Ми не торкнулись ні сердець, ні гроз…
Ви вдвох були (в розораних степах)…
Це просто висохлий слабкий мороз
Весняним містом розсипає страх…
Під ноги трусить. У думки калюж,
Що тріскотять від болю (за тепло)…
А нам здається: не асфальт, а плюш
Торкнувся ніг й не стримався… На зло
Усім розлукам - спрощення зорі...
Краплинним щемом обезсилить дощ...
Ввібрали радість ночі-янтарі
Блискучих ліній, перехресть і площ
В суглобах – щастя…Стримана блакить
(над ліхтарями) плазменно кровить…
В степах далеких – скривдженість мовчить…
Весна і Вам колись переболить..
Слова молитви з уст зірвуться… Вдвох
Ми переступимо хистку межу…
Для Вас (під серцем) зберігає Бог
Те, що сама я вже не збережу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249100
дата надходження 23.03.2011
дата закладки 23.03.2011
Ми зникали, неначе відбитки пальців,
ми скисали в молоці, слово за словом,
у підвалах, прокурених рок-н-ролом,
й розсипались, мов крихкий кристалічний кальцій,
мов кохання швидке й кайфове.
Із порожніх гаманців нас дістало місто,
і не тільки воно до кінцівок дістало.
Закрадались у погляд обдерті квартали:
цей притулок бродячих собак і артистів
між вульгарних бульварних істин.
Ми ж шукали сенсу в отім навколо,
де над світом - сонця призабутий апостроф.
Й він приходив: перший сніг, сексуальний досвід,
ми ж втрачали когось: за колом коло,
і знаходили щось наосліп.
А, виходячи назовні, протирали вічі:
Бачиш: в небі над нами літера "Че",
там сліди підошов, божевільно пече...
Відчуваєш, як місто тебе спльовує тричі
через ліве залізобетонне плече?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129462
дата надходження 10.05.2009
дата закладки 02.06.2009
Кап-кап-кап
Протікає кран
Кап-кап-кап
Ти дратуєшся, я не помічаю
Кап-кап-кап
Ти борешся з вентилем,
я вибудовую в голові музику з краплинок води.
Кап...кап...кап...
Ми давно помінялись місцями.
Я заразила тебе своїм холеризмом
і твій меланхолік не витримав.
Тепер у цій кімнаті двоє божевільних.
Ми з тобою по схемі:
кохання-ненависть-тремор-агонія-майже смерть-знов кохання
(до летальності ніколи не доходить, хіба-що до літальності)
Я так давно підбирала ключик до твоїх емоцій,
а відкривши, виявилось що це скринька Пандори.
Тепер не знаю, що робити,
а схема ще частіше повторюється.
Прагну знайти вихід, але постійно
відкладаю до суботи прибирання безладу у своїй голові,
згадую про це в понеділок
і знов відкладаю до суботи.
Намагаюсь порвати наш Circulus vitiosus -
Червоний чи синій, синій чи червоний,
червоний, синій, синій, червоний...
Будь-який! Перерізаю червоний!
Вибух!
Тепер в нас обох переплутані пазли в голові,
одже все в нас буде добре!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=96840
дата надходження 09.10.2008
дата закладки 01.05.2009
Від твого серця до мого один стукіт
Між твоїм мозком і моїм божевіллям міцна стіна
Від моїх прокурених легень до твоїх мільйони цигарок
Твоя печінка взята з анатомічного атласу, моя - червона напівсолодка
Мої ноги затиснуті в кеди, що живуть зигзагами, ти - ходиш по колу
Я куплю тобі кеди!
Я навчу тебе любити ламані лінії гір!
Ми будем жити на твою печінку, у мою - вливатимемо алкоголь!
Наші легені поєднають тисячі пісень!
Між стіною і руїнами один подих!
Від твого серця до мого один стукіт!
Постукай в мої двері!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=94463
дата надходження 25.09.2008
дата закладки 30.04.2009
Наповнена весною, розкрита перед вітром,
Сп’яніла ароматом, й відкрита для пригод.
Прочитана книжками, що правлять іншим світом,
Розгадана за відповіддю серця до незгод.
Закріплена лиш рідними і здичавіла відчаєм,
Загублена сторонніми, й побачена одним.
Стривожена образою, що стали в інших звичаєм.
Обмежена правами і не спіймана ніким.
Закидана потребами, не згодна з запереченням,
Відірвана від світу і утрачена для сну.
Обшарпана ваганнями, скитаннями приречена.
Наповнена, хоч склеєна... підвожусь й знов іду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128169
дата надходження 29.04.2009
дата закладки 30.04.2009
- О знову він пішов! І чого він лазить ?
- А хто їх зрозуміє, тих психів. Он Михайлівна живе коло нього, то каже, що майже кожну ніч, якесь бурмотіння від нього чути. Він, що не спить?
