не маю права позбавляти себе його з чиєюсь допомогою... Я довго думав... Часу залишилося дуже мало..."
[читайте далі "Бережи життя-2"]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165560
дата надходження 11.01.2010
дата закладки 13.03.2010
[продовження. Початок - "Бережи життя!]
***
"Я сказав їй, що мені необхідно розказати їй важливу річ, яка, можливо, змінить наше життя. Вона зрозуміла, що це серйозно. Я сказав, що одного разу на концерті, де було багато людей....хтось вколов мене... Я не звернув на це уваги, але потім знайшов записку, у якій писало: "Тепер ти один із нас". Я пройшов тест на наявність у крові ВІЛ-інфекції. Він виявився позитивним. Вона дивилася на мене з великим страхом і сказала, що їй треба подумати. Я чудово її розумів..."
"Сьогодні я знову ходив на край світу. Я сидів на краю обриву і дивився, як у темноті, яка там панує, зникають сніжинки. Я не бачив її вже 4 дні."
"Вона сказала, що я - чудовисько. І якби я насправді любив її, то б не дозволив їй бачитися зі мною, бо кожна наша зустріч могла стати для неї фатальною. Вона не хотіла мене більше бачити. Я розумів,що мушу поважати цей вибір."
"Сьогодні цей засніжений парк рятує мене від самотності. Я довго думав. Вона була права. Я постійно наражаю на небезпеку всіх, хто мене оточує. Я зараз знову піду на край світу, але вже ніколи не повернуся... Так буде краще для всіх."
***
Вона дочитувала останні рядки вже під світло ліхтаря. Виникали сумніви, але шалене серцебиття підтверджувало правдивість написаного. Вона знала, що не може цього допустити... І вона знала, де знаходиться цей "кінець світу" - одного разу вона сама туди забрела, але більше туди не поверталася... Віднайти дорогу має бути неважко - треба йти за рейками...
***
Часу залишилося дуже мало, тому вона бігла. Цей безумець, який писав щоденник, може будь-якої миті стрибнути з обриву... Темрява, яка поволі обгортала землю все ж не помішала розпізнати незнайомий силует.
Вона підійшла до нього. Взяла за руку і прошепотіла на вухо: "Найдорожчий скарб на цьому світі - твоє життя..." Він ридав. Вона говорила довго і пошепки, вселяючи надію... Він міцно тримав її за руку, боячись, що вона зникне, і слухав... Його сльози котилися по обличчі і безслідно зникали у прірві, підтверджуючи, що він - ЖИВИЙ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165573
дата надходження 11.01.2010
дата закладки 13.03.2010
а день за днем пливе у пащу часу
а ніч посіяла зірок смугастих масу
а в моїх лабіринтах загубилось літо
а у душі не в'януть щастя квіти
а небо десь цілує стюардесу
а хтось так сміло уникає стресу
а сонце пахне!пахнуть чари
купи мені рожеві окуляри!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174034
дата надходження 25.02.2010
дата закладки 01.03.2010
( работа на размышление)
В школе прозвонил звонок
И начался шестой урок.
Ребята все, конечно, подустали,
Хотя на переменах отдыхали.
И нет желания урок сидеть,
Быстрей бы им со школы улететь.
Открылась дверь 8-го «А»
Учитель в класс на кафедру вошла.
По теме этого урока
Должны мы сдать зачет до срока.
А тема эта такова:
(И не у всех помыслит голова),
Нам нужно написать про семь чудес,
Что сохранились на земле,
Иль проявились из небес.
Мы на листе писали размышления,
Никто не отличился поведением.
И вскоре все с заданием справились,
Учителю на стол они сложились.
Работы стал учитель разбирать
Свой интерес не скрытый проявлять.
И мнения, конечно, разделились,
Но многие к единому склонились:
1- В Египте пирамиды чудом называют,
Историю величия нам время раскрывает.
2- Великая китайская стена-
И этим чудом славится страна,
3-Конечно же Большой каньон-
Вопросом вечным обладает он.
4-В скале расположился Храм Петра
Бездушным воином хранит его она.
5-Для развлечения царей
Был создан Римский Колизей.
6-И город-призрак стоит на пьедестале,
Кем захоронен он, так мы не узнали.
7- В Индии МЕЧЕТЬ для славы Божьей,
Ребята указали тоже.
