Жила-була одна сім’я.
Їх тато добрий, мудрий, щирий.
Хвалили Боже тут Ім’я,
В любові, радості всі жили.
В сімействі – тато голова,
То – заповідь усім від Бога.
Матуся – ніжна, вольова,
Для тата – справжня допомога.
Вона – у кожному куті,
Весела, завжди у роботі,
Приємна, лагідна в житті
І кожен чув її турботу.
Любенькі діточки її:
Синок Іван і доня Шура.
Були також у їх сім’ї:
Дружок – Бровко і киця Мура.
Любились дуже всі вони:
Дітей зі школи виглядали,
Долала киця паркани –
На висоті дітей чекала.
А як побачить, то біжить,
Несе хвоста свого трубою –
Готова скочити в цю ж мить
І поділитися любов’ю:
Своїм шершавим язичком
Лизати в радості обличчя
І, навперейми із Бровком,
Біжать обоє. Ну! Хто швидше?
І радості немає меж:
Щодня – обійми, поцілунки.
Хотіла б Хрося з ними теж –
Та лежебока і ласунка.
Пізнати хоче все на смак,
І рилом завжди всюди рила.
За кожним разом вона так
Ім’я своє собі творила.
Ну що ти вдієш, як така?
Свиня не знає виховання.
Усе шукає гнояка
Чи то болота для купання.
Тому їх тато змайстрував
Для Хросі гарну клітку, хату,
Замок надійний теж поклав,
В корито – харчу їй багато.
І Хрося нудилася там:
Думки її були в городі.
Вона складала собі план:
Прорватись якось, при нагоді.
Дивилася свиня на світ
Із-за своєї огорожі
І ті, хто їй казав: «Привіт!»,
На її думку, – всі негожі!
Вона звернулась до Творця,
Тамуючи образу й сльози:
– Несправедливість вся оця
Мене замучити ще може!
Хрю-хрю-хрю – ю – ю – ю!
Я в загороді ось сиджу,
А Мурка грається з дітками.
Бровко гарчить, як на чужу –
Гасає он, поміж квітками!
Хрю-хрю-хрю- у – у – у!
А я, нещасна, в заперті –
Для мене місця там немає…
І що мені в цьому житті?
Ніхто не гладить, не приймає.
Хрю-хрю-хрю – ю – ю – ю …
Солодка морква он росте,
Рясні червоні помідори.
Все відгороджене оте
Усе собі, та до комори! –
– Чого ти плачеш, порося?
Що це з тобою, моя люба?
Ти аж здригаєшся уся.
Так можна врізати і дуба! –
– Хрю – ю – ю – ю – ю - ю…
Не милий вже і білий світ:
Самій в хліві отак сидіти;
Свербить постійно мій живіт
Й завжди сміються з мене діти. –
– Гаразд, Хросюню, ти не плач,
Помий обличчя, витри губки.
Приніс тобі я ось калач.
Ти причеши гарненько чубчик. –
Господар вирішив свиню
Манерам гарним научити.
Зобов’язав свою сім’ю
Її почистити й помити.
– Води в корито принесіть
І свинку вимийте щітками,
Гарненько кіски заплетіть
Із кольоровими стрічками,
І гарну сукню, у квітки',
Нові блискучі черевички,
Щоб гній забула і клітки.
Ви їй годіть, як би сестричці. –
– Слова Господаря – закон.
Ми зробимо, що ти волієш. –
– Чимало буде перепон.
З любов’ю, друже мій, зумієш. –
– Готове вже, здається, все.
Піди, Бровко, поклич-но Хросю.
З собою хай же не несе
Того, що було з нею досі. –
– Хрю - хрю, що це за знак такий?
Ви хочете мене убити?
– Господар добрий наш, благий –
Звелів тебе оце помити. –
– Хрю – хрю – хрю – хрю – хрю та хро.
Навіщо тратити добро?
Томити руки й мене мити
І мучитись. Води відро
Нести – ще можете й розлити.
А я отам, на хідничку,
Щаслива з вами буду жити.
Я можу також в квітничку. –
– Тебе ми мусимо помити!
Ти, свинко, хитра – не мудруй!
Давай залазь мерщій в корито
Та все болото відмочи,
Щоб легше було тебе мити. –
– Мені здається, чиста я.
Торік, перед Різдвом, я милась.
Хіба що суконька моя,
То, справді, добре обносилась. –
Сміялись дружно всі вони.
– Скидай, залазь мерщій у воду,
Омийся ти, похорони
Свинячу і грішну' природу.
Щоб не смерділо в домі цім
І все було у згоді, в мирі,
І, щоб приємно було всім,
Жили в любові люди й звірі. –
Взялися дружно, враз і вмить
Її гарнесенько помили –
Чистенька, біла – аж блищить.
Та ще й парфумами полили.
– Любенька, досить вже, вилазь.
Я впевнена, що ти вже чиста.
Давай, тебе я заплету.
Як хочеш, дам своє намисто.
– Мені здається, що не та,
Нова я стала – Хрося інша:
Красива шерстка, золота,
І стали білими колінця. –
І радості не було меж!
Вона раденька танцювала.
–Танцюйте ви зі мною теж! –
І Хрося радісно співала:
«Гарна сукня у квітки,
Кольорові теж стрічки,
В черевичках каблучки,
Як у рідної дочки! –
Приспів:
Гоп-скік, гоп-скік –
Нові черевички!
Гоп-скік, гоп-скік –
Братики й сестрички!
Тато ваш – вже тато й мій,
Доня я у хаті цій!
Мама люба вже й моя
І новою стала я!»
Приспів.
– Щаслива, радісна ти, будь.