- Він в день нап'ється і спить.
- За що, цікаво, він п'є і взагалі, що їсть?
- Ну, певно, пенсію якусь має по інвалідній голові. Тут недавно сказав мені, що він поет, уявляєте?
- А я взагалі не знаю навіщо таких з дур-дому випускати.
- Ну чому, він не кому не заважає...
”Сьогодні знову прилітали Ангели. Ошатні, білі, райдужні, веселі одежі на них. І радість моя прибула з ними. Та один, красивий поміж гарними, смуток свій прикрив долонями на серці. І запитав я : ” Чуму сум в очах Твоїх чудових відчуваю я, і руки Твої коло серця ?” Знітився Ангел, відійшов та й заплакав. Жаль переповнила мене, пригостити виникло бажання, та мовили Ангели:” Ні. Це ми тобі принесли, нам заборонено. А ти пий і читай, нам так хочеться послухати! “ І я почав читати. Поема невелика, не зовсім довершена, але Їм сподобалась. Сердечно прощались, відлітаючи, та з собою поки не брали...
- Знову були у людському світі!?
- Так. Сумно там і страшно.
- Чого ж ви туди літаєте?
- Заради Нього! Він так чудовий! І один проти всього світу! Чому Ти Його не захистиш?
- Заради Нього...
P.S. “Авраам сказав : хай не гнівається Владика, що скажу ще раз : може бути, що знайдеться там десять ? Він сказав : не знищу заради десяти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128319
дата надходження 30.04.2009
дата закладки 30.04.2009
В міжсезонні
хмари сонні
сіють тишу
крізь долоні.
Час залишив
мить на троні
в міжсезонні.
В жарі літа
мед розлитий.
в нім зав’язли
трави й квіти.
Вітер згаслий
ліг спочити
в жарі літа.
Спрагла днина
неупинно
ловить душі
в павутину.
Мрії душить,
мов гудина,
спрагла днина.
Ген з-за гаю-
небокраю
довгождана
ніч зринає –
їй осанна!
Линь же в маю
ген з-за гаю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108824
дата надходження 22.12.2008
дата закладки 22.12.2008
Зів’яне скоро день, розтане вечір тихо
І нічка прокрадеться шкодливим кошеням,
З календаря вкраде листок собі для втіхи
Й, пустивши пастись зорі, намет розкине снам.
У цей безмовний час розмірно, величаво
Крильми розтявши неба зачорнену блакить,
Утомленим птахом із поглядом лукавим
На філіжанку кави мій ангел прилетить.
Хустинкою зітре пилюку з підвіконня,
Щоби не забруднити сліпуче-білих шат,
Присяде і візьме горнятко у долоні,
Й замружиться, вдихнувши солодкий аромат.
Отак посидимо, вслухаючись у тишу
І в те, як неквапливо годинник час кує.
Вогнями ліхтарів картини місто пише.
Ми ж з ангелом в задумі – і кожен про своє.
Мої думки про все незроблене сьогодні,
Що на добу грядущу ліниво я відклав;
Його ж – як вберегти мене від зла безодні,
Від кроків небезпечних і нерозумних справ.
Та в погляді його – ні скарг, ані зневаги.
Мовляв, живи як вмієш, торуй свій власний шлях.
Мій ангел підморгне мені, доп’є пов́агом
Остиглу чорну каву й розтане в небесах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108364
дата надходження 19.12.2008
дата закладки 20.12.2008
Так хочеться знайти Тебе! Мого!
Хочу, щоб ти прийшов і зачарував мене
поглядом, рухом, подихом
Я б кішкою блиснула жовтими очима
і покинула тебе,
і повернулась перед відчаєм
Ми б зникли на тиждень, на вічність, на мить
Якщо б не потонули у щасті, один в одного в очах
повернулись...
читали б з однієї книги,
ділились останньою чашкою кави,
останнім шматочком не затьмареної свідомості,
танцювали б під тишу, під дощ,
шукали б у веселки нові кольори.
У нас був би сірий пухнастий котик,
який клубочком згорнувшись лежав поміж нас, або
ми обоє вмощувались у тебе на грудях.
Кожного зимового дня
лежали б на сніжку серед поля,
на замковій стіні щоранку дивувались світанку...
Так хочеться, милий, коханий, рідна душа...
знати б де ти...
У нас сьогодні мокро і холодно...
А в тебе?
Може в тебе дощ...
краплею проковзнути б по твоїх вустах,
сніжинкою впасти б на твої розкішні вії,
переливатись промінчиком сонця на твоєму волоссі.
хочу стати новим кольором у веселці,
щоб ти мене знайшов....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=98234
дата надходження 17.10.2008
дата закладки 17.12.2008