Дівчинка Оксанка в Ґуґлу запитала:
"Де купити щастя? Справжнє. Не з кришталю.
Щоби мама знов сміялася й раділа,
Щоби, як раніше, пурхала, мов бджілка."
Віднедавна мама плаче кожну нічку,
Тож тепер і у Оксанки настрої панічні,
Бо не знає Ґуґл, де продається щастя.
Схоже, не прогнати ці гіркі напасті.
В січні (після школи) йшло дівча додому,
Стріло бабцю — награвала щось на домрі.
Заборонено з чужими розмовляти,
І про те дівча давало щиру клятву.
Втім домристка грала звабно і чутливо...
"То це ти хотіла доленьку щасливу?" —
Музикантка раптом зиркнула з-під лоба.
І здалося, що бабуня ця — недобра!
Блискають допитливо зелені очі,
Не умовчиш, і Оксанка неохоче
Буркнула: "Відомо, де його придбати?
Тільки щоб недорого. Я ж небагата!"
"Не візьму грошей, не бійся. Це дарунок!"
"Йой!" — зраділа ж бо Оксанка, стала струнко.
Як же то здарують щастя? Їй цікаво.
Зазирнула в синю торбу із міткалю,
Що домристка прудко вийняла з кишені:
Набереться щастя хоч маленька жменя?
А на дні торбини — чорна насінина!
"Що у вас за жарти?! Я без щастя згину!" —
Крикнуло дівча. Заструменіли слізки:
Вмить заголосила юна скандалістка.
Музикантка легко перебрала струни:
Забриніла пісня, радість в серці врунить,
Сльози висохли, не плаче більш Оксанка —
Це подіяла магічна колисанка.
"Слухай, що скажу, — промовила домристка: —
Виплекати щастя — справа геть не бистра.
Ти спочатку сієш насінину мрії,
Поливаєш, пестиш — та поволі зріє...
І одного дня у тебе диво-квітка
Пелюстки свої розпростає привітно.
Тільки щоб це сталось, треба працювати.
До роботи маєш хоч би гран симпатій?
Бо якщо покинеш все на півдорозі, —
Краще розійтися нам в цей день морозний, —
Зразу все загине, ще й біду накличеш.
То береш насіння? Говори-но швидше!"
Трохи страшнувато. Втім, і щастя треба...
Як же розгадати цей складнющий ребус?
"Ти моя смілива!" — це згадався тато.
Ось і серденько шепоче: "Варто брати!"
"Так, візьму!" — Оксанка впевнено кивнула,
Хоч упевненості був кругленький нулик.
Лиш послухавши уважно настанови,
Пересвідчилась Оксанка, що готова
До великої мети: зростити Щастя.
І задумане їй неодмінно вдасться!
Як навчала бабця, все зробила точно:
Сіяла, поїла, ставила в куточок —
Найтепліший в домі, днину почекала
Та перенесла до сонячної зали.
Заглядала в горщик кожної секунди...
Та, на жаль, росточок не пробив ще ґрунту.
Спить собі у нірці. Весноньку чекає.
Господарочку не тішить урожаєм.
Бо не час. А тільки сонце усміхнулось,
Вмить рослина сон зимовий позабула.
Визирнула несміливо, роздивилась,
Листячко розправила — мов пружні крила, —
Потяглася ввись. Рослину вабить небо?
Це тому дарує квіти так непевно?
Три бутони лиш було, та не розквітли,
Марно розростаються крислаті віти.
Гнів, розчарування та гірка образа
У душі палахкотіли раз за разом —
І дівча не стало квітку поливати...
Хоч вона у тому геть не винувата.
Згодом все ж опам'яталася Оксана,
Та запізно: квітки спраглої вгасання
Не спинити. Нахилилась. Листя — долу.
Втримався лиш пуп'янок на вітті голім.
Бабця ж про таке її застерігала,
Тож не варто плакати й здіймати галас.
Тільки сльози вже самі собою линуть,
Бо згубила доленьку свою щасливу.
"Квіточко, пробач, що я геть ненадійна!
Ось би бути як із казки чародійка,
Лиш промовити одне магічне слово,
І була б ти знов зелена і здорова!
Тільки й можу, що водою напоїти,
Здарувати вибачення розмаїті."
Лиш дівча зробило, що пообіцяло,
Квітка миттю розгубила всю охлялість:
Листя забуяло, пуп'янок розкрився,
Пелюстки великі, кольором як слива...
Мама увірвалась як нежданий промінь:
"Ксеню, чуєш, тато скоро буде вдома!"
Є найбільше щастя — ніж родина разом?
Тільки як у світі згинуть негаразди,
Мир і злагода оселяться в країні...
Сійте, сійте, люди, щастячка насіння!
ID:
1008086
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 10.03.2024 22:45:46
© дата внесення змiн: 10.03.2024 22:45:46
автор: Яніта Владович
Вкажіть причину вашої скарги
|