В свою сім’ю тебе приймаєм.
Тобі відкрилась Божа путь –
Хай Бог тебе благословляє.
Ти будеш в хаті від тепер,
Завжди в пошані, разом з нами.
Пішов на дрова твій цебер –
Навчайся їсти вже руками. –
Взялася разом дітвора
Навперегін допомагати,
Навчати Хросеньку добра:
Як, що робити і казати.
– Виделку брати і ножа,
І вже не плямкати губами,
І пити з чашки, не з відра,
І слідкувати за зубами,
Стелити ліжечко своє,
Не їсти брудними руками,
Щоденно личенько твоє
Чистенько мити вже без мами. –
– Ви всі навчаєте її. –
Он, Хросю вже перелякали.
З любов’ю навики свої,
Ви краще б їй передавали. –
– Ми, Хросю, любимо тебе,
Добра і радості бажаєм –
Книжками мудрими оце
Ми всі тебе благословляєм. –
«І де знайти мені слова,
Сказати мудре щось в подяку?
Кажи, свиняча голова,
Чи спорожніла з переляку?»
– Гаразд, гаразд, уже пора
Нам, любі діточки, до столу.
Закінчилась весела гра –
Не запізнитися б до школи. –
І кожен діло добре знав:
Хто стіл старанно застеляє,
А хто тарілки розкладав
Хто всім водичку наливає.
Стояла Хрося в стороні –
Нічого з того ще не знала.
«А що робить тепер мені? –
Себе настирливо питала. –
Цебер мій викинули геть.
Чи буде місце мені сісти?
Хоча б насипали ущерть. –
Сама не знаю, як то їсти».
– Ну, все здається. Хліб і сіль…
Пора. Синочку, клич вже тата,
Кажи: «Накрили дружно стіл,
Тепер вже можна починати».
– Хвала і слава, Отче наш,
Тобі за цю смачну поживу.
Благослови і освяти,
Щоб жити радісно й щасливо.
В Ім’я Ісуса просим ми,
Святе Ім’я всі величаєм –
Молився тато із дітьми
Щодня, і стало те звичаєм.
Всі дружно їли, як один,
Лиш Хрося – та спостерігала:
Як всі беруть, кладуть куди
І що їй діяти – не знала.
І враз, відважилась вона:
Надійно ложку обхопила,
Хоч знала, що була смішна,
Але навчитися хотіла.
Черпала суп – та все дарма.
«Ой, що робити? Я не знаю!»
Вона і так, вона і сяк…
- О, ні! Обід я не лишаю!
Схопила миску за краї,
Туди встромила своє рило,
«Нехай сміються – всі свої»
І – супом морду всю покрила.
Усе злизала язиком,
Де лиш вона могла дістати.
Сміялись Мурка із Бровком –
На них суворо глянув тато.
– Так не годиться, діти, нам
У скруті Хросю залишати.
Усім, по-черзі, треба вам
Манерам добрим научати. –
Взяла салфеток цілий бунт
Любима донечка, Шуринка –
Їй не сподобався цей глум,
І стала мити бідну свинку.
– Доволі, Хросю, не журись,
Все добре й гарне – попереду.
Старанно, люба, ти учись,
Бо на початку всім не з медом.
Ти не хвилюйся, не спіши,
Проси когось на допомогу.
З тобою будемо усі.
Разом знайдемо ми дорогу.
- Спасибі, любі ви мої,
Що любите мене, те знаю.
Всі перешкоди у житті
Я з вами швидко подолаю. –
Робила Хрося, що могла:.
Щодня вставала спозаранку,
Стелила постіль, і тягла
Тріпати килим свій на Ґанку.
І добре йшли її діла.
Книжки щодня вона читала.
Якщо сама що не могла,
Тоді у когось там питала.
І стала Хрося вже не та.
І, навіть, рохкала інакше,
І їла чисто, все до дна,
Та й загордилася, неначе.
Усе частіше, кожний день,
Лиш перед дзеркалом сиділа,
Порад – не слухала, мов пень,
Допомагати – не хотіла.
Все турбувалась про красу:
Підводила й щипала брови,
Обстригла геть свою косу,
Пустими стали всі розмови.
Казала завше: «Зайнята.
У мене є важніші справи».
Як вчула запах гнояка –
Мерщій забагла: до забави.
– Мені для чого ці знання?
Не маю більше я охоти! –
І безголова та свиня
Пішла валятися в болоті.
Ой, свині, свині, горе вам!
Ви топчете чужії перли.
А місце ваше є не там,
І Бог не хоче, щоб ви вмерли.
Чи ти свиня, чи інший хто,
Той, що покликаний до неба,
В болоті був же ти – «ніхто» –
Туди вертатися не треба!
То ж пробудися, ніби спиш,
Рабом не будь своєї плоті.
Всі ниці помисли облиш,
І не твори свій цирк на дроті.
Бо що високе у людей,
То для Творця – воно гидота.
В польоті помислів, ідей, –
Аби не впасти до болота.
У кожного – воно своє
Таке приємне і високе –
Здається, сили нам дає.
Насправді, смокче наші соки.
Шукай Летовище хутчіш.
Куди ти взяв уже білети,
Щоб не пішло життя за гріш,
Де гордість, чин і амулети.
Бо як почуєте ви клич,
Тоді вже край – замкли ворота!
Піде землею грізний бич –
Назад не буде повороту!
ID:
1003593
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші про родину й батьківській дім
дата надходження: 20.01.2024 13:25:26
© дата внесення змiн: 20.01.2024 13:25:26
автор: Тріумф
Вкажіть причину вашої скарги
|
Цікаво! 