Про радугу, конечно, не забыли
И к чудесам Вселенной приложили.
А солнце, тучи, ветер, дождь-
Кто эту силу может превозмочь?!
Ведь это чудо небесной красоты.
А кто хозяин вечной мерзлоты?
А снег - какое это чудо!
Когда ковром ложится по земле,
Секрет того мы раскрывать не будем,
Такие чудеса идут извне.
И эти чудеса земному разуму не ясны,
Порою нас приводят до соблазна,
Ученые, все то, природой называют,
Но ведь природой кто-то управляет.
Да… Интересный выдался урок,
Ребята уж не ждали на звонок.
А за 4-ой партой у окна
Сидела девочка задумчиво одна.
Работу на листе она не сдала,
Молчанием протест свой проявляла.
Ее учитель с места подняла,
Пройти к доске ей предложила:-
«Прошу, ответь мне устно,
Я вижу на листе твоем не густо,
Какие знаешь чудеса?».
На кафедру та девочка ступила
И устно отвечать она решила:-
«Да... Чудес на свете много,
Но чудо то, что радует меня,
Его я чувствую с домашнего порога,
С утра, когда проснусь от сна.
И видеть сны хочу я с чудесами,
Смотреть, как ветер говорит с листвой,
Хочу, чтоб мудрость управляла нами,
Такие чудеса пребудут пусть со мной.
Какое счастье улыбаться,
А РАДОВАТЬСЯ и отвечать на смех,
И мне приятно сознаваться,
Что я ЛЮБИТЬ могу, Я ЧЕ-ЛО-ВЕК!
Хочу я жить, творить, смеяться
И этими дарами наслаждаться,
Всевышний нам дает дары
И дай нам Бог посеять семя,
Чтоб собирать Его плоды.
А разве же не чудо СЛЫШАТЬ,
Как бьет родник и слышен шум воды,
Какое же богатство ВИДЕТЬ
След, уходящий утренней звезды,
А как приятно ОСЯЗАТЬ гвоздику
И любоваться этой красотой,
А ПРОБОВАТЬ лесную землянику…
Таким дарам - поклон земной.
А ЧУВСТВОВАТЬ поддержку друга
И знать, что мы уверены в себе,
Благословенье слышать у порога,
Ценить заботу мамы обо мне.
Да говорить могу я бесконечно
Какие чудеса дарит Господь,
Но многие к таким дарам беспечны
И от того страдает многих плоть.
Есть люди, что без зрения и слуха,
Но все же ждут они грядущий день,
Не видят солнца, не слышат слово друга,
Но и не ходят по земле как тень.
Благодарят за то, что дышат
И с радостью вкушают Божий дар,
Пусть даже и не видят, и не слышат,
Но в сердце носят любви жар.
А многие хотят попробовать наркотик,
Почувствовать, как алкоголь сбивает с ног,
Но то желание вопреки природе,
Как это «чудо» полюбить он смог?
Родится б им, да умереть и сразу,
Раз не дано им жизнью дорожить
Не для того Всевышний дал нам разум,
Чтобы греху отдали чудо - жизнь.
Ведь для Него мы дороги и ценны,
Для нас Он создал этот мир земной
И чтоб просить себе благословенье
Найти нам нужно путь иной.
Чтоб этот путь вел на дорогу жизни,
Чтоб видеть свет всегда перед собой,
Прошу Его, чтоб вел меня по жизни,
Прошу, чтоб был всегда со мной».
Давно уж прозвонил звонок,
Закончился шестой урок,
Но с класса не спешил никто бежать,
Из уст той девочки звучала благодать.
P. S.
Идем в строю мы в грешном мире,
Где правит сатана богатым пиром,
В беде бежать, куда? Не знаем.
И лишь тогда мы Бога призываем.
Но если бы детей духовно наполняли,
Грехи земные они бы не познали.
Я никогда не задумывалась, какими ценностями обладает человек,
а принимала это как должное. Но после того, когда услышала размышления ребенка - было над чем мне поразмышлять. Ведь действительно – иметь ЗРЕНИЕ, СЛУХ, ощущать ВКУС, ЗАПАХ, умение ЧУВСТВОВАТЬ, РАДОВАТЬСЯ, ЛЮБИТЬ я стала принимать это как дар, который невозможно купить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171075
дата надходження 10.02.2010
дата закладки 01.03.2010