Ти дихання слухаєш в трубку. Тремтливе твоє.
Здається, що звуками знищимо магію тиші.
Бринить у мовчанні вона ще і ще голосніше,
Бо кожен із нас їй давно довіряє своє.
Що душу бентежать ці стиглі вишневі вуста,
А усмішка шлях прокладає в глибини таємні.
Години до зустрічі. Певно вони нескінченні
Мені б полетіти на крилах, бо ти саме та,
З ким я оживаю (промінням розтоплений лід),
В цілунку солодкому сходяться пульсом долоні
І серце виводить одну із найкращих симфоній,
Буяє природа і доля всміхається вслід.
Як тишу освячує шепіт: "Як сонце зійде",
Уперто чекатиму в дощ чи у холод на згоду,
Бо небо в скрижалях коханню присвячує оду,
Мовчання промовисте в храм для вінчання веде.
Фото з інтернету.
Дякую автору.
